Особливості розвитку ринку страхових послуг України

реферат на тему: Особливості розвитку ринку страхових послуг україни
В Україні аж до1988 року існувала державна монополія у сфері страхуван­ня, яка уособлювалася системою Держстраху. Діяльність останнього регулюва­лася і контролювалася державою повністю, і він був придатком до бюджетної системи: всі страхові премії перераховувалися в бюджет, з якого здійснювалися і страхові компенсації. Витрати страхових організацій також відшкодовувалися бюджетом за принципом бюджетного фінансування без створення прибутку.
Зародження і розвиток страхового ринку в Україні тісно пов'язані з пере­ходом країни на початку дев'яностих років до ринкової економіки. Для її об­слуговування виникла потреба у створенні відповідної до ринкової системи інфраструктури. Поряд із банками, біржами, торговельними корпораціями, ін­вестиційними компаніями та іншими фінансовими закладами почали масово створюватися альтернативні Держстраху страхові комерційні формування. По­чинаючи з1988 року на страховому ринку України виникли перші кооперати­ви, а з1990 року– перші страхові компанії, кількість яких інтенсивно зрос­тала. Лише за1990–1993 роки їхня кількість зросла від35 до455 формувань.
Більшість страхових компаній в початковому періоді функціонувала за принципом фінансових пірамід, а умови внутрішнього економічного ринку сприяли розширенню тіньової економіки. У1995 році розпочався процес бан­крутства та ліквідації багатьох страхових компаній. Найбільша кількість офі­ційно діючих компаній становила798, але в1994–1995 роках були відклика­ні ліцензії на право займатися страховою справою у280 організацій, а у1996 році– ще у150 компаній. Це було викликано потребою посилення надійнос­ті страхового захисту ринкових суб'єктів господарювання та ліквідацією про­яву шахрайства у цій справі.
Новий етап розвитку страхового ринку в Україні розпочався після прий­няття у1996 році Закону «Про страхування», згідно з яким у країні розпочав­ся процес упорядкування, регламентації та державного нагляду за страховою діяльністю. Законодавче було визначено такі положення: загальні поняття страхування; об'єкти і суб'єкти страхових відносин; види обов'язкового стра­хування; специфічні ознаки договору страхування; порядок і умови виплати страхових платежів і страхових відшкодувань; умови забезпечення платоспро­можності страховиків; порядок формування страхових резервів; компетенції і функції Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю (Укрстрахнагляд); умови ліцензування страхових компаній.
Згідно з Указом Президента України від15 грудня1999 року№ 1573 «Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади» Укрстрахнаг­ляд було ліквідовано, а його функції передано Міністерству фінансів України.
Станом на початок2004 року на страховому ринку в Україні функціонує 268 страхових компаній. Проте їхня дієвість не однакова: успішно функціону­ють лише50 компаній. На їх частку припадає82,8% зібраних премій,95,4% страхових виплат,69,9% уставного капіталу і83,4% резервних коштів.
Лідери страхових компаній України за обсягом зібраних платежів (тис. грн.)
№№
Назва страхової компанії
Місто
Страхові платежі
Частка в загальному обсязі платежів, %
1
«Оранта»
Київ
96056
8,2
2
АКВ «Гарант»
Київ
85786
7,4
3
«Гарант–АВТО»
Київ
42283
3,6
4
«Теком»
Одеса
42130
3,6
5
«Запад–Резерв»
Івано-Франківська область
41630
3,6
6
«Остра–Київ»
Київ
39763
3,4
7
«Росток»
Км; в
39207
3,4
8
«АСКА»
Донецьк
38769
3,3
9
Українська нафтогазова страхова компанія
Кремінець
38620
3,3
10
«Лемма»
Харків
38129
3,3
Як видно із табл., провідне місце серед страхових компаній України за обсягом збору страхових платежів посідають національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (м. Київ) та АКВ «Гарант» (м. Київ), які значно виперед­жають інших страховиків.
