Основні типи грошових систем
В історичному плані важливе значення має класифікація грошових ситем за характером їх функціонування. За цим критерієм виділяються саморегульовані та регульовані грошові системи.
Саморегульованими були системи, що базувалися на використанні в ролі грошей благородних металів та обслуговуванні сфери обігу повноцінними монетами і розмінними банкнотами. Саморегулювання полягало в ому, що обіг таких грошей ніс у собі передумову для вирівнювання маси грошей в обігу з потребами обігу та підтримування сталості грошової одиниці. Ця передумова полягала в рівності вартості, яку виражали вказані гроші в обігу, і вартості металу, який містився в монетах чи міг бути одержаний в обмін на банкноти. У зв’язку з цим в періоди спаду виробництва та товарообороту, зменшувалася потреба в засобах обігу, виникла загроза зниження мінової вартості (купівельної спроможності) грошей. Щоб уникнути втрат, власники таких грошей вилучали частину їх з обігу, переміщуючи в скарб. Там вони зберігалися до покращення кон’юнктури на ринку: при розширенні товарооборота гроші переміщалися зі скарбу в активний оборот. Так через механізм створення скарбу здійснювалося стихійне регулювання грошової маси в обігу відповідно до потреб обігу в грошах.
Саморегульовані грошові системи відповідали етапу раннього розвитку ринкових відносин, коли державне втручання в хід економічних процесів було мінімальним. Для широкого втручання об’єктивно не було начальної потреби та й можливості державних органів для цього були обмежені. Тому вирішальну роль держави за металевого обігу зводилась в основному до законодавчого встановлення валового вмісту (золота чи срібла) в грошовій одиниці. Тим самим держава захищала інтереси учасників обігу від псування монет. Якщо металевий вміст монет внаслідок зносу зменшувався порівняно з офіційним більше встановленої норми, такі монети вважалися неповноцінними і підлягали перечеканці. Для спрощення цього процесу вводилася система відкритої чеканки монет, за якої кожний власник неповноцінних монет чи просто дорогоцінного металу міг здати їх на монетний двір, де з них за певну плату виготовляли відповідну суму неповноцінних монет.
Законодавчо встановлена відкрита чеканка монет теж була авжливим елементом саморегульованих грошових систем. Згодом, коли в обігу з’явилася значна маса паперових грошових знаків, розмінних на повноцінні монети, особливо після централізації їх емісії, виникла потреба законодавчо гарантувати обмін паперових знаків на метал та встановити порядок і механізм такого обміну.
Саморегульовані грошові системи історично виступали у формах біметалізму та монометалізму.
На ранніх етапах розвитку ринкового господарства грошові системи, як правило, мали форму біметалізму, за якого роль загального еквіваленту законодавчо закріплювалась за двома металами ¾ золотом і сріблом. Перевагою біметалізму було те, що він полегшував забезпечення потреб обігу в благородному металі (для чеканки монет). Але він мав і серйозний недоділ ¾ паралельно функціонували на ринку дві валюти та існували дві системи цін. Між ними виникав постійний антогонізм, що вимагало від держави регулятивного втручання у співвідношення між золотою і срібною валютами. В залежності від міри такого втручання виділяється декілька видів біметалевих грошових систем: система паралельних валют, система подвійної валюти і система “кульгаючої” валюти.
Першою, найбільш послідовною формою біметалізму була система паралельної валюти, за якої співвідношення між золотими і срібними монетами однакового номіналу встановлювалося на ринку стихійно ¾ під впливом попиту і пропозиції. При відкритій чеканці обох видів монет це давало можливість підтримувати співвідношення між валютами на реальному рівні, тобто жодна з них не могла виявитися більш чи менш вигідною для суб’єктів обігу. Проте ця система створювала значні технічні незручності в організації обміну, поскільки ринкові зміни співвідношення валют спричинювали постійні коливання подвійної системи цін.
