Управління фінансами в Україні

Міністерство освіти і науки України
Запорізька державна інженерна академія
Заочне відділення факультету менеджменту і фінансів
Кафедра економічної теорії
Контрольна робота
курсу: „Фінанси”
Тема: „Управління фінансами в Україні”
Виконала: Лавруша Олена Григорівна
Група: ОіА – 05 – 1з
Номер залікової книжки:
Дата здачі на перевірку:
Перевірив: Антипенко Євгеній Юрієвич
Дата перевірки:
Запоріжжя 2007

Контрольна робота 28с., джерел літератури 5.
Питання управління фінансами в нашій державіна сьогоднішній день є дуже актуальне. У першому питанні у розглянула поняттяфінансів та фінансової системи. Фінанси — це економічна категорія, щовідображає економічні відносини в процесі створення і використання фондівгрошових коштів. У другому – поняття управління фінансами. Управліннядержавними фінансами — це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливудержави на формування і використання централізованих і децентралізованих фондівфінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні державних органівуправління.
У третьому – органи управління фінансами:Міністерство фінансів, до якого входять: Контрольно-ревізійна служба і Державнеказначейство, Державна податкова адміністрація, Рахункова палата, Комітетнагляду за страховою діяльністю, Аудиторська палата.
У четвертому питанні я розглянула методиуправління фінансами.
Вплив на фінансові відносини здійснюється задопомогою спеціальних методів: фінансового прогнозування, фінансовогопланування, фінансового регулювання, фінансового контролю.
Ключові слова: Фінанси, управління фінансами,податки, фінансове прогнозування, фінансове планування, фінансове регулювання,фінансовий контроль.

ПЛАН
Вступ… 4
1. Фінанси та фінансовасистема. 6
2. Поняття управлінняфінансами. 10
3. Органи управлінняфінансами та їх функції 13
4. Методи управлінняфінансами. 18
Висновок… 27
Література… 28
Вступ
Управління як діяльність існувало протягомусієї нашої історії. Можна сказати, що управління існувало певною міроювідтоді, як у людей виникла потреба у спільній праці. Коли треба було збирати податки,створювати армію, годувати людей, які самі не виробляли харчів, тоді посталапевна форма управлінської діяльності.
Управління в економіці — це свідомеспрямування економічних і соціальних процессів для досягнення збалансованості,пропорційності й оптимальності. При цьому визначальними є фактори: діяоб'єктивних економічних законів, вплив приватних, колективних і державнихінтересів, потреби суспільства.
Світовий досвід переконує, що в основі успіхівпрогресу завжди лежать безпосередні економічні інтереси людини, дисципліна іпорядок, чітка система організації та управління процесами капіталотворення,формування фондів негромадження і споживання.
Сучасний бізнес — це високоорганізована йефективно функціонуюча система дій підприємців незалежно від форм власності йгосподарювання в ринковій економіці демократичного суспільства. Ця системанічого спільного не має з хаотичною базарною економікою, що переважає нині впострадянських країнах.
У високорозвинутих країнах регулюючий механізмоб'єднує як ринкову кон'юнктуру, так і регулюючі функції держави черезбанківсько-фінансову, монетарну, кредитну, бюджетну, страхову, митну,антимонопольну, податкову політику.
До розуміння потреби у державному регулюванніекономічних перетворень прийшли в останні роки керівники і нашої держави. Протецього не скажеш про значну частину підприємців, які ратують за повне усуненнядержави від регулювання ринкових відносин і за ліквідацію інституцій державногоконтролю.
Отже, необхідно визначитися, яке державнеуправління потрібне економіці України та яке місце в цьому процесі повинензаймати державний фінансовий контроль.
1. Фінанси та фінансова система
Фінанси є неминучим атрибутом, як організаціїпідприємницької діяльності, так і держави. Необхідність фінансів зумовленаоб'єктивністю товарного виробництва, дією законів виробництва і законів обміну,національними інтересами держави і суспільства. У межах суспільства і державифінанси, як і економічна система загалом, набувають національних ознак. Вонивиражають сукупність національних відносин, за допомогою яких здійснюютьрозподіл валового суспільного продукту і національного прибутку для утворення івикористання грошових фондів на розширене відтворення сфери виробництва,соціальної інфраструктури і підйому рівня життя людей.
Без постійного фінансового живлення складовихчастин економічної системи наступає їх недієздатність з відповідниминегативними наслідками. Тому фінансова система виступає чинником інтеграціївсіх чинників економічної системи їх високоефективного функціонування іакумулятором грошових ресурсів для здійснення повторного циклу виробництва нацьому ж або вищому рівні.
