Роль інформаційно-аналітичних служб
у поширенні наукових знань
Інформаційно-аналітичні структури починають стрімко розвиватися у високорозвинених країнах світу у 50-і рр. XX ст., що стає реакцією на колосальне зростання розмірів світового інформаційного ресурсу. На кінець 80-х — середину 90 х pp. щорічний світовий інформаційний потік перевищив 10 млн назв наукової та іншої інформаційної продукції, що у перерахунку на одного споживача — інженера, наукового співробітника, спеціаліста — становило 1500 сторінок щодня. Навіть у найбільш технічно розвинених країнах втрачалася можливість управління масивом інформації, генерованої суспільством, за деякими даними, кожна десята науково-дослідницька робота США виконується марно, оскільки вона була вже десь виконана, у Німеччині понад 15 % національного доходу витрачається на дублювання наукових досліджень, у колишньому СРСР, за оцінками економістів, понад 10 % валового національного прибутку витрачалося марно саме через непоінформованість наукового і промислового секторів [1].
Наведена статистика демонструє тривожний факт випереджального характеру зростання потоку генерованої людством інформації порівняно з традиційними можливостями людства щодо її обробки, засвоєння і використання, і це пов’язано не лише з марно витраченими коштами. Неспроможність введення в обіг суттєвої частини генерованої інформації стосовно навколишнього світу і процесів, що відбуваються у нашому суспільстві обумовлює викривлене уявлення про дійсність, а за умови розвитку цієї тенденції — зростаючу неадекватну реакцію суспільства на навколишнє середовище.
У зв’язку з цим у практичній діяльності науковців, спеціалістів сфери економіки, політики, різних категорій чиновників, представників владних структур все більшої гостроти набувають проблеми пошуку у загальному потоці інформації, необхідної саме для них, обробки великих інформаційних масивів. При цьому опрацювання великих інформаційних масивів забезпечує високу точність, безпомилковість пошуку. Інформаційно-аналітичні структури у процесі свого розвитку виявилися спеціалізованими структурами з вивчення, обробки і аналізу інформації, і сьогодні виконують роль посередника між масивами інформації та її користувачами. Потреба у таких посередниках у зв’язку з розвитком суспільства стає все більш важливою і сьогодні суттєво впливає на його структуру. У США, наприклад, у сфері обробки інформації працює понад 80 % працездатного населення, 17 % — задіяно у традиційних галузях промисловості та 2,3 % — у сільському господарстві [2].
Загальновідомо, що з 80-х рр. сума знань у суспільстві збільшується у двічі кожні 2 роки, причому з прискоренням. У соціальній сфері ця тенденція проявляється в тому, що у найбільш розвинених країнах світу взято курс на перехід у найближчий час від теперішнього індустріального суспільства до постіндустріального інформаційного. Так, США передбачають увійти до цього високотехнологічного в історії людської цивілізації процесу з науково місткими технологіями, що підкріплюється і в США, і в Японії, Німеччині, та інших країнах ґрунтовними освітніми програмами, вдосконаленням підготовки відповідних наукових кадрів; і одним з результатів цього процесу є те, що на сьогодні наукові працівники у США генерують 35 % всіх наукових публікацій світу [3]. Високорозвинені країни світу характеризує активний розвиток Інтернет-технологій, суттєві успіхи на шляху технічного прогресу. Серед найближчих завдань при цьому є розробка нового покоління комп’ютерної техніки — оптичних, фотонних комп’ютерів зі швидкістю дії у десятки мільярдів операцій за секунду [4].
Стосовно сфери організації інформаційно-аналітичної діяльності слід зазначити, що важливим здобутком США стали так звані “фабрики думки” — наукові центри з обробки та аналізу інформації, які визнані в усьому світі, на розгляді структури яких доцільно зупинитися детальніше.
У літературі з цих питань зазначається, що поява “фабрик думки” обумовлюється ситуацією, коли державні інститути, громадські організації, бізнесові структури вже не в змозі самостійно упоратися, з одного боку, з величезним потоком інформації, зі зростаючими проблемами суспільної значимості, з іншого — в суспільстві збільшується кількість людей з вищим освітнім рівнем, і саме “фабрики думки” дають змогу долучитися до вирішення складних загальносуспільних проблем людям, яких з тих чи інших причин не влаштовує робота у традиційних державних, наукових чи політичних структурах, де вони не знаходять повного самовираження.
Як зазначає з цього приводу І. Л. Шейдіна, “надзвичайно високий темп змін у світі, продиктований соціальними і науково-технічними революціями, комплексний характер проблем, що виникають перед тими, хто приймає відповідальні рішення, обумовлював необхідність залучення експертів-консультантів як джерела відсутніх в американського уряду чи монополій професійних знань” [5].