Особливістю вітчизняного страхового ринку є відсутність транснаціональ­них страхових компаній або їхніх філій. Українське законодавство не дає змо­ги їх створювати, що зумовлено захистом нашої страхової системи від конку­ренції з боку іноземних страхових компаній і використанням вільних коштів страховиків для інвестицій у власну економіку. В той же час іноземні страхо­ві компанії активно проникають в Україну за перестрахувальними схемами і мають з цього немалі прибутки. У1999 році частка перестрахувальних премій. виплачених за кордон, становила277,3 млн. грн., або23,8% від суми надход­жень від усіх видів страхування, а зі страхування осіб нерезидентам виплаче­но11,2 млн. гри., або4,7%; від майнового страхування– відповідно310. 4 млн. грн., або54,8%; від добровільного страхування відповідальності– 98,9 млн. грн., або86,4%; від обов'язкового страхування– 30,3 млн. грн, або 53,5%; страхування життя– 0,386 млн. грн, або100%.
Особливістю сучасного страхового ринку в Україні є те, що уже здійснена гармонізація видів страхування з прийнятими у світі традиціями. Адаптовано17 стандартних вимог, прийнятих у ЄС; проведена структуризація страхового рин­ку, відбувається інтеграція України з Європейським страховим ринком. Зокрема, Україна приєдналася до міжнародного страхування громадської відповідальнос­ті автовласників у системі «Зелена картка», в яку входять42 країни, відбуваєть­ся входження України до Всесвітньої організації торгівлі– Генеральної угоди з торгівлі послугами (ГАТС), бо страхові послуги за страхування торговельних товаропотоків посідають перше місце серед усіх видів фінансових послуг.
Отже, страхова система України набуває цілком цивілізованого вигляду і стає одним із вирішальних чинників фінансової стабілізації та розвитку наці­ональної економіки.
Страховий ринок України розвивається досить високими, у порівнянні з іншими галузями народно­го господарства темпами, а також у порів­нянні з більшістю країн СНД.--PAGE_BREAK--
Основними причинами такого швидкого розвитку галузі є:
• недостатній базовий стан розвитку страхування до1992 року, зокрема страху­вання майна та відповідальності;
• вчасне прийняття основних законо­давчих норм, що регулюють страховий ринок (1993 - Декрет Кабінету Міністрів України Про страхування,1996 - Закон України «Про страхування»), близько20 постанов Уряду з цього питання;
• своєчасна перереєстрація та виве­дення з ринку тих, хто займався діяльністю, що не відповідає законодавству України (на період перереєстрації кількість страхових компаній скоротилась майже в4 рази);
• зростання страхової культури насе­лення і підприємств;
• вступ України до міжнародних органі­зацій пов'язаних із страхуванням («Зелена картка»);
• встановлення постійних ділових кон­тактів з провідними перестраховувальними інститутами та організаціями світу.
В той же час існує ряд проблем, які галь­мують розвиток страхової галузі і не забез­печують розкриття її повноцінного потенціа­лу для розвитку народного господарства.
Серед тих проблем, що потребують на­гального вирішення, можна відмітити такі:
1. Загальний стан економіки, фінансів підприємств та доходів населення не дає можливість направити достатні кошти на цілі страхування. Цьому в значній мірі не сприяє діюча система оподаткування та система ре­гулювання фінансів підприємств. Лише по обмеженим видам страхування страхові пла­тежі можна зараховувати на собівартість продукції, а левова їх частка сплачується лише з прибутку.
В той же час в деяких сусідніх країнах СНД це питання вирішується по-іншому, зо­крема шляхом встановлення проценту в со­бівартості, в межах якого підприємства мо­жуть направляти кошти на страхування.
Аналогічна ситуація з платежами грома­дян, де потребують вирішення питання щодо врахування в неоподатковуваний дохід фізи­чних осіб платежів на цілі страхування. Також страхове відшкодування, яке отримують громадяни оподатковується, що принижує його компенсуючу роль.
