Екосистеми світу

КУРСОВА РОБОТА
з загальної екології
На тему: «Екосистеми світу»

Зміст
1. Класифікація основних екосистем світу
2. Тундри
3. Лісові екосистеми помірного поясу
3.1 Тайга
3.2 Змішані та листяні ліси помірної зони
4. Вічнозелений тропічний дощовий ліс
5. Степи
6. Пустелі
7. Болота
8. Водні екосистеми
8.1. Прісноводні екосистеми
8.2. Екосистеми світового океану
Висновок
/>1. Класифікаціяосновних екосистем світу
На сьогоднішнійчас на планеті Земля всі екосистеми можна поділити на дві частини: природні таштучні. Такий поділ виправданий у зв'язку із наростаючим впливом людинив біосфері. У свою чергу, ці дві складові біосфери розділяють на меншіструктурні одиниці. Основою такого поділу є принципові відмінності уфункціонуванні того чи іншого типу екосистеми. Існує класифікація екосистем взалежності від об'єму створюваної продукції (Уітеккер, 1975), а саме:
Екосистеминайвищої продуктивності, в межах 2000 — 3000 г/м2на рік. До нихналежать екосистеми тропічних вологих лісів.
Екосистемивисокої продуктивності, в межах 1000 — 2000 г/м2 на рік. До нихналежать листяні ліси помірної зони та луки.
Екосистемипомірної продуктивності, в межах 250 — 1000 г/м2 на рік. До нихналежать степи та чагарники.
Екосистеминизької продуктивності, менше 250 г/м2 на рік. До них належатьпустелі та напівпустелі.
Різноманіттяекосистем на нашій планеті є важливим фактором загальної стійкості біосфери.
Дамо короткіхарактеристики окремих екосистем нашої планети. При загальній характеристиціекосистем звернемо увагу на основні компоненти, які визначають типфункціонування екосистеми, характерний вигляд та склад фауни та флори.
/>2. Тундри
Екосистеми тундррозміщуються, головним чином, у Північній півкулі, на Євро-Азіатському таПівнічно-Американському континентах в районах, що межують з ПівнічнимЛьодовитим океаном. Загальна площа, яку піймають екосистеми тундр та лісотундриу світі, дорівнює 7 млн. км2 (4,7% площі суходолу). Середня добоватемпература вище 0° С спостерігається протягом 55 — 118діб у рік. Вегетаційний період починається в червні та закінчується у вересні. Кількістьопадів незначна — 200-400 мм на рік, але вологість ґрунту влітку досить високавнаслідок низького випаровування (на нього витрачається тільки 30% загальноїкількості опадів) та наявності вічної мерзлоти. Суворість клімату тундрипосилюють постійні сильні вітри, в зимовий період під їхнім впливом відмираютьвсі частини рослин, що розташовуються над поверхнею снігу. Тундри Євразії таПівнічної Америки дуже подібні між собою. Ареали багатьох видів рослин татварин тундр охоплюють обидва континенти. Аналогічні кліматичні умови складаютьсяу високогір'ї, де формуються гірські тундрові екосистеми, що схожі на зональні.
Рельєф поверхнітундри в основному рівний. Ґрунти слабо розвинуті, торфові та болотисті. Вонипогано прогріваються і тому процеси гуміфікації тамінералізації йдуть в них повільно. Ґрунти завжди кислі і вміст гумусу в них неперевищує 1 — 2%.
В рослинномупокриві переважають низькорослі чагарники — карликова берізка, приземисті видиверби, чорниця, лохина та водяниця. Місцями ростуть осоки та пухівка. Основнийфон рослинного покриву складають кущисті лишайники та мохи. Широко поширенівиди лишайників з родів Clacloniaта Сеігагіа. До них належитьвідомий оленячий мох — ягель. Вищі рослини тундр, звичайно, представленібагаторічними видами, що мають потовщені підземні частини з запасами поживнихречовин, завдяки яким забезпечується раннє весняне відростання та швидкецвітіння. Ця особливість тундрових рослин дуже важлива в умовах короткого літа.Тваринний світ екосистем тундр бідний. Його формування обмежує злиденний запасрослинної їжі та суворість клімату. На зиму більшість мешканців тундри мігрує влісову зону, птахи відлітають на південь. Постійними зимовими мешканцями тундриє невелика кількість видів: лемінги, деякі ховрахи, песці, полярна сова. Вліткужиття тундр оживляє маса водоплавних птахів (гуси, казарки, качки, кулики), алевони включаються в тундрові трофічні ланцюги тільки частково, оскількихарчуються в основному на прибережних водоймах. Однак гуси та качки використовуютьв їжу до 50 — 80% рослинності тундри в місцях свого гніздування. Постійнимимешканцями тундри є північні олені. Але це кочові тварини. Вони залишаютьтундру на зимові місяці, коли з-під твердого снігового покриву вони не можутьздобувати собі ягель та мох — основну свою їжу. Середину літа північніолені проводять на узбережжі, де достатньо кормів та вітер відганяє кровосиснихкомах. Такий самий характер мають кочівлі і домашніх північних оленів. Урезультаті перевипасу оленями мохолишайникові тундри перетворюються в лугові зпереважанням на них щучника та тонконога. Хижаки тундрипредставлені совами, песцями, частково білим ведмедем. У цілому вони нечисленні.
