Курсова робота:46 с., 4 рисунки, 2 таблиці, 2 додатки, 12 джерел.
Об’єктдослідження — кредитна система і проблеми її функціонування.
Ціль роботи – визначення шляхіввирішення проблем споживчого кредитування.
Методдослідження:кількісний та якісний аналіз.
Кредитна система– це сукупність кредитних відносин, форм і методів кредиту, що існують у рамкахтієї чи іншої соціально-економічної формації. Основними її функціями є:контрольна, стимулююча, перерозподільна та функція заміщення.
Кредитна системаскладається з банківської та пара банківської систем, що закріпленінаціональним законодавством. Вони грають важливу роль у розвитку ринковоїекономіки, забезпечують великий об’єм грошових розрахунків і платежівпідприємств, організацій і населення; мобілізують і перетворюють у активнодіючий капітал тимчасово вільні кошти; виконують різноманітні кредитні,розрахункові, гарантійні, інвестиційні та інші операції.
Кредитна системапройшла декілька етапів свого становлення і розвитку, перший з яких починаєтьсяу 1991 році, останній закінчується у 2001 році. Не зважаючи на те, що кредитнасистема України вже сформувалася, вона має ряд проблем, пов’язаних ізкредитування фізичних осіб, тобто зі споживчим кредитуванням. Для того, щобвирішити ці проблеми експерти розробляють нову редакцію Положення „Про порядоквстановлення НБУ лімітів відкритої валютної позиції в безготівковій таготівковій формах і контроль за їх дотриманням уповноваженими банками”,використовуються макрорегулятори та робиться акцент на іпотечне кредитування.
Кредитна система, споживчий кредит, іпотечне кредитування, процентнаставка, облікова ставка, банківська система, парабанківська система,небанківські кредитно-фінансові інститути.План
Вступ. 3
1.Поняття кредитної системи та її роль векономіці країни. 5
1.1.Сутність призначення та функціїкредитної системи. 5
1.2.Характеристика основних елементівкредитної системи та їх взаємозв’язок. 13
2.Проблеми становлення та сучасний станкредитної системи України. 21
2.1.Етапи становлення кредитної системив Україні. 21
2.2.Оцінка сучасного стану та специфікафункціонування кредитної системи України. 28
3.Проблема кредитування фізичних осіб ташляхи її вирішення. 35
Висновки. 44
Перелік посилань. 46
Додаток А… 47
Додаток Б. 48
Вступ
Актуальністьтеми дослідження.
Кредитна система– сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини.Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошовихкоштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштівна умовах повернення і платності для задоволення економічних і соціальнихпотреб суспільства.
Кредитна системаскладається з декількох ланок, кожна з яких виконує специфічні функції закумуляції та розподілу грошових коштів. Розподіл функцій між ланками кредитноїсистеми об’єктивно зумовлений відмінностями в методах і засобах діяльності тарізним значенням в процесі відтворення капіталу.
Становленняринкових умов господарювання в Україні зумовило перехід до дворівневоїбанківської системи, а банки є практично найважливішою складовою кредитноїсистеми. Кредитування населення України є надзвичайно важливим питанням через те,що соціально-економічний рівень його життя дуже низький.
Певна особа, щобпідвищити свій соціально-економічний рівень життя прагне більших доходів, якихне може забезпечити держава, тому часто люди розпочинають власну діяльність, ана це потрібні чималі кошти. І тут на допомогу може прийти лише розвиненапрактика кредитування.
Крім того, такогороду допомоги потребують часто й ринкові структури, товарне виробництво,торгівля, тобто усі сфери народного господарства.
Метою курсовоїроботи єтеоретичне й практичне обґрунтування шляхів кредитного забезпечення населеннята шляхів його удосконалення.
Відповідно доданої мети роботи постають такі завдання:
— проаналізуватистан сучасного кредитно-фінансового механізму та показати причини йогонедостатньої ефективності;
— визначити сутькредитних відносин;
— визначити шляхита виробити рекомендації щодо підвищення ефективної діяльностікредитно-фінансових установ щодо споживчого кредитування.
Предметомдослідженняє роль банківських і небанківських фінансово– кредитних інститутів унаціональному кредитуванні.
Об’єктдослідження –це кредитна система і проблеми її функціонування.
Методологічнута інформаційну основу в проведенні дослідження склали вітчизняні публікації зпитань фінансово-кредитних відносин та банківської діяльності, законопроектиУкраїни щодо функціонування кредитної системи України, статистичні матеріали.
1.Поняттякредитної системи та її роль в економіці країни. 1.1.Сутністьпризначення та функції кредитної системи.
Кредитнасистема — (уширокому змісті) сукупність кредитних відносин, форм і методів кредиту, щоіснують у рамках тієї чи іншої соціально-економічної формації; (у вузькомузмісті) сукупність банків і інших кредитно-фінансових установ, щоздійснюють мобілізацію вільних грошових капіталів і доходів і надання їх упозичку.
Сучаснакредитна система характеризується двома основними поняттями:
1) яксукупність кредитно-розрахункових і платіжних відносин, що базуються навизначених формах і видах кредитування;
2) яксполучення різних кредитно-фінансових інститутів (банків, страхових компаній,кредитних союзів та ін.), що діють на кредитному ринку і здійснюють акумуляціїі мобілізацію грошових ресурсів.
Перше поняттяпов'язане із рухом позичкового капіталу у вартісній і товарній формах у видібанківського, комерційного, державного та іншого різновидів кредиту. Друге — означає, що кредитна система, використовуючи свої кредитні інститути, накопичуєвільні кошти і направляє їх як позичковий капітал підприємствам, уряду таіншим позичальникам.
Кредитнасистема функціонує за допомогою кредитного ринку. Він представляє собою:
по — перше, систему зв'язків поакумуляції коштів і мобілізації позичкового капіталу між кредитнимиінститутами і різними секторами економіки;
по — друге, відносини, пов'язані зперерозподілом позичкового капіталу між кредитними інститутами в рамках діючихфінансових ринків;
по — третє, взаємини між національнимикредитними інститутами і міжнародними валютно-кредитними організаціями.
Кредитний риноквключає також всі аспекти позичкової, інвестиційної, акумуляційної,засновницької, посередницької, перерозподільної діяльності кредитнихінститутів. За допомогою кредитного ринку реалізується сутність і функціїпозичкового капіталу, що надається у позичку на умовах зворотності завизначений відсоток. Позичковий капітал покликаний здійснювати:
1) акумуляціюі мобілізацію грошового капіталу;
2) перерозподілгрошового капіталу;
3) прискоренняконцентрації і централізації капіталу;
4) регулюванняекономіки;
5) економіювитрат повернення та ін.
На ринкупозичкового капіталу реалізується два основних види кредиту: комерційний ібанківський [1, c.59-60]
Кредит — система економічних відносин, задопомогою якої мобілізуються тимчасово вільні кошти і здійснюється їхнєспрямування на потреби розширеного відтворення. З економічної точки зорупоняття кредиту означає одну з найскладніших економічних категорій, пов'язану зпередачею вартості у вигляді певної суми матеріальних ресурсів, готових виробівчи грошових коштів однієї юридичної чи фізичної особи у тимчасове користуванняна відповідно обумовлених засадах іншою. Це стало можливим тому, що капітал (К)має властивість розподілятися так: Г — капітал — власність — кредитор; капітал — функція – позичальник. Щоб можливість виникнення кредитних відносин булареалізована, необхідні такі економічно-правові умови: по-перше, тимчасовевикористання у борг чужої власності вимагає наявності матеріальноївідповідальності учасників кредитних угод і виконання взятих на себезобов'язань. По-друге, обов'язковою умовою виникнення кредиту є збігекономічних інтересів кредитора і позичальника. Кредитор однаково має бутизацікавленим у наданні позики, як позичальник — у її отриманні.
Кредитяк економічна категорія пов'язаний з іншими вартісними категоріями. Тому йогопринципи також і загальноекономічні. З цієї точки зору йому притаманні такіпринципи, як: а) економічність, тобто досягнення найбільшої ефективностівикористання позички при найменших кредитних вкладеннях; б) комплексність, якаозначає проведення такої кредитної політики, що найкраще враховуєзакономірності розвитку економіки у визначений час; в) диференційованість — різний, здебільшого навіть індивідуальний, підхід до кредитування кожної зкатегорій позичальників. Суть кредиту та його характерні риси розкривають йогофункції. Залежно від вибраної методології аналізу розрізняють дві функції:
1)перерозподільнуфункцію
2) функціюзаміщення готівкових грошів кредитними операціями;
3) стимулюючу;
4) контрольну.
Перерозподільнафункціякредиту полягає в прямому задоволенні тимчасових потреб у засобах однихюридичних і фізичних осіб за рахунок тимчасово вільних ресурсів інших.Щоправда, при комерційнім кредиті попереднього вивільнення ресурсів не має.Кредит у даному випадку надається тільки за умови наявності в кредитора вільнихкоштів, а при їх відсутності — можливості їх позичити на засідках повороткості.Це дає змогу: а) перерозподілом коштів охопити практично всі тимчасово вільнікошти суспільного господарства; б) забезпечити значно більшу доступністькредиту порівняно з іншими джерелами, скажімо, з бюджетними ресурсами; в)задовольнити тільки тимчасові споживи в додаткових коштах; г) перерозподілити ігрошові, й матеріальні ресурси.
Функціязаміщеннянаявних грошів кредитними операціями пов'язана із специфікою сучасноїорганізації копійчаного обороту, коли основна частина розрахунків і наданнякредиту здійснюється за допомогою банків. Вкладаючи і зберігаючи гроші в банку,клієнт не тільки сам вступає в кредитні відносини з їм, а й створює умови длязаміни готівкових грошів кредитними операціями у вигляді записів на банківськихрахунках. Безготівкові розрахунки також є кредитними операціями, тому що рядкавідвантаження продукції і її оплата, як правило, не збігаються. Залежно відтого, що випереджає в часі — отримання товарів чи грошів
Важливе значенняв умовах ринкової економіки має стимулююча функція кредиту. За своєюекономічною сутністю процес кредитування не може не стимулювати ефективневикористання позики з боку позичальника. Сам зміст кредитування, що виражаєтьсяу формулі: «Купуй зараз (товар, гроші), плати потім» спонукає доефективного використання одержаної позики, щоб на зароблені кошти не простоповернути кредит, але й одержати прибуток.