Щоб усунути ці незручності обігу, вводили законодавчу фіксацію співвідношення золотих і срібних монет при їх відкритій чеканці. Наприклад, 1 рубль золотом дорівнював 1,5 рублям сріблом. Ця система одержала назву подвійної валюти. Вона внесла певну впорядкованість в систему ціноутворення, поскільки рівень цін одного виду автоматично перераховувався у другий по встановленому зафінансованому співвідношенню. Але незабаром у цій системі виявився інший недолік ¾ ринкове співвідношення між золотом і сріблом відхилялося від офіційного зафіксованого. Наприклад, на ринку за 1 кг. золта можна було купити 2 кг. срібла, а не 1,5 кг. як це випливало з офіційного співвідношення.
Один метал, в даному випадку золото, виявлявся переоціненим, ат другий ¾ срібло ¾ недооціненим. В цій ситуації власнику 1 кг. золота ставало невигідно чеканити з нього золоті монети. Вигідніше було за 0,75 кг. золота купити 1,5 кг. срібла і вільно відчеканити рівновелику кількість срібних монет. Гірші гроші, в нашому прикладі ¾ срібні монети, стали витісняти з обігу кращі ¾ золоті монети. Це явище паршим виявив польський вчений Коперник, а згодом сформулював як закономірність англійський фінансист Грешек і воно ввійшло в економічну науку і практику під назвою “закона Коперника-Грешека”.
Деякі країни зробили спроби запобігти витісненню золота сріблом шляхом введення закритої чеканки срібних монет. Така система біметалізму одержала назву “кульгаючої” валюти. Але й ця спроба спасти біметалізм не увінчалася успіхом. Сама економіка капіталізму вільної конкуренціїї уже не сприймала такої грошової системи. Заборона відкритої чеканки срібних монет призвела до подальшого знецінення срібла відносно золота, посилився наплив дешевого срібла в країни, де ще зберігалися системи подвійної валюти, і відтік з них золота за кордон. Уряди цих країн змушені були зовсім припинити карбування срібних монет, об’явили золото єдиним грошовим товаром, а срібні монети, що залишилися в обігу, ¾ розмінною монетою.
Монометалізм ¾ це грошова система, за якої тільки один благородний метал виконує роль грошей. Поскільки за своїми фізичними і вартісними властивостями золото краще пристосоване виконувати цю роль, найпоширенішим був золотий монометалізм. Проте історія знає випадки існування срібного монометалізму. В Індії (1852-1893 рр.), в Голандії (1847-1875 рр.) та в Росії (1843-1852 рр.).
Золотий монометалізм теж пройшов декілька стадій розвитку і відповідно виступав у декількох видах: золотомонетного стандарту, золотозливкового стандарту і золотодевізного стандарту.
Золотомонетний стандарт ¾ це найбільш закінчена форма золотого монометалізму. Він характеризувався такими ознаками:
законодавча фіксація валового вмісту золота в грошовій одиниці;
безпосередній обіг золотих монет;
відкрита чеканка монет з золота;
висока питома вага в масі грошей паперових знаків ¾ банкнот;
вільний обмін банківських білетів на золоті монети;
централізація емісії банківських білетів;
формування обмінних курсів валют на основі їх золотих (монетних) паритетів.
Завдяки системі відкритої чеканки монет золотомонетний стандарт забезпечував відносну стабільність вартості грошей при гнучкому забезпеченні динамічно зростаючих потреб обігу в засобах платежу. Маючи ці властивості, система золотомонетного стандарту відіграла надзвичайно важливу роль в забезпеченні первісного нагромадження капіталу та швидкого зростання капіталістичного виробництва в епоху вільної конкуренції.
Звичайно, золотомонетний стандарт вимагав від держав значних витрат золота на забезпечення потреб обігу монетою. Для зменшення їх широко емітувалися паперові банківські білети, активно розвивалася депозитна форма грошей та безготівкові розрахунки. Внаслідок цього зменшувалася доля повноцінних монет в грошовій масі, підвищувалася здатність грошової системи гнучко змінювати пропозицію грошей відповідно до зміни попиту. Разом з посиленням гнучкості грошової системи зростала загроза порушення рівноваги на грошовому ринку, що викликало необхідність посилення державного впливу на механізм саморегулювання; запроваджена монополізація банкнотної емісії в центральному банку, законодавча гарантія обміну банкнот центрального банку на золото за їх фіксованим вмістом, запровадження закритої чеканки монет та інші. Золото поступово перетворювалося з активно працюючого в обігу металу в своєрідний якір, який утримував у стані рівноваги велетенську монетарну сферу, що обслуговувалася переважно банківськими зобов’язаннями (банкнотними та депозитними).
