1.ЗМІСТ ТА ЗАВДАННЯ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ
Розрізняють 3 види діяльності:
1). Інвестиційна – це придбання і реалізація тих необоротних активів і фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів. Тобто передбачається вкладання коштів в усі види матеріальних і грошових цінностей. Рух грошових коштів в результаті інвестиційної діяльності визначається на основі аналізу 1 і 2 розділу активу балансу.
2). Операційна – основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.
3).Фінансова діяльність – призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства.Фінансова діяльність підприємства – це зміни, які відбуваються в капіталі підприємства. У широкому розумінні – це всі процеси, що відбуваються на підприємстві, з метою створення і використання фін. ресурсів.
Фінансові ресурси поділяються на 2 фонди:
1). Централізовані – це фінансові ресурси держави, які являють собою загальнодержавні фінансові ресурси.
2).Децентралізовані – це ресурси, що використовуються в процесі фінансової діяльносі і являють собою фінансові ресурси виробничих об’єднань, тобто підприємств. До них відносять: статутний, пайовий, додатковий, резервний капітал, нерозподілений прибуток, короткострокова та довгострокова кредиторська заборгованість, короткострокові та довгострокові кредити банків.
2.ЗМІСТ ФІНАНСОВОЇ РОБОТИ
В господарській практиці, діяльність, спрямована на забезпечення виробництва фінансовими ресурсами і здійснення контролю за дотриманням фінансової дисципліни називається фінансовою роботою.Фінансова робота на підприємстві дуже різноманітна, але її можна поділити за напрямками:
1).Фінансове прогнозування і планування;
2). Аналіз і контроль виробниче – господарської діяльності;
3). Оперативна поточна фінансово — економічна робота.
Фінансове прогнозування та планування є однією з найважливіших ділянок фінансової роботи підприємства. На цій стадії фінансової роботи визначається загальна потреба у грошових коштах для забезпечення нормальної виробниче — господарської діяльності та можливість одержаня таких коштів.
Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства — це діагноз його фінансового стану. Що дає можливість визначення недоліків та прорахунків, поліпшення фінансово – господарської діяльності підприємства вцілому.
Поточна та оперативна фінансова робота на підприємстві спрямовується на практичне втілення фінансового забезпечення фінансової діяльності та постійне підтримання платоспроможності на належному рівні.
3.ОРГАНІЗАЦІЯ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ
Фінансова діяльність підприємств – система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей.
Фінансову діяльність підприємств спрямовано на вирішення таких основних завдань:
1). Фінансове забезпечення поточної виробничо – господарської діяльності;
2). Пошук резервів збільшення доходів, прибутку, платоспроможності, рентабельності.
3). Виконання фінансових забовя’зань перед суб’єктами господарювання, бюджетом, банками.
4). Контроль за ефективним цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.
Як правило, фінансова діяльність підприємства організовується фінансовим відділом, що є самостійним структурним підрозділом. Керівник цього відділу безпосередньо підлягає керівникові підприємства і разом з ним несе відповідальність за фінансову дисципліну і фінансовий стан підприємства і представляє п-во у фінансових, кредитних, та інших органах. На невеликих п-вах, де немає самостійного фінансового відділу відповідальність за фінансову діяльність несе бухгалтерія.
4.ОРГАНІЗАЦІЯ РОЗРАХУНКІВ ПІДПРИЄМСТВ ГОТІВКОЮ.
Підприємства усіх типів і форм власності мають право здійснювати розрахунки між собою а також з фізичними особами не тільки у безготівковому порядку, а й готівкою. Сума готівкових розрахунків підприємства з іншою юридичною особою протягом дня не повинна перевищувати 3000 гривень.
При проведенні готівкових розрахунків підприємства – одержувачі зобов’язані подавати підприємствам – платникам обліковий розрахунковий документ, який підтверджував би здійснення платежу готівкою.Обмеження суми готівкових розрахунків не стосується:
1). Розрахунків з фізичними особами;
2). Розрахунків з бюджетами та іншими державними цільовими фондами;
3). Розрахунків за спожиту електроенергію.
Ліміт залишку готівки в касі (на кінець дня) встановлюється обслуговуючим банком кожному підприємству і є обов’язковим для нього. Обов’язок підприємства – здавати готівкову виручку на поточні рахунки в комерційних банках і є одним з основних принципів організації готівкового обігу в Україні. Для проведення розрахунків підприємства можуть за грошовими чеками одержувати готівку зі свого поточного рахунку в банку без будь-яких обмежень.
5.6.7. ФОРМИ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ
Безготівкові розрахунки здійснюються у різних формах, які відрізняються одна від одної особливостями економічних відносин контрагентів, способами платежу та організацією документообігу, тобто системою оформлення, руху та використання розрахункових документів.Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися за такими формами розрахункових документів: платіжними дорученнями; платіжними вимогами-дорученнями; розрахунковими чеками; акредитивами; платіжними вимогами.Крім перелічених, у платіжному обороті України дедалі більшого поширення набувають безготівкові розрахунки з використанням як платіжних інструментів векселів і банківських платіжних карток.
Платіжна вимога— це платіжний документ, який використовується для здійснення примусового списання (стягнення) коштів з рахунків платників стягувачами, яким закон надає право таких дій.
Платіжне дорученняявляє собою наказ підприємства або організації банку, що його обслуговує, про перерахування (переказ) певної суми коштів зі свого поточного рахунку на рахунок постачальника або іншого одержувача, зокрема бюджету, загальнодержавного цільового фонду тощо.
Платіжна вимога-доручення— це комбінований документ, який складається з двох частин. Перша частина — це вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставле-ної йому згідно з договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг); у ній вказуються найменування та адреси постачальника і платника, найменування і місце розташування банку постачальника і банку платника, найменування товару (робіт, послуг), сума коштів, яку повинен перерахувати платник. Друга частина платіжної вимоги-доручення — це доручення платника своєму банкові про перерахування з його рахунку коштів на рахунок одержувача. Вимоги-доручення можуть подаватися платниками у банк лише протягом 20 календарних днів від дня їх виписки.
Розрахунковий чек — це письмове розпорядження чекодавця банкові, який веде його рахунок, сплатити чекодержателю вказану у чеку суму коштів. Чек являє собою документ, що виписується на бланку спеціальної форми.
Акредитив — це грошове зобов'язання банку, яке видається ним за дорученням клієнта на користь його контрагента сплатити кошти постачальникові на умовах пред'явлення документів, передбачених відповідно з договором між контрагентами. Правила розрахунків за акредитивами передбачають можливість використання так званих непокритих акредитивів, тобто таких, які відкриваються без бронювання коштів; оплата за такими акредитивами, у разі тимчасової відсутності коштів на поточному рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.
Вексель — це цінний папір, письмове боргове зобов'язання чітко встановленої форми, яке засвідчує обов'язок боржника (векселедавця) сплатити певну грошову суму в певний строк своєму кредитору, власнику векселя. Номінальна сума векселя — сума, яка підлягає сплаті за векселем .Повна сума векселя включає номінальну та обумовлені у векселі проценти.У сукупному грошовому обороті переважають безготівкові розрахунки, оскільки вони мають ряд переваг над готівковими. Ці переваги проявляються передусім у прискоренні та зручності розрахунків, в економії витрат, пов'язаних з перевезенням готівки, її обліком та зберіганням. Використання безготівкових розрахунків зменшує потребу в обороті грошових знаків держави. Крім того, при безготівкових розрахунках грошова маса акумулюється в банках і створюються умови для контролю за їх цільовим використанням.
8. ЗМІСТ І ПРИНЦИПИ РОЗРАХУНКІВ ПІДПРИЄМСТВА З КОНТРАГЕНТАМИ
Основним способом здійснення розрахунків між будь- якими контр-агентами є переказ грошей.Переказ грошей-рух певної суми грошей з метою їх зарахування на рахунок отримувача, або видачі йому у готівковій формі. Весь платіжний оборот підприємства поділяється на 2 частини- розрахунки за товарними і нетоварними операціями. 1).розрахунки за товарними операціями — платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконані роботи;2) розрахунки за нетоварними операціями — сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позик, страхових сум тощо. Основне місце в цих розрахунках займають платежі за матеріальні цінності та послуги. --PAGE_BREAK--
Розрахунки відбуваються між: 1. П-вом та органами загальнодержавних фінансів.2. П-вом і комерційним банком 3. П-вом і його вищим органом чи його засновником юридичною особою4. Розрахунки нетоварного характеру можуть бути між п-вами і організаціями (сплата за штрафи, господарських угод, порушення правил перевезень, пожежної чи санітарної безпеки)Принципи організації безготівкових розрахунків: 1. Грошові кошти всіх господарських суб'єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов'язковому зберіганню на поточних та інших рахунках в установах банків. 2. Безготівкові розрахунки між підприємствами, фізичними особами здійснюються через банки шляхом перерахування коштів із поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів. 3. Розрахунки з постачальниками за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться, як правило, після відпуску продукції або надання послуг. На практиці застосовується також попередня оплата. 4. Банки списують кошти з рахунків підприємств тільки за розпорядженнями їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання (стягнення) коштів передбачене законом України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та виконавчими приписами нотаріусів. 5. Підприємства самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при укладенні між собою договорів. 6. Взаємні претензії за розрахунками між платником та одержувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно-позовному порядку без участі банку.
9.ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ПІДПРИЄМСТВ З БЕЗГОТІВКОВИМИ РОЗРАХУНКАМИ
Як відомо, основою для раціональної організації безготівкових розрахунків слугує господарський договір, який визначає взаємовідносини сторін щодо поставки продукції і передбачає їхню відповідальність за прийняті на себе зобов'язання. Невиконання умов договору тягне за собою матеріальну відповідальність сторони-винуватця. Поряд з умовами поставки в господарських договорах визначаються форми й порядок розрахунків за товарно-матеріальні цінності, роботи, послуги. При виборі форм безготівкових розрахунків фінансова служба підприємства-покупця зацікавлена в тому, щоб оплата продукції не відбувалася до перевірки дотримання всіх умов договору.Найважливішою частиною роботи фінансової служби підприємства при організації розрахунків зі своїми покупцями є контроль за своєчасністю платежів. Затримка платежів платниками паралізує господарсько-фінансову діяльність підприємства і навіть за високого рівня організації виробництва може призвести до його банкрутства. Тому підприємства у своїх відносинах з покупцями й замовниками повинні передусім брати до уваги їхню платоспроможність, не допускати відвантаження продукції неакуратним платникам без передоплати, стежити за виконанням ними законодавчо встановленої матеріальної відповідальності за затримку платежів.Якщо в результаті несвоєчасних розрахунків за відвантажену продукцію підприємство потрапляє в скрутну фінансову ситуацію, воно може пом'якшити її за рахунок факторингового кредиту.
10. ВИДИ БАНКІВСЬКИХ РАХУНКІВ ТА ПОРЯДОК ЇХ ВІДКРИТТЯ
Банки можуть відкривати поточні, депозитні, бюджетні, позикові рахунки, субрахунки для філій, представництв тощо. Найбільш поширене сьогодні використання поточних та депозитних рахунків.Поточні рахунки відкривають суб'єктам підприємницької діяльності для зберігання коштів і здійснення всіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства України. Депозитні рахунки відкривають підприємствам, фізичним особам на підставі укладеного депозитного договору між клієнтом і банком. Зберігання коштів на депозитному рахунку передбачає виплату відсотків згідно з договором.
