--PAGE_BREAK--
Контроль як функція політичного керівництва є засобом розширення демократії в умовах багатопартійного суспільства. Основна спрямованість контролю і перевірки виконання правлячою партією своїх програмних установок і передвиборних платформ щодо прискорення соціально-економічного розвитку країни у подальшому зростанні добробуту народу. Досвід переконливо засвідчує, що після приходу до влади правляча партія нерідко не виконує передвидборних програм, тому завдання контролю -своєчасно виявити ці порушення і конституційно їх ліквідувати. Якщо контроль послаблюється, то всі зусилля економічної політики марні, створюється ситуація, при якій порушується порядок своєчасного виправлення недоліків у господарюванні відповідно до законодавства, розвивається адміністративний волюнтаризм в економіці.
Отже, контроль, виступаючи, з одного боку, формою державновладного впливу на підконтрольні об'єкти, а з другого — формою демократичного керівництва, є складовим компонентом управлінського процесу в державі. Соціальний контроль є складовою частиною політичного режиму, важливим засобом вдосконалення соціального управління в цілому.
Контроль як функція народної демократії, засіб самоуправління народу здійснюється самим народом і для народу. Однією з форм здійснення влади у правовій демократичній державі правомірно розглядати контроль як функцію народної демократії, самоуправління народу, яка має двоєдину природу.
Як специфічна об'єктивно необхідна функція держави контроль розподіляється між різними частинами економічної системи відповідно до їх місця у цій системі і з урахуванням особливостей сфер суспільного життя, в яких вона здійснюється. На сучасному етапі стратегічна лінія розвитку політичної системи суспільства полягає у вдосконаленні демократії, у більш повному здійсненні самоуправління народу на підставі активного і дійового впливу громадян у вирішенні питань державного і громадського життя. Суть державної влади в Україні полягає в тому, що управлінські функції здійснюються безпосередньо там, де це можливо при активній участі громадян.
Функції контролю у суспільстві з ринковою економікою включають у себе сприяння діяльності підприємців (підприємств, компаній, концернів, кооперативів, акціонерних товариств та ін.) щодо процесів, які вони виконують, за допомогою економічних стимулів. До них належать пільгове державне кредитування виробництва продукції народного споживання, податкова система тощо. Економічний контроль сприяє підвищенню ефективності виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємств з різними формами власності. При цьому поєднуються державний контроль (в особі податкових інспекцій) і внутрішній контроль власників (підприємців), зацікавлених у виконанні державних замовлень, контрактів, завдань з метою підвищення економічної ефективності господарської діяльності. Контроль виконання цих завдань дає змогу визначити їх наукову обгрунтованість, прогресивність, напруженість, забезпечення ресурсами, тобто якість управлінських рішень, які приймають власники (підприємці).
За допомогою контролю держава захищає інтереси споживачів, перевіряє якість продукції, усіх видів обслуговування, забезпечує доступність і вірогідність інформації про кількість, якість і асортимент продукції, яка обертається на ринку.
Раціональне господарювання неможливе без застосування системи економічних заходів щодо додержання законодавства у галузі господарської політики, тобто без систематичного і діяльного контролю з боку держави за виробництвом, розподілом і споживанням суспільного продукту і використанням суспільної праці, як живої, так і уречевленої.
Отже, контроль — це система спостереження і перевірки відповідності процесу функціонування об'єкта управління прийнятим управлінським рішенням, встановлення результатів управлінського впливу на керований об'єкт, виявлення відхилень, допущених у ході виконання цих рішень.
За допомогою контролю встановлюють причини і відповідальних у відхиленнях з метою усунення негативних явищ і їх недопущення у майбутньому. Контроль як функція управління є засобом зворотного зв'язку між об'єктом і системою управління, інформує про дійсний стан керованого об'єкта, фактичне виконання управлінського рішення. Розвиток контролю в економічних системах управління підпорядкований продуктивним силам і виробничим відносинам.
Підвищення ефективності виробництва, демонополізація його в умовах ринкової економіки, удосконалення розподілу, обміну і споживання неможливі без повного контролю використання товарно-грошових відносин відповідно до їх нового змісту. Слід посилити фінансовий контроль за кількістю і якістю роботи, застосовувати весь арсенал економічних важелів і стимулів.
Верховна Рада України є постійно діючим законодавчим, розпорядчим і контрольним органом державної влади на території України. Вона здійснює законодавче регулювання відносин власності, організації управління національною економікою та соціально-культурним будівництвом, бюджетно-фінансовими системами, оподаткуванням, охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів, порядком реалізації конституційних прав, свобод і обов'язків громадян. Вона контролює також хід виконання програм економічного і соціального розвитку України, бюджет, надання державних позик.
Конституційний Суд України єдиний орган, на який покладено контрольні функції щодо дотримання Конституції України.
Отже, економічний контроль — це система органів державного і господарського управління, які здійснюють контроль за економічним і соціальним розвитком країни відповідно до законодавчого регулювання, прийнятого Верховною Радою України.
Ринкові відносини грунтуються на розширенні прав підприємств, роздержавленні власності та існуванні різних її форм, демократизації управління у використанні економічних важелів та стимулів, спрямованих на підвищення ефективності праці та її оцінку за кінцевим результатом. У зв'язку з цим демократичний напрям розвитку контролю господарської діяльності підприємств полягає у застосуванні економічних важелів.
Контроль за виконанням планів і договірних зобов'язань, результатами виробничої та фінансово-господарської діяльності здійснюється згідно Господарського кодексу України. За результатами контролю розробляють заходи, які сприяють більш ефективній роботі підприємства, додержанню принципу соціальної справедливості в розподілі результатів праці за внеском кожного трудящого, поліпшенню життя людей.
Отже, суть економічного контролю в демократичному суспільстві в умовах ринкової економіки полягає в регулюванні процесу розширеного відтворення суспільно необхідного проддукту відповідно до конституційних норм.
1.2 Види фінансового контролю.
В основу класифікації видів фінансового контролю за організаційними формами, доцільно покласти структуру органів контролю, що виступають його суб'єктами. У свою чергу, це дає змогу розподілити контроль на зовнішній (державний, приватний) і внутрішній (відомчий або галузевий, позавідомчий і контроль власника). Така класифікація обґрунтовується тим, що спрямованість різних органів контролю різна, що державний контроль, наприклад, свою увагу в основному зосереджує на ключових позиціях економіки, господарської діяльності й збереження власності в різноманітних галузях народного господарства, міністерствах, комітетах, відомствах і на підприємствах.
Зовнішнім слід вважати контроль, що здійснюють спеціальні, вищі стосовно до об'єкта, що перевіряється, або незалежні від нього органи фінансового контролю. Відповідно внутрішнім контролем — контроль у межах однієї організації або галузі, відомства силами їх структурних підрозділів і штатних працівників.
Зовнішній контроль доцільно поділити на державний, муніципальний та приватний. Державний контроль здійснюється усіма суб'єктами державного управління в межах їх повноважень (має багато різноманітних видів: парламентський, президентський, господарський, відомчий тощо, які розрізняються за характером і обсягом, формами, методами проведення, юридичними наслідками, тобто мають свої особливості, завдяки чому є самостійними); муніципальний — місцеві ради депутатів та їх комісії, місцеві органи самоврядування; приватний — Аудиторською палатою та підпорядкованими їй аудиторськими фірмами.
