Управління фінансами

ЗМІСТ
1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСІВ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ
1.1 Економічна суть управлінні фінансами
1.2 Законодавча база в процесі управління
1.3 Співпрацяміністерства фінансів з міжнародними фінансовими організаціями
2. АНАЛІЗ ДИНАМІКИ ОСНОВНИХ ФІНАНСОВИХ ПОКАЗНИКІВ
2.1 Аналіз фінансових макроекономічних показників іїх вплив
2.2.Роль податків векономіці
3.ПЕРСПЕКТИВИРОЗВИТКУ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ
3.1 Недоліки управління фінансами
3.2 Шляхивдосконалення управління фінансами
3.3 Перспективирозвитку
Висновок
Список літератури
 

/>ВСТУП
 
Тему обрано даної дипломної роботи щоб дослідити питання, пов’язані зпоняттям та сутністю державних фінансів і фінансової системи, структурою таосновними елементами фінансової системи держави.
Завданням при написанні даної роботи є аналіз і узагальнення теоретичнихта аналітичних матеріалів з питань державних фінансів і бюджетної системи.
Актуальність обраної теми дипломної роботи полягає в тому, що ринкова економіка привсій розмаїтості відомих світовій практиці її моделей характеризується тим, щоявляє собою соціально орієнтоване господарство з додатковим державнимрегулюванням, досить важливу роль як у структурі ринкових відносин, так і вмеханізмі їхнього регулювання з боку держави, відіграють фінанси. Вони єневід'ємною частиною ринкових відносин і одночасно важливим інструментом реалізаціїдержавної політики. Реалізація державної фінансової політики на рівнімакроекономічного регулювання ґрунтується на визначенні сутності, завдань танапрямків фінансової політики. Основою визначення змісту фінансової політики є,перш за все, ретельні дослідження на макрорівні проблем економічного,політичного та соціального розвитку. Фінансова політика здійснюється задопомогою певних методів та важелів впливу на різні сторони суспільноїдіяльності, тобто основу реалізації фінансової політики становить певниймеханізм. Успішність здійснення фінансової політики забезпечується глибокимзнанням методології фінансового впливу на макроекономічні процеси й досконалимволодінням фінансовим інструментарієм та знанням структури та механізмуфункціонування фінансової системи.
Метою роботи є з'ясувати важливість управління державними фінансами таможливості модернізації фінансової системи
Завдання роботи проаналізувати ефективність управління фінансами за допомогоюнаведених річних показників.
Об’єктом роботи є державні фінанси
Предметом управління державними фінансами
В роботі розкриті наступні питання: необхідність, сутність і функціїдержавних фінансів; фінансова система України та її елементи; державний бюджетяк центральна ланка фінансової системи, проблеми та перспективи управліннядержавними фінансами тощо.
 Інформаційною базою є: Конституція України, Бюджетний Кодекс України,інші нормативні документи, аналітичні статі та статистичні дані Групифіскального аналізу, матеріали Бюджетного комітету Верховної Ради України,тощо./>
/>/>/>1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯФІНАНСІВ/> В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ1.1 Економічна суть управлінніфінансами
Структура фінансової системи країни включає в себе такі складові:
1. Державні фінанси — головний елемент в структурі фінансової системи. Цесистема грошових фондів, що знаходяться в розпорядженні держави і призначені дляфінансового забезпечення властивих їй функцій (управління народнимгосподарством, утримання законодавчої та виконавчої влади, оборона, охороназаконності та правопорядку, розвиток фундаментальної науки, космічнідослідження, охорона природи, структурна перебудова економіки тощо). За рахунокцентралізованих джерел фінансуються витрати на вирівнювання соціальноїзабезпеченості регіонів. Державні фінанси охоплюють також відповідні механізмимобілізації ресурсів та їх зосередження в державі. Так, основним механізмоммобілізації фінансових ресурсів в державний бюджет є податкова система.
2. Фінанси областей (регіонів) та органів місцевого самоврядування. Зарахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються витрати по розв'язанню проблеммісцевого рівня. Джерелами місцевих доходів є: кошти від приватизації, оренднаплата, дивіденди від підприємницької діяльності, місцеві податки. Так,прибутковий податок з громадян повністю передається до бюджетів за місцем їхпроживання. В розмірі 100 відсотків до місцевих бюджетів базового рівняпередаються всі місцеві податки і збори. Відрахування від загальнодержавнихподатків і зборів до бюджетів областей здійснюють на основі стабільних(затверджених) нормативів.
Тим областям (регіонам), в яких доходна частина не перекриває мінімальнихпотреб по витратах, надаються дотації, субвенції або субсидії. При цьомунорматив дотації передбачено у відсотках, а субсидії та субвенції — в грошовиходиницях. Субвенції надаються переважній більшості регіонів України.[1]
У результаті децентралізації фінансової системи, що здійснюється вУкраїні, основний обсяг соціальних витрат переноситься на місцевий тарегіональний рівні.
Фінансові ресурси регіонів визначаються виробленим в розрахунку на душунаселення національним доходом, оскільки фінансові надходження забезпечуютьсянасамперед з доходів економічних суб'єктів. Потребу у фінансових ресурсахрегіонів розраховують на основі фактичного рівня витрат. У той же час існуютьсуб'єктивні відмінності в розмірах, території, географічному положенні, кліматі,економічній структурі регіонів. Фактичні витрати, з одного боку, можуть неохоплювати завдань, які не розв'язуються через відсутність коштів, а з іншого —вони можуть зростати при неекономічних або просто марнотратних витратах. Крімтого, за рівнем витрат не можна визначити, наскільки жителі регіону забезпеченісуспільними благами.[6,c.374]
3. Фінанси суб'єктів господарювання, які становлять систему відносин, щовиникають у процесі господарської діяльності у зв'язку з формуванням івикористанням грошових фондів (у тому числі за рахунок прибутку), щозабезпечують процес виробництва та відтворення в межах підприємства (фірми).Так, підприємство формує фонд розвитку виробництва, фонд оборотних коштів, утому числі власних, фонд оплати праці, фонд споживання, страховий і резервнийфонди, здійснює амортизаційні відрахування з основних фондів. Крім того,підприємство сплачує податок з прибутку, здійснює внески в різні цільовіпозабюджетні фонди (Пенсійний фонд, Фонд зайнятості населення, Фонд Чорнобиля,страхові платежі), сплачує податки в місцеві бюджети тощо.
Фонди суб'єктів господарювання використовуються їх авансуванням (оборотнікошти) або проведенням витрат.
