--PAGE_BREAK--Екологічний моніторинг здійснюється, переважно, для перевірки попередньо встановлених в результаті екологічних досліджень норм екологічного стану компонентів довкілля або як початковий етап рекогносцирувальних екологічних досліджень території, яка потребує первісного або додаткового вивчення.
Пріоритетними напрямками існуючої сьогодні системи екологічного моніторингу довкілля є контроль за рівнями забруднення (хімічного, радіаційного, бактеріологічного, теплового та ін.) в компонентах навколишнього природного середовища (атмосферному повітрі, поверхневих водах, джерелах питної води, тощо). Проте головною метою екологічного моніторингу є не тільки кількісно-якісна оцінка техногенного впливу на природне навколишнє середовище, а головне оцінка та передбачення наслідків її багатокомпонентної відповідної реакції для визначення загального стану екологічної безпеки.
Такий підхід визначає необхідність виявлення і вивчення зв’язків між типами та рівнями техногенних навантажень, динамічними параметрами природних процесів, станом рослинності, живих організмів, здоров’ям і психологічним станом людей та змінами соціально-економічних процесів в суспільстві.
Будь-яка система моніторингу розділяється на два основних блока – це система отримання та збереження інформації та система її обробки, аналізу та представлення у вигляді кінцевого продукту. Кожен з цих блоків має свою структурно-організаційну, науково-методичну, технічну та технологічну базу. Тому їх робота здійснюється незалежно одна від одної, але загальна система комплексного екологічного моніторингу потребує паралельного розвитку цих двох блоків, організацію їх постійної взаємодії та коригування їх стратегії і тактики на кожному етапі розвитку системи з урахуванням можливості її функціонування для надзвичайних ситуацій.
Взагалі, екологічний моніторинг об’єктів довкілля здійснюється для отримання вибіркових даних, за якими здійснюється установлення чи коригування регламентів екомоніторингу довкілля, уточнення екологічних положень в найбільш значущих зонах, в різні кліматичні періоди та після припинення дії небезпечних природних явищ, аварій і катастроф будь-якого походження, які спричинили чи могли спричинити шкоду природному середовищу.
Основна задача мережі спостережень для моніторингу за станом довкілля полягає в екологічному районуванні території, яке дозволяє виявити і оцінити фактори, що впливають на первісне розповсюдження забруднюючих речовин і наступну їх міграцію і накопичення, що необхідно для обґрунтування вибору об’єктів спостережень на площі полігону з урахуванням мінімізації обсягів вимірів і забезпечення представництва і рівноточності даних по всій території зони спостережень.
Після районування території і формування мережі пунктів спостережень слід провести рекогносцирувальний контроль, результати якого дозволять дати первісну оцінку екологічної обстановки в зоні спостережень, а саме: виявити пріоритетні для даної території забруднювачі, визначити бар’єри на шляхах міграції забруднюючих речовин, оцінити рівень забруднення території.
Рекогносцирувальний контроль забрудненості довкілля проводиться в мінімальному об’ємі і тільки на найбільш представничих для даної території ландшафтах чи елементах якогось одного ландшафту, що відображає можливий вплив техногенних об’єктів, розташованих на цій території чи поряд з нею. Разом з цим спостерігаються контрольні елементи ландшафту, забруднення яких майже не залежать від техногенного оточення.
Кожний компонент навколишнього природного середовища повинен мати представничу інформаційну характеристику як в просторі, так і в часі, починаючи з визначення природно-історичних тенденцій їх змін, які відображають, в якому темпі і напрямку йде еволюція природного середовища як під впливом природної мінливості, так і від антропогенного навантаження. Тобто, кількість видів спостережень та обсяг даних повинен бути таким, щоб міг забезпечити моніторинговими даними, достатніми для розробки прогнозів та рекомендацій щодо оптимізації рішень, які приймаються з питань екологічної безпеки об’єктів.
За оцінкою науковців Міжнародного інституту менеджменту навколишнього середовища (Швейцарія) щорічні втрати України від погіршення її екологічного стану становлять близько 15-20 % внутрішнього національного доходу і є одними з найбільших у світі. Головною причиною цього є неналежна увага до проблем довкілля.
Належне функціонування Державної системи моніторингу довкілля має убезпечити Україну від таких втрат і скласти реальні передумови сталого розвитку України, забезпечивши основні компоненти її екологічної складової частини.
1.3 Особливості регіонального екологічного моніторингу агросфери Регіональний екологічний моніторинг (РЕМ) – це спостереження за природними і техногенними процесами і явищами в межах будь-якого регіону, аналіз їх впливу на місцеві екосистеми, на основі сучасних ноосфер них підходів та прогноз екологічної ситуації для вироблення ефективної екологічної політики в регіоні.
Завдяки проведенню регіонального екологічного моніторингу прискорюється екологічний розвиток того або іншого регіону, відбувається вдосконалення соціальних структур останнього, відбувається прискорення процесу ефективного розв’язання екологічних проблем, використання фактора економіко — географічного стану регіону тощо. Специфікою регіонального моніторингу має бути акцентування уваги на тих специфічних природних і техногенних особливостях області, які є основними, що впливають на життя екосистем та здоров'я людей і які вимагають своїх специфічних методів спостережень, відбору проб і т.д.