Чисельністьхижаків в різні роки помітно змінюється, повторюючи відповідні зміничисельності травоїдних тварин, особливо лемінгів. Ґрунтові тваринизаселяють тільки поверхневі частини ґрунту. У деструкції органічної речовини векосистемах тундри перше місце посідають не бактерії, а гриби.
У цілому впливтварин на рослинний покрив тундр досить великий. На прикладі тундр добрепомітна взаємозумовленість існування цих двох груп живих організмів. Первиннапродуктивність екосистем тундр невелика та складає в середньому 140 г сухої органічної речовини на 1 м2 в рік. Валова біологічнапродуктивність в тундрах не перевищує 340 г/м2 у рік. Запаси фітомасиколиваються від 0,1 до 100 тонн на гектар.
Тундровіекосистеми характеризуються крихкістю та вразливістю. Порушення цих екосистемзберігаються досить довго, відновлювальні процеси йдуть поволі.
/>3. Лісовіекосистеми помірного поясу
Лісові екосистемизаймають на Земній кулі великі площі. В їхньому рослинному покриві переважаютьдерева. Залежно від ґрунтово-кліматичних умов та географічного положення лісовіекосистеми поділяються на тайгу, змішані та листяні ліси.
 3.1 Тайга
 
Тайгоюназивають шпилькові ліси, що широкою смугою простягаються на Євро-Азіатськомута Північно-Американському континентах південніше лісотундри. Екосистеми тайгизаймають 13,4 млн км2, що становить 10% поверхні суходолу або 1/3всієї лісовкритої території Земної кулі.
Для екосистемтайги характерна холодна зима, хоча літо досить тепле та тривале. Сума активнихтемператур у тайзі становить 1200 — 2200°. Зимові морози сягають до — 30° — 40°С. Опадів випадає від 300 до 1600 мм на рік. Ґрунтові процеси, внаслідоктривалої зими, йдуть мало активно, гуміфікація сповільнена. Ґрунти в основномупідзолисті.
Деревостій у тайзіпредставлений ялиною сибірською або європейською, ялицею, соснами та модриною. УПівнічній Америці їх замінюють тсуга та псевдотсуга. Всі ці види в ціломумаловибагливі щодо родючості ґрунту. Модрина переважає на сході Євразії, соснатяготіє до сухих або заболочених ґрунтів. Для Земної кулі екологічно важливісоснові ліси — вони займають; друге місце після вологих тропічних лісів запродукцією газоподібного кисню в розрахунку на одиницю поверхні ґрунту.
Кореневі системидерев, як правило, поверхневі (окрім сосни). Це робить і тайгу нестійкою допосух та схильною до буреломів. Зімкнутість крон дерев висока і на землюпроникає мало світла. Тому у тайзі слабо розвинуті підлісок та трав'яний покрив.Ґрунт вкритий зеленими мохами, а в більш вологих місцях — сфагнумом. Намоховому покриві часто ростуть дрібні чагарнички — брусниця, чорниця, лохината мучниця.
Фауна екосистемтайги більш багата, ніж тундри. Важливим видом кормів є насіння шпильковихпорід дерев. Ними харчується велика кількість видів гризунів та птахів. Врожаїнасіння шпилькових порід досить сильно змінюється у різні роки, тому у тваринспостерігаються кочівлі. Важливим джерелом корму в тайзі є бруньки дерев тачагарників, їх широко використовують в їжу. Численні тут і комахи-фітофаги,зокрема, ті, що живляться деревиною. На деревах оселяється велика кількістьвидів паразитичних та сапрофітних грибів. Є тут також тварини ризофаги, щоживляться корінням. Найбільш характерні в цій групі дротяники — личинкижуків-коваликів. Фауна хижаків представлена колонком, риссю, соболем,росомахою, вовком, бурим ведмедем, лисицею. Чимало тут комахоїдних видів птахів- дятли, повзики, дрозди, синиці та ін. Є тут також земноводні та плазуни. Утайзі трапляється багато кровосисних комах (кліщі, комарі, мошки та комарі). Уцілому трофічна мережа тайги більш багата та складніша, ніж у тундрі. Трофічніланцюги більш довгі та мають паралельні ділянки, тому екосистеми тайгипорівняно з тундровими, більш стійкі до різних порушень. Біомаса екосистемтайги складає 350 — 400 тонн/га, а річна продукція — 8 -10 тонн/га. В умовах більш континентального клімату, де переважає модрина тадеревостої розріджені, біомаса знижується до 50 — 200 тонн/га, а річнапродукція до 4 — 6 тонн/га.