Внутрішній (внутрішньогосподарський) контроль слід розглядати у двох напрямках: відомчий (галузевий) та контроль власника. У свою чергу, відомчий контроль потрібно здійснювати на державних підприємствах відповідно до чинного законодавства на рівні штатних ревізорів. Контроль власника здійснюється з його ініціативи органом (міністерством, державним комітетом, асоціацією), якому підпорядковане підприємство на правах власності згідно з законодавчими та іншими нормативними документами.
Позавідомчий (міжвідомчий) контроль здійснюють державні органи управління та органи спеціального контролю, зокрема Міністерство фінансів України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Ліцензійна палата України, відповідні установи банків тощо. При здійсненні цього виду контролю особливе місце має вивчення інформації про результати діяльності: виконання рішень; перевірка кошторисно-фінансової і розрахункової дисципліни; контроль за державною реєстрацією суб'єктів підприємницької діяльності та порядком видачі ліцензій; перевірка бухгалтерських документів і облікових регістрів.
Важливу роль при здійсненні позавідомчого фінансового контролю виконують Мінфін України і його місцеві органи. Вони концентрують свою увагу на питаннях фінансової політики держави, контролюють на підприємствах і в об'єднаннях дотримання фінансово-кошторисної дисципліни. Крім того, Державна контрольно-ревізійна служба України, її органи на місцях провадять ревізії і перевірки діяльності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, надають пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень і запобігання їм у подальшому.
На відміну від позавідомчого, відомчий контроль проводить в основному перевірки на тих ділянках і в тих сферах діяльності, де необхідні спеціальні знання, компетентність, а його функції спрямовані на перевірку законності, вірогідності і доцільності господарських операцій на підпорядкованих підприємствах.
Попередній контроль здійснюється до виконання господарської операції з метою запобігання незаконним діям, неефективному використанню коштів і прийняттю необгрунтованих рішень. Вивчення змісту кожного виду контролю показує, що найефективнішим є попередній контроль, який здійснюється переважно на стадії погодження і затвердження кошторисів, договорів, під час підписання розпорядчих і виконавчих документів на здійснення господарських операцій. Незважаючи на велику ефективність попереднього контролю, за даними дослідження підприємств сфери матеріального виробництва, він займає в загальній системі контролю незалежну питому вагу (до 7%).
Попередній контроль повинен мати профілактичний характер, сприяти попередженню неефективного, ненормативного, незаконного витрачання державних фінансових ресурсів.
Поточний контроль здійснюється в момент вчинення.господарських операцій безпосередньо в процесі формування і використання коштів, допомагає оперативно усунути допущені порушення. Він проводиться керівниками підприємств, фахівцями їх структурних підрозділів і працівниками бухгалтерського обліку. Мета його — в оперативному втручанні в господарські операції і процеси, що дають: можливість вчасно виявити недоліки, прорахунки, упущення й усунути їх.
Наступний контроль провадиться після здійснення господарських операцій і є контролем за використанням державних коштів (з установленою періодичністю або в разовому порядку) з метою перевірки правильності та ефективності їх використання, затвердження звітів і оцінки діяльності об'єктів контролю. Він охоплює перевіркою господарську діяльність на всіх рівнях управління (підприємство, об'єднання, комітет). Одним із недоліків наступного контролю в умовах централізованої системи управління є постійне збільшення звітних показників для вищих органів, вирішення дрібних питань у централізованому порядку, що надає наступному контролю паперового характеру. Поряд із цим суттєвим недоліком наступного контролю є паралелізм, в результаті чого значна кількість працівників відривається від основної роботи. Пояснюється це тим, що облік часу на виконання контрольних функцій не ведеться. а робота контролюючих інстанцій вищими органами управління не узагальнюється.
Документальний контроль встановлює зміст і достовірність господарської операції за даними первинної документації, облікових регістрів і звітності, у яких вона знайшла відображення в бухгалтерському, оперативному й статистичному обліку.
Фактичний контроль полягає у встановленні дійсного стану об'єкта за допомогою зважування, розрахунку, вимірювання, лабораторних аналізів тощо.
Документальний і фактичний контроль взаємопов'язані, а тому сукупне їх застосування дає змогу встановити дійсний стан об'єктів, розробити заходи щодо усунення недоліків.
1.3
Методи фінансового контролю.
Термін финансовий контроль досить часто оттотожнюють із фінансово господарським контролем. На мій погляд для методів цей термін є більш вичерпним.
Фінансово-господарський контроль, здійснюючи функції управління, досліджує процес розширеного відтворення суспільно необхідного продукту згідно із законодавством і нормативно-правовими актами, які забезпечують раціональне господарювання в умовах ринкової економіки. У процесі функціонування фінансово-господарський контроль сформував свій метод у системі прикладних економічних наук. Метод фінансово-господарського контролю у здійсненні своїх функцій характеризується використанням загальнонаукових методичних прийомів і власних прийомів контролю розширеного відтворення суспільно необхідного продукту.
Загальнонаукові методичні прийоми дослідження ґрунтуються на методах філософії. Метод (від гр. methodos
— дослідження) — це спосіб дослідження, який визначає підхід до об'єктів, що вивчаються, планомірний шлях наукового пізнання і встановлення істини. Діалектичний метод філософії є істинно науковим методом пізнання світу, відображення законів розвитку мислення, а також законів розвитку самого мислення.
Загальнонаукові методичні прийоми включають аналіз і синтез, індукцію і дедукцію, аналогію і моделювання, абстрагування і конкретизацію, системний аналіз, функціонально-вартісний аналіз.
Аналіз — це прийом дослідження, який включає вивчення предмета уявним або практичним розчленуванням його на складові об'єкти (частини об'єкта, його ознаки, властивості, відносини). Кожну із виділених частин аналізують окремо в межах одного цілого (комплексна ревізія виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства та ін.).
Синтез (від гр. sunthesis
— сполучення, поєднання, складання) —прийом вивчення об'єкта в цілісності, в єдності і взаємозв'язку його частин. У фінансово-господарському контролі синтез пов'язаний з аналізом, оскільки дає змогу об'єднати об'єкти, розчленовані в процесі аналізу, встановити їхній зв'язок і пізнати предмет як єдине ціле (контроль виконання договорів на поставку продукції та ін.).
Індукція (від гр. induction
— наведення) — прийом дослідження, при якому загальний висновок про прикмети множини елементів об'єкта складають на основі вивчення не всіх прикмет, а лише частини елементів цієї множини, тобто способом виведення висновків від окремого до загального (ревізію дебіторської заборгованості здійснюють спочатку за даними аналітичного, а потім —синтетичного обліку та ін.).
Дедукція (від лат. deduction
— виведення) — досліджують стан об'єкта в цілому, а потім його складових елементів, тобто висновки від загального до окремого (ревізію дебіторської заборгованості спочатку проводять за даними синтетичного, а потім — аналітичного обліку та ін.).
Аналогія — прийом наукових висновків, завдяки якому досягають пізнання одних об'єктів на основі подібності їх з іншими. Прийом аналогії, ґрунтуючись на подібності деяких сторін різних об'єктів, становить основу моделювання, яке застосовується у фінансово-господарському контролі.
Моделювання —прийом наукового пізнання, що грунтується на заміні об'єкта, явища, які вивчають, на їх аналог, модель, що має істотні прикмети оригіналу.
У фінансово-господарському контролі застосовують організаційні моделі проведення контрольно-ревізійного процесу — стандарти.
