ПЛАН РЕФЕРАТУ:
1. Введення.
2. Бюджетна система України і принципи її побудови.
3. Бюджетний процес, його утримання і задачі.
4. Проблема збалансованого бюджету.
5.Особливості збалансування місцевих бюджетів.
6. Висновок.
Єдиним хорошим бюджетом єзбалансований бюджет.
АдамСміт, 1776 р.
Хорошим правилом є те, щобюджет ніколи не повинен бути збалансованим — крім моменту, коли надлишок, щостримує інфляцію, змінюється на дефіцит, щоб боротися зі спадом.
ВорренСміт, 1965 р. ВВЕДЕННЯ
Адміністративно-командна економічна політика в СРСР призвела донерівномірного економічного розвитку усіх регіонів, створеннянеструктуризованого, неефективного та однобокого народногосподарськогокомплексу. Функціонування адміністративно — командної системи сприяло розподілуі перерозподілу більше 25 відсотків валового внутрішнього продукту СРСР, якийвироблявся в України.
З проголошенням незалежності України починається новий етап, формуваннявласної національної політики і розвитку суспільно-економічних відносин.Початком економічних перетворень в Україні стало прийняття Закону УРСР«Про економічну самостійність Української РСР» від 3 серпня 1990року. Згідно з ним Україна самостійно визначає економічний статус і стратегіюсоціально-економічного розвитку в інтересах усього народу, а також розробляє іформує незалежну фінансову (бюджетну, податкову, валютну) політику в контекстізагальнодержавної економічної політики і займається її виконанням.
Фінансова політика охоплює центральну ланку системи економічнихвідносин і відіграє провідну роль у реалізації загальнодержавних функцій.Організація і регулювання цих відносин здійснюються відповідно до діючого(фінансового правового поля, етапу та стану суспільно-економічного розвиткукраїни. Без врахування останнього політика стає гальмом розвитку економічнихвідносин.
Фінансова політика має бути жорсткою, але справедливою й активною, іповинна стимулювати економічне зростання, захищати національні інтереси Та бутипривабливою для суб'єктів іноземних країн. Побудова і формування фінансовоїполітики — це досить складаний процес.
Розвиток суспільно-економічних відносин в Україні підтверджуєнеобхідність якомога скорішого вирішення проблеми фінансової стабілізації — основи загальнодержавної стабілізації і виходу з економічної кризи.
Зрозуміло, що це — робота не одному року, але смердота має бути докінця обгрунтованою, повинна враховувати можливі негативні наслідки іпередбачати цивілізоване їх усунення, бути одночасно послідовною таперспективною і, що не менш важливо — зрозумілою усім суб'єктамсуспільно-економічних відносин.
Основу фінансової політики становить бюджетна політика, яка пов'язананасамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільовихзагальнодержавних фондів. Державний бюджет України — це головний фінансовийплан країни, який віддзеркалює суспільно-економічний стан у державі. Економічнанестабільність і спад виробництва негативно впливають на формування доходів тафінансування видатків бюджету. Бюджет, його дохідна частина прямо пов'язані ізДержавною програмою соціально-економічного розцінку України на поточнийфінансовий рік. І навпаки, виконання зазначеної програми залежить від їїфінансового забезпечення. У цьому напрямку Державний бюджет виступає основоюфінансування загальнодержавних програм та сприяє їх виконанню. Державнапрограма соціально-економічного розвитку України і Державний бюджет Українимають своє особливе місце, роль і призначення в системі суспільно-економічнихвідносин.
Практика розвитку фінансових відносин ще раз підтверджує це і вимагає:
· по-перше, формувати Державний бюджет України іДержавну програму соціально-економічного розвитку України на основі єдиноїконцепції суспільно-економічного розвитку й у контексті загальнодержавноїфінансово-економічної політики;
· по-друге, досконалого аналізу та оцінкисоціально-економічного стану регіонів і держави та розробки реальнихмакроекономічних показників розвитку на плановий рік і перспективу;
· по-третє, виконання Державного бюджету і Державноїпрограми соціально-економічного розвитку має проходити в руслі єдиних підходів,цілісного механізму, ефективних норм і методів організації фінансово-економічнихвідносин;
· по-четверте, підтримки загальних принципів економічного розвиткуі, насамперед, принципу формування і виконаннядоходів бюджету за рахунок платежів, які активно й ефективно впливають на виробництво, виконанняпоказників економічного розвитку, а не шляхом розширення кількості податків тазборів, як сьогодні відбувається, та використання емісійних джерел поповнення бюджету;
· по-п'яте, проведення належного, своєчасногоконтролю та піднесення рівня відповідальності за стан виконання доходів бюджетута показників соціально-економічного розвитку регіонів, міністерств (відомств),держави в цілому.
В цій роботі ми розглянемо що таке бюджет, бюджетна політика України,та важливість збалансованості бюджету на всіх рівнях. Актуальність цієї тиминавряд чи можна применшити, тому що бюджет є головним фінансовим документомкраїни. Виходячи з цього можна зробити висновок, що вивчення бюджету (процесуйого формування) є однієї з першорядною задачею економічної науки.
Пояснення цьому лежить у зв'язках бюджетної політики з усіма сторонамиекономіки країни. Так процес формування бюджету тісно пов'язаний із податковимзаконодавством, а також і з процесом виробництва: або стимулює його, абонатискає. З іншого бокові, розподіл бюджетних засобів також тісно пов'язано звиробництвом: фінансові вкладення направляються у виробництво. Також із бюджетуфінансуються соціально необхідні програми і служби такі як: армія, міліція,охорона здоров'я і т.п.
Як очевидно з усього вищевикладеного бюджет щиро пов'язаний іздобробутом країни. І це в черговий разом підкреслює всю актуальність проблемибюджету і процесу його формування, і необхідність їхній вивчення.БЮДЖЕТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ І ПРИНЦИПИ ЇЇ ПОБУДОВИ.
Бюджет — це план створення і використанняфінансових ресурсів для забезпечення функцій, що виконуються органами державноївлади України, органами влади Автономної Республіки Крим і місцевими Радаминародних депутатів.