Екосистемитайги можуть також формуватися в гірських масивах представляють там один ізгірських поясів. Такі типи екосистем можна спостерігати в Карпатах. Тут вониутворені ялиною т європейською, білою ялицею та сосною. Деревостої частішеодноярусні, підлісок відсутній. Для фауни гірських поясів характернаприсутність ізольованих популяцій таких видів, як глухаря та довгохвостої сови.
/>3.2 Змішаніта листяні ліси помірної зони
Екосистеми цьоговиду поширені на південь від зони тайги. Вони охоплюють майже всю Європу,простягаються більш чи менш широкою смугою в Євразії, добре виражені в Китаї. Єліси такого типу й в Америці.
Кліматичні умови взоні листяних лісів більш м'які, ніж в зоні тайги. Зимовий період триває небільше 4-6 місяців, літо тепле. На рік випадає 700 — 1500 мм опадів. Ґрунтипідзолисті. Листовий опад сягає 2-10 тонн/ га на рік. Він активно залучаєтьсядо гуміфікації та мінералізації. Тому ґрунти листяних лісів більш багаті нагумус та мінеральні речовини, ніж ґрунти у тайзі. Запас гумусу досягає 10-20тонн/га. У фауні ґрунтових фітофагів переважають дощові черв'яки, але й чималонематод, ківсяків, багатоніжок, кліщів-орибатід. Для екосистем, утворенихлистопадними породами, характерний різко контрасний режим освітленості. Взимкута напровесні, коли дерева та чагарники стоять без листя, освітленість на рівніґрунту висока; влітку, навпаки, затінення стає досить високим. Це призводить допояви у листяних лісів особливої синузії весняних ефемероїдів, їхня активнажиттєдіяльність проходить ранньою весною, коли температура вже підвищилася, аледерева ще не встигли одягнутися у листя.
В Європі можнавиділити три основні зони за переважаючими лісоутворюючими породами. У ЗахіднійЄвропі переважають ліси дуба черешчатого з домішками сосни, берези, вільхи,осики та клену. У Центральній Європі ліси утворені буком європейським, грабомта липою. На західному узбережжі Європи у Франції та Великій Британії більшпоширені дуб черешчатий та дуб скелястий, граб. Ярусна структура листяних тазмішаних лісів більш складна, ніж у тайги. Найбільш складну будову мають лісиБіларусі та Правобережної України.
Тваринне населенняекосистем листяних лісів досить різноманітне. Характерна наявність великихрослиноїдних видів ссавців. У змішаних та листяних лісах живе велика кількістьвидів птахів та хижаків. Деякі птахи та ссавці мігрують на зиму в більшпівденні місця, де менше снігу та легше здобути їжу. У групі лісових комахбагато ксилофагів, що харчуються живою та мертвою деревиною. Є комахи, щопристосувалися поїдати листки (наприклад, дубова листовійка). У ґрунті є багатовидів ризофагів: дротяники — личинки жуків-коваликів та личинки пластиновусихжуків і особливо хрущів. У цілому для екосистем змішаних та листяних лісівхарактерні складні трофічні мережі.
Запаси біомаси влистяних лісах становлять 400 — 500 тонн/га при річній продуктивності в 10 — 50тонн/га. На долю зоомаси припадає до 1 тонни/ га, що перевищує цей показник вусіх інших біомах суходолу. Південний кордон поширення листяних лісів визначаєдефіцит вологи та засолення ґрунту. Тут ліси поступово переходять у лісостеп, адалі у степи.
Екосистемилистяних та змішаних лісів розташовані у найбільш сприятливому кліматі, дездавна оселялася людина. Це призвело до того, що величезні масиви таких лісівбули вирублені. У середньому вже втрачено більше 3/4 площі змішаних та листянихлісів помірної зони. У США 3/4 таких лісів вирубано, вКитаї — 90%. У лісах, що збереглися, спостерігається збідніння флори та фауни.
В Україні лісискладають 13,8% усієї території. Відповідно до лісовихдеревних порід вони розподіляються таким чином: соснові ліси займають33,6% загальної території, ялинові — 9,8%, ялицеві — 1,4%, дубовібори — 26,1%, букові ліси — 9,8%, вільхові — 4,3%, березові- 5,6%.
/>4. Вічнозеленийтропічний дощовий ліс
Тропічні дощовіліси, що називаються джунглями, формуються в умовах досить вологого тажаркого клімату. Сезонність тут не виражена і пори року розпізнаються задощовим та відносно сухим періодами. Середня місячна температура цілорічноутримується на рівні 24°- 26° С та не опускається нижчеплюс 18° С. Опадів випадає в межах 1800 — 2000 мм на рік. Відносна вологістьповітря зазвичай перевищує 90%.