Для відкриття поточних рахунків підприємства надають банку такі документи:
• заяву на відкриття рахунку встановленого зразка, підписану керівником та головним бухгалтером;
• копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі державної влади чи іншому уповноваженому органі, засвідчену нотаріально;• копію належним чином зареєстрованого статуту, завірену нотаріально чи органом реєстрації (підприємства, які діють на підставі засновницького договору, подають нотаріально засвідчену копію цього договору);
• копію документа, який підтверджує поставлення підприємства на податковий облік, завірену податковим органом, нотаріально або уповноваженим працівником банку;
• картку із зразками підписів осіб, яким надано право розпорядження рахунком і підписання розрахункових документів, завірену нотаріально або вищою організацією.
Банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на:
—поточні;
—розподільчі;
—кредитні;
—депозитні(вкладні).
Поточний рахунокв іноземній валюті відкривається підприєм ству для проведення розрахунків у безготівковій та готівковій іно земній валюті у разі здійснення поточних операцій.
Розподільчий рахунокпризначений для попереднього зарахування коштів у іноземній валюті. Кошти, які були зараховані на розподільчий рахунок і не підлягають продажу на міжбанківському валютному ринку України, розподіляються за призначенням.
Кредитні рахунки в іноземній валюті відкриваються вповноваженим банком у порядку, встановленому на договірній основі, юридичним особам — резидентам та нерезидентам — банківським установам.
Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, наданих способом оплати розрахункових документів чи способом переказу кредитних коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди.
Депозитні рахунки, що відкриваються між власником рахунка та установою банка в ін. валюті на визначений строк.
11. ХАРАКТЕРИСТИКА І СКЛАД ГРОШОВИХ НАДХОДЖЕНЬ
Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Коли кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел.
Внутрішні грошові надходження згідно з чинною практикою обліку і звітності включали1) виручку від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг; 2) виручку від іншої реалізації; 3) доходи від фінансових інвестицій; 4) доходи від інших позареалізаційних операцій.
В основному доходи від позареалізаційних надходжень формувались за рахунок штрафів і пені, прибутку минулих років, виявленого у звітному році, списаної раніше дебіторської заборгованості, яка вважалася безнадійною, але котру, проте, було погашено у звітному періоді.
Згідно з НП(С)БО, що введені з 2000-го року в Україні, грошові надходження підприємств тепер включають:
— Доходи від основної (операційної) діяльності — виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг.
— Доходи від іншої операційної діяльності (реалізація оборотних активів, іноземної валюти; від операційної оренди, операційних курсових різниць; одержані пені, штрафи, неустойки; від списання кредиторської заборгованості; одержані гранти, субсидії, інші доходи). — Доходи від фінансових операцій: від спільної діяльності, інвестицій в асоційовані і дочірні підприємства, одержані дивіденди, одержані відсотки за облігаціями, інші доходи. — Доходи від іншої звичайної діяльності: реалізації фінансових інвестицій, основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних активів; ліквідації необоротних активів; неопераційних курсових різниць; безоплатно отриманих оборотних активів; уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій. — Доходи від надзвичайних подій: відшкодування збитків від надзвичайних подій; інші надзвичайні доходи. Отже, грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів.
12. ДОХОДИ ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ, РОБІТ, ПОСЛУГ
Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням, що вона за споживчими властивостями, якістю та асортиментом відповідає і потребам покупців, суспільному попиту.
На практиці можуть використовуватись два методи визначення моменту реалізації продукції:
а) продукцію відвантажено або відпущено споживачу (відбулася передача права власності), — метод нарахування; б) одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію — касовий метод
Розмір виручки від реалізації продукції, за інших однакових умов, залежить від: 1) кількості, асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації; 2) рівня реалізаційних цін.
За умов ринкової економіки існують вільні, фіксовані і регульовані ціни.
Фіксовані ціни встановлюються адміністративно (державою), переважно на послуги першої необхідності і на товари, які монопольно виготовляються державою (газ, електроенергія та ін.). Регульовані ціни встановлюються регулюванням рівня рентабельності товарів першої необхідності, наприклад хлібобулочних виробів, продуктів дитячого харчування тощо. При цьому державою встановлюються індикативні ціни — мінімальний і максимальний рівні цін. У решті випадків користуються вільними цінами, тобто цінами, які склалися на ринку під впливом попиту і пропозицій за домовленістю сторін — постачальників і споживачів.
Розрахунок ціни продукції можна здійснити за такими формулами:
Ц1 = С + П; Ц2 = С + П + ПДВ; Ц3 = С + П + АЗ + ПДВ; Ц4 = С + П + A3 +ПДВ + ТН,
де Ц4 — роздрібна ціна продукції;
Виручку від реалізації кожної номенклатури виробів визначають за формулою:
В = Р*Ц, Р=З1+Т-З2 – плановий обсяг реалізації. продолжение
--PAGE_BREAK--
Виручка від реалізації продукції- це сума коштів, які надійшли на рахунок підприємства за реалізовану продукцію. Вона є основним джерелом грошових доходів і фінансових ресурсів підприємств. Виручка від реалізації продукції є фінансовою категорією, яка виражає грошові відносини між постачальниками і споживачами товару.
13. ДОХОДИ ВІД ФІНАНСОВО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ТА ІНШОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Важливий напрямок фінансової діяльності підприємства за ринкової економіки — це раціональне використання вільних фінансових ресурсів, пошук ефективних напрямків інвестування коштів, які даватимуть підприємству додатковий прибуток. Прибуткове інвестування грошових коштів здійснюється на фінансовому ринку.
Перш ніж придбати акції (облігації) будь-якого підприємства, необхідно всебічно вивчити його діяльність, проаналізувати його фінансові результати. Цінність акцій визначається тими доходами, котрі очікуються підприємством у майбутньому, а не рівнем дивідендів, обіцяних у рекламних проспектах.
Тимчасово вільні грошові засоби підприємства можуть вкладати на депозитні рахунки в комерційні банки під обумовлений відсоток. Підприємство має право здавати в оренду нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання, техніку та інше) за відповідну плату або здійснювати фінансовий лізинг.
Лізинг — це форма довгострокової оренди, яка передбачає передачу права користування майном іншому суб'єкту підприємницької діяльності на платній основі і на визначений угодою строк. Об'єктом лізингу є матеріальні цінності, які входять до складу основних засобів. У лізинговій угоді беруть участь три сторони: підприємство-постачальник, лізингова фірма (підприємство-орендодавець), орендатор, який отримав нерухоме майно і користується ним протягом визначеного часу.
Є два види лізингу: фінансовий та оперативний. Оперативний лізинг укладається, як правило, на час, менший за амортизаційний період майна. Після закінчення договору об'єкт лізингу повертається лізингодавцеві або знову здається в оренду.
Отже, за ринкової економіки результати фінансово-інвестиційної діяльності і позареалізаційних операцій є постійними джерелами грошових доходів і формування прибутку підприємств.
14. ФОРМУВАННЯ ВАЛОВОГО І ЧИСТОГО ДОХОДУ
За рахунок грошових надходжень від реалізації продукції передовсім відшкодовується вартість матеріальних витрат на виробництво — використаної сировини, напівфабрикатів, матеріалів, електроенергії, палива та ін., а також перенесена частина вартості основних фондів (амортизаційні відрахування).Таким чином, утворюються економічні умови для нового виробничого циклу. Залишок виручки становить валовий дохід.
Валовий дохід — це грошовий вираз вартості знов створеної продукції. Він визначається як різниця між виручкою та матеріальними витратами й амортизаційними відрахуваннями у складі собівартості реалізованої продукції. Валовий дохід є важливим показником діяльності підприємства і характеризує її ефективність. У ньому відображається підвищення продуктивності праці, збільшення заробітної плати, скорочення матеріаломісткості продукції.
У процесі відтворення валовий дохід поділяється на оплату праці й на чистий дохід. Оплата праці — це витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, які виражають у грошовій формі вартість необхідної праці.Чистий дохід виражає в грошовій формі вартість додаткового продукту і визначається як перевищення виручки від реалізації продукції над вартістю матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань і заробітної плати, або як різниця між валовим доходом і заробітною платою.Чистий дохід реалізується у вигляді акцизів, податку на додану вартість, відрахувань у фонди пенсійного й соціального страхування, інші державні цільові фонди тощо. Значна частина чистого доходу реалізується у формі прибутку. Таким чином, чистий дохід є найважливішим джерелом фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й держави.
15. СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ РОБОТИ ПІДПРИЄМСТВА
Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).
Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є певні особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства.
Собівартість продукції (робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання).Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість.
Як уже було сказано, підприємство може суттєво впливати на формування собівартості. Однак при цьому необхідно взяти до уваги таке.
По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість.
Витрати виробництва, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати.
По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір деяких -із них також регулюється державою встановленням нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат:
* відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування, страхування на випадок безробіття);
* амортизація основних засобів і нематеріальних активів;
* витрати на фінансування ремонту й поліпшення основних фондів;
* інші витрати (податки на землю і на транспортні засоби, відрахування в Державний інноваційний фонд, комунальний податок).
Обчислення рентабельності окремих видів продукції (робіт, послуг) може ґрунтуватися на показниках прибутку від їх випуску або реалізації. При цьому поточні витрати можуть братися в таких варіантах: собівартість продукції (виробнича); собівартість продукції за виключенням матеріальних витрат (заново створена вартість); вартість продукції в цінах виробника (вартість за мінусом непрямих податків).
Для розрахунку рівня рентабельності підприємств можуть використовуватися: загальний прибуток; прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тобто від основної діяльності. При цьому прибуток зіставляється з авансованою вартістю, яку можна визначати в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал, позичковий капітал, основний капітал, оборотний капітал).
16. СУТНІСТЬ ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ І ПОДАТКОВА СИСТЕМА
Податки — це обов'язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат.
Обов'язкові платежі перераховуються до бюджету держави, а також до інших цільових державних фондів. Вони можуть здійснюватися в кількох формах: податки, плата за ресурси, цільові відрахування.
Найбільш поширеним є погляд, що податки виконують дві основні функції — фіскальну та регулюючу.
Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави та формуванні централізованих фінансових ресурсів для забезпечення виконання функцій держави. Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту. Регулююча функція реалізується через вплив податків на різні напрямки, показники діяльності суб'єктів господарювання.У процесі реалізації регулюючої функції податків виявляється її вплив на такі показники фінансово-господарської діяльності підприємств: собівартість продукції, прибуток від реалізації, прибуток підприємства, обсяг реалізації, виручка від реалізації, чистий прибуток, швидкість обертання оборотних коштів, платоспроможність, фінансова стійкість, іммобілізація оборотних коштів, обсяг залучення кредитів.
Система оподаткування — це сукупність податків і зборів, (обов'язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються в порядку, установленому відповідними законами держави. У системі оподаткування можна виділити дві підсистеми: оподаткування юридичних осіб (підприємств) та оподаткування фізичних осіб.
Підприємства — суб'єкти господарювання повинні сплачувати загальнодержавні, а також місцеві податки і збори. Загальнодержавні податки і збори включають:
— прямі податки [податок на прибуток, плата (податок) за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість)];
— непрямі податки [податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, мито];
— збори (на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування, до державного інноваційного фонду; за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; за забруднення навколишнього середовища; рентні збори; гербовий збір);
— державне мито, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.