2. Направлення страхових резервів на цілі інвестування наштовхується на законодавчі протиріччя, а також не є стимулом для дія­льності страхових компаній. Так при при­йнятті Закону України «Про страхування» в 1996 році при винесенні питання страхуван­ня на друге читання, були вилучені пропо­зиції Уряду щодо використання страхових резервів на цілі інвестування і, відповідно, при­йнятий закон забороняє це робити всім страхо­викам, крім тих, хто займається страхуванням життя.
Але навіть при умові законодавчого вирішення цього питання ще остаточно не розроблені від­повідні стимули та гарантії для страховиків-інвесторів. Це стосується розроблення спеціаль­них інвестиційних проектів, відповідних цінних паперів держави, інше. Але пропозиції вже вно­сились і сьогодні така робота триває.
3. На фоні досить високих темпів розвитку страхової галузі не відбувається нормального розвитку страхування життя, що відноситься до довгострокових видів(10-15 років). Таке стано­вище викликане низкою обставин. Найголовніша і найболючіша з них- це криза довіри насе­лення.
Наприкінці1992 року розпад економічних зв'язків та інфляція постсоціалістичного періоду призвів до накопичення у населення великої грошової маси, яка швидко знецінювалась. Таке становище підштовхувало населення швидко вкладати ці “гарячі гроші" щоб якось зберегти! х від знецінення. Таким чином наприкінці1992 ро­ку виник попит, який, звичайно, не міг довго за­лишатись без пропозицій. Тому стали виникають перші підприємства, що брали у населення гроші під проценти.
Такі фірми росли наче гриби після дощу за­вдяки двом основним причинам. По-перше на такі послуги був великий попит населення, яке було не дуже обізнане у фінансовій справі. А по-друге, діючи у той час законодавчі акти дозволя­ли це робити у межах законодавства, тобто не порушуючи його. Так ні Закон України «Про гос­подарські товариства», ні Закон України «Про підприємництво» не визначали сутність такої дія­льності та не встановлювали вимог щодо ліцен­зування суб'єктів підприємницької діяльності, що залучали кошти громадян.
Щоб хоч якось виправити правові недоліки, Урядом України на початку1993 року був при­йнятий Декрет «Про довірчі товариства», направ­лений на пом'якшення напруженої ситуації, що склалася та регулювання цих процесів.
Декрет упорядкував в значній мірі діяльність саме довірчих товариств і, як показує аналіз, са­ме в довірчих товариствах зловживань, попри всі недоліки Декрету, було не так і багато. На жаль, господарське законодавство, що діяло в цілому в той період, дозволяло обирати насе­ленню через інші форми, такі як будинки селенгу, пенсійні фонди, тощо, які по суті не були до­вірчими чи страховими товариствами і, звичайно, не підпадали під Декрет.
Зловживання стали можливі завдяки неврегульованості питань щодо надання фінансових по­слуг громадянам.
Ці недоліки виправляє розроблений Урядом проект Закону «Про фінансові операції» які зараз знаходяться на розгляді у Верховній Раді Украї­ни.
Положення проекту Закону передбачають конкретний механізм контролю за такою дія­льністю. До того ж проект передбачає кла­сифікацію видів фінансових послуг, яка з од­ного боку відповідає європейським нормам, а з другого вже має конкретну реалізацію в умовах сучасного розвитку економіки Украї­ни, що значно обмежує можливості суб'єктів підприємницької діяльності міняти напрями діяльності не виконавши зобов'язань по по­переднім напрямкам.
Крім того, протягом1995-96 років Кабі­нетом Міністрів України за поданням Укрстрахнагляду, та Укрстрахнаглядом безпосе­редньо в межах своєї компетенції, було вжи­то ряд заходів по упорядкуванню діяльності страхових компаній, що займались страху­ванням населення.
На сьогоднішній день в Україні створена законодавча база для довгострокових видів страхування, яка відповідає європейським вимогам. Підготовлено за участю Великоб­ританії необхідну кількість спеціалістів-актуаріїв, розроблені відповідні програми. Але з прийняттям в1997 році закону України про оподаткування підприємств було введе­но30% податок на доходи, що отримали страхові компанії від інвестування коштів на­селення. Саме ці доходи повинні заклада­тись в зобов'язання страхових компаній по виплатах страхових сум по довгострокових видах страхування.