Тропічні дощовіліси займають площу, рівну 10 млн. кв.км. У фітомасітропічного лісу утримується 40% всього зв'язаного вуглецю планети. Основнімасиви таких лісів розміщені в басейні ріки Амазонки (Південна Америка), вбасейні ріки Конго (Африка) та на південному сході Азії. Ґрунти слаборозвинуті,бідні на поживні речовини внаслідок швидких процесів гуміфікації та мінералізації.Усі поживні речовини швидко перехоплюються коренями або вимиваються з ґрунтузливами. Корені рослин проникають у ґрунти не глибше 50 см. Такі ґрунти післявирубки лісу та сільськогосподарського використання швидко піддаються ерозії тавтрачають родючість. Загальною особливістю тропічного дощового лісу єнадзвичайно велике розмаїття видів рослин та тварин. Тут представлено майже 50%світового генофонду рослин і 2/3 видів тварин планети. Майже всі рослини тутвічнозелені. Тривалість життя окремого листка складає 12-14 років, опадаютьвони поступово, і рослини завжди стоять вкриті листям. Частина листків маєпристосування до всмоктування дощової води, ІНШІ навпаки, пристосовані дошвидкого стікання води з їхньої поверхні вздовж спеціальних жолобків та виростів.
Широкопредставлені епіфіти, що оселяються на стовбурах та гілках дерев. На епіфітиособливо багата Америка. Цвітіння рослин тропічного дощового лісуспостерігається протягом всього року. Тропічні дощові ліси мають складнубагатоярусну структуру рослинного компоненту, яка впливає на ярусне розміщеннятварин. На поверхню ґрунту потрапляє мало світла, воно перехоплюється верхнімиярусами і тому трав'яний покрив зріджений або зовсім відсутній. Усе життятакого лісу зосереджене на верхніх ярусах.
Фауна тропічногодощового лісу також різноманітна. Тут багато видів комах, плазунів та птахів. Ссавціпредставлені значно менше, великих видів мало. Жива біомаса тропічного лісускладає 350 — 700 і навіть 1000 тонн/га, опаду — до 100 тонн. Тваринна біомасасягає до 200 — 300 кг/га або 0,02% усієї біомаси. На долю хребетних припадає13-20 кг/га. У цілому тут найбільша щільність біомаси напланеті. Екосистеми тропічного дощового лісу з важливими постачальникамигазоподібного кисню: вони продукують його в кількості 30 тонн/га на рік.
Поглинаннявуглецю та виділення кисню в тропічних лісах зрівноважені.
Екосистемитропічного дощового лісу при всій своїй складності досить крихкі і легко можутьбути зруйновані під впливом господарської діяльності людини. Найбільших збитківзавдають вирубки цінних пород деревини, наприклад, червоногодерева, махогонії, білого кедра, бальси, ебенового дерева. Для лісозаготівлі та потреб перелогової системи землекористуваннящороку вирубається майже 7,1 млн. га лісу. Зокрема, вАфриці початкова площа тропічного дощового лісу скоротилася більш як на 60%. Відновленняж екосистем тропічного лісу йде поволі та вимагає десятків, якщо не сотеньроків.
/>5. Степи
Степові екосистемиформуються в помірному поясі в умовах посушливого клімату і тому маютьвнутрішньоконтинентальне розташування. Середньорічна температура дорівнює плюс3 — 7,5° С. Опадів випадає на рік від 250 до 750 мм. Зволоження є головнимфактором, що визначає розвиток рослинного покриву.
У Північнійпівкулі степова зона розташовується на південь від лісової та широкою смугоютягнеться в центрі Євразії. У місцях з океанічним типом клімату степивиклинюються та заміщуються іншими екосистемами. Аналогічне розташування маютьстепи і на Північно-Американському континенті (тут їх називають преріями). УПівденній півкулі аналогом степів є пампа та злакові рослинні угруповання.
Ґрунти степів — це потужні чорноземи (тільки в південній частині їх замінюють бідні чорноземита каштанові ґрунти). Підстилка завжди незначна, вона швидко гуміфікується. Алешвидкість мінералізації тут низька. Це є причиноюнакопичення потужних шарів гумусу. Його тут в 5 — 10 разів більше, ніж: влісовій зоні. Корені рослин проникають у ґрунт на глибину до 2 м.
Рослинний покривстепів формується за рахунок багаторічних трав. Головним чином це злакові. Рослинномупокриву степів характерна полідомінантність та багатоярусність травостою. встепах і чагарники та чагарнички, але суцільного ярусу вони неутворюють. Усі рослини степів несуть на собі ознаки пристосованості донедостатності вологозабезпечення. У них є опушення, восковий покрив на листках,глибокі кореневі системи.