Абстрагування (від лат. abstrahere
— відволікати) — прийом відволікання. При цьому методом абстракції переходять від конкретних об'єктів до загальних понять і законів розвитку (наприклад, перевіряють стан контролю трудової дисципліни в окремих підрозділах підприємства і, абстрагуючись, роблять висновки в цілому).
Конкретизація (від лат. concretus
— густий, твердий) — дослідження об'єктів у всій їх різнобічності, у якісній багатогранності значень реального існування (на відміну від абстрактного) об'єктів. При цьому досліджують стан об'єктів з певними конкретними умовами існування їх та історичного розвитку виявлення у процесі контролю непродуктивних витрат за місцями утворення їх — підрозділами, підприємствами тощо.
Системний аналіз —вивчення об'єкта дослідження як сукупності елементів, що утворюють систему. Системний аналіз у фінансово-господарському контролі передбачає оцінку поведінки об'єктів як системи з усіма факторами, що впливають на його функціонування. Цей прийом широко використовують у фінансовому контролі, оскільки він дає змогу застосувати системний підхід до оцінки виробничої і фінансово-господарської діяльності всіх ланок національної економіки. У практиці досліджень системний аналіз передбачає використання таких методик:
•процедур теорії дослідження операцій для кількісної оцінки об'єктів дослідження;
•аналіз систем для дослідження об'єктів в умовах невизначеності.
Функціонально-вартісний аналіз — вивчення об'єктів на стадії інженерної підготовки виробництва, яка включає проектування і синтез складних систем у процесі дослідження їх функціонування (проектування і оцінка економічної ефективності технологічних процесів тощо).
Власні методичні прийоми фінансово-господарського контролю — це специфічні прийоми, вироблені практикою на основі досягнень економічної науки. Формуються ці прийоми залежно від цільової функції науки та її загальнонаукових прийомів і характеризуються взаємним проникненням в однорідні галузі наук. Так, наприклад, методичні прийоми фінансово-господарського контролю розвинулись на основі бухгалтерського обліку, статистики, економічного аналізу та інших економічних наук. Разом з тим методичні прийоми фінансово-господарського контролю застосовуються в дослідженнях інших економічних наук (управління, маркетинг, фінансування, кредитування та ін.). Методичні прийоми фінансово-господарського контролю можна об'єднати в такі групи: органолептичні, розрахунково-аналітичні, документалістики, узагальнення і реалізації результатів контролю (рис.2.1).
Органолептичні — інвентаризація, контрольні заміри робіт, вибіркові і суцільні спостереження, технологічний та хіміко-технологічний контроль, експертизи, службове розслідування, експеримент.
Інвентаризація — перевірка об'єктів контролю в натурі органолептичним (від гр. organon
— знаряддя, інструмент) способом.
Суть цього прийому контролю полягає в тому, що перевірка наявності і стану об'єктів визначається оглядом, підрахунками, зважуванням, обмірюванням. У фінансово-господарському контролі застосовується як основний методичний прийом фактичного контролю збереження товарно-матеріальних цінностей і коштів, а також стан розрахунково-кредитних стосунків та інших активів і пасивів підприємства.
Інвентаризація застосовується всіма видами фінансово-господарського контролю. Особливе значення у забезпеченні збереження власності вона має при здійсненні внутрішньогосподарського контролю і є основним прийомом поточного контролю.
Контрольні заміри робіт —прийом фактичного контролю, що застосовується установами банків при перевірці виконаних будівельно-монтажних робіт, а також іншими контролюючими органами при проведенні фактичного контролю обсягів виробництва, робіт і послуг. Цей методичний прийом використовують також на транспорті, в торгівлі, промисловості.
Вибіркові спостереження — прийом статистичного контролю якісних характеристик господарського процесу. Використовується у фінансово-господарському контролі тоді, коли суцільний контроль технічно неможливий (при визначенні дефектів товарів, які надійшли у торгівлю; часу, витраченого покупцем на придбання товару).
Суцільні спостереження —прийом статистичного контролю фактичного стану об'єктів, які вивчають, наприклад, проведення хронометражних спостережень при контролі норм виробітку, використання робочого часу працівників за звітний період тощо.
Технологічний контроль — прийом контролю інженерної і технічної підготовки виробництва, а також якості продукції, яку випускають, її відповідності технологічним умовам, що перевіряють відділ технічного контролю (ВТК) та інші служби підприємства в процесі попереднього, поточного і заключного контролю виробництва. Одним із видів технологічного контролю є контрольний запуск сировини і матеріалів у виробництво для перевірки оптимальності технології виробництва, обґрунтованості норм витрат матеріальних ресурсів і повноти виходу готової продукції.
Хіміко-технологічний контроль — прийом контролю якості сировини і матеріалів, які використовуються у виробництві продукції, а також якісних характеристик виробів. У громадському харчуванні застосовується для встановлення калорійності, смакових якостей, повноти додержання рецептур страв та інших якісних і кількісних показників продукції. Здійснюється цей вид контролю лабораторним аналізом, перевіркою продукції на технологічному конвеєрі та іншими способами.
Експертизи різних видів — прийоми експертних оцінок, що застосовуються технологічними, судово-бухгалтерськими, криміналістичними, товарознавчими та іншими експертизами при дослідженні спеціальних питань, пов'язаних з фінансово-господарським контролем. До експертиз вдаються тоді, коли у складі ревізорів немає відповідних фахівців, або завиявленими ревізією протиправних дій порушено цивільну чи кримінальну відповідальність.
Експертиза проектів і кошторисної документації — прийом перевірки технологічного рівня, прогресивності норм і нормативів, організації та індустріалізації будівництва, відображених у проектно-кошторисній документації на спорудження об'єктів і придбання обладнання, яке потребує і не потребує монтажу. Здійснюють експертизу спеціальні підрозділи підприємств — замовників проектно-кошторисної документації, а на великих будовах — спеціальні державні установи.
Службове розслідування —сукупність прийомів перевірки додержання службовими особами, а також працівниками нормативно-правових актів, що регулюють виробничі відносини у різних галузях національної економіки. Застосовуються ці прийоми в основному при перевірці скарг трудящих, вивченні причин порушення діючого законодавства, заподіянні матеріальних збитків тощо.
Експеримент — науково поставлений дослід відповідно до мети фінансово-господарського контролю для перевірки результатів процесів, які планують або виконані. Проводять експеримент за чітко визначеними умовами, які дають змогу стежити за ходом запланованого процесу.
продолжение
--PAGE_BREAK--
Розрахунково-аналітичні методичні прийоми —
економічний аналіз, статистичні розрахунки, економіко-математичні методи.
Економічний аналіз — система прийомів у фінансово-господарському контролі для розкриття причинних зв'язків, що зумовлюють результати явищ і процесів. Застосовується економічний аналіз при попередньому, поточному і заключному контролі виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємств.
Статистичні розрахунки — прийоми одержання таких величин і якісних характеристик, яких немає безпосередньо в економічній інформації підприємства, що ревізують. Застосовуються вони при потребі відтворення реальних кількісних відношень виправлення приблизних величин або переходу від одних величин до найбільш точних характеристик якісних зв'язків і відношень. За допомогою статистичних розрахунків у фінансово-господарському контролі розраховують коефіцієнти трудової участі членів бригади, використання обладнання і виробничих потужностей, ритмічність випуску продукції, динаміку виконання плану виробництва тощо.
