Зміст
1. Складові фінансових систем:валюта; валютні цінності; конвертованість валюти; ціна (курс) валюти;міжнародні розрахункові грошові одиниці, їх призначення та види
2. Оподаткування в системіміжнародних відносин: елементи оподаткування; ввізне та вивізне мито, ПДВ,акцизний збір
Задача
Список використаних джерел
1. Складові фінансовихсистем: валюта; валютні цінності; конвертованість валюти; ціна (курс) валюти;міжнародні розрахункові грошові одиниці, їх призначення та види
Світогосподарські зв'язки не можутьрозвиватись без налагодженої системи валютних відносин. Валютні відносини — цеекономічні відносини, які зв'язані з функціонуванням світових грошей іобслуговують різні види господарських зв'язків між країнами.
Валюта (від іт. «valuta» — ціна, вартість) — грошова одиниця, яка використовується для замірюваннявеличини вартості товарів. Поняття «валюта» застосовується в трьохзначеннях:
перше — грошова одиниця даної країни(долар США, англійський фунт стерлінгів, японська ієна, українська гривня іт.п.) і її тип (золота, срібна, паперова);
друге — грошові знаки іноземнихдержав, а також кредитні й платіжні засоби, виражені в іноземних грошовиходиницях, які використовуються в міжнародних розрахунках (іноземна валюта);
третє — міжнародна (регіональна)грошова розрахункова одиниця, платіжний засіб.
У світовій торгівлі роль основноївалюти виконує долар США, з допомогою якого здійснюється переважна частинаміжнародних розрахунків, фіксуються світові ціни багатьох товарів, сировини,палива.
Національна валюта — це грошова одиницяданої країни, що використовується в зовнішньоекономічних зв'язках і міжнароднихрозрахунках з іншими країнами.
Розрізняють національні та світовувалютні системи.
Національна валютна система — цеформа організації грошових відносин, яка охоплює не тільки внутрішній грошовийобіг, але і сферу міжнародних розрахунків країни і визначається національнимзаконодавством. Її характеризують такі елементи: національна валютна одиниця;валютний паритет, умови конвертованості валюти; система валютного ринку і ринкузолота; порядок міжнародних розрахунків країни, склад і система управліннязолотовалютними резервами в ній. Національна валютна система тісно пов'язана звнутрішньою грошовою і кредитно-фінансовою системою.
На базі національних валютних системфункціонує світова валютна система — це форма організації міжнародних валютнихвідносин, обумовлена розвитком світового господарства і юридично закріпленаміждержавними угодами. Її визначають такі елементи: міжнародні платіжні засоби(національні валюти, золото, міжнародні валютні одиниці; механізм валютнихпаритетів і курсів; об'єм валютних обмежень; умови конвертованості валют; режимміжнародних валютних ринків і ринків золота; умови взаємного обміну валют;форми міжнародних розрахунків та ін.
Історії відомі три світові валютнісистеми.
Перша стихійно склалась наприкінціХIХ ст. на базі так званого золотого стандарту, при якому валюти окремих країнвільно перетворювались у золото на внутрішніх ринках цих країн і проіснувала додругої світової війни. Дана система, так званого золотого стандарту,передбачала закріплення за золотом грошових функцій і офіційне встановленняфіксованого золотого вмісту (паритету) національної грошової одиниці.Встановлений золотий паритет є і офіційною ціною золота. Золоті монети знаходилисьв обігу і мали силу законного платіжного засобу. Центральні банки булизобов'язані паперові гроші обмінювати на золото по номіналу. Був дозволенийвільний ввіз і вивіз золота в будь-якому виді. Обмінний валютний курснаціональних паперових грошей розраховувався за співвідношення їхнього золотогозмісту (масштабу цін), який установлювався державою. Переваги системи полягаютьв стабільності валютних курсів.
