Міністерствоохорониздоров'я України
Тернопільськадержавнамедичнаакадеміяім. І.Я.Горбачевського
Рефератна тему:
„Основніособливостіта відміннірисилікарськоїетикита деонтологіїна різнихісторичнихетапахрозвиткумедицини”.
підготуваластудентка
2 курсу 4 групи
медичногофакультету
АртемчукОксана Петрівна
Тернопіль2004
Перші прогресивні концепції медичної етики, що дійшли до нас із глибин століть, зафіксовані в староіндійськійкнизі «Аюрведа» («Знання життя», «Наука життя»), у якій поряд з розглядом проблем добра і справедливості висловлюються настанови лікареві бути жалісливим, доброзичливим, справедливим, терплячим, спокійним і ніколи не втрачати самовладання. Обов'язкилікаря полягаютьу постійній турботі про поліпшення здоров'я людей. Ціною свого життя медичний працівник повиненвідстоювати життя і здоров'я хворого.
Великий розвиток медична етика одержалау Древній Греції і яскраво представлена в клятві Гіппократа. Медична етика прогресивних лікарів стародавності була спрямованапроти користолюбців, шарлатанів, здирників, що прагнуть нажитися за рахунок хворої людини. Клятва Гіппократа дуже вплинула на розвиток медичної етики в цілому. Згодом студенти, що закінчують медичні навчальні заклади, підписували «факультетську обіцянку», в основу якої були покладеніморальні заповіді Гіппократа.
Характерною рисою розвитку медичної етики в епоху капіталізму єскрупульозна деталізація норм поводженнямедичних працівників. Так, у Східно-Галицькомудеонтологічномукодексі, затвердженомунаприкінці XIX ст., передбачаються такі пункти, у яких уточнюється, як поділятигонорар при запрошенні до хворого другого лікаря, скількичекати спізнілого на консиліум колегу й ін.
У капіталістичних країнах медицина, власне кажучи, перетворена в об'єкт торгівлі, де медичний працівник виступає як підприємець. Зрозвитком імперіалізму медична етика в капіталістичних країнах стає ще більш реакційноюв зв'язку з застосуванням нових засобівзнищення людей, що залишають важкі наслідки в майбутньому(задушливі гази, атомна бомба, напалм, бактеріологічне зброя й ін.). Небувалого масштабу досягли геноцид і расова дискримінація. Важливо відзначити, що в усі ці антилюдські заходи притягують медичних працівників.
Медична промисловість приймає монополістичний характер. Медична етика, власне кажучи, вироджується в корпоративну мораль медичних суспільств, у центрі увагияких стоятьінтереси приватно -практикуючихмедичних працівників.--PAGE_BREAK--
Професійно-корпоративні організації медичних працівників активно діяли й у багатьох губерніях в ХІХ -XX ст.і мали свої кодекси.
Багато видатних вітчизняних медиків дуже вплинули на розвиток медичної етики в нашій країні. Так, М. Я. Мудроввважав, що потрібно виховувати медичних працівників у дусі гуманізму, чесності і безкорисливості. Він писав, що оволодіння лікарською професією повинно бути справою не випадку, а покликанням. Питання медичної етики одержалиподальший розвиток у працях Н.І. Пирогова, С. П. Боткіна, І. П. Павловаі багатьох інших вчених. Розвиток революційно-демократичних ідей в Україні на початку XX в. знайшло відображенняй у питаннях медичної етики. Це стосувалося розуміння лікарського обов’язку. Лікар-суспільний діяч, за словами В. В. Вересаєва, повиненне тільки вказувати, він маєборотисяі шукати шляхи, як провести свої вказівки в життя.
Великий давньогрецький лікар Гіппократ стверджував: «Мистецтво медицини включає триречі: лікаря, хворобу і хворого».
«Лікар — служитель мистецтва і хворий повиненборотисязхворобою із самого її початку на сторонілікаря», — вважавГіппократ.
Клятва лікаря — моральне зобов'язання, прийнятеперед державою. В часи Гіппократа клялися перед богами: «Клянуся Аполлоном лікарем, Асклепієм, Гігієйі Панакеєйі всіма богами і богинями, призиваючи їху свідки...».
Етичний кодекс лікарів Древнього Тибету, викладенийу трактаті «Жуд-ші», переведенийна російську мову наприкінці минулого століттялікарем П. Бадмаєвим, висував наступні положення. „Традиції лікарського стану вимагаютьдотримання 6 умов:
1) бути здатнимдо лікарської діяльності;
2) бути гуманним;
3) розуміти свої обов'язки;
4) бути приємнимдля хворих і не відштовхувати їхсвоїм обходженням;
5) бути старанним;
6)бути ознайомленимз науками”.
Дуже важливим етичним принципом, на якому базуються відносини між медичним працівником і пацієнтом, єнеспричинення шкоди.