Позичальникивикористовують кредит настільки повно, наскільки це їм дійсно необхідно дляреалізації власних економічних інтересів.
Кредитнівідносини — це насамперед майнові відносини; за використання і поверненнякредиту позичальник відповідає майном і цінностями, що є у нього. Безсумнівно,що майнові відносини створюють достатньо потужні стимули до раціональноговикористання позичених коштів.
З боку кредиторастимулюючим чинником є позичковий відсоток. Кожний кредитор намагаєтьсяпостійно забезпечувати зростання своїх кредитних ресурсів.
Контрольнафункціякредиту полягає в тому, що в процесі кредитування здійснюється взаємнийконтроль (як кредитора, так і позичальника) за використанням і поверненнямпозики. В економічній літературі контрольна функція кредиту часто розглядаєтьсялише як контрольна діяльність кредитора (банку), що, на наш погляд, не зовсімправильно.
Контроль єскладовою загального механізму управління процесом кредитування. Сьогоднібудь-який господарський суб'єкт не може дозволити собі нехтувати контролем закредитом. Успішне управління кредитом вимагає поєднання зусиль кредитногоконтролю із спрямованістю суб'єктів господарювання на отримання прибутку віднадання (одержання) позики.
Існує суттєвавідмінність у виконанні контрольної функції кредиту з боку кредитора і з бокупозичальника. Кредитор має можливість здійснювати контроль як за об'єктомкредиту (позиченою вартістю), так і за діяльністю позичальника. Позичальник немає можливості контролювати діяльність кредитора, він здійснює контроль лише зарухом позиченої вартості (тобто контролює лише об'єкт кредитних відносин).
Завдякиреалізації своїх функцій, кредитні відносини активно впливають на процесивідтворення і нагромадження капіталу як на макро-, так і на мікроекономічномурівнях.
Проблема функційкредиту є однією з найскладніших у теорії кредитних відносин. Дискусіїточаться, насамперед, з питань щодо кількості та змісту функцій, що випливає зрізних підходів до сутності кредиту.
Усі функціїкредиту взаємопов'язані; їх взаємодія забезпечує якісну стійкість кредитнихвідносин. Звичайно, при бажанні можна виділити й більш широкий набір функційкредиту: акумуляції тимчасово вільних коштів; регулювання грошового обороту;економії витрат обігу; опосередкування кругообігу капіталу тощо. Але саме чотиривиділені вище функції є головними; вони утворюють конститутивні ознаки кредиту [2].
Комерційнийкредитнадається функціонуючими підприємствами один одному при продажі товарів у видівідстрочки плати за покупку. Необхідність такого кредиту обґрунтована самимпроцесом відтворення. У силу ряду причин (розходження в часі виробництва ізбуту деяких товарів) одні підприємства уже виступають зі своїми товарами наринку, а в інших товари ще не реалізовані, і тому вони поки не мають у своємурозпорядженні наявні гроші. У цих умовах перші підприємства можутьреалізовувати свої товари лише шляхом продажу їх у кредит. Це прискорюєреалізацію товарів і весь процес кругообігу капіталу. Комерційний кредитнеобхідний також і у взаєминах між промисловими і торговими організаціями.
Слід зазначити,що комерційний кредит обмежений визначеними рамками. Насамперед, він стиснутийрозмірами резервних капіталів, що маються у функціонуючих підприємств: кожне зних може продавати товари в кредит лише в тій межі, у якому в нього маєтьсянадлишок капіталу. Далі розміри комерційного кредиту залежать від зворотногоприпливу капіталу. Так, під час криз, коли регулярний зворотний припливкапіталу порушується, розміри комерційного кредиту скорочуються. І нарешті,комерційний кредит має обмежене спрямування: він може надаватися галузями, щороблять засобу виробництва, галузям, що споживають їхній, але не навпаки.Машинобудівний завод, наприклад, може продати ткацькі верстати в кредиттекстильній фабриці, але остання не може дати комерційний кредит першому.
Банківськийкредитнадається банками й іншими кредитно-фінансовими інститутами юридичним особам,населенню, державі. Іноземним клієнтам у виді грошових позичок. Між банківськимі комерційним кредитом мається ряд істотних розходжень.
По — перше,об'єктом комерційного кредиту є товарний капітал, тоді як об'єкт банківськогокредиту виступає грошово-позичковий капітал. Комерційний кредит надаєтьсяпромисловими і торговими суб'єктами, що хазяюють, один одному при реалізаціїтоварів і обслуговує цю реалізацію. Тут позичковий капітал злитий ізпромисловим (чи торговим). Підприємці позичають капітал, що знаходиться наодній зі стадій його кругообігу в товарній формі. При банківському кредитіпозичковий капітал відособлений від промислового і торгового капіталу.
По — друге,істотно розрізняються динаміка комерційного і банківського кредиту. Комерційнийкредит рухається паралельно промисловому капіталу: зі зростанням промисловоговиробництва і товарообігу збільшуються як пропозиція комерційного кредиту, такі попит на нього. Інакше обстоїть справа з банківським кредитом. Рістпропозиції позичкових капіталів, переданих за допомогою банківського кредиту,не завжди відбиває ріст обсягу виробництва.
По-третє, комерційнийкредит відрізняється від банківського учасниками кредитних угод. Прикомерційному кредиті як кредитор, так і позичальник виступають як функціонуючих підприємців. При банківському кредиті тільки один з учасниківкредитної угоди (позичальник) виступають у якості функціонуючого суб'єкта, що хазяює,інший його учасник (кредитор) виступає тільки як позичковий капіталіст,оскільки капітал, наданий їм у позичку, не функціонує в його підприємстві.
Характерною рисоюбанківського кредиту є і те, що він може переборювати внутрішні макроекономічніграниці. За допомогою банківського кредиту може відбуватися не тільки передачаодними функціонуючими підприємцями іншим у тимчасове користування частини своїхрезервних капіталів, але й одержання всіма суб'єктами додаткових капіталів, щохазяюють, за рахунок засобів, притягнутих банками від різних класів і шарівсуспільства.
Банківськийкредит тісно переплітається практично з усіма видами кредиту. З цієї причини вбагатьох літературних джерелах робляться спроби розглядати окремі види кредиту(державний, іпотечний, банківський, комерційний, лізинговий, міжнародний,споживчий і ін.) як різновиду банківського кредиту.
1. Державнийкредит відбиває сукупність кредитних відносин. Особливе місце займаєкредит, одержуваний державою шляхом випуску позик. Ці державні позикирозміщаються серед юридичних і фізичних осіб через банки.
2. Іпотечнийкредит видається під заставу нерухомого майна. Кредиторами по іпотеціможуть бути іпотечні банки, спеціальні іпотечні компанії, а також комерційнібанки.
3. Лізинговийкредит, відбиваючи відносини між юридичними самостійними обличчями зприводу майнового кредиту, передбачає спершу покупку спонукуваного і нерухомогомайна. Цю покупку здійснюють спеціальні кредитно-фінансові суспільства, а такожкомерційні, інвестиційні й інші банки, що потім вступають безпосередньо в прямівідносини з лізингоотримувачем. Лізинг – один з різновидів орендованихоперацій. Збільшення їхнього обсягу вимагає залучення значних фінансовихресурсів. Тому великі комерційні банки активно беруть участь у фінансуваннілізингових компаній, що надалі дуже часто переходять у їхню власність.
4. Міжнароднийкредит відбиває рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних івалютно-фінансових відносин. При цьому валютою позики може бути валютакраїни-боржника, валюта країни-кредитора, валюта третьої країни і міжнароднагрошова одиниця. Рух валюти здійснюється за допомогою банківської системи.
5. Споживчийкредит виражається головним чином у наданні торговими компаніями відстрочкиплатежу за товари тривалого користування. Цей кредит надається фізичним особам,що купили меблі, легкові автомобілі та інші товари для особистого користування.В даний час споживчий кредит у національній грошовій одиниці можуть одержувати фізичніособи — резиденти України в банках і спеціалізованих кредитно-фінансовихінститутах терміном на кілька років з розстрочкою платежу.
Крім зазначеного,слід звернути увагу на те, що банківський кредит не обмежений за своїмнаправленням. Завдяки банкам грошові капітали, що звільнилися з однієї галузі, можутьбути направлені в іншу галузь виробництва [1, c.60-63].
Сучасна кредитнасистема, яка є основним елементом ринку позичкових капіталів, складається ізряду інституціональних ланок або ярусів. Розглянемо основні з них у наступномупункті.
1.2.Характеристика основнихелементів кредитної системи та їх взаємозв’язок.
У попередньомупункті ми визначили сутність кредитної системи та пояснили її функції. Теперрозглянемо основні елементи кредитної системи (рис.1.1.) та охарактеризуємо кожний із них.
/>
Рис. 1.1. Структуракредитної системи [2]
Центральнийбанк – цеемісійно – касовий центр країни (державна установа), що здійснює нагляд забанківською системою і несе відповідальність за проведення монетарної політикив економіці.
Центральний банку ринковій економіці є ключовою ланкою банківської системи. Його головнепризначення полягає у забезпеченні стійкості національної грошової одиниці,професійному нагляді та координації банківської системи. За допомогоюмонетарних інструментів центробанк виступає також органом державногорегулювання макроекономічних процесів, що відбуваються в економіці країни. Вінсамостійно розробляє і впроваджує конкретні заходи щодо реалізації пріоритетівгрошово-кредитної політики, визначених урядом, бере безпосередньо участь уформуванні пропозиції грошей, щоб ефективно здійснювати урядові програми і стимулюватиекономічну кон’юнктуру в країні.