Проте система золотого(золотомонетного) стандарту мала й недоліки. Вона була занадто жорсткою, недостатньоеластичною, дорогою, залежною від рівня видобутку золота, а також умовифункціонування золотого стандарту обмежували можливості проведення окремимидержавами власної валютно-грошової політики. Таким чином, були підготовленіоб'єктивні умови до заміни системи золотого стандарту на більш ефективнусистему золотовалютного стандарту. Принципи створення нової світової валютноїсистеми були закладені на конференції 44 держав у 1944 р. в Бреттон-Вудсі (штатНью-Гемпшір, США). Рішення Бреттон-Вудської конференції були такі:
були створені Міжнародний валютнийфонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР);
золото відновилось у ролі вимірникаміжнародної вартості грошових одиниць. Була встановлена офіційна ціна золота — 35 дол. за трійську унцію (31,1 г золота). Кожна країна — член системи повиннабула встановити золотий або доларовий вміст своєї грошової одиниці;
всі країни взяли зобов'язанняпідтримувати твердий курс своєї валюти до долара.
Бреттон-Вудська валютна системапоставила долар США у привілейоване становище на основі його переважноговикористання в міжнародних розрахунках. Проте припинення обміну долара назолото, відміна офіційної ціни золота в доларах і введення плаваючих валютнихкурсів у 1971-1973 рр. означали формальний і практичний відхід від принципівБреттон-Вудської валютної системи.
Контури третьої світової валютноїсистеми, що функціонує і розвивається і в даний період у світовій економіці,були визначені на конференції представників країн — членів МВФ, що відбулася вм. Кінгстоні на Ямайці в 1976 р. Кінгстонська угода поклала початок утвореннюЯмайської валютної системи. В її основу покладено здійснення за допомогою МВФнових принципів у взаємних відносинах: по-перше, регулювання валютних курсів іпідтримки сталості валютних паритетів; по-друге, усунення валютних обмежень,тобто системи економічних і організаційних заходів, які регламентували операціїз національною й іноземною валютою; по-третє, надання кредитів країнам — членамМВФ; по-четверте, надання права вибору країнами будь-якого режиму валютногокурсу і визнання системи плаваючих валютних курсів замість їх жорсткоїфіксації.
В Ямайській валютній системі булавідмінена офіційна ціна на золото, було вирішено виключити його з розрахунків міжМВФ і його членами і повернути їм частину золотого запасу фонду. Нова системазаснована не на одній, а на декількох провідних валютах, її можна назватибагатовалютним стандартом.
У березні 1979 р. було створеноєвропейську валютну систему (ЄВС), щоб протистояти гегемонії долара у світовійвалютній системі. У ній беруть участь країни — члени ЄС. Механізм ЄВС включаєтри основні елементи: європейська валютна одиниця; режим сумісного коливаннявалютних курсів; Європейський фонд валютного співробітництва. Метою ЄВС єдосягнення валютної стабільності та створення єдиної валюти, яка оберталася б вЄС, вирівнювання основних економічних показників та уніфікація економічноїполітики, стабілізація економічного становища країн — членів ЄВС. Такою валютоюу безготівкових розрахунках у рамках ЄС певний час було ЕКЮ (колективнаміжнародна розрахункова одиниця).
Проте з 1 січня 1999 року для 11країн-членів ЄВС — Австрії, Бельгії, Ірландії, Іспанії, Італії, Люксембургу,Нідерландів, Німеччини, Португалії, Фінляндії та Франції введена в обіг новаспільна грошова одиниця ЄВРО. На перехідний період з 1 січня 1999 року до 31грудня 2001 року дана валюта використовувалась тільки для безготівковихвзаємних розрахунків нарівні з національними валютами країн Європи, тобто зони функціонуваннянової валюти. У готівковий обіг нова валюта ЄВРО введена з 1 січня 2002 року.Нарівні з готівкою ЄВРО також передбачений обіг готівкових національних валюткраїн єврозони з подальшим їх обміном на ЄВРО і поступовим вилученням з обігу.