Бюджетна система складається з Державного бюджету України,республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів.
Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджету України єзведеним бюджетом України. Зведений бюджет України використовується для аналізуі визначення засобу державного регулювання економічного і соціального розвиткуУкраїни.
У свою чергу бюджет Автономної Республіки Крим об'єднуєреспубліканський бюджет і бюджети районів і міст республіканськогопідпорядкування Автономної Республіки Крим.
До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні в містах,селищні і сільські бюджети.
Бюджет області об'єднує обласний бюджет і бюджети районів і містобласного підпорядкування.
Бюджет району об'єднує районні бюджети, бюджети міст районногопідпорядкування, селищні і сільські бюджети. Селищні і сільські бюджетистворюються за рішенням районних, міських Рад народних депутатів при наявностінеобхідної фінансової бази. Районні, міські Заради визначають доходивідповідних селищних і сільських бюджетів.
Бюджет міста, що має районний поділ, об'єднує міський бюджет і бюджетрайонів, що входять у його склад. У випадках, коли міському, районному в містіРаді народних депутатів адміністративно підпорядкованих іншого міста, селищаабо села, бюджети цих міст, селищ, сіл об'єднуються відповідно в бюджети містаабо району в місті Заради народних депутатів, яким зазначені населені пунктипідпорядковані.
Бюджетнасистема будується на таких принципах:
1. Принцип єдності бюджету означає існування єдиного рахунку прибутків і витрат кожної частинибюджетної системи. Єдність бюджетної системи забезпечується єдиною правовоюбазою, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю форм бюджетної документації,узгодженими принципами бюджетного процесу, єдиною грошовою системою, єдиноюсоціально-економічною політикою, наданням необхідної статистичної і бюджетноїінформації.
2. Принцип повноти полягає у відображенні в бюджеті всіх прибутків і витрат.
3. Принцип достовірності — це формування бюджету на підставі реальних показників, науковообгрунтованих нормативів і відображення в звіті про виконання бюджету тількитихий прибутків і витрат, що є результатом кінцевих касових операцій банків.
4. Принцип гласності забезпечує освітлення в засобах масової інформації показників бюджетуі звітів про його виконання.
5. Принцип на вічності — це відображення показників бюджетів у взаємозв'язку ззагальноекономічними показниками в Україні і за її межами шляхом використаннязасобів максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу,визначення темпів і пропорцій економічного розвитку.
6. Принцип самостійності забезпечується наявністю власнихдохідних джерел і правом визначення напрямку їхній використання відповідно дозаконодавства України.БЮДЖЕТНИЙ ПРОЦЕС, ЙОГО УТРИМАННЯ І ЗАДАЧІ
Бюджетнийпроцес — регламентований законодавством порядок,розглядання, затвердження бюджетів, їхнє виконання і контроль за виконанням,затвердження звітів про виконання бюджетів, що входять у бюджетну систему України.
Приформуванні державного бюджету основною задачею є його збалансованість абоговорячи іншими словами якнайближче наблизитися до ідеального варіанта — цеповне покриття витрат прибутками й утворення залишку засобів, тобто перевищенняприбутків над витратами.
Цього стана,на перший погляд, можна досягти двома засобами:
1. зменшення розміру витрат;
2. збільшення розміру прибутків.
Проаналізуємо кожний із них.ВИТРАТИ.
Державні витрати структурно можна уявити так:
1. Витрати на соціальні послуги.
2. Витрати на господарське споживання.
3. Витрати на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики.
4. Адмінистративно — управлінчиські витрати.
5. Платежі по державному боргу.
З даної структури очевидно, що витрати державного бюджету виконуютьфункцію політичного, соціального і господарського регулювання.
Перше місце в бюджетних витратах займають соціальні статті: соціальніпосібники, утворення, охорона здоров'я й ін. У цьому виявляється головнийнапрямок бюджетної політики, як і всієї державної економічної політики в цілому- стабілізація, зміцнення і пристосування існуючого соціально-економічного ладудо розумів, що змінюються. Ці витрати покликані зм'якшити диференціаціюсоціальних груп, неминуче властиву ринковому господарству.
У витратах на господарські споживи звичайно виділяються бюджетнісубсидії підприємствам, сільському господарству, на здійснення державнихпрограм. Усе це робиться з метою стимулювання їхніх виробничих можливостей.
Витрати на озброєння і матеріально-технічне забезпечення зовнішньоїполітики, а також адміністративно-управлінські витрати впливають на структурупопиту.
Кон'юнктурним цілям бюджетного регулювання служать витрати повнутрішньому державному боргу (наприклад, дострокове погашення частини боргу),розміри витрат на кредити і субсидії приватним і державним підприємствам,сільському господарству, на створення й удосконалювання об'єктівінфраструктури, на закупівлю озброєння і військове будівництво. Таким чином,держава намагається задовольнити вимоги різноманітних соціальних груп, зменшитисоціальну напруженість у товаристві.
У періоди криз і депресій витрати державного бюджету на господарськіспоживи, як правило, ростуть, а під час «перерви» кон'юнктури — скорочуються.
Важливо відзначити, що структура державного бюджету робить регулюючийвплив на розміри попиту і пропозиції, а також на галузеву і регіональнуструктуру економіки, національну конкурентоздатність на світових ринках.
ПРИБУТКИ
Структуру державних прибутків можна уявититакою уявою:
1. Податки (у тому числі акцизні збори і мита).
2. Податкові надходження: прибутки від державної власності, державноїторгівлі.
3. Внески в державні фонди соціального страхування, пенсійний,страхування від безробіття.
Головною статтею бюджетних прибутків є податки. Під податком, збором,митом і іншими платежами розуміється обов'язковий внесок у бюджетвідповідного рівня або в позабюджетний фонд, здійснювані платниками в порядку іна умовах, визначених законодавчими актами.
Податки бувають двох видів:
1. Податки на прибутки і майно: прибутковийподаток із громадян; податок із прибутку, податок на соціальне страхування і нафонд заробітної плати і робочої сили; майнові податки, у тому числі податкина власність, включаючи землю й іншу нерухомість; податки на переклад прибуткуі капіталу за рубіж і ін. Ці податки стягаються з конкретної фізичної особи, їхназивають прямими податками.