Отже, у фінансах суб'єктів господарювання відображаються вся їхгосподарська діяльність, ефективність використання основного та оборотногокапіталу, інвестиційна політика, обсяг реалізації продукції протягом певногоперіоду.
За структурою власності фінанси суб'єктів господарювання поділяють наприватні, змішані та державні. Специфіка фінансів визначається такожорганізаційно-правовою формою підприємства. Так, для фінансів оренднихпідприємств характерний такий важливий елемент, як система орендних платежів.Фінанси акціонерних товариств мають специфіку, що зумовлюється властивимакціонерній формі власності способом мобілізації грошових коштів (продажемакцій та облігацій), розподілу одержаного доходу у вигляді прибутку (дивідендиакціонерам, відсотки власникам облігацій, тантьєми[1]менеджерам тощо).[5]
4. Фінанси населення — це грошові фонди, які формуються у жителів країниіз доходів, отриманих на основі трудової, господарської та інших видівдіяльності.
Наведені елементи фінансової системи взаємопов'язані. Так, з одного боку,фінанси суб'єктів господарювання та фінанси населення є джерелом ресурсів длядержавних фінансів, насамперед на них націлені існуючі для цього мобілізаційнімеханізми — податкова система, система страхових і пенсійних відрахувань,митні, рентні та інші платежі. З іншого боку, ресурси, сконцентровані вдержавних фінансах, знову спрямовуються в господарство країни у виглядікапіталовкладень, субсидій і дотацій підприємствам, а також населенню у формірізних витрат соціального характеру.
Фінанси суб'єктів господарювання та населення пов'язані не лише здержавними фінансами, а й між собою. Так, насамперед на підприємстві (фірмі)населення (в порядку оплати праці) одержує основну частину своїх фінансовихресурсів.
5. Позабюджетні фонди, що займають особливе місце в системі фінансів,класифікують за такими принципами:
1. за визначенням статусу їхвласності (державні, недержавні);
2. за територіально-галузевоюналежністю (загальнодержавні, регіональні, наприклад позабюджетні фондимісцевих Рад, галузеві, благодійні);
3. за цільовою спрямованістю(соціальна допомога, технічний розвиток, сприяння підприємництву, а також за загальнодержавноюі регіональною програмами тощо).[7]
Державні позабюджетні фонди (пенсійний, фонд соціального страхування,фонд охорони природного навколишнього середовища, приватизації, підтримкипідприємництва, інноваційний, розвитку шляхового господарства та ін.)створюються за рахунок закріплених джерел (в тому числі державного бюджету).Кошти цих фондів спрямовуються на державне соціальне страхування й забезпеченнянаселення, а також на державні програми розвитку відповідних галузей економіки(в тому числі невиробничої сфери).[6]
Так, у фонд приватизації надходять кошти від приватизації майназагальнодержавної власності. Пенсійний фонд утворюється за рахунок відрахуваннявід коштів соціального страхування, від заробітної плати робітників іслужбовців. Призначення фонду зайнятості населення-полягає у фінансовомузабезпеченні заходів держави щодо підтримки прийнятного рівня безробіття,виплаті відповідної допомоги тощо.
Суб'єктам господарювання під державні програми кошти з цих фондівнадаються у двох видах: фінансування і безвідсоткової позики.
Недержавні позабюджетні фонди формуються за рахунок джерел, які зазначенів їхніх статутах (наприклад, благодійний фонд). Держава може підтримувати ціфонди встановленням податкових пільг на їхні вторинні доходи, якщо вониодержані за рахунок відсотків або дивідендів від вкладень у державні облігаціїабо цінні папери банків і підприємств. Податковим пільгам мають підлягати такожкошти, спрямовані на фінансування загальнодержавних програм на позиковихбезвідсоткових умовах.
Державним фінансам (державні бюджетні та позабюджетні фонди) належитьпровідна роль у всій фінансовій системі. Це своєрідний барометр, що відбиваєзагальний стан економіки, потужний чинник, що визначає її розвиток.
Через державні фінанси перерозподіляється значна частина ВВП країн зрозвиненою економікою: в Японії— 1/3, Франції — більше ніж 1/2, Швеції — 2/3тощо, в Росії — 1/2. В Україні за роки незалежності мало місце зростання часткиВВП, що розподіляється через бюджет, до половини і більше
Бюджет є основнимфінансовим планом утворення, розподілу та використання централізованогогрошового фонду відповідної території, який затверджується відповіднимипредставницькими органами державної або місцевої влади. [7]
Затверджений у встановленому законом порядку бюджет виступає як основнийдержавний фінансово-плановий акт або основний фінансово-плановий акт місцевогорівня.
Бюджет не просто централізований фонд грошових коштів. Такий фонд уцілісному виді ніколи не існує, так як по мірі надходження доходів вониобертаються на покриття передбачених витрат. Це передбачене обчисленняочікуваних доходів і видатків держави, підприємств, установ, організацій ігромадян, іншими словами бюджет — це основний план утворення та використанняфонду грошових коштів.
Бюджет складається з двох взаємопов'язаних частин: доходної, яка міститьв собі перелік коштів, що надходять до неї, та видаткової, що об'єднує всі видивидатків.
Доходна частина покликана забезпечити передбачені кошторисом видатки.
Видаткова частина відображає напрямки використання акумульованих убюджеті коштів. При невідповідності доходної частини бюджету видатковій, всторону її зростання, виникає дефіцит бюджету. Бюджетний дефіцит — цеперевищення державних видатків над доходами.
Державний бюджет є центральною ланкою фінансової системи. Суть бюджетуполягає в тому, що він виступає найважливішим засобом розподілу і перерозподілугрошових коштів між виробничою і не виробничою сферами.
В бюджетних відносинах знаходить своє відображення розподільча і контрольнафункції фінансів.
Відносини, що виникають в процесі бюджетної діяльності, регулюютьсянормами Конституційного права, бюджетним постійно діючим і періодичнимзаконодавством і спеціальними нормативними актами, які стосуються бюджетноїдіяльності.
В державі існує ряд спеціальних законів і нормативних актів, якірегулюють бюджетні відносини в Україні. Так, основи організації бюджетноїсистеми України на базі її суверенітету і економічної самостійності установлюєБюджетний Кодекс України. Цим Кодексом визначаються засади бюджетної системиУкраїни, її структура, принципи, правові засади функціонування, основибюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушеннябюджетного законодавства.