Економіко-математичні методи застосовуються у фінансово-господарському контролі при визначенні впливу факторів на результати господарських процесів з метою оптимізації їх на стадії планування і проектування, а також після завершення господарських процесів, якщо іншими методичними прийомами встановити взаємозв'язки факторів неможливо, наприклад оптимізація маршрутів перевезення вантажів і пасажирів автомобільним транспортом, кореляційний аналіз собівартості продукції, витрат виробництва, виконання договірних зобов'язань тощо.
Документалістики — інформаційне моделювання, дослідження документів, камеральні перевірки, нормативно-правове регулювання.
Інформаційне моделювання — це інформаційна сукупність, яка представляє контролюючий об'єкт у вигляді інформаційної моделі. При формуванні інформаційної моделі необхідно забезпечити повноту характеристики об'єкта контролю, вибір істотних змінних і подання їх у формі інформаційного образу. Метою моделювання в контролі є одержання необхідної інформації про об'єкт для вивчення його стану, участі в процесах розширеного відтворення суспільно необхідного продукту, виявлення відхилень і збуджень у них, прийняття рішень щодо регулювання у межах заданих планових параметрів. При моделюванні використовується нормативно-правова, договірна, облікова, звітна та інша інформація про об'єкти. При цьому контролюють об'єкти основних засобів, товарно-матеріальні цінності, грошові кошти та інші засоби, відображені в системі планової, договірної, нормативно-правової та облікової інформації.
Дослідження документів — прийоми документального контролю достовірності, доцільності, ефективності господарських операцій, відповідності їх законодавчим та нормативно-правовим актам, що регулюють процес розширеного суспільного відтворення.
Камеральні перевірки — прийом документального контролю якості проектно-кошторисної документації з капітальних інвестицій, а також документів на виконання будівельно-монтажних робіт, які підприємства подають установі банку, що здійснює їх фінансування і контролює цільове використання кредитів.
Нормативне-правове регулювання — система прийомів, що використовуються фінансово-господарським контролем для виявлення порушень нормативних і правових актів у процесі розширеного суспільного відтворення.
Узагальнення і реалізація результатів контролю — сукупність прийомів синтезування результатів контролю і прийняття рішень щодо виправлення виявлених недоліків у фінансово-господарській діяльності обревізованого підприємства і запобігання їм у майбутньому. До таких прийомів відносять: групування недоліків, документування результатів проміжного контролю, аналітичне групування, слідчо-юридичне обґрунтування, систематизований виклад недоліків у акті комплексної ревізії, прийняття рішень за результатами ревізій, контроль за виконанням прийнятих рішень.
Групування недоліків — систематизація і узагальнення недоліків і порушень нормативно-правових актів у процесі господарської діяльності за економічною однорідністю, часом проведення і важливістю. Процедури групування застосовують при перевірці документальної достовірності результатів контролю. Групування передбачає хронологічну послідовність, систематизований і хронологічно-систематизований способи. Хронологічна послідовність —спосіб групування недоліків і порушень нормативно-правових актів, виявлених у процесі дослідження документів. При цьому документи перевіряють у такому порядку, в якому їх було згруповано при бухгалтерській обробці і зброшуровано у папки за звітними періодами. Перевірка документів способом хронологічної послідовності дещо ускладнює роботу ревізора, оскільки треба користуватися одночасно нормативно-правовими актами, методичними, інструктивними і довідковими матеріалами, що створює перепони для вивчення кожної операції окремо і у взаємозв'язку з іншими однорідними операціями. Тому цей спосіб використовують в разі ревізії невеликих установ і організацій, аудиті окремих програм.
Систематизований спосіб групування дає змогу виявити недоліки при дослідженні однорідних документів за весь ревізований період. При цьому спочатку перевіряють документи, що відображають касові операції, потім —товарні, розрахункові та ін. Цей спосіб дає змогу більш глибоко вивчати окремі операції і процеси. Вадою його є відсутність хронологічної послідовності групування недоліків і ускладнення інформаційних зв'язків між однорідними господарськими операціями (касові, банківські операції, підзвітні суми, витрати та ін.).
Хронологічно-систематизований спосіб — це мішане групування, яке полягає в тому, що ревізор виявляє недоліки в хронологічній послідовності і систематизує їх за економічною однорідністю операцій (касові, банківські, товарні, розрахункові). Перевагою цього способу є те, що ревізор перевіряє всі господарські операції послідовно і взаємопов'язано. Так, касові операції в хронологічній послідовності перевіряють з банківськими, підзвітними сумами та ін.
За цим способом групування недоліків складається Журнал ревізора, який застосовується при проведенні контрольних заходів.
Документування результатів проміжного контролю —це спосіб оформлення результатів контрольних дій на проміжних стадіях ревізії або перевірки, наприклад складання акта вибіркової інвентаризації товарно-матеріальних цінностей і розрахунків з постачальниками, покупцями і підрядниками, дебіторами і кредиторами, коштів у касі та у підзвітних осіб.
Аналітичне групування — це сукупність прийомів статистичних групувань за однорідністю ознак підконтрольних об'єктів та виявлення недоліків. Використовується цей прийом при складанні таблиць аналізу факторів, які негативно впливають на виконання плану випуску і реалізації продукції, виникнення браку виробів; розрахунок природних втрат товарно-матеріальних цінностей, аналіз факторів збитковості окремих видів продукції тощо.
Слідчо-юридичне обґрунтування включає способи одержання доказів ревізією недоліків і порушень законодавства, нормативно-правових актів, розміри завданих матеріальних збитків і відповідальних за них конкретних осіб. Реалізують ці прийоми вилученням в установленому порядку первинних документів, які містять докази порушень законів і нормативно-правових актів при здійсненні господарських операцій, встановлення відповідальних осіб тощо. Так, у нарядах на виконання робіт завищено об'єми робіт, у зв'язку з чим переплачено заробітну плату робітникам, яка становить суму заподіяного збитку. Такі наряди є доказом завданого збитку особами, що вчинили приписки об'ємів робіт, і на які зроблено посилання в акті комплексної ревізії, тому в разі потреби ревізор вилучає ці документи за рішенням правоохоронних органів у встановленому законом порядку.
Ревізор може виконувати й інші слідчо-юридичні дії. До них належать опитування і розгляд письмових пояснень від службових осіб у зв'язку з виявленими ревізією недоліками, складання позовної заяви у судові органи.
Систематизований виклад недоліків у акті комплексної
ревізії — комплекс прийомів узагальнення результатів проведеного контролю відповідно до правил Єдиної державної системи діловодства. Використовують ці прийоми при складанні актів комплексної ревізії, тематичних перевірок і бстежень, доповідних і службових записок за результатами контролю, висновків (звітів) аудиторів.
Прийняття рішень за результатами ревізії — спосіб впливу суб'єкта на об'єкт контролю, що забезпечує його функціонування у заданих параметрах і режимах. Застосовують цей спосіб при розробці і виданні наказів, розпоряджень, службового листа за результатами ревізії, тематичної перевірки, обстеження тощо.
Контроль за виконанням прийнятих рішень — прийом реалізації прийнятих рішень, який передбачає встановлення фактичного стану об'єкта контролю і його поведінки відповідно до управлінської дії. Наприклад, перевіряють виконання розпорядчих документів за результатами ревізії щодо відшкодування заподіяного збитку підприємству, ліквідації браку продукції, зменшення непродуктивних втрат (штрафів, пені, неустойки тощо).
Отже, метод фінансово-господарського контролю -це сукупність методичних прийомів контролю процесів
розширеного відтворення суспільно необхідного продукту і додержання його законодавчого та нормативно-правового регулювання в умовах ринкової економіки.