Степамхарактерне почергове цвітіння різних видів рослин, що проявляється впослідовній зміні аспектів. Протягом вегетаційного періоду їх буває 8-10. Видоверізноманіття в степах досить значне, на 1 кв. м реєструється до 80 видівквіткових рослин.
У північнихчастинах степів переважають мезофітні крихкодернові та кореневищні злаки, впівденних їх замінюють дерновинні. Північні степи іноді називають луговими, абоковилково-різнотравними. Південний степ завжди має переважну більшість злаків,які представлені різнотравно-типчаково-ковилковими, типчаково-ковилковими таполинно-злаковими формаціями.
Тваринний світсучасних степів сильно збіднений та фрагментований. У нижніх ярусах степівтравоїдні тварини представлені гризунами, що живляться насінням. Тут такожпоширені гризуни-ризофаги, що поїдають корені. Вони переміщують величезніоб'єми ґрунту в пошуках корму та створюють у степах особливий мікрорельєф. Існуєв степах декілька видів рослиноїдних. Є тут і всеїдні та хижі птахи. Утравостої проходить активне життя комах фітофагів та хижаків.
Степи Українизберігали багату фауну до 30-х років XX ст., але після більшовицької колективізації та ліквідації меж суцільнаоранка знищила місця мешкання багатьох видів тварин. Початкова цілина малависоке видове різноманіття тварин. Тут мешкали великі стада великих ссавців. Узв'язку з чітко вираженою зміною літнього та зимового сезонів у ряду тваринспостерігається зимова сплячка.
Для північноїчастини степів, де вони переходять у лісостеп, характерне своєрідне спільнепомешкання степових та типово лісових видів тварин. У лісостепу тварини,звичайно, полюбляють селитися та жити в лісі, а здобич шукати в степу. Такавзаємопроникність степових та лісових екосистем є додатковою ілюстрацієюконтинуальності біосфери.
Біомаса степовихекосистем помірної зони вимірюється в межах 10-150 тонн/га, в середньому 50 тонн/га. Річна біопродукція дорівнює 5-30 тонн/га. На долюзоомаси припадає 10 50 кг/га. У різні роки біопродукція змінюється від 36 до 72ц/і а.
Високародючість ґрунту степів та сприятливий клімат спричинили те, що степова зонастала найзручнішою для землеробства. Основна маса степових екосистем заразповністю розорана.
/>6. Пустелі
 
Пустеліформуються в умовах континентального клімату з різкою перевагою випаровуваннянад опадами. Розташовані вони головним чином у тропічному та субтропічномупоясах.
Типова пустеля — цеспекотна, суха територія. Так, в пустелі Сахара зареєстрована температураповітря у затінку плюс 58° С, у каліфорнійській пустеліДолина Смерті — 56,5° С. У зв'язку з континентальнимположенням, пустелям характерні сильні добові коливання температур. Уночі в тійсамій Сахарі прохолодно і температура може знижуватися до +10 — 12° С. Кількістьопадів не перевищує 250 мм на рік, а перевищення випаровування над опадами у5-6 разів робить клімат вкрай посушливим.
У світі пустельніекосистеми займають 48,8 млн. кв.км, що складає 32%суходолу. Якщо до них ще приєднати близькі екосистеми напівпустель, то в сумівони охоплюватимуть 43% суходолу. Найбільші пустелі світу — це Сахара (7 млн. кв.км)та Лівійська пустеля в Африці (2 млн. кв.км), Гобі в Азії (1 млн. кв.км),Великий Басейн в Америці (1 млн. кв.км).
За характером ґрунтупустелі підрозділяються на піщані, глинисті,кам'янисті, солончакові та ін. Ґрунтовий покрив малопотужний. Гуміфікаціяйде дуже повільно через нестачу рослинного матеріалу та низьку вологість.
Рослиннийпокрив пустель сильно зріджений. Біопродукція низька: запасибіомаси вимірюються до 2,5 тонн/га сухої органічної речовини. Життєві формирослинних організмів відрізняються своєрідністю, що виробилася в результатітривалої еволюції щодо ефективного отримання вологи та її економної витрати. Більшістьрослин пустель дрібнолисткові, часто замість листків вони мають луски абоколючки. На поверхні самих рослин розвивається потужний прошарок кутикули абокори. Листки в багатьох випадках сильно опушені. Кореневі системи рослин,типових для пустель, проникають у ґрунт на глибину 3 — 10 м. В окремих бобовихчагарників корені проникають на глибину до 30 м.
Багатьом пустелямхарактерна весняна синузія ефемерів та ефемероїдів, весь циклактивного росту та розмноження яких пов'язаний з коротким весняним, аленайбільш вологим періодом року.
Особливимелементом екосистем пустель є оази, що знаходяться в дельтах рік та біляінших джерел води. В оазах рослинність утворена головним чином, культурнимиформами, оскільки вони здавна були основним місцем поселення людини в пустелях.Вздовж річок у долинах ростуть в основному тополі, тамариск, лох, обліпиха. Домінуючівиди рослин пустель залежать від типу ґрунту та географічного положення самихпустель.