За формоюорганізації центральні банки можуть бути державними або акціонерними. Статутнийкапітал банку може належати державі повністю, частково або взагалі їй неналежати. Проте порядок формування капіталу зараз не має принципового значеннядля функціонування центрального банку, оскільки цільова спрямованість йогодіяльності визначається державними інтересами, а не інтересами акціонерів.
Світовий досвідсвідчить про те, що діяльність ЦБ має бути незалежною від владних структур. Піднезалежністю ЦБ розуміють дві її форми: політичну та економічну незалежність.
Умовамиполітичної незалежності ЦБ є встановлення порядку призначення членів йогокерівного органу або керуючого, ухвалення прийнятого банком рішення з бокууряду або з боку парламенту. Економічна незалежність виражається у тому, що ЦБне зобов’язаний автоматично видавати грошові кредити для фінансування державнихвитрат і віддавати йому перевагу при наданні кредитів.
Роль і місце ЦБ векономіці та процеси економічного регулювання значною мірою залежать від йоговідносин з органами державного управління.
До факторівоцінки рівня незалежності відносяться:
- участьдержави в капіталі ЦБ та розподілі прибутку;
- ступіньвідображення у законодавстві цілей та завдань ЦБ;
- процедурапризначення керівництва банку;
- праводержави втручатися у грошово-кредитну політику;
- правила,які регулюють можливість прямого та непрямого фінансування державних видатківЦБ країни.
ЦБ країн зринковою економікою виконують майже однакові функції. До функцій ЦБ, щовизначають його місце і роль в економіці відносяться:
1) емісіягрошей та організація грошового обігу;
2) нагляд ірегулювання діяльності банківської системи. Функція „банку банків”;
3) ЦБ єбанкіром і фінансовим агентом уряду;
4) Грошово-кредитнерегулювання економіки.
Емісія грошей відбувається шляхомкредитування комерційних банків, уряду, великих підприємств. Для цього банкпрогнозує необхідну для розвитку економіки грошову масу, стежить заспіввідношенням грошей в обох сферах грошового обігу, розробляє проектгрошово-кредитної політики та подає його на розгляд вищих органів влади.
ЦБ має монопольнеправо на випуск банкнот і розмінної монети, які є єдиним законним платіжнимзасобом, обов’язковим для всіх платежів на території країни. Процедура випускугрошей в обіг здійснюється шляхом продажу банкнот і монет комерційним банкам вобмін на їх резерви, що знаходяться на окремому коррахунку в ЦБ. Він такожздійснює емісію депозитних грошей шляхом кредитування комерційних банків,купівлі цінних паперів та іноземної валюти.
Отже, ЦБ,використовуючи названі канали емісії грошей, збільшує свої активи – переважно уформі державних боргових зобов’язань. Збільшення активів ЦБ приводить довідповідного зростання його пасивів – до створення грошей. Отож, найважливішимджерелом ресурсів ЦБ є емісія банкнот, що утворює одну з основних статей пасивуйого балансу.
В процесівиконання емісійної функції ЦБ здійснює регулювання грошового обігу, щопередбачає сукупність монетарних заходів для підтримання стабільності грошовогообігу, сталості національної валюти, стримування інфляції, гнучкостізабезпечення грошима потреб економіки, тобто урівноваження попиту і пропозиції.
Функція „банкубанків”.Виконуючи цю функцію ЦБ відкриває кореспондентські рахунки комерційним банкам; проводитьміжбанківські розрахунки; кредитує та організовує систему рефінансуваннякомерційних банків. ЦБ здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків; видаєінструкції, методичні положення та інші нормативні документи, що регламентуютьпроцедуру проведення банківських операцій; визначає напрями діяльностібанківської системи.
У функціїбанкіра і фінансового агента уряду ЦБ тісно взаємодіє з фінансовими органами держави увирішені загальних проблем монетарної і фіскальної політики. Зокрема, йомуналежить провідна роль в організації касового виконання державного бюджету –організації надходження грошових коштів до бюджету та їх видачі в процесівиконання бюджету. З цією метою фінансові органи відкривають рахунки, на яких відбиваютьсявідповідні розрахунково-касові операції. ЦБ, виконуючи роль фінансового агентауряду, є його кредитором, здійснюючи кредитування державних видатків у форміпрямих позик, або шляхом емісії та розміщення на відкритому ринку державнихцінних паперів.
Функціягрошово-кредитного регулювання економіки. Для ЦБ основне стратегічне завданняполягає у забезпеченні стабільності і купівельної спроможності національноїгрошової одиниці. Тактика монетарної політики полягає у виборі інструментів длядосягнення поставленої мети. До основних напрямів грошово-кредитногорегулювання належать процентна ставка, політика рефінансування, політикаобов’язкових резервних вимог, політика операцій на відкритому ринку і валютнаполітика [3, c.354-371].
Комерційнібанки –багато профільні кредитні інститути, що здійснюють фінансові операції тапослуги, пов’язані за обслуговуванням клієнтів у всіх секторах економіки.
Основнимифункціями комерційних банків, що визначають їхню суть та роль у банківськійсистемі, є:приймання депозитів від юридичних та фізичних осіб; кредитування підприємств інаселення; розрахунково-касове обслуговування клієнтів; процес створеннядепозитних грошей.
Особливістькомерційних банків полягає в тому, що вони можуть у процесі кредитно-розрахунковихоперацій створити додаткові платіжні засоби, збільшуючи залишки на поточнихрахунках клієнтів. При цьому вони не можуть самостійно здійснювати емісіюготівки.
Свої функціїкомерційні банки реалізують шляхом виконання певного набору операцій(брокерські послуги, надання кредитів, депозитні операції, позичкові гарантійніоперації, лізингові операції, консультації, страхові послуги,розрахунково-платіжні операції, управляння потоками готівки, валютні операції,інвестиційні операції, трастові послуги та інші послуги).
Класифікаціякомерційних банків:
1) залежновід характеру та кількості операцій (універсальні, спеціалізовані);
2) за формоювласності (унітарні, колективні);
3) за організаційно-правововоюформою діяльності (регіональні, міжрегіональні, загальнонаціональні,міжнародні);
4) зарозміром статутного капіталу (малі, середні, крупні);
5) заприналежністю до країн (національні, іноземні, спільні).
Одні із нихвиконують широкий спектр операцій та послуг, охоплюють багато сегментівфінансового ринку та галузей економіки. Такі банки називають універсальними.Інші банки займаються вузьким колом операцій чи функціонують у вузькому секторіфінансового ринку, обслуговуючи окремі галузі економіки. Такі банкиназивають спеціалізованими:
1) іпотечнийбанк –спеціалізований комерційний банк, який у своїй діяльності в основномуспирається на довгостроковому іпотечному кредитуванні та фінансуванні операційз нерухомістю;
2) інноваційнийбанк –спеціалізований банк, який здійснює фінансування і кредитування інноваційноїдіяльності за циклом „наука – техніка – виробництво” з метою підтримки НТП;
3) інвестиційнібанки –кредитні установи, які займаються операціями з цінними паперами на первинномуринку для фінансування інвестицій;
4) ощаднібанки –посередник фінансового ринку, який спеціалізується на залученні грошовихзаощаджень і вільних грошових коштів населення;
5) кліринговийбанк –банківська установа, що здійснює операції виключно з рахункового обслуговуванняугод, які були укладені на фінансових ринках, а також надає відповідні послуги,пов’язані з виконанням розрахунків за взаємними зобов’язаннями третіх сторін.
Для завершеннягрошових розрахунків надає кредити учасникам клірингу [3, c.383-388].
Небанківськікредитно-фінансові інститути – це фінансові посередники грошового ринку, які здійснюютьакумуляцію заощаджень і розміщення їх у доходні активи, в основному, в цінніпапери та кредити довгострокового характеру.
Усінебанківські фінансові інститути поділяють на дві групи:
1) договірніфінансові посередники, які залучають кошти на підставі договору з кредитором(страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, лізингові та факторинговікомпанії);
2) інвестиційніфінансові посередники, які залучають кошти через продаж кредиторам своїх ціннихпаперів, зокрема акцій і облігацій (інвестиційні фонди, фінансові компанії,кредитні товариства або спілки).
Страховікомпанії заформою організації поділяються на акціонерні та взаємні. Капітал акціонерноїстрахової компанії формується випуском акцій, які розміщують серед юридичних тафізичних осіб і які дають право на отримання пропорційної частки доходукомпанії у вигляді дивідендів.
На відміну відакціонерних, капітал взаємних страхових компаній формується за рахунокстрахових платежів індивідуальних страхувальників.
Страхові компаніїпризначені для відшкодування можливих збитків у результаті непередбаченихекономічних і фінансових ризиків, настання стихійного лиха та інших страховихвипадків за рахунок страхових внесків юридичних та фізичних осіб, що придбалистрахові поліси.
Страхові компаніїмобілізують кошти шляхом отримання страхових внесків від юридичних і фізичнихосіб на підставі укладання з ними договорів відшкодування збитків або виплатупевної суми за умов, коли настане страховий випадок.
Пенсійніфонди.Пенсійні фонди у західних країнах створюються приватними та державнимикорпораціями, фірмами та підприємствами для виплати пенсій і допомогиробітникам та службовцям. Кошти цих фондів формуються за рахунок внесківробітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій самихпенсійних фондів.
У пенсійнихфондах акумулюються на тривалі строки значні суми грошових коштів, якіінвестуються переважно в цінні папери, що обертаються як на національному, такі на міжнародних фінансових ринках. У структурі активів цих закладів найбільшоює частка цінних паперів приватних підприємств.
Фінансовакомпанія – кредитна інституція, яка виконує лише окремі банківські операції.Вони спеціалізуються на кредитуванні дрібних і середніх підприємств, наданніспоживчих позик, оформленні чеків, векселів, займаються також торгівлеюнерухомим майном, факторингом, страхуванням тощо.