Щороку Верховна Рада приймає Закон про державний бюджет, якимвизначається загальний обсяг бюджету на рік, розміри асигнувань за напрямкамидіяльності держави, розміри відрахувань місцеві бюджети від загальнодержавнихдоходів і податків і т. і. До цих актів належить і щорічні рішення місцевих Раднародних депутатів. Важливу роль у регулюванні бюджетних відносин відіграютьнормативні акти, якими встановлюються повноваження органів державноїзаконодавчої влади і державної виконавчої влади.
Значне місце серед нормативних актів, які регулюють бюджетні відносини,займають акти, що видаються Міністерством фінансів і Національним банкомУкраїни.
Загалом можна констатувати, що державний бюджет:
- регулює економічнудіяльність: стягуючи податки, стримує одні напрямки, а, субсидіюючи, навпаки,заохочує інші;
- перерозподіляє доходи;
- забезпечує соціальнестрахування і утримання;
- забезпечує кредитування,гарантування позик;
- забезпечує оборону й іншісилові структури, освіту, житлово-комунальні послуги, транспорт, охоронуздоров'я;
- впливає на розвиток науки,культури, мистецтва, спорту;
- впливає на підтримкуприблизного балансу між витратами і доходами, а також розподілу витрат міжнаціональними пріоритетами.
Таким чином, державний бюджет – головна ланка фінансової системи країни.
/>Державний бюджет відбиває кошти країни, розосередженіпо територіальній і відомчій ознаках у процесі розподілу національного доходуна потреби відтворення, суспільних фондів споживання, керування, оборонукраїни, утворення резервів як фінансових, так і матеріальних. Економічна основабюджету відбиває також політичну систему господарювання з урахуваннямконкретного відношення до власності на засоби виробництва і керуваннягосподарством країни. Так, наприклад, у колишньому СРСР декларувалася бюджетнаекономічна основа як соціалістична система господарювання, заснована насуспільній власності на засоби виробництва і плановому веденні народногогосподарства. Природно, що економічну основу бюджету США, України й інших країнскладають їхні конкретні власні концепції політичного будівництва і суспільногорозвитку і тим самим вони є програмними документами в соціально-економічнихпроцесах.[9]
Бюджет, як державна програма, ґрунтуючись на показниках економічного ісоціального розвитку, активно впливає на динаміку цього розвитку і хідпланування і виконання бюджету на всіх його рівнях.
Термін, протягом якого діє бюджет, називається бюджетним періодом. НаУкраїні, як і в багатьох країнах світу, бюджетний період збігається зкалендарним роком і він повинний, як правило, складатися і затверджуватися донастання планованого року. У період складання державного бюджету його роль усоціально-економічних процесах полягає у встановленні:
- балансу доходів і витрат;
- можливого збільшеннядоходів бюджету за рахунок більш повного обліку усіх внутрішньогосподарськихресурсів;
- правильності визначеннявитрат і джерел їхнього покриття з урахуванням змін діючого законодавства вобласті цін, заробітної плати, норм матеріальних і грошових витрат.[1]
Бюджети всіх рівнів, як і держбюджет країни в цілому, також повинний бутизбалансований. Балансування бюджетів називається бюджетним регулюванням — методом межтериторіального перерозподілу фінансових ресурсів. Бюджетнерегулювання здійснюється встановленням відсоткових відрахувань відзагальнодержавних податків і доходів і виділенням дотацій вищестоящих бюджетівнижчестоящим. У цьому балансуванні держбюджет відіграє головну роль, тобтобюджетне регулювання кожного нижчестоящого бюджету відбувається у вищестоящійланці. Для покриття витрат нижчестоящого бюджету в першу чергу направляютьсядоходи, закріплені за цим бюджетом, а відсутня частина витрат покриваєтьсявідрахуваннями від держбюджетних доходів.
В процесі виконання держбюджету його роль полягає в забезпеченніпередбачених доходів у цілому і по кожному джерелу і чіткому забезпеченнюфінансування заходів економічного і соціального розвитку, це здійснюєтьсяшляхом касового виконання бюджету, що включає організацію і виконаннярозрахункових і касових операцій фінансовими органами країни. Основним касовиморганом є Нацбанк, у якому концентруються всі доходи бюджету і через якийздійснюються витрати. Асигнування, передбачені бюджетом на визначені цілі, єбюджетними кредитами.
Надання бюджетних кредитів їхнім розпорядником називається бюджетнимфінансуванням.[9]
Важлива роль держбюджету полягає також у тому, що він надає можливістьпокрити виниклі в процесі його виконання невідкладні витрати або непередбаченібюджетні асигнування за рахунок резервних фондів, додаткових доходів економіїбюджетних витрат або вільних залишків засобів на початок року. Завершальноюстадією впливу держбюджету на соціально-економічні процеси в країні є заключніобороти по державному бюджеті по закінченню бюджетного року. Невикористані до31 грудня засоби бюджетів усіх рівнів, що знаходяться на рахунках установ іорганізацій, зараховуються на фінансування по рахунках нового бюджетногоперіоду.
Загальне управління фінансами України здійснюють Міністерство економіки,Міністерство фінансів, державне казначейство. Оперативне управління здійснюєапарат. За його допомогою держава керує фінансовою діяльністю в усіх структурахпідрозділів народного господарства.
Управління фінансами на підприємствах та в галузях народного господарстваздійснюють фінансові відділки та служби підприємств; фінансові відділки тауправління міністерств та відомств, які ще залишились. Всю роботу по управліннюдержавними фінансами здійснює Міністерство фінансів та його фінансові органи,Державна податкова служба.
Міністерство фінансів виконує такі функції:
Підготовка бюджету та організація його виконання;
Розробка проектів нового фінансового законодавства та нормативних актівстосовно фінансових питань, обґрунтування основних положень фінансової політикидержави;
Розглядання та реалізація управлінських рішень по використанню фінансовихресурсів;
Контроль за дотриманням фінансового законодавства усіма органамиуправління.
Міністерство фінансів включає в себе Бюджетне управління та Управліннявиконання бюджету (казначейство). В Міністерстві існують структурні підрозділи,які притаманні ринковій економіці: Управління податкових реформ, Управліннядержавних цінних паперів та фінансового ринку, Управління фінансування програмрозвитку сільського господарства, Управління фінансових програм розвиткувиробничої інфраструктури та споживчого ринку, Управління фінансування програмрозвитку сфери матеріального виробництва та конверсії.