Крім того, в Законі України «Про страху­вання» (березень1996 p.) у зв'язку з еконо­мічною ситуацією в той період, були введені жорсткі норми щодо можливості сплати фі­зичними особами внесків в валюті. Як наслі­док, сьогодні, не зважаючи на зміну ситуації, населення України не зацікавлено в викори­станні валюти на цілі страхування (зокрема страхування життя) і валютні накопичення не працюють у народному господарстві.
Варто відмітити, що аналогічна ситуація має місце також у діяльності недержавних пенсійних фондів, кредитних спілок і інших небанківських фінансових установ, що залу­чають кошти громадян.
4. Існують ряд невирішених проблем в здійсненні перестрахування. Так, в силу від­сутності в Україні ефективної перестрахувальної системи на початку 90-х років, яка б давала гарантії страховим компаніям щодо диверсифікованого розміщення частини ри­зиків, в період1993-95 pp. відбувалося ма­сове звернення українських страховиків до зарубіжних перестраховиків, яке не завжди було економічно виправдане. Прийняті Уря­дом заходи в1996-98 pp., створення морсь­кого і авіаційного страхових бюро, дозволи­ли в значній мірі знизити рівень необґрунтованого перестрахування за кордоном та більше задіяти внутрішній ринок інвестуван­ня. В той же час, ці заходи явно недостатні і потребують подальшого удосконалення. Це стосується в першу чергу встановлення ме­ханізму, що стимулює страховиків задіяти перестраховувальний ринок за кордоном тільки після використання потенціалу національного страхо­вого ринку. Але це не є проблемою виключно страхового ринку.
Реалією сьогодення стала активізація міжна­родної діяльності страхових компаній (особливо в Європі у зв'язку із створенням ЄС), а саме злиття страхових компаній, які знаходяться в різ­них країнах та відкриття нових філій за кордо­ном.
5. Однією з проблем є вироблення опти­мального механізму участі іноземного капіталу на українському страховому ринку. В зв'язку з на­буттям чинності Угоди про партнерство та спів­робітництво між Україною та Європейським Сою­зом, безперечно, важко точно спрогнозувати на­слідки «напливу» Іноземних страховиків в Україну. В той же час, на нашу думку, така ситуація має і вагомі позитивні наслідки, а саме:
• зменшиться обсяг перестрахування за кордон України, оскільки на її ринку будуть пра­цювати страховики, що мають значно більші фі­нансові можливості;
• зросте обсяг страхових резервів, який має працювати на внутрішньому ринку інвести­цій;
• в Україну разом з іноземними страхови­ками прийдуть і нові страхові технології;
• значно зменшаться можливості роботи в Україні таких страхових посередників, котрі сьо­годні нелегально збирають з населення України чималі кошти під ерзац-страхові продукти саме по страхуванню життя.
6. В1997 році згідно ряду договорів України, почалась робота по створенню спеціального ме­ханізму страхування експортно-імпортних ризи­ків. В результаті прийнято постанови про ство­рення фонду «Ексімстрах» (для страхування екс­портних кредитів та інвестицій). В той же час, практична реалізація урядових рішень ще не на­була необхідного рівня, оскільки в цьому процесі беруть участь багато галузей народного госпо­дарства [3, c.15].
7. Окремо виділяється проблема компенсації населенню коштів по договорах змішаного стра­хування життя, укладених ще за радянських ча­сів. Проблема ця відома давно, вона не є прос­тою і потребує комплексного вирішення не тільки на рівні страхового ринку.
В більшості країн страхові компанії активно залучені до пенсійного бізнесу, в рамках якого вони активно та успішно конкурують з іншими ін­ститутами цього ринку (пенсійними фондами та­ке інше) за пенсійні активи. Яскравим прикладом визнання значних успіхів страхового бізнесу в цій сфері стали офіційні дозволи, надані найбільш впливовим страховим компаніям британським та французьким урядами, на право продажу та управління пенсійними коштами в цих країнах.
