Дипломна робота на тему
Організація фінансовогоконтролю в Україні
/>Зміст
Вступ… 3
Глава І. Фінансовий контроль держави… 10
1.1 Фінансовий контроль як економічна категорія… 12
1.2. Сфери фінансового контролю… 14
1.3. Класифікація фінансового контролю… 15
Глава 2. Суб’єкти фінансового контролю:організації та органи влади, їх характеристика… 19
2.1 Види фінансових органів… 19
2.2 Міський фінансовий відділ України… 21
2.3 Організація та органи фінансового контролю… 25
2.4 Контрольно-ревізійна служба… 43
Загальні висновки… 50
/>/>Вступ
В системі державногоуправління важливе місце посідає фінансовий контроль, який є частиною загальнодержавногоконтролю. Значення фінансового контролю визначається характером фінансовоїдіяльності молодої держави України. Держава переходить до ринку, змінюютьсяформи власності, змінюється фінансова політика, оскільки вона набуває більшсоціальної спрямованості, що вимагає все більше і більше коштів. Тому державаповинна ощадливіше використовувати завжди обмежені фінансові ресурси, щовимагає суворого обліку і контролю.
Фінансовий контроль відиграєроль фактора подальшого розвитку ринкових відносин. З його допомогоюзакріплюється самостійність підприємницької діяльності, забороняється втручанняз боку держави у внутрігосподарську сферу відповідних підприємств, організацій,приватних осіб. З другого боку, розпочатий процес приватизації, створеннякомерційних структур, ріст підприємницької діяльності громадян і відсутністьчіткого законодавства породжує такі негативні явища, як корупцію, мафіозніугрупування, разного роду зловживання. За таких умов сфера фінансового контролюприродньо розширюється, він виступає засобом забезпечення законності іфінансової дісципліни, запобігання правопорушень. З його допомогою виявляютьсяправопорушення і притягаються до відповідальності винні особи.
Зміст фінансового контролювизначається фінансовою діяльністю держави, складовою частиною якої він є.Забезпечити своєчасне, найбільш ефективне, повне збирання грошових коштів,сприяти їх збільшенню, допомогти знайти нові джерела доходів — у цьому завданніі одне з особливих призначень фінансового контролю.
Не менш важливе завданнястоїть перед фінансовим контролем при розподілі коштів і раціональному,доцільному, найбільш ефективному ощадливому їх використанні. На практиціздійснения фінансового контролю має прояв у перевірці фінансових планів підприємств,установ і організацій, планів виробництва, планів по собівартості, прибутку,платежах у бюджет. Фінансовий контроль включає перевірку режиму економії,доцільності використання власних і бюджетних коштів, обігу, використання ізбереження матеріальних цінностей, використання різних фондів, кредитів тощо.
Так як вся фінансовадіяльніять у державі регламентується законами і підзаконними актами, змістомфінансовго контролю у кінцевому рахунку є забезпечння виконання і додержаннязаконів і фінансової дисципліни всіма державними, громадськими організаціями,посадовими особами і громадянами. При цьому фінансова діяльність не тільки повиннавідповідати закону, але й бути доцільною. Таким чином в перевірці законності ідоцільності проявляється суть фінансового контролю.
Тому фінансовий контрольможна визначати як діяльність державних органів і недержавних організацій позабезпеченню законності, фінансової дисципліни і доцільності при мобілізації,розподілі і використанні грошових коштів і звязаних з цим матеріальнихцінностей.
Правовою основою здійсненняфінансового контролю є Конституція України, в якій визначені принципи, основніправа і обов’язки державних органів і громадських організацій в галузіконтролю. Питання фінансового контролю знайшли свій вираз в законах ВерховноїРади України, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів, інструкціяхта наказах Міністерств, статутах та інших актах, які регламентують правові положеннядержавних органів, громадських організацій, органів місцевого і регіональногосамоврядування. За останній час прийняті закони: Про державну податкову службуУкраїни, Про місцеві Ради і місцеве і регіональне самоврядування, Про державнуконтрольно-ревізійну службу в Україні, Про аудиторську діяльність, які вміщуютьнорми, регулюють контрольні повноваження компетентних органів.
Виходячи з визначенняфінансового контролю (як особого різновиду функцій органів державного урядутадержавного управління по формуванню та виконанню певних грошових фондів),вірного щодо усіх формацій, в яких має місце, та в той же час невірного щодокожної з них, оскільки воно дано без рахунку в кожному конкретному випадкупануючих суспільних умов, що впевнюються відносинами виробництва, розглянемоісторію фінансового контролю. Фінансовий контроль, як і фінанси, пройшовтривалий період свого становлення та розвитку ще в рамках докапіталистичнихформацій. Окремі його елементи виявлялись в суспільних відносинахрабовласницької та феодальної формації. Відношення, що виникають у зв’язку іззбиранням грошових податків, які нагадують суто підпорядковане значення взагальних економічних зв’язках натурального господарства та характеризуютьсясвавіллям при їх встановленні, обумовлювали не менше свавілля при їх стягненніта здійсненні “фінансового контролю”. Відносини панування та підлегливості, щопросякають всі соціальні верстви в рабовласницьким та феодальному суспільствах,культ “кулачного” права створювали сприятливу об’єктивну основу щодо розквитурізноманітніших “контрольних” форм діяльності збирників державних податків.Типовим явищем щодо рабовласницька та феодальної формації було ототожненнядоходів та видатків голови держави із державними доходами та видатками. Лише вперіод Римської республіки, коли в політичному житті рішучу роль відігравалРимський сенат, публічне господарство було відділено від приватного. У час їїрозквиту з’явилася розвинута система фінансових відносин, головним чином полінії державних доходів: митні податки, акцизи, фіскальні монополії. Як доходи,так і видатки були розподілені на еріріум (казна Римського менату) та фіск(казна імператора). Однак стягання податків здійснювалось дуже невпорядкованимиметодами. Важливішою його формою була відкупа.
Це мало своїм наслідкоміснування повного свавілля при стягненні податків, оскільки публікани(відкупники), здобув від держави за певну платню право збирати податки, незабували при цьому й власних інтересів. Грошові видатки держави, які здобулидеякій розвиток в Римської республіці, включали до себе й окремі елементифінансового контролю з боку Римського сенату. Однак ці елементи були доситьнезначними, так як навіть апарат державного управління містився в цілому не зарахунок державних коштів, а за рахунок різноманітних поборів з населення. ЗЗанепадом Римської республіки (особливо в період Римської Імперії) ці елементифінансового контролю зникли, так як імператори, захопив владу, розглядали казнуяк свою власну та абсолютно довільно витрачали кошти. У зв’язку з появоюримської імператорської наймитницької армії зростали податки з населення,збільшилось свавілля з боку збирачів податків. “Звідсі під впливом величезногофінансового свавілля посилювався тиск, що було одним з істотних факторів, якіприскорили погибель Римської імперії”[1].
Таким чином, розвитокфінансового контролю в рабовласницької формації діялся значно повільніше, ніжфінансів. Фінансове свавілля зіграло велику роль в загибелі цього засобувиробництва.
В період раннього феодалізмуфінансові відносини зникли повсемісно. В подальшому по мірі розвиткутоварно-грошових відносин все більш значення мали грошові податки. У зв’язку зпостійними війнами зростали й державні грошові видатки. Найбільш розвинутіформи фінансових відносин при феодалізмі існували в містах — центрах ремесел,мануфактур та торгівлі. Міста часто викуповували у феодалів право на всякогороду податки і збори (торгові збори, монетну регалію, судібни збори тощо). Всебільш широке розповсюдження одержують державні фінанси в часи абсолютнихмонархій, особливо у зв’язку з величезним зростанням видатків на утриманнякоролівського двору, заміною феодального ополчення наймитницькою арміею,розвитком (незначним) практики державного субсидування промисловості,обумовленої головним чином потребами армії та двору. Однак в епоху феодалізмуфінанси були невпорядковані. Вони не були цілостною системою грошових відносин,що регламентуються державою, які виникають у зв’язку з формуванням тавикористанням загальнодержавного грошового фонду. В порівнянні з існуючимиелементами фінансів, фінансовий контроль був в початковому стані. Навіть вмістах, де грошове господарство і фінанси були розвинути сильно, мобілізаціякоштів на основі системи відкупів та примитивних розкладочних зборіввідрізнялася безконтрольністю та свавіллям. Фінансовий контроль над грошовимиресурсами феодалів та монархів був повністю відсутнім в силу таких обставин.Державна казна не відрізнялась від казни голови держави, та монархірозпоряджалися грошовими ресурсами цілком безконтрольно, як власними коштами. Вмобілізації державних податків переважали розкладочні податки, які породжувалисвавілля в їх стягненні. Податки були дуже невизначеними. Стягнення непрямихподатків в формі “відкупів” також приймало характер пограбування. Сама системазбору податкових платежів приймала різні форми, починаючи з покладанняобов’язків збирачів рент в сеньорії на самих селян з солідарноювідповідальністю за сплату та закінчувая наданням відкупів окремимнаціональністям чи містам. Звідсі стає зрозумілим потреба буржуазії, щонароджується, побудувати податкову систему, при якої платник залежал би не відзбирача податків, а від закону. Істотним джерелом доходів в цей період був йпродаж посад, встановлення всякого роду сінекур тощо. Органи влади й суду аж доХІХ в. утримувались за рахунок різних поборів з населення. Операції подержавному кредиту, якими монархи широко користувалися, у банкірів, купців,лихварів також мали невпорядкований характер та здійснювались безконтрольно.Таким чином, фінанси в феодальному суспільстві розвиваються швидше, ніжфінансовий контроль.
Прийшовши до влади, буржуазіястворює розгорнуту фінансову систему, відділяє державну казну від казни головидержави. Влаштовується суворо регламентована система податків та зборів, щоспирається на чотирі правила стягнення податків. В Англії з 1688 року в умовахбуржуазної революції було встановлено, що всі податки можуть вводитися тількине основі постанови парламенту. Во Франції це же право було закріплено в часибуржуазної революції 1789 року. Паралельно з цим законотворчі збори поступовопривласнювали собі право ветування видатків. В Англіі розвиток бюджетного правапочался з 1689 року, коли парламент спочатку затвердив право ветувати військовівидатки, а потім й право обговорення інших витрат. Цей процес закінчився в 1890року, коли всі видатки бюджету стали об’єктом обговорення та затвердженняпарламентом, крім видатків на утримання короля та його двору (по цивільномулисті), які встановлювались парламентом в постійної сумі. Буржуазія в епохувільної конкуренції із ціллю контролю за фінансовою діяльністю урядупотребувала побудови бюджету на таких принципах: повноти, єдності, гласністі тареальності бюджету. Отже, в умовах капітализму виникає розпоширена фінансовасистема, одержує свій розвиток фінансовий контроль. З’являються безпосереднісуб’єкти державного фінансового контролю з боку парламенту: в Англії — Головнийконтролер та Головний платник, во Франції та Італії — Рахункові палати тощо.Однак цей контроль по мірі зміцнення панування буржуазії все більш одержувавкласовий характер та втрачал свою об’єктивність. Відсування вільнихпредставників від фінансового контролю в силу класового змісту не могло невідібразиться на ступіні дійсності цього контролю. З перехідом до імперіализму,в епоху державно-монополістичного капіталізму поширюється сфера фінансовогоконтролю у зв’язку з розвитком державної власності, в той же час він стає всебільш умовним. Останнє має місце не тільки в приватнокапіталістичнихпідприємствах, які безкарно переховують свої дійсні прибутки, але й впідприємствах державного сектору. У ХІХ та на початку ХХ століття всі державніпідприємства знаходились на системі кошторисного фінансування, тобто включалисьдо державного бюджету всіма своїма валовими доходами та видатками. Але напочатку ХХ ст. монополістична буржуазія все більше починає протестувати протитакої системи фінансування. Це мотивувалося негативним впливом цієї системи наініціативи підприємств, використанням кон’юнктури та прагненням виділити доходита видатки підприємств цього сектору з державного бюджету, саме тому звільнюя їхвід контролю парламенту. Широкий розвиток ця политика одержала після первої таособливо після другої світових війн. В сучасний час фінансовий контрольспрямован на забезпечення дій економічних законів ринкових відносин, шляхомправового регулювання.