2. Податки на товари і послуги: податок з обороту, що в даний часзамінений податком із додаткової вартості; акцизи (податки, прямо що включаютьсяв ціну товару або послуги); податок на спадщину, на догоди з нерухомістю іцінними паперами й ін. Ці податки називаються непрямими. Вони частково абоцілком переносяться на ціну товару або послуги.
З вищевикладеного очевидно, що податки виконують три найважливіші функції:
1. Фінансуваннядержавних витрат (фіскальна функція).
2. Підтримкисоціальної рівноваги шляхом зміни співвідношення між прибутками окремихсоціальних груп з метою згладжування нерівності між ними (соціальнафункція).
3. Державного регулюванняекономіки (регулююча функція).
У минулому й у даний час податки в основному виконували фіскальнуфункцію. Проте в плані останніх десятиліть помітний розвиток одержали соціальнаі регулюючої функції. Зупинимося на них докладніше.
Так за допомогою податків держава намагається зменшити соціальнунапруженість у товаристві, і тим самим запобігти соціальному вибуху. Цедосягається гнучкою податковою політикою, наданням усіляких податкових пільг:пільги багатодітним сім'ям, переселенцям через межу на свою історичнубатьківщину, студентам і особам збільшуючим свою кваліфікацію. Часто податковіпільги даються дрібним і середнім підприємцям, особливо вперше починаючасамостійна справа, ферма, але ці податкові пільги носять не тільки соціальний,але і регулюючий характер.
Регулююча функція податків також широко використовується державою.Глобальне зниження податків веде до збільшення чистих прибутків, посиленнюстимулу господарської діяльності, росту капіталовкладень, попиту, зайнятості допожвавлення господарської кон'юнктури. Підвищення податків — звичайний засібборотьби з перегрівом кон'юнктури. Змінюючи податкові ставки на прибуток,держава може підсилити або зменшити додаткові стимули для капіталовкладень, аманевруя рівнем непрямих податків — впливати на фонд споживання в цілому, нарівень цін.
Також одним із засобів здійснення регулюючої функції є маневруваннярозмірами мит, із метою захисту вітчизняного товаровиробника.
ПРОБЛЕМАЗБАЛАНСОВАНОГО ДЕРЖБЮДЖЕТУ
Збалансування бюджету належить до ключових проблем бюджетної системи. Згідно із ст.21 3аконуУкраїни «Про бюджетну систему України», «збалансованістьбюджетів, які входять до складу бюджетної системи України, є необхідною умовоюфінансово-бюджетної політики». Відповідні правові рішення з цього питанняне тільки забезпечують чітке й ефективне функціонування бюджетної системи, алей визначають фактичні можливості діяльності різних органів влади. Внайзагальніших рисах під «збалансуванням» необхідно розумітизабезпечення рівноваги. В свою чергу, термін «бюджетна рівновага»означає, що бюджетні видатки покриваються бюджетними доходами. Якщо бюджетнівидатки перевищують доходи, то це значить, що існує бюджетний дефіцит. У цьомувипадку рівноваги немає. Якщо ж доходи вищі від податків, існує профіцит бюджету,або бюджетний надлишок. Однак цього разу можна сказати, що бюджет відзначаєтьсявідсутністю рівноваги. Отже, стан бюджетної рівноваги не означає тількирівновагу в арифметичному розумінні, тобто коли доходи дорівнюють видаткам.Бюджет знаходиться у стані рівноваги як тоді, коли доходи дорівнюють видаткам,так і тоді, коли доходи вищі від видатків. Іншими словами, бюджетної рівновагинемає тільки тоді, коли видатки перевищують доходи, тобто має місце існуваннябюджетного дефіциту.
Як ми можемо переконатися функції виконувані державним бюджетоммногогранны. І в цій многофункциональности закладене внутрішнє протиріччяпроцесу формування бюджету. Спробуємо розкрити це протиріччя.
У силу соціальних і суб'єктивних причин держава ринеться витрачати всебільше і більше фінансових засобів. Це у свою чергу викликає необхідністьзбільшення дохідної частини, що можна збільшити за рахунок нових надходжень убюджет. Збільшення податкового тягара призведе до зменшення ефективностівиробництва, а отже до скорочення робочих місць і збільшенню безробіття.Зниження рівня виробництва і збільшення безробіття з однієї сторони знизитьдохідну частину бюджету, а з іншої сторони збільшить його видаткову частину. Утакому разі утворюеться замкнуте коло: витрати ростуть, а прибуткизменшуються.
Такий стан, коли витрати державного бюджету перевищують його прибуткиназивається бюджетним дефіцитом. Для боротьби з даним явищем застосовується рядметодів. Одним із них є державні позики (внутрішній і зовнішній). Вониздійснюються у виді продажі державних цінних паперів, позик у позабюджетнихфондів (наприклад у фонду страхування по безробіттю або пенсійному фонді) іодержання кредитів у банків (ця форма фінансування бюджетного дефіциту частопорушується місцевою владою).
Іншим засобом покриття бюджетного дефіциту є додаткова емісія грошів.Проте наслідки такого кроку дуже негативні і загальновідомі: розвиваєтьсянеконтрольована інфляція, підриваються стимули для довгострокових інвестицій,розкручується спіраль цін — заробітна плата і заощадження населеннязнецінюється.
Даний засіб дає ефекти в короткостроковому періоді, надалі всеповертається в старе положення тільки в збільшеному стані. Тому метод державнихпозик є більш предпочтительным, проте так саме не вартозабувати про його хиби.
Головною хибою державних позик є ріст державного боргу, а його припадаєвиплачувати з відсотками. Говорять, що сьогоднішні державні позики — цезавтрашні податки. Державний борг підрозділяється на внутрішній і зовнішній, атак саме на короткостроковий «до одного року», середньостроковий«від одного року до п'ятьох років» і довгостроковий «понадп'ятьох років». Найбільше важкими є короткострокові борги. По нимнезабаром припадає виплачувати основну суму з високими відсотками. Таку заборгованістьможна пролонгувати, але це пов’язано з виплатою відсотків на відсотки.