Важливе місце в структурі апарату Міністерства займають: Управлінняфінансування оборони, правопорядку та безпеки; Управління фінансуваннясоціальної сфери та науки; Контрольно-ревізійне управління; Управліннявалютно-фінансового регулювання; Управління методології бухгалтерського облікута звітності. В Україні створена та функціонує державна податкова служба. Їїфункціями є: контроль за дотриманням податкового законодавства; контроль заправильністю обчислювання, повнотою та своєчасністю внесків у бюджет всіхдержавних податків та інших платежів; підготовка пропозицій по вдосконаленнюподаткового законодавства. Державна податкова служба має вертикальну структуру:їй підлягають податкові інспекції в районах, а їм — податкові інспекціївиконкомів Ради народних депутатів, які функціонують окремо, тому що не входятьу склад місцевих фінансових органів, а підлягають вищим ланкам системи.
Податкова система — це сукупність податків, зборів,інших обов'язкових платежів і внесків у бюджет і державні цільові фонди, щодіють у встановленому законом порядку. Сутність, структура і роль системиоподатковування визначаються податковою політикою, що є виключним правомдержави, що проводить її в країні самостійно, виходячи з задачсоціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, атакож обов'язки і відповідальність, що виступають невід'ємною частиною системиоподатковування, держава пред'являє однакові вимоги до ефективного веденнягосподарства в країні. [2]
По-перше, обов'язковість виконання законодавства проподатки всіма суб'єктами оподатковування, що означає рівнонапруженість дляпідприємств усіх форм власності у формуванні загальнодержавного і місцевихбюджетів. У рамках цілісності економічної системи всі господарські суб'єкти ігромадяни повинні знаходитися в приблизно однакових податкових умовах. Яксвідчить світовий досвід, відступ від цього принципу означав би руйнаціюєдиного ринку, порушення нормального переміщення фінансових і трудовихресурсів.
По-друге, соціальна справедливість у відношенні всіхсуб'єктів оподатковування в питаннях про джерело сплати податків, протрудомісткість одержання прибутків (прибули), і в тому числі — про наданнявизначених пільг.
По-третє, сполучення інтересів держави, регіонів,підприємств і громадян і забезпечення надходження засобів у бюджети відповіднихрівнів і державні цільові фонди.
Обов'язки і відповідальність у системіоподатковування обумовлені також дією двох взаємозалежних принципів системи — стабільності і гнучкості. Принцип стабільності системи означає, що вона повиннаносити стійкий характер при визначенні нормативних ставок податків і порядкучислення податкових платежів у бюджет, фінансових санкцій і ін. Дотриманняцього принципу є одним із головних умов створення в країні в цілому й у кожномурегіоні окремо обстановки загальної економічної стабільності, підвищенняефективності виробничої і фінансової діяльності і т.д. У Законі України«ПРО систему оподатковування» передбачається, що ставки податків ірозмір інших обов'язкових платежів не повинні змінюватися протягом бюджетногороку, якщо інше не передбачене законодавством України. У умовах ринку такастабільність потрібно на більш тривалий час.
З метою стабілізації податкових відношеньустановлено, що закон, що передбачає зміна розмірів податків і іншихобов'язкових платежів, оберненої сили не має (за винятком випадків, коли вінпокращує положення особи або наймає з нього відповідальність). Ніхто не можевідповідати за дії, що під час їхні вчинення не признавалися правопорушенням.
Під гнучкістю податкового законодавства розумієтьсяспроможність податкової системи швидко перебудовуватися для ефективного рішеннярізноманітних питань, що виникають у податковій політика держави, без порушеннястабільності системи оподатковування. Виходячи з вимог податкової політикиУкраїни в сучасних умовах, у новому податковому законодавстві держававідмовилася від виправданих не себе вкрай жорстких ставок податків напідприємства, установило фінансову відповідальність банків і інших кредитнихзаснувань за порушення законів про податки, усунуло зрівнялівку в застосуванніадміністративного штрафу до посадових осіб підприємств і громадянам, більшчітко регламентувало права, обов'язки і відповідальність державних податковихінспекцій з урахуванням чинного законодавства України.
Принцип гнучкості забезпечується наявністю комплексуподаткових пільг, що встановлює повне або часткове звільнення юридичних абофізичних від обов'язків по сплаті податків і інших обов'язкових платежів, що, учергу, створює попередні умови для розвитку найбільше необхідних пріоритетнихдля товариства напрямків діяльності суб'єктів господарювання. Гнучкістьподаткової системи в умовах ринкових відносин виступає необхідною передумовоюдля активного використання всіх податкових інструментів із метою економічного іправового регулювання соціальних процесів, стимулювання розвитку виробництва йін.
 Сучасна податкова система регламентує основніобов'язки платників: звістки бухгалтерський облік, складати звітність профінансово-господарську діяльність і забезпечувати її цілість; у терміни,установлені законодавством, подавати в державні податкові інспекції й іншідержавні органи бухгалтерську звітність і інші документи і зведення, пов'язаніз численням і сплатою податків і інших обов'язкових платежів; своєчасно й уповному розмірі сплачувати податкові суми і здійснювати інші обов'язковіплатежі, припускати службових осіб податкових інспекцій для обстеженняпомешкань, що використовуються з метою одержання прибутків або пов'язані зутриманням об'єктів оподатковування, а також для перевірок із питань численняподатків і інших обов'язкових платежів; виконувати інші обов'язки, пов'язані зчисленням і сплатою податків і інших обов'язкових платежів.
Для створення оптимальних податків найбільшеважливими є такі вимоги:
а) податкова структура повинна сприяти використаннюподаткової політики з метою стабілізації, оздоровлення і підйому економікикраїни; б) податкова система повинна бути справедливої, не припускатидовільного тлумачення, бути зрозумілої платникам податків;
в) податки повинні по можливості не впливати наприйняття різноманітними особами економічних рішень або такий вплив повиннийбути мінімальним;
г) скорочення витрат податками на утриманняадміністрації і дотримання податкового законодавства;
д) використання податкової політики для досягненнясоціально-економічної цілі необхідно зводити до мінімуму;
е) ставки податків не повинні перевищувати аналогічніставки в сусідніх країнах;
ж) система податків повинна мати мінімумнеобґрунтованих пільг, бути ув'язаної з загальною політикою ціноутворення іростом заробітної плати;
з) податки повинні надавати більше свободипідприємництву, інвестиціям, науково-технічному прогресу.
Податкова система може переслідувати різноманітніцілі, що не обов'язково можуть погоджуватися між собою. Виникають протиріччя,тому і необхідно домагатися тимчасової поступки. Наприклад, принцип рівностіоподатковування потребує ускладнення адміністративної системи і веде допорушення принципу нейтральності, а регулююча функція податків може порушитипринцип рівності і справедливості.
