План
Вступ
Історія розвитку фальшування грошей
Женевська конвенція з боротьби із підробкою грошових знаків
Необхідність боротьби з підробкою сучасних грошових знаків
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
Підробка грошей виникла одночасно з людською цивілізацією разом із товарно-грошовими відносинами. Суспільна небезпека цього злочину завжди усвідомлювалась суспільством, а тому покарання за фальшивомонетництво було надзвичайно суворим; це виправдовувалося тим, що фальшивомонетник, переслідуючи свої меркантильні інтереси, одночасно посягав на безпеку держави, підриваючи її економіку.
Виникло фальшування грошей ще до появи грошових знаків, коли у їх якості виступали шматки золота і срібла, засоби і предмети праці. Про такі підробки, хоча й примітивні, відомо ще з часів царя Хаммурапі (ХVІІІ ст. до н.е.).
Фальшивомонетництво завжди і в усіх державах вважалося та вважається тяжким кримінальним злочином. З метою його попередження та покарання осіб, винних у виготовленні підроблених грошей, в кримінальному законодавстві держав, у тому числі й в Кримінальному кодексі України (ст. 199), передбачена відповідальність за вчинення такого протиправного діяння. Кримінальна відповідальність згідно зі ст. 199 КК України наступає за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї.
Історія розвитку фальшування грошей
Одним із давніх злочинів міжнародного характеру є фальшування монет. Злочини, пов’язані з ним не могли не зацікавити вчених. Їх вивчали І.П. Бліщенко, Л.Н. Галенська, О.О. Дудоров, Р.А. Каламкарян, І.І. Карпець, І.І. Лукашук, А.В. Наумов, В.П. Панов та інші. При цьому увага зверталась на складність розкриття таких правопорушень, недосконалість законодавства у боротьбі з ними. Тому доцільно розглянути питання міжнародного правового регулювання протидії цим суспільно небезпечним діянням.
Виникло фальшування грошей ще до появи грошових знаків, коли у їх якості виступали шматки золота і срібла, засоби і предмети праці. Про такі підробки, хоча й примітивні, відомо ще з часів царя Хаммурапі (ХVІІІ ст. до н.е.).
Поява монет призвела до поширення цього злочину. Це відбулося на межі VІІ – VІ століть до н.е., коли Лідійський цар Аліатт (чи його син – легендарний Крьоз) замінив металеві пластинки круглими дисками із дорогоцінного сплаву електра, що представляв суміш золота і срібла, та почав таврувати їх з обох сторін символом царської влади – зображенням голови лева.
На дисках вказувалась також вага дорогоцінного металу. Історики вважають, що свої незліченні багатства Крьоз накопичив не стільки пограбуванням завойованих земель, як завдяки карбуванню таких дисків, у яких, за його вказівкою, стали занижувати вміст золота і срібла, що не співпадав із позначкою на грошовому знаку. Це – перше державне фальшування монет, відомості про яке надійшли до нас з історичних документів. Але такі випадки не були поодинокими.
Наприклад, у Римській імперії за рішенням сенату монетний двір спорудили в храмі богині Юнони – охоронниці сімейного вогнища, подружньої вірності і честі. Храм з тих пір отримав назву Юнони-монети. Але навіть Юноні, жінці і сестрі Юпітера, ні тоді, ні пізніше не вдалося зберегти “честь і гідність” грошових знаків, що випускалися під покровом її імені і в її “будинку”, або хоча б присоромити винних у їх підробці римських сенаторів, наділених владою. У храмі періодично проводились великомасштабні операції з підробки грошей, і робилось дуже часто це грубо, примітивно.
В наступні історичні періоди також спостерігалось багато випадків фальшування монет. Продовжували вчиняти такі злочини і з появою паперових грошей.
Треба сказати, що підробляють багато предметів і сьогодні – документи, печатки, штампи, цінні папери, знаки поштової оплати, проїзні квитки, дорогоцінне каміння. Підробка приносить злочинцям значну вигоду, тому фальшування монет каралось кримінальними законами всіх держав.
Так, ще закони стародавньої Греції, Індії, Риму, Єгипту передбачали суворі покарання за підробку золота і срібла. Зокрема, закони Ману зобов’язували розтинати злочинця бритвами на дрібні шматки. Згідно законів Єгипту йому належало відсікти руку, а в стародавній Греції за підробку засуджували до смертної кари.