Найбільше кращим засобом регулювання бюджетного дефіциту єманіпулювання дохідною статтею бюджету, при розумної видаткової політики. Ідеяполягає в такому: за допомогою податкової системи необхідно створитисприятливі умови для виробничого росту. Цього можна домогтися знизивши ізробивши гнучкими податкові ставки. Теоретично це добре пояснює подана крива :
/>надходження податків, %
/>
/>/>/> 100
/>
0 35 100 ставка податку в %
малюнок №1 Крива Лаффера.
Зміст полягає в тому, що одну і туж суму податків можна збирати прибільш низькій ставці. Зростання виробництва викликає збільшення добробутулюдей, що у свою чергу зменшить їхні потреби в соціальному захисті, а отжезнизяться і витрати держави. З іншої сторони за рахунок зростання виробництвавідбудеться ріст надходження в бюджет, тобто збільшення по бюджетнійчастині(фінансових можливостей держави).
У даного засобу є одна хиба — це його инерционность, тобто йогорезультати можуть проявитися тільки в середньостроковому і довгостроковомуперіоді. Він недієздатний дати сиюминутную вигоду, вирішити політичні задачі вкороткостроковому періоді.ОСОБЛИВОСТІ ЗБАЛАНСУВАННЯ МІСЦЕВИХБЮДЖЕТІВ
Принцип збалансованості місцевих бюджетів завжди мав велике значення.Він відображається в багатьох правових документах.
Доходна та видаткова частини місцевих бюджетів визначаються в основномузатверджуваними парламентом нормами. Це означає, що державні органи створюютьсистему місцевих бюджетів, основною умовою існування якої має бути гармонія міждоходною та видатковою сторонами місцевих бюджетів, тобто рівновага. Передачаобов'язків і відповідальності місцевим органам влади має супроводжуватисязабезпеченням цих органів відповідними фінансовими ресурсами. З правової точкизору про відповідність між зв'язками та фінансовими ресурсами можна говорититоді, коли обов'язки супроводжуються правами та компетенціями на використанняджерел доходів. Ці компетенції можуть визначатися по-різному — від прав навикористання ресурсів до нормативних компетенцій, тобто прав щодо встановленняподатків. Місцеві органи влади повинні мати юридичне закріплені джереладоходів, достатні для покриття обов'язкових видатків. Це, звичайно, неозначає, що місцеві органи влади можуть мати можливість виконувати тількиобов’язкові функції. Може бути ситуація, за якої місцеві органи влади мають насвоїх рахунках необхідні фінансові кошти, але не мають відповідних прав щодо їхвикористання. Існує небезпека, що чіткий розподіл обов'язків і ресурсів зменшитьсамостійність місцевих органів влади. Однак така небезпека не означає зв'язкуміж збалансованим бюджетом та недостатньою самостійністю. Збалансована системадоходів і видатків має забезпечувати відповідний рівень самостійності місцевихорганів влади як у видатковій, так і в доходній частині.
Закладання в українському законодавстві принципів збалансованостімісцевих бюджетів було спричинено загальною складною фінансовою ситуацією таінфляцією. Приводом цього було також побоювання, що при набутті значноївідносної самостійності місцеві органи перевищать власні доходи і це станезайвим тягарем для надто дефіцитного бюджету держави. Частково з такимидумками можна погодитись. Однак за відсутності протягом років достатніх власнихмісцевих доходів прийняте положення фактично обмежувало самостійність регіонів,змушуючи їх скорочувати видатки. Цю ситуацію не можна вважати за правильну. Вбагатьох випадках намір самостійності місцевих органів влади може залишитисялише декларативним, підкреслюючи також теоретично визнану регіональну самостійністьтериторіального планування.
В міру розвитку вітчизняної системи місцевої влади необхідно даватиоцінку взаємовідносинам між органами місцевого самоврядування, регіонами таурядом. Така оцінка має стосуватися впливу зазначених взаємовідносин наможливості участі у співпраці за умов глобалізації світової економіки. Уситуації обмеженості публічних бюджетів уряд може відмовитися від деякихпрограм з метою збалансування бюджету держави. Постає ряд питань. Чи повинніміоцені органи влади у відповідь на такі обмеження також призупинитидіяльність у цих сферах? Якщо ні, то яким способом має фінансуватися місцевасфера послуг" Чи нові обов'язки мають передаватися від уряду місцевиморганам влади разом із додатковою фінансовою підтримкою у вигляді дотації абонових джерел доходів? До якого рівня уряд має втручатися у розбіжності, яківиникають з неправильного закріплення компетенцій у галузі видатків і зрізного податкового потенціалу?
Під час пошуку відповідей на ці питання необхідно пам'ятати про певнізасади, якими треба керуватися. Основне питання, яке виникає в дискусіях промісцеві податки та доходи місцевих бюджетів, — чи повинні особи, якікористуються публічними послугами та майном в міру своїх можливостей за нихплатити? Коли люди можуть користуватися майном чи послугами за цінами, нижчимивід їх вартості, ними користуються у більших обсягах, ніж тоді, коли ціни вищі.Якщо особи, які послуговуються публічним секторам, не зобов’язані за нихплатити, то на такі програми необхідно виділяти надто багато коштів за рахунокінших. Це спричиняє марнотратство обмежених засобів та створює ситуацію, колиособи, які користуються послугами, субсидуються тими, хто ними послуговує.Така ситуація видається несправедливою. З вимоги, щоб ті, хто користуєтьсяпослугами, платили за них, випливає кілька правил. Зокрема залежно від рівнявідповідальності органів місцевої влади за надання послуг вони повинні матидоступ до диференційованих джерел доходів, щоб мати більші можливостіпов'язувати пропоновані послуги із податками, що стягуються в даному регіоні.