Об’єктом цього дослідження єдіяльність державних органів по забезпеченню законності, фінансової дисціплинита повноти при мобілізації, розподілу та використанні грошових коштів тапов’язаних з ними матеріальними цінностями. Предмет дослідження — види та методидержавного фінансового контролю. Мета роботи — вивчити види та методифінансового контролю держави, а також визначити його значення в сучасності. Длядослідження наданої теми використовуються теоретичні, емпіричні, методологічніметоди. Емпіричні методи: догляд, анкетування, вивчення результатів діяльностілюдини. Теоретичні та методологічні: метод аналізу, сінтезу, індуктивного,дедуктивного умовивіду, логічний метод.
Завдання дослідження:
1. Вивчити види та методи державного фінансового контролю.
2. Визначити значення фінансового контролю в умовах ринкових відносин.
Дипломна робота складається звведення, двох глав з чотирьмя параграфами та заключення.
/>/>/>Глава І.Фінансовий контроль держави
Державний фінансовий контроль— невід’ємна частина державного устрою, одна з важливих функцій управліннядержавою, обов’язкова умова нормального функціонування фінансово-кредитноїсистеми. Основна його мета — контроль за виконанням державного бюджету тапозабюджетних фондів, організацією грошового обігу, використанням кредитнихресурсів, станом державного внутрішнього та зовнішнього боргу, державнихрезервів, здійснення фінансових та податкових пільг. В державах с соціальноорієнтованою економікою як приорітетними виділені завдання контролю засвоєчасним та повним надходженням всіх видів державних доходів, використаннямкредитних та притягнених коштів щодо покриття дефіциту державного бюджету,своєрідним фінансуванням витрат на соціальну сферу, структурой та цілевимпризначенням, в тому числі на оплату праці, виплат пенсій, стипендій та іншихсоціальних виплат.
Розвиток ринкових відносин нетільки не скасовує необхідності існування державного фінансового контролю, а й зпосиленням соціальної орієнтації в подальшому ускладнюється, на державні органипокладається все більше число функцій по захисту фінансових прав та інтересівчленів суспільства, введення засобів щодо запобігання та попередженнязловживань та крадіжок. Всі цивілізоване розвинуті країни розв’язали тапостійно продовжують розв’язувати проблеми вдосконалення системи контрольнихорганів, сукупності їх функцій та повноважень і засобів контрольної діяльності.
Риночні відносини в Українісупроводжуються появою підприємств нових форм власності, зміною джерелфінансових ресурсів, принципів фінансування і кредитування, ціноутворення,грощових розрахунків, розподілу доходів, складу фінансово-кредитної системи тавзаємовідносин між її частинами. В цих умовах з’явилося багато нових направленьфінансового контролю, відсутніх в планах контрольних органів, яким не приділялосяналежної уваги при адміністративної системі управління. Сформувалась великасфера діяльності для фінансового контролю, що потребує рішучих змін існуючихсистем контрольних органів.
Вивчення іноземного досвідуорганізації державного фінансового контролю та господарчого контролю в ціломуможе стати прикладом для української економіки. Вивчення їх досягнень тапомилок безумовно може допомогти на нашому власному шляху до цивілізованогоринку та фінансового правопорядку.
Акцентуя увагу на напрямкахвдосконалення системи державного фінансового контролю в національномугосподарстві України на ближчу перспективу, необхідно врахувати, що вона:
— єзасобом здійснення народом його особистих та економічних прав;
— відповіднимзасобом взаємодіє з контролюючими інститутами органів місцевого самоврядуваннята суб’єктами аудиторського контролю.
Таким чином, розв’язанняпроблеми підвищення ефективності державного фінансового контролю требаздійснювати з позиції системного підходу, а саме:
— фінансовийконтроль повинен розглядатися як найважливіший елемент загальнодержавногоконтролю, який в свою чергу є складною системою громадського контролю;
— впроцесі вдосконалення державного фінансового контролю повинні враховуватисяпринципи такої структуризації контролю в суспільстві, яка означає необхідністьрозгортання взаємодії системи державного фінансового контролю з контролюючимиорганами місцевого самоврядування;
— доповненняфінансового контролю, виконавцем якого є органи державної влади та місцевогосамоврядування, незалежним фінансовим контролем, який здійснюють аудиторськифірми та аудитори;
— здобуттясубординацій при побудові органів фінансового контролю в структурізагальнодержавних контрольних інститутів./>/>/>1.1 Фінансовийконтроль як економічна категорія
а) Суттєвість фінансовогоконтролю.
Контроль за станом економіки,розвитком соціально-економічних процесів в суспільстві є важливою сфероюдіяльності щодо управління народним господарством. Однією з ланок системиконтролю є фінансовий контроль. Його призначення містить сприяння успішноїреалізації фінансової політики держави, забезпечення процесу формування та ефективноговикористання фінансових ресурсів у всіх сферах та ланках народного господарства.Роль фінансового контролю при переході до ринку багаторазово зростає.
Таким чином, фінансовийконтроль, з одного боку, є однією з завершальних стадій управління фінансами, аз іншого, він виступає необхідною умовою ефективності управління ними.Складність розуміння фінансового контролю обумовлена складністю самої категоріїфінансів. Так же як фінанси є основою будь-якої сфери суспільної діяльності,водночас вони відбивають їх матеріальну результативність, так і фінансовийконтроль є як би лакмусовим папером, на якому реально проявляється весь процесруху фінансових ресурсів, починаючи від стадії формування фінансових ресурсів,необхідних для початку здійснення діяльності в будь-якої сфері, та закінчуючиодержанням фінансових результатів цієї діяльності.
Можно сказати, що фінансовийконтроль — це совокупність дій та операцій по перевірці фінансових тапов’язаних з ними питань діяльності суб’єктів господарювання і управління іззастосуванням специфічних форм та методів його організації.
Для здійснення фінансовогоконтролю утворюються особливі контрольні органи, укомплектованівисококваліфікованими спеціалістами. Їх права, обов’язки та відповідальністьсуворо регламентовані, також і в законодавчому порядку.
Фінансовий контроль якособлива область контролю, що пов’язана з використанням вартостних категорій,має окрему сферу застосування і відповідну цільову направленність. Об’єктомфінансового контролю є грошові, розподільчи процеси при формуванні тавикористанні фінансових ресурсів, в тому числі у формі фондів грошових засобів,на всіх рівнях та ланках народного господарства.
Безпосереднім предметомперевірок є такі фінансові (вартістні) показники як прибуток, доход, податок надодану вартість, рентабельність, собівартість, витрати обігу, відчислення нарізні цілі та фонди. Ці показники мають систематичний характер, тому контрольза їх виконанням, динамікою, тенденціями охоплює всі сторони виробничої, господарчоїта комерційної діяльності об’єднань, підприємств, установ, а також механізм фінансово-кредитнихвзаємозв’язків.
Сферою фінансового контролю єпрактично всі операції, що здійснюються з використанням коштів, а в деяких випадкахі без них (бартерні угоди тощо).
Контролю належать не тількипогано працюючи підприємства та організації, але й ті, що мають нормальнірезультати діяльності.
Фінансовий контроль міститьперевірку: дотримання економічних законів, оптимальності пропорцій розподілу таперерозподілу вартості валового суспільного продукту та національного доходу;складання та виконання бюджету (бюджетний контроль); фінансового стану іефективного використання трудових, матеріальних та фінансових ресурсівпідприємств та організацій, бюджетних установ, а також податковий контроль;інші напрями.
Перед фінансовим контролемз’являються наступні завдання: сприяння збалансованності між потребою вфінансових ресурсах та розмірами грошових доходів і фондів народногогосподарства; забезпечення своєчасності та повноти виконання фінансовихобов’язків перед державним бюджетом; виявлення внутрішньо виробничих резервів,зростання фінансових результатів, в тому числі по зниженню собівартості тапідвищення рентабельності; сприяння раціональному витраченню матерільнихцінностей та грошових коштів на підприємствах, організаціях та бюджетнихустановах, а також правильному веденню бухгалтерського обліку та звітності;забезпечення додержання законодавства та нормативних актів, в тому числі в сферіоподаткування підприємств, які відносяться до різних організаційно-правовихформ; сприяння високої результативності зовнішньо-економічної діяльностіпідприємств, в тому числі в сфері оподаткування підприємств, які відносяться дорізних організаційно-правових форм; сприяння високої результативностізовнішньо-економічної діяльності підприємств, в тому числі по валютнихопераціях та інше.
Фінансовий контроль тіснопов’язаний з відповідальністю підприємств, організацій, установ а такождержавних і фінансово-банківських структур за виконанням фінансової дисципліни.Ця відповідальність може бути відображена як в адміністративних так і векономічних (матеріальних) мірах впливу на порушників фінансової дисципліни.Економічні міри впливу конкретно проявляються через фінансові санкції які єтими важілями фінансового механізму, які сприяють підвищенню ефективносівиробництва, його інтенсифікації, екологічному оздоровленню тощо.
Проблеми підсиленняфінансової відповідальності, дієвості фінансового контролю потребують, з одногобоку, скорочення кількості санкцій що застосовуються, а з іншого — підвищенняїх результативності./>/>/>1.2. Сферифінансового контролю
Необхідною умовоюефективності фінансового контролю є система бухгалтерського обліку, яказабезпечує достовірність та повноту відображення вартістних показників діяльностіпідзвітного юридичної або фізичної особи. Тільки при такій умові результати фінансовогоконтролю надають можливості щодо аналізу та об’єктивної оцінки дінамикифінансових показників і корекції руху реалізації фінансової політики на певнийперіод розвитку як окремої сфери діяльності так і всієї держави.
В державах з ринковоюекономікою сфера державного фінансового контролю забезпечує реалізаціюфінансової політики держави. Державний фінансовий контроль розповсюджуєтьсятільки на ланки системи державних фінансів та охоплює тільки суспільну частинувалового продукту. Це напередусім, складання та виконання державного бюджету,позабюджетних урядових фондів, місцевих фінансів та фінансів державнихпідприємств. Діяльність монополій та приватно-підприємницька діяльність єоб’єктом державного фінансового контролю лише в частині дотримання фінансовоїдисципліни при виконанні монополіями державних замовлень, при наданнімонополіям та приватним підприємцям субсидій та кредитів, при складанні нимиподаткових декларацій.