“Руська правда” розглядала підробку грошей як тяжкий злочин, за вчинення якого страчували. Починаючи з 1533 року винним особам заливали в ротовий отвір олово і відсікали руки.
Нелюдські види покарання за фальшування монет (відтинання частин тіла, різні види смертної кари, розтин злочинця) передбачало законодавство середньовічної Німеччини, Франції та інших країн.
Спочатку фальшування монет розглядалось як злочин, вчинений приватними особами з корисливою метою, пізніше – як посягання на інтереси держави. У деяких випадках шляхом випуску підроблених грошових коштів окремі країни намагались підірвати економіку інших держав і отримати перемогу у війні. Наприклад, до таких дій звертався Наполеон І щодо Росії в період підготовки своєї інтервенції. Подібна практика змусила держави спільно шукати засоби захисту від таких злочинів, які інколи загрожували економічною кризою.
Про одну із відомих подібних справ писав у своїй роботі К.С. Родіонов. Так, у 20-х роках ХХ століття у Франції спостерігався нечуваний наплив фальшивих банкнот. Як стало відомо згодом, вони таємно друкувалися в Німеччині з відома і на замовлення німецького уряду, який очолював канцлер Г. Штреземан.
Під його керівництвом був розроблений план підриву економіки Великобританії і Франції – ворогів Німеччини в період першої світової війни. До вчинення цього злочину німцям вдалося залучити також уряд Угорщини. Фальшиві англійські і французькі банкноти виготовлялися в Німеччині, для чого на околицях Кельну був обладнаний спеціальний “монетний двір”. Розповсюдженням фальшивок займалася угорська сторона. Підроблені купюри переправлялись не лише у Великобританію і Францію, але і в країни, де знаходились в обігу французькі франки чи англійські фунти стерлінгів.
У 1926 році голландській поліції вдалося затримати одного із угорських посильних з підробленими франками. Цей випадок змусив Францію виступити в Лізі Націй з ініціативою укласти багатосторонній договір про боротьбу з підробкою грошових знаків.
Необхідність спільної протидії цьому злочину сприяла укладенню 20 квітня 1929 року Женевської конвенції з боротьби із підробкою грошових знаків. СРСР ратифікував цей документ 3 травня 1931 р. Його вимоги є обов’язковими для нашої держави на підставі Закону від 12 вересня 1991 р. “Про правонаступництво України”.
Женевська конвенціяз боротьби із підробкою грошових знаків
Женевська конвенція з боротьби із підробкою грошових знаків була укладена 20 квітня 1929 р. і ратифікована СРСР 3 травня 1931 року. Його вимоги є обов’язковими для нашої держави на підставі Закону від 12 вересня 1991 р. “Про правонаступництво України”.
Під “грошовими знаками” Конвенція має на увазі паперові гроші, включаючи банківські білети, та металеві монети (ст. 2).
Як злочини мають кваліфікуватися (ст. 3):
А) Усі обманні дії з виготовлення чи зміни грошових знаків, вчинені будь-яким способом, що використовується для досягнення цього результату.
Б) Збут підроблених грошових знаків.
В) Дії, спрямовані на збут, ввезення до країни, отримання чи придбання для себе підроблених грошових знаків, за умови, що про їх підроблений характер було відомо.
Г) Замах на ці правопорушення та співучасть у них.
Д) Обманні дії з виготовлення, отримання чи придбання для себе знарядь чи інших предметів, призначених для виготовлення підроблених грошових знаків чи для їх зміни.
Е) Перераховані діяння, якщо вони вчинені в різних країнах, розглядаються як окремі правопорушення. Відповідальність за фальшування грошей настає незалежно від того, підроблені національні грошові знаки чи іноземні.
Згідно ст. 10 договори про видачу злочинців сторони Конвенції погодились поширити і на осіб, які займаються підробкою грошових знаків.
Документом також було передбачено взаємний обмін інформацією з метою боротьби з цим злочином.
Ст. 12 встановила, що в кожній країні дізнання у справах підробки грошових знаків повинне проводитись у межах національного законодавства спеціальним центральним бюро. У свою чергу, центральне бюро повинне мати тісні контакти: а) з емісійними органами; б) з міліцейськими (поліцейськими) підрозділами країни; в) з центральним бюро інших держав. Крім того, воно зобов’язане централізувати в кожній країні всі дані, що можуть полегшити розшук випадків підробки грошових знаків, їх запобігання і припинення.
Отже, розглянутий міжнародно-правовий документ має важливе значення у боротьбі із фальшуванням грошей, хоча й містить деякі недоліки. Зокрема, Конвенція 1929 р. не передбачає відповідальність за підробку цінних паперів, чеків, акредитивів та інших документів. Не передбачено в міжнародному акті покарання за вивіз фальшивих грошей за межі держави.
Прогалини Конвенції держави заповнюють шляхом укладення двосторонніх угод.--PAGE_BREAK--
У теперішній час питання міжнародного співробітництва в боротьбі з цим небезпечним злочином вирішує Інтерпол. Свою діяльність він проводить за декількома напрямами:
веде облік випадків фальшування грошей, осіб, які виготовляють і збувають підроблені гроші та цінні папери;
збирає і поширює інформацію про зміни в грошових системах країн світу;
вивчає способи підробки грошових знаків та цінних паперів з метою вироблення засобів захисту;
готує рекомендації країнам-членам організації з питань ускладнення технології виробництва грошових знаків і цінних паперів та їх захисту від підробки;
виробляє рекомендації з питань правового регулювання боротьби з фальшуванням грошей у національному і міжнародному плані;
проводить узагальнення досвіду роботи поліції у боротьбі з підробкою грошових знаків і цінних паперів та поширює найбільш ефективні методи;
займається виробленням тактики щодо інформування населення про появу підроблених грошових знаків та цінних паперів;
приділяє увагу підвищенню професійного рівня поліцейських, які залучені до сфери боротьби з фальшуванням грошей.
В той же час, про кожний випадок вчинення фальшування грошей як злочину міжнародного характеру, Національні центральні бюро країн повідомляють Генеральний секретаріат Інтерполу. Так, після закінчення другої світової війни цією організацією зареєстровано більше 10 тис. типів підробки грошей. Але, на думку спеціалістів, ця цифра не відображає дійсного на той час поширення фальшування грошей. В 1984 році фальшивки були виявлені в 75 країнах, у 1988 р. – в 65. Зазвичай понад 80 % випадків фальшування монет доводиться на долари США.
Треба звернути увагу, останнім часом техніка фальшування грошей стала більш досконалою, а правопорушення такого роду почали носити організований характер. Злочинці вдало використовують сучасну техніку, хімічні речовини, барвники, якісний папір, що дозволяє швидко й у великій кількості виготовляти фальшивки високої якості. Як правило, збуваються вони далеко від місця виготовлення через розгалужену мережу розповсюджувачів.
Тому питання боротьби з фальшування грошей щорічно виносяться на розгляд Генеральної асамблеї Інтерполу. Заходи протидії цьому злочину розглядаються досить часто на міжнародних конференціях, в яких беруть участь не лише представники правоохоронних органів, а й фінансових та емісійних установ держав світу.
Виконуючи свої міжнародно-правові зобов’язання, нашою державою в статті 199, що міститься у розділі VІІ “Злочини у сфері господарської діяльності” Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р., було встановлено відповідальність за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї.
Суспільна небезпека цього злочину полягає в тому, що це діяння ускладнює регулювання грошового обігу в країні, посилює інфляцію, дестабілізує функціонування фінансово-кредитної системи, погіршує макроекономічну ситуацію, здатне заподіяти майнової шкоди державі, громадянам і юридичним особам. Фальшування грошей порушує прерогативу держави на випуск грошових знаків і державних цінних паперів, дискредитує владні структури, знижує довіру до офіційних грошових знаків країни на внутрішньому і зовнішньому ринках.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України, до предметів злочину, передбаченого ст. 199 КК України, належать:
державні казначейські білети, білети Національного банку України, розмінна металева монета, які перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу чи такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг;
іноземна валюта – іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, які перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу чи такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг;
цінні папери, які випускаються і забезпечуються державою.
Окрім того, предметом злочину є також білети державної лотереї.
Об'єктивна сторона злочину може виражатися у виготовленні, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні, ввезенні в Україну з метою збуту, а також збуті зазначених предметів.
Частина 2 ст. 199 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб чи у великому розмірі, який відповідно до примітки до ст. 199, має місце, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Частина 3 ст. 199 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі, якщо сума підробки у чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Покарання за основний склад злочину передбачено у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. 2 ст. 199 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років; за ч. 3 ст. 199 — позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Про поширеність в Україні злочину, що розглядається, свідчать такі статистичні дані: лише за 2000 р. з обігу було вилучено понад 14 тис. підроблених банкнот національної валюти на суму 236,7 тис. грн. та понад 1,2 тис. банкнот доларів США на суму, що перевищує 115 тис. грн. Покладено край діяльності 19 підпільних майстерень, знешкоджено 106 злочинних угруповань фальшивомонетників, на розгляд судів направлено 512 кримінальних справ стосовно 836 осіб. Показовим є той факт, що за станом на 2004 р. 17701 злочинів, порушених за ст. 199 КК України, залишались нерозкритими.
Уявляється, що боротьба з цим злочином була б ефективнішою за умови прийняття багатостороннього документа з даного питання, який би відповідав вимогам сьогодення, скоординував діяльність міжнародної спільноти у цьому напряму і усунув прогалини Конвенції 1929 р.
Крім розглянутого, на міжнародному та регіональних рівнях доцільно розробити нові універсальні заходи із протидії фальшуванню грошей. Держави і в подальшому мають узгоджувати порядок обміну інформацією про такі злочини та злочинців, здійснювати підготовку спеціалістів із питань боротьби з такими суспільно небезпечними діяннями.
Необхідність боротьби з підробкою сучасних грошових знаків
Паперові грошові знаки з часу їх появи були об'єктом підвищеного злочинного посягання. Тому кожна держава безперервно працює над підвищенням захищеності своїх паперових грошей від підробки.
Більш як 80 відсотків випадків вилучення з обігу підроблених банкнот у світі доводиться на долари США. Так, в журналі «Тайм» зазначалося, що у 1993 р. загальна сума підроблених доларів сягнула 120 мільйонів, а наприкінці століття ця сума буде вже дорівнювати мільярдам доларів. У 90-х pp. деякі держави Близького Сходу брали активну участь у підробці доларів США. В журналі «ЮС. ньюс енд уорлд ріпорт» вказувалось, що в одній країні цього регіону (ймовірно, йдеться про Ірак) використовуються такі складні друкарські процеси, як у Міністерстві фінансів США, що призвело до виготовлення стодоларових купюр, які практично не відрізняються від справжніх (відомі «суперпідробки»). У 1991 р. після війни у Перській затоці в обігу були мільйони доларів США, серед яких 40 відсотків стодоларових банкнот були фальшивими. Маючи високий курс та розповсюдження на території України, долари належать до об'єктів, які викликають підвищену увагу з боку фальшивомонетників в нашій країні.
Швидкий розвиток копіювально-множильної техніки та засобів оперативної поліграфії обумовив зростання кількості підробок не тільки іноземних паперових грошей, а й національної валюти України. З кожним роком кількість та якість підробок сучасних паперових грошей України неухильно зростають. За 1999 р. у Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України зареєстровано близько 1300 фактів підробки національної валюти. Найбільша кількість надходжень була виготовлена із застосуванням кольорових принтерів та іншої офісної техніки (1113 банкнот). Окрім того, надходили банкноти, виготовлені з використанням поліграфічного обладнання (грошові знаки номіналом 20 гривень, зразка 1992 p.). Злочинні угруповання займаються виготовленням та збутом підроблених банкноту великій кількості. Цьому сприяє доступність для придбання й використання різноманітної кольорової офісної техніки й іншого обладнання. Якість отриманих зображень залежить від технічних характеристик вказаних пристроїв.
Географія фальшивих купюр на території України досить широка. Найбільше їх виявляють у: Автономній Республіці Крим, м. Києві, Київській, Дніпропетровській, Донецькій, Вінницькій, Житомирській, Луганській, Кіровоградській, Одеській, Полтавській, Харківській та Херсонській областях. Правоохоронні органи стурбовані надходженням в нашу країну підроблених грошей (у тому числі і гривень), ймовірно, з Польщі, країн СНД, Румунії, Туреччини.
Підробка певним чином залежить від рівня технічного прогресу, що дає злочинцям ефективніші засоби відтворення.