Зчасів Гіппократа в медицині затвердився принцип «насамперед не нашкодь». Це обов'язковий принцип, але він допускаєдеяку часткуризику. Застосування сили для втримання пацієнта, що став агресивним і небезпечним для інших, можна розглядати і як навмисне заподіяння йому шкоди, але воно морально виправдано. Піддавати пацієнта ризикові можна тільки в тих випадках, колице потрібно длядосягнення якоїсь ясної мети, що стосується його здоров'я, і колинемає іншого вибору. Гормональна і променева терапія, хірургічна операція і радіонукліднадіагностика можуть розглядатися як ризиковані дії і бути шкідливими для здоров'я пацієнта, але ця шкода не наноситься навмисне, а надія на успіх у боротьбі зісмертельно небезпечною хворобою виправдовує ризик. продолжение
--PAGE_BREAK--
Ми не можемо заперечувати необхідність спеціалізації в сучасній медицині. Вона визначаєвисокий рівень кваліфікованої медичної допомоги, забезпечує точність діагностики, ефективність лікування, профілактики, реабілітації. Разом з тим, якщо не будуть прийняті відповідні міри, вона може бути причиною негативних явищ, привестидо втрати наступності в лікуванні, індивідуального підходу до кожного пацієнта, заплутати лікаря, медсестру, пацієнта в складному лабіринті сучасної медицини.
Сутність контрактної моделівзаємин пацієнта і медичного працівника ясна з назви. Вони укладають між собою контракт, договір, угода, у якомувизначаютьсярамки їхніх взаємовідносин. Моральна сторонав контракті не знаходить відображення, але легко здогадатися, що великимуспіхом упацієнтів користується фахівець, що об’єднаєвисокий професіоналізм із ретельним дотриманням норм і правил медичної етики.
Етичний кодекс лікарів Древньої Індії встановлював для нихнаступні обов'язки: «Вдень і вночі, як би ні був ти зайнятий, ти повиненусім серцем і всією душею намагатися полегшити страждання твоїх пацієнтів. Ти не повинензалишати, абоображати, твоїх пацієнтів навіть заради порятунку власного життя, абозбереження засобівдо існування. Ти не повиненпрелюбодіятинавіть у думках. Точно так само ти не повиненпрагнути до володіння чужим майном...».
Середньовічний кодекс китайських лікарів, викладенийу книзі «Тисяча золотих ліків», вважавобов'язковим, щоб лікар був справедливимі не жадібним. «Він повиненвідчувати почуття жалюдо хворих і урочисто обіцяти полегшити страждання хворих незалежно від їхнього стану. Аристократ абопроста людина, бідняк абобагатій, літнійабомолодий, красивий абоневродливий, ворог абодруг, уродженець цих місць абочужоземець, розумнийабонеосвічений— усіх варто лікуватиоднаково. Він повиненвідноситисядо страждань пацієнта, як до своїм власних, і прагнути полегшити його страждання, незважаючи на власні незручності, наприклад, нічні виклики, погану погоду, голод, утому. Навіть неприємні випадки, наприклад абсцес, понос, рак варто лікуватибез усякої ворожості. Той, хто додержується цих правил, — великий лікар, у противному випадку — він великий негідник» .
Стосовно хворого Міжнародний кодекс медичної етики визначаєдля лікарів наступні обов'язки: «Лікар завжди повиненпам'ятати, що його обов'язок — збереження людськогожиття. Лікар повинен виявляти стосовно свого пацієнта повну лояльність і використовувати в допомогу йому усісвої знання. Усякийраз, колидослідження аболікування вимагаютьзнань, що перевищують його здібності, він повинензапросити інших лікарів, що мають відповідну кваліфікацію… Обов’язоклікаря — надатитермінову допомогу, якщо він не впевнений, що інші фахівці хочуть абоможуть їїнадати...». продолжение
--PAGE_BREAK--
Значну роль у системі взаємин медичного працівника і пацієнта грають особистісні дані лікаря, медсестри, пацієнта, особливості його захворювання.
У різні історичні епохи в народів світу існували різні уявлення про медичну етику, зв'язані з укладом життя, обумовлені національними, релігійними, культурними й іншими особливостями.
В Україні завжди приділялося, і на даний момент також приділяється велика увага етичним і деонтологічним питанням.
Усі кращі представники вітчизняної медицини, передаючи досвід своїм учням і послідовникам, вчать розуміти етику в медицині не тільки як правила професійного поводження, але і як поняття про обов’язок людини, що обрали медицину своєю професією, перед хворими і перед суспільством у цілому — громадянському обов'язку.
Список використаної літератури
Деонтологія в медицині.Під ред. Б. В. Петровского. — М., 1988. — Т. 2. — С. 390.
Міжнародний кодекс медичної етики. // Лікар. — 1994. — № 4. — С. 47.
Матвєєв В.Ф. Основи медичної психології, етики і деонтології. – М., 1984.
КорвасарськийБ.Д. Психотерапевтична енциклопедія. – Спб., 1998.