За формами організації фінанси мають трирівні:
— фінанси загальнодержавні;
— фінанси підприємств і їх галузей;
— фінанси населення.
Фінанси держави і підприємств забезпечуютьвиконання функцій державою і підприємством або керівництвом галузі.
Матеріальною основою фінансів є національневиробництво. Основою загальнодержавних фінансів є бюджет, тобто виражений в грошовихсумах розклад майбутніх прибутків і витрат держави, який складають щорічно.Соціально-економічну природу бюджету держави, його роль в економічному іполітичному житті країни структуру прибутків і витрат визначає характердержавного суспільного устрій.
Система фінансів в Україні тільки з 90-х р.р.почала формуватися як національна. До того часу вона була складовою частиноюцентралізованої фінансової системи колишньої радянської держави і залежала відйого фінансової політики. Характер фінансової системи в той час відображавхарактер самої системи господарювання і був витратним і неефективним.Екстенсивні методи господарювання, відсутність стимулів до високоефективногопраці приводили до збитковості підприємств в промисловості і господарств вагропромисловому комплексі. Такі підприємства постійно субсидувалися з бюджетуза рахунок більш ефективних підприємств, що підривало будь-який інтерес додобросовісного відношення і продуктивного труда. Регіональні бюджети і фондирозвитку підприємств формували по нормативах, певними центральними відомствами.Ними ж регламентували і використання цих фінансових ресурсів. Фінансова системаформувала споживчу психологію виробників, відчужувала від підприємницькоїініціативи, від уміння ризикувати під час створення нових виробництв, відпотреби цінити кошти, ресурси, розраховувати витрати на виробництво.
Незалежній Україні доводиться створюватиякісно нову фінансову систему, яка б була позбавлена всіх негативних межпопередньої, яка б стимулювала високоефективний труд, ліквідувала будь-якуформу експлуатації людини, яка стала б знаряддям перебудови демократичногосоціально справедливого суспільства, підйому життєвого рівня народу.Необхідність національної фінансової системи обумовлює державна самостійністьУкраїни і переклад економіки на ринкові відносини. Українська національнафінансова система повинна створити таку сукупність економічних відносин, задопомогою яких можна здійснювати планомірний розподіл сукупного суспільногопродукту і національного прибутку для утворення і використання грошових фондівна інвестування розширеного і високоефективного виробництва, сфери послуг ізадоволення соціальних потреб народу
Перехід економіки України до ринкового типу іперші кроки до створення національної фінансової системи показують, що державаорієнтується на посилення економічної незалежності, підприємницької діяльностіі на активну участь в міжнародних фінансово-торгових розрахунках.
Бюджетна система складається з двох частин:
— прибуткової;
— витратної
Перша частина забезпечує акумуляцію коштівчерез систему податків, інша — розподіл акумульованих коштів на виробничі,соціальні і державні потреби.
Інструментом формування прибуткової частинибюджету є система податків.
Податки — це обов'язкові платежі, щонормуються до державного або місцевого бюджету, які вносять окремих осіб,підприємства, організації і установу.
Податки розділяють на прямі і непрямі. Допрямих податків належать податки з прибутку (прибутковий податок), спадщини,землі, будівель і тому подібне. До непрямих — мито, податок на додану вартість,акцизи і інші. Податкова система є основою формування державного бюджету іподаткової політики.
Податкова політика має велике значення дляфінансової системи загалом, оскільки від її гнучкості залежить вплив фінансовоїсистеми на виробництво, зокрема на стимулювання виробництва. Для сбалансуванняекономічної системи найкращої є така система оподаткування, в якій відноснозростає частка прямих податків і меншає частка непрямих.
Витратну частину бюджету визначають суспільніі державні потреби, які можуть формувати в різних співвідношеннях такуструктуру витрат:
— на народне господарство;
— на соціально-культурні заходи і науку, науправління;
— на оборону,
— інші. (4) 2. Поняття управління фінансами
В умовах глобалізації економіки наявністьефективної системи управління державними фінансами (далі — система управлінняфінансами) має фундаментальне значення для забезпечення стабільностінаціональної бюджетної системи, а також загальної  фінансової безпеки тастійкого економічного зростання кожної країни. Вона займає провідне місце всистемі державного управління. Принципи і механізми, що лежать в її основі, є,з одного боку, фактором соціально-економічного розвитку країни, з іншого, — ефективним інструментом державного регулювання. (5)   У Великому тлумачномусловнику слово «управляти» означає спрямовувати діяльність, керувати,направляти діяльність кого-небудь, чого-небудь. Тому управління — це процесвпливу на кого-небудь або що-небудь. Крім того, слово «управління»поєднують з діяльністю органів влади, керівних органів тощо.