Щодо проектів, доходи з яких надійдуть тільки в майбутньому, відповіднимспособом фінансування є боргові зобов'язання. В іншому випадку теперішніплатники податків субсидують майбутніх користувачів послугами, через щозменшуються і ефективність, і справедливість, оскільки доходи маютьвипереджати видатки з метою збору відповідно великих фондів для початкуінвестиції. Тим більше строк сплати боргу має відповідати, наскільки цеможливо, строкам надходження доходів з даної інвестиції. Борг є тимчасовим інеостаточним джерелом фінансування і, нарешті, пін має бути сплачений. Цейпринцип мінімізує субсидування майбутніх користувачів теперішніми платникамиподатків, виконуючи тим самим одночасно вимоги ефективності та справедливості.
За умови, що місцеві органи влади повинні мати у своєму розпорядженнігарантовані законом ресурси для виконання своїх обов'язків(такі або схожі обов'язки існують в регіонах з диференційованимрівнем економічного розвитку), треба прийняти тезу про необхідністьвирівнювання фінансово-економічних можливостей регіонів країни. Якщо видатки вмежах регіону, що надає послуги, та обсяг доходів неможливо врівноважити,координуючу роль можуть виконувати відповідні дотації. З метою забезпеченняефективності та справедливості це мають бути конкретні та доповнюючи дотації зурахуванням поділу коштів між рівнями влади відповідно до їх часток у доходах.Однак забезпечення ресурсами для ліквідації диспропорції В економічномурозвитку та рівні життя не повинно зменшувати прагнення місцевих органів владидо економії видатків і заходів до пошуку нових і збільшення продуктивності існуючихджерел доходів. Збільшення ресурсів як результат діяльності місцевих органіввлади ніколи не повинно призводити до автоматичного їх передавання вищому рівнюабо до зменшення дотацій чи субвенцій.
Все це стосується збалансованості місцевих бюджетів. Крім структуридоходної та видаткової сторін бюджету та прав місцевих органів влади у ційсфері, важливе значення мають питання процедури збалансування місцевихбюджетів, тому що правила складання та затвердження бюджету та інші суттєвінорми визначають, хто і в якому обсязі затверджуватиме квоти доходів і видаткимісцевого бюджету. Крім компетенції, неабияке значення тут має послідовністьзатвердження, тобто питання процедури. З огляду на принцип самоврядуваннянайкращим є рішення, за якого органи держави заздалегідь затверджують обсягидотацій і субвенцій, а місцеві органи влади, маючи певні права у встановленніставок окремих податків і визначенні обсягу видатків, остаточно затверджуютьдоходну та видаткову частини бюджету. Таким чином. акт затвердження місцевогобюджету набуває реального значення. Розуміючі: необхідність певних обмеженьсвободи діяльності місцевих органів влади, слід зазначити, що значеннязатвердження місцевих бюджетів залежить від того, чи мають місцеві органивлади права і які вони у визначенні доходної та видаткової сторін бюджету.
Узагальнюючи положення, що стосуються рівноваги місцевих бюджетів,необхідно відзначити, що системою, в якій обов'язкам мають відповідати ресурси,тобто потенційними видаткам — доходи місцевих бюджетів, повинні керуватисясаме фінансові органи держави. Така система повинна передбачати конкретновизначений обсяг самостійності місцевих органів влади і стимулюватиефективність діяльності цих органів. Однак право остаточного затвердження квотдоходів і видатків має залишатися на місцевому рівні.
ВИСНОВОК
Гостра дискусія навколо питань фіскальноїполітики в Україні багато в чому нагадує подібну ситуацію в країнах ЛатинськоїАмерики наприкінці 1980-х рр., коли назрілі зміни — скорочення дефіцитубюджету, впорядкування урядових видатків, податкова реформа — сприймалисянеоднозначно, а інфляційна інерція та масове ухиляння від сплати податківускладнювали будь-які практичні кроки. Процес радикального реформуванняекономік латиноамериканських країн свідчить: 1) без досягнення збалансованогобюджету неможливо забезпечити тривалу макроекономічну стабілізацію, 2) прискороченні дефіциту бюджету проведенню податкової реформи повинно передувативпорядкування урядових видатків, 3) зниження ставок оподаткування сприяєзростанню бюджетних надходжень за умов розширення податкової бази та посиленнявідповідальності за ухиляння від сплати податків.
1.Переваги збалансованого бюджету Макроекономічніпоказники чотирьох найбільших країн Латинської Америки — Аргентини, Бразилії,Мексики та Чилі — переконують у справедливості відомих теоретичних аргументівна користь збалансованого бюджету: припинення інфляції, збільшення приватнихінвестицій, поліпшення сальдо поточного рахунка, прискорення темпівекономічного зростання (таблиця 1).
Таблиця1.Макроекономічні показники країн Латинської Америки (у %),
1990 -1995 рр.Країна Показник 1990 1991 1992 1993 1994 1995 Сальдо бюджету -0,4 -1,3 0,4 1,2 -0,1 -0,5 Інфляція 72,0 24,6 10,6 4,3 3,3 Процентні ставки 71,0 15,0 6,0 8,0 11,0 Аргентина Інвестиції 14,0 14,6 16,7 18,2 19,2 17,8 Зростання ВВП 0,1 8,9 8,7 6,0 7,4 -0,7 Поточний рахунок 6,6 -0,4 -2,9 -2,9 -3,6 -8,8 Сальдо бюджету -6,2 -0,5 -3,9 0,3 1,3 -5,0 Бразилія Інфляція 459,0 1229,0 2491,0 941,0 23,2 Процентні ставки 1082,8 2494,3 1489,0 5756,8 56,4 39,0 Інвестиції 22,9 19,3 19,5 20,0 20,8 Зростання ВВП -4,6 0,3 -0,8 4,2 5,8 4,2 Поточний рахунок -2,5 0,1 -0,3 Мексика Сальдо бюджету -2,8 -0,2 1,5 0,4 -0,8 -0,7 Інфляція 26,5 22,7 15,5 9,7 6,9 35,0 Процентні ставки 37,4 23,6 18,9 17,4 16,5 50,5 Інвестиції 22,8 23,4 24,4 23,2 23,5 19,4 Зростання ВВП 4,5 3,6 2,8 0,7 3,5 -6,9 Поточний рахунок -1,1 -1,7 -2,4 -2,0 -2,3 0,0 Чилі Сальдо бюджету 0,8 1,2 2,2 1,9 1,6 2,6 Інфляція 26,6 22,0 15,6 12,1 12,0 7,9 Процентні ставки 48,8 28,6 23,9 24,3 20,3 18,2 Інвестиції 26,3 24,5 26,8 26,8 26,8 27,4 Зростання ВВП 3,3 7,3 10,7 6,7 4,2 8,5 Поточний рахунок -5,8 0,9 -4,5 -11,4 -2,9 0,6
Істотне скорочення або (ще краще) досягнення додатногосальдо бюджету не лише обмежує потребу в емісійних кредитах центрального банку,а й формує сподівання цінової та грошової стабільності (результат, необхіднийдля подолання інфляційної інерції). Важливо зауважити, що існує і зворотнийзв'язок — гальмування інфляції збільшує надходження до бюджету (ефект Олівери —Танзі). Загалом це дає змогу знизити процентні ставки. В Аргентині динамікапроцентних ставок майже ідеально повторює зміни в стані бюджету: якщо в 1991 —1993 рр. поліпшення сальдо бюджету мало наслідком стрімке зниження процентнихставок, то в 1994 — 1995 рр. деяке погіршення цього показника поєднується ізвищими процентними ставками, навіть незважаючи на подальше зниження інфляції.У Мексиці реалії збалансованого бюджету сприяли одночасному зниженню інфляціїта процентних ставок протягом 1990 — 1993 рр., однак експансійна політика зпочатку 1994 р. (у серпні цього року відбувалися президентські вибори)спричинила стрімке падіння мексиканського песо, поновлення інфляції тазростання процентних ставок у наступному, 1995 р.