Інвестиційнікомпанії –особливий вид фінансово-кредитних установ, які надають спеціалізованіпосередницькі послуги в інвестиційному процесі. Зокрема, інвестиційні компаніївипускають і продають власні цінні папери і реалізують їх дрібниміндивідуальним інвестором. Отримані кошти інвестиційна компанія використовуєдля придбання акцій функціонуючих підприємств і банків, дивіденди з яких стаютьосновною доходів акціонерів інвестиційних компаній. Інвестиційні фонди шляхомвипуску та розміщення на фінансовому ринку власних цінних паперів мобілізуютьгрошові кошти приватних інвесторів і навіть дрібні заощадження населення тавкладають їх в акції та облігації різних підприємств власної країни закордоном. При цьому посередницькі послуги інвестиційного фонду дозволяютьінвесторам приймати ефективні інвестиційні рішення, мінімізувати ризики,обирати диверсифікований варіант вкладення коштів у цінні папери десятківрізних елементів, перерозподіляючи капітали у найперспективніші підприємства ігалузі, що зробити одному дрібному інвестору просто неможливо [3, c.343-347].
Міжбанківські об’єднання відіграють усе помітнішуроль у діяльності кредитної системи. Вони утворюються банками з метоюкоординації та узгодження дій, підвищення ефективності своєї політики, длязахисту своїх професійних інтересів. На їх основі відбувається поєднанняресурсів і зусиль для спільного здійснення масштабних проектів, цільовихпрограм, зміцнення позицій в тій чи іншій сфері діяльності.
Найбільшпоширеним є розподіл міжбанківським об’єднань на асоціативні й корпоративні.
Головнимипредставниками міжбанківських об’єднань асоціативного комерційного типу єконсорціуми та картелі; корпоративного типу – концерни і трести.
Банківськийконсорціум –тимчасове об’єднання на договірній основі кількох банків для спільногопроведення кредитних, гарантійних або інших банківських операцій.
Банківськийкартель – об’єднаннякрупних банків навколо угоди про розподіл сфер діяльності (узгодження іпроведення єдиної політики щодо процентних ставок, дивідендів, умовкредитування тощо).
Банківськийконцерн – це монополістичне об’єднання акціонерних банків, коли великий банкстає власником контрольного пакету акцій юридично самостійних банків, а відтакздобуває право контролювати їхню діяльність.
Банківськийтрест – цемонополістичне об’єднання банків, яке утворюється об’єднанням власності банків,що входять до його складу[3, c.349-353].
Таким чином,кредитна система грає виключно важливу роль у розвитку ринкової економіки. Їїрівні, що закріплені національним законодавством, забезпечують великий об’ємгрошових розрахунків і платежів підприємств, організацій і населення;мобілізують і перетворюють у активно діючий капітал тимчасово вільні кошти;виконують різноманітні кредитні, розрахункові, гарантійні, інвестиційні та іншіоперації [1, c.68].
2.Проблемистановлення та сучасний стан кредитної системи України. 2.1.Етапистановлення кредитної системи в Україні.
Досвід країн ізрозвинутими ринковими відносинами свідчить про те, що створення ефективноїекономіки можливе лише за умови функціонування адекватної ринковим умовамкредитної системи.
У процесіформування сучасної кредитної системи України можна виділити такі етапи:
Перший етап1991-1992 p.p. — це процеси перереєстрації та реорганізації. Створення нової кредитної системив Україні розпочалося у 1991 р. з прийняттям ЗУ „Про банки і банківськудіяльність”. Цим законом було закладено основу класичної дворівневоїбанківської системи, яка включає верхній та нижній рівні. Актуальності набулаідея „фінансового супермаркету”, значне поширення отримали послуги на ринкупозикових капіталів, електронні послуги, почалося зростання, злиття іпоглинання банків. Із жовтня 1991 року Національний банк починає перереєстраціюкомерційних банків України, що були зареєстровані ще Держбанком СРСР. У цей жеперіод галузевий капітал, тобто, частка капіталу, вкладеного у комерційні банкирізними державними установами, поступово витісняється ринковим капіталомспільних та малих підприємств, акціонерних товариств. Державні банки«Промінвестбанк”, „Агропромбанк“, „Укрсоцбанк“ акціонуються,а точніше, приватизуються персоналом банків та великими клієнтами.
Другий етап1992-1993 р.р.—виникнення банків „нової хвилі“. На цьому етапі, з різних бюджетних,і позабюджетних фондів та диверсифікації пасивів діючих банків виникає низкакомерційних банків таких, як „Аваль“, „Інко“ (отримуєсамостійність від Москви), „Відродження“, „Трансбанк“ таінші. У комерційних банках спостерігалося подальше, зменшення частки»міністерського" капіталу, що було, спричинено постановою КабінетуМіністрів «Про передачу міністерських пакетів акцій на управління доМіністерства фінансів України». Цією постановою передбачалося, що Міністерствофінансів України буде одержувачем дивідендів за акціями, що належать іншимміністерствам. Зрозуміло, що це не влаштовувало власників акцій і вонипоспішили вилучити свої кошти із комерційних банків та інших акціонернихтовариств. У цей же час спостерігалося масове народження дрібних«кишенькових» банків. Протягом року їх було зареєстровано більшесотні, значна частина з них мала приватний капітал, але цей капітал був надтомізерним, щоб забезпечити ліквідність банку. Ці банки непогано заробляли нагіперінфляції 1992 — 1994 p.p., використовуючи цей зовнішній незалежний від нихфактор. На кінець 1992 року в Україні у реєстрі НБУ зафіксовано 133 банки,ліквідовано 3 банки. На кінець 1993 року у книзі реєстрації вже 211 банків,ліквідовано протягом цього року ще 6 банків.
Третій етап1994 — 1996 p.p. — це етап банкрутства. Активізація роботи Національногобанку України з побудови чіткої системи регулювання діяльності комерційнихбанків співпала з періодом призупинення інфляційних процесів, які були основнимджерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Ці банки не булиготові до більш жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон'юнктури фінансовогоринку, до централізованого управління банківською системою, що поставило їх намежу банкрутства. Багато банків у цей період було ліквідовано: в 1994 роцістали банкрутами та ліквідовано 11 банків; у 1995 році — 20 банків банкрутів,серед яких були найбільші комерційні банки -"Інко", «Відродження»,«Економбанк», «Лісбанк»; у 1996 році прямими банкрутамистали 45 банків, а ще 60 опинилися у стані прихованого банкрутства. Процесмасового банкрутства комерційних банків вніс ускладнення у функціонування нетільки банківської системи, а й позначився на всій економічній системі, булапідірвана довіра до банківської системи у вкладників. Для цього періодухарактерні й інші процеси, які істотно впливали на структуру банківськоїсистеми України. Так, на кредитно-фінансовому ринку України починають працюватиіноземні банки та їхні представництва (всього їх було зареєстровано 14).З'являються 5 нових українських комерційних банків. Важливим моментомфункціонування банківської системи цього періоду була зміна складу акціонерів,зміна власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу таперепродажу. Таких змін зазнали близько 70 банків.
Четвертий етап1996-2000 рр.стабілізація та впровадження національної валюти — гривні. Для цього етапу схарактерною боротьба Національного банку з інфляційними процесами, створеннясприятливих умов для проведення грошової реформи і введення в обіг національноїгрошової одиниці — гривні. Також у цей період посилився контроль за діяльністюкомерційних банків із боку НБУ.
П’ятий етап2000-2001 p.p. прийняття нового Закону України «Про банки і банківськудіяльність» та Закону України «Про фінансові послуги та державнерегулювання ринку фінансових послуг». Головна стратегічна мета комерційнихбанків у цей період проведення комплексу управлінських, кадрових, технологічнихта технічних перетворень для забезпечення умов розвитку Банку як стабільногофінансового інституту, здатного зайняти лідируючі позиції на ринку фінансовихпослуг. У роки незалежності України було не тільки реформовано, але й створенонову банківську систему:- створені основи дворівневої банківської"системи, валютного ринку та ринку цінних паперів;
— здійсненоперший етап реформування грошової системи держави із введенням проміжної валюти- українського карбованця, що склало основу для проведення грошової реформи івведення національної грошової одиниці гривні;
— створенонаціональну платіжну систему із запровадженням нових прогресивних технологійперерахування коштів на основі електронних платежів, що дозволило досягтисвітового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків, значнопідвищити їхню надійність, дало можливість максимально обмежити ризик створенняфальшивих грошей в обігу та скоротити до мінімуму термін проходження платежів;
— введено у дію банкнотно-монетнийдвір та фабрику банкнотного паперу, що дало можливість створити потужності здрукування банкнот та карбування монет;
— реформовано тавведено нові стандарти бухгалтерського обліку та звітності у банках;
— напрацьованонормативну базу для здійснення монетарної політики та банківського нагляду;
— діяльністьНаціонального банку України, його монетарна політика позитивно позначилися наподоланні гіперінфляції, керованості інфляційних процесів [6].
Проте тривалаекономічна, фінансова та платіжна криза, гальмування процесу ринковихперетворень економіки інвестиційного процесу, серйозні недоліки у діяльностікомерційних банків у сфері кредитування, розрахунків, порушення багатьма з нихекономічних нормативів, невпорядкованість та нестабільністьнормативно-правового регулювання, недосконалість податкового та фінансовогозаконодавства визначають необхідність поглиблення банківської реформи. Булопроведено фінансову реорганізацію банків, більш дієвим став контроль за їхдіяльністю і виконанням умов функціонування з боку НБУ. Однак залишаєтьсязначним системний ризик внаслідок надмірної відкритості кредитної системи дляслабких підприємств та неякісного менеджменту. Не вдається повністюзадовольнити потреби приватного сектору, який сьогодні активно зростає.Очевидно, що без прискорення банківських реформ суб'єктам господарювання будеважко одержати доступ до необхідних інвестиційних коштів. Крім того, їмбракуватиме інших (крім кредитних) банківських послуг високої якості.