Отже, управління можна трактувати як:
— процес впливу;
— як систему суб'єктів, що управляють,об'єктів, якими управляють, та управлінських дій.
Управління в економіці — це свідомеспрямування економічних, соціальних процесів для досягнення збалансованості,пропорційності й оптимальності.
При цьому визначальними є такі фактори:
— дія об'єктивних економічних законів;
— вплив державних, колективних, приватнихінтересів та необхідність їх поєднання;
— потреби суспільства.
Світовий досвід переконує, що в основі успіхівпрогресу завжди лежать безпосередні економічні інтереси людини, дисципліна іпорядок, чітка система організації та управління процесами капіталотворення, формуванняфондів нагромадження і споживання.
В фінансах управління означає процес впливу нафінансові відносини, фінансові ресурси, їх організацію для реалізаціїфінансової політики. Крім того, управління фінансами можна визначити яксукупність органів апарату управління всіх рівнів та їх управлінських дій. (3)
Управління державними фінансами — цесукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування івикористання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів, щознаходяться в розпорядженні державних органів управління. (2)
Метою фінансового управління є забезпеченнянеобхідними фінансовими ресурсами та підвищення ефективності фінансовоїдіяльності.
Предметом фінансового управління є регулюванняфінансових потоків. (3)
Управління фінансами включає об'єкт і суб'єкт.Об'єктом управління є централізовані й децентралізовані фонди фінансовихресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланках державних фінансів.(2)
Об'єктами виступають фінансові відносини, втому числі відносини, пов'язані з формуванням і використанням фондів грошовихкоштів. Найважливіші об'єкти — це фінанси підприємств, організацій і установ,фінанси домогосподарств, державні фінанси. Суб'єктами управління виступаютьдержава (в особі законодавчих і виконавчих, в тому числі фінансових органів),фінансові служби підприємств, організацій, установ. (4)
Суб'єкт управління фінансами впливає на об'єктчерез фінансовий механізм. Основними формами цього впливу є фінансовепланування і прогнозування, фінансове регулювання, стимулювання, фінансовийоблік і контроль. Форми, як і методи впливу, здійснюються при використанніпевних фінансових інструментів, до яких належать фінансові норми, фінансовіліміти, стимули, санкції тої (2)
У практичному плані управління фінансами — цесукупність форм і методів цілеспрямованого впливу суб'єктів управління наформування і використання фінансових ресурсів.
Поняття «управління фінансами»пов'язують з управлінням на рівні держави чи галузі. На рівні підприємстврізних організаційних форм та різних форм власності в сучасних умовахвикористовують поняття «фінансовий менеджмент». Фінансовий менеджмент- це управління фінансами підприємства, направлене на досягнення його мети задопомогою певних методів.
Управління фінансами базується на об'єктивнихта суб'єктивних законах суспільного розвитку, на знанні та використаннізакономірностей розподілу валового внутрішнього продукту і національного доходув централізованих і децентралізованих сферах фінансових відносин. До такихзаконів відносяться: закон вартості; закон попиту і пропозиції; законциклічності розвитку економіки, закон обмеженості ресурсів, закон економічноїрівноваги, закон власності, закон зменшення граничної продуктивності, законраціональних очікувань тощо.
Знання та використання економічних законівзабезпечує збереження і розвиток існуючої в даній державі системи суспільнихвідносин. (3) 3. Органи управління фінансами та їхфункції 
Управління фінансами включає дві основніскладові: система органів управління і система методів управління.
Центральне місце в системі органів управлінняфінансами в Україні займає Міністерство фінансів, як і в багатьох провіднихзарубіжних державах (Німеччина, Канада, Японія, Швеція, Польща та інші країни).(3)
Міністерство фінансів та його підрозділиочолює перший блок системи органів управління, який має першочерговий вплив натакі ланки фінансової системи, як бюджет держави, державний кредит, фінансисуб'єктів господарювання, міжнародні фінансові відносини.
На Міністерство фінансів в Україні покладенізавдання загального керівництва всією системою фінансів держави. Основними йогофункціями є:
— розробка напрямків фінансової політикидержави та заходів щодо їх реалізації;
— організація бюджетного процесу за всімаетапами;
— мобілізація коштів через систему державногокредиту та управління державним боргом;
— організаційне та методичне регулюванняфінансової діяльності суб'єктів господарювання;
— організація функціонування ринку ціннихпаперів;
— забезпечення розвитку міжнародних фінансовихвідносин тощо.
Міністерство фінансів має розгалуженурегіональну структуру, в якій розмежування повноважень і функцій здійснюєтьсяза регіональним принципом.