В азіатськихпустелях деревно-чагарникові форми представлені саксаулами, джузганом та дроком.Трави порівняно нечисленні. Це різні види аристиди та полину.
Пустелямамериканського континенту притаманні різновиди кактусів та агав, які запасаютьводу в стеблах та листках. Злаки представлені бізоновою травою. У місцях зтрохи сприятливішим водним режимом пустелі переходять в напівпустелі. Зовні цепроявляється в більш щільному злаковому рослинному покриві. Річна біопродукціятут вища.
Тваринний світ екосистем пустель бідний. Він, так само як і рослинність, сформувавсяпід впливом дефіциту вологи. Тільки під час весняних та осінніх перельотів тутвирує життя: з'являються зграї качок, гусей, журавлів та інших птахів. Коріннівиди тварин пустель тісно пов'язані з ґрунтом, де вони знаходять вологу тазахист від спеки. Це плазуни, гризуни, терміти та земляні комахи. Багато видівтварин виробили здатність зберігати вологу у вигляді жирових депо. Деякі видитварин залишають пустелю на період найспекотніших місяців, перебираючись натериторії, більш вологі та прохолодні. Активність тварин пустель проявляється унічні прохолодні години. Вдень тварини ховаються чи у ґрунті, чи, навпаки,піднімаються на верхівки гілок чагарників і дерев, де повітря прохолоднішепорівняно з піском, розпеченим сонцем. У норах гризунів велика кількість птахіввлаштовує свої гнізда. Основні фітофаги пустель — верблюди, гризуни та черепахи.Листя активно поїдається різними видами саранових. Невелика кількість видів пристосуваласядо поїдання коренів (ризофаги). Хижаки представлені шакалами, гієнами. Впустелі Африки заходять леви. Детритний трофічний ланцюг екосистем пустельпредставлений термітами, чорнишами та скарабеями. Тварини пустель завждитяжіють до водойм. Внаслідок їх незначної кількості тварини змушені багато питипро запас. Вода, що отримується з великими труднощами, використовуєтьсябережливо: з метою запобігання втрат води тіла тварин мають товстий хітиновий (комахи)або роговий (плазуни) покрив. Але в будь-якому випадку, випаровування необхіднедля охолодження тіла. Тому у багатьох видів спостерігається швидке дихання,роти та дзьоби утримуються відкритими. Саме з цієї причини вуха у тушканчиківта зайців великі. Деякі види взагалі не п'ють воду, задовольняючись тією водою,яку отримують з їжею (рослинною чи тваринною). Існують дуже цікаві способизабезпечення молодняка водою.
Чистабіопродуктивність в пустелях не перевищує 0,2 кг/м2 на рік, прицьому 75% біомаси зосереджено у гру і пі.
Сучасніекосистеми пустель несуть значний відбиток діяльності людини. Інтенсивний випасхудоби та інші види господарської діяльності сильно порушили рослинний покривта збіднили тваринний світ.
/>7. Болота
 
Болотніекосистеми є азональними. Вони виникають в місцях сильного перезволоження ґрунту.У таких випадках детрит ний трофічний ланцюг вкорочується та не завершуєтьсяутворенням гумусу. Рослинний опад накопичується з року в рік унапіврозкладеному стані та утворює торф.
Загальна площаболіт Землі становить 350 млн га. Торфова маса поганопрогрівається, бідна на мінеральні речовини і тому рослинний покрив боліт вцілому досить убогий. Болотному ґрунтові характерна так звана фізіологічнасухість. При загальній високій вологості корені рослин ледь отримують з ньоговоду. Перешкодою є низька температура торфової маси та насиченість водигуминовими кислотами. Відповідно до основних характеристикболіт вони підрозділяються на три види:
а) низинні;
б) перехідні;
в) верхові.
Низинні болотавиникають у місцях виходу ґрунтових вод або на місці озер. Рослиннийпокрив таких боліт формується з осок, очерету, рогозу та комишу. Вони і єосновними торфоутворювачами. Часто такі болота мають розріджений деревостій звільхи та верб. У низинних болотах мінералізація досить виражена, а болотатакого типу визначаються як ефтотрофні.
Верхові болота утворюються, головним чином, на водотривких гірських породах за рахунокатмосферних опадів, але вони ще можуть виникати й на місці низинних боліт. Основурослинного покриву верхових боліт складають сфагнові мохи. Післявідмирання формується торф, потужність залягання якого може сягати 5 м. Сфагновийторф погано піддається гуміфікації та мінералізації, тому ґрунти такихболіт дуже бідні, а болота називаються оліготрофними. На сфагновихболотах може розміщатися розріджений сосновий деревостій. Ростуть тут такожчагарники та чагарнички: андромеда, касандра, баглиця та чорниця. Частозустрічається журавлина. Видове розмаїття вкрай низьке. На 1 кв. м тут нараховується лише 2-5 видів рослин.
