--PAGE_BREAK--Принципи побудови системи оподаткування визначені у ст. 3 Закону України “Про систему оподаткування” від 17 лютого 1997 р.:
· стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;
· стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності — введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;
· обов'язковість — впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;
· рівнозначність і пропорційність — справляння податків з юридичних осіб здійснюються у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) — на більші доходи;
· рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації — забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);
· соціальна справедливість — забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;
· стабільність — забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;
· економічна обгрунтованість — встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;
· рівномірність сплати — встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;
· компетенція — встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;
· єдиний підхід — забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;
· доступність — забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).
У відповідності до українського законодавства суб’єкти підприємницької діяльності можуть довільно обирати систему оподаткування. На сьогодні в Україні існують наступні системи оподаткування:
1. єдиний податок
2. податок з доходів за фіксованим податком
3. загальна система оподаткування
Розглянемо докладніше умови переходу на єдиний податок. Перейти на єдиний податок можуть фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та відповідають наступним умовам:
· у трудових відносинах з ними, включаючи членів їхніх родин, протягом року знаходиться не більше 10 осіб;
· розмір їхньої виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
Крім того, не відносяться до суб'єктів малого підприємництва, а, отже, не можуть перейти на єдиний податок суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють діяльність у сфері ігорного бізнесу, є виробниками й імпортерами підакцизних товарів.
Приватні підприємці мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів, отриманих від цієї діяльності, за фіксованим розміром податку шляхом придбання патенту за умови, якщо:
· кількість осіб, що знаходяться в трудових відносинах з таким громадянином — платником податку, включаючи членів його родини, що приймають участь у підприємницькій діяльності, не перевищує п'яти;
· валовий доход від підприємницької діяльності за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує семи тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян 2;
· підприємець здійснює підприємницьку діяльність із продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках і є платником ринкового збору відповідно до законодавства.
Доходи громадянина, отримані від здійснення інших видів підприємницької діяльності, обкладаються податком у загальному порядку
Ставка податку встановлюється місцевими радами за місцем їхньої державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень і більше 200 гривень на місяць. Якщо приватний підприємець здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлені різні ставки єдиного податку, він повинен придбати одне свідоцтво і сплатити єдиний податок за більшою ставкою, встановленою для цих видів діяльності. У випадку, коли платник єдиного податку — фізична особа здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю в підприємницькій діяльності членів його родини, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу
Розміри фіксованого податку встановлюються відповідною місцевою радою залежно від територіального розташування місця торгівлі і не можуть бути менше 20 грн. і більше 100 грн. за календарний місяць для громадян, що здійснюють підприємницьку діяльність самостійно. Для одержання патенту на здійснення підприємницької діяльності на всій території України фіксований податок встановлюється в розмірі 100 гривень. У випадку, коли платник податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю в підприємницькій діяльності членів його родини, розмір фіксованого податку збільшується на 50% за кожну особу.
Ставки податку, встановлені податковим законодавством для окремих податків і зборів, платником яких є приватний підприємець
Платник єдиного податку — фізична особа не є платником наступних видів податків і зборів (фактично вони замінені єдиним податком):
1. ПДВ;
2. податку на доходи фізичних осіб (безпосередньо з доходу приватного підприємця);
3. плати (податку) за землю;
4. збору на спеціальне використання природних ресурсів;
5. збору на обов'язкове соціальне страхування 3;
6. збору на обов'язкове державне пенсійне страхування 4;
7. податку на промисел;
8. збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг;
9. внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;
10. внесків до Державнного фонду сприяння зайнятості населення;
11. плати за торгові патенти.
Доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, оподатковувані єдиним податком і не включаються до складу сукупного оподатковуваного податком доходу за підсумками звітного року, а оплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунка загальних податкових зобов'язань.
Платник фіксованого податку, особи, що знаходяться з ним у трудових відносинах, а також члени його родини, що приймають участь у підприємницькій діяльності, звільняються від сплати:
· нарахувань на фонд оплати праці;
· збору на обов'язкове соціальне страхування;
· збору до Фонду України соціального захисту інвалідів;
· за придбання торгового патенту;
· податку на промисел
Доходи громадянина, отримані від здійснення підприємницької діяльності та оподатковувані фіксованим податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року, а оплачена сума фіксованого податку є остаточною і не включається в перерахунок загальних податкових зобов'язань
4. Система податкових органів та їх функції Правовий статус податкових органів України, їх функції та правові основи діяльності визначаються наявністю цих органів у системі органів державного управління. Таке місце серед органів державного управління визначає Закон України від 4 грудня 1990 року № 3509-ХІІ “Про державну податкову службу в Україні” (зі змінами та доповненнями).