2 Особливості функціонування суб’
ектів фінансового контролю
2.1 функції державного казначейства України
Державне казначейство України є центральним органом виконавчої влади і керується у своїй діяльності Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Національного банку України, наказами Міністерства фінансів України, Положенням про Державне казначейство, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України 31 липня 1995 р. № 590.
Діяльність Державного казначейства фінансується за рахунок державного бюджету України. Державне казначейство України та його територіальні органи є юридичними особами, мають самостійні баланси, рахунки в установах банків. Державне казначейство у своїй діяльності взаємодіє з органами законодавчої і виконавчої влади, національним і комерційними банками України, іншими учасниками бюджетного процесу та фінансовими інституціями. Воно виступає з'єднувальним ланцюгом у бюджетному процесі між органами виконавчої влади та установами банківської системи. Цей процес розпочинається з контролю за плановими показниками, що надходять від Міністерства фінансів та розпорядників бюджетних коштів (розпис доходів та видатків державного бюджету, кошториси та плани асигнувань), та закінчується складанням звітності після проведення процедур попереднього контролю перед здійсненням платежу.
Суть діяльності Державного казначейства полягає в тому, що воно забезпечує виконання державного бюджету шляхом обліку надходжень, податків, зборів та інших обов'язкових платежів та проведення видатків державного бюджету через оплату рахунків суб'єктів господарської діяльності, які виконали роботи, надали послуги відповідним розпорядникам коштів.
Сутність казначейства як і будь якого іншого поняття чи категорії проявляється у виконуваних функціях, які характеризують прояв його суті в дії, а також завдання, права та обов'язки, пов'язані з його діяльністю.
Функції казначейства
Відповідно до Положення про Державне казначейство за від 31 липня 1995 р. №590 на Державне казначейство в Україні покладено виконання таких функцій:
здійснює касове виконання державного бюджету та бюджетів самоврядування за доходами та видатками;
організовує управління наявними коштами державного бюджету, державних позабюджетних фондів і бюджетів самоврядування у межах видатків, визначених на відповідний період;
здійснює контроль за цільовим спрямуванням бюджетних коштів на стадії проведення платежу на підставі підтверд жуючих документів, наданих розпорядниками бюджетних коштів;
проводить облік касового виконання та складання звітності про стан виконання державного бюджету та бюджетів самоврядування;
здійснює облік, обслуговування та погашення зовнішнього і внутрішнього боргів держави відповідно до чинного законодавства;
здійснює розмежування загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів між державним бюджетом та бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, проводить взаєморозрахунки між ними. Розмежування з бюджетами нижчого рівня здійснюються за умови укладання угод між органами Держказначейства та відповідними Радами;
відповідно до укладених угод відкриває та обслуговує рахунки розпорядників бюджетних коштів в органах Держказначейства;
здійснює оплату рахунків за дорученням розпорядників бюджетних коштів відповідно до чинних нормативних актів. При цьому Держказначейство не несе відповідальності за зобов'язаннями, прийнятими розпорядниками бюджетних коштів;
отримує звіти про виконання кошторисів доходів і видатків від розпорядників бюджетних коштів, здійснює звірку даних обліку органів Держказначейства з даними обліку розпорядників;
здійснює у безспірному порядку стягнення належних державному бюджетові коштів по взаєморозрахунках між бюджетами;
забезпечує роботу інформаційно-обчислювальної системи Держказначейства та її взаємодію з інформаційними системами Національного та комерційних банків України, міністерств, відомств та інших органів виконавчої влади, установ та організацій;
управляє поточними залишками казначейських рахунків з метою отримання доходів та зарахування їх до загального та спеціального фондів державного бюджету;
розробляє та затверджує нормативно-правові акти та єдині правила організації роботи з питань казначейського виконання бюджетів усіх рівнів, ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету та бюджетів самоврядування, кошторисів доходів та видатків бюджетних установ, відкриття рахунків в органах Державного казначейства;
здійснює роботу щодо добору, розстановки кадрів, створення ефективної системи підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, забезпечує проведення єдиної державної політики з питань державної служби в органах Держказначейства;
організовує та здійснює внутрішньосистемний контроль і аудит;
здійснює інші функції, передбачені чинним законодавством України.
При цьому Державне казначейство має реалізувати принцип Єдиного казначейського рахунку державного бюджету у поєднанні з централізованою системою, яка дасть змогу
мати вичерпну інформацію про щоденний стан державних фінансів, забезпечить можливість маневрування фінансовими ресурсами держави. За цих умов за банківською системою залишається здійснення функцій акумуляції коштів Державного бюджету України, їх зберігання та перерахування за дорученням органів Державного казначейства, а також прийом, зберігання та видачу готівки. А за міністерствами та відомствами залишається право розподілу асигнувань за напрямами видатків коштів, затвердженими державним бюджетом України.
Як свідчить світовий досвід, такий розподіл функцій щодо касового виконання державного бюджету між фінансовою та банківською системами є найбільш ефективним, оскільки дає можливість зосередити всі важелі управління державним бюджетом у руках головного фінансового агента держави в особі Державного казначейства України.
2.2 Діяльність державной контрольно-ревізійної служби України
Зміст контрольно-ревізійного процесу
Фінансово-господарський контроль у всіх галузях національної економіки, насамперед, у його основній ланці — підприємстві, здійснюється проведенням ревізій тематичних, вибіркових, суцільних та інших контрольних перевірок за допомогою певних прийомів. Сукупність організаційних, методичних і технічних прийомів, здійснюваних за допомогою певних процедур, становить контрольно-ревізійний процес. Всякий динамічний процес, пов'язаний з використанням засобів і предметів праці, а також самої праці, складається з організаційної, технологічної та завершальної стадій. Щодо контрольно-ревізійного процесу такими стадіями є: організаційна, дослідна, узагальнення та реалізації результатів контролю. Організовують і безпосередньо здійснюють цей процес контрольно-ревізійні підрозділи, які є в структурі органів управління, на які покладено контрольні функції на підприємствах.
Принципову схему змісту контрольно-ревізійного процесу подано на рис. 5.1.
Організаційна стадія включає в себе вибір об'єкта ревізії та її організаційно-методичну підготовку.
Вибір об'єкта ревізії полягає у встановленні першочерговості об'єкта перевірки, тобто підприємства, яке в плані проведення ревізій за тривалістю міжревізійного періоду повинно підлягати комплексній ревізії або контрольній перевірці, окремі показники його діяльності (невиконання державного замовлення, нерентабельна робота, незабезпечення збереження цінностей та ін.) зумовлюють потребу у невідкладних контрольних діях. Виходячи з характеру діяльності підприємства, змісту контролю, визначають потребу в спеціалістах, яких слід залучити з апарату ревізуючої організації для виконання контрольно-ревізійного процесу, тобто формують ревізійну бригаду. Після цього видається організаційно-розпорядчий документ — наказ, розпорядження керівника ревізуючої організації. У цьому документі вказують найменування підприємства, яке ревізують, вид ревізії, період, за який перевіряють діяльність його, прізвище, ім'я та по батькові, посаду кожного члена ревізійної бригади, визначають її керівника, строк проведення ревізії. Керівником ревізійної бригади, як правило, призначають працівника контрольно-ревізійної служби, який має спеціальну освіту і практичний досвід ревізійної роботи.
