Ринок капіталів та його роль у розвитку економіки України
Ефективна національна економіка — гарантія незалежності держави. Вонавимагає комплексних програм економічних реформ, реальних гарантійневідхильності переходу від адміністративно-господарських методів керівництвадо ринкової економіки.
Говорячи про капітал, потрібно відзначити, що в будь-який момент часуіснують одні юридичні і фізичні особи, у яких є деякий надлишок фінансовихкоштів, і інші — у яких їх не вистачає. Для нормального розвитку економікипостійно потрібні мобілізація, розподіл і перерозподіл фінансових коштів між їїсферами і секторами. Отже значна роль в економічних реформах належитьефективній фінансовій та грошово-кредитній політиці.
Капітал (капітальні блага) — це виробничий ресурс тривалогокористування, тобто будь-які створені (на відміну від праці й землі) блага, щовикористовуються у виробництві інших благ. Розрізняють: фізичний капітал(обладнання, споруди виробничого призначення, запаси матеріалів) та людськийкапітал (навики, вміння, спеціальні знання, що необхідні у виробництві товарів).
Користування капіталом або послуги капіталу у виробництві товарів тапослуг є потоковою величиною (потоком), що вимірюється в одиницях капітальнихблаг, які використовуються протягом якогось проміжку часу. Запаси капітальнихблаг фірми на певний момент часу утворюють її капітальні запаси (фонди).
Ринок капіталу — це ринок, чи група пов’язаних ринків, на яких капіталу фінансовій формі позичається на різний термін (короткий, довгий або взагаліневизначений) і на різних умовах; на кожному ринку існує свій рівень процентноїставки. Окремі ринки капіталу досить пов’язані між собою, через те що длявкладників і позичальників існує можливість переходу з ринку на ринок, абажання переходити залежить від умов отримання кредитів і доходності операцій. Тому,для спрощення можна вважати, що існує один ринок.
Формою існування ринку капіталу виступає кредит, що надається в позикудля ведення бізнесу. Кредит (лат. creditium — позика) — це надання товарів ігрошей у борг на умовах повернення і платності. Історично первинною формоюкредитних відносин було лихварство. Лихварство — це надання грошей у борг длявирішення особистих проблем позичальників з умовою сплати високих відсотків припогашенні боргу.
Позичкові капіталісти формують грошовий капітал за рахунок багатьохджерел: вільні капітали підприємств та їх амортизаційні фонди; грошовізаощадження широких верств населення; бюджетні залишки та інші тимчасово вільнікошти. Позичальниками на ринку капіталів виступають: підприємці, населення,держава, банки.
За терміном повернення коштів виділяють короткострокові (до 1 року),середньострокові (до 5 років) та довгострокові (більше 5 років) кредити. Заспособом надання розрізняють такі види кредитів: комерційний, споживчий,банківський, іпотечний, державний, міжнародний.
Банки — це кредитно-фінансові установи, головне призначення яких акумулювати(залучати і накопичувати) тимчасово вільні грошові кошти підприємств,організацій і населення та надавати їх у кредит своїм клієнтам на умовахповерненості, гарантованості, строковості і платності.
Ринки капіталу України суттєво відстають за середньостатистичнимипоказниками від відповідних показників Російської Федерації, Польщі та Угорщини.Співвідношення капіталізації ринку акцій до внутрішнього валового продукту у2006 році в цих країнах становить 69 відсотків, тоді як в Україні — 41,6 відсотка,а в країнах Західної Європи (Німеччина, Франція, Греція, Ірландія,Великобританія та Іспанія) — 108 відсотків. Середнє співвідношення обсягуторгів акціями на організованому ринку до капіталізації, що є однією з основниххарактеристик ліквідності ринку, в Російській Федерації, Польщі та Угорщині у2006 році становило 58 відсотків, а в Україні — 3,1 відсотка.
Україна має усі об’єктивні передумови для динамічного поступу доцивілізованих ринків капіталу, але ті проблеми, які постійно виникають черезнедосконалість і безсистемність реформ, несумісність економічних методівуправління і закономірностей розвитку ринкових структур, значні недоліки вправовому забезпеченні розвитку ринку цінних паперів та інших фінансовихінструментів справляють негативний вплив на економічний стан країни,позначаються на формуванні економічної політики і фінансовій безпеці держави. Головноюпроблемою є відсутність скоординованої державної політики, спрямованої назабезпечення фінансування реального сектору економіки через механізми ринківкапіталу, що звужує їх роль і місце в ринковій економіці, а також можепризвести до поглинання ринків капіталу України більш структурованими ікапіталізованими ринками інших країн. Метою Програми є забезпеченняконкурентоспроможності ринків капіталу України шляхом проведення правового,інституційного та технологічного їх реформування. В результаті виконаннязавдань Програми будуть суттєво поліпшені умови перетворення вільних грошовихкоштів юридичних та фізичних осіб в інвестиційний капітал, що забезпечитьстабільне економічне зростання, насамперед через інноваційний розвитокекономіки. Мета Програми відповідає пріоритетним напрямам державної політики,визначеним у нормативно-правових актах.
Шляхом розв’язання проблем розвитку ринків капіталу України є їхмодернізація («осучаснення»), яка полягає не у докорінній їхперебудові, а у приведенні сектору інституційного інвестування, системибіржової торгівлі, обліково-розрахункової інфраструктури ринків капіталу такорпоративного управління до міжнародних стандартів. Оптимальний варіантрозв’язання проблеми визначається на основі порівняльного аналізу розвиткусвітових ринків капіталу. Світові ринки капіталу протягом останньогодесятиріччя стрімко модернізувалися за всіма напрямами їх функціонування — правовим,інституційним та технологічним. Основними світовими тенденціями розвитку ринківкапіталу є:
створення глобальних торговельних та розрахунково-клірингових системдля обслуговування світової торгівлі;
підвищення рівня використання новітніх інформаційних і фінансовихтехнологій, впровадження фінансового інжинірингу;
універсалізація діяльності фінансових установ (як банківських, так інебанківських), внаслідок чого увага приділяється передусім якості, швидкостіта мінімальній ризикованості послуг, а не спеціалізації цих установ за видамифінансових послуг;
зростання ролі інституційних інвесторів (інститутів спільногоінвестування, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній тощо) уздійсненні фінансових інвестицій через ринки капіталу;
комерціалізація центральних ринкових інституцій, тобто остаточнийперехід від публічних форм управління системоутворюючими організаціями доприватних;
консолідація корпоратизованих інституцій інфраструктури ринківкапіталу, яка відбувається згідно з утвореною природним шляхом формою того чиіншого регульованого ринку (горизонтальна консолідація), що має здебільшогонаднаціональний характер, або здійснювана за ініціативою держави і за згодоюучасників ринків у межах однієї країни (вертикальна консолідація);
консолідація системи державного регулювання всіма складовими ринківкапіталу, що завершилася в багатьох країнах утворенням єдиного державногооргану консолідованого нагляду за фінансовими послугами та ринками, зодночасною дерегуляцією окремих складових ринків капіталу та посиленням їхсаморегулювання.
Способами вирішення проблем ринків капіталу України є:
проведення інституційної реформи ринків капіталу, що передбачаєутворення потужних інвестиційних банків та інвестиційних компаній, страховихкомпаній із спеціалізацією на інвестиційному страхуванні, венчурних фондівінноваційного розвитку для акумуляції сукупних національних накопичень та їхспрямування в реальний сектор економіки;
консолідація біржової системи України на принципах регульованих ринків,передбачених Директивами Європейського Союзу, що має відбуватись двомапаралельними шляхами: удосконалення законодавства з питань регулюваннядіяльності товарних і фондових бірж та об'єднання зусиль учасників ринків щодоукрупнення існуючих бірж з метою концентрації угод купівлі-продажу ціннихпаперів, інших фінансових інструментів та товарів на біржовому ринку;
завершення розбудови Національної депозитарної системи з урахуваннямсвітового досвіду інтеграції обліково-розрахункової інфраструктури як умовизабезпечення надійного обліку прав власності на цінні папери та базові активидеривативів (похідних фінансових інструментів);
удосконалення системи захисту прав інвесторів на основі впровадженняміжнародних принципів корпоративного управління та системи розкриття інформаціїна засадах вільного, оперативного, безкоштовного доступу інвесторів доінформації, необхідної для прийняття інвестиційних рішень.
Розв’язанню проблем ринків капіталу України буде сприяти такожвпровадження інноваційних технологій та новітніх фінансових інструментів наринках капіталу України, що передбачається здійснити заходами окремих галузевихінноваційних програм.
Модернізація ринків капіталу вимагає також реформування системидержавного регулювання ринків капіталу, фінансових послуг та діяльностіфінансових установ на засадах розмежування функцій регулювання таконсолідованого нагляду.
Регулювання полягає у розробці та виданні уповноваженими органами напідставі законів нормативно-правових актів, які регламентують види і способидіяльності на ринках капіталу, встановлення правил чи адміністративних вимог,що здійснюються органами влади. До методів регулювання відносяться реєстрація,ліцензування, встановлення вимог і обмежень, надання рекомендацій тавстановлення економічних нормативів (пруденційне регулювання).
Нагляд полягає у цілісному й безперервному відстеженні здійсненняфінансовими установами їх діяльності згідно із нормативно-правовими актами,постійному моніторингу за відповідністю вимог, встановлених органом регулювання.До методів нагляду відносяться спеціальна звітність фінансових установ,інспекційні перевірки, застосування заходів впливу, звернення до суду та пруденційнийнагляд (постійний моніторинг за встановленими економічними нормативами).
Реформування системи державного регулювання ринків капіталу, фінансовихпослуг та діяльності фінансових установ передбачає залишити функції регулюваннядіяльності банків Національним банком України та передати функції регулюваннядіяльності небанківських фінансових установ центральним органам виконавчоївлади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України, а для виконання функційконсолідованого нагляду утворити державний орган зі спеціальним статусом — Державну комісію з нагляду за діяльністю фінансових установ.