Масштаби антропогенного і природного впливу на екосистеми та його характер істотно різняться в різних регіонах України. Так, для Донецько-Придніпровського регіону характерний є вплив, зумовлений інтенсивним вуглевидобутком, створенням териконів потужною металургійною та нафтопереробною промисловістю, накопиченням дуже великої кількості відходів, майже катастрофічним забрудненням усіх компонентів довкілля, а останнім часом ще й масштабним просіданням земної поверхні та зникненням ґрунтових вод.
У Карпатському регіоні через надмірну вирубку лісів, підрізку схилів у зв’язку з будівництвом, значно активізувалися зсувні процеси, збільшилась вразливість від надмірних атмосферних опадів, почастішали катастрофічні повені.
Певних змін зазнав і Поліський край, де внаслідок Чорнобильської катастрофи на значних територіях припинено сільськогосподарську діяльність, відбуваються процеси відновлення притаманних поліському краю екосистем в нових біохімічних умовах.
Виходячи з різних особливостей того чи іншого регіону проведення регіонального екологічного моніторингу істотно відрізняється. Так, для Карпатського регіону спостереження за змінами навколишнього середовища доцільно проводити з повітря, а саме — з вертольотів. Для центральних регіонів– моніторингові спостереження є переважно наземними, візуальними. Моніторинг відрізняється не тільки масштабом досліджень, кількістю точок відбору проб для аналізу, специфікою методів, але й специфікою організації і виконання, специфікою картографування, організації та управління.
За допомогою регіонального екологічного моніторингу необхідно вирішувати проблеми зближення рівнів еколого – економічного розвитку регіонів, прикордонного співробітництва, освоєння узбережжя Чорного і Азовського морів, рекультивації та відновлення різних природних ландшафтів, що зазнали значного антропогенного впливу, розвитку продуктивних сил в регіонах.
Враховуючи важливість моніторингу стану довкілля та потенційно небезпечних об’єктів у контексті підтримання належного рівня техногенно – екологічної безпеки, структури., що його здійснюють, повинні мати відповідне бюджетне фінансування.
Основними функціональними елементами системи моніторингу мають стати:
1. багатовимірна база даних, призначена для нагромадження й зберігання соціально – економічних і фінансових показників регіону в галузевому й територіальному розрізах;
2. розрахунково-аналітична підсистема підтримки прийняття управлінських рішень, що складається з комплексу імітаційних і цільових моделей, які відображають основні соціально-економічні процеси регіону, і прогнозування динаміки соціально-економічних показників.
Багатовимірна база даних має складатися з декількох блоків.
Один з головних блоків – кадастр регіону. У цей блок має входити систематизований звіт даних про територію і майновий комплекс, створений на основі електронної карти країни. Він має містити комплексні відомості про земельні, водні, лісові ресурси, сировинні джерела, промисловий та сільськогосподарський комплекси, мережі і об’єкти соціальної та невиробничої інфраструктури.
Наступний блок – статистичні дані, тобто інформація, одержувана від органів державної статистики. Вона повинна підрозділятися на три підблоки: державну, відомчу й галузеву статистики, — у яких необхідно виділити щотижневі, щомісячні та щоквартальні показники.
У цілому пропонуються такі розділи: територія і розселення; чисельність і склад населення; народжуваність і смертність; шлюби і розлучення; здоров'я; зайнятість, ринок праці; добробут, доходи й видатки населення; екологічна культура населення; правоохоронна діяльність; соціальна інфраструктура; екологія і охорона природи; промисловість; агропромисловий комплекс; лісове господарство; виробництво товарів народного споживання; транспорт і зв'язок; фінанси, бюджет; муніципальне господарство; капітальне будівництво.
Наступний блок повинен містити інформацію нормативно – правового і довідкового характеру. У підблок довідкової інформації заносяться відомості про статус регіону, час утворення, площу території, чисельність населення, економіко-географічне положення, адміністративно-територіальний поділ. Важливо, щоб така інформація була представлена в текстовій, числовій і графічній формах.
Водночас існує не менша (а значно більша) потреба провести моніторингові дослідження економіки сільськогосподарських підприємств, склад яких виник у результаті здійснення нових реорганізаційних процесів, зважаючи, зокрема, на те, що у їх використанні перебуває понад 70% сільськогосподарських угідь країни і близько 90% основних виробничих фондів галузі, і що вони невдовзі повернуть (повинні повернути) собі становище основних виробників конкурентноспроможної сільськогосподарської продукції.
Є потреба, насамперед, дослідити зміни та їх тенденції в організаційній структурі сільськогосподарських підприємств, з’ясувати, в яких умовах вони господарюють (зокрема – проаналізувати їх забезпеченість виробничими ресурсами і продуктивність використання останніх), і всебічно розглянути узагальнюючі фінансові результати господарювання.