Регіональні фінансові органи мають системуподвійного підпорядкування: вертикальну і горизонтальну. Вертикально вонипідпорядковані відповідному фінансовому органу вищого рівня; Горизонтальнофінансові органи підпорядковані місцевим органам самоврядування і входять доскладу відповідних державних адміністрацій.
Але із прийняттям Закону України «Промісцеві державні адміністрації» від 09.04. 1999 р., Указу ПрезидентаУкраїни від 26.08. 1999 р. «Про положення про Міністерство фінансівУкраїни» не було узгоджено питання про функції, обов'язки і підпорядкованістьфінансових органів, що практично ліквідувало вертикальну структуру формування іфункціонального підпорядкування фінансових органів Міністерству фінансівУкраїни.
Правовий вакуум, у якому перебувають місцевіфінвідділи, стримує активне і результативне втілення фінансової, бюджетноїполітики Міністерства фінансів, призводить до втрати керованості ефективним іцільовим використанням бюджетних коштів.
Водночас, доцільно покласти виконанняповноважень місцевих органів влади в галузі бюджету та фінансів на фінансовівідділи, відділи економіки. А з метою перевірки стану управління фінансамиможна було б, на зразок інших країн, у окладі Міністерства фінансів створитиГенеральну фінансову інспекцію.
До складу Міністерства фінансів входять двавідокремлених підрозділи: Контрольно-ревізійна служба і Державне казначейство,на яких покладено функції контролю. (3)
Державне казначейство створено з мстоюзабезпечення повного і своєчасного виконання Державного бюджету. Оскількиоб'єкти фінансування з централізованого бюджету держави розташовані па всійтериторії країни, то здійснювати їх обслуговування з єдиного центру — Міністерства фінансів, украй складно. Казначейство мас таку ж регіональнуструктуру, як і Міністерство фінансів. Розмежування повноважень міжрегіональними органами в частині фінансування видатків здійснюється за ознакамизначення того чи іншого об'єкта фінансування і місця його розташування. (1)
Головнимзавданням Державної контрольно-ревізійної служби є здійсненнядержавного контролю за витрачанням коштів і матеріальнихцінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерськогообліку і звітності в міністерствах, відомствах, державнихкомітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також напідприємствах і організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіхрівнів та державних валютних фондів, розробка пропозицій щодо усуненнявиявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.(5)   Державна податкова адміністрація була спочатку створена теж у складіМіністерства фінансів, а з кінця 1996 р. перетворена у самостійний фінансовийорган. Основне її завдання полягає у реалізації податкової політики держави. Наподаткову адміністрацію покладені такі основні функції:
— розробка проектів податкового законодавства;
— проведення масово-роз'яснювальної роботисеред платників податків;
— облік платників податків та надходжень їх добюджету;
— контроль за правильністю обчислення податківта інших обов'язкових платежів і своєчасністю їх сплати;
— накладення штрафних санкцій іадміністративних стягнень на порушників податкового законодавства;
— міжнародне співробітництво в сферіоподаткування.
Регіональна структура податкової адміністраціїаналогічна системі Міністерства фінансів. Вищою її ланкою є Головна державнаподаткова адміністрація. Вона розробляє проекти податкового законодавства іорганізує податкову роботу та діяльність податкових органів у країні.Регіональними органами є податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим,областях, містах Києві і Севастополі та. податкові інспекції в районах і містахобласного підпорядкування. Податкові адміністрації в областях і містах зрайонним поділом виконують організаційні й консультаційні функції. Безпосереднюподаткову роботу ведуть податкові інспекції в районах і містах (без районногоподілу). Вони здійснюють облік усіх платників, що знаходяться наданій територіїі контролюють їх розрахунки з бюджетом. (1)
Другий блок системи органів управлінняфінансами складається з органів, що здійснюють переважно функції контролю:Рахункова палата, Комітет нагляду за страховою діяльністю, Аудиторська палата.(3) Рахункова палата Верховної Ради України створена з метою здійсненняпозавідомчого контролю за складанням і виконанням Державного бюджету,вироблення й аналізу бюджетної політики держави, контролю в сфері державногокредиту і грошово-кредитної політики. Вона виступає в ролі експертного органуВерховної Ради України, даючи відповідні заключення і рекомендації з питаньфінансової діяльності органів управління. Рахункова палата може проводити такожревізійну роботу в різних ланках фінансової системи. Однак, на відміну відконтрольно-ревізійної служби, яка здійснює детальний контроль за повнимдотриманням фінансового законодавства, здійснює контроль і функціїмакро-економічного фінансового регулювання і дієвості фінансової політики.