8. В1997 році була розпочата робота по роз­витку такого важливого виду як медичне страху­вання. В цьому напрямку налагоджена дійова система страхування іноземних громадян, а з прийняттям в грудні1998 року постанови КМУ по створенню мережі закладів «Ассістанс-Україна» створюється база для впровадження медичного страхування насе­лення України.
В той же час робота в цьому напрямку ще недостатня і треба терміново вжити ряд ор­ганізаційних заходів по впровадженню цієї системи.
В значній мірі реалізації цих програм за­важає відсутність закону про соціальне стра­хування, оскільки дія Закону України «Про страхування» на соціальне страхування не поширюється.
9. В усіх країнах з ринковою економікою страховий ринок є об'єктом свідомого дер­жавного регулювання та нагляду.
Це обумовлюється, в першу чергу тим, що страхування займає особливе місце як в економіці країни, так і в особистому житті кожного громадянина. Суспільство глибоко зацікавлене в благополучному та соціально­му розвитку страхової справи. На відміну від депозитних вкладів, страхові поліси не га­рантуються жодною державою. Однак в усіх високорозвинених країнах існує ретельно виважене законодавство, що регулює діяль­ність страхового ринку, та встановлені жорс­ткі нормативи, обов'язкові для дотримання страховими компаніями. Ці нормативи по­кликані захищати інтереси застрахованих та гарантувати забезпечення безумовного ви­конання страховими компаніями своїх зо­бов'язань.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Як правило, страховий нагляд в розвине­них країнах світу здійснюється спеціальними урядовими структурами, які по статусу прирівнені до міністерств, їх діяльність регулює­ться законодавством країни про страховий нагляд. Це потужні установи, роль яких для страхового ринку країни можна порівняти тільки із роллю та значимістю Центрального банку для банківської системи. Ці установи розробляють та здійснюють державну полі­тику в галузі страхування, а саме вирішують питання щодо надання та відзиву ліцензій на здійснення страхової діяльності; здійснюють поточний нагляд за діяльністю страхових компаній шляхом ретельного вивчення щок­вартальної звітності страховиків та комплек­сних перевірок страхових компаній; в разі необхідності здійснюють санацію страхових компаній; перевіряють скарги страхувальни­ків; здійснюють регулювання страхового ринку країни шляхом випуску наказів, розпо­ряджень, необхідних для профілактики вини­кнення та запобігання порушень, які зачіпа­ють інтереси страхувальників; здійснюють методичну та інструктивну роботу шляхом випуску інструкцій, вказівок та інших норма­тивних документів; на основі ретельного аналізу тенденцій розвитку світових та наці­онального ринків страхування надають про­позиції щодо внесення необхідних змін до страхового законодавства держави; Проводять велику роз'яснювальну роботу серед населення країни; ведуть електронний банк даних по всіх страхових компаніях, що дає можливість розпо­ділити їх по ступені ризику, розмірах премії таке інше.
В більшості країн Європи та СНД органи стра­хового нагляду фінансуються за рахунок відраху­вань від доходів страховиків, що зменшує відпо­відні витрати державного бюджету. Звичайно, вирішення цього питання в умовах України по­требує цілий ряд суттєвих законодавчих змін, але воно може розглядатись. В Україні регулю­вання діяльності страхового ринку здійснює Ко­мітет у справах нагляду за страховою діяльністю. Сподіваюсь, що він і в подальшому займатиме відповідне місце в умовах здійснення адміністра­тивної реформи в Україні.
Наявність добре розвинутого страхового рин­ку та потужних страхових компаній з бездоган­ною репутацією дозволяє високорозвиненим державам світу суттєво скоротити бюджетні витрати, зокрема на охорону здоров'я, пенсійне забезпечення та в значній мірі перекласти тягар багатьох інших соціальних виплат на плечі стра­хових компаній.