Місцеві податки і збори включають:
— два податки (комунальний податок і податок з реклами);
— різні збори (за право використання місцевої символіки; за пар-ковку автотранспорту; за проїзд територією прикордонних областей транспортом, що вирушає за кордон; за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; ринковий збір; готельний збір; за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; за право проведення кіно- і телезйомок та ін.). продолжение
--PAGE_BREAK--
17. ОПОДАТКУВАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВ
ПНП- один з головних прямих податків, що сплачують до бюджету. Платниками є підприємства, установи й організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку на території України і за її межами. Об’єктом оподаткування є оподатковуваний прибуток, що визначається виключенням із суми скоригованого валового доходу валових витрат платника податку, а також нарахованих амортиз. відрахувань. ОП=ВД-ВВ-А
ВД — це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. ВВ- це сума будь-яких витрат платника в грошово-матеріальній чи нематеріальній формах, здійснену як компенсація, які купуються платниками податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Ставка ПНП- 25% до об’єкта оподаткування. Платники не пізніше 25 числа місяця подають податкову декларацію за звітній квартал. Платники, що не подали чи несвоєчасно подали до податкового органу декларацію про прибуток та платіжне доручення про перерахування податку до бюджету, сплачують штраф у розмірі 10% від суми нарахованого податку за кожний випадок порушення.
18. НЕПРЯМІ ПОДАТКИ, ЯКІ СПЛАЧУЮТЬ ПІДПРИЄМСТВА
В Україні використовуються три види непрямих податків: (45% надходжень в бюджет) акцизний збір (специфічний акциз), податок на додану вартість (універсальний акциз), мито.
Непрямі податки включають у ціни товарів, що реалізуються, робіт, що виконуються, послуг, що надаються.
Податок на додану вартість. Сплачується на всіх етапах руху товарів, робіт, послуг. Об'єктом оподаткування є продаж ТРП на території України. Ставки ПДВ 20% і 0%- при експорті ТРП за межі митного кордону, при реалізації молока с/г п-вами на молокозавод, при реалізації м’яса. Оплата ПДВ може здійснюватись щомісячно чи щоквартально, в залежності від обороту за попередній звітній період. Щомісячно оплата здійснюється не пізніше 20 числа наступного за звітним періодом місяця.
Митоє непрямим податком, що стягується з товарів, транспортних засобів, інших предметів, які переміщуються через митний кордон країни.Мито встановлюється у твердих ставках з одиниці товарів, що імпортуються, або у відсотках до митної вартості імпортованих товарів. Платники –юр. і фіз. особи, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність.
Акцизний збір— це непрямий податок, що встановлюється на підакцизні товари та включається в їхню ціну. Платниками податку в бюджет є суб'єкти підприємницької діяльності — виробники або імпортери підакцизних товарів. До підакцизних товарів віднесено: бензини моторні; дизельне пальне; автомобілі; тютюнові вироби; ювелірні вироби; спирт етиловий та алкогольні напої; пиво солодове.Акцизний збір обчислюється за ставками, що визначаються у двох варіантах: у твердих сумах з одиниці реалізованого товару; за ставками у відсотках до обороту з продажу товарів.Пільги: при реалізації машин для інвалідів, спирту етилового для виробництва ліків. Щомісячно оформлюється розрахунок АЗ, що подається до Державної податкової інспекції не пізніше 15 числа наступного місяця.
19. МЕТОДИКА НАРАХУВАННЯ КОМУНАЛЬНОГО ПОДАТКУ
Комунальний податок. Платниками податку згідно з декретом було визначено юридичних осіб усіх форм власності, що функціонують на території України.
Об'єктом для розрахунку податку прийнято фонд оплати праці, який обчислюється множенням середньоспискової кількості працівників на місячний неоподатковуваний мінімум доходів громадян.Кількість працівників визначається із статистичної звітності за середньоарифметичною зваженою.
Граничний розмір ставки податку визначено у розмірі 10% від об'єкта оподаткування.
Податок сплачується щомісяця, виходячи з суми, яка оподатковувалась у попередньому місяці.
Звільняються від сплати комунального податку бюджетні установи, сільськогосподарські підприємства, метробуд і метрополітен, державні підприємства комунального господарства, які отримують дотації з бюджету, а також підприємства, що у відповідності з чинним законодавством звільнені від сплати податку на прибуток.
20. МЕТОДИКА НАРАХУВАННЯ ПОДАТКУ НА ЗЕМЛЮ
Плата за землю стягується у вигляді земельного податку або орендної плати і встановлюється залежно від грошової оцінки землі. Власники землі сплачують земельний податок. За земельні ділянки, передані в оренду, стягується орендна плата.
Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, що перебуває у власності або користуванні. Платниками є власники землі та землекористувачі (в тому числі орендарі).
Стягуючи плату за землю, дотримуються такого розмежування: землі сільськогосподарського призначення; землі населених пунктів
Ставки земельного податку земель с/г призначення— визначаються у % від грошової оцінки землі. Рілля, сіножаття, пасовища-0,1%, багаторічні насаджання- 0,3%.
Плата за землі населених пунктів. Ставки земельного податку встановлено в розмірі 1% від грошової оцінки землі. Якщо грошової оцінки земельних ділянок не проведено, то використовуються середні ставки земельного податку (за 1 м2). Ці ставки диференційовано залежно від кількості населення в населеному пункті: вони збільшуються зі збільшенням його кількості.
Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку щорічно за станом на 1 січня і до 1 лютого надають відповідні дані податковій адміністрації. Податок нараховується з дня виникнення права власності або права користування землею.За несвоєчасну сплату зем податку стягується пеня в розмірі 0,3% суми заборгованості за кожний день несплати.
Від земельного податку звільняються: заповідники, парки, бот сади, дослідні господарства, п-ва держ форми власності, спеціалізовані санаторії, громадські організації інвалідів, заклади культури, релігійні та благодійні організації, землі радіоактивного забруднення, землі під кладовище, землі дорожнього господарства.
21.МЕТОДИКА НАРАХУВАННЯ ПОДАТКУ З ВЛАСНИКА ТРАНСПОРТНОГО ЗАСОБУ
Платниками податку є підприємства, організації, установи (юридичні особи) — власники транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.
Згідно із законодавством об’єктами оподаткування є автомобілі (легкові, вантажні, спеціального призначення); колісні трактори; мотоцикли, яхти та судна парусні, човни моторні і катери. Не оподатковуються: трактори на гусеничному ходу; машини та механізми для сільськогосподарських робіт; автомобілі швидкої допомоги та пожежні; спортивні яхти, судна парусні і човни; транспортні засоби (підйомні й самохідні), що використовуються на заводах, складах, у портах для перевезення вантажів на короткі відстані.
Ставки податку визначено в розрахунку на рік: зі 100 см3 об’єму двигуна, з 1 кВт потужності двигуна, зі 100 см довжини транспортного засобу. Усі ставки диференційовані залежно від потужності двигуна, виду транспортного засобу, його призначення й використання.Сплачується щоквартально рівними частинами на пізніше 15-го числа місяця за звітнім кварталом.
Податкові пільги. Від сплати податку звільняються підприємства автомобільного транспорту загального користування (зайнятих перевезенням пасажирів), сільськогосподарські підприємства, що сплачують фіксований податок, малі п-ва, що сплачують єдиний податок, п-ва, що мають ТЗ спец призначення.
22. МЕТОДИКА НАРАХУВАННЯ ПОДАТКУ НА РЕКЛАМУ
Податок з реклами. Платниками вказаного податку було визначено суб’єктів підприємницької діяльності, їхні філії, відділення, представництва, постійні представництва нерезидентів: замовників реклами (рекламодавців), виробників і розповсюджувачів реклами.
Податок з реклами має стягуватися з усіх видів комерційних оголошень і повідомлень, що поширюються з допомогою засобів масової інформації (радіо, телебачення, преса), афіш, плакатів, рекламних щитів (на вулицях, магістралях, площах, будинках, транспорті); друкуються на спортивному одязі чи майні.
Об’єктом оподаткування була визначена вартість послуг за встановлення і розміщення реклами. Ставки податку визначені в таких розмірах: 0,1% від вартості послуг за одноразову рекламу; 0,5% від вартості розміщення стаціонарної реклами на тривалий час; 0,3% за рекламу на майні, товарах, одязі.
Рекламодавці мають сплачувати податок під час оплати послуг. Виробники реклами — щомісяця (до 15 числа місяця, наступного за звітним).
Згідно з указаним вище проектом закону передбачалося підвищення граничних ставок податку на рекламу, а також ширша диференціація ставок залежно від способу подання реклами.
За рекламування тютюнових виробів та алкогольних напоїв до відповідної ставки податку пропонувалося застосовувати збільшувальний коефіцієнт. За рекламування вітчизняними виробниками продукції власного виробництва (крім тютюнових виробів та алкогольних напоїв) пропонувалося застосовувати пільговий коефіцієнт .
23. ОПОДАТКУВАННЯ СУБ’ЄКТІВ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА
Суб’єктів малого підприємництва визнано:
— юридичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльностібудь-якої організаційно-правової форми та форми власності, що в них за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а величина виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн гривень; продолжение
--PAGE_BREAK--
— фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, а кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з такою особою, включаючи членів її сім’ї, за рік не перевищує 10 осіб і величина виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує 500 тис. гривень.
Суб’єкти підприємницької діяльності — юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію, крім готівкового та безготівкового розрахунків грішми. Суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, звільняється від сплати деяких податків і зборів.
Суб’єкти підприємницької діяльності — фізичні особи, мають право вибирати спосіб оподаткування доходів, одержуючи свідоцтво про сплату єдиного податку.Ставки єдиного податку для фізичних осіб встановлюються місцевими радами за місцем державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності з урахуванням виду діяльності та місця її здійснення. Ставка податку не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень за календарний місяць.
24. ГРОШОВІ ФОНДИ ТА ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ
Рух коштів, його швидкість та масштаби визначають працездатність фінансової системи. З руху коштів розпочинається і ним же завершується кругооборот засобів підприємства, оборот усього капіталу. Саме тому рух коштів, грошовий оборот на підприємстві є основною ланкою в процесі обороту капіталу.
Грошові кошти на підприємстві спочатку формуються в процесі утворення статутного фонду. У подальшому вони інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення та розвитку виробництва.
Грошові фонди— це частина грошових коштів, які мають цільове спрямування.До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд (на державних підприємствах), резервний фонд та інші.
Статутний фондвикористовується підприємством для інвестування коштів в оборотні та основні фонди. Фонд оплати праці — для виплати основної та додаткової заробітної плати працівникам. Амортизаційний фонд— для фінансування відтворення основних і позаоборотних активів. Резервний фонд — для покриття збитків, подолання тимчасових фінансових ускладнень.
Під фінансовими ресурсамислід розуміти грошові кошти, що є в розпорядженні підприємств. Таким чином, до фінансових ресурсів належать грошові фонди й та частина грошових коштів, яка використовується в нефондовій формі.Формування і використання фін. ресурсів на п-вах – це процес утворення грошових фондів для забезпечення операційної і інцест д-ті, виконання забов’язань.
25. ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ
Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні та залучені кошти. До власних належать: статутний фонд, амортизаційні відрахування, валовий дохід та прибуток. До залучених — отримані кредити, пайові та інші внески, коштимобілізовані на фінансовому ринку.
Джерела формування фінансових ресурсів :
1). Формуються під час формування підприємств ( внески засновників – у статутні фонди).