Висока вартістьфінансового посередництва, обмеженість кількості послуг, відсутністьвідповідної для країн із ринковою економікою фінансової структури, стимулівзаощаджувати та розміщувати позичкові фонди, низька життєздатність фінансовихінститутів (приховані банкрути), повільний прогрес у галузі створення стабільногоефективного банківського нагляду доповнюють те коло проблем, вирішення якихпередбачає Державна комплексна програма реформування та розвитку кредитноїсистеми України.
На початок 2001року кредитна система України налічувала 216 банків. Із загальної чисельностібанків 180 установ функціонують у формі акціонерних товариств, причому:закритих акціонерних товариств — 53; у формі відкритих акціонерних товариств — 127 банків; 2 державних банки; у формі товариств з обмеженою відповідальністю — 34; банків, створених за участі іноземного капіталу — 28 (у тому числі зі 100відсотковим іноземним капіталом — 9).
У періодекономічних реформ, які розпочались у 1989 -1992 p.p. в Україні в основномусформувалася нова кредитна система, що базується на основі роздержавлення ірозвитку кредитних інститутів різних форм власності. Системакредитно-фінансових інститутів складається сьогодні з двох рівнів — відомствНаціонального банку України (НБУ) і комерційних банків (КБ).
У 1995-1996 p.p.завершився етап екстенсивного розвитку кредитної системи, її діяльності,характеру взаємодії з іншими економічними структурами, відомствами іорганізаціями, включаючи державу. Таким чином, сучасна кредитна система Українибула сформована і створена, в основному, у період з 1989-1994 p.p. Насьогоднішній день вона має дворівневу структуру [5, c.12-13].
Останнім часомвсі банки активізують роботу з населенням. Зважаючи на те, що ці фінансовіустанови завжди приділяли значну увагу залученню депозитів населення, більшцікавим для аналізу є порівняно новий напрям їх роботи – диверсифікаціякредитного портфеля за рахунок кредитів населенню. У таблиці 2.1. наведено даніпро частку кредитів населенню в кредитно – інвестиційних портфелях 20найбільших банків – членів Асоціації українських банків за кредитно-інвестиційнимпортфелем (КІП).
Таблиця 2.1.Структура кредитно-інвестиційного портфеля 20 найбільших банків – членів АУБ(станом на 01.01.2005 р., млн.грн.)
/>
Дані свідчать проте, що сьогодні структура активів є достатньо диверсифікованою, зокрема,незначними залишаються вкладення в цінні папери. Певною мірою проблемадиверсифікації кредитних портфелів банків регламентується НБУ шляхомвстановлення для комерційних банків обов’язкових економічних нормативів.
На даний момент вУкраїні відбувається стратегія розвитку банків і фінансово – промислових груп,що зумовлена високими економічними, кредитними ризиками, особливостями чинногозаконодавства, яке не захищає належним чином прав кредитора. Найвідомішим об’єднаннямтакого типу є угрупування, до якого входять компанія „Київміськбуд” і АКБ„Аркада”, які беруть участь у реалізації житлово-будівельних проектів.
За підсумкамирозвитку кредитної системи України 2004 – 2006 р.р. можна продовжити зростанняв першу чергу найбільших банків та збільшення капіталізації всієї системи вцілому. Але за цими ж показниками можна зробити висновок й про те, що проблемакапіталізації часто поступається важливістю іншій проблемі – ціні вітчизнянихресурсів. Основним джерелом ресурсів для кредитування економіки залишаютьсявклади населення, які поки що мають високу ціну. Останнім часом найбільші банкивсе менш залучають кошти населення, оскільки робота за такими дорогимиресурсами малорентабельна. Натомість замість вітчизняних ресурсів найбільшібанки вже всерйоз розглядають іноземні запозичення – хоча наразі вони не дужезначні. Зрозуміло, що напрацювавши позитивну кредитну історію перед іноземними фінансовимиустановами, вже через кілька років вітчизняні банки зможуть залучати з-закордону досить значні недорогі ресурси, адже для найбільших фінансових установвзагалі немає такої проблеми, як „наситити Україну кредитними ресурсами” –необхідні обсяг для них є незначними, і єдине, що стримує іноземні банки, — церизики та малий досвід роботи з вітчизняними позичальниками, тобто проблеми щомають тимчасовий характер [4, c.29-31].
2.2.Оцінка сучасного стану таспецифіка функціонування кредитної системи України.
Розглянемодинаміку вимог банків за кредитами наданими фізичним особам та в економікуУкраїни станом на 01.01.2007р.
Вимоги банків закредитами, наданими суб’єктам господарювання та фізичним особам, на 01.01.2007р. становили 217,1 млрд. грн. У структурі кредитних вкладень за видами валютпереважали вимоги за кредитами, наданими в національній валюті. Їх обсяг на01.01.2007 р. становив 111,7 млрд. грн., або 51,4% від загального обсягузаборгованості за наданими кредитами, що на 5,3 процентного пункту менше, ніжна початок року 2006р. У структурі вимог банків за кредитами за категорієюпозичальників більшу частину становила заборгованість суб’єктів господарювання,частка якої внаслідок випереджаючих темпів кредитування фізичних осіб малатенденцію до зниження. Так, якщо на початок 2006 року вимоги за кредитамисуб’єктам господарювання становили 77,9% від загального обсягу вимог, то накінець 2006 року – 69,0%.
Протягом 2006року поліпшення структури ресурсної бази через залучення депозитних вкладів надовгостроковій основі сприяло подальшому зростанню частки заборгованості задовгостроковими кредитами у структурі кредитних вкладень. На 01.01.2007 р.питома вага довгострокових кредитів серед вимог банків за кредитами становила64,6%, що на 2,8 процентного пункту більше, ніж на 01.01.2006 р.
Таким чином, узагальному обсязі вимог банків за кредитами, наданими суб’єктам господарюваннята фізичним особам, найбільшою залишалася частка заборгованості суб’єктівгосподарювання за отриманими короткостроковими кредитами в національній валюті(21,0%) та довгостроковими кредитами як у національній (18,9%), так і віноземній (19.5%) валюті. Також динамічно зростала частка довгостроковихкредитів фізичним особам в іноземній валюті (до 18,1%) (рис. 2.1.)
Упродовж 2006року поліпшилась якість кредитних вкладень в економіку України, про що свідчитьзменшення (з 2,5 до 2,3%) частки проблемних кредитів у загальному обсязі вимогбанків за наданими кредитами. При цьому питома вага заборгованості за простроченимикредитами залишилася на рівні початку року – 1,2%, а за сумнівними кредитами –знизилася на 0,2 процентного пункту до 1,0%.
Темпи зростаннязаборгованості за кредитами протягом 2006 року були найвищими порівняно заналогічним періодом останніх семи років, що сприяло прискоренню економічногозростання.
По відношенню доВВП заборгованість за кредитами, наданими банками, зросла за 2006 р. з 33,8 до43,6%. Обсяги кредитування економіки зростали з початку року переважно зарахунок приросту заборгованості за кредитами, наданими в іноземній валюті, – вцілому на 43,3 млрд. грн., або на 69,6%, до 105,4 млрд. грн.
/>
Рис. 2.1. Структура вимогбанків за кредитами, наданими суб’єктам господарювання та фізичним особам [10]
Така ситуація пояснювалася:
· нижчимрівнем процентних ставок за кредитами в іноземній валюті порівняно з кредитамив національній валюті в умовах стабільності обмінного курсу гривні щодо долараСША (додаток А).
На величину відсоткових ставок побанківських кредитах значною мірою впливає рівень облікової ставки НБУ (додатокБ) та відсоткових ставок за депозитами. Крім того, рівень відсоткових ставок забанківськими кредитами формується під впливом ризиків, які мають місце прикредитуванні банками своїх клієнтів, адміністративних, операційних та іншихвитрат банків.
Аналіз динаміки відсоткових ставок забанківськими кредитами свідчить, що вартість кредитів для всіх позичальниківмає тенденцію до зменшення. Так, наприклад, ще в липнi 2007 р. процентні ставкиза кредитами банків у нацiональнiй валютi знизились до 13.9% рiчних, а закредитами в iноземнiй валютi почали зростати. У серпні середньозважена ставкакредитування знизилась як в національній валюті на 0,6 в.п. (до 13,3%, напочатку року – 15,1%), так і в іноземній - на 0,2 в.п. (до 11,3%, на початкуроку – 11,5%). Обсяг коррахунків банків збільшився на 0,5 млрд. грн. до рівня19,9 млрд. грн. (при вільній ліквідності – 14,5 млрд. грн.). Такої ліквідностідостатньо для кредитної підтримки процесів економічного розвитку, забезпеченняпоточної діяльності суб’єктів економіки та підтримки низької ставкиміжбанківського ринку, яка протягом місяця залишалась стабільною (1,6%).Середньозважена ставка за кредитами в національній валюті у вересні збільшиласяз 13.3% до 13.8% річних, в іноземній зменшилася з 11.3% до 11.1% річних.Інтегральна ставка за кредитами у вересні порівняно з серпнем збільшилася з12.6% до 12.9% річних. Але вартість банківських кредитів в Україні є доситьвисокою. За висновками експертів високі ставки за кредитами значною міроюобумовлені наступним чинниками :
— процентні ставки змушені перекривати ризик неповерненнякредитів, у тому числі іншими позичальниками.
— неефективна структура витрат банків, коли процентні доходивиступають не тільки компенсатором процентних витрат, але і чи не єдинимджерелом покриття витрат адміністративних.
— недосконала практика управління кредитними ризиками,зокрема відсутність інструментів пом’якшення такого ризику.