Існує два підходи до реалізації принципу рівності ісправедливості. Перший — ґрунтується на принципі вигоди для платників податків.Справедливою податковою системою рахується та, при якій податки, що сплачуютьсяплатниками, відповідають користі, одержуваної від послуг держави, або, прямоговорячи, справедливість податкової системи залежить від структури державнихвитрат.
Другий підхід заснований на принципі спроможностісплачувати, відповідно до яких податкова проблема розглядається сама по собінезалежно від політики державних витрат, тобто при даній потребі в податковихнадходженнях кожний платник податків повинний внести свою частку в залежностівід спроможності сплачувати. Обидва підходи мають мак свої переваги, так іхиби. Кожна з податкових систем містить елементи двох підходів.
При побудові податкової системи випливає також узятидо уваги такі спостереження:
 а) універсальний податок на споживання не впливає навибір товарів, а акцизи впливають;
б) прибутковий податок впливає на вибір міжтеперішнім і майбутнім споживанням, а універсальний не робить такого впливу наспоживання;
в) частковий податок на прибутки капіталів порушуєінвестиційний процес;
г) при рості податкових ставок ефективністьподаткової системи спочатку підвищується і досягає свого максимуму, а потімпочинає знижуватися;
д) витрати прогресивного прибуткового оподатковуваннязначно вище пропорційного.
Загальні принципи побудови податкових системзнаходять конкретне вираження в загальних елементах податків, що вміщаютьсуб'єкта, об'єкт, джерело, одиницю оподатковування, пільги і податкову ставку.
Суб'єкти податку виступають або у виді податконосія,або кінцевого платника податків, формально не несучої юридичноївідповідальності, але який є фактично платником через законодавчо встановленусистему перекладення податку.
 Об'єктом або предметом оподатковування виступаютьрізноманітні види прибутків, товарів і послуг, а також різні форми накопиченогобагатства або майна. Окремі форми цього прибутку (заробітна плата, прибуток,рента, відсоток) мають самостійне значення і тому предмет оподатковування іджерело податку не завжди збігаються. Принцип рівності і справедливостірозподілу податкового тягаря, що складає базу теорії конкретної побудовиподатків, лежить в основі побудови податкових ставок або розміри податку наодиницю оподатковування.
У залежності від принципу і характеру предметаоподатковування податкові ставки можуть бути твердими (абсолютна сума наодиницю оподатковування) або процентними. Процентні ставки, у свою чергу,можуть бути пропорційними і прогресивними. Податкова політика в Україні повиннасприяти, насамперед, росту обсягів накопичення, створенню умов, що полегшують підприємствамвідновлення основного капіталу.
Ще 15 років тому американський економіст, фундаторнової податкової реформи в США, Лаффер довів, що податкові ставки впливають наділову активність (або податкову базу), безпосередньо впливаючи на економічністимули. Тому ставки податку нової податкової системи з балансового прибуткуповинні бути на рівні 30-35 %, що відповідає інтересам виробників і про щосвідчить світова практика.
Підприємствам і підприємцям, що займаютьсяторгово-посередницькою діяльністю, необхідно встановити податки в розмірі 35-40%, а податок із додаткової вартості — 18-20 %.
Податки — найбільше адекватний свободі господарськоїдіяльності метод взаємовідносин держави як із підприємствами, так і знаселенням, найбільше демократичний засіб економічного регулювання. Новаподаткова система повинна враховувати принципові зміни в житті країни. Отже,необхідно створити більш розгалужену, кваліфіковану податкову службу дняконтролю і своєчасної сплати податків, із можливостями (у випадках порушеннязаконодавства) звістки слідство, забезпечити безпеку діяльності її робітників.
Робітники фінансових органів в умовах ринкової економіки повиннівиступати не в традиційному вигляді контролера-ревізора, а у вигляді партнераробітників фінансових служб галузей народного господарства. Виключною єдріб'язкова фінансова регламентація, надлишня опіка підприємства.
Правильна організація управління фінансами має першочергове значення дляїх використання. В значній мірі ефект оперативного управління фінансами залежитьвід того, як організована робота суб'єктів управління — фінансових органів,податкових інспекцій, страхових структур та багаточисельного апарату фінансовихпідрозділів в галузях народного господарства.
Мета фінансового планування заключається в забезпеченні підприємстванеобхідними фінансовими ресурсами виробничої, інвестиційної і фінансовоїдіяльності. В зв’язку з цим треба визначити напрями ефективного вкладаннякапіталу, оцінити ступень його раціонального використання, виявитивнутрішньогосподарські резерви збільшення прибутку за рахунок економноговикористання грошових коштів та встановлення раціональних фінансових відносин збюджетом, банками та контрагентами. Фінансовий план має великий вплив наекономіку підприємства. Це зумовлено цілим рядом обставин. По-перше, вфінансових планах відбувається порівняння початкових витрат для здійсненнядіяльності з реальними можливостями, і в результаті коригування, досягаєтьсяматеріально-фінансова збалансованість. По-друге, статті фінансового планупов’язані зі всіма економічними показниками роботи підприємства та з основнимирозділами підприємницького плану: виробництвом продукції та послуг;науково-технічним розвитком; удосконаленням виробництва і управління,капітальним будівництвом, економічним стимулюванням та ін. Таким чином,фінансове планування має вплив на всі сторони діяльності господарюючогосуб’єкта.
В практиці фінансового планування застосовуються слідуючи методи:економічного аналізу, нормативний, балансових розрахунків, грошових потоків,метод багатоваріантності, економіко-математичне моделювання.
Метод економічного аналізу дозволяє визначити основні закономірності,тенденції руху натуральних і вартісних показників, внутрішні резервипідприємства. На основі доступної звітно-облікової інформації оцінюєтьсяфінансове положення підприємства. Це дозволяє охарактеризувати йогоплатіжоспроможність, ефективність, доходність діяльності та інші показники, апотім по результатам прийняти обосновані рішення.
Нормативний метод полягає в тому, що на основі раніше встановлених норм ітехніко-економічних нормативів розраховується потреба господарського суб’єкта вфінансових ресурсах та іх джерелах. Такими нормативами є ставки податків тасборів, норми амортизаційних відрахувань та інше. Існують нормативи господарюючогосуб’єкта — це нормативи, розроблені безпосередньо на підприємстві, тавикористані їм для регулюванню виробничо-господарської діяльності, контроль завикористанням фінансових ресурсів, інших цілей для ефективного вкладаннякапіталу.