Важливим елементом будь-якої валютноїсистеми є валютний курс — це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється наіншу, або «ціна» грошової одиниці однієї країни, що визначена вгрошових одиницях інших країн. Він є формою світової ціни кредитно-паперовихгрошей. Встановлення курсу називається котируванням валюти. При котируваннівалют зазначають курс продавця, за яким банки продають валюту, і курс покупця,за яким вони її купують. Різниця між курсом продавця і курсом покупця являєсобою маржу, яка покриває витрати і формує прибуток банку з валютних операцій.Очевидно, що будь-який банк заінтересований у максимально низькому курсіпокупця і максимально високому курсі продавця, і тільки жорстка конкуренція заклієнта змушує банки діяти у зворотному напрямі. Розрізняють такі види валютнихкурсів:
Фіксований валютний курс — офіційновстановлене співвідношення між національними валютами, засноване на визначениху законодавчому порядку валютних паритетах. Фіксований валютний курс передбачаєзакріплення вмісту національних грошових одиниць безпосередньо в золоті або вдоларах США за жорсткого обмеження коливань ринкових курсів валют до 1%. Напрактиці це означало тверду прив'язку всіх валют, що брали участь у міжнароднійторгівлі, до долара США.
Курс, який коливається — це валютнийкурс, що вільно змінюється під впливом попиту й пропозиції.
Плаваючий курс — різновид валютногокурсу, що коливається, який вимагає використання ринкового механізму валютногорегулювання. Цей курс передбачає певну свободу вибору окремими країнами режимувалютного курсу.
Валютні курси розрізняють і за видамиплатіжних документів, що є об'єктом обміну. Розрізняють курс телеграфногопереказу, курс чеків, курс банкнот (курс обмінних пунктів). Які ж факторибезпосередньо впливають на динаміку курсу валют? Можна назвати такі:
національний дохід і рівень витратвиробництва;
реальна купівельна спроможністьгрошей і рівень інфляції в країні;
стан платіжного балансу, що впливаєна попит і пропозицію валюти;
рівень відсоткових ставок у країні;
довіра до валюти на світовому ринку.
Останнім часом для валютної сфери вЄвропі та в інших регіонах світу характерні нестабільність, постійні коливаннякурсових співвідношень валют, зокрема долара до євро і долара до японськоїієни. Це пояснюється багатьма факторами, в тому числі дестабілізуючою дієюдефіциту федерального бюджету США; незбалансованістю розрахунків Японії та ФРНз партнерами в Західній Європі й США; проблемами заборгованості багатьох країн,що розвиваються. Нестабільність валютних курсів, їхні амплітудні коливання дужевідчутні для національної економіки.
Одним з найважливіших елементівнаціональної валютної системи є конвертованість національної грошової одиниці — можливість для учасників зовнішньоекономічних відносин легально обмінювати їїна іноземні валюти та навпаки без обмеження. Чим більше валютних обмеженьвикористовується в країні, тим менше конвертованою є її валюта. Відсутністьвалютних обмежень означає вільну конвертованість валюти.
Вільно конвертована валюта (ВКВ) — валюта, що вільно та необмежено обмінюється на інші іноземні валюти. Сфераобміну її поширюється на поточні операції, пов'язані зі щоденноюзовнішньоекономічною діяльністю, а також операції, пов'язані з рухом зовнішніхкредитів і закордонних інвестицій. Нині лише обмежена кількість країн маєвільно конвертовані валюти: США, Великобританія, Канада, Швейцарія, Швеція,Японія, Данія, Австралія, Нова Зеландія, Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Оман,Малайзія, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн та інші. Це — або розвинуті індустріальнідержави, або нафто-експортери, або країни з розвинутою та відкритою економікою.Навіть така розвинута країна, як Франція, вільну конвертованість франказапровадила лише 1 січня 1990 р.
Частково конвертована валюта (ЧКВ) — національна валюта країн, у яких застосовуються валютні обмеження длярезидентів і з окремих видів обмінних операцій. Як правило, ЧКВ обмінюєтьсятільки на деякі іноземні валюти й не з усіх видів міжнародного платіжногообороту.