— недосконала конкуренція на ринку банківських послуг тависока вартість залучених коштів [12,c.131-132];
· нарощуваннямресурсної бази банків насамперед за рахунок прискореного зростання депозитнихкоштів у іноземній валюті на внутрішньому ринку та за рахунок активногозалучення банками коштів на міжнародних фінансових ринках;
· активізацієюімпортерів, які формували попит на кредити в іноземній валюті (рис.2.2.)
/>
Рис. 2.2. Динаміка вимогбанків за кредитами, наданими в економіку України (за видами валют)[10]
Із початку рокузберігалася позитивна тенденція до зростання довгострокових кредитних вкладень.За 2006 р. вимоги банків за кредитами, наданими на строк понад один рік,збільшилися на 51,5 млрд. грн. (на 58,2%) до 140,1 млрд. грн., що у 2,3 разабільше за збільшення вимог за короткостроковими кредитами – на 22,1 млрд. грн.(або на 40,4%) до 76,9 млрд. грн. У жовтні поточного року зростаннязаборгованості за довгостроковими кредитами становило 6,9 млрд. грн., або 5,2%,за короткостроковими – 0,5 млрд. грн., або 0,7%. Вагоміше зростання кредитнихвкладень за всіма строками повернення спостерігалося в іноземній валюті.
Позитивноютенденцією у 2006 р. було суттєве зростання обсягів кредитів, наданих вінвестиційну діяльність суб’єктів господарювання та фізичних осіб,заборгованість за якими за десять місяців поточного року зросла на 89.3%,зокрема у жовтні – на 6,2% до 42,4 млрд. грн. Проте їх частка у структурікредитних вкладень, хоча й підвищилася на 3,9 процентного пункту, залишалася наневисокому рівні (19,5%). Заборгованість за кредитами, наданими на інвестиційніцілі суб’єктам господарювання та фізичним особам, на 01.01.2007 р.розподілилася майже порівну і становила по 21,2 млрд. грн.
У структурі вимогбанків за кредитами в інвестиційну діяльність відзначалася позитивна динаміказростання питомої ваги заборгованості за іпотечними кредитами, яка на кінець2006 року становила 52,1%. Серед цих вимог переважну більшість (73,4%)становили вимоги за кредитами, наданими фізичним особам, з яких 87,4% –заборгованість в іноземній валюті.
Заборгованість закредитами, наданими на забезпечення потреб поточної діяльності, на 01.01.2007р. становила 174,7 млрд. грн., або зросла за 2006 р. на 44,4%, у тому числі зажовтень – на 2,6%.
Упродовж 2006року найбільший приріст вимог банків за кредитами забезпечило зростаннязаборгованості за кредитами, наданими суб’єктам господарювання, збільшившись на36,4%, або на 40,0 млрд. грн. У структурі вимог банків за кредитами, наданимисуб’єктам господарювання, переважала заборгованість у національній валюті,частка якої на кінець 2006 року становила 57,8% і зменшилася за десять місяцівпоточного року на 3,6 процентного пункту. З початку року темпи зростаннязаборгованості за кредитами в іноземній валюті становили 149,3%.
Найбільшекредитів у іноземній валюті було надано суб’єктам господарювання в доларах СШАта євро, частки яких на 01.01.2007 р. становили 83,3 та 14,9% відповідно. Решту(1.8%) становили кредити в російських рублях та інших валютах.
Заборгованістьсуб’єктів господарювання за отриманими довгостроковими кредитами, які становилипереважну більшість (55,7%) у загальному обсязі вимог за кредитами, наданимисуб’єктам господарювання, за 2006 рік збільшилася на 22,3 млрд. грн., або на36,6% до 83,4 млрд. грн. Вимоги банків за короткостроковими кредитами на01.01.2007 р. становили 66,4 млрд. грн., або зросли на 17.6 млрд. грн., або на36,1% до 66,4 млрд. грн., у тому числі в іноземній валюті – на 52,9%. У жовтніїх обсяг скоротився на 0,2% виключно за рахунок зменшення їх частини внаціональній валюті (на 2,8%).
У 2006 роцізростання вимог банків за кредитами суб’єктам господарювання забезпечувалосязростанням заборгованості за кредитами, наданими на операції з нерухомиммайном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям, на 78,8%, убудівництво – на 53,1%, на виробництво електроенергії, газу та води – на 53,0%,підприємствам транспорту та зв’язку – на 48,6%, у сільське господарство,мисливство та лісове господарство – на 43,8%, у переробну промисловість – на31,1%, торгівлю; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистоговжитку – на 26,6% та в добувну промисловість – на 26,1%.
Слід зазначити,що переважну більшість заборгованості зазначених видів економічної діяльностістановила заборгованість за довгостроковими кредитами. У загальному обсязікредитних вкладень частка заборгованості за кредитами суб’єктам господарюванняторгівлі, що були найвагомішими споживачами кредитних ресурсів, знизилася за2006 р. на 2,7 процентного пункту до 37,2%. Одночасно частка заборгованості закредитами, наданими сільгосптоваровиробникам, підвищилася з 7,5 до 8,0%,будівництва – з 5,4 до 6,2% та підприємствам транспорту та зв’язку – з 4,0 до4,3% (рис. 2.3.)[11, c.37-38].
/>
Рис. 2.3. Структура вимогбанків за кредитами суб’єктам господарювання (за окремими видами економічноїдіяльності)[10]
У структурікредитних вкладень за формами власності основну частину (94.3%) становиликредити, надані суб’єктам господарювання з приватною формою власності,заборгованість за якими з початку 2006 року збільшилася на 36,5% (у жовтні – на2,0%) до 141,3 млрд. грн. Вимоги за кредитами, отриманими державнимипідприємствами, за цей період зросли на 31,1% (у жовтні – зменшилися на 2,9%) іна 01.01.2007 р. становили 7,7 млрд. грн. (або 5,1%). Решту 0,8 млрд. грн. (або0,6%) становили вимоги за кредитами, наданими господарствам з комунальноюформою власності.
Таким чиномнадання кредитів і проведення кредитної політики є найпоширенішою операцієюбанківських установ. Кредитні операції приносять банківським установа основнучастину доходу, при цьому процентні ставки мають тенденцію зниження [11, c.39-40].
3.Проблемакредитування фізичних осіб та шляхи її вирішення.
Кредитування приватнихосіб –ринковий сегмент, що динамічно розвивається. На нього виходить усе більшебанків. І завдяки зростанню конкуренції умови кредитування стаютьпривабливішими для клієнтів. Автор статті, узагальнюючи досвід роботи основнихоператорів роздрібного ринку, розкриває особливості кредитного обслуговуванняприватних осіб.
Роздрібний риноккредитування, попри підвищену порівняно з оптовим трудомісткість операцій іпотребу в розвинутій мережі філіалів, приваблює банки обсягами та низькимрівнем кредитного ризику. Чинниками його динамічного розвитку впродовж трьохостанніх років були: стабільність курсу національної валюти, підвищенняплатоспроможності громадян, зниження процентної ставки за кредитами, можливістьнадання кредитів у іноземній валюті резидентам за операціями з використаннямкарток міжнародних платіжних систем.
Приватнихклієнтів кредитують за тими ж принципами, що й суб’єктів господарювання: наумовах цільової спрямованості, строковості, повернення, платності тазабезпеченості.
З огляду насуб’єкт кредитування на роздрібному ринку – фізичну особу – висуваютьсяособливі вимоги до позичальника, пакета документів для одержання кредиту тавидів його забезпечення. Вони суттєво відрізняються від вимог до позичальниківна оптовому ринку – юридичних осіб – і пов’язані з віком клієнта, станом його здоров’я,соціальною стабільністю.
Зростання обсягівкоштів, залучених банківською системою, крім підвищення рівня довіри до банківз боку економічних суб’єктів та населення, висвітлило в інший бік – у якіактиви трансформується приплив грошових ресурсів. Зважаючи на уповільненнятемпів розвитку української економіки та посилення інфляційних ризиків,проблема розміщення залучених банками ресурсів набуває актуальності, оскільки втакій ситуації концентрація ризиків може негативно вплинути на макроекономічнута фінансову стабільність.
Аналіз тенденцій банківського кредитування за останні роки засвідчив, щоу кредитній політиці банків відбулися зміни – банки дедалі активніше нарощуютькредитні вкладення у сектор домогосподарств (див. табл. 3.1.): починаючи 3 2002року, темпи нарощування кредитів домогосподарствами стабільно перевищують темпикредитування не фінансового сектору економіки.
Таблиця 3.1.Кредити банків за окремими інституційними секторами економіки, 2001-2005 р.р.
Показники
01.01.2002
01.01.2003
01.01.2004
01.01.2005
01.01.2006 Кредити нефінансовго сектору, млрд.грн. 26,6 38,15 57,4 71,59 106,08 Відсоток до загального обсягу кредитних вкладень 93,8 90,8 84,6 80,8 74 Кредити домогосподарствам, млрд.грн. 1,56 3,66 9,89 16,13 35,66 Відсоток до загального обсягу кредитних вкладень 5,5 8,7 14,6 18,2 24,9
[7]
Відповідно таказміна тенденцій позначилася на структурі банківських кредитів за інституційнимисекторами економіки: питома вага кредитів домогосподарствам у загальному обсязівимог банків за кредитами в економіку України за підсумками 2005 року зросла до24,9%, тоді як ще п’ять років тому ледве перевищувала 5%.
Із позиціїмакроекономічного стимулювання економічного зростання тенденція активізаціїдіяльності банків у сегменті кредитування населення є двоякою: з одного боку –це стимулювання споживчого попиту і розширення ємності ринку, з іншого –надмірна концентрація ризиків для банків у певному сегменті кредитування тазволікання з вирішенням проблеми здешевлення кредитів для корпоративногосектору. Аналіз особливостей цього процесу на українському кредитному ринкусвідчить про те, що істотні кількісні зрушення в обсягах кредитування населенняне завжди супроводжуються якісними зрушеннями. В результаті посилюютьсяризикові чинники в діяльності банків, що у перспективі може спровокуватидестабілізуючі наслідки як для грошово-кредитного ринку, так і для економіки вцілому.