Балансовий метод використовується для визначення майбутньої потреби вфінансових коштах. Метод грошових потоків носить універсальний характер прискладанні фінансових планів та служить інструментом для прогнозування розмірівта строків надходжень необхідних фінансових ресурсів. Теорія прогнозу грошовихпотоків базується на очікуваних надходженнях коштів на визначену дату табюджетування всіх витрат. Цей метод дає набагато об'ємнішу інформацію, ніжбалансовий.
Метод багатоваріантності розрахунків заключає в собі розробку альтернативнихваріантів планових розрахунків, з тим, щоб вибрати із них оптимальний, прицьому критерії вибору можуть бути різними. Так, наприклад, в одному варіантіможе бути закладений в подальшому спад виробництва, інфляція та слабкістьнаціональної валюти, а в іншому — ріст відсоткових ставок і, як наслідок,зниження темпів світової економіки та зниження цін на продукцію. Цей методцікавий тим, що він дає можливість проаналізувати діяльність підприємства врізноманітних економічних ситуаціях.
В останні роки стан фінансових ресурсів країни характеризується не тількивисоким ступенем їхньої централізації, але і гострою недостачею як на макро-,так і на мікрорівні. Проблема пошуку і мобілізації резервів фінансових ресурсіву значній мірі ускладнюється через кризові явища в економіці, низькуефективність виробництва, погіршення фінансових результатівзовнішньоекономічної діяльності й інших причин.
Основними напрямками вирішення проблеми пошуку фінансових ресурсів країниє реалізація державних програм стабілізації економіки і здійснення спеціальнорозроблених заходів для фінансового оздоровлення економіки і перебудови системифінансових відносин у країні. Ці заходи спрямовані на подолання негативнихтенденцій у формуванні фінансових ресурсів і на радикальну зміну фінансовихвідносин шляхом перетворення їх в активний економічний інструментгосподарювання.
В умовах адміністративно-командних методів керування економікою головназадача фінансової системи країни полягала в централізації максимально можливоїчастки ресурсів у руках вищого ешелону влади, із залишенням всім іншимсуб'єктам господарювання мінімуму фінансових прав і засобів. Тому часткафінансових ресурсів, що залишаються в розпорядженні господарств навіть у самісприятливі роки не перевищувала рівня 40%, а в бюджетній системі питома вагасоюзного бюджету завжди перевищувала рубіж 50%. Таке співвідношення міжцентралізованими і децентралізованими ресурсами породжувало консерватизм ізастій у структурах фінансової системи, що орієнтувалася винятково на виконанняпоступаючих «зверху» команд. Тверда регламентація фінансовихвідносин, численні обмеження і заборони сковували ініціативу безпосередніхсуб'єктів господарювання — підприємств і організацій, не дозволяли їхнімкерівникам оперативно приймати рішення, маневрувати коштами з метою досягненнявисоких фінансово-господарських результатів.
Перехід на принципи ринкового господарювання позитивно позначається наобсязі, структурі і напрямках використання фінансових ресурсів, відкриваєпростір для ініціативи і заповзятливості керівників фінансових служб у частиніпошуку коштів. В умовах економічної і фінансової самостійності будь-якийсуб'єкт господарювання має можливість здійснювати формування джерел розширеноговідтворення за рахунок власних фінансових ресурсів шляхом збільшення прибутку іприскореної амортизації, залучення на акціонерній основі або пайових(часткових)початках коштів інших підприємств (організацій, установ), використаннябанківських кредитів, одержання на визначених умовах бюджетних асигнувань.Вчасно укладені зі страховими компаніями договори дозволять знизити ризикпідприємницької діяльності, створять необхідні гарантії відшкодуванняпонесеного підприємством збитку. Формовані з різних джерел фінансові ресурсидають можливість підприємцеві вчасно інвестувати засобу в нове виробництво, принеобхідності розширювати діюче підприємство, фінансувати науково-технічнірозробки і їхнє впровадження, покривати видатки по підготовці і переходу наекологічно чисті технології, здійснювати підготовку і перепідготовку кадрів іт.д.
Фінансове забезпечення відтворювальних витрат здійснюється у видісамофінансування, кредитування і державного фінансування.
Самофінансування засноване на використанні власних фінансових ресурсівсуб'єктів господарювання, При недоліку власних засобів підприємство(організація) може скоротити деякі свої витрати, скористатися позиковимизасобами, використовувати операції з цінними паперами.
Кредитування — це такий спосіб фінансового забезпечення відтворювальнихвитрат, при якому витрати суб'єкта господарювання покриваються за рахунокпозички банку, наданої на засадах терміновості, платності і зворотності.
Державне фінансування здійснюється на безповоротній основі за рахунокзасобів бюджетних і позабюджетних фондів, формованих на різних рівнях державногокерування в процесі розподілу і перерозподілу частини національного доходу. Задопомогою такого фінансування держава цілеспрямовано перерозподіляє фінансовіресурси між виробничою і невиробничою сферами, галузями економіки і територіямикраїни, між формами власності, окремими групами і шарами населення.
Для забезпечення безперебійного й ефективного фінансуваннявідтворювальних витрат велике значення мають фінансові резерви, роль яких вумовах переходу до ринку значно зростає. Фінансові резерви здатні забезпечитибезперервний кругообіг засобів у суспільному відтворенні навіть при виникненнізначних втрат або настанні непередбачених подій. Вони можуть створюватисясамими суб'єктами господарювання за рахунок власних фінансових ресурсів(самострахування), їхніми управлінськими структурами (на основі нормативнихвідрахувань), спеціалізованими страховими організаціями (методом страхування) ідержавою (резервні фонди в бюджетах різних рівнів).
Формування великих фінансових резервів у руках суб'єктів господарюваннямалоефективне з економічної точки зору. Більш доцільним є формування резервівбюджетним методом і методом страхування, тому що тут досягається більш висока оборотність резервуємих засобів/>/>/>1.2 Законодавчабаза в процесі управління
Акти державногоуправління мають ряд властивостей та ознак, що дозволяють класифікувати їх забагатьма різними критеріями: за юридичними властивостями; за органами, що їхвидають; за порядком їх видання; за формою; за часом та територією дії тощо.Найбільш важливе значення має класифікація за юридичними властивостями та заорганами, що видають акти.
 За юридичнимивластивостями акти державного управління поділяються на два види: нормативні таіндивідуальні акти. Подібний поділ актів зумовлений правотворчою таправозастосовною формами управлінської діяльності.