Неконвертована валюта — національнавалюта, яка функціонує тільки в межах однієї країни й не обмінюється на іншііноземні валюти. До неконвертованих відносяться валюти країн, що застосовуютьрізні обмеження й заборони щодо вивозу та ввозу, продажу, купівлі та обмінунаціональної та іноземної валюти, а також щодо використання різних засобіввалютного регулювання. Неконвертованими є національні валюти більшості країн,що розвиваються, України та інших країн СНД.
Умовою конвертованості є створенняелементів власне конвертованості — реального курсу валюти, валютного ринку,свобода експортно-імпортних операцій та використання в них національної валюти.Тому говорити про негайну повну конвертованість гривні передчасно. Йдеться провведення часткової її конвертованості, що сприятиме стимулюванню притокуіноземного капіталу, розбудові економіки України, її поступовому включенню досвітового економічного товариства.
Отже, для конвертованості гривнінеобхідні певні умови:
Наявність товарного і грошовогоринку, де задовольняється попит власників валюти на товари і послуги.
Юридичний і організаційний режимвільного обміну національної валюти на іноземні.
Стабільність національноїгрошово-кредитної і фінансової системи, що передбачає низькі темпи інфляції,відсутність незабезпеченої емісії грошей.
Наявність потужного іконкурентноздатного експорту для підтримання курсу національної валюти.
Але такі умови конвертованості саміпо собі з'явитись не можуть. Конвертованість досягається шляхом розробки таздійснення цілеспрямованої програми, яка забезпечить органічне включенняекономіки України до системи світового господарства, а це справа не одногороку.
Класифікація валют здійснюється запевними ознаками, а саме:
а) за статусом валюти: — національната іноземна валюти;
б) за сферою застосування:
1) національна;
2) міжнародна;
3) регіональна:
3.1) СПЗ (спеціальні правазапозичення);
3.2)євро.
СПЗ — міжнародний резервний актив,який заснований Міжнародним валютним фондом у 1969 р. для підтриманняБреттон-Вудської валютної системи фіксованих валютних курсів з метоюзабезпечення системи існуючих офіційних резервів країн-учасниць. СПЗ — невалюта і не вимога МВФ, а штучний кошик валют, який використовуєтьсяМіжнародним валютним фондом для цілей міжнародного обліку та деякими країнамидля прив’язування курсів їхніх валют.
Вартість СПЗ була визначена як еквівалент0,888671 грама золота, що дорівнювало одному долару США. Але вже в 1973 р.вартість була визначена за новим принципом, а саме: як кошик валют, до якоговходили такі валюти: японська єна, англійський фунт стерлінгів, долар США таекю.
Таким чином, СПЗ — сума специфічнихвартостей чотирьох валют (курси яких визначаються до долара США) на підставівалютного курсу, що котирується в даний час на Лондонському ринку. Склад кошикапереглядається кожні п’ять років, з тим щоб він точніше відображав відносну важливістьвалют, які входять до цього кошика, в міжнародних торгівлі і фінансовійсистемі. З жовтня 2000 р. метод вибору валют було переглянуто у зв’язку зуведенням євро як загальної валюти країн — членів ЄС та зростанням її ролі наміжнародних фінансових ринках. Ці зміни стали чинними з 1 січня 2001 р.
Сьогодні застосування СПЗ якрезервного активу обмежене, в основному вони служать одиницею обліку заопераціями МВФ.
СПЗ, екю та євро є міжнароднимирозрахунковими грошовими одиницями.
Міжнародна розрахункова грошоваодиниця — це валютна одиниця, яка використовується як умовний масштаб длявимірювання міжнародних вимог і зобов’язань, установлення валютного паритету такурсу.
Екю — європейська валютна одиниця,яка була введена з березня 1979 р. й умовна вартість якої визначалася заметодом валютного кошика.