Перша групаризиківпов’язана із цільовим призначенням кредитів населенню. Попре те, що темпиприросту обсягів довгострокового кредитування фізичних осіб були помітно вищимипорівняно з темпами кредитування юридичних осіб зростання обсягівдовгострокових кредитів мало переважно споживче призначення: 33,5 млрд.грн.кредитів, наданих банками фізичним особам на кінець 2005 року. 24,7 млрд.грн.становили кредити у поточну діяльність і лише 6,9млрд.грн. – іпотечні кредити.
Незважаючи наістотне зростання доходів населення та соціалізацію бюджетних видатків, рівнюдоходів переважної частини населення ще далеко до тієї позначки, яка давала би вимогуотримувати кредити для купівлі житла і товарів високої вартості. За інформацієюекспертів іпотечного ринку лише близько 10% населення може розраховувати наотримання іпотечного кредиту.
У такій ситуаціїістотно зріс попит на товари зі значною імпортною складовою. У 2005 році заоцінками авто дилерів 40% реалізованих автомобілів продано в кредит. Із початку2006 року банки спростили умови авто кредитування, і вже цього року автокредитування охопило до 50% авто продажів. При цьому зріс попит на комфортні тадорожчі авто як результат підвищення купівельної спроможності споживачів.
Враховуючи сплескінтересу до розвитку споживчого кредитування як із боку українських банків, такособливо і з боку іноземного капіталу, який у силу наявних конкурентних перевагза ціною ресурсу здатний запропонувати ринку прийнятніше умови кредитування,прискорене стимулювання попиту на імпортні товари відбуватиметься і надалі.Оскільки останніми роками ресурсна роль банківського кредиту як джерелафінансування інвестицій залишається незначною, а питому вага кредитівпромисловості в загальному обсязі кредитних вкладень невпинно скорочується, стимулюванняспоживчого попиту населення за рахунок кредитів в умовах падіння виробництва вокремих галузях економіки, погіршення зовнішньої кон’юнктури для українськихекспертів, зростання бюджетних витрат соціальної спрямованості перетворюєтьсяна інфляційний чинник.
Друга групаризиківпов’язана з тим, що кредитування населення активізується в умовах існуваннятіньових доходів у значної частини населення, застосування банками скоринговихпроцедур оцінки платоспроможності позичальників. Це знижує об’єктивність оцінкиплатоспроможності позичальника.
За даними НБУ, запідсумками 2005 року обсяг проблемних кредитів, наданих фізичним особам,порівняно з початком року збільшився на 106,1 млн.грн., тоді як загальний обсягкредитів населенню зріс більше як у 2 рази. Це слугувало основним чинникомзменшення частки проблемних кредитів у загальному обсязі кредитів фізичнимособам із 1,4 до 0,9%. На сьогодні, за оцінками експертів, рівень неповерненняза споживчими кредитами становить 1 – 5% і в найближчі роки може збільшитися.
Загалом для споживчогокредитування характерний вищий рівень заборгованості порівняно з корпоративнимпортфелем. І поки ринок споживчого кредитування в Україні розвивається активно,проблема неякісних активів є другорядною. Однак експерти визначають, що у разіуповільнення темпів його розвитку питома вага „поганих” кредитів може істотнозбільшитися. Знизити ризики в сегменті споживчого кредитування можна за рахунокповноцінного за діяння кредитних бюро, які вже створені в Україні, однак їхдіяльність стримується низкою суб’єктивних та об’єктивних чинників.
Третя групаризиківсформувалася внаслідок розбалансованості активів і пасивів за термінами. Уструктурі кредитування банками фізичних осіб переважну частину займаютьдовгострокові кредити. За минулий рік їх обсяги зросли у 2,8 рази, водночасдовгострокові депозити фізичних осіб упродовж 2005 року зростали повільніше –на 65,7%.
Вказана тенденціявідповідним чином впливає і на загальну збалансованість активів та пасивівбанків за термінами: при зростанні загального обсягу довгострокових кредитів посистемі за 2005 рік на 89,4% загальний обсяг довгострокових депозитів зріс лишена 62,4%.
Четверта групаризиківвиникла в результаті валютної незбалансованості кредитних вкладень. Якщо в 2004році темпи зростання обсягів кредитів фізичним особам у національній валютібули вищими порівняно з кредитами в іноземній валюті, то за підсумками 2005року зафіксовано протилежну тенденцію: обсяги кредитів у національній валютізросли в 2,1 раза. Довгострокові кредити населенню практично повністюноміновані в іноземній валюті. При цьому обсяги довгострокових кредитівфізичним особам в іноземній валюті зросли у 2,8 рази, а довгостроковихдепозитів в іноземній валюті банки залучили лише на 61,5% більше.
Переважна більшістьнаселення не має офіційних постійних доходів в іноземній валюті, тобтопогашення заборгованості здійснює за рахунок купівлі валюти на ринку. Цепосилює ризики дестабілізації фінансової стійкості банків, передусім у частинізабезпечення ліквідності і платоспроможності за активами та пасивами віноземній валюті, оскільки потенційно створюється тиск у валютному сегменті.
Для зниженняризиківнаціональний банк нині розробляє нові підходи о розрахунку показниківліквідності банків, зокрема планує запропонувати показник загальної(довгострокової) ліквідності, що стимулюватиме банки проводити зваженішуполітику щодо управління активно-пасивними операціями, особливо в іноземнійвалюті.
Одним із підходівдо регулювання операцій в іноземній валюті може стати також запровадженнялімітів на проведення банками валютних операцій. Нині розроблено нову редакціюПоложення „Про порядок встановлення НБУ лімітів відкритої валютної позиції вбезготівковій та готівковій формах і контроль за їх дотриманням уповноваженимибанками”. У ньому викладено принципово нові підходи до алгоритму розрахункузазначених лімітів (включаючи операції банків із депозитними та кредитнимиресурсами), а також визначено фінансову відповідальність банку за порушеннялімітів.
Процесактивізації споживчого кредитування населення в Україні не впливає на зміну вструктурі інвестицій за рахунок перерозподілу заощаджень домогосподарств.Розширення внутрішнього попиту в 2005 році, яке стимулювалося активнимкредитуванням споживчих потреб населення, не супроводжувалось адекватнимзростанням обсягів інвестицій та виробництва, що зумовило розбалансуванняпропорцій між нагромадженням та споживанням,
Враховуючи наявнізміщення у кредитній політиці банків у бік кредитування споживчих витратнаселення, необхідно задіяти макрорегулятори (податкові, бюджетні, монетарні) зтим, щоб забезпечити позитивний імпульс для змін на користь кредитуванняінвестицій. Один із ключових пріоритетів у цьому напрямі – іпотека. Розвитоксистеми іпотечного кредитування дає змогу не лише забезпечити потребу населенняв житлі, а й дати імпульс будівельній та суміжними із нею галузям, банківськійсистемі, фондовому ринку. Сьогодні висока ціна на житло не сприяє відпливукоштів населення зі споживчого ринку, хоча саме іпотечний сегмент кредитуваннянеобхідно розвивати і стимулювати найбільше.
У країні –значний дефіцит житла, а нинішнім темпам введення в експлуатацію житловихбудинків ще дуже далеко до історичного максимуму. Хоча цей сегмент банківськогокредитування останнім часом активно розвивається (протягом 2005 року банкинарощували обсяги іпотечних кредитів у середньому по 600 млн.грн. щомісяця), насьогодні, за даними Української національної іпотечної асоціації, радикальнихзмін у структурі іпотечних кредитів не сталося: частка кредитів під купівлюжитла становить майже 63%, тобто інструментарій ринку залишається доситьобмеженим [8, c.37-38].