Єдина, незалежна система органів державної податкової служби України складається з трьох ланок:
1. Державної податкової адміністрації України (центральний орган державного управління).
2. Державні податкові адміністрації в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
3. Державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя) та районах у містах.
Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади, якому підпорядковані державні податкові адміністрації в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі відповідно до діючого законодавства підпорядковані державні податкові інспекцій в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя) та районах у містах, міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекції.
Кабінет міністрів України затверджує структуру Державної податкової адміністрації України.
Головними завданнями державної податкової служби України є методологічне забезпечення та контроль за дотриманням чинного законодавства, правильністю обчислення податків, зборів та обов’язкових платежів, повнотою та своєчасністю їх внесення до бюджету та державних цільових фондів, а також запобігання злочинам та іншим правопорушенням, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.
При виконанні своїх функціональних обов’язків органи державної податкової служби України координують свою діяльність з різними контролюючими органами – фінансовими органами, органами Державного казначейства України, органами служби безпеки, внутрішніх справ, прокуратури, статистики, митного контролю, контрольно-ревізійною службою тощо.
Законом України “Про державну податкову службу України” органам державної податкової служби надані певні права.
Так, зокрема, податкові органи можуть проводити в підприємствах, установах та організаціях будь-якої форми власності перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, показників реєстраторів розрахункових операцій, комп’ютерних систем та інших документів, які пов’язані з обчисленням і сплатою податків.
До підприємств, установ, організацій і громадян – порушників податкового законодавства щодо податків та інших платежів і внесків, за якими встановлено обов’язкове подання державним податковим інспекціям податкових декларацій та розрахунків, органи державної податкової служби мають право застосовувати фінансові санкції у відповідних розмірах передбачених діючим законодавством.
Для оперативного та кваліфікованого розгляду скарг платників податків в податковій службі створені апеляційні підрозділи, основним завданням яких є забезпечення захисту прав і законних інтересів платників податків і громадян при оскарженні ними рішень податкових органів.
Важливим напрямком роботи державної податкової служби є роз’яснення і пропаганда податкового законодавства через найдоступніші засоби масової інформації – радіо та телебачення та друковані видання.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1999 року № 636 “Про схвалення Програми формування високої податкової культури населення та підтримки зусиль органів державної податкової служби, спрямованих на наповнення дохідної частини бюджетів і державних цільових фондів” затверджено довгострокову програму, яка передбачає налагодження партнерських відносин між державою та платниками податків. Ця програма враховує відповідальність обох сторін податкових відносин і має на меті створити такі умови, за яких суб’єкти господарювання, реалізуючи особисті інтереси зможуть сприяти вирішенню завдань, що стоять перед державою. Саме це зробить масове ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів неможливим. Йдеться не лише про те, щоб збирати все, що належить державі, а й про переконання громадського обов’язку щодо сплати всіх виді податків та платежів.
5. Форми оподаткування у практиці регулювання економіки За формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі.
Прямі – це податки, які держава стягує безпосередньо з доходів або майна платника податку. До них належить: податок на прибуток підприємств і організацій, прибутковий податок з доходів громадян, податок на промисел
Непрямі – це податки, які встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці товари, роботи й послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання. До них належать: податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, мито тощо.
6. Загальнодержавні податки і збори як основні джерела формування доходів Державного бюджету України Економічна сутність Державного бюджету виявляється у формуванні грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням функціонування держави. Розглянемо докладніше, які податки і збори відносять до категорії загальнодержавних.
Прибутковий податок з громадян регулюється Декретом Кабміну України від 26 грудня 1992 р. № 13-92 зі змінами та доповненнями та Інструкція Державної податкової інспекції “Про прибутковий податок з громадян” № 12 із змінами та доповненнями. Платниками прибуткового податку є громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства – як ті, які мають, так і ті, які не мають постійного місця проживання в Україні. Об`єктом оподаткування виступає:
· у громадян, що постійно проживають в Україні – сукупний річний дохід, одержаний з різних джерел на території України та за її межами;
· у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні – дохід, одержаний з джерел в Україні.
Ставки прибуткового оподаткування громадян встановлені за прогресивною шкалою.
Прогресія шкали ставок є ступінчастою: весь сукупний дохід розкладається на частини, до кожної з яких застосовується встановлена для даного інтервалу ставка. Сума податку обчислюється як складова цих частин.
Порядок обчислення і сплати залежить від виду доходів. Доходи від роботи за наймом оподатковуються біля джерела: за місцем основної роботи – щомісячно за встановленою шкалою ставок; не за місцем основної роботи – при виплаті за ставкою 20%. За підсумками року проводяться перерахунки податку за місцем основної роботи, а для тих. хто мав кілька джерел доходів – в податковій інспекції за місцем проживання на підставі декларації.
продолжение
--PAGE_BREAK--