З вересня 1989 р. вартість екювизначалася так:
1 екю = 0,6242 німецької марки +1,332 французького франка + 0,2198 голландського гульдена + 0,13люксембурзького франка + 0,1976 датської крони + 0,008552 ірландського фунта + 0,08784 фунта стерлінгів + 151,8 італійської ліри + 3,301 бельгійського франка + 1,44 грецької драхми+ 1,393 португальського ескудо + 6,885 іспанської песети.
Вага кожної валюти відображалавідносну частку різних держав-членів у валовому національному продукті різнихдержав — членів ЄС та в торгівлі в межах ЄС, а також їх внесок у механізмкороткострокової валютної підтримки.
Вартість в екю кожної європейськоївалюти щодня змінювалася, оскільки вона залежала від двох величин — вагистабільної валюти в кошику та курсу валюти в інших європейських валютах, якийтакож щодня змінювався на валютних ринках.
Екю виконувала чотири головніфункції:
перша — загальна одиниця в механізміобмінних валютних курсів: діяла як індикатор, тобто визначала відхилення курсуоднієї валюти від інших;
друга функція — одиниця розрахунківза кредитними угодами;
третя функція — одиниця длявзаєморозрахунків за боргами між національними валютними інституціями;
четверта функція — одиницярозрахунків у бюджеті Європейського Співтовариства. Тобто всі зовнішні мита,податки, платежі й інші внутрішні розрахунки Співтовариства виражалися тасплачувалися в екю.
Євро — це єдина валюта багатьохкраїн, які входять до Європейського Союзу. До 1 січня 2002 р. євро теж булакошикового типу. Так, з 1 січня 1999 р. було встановлено «незмінний» обміннийкурс національних валют відносно євро. Готівкові євро з’явилися в обігу в 2002р., курс євро до екю був визначений 1:1.
2. Оподаткування в системі міжнароднихвідносин: елементи оподаткування; ввізне та вивізне мито, ПДВ, акцизний збір
Будь-який податок може бутирозкладений на складові — елементи оподаткування. Серед них виділяють: платникаподатку, об'єкт оподаткування, одиницю оподаткування, податкову базу, джерелосплати податку, податкову ставку та квоту.
Платником податку є фізична чиюридична особа, яка сплачує податок фінансовим органам. Об'єкт оподаткування —це дохід, майно або товар, що підлягає оподаткуванню. Одиниця оподаткування —це одиниця вимірювання об'єкта оподаткування. Податкова база — вартість об'єктаоподаткування в одиницях його вимірювання, до якої застосовуються податковіставки. Джерело сплати податків — це дохід, з якого платник податку сплачуєподаток. Податкова ставка — це розмір податку на одиницю об'єкта оподаткування.Податкова квота — це частка податку в доході платника податку.
До непрямих податків у системіміжнародних економічних відносин належать ввізне, вивізне мито та мито затранзит товару, податок на додану вартість, акцизи.
Мито є непрямим податком, щостягується з товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митнийкордон країни. Це переміщення може бути зв'язане з увезенням, вивезенням абоперевезенням транзитом товарів чи транспортних засобів. Цей податок виконуєфіскальну і регулюючу функції. Регулююча функція спрямована на формуванняраціональної структури імпорту та експорту, захист національного виробника(мито на імпорт), заохочення або обмеження експорту (мито на експорт).Міжнародна практика свідчить, що найбільш поширеним є мито на імпорт.
Платниками мита є фізичні та юридичніособи. Сплата податку здійснюється під час перетину митного кордону. Укінцевому підсумку реальними платниками мита на імпорт (ввізне мито) єспоживачі товарів, що імпортуються. Однак під час перетину митного кордону митосплачує суб'єкт господарювання за рахунок своїх оборотних коштів, що,зрозуміло, впливає на його фінансовий стан. На період від сплати ввізного митадо реалізації споживачам товарів, що імпортуються, відбувається відволікання(іммобілізація) оборотних коштів імпортерів.
На фінансову діяльність імпортерів —суб'єктів господарювання будуть справляти вплив: визначення об'єктаоподаткування, розмір ставок податку, податкові пільги, терміни сплати ввізногомита.