Комітет нагляду за страховою діяльністюорганізує функціонування страхового ринку. Він проводить ліцензування страховихкомпаній та видає їм ліцензії на здійснення окремих видів страхування. Комітетздійснює контроль за діяльністю страхових компаній відповідно до страховогозаконодавства, а також розробляє методичні рекомендації щодо страхування.
Страхові компанії заключають угоди настрахування, приймають страхові платежі й виплачують страхові відшкодування,інвестують тимчасово вільні кошти. Вони розробляють форми, види й умовистрахування, встановлюють розміри страхових тарифів, нараховують належніклієнтам виплати.
Аудиторська палата організує незалежнийфінансовий контроль. Вона видає ліцензії юридичним і фізичним особам на правоздійснення аудиторської діяльності й контролює дотримання вимог законодавства заудиторського контролю. (1)
Основним фінансовим інститутом третього блокуорганів системи управління фінансами в Україні є Національний банк України. Вінздійснює:
— емісію грошей, виступаючи інструментомфінансових відносин;
— регулювання грошового обігу в Україні;
— організацію ефективного функціонуваннякредитної системи;
— забезпечення проведення міжбанківськихрозрахунків;
— обслуговування Уряду, виконуючи агентськіпослуги з розміщення державних цінних паперів, обслуговуючи державний борг;
— організацію касового виконання бюджету;
— проведення міжнародних розрахунків держави;
— валютне регулювання і встановленняофіційного курсу валют чи валютних коридорів.
На Національний банк України покладено такожфункції контролю за банківською системою країни.
Значної уваги заслуговують такі органиуправління як Пенсійний фонд та Фонди обов'язкового загальнодержавногосоціального страхування, які входять до четвертого блоку органів управління.Вони створені з метою фінансового забезпечення реалізації соціальних гарантій вУкраїні. Так, Пенсійний фонд акумулює і раціонально розміщує кошти, призначенідля пенсійного забезпечення. Він виконує функції нарахування пенсій іпроведення їх виплат. Пенсійний фонд, як орган управління, має відповідніповноваження з контролю за повнотою і своєчасністю сплата внесків до фонду.Фонди соціального страхування здійснюють управління коштами, призначеними длявиплати соціальних допомог і здійснення соціального захисту населення України.Аналогічно Пенсійному фонду, вони виконують функції управління та контролювідносно цільового призначених фінансових ресурсів даного фонду. (3) 4. Методи управління фінансами 
Вплив на фінансові відносини здійснюється задопомогою спеціальних методів:
— фінансового прогнозування;
— фінансового планування;
— фінансового регулювання;
— фінансового контролю. (3)
Центральне місце в управлінні фінансамипосідає, фінансове планування й прогнозування. У процесі планування йпрогнозування проводиться оцінка стану фінансів у державі, в підприємницькихструктурах, в установі чи організації, виявляються можливості щодо збільшенняфінансових ресурсів, їхнього ефективнішого використання, скорочення непродуктивнихвитрат. При прогнозуванні використовується великий обсяг інформації, що даєзмогу глибше дослідити ситуацію, що склалася, і на цій основі прийнятиобгрунтованні рішення. (2)
Фінансове прогнозування — це передбаченняймовірного фінансового стану держави, галузі, підприємства, обґрунтуванняпоказників фінансових планів. Прогнози можуть бути середньостроковими (5 10років) і довгостроковими (більше 10 років). Фінансове прогнозування передуєстадії складання фінансових планів, розробляє концепцію фінансової політики напевний період.
Мета фінансового прогнозування — є визначенняреально можливого обсягу фінансових ресурсів, джерел їх формування, напрямки їхвикористання на період, що прогнозується. Фінансові прогнози дозволяють органамфінансової системи намітити різні варіанти розвитку та удосконалення системифінансів, форм і та методи реалізації фінансової політики.
Фінансове прогнозування передбачаєзастосування різних методів, основними з яких є:
— асоціація і аналогія;
— побудова економетричних моделей, що описуютьдинаміку показників фінансових планів в залежності від факторів, що визначаютьі впливають на економічні процеси;
— кореляційно-регресивний аналіз;
— метод безпосередньої експертної оцінки;
При цьому використовується системний підхід,який залучає наступні елементи діалектичної логіки:
— об'єктивність і повноту розгляду напрямківрозвитку і показників;
— аналіз економічних процесів у динаміці тарозвитку;
— вивчення явищ у взаємозв'язку івзаємозалежності;
— історичний підхід.
Створення відповідного фінансового прогнозу — завдання нелегке, бо коливання фінансових ринків і швидкі зміни у фінансовихвідносинах не лише роблять прогнозування складнішим, а й важливішим. Фінансовіпрогнози не можуть бути виконані з великою точністю, тому що може відбутисябагато подій, які спричинять невідповідність між дійсністю і прогнозом.