“Фабрики думки” або ж мозкові центри на сьогодні є незалежними дослідницькими організаціями, що зосереджують свою діяльність на розробці суспільнозначимих проблем, сприянні здійсненню практичної політики, впровадженні результатів наукового пошуку, розробці програм, формульованні цілей. Здійснюючи соціальні проекти у сфері публічної політики, налагоджуючи комунікації з метою просування соціальнозначимих проектів, вони стають центрами тяжіння для інтелектуалів, об’єднуючи навколо себе інколи набагато більше мислячих людей, ніж перебуває власне всередині структури самого центру [6].
За висловлюванням І. Дрора, “фабрики думки” — вогнища зростання, що створюються за рахунок застосування безперервного міждисциплінарного наукового мислення до глибинного удосконалення процесу формування політики як головної сполучної ланки між владою і знанням [7]. У США та інших країнах вони найбільш ефективно виявляють себе у сфері реалізації соціальнозначимих ідей публічної політики. Це обумовлюється і соціальним замовленням, пов’язаним з необхідністю постійного вдосконалення все більш складного суспільного організму, сформованого на демократичних засадах, і наявністю значної кількості високоосвічених людей, які мають відповідний творчий потенціал для розвитку суспільствознавчих досліджень.
Однак, через властиву їм мобільність, коли виникає необхідність такого роду, інформаційно-аналітичні структури можуть активно переключатися на нові важливі теми досліджень, мобілізувати незадіяний ще дослідницький потенціал суспільства на вирішення найбільш актуальних завдань.
Таким чином, на сьогодні вже чітко проявляється логічна перспектива розвитку цивілізації — перехід до постіндустріального, інформаційного суспільства. До цієї тенденції органічно вписується об’єктивна потреба постійного вдосконалення інформаційно-аналітичних структур — важливого компонента процесу інформації. При цьому фахівці попереджають про існуючу нерівномірність інформаційного розвитку, реальну можливість відставання країн, що розвиваються, при переході до складних інформаційних комп’ютерних систем буде зростати значно більшими темпами, ніж сьогодні.
Правомірною є постановка питання щодо розвитку в Україні інформаційно-аналітичних структур як важливої складової інформатизації, аналізу перспектив цього процесу у контексті практики. При цьому варто зазначити, що для України, як і для багатьох інших нових держав Східної Європи, залучення до процесу інформатизації пов’язане (порівняно з розвиненими країнами Заходу) з додатковими труднощами. Серед них — не лише технічне, технологічне відставання. Створення інформаційних структур нового суспільства в Україні вже з перших кроків мало бути, виходячи з практичних міркувань, пов’язаним з гострою необхідністю отримання негайних результатів: потребою в інформаційно-аналітичному забезпеченні процесу становлення нової держави, економічних змін у напрямі формування ринкової економіки, відповідного супроводження демократичних перетворень, нових умов функціонування нації, культури та ін.
При цьому не можна стверджувати, що відповідно до сучасних вимог інформаційна інфраструктура створювалася “з нуля”. Перед розпадом СРСР в Україні тільки в системі НТІ було задіяно понад 50 тис. працівників; в інформатизацію, впровадження АСУ за наявними даними було вкладено понад 300 млрд крб (у вартісному обчисленні того періоду). Інформаційним забезпеченням владних структур тією чи іншою мірою займалися створені з цією метою підрозділи державних установ, культурно-освітніх закладів, науково-дослідних структур.
Однак, вся інформаційна інфраструктура, поряд зі своєю технологічною і організаційною відсталістю від практики зарубіжних країн, мала ще один суттєвий недолік: вона була зорієнтована на обслуговування потреб радянського суспільства, відмінного від сучасного.
За нових умов суттєво змінювалася роль держави у процесі інформатизації суспільства. Хоча при переході до ринкової економіки різко зменшуються потоки командної інформації, що йде “зверху вниз”, і повідомлень “знизу вгору”, поряд з цим зростає значення евристичних впливів держави на економічні структури всіх рівнів (попереджувальних, коригувальних), що потребує відбору й аналізу інформації стосовно функціонування і взаємовідносини суб’єктів ринку. Тому поряд з реорганізацією держапарату в процесі розбудови нової держави реорганізовувалися і створювалися інформаційні, інформаційно-аналітичні структури, завданням яких стало створення інформаційного середовища нового суспільства.
Однак, на цьому стартовому етапі ще не можна було вести розмову щодо можливості формування повноцінних “фабрик думки” — продукту повноцінного демократичного суспільства, інформаційно-аналітичних структур, що успішно співробітничають з ефективними, зацікавленими державними структурами і громадськими організаціями.
Протягом значного часу для розбудови нашої держави були актуальними висновки, зроблені дослідниками п’ять років тому стосовно того, що в Україні розбудова держави явно випереджає розбудову суспільства, і тому інститути влади часто немов би зависають над порожнечею: їм не зовсім зрозуміло, які цінності та інтереси суспільства вони мають обстоювати та захищати… У нас належною мірою не сформувався “середній клас” — основний носій суспільних цінностей та природний стабілізатор влади [8].