2). Формування за рахунок власних та прирівняних до них коштів: амортизаційні відрахування, цільові надходження, стійкі пасиви, цільові внески членів трудового колективу, валовий і чистий дохід, прибуток від основної діяльності, прибуток від фінансових операцій, прибуток від іншої звичайної діяльності та надзвичайних подій.
3). Мобілізація на фінансовому ринку: надходження коштів від емісій, акцій, облігацій та ін. видів ЦП; кредитні інвестиції.
4). Фінансові ресурси, що поступають у порядку розподілу грошових надходжень: фінансові ресурси, що надійшли від галузевих структур, концернів, асоціацій; страхові відшкодування, бюджетні субсидії; інші види ресурсів.
26. ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ
Перехід на ринкові умови господарювання, запровадження комерційних засад у діяльності підприємств, приватизація державних підприємств, потребують нових підходів до формування фінансових ресурсів. Так, нині важливе місце в джерелах фінансових ресурсів належить пайовим та іншим внескам фізичних та юридичних осіб, членів трудових колективів. Водночас значно скорочується обсяг фінансових ресурсів, які надходять від галузевих структур, обсяги бюджетних субсидій від органів влади. Збільшується значення прибутку, амортизаційних відрахувань, та позичкових коштів у формуванні фінансових ресурсів підприємств. Усе це змушує підприємства виявляти ініціативу і винахідливість і нести повну матеріальну відповідальність.
Обсяг виробництва, його ефективність, зумовлюють розмір, склад та структуру фінансових ресурсів підприємства. Від величини фін ресурсів залежить зростання виробництва та соц.-економ розвиток п-ва.
Наявність фінансових ресурсів, їх використання визначає фін благополуччя підприємства: платоспроможність, ліквідність, фінансову стійкість.
У процесі формування фін ресурсів важливе значення має структура їх джерел. Підвищення питомої ваги власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність п-ва. Висока питома вага залучених коштів ускладнює фін д-ть п-ва та потребує додаткових витрат, зменшує ліквідність балансу, підвищує фін ризик. Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально продумати доцільність залучення додаткових фін ресурсів.
До джерел фін ресурсів відносять надходження грошових коштів за рахунок благодійних внесків, від продажу закладеного майна боржника та спонсорських внесків.
Спонсор – юридична чи фізична особа, яка фінансує якийсь захід. Спонсорство – відносини між п-вом і спонсором, які отримують певні вигоди.
27. ФІНАНСОВА РОБОТА НА ПІДПРИЄМСТВІ
Фінансова діяльність — це система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей. Фін робота- діяльність, спрямована на забезпечення виробництва фінансовими ресурсами і здійснює контроль за дотриманням фінансової дисципліни.Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань: фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;— пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;— виконання фінансових зобов’язань перед суб’єктами господарювання, бюджетом, банками;— мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;— контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів, використання грошових надходжень.
Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками:
— фінансове прогнозування та планування;
— аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;
— оперативна, поточна фінансово-економічна робота.
28. СУТНІСТЬ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ
Основні засоби— це матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності підприємства понад один календарний рік з початку введення їх в експлуатацію, а також предмети вартістю за одиницю понад 500 гривень (за ціною придбання). Основні засоби підприємства включають основні виробничі засоби й невиробничі основні засоби.
Виробничі основні засоби є частиною основних засобів, яка бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих засобів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, у міру використання. Поновлюються основні виробничі засоби через капітальні інвестиції.
Невиробничі основні засоби — це житлові будинки та інші об’єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які не використовуються у господарській діяльності і перебувають на балансі підприємства.
Основні виробничі засоби з урахуванням специфіки їх виробничого призначення поділяються на такі групи:
А. Будівлі і споруди.Б. Передавальні пристрої.В. Машини та устаткування, у тім числі: робочі машини та устаткування; вимірювальні та регулюючі прилади; лабораторне устаткування; обчислювальна техніка; транспортні засоби.Г. Виробничий і господарський інвентар.
Не належать до основних засобів:
предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості;
предмети вартістю до 500 гривень за одиницю (за ціною придбання) незалежно від терміну служби. При цьому гранична вартість предметів, що не належать до основних засобів, може змінюватися Міністерством фінансів України;
спеціальні інструменти і спеціальні пристосування підприємств серійного і масового виробництва певних виробів або для виготовлення індивідуального замовлення незалежно від їхньої вартості;
спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно від їхньої вартості і терміну служби; продолжение
--PAGE_BREAK--
формений одяг, призначений для видачі працівникам підприємства, незалежно від вартості й терміну служби.
Для обчислення амортизаційних відрахувань основні засоби поділяють на такі групи:
Група 1 — будівлі, споруди, їхні структурні компоненти, передавальні пристрої;
Група 2 — автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації; інформаційні системи; телефони, мікрофони та рації; різне конторське обладнання, устаткування та приладдя;
Група 3 — інші основні засоби, не включені до груп 1 і 2, а саме: робочі машини й устаткування, вимірювальні й регулюючі прилади
Група 4- ЕОМ, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, засоби зчитування чи друку інформації, інші ІС, телефони, мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів.
29. ВІДТВОРЕННЯ ОЗ
Відтворення основних виробничих засобів — це процес безперервного їх поновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення.
Просте відтворення основних засобів здійснюється в тому самому обсязі, коли відбувається заміна окремих зношених частин основних засобів або заміна старого устаткування на аналогічне, тобто тоді, коли постійно відновлюється попередня виробнича потужність.
Розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних засобів або придбання нових основних засобів, які забезпечують вищий рівень продуктивності устаткування.
Процес відтворення основних виробничих засобів має низку характерних ознак, зокрема:
1) основні виробничі засоби поступово переносять свою вартість на вироблену продукцію;
2) у процесі відтворення основних виробничих засобів одночасно відбувається рух їхньої споживної вартості та вартості;
3) нарахуванням амортизаційних відрахувань здійснюється нагромадження в грошовій формі частково перенесеної вартості основних виробничих засобів на готову продукцію;
4) основні виробничі засоби поновлюються в натуральній формі протягом тривалого часу, що створює можливість маневрувати коштами амортизаційного фонду.
30. ПОКАЗНИКИ СТАНУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОЗ
Показники стану й ефективності використання основних засобів можна об’єднати в три групи, які характеризують: 1) забезпечення підприємства основними засобами; 2) стан основних засобів; 3) ефективність використання основних засобів
До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними засобами, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства.
Стан основних виробничих засобів характеризують через такі коефіцієнти: зносу основних засобів; придатності; оновлення; вибуття (приросту) основних засобів
До показників, які характеризують ефективність використання основних засобів, належать: фондовіддача, рентабельність основних засобів, сума прибутку на одну гривню основних засобів.
Забезпеченість підприємства основними виробничими засобами визначається рівнем фондоозброєності праці. Останню розраховують як відношення вартості основних виробничих засобів до чисельності працівників підприємства.
Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів.
Кз =, де Зо- сума зносу ОЗ.
Коефіцієнт придатності основних засобів розраховується за формулами:
Кп = 1 – Кз, або Кп = 100% – Кз,
Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних засобів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності.
Коефіцієнти оновлення та вибуття розраховуються за формулами:
/>— вартість введених ОЗ за звітній період; />,
Коефіцієнт приросту основних виробничих засобів— показує ступінь збільшення основних засобів у звітному періоді проти минулого періоду
Кпр =
Фондовіддача: Фв= />— найбільш загальний показник, який характеризує ефективність використання ОЗ.
Рентабельність ОЗ: Роф =
31. Знос і амортизація ОЗ
Як уже було сказано, розрізняють два види зносу основних засобів — фізичний і моральний.
Фізичний знос — це поступова втрата основними засобами споживної вартості в процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос їх окремих елементів. Розрізняють повний і частковий знос основних засобів.Повний знос передбачає повну заміну зношених основних засобів через нове капітальне будівництво або придбання нових основних засобів.Частковий знос компенсується здійсненням капітального ремонту основних засобів.
Моральний знос — це знос основних засобів унаслідок створення нових, більш прогресивних і економічно ефективних машин та устаткування. Поява досконаліших видів устаткування з підвищеною продуктивністю робить економічно доцільною заміну діючих основних засобів іще до їх фізичного зносу.
Амортизація — це процес поступового перенесення вартості основних виробничих засобів і нематеріальних активів з урахуванням витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення згідно з нормами амортизаційних відрахувань, установленими законодавчими актами.
За рахунок амортизаційних відрахувань фінансуються витрати:
-на придбання основних засобів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, у тім числі на самостійне виготовлення основних засобів для власних виробничих потреб (включно з витратами на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів);
— на здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способів поліпшення основних засобів.
Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються множенням норм амортизації на балансову вартість груп основних засобів на початок звітного періоду: А= Бв * На/100%
Балансова вартість груп основних засобів на початок звітного періоду розраховується за формулою:
Бв= Б + П – В – А,
Б
балансова вартість групи основних засобів на початокзвітного періоду;
Б
балансова вартість групи основних засобів на початок періоду, що передував звітному;
П
сума витрат, понесених на придбання основних засобів, здійснення капітального ремонту, реконструкцію, модернізацію та інші поліпшення основних засобів протягом періоду, що передував звітному;
В
вартість виведеної з експлуатації відповідної групи основних засобів протягом періоду, що передував звітному;
А
сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у період, що передував звітному. продолжение
--PAGE_BREAK--
Норми амортизації Оз, придбаних після 1.01.04:
1 група- для нових ОЗ- 2%, що були в експлуатації – 1,25%
2група- для нових ОЗ- 10%, що були в експлуатації – 6,25%
3група — для нових ОЗ- 6%, що були в експлуатації – 3,75%
4 група- для нових ОЗ- 15%, що були в експлуатації – 15%.
32. СУТНІСТЬ І СКЛАД КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ
Капітальні вкладення — це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних засобів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних засобів.
Для визначення розміру капітальних вкладень на підприємстві складається бюджет капітальних витрат, тобто обрахунок запланованих витрат на капітальні вкладення.
Бюджет капітальних витрат включає такі дані: первісну вартість усіх основних засобів на початок планового періоду; наявність невикористаних амортизаційних відрахувань на початок планового періоду; суму амортизаційних відрахувань, яку буде нараховано протягом планового періоду; орієнтовний підрахунок вартості устаткування, яке підлягає заміні або продажу протягом планового періоду; орієнтовну суму амортизаційних відрахувань на придбані основні засоби протягом планового періоду; вартість основних засобів та суму амортизаційних відрахувань, яка буде в підприємства на кінець планового періоду.
За складання бюджету капітальних витрат і здійснення капітальних вкладень, треба враховувати їхню структуру. Розрізняють технологічну та відтворювальну структури капітальних вкладень.
Технологічна структура капітальних вкладень відображає співвідношення таких витрат: будівельні роботи; придбання устаткування, інструментів та інвентарю; монтаж устаткування; проектно-дослідні роботи;інші витрати.
Відтворювальна структура капітальних вкладень включає такі напрямки витрат: нове будівництво; технічне переозброєння та реконструкція діючих підприємств; розширення діючих підприємств; витрати на окремі об’єкти діючих підприємств.
33. ДЖЕРЕЛА І ПОРЯДОК ФІНАНСУВАННЯ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ
Фінансування капітальних вкладень здійснюється за рахунок власних і залучених коштів.
Відповідно до чинного законодавства джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути:1) власні фінансові ресурси; 2) позичені фінансові ресурси; 3) кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів; 4) кошти державного бюджету та місцевих бюджетів; 5) кошти іноземних інвесторів.