Процес фінансового прогнозуваннязосереджується на наступних аспектах:
— ресурси;
— економічна та фінансова ситуація;
— фінансова політика.
Розрахунок прогнозних показників та визначеннярівня фінансового становища в майбутньому здійснюється в декілька етапів.
Етапи фінансового планування:
І-ий етап: складання аналітичного балансу
ІІ-ий етап: виділення впливових факторів
ІІІ-ий етап: вихід на розрахункові величинифакторів
На першому етапі на підставі аналізупоказників попередніх періодів складається аналітичний баланс і визначаютьсявхідні дані для розрахунку необхідних показників, які розміщуються за рангом взалежності від ступеня їх вагомості.
Другий етап полягає у виділенні факторів, якімають першочерговий вплив на відібрані показники, визначаються допустимі межівпливу цих факторів.
Третій етап — вивчаються можливості виходу нарозрахункові величини факторів.
На цих розрахунках базуються висновки профінансовий стан (фінансові відносини), намічається стратегія дій та складаєтьсяфінансовий план.
В економічній літературі плануванняпредставляють як діяльність з прийняття рішень, які орієнтовані на майбутнє.
Стосовно фінансового планування — цедіяльність по збалансуванню і пропорційності фінансових ресурсів. При цьому«збалансування» означає оптимальне співвідношення між фінансовимиресурсами, джерелами їх формування та обсягами використання.
Пропорційність — раціональне співвідношенняміж розміром доходу до сплати податку і після сплати податку по регіонахгалузях, підприємствах.
Фінансове планування представляє собоюскладову народногосподарського планування, в його основі лежать показникасоціально-економічного розвитку. Процес створення, становлення і трансформуваннясистеми планування в Україні за роки радянської влади можна умовно поділити нанаступні періоди:
— період „воєнного комунізму";
— період поєднання плану та ринку за часівнепу (акцент на поточне планування);
— період створення Держплану України і системипланового управління економікою (започатковується методологія прогнозногопланування);
— період значного розвитку методологіїпланування у довоєнний період (поява програмно-цільового підходу довстановлення прогнозних показників);
— період планування під час ВеликоїВітчизняної війни (складання воєнно-господарського плану в розрізі декади,місяця кварталу);
— період планового управління післявоєнноювідбудовою народного господарства (повернення до складання п'ятирічних планівяк основної форми планування, значна увага приділяється плануванню показниківна наступний рік, застосовувались єдиний принципи планування, ідентичність формскладання планів і використання єдиних методів планування);
— період розвитку планування в 1956-1965 рр(поява семирічних планів);
— період планування після 1965 р. по 1991 р.(повернення до п'ятирічних планів, поява „зустрічних" планів, вимогперевиконання планів, фінансове планування, спрямоване на структурну перебудовуекономіки, поява початків стратегічного планування, яке стримувалосьпланово-директивним типом фінансової політики).
Аналізуючи ці періоди планування, можнаконстатувати, що радянське керівництво не мало комплексної програми подальшогорозвитку країни.
Сучасне фінансове планування направлено накоординацію діяльності всіх органів фінансової системи. Відноснавідокремленість ланок фінансової системи визначає необхідність розробки системифінансових планів. Система фінансових планів відображає:
— особливості форм і методів утворення івикористання грошових фондів;
— галузевий і територіальний перерозподілфінансових ресурсів;
— розподіл фінансових ресурсів за сферамифінансових відносин;
— розподіл фінансових ресурсів на рівніпідприємства.
Головним об'єктом фінансового планування єфінансові відносини і фінансові ресурси, які знаходять своє кількісневідображення в плані. Рух коштів конкретного грошового фонду виражається ізакріплюється у відповідних фінансових планах. Центральне місце в системіфінансових планів належить бюджетному плану, в якому відображається рухбюджетного фонду, форми та методи його утворення і використання, структурадоходів і видатків. Відповідно, рух позабюджетних, страхових фондіввідображається також у фінансових планах доходів і видатків. В доходній частинівказуються джерела та обсяги надходжень коштів до фонду, в видатковій — напрямки та обсяги використання коштів цього фонду.
Процес планування діяльності підприємств внових господарських умовах використовує систему бюджетування. Бюджет на рівніпідприємства — це плановий документ, що відображає господарські операціїпідприємств та результати, пов'язані з їх виконанням.