У Бразилії зв'язок між сальдо бюджету,інфляцією та процентними ставками не такий промовистий, однак визначальну рольфіскальної рестрикції в успішному проведенні антиінфляційного плану«Real» (липень 1994 р.) важко заперечити. У минулому в цій країні нераз виявлялося, що навіть екcтремально високі процентні ставки неспроможніприборкати інфляцію, якщо нічого не робилося для скорочення дефіциту бюджету.Приміром, від початку 1989 р. реальні процентні ставки були високими (план«Verao»), однак значний дефіцит бюджету (18,6% від ВВП) звів нанівецьборотьбу з інфляцією — у листопаді—грудні 1989 р. її місячні темпи перевищили40%. Отже, погіршення сальдо бюджету в 1995 р. нагадує про можливістьповторення мексиканського «сценарію».
Досвід Аргентини, Бразилії, Мексики таЧилі не заперечує висновку про «пригнічування» приватних інвестиційвидатками уряду (інструментальне цей вплив здійснюється через механізм реальнихпроцентних ставок). В Аргентині у 1991 — 1994 рр. обсяги інвестицій зростали всередньому на 8% щорічно, у повній відповідності до успіхів у досягненнізбалансованого бюджету. І навпаки, рівень інвестицій знизився у 1995 р., щоможна пояснити збільшенням дефіциту бюджету. Не випадково наступного, 1996 р.досягнення збалансованого бюджету розглядалося як основний елемент фіскальноїполітики. У Мексиці комбінована дія навіть досить незначного дефіциту бюджету,інфляції та високих процентних ставок знизила рівень інвестицій у 1995 р. дорекордно низької позначки — 19,4% від ВВП (це на 5% менше, ніж у 1992 р., колиперевищення доходів бюджету над його видатками було найпромовистішим).
Збільшення інвестицій (1) робить меншпрозорим очікуваний негативний зв'язок між дефіцитом бюджету (G—T) та сальдопоточного рахунка (СЛ)':
(S-1)-(G-T)=СА, (1)
деG — видатки бюджету, Т — бюджетні надходження, а S — обсяги заощаджень.
Зрозуміло, що скорочення дефіциту бюджету поліпшує сальдопоточного рахунка, приймаючи незмінними рівні приватних заощаджень таінвестицій. Якщо ж інвестиції зростають, то не виключено, що відповіднезбільшення імпорту основних засобів, сировини та напівфабрикатів погіршитьсальдо поточного рахунка, принаймні в короткочасному плані. З іншого боку, увіддаленішій перспективі прискорення темпів економічного зростання — логічнийнаслідок зростання обсягів інвестицій — та подальше збільшення заощадженьповинні поліпшити сальдо поточного рахунка. Саме такий перебіг подійспостерігається в економіці Чилі.
Розвиток чилійської економіки переконує у перевагахтривалого перевищення доходів бюджету над видатками (зауважимо, що такийрезультат характерний для країн Південно-Східної Азії). На думку спеціалістівМВФ, додатне сальдо бюджету додатково дає змогу: збільшити кредитні ресурси убанківському секторі; нейтралізувати негативні макроекономічні шоки; підвищитидовіру до національної економіки; забезпечити добробут майбутніх поколінь У1988 — 1995 рр. додатне сальдо бюджету сприяло послідовному зниженню темпівінфляції — до 7,9% у 1995 р. Значні обсяги інвестицій у чилійську економікузабезпечили стійке зростання ВВП — у середньому на 6,8% у 1990 — 1995 рр. Неменш важливо, що економіка Чилі подолала однобоку орієнтацію на видобуток таекспорт міді: в 1995 р. її частка в загальних обсягах експорту впала до 32%.Почали розвиватися сільське господарство та переробна промисловість.
2. Шляхи досягнення збалансованого бюджету.Першочерговим завданням впорядкування урядових видатків, що передбачає:скорочення їх частки у ВВП та збільшення видатків на освіту, охорону здоров'я,розвиток інфраструктури. Лише після цього стає можливим, визначити параметриподаткової реформи, яка за будь-яких умов не повинна збільшувати дефіцитубюджету — інакше її проведення втрачає сенс і може означати крах зваженої економічноїполітики.
З початку 1990-х рр. частка урядовихвидатків у ВВП Бразилії та Мексики істотно зменшилась (таблиця 2). Нарівні 20% від ВВП стабілізувалися видатки уряду Чилі. Проте частка урядовихвидатків у ВВП країн Латинської Америки значно перевищує, наприклад, показникикраїн Південно-Східної Азії — Південної Кореї, Сінгапуру і Таїланду, щосвідчить про незавершеність розпочатої роботи щодо скорочення урядовихвидатків.