Організаційно-методична підготовка ревізії починається з вивчення стану економіки об'єкта ревізії. Ревізійна бригада до виїзду на об'єкт контролю вивчає плани виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства та виконання їх за ревізійний період. Для цього як джерела інформації використовують бізнес-план підприємства, річну і періодичну фінансову і статистичну звітність, акт попередньої ревізії та рішення по ній, документи тематичних перевірок, обстежень, різного роду службових розслідувань і прийнятих за ними рішень. Аналізують фінансовий стан підприємства, збереження його власності, розрахунково-кредитні відносини, платоспроможність, рішення вищого органу управління за поданнями органів державного контролю, зауваження установ банків, податкових, фінансових органів з питань їхньої компетенції. Вивчають і аналізують також іншу інформацію про діяльність підприємства за ревізійний період.
На підставі вивчення економіки підприємства, яке ревізують, керівник ревізійної бригади розробляє програму ревізії, яку затверджує керівник організації, що призначає ревізію. В ній зазначають об'єкт контролю, його зміст і послідовність перевірки, періоди для вибіркового і суцільного контролю тощо. Потім вибирають методику ревізії — визначають методичні прийоми і контрольно-ревізійні процедури, застосування їх при перевірці різних об'єктів контролю, використання засобів обчислювальної техніки тощо. Конкретизують ці питання при розробці плану-графіка ревізії, який передбачає встановлення перевірки кожного об'єкта (розділу, теми) і виконавців, виходячи із загального строку проведення ревізії. Якщо проводиться ревізія корпорації, підприємства, концерну, акціонерного товариства великим складом ревізійної бригади, то затрати часу доцільно розраховувати за допомогою сітьового графіка, яким передбачити паралельне виконання різних контрольно-ревізійних процедур, з тим, щоб завершили весь контрольно-ревізійний процес у запланований строк.
Завершується організаційно-методична підготовка ревізії до виїзду на підконтрольне підприємство складанням робочого плану ревізора, де кожний виконавець за виділеному йому керівником бригади об'єкту і строку завершення контролю, встановлює проміжні інтервали часу і елементи виконання робіт.
Дослідна стадія контрольно-ревізійного процесу
здійснюється ревізійною бригадою безпосередньо на об'єкті ревізії—підприємстві. При цьому забезпечується додержання принципу раптовості ревізії. Складається ця стадія з двох етапів — передцослідного і дослідного.
Переддослідний етап включає низку процедур організаційного характеру, спрямованих на створення необхідних умов для якісного проведення ревізії в установлені строки.
Дослідний етап — це виконання контрольно-ревізійних процедур з перевірки виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства за допомогою найпростіших засобів обчислювальної техніки, а також способом діалогового спілкування з ПЕОМ.
Стадія узагальнення та реалізації результатів контролю включає в себе узагальнення і реалізацію результатів контрольно-ревізійного процесу.
Узагальнення результатів контролю — це систематизація недоліків у діяльності підконтрольного підприємства. При цьому виявлені недоліки групують, оформляють результати проміжного контролю, складають аналітичні таблиці, слідчо-юридичне обгрунтування, узагальнюють і відображають результати ревізії в акті.
Реалізація результатів контролю є завершальним етапом в контрольно-ревізійному процесі. Ревізійна бригада разом з керівництвом підприємства, де було проведено ревізію, обговорюють результати контролю у трудовому колективі, доповідають про них на зборах активу (акціонерів), виробничій нараді. Обговорення результатів ревізії оформляють спеціальним протоколом. Надання гласності результатам контролю, зміцнення його демократичних принципів дає змогу об'єктивно визначити причини недоліків у діяльності підприємства і розробити проект профілактичних заходів щодо запобігання недолікам у подальшій роботі підприємства.
Отже, контрольно-ревізійний процес є системним впливом на суб'єкт підприємницької діяльності з метою її оптимізації та нормативно-правового регулювання в умовах ринкових відносин.
Державна контрольно-ревізійна служба України.
Законом України про державну контрольно-ревізійну службу передбачено створення її при Міністерстві фінансів України в складі Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділах (відділів, груп) в районах, містах і районах у містах.
продолжение
--PAGE_BREAK--
Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах і державних
фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримуюють кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, подання пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень нормативних актів та запобігання їм у подальшій діяльності.
Державна контрольно-ревізійна служба має централізовану організаційну структуру. Головне контрольно-ревізійне управління України очолює начальник, який призначається Кабінетом Міністрів України. Керівників регіональних контрольно-ревізійних управлінь і підрозділів призначають вищі керівники за підпорядкованістю. Структурні підрозділи контрольно-ревізійної служби є юридичними особами, мають самостійні кошториси, поточні та інші рахунки в банках.
Функції державної контрольно-ревізійної служби полягають у проведенні ревізій та аудиту фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку і звітності у міністерствах, відомствах, підприємствах і організаціях, які утримуються за рахунок державного бюджету. До її функції також належить проведення ревізій та аудиту правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і фінансуються із державного бюджету, контролюють повноту оприбуткування, використання і збереження валютних коштів; перевіряють виконання рішень за результатами проведення ревізій.
Важливою функцією державної контрольно-ревізійної служби є складання нормативно-методичних документів щодо проведення контрольно-ревізійної роботи, узагальнення досвіду цієї роботи та поширення його у контрольно-ревізійних підрозділах, а також міністерствах і відомствах.
Головне контрольно-ревізійне управління України та його підрозділи мають право:
• в процесі ревізії, аудиту проводити інвентаризацію фактичної наявності грошей, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції та ін.;
• безперешкодного доступу на склади, у сховища, виробничі й інші приміщення для обстеження їх з питань, пов'язаних з ревізією або аудитом;
• припиняти операції на рахунках у банках та інших
фінансово-кредитних установах у випадках, коли керівництво об'єкта, який ревізують, перешкоджає виконанню контрольно-ревізійних процедур;
• залучати на договірних засадах кваліфікованих фахівців для проведення контрольних обмірів будівельних, монтажних, ремонтних та інших робіт, контрольних запусків сировини, матеріалів у виробництво, контрольних аналізів сировини, матеріалів, готової продукції, інших контрольно-ревізійних процедур з оплатою за рахунок спеціально передбачених для цього коштів;
• вимагати від керівників об'єктів, які ревізують, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів і розрахунків, у необхідних випадках опечатувати каси та касові приміщення, склади, архіви, а в разі виявлення підроблень, інших зловживань вилучати необхідні документи на строк до закінчення ревізії або аудиту, залишаючи у справах акт вилучення та копії або реєстри вилучених документів;
• одержувати від Національного банку України та його установ, комерційних банків та інших кредитних установ необхідні відомості, копії документів, довідки про банківські операції й залишки коштів на рахунках об'єктів, які ревізують або перевіряють, а від інших підприємств і організацій, в тому числі недержавних форм власності —довідки і копії документів про операції та розрахунки з об'єктом, який ревізують;
• одержувати від службових і матеріально відповідальних осіб об'єктів, які ревізують, письмові пояснення з питань, що виникають у ході ревізії, аудиту;
• пред'являти керівникам та іншим службовим особам об'єктів, які ревізують, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати у бюджет виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства;
• стягувати у доход бюджету кошти, одержані за угодами, без встановлених законом підстав;
• накладати у випадках, передбачених законодавством, на керівників та інших службових осіб підприємств адміністративні стягнення;
• застосовувати до підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності фінансові санкції, передбачені законодавством з оподаткування;
• проводити контрольні заходи спільно з іншими контролюючими органами державного фінансового контролю.