Вивізне мито справляється при здійсненнімитного оформлення товарів, що вивозяться за межі митної території України, зурахуванням винятків, передбачених законодавством. Воно справляється за ставками,установленими законами України.
Об'єктом оподаткування є митнавартість товару, що переміщується через митний кордон. Для визначення митноївартості товару, що імпортується, вартість товару у валюті, яка визначенаукладеним контрактом, перераховується в національну валюту України за курсомНаціонального банку на день подання митної декларації.
Користуються двома видами ставок дляобчислення суми мита:
— у відсотках до митної вартостітоварів, що переміщуються через митний кордон;
— у грошовому вимірі на одиницютовару.
На підакцизні товари встановленоставки специфічного ввізного мита. Для більшості видів підакцизних товарівставку ввізного мита встановлено в ЕКЮ (ЄВРО) з одиниці товарів, щоімпортуються. Ставки ввізного мита диференційовані за товарними групами, як іставки акцизного збору. Перелік товарів, що підлягають митному оподаткуванню,значно ширший, ніж перелік підакцизних товарів.
Стосовно стягнення мита дієрозгалужена система пільг — від встановлення мінімальних пільгових ставокзалежно від країни-постачальника (на імпортні товари) або країни-покупця (наекспортні товари) аж до повного звільнення від мита окремих товарів.
Контроль за стягненням митаздійснюють митні органи. За виконання ними своїх обов'язків і надання платникамвідповідних послуг стягуються митні збори. Вони теж можуть бути встановлені увідсотках від митної вартості товарів, однак їх не слід ототожнювати з митнимподатком.
Як показує світова практика, рівеньмитного тарифного захисту держави має бути помірним: не більше 10—15%.Вважається, що максимальний рівень ввізного (імпортного) мита не повиненперевищувати 30%. На оподаткування імпортних товарів суттєво впливає країна, зякої походить товар. Тому порядок визначення країни походження товару посідаєзначне місце в системі оподаткування імпортних товарів.
Країною походження товарів вважаєтьсякраїна, де товари були повністю вироблені або піддані достатній обробці.Перелік товарів, що обкладаються митом, із зазначенням митних ставок є митнимтарифом. Митні ставки можуть бути:
— специфічними, тобто з кожноїодиниці оподаткування (тонна руди, кубічний метр газу тощо) стягується твердасума податку;
— адвалорними, коли податокстягується у певному відсотку від ціни одиниці експортного, імпортного читранзитного товару;
— змішаними, що передбачає одночаснеіснування специфічної та адвалорної ставки для конкретного об'єктаоподаткування (товару, послуги); вибір виду ставки залежить у кожномуконкретному випадку від країни, з якої імпортується товар, та інших якіснихпоказників.
Податок на додану вартість(ПДВ) є загальнодержавним, непрямим податком на споживну вартість, щосправляється з юридичних та фізичних осіб. ПДВ є відносно молодим податком. Вінбув розроблений і запроваджений вперше у Франції у 1954 р. Сплата податку надодану вартість у більшості країн визначається характером угоди, а фінансовийстан платника не береться до уваги. Поширене застосування диференційованихставок. Зокрема, у Франції діють кілька ставок ПДВ: основна ставка — 18,6%,збільшена ставка — 22%, знижена ставка — 7% (на товари культурного вжитку). Прицьому ПДВ доповнюється рядом непрямих акцизів та мит.
В Україні податок на доданувартість почав справлятися з 1992 р. і зараз стягується на основі ЗаконуУкраїни «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 р. ПДВ єчастиною новоствореної вартості, який сплачується до державного бюджету накожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг.