Вищезазначені проблеми в значній мірі знайшли своє відображення в проекті Закону України «Про внесення змін і доповнень до Зако­ну України „Про страхування“ В зв'язку з цим треба відзначити, що27 липня1998 року Кабінет Міністрів України за пропозицією Укрстрахнагляду, Мінфіну, Мінекономіки, Національного бан­ку та інших установ, подав до Верховної Ради України проект Закону України „Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про страху­вання». 18 листопада1998 року Комітет Верхов­ної Ради з питань фінансів і банківської діяльнос­ті схвалив зазначений проект і рекомендував йо­го на перше читання, яке відбулося20 травня цього року. В цьому проекті вже враховано цілий ряд пропозицій. Зокрема це стосується:
• напрямів розвитку страхової галузі;
• розширення можливостей страховиків як інституційних інвесторів;
• процедури реорганізації та санації стра­ховиків;
• збільшення статутних фондів до500 000 ЄВРО тощо.
• удосконалення і розширення можливос­тей системи страхування експортно-імпортних ризиків з використанням можливостей створено­го сьогодні фонду експортних гарантій «Ексімстрах».
• визначення поняття уповноваженої стра­хової компанії.
Загальноприйнятою нормою для страхових компаній є публічне підтвердження ділової ре­путації шляхом регулярного проходження міжна­родних аудиторських перевірок та отримання офіційного рейтингу від таких визнаних в світі консалтингових компаній, як, Standart & Poors, A.M. Best, які щоквартально аналізують стан страхових фірм і публікують офіційні рейтинг страхових компаній по надійності для клі­єнта та дані щодо стану їх платоспроможно­сті. Думаю, не за горами той час, коли і українські компанії також підтягнуться до та­кого рівня.
Ще однією, на мій особистий погляд, го­ловною проблемою страхового ринку Украї­ни є недовіра населення в своїй переважній більшості до страхування як такого. Без змі­ни повернення віри населення, український страховий ринок не зможе піднятися на ноги і зайняти належне йому місце в економічній інфраструктури держави. Ті можна повернути лише поступово, цілеспрямовано і потужно протягом кількох років направляючи зусилля всіх зацікавлених суб'єктів страхового ринку, в першу чергу звичайно страховища, на підвищен­ня страхової культури населення. Оскільки це можна зробити тільки консолідовано, то рівень страхової культури буде показником зрілості страхового ринку України. На сьогоднішній день страховий ринок можна порівняти з немовлям, котре ще не все вміє, але невпинно росте і зу­пинити процес розвитку неможливо. Тому рано чи пізно він виросте і скаже своє вагоме слово.
На сьогодні згідно із Законом України «Про страхування» національний страховий ринок захищається від іноземних страхо­вих компаній та їх конкуренції протекціоністськими нормами.
Вищезазначені норми Закону України «Про страхування» свідчать про захист на рівні законодавства України вітчизняного страхового ринку від іноземного конкурента, який має більші фінансові можливості і сформований за багато років досвід роботи як на вітчизняному страховому ринку, так і на іноземному.
Вже зараз стоїть питання про зняття обмежень щодо участі іноземних інвесторів у статутному фонді страховика. Проте, врахо­вуючи нерозвинутість українського страхового ринку, держава має вжити певних протекціоністських заходів по відношенню до нього з метою захисту національного страхового ринку від знищення іно­земною конкуренцією.
Важливо зрозуміти, що державне регулювання допуску інозем-. них страховиків передбачає встановлення рівноправного партнерст­ва із взаємними правами й зобов'язаннями, що сприятиме інтенсив­ному розвитку процесу інтеграції українського страхового ринку.
Для цього необхідні заходи, завдяки яким на страховому ринку України будуть існувати умови для ефективного державного регу­лювання страхової діяльності та становлення національного стра­хового сектору в економіці поряд з інтеграційним процесом. Варто поетапно визначити шляхи подальшого розвитку страхового зако­нодавства в галузі міжнародного співробітництва, взаємопроник­нення на ринки страхових послуг, прийняття певних кількісних і якісних обмежень щодо доступу іноземних страховиків на страхо­вий ринок України.
У перспективі потребують вирішення питан­ня впорядкування діяльності в Україні представництв та філій страховиків-нерезидентів, а також питання порядку виконання до­говорів страхування при транскордонному способі постачання страхових послуг іноземними страховиками та страховиками-рези­дентами при поширенні дії договорів страхування на іноземну тери­торію тощо.