Ревізії, контрольні перевірки проводять на підставі розпорядчого документа, підписаного начальником служби, управління, керівником підрозділів служби в районі, місті. За ініціативою державної контрольно-ревізійної служби ревізія підприємства, установи, організації проводиться не частіше від одного разу на рік. За дорученням правоохоронних органів ревізію проводять у будь-який час.
Скарги на дії ревізорів розглядаються і вирішуються керівниками підрозділів державної контрольно-ревізійної служби. Подання скарги не припиняє оскаржуваної дії службових осіб державної контрольно-ревізійної служби.
Органи державної контрольно-ревізійної служби проводять ревізії та аудит суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності за постановою правоохоронних органів. Ці самі органи надають допомогу ревізорам у виконанні ними службових обов'язків.
Службові особи державної контрольно-ревізійної служби є представниками органів державної виконавчої влади. Законні вимоги ревізорів є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, які ревізують. Ці особи при виконанні своїх службових обов'язків перебувають під захистом закону.
Викладені функції державної контрольно-ревізійної служби в Україні, права і обов'язки посадових осіб цієї служби не поширюються на контроль місцевих Рад народних депутатів (муніципальний контроль), профспілковий і відомчий контроль.
Отже, Державна контрольно-ревізійна служба в Україні координує проведення контрольних заходів в економіці держави, сприяє правопорядку у фінансово-господарській діяльності.
2.3 Внутрішній контроль суб
’
єктів господарювання.
Внутрішній контроль суб’єктів господарювання здійснюєтся на декилькох ланках. По перше це операціі з коштами в касах, а по друге контроль операцій з виробничими запасами.
Контроль операцій з коштами у касах здійснюється окремо від інших господарських операцій, коли питання стосуються нестачі коштів, порушення нормативних документів, що регулюють облік коштів у касах підприємства та на його банківських рахунках з метою привласнення коштів окремими працівниками (касирами, бухгалтерами). Нерідко зловживання з коштами пов'язані не тільки з касовими і банківськими операціями, а й реалізацією товарно-матеріальних цінностей, готової продукції, робіт і послуг. У цих випадках відповідно до завдань контролюючих органів проводиться комплексна ревізія господарських операцій, відображених у системі бухгалтерського обліку. Незалежно від обсягу господарських операцій основним завданням контролю є збереження коштів, при нестачах — встановлення розміру заподіяної шкоди, відповідальних за них конкретних осіб та виявлення причин, що зумовили правопорушення з метою їх профілактики.
Виплата заробітної плати персоналу, оплата витрат на службові відрядження та ін. на підприємствах здійснюються головною касою або її філіалами в цехах, виробничих одиницях, дільницях коштами, одержаними готівкою з установи банку, де відкрито рахунки підприємства. Виняток становлять підприємства торгівлі і громадського харчування, на яких крім головної каси є ще операційні каси у магазинах, їдальнях, кафе, буфетах, де використовуються реєстратори розрахункових операцій (електронні контрольно-касові апарати тощо). На цих підприємствах виплата заробітної плати продавцям та іншим працівникам може здійснюватися операційними касами торговельної одиниці.
Відповідно до завдань контролю операцій з коштами ревізор визначає об'єкти, джерела інформації, методичні прийоми контролю, узагальнення і реалізації його результатів (рис. 11.1).
Слід пам'ятати, що приведений стандарт застосовується окремо до кожного з питань, поставлених на вирішення контролю і ревізії.
Об'єктами контролю операцій з коштами є: збереження коштів і цінних паперів; касові і банкові операції; первинна документація і бухгалтерський облік операцій з коштами. Важливим об'єктом є також нестача коштів і збитки, їх обґрунтованість та встановлення відповідальних за них осіб.
Джерелами інформації, які використовуються під час контролю операцій з коштами, є нормативно-правові акти, що регулюють операції з коштами у касах підприємств та фактографічна (бухгалтерська) інформація, висновки різного роду експертиз (техніко-криміналістична експертиза документів, графічнознавча, авторознавча та ін.), первинні документи і облікові регістри, касова звітність.
За змістом і призначенням інформацію поділяють на нормативно-довідкову (НДІ) і фактографічну, яка використовується для контролю кожного питання, передбаченого програмою ревізії. Досліджуючи операції з коштами ревізія використовує НДІ (табл.11.1), загальнодержавні нормативні акти, затверджені органами державного управління, а також НДІ, затверджену органами управління і відомчими нормативними документами, якими регулюють операції з коштами підприємств.
Первинна документація, регістри бухгалтерського обліку і звітність, акти ревізій і перевірок, в яких знайшли відображення операції з коштами, ревізією сприймаються як об'єкти контролю, з одного боку, та джерела інформації, з іншого.
Контроль використовує первинну документацію, затверджену Державним комітетом статистики для оформлення касових операцій з коштами. До них належать: прибутковий і видатковий касові ордера, журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, касова книга.
Регістри аналітичного і синтетичного обліку використовують при перевірці операцій з коштами на таких рахунках: ЗО «Каса», який поділяється на субрахунки 301 «Каса в національній валюті» та 302 «Каса в іноземній валюті».
Контроль і ревізія проводять свої дослідження операцій з застосуванням системи методичних прийомів.
Органолептичні методичні прийоми — інвентаризація, вибіркові та суцільні спостереження, службові розслідування. Застосовують їх при ревізії (інвентаризації) готівки коштів у касі в національній та іноземній валютах, цінних паперів, одержанні пояснень від матеріально відповідальних осіб з приводу виявлення недоліків тощо.
Розрахунково-аналітичні методичні прийоми застосовуються для аналізу платіжної спроможності підприємства, вивчення ревізією кредитно-розрахункових відносин тощо. За допомогою аналітичних розрахунків визначають ритмічність надходження виручки із операційних кас магазинів, їдалень, кафе, ресторанів на поточний рахунок у банку, а також для встановлення повноти оприбуткування виручки у головній касі підприємства.
Крім того, розрахунково-аналітичні методичні прийоми ревізор застосовує при перевірці повноти оплати послуг, які надаються окремим громадянам. Наприклад, при оплаті будівництва дач, транспортних перевезень будівельних матеріалів тощо.
Методичні прийоми документалістики при контролі операцій з коштами включають:
• інформаційне моделювання — визначають нормативно-довідкову і фактографічну інформацію, яка повністю відображає інформаційну модель операцій з коштами;
• нормативно-правове регулювання — застосовується для виявлення відхилень фактично виконаних операцій з коштами від нормативних актів;
•експертизи різних видів — використовуються при вивченні недоброякісних документів за операціями з коштами (підроблення касових ордерів, підчищання сум у платіжних відомостях, повторне використання квитанцій на здавання виручки у банк тощо);
• дослідження документів — за формою і змістом відображених операцій, зустрічна перевірка виданих коштів банком та їх оприбуткування у касі підприємства, взаємний
контроль операцій і документів, аналітична і логічна перевірка операцій з коштами. Фактографічна інформація з обліку операцій у національній та іноземній валюті у касі підприємства за документальними джерелами, приведена у табл.
Особливу увагу ревізору необхідно приділити обліку і використанню іноземної валюти, що надходить до каси підприємства. Іноземна валюта в касі підприємства відображається у бухгалтерському обліку як у номінальній вартості валюти так і у грошовій одиниці України — гривнях.