Базовими інструментами соціально – економічної системи господарювання слід вважати форми власності, а також притаманні їм системи відносин і організаційно – правові форми господарювання.
Пріоритетом у розвитку аграрного виробництва має стати забезпечення високої конкурентноспоможності вітчизняної сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки на внутрішньому і зовнішніх аграрних ринках. Високоефективне, конкурентне, екологічно безпечне спеціалізоване сільське господарство зможе забезпечувати значні надходження до обласного і державного бюджетів, дозволить Україні зайняти належне місце у світовому поділі аграрної праці та стане важливим аргументом при її входженні до Світових політичних і економічних структур.
Розділ 2. Система екологічного моніторингу м. Києва 2.1 Загальні положення Екологічна безпека кожної держави є невід’ємною частиною її національної безпеки. Екологічна безпека складається з двох компонентів – природної та техногенної безпеки, які виступають у тісній взаємодії. Існуюча або прогнозована екологічна ситуація в державі повинна забезпечити нормальне функціонування природних і техногенних систем, збереження здоров’я населення і генофонду нації.
Порушення стабільного функціонування екосистем може призвести до їх критичного стану, а далі — надзвичайних ситуацій і екологічних катастроф. Суспільство повинно навчитись управляти цими процесами на різних рівнях: держави, регіону, міста, галузі або окремого підприємства.
Для оцінки екологічного стану оточуючого довкілля потрібно, перш за все, одержувати інформацію про зміну всіх екологічних показників, що характеризують стан екосистем на певний час спостережень.
Існує велика кількість екологічних показників, які несуть інформацію про стан рослинного та тваринного світу, земельних і водних ресурсів, атмосфери з кліматичними ресурсами та інше.
Одержання достовірної екологічної інформації про динаміку зміни кожного компонента екосистеми є дуже важливою складовою в процесі прогнозування та прийняття рішень.
В Україні існує досить розгалужена система екологічного моніторингу стану навколишнього природного середовища. На рівні держави, регіонів та міст інформація про стан довкілля за певний період формується різними державними установами та підпорядкованими їм підприємствами. В табл.1 наведена інформація про об’єкти моніторингу довкілля і служби, які здійснюють цей моніторинг.
Розподіл функцій моніторингу по різних відомствах, які не зв'язані між собою, призводить до дублювання зусиль, знижує ефективність усієї системи моніторингу й утрудняє доступ до необхідної інформації як для громадян, так і для державних організацій. Тому в Україні було прийняте рішення про створення Державної системи моніторингу довкілля (ДСМД), яка повинна об'єднати можливості і зусилля численних служб для вирішення задач комплексного спостереження, оцінки і прогнозу стану довкілля в Україні.
ДСМД – це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково-обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки
2.2 Структура ДСМД За часів Радянського Союзу на основі даних базової мережі спостережень за забрудненням навколишнього природного середовища державної гідрометеорологічної служби була створена Загальнодержавна служба спостережень і контролю довкілля (ЗДССК), яка була побудована за ієрархічним принципом (Рис.1).
SHAPE \* MERGEFORMAT
Рис. 1 Структура ЗДССК
В Україні ця мережа працює на базі ЦГО. Оцінка стану атмосферного повітря здійснюється у 53 містах різних областей України на 162 стаціонарних постах спостережень за забрудненням (СПЗ) та на двох станціях транскордонного моніторингу: “Світязь” (Волинська обл.) та “Рава – Руська” (Львівська обл.). В атмосферному повітрі визначається вміст 33 забрудників, зокрема оксидів азоту, діоксиду сірки, оксиду вуглецю, пилу, формальдегіду, важких металів і бенз(а)пірену.
В місті Києві на цей час працює 16 СПЗ, які розташовані в різних районах міста.
Спостереження за хімічним складом опадів та снігового покрову проводиться на 48 метеостанціях. До забрудників, найпоширеніших у воді опадів на території України, які формують забруднення грунтів та водних об?єктів, належать іони: сульфатів, хлору, амонію, гідрокарбонатів, нітратів, кальцію, натрію, калію та магнію. Аналіз яких і здійснюється. Проводяться також спостереження за кислотністю опадів. В місті Києві працює 2 метеостанції ( в аеропорту “Жуляни” і на проспекті Науки).
Спостереження за хімічним складом та якістю поверхневих вод України проводяться на 139 водних об’єктах (річки, водоймища, озера) у 215 пунктах.
Контроль стану води у Дніпрі в районі Києва здійснюється на 3 пунктах.
Обстеження забруднення грунтів пестицидами, нітратами, промисловими токсикантами (свинець, мідь, кадмій та інше) проводиться вибірково в різних областях України.
Після аварії на ЧАЕС в Україні особлива увага наділяється спостереженням за радіаційним забрудненням атмосферного повітря, поверхневих вод і опадів, яке здійснюється на 178 пунктах мережі ЦГО.
За даними, які надходять в ЦГО Мінприроди з регіональних управлінь екології щорічно розробляється “Національна доповідь про стан навколишнього середовища в Україні”.
продолжение
--PAGE_BREAK--