Власні фінансові ресурси включають внески засновників підприємства, амортизаційні відрахування; прибуток, який використовується у вигляді засобів, резервів у процесі господарської діяльності.Позичені та залучені кошти використовуються підприємством за браком власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення. До позичених та залучених коштів належать: довгострокові банківські кредити; позики інших підприємств; кошти від випуску векселів та інших боргових зобов’язань; кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству; фінансування з благодійних засобів; іноземні інвестиції.Не слід забувати, що порушення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами фінансування капітальних вкладень може призвести до погіршання фінансового стану підприємства.Сума прибутку, що використовується на капітальні вкладення, залежить від розміру прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Джерела фінансування:1. Власні фін.ресурси- кошти засновників, фонди нагромадження за рах прибутку, резервні фонди, кошти від продажу майна, кошти від здачі в оренду, амортизаційні відрахування.2. Централізовані фін ресурси – кошти Держ бюджету та місцевих, держ позабюджетних фондів, благодійних фондів.3. Залучені і позичені фін ресурси- довгострокові кредити, кошти від емісії і реалізації ЦП, іноземні інвестиції.
34. ФІНАНСУВАННЯ РЕМОНТУ ОЗ
Своєчасний ремонт основних виробничих засобів запобігає передчасному їх зносу та вибуттю, продовжує строк служби, підвищує виробничу потужність та скорочує потребу в нових капітальних вкладеннях.
Поточний ремонт здійснюється для забезпечення роботи основних виробничих засобів і полягає в усуненні окремих поломок основних засобів і заміні або поновленні їхніх окремих частин.
Середній ремонт провадиться для часткового поновлення основних засобів із заміною деталей, вузлів обмеженої номенклатури, яка визначається технічною документацією.
Капітальний ремонт машин, устаткувань провадиться для відновлення їх виробничого ресурсу. При цьому здійснюється, як правило, повне розбирання машини або верстата, виявлення дефектів, контроль технічного стану, власне ремонт, складання устаткування після ремонту, його регулювання та випробування.
Витрати на всі види ремонтів визначаються підприємствами самостійно, виходячи з технічного рівня, фізичного зносу основних виробничих засобів та забезпечення ремонтних робіт матеріально-технічними ресурсами.
Витрати на капітальний ремонт орендованих основних виробничих засобів провадяться згідно з договором оренди. Коли умовами договору передбачено, що всі витрати на ремонт орендованих основних засобів провадяться за рахунок коштів орендаря, то в суму орендної плати не включають відрахування на капітальний ремонт основних засобів.
35. ВИЗНАЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА
Фiнансовий стан пiдпpиємства— це комплексне поняття, яке є pезультатом взаємодiї всiх елементiв системи фiнансових вiдносин пiдпpиємства, визначається сукупнiстю виpобничо-господаpських фактоpiв iхаpактеpизується системою показникiв, що вiдобpажають наявнiсть, pозмiщення iвикоpистання фiнансових pесуpсiв.
Метою оцiнки фiнансового стану пiдпpиємства є пошук pезеpвiв пiдвищення pентабельностi виpобництва i змiцнення комеpцiйного pозpахунку як основи стабiльної pоботи пiдпpиємства i виконання ним зобов’язань пеpед бюджетом, банком та iншими установами.
Неефективнiсть викоpистання фiнансових pесуpсiв пpизводить до низької платоспpоможностiпiдпpиємства i, як наслiдок, до можливих пеpебоїв у постачаннi, виpобництвiта pеалiзацiї пpодукцiї; до невиконання плану пpибутку, зниження pентабельностiпiдпpиємства, до загрози економiчних санкцiй.
Основними завданнями аналiзу фiнансового стану є:
— дослiдження pентабельностi та фiнансової стiйкостi пiдпpиємства;
— дослiдження ефективностi викоpистання майна пiдпpиємства, забезпечення пiдпpиємства власними обоpотними коштами;
— об’єктивна оцiнка динамiки та стану лiквiдностi, платоспpоможностi та фiнансової стійкості пiдпpиємства;
— оцiнка становища суб’єктагосподарювання, оцiнка його конкуpентоспpоможностi;
— аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;
— визначення ефективностi викоpистання фiнансових pесуpсiв.
Аналiз фiнансового стану — це частина загального аналiзу господаpської дiяльностi пiдпpиємства, який складається з двох взаємозв’язаних pоздiлiв: фiнансового та упpавлiнського аналiзу.
Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану під-приємства є дані: балансу (форма № 1); звіту про фінансові результати (форма № 2); звіту про рух грошових коштів (форма № 3); звіту про власний капітал (форма № 4); дані статистичної звітності та оперативні дані.
36. ОЗНАКИ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такі типи фінансової стійкості підприємства:
абсолютна фінансова стійкість (трапляється на практиці дуже рідко) — коли власні оборотні кошти забезпечують запаси й витрати;
нормально стійкий фінансовий стан — коли запаси й витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довго-строковими позиковими джерелами;
нестійкий фінансовий стан — коли запаси й витрати забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів і витрат; продолжение
--PAGE_BREAK--
кризовий фінансовий стан — коли запаси й витрати не забезпечуються джерелами їх формування і підприємство перебуває на межі банкрутства.
Фінансово стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних коштів спроможне забезпечити запаси й витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватись за своїми зобов’язаннями.Оцінку фінансової стійкості підприємства доцільно здійснювати поетапно, на підставі комплексу показників.Фінансова стійкість — це такий стан підприємства, коли обсяг його майна (активів) достатній для погашення зобов'язань, тобто підприємство є платоспроможним. Або фінансова стійкість підприємства — це такий його стан, коли вкладені в підприємницьку діяльність ресурси окупаються за рахунок грошових надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечує самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування активів. Визначається фінансова стійкість відношенням вартості матеріальних обігових активів (запасів та витрат) до величини власних та позичених джерел коштів для їх формування.
37. ПОКАЗНИКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА
Для характеристики фінансової стійкості підприємства використовується система абсолютних та відносних показників. Найбільш узагальнюючими абсолютними показниками фінансової стійкості є відповідність або невідповідність (надлишок або нестача) джерел коштів для формування запасів і затрат, тобто різниця між сумою джерел коштів і сумою запасів і витрат.
А. Показники оцінки майнового стану
Питома вага активної частини основних засобів. Згідно з нормативними документами під активною частиною основних засобів розуміють машини, обладнання і транспортні засоби.Коефіцієнт зносу основних засобів. Показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості. Використовується в аналізі для характеристики стану основних засобів. Доповненням цього показника є так званий коефіцієнт придатності.Коефіцієнт оновлення основних засобів. Показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби.Коефіцієнт вибуття основних засобів. Показує, яка частина основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула з причини зносу та з інших причин.
Б. Оцінка ліквідності та платоспроможності
1. Величина власного капіталу (функціонуючий капітал). Характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають період обороту менше ніж один рік). 2. Маневреність грошових коштів. Зростання цього показника в динаміці — позитивна тенденція.3. Коефіцієнт покриття загальний. 4. Коефіцієнт швидкої ліквідності. 5. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності). Він є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов’язань можна за необхідності погасити негайно. 6. Частина власних оборотних коштів у покритті запасів. Це вартість запасів, яка покривається власними оборотними коштами. 7. Коефіцієнт покриття запасів. Розраховується як співвідношення величини стабільних джерел покриття запасів і суми запасів. Якщо значення цього показника є меншим за одиницю, то поточний фінансовий стан підприємства вважають недостатньо стійким.
В. Показники оцінки фінансової стійкості
1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Чим вищий цей коефіцієнт, то більш фінансово стійким і незалежним від кредиторів є підприємство. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу). Сума обох коефіцієнтів дорівнює 1 (чи 100%).
2. Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до попереднього показника. Коли його значення наближається до 1 (чи 100%), це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство.3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано.4. Коефіцієнт довгострокових вкладень показує, яку частину основних коштів та інших позаоборотних активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства.5. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника — негативна тенденція, яка означає, що підприємство починає все сильніше залежати від зовнішніх інвесторів.6. Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів. Зростання цього показника в динаміці також свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості.
38. ПЛАТОСПРОМОЖНІСТЬ І ЛІКВІДНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА
Ліквідність підприємства — це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов’язань.
Ліквідність підприємства характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів (грошові кошти та їх еквіваленти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.
Аналіз ліквідності потребує також ретельного аналізу структури кредиторської заборгованості підприємства. Необхідно визначити, чи є вона «стійкою», чи є простроченою, тобто такою, термін погашення якої минув.
Аналіз ліквідності здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов’язань із наявністю ліквідних коштів. Результати розраховуються як коефіцієнти ліквідності за інформацією з відповідної фінансової звітності. Насамперед, найважливішим показником платоспроможності (ліквідності) є коефіцієнт покриття. Він показує рівень покриття активами підприємства своїх зобов'язань. Визначається коефіцієнт покриття відношенням усіх поточних активів підприємства до його поточних зобов'язань
Аналіз ліквідності доповнюється аналізом платоспроможності, яка характеризує спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов’язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни сплати.
Аналіз платоспроможності підприємства доцільно здійснювати як за поточний, так і на прогнозований період.
Поточну платоспроможність доцільно оцінювати на підставі звітного балансу, порівнюючи платіжні засоби з терміновими зобов’язаннями з використанням платіжного календаря.Основними показниками, на основі яких можна визначити платоспроможність підприємства, є: коефіцієнт автономії (фінансової незалежності); коефіцієнт фінансової стабільності; коефіцієнт фінансового левериджу; коефіцієнт забезпеченості власними коштами; коефіцієнт покриття (платоспроможності), коефіцієнт довгострокових зобов'язань, коефіцієнт поточних зобов'язань та ін.Коефіцієнт покриття (платоспроможності) — показник, який характеризує рівень достатності обігових коштів (поточних активів) підприємства для погашення своїх поточних зобов'язань протягом року. Визначається він відношенням усіх поточних активів (за винятком витрат майбутніх періодів) до поточних зобов'язань підприємства.
39. КОМПЛЕКСНА ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА
Для комплексного аналізу фінансового стану підприємства необхідно оцінити тенденції найбільш загальних показників, які з різних сторін характеризують фінансовий стан підприємства.
Показниками та факторами доброго фінансового стану підприємства можуть бути: стійка платоспроможність, ефективне використання капіталу, своєчасна організація розрахунків, наявність стабільних фінансових ресурсів.
Показники та фактори незадовільного фінансового стану: неефективне розміщення коштів, брак власних оборотних коштів, наявність стійкої заборгованості за платежами, негативні тенденції у виробництві.
До найзагальніших показників комплексної оцінки фінансового стану належать показники дохідності й рентабельності.
Велике значення має аналіз структури доходів підприємства та оцінка взаємозв’язку прибутку з показниками рентабельності. Важливо проаналізувати зв’язок прибутку підприємства з формуючими прибуток факторами, що полегшує практичну орієнтацію в цих питаннях.
Дохідність підприємства характеризується абсолютними й відносними показниками. Абсолютний показник дохідності — це сума прибутку або доходів. Відносний показник — рівень рентабельності. Рівень рентабельності підприємств, пов’язаних із виробництвом продукції (товарів, послуг), визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації продукції до її собівартості:
Р = (П/С) 100
Під час аналізу вивчають динаміку змін обсягу чистого прибутку, рівня рентабельності та фактори, які впливають на них. Аналіз дохідності підприємства проводиться в порівнянні з планом та попереднім періодом. За умов інфляції важливо забезпечити об’єктивність показників та запобігти їх викривленню через постійне підвищення цін.