Тому з урахуванням перспектив приєднання України до ГАТТ/СОТ державне регулювання доступу на український страхо­вий ринок послуг іноземних страховиків має передбачати 3 етапи: підготовка, лібералізація, об'єднання.
Перший етап – це етап стабілізації української економіки вза­галі і фінансового сектору зокрема. Необхідно зняти обмеження Щодо участі іноземного капіталу в статутних фондах страховиків-резидентів України і встановити рівні вимоги до створення та діяльності усіх страховиків. Це сприятиме надходженню іноземних інвестицій до страхового ринку України, а також технологій, стра­хових продуктів на рівні стандартів розвинутих країн без деформації національного страхового ринку.
Крім того, на даному етапі має бути закладено чітке законодав­че підґрунтя з усіх аспектів діяльності страхових компаній, у тому числі встановлення чітких норм проведення реорганізації та бан­крутства страховиків, антимонопольного та податкового законо­давства, здійснення соціально-орієнтованих видів страхування, а са­ме: страхування життя, пенсійного страхування, медичного страху­вання тощо. Останнє стане головним чинником у подальшому роз­витку сегменту особистого страхування в Україні.
Разом з тим необхідно підвищити законодавчі вимоги до ста­тутних фондів страховиків. Цей фактор має відігравати головну роль у забезпеченні фінансової стійкості при створенні нових стра­ховиків, а також спонукатиме діючих страховиків до капіталізації власних коштів.
Не треба забувати і про підвищення рівня страхової культури населення, а також про поступову переорієнтацію його із загально­державних програм соціального страхування на додаткове ко­мерційне страхування. Цей захід дуже важливий, оскільки без ньо­го неможливе становлення страхового ринку України. Він актуаль­ний на будь-якому етапі.
Другий – етап поступального економічного розвитку та перева­жаючої ролі приватного сектору в економіці, завдяки чому зроста­тиме попит на страховий захист. Він найскладніший і водночас найвідповідальніший, адже в цей період під контролем держави не­обхідно здійснити допуск страховиків-нерезидентів на страховий ринок України. Підставами для поступового відкриття страхового ринку України мають стати підвищені вимоги до страховиків-резидентів, наприклад, підвищений розмір статутного фонду, євро­пейські вимоги до платоспроможності з метою забезпечення мож­ливості витримувати конкуренцію іноземних страховиків.
Вже на даному етапі необхідно забезпечити всебічний розвиток особистих видів страхування, завдяки цьому зменшиться наванта­ження на бюджетні видатки щодо соціального захисту населення.
Третій етап – етап прискореного розвитку. В цей час мають за­вершитися роботи з гармонізації страхового законодавства відповідно до директив ЄС у галузі страхування і запровадження разом з країнами ЄС режиму свободи надання послуг у цій галузі. Але до цього часу необхідно завершити прийняття мінімальних рівнів страхового покриття з обов'язкових видів страхування, що приймаються в країнах Центральної Європи.
Вивчення та аналіз потреб і проблем страхового ринку України вже вкотре свідчать про їх тісний взаємозв'язок із загальноеко­номічними проблемами. Головним висновком дослідження інтер­націоналізації страхового ринку України слід визнати те, що без підвищення ефективності його функціонування, подолання тих за­гальних негативних явищ, які існують на ньому, є проблематичним його активне включення в інтеграційні процеси. Список використаної літератури
Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. –К.: Знання, 2003. –216с.
Головне завдання – подальший розвиток страхового ринку // Україна-Business. – 2003. –10-17 кв… –с.2
Зубарєв В. Стан та проблеми розвитку страхового ринку України // Український інвестиційний журнал. –2002. –№6-7. с.11-17
Страхування / за ред. С.Осадця. –К.: КНЕУ, 1998. –528 с.
Субачов І.І. Розвиток страхового ринку в Україні як фактор фінансової стабілізації економіки // Фінанси України. –2001 р. –№11