Золотомонетний стандарт проіснував у багатьох країнах до першої світової війни. Під час цієї війни випуск золотих монет в обіг був зупинений, а наявна там золота монета була частково вилучена державами, а частково перетворилася в скарби. Після війни золотомонетний стандарт був відновлений лише в США. де він проіснував до 1993 року. Деякі інші країни (зокрема Англія та Франція) запровадили золотозливковий стандарт, за яким золоті монети в обіг не випускалися, але держава гарантувала обмін банкнот центрального банку на стандартні зливки золота. Тим самим закон проголошував рівність грошей центрального банку з золотом і створював механізм зебезпечення такої рівності. Золото остаточно перетворювалося в якір грошової системи, не приймаючи безпосередньої участі в обігу у формі монет.
Проте більшість країн не змогли після війни відновити золотий монометалізм навіть в такій урізаній формі. Деякі з них запровадили систему золотодевізного стандарту, за яким:
держава зберігала фіксацію золотого вмісту національної валюти;
курс національної валюти до іноземних формувався на основі їх золотого паритету;
дозволявся вільний обмін національної валюти на розмінну на золото іноземну валюту (девізу). Таким опосереднюваним способом підтримувався зв’язок національних валют цих країн з золотом.
Світова економічна криза 1929-1933 рр. влаштувала надзвичайно сурові випробування для золотого монеталізму і він їх не витримав. В 1933 р. були ліквідовані останні форми цієї грошової системи як такі, що не відповідали задачам держав по виводу їх національних економік з глибокої кризи.
Розпочалася епоха регульованих грошових систем. Вони характеризуються такими рисами:
обіг обслуговують паперові та металеві грошові знаки, які не мають власної внутрішньої вартості;
поступова відмова держав від фіксації золотого вмісту грошової одиниці;
емісія грошових знаків повністю монополізована державою;
прийняття державою на себе зобов’язання забезпечувати сталість емітованих від її імені грошових знаків;
формування курсу валют відбувається ринковими методами на базі паритету їх купівельної сили;
формування особливого механізму регулювання пропозиції грошей відповідно до потреб обороту в засобах обігу.
Регульовані грошові системи також пвдрозділяються на декілька видів. В залежності від характеру механізму регулювання пропозиції грошей виділяють системи паперового та кредитного обігу.
Система паперовогрошового обігу базується на використанні емісії грошей для покриття бюджетного дефіциту. Воно може здійснюватися у двох формах: 1) емісії грошових знаків державним казначейством. У цьому випадку грошові знаки будуть мати форму казначейських білетів (характеристика їх дана в § 4.1.); 2) прямого використання кредитної емісії центрального банка для покриття дефіциту державного бюджету. В цьому випадку по формі грошові знаки емітуються як банківські білети, а по суті вони мало чим відрізняються від казначейських білетів. Спільне між ними те що випуск їх в обіг, а отже ¾ зростання пропозиції грошей, визначається не попитом на гроші, а величиною бюджетного дефіциту. Ця обставина створює загрозу переповнення обігу зайвими грошовими знаками і їх знецінення. Уникнути цієї загрози можливо лише шляхом оздоровлення державних фінансів і відновою від прямого емісійного фінансування бюджетного дефіциту. В цьому зв’язку система паперогрошового обігу є неперспективною і може використовуватися як тимчасова, перехідна.
Система природного обігу базується на використанні і емісії грошей для кредитування економіки. Як відомо, кредитний механізм базується на певних, об’єктивно зумовлених принципах, в тому числі принципах забезпеченості та поверненості коштів. Це створює реальну можливість утримувати кредитну емісію на рівні реального попиту на гроші, що забезпечує передумови для підтримки сталості грошей. Більше того, система кредитної емісії забезпечує еластичність грошової пропозиції, дає можливість, на відміну від бюджетної емісії, не тільки збільшувати пропозицію грошей, а й зменшувати її відповідно до зниження попиту на гроші. Завдяки цим перевагам системи кредитного обігу неминуче приходять на зміну паперогрошовим системам як тільки економічна та фінансова ситуація в країні сприяє цьому.
За хараактером економічної системи, в межах якої здійснюється грошовий оборот, регульовані грошові системи поділяються на системи ринкового і неринкового типу.
Неринкові грошові системи властиві неринковим, командно-адміністративним економічним системам, які існували в країнах колишнього соціалістичного табору. Характерними рисами цих систем є переважання адміністративних методів регулювання грошогвого обороту, зокрема планування та раціонування видачі готівки з банківських рахунків, планування та лімітування видачі кредитів, прямий банківський контроль за видачею коштів на оплату праці тощо. Ці системи виходять з розмежування грошового обороту на готівкову і безготівкову сферу, з заперечення їх внутрішньої єдності, з заперечення існування грошового ринку тощо. По суті принципові грошові систему заперечують специфічну природу самих грошей як феномену ринкової економіки.
Ринкові грошові системи властиві економічним системам ринкового типу. Їх характерними ознакакми є переважання економічних методів та інструментів регулювання грошового обороту. Ці системи базуються на визначенні грошового ринку та врахуванні закономірностей його функціонування. Зокрема, в цих системах широко використовуються державне регулювання процента як ціни грошей на грошовому ринку з метою впливу на попит на гроші і дерпжавне регулювання операцій на ринку цінних паперів з метою впливу на пропозицію грошей тощо. В ринкових грошових системах використовуються і адміністративні методи регулювання, проте вони відіграють допоміжну роль .
Регульовані грошові системи за характером регулювання валютних відносин в країні поділяються на відкриті та закриті.
Відкриті грошові системи характеризуються мінімальними обмеженнями на здійснення валютних операцій юридичними та фізичними особами, повною конветованністю національної валюти, широкою лібералізацією та високою організованністю валютного ринку, ринковим характером формування валютного курсу тощо. Такі грошові системи сприяють взаємовигідному розвитку економічних відносин між країнами, органічному включенню національної економіки в світовий економічний простір. Відкритими стають лише ринкові грошові системи, та й то не всі, а найбільш розвинуті. Процес цей тривалий, характеризується поступовими якісними перетвореннями в напрямку послаблення валютних обмежень та запровадження повної конвертованності валюти.
Закриті грошові системи характеризуються високим рівнем валютних обмежень в країні, неконвертованістю валюти, обмеженнями ринкового механізму формування валютного курсу тощо. Такі грошові системи мають односторонню спрямованість, захищають лише внутрішній ринок навіть ціною ізоляції його від зовнішнього, тому гальмують розвиток зовнішньоекономічних відносин, входження національних економік відповідних країн в світову. Тому такі грошові системи властиві або країнам з неринковими системами економіки, або країнам з недостатньо розвинутими ринковими економіками.
Грошова система України, звичайно, є регульованою. Але за характером регулювання вона є перехідною від паперово-грошової, якою вона була в чистому вигляді протягом 1991-1993 рр., до системи кредитного обігу, від неринкової до ринкової, від закритої до відкритої. За короткий срок, що минув після проголошення незалежності України, досягнуті помітні успіхи в просуванні по вказаному шляху. Цьому сприяли істотні ринкові перетворення в економічній системі України ¾ приватизація засобів виробництва, демонополізація економіки та лібералізація економічних відносин, зокрема ціноутворення, кредитних валютних та зовнішньоекономічних відносин тощо. Активно розвивається грошовий ринок в усіх його складових ¾ ринок грошей, валютний ринок, ринок цінних паперів, а також його інфраструктура ¾ двохрівнева банківська система, мережа небанківських фінансово-кредитних установ, валютна та фондова біржі тощо. З кожним роком зменшується частка дефіциту державного бюджету, що покривається безпосередньо за рахунок кредитної емісії НБУ. Якщо в 1993 р. за рахунок кредитів НБУ було профінансовано 100 % бюджетного дефіциту, то в 1995 р. ¾ 72,9 %, а в 1996 р. лише 37,2 %. Ця тенденція зебезпечена не тільки за рахунок поступового скорочення обсягів кредитної емісії, а й посилення перерозподілу їх на користь реальної економіки. Отже, не тільки загальні процеси ринкової трансформації, а й конкретні статистичні дані свідчать про поступове набуття грошовою системою України кредитного характеру.
2. Загальна характеристика комерційних банків та їх класифікація
Банк — установа, що акумулює грошові кошти і заощадження та здійснює кредитно-розрахункові та інші операції.
Банкивиникаютьна основі товарно-грошових відносин, і тому існують при різних суспільно-економічних формаціях. Перші подібні установи, що стали попередниками капіталістичних банків, виникли в кінці XVI ст. у Флоренції та Венеції на основі обмінних операцій (обмін грошей різних міст та держав) і спеціалізувались на прийманні вкладів і здійсненні безготівкових розрахунків. Пізніше за аналогічним принципом були створені банки в Амстердамі (1605 р.) та Гамбурзі (1618 р.). Найважливішими функціями банків того періоду було посередництво в платежах і кредитування торгівлі.
На практиці в сучасних умовах функціонує велика кількість банків. В залежності від того або іншого критерію їх можна класифікувати наступним чином.
За формою власності розрізняють акціонерні, неакціонерні, кооперативні, муніципальні, комунальні, державні та змішані, міждержавні (міжнародні) банки.
За терміном надання кредитів — банки короткострокового, середньо- та довгострокового кредитування.
За національною належністю — національні та іноземні банки.
За функціями та характером діяльності виділяють депозитні, універсальні та спеціалізовані банківські установи.
Акціонерні банки організовуються у формі акціонерних компаній… В сучасних умовах акціонерна форма є головною формою організації банків у промислове розвинутих країнах.
Неакціонерні банки знаходяться у власності партнерів або індивідуальних осіб.
Кооперативні банки — кредитно-фінансові інститути, що створюються товаровиробниками на ділових засадах для задоволення взаємних потреб; виникли в першій половині XIX століття. Їх поява була обумовлена прагненням дрібних виробників (ремісників, селян) звільнитися від кабального лихварського кредиту, до якого вони були вимушені звертатися внаслідок недоступності банківського кредиту. Кооперативні банки створювалися на умовах добровільного об'єднання грошових коштів фізичних та юридичних осіб. Основне завдання їх діяльності — надання кредитів та здійснення інших банківських операцій на пільгових умовах для членів банку. Широкого розвитку вони набули в Німеччині, Великобританії, Франції, Італії, США, Японії та інших країнах. За обсягом операцій вони схожі з комерційними банками.
Муніципальні банки — різновид ощадних установ, першочергова діяльність яких зводилась до залучення заощаджень населення і виконання функцій скарбника муніципалітету. В сучасних умовах вони здійснюють практично всі види банківських операцій, а роль муніципалітетів зводиться до гарантії їх зобов'язань і призначення керівних органів. Найбільшого розповсюдження муніципальні банки набули в Німеччині, де на їх долю припадає близько 40 % балансу кредитної системи країни.
Комунальні банки — спеціалізовані кредитні установи, призначені для кредитування та фінансування житлового і комунального господарства. Більша частина їх акцій належить місцевим органам влади.
Державні банки представляють собою кредитні установи, що знаходяться у власності держави. Їх праобрази існували ще в Стародавньому Римі, Вавилоні, Єгипті. В Європі вони з'явилися в ХVІ — ХVII ст. Найбільшого розвитку державні банки набули в умовах державно-монополістичного капіталізму в зв'язку з посиленням тенденції до усуспільнення виробництва. Вони виникали в результаті націоналізації кредитних установ, а також шляхом створення державних кредитних інститутів. Існують три види державних банків: центральні, комерційні банки, спеціальні кредитні установи.
Змішані банки — банки за участю державного і приватного капіталу.
Міждержавні (міжнародні) банки — міжнародні кредитні організації, створені на основі міждержавних договорів з метою регулювання валютних і кредитно-фінансових відносин.
До числа найбільших міждержавних банків входять: Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку і його філії (Міжнародна асоціація розвитку і Міжнародна фінансова корпорація), Банк міжнародних розрахунків регіональні міжнародні банки розвитку, Європейський інвестиційний банк, Європейський банк реконструкції та розвитку Міжнародні банки виникли в ході інтернаціоналізації господарських зв'язків і розвитку міждержавних форм державно-монополістичного капіталізму і призначені для стабілізації світової економіки шляхом регулювання міжнародних валютно-кредитних відносин.
Банки короткострокового, середньо- і довгострокового кредитування — банки, що спеціалізуються на наданні кредитів різної терміновості. На відміну від короткострокового кредитування, яке здійснюється депозитними банками і ощадними касами, спеціалізовані кредитні інститути надають середньо- та довгострокові кредити. Чітке розмежування кредитних інститутів із принципом коротко-, середньо- і довгострокового кредитуванню характерне, наприклад, для Італії, де законодавство поділяє всі кредитні інститути на банки короткострокового кредитування довгостроково-інвестиційні банки.
Національні банки — це банки, що належать повністю або частково національним інвесторам і діють в їх інтересах. Діяльності цих банків здійснюється в межах законодавства країни, в якій:
функціонує їх материнська компанія. Згідно законодавстві більшості країн банки підпадають під категорію національних якщо 51 % акцій і більше належить інвесторам даної країни.
Іноземні банки — банки, які повністю або частково належать іноземним інвесторам. Їх діяльність в країні перебування регламентується особливим національним законодавством.
В період домонополістичного капіталізму іноземні банки існували переважно у вигляді колоніальних банків. В сучасних умовах вони функціонують у вигляді закордонних відділень ті філій великих банків. Великого розмаху та значення діяльність іноземних банків досягло після Другої світової війни.
Депозитні банки — банки, які здійснюють кредитно-розрахункові та довірчі операції за рахунок залучених депозитів. Депозитними банками називають комерційні банки, які уповноважені приймати вклади населення.
Універсальні банки — кредитні установи, що здійснюють всі основні види банківських операцій: депозитні, кредитні, розрахункові, фондові, довірчі та інші. Універсальними є комерційні банки Німеччини, Швейцарії, Австрії та інших країн.
Спеціалізовані банки — банки, що спеціалізуються на кредитуванні певної галузі економіки або господарської діяльності чи групи населення або ж формах залучення коштів у вклади; характеризуються вузькою спеціалізацією. До категорії спеціалізованих банків включена велика кількість видів інститутів, функції та назви яких, а також обсяги і види операцій, роль в економіці різноманітні в різних країнах.
Різновидами спеціалізованих кредитних банків є:
o інвестиційні банки, що мобілізують ресурси та надають позики шляхом випуску і розміщення облігацій та інших зобов'язань. Інвестиційні банки виступають посередниками між інвесторами і тими, кому потрібна позика, а також в ролі гаранта емісій та організаторів гарантійних банківських синдикатів, здійснюють купівлю-продаж акцій та облігацій за свій рахунок, надають кредити покупцям цінних паперів;
o ощадні банки — банківські установи, основною функцією яких є залучення заощаджень і тимчасово вільних коштів населення; як правило, невеликі кредитні установи, що діють в регіональному масштабі;
o банки розвитку (функціонують на національному та локальному рівні), які здійснюють кредитування промисловості в масштабах всієї країни або ж окремих галузей економіки. Серед цих банків переважають державні банківські інститути, але існують і змішані — за участю приватного національного та іноземного капіталу. Банки розвитку спеціалізуються на кредитуванні промисловості та інфраструктури. Поруч з ними функціонують державні і сільськогосподарські банки розвитку, пов'язані зазвичай з кредитною кооперацією. Банки такого типу створюються переважно в країнах, що розвиваються.
Особливе місце у кредитній системі та на фінансових ринках займають комерційні банки. У більшості країн (в тому числі в Україні) це найчисельніша група фінансових посередників. Комерційний банк — це кредитна установа, що здійснює універсальні банківські операції та надає різноманітні банківські послуги фізичним та юридичним особам всіх галузей народного господарства.
Важлива економічна роль банків суттєво розширила сферу їх діяльності. Вони виконують наступні основні функції:
1) мобілізація тимчасово вільних грошових коштів і перетворення їх в капітал;
2) кредитування підприємств, держави та населення;
3) випуск кредитних засобів обігу (кредитних грошей);
4) здійснення розрахунків та платежів в господарстві;
5) емісійно-засновницька діяльність;
6) консультування, надання економічної та фінансової інформації.
Виконуючи функцію мобілізації вільних грошових коштів і перетворюючи їх в капітал, банки акумулюють грошові доходи і заощадження у вигляді вкладів. Вкладник отримує винагороду у вигляді відсотка або наданих банком послуг. Сконцентровані у вкладах заощадження перетворюються на позиковий капітал, що використовується банками для надання кредитів підприємствам і підприємцям. Використання кредитів забезпечує розвиток виробничих сил країни в цілому. Користувачі позик вкладають кошти в розширення виробництва, купівлю нерухомості, споживчих товарів. В результаті за допомогою банків заощадження перетворюються на капітал.
Кредитні можливості банків залежать від розмірів накопичення грошових коштів населення та збільшення власних грошових коштів підприємств. Постійне зростання цих коштів в промислово розвинутих країнах і потреба в кредитних ресурсах з боку підприємств створюють умови для розширення кредитування.
Важливе економічне значення має функція кредитування підприємств, держави і населення. Пряме надання в борг вільних грошових капіталів їх власниками користувачам позик в практичному господарському житті ускладнено. Банк виступає в якості фінансового посередника, отримуючи грошові кошти у кінцевих кредиторів і передаючи їх кінцевим користувачам кредитів.
В останні роки зростає попит на кредит. Підприємствам необхідні додаткові грошові кошти для оновлення капіталу і розширення виробничих потужностей. Для задоволення попиту з боку підприємств комерційні банки розробляють нові форми кредитування, удосконалюють його механізм.
Випуск кредитних грошей є специфічною функцією, що відрізняє банки від інших фінансових інститутів. Сучасний механізм грошової емісії пов'язаний з двома поняттями: банкнотна та депозитна емісія. Відповідно грошова маса виступає в готівковій (банківські білети та розмінна монета) і безготівковій (грошові кошти на рахунках і депозитах в комерційних банках та інших кредитних установах) формах. Частка готівкових грошей складає в промислове" розвинутих країнах близько 10 %, причому спостерігається її подальше зменшення. Банкнотну емісію здійснює емісійний (центральний) банк, який має монопольне право випуску грошей. В структурі грошового обороту переважає безготівковий оборот, а основними емітентами грошей с не центральні, а комерційні банки.
Комерційні банки здійснюють депозитну емісію — випуск кредитних інструментів обігу на основі створення банком вкладів (депозитів), які утворюються в результаті видачі позик клієнту. Грошова маса збільшується, коли банки видають позики своїм клієнтам, і зменшується, коли повертаються позики, отримані від банків.
Позика, що надається клієнту, зараховується на його рахунок в банку, тобто банк створює депозит (вклад до запитання). При цьому збільшуються боргові зобов'язання банку. Власник депозиту може отримати в банку готівкові кошти в розмірі вкладу: таким чином, банк створює гроші проти вимог клієнта і відбувається збільшення грошей в обігу. При наявності попиту на банківські кредити сучасний емісійний механізм дозволяє розширяти грошову емісію, що підтверджує зростання грошової маси в промислове розвинутих країнах. Банківський кредит став однією з головних причин цього росту. Разом з тим економіка потребує необхідної, але не надлишкової кількості грошей, тому комерційні банки функціонують в рамках обмежень, передбачених державою в особі центрального банку. Ці обмеження повинні регулювати процес кредитування і відповідно процес створення грошей та здійснювати контроль за цим процесом.
Тести
56 Якщо кількість фактичних грошей більше, ніж кількість необхідних грошей в обігу – це
Затоварювання
Нестача + затоварювання
Інфляція
Вільні гроші+ затоварювання
59 У чому полягає головна економічна доцільність грошей?
У високій питомій вартості
У здатності вимірювати вартість товарів і обмінюватися на будь – яке благо
У здатності накопичувати багатство
62 Чому з часом роль монет надовго закрепилася за коштовними металами
Тому що бракувало заліза, бронзи, міді для задоволення виробничих потреб людей
Тому що коштовні метали за своїми властивостями більшою мірою ніж інші метали відповідали вимогам грошового товару
Тому що коштовні товари були поширені в усьому цивілізованому світі
65 До першого рівня банківської системи належать
Депозитні банки
Комерційні банки
Фондові біржі
Акціонерні банки
Центральні банки
68 Єкспансіонистична грошово – кредитна політика — це
Політика (дорогих грошей)
Політика (дешевих грошей)
Політика, спрямована на збалансування доходів і видатків державного бюджету
71 Банківський прибуток – це
Різниця між ставками проценту по кредиту та депозиту
Різниця між усіма доходами і витратами банку
Процент по банківських кредитах
Процент по банківських депозитах
74 Які зв'язки опосередковують закони грошового обігу ?