З метою забезпечення доступності житла для всіх категорій громадян
необхідно створення такого фінансово-кредитного механізму:
• надання банками середньострокових кредитів (1-1,5 року) на будівництво
житла забудовникам (у першу чергу, будівельним організаціям, можливо
індивідуальним забудовникам) із виплатою в період будівництва лише
відсотків по кредиту і поверненням суми основного боргу по закінченні
будівництва (у випадку, коли позичальником є будівельна організація) або
переоформленням у довгостроковий (10-25 років) іпотечний кредит (у
випадку, коли позичальником є індивідуальний забудовник);
• для залучення в будівництво приватних інвестицій і для полегшення
накопичення громадянами власних коштів на придбання житла використовувати випуск муніципальних і приватних позик на житлове будівництво (житлових сертифікатів). Сполучити можливість придбання житлових сертифікатів на частину вартості житла й одержання кредиту на відсутню частину;
• надання банками довгострокових кредитів (10-25 років) на придбання
індивідуальних будинків фізичними особами під заставу цих будинків і
прилягаючих земельних ділянок. Розмір наданого кредиту не більш 70
відсотків ринкової вартості будинку, що одержується. Використовуваний
кредитний інструмент — кредит із відстрочкою платежу: платіжна ставка 10 - 20 відсотків, контрактна ставка змінюється відповідно до ринкової
процентної ставки, різниця ставиться на збільшення основної суми боргу по
кредиту. Розмір одержуваного кредиту залежить від рівня прибутку
позичальника таким чином, що щомісячні платежі по кредиту складають 25-30 відсотків від рівня щомісячного прибутку позичальника (членів його сім’ї);
• заохочення підприємств і організацій у наданні кредиторам гарантій по
поверненню кредитів, наданих їхнім робітникам. Гарантії можуть передбачати повернення залишку кредиту самим підприємством у якості поручителя по кредитному зобов'язанню або забезпечення їм страхування життя позичальника;
• для полегшення процесу використання громадянами вартості наявного житла при придбанні або будівництві нового банками даються короткострокові (3-6 місяців) проміжні кредити під заставу старого житла;
• для оплати першого внеску при одержанні кредиту (не менше 30 відсотків від вартості що одержується житла) позичальник використовує кошти субсидій, а також власні кошти, у тому числі отримані від продажу наявного житла, навіть якщо воно отримано безплатно в процесі приватизації. Для накопичення власних коштів використовуються банківські житлові накопичувальні рахунки або придбання житлових сертифікатів;
• позичальникам, визнаним у встановленому порядку, що потребують допомоги в поліпшенні житлових умов, дається субсидія на будівництво або придбання житла в розмірі від 5 до 70 відсотків ринкової вартості житла по соціальній нормі в залежності від рівня прибутку, і часу чекання в черзі на поліпшення житлових умов. Субсидії даються за рахунок коштів державного бюджету, місцевих бюджетів, територіальних органів самоврядування і підприємств;
• субсидії за рахунок коштів місцевих бюджетів можуть частково покриватися за рахунок безкоштовного надання земельних ділянок під індивідуальне житлове будівництво з необхідною інженерною інфраструктурою, оцінених по ринковій вартості;
• програма субсидій реалізується через банки, обрані на контрактній основі,
виходячи з запропонованих ними умов захисту коштів субсидій від інфляції і надання кредитів на придбання житла;
• за участю держави і комерційних організацій створюється ОАО «Регіональне агентство по іпотечному житловому кредитуванню», що одержує в банків іпотечні кредити, видані відповідно до встановлюваних їм стандартів. Стандарти забезпечують прибутковість кредитів для банків, доступність для позичальників і можливість формування єдиного вторинного ринку іпотечних кредитів. Агентство залучає ресурси інвесторів для банківського кредитування через випуск власних цінних паперів, забезпечених придбаними їм іпотечними кредитами і гарантіями держави;
• цінні папери Агентства купуються будь-якими довгостроковими інвесторами, включаючи фізичні особи. Заохочується придбання іпотечних цінних паперів Державним пенсійним фондом, іншими позабюджетними фондами, страховими компаніями;
• для фінансування будівництва інженерної інфраструктури житлової забудови залучаються банківські кредитні засоби або муніципальні позики, забезпечені частиною майбутніх платежів за відповідні комунальні послуги;
• пропонується звільнити фізичні особи від сплати житлового податку з
засобів, використовуваних на оплату житлового кредиту, на весь кредитний
період, а також від сплати державного збору за реєстрацію договору застави
житла, що одержується за допомогою кредиту [9, c.49-50]
Таким чиномактивізація кредитування споживчих витрат населення при збереженні нинішніхтенденцій потенційно може обернутися для економіки загостренням ризиківзалежного розвитку, коли банки в силу об’єктивних і суб’єктивних чинниківфактично позбавляють кредитів цілі сектори економіки. Структурна відсталість таінституційна слабкість економіки України робить можливість такого деформованогорозвитку досить реальною. Як свідчить досвід, пріоритети діяльності багатьохукраїнських банків не завжди збігаються з національними цілями соціально –економічного розвитку.
В умовах, колифактори, які фактично забезпечили економічне зростання, себе вичерпали, надактуальним макрозавданням залишається активізація інвестиційного процесу,стимулювання інвестиційного попиту. Нині, коли ми спостерігаємо скороченняобсягів виробництва в окремих галузях економіки, погіршення зовнішньоїкон’юнктури для українських експортерів та зростання бюджетних витратсоціальної спрямованості, зміщення пріоритетів банківської системи у бікактивізації споживчого кредитування населення може не лише поглибити наявнідиспропорції з фінансовим забезпеченням відтворювальних процесів в економіці, ай перетворити на своєрідний інфляційний стимулятор. Враховуючи наявні тенденціїу кредитній політиці банків, необхідно задіяти макрорегулятори (податкові, бюджетні,монетарні), щоб забезпечити позитивний імпульс для змін у кредитуванніінвестиційних потреб населення, зокрема, за рахунок активізації іпотечногокредитування [8, c.39].
Висновки
У процесівиконання курсової роботи було розглянуто такі поняття як „кредитна система”,„НБУ”, „небанківські фінансові інститути”, охарактеризовано їх структуру тавизначено функції кредитної системи: перерозподільну, функцію заміщення,стимулюючу та контрольну. Кредитна система характеризується двома поняттямитакими, як сукупність кредитно-розрахункових і платіжних відносин, що базуютьсяна визначених формах і видах кредитування та сполучення різнихкредитно-фінансових інститутів (банків, страхових компаній, кредитних союзів таін.), що діють на кредитному ринку і здійснюють акумуляції і мобілізаціюгрошових ресурсів.
Також буловизначено та охарактеризовано п’ять етапів становлення кредитної системиУкраїни:
1) процеси перереєстрації тареорганізації;
2) виникнення банків «новоїхвилі»;
3) етап банкрутства;
4) стабілізація та впровадженнянаціональної валюти – гривні;
5) прийняття нового ЗаконуУкраїни «Про банки і банківську діяльність» та Закону України«Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансовихпослуг».
Для реалізаціїпоставлених цілей, задач та мети курсової роботи було проаналізовано сучаснийстан кредитування в Україні на прикладі динаміки видачі кредитів та змінипроцентної ставки на кредити за 2006 – 2007 років. Завдяки проведеному аналізубуло встановлено, що кількість споживчих кредитів з кожним роком збільшується,також є тенденція збільшення кредитів на інвестування, що дає змогу банкамзнижувати процентні ставки за кредитами, які залежать від облікової ставкиНаціонального Банку України.
Але аналізспоживчого кредитування в Україні показав, що видача кредитів фізичним особам єдосить ризикованою операцією для банків України:
1) першагрупа ризиків пов’язана із цільовим призначенням кредитів населенню;
2) другагрупа ризиків пов’язана з тим, що кредитування населення активізується вумовах існування тіньових доходів у значної частини населення, застосуваннябанками скорингових процедур оцінки платоспроможності позичальників;
3) третя група ризиківсформувалася внаслідок розбалансованості активів і пасивів за термінами;
4) четвертагрупа ризиків виникла в результаті валютної незбалансованості кредитнихвкладень.
Проведене вкурсові роботі комплексне дослідження шляхів кредитного забезпечення населеннята шляхів вдосконалення споживчого кредитування дає змогу зробити таківисновки.
Істотне зниженняв останні роки соціально-економічного рівня життя населення України, а такожйого доходності призвело до гостроти питання про кредити. Саме на нього можесподіватися людина у критичному фінансову становищі. Але великі фінансовіризики, що супроводжують банки під час проведення операцій по кредитуваннюфізичних осіб, спонукають експертів до впровадження нових вимог докредитування, нових підходів та законів. Одним із підходів до регулюванняоперацій в іноземній валюті може стати також запровадження лімітів напроведення банками валютних операцій. Нині розроблено нову редакцію Положення„Про порядок встановлення НБУ лімітів відкритої валютної позиції вбезготівковій та готівковій формах і контроль за їх дотриманням уповноваженимибанками”. Враховуючи наявні зміщення у кредитній політиці банків у біккредитування споживчих витрат населення, необхідно задіяти макрорегулятори(податкові, бюджетні, монетарні) з тим, щоб забезпечити позитивний імпульс длязмін на користь кредитування інвестицій.
Перелікпосилань
1. Зазвонова Леонида Алексеевна. Деньгии кредит: у 2 ч.: пособие для студентов. Ч. 2 / Европейский университет; ред.Л. И. Гринь. — К.: Издательство Европейского университета, 2007. — 170 с.
2. Івасів, Богдан Степанович.Гроші та кредит: Підручник / Івасів, Богдан Степанович; Національний банкУкраїни. М-во освіти і науки України. Тернопільська академія народногогосподарства. — 2-е вид., змін. і допов. — Тернопіль: Карт-бланш, 2005. — 527с.
3. Олександр Бутенко:„Становлення банківської системи в Україні. Проблеми капіталізації”/ Банківськасправа 2005 р. №6.
4. .”Становлення банківськоїсистеми України” / Вісник НБУ 2004 р. №5.
5. .Бюлетень НБУ. – 2006 — №3. –с.101.
6. Даниленко А., Шелудько Н.:„Тенденції та наслідки активізації споживчого кредитування в Україні” / ВісникНБУ 2006 р. №5.
7. .Арістова А.: „Особливостікредитування банками фізичних осіб” / Вісник НБУ 2003 р. №2.
8. Чайковський Я.: „Сучаснийстан та перспективи розвитку банківського кредитування” / Банківська справа2005 р. №2.
9. Падалко О.А.: „Формуванняціни банківського кредиту” / Фінанси України 2003 р. №3.
Додаток АПроцентні ставки за кредитами
Період
За кредитами
з урахуванням овердрафту
без урахуванням овердрафту
Усього
у тому числі
Усього
у тому числі
в національній
в іноземній
в національній
в іноземній
валюті
валюті
валюті
валюті 1992 76,0
1993 221,1
1994 201,7
1995 107,4
1996 77,0
1997 49,1
1998 43,8 54,5 20,0
1999 43,3 53,4 20,9
2000 33,0 40,3 17,0
2001 26,1 31,9 13,1
2002 20,8 24,8 11,9 17,4 22,1 12,5
2003 17,5 20,2 11,6 14,7 17,9 11,9
2004 15,2 17,9 12,3 14,5 17,3 12,3
2005 14,6 16,4 11,6 14,2 16,0 11,6
2006 14,1 15,4 11,3 13,6 15,1 11,3
Додаток Б Динаміка облікової ставки НБУ
Період
% річних
2007 з 01.06 8,0
2006 з 10.06 8,5
2005 з 10.08 9,5
2004 з 09.11 9,0 з 07.10 8,0 з 09.06 7,5
2002 з 05.12 7,0 з 05.07 8,0 з 04.04 10,0 з 11.03 11,5
2001 з 10.12 12,5 з 10.09 15,0 з 09.08 17,0 з 11.06 19,0 з 07.04 21,0 з 10.03 25,0
2000 з 15.08 27,0 з 10.04 29,0 з 24.03 32,0 з 01.02 35,0