Практика рекомендує для оцінки рентабельності підприємства використовувати систему взаємозв’язаних показників рентабельності. З цією метою необхідно використовувати дві основні групи показників рентабельності:
а) показники, розраховані на підставі поточних витрат (вартості продажу);
б) показники, розраховані у зв’язку з використанням виробничого капіталу (виробничих активів).
40. ПРИЗНАЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ
Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообороту виробничих фондів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Ринок ставить високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідальність нестиме само підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон’юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативними наслідками для засновників.
Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.
Отже, основними завданнями фінансового планування на підприємстві є: продолжение
--PAGE_BREAK--
забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;
установлення раціональних фінансових відносин із суб’єктами господарювання, банками, страховими компаніями;
визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціонального його використання;
виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;
здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.
Фінансове планування дає змогу розв’язати такі конкретні питання:які грошові кошти може мати підприємство в своєму розпорядженні; які джерела їх надходження; чи достатньо фінансових ресурсів для виконання накреслених завдань; яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюджетні фонди, банкам та іншим кредиторам; як повинен здійснюватися розподіл та використання прибутку на підприємстві; як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.
41. ФОРМИ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ
Форми планування в залежності від тривалості планового періоду: перспективне планування (прогнозування); середньострокове планування; поточне (бюджетне, оперативне) планування.
Нині значна увага приділяється перспективному плануванню, яке охоплює період від 10-ти до 20-ти років. Воно передбачає розробку загальних принципів орієнтації фірми на перспективу (концепцію розвитку); визначає стратегічний напрям і програму розвитку, зміст і послідовність здійснення найважливіших заходів, які забезпечують досягнення поставленої мети. Завдання:визначення напрямів і розмірів капіталовкладень та джерел їх фінансування; впровадження технічних новинок і прогресивної технологи; диверсифікація виробництва й оновлення продукції; форми здійснення закордонних інвестицій в умовах придбання нових підприємств; удосконалення організації управління вокремих підрозділах і кадровій політиці.В системі перспективного планування в залежності від методології і мети розрізняють довгострокове і стратегічне планування.
Середньострокові плани найчастіше охоплюють п'ятирічний строк, оскільки він найбільш точно відповідає періоду оновлення виробничого апарату та асортименту продукції. В цих планах формуються основні завдання на встановлений період, наприклад, виробнича стратегія фірми в цілому і кожного підрозділу (реконструкція та розширення виробничих потужностей, освоєння нової продукції і розширення асортименту); стратегія збуту; фінансова стратегія; кадрова політика; визначення обсягу та структури необхідних ресурсів і форм матеріально-технічного постачання з урахуванням внутріфірмової спеціалізації та кооперування виробництва. Середньострокові плани передбачають розробку в певній послідовності заходів, які спрямовані на досягнення мети, визначеної довгостроковою програмою розвитку.
Поточне планування здійснюється шляхом детальної розробки оперативних планів для фірми в цілому та ЇЇ окремих підрозділів. Наприклад, програми маркетингу, планів з наукових досліджень, планів з виробництва, матеріально-технічного забезпечення. Основними ланками поточного плану виробництва є календарні плани (місячні, квартальні, піврічні). Це — детальна конкретизація мети і завдань, які поставлені перспективними та середньостроковими планами .
Реалізація оперативних планів здійснюється через систему бюджетів або фінансових планів, які складаються на рік або короткий строк по кожному підрозділу окремо. Бюджет формується на основі прогнозу збуту, що необхідно для досягнення визначених планом фінансових показників. При його складанні насамперед враховуються показники, що розроблені в перспективних або оперативних планах. Через бюджет здійснюється взаємозв'язок між перспективним, поточним та іншими видами планування.
42. ЗМІСТ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУ ТА ПОРЯДОК ЙОГО СКЛАДАННЯ
Фінансовий план — це найважливіший елемент бізнес-плану, який складається як для обгрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічною фінансовою діяльністю.Мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів та витрат.
Цей розділ бізнес-плану включає такі складові:
— прогноз обсягів реалізації;
— баланс грошових надходжень та витрат;
— таблицю доходів та витрат;
— прогнозований баланс активів та пасивів підприємства;
— розрахунок точки беззбитковості.
Складання фінансового плану може відбуватися в три етапи:
Аналіз очікуваного виконання фінансового плану поточного року.
Розгляд та вивчення виробничих, маркетингових показників, на підставі яких розраховуватимуться планові фінансові показники.
Розробка проекту фінансового плану.
Поточний фінансовий план можна розробляти на підставі річного плану руху грошових коштів за видами діяльності з розбивкою по кварталах.
43. ЗМІСТ ПЛАТІЖНОГО КАЛЕНДАРЯ ТА ПОРЯДОК ЙОГО СКЛАДАННЯ
Оперативне фінансове планування полягає в складанні та виконанні платіжного календаря. Його складають на квартал із розбивкою по місяцях або на місяць із розбивкою по декадах. У платіжному календарі відображається весь грошовий оборот підприємства, основна частина якого проходить через поточний, валютний, позиковий та інші рахунки підприємства в банку. У платіжному календарі відбито рух грошових коштів відповідно до їх надходження та використання.
У платіжному календарі фіксуються всі види грошових платежів та надходжень підприємств незалежно від їх джерел та напрямків використання, тобто показаний увесь грошовий оборот за певний проміжок планового періоду.
Платіжний календар дає можливість фінансовим службам підприємства забезпечити оперативне фінансування, виконання розрахункових та платіжних зобов’язань, фіксувати поточні зміни платоспроможності підприємства. Він уможливлює спостереження за станом оборотних коштів та вказує на необхідність використання позикових та залучених коштів у плановому періоді.
Складення платіжного календаря дає змогу виявити недостатність коштів, з’ясувати причини такого становища, визначити відповідні заходи для запобігання фінансовим ускладненням.
Інформаційним забезпеченням для складання платіжного календаря є: планові матеріали стосовно випуску й реалізації продукції, робіт, послуг; кошториси витрат на виробництво й договори на поставку матеріальних ресурсів з постачальниками; узгоджені відповідно до чинного законодавства строки виплати заробітної плати, премій тощо робітникам і службовцям підприємства; узгоджені з податковою інспекцією строки внесення платежів до державного бюджету й до позабюджетних державних фондів; дані податкового обліку; кредитні договори з банками в частині строків одержання та сплати кредитів і процентів за користування ними; дані бухгалтерського обліку про стан дебіторської та кредиторської заборгованості; виписки з банківських рахунків: поточних, позичкових, валютних, інших рахунків; оперативні матеріали відділів постачання, збуту, інших функціональних підрозділів про надходження коштів на підприємство у відповідні строки або потребу в коштах, яка виникає в даний період.
44. ЗМІСТ БІЗНЕС-ПЛАНУ ТА ПОРЯДОК ЙОГО СКЛАДАННЯ
Бізнес-план – це ретельно підготовлений плановий документ, який розкриває усі сторони будь-якого започатковуваного комерційного проекту. Він дозволяє передбачати заходи щодо реалізації нової ідеї, визначати необхідне фінансове забезпечення і отримання певного зиску. Практично його можна вважати формою експертної оцінки доцільності та ефективності здійснення тієї або іншої підприємницької ідеї.
Бізнес-планування включає в себе три етапи:
1.Підготовчий період – підбір виконавців, консультантів та експертів, постановка завдання і розподіл обов’язків між виконавцями, розробка календарного плану (графіка) виконання робіт, збір вихідної інформації;
2.Розробка бізнес-плану;
3.Презентація бізнес-плану – доведення основних положень бізнес плану до потенційних інвесторів.
Зміст та структура бізнес-плану не має жорсткої регламентованої форми, але, як правило, у ньому передбачаються розділи, в яких розкривається концепція і мета бізнесу, характеризується специфіка продукту підприємства та задоволення ним потреб ринку; оцінюється ємність ринку та встановлюється стратегія поведінки підприємства на певних ринкових сегментах, визначається організаційна і виробнича структура, формується фінансовий проект справи, включаючи стратегію фінансування та пропозиції по інвестиціях, описуються перспективи зростання підприємства.
У загальному вигляді бізнес-план складається з таких розділів: резюме (короткий опис проекту); опис підприємства та галузі; опис продукту (послуги); маркетинг і збут продукції; план виробництва продукції; організаційний план; фінансовий план; ризики та гарантії; додатки.
45. ФІНАНСОВА КРИЗА НА ПІДПРИЄМСТВІ: СИМПТОМИ ТА ФАКТОРИ
Банкрутство підприємств — це наслідок глибокої фінансової кризи. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини. продолжение
--PAGE_BREAK--
Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, заведено поділяти на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).
Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:
спад кон’юнктури в економіці в цілому;
зменшення купівельної спроможності населення;
значний рівень інфляції;
нестабільність господарського та податкового законодавства;
нестабільність фінансового та валютного ринків;
посилення конкуренції в галузі;
криза окремої галузі;
сезонні коливання;
посилення монополізму на ринку;
дискримінація підприємства органами влади та управління;
політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств—постачальників сировини (споживачів продукції);
конфлікти між засновниками (власниками).
Низька якість менеджменту.
Дефіцити в організаційній структурі.
Низький рівень кваліфікації персоналу.
Недоліки у виробничій сфері.
Прорахунки в галузі постачання.
Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.
Прорахунки в інвестиційній політиці.
Брак інновацій та раціоналізаторства.
Дефіцити у фінансуванні.
Типовими наслідками впливу названих причин та факторів на фінансово-господарський стан підприємства є:
утрата клієнтів та покупців готової продукції;
зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;
неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;
зростання собівартості та різке зниження продуктивності праці;
збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів;
виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та збільшення плинності кадрів;
зростання тиску на ціни;
суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.
46. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ
Cанація — це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості та конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Інакше кажучи, санація — це сукупність усіх можливих заходів, які спроможні привести підприємство до фінансового оздоровлення.
Особливе місце в процесі санації належить заходам фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики чи на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.
За джерелами мобілізації фінансових ресурсів, розрізняють автономну та гетерономну санацію. Автономна санація передбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів, наданих власниками та іншими особами (без залучення в санаційний процес сторонніх осіб). Гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю в ній сторонніх осіб, зокрема банків та інших кредиторів, клієнтів, держави.
Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їхнього виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.
47. МЕНЕДЖМЕНТ ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ
У системі проведення фінансової санації підприємств розрізняють три основні функціональні блоки:
Розробка плану санації.
Санаційний аудит.
Менеджмент санації.
Як правило, розробкою санаційної концепції та плану санації, з доручення власників чи керівництва підприємства займаються консалтингові фірми в тісному взаємозв’язку із внутрішніми службами контролінгу (якщо такі є на підприємстві). Санаційний аудит проводиться аудиторськими компаніями на замовлення потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть взяти участь у фінансуванні санації.
Вирішальне значення для успішного проведення фінансового оздоровлення підприємства має організація ефективного менеджменту санації.
Сутність менеджменту санації можна розглядати з двох позицій: інституціональної та з функціональної.
З інституціональної позиції до менеджменту санації можна віднести всіх фізичних осіб, яких уповноважено власниками суб’єкта господарювання чи силою закону провести фінансову санацію підприємства, тобто фактично керувати підприємством на період його оздоровлення.
З функціональної позиції менеджмент санації — це система антикризового управління, яка має на меті ефективне використання фінансового механізму для запобігання банкрутству та проведення фінансового оздоровлення підприємства.