Найважливішою передумовою ефективностіфункціонування будь-якого економічного інструменту, у тому числі й фінансовогопланування, є розробка науково обгрунтованих принципів та їх впровадження івикористання у практичній діяльності. До основних принципів фінансовогопланування можна віднести наступні принципи: принцип повноти, принципобґрунтованості, принцип реальності, принцип інтегрованості, принцип гнучкості,принцип економічності.
Принцип повноти означає, що розроблені плани(бюджети) та показники повинні охоплювати всі сфери та види діяльності.Реалізується у зведеному бюджеті. Окрім того, залежно від періоду, якийохоплюється плануванням, виділяють:
— стратегічні (декілька років) плани;
— тактичні (квартал-рік) плани;
— оперативні (до одного місяця) плани.
Оперативні плани розробляються стосовноконкретних функцій; тактичні — у відповідності до поставлених завдань;стратегічні — у відповідності до поставленої мети.
Принцип обґрунтованості полягає в необхідностіорієнтації на існуючий фінансово-економічний стан, на соціально-економічнізавдання й потреби ринку.
Принцип реальності ґрунтується на врахуваннівсіх лімітів фінансових ресурсів, на основі раціональних норм і нормативів, навикористанні прогресивних методів їх розробки.
Принцип інтегрованості обумовлюєтьсянеобхідністю тісного взаємозв'язку між різними видами планів (бюджетів) з тим,щоб виконання планів нижчого рівня найбільшою мірою сприяло виконанню планіввищого рівня. Реалізація цього принципу забезпечується тим, що кожний наступнийплан розробляється виходячи із завдань попереднього плану. Так, тактичні плани(бюджети) розробляються па базі стратегічних, оперативні — на базі тактичних іє їх продовженням і деталізацією. Даний принцип передбачає взаємозв'язокзведеного і функціональних планів.
Принцип гнучкості вимагає, щоб розробленасистема планів мала можливість корегування при зміні фінансово-економічних умову суспільстві. Необхідність реалізації цього принципу зумовлена постійнимиактивними змінами зовнішнього середовища та потребою своєчасної адаптаціїпланів до них. Особливо важлива така адаптація в умовах трансформаціїекономіки. В Україні одним із найяскравіших проявів цього є нестабільністьнормативно-законодавчої бази, наявність інфляції, розбудова податкової,бюджетної, фінансової системи. Для забезпечення реалізації принципу гнучкостінеобхідно використовувати систему змінного планування, створення резервів,перегляд планів з урахуванням змін зовнішнього середовища.
Принцип економічності полягає в тому, щовитрати на планування (бюджетування) повинні раціонально співвідноситися зотриманими результатами. Виконання цього принципу важливе, якщо врахувати, щопланування — це досить складний процес, який потребує додаткових витрат часу,ресурсів тощо. Реалізація даного принципу забезпечується розробкою раціональнихформ планів, виключенням дублюючої та не релевантної інформації, ефективноїорганізації всього процесу.
Сучасним методом фінансового планування єфінансове програмування, яке використовує програмно-цільовий підхід. В основуцього методу покладено чітке формулювання мети й завдань і визначення засобівїх досягнення та вирішення.
На рівні держави фінансове програмуванняпередбачає:
— встановлення пріоритетів державних видатківза напрямками;
— підвищення ефективності використаннядержавних коштів;
— припинення фінансування у відповідності звибором альтернативного варіанта.
Вибір варіанта програми залежить, перш за все,від ресурсних факторів. При цьому враховуються не тільки масштаби, значення таскладність досягнення мети, але й обсяг ресурсів, які є очікуваний сумарнийефект, потенційні втрати від недосягнення мети.
Фінансове програмування використовується врозвинутих країнах з 60-х р ж і в. Суть його полягає у складанні«плаваючих» планів видатків на п'ять років. Кожний рік план підлягаєкоригуванню на основі очікуваного виконання показників плану поточного року.Показники при ньому пересуваються за п'ятирічною шкалою на рік вперед. Плановіпоказники першого майбутнього року с директивними, а наступні чотири роки — орієнтованими.
Сьогодні в Україні використовуються цільовікомплексні програми, що представляють собою систему науково-дослідних,організаційно-господарських та інших заходів, які направлені на досягненняпоставленої мети збалансування по ресурсах та виконаннях.
В сучасних умовах різноманітні фінансовівідносини перебувають під впливом досить складного механізму державних таринкових регуляторів прямої та зворотної дії. У високорозвинутих країнах такийрегулюючий механізм об'єднує ринкову кон'юнктуру і регулюючі функції державичерез банківську, монетарну, кредитну, бюджетну, страхову, митну, податкову,тощо. Тобто держава взяла на себе найважливіші функції управління соціально-економічнимипроцесами за допомогою регулювання.