зв'язки між кількістю грошей, необхідних для обігу, вартість самих грошей
зв'язки між кількістю грошей, необхідних для обігу
зв'язки між кількістю грошей, необхідних для обігу, цінами товарів і вартості грошей
77 У чому полягає найсуттєвіша відмінність між векселем і банкнотами
вексель має лише часткову оборотність, а банкнота загальну
вексель – боргове забов'язання приватних осіб, а банкнота держави
банкнота може використовуватися, як законний платіжний засіб, наділений державою примусовим курсом, а вексель ні.
80 Вартість грошей
завжди не змінна
завжди зростає із зростанням цін
завжди знижується
може зростати і знижуватися
ЗАДАЧА 6
Клієнт робить вклад на початку року по 2000 грн. протягом 4 років, під 15% річних, визначити яку суму отримає клієнт.
Рішення
МВп= ТВ * П(1 + іп/100 * (П + 1)/2)), грн.
МВп= 2000 * 4 (1 + 15/100 * 5/2) = 11 000 грн.
Відповідь: клієнт отримає 11 000 грн.
ЗАДАЧА 8(13)
Фірма отримала кредит у сумі 250 тис.грн., на 4 роки з погашенням рівними частками в кінці кожного року під 11% річних на залишок боргу.
Яку суму отримає банк?
Рішення:
D =Д/п, тис. грн..
Д – сума боргу, тис.грн.
П – строк, роки
D= 250 000/4= 62 500 (грн.) сума щорічних погашень боргу
Пп%= Д * q, тис. грн..
q— процент плати за кредит
П3%=(250 000 * 11% ) = 27 500 (грн.) сума плати за користуванням кредиту
П1%= (250 000 * 11% )/100%= 27 500 (грн.) сума плати за кредит на кінець 1 року
Пп= D+ П1%, тис.грн.
П1= 62 500 + 27 500 = 90 000 грн. загальна сума платежу на кінець 1 року
П2%= (187 500 * 11% )/100%= 20 625 (грн.) сума плати за кредит на кінець 2 року
П2= 62 500 + 20 625 = 83 125 грн. загальна сума платежу в кінці 2 року
П3%= (125 000 * 11% )/100%= 13 750 (грн.) сума плати за кредит на кінець 3 року
П3= 62 500 + 13 750 = 76 250 грн. загальна сума платежу в кінці 3 року
П4%= (62 500 * 11% )/100%= 6 875 (грн.) сума плати за кредит на кінець 4 року
П4= 62 500 + 6 875 = 69 375 грн. загальна суму платежу в кінці 4 року
Розглянемо розрахунки у вигляді плану погашення боргу в таблиці
Роки
Залишок боргу на початок року, тис.грн.
Сума щорічного погашення боргу, тис.грн.
Сума процентів по кредиту, грн..
Сума річного платежу, грн..
1
250
62,5
27500
90 000
2
187,5
62,5
20625
83 125
3
125
62,5
13 750
76 250
4
62,5
62,5
6875
69375
Разом
250
68 750
318 750
Список використаної літератури
Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навч. посіб. – К.: Вища школа, 2008 – 544с.
Гетьман В.П. Застабільністью гривні – майбутне Укрїни. // Вісник Національного банку України– 2006 — №5 – с.12-14.
Гладких Д. Вплив грошової маси на рівень інфляції і ціну кредитних ресурсів. // Вісник Національного банку України. – 2009 — №6 – с.13-16.
Гроші / Упоряд., авт. Вступ. Ст. А.А. Чухно. – К.: Україна, 1997. – 510 с.
Іванов В.М. Гроші та кредит: Курс лекцій. К.: МАУП, 2004. – 230 с.
ВАРІАНТ № 13
1. Основні типи грошових систем
2. Загальна характеристика комерційних банків та їх класифікація
3 Тестова частина
4 Задачі