Таблиця2.Видатки бюджету в країнах Латинської Америки та Південно-Східної Азії (у %до ВВП), 1989 — 1994 рр. 1989 1990 1991 1992 1993 1994 Латинська Америка Аргентина 28,3 23,2 24,2 28,0 30,0 Бразилія 40,1 37,0 25,7 30,2 Мексика 23,4 17,4 17,0 15,9 16,6 17,7 Чилі 20,9 20,3 21,2- 20,3 20,8 20,5 Південно-Східна Азія Пд. Корея 16,0 16,2 16,5 17,0 16,9 17,7 Сінгапур 21,5 20,4 20,8 18,9 17,1 Таїланд 14,9 14,6 14,9 15,4 16,4 17,0
Напрямки такого скорочення булитрадиційними: ліквідація різноманітних субсидій та дотацій, приватизаціядержавного майна, раціоналізація державного апарату, перегляд соціальнихпрограм тощо. В Аргентині після початку плану «Convertibidad»(квітень 1991 р.) персонал державних установ скоротили на 100 тис. осіб.Протягом 1991 — 1995 рр. у приватні руки перейшли: телефонна мережа та нафтовакомпанія YPF (у 1990 р. її збитки становили 1,2 млрд. дол. США),електростанції, аеропорти, готелі. Цікаво, що, перебуваючи у державнійвласності, збитковим було навіть казино. Крім зменшення навантаження на бюджет,приватизовані об'єкти почали генерувати значні податкові надходження. Так, у1992 р. від приватних телефонних компаній до бюджету надійшло 76 млн. дол. США(десятиліттями телефонна мережа Аргентини була збитковою). У Бразилії 1993 р.приватизація 8 сталеплавильних компаній перетворила останні із збиткових уприбуткові підприємства протягом року.
Досвід переконує, що найважче поєднати загальнескорочення урядових видатків із зростанням видатків на економічнеобслуговування (транспорт, зв'язок, інфраструктура) та соціальні потреби (освітай охорона здоров'я). Водночас логіка політичної «коректності» заважаєзменшенню субсидій та ліквідації сумнівних соціальних гарантій. Це особливопомітно в Бразилії — країні, де, як жартують, існує 595 партій (по одній накожного депутата парламенту). В 1994 — 1995 рр. бразильські парламентаріїзаблокували процес приватизації, реформу пенсійної системи, зусилля уряду щодоскорочення видатків бюджету тощо. Тим часом в окремих штатах на 22 діючихприпадає 330 полковників у відставці. Якщо для пересічного бразильця пенсійнийстаж становить ЗО — 35 років, то для депутата парламенту — лише 8 років.Системи безплатного навчання та охорони здоров'я також надають переваги тим, укого вищі доходи. В Бразилії на одного студента витрачається 8804 дол. США, щонабагато більше, ніж у Німеччині — 5900 чи Канаді — 3975 дол. США. Водночас узанедбаному стані перебувають початкова та середня освіта. У сфері охорониздоров'я на 12000 найзаможніших пацієнтів витрачається стільки ж коштів, як нарешту 40 млн. громадян.
Щодо податкової системи, то в більшості країн ЛатинськоїАмерики на момент реформи її спотворювали складна структура податків,обмеженість податкової бази, недосконале законодавство. Ситуацію ускладнювалиухиляння від сплати податків та корумпованість податкових служб. У 1974 р. уКолумбії на кожне песо хабара держава втрачала удвадцятеро більше. У Бразиліїщорічні втрати від ухиляння од сплати податків у 1990 — 1994 рр. становили 40млрд. дол. США. Наприкінці 1980-х рр. у Аргентині платити податок вважалосяневдалим жартом. Не дивно, що саме в цій країні 1991 року провелинайпослідовнішу податкову реформу. В Чилі це робили поступово протягом 1985 —1990 рр. Успішною була податкова реформа у Болівії в 1985 — 1986 рр. В усіхвипадках забезпечувалися універсальні вимоги: збільшення доходів бюджету,ефективність, справедливість, прозорість.
Досвід країн Латинської Америки не заперечує висновку, щозниження ставок оподаткування збільшує надходження до бюджету. Приміром, уБолівії в 1986 р. ставку податку на дохід знизили із 45 до 10%, а замість понад400 податків на роздрібний продаж запровадили єдиний ПДВ зі ставкою 10%. Упідсумку частка податків у ВВП Болівії зросла з 1,9% у 1984 р. до 7% у 1987 —1988 рр.". Подібним чином зниження ставок податку на дохід збільшилонадходження до мексиканського бюджету з початку 1990-х рр.
Водночас зниження ставок оподаткування не можерозглядатися поза контекстом скорочення урядових видатків та проведенняструктурних перетворень. Інакше — це популізм. Окрім приватизації, перспективнимсупутнім заходом є перехід до приватних схем соціального страхування. Яквисловився архітектор аргентинських реформ Домінго Кавальйо, «джереломпенсій для тих, хто працює, повинні стати їхні власні заощадження, а не податки,що дедалі зростають». Перші приватні пенсійні фонди ще в 1981 р. почалистворювати у Чилі. У 1993 р. подібний експеримент розпочато в Перу, а в 1994р. — в Аргентині та Колумбії.
Досвід окремих країн застерігає від використаннязанижених ставок податку на прибуток. Після трьох років експериментування вАргентині у 1990 р. ставку цього податку підвищили з 20 до 30%. Трохи раніше цезробили в Чилі, де ставка податку на прибуток зросла від 10 до 30%. З іншогобоку, недоцільно пов'язувати ефективність роботи підприємств тільки зі ставкоюоподаткування". Не менш промовистим є вплив конкуренції, цінової та грошовоїстабільності, лібералізації зовнішньої торгівлі та ринку робочої сили. ВАргентині у 1991 — 1994 рр. продуктивність праці підвищилась на 42%, а ВВПзростав щорічно в середньому на 7,7%, незважаючи на вищі податки та припиненнядержавної «підтримки» у всіх формах (прямі субсидії, протекціонізм,заниження обмінного курсу песо тощо).