До каси іноземна валюта може надходити з валютного рахунку від покупців у оплату проданого товару (виконаних робіт, наданих послуг) підприємством, від підзвітних осіб як залишок не використаного авансу. Із каси валюта може вноситися до банку — на валютний рахунок, видаватися у підзвіт для покриття витрат на відрядження за кордон або у випадках, дозволених законодавством, стороннім організаціям в оплату їх продукції (робіт, послуг).
Оцінка операцій з надходження (вибуття) валюти здійснюється за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діє на дату оприбуткування (видачі) валюти.
Документування іноземної валюти в касі аналогічне обліку у національній українській валюті.
Аналітичний облік іноземної валюти в касі підприємства ведеться за кожним найменуванням (долари США, євро, рублі Російської Федерації та ін.).
Синтетичний облік валюти ведеться на субрахунку 302 «Каса в іноземній валюті», відкритого за найменуваннями іноземної валюти. Відхилення, які пов'язані зі зміною курсу іноземної валюти, відображаються на рахунку у кореспонденції з рахунком 79 «Фінансові результати». Курсові різниці визначаються розрахунково-аналітичними прийомами.
Курсові різниці в іноземній валюті, як правило, утворюються від різниці у вартості іноземної валюти при її одержані із банку, відображаються на бухгалтерському субрахунку 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті».
Методичні прийоми узагальнення і реалізації результатів контролю включають групування попередніх результатів дослідження в хронологічній, систематизованій і хронологічно-систематизованій послідовності у Журналі ревізора. Сюди також належать прийоми аналітичного групування недоліків операцій з коштами, встановленими ревізією з кожного досліджуваного питання (відомість неоприбуткованої виручки, таблиця заниження оплати послуг, наданих окремим громадянам та ін.). Результати перевірки операцій з коштами узагальнюють у акті або окремому розділі цього акту з додатком Журналу ревізора і аналітичних відомостей, таблиць та інших доказів.
До цих прийомів належить також реалізація результатів контролю (розробка пропозицій щодо профілактики недоліків) та їх передача органам господарського управління, реалізація результатів контролю засновниками підприємства.
Отже, при контролі і ревізії операцій з грошовими коштами у національній та іноземній валютах реалізується принцип системності у виявленні правопорушень та запобігання їх повторення у наступних правовідносинах.
Ще значну частину займає контроль і ревізія операцій з вироничими запасами.
Виробничі запаси— це предмети праці, які в процесі виробництва втрачають або повністю змінюють початкову форму і переносять свою вартість на знову створюваний продукт протягом одного виробничого циклу. До них належать сировина і матеріали, напівфабрикати, нафтопродукти, різні види палива, будівельні матеріали і устаткування до введення в дію, запасні частини, агрегати, малоцінні і швидкозношувані предмети тощо. Вся ця різновидність матеріальних цінностей за економічною роллю у процесі суспільного відтворення продукту належить до складу оборотних коштів, які безупинно здійснюють кругообіг за трьома стадіями.
Об'єкти контролю операцій з виробничими запасами такі:
• кількісне і якісне приймання матеріальних цінностей від постачальників, а також при внутрішньому переміщенні у міжцеховому напрямі, між матеріально відповідальними особами, складами і виробництвом. При цьому ревізія перевіряє повноту оприбуткування матеріальних цінностей за даними бухгалтерського обліку, відповідність їх за якістю супровідним і приймальним документам, складеним матеріально відповідальними особами, а також матеріалів, що надійшли без супровідних документів;
• збереження матеріальних цінностей і закріплення матеріальної відповідальності — за даними бухгалтерського обліку перевіряють, чи відповідає стан складського господарства вимогам збереження цінностей (наявність ваговимірювальних приладів та час їх клеймування, обладнання складів стелажами, полицями, шафами, контейнерами, протипожежним устаткуванням). Разом з тим перевіряють наявність запобіжної сигналізації, запорів, засобів техніки безпеки тощо. Закріплення матеріальної відповідальності ревізія перевіряє за даними договорів про матеріальну відповідальність, складеними між адміністрацією підприємства і конкретними працівниками;
• норми витрат матеріалів на виробництво та їх дотримування — ревізія перевіряє обґрунтованість затвердження норм та їх застосування у лімітно-забірних картах і відомостях на витрачання матеріалів, а також при стимулюванні економії витрат на виробництво продукції, виконанні робіт і послуг;
• брак і псування матеріальних цінностей і тари -досліджують причини, що зумовили виникнення негативних явищ, розмір непродуктивних втрат, встановлюють осіб, відповідальних за завдані збитки;
• малоцінні і швидкозношувані предмети (МШП), їх використання і збереження — перевіряють придбання МШП, нарахування зносу, а також списання при видачі у експлуатацію предметів на витрати виробництва і контроль за їх використанням;
• при виявленні фактів безгосподарності або нестачі чи привласнення цінностей ревізія встановлює відповідальних осіб за завдані збитки та розмір їх відшкодування;
• первинна документація з обліку матеріальних цінностей перевіряється ревізією щодо достовірності відображуваних у ній господарських операцій;
• бухгалтерський облік і звітність як об'єкти контролю вивчають щодо достовірності даних, закріплення матеріальної відповідальності за цінності, здійснення контролю за господарськими операціями, пов'язаними з прийманням та витрачанням матеріалів;
• нестача цінностей та збитки, їх обґрунтованість і
відповідальні особи — ревізія узагальнює перевірку інших об'єктів, де виявлено збитки, перевіряє, чи відповідають вони за розміром даним бухгалтерського обліку та іншим доказам; наскільки правильно встановлено матеріальну відповідальність конкретних працівників та розмір відшкодування збитків.
Джерелами інформаціїконтролю операцій з матеріальними цінностями є нормативно-довідкова і фактографічна інформація. Використання ревізією НДІ (нормативних актів про поставку продукції виробничо-технічного призначення, її приймання та використання, з питань обліку і контролю матеріальних ресурсів, затверджених Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими органами державного управління).
За допомогою фактографічної інформації і НДІ ревізія, використовуючи методичні прийоми документалістики, перевіряє насамперед збереження матеріальних ресурсів, зокрема, укладення договорів про повну матеріальну відповідальність працівників, дотримання трудового законодавства, створення умов для чинності договорів та ін.; наявність підписів матеріально відповідальних осіб на облікових регістрах, які відображують підзвітність у них цінностей (оборотні відомості, машинограми та ін.). Ревізія вивчає організацію поточного контролю за збереженням і витрачанням цінностей, роботою матеріально відповідальних осіб, строками проведення інвентаризацій.
Розрахунково-аналітичні методичні прийоми
складаються з економічного аналізу, аналітичних та статистичних розрахунків і економіко-математичних методів.
Економічний аналіз застосовується при встановленні ритмічності поставки сировини на підприємство, виявленні відхилень від норм при витрачанні матеріалів та встановленні факторів, що зумовили перевитрати сировини тощо. Аналітичні та статистичні розрахунки використовують за допомогою обчислювально-розрахункових і логічних процедур, за якими складають порівняльні відомості, таблиці зіставлення витрат матеріалів та нагромадження їх за певні періоди, виявляють факти порушення технології у виробничих підрозділах, на конвеєрних лініях та ін.
Економіко-математичні методи допомагають виявити різного роду перевитрати сировини і матеріалів у заготівельних цехах при розкроюванні тканин, списанні перевитрат на міжлекальні вирізи, а також розкроюванні листового заліза, розпилювання фанери і деревини та ін.
продолжение
--PAGE_BREAK--