Основними причинами зростання кількості підробок паперових грошей, на мій погляд, є:
— складна економічна ситуація в країні;
— поширення комп'ютерної техніки та неконтрольоване ввезення, а також здача в оренду (лізинг) багатоколірних копіювальних пристроїв з програмним керуванням, які дозволяють якісно та швидко виготовляти підроблені банкноти;
— доступність для придбання паперу, фарб, металів, хімічних речовин та інших матеріалів для підробки;
— досить низький рівень розкриття злочинів даної категорії, а звідси віра злочинців у свою безкарність.
Фальшивомонетництво — особливо небезпечний злочин проти держави, що загрожує нормальному функціонуванню кредитно-фінансової системи країни, коріння якого сягають далеко в історію.
Не звертаючи уваги на те, що фальшивомонетництво завжди суворо каралося, злочинці постійно намагалися підробити банкноти. Наприклад, у Англії до 1832 р. фальшивомонетників чекала смертна кара, а у Франції до кінця XVIII ст. за такий злочин живцем варили у окропі. За словами економіста І.Кауфмана, у Росії за підробку грошей тільки у 1656—1663 pp. страчено 7 тис. «народних умільців», 15 тис. відправлено на каторгу6. У наш час за цей злочин покарання менш жорстоке, але суворе. Так, у США відповідальність за фальшивомонетництво становить понад 15 років ув'язнення, не враховуючи обов'язкові штрафи на тисячі доларів. Але паперові гроші все рівно підробляють, не звертаючи уваги на можливе суворе покарання. У нашій країні зростає кількість різних злочинців, які підробляють все, що має попит: гроші, цінні папери тощо. Ця сфера діяльності найкваліфікованіших злочинців. Тому що, перед тим, як приступити до виготовлення підроблених грошей, потрібно вивчити багато спеціальних літературних джерел, пов'язаних з їх виробництвом, ознайомитися з найновітнішими досягненнями техніки. продолжение
--PAGE_BREAK--
В нашій країні відповідно до Женевської конвенції відповідальність за підробку національної та іноземної валюти однакова. Стаття 79 КК України передбачає кримінальну відповідальність за виготовлення з метою збуту, а також збут підроблених державних казначейських білетів, білетів НБУ, металевої монети, державних цінних паперів або іноземної валюти. Але, на мій погляд, редакція вказаної статті не досить вдала, що не завжди дозволяє притягнути до кримінальної відповідальності винних осіб. Щоденно у різних регіонах України вилучаються підроблені гривні, але більшість таких вилучень так і залишаються «мертвими» фактами. Дуже рідко вдається встановити конкретних осіб, які виготовляють підробки, а також тих, хто займається їх збутом. Про складність розслідування та розкриття злочинів, пов'язаних з підробкою паперових грошей, свідчить те, що з більш як 1100 справ, порушених у 1996 р. за ст. 79 КК України, закінчено розслідування лише близько 20 відсотків. Справа в тому, що кримінальна відповідальність настає за виготовлення підроблених паперових грошей з метою збуту, але довести останню виявляється важко.
Розрізняють наступні категорії фальшивомонетництва:
1. Державне фальшивомонетництво;
2. Злочинні групи (спеціально створені угруповання, що виготовляють підроблені грошові знаки з метою наживи і збуту);
3. «Побутове» фальшивомонетництво (підробка або переробка справжніх банкнот з метою збільшення номіналу на побутовому рівні — одиничні випадки з використанням підручних засобів) .
Найпоширенішою формою фальшивомонетництва є друга категорія. Для вказаних угруповань характерна висока організація, велика кількість учасників та чіткий розподіл обов'язків. Наприклад, для виготовлення фальшивок створюється група фахівців (переважно це досвідчені поліграфісти, гравери, комп'ютерники, хіміки), які на достатньо високому рівні виготовляють на спеціально придбаному устаткуванні підроблені банкноти. Потім особи, що займаються оптовим збутом підробок, знаходять оптових покупців, а вже останні (звісно, за більш високу суму) збувають їх частинами, тобто невеликими партіями. Зрозуміло, досить складно знайти всіх учасників такого угруповання та довести вину кожного. Масовість виготовлення підробок та складність розслідування цієї категорії злочинів свідчать про її високу суспільну небезпечність.
Що стосується останньої категорії, то вона менш небезпечна для кредитно-фінансової системи держави з причини низької якості та невеликої кількості підробок. Але відомі випадки, коли майстер-самоучка виготовляв у досить великій кількості абсолютно самостійно підроблені паперові гроші високого рівня подібності зі справжніми. Наприклад, відомий фальшивомонетник В.Баранов дванадцять років вивчав технологію виготовлення грошей. Внаслідок цього йому вдалось майстерно підробити банкноти вартістю 25 та 50 карбованців у СРСР. Вказаний злочин було розкрито, а В.Баранов детально розповів і продемонстрував, як він у сараї створив невеличку «банкнотну фабрику», в якій виготовляв папір з водяними знаками та друкував підробки. Це, зрозуміло, рідкісний випадок. А в основному підробки на побутовому рівні виготовляються з використанням дешевого устаткування. Тому їх якість низька.
Проблема удосконалення роботи правоохоронних органів з розкриття та запобігання фальшивомонетництву, в зв'язку з поширенням діяльності в Україні організованих злочинних угруповань фальшивомонетників, набуває в останні роки особливої актуальності. Для підвищення ефективності боротьби з вказаним злочином потрібно внести зміни до ст. 79 Кримінального кодексу України.
Висновок
Отже, підробка грошей виникла одночасно з людською цивілізацією разом із товарно-грошовими відносинами. Суспільна небезпека цього злочину завжди усвідомлювалась суспільством, а тому покарання за фальшивомонетництво було надзвичайно суворим; це виправдовувалося тим, що фальшивомонетник, переслідуючи свої меркантильні інтереси, одночасно посягав на безпеку держави, підриваючи її економіку. Аналіз тенденцій розвитку злочинності, пов’язаної із виготовленням та збутом фальшивих грошових знаків, доводить розширення міжнародних кордонів і підвищення рівня організованості злочинних груп. Щільний взаємозв’язок і “розподіл праці” між злочинними групами дозволив їм значно підвищити останніми роками якість виготовлення фальшивих купюр.
Враховуючи все наведене, можна дійти висновків, що попередження та розслідування фальшивомонетництва набуває останніми роками особливої актуальності. Масований характер виготовлення підробок і складність розслідування цієї категорії злочинів свідчать про її високу суспільну небезпеку. З кожним роком фальсифікація грошей розповсюджується на нові території, розширюється та оновлюється й асортимент “виробів”. Кількість країн, чия валюта підроблюється і на території яких виявляються фальшиві гроші, невпинно зростає. І тому, на нашу думку, для більш ефективної протидії фальшивомонетництву існує необхідність об’єднання зусиль спеціальних служб різних країн світу, застосування найсучасніші досягнень науки і техніки, підготовки більш досвідчених фахівців для виявлення та профілактики даного виду злочину.
Список використаних джерел
1. Ронський І. Державна готівка “розбавлена” фальшивою національною валютою на 0,01 відсотка // Юрид. вісник України. – 2000. – 13–19 квіт. – № 15. – С. 6.
2. Мацишин В.С. Систематизація обставин, які необхідно встановлювати у кримінальних справах про фальшивомонетництво // Право України. – 2001. – № 6. – С. 65–68.
3. Панченко А. Попалась фальшивая купюра – лучше сразу выбросьте! // Сегодня. – 2004 – 7 окт. – № 226.
4. Інформаційний бюлетень про стан злочинності на території України за 2003 рік. – К.: ДІТ МВС України, 2004.
5. Валерко В. В. Україну ввозять усе. Навіть фальшиві гроші // Юрид. вісник України. – 1997. – № 8. – С. 1.5. Криміногенна ситуація в Україні. Оцінка, тенденції, проблеми. – К.: ГШ УОІ, 2001.
6. Международная конвенция по борьбе с подделкой денежных знаков (Женева, 20 апреля 1929 года) // Сб. действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами. – М., 1933. – Вып. VIII. – С. 40–53.
7. Валерко В. Наступ на фальшивомонетників // Уряд. кур’єр. – 2001. – 24 квіт. – С. 7.
8. Лохвицкий А. Курсъ русскаго уголовнаго права: 2-е изд-ие. – СПб., 1871. – 710 с.
9. Бірюкова Т.П. Особливості огляду місця події у справах про фальшивомонетництво // Вісник Луганського ін-ту внутрішніх справ МВС України: Наук. — теоретич. журнал. – Луганськ: ЛІВС МВС України. – 2000. – Вип. 4. – С. 132–137.
10. Криміногенна ситуація в Україні. Оцінка, тенденції, проблеми. – К.: ГШ УОІ, 2001.