Попри певний ідеалізм уявлень стосовно процесу формування “середнього класу” у безпосередній залежності від повноцінного інституту приватної власності та міцних партійних структур, дослідники досить точно сформульовували ситуацію, в якій існували і розвивалися інформаційно-аналітичні структури України.
Певний час в Україні складалася досить дивна, не зовсім логічна ситуація: під час вирішення фундаментальних проблем державного будівництва, коли, здавалося б, владним структурам особливо потрібна інформація, аналітичні розробки, що, в свою чергу, обумовлювало б створення умов для розвитку інформаційно-аналітичних служб, всі гілки державної влади дуже повільно і неохоче користувалися послугами цих структур. Винятком з цього правила може бути хіба що СІАЗ — Служба інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади ЦНБ Академії наук України, а пізніше Національної бібліотеки України, що спричинила специфіка академічного, політичного нейтрального статусу структури, її фінансування через Академію наук, наявність спеціалістів відповідної кваліфікації, звичний і зрозумілий більшості замовників стиль інформаційно-аналітичної роботи.
Однак, і ця структура протягом тривалого часу вирішувала проблему не достатньо зацікавленого замовника, що обумовлювалося нерідко вищезгаданим “зависанням” деяких новостворених суспільних інститутів над суспільством без тісного зв’язку з його інтересами, домінуванням сьогоденності, миттєвості в їх роботі над вирішенням глибинних, стратегічних проблем. Певною мірою це пояснюється тим, що в період тривалого спаду в економіці, дезорганізації суспільного життя деяким чиновникам достатньо було вольових рішень за принципом “що вийде”.
Важливою у розумінні ситуації була також і наша ситуація з “середнім класом”, що є стійким середовищем формування “фабрик думки” на Заході. Стрімко біднішала колишня радянська інтелігенція; своєрідний “середній клас” радянського періоду у першій половині 90-х рр. втрачав свої позиції у суспільстві.
Поряд з цим важливою виявилася ще одна обставина. На Заході середовищем широкого використання “мозкових центрів” є сфери публічної політики. Однак, наші політичні партії ще не забезпечують відповідного рівня залучення широких мас до участі у політичному процесі. Це пояснюється не лише алергією більшості населення на декларативне марнослів’я ідеологів так званої “перебудови”, але й політичною невиразністю більшості існуючих сьогодні партій всіх напрямів, слабким теоретичним обгрунтуванням їх програм, відривом від реалій сьогодення і згадуваною відсутністю загальносуспільних ідеалів.
Цей фактор теж не сприяв появі структур типу “фабрик думки” у сфері політичного життя українського суспільства.
При цьому деякі позитивні зміни, що відбуваються безпосередньо у самому суспільстві, подають надію на певний оптимізм у потенціальних можливостях України успішно рухатися у напрямі інформаційного суспільства.
Суттєвий позитивний вплив на розвиток інформатизації України здійснюється через припинення спаду у виробництві, певну стабілізацію у всіх інших сферах життя.
Формування зацікавленого і кваліфікованого споживача інформаційного продукту відчувається не лише у владних структурах. Швидко цей процес відбувається у приватному секторі виробництва, що пов’язано з конкуренцією, рекламою, формуванням іміджу, а також — з прямим впливом ділового світу зарубіжних країн, при цьому характерною особливістю замовника стає більш досконале комп’ютерне оснащення, високоефективне програмне забезпечення, передові методи засвоєння та використання інформаційного продукту.
Наявні здобутки у державотворчому процесі, стабілізація економічного життя ставить на порядок денний питання стратегії, реалізації довгострокових програм суспільного розвитку. В Україні зростає потреба в інформації, в інформаційно-аналітичних структурах, що обумовлює їх розширення та розвиток. У цьому процесі з’являються передові технології, технічне оснащення. Досить перспективним напрямом для вирішення серйозних завдань інформатизації стає кооперація, взаємовигідне об’єднання зусиль вже існуючих інфраструктур.
Однак, при цьому варто зазначити, що перспективи нашого залучення до цього процесу не повністю залежать від передових технологій, досконалої техніки, і навіть від рівня технічної підготовки обслуговуючого персоналу. Наявний досвід свідчить, що рівень інформатизації суспільства визначається насамперед його зрілістю і сталістю.
1. Див.: Свириденко C. C. Информационные технологии интеллектуальной деятельности. — M.: МНЭПУ, 1995. — С.26.
2. Див.: Там само. — С.16.
3. Див.: Винорик Л. С. Экономический и социальный прогноз создания информационного общества в Украине. — Донецк.: ИЭП НАН Украины, 1997. — С. 17–20.
4. Див.: Там само.
5. Див.: Шейдина И. Л. США: “Фабрика мысли” на службе стратегии. — M.: Наука, 1973. — С.47.
6. Див.: Грановский В. Современные фабрики мысли. — К.: Агентство гуманитарных технологий, 1999. — С.4.
7. Див.: Там само.
8. Див.: Видрін Д., Табачник Д. Україна на порозі XXI століття. Політичний аспект. — К.: Либідь, 1995. — С.10.