47. КЛАСИЧНА МОДЕЛЬ ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ
/>
49. ПЛАН САНАЦІЇ
План фінансового оздоровлення підприємства складається зі вступу та чотирьох розділів.
У вступі відображається загальна характеристика об’єкта планування, подаються відомості про правову форму організації бізнесу, форму власності, організаційну структуру, сфери діяльності та коротка історична довідка про розвиток підприємства. Окрім цього, формулюється мета складання плану санації, називаються замовники плану та методи, які використовуються в процесі його розробки.
1 РОЗДІЛ — аналіз вихідних даних — оцінка зовнішніх умов; аналіз фактичного фінансового стану підприємства; аналіз причин кризової ситуації та слабких місць підприємства; стан ринків збуту продукції; наявний потенціал підприємств; обґрунтування доцільності санації.
2 РОЗДІЛ — стратегія санації -стратегічні цілі санації (дерево цілей); каталог оперативних заходів щодо відновлення ліквідності.
3 РОЗДІЛ — план санаційних заходів: а) план маркетингу та оцінка ринків збуту, б) план виробництва та капіталовкладень, в) організаційний план, г) фінансовий план.
4 РОЗДІЛ — ефективність санації та заходи для реалізації плану: організація реалізації плану; критерії оцінки ефективності; оперативний санаційний контролінг; можливі ризики в процесі виконання; суми можливих збитків; можливі позитиви та додаткові прибутки.
50. СУТНІСТЬ САНАЦІЙНОГО АУДИТУ
Аудит — це незалежна експертиза публічної бухгалтерської та фінансової звітності, іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, повноти обліку і його відповідності чинному законодавству, а також формування висновків щодо реального фінансового стану підприємства.Санаційний аудит є окремим напрямком діяльності аудиторських фірм. Він має свої особливості як щодо методів, так і щодо об’єктів та цілей проведення. Характерною рисою санаційного аудиту є те, що він проводиться на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі. Головна його мета полягає в оцінці санаційної спроможності підприємства на підставі аналізу фінансово-господарської діяльності та наявного плану фінансового оздоровлення. продолжение
--PAGE_BREAK--
Замовниками санаційного аудиту підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі можуть бути:
нинішні та потенційні власники корпоративних прав підприємства, якщо приймається рішення про збільшення статутного капіталу;
андеррайтери, якщо вирішується питання про викуп ними корпоративних прав нової емісії;
позикодавець (наприклад, банківський консорціум) — якщо вирішується питання про надання санаційного кредиту;
саме підприємство — якщо воно виходить з пропозицією про укладання мирової угоди та проведення санації в ході провадження справи про банкрутство;
потенційний санатор — якщо вирішується питання про санацію підприємства через його реорганізацію (злиття, приєднання);
державні органи — якщо вирішується питання про надання підприємству державної санаційної підтримки.
Головним критерієм прийняття рішення щодо санації чи ліквідації підприємства є його санаційна спроможність. Водночас, кінцевою метою фінансової санації суб’єкта господарювання є забезпечення його життєдіяльності в довгостроковому періоді.
Санаційна спроможність — це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають здатність до успішного проведення його фінансової санації.
51. АУДИТ ФІНАНСОВОЇ СФЕРИ ПІДПРИЄМСТВА
Головним джерелом інформації в процесі аналізу фінансової сфери є типові форми річної бухгалтерської звітності підприємств, зокрема: баланс підприємства — ф. № 1; звіт про фінансові результати — ф. № 2; звіт про фінансово-майновий стан — ф. № 3.
Аналізуючи фінансовий стан підприємства, що перебуває в кризі, можна використати «Методику інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій».
Аудит фінансової сфери включає:
оцінку динаміки та структури валюти балансу;
аудит власного капіталу;
аудит позичкового капіталу та кредиторської заборгованості;
оцінку ліквідності активів підприємства та його платоспроможності;
аудит реальних та фінансових інвестицій;
аналіз дебіторської заборгованості;
оцінку ділової активності підприємства.
52. АКТ АУДИТОРСЬКОЇ ПЕРЕВІРКИ
Завершується санаційний аудит загальною оцінкою санаційної спроможності підприємства з наступним прийняттям рішення про доцільність санації чи ліквідації суб’єкта господарювання та складанням акта аудиторської перевірки.На підставі даних, одержаних в результаті санаційного аудиту, розробляються загальні висновки та пропозиції щодо доцільності ліквідації чи санації підприємства.В акті про результати санаційного аудиту треба відобразити реальну картину поточного становища підприємства та його санаційних шансів з урахуванням прогнозів розвитку самого підприємства та навколишнього бізнесового середовища. Акт може складатися з таких розділів:
Основні відомості про аудитора та аудиторську фірму.
Підстави для проведення аудиту, мета, методи та обсяг.
Оцінка достовірності інформації та наданих доказів.
Висновки про санаційну спроможність чи неспроможність.
Можливі три варіанти висновку:
1) концепція (план) санації відображає реальний стан справ і підприємство є санаційно спроможним;
2) план санації можна реалізувати за умови виконання певних рекомендацій, зроблених у процесі санаційного аудиту;
3) план санації та достовірність відображених у ньому даних беруть під сумнів та роблять висновок про недоцільність проведення санації.
53. ФОРМИ ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ
Головною метою фінансової санації є мобілізація фінансових ресурсів для:
Відновлення (поліпшення) платоспроможності та ліквідності.
Формування фінансового капіталу для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.
Сукупний капітал підприємства складається з власного та позичкового капіталу. Таким чином, фінансування санації може здійснюватися за рахунок власних коштів підприємства (самофінансування), фінансових засобів власників, за допомогою кредиторів і, у виняткових випадках, за рахунок державної фінансової підтримки. Санація може бути спрямована на реструктуризацію активів або на реструктуризацію пасивів. За формальними ознаками розрізняють два види санації:
а) санація без залучення додаткових фінансових ресурсів на підприємство;
б) санація із залученням нового фінансового капіталу.
За джерелами мобілізацій фінансових ресурсів розрізняють автономну санацію (власні кошти підприємства та капітал його власників) та зовнішню санацію (кошти кредиторів та держави). Виділяють окремий вид санації підприємств — з допомогою державної фінансової підтримки. Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися на поворотній або безповоротній основі.Чиста санація полягає в санації балансу неспроможного підприємства. Вона спрямована на формальне покриття зазначених у балансі збитків.
54. ВНУТРІШНІ ДЖЕРЕЛА ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ
Фінансова санація вказує на два види реакції підприємств на фінансову кризу: 1) Захисна реакція, яка передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового сегменту, зменшення відпускних цін та (або) обсягів реалізації продукції. 2)Наступальна реакція, що передбачає активні дії: модернізація обладнання, уведення нових технологій, запровадження ефективного маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, розробка і впровадження прогресивної стратегічної концепції контролінгу та управління.
Залежно від вибраної стратегії підприємство добирає той чи інший каталог внутрішньогосподарських санаційних заходів. Використання внутрішніх фінансових резервів дає змогу не тільки подолати внутрішні причини неспроможності підприємств, а й значно зменшує залежність ефективності проведення санації від залучення зовнішніх фінансових джерел. Водночас, на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі, повністю вичерпано такі класичні джерела самофінансування, як прибуток та амортизація. Мобілізацію внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямовано передовсім на поліпшення (або відновлення) платоспроможності та ліквідності підприємства. Як правило, її здійснюють за такими основними напрямами: 1)Реструктуризація активів.2)Зменшення (заморожування) витрат3)Збільшення виручки від реалізації.
55. САНАЦІЇ БАЛАНСУ. ЗМЕНШЕННЯ СТАТУТНОГО ФОНДУ ПІДПРИЄМСТВА
За наявності балансових збитків суб’єктам господарювання дуже важко розраховувати на залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел, оскільки як для кредиторів, так і для потенційних інвесторів збиткове підприємство є непривабливим об’єктом фінансування.Відтак збиткові підприємства можуть вдатися до санації балансу (чиста санація). Чиста санаціяпередбачає покриття відображених в балансі збитків за рахунок власних та прирівняних до них коштів. Ліквідність та платоспроможність підприємства в результаті чистої санації не поліпшуються, оскільки підприємство не залучає додаткових фінансових ресурсів.Санація балансу за рахунок санаційного прибутку доцільна лише тоді, коли вичерпано інші можливості покриття балансових збитків. Даний (розрахунковий) прибуток утворюється в результаті зменшення статутного фонду підприємства. Санаційний прибуток — це прибуток, який виникає внаслідок викупу підприємством власних корпоративних прав (акцій, паїв) за курсом, нижчим від номінальної вартості цих прав, або в результаті їх безкоштовної передачі для анулювання, зниження номінальної вартості або за одержання безповоротної фінансової допомоги від власників корпоративних прав, кредиторів та інших заінтересованих у санації підприємства осіб.
Передбачено два методи зменшення статутного фонду акціонерного товариства:
Зменшення номінальної вартості акцій (деномінація).
Зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості.
Зменшення номінальної вартості може здійснюватися об’єднанням кількох акцій в одну (конверсія). Обсяги зменшення статутного капіталу визначаються рішенням зборів акціонерів, пайовиків.
У повідомленні про загальні збори акціонерів з приводу зміни розмірів статутного фонду обов’язково зазначаються: а) мотиви, спосіб та мінімальний розмір збільшення або зменшення статутного фонду; б) проект змін до статуту, пов’язаних зі змінами розміру статутного фонду; в) дані про кількість акцій, що випускаються додатково або вилучаються, та їхню загальну вартість; г) відомості про нову номінальну вартість акцій; д) права акціонерів за додаткового випуску акцій або за їхнього вилучення; є) дата початку і закінчення передплати на акції, що додатково випускаються або вилучаються. продолжение
--PAGE_BREAK--
56. САНАЦІЯ ІЗ ЗАЛУЧЕННЯМ КОШТІВ ВЛАСНИКІВ ПІДПРИЄМСТВА
Найбільш заінтересованими в санації неспроможного підприємства особами є його власники (акціонери, пайовики тощо). Вони, як правило, несуть значний тягар фінансування санаційних заходів. Фінансування санації власниками може здійснюватися:
а) збільшенням (зменшенням) статутного фонду;
б) наданням позик;
в) наданням цільових внесків на безповоротній основі.
Санація збільшенням статутного фонду. Основні цілі збільшення статутного капіталу п-ва:мобілізація фінансових ресурсів для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру, для модернізації існуючих потужностей, переобладнання чи розширення виробництва;
збільшення частки капіталу, в межах якої власники підприємства відповідають за його зобов’язаннями перед кредиторами, тобто підвищення кредитоспроможності суб’єкта господарювання та його фінансової стійкості;
поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства, оскільки збільшення капіталу пов’язане, як правило, із залученням додаткових грошових ресурсів;
акумуляція фінансового капіталу для придбання корпоративних прав інших підприємств, у тім числі з метою посилення впливу на такі підприємства, їх поглинання чи придбання їхніх потужностей.
Збільшення статутного фонду здійснюється трьома методами:
1) збільшенням кількості акцій існуючої номінальної вартості;
2) збільшенням номінальної вартості акцій.
3) обміном облігацій на акції.
За збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості статутний фонд збільшується за рахунок таких джерел:
додаткових внесків учасників та засновників;
дивідендів (реінвестиції прибутку);
індексації основних фондів.
57. ПРОГНОЗУВАННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА
Під прогнозуванням фінансового стану розуміють передбачення обсягу та розміщення фінансових ресурсів підприємства на певний термін наперед шляхом вивчення динаміки розвитку підприємства як суб'єкта господарської діяльності на фоні реалій економічного життя суспільства. Залежно від терміну такого передбачення розрізняють короткотермінове (у межах одного року), середньотермінове (на один-два роки) і довготермінове (більш як два роки) прогнозування фінансового стану підприємства. Об'єктом прогнозування має бути насамперед обсяг фінансових ресурсів, які надійдуть у розпорядження підприємства за період, стосовно якого складається прогноз. Такими ресурсами є прибуток, що залишається у підприємства після сплати всіх податків та обов'язкових платежів, а також і амортизаційні відрахування, які відшкодовуються через ціну на продукцію. Як уже зазначалось, умовно суму чистого прибутку та амортизації у складі виручки від реалізації називають грошовим потоком, саме від його величини залежать можливості підприємства збільшити свої кошти (статутний капітал насамперед), бо інші складові виручки від реалізації йдуть на різні платежі відповідно до свого призначення. Прогнозувати обсяг грошового потоку можна, зробивши припущення, що його питома вага у складі валового доходу підприємства лишається більш-менш сталою. Це припущення ґрунтується, по-перше, на наявності тенденції до вирівнювання рентабельності продукції у ринковій економіці й, по-друге, на відсутності різких змін у політиці держави щодо оподаткування прибутку (доходу). Тому є сенс розрахувати коефіцієнт грошового потоку підприємства за звітний період (як частку від ділення чистого прибутку й амортизації на валовий дохід) і поширити цей показник на очікуване надходження виручки в майбутньому.
Знаючи з більшою чи меншою мірою ймовірності обсяг власних фінансових ресурсів, що надійдуть у майбутньому, можна зробити прогноз їх розміщення в активи підприємства у розрахунку на додержання вже досягнутого рівня ліквідності і платоспроможності (якщо вони задовільні) або на поліпшення показників, що їх характеризують. Це досягається шляхом розробки прогнозних балансів доходів та видатків і прогнозних сальдових балансів, де, зокрема, мають бути враховані всі резерви мобілізації фінансових ресурсів, які завантажені у нераціональні витрати (наприклад, мова може йти про реалізацію зайвого для підприємства устаткування, залучення у виробництво наднормативних запасів сировини й матеріалів, стягнення дебіторської заборгованості тощо). Ці розрахунки мають також передбачати всі додаткові витрати, пов'язані, наприклад, з капіталовкладеннями, приростом нормативу оборотних коштів та іншими потребами підприємства на прогнозований період. Балансуючими статтями таких прогнозних розрахунків можуть бути випуск облігацій або інших цінних паперів, залучення банківських кредитів, а в акціонерних товариств, крім того, додаткова емісія акцій. Готуватися до залучення додаткових фінансових ресурсів через ці канали підприємство має заздалегідь, тому прогнозування фінансового стану є необхідним елементом фінансової роботи. Якщо йдеться про прогнозні розрахунки грошових потоків на кілька років від інвестиційних проектів, слід використовувати описаний вище (див. розділ 12) метод їх інфляційної корекції і дисконтування; при цьому не можна обійтися без експертних оцінок співвідношень доходів з ризиками і, отже, без коригування дисконтованих грошових потоків на понижуючі коефіцієнти, що враховують міри ризику.
58. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЗАПОБІГАННЯ БАНКРУТСТВА
Формування системи протидії банкрутству на рівні держави спрямовано на створення необхідних передумов для нормальної взаємодії між окремими суб'єктами господарювання на принципах рівності та порядності, створення загальних умов їх функціонування, збереження кожного життєздатного підприємства, діяльність якого вигідна суспільству. Основні складові системи протидії банкрутству на рівні держави зазначені нижче
1 Законотворча діяльність держави, спрямована на створення рівних умов для ведення бізнесу, захист справедливих вимог та майнових інтересів підприємств, протидію монополістичним тенденціям та недобросовісній конкуренції.
2. Державне регулювання процесу створення підприємства та формування їх статутного фонду, яке дозволяє протидіяти виникненню свідомо нежиттєздатних суб'єктів господарювання, які неспроможні розпочати господарську діяльність, зберегти інвестиційні ресурси.
3. Державний контроль за функціонуванням підприємств та проведенням окремих особливо ризикованих господарських операцій, в перебігу яких можуть бути порушені справедливі права одного з учасників або завдані суттєві фінансові збитки.
4. Державний контроль за функціонуванням банківсько-кредитної сфери та фінансових посередників, який є необхідним для протидії платіжній кризі та прискоренню швидкості обороту, недопущенню втрат коштів підприємств під час проведення розрахунково-касових операцій.
5. Антикризова державна промислова політика, спрямована на сприяння структурній передумові економіки та впровадження досягнення науково-технічного прогрессу;
6. Антикризова інвестиційна політика держави, основними формами якої є фінансова підтримка неплатоспроможних підприємств, насамперед стратегічно важливих, містоутворюючих, особливо небезпечних тощо, а також сприяння покращенню інвестиційного клімату в цілому, що є необхідною передумовою інвестування, у тому числі за рахунок іноземних джерел, санації українських підприємств;
7. Антикризова соціальна політика, регулювання зайнятості населення, соціальної допомоги, пенсій, сприяння розвитку освіти, медицини, соціальний захист незахищених верств населення тощо;
8. Пряме антикризове управління на підприємствах державної та муніципальної власності, що дозволяє підвищити ефективність функціонування державного сектора економіки та забезпечити зростання бюджетних надходжень;
9. Методологічна та консалтингова допомога підприємствам усіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання з питань антикризового управління, банкрутства та санації,
1. Кадрове забезпечення антикризового процесу на мікрорівні шляхом проведення підготовки та перепідготовки кадрів арбітражних керуючих, розміщення державного замовлення на вузівську та після вузівську підготовки (підвищення кваліфікації).
Таким чином, головним завданням системи протидії банкрутству на рівні держави є антикризове регулювання (адміністрування)економічних процесів на мікрорівні шляхом реалізації відповідних організаційно-економічних та нормативно-правових заходів впливу державних органів на діяльність підприємства.
59. ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА. ЇЇ НЕОБХІДНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ
Систематичний аналiз фiнансового стану пiдпpиємства, його платоспpоможностi, лiквiдностi та фiнансової стiйкостi необхiдний ще й тому, що дохідність будь-якого пiдпpиємства, pозмip його пpибутку багато в чому залежать вiд його платоспpоможностi. Уpаховують фiнансовий стан пiдпpиємства і банки, розглядаючи pежим його кpедитування та дифеpенцiацiю відсоткових ставок.
Фiнансовий стан пiдпpиємства — це комплексне поняття, яке є pезультатом взаємодiї всiх елементiв системи фiнансових вiдносин пiдпpиємства, визначається сукупнiстю виpобничо-господаpських фактоpiв iхаpактеpизується системою показникiв, що вiдобpажають наявнiсть, pозмiщення iвикоpистання фiнансових pесуpсiв.
Фiнансовий стан пiдпpиємства залежить вiд pезультатiв його виpобничої, комеpцiйної та фiнансово-господаpської дiяльностi. Тому на нього впливають усi цi види дiяльностi пiдпpиємства. Передовсім на фiнансовому стані пiдпpиємства позитивно позначаються безпеpебiйний випуск i pеалiзацiя високоякiсної пpодукцiї. продолжение
--PAGE_BREAK--
Як правило, що вищі показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижча їх собівартість, то вища прибутковість підприємства, що позитивно впливає на його фінансовий стан.
Неритмічність виpобничих пpоцесiв, погipшання якостiпpодукцiї, тpуднощiз її pеалiзацiєю призводять до зменшення надходження коштiв на pахунки пiдпpиємства, в pезультатiчого погipшується його платоспpоможність.
Фiнансова дiяльнiсть пiдпpиємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного викоpистання фiнансових pесуpсiв, дотpимання pозpахункової iкpедитної дисциплiни, досягнення pацiонального спiввiдношення власних iзалучених коштiв, фiнансової стiйкостiз метою ефективного функцiонування пiдпpиємства.
Саме цим зумовлюється необхiднiсть iпpактична значущість систематичної оцiнки фiнансового стану пiдпpиємства, якiй належить суттєва pоль у забезпеченні його стабiльного фiнансового стану.
Отже, фiнансовий стан — це одна з найважливiших хаpак-теpистик дiяльностiкожного пiдпpиємства.
Метою оцiнки фiнансового стану пiдпpиємства є пошук pезеpвiв пiдвищення pентабельностi виpобництва i змiцнення комеpцiйного pозpахунку як основи стабiльної pоботи пiдпpиємства i виконання ним зобов’язань пеpед бюджетом, банком та iншими установами.Фiнансовий стан пiдпpиємства треба систематично й усебiчно оцiнювати з викоpистанням різних методiв, пpийомiв та методик.
Основними завданнями аналiзу фiнансового стану є:
— дослiдження pентабельностi та фiнансової стiйкостi пiдпpиємства;
— дослiдження ефективностi викоpистання майна пiдпpиємства, забезпечення пiдпpиємства власними обоpотними коштами;
— об’єктивна оцiнка динамiки та стану лiквiдностi, платоспpоможностi та фiнансової стійкості пiдпpиємства;
— оцiнка становища суб’єктагосподарювання, оцiнка його конкуpентоспpоможностi;
— аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;
— визначення ефективностi викоpистання фiнансових pесуpсiв.
60. СУТНІСТЬ, СКЛАД І СТРУКТУРА ОБОРОТНИХ КОШТІВ
Найчастіше можна натрапити на два визначення оборотних коштів.
По-перше, оборотні кошти — це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.
По-друге, оборотні кошти — це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну «оборотний капітал». Це свідчить про ідентичність, на їхню думку, понять — оборотні кошти та оборотний капітал.
У зарубіжній економічній літературі окремі автори визначають оборотний капітал як оборотні активи за мінусом короткострокових зобов’язань. У такий спосіб дається визначення власного оборотного капіталу.
Узагалі поняття «капітал» виступає в трьох формах: грошовій, продуктивній і товарній. Найбільш широке, загальне поняття капіталу відповідає його грошовій формі. В економічній теорії «грошовий капітал» розглядається як вартісна форма всього капіталу, а не лише як певна сума грошей, що спрямовується в процесі господарсько-підприємницької діяльності на придбання засобів виробництва і предметів праці.
Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу й товарну. На першій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання й нагромадження необхідних виробничих запасів.
У виробничому процесі авансується вартість для створення продукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості основних фондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов’язані з нею витрати). Виробнича стадія кругообігу оборотного капіталу завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія реалізації.На третій стадії авансування коштів триває доти, доки товарна форма вартості не перетвориться на грошову.
Склад оборотних коштів — це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Склад оборотних коштів у різних галузях господарства може мати певні особливості. Так, у виробничій сфері основні статті оборотних коштів — це сировина, основні матеріали, незавершене виробництво, готова продукція. В окремих галузях промисловості є статті оборотних коштів, що характерні лише для них. Наприклад, у металургійній промисловості в оборотних коштах враховується змінне обладнання, а у добувних галузях до витрат майбутніх періодів включають витрати на гірничопідготовчі роботи.
Структура оборотних коштів — це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів. Структура оборотних коштів має значні коливання в окремих галузях господарства. Вона залежить від складу і структури витрат на виробництво, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізації продукції (виконаних робіт, наданих послуг), проведення розрахунків.