Платниками цього податку є:
— особи, обсягоподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) яких протягомбудь-якого періоду з останніх двадцяти календарних місяців перевищував 3600неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
— особи, які ввозять(пересилають) товари на митну територію України або отримують від нерезидентароботи (послуги) для їх використання або споживання на митній території України;
— особи, які здійснюють намитній території України підприємницьку діяльність з торгівлі за готівкунезалежно від обсягів продажу; особи, які на митній території України надаютьпослуги, пов'язані з транзитом продукції згідно із законами України з питаньоподаткування. Всі платники податку сплачують податок на додану вартість наоднакових умовах, незалежно від того, в якій валюті провадяться розрахунки.
Акцизний збір, так само як і ПДВ, є непрямимподатком. Однак при формуванні ціни підакцизного товару, що продається,акцизний збір нараховується раніше, ніж ПДВ і сума нарахованого акцизувключається в оборот для обчислення ПДВ, тобто підакцизні товариоподатковуються двічі: перший раз акцизним збором, другий — ПДВ.
Акцизний збір, так само як іПДВ, включається в ціну товару, що продається, у вигляді надбавки.
Суть акцизного зборуяк непрямого податку полягаєв тому, що він встановлюється у вигляді надбавки до ціни на високорентабельні ймонопольні товари, оплачується їх покупцями, сплачується в бюджет продавцямицих товарів.
Порядок обчислення і сплатиакцизного збору в Україні регламентується Декретом Кабінету Міністрів України«Про акцизний збір» від 26 грудня 1992 р. з подальшими змінами ідоповненнями, внесеними в нього.
Відповідно до зазначених директивнихдокументів платниками акцизного зборує всі суб'єкти підприємницькоїдіяльності, що виготовляють і реалізують або імпортують підакцизні товари, атакож громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства, яківвозять (пересилають) підакцизні товари на митну територію України.
Задача
Фірма «Полюс» уклала угоду наімпорт запчастин. Умовами контракту передбачено 20%-й авансовий платіж.Розрахувати суму коштів у гривнях, які потрібні фірмі для здійснення цієїоперації на таких умовах:Валюта контракту GBP курс валюти до гривні (за 100 одиниць) 758,00 курс долара США до гривні (за 100 одиниць) 540,00 сума контракту 140 000,00 комісія банку за купівлю валюти (у гривнях) 1,0% комісія банку за здійснення переказу (у валюті) 0,2% телекомунікаційні витрати по переказу 5 $ або еквівалент у валюті переказу
Рішення:
1) Сума авансового платежу
140 000,00 × 20% = 28 000 GBP
2) Комісія банку за здійсненняплатежу
28 000 × 0,2% = 56 GBP
3) Телекомунікаційні витрати у валютіплатежу
а) Крос курс
540 / 758 = 0,7124
б) Валюта платежу за даною операцією
5$ × 0,7124 = 3,56 GBP
4) Потреба у валюті для здійсненняплатежу
28 000 + 56 + 3,56 = 28 059,56 GBP
5) Потреба у гривнях для здійсненняплатежу
28 059,56 × 7,58 = 212 691,46грн.
6) Комісія банку за купівлю валюти
212 691,46 × 1% = 2 126,91 грн.
7) Загальна сума коштів, необхіднадля здійснення операції
212 691,46 + 2 126,91 = 214 818,37грн.
Переліквикористаних джерел
1. Международные валютно-кредитные ифинансовые отношения: Учеб. / Под ред. Л.Н. Красавиной. — М.: Финансы истатистика, 1994.
2. Міжнародні валютно-кредитнівідносини: Підручник / За ред. А.С. Філіпенка. — К.: Либідь, 1997.
3.Хэррис Дж.Мэнвилл: Международные финансы: Пер. с англ.— М.: Информ.-издат. дом «Филинъ», 1996.
4. Наказ Департаменту митних платежівДержавної Митної служби України № 30 від 08.02.2006 р «Про затвердження Порядкусправляння митними органами ввізного (вивізного) та особливих видів мита підчас митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України».
5. Н.С. Рєзанова: Міжнародні фінанси.Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ,2001.
6. О.М. Мозговий, Т.Є. Оболенська, Т.В.Мусієць: Міжнародні фінанси. Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005.