Податкова реформа в Аргентині виявилаще одну особливість — гармонізація податків ефективна лише у разі розширенняподаткової бази. В 1990 р. ліквідацію різноманітних «тимчасових»податків (на банківські депозити, на фінансові операції тощо) було поєднано іззниженням мінімального рівня оподатковуваного доходу та обмеженням практики податковихпільг. У 1991 р. ухиляння від сплати податків почало каратися тривалимув'язненням; служби оновленої податкової інспекції (001) отримали додатковіправа у контролі за сплатою податків великими приватними компаніями.
Загалом у більшості країн Латинської Америки, як і всюдиу «третьому» світі, частка податку на доходи громадян у загальнійсумі податкових надходжень залишається невисокою — не більш як 20%. Новіджерела оподаткування пов'язуються із впровадженням податку на нерухомість, наземлю, на автомобілі, а також встановленням акцизних зборів на тютюнові виробита алкогольні напої. Деякі податки, наприклад на предмети розкоші, корисні нетак для зростання доходів бюджету, як з погляду соціальноїсправедливості". У більшості випадків податкова реформа супроводжуєтьсязначними політичними ускладненнями. Прикладів не бракує. Податкова реформа 1974р. в Колумбії готувалася кілька років і виявилася надзвичайно успішною: в 1975р. податкові надходження зросли на 45%''. Однак уже наступного, 1976 р. пакет заходів«удосконалили» парламентарії, а спритні ділки відразу ж знайшлишляхи, як обійти законодавство. У підсумку початковий ефект було значною міроювтрачено. В Бразилії поміркований пакет заходів податкової реформи(раціоналізація понад 60 податків та зборів, уніфікація двох податків нароздрібний продаж, зміни в пенсійних платежах) розглядають уже два роки —успіхів аніякісіньких.
В Аргентині енергійні зусилля міністра економіки Д.Кавальйо щодо скорочення видатків бюджету та збільшення податкових надходженьзначною мірою зумовили його відставку влітку 1996 р. По-перше, передбачалосяподальше скорочення державного апарату на 20 тис. осіб. По-друге, булоліквідовано всі пільги для платників податку на дохід, у т. ч. для суддів тачленів парламенту. Ставка ПДВ залишилася на попередньому рівні (21%), однакпільг теж не залишилося. Нарешті ставка податку на товари розкоші зросла від0,5 до 1,0% (очікувалося, що це збільшить доходи бюджету на 800 млн. дол. США).
3. Заключні зауваження та висновки. Фіскальна політика завжди перебуває у фокусі боротьби економічних іполітичних інтересів. Латинська Америка не є винятком, так само як і Україна неє "іншою" державою. Незважаючи на труднощі, в останні роки векторфіскальної політики в країнах Латинської Америки сформувався досить чітко: 1)скорочення дефіциту бюджету, 2) зменшення частки ВВП, що перерозподіляєтьсячерез бюджет, 3) гармонізація податкового законодавства, 4) боротьба зухилянням від сплати податків.
З погляду дискусії в Україні навколо фіскальної політикив цілому та податкової реформи зокрема, істотними є три зауваження. По-перше,недоречно розглядати зміни в податковій системі, не визначивши пріоритетів увидатках уряду (частка у ВВП, структура видатків, співвідношення між видаткамицентрального уряду та місцевих органів влади). По-друге, якими б не буливаріанти ставок оподаткування, кількості податків тощо, повинен братися доуваги стан платіжного балансу. В економіці України й далі зберігаєтьсявід'ємне сальдо платіжного балансу, і тому потреба в перевищенні доходівбюджету над його видатками здається настійною. По-третє, впорядкуванняурядових видатків та податкова реформа не стануть реальними без вияву потужноїполітичної волі, передусім із боку виконавчої влади, і необхідногоорганізаційно-правового забезпечення.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА :
1.Кравченко В. Фінансові проблеми місцевих органів владив України. /’Фінанси України’.- 1995. — № 1. — с.61.
2.Васильченко З. Доходи бюджету в системі управлінняекономікою. /’Фінанси України’.- 1997. — № 6.
3.Кузьменко Н. Аналіз міжбюджетних відносин в Україні(на прикладі Чернівецької області). /’Фінанси України’.- 1996. — № 9.
4.Огонь С. Фінансова політика і доходи бюджету України/’Фінанси України’.- 1996. — № 8.
5.Бескид Й. Вдосконалення бюджетного процесу /’ФінансиУкраїни’.- 1996. — № 9.
6.Чирка Д. Особливості збалансування місцевих бюджетів/’Фінанси України’.- 1996. — № 9.
7.Слухай С. Прямі бюджетні трансферти в системіміжбюджетних відносин /’Фінанси України’.- 1996. — № 12.
8.Короневський В. Основні принципи формування зведеногобюджету України в 1997 році /’Фінанси України’.- 1996. — № 10.
9.Редькін О. Кокшаров О. Деякі оцінки практикиобслуговування державного боргу в Україні /’Фінанси України’.- 1997. — № 5.
10.Огонь С. Податкова політика і доходи бюджетів України/’Фінанси України’.- 1997. — № 5.
11.Шевчук В. Фіскальна політика: необхідністьзбалансованого бюджету /’Фінанси України’.- 1997. — № 5.
12.Government Finance Statistics Yearbook. — Washington:IMF. — 1995
13.International Financial Statistics. — Washington. — IMF. — September 1996
14.Argentine Market Outlook. — London: ING Barings. — April 1996.
15.Буковинський С. Фінансова стабілізація як основафінансової політики /’Фінанси України’.- 1997. — № 4.
16.Львочкін С. Проблема державного боргу (на прикладіСША) /’Фінанси України’.- 1997. — № 4.
17.Economik Outlook. — № 54, December, 1993. — C.148, 150
18.Пол А. Самюелсон Вільям Д. Нордгауз Economics. — Київ:‘Основи’. — 1995
19.Вахненко Т. До питання про бюджетну класифікацію/’Фінанси України’.- 1996. №8.