Суб'єктами фінансового регулювання виступаютьдержавні структури, а об’єктами — доходи і видатки учасників суспільноїсистеми.
Враховуючі різні рівні управління фінансами(держава, підприємство, ринок), система фінансового регулювання складається знаступних підсистем: підсистема державного регулювання, підсистемасаморегулювання, підсистема ринкового регулювання.
Державне регулювання в сфері фінансівздійснюється за допомогою цілого ряду методів, які залежать від застосуваннязасобів впливу. А саме: правових, адміністративних, фінансових.
Фінансові інструменти регулювання зводяться донаступного:
1) державного оподаткування і державних витрату таких пропорціях, які б забезпечували рівномірний розвиток економіки;
2) безпосереднього регулювання цін;
3) регулювання процесу грошового обігу:конвертованість та підтримка валютного курсу, створення резервних фондів,емісія грошей і цінних паперів, формування безготівкового і готівкового обігу,його структурних змін тощо;
4) системи пільг;
5) системи санкцій.
При цьому головний принцип підсистемидержавного фінансового регулювання — визначення тієї частини господарства, якапотребує управління й регулювання з боку держави, і частини, що забезпечуєтьсясаморегулюванням.
У практиці розвинутих країн такеспіввідношення перебуває в пропорції в середньому 7/3, тобто 70% фінансовихвідносин управляється і регулюється безпосередньо виробниками на основі добреналагодженої правової бази. Решту господарської системи різними методамирегулює держава.
Саморегулювання здійснюється на рівніпідприємницьких структур і не означає, що вони регулюють свої економічніінтереси на власний розсуд. Усі методи фінансового регулювання розподілу,обміну і споживання здійснюються через ринок.
Необхідно пам'ятати, що фінансове регулюваннямає певні обмеження. Об'єктивними обмеженнями виступають обсяг та темпизростання валового внутрішнього продукту, економічно обґрунтована максимальнамежа державного стягнення, рівень політичної стабільності, продумана загальнастратегія (поточна й довгострокова).
Слід наголосити, що державне регулюванняфінансами зумовлене загальнодержавними й суспільними інтересами і маєздійснюватись державними органами на всіх рівнях вертикальної системиуправління. Водночас управлінська діяльність має у своєму складі контрольнідії, спрямовані на виконання поставлених завдань.
Отже, фінансовий контроль є і повинен бутиважливою функцією державного управління фінансами.
Сутність фінансового контролю як поняттязводиться до процесу вивчення, порівняння, виявлення, фіксації проблем змісту івідображення в обліку господарських операцій та вжиття заходів для їхрозв’язання, усунення порушень, попередження в подальшому. Необхідно відмітнім,що фінансовий контроль необхідно розглядати як систему, якою с контролюючісуб'єкти, підконтрольні об'єкти та контрольні дії. (3)
Висновок
Управління фінансами в умовах становлення тарозвитку ринкової економіки потребує посиленого наукового обгрунтуванняуправлінських рішень по фінансах. В цих умовах треба враховувати досвід яккраїн Східної Європи, так і розвинутих капіталістичних країн. В нашій країнінадто довго використовувались одні й ті самі методи впливу, які в силу їхконсерватизму вже не забезпечують потрібного ефекту. Негативне відношення кпозитивному досвіду минулого погано відбилося на розвитку фінансів тауправлінні ними: слабо використовувались податкові форми платежів господарствав бюджет; не розвивались форми державного кредиту; відмовились від застосуваннясубвенцій (цільових дотацій) з бюджету. Через ці та інші причини відбулосязниження ролі фінансів. Перебудова управління економікою вимогала розробки таздійснення нової фінансової політики, переходу на нові методи управлінняфінансами. Вони повинні забезпечити посилення регулюючого впливу фінансів наекономіку, сприяти росту ефективності загального виробництва, розвиткусоціальної сфери.
Література
1. О.Д. Василик, К.В. Павлюк. Державні фінансиУкраїни: Підручник – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 608с.
2. М.М. Александрова, С.О. Маслова. Гроші. Фінанси.Кредит.: Навчально-методичний посібник. – 2-ге видання, перероблене ідоповнене. – К.: ЦУЛ, 2002. – 336с.
3. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч.посібник/ КНЕУ. – К.: КНЕУ, 1999. – 164с.: іл…
4. 4. http: // www. readbookz. com/ http: // www. readbookz. com/cat/2. html
5. http: // www. readbookz. com/books/145. html http:// www. readbookz. com/book/145/4069. html
6. 5. http: // portal. rada. gov. ua; http: // zakon1.rada. gov. ua/cgi-bin/laws/main. cgi; http: // zakon. rada. gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=888-2007-%F0