 Нормативні актидержавного управління містять у собі загальні правила поведінки, які регулюютьоднотипні явища, визначені види суспільних відносин. Вони розраховані убільшості випадків на тривалий час, їх дія, як правило, не вичерпуєтьсяоднократним застосуванням. Нормативний акт застосовується завжди, колиякий-небудь суб’єкт вступає до сфери відносин, що регулюються цим актом.Характерною ознакою нормативного акту є відсутність у ньомуконкретно-визначеного суб’єкта.
 Індивідуальніакти державного управління — акти застосування норм права до конкретних фактів,випадків. Вони встановлюють, змінюють чи припиняють конкретніадміністративно-правові відносини, завжди адресовані певним суб’єктамконкретних відносин Розглядаючи співвідношення нормативних та індивідуальнихактів, треба мати на увазі, що фактично велика кількість актів державногоуправління містить одночасно норми права і конкретні індивідуальні приписи.Подібні акти, є за своєю природою змішаними
 Розглянемокласифікацію актів державного управління за органами, що їх видають та порядокоприлюднення та набуття чинності цих актів. Це — акти, що видаються ПрезидентомУкраїни, Кабінетом Міністрів України, центральними та місцевими органамивиконавчої влади.1. Президент України на основі та на виконання Конституції ізаконів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконанняна території України (ст.106 Конституції України). Згідно ст.4 розділу XVПерехідні положення/>/>/>Фінанси регулюють такі закони: бюджетний кодекс, закон «Пробюджет» Закон «Про оподаткування»1.3 Співпрацяміністерства фінансів з міжнародними фінансовими організаціями
На сьогодні співробітництво України з ГрупоюСвітового банку — кредитна установа, головна мета якої полягає у наданнідопомоги країнам для їх інтеграції у світову економіку та сприянню триваломуекономічному зростанню і зниженню рівня бідності у країнах, що розвиваються. Доструктури Світового банку входять Міжнародний банк реконструкції та розвитку(МБРР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку(МАР) і Багатостороннє агентство гарантій та інвестицій (БАГІ).
Міжнародний банк реконструкції та розвитку(МБРР).
Головною установою Світового банку є Міжнароднийбанк реконструкції та розвитку, що був створений у 1944 році. Це одна знайбільших і найвпливовіших у світі міжнародних фінансово-кредитних установ.
Згідно зі статей Угоди метою банку є:
o сприяння реконструкції і розвитковітериторій його членів шляхом інвестування капіталу для відродження економік,зруйнованих війною;
o сприяння інвестуванню іноземного капіталушляхом гарантування або участі у позиках та інших інвестиціях, що здійснюютьсяіноземними інвесторами;
o сприяння довгостроковому збалансованомузростанню міжнародної торгівлі та підтримки рівності і збалансованості урозрахункових балансах шляхом заохочення міжнародного інвестування у розвитоквиробничих ресурсів своїх членів.
Членство у МБРР є відкритим для всіх членівМВФ.
Україна вступила до МБРР 3 вересня 1992 рокувідповідно до Закону України від 3 червня 1992 року №2402-XII «Про вступУкраїни до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції ірозвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатосторонньогоагентства по гарантіях інвестицій».
Міжнародна фінансова корпорація (МФК).
Міжнародна фінансова корпорація поряд з МБРРвходить до групи Світового банку. Ця міжнародна організація була створена 1956року з ініціативи США.
Корпорація має на меті сприяти економічномурозвиткові шляхом підтримки зростання продуктивності приватного підприємництвау країнах-членах корпорації, передусім у найменш розвинених регіонах, щодоповнює діяльність МБРР. У співпраці з приватними інвесторами корпорація допомагаєфінансувати створення, вдосконалення і розширення приватних підприємств звисокою продуктивністю, що сприятиме розвиткові країн-членів корпорації завдякикапіталовкладенням без гарантій їх погашення відповідними урядами.
Членами корпорації можуть бути лише члениМБРР.
МФК за організаційною структурою і методамиуправління побудована аналогічно до МБРР.
МФК має Раду керуючих, Раду директорів,голову Ради директорів, президента і персонал для виконання зобов’язанькорпорації.
Міжнародна асоціація розвитку (МАР)
Міжнародна асоціація розвитку була створенаяк філія МБРР у 1960 році.
Метою асоціації є підтримка економічногорозвитку, збільшення продуктивності і життєвих стандартів життя у меншрозвинутих країнах світу, що є членами асоціації, в особливості запровадженняфінансування для задоволення важливих потреб їх розвитку на сприятливішихумовах для балансу платежів, ніж надаються звичайними кредитами і таким чиномпродовження завдання розвитку МБРР та підтримки його діяльності.
Для досягнення поставленої мети МАР надаєбезпроцентні кредити на 35-40 років. Погашення кредитів починається з 11-гороку після початку їх використання. МАР стягує 0,75% комісійних.
Членами асоціації можуть бути лише члениМБРР.
МАР за організаційною структурою та методамиуправління побудована аналогічно до МБРР.
Асоціація має Раду керуючих, виконавчихдиректорів, президента і персонал, необхідний для виконання визначенихзобов’язань.
Багатостороннє агентство згарантій інвестицій (БАГІ)
Країни-члени Світового банку створили у 1988році Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій, що страхуєкапіталовкладення від політичного ризику, на випадок експропріації, війни,зриву контрактів, інших форс-мажорних обставин.
Головним завданням БАГІ є стимулюванняпотоку інвестицій на виробничі цілі між країнами –членами та особливо в країни,що розвиваються, доповнюючи таким чином діяльність МБРР, МФК та іншихміжнародних фінансових організацій.
Членами БАГІ можуть бути лише члени МБРР.
БАГІ за організаційною структурою і методамиуправління побудована аналогічно до МБРР.
Агентство має Раду керуючих, Радудиректорів, президента і персонал для виконання зобов’язань БАГІ.
Світовим банком здійснюється в рамках прийнятої банкомв жовтні 2003 року Стратегії в питаннях допомоги Україні на період 2004-2007роки. [11]
Нова стратегія Світового банку допомоги Українібазується на пріоритетах України, зокрема, щодо забезпечення стійкогоекономічного зростання, подолання бідності та становлення середнього класу,сприяння людському розвитку, захист навколишнього середовища, поступоваінтеграція у світову економічну та фінансову системи, зменшення регіональнихдисбалансів, подальший прогрес на шляху прозорості, підзвітності тавідповідальності уряду.
Стратегія передбачає широку програму кредитної тадослідницької діяльності. Протягом реалізації нової стратегії загальний обсягзапозичень від Світового банку в рамках, передбачених базовим сценаріємкредитування, складатиме від 1,8 до 2,4 млрд. дол. США.