За сферу державного контролювиходить фінансовий контроль, що здійснюється у сфері діяльності монополій таприватного підприємництва самими власниками фінансового капіталу чи йогоокремих компонентів. Тут фінансовий контроль здійснюється найбезкомпроміснійшим,бо від його повсякденності та суворості безпосередньо залежить фінансоварезультативність діяльності самих власників капіталу. Кінцевою метою підприємницькоїдіяльності в будь-якої сфері, як правило, є збагачення, тобто не що інше як зростанняпочаткового капіталу.
Вартістною ланкою фінансовогоконтролю є фінансовий контроль незалежних аудиторських служб. Аудиторськаперевірка спрямована на оцінку достовірності фінансової звітності, глибокийекономічний аналіз фінансової діяльності, оцінку фінансової надійності фірми,підприємства, банку, державного страхування, чи іншої контролюємої юридичної особита підготовку відповідного висновку. />/>/>1.3.Класифікація фінансового контролю
Специфіка будь-якого контролюяк елементу управління — його повторність: контролювати можна лише те, що вже єнезалежно від контроля. Фінансовий контроль не є сам по собі інструментомбезпосередньої організації фінансової діяльності. Він має метою усунення чизапобігання помилок в цієї діяльності чи поліпшення її. Для здійснення контролюнеобхідні крітерії, з якими по’язується діяльність. Такі критерії визначаютьсяфінансовим законодавством та іншими правовими норами організації фінансовоїдіяльності. Теоретичною концепцією, що детермінує зміст та організаціюфінансового контролю, є, насамперед, відзнака ціх порівняльних крітеріїв та межвтручання в фінансову діяльність різних структур, контролюючих органів в різнихдержавах. Цім детерминується і відзнака в системі органів фінансового контролюта конкретних форм та методів роботи.
Під фінансовим контролемрозуміється нагляд, визначення чи виявлення фактичного стану фінансовихпоказників діяльності в порівнянні з наданими. За часом проведення фінансовогоконтролю він поділяється на передчасні, поточні та наступні.
Передчасний фінансовийконтроль здійснюється на стадіі складу, розгляду таутвердженню фінансових планів підприємств, кошторисів доходів та видатківустанов та організацій, проектів бюджетів, текстів договірних угод, установчихдокументів тощо. Таким чином, він сприяє запобіганню невірного нераціональногорозпобігу матеріальних, трудових та фінансовіх ресурсів, а також негативнихфінансових результатів діяльності госпорганів в цілому. Ця форма фінансовогоконтролю дозволяє попередити порушення законів та нормативних актів.Здійснюється він при перевіркі обгрунтованості розрахунків доходу, потреб вджерелах фінансування капітальних вкладень.
Поточний фінансовийконтроль здійснюється в процесі виконання фінансовихпланів, в ході витрачання товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів, увідповідністі відпустки коштів виконанню планів витрат, використанню ранішевиданих ресурсів. Ця форма фінансового контролю припускає системний факторнийаналіз діяльності підприємств та організацій в цілях вияву повноти тасвоєчасності розрахунків з бюджетом. Важливе значення поточний фінансовийконтроль має в пошуку внутрішньогосподарчих резервів росту накопичення. Вінвиконується повсякдено фінансовими службами для виключення порушень фінансовоїдисципліни в процесі використання фінансових планів підприємств, організацій таустанов, при відкритті кредитів фінорганами, перевірки документації поопераціям, що здійснюються бухгалтерами підприємств, організацій тощо.
Наступний фінансовийконтроль здійснюється після завершення звітного періодута фінансового року у цілому. Перевіряється доцільність видатків державнихбюджетних грошових коштів при виконанні бюджетів, виконанні фінансових планівпідприємств. Оцінка проведених заходів здійснюється в результаті аналізувикористання матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, законностіздійснюємих господарчо-фінансових операцій на основі перевірки звітнихбухгалтерських та видаткових документів, кінцевих фінансових результатів.Наступний фінансовий контроль пов’язан з попереднім контролем та базується наньому.
По прийомам та засобамздійснення фінансового контролю розрізняють: перевірки,обстеження, аналіз, ревізії.
Перевірка здійснюється з окремих питань фінансово-господарчої діяльності на основізвітних, балансових та видаткових документів. Виявляються порушення фінансовоїдисципліни та намічаються заходи щодо усунення їх негативних наслідків.
Обстеження охоплює окремі сторони діяльності підприємств, організацій, установ,але на відміну від перевірок по більш широкому колу показників, та визначаютьфінансове становище хозорганів, перспективи їх розвитку, необхідністьреорганізації чи переорганізації виробництва. Здійснюються опитування,анкетування.
Аналіз, як метод фінансового контролю, повинен бути системним та пофакторним.Він здійснюється по періодичної чи річної звітності. Виявляється рівеньвиконання плана, додержання норм витрачання коштів, фінансова дисципліна тощо.
Ревізія є одним із найважливіших методів фінансового контролю та уявляє собоюперевірку фінансово-господарчої діяльності підприємств, організацій за звітнийперіод.
В залежності від об’єктурозрізняють ревізії повні, часткові, тематичні та комплексні. При цьому вониможуть бути планові чи позапланові. За ступенєм охоплення даних в процесіревізії здійснюються суцільні перевірки, коли контролюються всідокументи та матеріальні цінності, та вибіркові, суть яких в контролічастини документів.
По характеру матеріала, наоснові якого здійснюються ревізії, вони поділяються на документальні (перевірка справжності звітності документів та записів в обликових регістрах) тафактичні (перевірка наявності грошових коштів та матеріальних цінностейв натурі).
Для кожного проведенняревізії складається програма, в якої повинні бути вказані мета, об’єкт, тема,основні питання ревізії.
/>/>/>Глава 2.Суб’єкти фінансового контролю: організації та органи влади, їх характеристика/>/>/>2.1 Види фінансовихорганів
Суб’єктами фінансовогоконтролю є особливі органи та організації, які наділені контрольними функціями.
Загальнодержавний фінансовийконтроль здійснюють законодавчі органи влади, податкові та кредитні установи,страхові організації, держкомітети, міністерства та відомства, відділи місцевихрад народних депутатів, фінансові служби підприємств, організацій, установ,ревізійні комісії в кооперативних та громадських об’єднаннях.
Законодавчі органи державиздійснюють контроль при розгляді та затвердженні державного прогнозуекономічного і соціального розвитку народного господарства державного бюджетупо ланках бюджетної системи, звітів по його виконанню. Контролюються законністьі ефективність використання державних засобів, доцільність здійснення витрат.Здійснюється фінансовий контроль законодавчими органами через комітети і комісії(через планові і бюджетно-фінансові комісії). При законодавчих органах утворюютьсятакож Контрольні палати.
Фінансові организації, якимикерують міністерства фінансів, контролюють процеси мобілізації і використаннякоштів бюджетних фондів. Тому цей вид фінансового контролю називають бюджетним.Бюджетний контроль сприяє розробкі оптимальної фінансової та бюджетної політики,яка забезпечує максимальне зростання надходжень до державного бюджету тарозвиток економіки.
В складі апарату міністерствфінансів функціонують контрольно-ревізійні управління, а в територіальнихфінансових органах — аппарат головного контролера-ревізора.Контрольно-ревізійні управління і апарати контролерів-ревізорів здійснюють всівиди ревізій виробничо-фінансової діяльності підприємств, організацій таустанов.
Кредитні установи здійснюютьфінансовий контроль при наданні, перевірці, забезпеченності та стягненняпозичок. Держкомісії, держкомітети, міністерства та відомства, відділи місцевихрад народних депутатів здійснюють фінансовий контроль спеціальним ревізійнимапаратом. Внутрішньогосподарчий фінансовий контроль здійснюється структурнимипідрозділами підприємств, організацій. Як правило, на підприємствах,організаціях фінансовий контроль виконується головними (старшими) бухгалтерами,працівниками фінансових відділів.
Податкові інспекції — цеоргани оперативного фінансового контролю. Очолює систему податкових органівДержавна податкова служба України. Податкові інспекції на місцях підпорядкованітільки Державній податковій службі України. Завданнями податкових служб є:контроль за виконанням законодавства про податки, забезпечення повноти та своєчасностівнесків до бюджету податкових платежів. Водночас податкові інспекції здійснюютьперевірку фінансового стану підприємств та організацій незалежно від відомчоїпідпорядкованості та їх організаційно-правової форми; здійснюють контроль завірністю визначення оподаткування прибутку з метою недопущення її заниження:ведуть реєстрацію всіх суб’єктів, а також реальних, потенційних об’єктівоподаткування.
Податкові інспекції маютьправо: вилучати в організаціях різних форм власності необхідні документи та відомості,за винятком тих, які складають комерційну таємницю, що визначаєтьсязаконодавством; контролювати виконання законодавства про підприємництвогромадян; обстежувати всі приміщення, що використовуються для здобуття прибутків;призупиняти операції підприємств та громадян у разі недодання документів; вилучатидокументи, які свідчать про приховання прибутків; застосовувати санкції таштрафи; пред’являти до суду та арбітражу позови про ліквідацію підприємств,визнанні угод недійсними.
Разом з цим податковіінспекції зобов’язані не розповсюджувати відомості про розмір вкладівпідприємств та громадян. Громадяни та підпрємства мають право звертатися досуду чи арбітраж та надавати скарги щодо дій державних податкових інспекцій.
Розвиток товарно-грошовихвідносин породжує різноманіття форм власності, сприяє появі фінансового ринку,що визначає напрямки подальшого розвитку та виникнення нових форм та засобівфінансового контролю. Аудит — нова в Україні організаційна форма фінансовогоконтролю за фінансово-господарчою та комерційною діяльністю підприємств таорганізацій. Контрольні та консультаційні послуги аудиторські фірми надаютьвсім підприємствам та організаціям на платній основі. Аудиторські фірми — ценезалежні організації, що призначені сприяти підвищенню якості контролю, йогооб’єктивності.
При проведенні фінансовогоконтролю в сучасних умовах все більше використовується поряд з обчислювальноютакож інформаційно-комп’ютерна техніка; широке застосування знаходятьекономічні норми та нормативи./>/>/>2.2 Міськийфінансовий відділ України
Фінансовий відділ виконкомуміської ради народних депутатів у відповідності із законодавством Українистворюються міською радою та підпорядковуються в своєї діяльності як раді тайого виконкому, так і відповідному вищему фінансовому органу.
Міський фінвідділ складаєпроект бюджету та несе відповідальність за його виконання як по доходам, так іпо видаткам, за забезпечння необхідними грошовими коштами заходів, якіпередбачаються соціально-економічним розвотком міста та інших заходів, якіфінансуються з бюджету міста, а також забезпечує мобілізацію на території містафінансових ресурсів на загальнодержавні потреби.
Основними завданнямифінвідділу виконкому миської ради народних депутатів є:
— мобілізаціягрошових коштів на направлення їх у відповідності із затвердженими планами нафінансування заходів по розвитку місцевого господарства;
— економічнообгрунтоване планування доходів та видатків бюджету міста, проведення заходівпо забезпеченню своєчасного та повного надходження всіх доходів, якіпередбачені в бюджеті міста, та економного використання бюджетних коштів суворопо цільовому призначенню;
— контрольза виконанням державної фінансової дисципліни, за виконанням підприємствами,установами та організаціями, що знаходяться на території міста, фінансовихобов’язків перед державою;
— фінансовий відділ, вирішуяпокладені на нього завдання, враховує пропозиції постійних комісій міської радинародних депутатів, профспілкових органів та органів інших громадськихоб’єднаннь.
Фінансовий відділмісьвиконкому у відповідності з покладеними на нього завданнями, виконує такіфункції:
— організуєроботу по складанню проектів бюджетів міста, районних бюджетів міськогопідпорядкування на основі рішень виконкому міської ради народних депутатів тавказівок вищих фінансових органів; складає проект бюджета міста та віддає йоговиконкому міської ради народних депутатів;
— вноситьвиконкому міської ради народних депутатів пропозиції про розподіл доходів тавидатків міського бюджету між бюджетом міста та районними бюджетами міськогопідпорядкування; здійснює заходи щодо зміцнення доходної бази кожного збюджетів;
— розглядаєпроекти зведених кошторисів видатків управлінь та відділів виконкому міськоїради народних депутатів та окремих установ, які фінансуються міським фінансовимвідділом, по видаткам на освіту, охорону здоров’я, соціальне забезпечення таінші заходи щодо міського бюджету, кошторисів на утримання апарату виконкомуради народних депутатів та його управлінь і відділів;
— організуєта забезпечує виконання бюджету міста, складає розпис доходів та видатківміського бюджету, що затверджен міською радою народних депутатів;
— здійснюєконтроль за ходом виконання районних бюджетів міського підпорядкування;
— розглядаєбухгалтерські обліки та баланси управлінь та відділів виконкому міської радинародних депутатів;
— розглядаєта затверджує зведений кошторис спеціальних засобів установ, які знаходяться наміському, районних бюджетах міського підпорядкування, а також кошторисиспеціальних засобів, які знаходяться в безпосередньому розпорядженні відділівта управлінь виконкомів міської ради народних депутатів;
— забезпечуєперевірку достовірності складання та затвердження кошторисів бюджетних установта кошторисів на централізовані заходи, а також перевірку правильностітарифікації працівників соціально-культурних та інших установ, які знаходятьсяна бюджеті міста, району, та контроль за своєчасністю виплат заробітної платніпрацівникам цих установ;
— здійснюєконтроль за правильними та економними витратами щодо утримання апаратууправління і за додержанням граничних асигнувань, що встановлена на ці цілі ідіючого порядку затвердження штатного розпису та кошторисів на утриманняапарату управління, а також розмірів окладів і ставок заробітної платні;
— розробляєпропозиції по зниженню витрат на утримання апарату управління підприємств,установ, організацій;
— проводитьперіодичні перевірки стану контрольно-ревізійної роботи в управліннях івідділах виконкому міської ради народних депутатів;
— здійснюєконтроль за станом бухгалтерського обліку та звітності в бюджетних установахміського підпорядкування, проводить роботу по удосконаленню, централізації імеханізації бухгалтерського обліку;
— розглядаєлисти (заяви, скарги) громадян з питань, що відносяться до компетенції відділу,і приймає необхідні міри;
— забезпечуєпроведення в життя фінансової політики, аналізує показники розвитку економікиміста, приймає міри по оздоровленню фінансового стану установ, підприємств,організацій та здійснює керівництво районними фінансовими відділами з цихпитань;
— спільноз іншими економічними органами приймає участь в розробці проекту зведенихбалансів фінансових ресурсів міста, на їх підставі виявляє тенденції розвиткуфінансової бази;
— приймаєучасть в проведенні роздержавлення власності, вівчає вплив цих процесів назміни фінансового стану народного господарства;
— аналізуєобгрунтованість надання пільг підприємствам та організаціям по платежам добюджету згідно діючому законодавству;
— приймаєучасть в роботі по створенню ринків цінних паперів, аналізує його вплив нафінансове положення господарства і грошового обігу, проводить реєстрацію таоблік обігу цінних паперів акціонерними товариствами, комерційними банками,підприємствами;
— контролюєправильність проведення виплат та відшкодувань за рахунок державного бюджету,що передбачені діючими нормативними актами;
— готуєпропозиції про випуск в обіг грошово-річових лотерей;
— здійснюєпрактичну допомогу фінансовим органам міста в організації роботи поупровадженню нових форм господарювання;
— встановлюєділові зв’язки з іншими установами, відділами виконкомів з питань удосконаленняфінансового та господарчого механізму податкового законодавства, ціноутворення./>/> 2.3 Організація та органи фінансовогоконтролю
Ефективність фінансовогоконтролю у вирішальній мірі залежить від правильної його організації тарозподілу ролей, компетенції суб’єктів фінансового контролю. Фінансовийконтроль є продовженням і завершенням державного управління фінансами. В країнахз розвинутим громадянським суспільством і ринковою економікою застосовують дозавдань фінансового контролю систему органів державного управління фінансами.Ця система лише доповнюється окремими специфічними елементами і в загальнихрисах має наступний вигляд: загальнодержавний фінансовий контроль; відомчийфінансовий контроль; аудит.
Функції державногофінансового контролю розподіляються в них між вищими органами державної владиодночасно із закладами управління фінансовою та кредитно-грошовою системою.Конкретні форми розподілу зумовлюються особливостями політичної системидержави. При цьому враховується принцип розподілу та врівноваження влад.
На найвищому рівні державногофінансового контролю основні контролюючі функції покладаються на парламенти чивідповідні іх органи. Як правило, створюються спеціальні комітети чи комісії зпитань фінансів, бюджету, податків і інших питань фінансової політики, на якіпокладаються обов’язки контролю за дотриманням норм фінансового законодавства,за реалізацію фінансової політики органами виконавчої влади і головним інструментомїї реалізації — державним бюджетом.
У федеративних державахпарламент здійснює контроль і за дотриманням норм фінансового законодавствавсіма членами федерації. Фінансовий контроль парламенту насамперед здійснюєтьсяв ході спеціальних парламентських слухань найпринциповіших, найгостріших інайскладніших питань фінансової політики держави, в ході обговорення іприйняття фінансового законодавства, в разі інших випадків.
Оперативний державнийфінансовий контроль здійснюють міністерство фінансів і інші державні органи,наділені функціями управління фінансами, а також спеціальні відомствадержавного фінансового контролю.
Наприклад, в США чиннасистема державного фінансового контролю інкорпорована в державно-правовусистему як елемент державного регулювання балансу повноважень законодавчої івиконавчої влади. Взаємодія двох віток державної влади в цій сфері здійснюєтьсяза допомогою як парламентського контролю за діяльністю міністерств і відомств,так і адміністративного й фінансового контролю президента за діяльністю йогоадміністрації.
Провідними фінансовимиконтролюючими органами США є Головне контролно-фінансове управління, щовідноситься до вітки законодавчої влади, та Адміністративно-бюджетнеуправління, що відноситься до складу адміністрації президента.
Головне контрольно-ревізійнеуправління США має доступ практично до всіх фінансових документів міністерств івідомств. За дорученням палат і комісій Конгресу США чи навіть окремихконгресменів Головне контролно-ревізійне управління може здійснювати оцінкурезультативності державних програм і діяльності федеральних відомств; проводитиспеціальні обстеження і перевірки обгрунтованості цін на продукцію;фінансово-економічних аспектів контрактів міністерства оборони. ІнспекториГоловного контрольно-фінансового управління перевіряють також діяльністьревізорів виконавчої влади. В окремих випадках перевірки здійснюються вкоординації із слідчими органами міністерства юстиції та іншими органами,наділеними відповідними повноваженнями.
Ще одним прикладом хочетьсяпривести Францію. У Франції виявлення і попередження бюджетно-фінансовихзловживань покладено на Рахункову палату — одну з найстаріших державних установкраїни. Рахункова палата — судова адміністрація. Законодавець відніс до їїкомпетенції здійснення загального контролю за державними фінансами.
Рахункова палата Франціїконтролює фінансову діяльність адміністративних інститутів, виявляє їх помилкиі прорахунки, що завдають шкоди державним фінансам. Вона перевіряє як самевикористовуються кредити, фонди і цінності, управління якими доручено державнимслужбам і іншим офіційним юридичним особам, здійснює контроль за різноманітнимиустановами в сфері соціального забезпечення, рахунками державних підприємств ііх філій, а також, в окремих випадках, за приватними юридичними особами з числатих, що одержують фінансову допомогу держави. Органами державного фінансовогоконтролю у Франції є також Генеральна інспекція фінансів і Генеральна інспекціяадміністрації. Перебуваючи в безпосередньому підпорядкуванні міністра економікиі фінансів Генеральна інспекція фінансів виконує функції контролю на місцях задіяльністю служб Міністерства економіки і фінансів. Вона контролює діяльністьвсіх призначених державою бухгалтерів та адміністративної бухгалтерії вториннихрозпорядників кредитів, державних підприємств, а також тих недержавних органіві підприємств, що перебувають під фінансовим контролем держави. Ця ж установаорганізовує та здійснює дослідження економічних і фінансових проблем назамовленні державних міністерств і відомств, а також за власною ініциативою.
Державний фінансовий контрольв Російській Федерації здійснюють Федеральні Збори і їх дві палати — Державнадума і Рада Федерації. Вищим спеціальним органом державного фінансовогоконтролю є Рахункова палата, яка у своїй діяльності підзвітна Федеральнимзборам. Вона проводить експертизу Федерального бюджету, Федеральних позабюджетнихфондів і законодавчих актів, контролює виконання державного бюджету тавикористання Федеральної власності. Рахункова Палата Російської Федераціїорганізаційно та функціонально незалежна. Контрольні функції в галузі фінансіввиконують також комітети й комісії. У відання Державної Ради Федеральних ЗборівРосійської Федерації переданий Контрольно-бюджетний комітет. Комітет діє якнезалежний від адміністрації Президента і Уряду Російської Федерації орган. Докомпетенції контрольно-бюджетного комітету відноситься проведення фінансовогоконтролю за: виконанням федерального бюджету; дотриманням законності іпідвищенням ефективності витрачання державних коштів, що виділяються нафінансування бюджетних організацій, сфери матерільного виробництва, оборони іправоохоронних органів; формуванням доходів і видатків від зовнішньоекономічноїдіяльності; використанням позабюджетних фондів та інше.
Досвід інших держав ворганізації державного фінансового контролю свідчить про те, що цьому аспектудержавної фінансової діяльності приділяється особлива увага. Він розглядаєтьсядержавами як необхідний інструмент підтримання фінансово-господарського порядкув ринкових умовах. Нашій вітчізняній практиці ще належить оволодіти багато чимз того, що вже випробувано цивілізованим світом в сфері державного фінансовогоконтролю.
Система органів державногофінансового контролю в Україні перебуває на стадії формування. Як і в іншихдержавах, фінансовий контроль в Україні здійснюється органами законодавчоївлади, органами виконавчої влади, спеціальними органами державного фінансовогоконтролю, а також недержавними спеціалізованими організаціями.
Верховна Рада України за ст.85 Конституції України здійснює фінансовий контроль в ході розгляду проектів тазатвердження Державного бюджету України і звітів про його виконання, наспеціальних парламентських слуханнях Кабінету Міністрів України, що іменуються“днями уряду”; в ході експерту та заслуховувань Програм діяльності урядуобговорення і прийняття спеціального фінансового законодавства у значнійкількості інших форм.
Парламентський контроль завитрачанням державних фінансових ресурсів органами і установами виконавчоївлади здійснюють також всі постійні комітети Верховної Ради України, кожен всвоїй сфері. Крім того, у Верховній Раді України є два спеціалізованихкомітети: комітет з питань бюджету і комітет з питань фінансів і банківськоїдіяльності. Вони здійснюють безперервний парламентський контроль за станом ірухом державних фінансів.
Особливими контрольнимиповноваженнями наділена Рахункова палата Верховоної Ради України. Голова,перший заступник, заступник, головні контролери і секретар Рахункової палатиобираються на сессії Верховної Ради України таємним голусуванням і вважаютьсяобраними на сім років, якщо за це проголосувало більшість народних депутатіввід конституційного складу Верховної Ради. Повноваження Рахункової палати поширюютьсяна Верховну Раду України, органи виконавчої влади, Національний банк України,Антімонопольний, Фонд державного майна і інші органи держави, створені увідповідності з чинним законодавством України.
Рахункова палата має правоконтролювати місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування,підприємства, банки, господарські товариства, спілки, асоціації, незалежно відформ власності, якщо вони одержують, перераховують, використовують коштиДержавного бюджету України або мають частку державної власності в їх статутномуфонді чи використовують об’єкти державної власності або управляють ними.
Рахункова палата має правопроведення комплексних ревізій і тематичних перевірок, аналізувати таз’ясовувати причини порушень бюджетної дисципліни, готувати на Верховну РадуУкраїни пропозиції по їх усуненню та вдосконаленню бюджетного законодавства. Вмежах регламенту Рахункової палати головні контролери — керівники департаментівсамостійно вирішують усі питання організації своєї діяльності і несуть повнувідповідальність за результати своєї роботи.
Контрольні функції ПрезидентаУкраїни в сфері фінансової діяльності випливають з його статусу як главидержави і глави виконавчої влади в Україні. Президент України безпосередньоздійснює свої контрольні функції — підписує закони про регулювання фінансовоїдіяльності. 20 липня 1995 року Президент України підписав Указ “Про національнийаудиторський комітет України”. Створений при Президенті, аналізує ефективність,економічність і правильность використання державних фінансових ресурсів.Комітет перевіряє рух бюджетних коштів на найвищому рівні — Кабінету МіністрівУкраїни, окремих міністерств і відомств. В необхідних випадках контрольНаціонального аудиторського комітету України проводиться включно до первиннихланок бюджетних установ і закладів.
Комітет складається знезалежних департаментів. Перший департамент комітету створено на базіконтрольно-ревізійного управління Міністерства фінансів. Другим департаментомповинен стати департамент аналізу. Він повинен займатись аналізом законів,постанов, міждержавних угод.
Ще одним структурнимпідрозділом Національного аудиторського комітету України є департамент аудиту іфінансових досліджень. Він не має вертикальної структури. Його завдання —проведення аудиторських перевірок всіх без виключення міністерств і відомств.Це важливо для парламенту і глави держави у випадку, коли виникає питання про підтвердженняправильності витрачення бюджетних коштів.
Кабінет Міністрів Україниздійснює контроль за державними фінансами в ході безпосередної практичноїреалізайії фінансової політики України, державної політики в галузіціноутворення і оплати праці, складеня і виконання, здійсненнязагальнодержавних і міждержавних єкономічних програм, створення і керівництводіяльністю різних фондів і т. д. Вся щоденна діяльність Кабінету МіністрівУкраїни нерозривно пов’язана з управлінням державними фінансами, а, значить — із контролем за їх найбільшим раціональним витрачанням.
В межах своїх повноваженьздійснюють відомчий державний контроль за фінансами міністерства і відомства загальноїкомпетенції з точки зору управління державними фінансовими ресурсами.Наприклад, Міністерство освіти України не рідше даного разу в рік перевіряєзвіт університету про витрачення виділених йому на рік бюджетних ресурсів, атакож зароблених університетом в ході своєї діяльності непозабюджетних коштів.
На місцях фінансовий контрольздійснюється Верховною Радою і Радою Міністрів Автономної Республіки Крим,іншими регіональними і місцевими органами самоврядування при розгляді проектіві затвердженні відповідних бюджетів і звітів про їх виклнання, призаслуховуванні інформацій і звітів голів постійних комісій про витрачення бюджетнихресурсів керівників інших органів з питань фінансової діяльності.
Особлива роль належитьспеціалізованим органам державної виконавчої влади по управлінню фінансами, дляяких саме фінансова діяльність є основною. Ці органи створені спеціально дляздійснення фінансового управління і складають собою внутрішню єдину підсистемуфінансово-кредитних органів.
Ця підсистема органів очолюєтьсяМіністерством фінансів України. До неї входять Міністерства фінансів АвтономноїРеспубліки Крим, фінансові управління обласних, Київської і Севастопольськоїміських державних адміністрацій, фінансові відділи районних, районних в містахКиїві і Севастополі державних адміністрацій. Вони діють на підставі відповіднихПоложень про них.
Міністерство фінансів Україниє йентральним спеціалізованим органом державної виконавчої влади по управліннюфінансами, а значить — і по контролю за рухом та витрачанням державнихфінансових ресурсів. Воно здійснює контроль за виконанням державного бюджету подоходах. Міністерство фінансів України встановлює порядок веденнябухгалтерського обліку і складання звітності про виконання Державного імісцевих бюджетів, кошторисів витрат бюджетних установ, встановлює форми облікуі звітності з касового виконання бюджетів.
Міністерсвто фінансів Україниздійснює контроль за випуском і обігом цінних паперів, веде загальний реєстрвипуску цінних паперів в України, видає дозволи на здійснення діяльності повипуску і обігу цінних паперів. Міністерство фінансов контролює збереження іефективність виконання закріпленого за підприємствами, установами іорганізаціями державного майна.
Регіональні і місцевіфінансові органи контролюють використання коштів, виділених з вищестоящихбюджетів, ефективність використання коштів, виділених з позабюджетніх фондівмісцевих органів самоуправління, контролюють дотримання вимог законодавства провикористання коштів, виділених на оплату праці, перевіряють проведення виплат ікомпенсацій за рахунок державного і місцевого бюджетів.
До спеціальних органівдержавного фінансового контролю належить Державна пробірна палата України тапідпорядковані їй державні міжобласні інспекції, а також постійні контролери напідприємствах по виробництву дорогоцінних металів і обробці алмазів. Пробірномунагляду підлягають всі суб’єкти підприємства, незалежно від форм власності, атакож громадяни-підприємці, що здійснюють вищезазначені види діяльності.
Органи державного пробірногонагляду здійснюють випробування, контрольний аналіз та клеймування ювелірних іінших побутових виробів з дорогоцінних металів, як вироблених в Україні, так іввезених з-за закордону для продажі; роблять арбітражний контрольний аналіз длявизначення вмісту дорогоційних металів, реєструють підприємства, уствнови іорганізації, а також громадян-підприємців, що здійснюють операції з дорогоціннимкамінням, та інші функції.
Службовці органів державногопробірного нагляду проводять ревізії і перевірки на відповідних об’єктах,вимагати необхідні документи і матеріали, брати пояснення, проводити оглядприміщень, вилучати необхідні матеріали, робити приписи для усунення порушень,розглядати справи про адміністративні правопорушення. Вони зобов’язані передаватиматеріали про правопорушення, що мають ознаки злочинів, правоохоронним органам.
Начальник Державної пробірноїпалати і начальники міжобласних інспекцій мають право накладати на осіб, щовчинили адміністративні правопорушення, штрафи.
6 червня 1995 року був прийнятийЗакон України “Про визначення розмірів збитків, завданих підприємству,установі, організації крадіжкою, знищенням, недостачею чи втратою дорогоціннихметалів, дорогоцінного каміння і валютних цінностей”.
В порівнянні попередніминормами права, що були чинними у цій сфері, новий закон посилив матеріальну,адміністративну і дісциплінарну відповідальність.
Важливе місце в системіорганів державного фінансового контролю займає Національний банк України,він здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків, їх відділів, філій повсій теріторії України. Цей нагляд спрямований на забезпечення стабільності банківськоїсистеми, захист інтересів вкладників шляхом зменшення ризиків в діяльностікомерційних банків. Зміст нагляду визначається повноваженнями, встановленимиНБЦУ Законом України “Про банки і банківську діяльність”.
Система нагляду НБУспрямована на скорочення зовнішніх і внутрішніх банківських ризиків. Дозовнішніх ризиків водночасно відносяться ризик ліквідності (нездатність банкузабезпечити безперебійну оплату своїх зобов’язань перед клієнтами); валютнийризик (збитки від несприятливої зміни валютного курсу в умовах наявностівідкритої валютної позиції); ризик облікового процента (збитки від зміникредитної ставки, що становлюється по кредитах НБУ за умови фінансовоїкредитної ставки по наданих кредитах); ризик по цінних паперах (збитки відзміни курсу цінних паперів, що перебувають у портфелі банку).
В практиці роботи НБУ понагляду основна увага приділяється зниженню ризику ліквідності. Валютний ризикнезначний у зв’язку з обмеженням можливостей здійснення комерційними банкамивалютних операцій за власний рахунок. Також порівняно невеликий ризик по ціннихпаперах зумовлений поки що недостатнім розвитком фінансового ринку в Україні, анизький рівень ризику облікової ставки — її встановленням НБУ на рівні, значнонижчому від рівня інфляції.
До внутрішніх ризиківвідносяться “комерційні ризики”, пов’язані з людським фактором (кваліфікаціяперсоналу і ділові якості керівників, виконавська дисціпліна, якість аудіту іт.д, а також “операційно-технічні ризики”, що забезпечують внутрішню роботубанку: системи безпеки, бухгалтерського обліку, матеріально-технічних методівзв’зку і т. д.
На пониження внутрішніхризиків спрямовані процедури реєстрації банків, ліцензування, аудиторськіперевірки, інспектування діяльності комерційного банку співробітниками НБУ.
Функцію нагляду здійснюєДепартамент банківського нагляду НБУ. Операції з нагляду виконують регіональніуправління НБУ у відповідності з доведоною їм програмою, а також окремимизавданнями Департаменту банківського нагляду.
Комерційні банки зобов’язаніщомісячно надавати НБУ наступну звітну інформацію: баланс з додатком розрахункуекономічних нормативів; звіт про кредитний портфель; звіт про портфель ціннихпаперів; звіт про валюту і валютні позиції; звіт про ризик процентної ставки;звіт про надання і погашення родичами і близькими кредитів банку.
Комерційний банк зобов’язанийтакож не пізніше п’яти днів після оформлення висновків місячної чи річноїперевірки подати НБУ звіт про роботу зовнішнього аудиту, а на наступний деньпісля оформлення відповідного кредитного договору — звіт про “великі” кредити.Департамент банківського нагляду також в праві вимагати від комерційного банкунадання будь-якої іншої інформації, необхідної для виконання його обов’язків,навіть якщо вона віднесена до банківської, службової або комерційної таємниці.Проте ця остання інформація не може бути оголошена без згоди комерційногобанку.
Робота у сфері банківськогонагляду деференційована по трьох основних напрямках: загальний нагляд,інтенсивний нагляд і нагляд високого ступеня.
Загальний нагляд поширюється на банки, що працюють стабільно, фінансовоблагонадійні тадотримуються економічних нормативів, норм чинного законодавства і вказівок НБУ,мають добру ділову репутацію. Його здійснюють обласні установи Національногобанку України.
Зміст загального наглядуполягає в контролі за дотриманням економічних нормативів та перевірках іншихзвітів, що подаються банками. Інформація про виявлені порушення подаєтьсяПравлінню для прийняття відповідних рішень.
Інтенсивний нагляд поширюється на банки, які періодично порушують економічні нормативи, атакож чинять інші незначні порушення і не характеризуються фінансовоюстабільностю.
Нагляд високого ступенязастосовується по відношенню до банків, які систематично (два і більше разів уквартал) порушують економічні нормативи та допускають інші грубі порушення чимають незадовільний фінансовий стан.
За статистикою Національногобанку України, протягом останього року кожен третій комерційний банк мавсерьозні фінансові ускладнення і працював в режимі інтенсивного нагляду з бокуНБУ, 21 банк було реарганізовано, 12 — збанкрутували і ще 17 перебували устадії закриття. До 77 комерційних банків України застосовувались санкції, “режимфінансового оздоровлення” був застосований до 13 банків. В наслідок такоїситуації в комерційних банках Національним банком України підготовлено цілийряд нових нормативних актів про створення страхових і ризикових фондів, що дозволитьзміцнити платоспроможність комерційних банків України.
Приймаючи рішення прозастосування інтенсивного нагляду і нагляду високого ступеня, Департаментбанківського нагляду НБУ здійснює інспектування банків, їх відділень, філій,представництв, спрямоване на з’ясування причин порушень і недоліків в роботі банків.Інспектори НБУ перевіряють законність операцій, що здійснюються, діяльність внутрішньогоі зовнішнього аудиту, стан обліку, достовірність звітів, установчих і інших документів.За підсумками інспектування керівництву банку направляється інформація, в якійзазначаються причини виявлених недоліків, оцінюється фінансовий стан банку,його можливості і шляхи виходу із складної ситуації. Вимоги НБУ обов’язкові длявиконання.
На основі одержаної інформаціїпро порушення в діяльності комерційних банків Національний банк Україниорганізує наради з керівництвом банків, на яких виявляються причини недоліківта виробляються заходи по їх усуненню. Про зміст заходів і строки їх реалізаціїкерівництво банку інформується письмово.
Відповідний комерційний банкзобов’язаний у двохтижневий термін інформувати НБУ про вжиті заходи пореалізації одержаних приписів. При неприйнятті ним дієвих заходів Департаментбанківського нагляду направляє відповідну інформацію голові ради банку. Якщопісля цього становище комерційного банку не поліпшується, Національним банкомУкраїни застосовуються санкції у відповідності із Законом України “Про банкі ібанківську діяльність”, які передбачають: здійснення заходів фінансового оздоровлення;призначення тимчасової адміністрації по управлінню банком та період фінансовогооздоровлення; стягнення грошового штрафу в розмірі доходу, одержаного внаслідокнеправомірних дій комерційного банку; підвищення норм обов’язкових резервів;виключення комерційного банку з Державної книги реєстрації банків.
Тимчасова адміністраціяпризначають при невиконанні приписів Національного банку, наданнінедобросовісної інформації чи ненаданні передбаченої звітності, збитковій діяльності,виникненні інших загроз інтересам вкладників і кредиторів комерційного банку,протедії антимонопольним заходам з боку керівництва комерційного банку.Тимчасовий адмінистратор призначається Правлінням НБУ. Він виконує обов’язкипротягом визначеного строку у відповідності із затвердженою програмою в межахнаданих йому повноважень і може здійснювати як постійний нагляд, так ібезпосереднє управління поточними справами банку, не підмінюючи при цьомувиконавчи органи комерційного банку.
Тимчасовий адміністраторнаділений правом перевіряти канцелярську, касову, бухгалтерську, звітну тадоговірну документацію, матеріали правління, оціночної і ревезійної комісійбанку. Він може бути присутнім на загальних сборах акціонерів банку, засіданняхправління, оціночної і ревезійної комісій. В присутності членів правлінняадміністратор може перевіряти касу, зберігання інших цінностей банку.
Тимчасовий адміністраторзобов’язаний інформувати Департамент банківського нагляду і правліннякомерційного банку, про дії, що суперечать статуту банку, чинному законодавству,рішенням Правляння НБУ. Він також сповіщає про свою незгоду з діями посадовихосіб банку по наданню позик, оцінці застави, що є забезпеченням кредиту. Аленайголовнішим в його діяльності є пошук законних неконфліктних заходів,спрямованих на усунення порушень в діяльності комерційного банку та поліпшенняйого фінансового стану.
До обов’язків адміністраторанвлежить забезпечення належної реалізації правовідносин, що стосуютьсязобов’язань банку. Зокрема, він повинен:
— здійснювати контроль затим, щоб загальна сума гарантій та поручительств відносно третіх осіб неперевищувала розміру, визначеного статутом комерційного банку чи встановленогоНаціональним банком України;
— перевіряти умови наданняпозик з метою попередження можливих порушень встановлених показниківліквідності, безресурсного надання кредитів та надання непередбачених пільг прикредитуванні, дотримання інших норм і традицій банківської практики;
— брати участь в оцінцімайна, що приймається в заставу, перевіряти дотримання інших умов забезпеченнякридиту;
— здійснювати контроль заприйняттям передбаченої законодавством заходів по стягненню простроченоїзаборгованності, поверненням стягнення на майно клієнтів-боржнеків та ін.
Повноваженням тимчасовогоадміністратора припиняються по закінченню строку, встановленого НБУ, придостроковому поліпшенні фінансового становища банку, а також у випадкуприйняття арбітражним судом до розгляду справи про припинення діяльностікомерційного банку.
Національний банк Україниздійснює також контроль за дотриманням законодавства про валютне регулюваннякасових операцій комерційними банками. Комерційни банки не мають контрольнихповноважень по відношенню до своєї клієнтури в адміністративному порядку, їмлише доручається на основі нормативних актів контролювати дотримання підприємствами,установами і організаціями порядку ведення касових операцій і дотриманнявалютного законодавства. Порушення цих правил тягне за собою застосування фінансовихсанкцій у вигляді штрафів, що перераховуються до бюджету, у розмірі перевищєннянормативів розрахункових операцій або наявності понадлімітного залишку готівкив касі. У всіх інших випадках комерційни банки здійснюють фінансовий контрольна цівільно-правовій основі як сторона в договорі.
Окремі міністерства і відомстваУкраїни здійснюють позавідомчий державний фінансовий контроль. Так,Міністерство зв’язку України контролює дотриманння правил поштових переказів іпересилки валютних цінностей через митний кордон України. Державний митнийкомітет України здійснює контроль за дотриманням правил переміщення валютнихцінностей через митний кордон України.
Має місце і відомчийфінансовий контроль. Це контроль міністерств інших органів державногоуправління за діяльністю підвідомчих підприємств, установ, організацій. Йогоздійснюють функціонально самостійні структурні контрольно-ревезійні підрозділи(управління, відділи, групи) міністерств і відомтсв, підпорядкованібезпосередньо керівникам цих органів. Робота контрольно-ревезійних підрозділівперебуває під постійним наглядом Міністерства фінансов України. Не рідше одногоразу на рік міністерства та відомства інформують про стан контрольно-ревезійноїроботу Кабінет Міністрів України.
Основними завданнямивідомчого контролю є: контроль за виконанням державних завдань, економічнимвитрачанням матеріальних і фінансових ресурсів, зберіганням державноївласності, правильністю постановки бухгалтерського обліку, станомконтрольно-ревізійної роботи, боротьба з приписками, безгосподарністю,марнотратством та надмірностями.
Основними формами відомчогофінансового контролю є ревізії і перевірки. Ревізії і перевіркифінасово-господарської діяльності призначаються в кожному окремому випадкукерівником відповідного органу. Вони здійснюються в комерційних організаціяходин раз на рік, в інших організаціях та установах — один раз у два роки. Припроведенні ревізій ревізори зобов’язані спиратися на трудові колективи, братиучасть у виробленні пропорцій по усуненню виявлених порушень.
В рамках відомчого контролюздійснюеться повсякденний, систематичний внутрішньогосподарський фінансовийконтроль, тобто контроль, що здійснюється на конкретних підприемствах, вустановах і організаціях їх керівниками та функціональними структурнимипідрозділами (бухгалтерією, фінансовим або фінансово-плановим відділом, відділамипланування та нормування заробітної плати і т.д.).
Контрольні функції в даномувипадку — необхідна умова процесу повсякденної фінансово-господарськоїдіяльності. Найвідповідальніші функції у повсякденному фінансовому контроліналежать головним (старшим) бухгалтерам підприємств, установ, організацій.
Згідно Положенню про головних(старших) бухгалтерів вони здійснюють бухгалтерський облік, перевірки, ревізії,контролюють, чи правильно оформляється прийомка і відпуск товарно-матеріальнихцінностей, витрачається фонд заробітної плати, встановлюються посадові оклади,дотримується штатна, фінансова дисципліна, як проводиться інвентарізаціягрошових коштів, товарно-матеріальних цінностей, основних фондів, розрахунковихі платіжних зобов’язань, вилучення у встановлені терміни дебіторської та погашеннякредиторської заборгованості, дотримання платіжної дисципліни, чи законно списуютьсяз бухгалтерських балансів недостачі, дебіторські заборгованості та іншівитрати.
Головний (старший) бухгалтернесе персональну відповідальність нарівні з керівником за зміст і првильністьоформлення фінансових документів. Він наділений правом другого підписудокументів, що є підставою зарахування на відповідний рахунок чи витраченнягрошей та товарно-матеріальних цінностей. Кридитні і розрахункові обов’язки безпідпису головного (старшого) бухгалтера не дійсні. Головний (старший) бухгалтерне має права приймати до виконання та оформлення документи по операціях, щосуперечать чинному законодавству. У випадку одержання такого документу головний(старший) бухгалтер зобов’язаний у письмовій формі звернути увагу керівника найого незаконність і тільки після повторного письмового розпорядження керівникавиконати його.
В такому випадку всю повнотувідповідальності за скоєні дії несе керівник одноособово. Про таке своє рішеннявін зобов’язаний терміново повідомити керівника вишестоячого органу. У випадкуз’ясування незаконних дій посадових осіб приписки, використання коштів не запризначенням тощо, головний бухгалтер зобов’язаний доповісти про це керівниковіпідприємства, установи, організації.
Глибокі якісні перетворення увідносинах власності в Україні, поява і розвиток господарюючих структур,заснованих на недержавній формі власності, спричинили необхідність появиадекватних органів фінансового контролю. Це, з одного боку, неодмінна умовауспішного функціонування самих цих господарюючих суб’єктів, з іншого — це відповідаєв силу ряду причин принципового характеру також інтересам держави. Все це зумовилопояву в Україні аудиторського фінансового контролю. Застосування аудиторськоїформи контролю дозволяє поєднувати інтереси держави і недержавних господарюючихсуб’єктів без затрат бюджетних коштів на контрольну діяльність, що в умовах постійногодефіциту державних фінансових ресурсів також надзвичайно важливо.
Закон України “Проаудиторську діяльність” було прийнято Верховною Радою України 22 квітня 1993року, і він продовжує діяти без істотних поправок до нього та змін по данийчас. В цьому законі аудит визначено законодавцем як перевірка публічноїбухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та ьіншої інформаціїщодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метоювизначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідностічинному законодавству та встановленим нормативам.
Аудит здійснюєтьсянезалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноваженісуб’єктами господарювання на його проведення. Аудит може проводитись заініциативи господарюючих суб’єктів, а також у випадках, передбачених чиннимзаконодавством (обов’язковий аудит). Затрати на проведення аудиту відносятьсяна собівартість товару (продукції, послуг).
Аудиторська діяльністьвключає в себе організоване та методичне забезпечення аудиту, практичневиконання аудиторських перевірок (аудит) і надання інших аудиторських послуг.Аудиторські послуги можуть надаватися у формі аудиторських перевірок (аудиту) іпов’язаних з ним експертиз, консультацій з питань бухгалтерського звіту, звітності,оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правовогозабезпечення підприємницької діяльності фізичних і юридичних осіб. Прибуток(дохід) від аудиторської діяльності оподатковується відповідно до чинного законодавства.
Більшість аудиторів Україниоб’єднані в аудиторські фірми. Аудиторська фірма — це організація, яка маєліцензію на право здійснення аудиторської діяльності на території України ізаймається виключно наданням аудиторських послуг. Аудиторські фірми можутьстворюватися на основі будь-яких форм власності.
Аудиторські фірмипредставляють аудиторські висновки та інші офіційні документи. Аудиторськийвисновок — це офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора(аудиторські фірми), який складається у встановленому порядку за наслідками проведенняаудиту і містить в собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти івідповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерськогообліку фінансово-господарської діяльності.
Законодавець передбачиввипадки, коли аудит обов’язковий для:
— підтвердження достовірностіта повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж,компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб’єктівнезалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційнооприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю утримується зарахунок державного бюджету і не займається підприємницькою діяльністю.Обов’язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності господарюючихсуб’єктів з річним господарським оборотом менш як двісті п’ятдесятнеоподаткованих мінімумів проводиться один раз на три роки;
— перевірки фінансового станузасновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями,акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційних фондів, довірчихтовариств та інших фінансових посередників;
— порушення питання провизнання неплатоспроможним або банкрутом.
Проведення аудиту єобов’язковим також в інших випадках, передбачених законами України.
Всі господарюючі суб’єкти,для яких законодавством встановлено обов’язкове проведення аудиту, зобов’язанідо 1 грудня поточного року повідомити відповідним податковим інспекціям проукладення угоди на аудиторську перевірку.
Крім того, господарюючісуб’єкти, перераховані в першій групі суб’єктів, для яких проведення аудитуобов’язкове, зобов’язані подати аудиторське заключення та інші документипублічної бухгалтерської звітності у відповідну податкову адміністрацію Українипротягом дев’яти місяців року, наступного за звітним. Подання аудиторськогозаключення у відповідну податкову адміністрацію здійснюється не пізніше десятиднів після закінчення аудиторської перевірки. У випадку неподання абоневчасного подання аудиторського заключення відповідним податковимадміністраціям з вини господарюючого суб’єкта до нього застосовуютьсяадміністративні штрафи та інші фінансові санкції згідно з чинним законодавствомУкраїни.
Публічна бухгалтерськазвітність у всіх інших випадках повинна бути перевірена аудитором (аудиторськоюфірмою) і може оприлюднюватись протягом року, наступного за звітним. При цьомувідповідальність за дотримання порядку ведення бухгалтерського обліку,визначеного законодавством України, своєчасне і повне надання бухгалтерськоїзвітності користувачам і аудиторам покладається на керівника господарюючогосуб’єкта.
Аудиторські перевірки невиключають здійснення державними податковими адміністраціями контролю задотриманням податкового законодавства і виконання контрольних функцій іншимисуб’єктами, уповаженими на це законами України.
Всю повсякденну роботуаудиторських фірм і окремих аудиторів в Україні контролює Аудиторська палатаУкраїни. Вона створюється і функціонує як незалежний, самостійний орган назасадах самоврядування. Повноваження аудиторської палати України визначаютьсяЗаконом України “Про аудиторську діяльність” та Статутом Аудиторської палатиУкраїни. Аудиторська палата України здійснює сертефікацію і ліцензуваннясуб’єктів, що мають намір займатися аудиторською діяльністю, затверджуєпрограми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде Реєстраудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги.
Організація діяльностіАудиторської палати України принципово відрізняється від організації діяльностіінших контролюючих фінансових органів. Якщо для всіх контролюючих фінансовихорганів їх діяльність однозначно і читко здійснюється на підставі приписівдержави, — то в аудиторській палаті України вона гармонізується на принципахдемократизму і доцільності./>/>/>2.4Контрольно-ревізійна служба.
Державна контрольно-ревізійнаслужба України, її функції і правові основи діяльності опираються на законУкраїни “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”.
Державна контрольно-ревізійнаслужба складається із Головного контрольно-ревізійного управління України,контрольно-ревізійних управлінь в Республіки Крим, областей, місцях Київі іСевастополі, контрольно-ревізійних відділів в районах, містах і районах вмістах.
Головною задачою державноїконтрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю над використаннямметодів і матеріальних цінностей, їх збереженням, утриманням і достовірністюбухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, інших центральних органахдержавної виконавчої влади, місцевих органах влади і самоврядування, розробкапропозицій про усунення виявлених недоліків і порушень і заходів з їх подальшогоусунення.
Державний контрольздійснюється у формі ревізій та перевірок.
Головні контрольно-ревізійніуправління України виконують такі функції:
1) організують роботу контрольно-ревізійних підрозділів;
2) проводять ревізії таперевірки фінансової діяльності, достовірності обліку і звітності вміністерствах, відомствах, державних комітетах та інших органах державної виконавчоївлади, в державних фондах, а також на підприємствах і організаціях, які отримуютькошти від бюджету та від державних валютних фондів;
3) проводять ревізії таперевірки повноти оприбуткування, вірності застосування та збереження валютнихкоштів;
4) здійснюють контроль поусуненню недоліків і порушень виявлених вже проведених раніше ревізіями таперевірками;
5) розробляють інструктивніта інші нормативні акти про проведення ревізій і перевірок;
6) здійснюють методичнекерування та контроль за діяльністю підлеглих контрольно-ревізійнихпідрозділів, розробляють пропозиції з покращенням контролю.
Органи контрольно-ревізійнихслужб розглядають листи, заяви та скарги громадян про факти порушеннязаконодавства з фінансових питань.
У зв’язку із прийняттямостаннім часом низки законодавчо-нормативних актів щодо регламентаціїконтрольних процедур набуло нової актуальності питання місця і ролі державноїконтрольно-ревезійної служби (ДКРС) в суспільному житті країни.
Актуальність ця обгрунтована,бо створення при Верховній Раді України Рахункової палати, а при Міністерствіфінансів — Державного казначейства, відновлення за постановою уряду відомогоконтролю у міністерствах за умов функціонування Державної податкової адміністрації,Антимонопольного комітету, Інспекції з контролю за цінами тощо справді викликаєу пересічного громадянина щонайменьше подив.
Фінансову безпеку будь-якоїдержави визначає насамперед її фінансова незалежність1. Прицьому, за О. Барановським, рівень фінансової безпеки держави зумовленийщонайменьше 12 факторами, цільне місце серед яких посідають бюджетна безпека іборотьба фінансовими злочинами. Будь-який із факторів при відхиленні заоптимальні межі може призвести до порушення фінансової безпеки держави (спадвиробництва, збільшення дефіциту державного бюджету, ігнорування інтересіввласних товаровиробників, зростання інфляції, тінізація і криміналізація економікитощо), а в кінцевому рахунку — до зростання залежності держави від впливузовнішніх і внутрішніх детермінантів, дії яки не завжди спрямовані в інтересахбільшості її населення. Водночас тривале порушення фінансової безпеки створюєпередумови щодо порушення економічної і навіть національної безпеки держави.
Для нормальногофункціонування державного устрою дуже важливо, щоб органи управління державоюсвоєчасно і повно виявляли проблеми суспільного життя, що може мати вирішальнезначення для удосконалення законодавчих актів, а черех їх реалізацію — длягарантування фінансової безпеки країни.
Невід’ємним складникомуправління державою є контроль, який дає змогу не лише виявляти, а й запобігатипомилкам і хибам у роботі, шукати нові резерви та можливості.
Ефективність контролюзалежить від повноти виконання контролюючими суб’єктами певних основних вимог.Зокрема контроль повинен:
— здійснюватися безперервно,регулярно і систематично;
— бути своєчасним за терміномздійснення, старанним і повним в охопленні об’єкта контролю;
— бути оперативним, дійовимта гласним;
— мати загальний характер —кожний керівник повинен здійснювати контроль та вважати його невід’ємноючастиною своїх посадових обов’язків;
— форми і методі контролюповинні мати рознобічний характер.
За Констітуцією Українисуб’єкти контролю можна умовно поділити на суб’єкти першої і другої підсистем.
До контролюючих суб’єктівпершої підсистеми належать громадяни України, Президент, Верховна Рада, КабінетМіністрів та інші органи державної виконавчої влади, Конституційний та іншісуди, органи прокуратури, органи місцевого самоврядування, політичні йгромадські організації, засоби масової інформації.
Особливість їх полягає утому, що зазначені суб’єкти є як ініціаторами, так і виконавцями контролю, дотого ж не лише в галузі фінансів. При цьому здійснення специфічних контрольнихповноважень делегується ними певним структурам. Наприклад, функції ізздійснення постійного контролю за використанням коштів держаквного бюджету ВерховнаРада України делегувала Рахунковій палаті (РП ВРУ). Міністерство фінансів, усвою чергу, делегувало функції з контролю за формуванням доходів бюджетіворганів місцевого самоврядування, використанням коштів державного і місцевихбюджетів, позабюджетних фондів та валютних кредитів Державнійконтрольно-ревізійній службі, з оперативного управління видатками державногобюджету — Державному казначейству України (ДКУ). Функції фіскального контролюза діяльністю платників податків і забезпечення виконання дохідної частинидержавного бюджету глава держави поклав на Державну податкову адміністраціюУкраїни (ДПАУ).
У цілому органи контролю,яким законодавчо-нормативними актами, прийнятими суб’єктами контролю першоїпідсистеми, делеговано функції із здійснення постійного контролю у сфері фінансів,належать до суб’єктів контролю другої підсистеми і становлять її важливучастину. Відмінність цих суб’єктів полягає в тому, що за наслідками їх роботиуправлінські рішення приймають переважно суб’єкти контролю першої підсистеми(тобто центральні органи управління державою).
До другої підсистеми належатьтакож контролюючі органи та відповідальні особи підприємств, установ іорганізацій. Це керівники, головні бухгалтери та ревезійні комісії і органивідомчого контролю суб’єктів господарювання, на яких згідно з чинним законодавствомпокладено обов’язки здійснювати первинний відомчий контроль.
До останьої групиконтролюючих органів другої підсистеми відносяться органи незалежногофінансового контролю, виконавцями якого є насамперед аудитори й аудиторські фірми.
Завдання Державноїконтрольно-ревізійної служби у сфері контролю перетинаються тільки із завданнямРахункової палати ВРУ, а саме в частині контролю за використанням коштівдержавного бюджету. При цьому РП веде парламентський контроль переважно нарівні центральних органів управління державою, а ДКРС — починаючи з бюджетнихустанов у селах аж до міністерств і відомств. Для цього ДКРС уже понад 5 роківмає розгалужену структуру у всіх містах, районах і областях, а РП складаєтьсятільки з центрального апарату.
За такої ситуації відмовитисявід постійного контролю за використанням бюджетних коштів, у тому числідержавного бюджету, на місцях силами ДКРС автор вважає недоцільним як із точкизору профілактики фінансових порушень, так із точки зору економічного ефектутакого контролю. Наприклад, у 1997 році органами ДКРС у ході проведених ревізійі перевірок виявлено незаконних витрат, недостач і розкрадань на суму 1445,2млн. грн., у тому числі в бюджетних установах — 221,0 млн. грн., і донарахованодо бюджетів платежів та інших сум, відрахувань до державних фондів 943,3 млн.грн. Слідчим органам того ж року передано для розслідування 11295 ревізійнихсправ на суму 1109,7 млн. грн., порушено 5019 парних справ, до парноївідповідальності притягнуто 1869 осіб.
Внаслідок ужитих ДКРСзаходіву 1997 році забезпечено відшкодування й поновлення незаконних витрат,недостач і розкрадань на суму 387,6 млн. грн., та додатково надійшло добюджетів і держфондів 165,6 млн. грн. У цілому витрати на утримання апаратуДКРС з урахуванням позабюджетних коштів окупилися у 9,3 разу.
Не можна відкидати й того, щона практиці переважно тільки органи ДКРС проводять ревізіїфінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання незалежно від формивласності за дорученнями правоохоронних органів. Адже документальна ревізія,залишаючись основною формою контролю, водночас відповідно до ст. 66 КПК Україниє способом збору доказів. Так, у 1997 році за дорученнями органів МВС, СБУ іпрокуратури підрозділи ДКРС обревізували 7667, а за І півріччя 1998 року — уже4941 суб’єкт господарювання.
У решті органів ДФКздійснюють перевірку тільки окремих сторін фінансової діяльності підприємств,установ і організацій.
Здійснюючи з власноїініціативи ревізії і перевірки за витрачанням коштів і матеріальних цінностей,їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності вміністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетнихустановах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти збюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, а за дорученнямиправоохоронних органів — і в решті суб’єктів господарювання, розробляючипропозиції щодо усунення виявлених хиб і порушень та запобігання їм уподальшому, ДКРС тим самим сприяє скороченню потреби у бюджетних коштах,наповненню дохідної частини бюджетів і держфондів та попереджає фінансовіпорушення і злочини.
Отже, функціонування ДКРС —невід’ємна складова системи фінансової безпеки держави, і дискусію щодо цієїслужби доцільно вести тільки в рамках удосконалення ДКФ як цілісної системи.
Загальні висновки
Розглянув всі теоретичнізапитання, що пов’язані з фінансовим контролем та проявою його на практиці,можна зробити деякі висновки.
Організація державногофінансового контролю зараз на Україні має багато недоліків. Тут можнавизначити, що фінансовий контроль потребує вдосконалення та посилення своєїролі у всій сукупності економічних відносин. Наприклад, при використуванні світовогодосвіду, на України створена Рахункова Палата, що є, безумовно, позитивним фактором,але сфера її діяльності обмежена. Так, рішенням Конституційного Суду визначенонеправомірним здійснення Рахунковою Палатою України фінансового контролю по використаннюгрошових коштів державного бюджету, так як контроль по здійсненню державногобюджету є частиною державного фінансового контролю, виникає необхідність вновому контрольному органі, який би здійснював вказані функції.
До проблем державногоконтролю можна віднести, в першу чергу, контроль по підготовці проекту бюджетута його виконання, оцінку ефективності структур виконавчої влади, щоорганізують та керують, та контроль за її діяльністю, підготовкою рекомендаційщодо законопроектів, виконавчим постановам та інших нормативних актах. Такожпотребується посилення державного відомчого контролю підприємств державногосектору економіки.
Важливим є оновлення йфункцій внутрішнього контролю. Його організацію, згідно з законом України “Пропідприємства”, покладено на керівника підприємства.
В здійсненні внутрішньогоконтролю важливе місце займають робітники бухгалтерії, крім головнихбухгалтерів. Але головний, також як керівники установ, підприємств, організацій,несе відповідальність за порушення правил та положень, які регламентують фінансово-господарчудіяльність. Функцію контролю головний бухгалтер виконує окремо та через апаратбухгалтерії. На великих же підприємствах є спеціалісти, на яких покладенообов’язки контролерів (економісти-ревізери, бухгалтери-інвентаризатори таінші).
Оновлення внутрішньогоконтроля, на мою думку, посилить контрольну функцію самого підприємства,причому його результати могуть бути базою для проведення як державного, так іаудиторського контролю, які є зовнішніми для підприємства.
Що стосується аудита, тоодним з напрямів вдосконалення аудиторського контролю на Україні є прискореннярозробки якісної цілосності системи національних стандартів аудиту, базою дляформування якої можуть буди 29 міжнародних нормативів аудита та відповіднихробіт. Крім цього, важливим є проведення положень законів України “Про аудиторськудіяльність” (діяльність якого призупинена) в практику роботи недержавногосектору економіки, а саме проведення обов’язкових щорічних аудиторськихперевірок на недержавних підприємствах.
Все це свідчить пронеобхідність докорінної реорганізації системи господарчого контролю на Україні.Загальним її напрямком є:
1. Розмежування об’єктівконтролю та контролюючих питань, згідно з існуючими формами власності (державната різні види колективної та приватної власності) на контроль за виконаннямдержавного бюджету, контроль за використанням коштів державного бюджету,підтвердженням вірогідності фінансової інформації підприємства недержавногосектора економіки, контроль за формуванням собівартості та фінансовими результатамипідприємства.
2. Розмежування об’єктів контролюна державний, аудиторскьий та внутрішній.
В сучасних умовах кожна формадержавного контролю в Україні має свої завдання та напрямки розвитку і потребуєсвого вдосконалення.
Фінансовий контроль є одною зрізновидів діяльності органів державної влади і органів державного управління,а також громадських органів, як одне з проявів важливої ролі фінансів вринковому відтворенні. Здійснення фінансового контролю є формою державногорегулювання, яка містить конкретні, взаємопов’язані види та методи фінансовогоконтролю, завданням яких є перевірка дотримання законності в певних суспільнихвідносинах.
Можливість проведенняфінансового контролю витікає з наявності особливої контрольної функціїфінансів, суспільне значення яких є в забезпеченні економічних умов щодоздійснення державного контролю за раціональним формуванням та використаннямцентралізованих та децентралізованих грошових фондів. Безпосереднім об’єктомфінансового контролю держави є процеси формування грошових фондів та їхвикористання, які висловлюють розподіл вартості суспільного продукту. Звідсиважливе призначення органів фінансового контролю держави, які забезпечуютьвиконання всіма суб’єктами потреб законодавства в сфері фінансів. Нормативнийімперативний характер фінансових відносин визначає зовнішні межи фінансовогоконтролю.
Таким чином, значенняфінансів підприємств, як вихідної ланки системи фінансів, передумовлює важливуроль фінансового контролю в сфері матеріального виробництва.
Основні фактори фінансової безпеки держави.
Фактори фінансової безпеки
Окремі ознакі оптимальності факторів Політичний клімат країни Стабільний демократичний устрій, що стимулює економічне пожвавлення Бюджетна безпека Забезпечення платоспроможнсоті держави з урахуванням доходів та витрат державного і місцевіх бюджетів Фінансова-кредитна політика Політика, спрамована на підтримку власного товаровиробника Внутрішній ринок Відкритість і привабливість внутрішнього ринку для інвесторів Зовнішня допомога Надання допомоги в будь-який час, у достатніх розмірах, на прийнятих умовах Ринок капіталів Наповнення ринку великою кількістю акцій реально функціонуючих суб’єктів господарювання Інфляційна безпека Мінімальна і керована інфляція База фінансових інструментів Суттєве розширення арсеналу фінансових інструментів Фондовий ринок Схильність населення до операцій із фондовими цінностями Боротьба з фінансовими злочинами Ефективна боротьба з фінансовими злочинами і коррупцією Фінансова-платіжна дисципліна Зміцнення стану фінансово-платіжної дисципліни, економне і ефективне витрачання ресурсів Національна валюта Міцна і стабільна конвертована валюта
Організація фінансового контролю в розвинутихкраїнах
№
Назва органу фінансового контролю
Відзначна особливість
Підпорядкованість
Основне призначення 1 Вищий орган державного фінансового контролю (Розрахункова палата чи Аппарат головного аудотора країни) Безпосередньо парламенту чи президенту Загальний контроль за видатковою частиною бюджету 2 Податкове відомство Уряду чи Міністерству фінансів держави Контроль за доходною частиною бюджету 3 Контрольно-ревізійні підрозділи в міністерствах та відомствах Як вищому органу державного фінансового контролю, так і відповідному міністерству чи відомству, які фінанонсують за рахунок бюджету Детальний контроль за достовірністю видатків бюджетних коштів 4 Незалежний аудиторський фінансовий контроль (зовнішній аудит) Перевірка на договірних початках достовірності звітних даних, балансів, законності операцій, що здійснюються та надання консультаційних послуг (частіше всього недержавному сектору економіки 5 Відділи внутришнього аудиту Уряду фірм, компаній, банків, корпорацій, в який вони створені Самоконтроль за рівнем видатків, доходів, рентабельностю, виявою резервів, виконанням оптимального режиму економіки
Функції основних суб’єктівДФК (державно-фінансового контролю)
Назва суб’єкта контролю
Підпорядкованість
Найважливіщі функції Рахункова палата ВРУ Контроль за використання коштів держбюджету Державна податкова адміністрація Президенту
1. Облік платників, податків та інших обов’язкових платежів до бюджетів і держфондів.
2. Контроль за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків та інших обов’язкових платежів.
3. Контроль за достовірністю податкового обліку і звітності. Державна контрольно-ревізійна служба Мінфіну
1. Контроль за витрачанням бюджетних коштів усіх рівнів і коштів позабюджетніх фондів.
2. Контроль за збереженням держмайна у бюджетних установах.
3. Контроль за достовірністю бухгалтерського обліку і звітності у бюджетних установах. Державне казначейство Мінфіну
1. Організація виконання державного бюджету України і здійснення контролю за цим.
2. Управління коштами держбюджету та коштами державних позабюджетних фондів.
3. Ведення обліку касового виконання держбюджету. Антимоно-польний комітет КМУ
1. Здійснення контролю за дотриманням антимонопольного законодавства.
2. Захист законних інтересів підприємств і споживачів шляхом застосування заходів щодо припинення порушень антимонопольного законодавства. Управління Пенсійного фонду КМУ
1. Збір і акумуляція внесків для пенсійного забезпечення і допомог.
2. Забезпечення фінансування витрат Пенсійного фонду. Державна інспекція з контролю за цінами КМУ Контроль за дотриманням порядку затвердження і застосування цін і тарифів у всіх галузях народного господарства.
Класифікація видів фінансового контролю
/>