Перехідніболота є стадією переходу від низинних до верховихболіт. Часто вони розміщуються навколо верхових боліт. За вмістом поживнихречовин вони також займають проміжне положення та називаютьсямезотрофними. Для їхнього рослинного покриву характерна більша кількість осок.
Болотні екосистеминебагаті на тварин. Найчастіше тут зустрічаються птахи. У розміщенні болітпрослідковується загальна закономірність. У зоні лісотундри представленіголовним чином бугристі болота. У тайговій зоні переважають грядово-мочажнікомплекси з увігнутою поверхнею. У таких комплексах чергуються евтрофні,мезотрофні та оліготрофні гряди. Дерева тут не ростуть. На крайньому півднітайгової зони з'являються опуклі грядово-мочажні болота, у лісостепу та степу — болота евтрофні, осокові та очеретяні. На півдні степової зони та в пустеляхрозвиваються зволожені трав'яні болота.
В Україніболота можна спостерігати в усіх трьох природно-кліматичних зонах. ВУкраїнському Поліссі найбільш поширені оліготрофні сосново-сфагнові та евтрофнітрав'янисті болота. У лісостепу України частіше зустрічаються евтрофні осоковіта очеретяні болота. У степу їм на зміну приходять прісноводні чи засолені трав'янисті болота. У цілому в Україні можна виділити три основні райони поширенняболіт:
поліськісфагнові болота;
поліські талісостепові трав 'яно-гіпнові болота;
поліські лісовіболота.
Всього болотнихформацій в Україні налічується 53.
Запаси біомаси вболотних екосистемах вимірюються в межах 90 — 1770 ц/га. Болотні екосистемивідіграють у біосфері виняткову роль. Вони є накопичувачами прісної води та,займаючи всього 2% площі суходолу, утримують в зв'язаному вигляді (у форміторфу) 14% вуглецю. З боліт починається більшість річок. Особливо важлива рольболіт як своєрідних фільтрів або ж очисних систем, що затримують в шарі торфурізноманітні ксенобіотики та нітрати, які потрапляють разом із стічними водамита атмосферними опадами.
/>8. Водніекосистеми
Водні екосистемивідрізняються від екосистем суші, насамперед, своїми фізичними та хімічнимивластивостями. При розгляді водних екосистем їх розділяють на прісноводні таекосистеми світового океану.
 8.1. Прісноводні екосистеми
Прісноводніекосистеми широко представлені на всіх континентах. Ріки та озера Землівміщують 116 куб. м води. Основна частина цієї води прісна, хоча деяківнутрішні водойми мають солону воду (це характерно для жаркого та сухогоклімату).
У прісноводнихозерах завжди виділяють три частини, які можна розглядати як окремі екосистеми:
прибережначастина — літораль;
глибоководначастина — профундаль;
основна товщаводи — пелагіаль.
Найбільш заселенаживими організмами — літораль. Прибережні зони будь-яких водойм є їхніми головними трофічнимиобластями. Окрім напівзанурених рослин, у водоймах живуть придонні організми,які складають бентос, та планктон, що плаває у товщі води. Продукція більшостіводойм часто лімітується нестачею біогенних мінеральних речовин. Річ у тім, щожиття зосереджене у верхніх шарах води, де є достатньо сонячного світла, амінеральні речовини надходять з придонних шарів. Верхні та нижні прошарки водирозділені між собою так званим термоклином, щоособливо чітко проявляється у водоймах субтропічного та тропічного поясів. Термоклинперешкоджає вертикальному водообміну та призводить до дефіцитумінеральних речовин у поверхневих шарах води.
Літораль характеризується наявністю великої кількості прикріплених рослин — макофітів.Фауна представлена комахами та їх личинками. Багата і фауна хижаків. Уприбережній частині озер звичайними є такі види риб як плітка, краснопірка,лин, дикий короп, колюшка. Хижі риби представлені щукою,окунем та судаком. Придонна частина озер майже не має рослин, водамало рухома і зберігає протягом майже всього року температуру +4°С. Фауна таких місць збіднена. Вона представлена в основному личинкамикомарів-дзвонців та молюсками.
У пелагіалі рослинипредставлені плантктоном із синьозелених, діатомових та зелених водоростей,макрофітами, що плавають (елодея, рдести). Усі живі організми маютьрізноманітні пристосування, що допомагають їм утримуватися в товщі води. Урослин — це парашутоподібні вирости, крапельки жиру в тілі, тварини активноплавають. У пелагіалі водяться озерна форель, сигові риби. Тут багато хижихколоверток, веслоногих рачків та циклопів.
Рослинний татваринний світ озер у багатьох випадках визначається наявністю у воді поживнихречовин. За цією ознакою озера поділяються на евтрофні, що багаті на азот,фосфор, оліготрофні, бідні на азот і фосфор (нітратів менше 1 мг/л) та проміжніміж ними озера — мезотрофні. Фауна риб суттєво відрізняється в цих трьох типахозер. Для оліготрофних озер характерні сиги, гольці, окуні, щука та плітка. Вевтрофних озерах живуть види, які стійкі до частого тут дефіциту кисню — короп,лин, карась, плітка та лящ. У розвитку річкових екосистем основну рольвідіграють характер дна та берегів, температура води та швидкість течії. Уприбережній частині струмків та річок ростуть звичайні для цих місць очерети,комиші, лепешняки та стрілолист. У товщі води плавають елодея, латаття. Призростанні швидкості течії до 0,3-0,6 м/сек. та більше товща води вже не зростає.Для річок планктон не характерний, оскільки зноситься течією. Річковаентомофауна досить різноманітна. Тут чимало водяних комах та їхніх личинок. Частозустрічаються рачки-бокоплави. Вздовж течії рік спостерігається своязакономірність у розподілі іхтіофауни. У витоках чистих рік з прозорою водоюживе форель. У середній течії основними видами є харіус та вусач, тут звичайнілини та головань. У нижній частині рік, де течія сповільнюється, до складуіхтіофауни входять лящ, короп, щука та верховодка.
Трофічні ланцюгипрісноводних екосистем та особливо річок короткі через відсутність багатоїкормової бази. Вони починаються з автотрофних рослин та закінчуються впасовищних трофічних ланцюгах хижими рибами, а в детритних трофічних ланцюгах — мікроорганізмами.
На територіїУкраїни зареєстровано 71 тисяча річок, що мають загальну довжину 243 тис. км. Більшістьрік належить до басейнів Чорного та Азовського морів. В Україні 3 тисячі озеріз загальною # площею водного дзеркала 2 тис. кв.км.Окрім цього, країна має 23 тис. ставків та водосховищ, особливо їх багато врайоні середнього та нижнього Дніпра.
Ріки та озераУкраїни вміщують у собі 195 видів водяних макрофітів, а також багато тисячвидів водоростей. В Україні є 57 водних рослинних формацій. Водні екосистеми єважливим національним багатством. Це і сховища прісної води, і джереларізноманітної продукції, і місця відпочинку населення.
 8.2. Екосистеми світового океану
Характерноюособливістю океанічних екосистем є: Ь глобальність розмірів і величезніглибини, заповнені життям; безперервність (усі океани пов'язані один з одним); постійнациркуляція (наявність сильних вітрів, які дмуть протягом року в одному і тому жнапрямку, наявність глибинних течій); панування різних хвиль і приливів, щозумовлює помітну періодичність життя угруповань, особливо в прибережних зонах; Ьсолоність і сильна буферність; наявність розчинених біогенних елементів, які єлімітуючими факторами, що визначають розміри популяції.
Умови життя вокеанічній воді більш рівні, ніж на суші. Рослинність бідніша — в основному цеводорості. Тваринний світ багатий. Він представлений такими групами:
Бентос — природні організми (водорості, губки, моховатки, асцидії), повзаючі (голкошкірі,ракоподібні), риби, молюски.
Планктон — завислі у воді діатомові та інші водорості.
Тимчасовікомпоненти — личинки черв'яків, молюсків,ракоподібних, голкошкірих, мальки риб. З постійного компонента — найпростіші,черевоногі молюски, веслоногі рачки. Вони є поживою для морських птахів.
Нектон — група активних організмів товщі. Риби, головоногі молюски, китоподібні,ластоногі.
Основні екологічнічастини океану:
літораль абошельф (до 200 м) займає 7-8%, живе тут до 80% всіх морських організмів;
материковийсхил (200-2000 м) займає 8,1%
абесаль — 82,2%;
глибоководніжолоби — 2,1%о
Bce населення водних екосистем (близько 200тис. видів), як і наземних, розподіляють на продуцентів, консументів іредуцентів.
Екосистемиокеанів відзначаються своєю великою продуктивністю, відіграють важливу роль гігантськихрегуляторів клімату Землі.
/>Висновок
Екосистеми, що є всучасній біосфері, належать до двох основних категорій. По-перше, це природніекосистеми, що виникають та існують незалежно від людини, та, по-друге, штучніантропогенні екосистеми, які, як наприклад посіви, створюються людиною.
Практичновиділення типів екосистем базуються на ознаках біоценозів. В цьому випадку всерізноманіття екосистем можна звести до 15 основних типів. Ці типи частоназивають біомами.
Біотоп єнеорганічним компонентом біоценозу. Подібні біотопи об’єднують у біохори, аподібні біохори — у біоцикли. Біохори — група подібних біотопів, а біоцикли — найвищаодиниця розчленування земної поверхні. Розрізняють три біоцикли — море, суша, внутрішніводойми.