Ключову роль в стратегії відіграє «Програмнасистемна позика» (ПСП). Проект Програмної системної позики — найбільшкомплексний проект за період співробітництва України і банку, який включив усебе заходи щодо реформування ключових секторів економіки України.
Метою проекту єпідтримка конкретних результатів, які було досягнуто в рамках програмиструктурних реформ уряду України, у п’яти тематичних напрямках: посиленняфінансової дисципліни, державна регуляторна політика, права власності,підзвітність державного сектору, управління соціальними та екологічними ризиками.В 2001 році здійснено перший етап проекту «Програмна системна позика»,за яким Україна отримала позику на суму 250 млн. дол. США.
Нині триваєреалізація другого етапу ПСП. На переговорах в липні 2003 року українська сторона досягладомовленості з банком щодо виділення коштів ПСП-2 позики двома траншами (першийтранш — 75 мільйонів доларів США та другий транш – 175 мільйонів доларів США). Вминулому році Україна виконала умови, необхідні для надання коштів першоготраншу за «Програмною системною позикою –2». 19 грудня 2003 рокуугода про позику набула чинності та були отримані кошти в розмірі 75 млн. доларівСША. Україна вже виконала ряд умов, необхідних для отримання коштів другоготраншу: ліквідовано бюджетну заборгованість зсоціальних виплат, створено правову базу для реєстрації та виконаннязабезпечених угод (для рухомого та нерухомого майна), створено автоматизованусистему виконання бюджету АС „Казна", яку впроваджено в усіх обласнихуправліннях Держказначейства, зменшено податкові пільги та вилучення для різнихгалузей економіки, ухвалено Закон України „Про загальнообов’язкове держанепенсійне страхування". Стратегія допомоги Україні передбачає впровадження банком інвестиційнихпроектів. Характерною рисою стратегії допомоги Україні є її соціальна спрямованість.Увагу зміщено з питань розвитку окремих галузей економіки на вирішеннясоціальних проблем, що існують в Україні, зокрема, це підтримка охорониздоров’я, боротьба з епідеміями, розвиток місцевих громад, скорочення бідності,вирішення соціальних проблем, пов’язаних з реструктуризацією вугільної галузі.
На завершальнійстадії впровадження знаходиться проект „Розвиток системи казначейства",(загальна сума проекту 16,4 млн. дол. США, використано станом на 01.11.2004року 15,71 млн. дол. США). Проект, метою якого було створення розвинутоїкомп’ютеризованої казначейської системи як ефективного інструменту виконаннядержавного бюджету та управління державними коштами, став найбільш успішним тарезультативним, який визнається Всесвітнім банком та Міжнародним валютнимфондом.
В результатівпровадження проекту було створено трирівневу систему казначейства, щоскладається з центрального апарату Державного казначейства України (ДКУ), 27обласних управлінь Держказначейства (УДК), 633 районних відділень Держказначействата запроваджено структуру Бюджетної класифікації у відповідності до вимогСтатистики державних фінансів (GFS). Система Держказначейства стала місцем зберігання інформації про всіпочаткові бюджетні призначення, про будь-які зміни до них, що відбувалисяпротягом року, та платежі за витратами. Починаючи з 2001 фінансового року, булозапочатковано основи реєстрації та контролю зобов’язань. Впровадження автоматизованої системиобліку виконання бюджетів «КАЗНА», розробка якої фінансується зарахунок коштів позики, знаходиться на завершальній стадії. Нині зазначенепрограмне забезпечення розгорнуте у всіх обласних управліннях, а в 24 з них і вмм. Києві та Севастополі повністю впроваджене та експлуатується.
Важливу роль дляекономіки держави має проект „Модернізація податкової служби" (сумапозики 40,0 млн. дол. США), який зараз на стадії реалізації. Основнимизавданнями впровадження зазначеного проекту є:
 забезпеченняумов для добровільного виконання вимог податкового законодавства платникамиподатків;
забезпеченняповного і своєчасного надходження податків і зборів до бюджету;
підвищення довірисуспільства України шляхом забезпечення прозорості, компетентності таоб’єктивності податкової служби;
повнакомп’ютеризація та автоматизація всіх процесів адміністрування податків.
Соціально-економічнийефект, який очікується від впровадження проекту „Модернізація податкової служби":
 збільшення надходжень до бюджетувнаслідок підвищення рівня добровільної сплати податків та стабільного розвиткупідприємництва;
послідовнерозширення бази оподаткування через удосконалення законодавства та процесівадміністрування податків;
„клієнтоорієнтованаподаткова служба";
 скороченнявитрат на адміністрування податків;
покращенняінвестиційного клімату через поліпшення умов податкового обслуговування;
 приведеннядіяльності Державної податкової служби України у відповідність з кращимисвітовими стандартами і підготовка до інтеграції України з Європейським союзом.
У соціальному секторі України реалізуютьсяважливі для України інституціональні проекти, серед яких :
 проект «Фонд соціальних інвестицій»,сума позики 50,21 млн. дол. США; проект «Контроль за туберкульозом таВІЛ/СНІДом в Україні», сума позики 60,0 млн. дол. США;
Найбільшими за обсягом інвестиційнимипроектами, які впроваджуються на території України, є:
 проект «Реабілітація та розширенняцентралізованого теплопостачання м. Києва», сума позики 200,0 млн. дол.США.
проект «Енергозбереження вадміністративних та громадських будівлях м. Києва», сума позики 18,29 млн.дол. США
 проект «Водопостачання та каналізація м. Львів»,сума позики 24,25 млн. дол. США. Проект «Видача державних актів на правовласності на землю в сільській місцевості та розвиток системи кадастру»,сума позики 195,13 млн. дол. США.
В рамках співробітництва нашої країни таМБРР за період з 1993 по 2004 роки Україна і банк уклали угоди про наданняпозик для впровадження 28 системних та інвестиційних проектів банку на загальнусуму 3 521,38 млн. дол. США і 7,67 млн. євро.[12]

/>2 АНАЛІЗ ДИНАМІКИ ОСНОВНИХ ФІНАНСОВИХПОКАЗНИКІВ
2.1Аналіз фінансових макроекономічних показників і їх вплив
У 2000-2007 рокахзростання української економіки постійно перевищувало очікування експертів,відзначають аналітики світового банку. Середні темпи приросту ВВП склали 7,5%,а дохід на душу населення, розрахований за методом Атласу, виріс з $700 в 2000році до $1940 у 2006 році.
Проаналізуємоосновні макроекономічні показники: