КУРСОВАРОБОТА
здисципліни “Макроекономіка”
натему: “ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ І ТЕНДЕНЦІЇРОЗВИТКУ”
Зміст
Вступ……………………………………………………………………….………3
1. Сутність грошово-кредитної політики та її механізми……………….……...5
1.1 Сутність грошово-кредитної політики………………………………………5
1.2 Інструменти та механізм реалізації грошово-кредитної політики…...........7
2. Взаємозв’язок фіскальної політики з грошово-кредитною політикою нарізних етапах економічного розвитку в Україні……………………………….12
2.1 М’яка монетарна політика та м’яка фіскальна політика (1992-1995)……12
2.2 Жорстка монетарна та м’яка фіскальна політика (1996-1999)……………14
2.3 Жорстка монетарна та жорстка фіскальна політика (2000-2006)………...15
3. Проблеми та перспективи здійснення вітчизняної грошово-кредитної політики…………………………………………………………………………..19
3.1 Особливості сучасної монетарної стратегії України………………...........19
3.2 Шляхи підвищення ефективності грошово-кредитного регулюванняекономіки.………………………..…………………………………………….....22
Висновки…………………………………………………………………………25
Список використаної літератури………………………………………………..27
Вступ
Україна, як і ряд європейських таазіатських країн, переживає зараз відповідальний період докорінноїтрансформації суспільного ладу, яка передбачає перебудову політичної таекономічної системи на демократичних та ринкових принципах. Необхідністьпоєднання загальних та специфічних для України форм і методів управління зумовлюєособливі складності у формуванні економічної політики держави, в першу чергу, грошово-кредитної.Це зумовлено непересічним значенням грошового обігу в забезпеченніфункціонування економіки, його регулювання та використання в коригуванніповедінки суб'єктів грошово-кредитного ринку.
Робота ґрунтується на наукових працях такихвчених, як І.Лютий, А.Гриценко, Т.Кричевська, Я.Грудзевич, А.Єпіфанов,В.Міщенко, Н.Гребеник, Б.Луців, П.Нікіфоров, В.Осецький, Н.Островська,М.Шаповалова, Т.Єрліна та інших, які плідно досліджували проблеми грошово-кредитноїполітики в Україні, теоретичні та методологічні засади її здійснення. Разом зтим, питанням підвищення ефективності грошово-кредитної політики в Україніприділяється ще недостатньо уваги в роботах вітчизняних та зарубіжних вчених.
Метою написання роботи є подальший розвитоктеоретико-методологічних засад дослідження грошово-кредитної політики України вумовах специфіки процесів трансформації нашого суспільства та розробкапрактичних рекомендацій щодо підвищення її ефективності.
Досягнення цієї мети зумовило необхідністьпостановки та вирішення комплексу завдань:
1) дослідження закономірностей здійсненнягрошово-кредитної політики, її інструментів і механізму реалізації в умовахтрансформації суспільного ладу;
2) дослідження досвіду грошово-кредитногорегулювання на різних етапах становлення ринкової економіки України;
3) дослідження взаємозв’язку фіскальної тагрошово-кредитної політики на різних етапах економічного розвитку України;
4) оцінка сучасної монетарної стратегії вУкраїні;
5) розробка практичних рекомендації щодоосновних напрямків вдосконалення реалізації грошово-кредитного регулювання вУкраїні.
1. Сутність грошово-кредитної політики таїї механізми
1.1 Сутність грошово-кредитної політики
Для визначення об'єктивної необхідностігрошово-кредитної політики особливо важливо правильно зрозуміти її сутність,цілі, інструменти та механізм реалізації. Всяка грошово-кредитна політика, щопроводиться державою одночасно реалізує як політичні, так і економічні цілі.Політичні цілі визначаються державним устроєм, існуючою законодавчою базою тасоціально-політичним напрямком розвитку суспільства, який реалізують органидержавної влади та державного управління. Та сьогодні досягнення політичнихцілей неможливе без вирішення соціально-економічних проблем. Дійсний станекономіки є матеріальною базою для політичного розвитку суспільства, не можливопобудувати матеріально високо розвинене суспільство з високою отупіннюсоціального захисту кожного громадянина в умовах загострення економічнихпротиріч і падіння виробництва. Тому політичні й економічні цілі сьогодні неможна розглядати і реалізовувати окремо, а тільки в сукупності, як одне ціле.
При цьому необхідно зазначити, що можнавизначити загальноекономічні цілі економічної політики держави, що носятьстратегічний характер, і конкретні цілі грошово-кредитної політики, що маютьтактичне значення, чи носять автономний характер.
Грошово-кредитна політика — це державнерегулювання сфери грошового обігу та кредитних відносин. Основна мета такоїполітики підпорядкована загальноекономічній політиці держави і направлена надосягнення економічної стабільності та прогресу в умовах оптимального рівня основнихмакроекономічних показників.
За визначенням Нікіфорова, грошово-кредитнаполітика – «є елементом економічної політики держави і являє собою сукупністьзаходів, спрямованих на забезпечення нормального функціонування грошовогообігу, стійкості національної грошової одиниці, стабільності її купівельноїспроможності, рівноважного розвитку економіки в цілому» [11, 25].
Як справедливо відмічає А. Гальчинський,загальна цільова спрямованість грошово-кредитної політики не лише не заперечує,а передбачає визначення її нагальних автономних цілей. Останні прийнято розглядатив теорії грошей як тактичні цілі грошово-кредитної політики.
На сьогодні грошово-кредитна політикаототожнюється з монетарною політикою. Основною метою такої політики єстабільність національної грошової одиниці та грошового обігу за рахунокконтролю за емісією грошей і кредитним механізмом. Але реалізовувати цезавдання монетарна політика може лише в сукупності з фіскальною політикою держави,при чому і фіскальна, і грошово-кредитна політика повинні скласти єдиниймеханізм досягнення конкретної цілі на певному етапі. Хоч грошово-кредитна іфіскальна політика виступають як окремі складові для досягнення кінцевогомакроекономічного результату, ефективність їхніх дій полягає у визначеннітактичних цілей і взаємодії у ході їх реалізації. Тому, хоча монетарна іфіскальна політика відносно автономні, мають власний інструментарій та механізмреалізації, їхня взаємодія є однією з головних чинників економічноїстабільності та зростання.
Кінцевою метою монетарної політики, тобтоїї стратегічною глобальною метою є забезпечення стабільності цін, повноїзайнятості, зростання реального обсягу виробництва тощо. Поточнагрошово-кредитна політика, на відміну від глобальної, зорієнтована на виконанняконкретніших завдань. Насамперед це забезпечення внутрішньої стабільностігрошей, регулювання економічного циклу, вибір економічної ідеології, якій надаєперевагу уряд тієї чи іншої країни.
В цілому, метою грошово-кредитної політикиє не лише підтримання стабільності національної грошової одиниці, а відтак ізагального рівня цін, але й досягнення високого рівня зайнятості тавиробництва, а також, кажучи словами німецьких аналітиків, «забезпеченнябанківської організації платіжного обігу всередині країни та за кордоном»[13, 109].
1.2 Інструменти та механізм реалізації грошово-кредитноїполітики
Центральний банк як головний органдержавного регулювання економіки в межах своїх повноважень здійснює комплексзаходів, спрямованих на досягнення цілей монетарної політики, що, як правило,однакові в переважній більшості країн. Оскільки центральний банк не обслуговуєбезпосередньо суб'єктів господарювання, можливості його впливу на економічніпроцеси та грошовий обіг значною мірою зумовлюються взаємодією з комерційнимибанками, депозитно-позичкові операції яких є головним джерелом емісії івизначають обсяг та структуру грошової маси. Тому механізм реалізаціїгрошово-кредитної політики центрального банку передбачає насамперед вплив накредитну діяльність комерційних банків. Усі методи такого впливу поділяються назагальні й селективні (вибіркові). Загальні методи забезпечують впливцентрального банку на кредитний ринок у цілому, а селективні уможливлюютьрегулювання окремих видів кредитної діяльності комерційних банків.
До загальних методів реалізаціїгрошово-кредитної політики належать:
1) політика облікової ставки;
2) операції на відкритому ринку;
3) зміна норм обов'язкових резервів.
Політика облікової ставки — це регулюванняоплати (процента) за позики, які центральний банк надає комерційним банкам, щовпливає на їхню здатність розширювати кредитні операції.
Комерційні банки за необхідності можутьотримувати кредити центрального банку в процесі рефінансування — шляхом переоблікувекселів або під заставу цінних паперів. Центральний банк змінює обліковуставку залежно від типу грошово-кредитної політики, яку необхідно реалізувати вданий період.
Рівень облікової ставки впливає не лише нагрошовий ринок, а й на ринок капіталів, оскільки підвищення ставок центральногобанку зумовлює зниження попиту на цінні папери і зниження їхньої ринковоївартості, а зниження ставок — навпаки. Крім того, підвищення ставки сприяєприпливу в країну іноземних капіталів, що приводить до зростання обмінногокурсу національної валюти.
Зміна офіційної облікової ставки є такожсвого роду орієнтиром для комерційних банків. Ця подія свідчить про перехідцентрального банку до нової грошово-кредитної політики і стимулює комерційнібанки вносити корективи у процентні ставки щодо власних кредитів. Проте такийметод грошово-кредитної політики є недостатньо ефективним, оскільки охоплюєлише ті комерційні банки, які мають потребу в кредитах центрального банку. Томузміною облікової ставки як інструментом грошово-кредитної політики центральнийбанк найчастіше користується у поєднанні з іншими методами грошово-кредитногорегулювання.
Операції на відкритому ринку полягають укупівлі або продажу центральним банкам цінних паперів з метою впливу на ресурсикомерційних банків. Основними видами цінних паперів, з якими проводять операціїна відкритому ринку, є казначейські векселі, безпроцентні казначейськізобов'язання, облігації державних позик уряду і місцевих органів влади,облігації окремих приватних компаній, допущені до біржової торгівлі, а такождеякі інші першокласні короткострокові цінні папери. Найчастіше центральнібанки використовують державні боргові зобов'язання.
Найбільш широко операції на відкритомуринку використовуються в США, де вони є основою регулярної діяльностіФедеральної резервної системи і можуть становити в окремі періоди до 4/5річного обороту ФРС. Політика відкритого ринку залишається також провіднимінструментом регулювання і для Банку Англії.
Політика резервних вимог центрального банкущодо комерційних банків існує в багатьох країнах світу і застосовується з метоюзабезпечення ліквідності банків та грошово-кредитного регулювання. Необхідністьпроведення такої політики полягає в тім, що між розміром резервів ібанківськими операціями простежується відповідний взаємозв'язок, який можевплинути на діяльність комерційних банків, особливо на грошово-кредитнуполітику. Однак цей інструмент центрального банку потрібно розглядати неізольовано, а тільки у взаємозв'язку з іншими монетарними інструментами(операції на відкритому ринку, політика облікової ставки, політикарефінансування комерційних банків). Завдання центрального банку полягає в тім,щоб створити за цих умов зону рівноправної банківської конкуренції.
Обов'язкові (мінімальні) резерви — це безпроцентнівклади комерційних банків у центральному банку, розмір яких встановлюється увизначеній пропорції до банківських зобов'язань (депозитів клієнтів). Резервнівимоги можуть виставлятися до всіх банківських пасивів або тільки до окремихвидів банківських зобов'язань.
Обов'язкові резерви за своєю сутністю —показник кредитної мультиплікації, який визначає рівень «затухання» коливаньдепозитної емісії, що виникає в результаті переказу коштів з рахунківкомерційних банків. За допомогою цього інструменту центральні банки обмежуютьможливості кредитної експансії та депозитної емісії. Обов'язкові резерви виконуютьтакож функцію страхування депозитів.
Нині політика обов'язкових резервів маєподвійне призначення:
• забезпечити постійний рівень ліквідностікомерційних банків. Зміною розмірів обов'язкових резервів центральний банк можеблокувати або змінювати значну частку ліквідних коштів комерційних банків і втакий спосіб впливати на їхню діяльність;
• використовується як інструментцентрального банку для регулювання грошової маси. Збільшення норми обов'язковихрезервів зменшує кредитний потенціал банків і масу грошей в обороті; зменшенняцієї норми, навпаки, вивільняє додаткові ресурси, сприяє розширенню активнихоперацій банків і збільшенню маси грошей в обороті.
Центральний банк періодично змінює нормуобов'язкових резервів залежно від ринкової ситуації й типу своєї політики. Зарестрикційної політики центральний банк підвищує норми резервування, щовідповідно зменшує частину ресурсів, за рахунок яких комерційні банки можутьнадавати кредити підприємствам і населенню, що відповідно зменшує грошову масув обороті та збільшує процент за користування банківськими позиками.Експансіоністська політика, навпаки, передбачає зниження норм обов'язковихрезервів, унаслідок чого більша частина ресурсів залишається в розпорядженнікомерційних банків, що сприяє збільшенню обсягів кредитних вкладень векономіку.
В окремих випадках загальні методигрошово-кредитного регулювання можуть доповнюватися інструментами селективного впливуна діяльність банків.
Селективні способи реалізаціїгрошово-кредитної політики центрального банку можуть включати: регламентаціюумов видачі окремих видів позик різним категоріям клієнтів; встановленнякредитних «стель» і граничних норм річного приросту позик; обмеження окремихвидів банківських операцій (наприклад, кредитування угод щодо цінних паперів);встановлення граничної маржі під час проведення окремих типів кредитнихоперацій; лімітування операцій з обліку та переобліку векселів; встановленняверхньої межі процентних ставок на вклади або на кредити та деякі інші видиобмежень.
Досягнення пріоритетних цілей діяльностіцентрального банку з використанням розглянутих інструментів пов'язане зрозв'язанням певних суперечностей. Так, експансіоністська політика, спрямованана розширення кредитних операцій комерційних банків і зниження процентнихставок, сприяє зростанню виробництва та забезпечує вищий рівень зайнятості вкраїні.
Рестрикційна політика центрального банкупороджує протилежні тенденції. Тому вибір типу грошово-кредитної політики і тихчи інших методів її реалізації визначається центральним банком у кожномуконкретному випадкові, виходячи зі стану ринкової кон'юнктури і фазиекономічного циклу.
2. Взаємозв’язок фіскальної політики згрошово-кредитною політикою на різних етапах економічного розвитку в Україні
2.1 М’яка монетарна політика та м’яка фіскальнаполітика (1992-1995)
Процес становлення і налагодженнявзаємозв'язків між монетарною та фіскальною політикою в Україні можна умовно поділитина три основних етапи: 1992 — 1995 — м’яка монетарна політика та м’якафіскальна політика, 1992 — 1995 — м’яка монетарна політика та м’яка фіскальнаполітика, 1996 — 1999 роки – жорстка монетарна та м’яка фіскальна політика,2000 — 2006 роки – жорстка монетарна та жорстка фіскальна політика.
У період 1992-1995 років грошіНаціонального банку були майже єдиним джерелом фінансування дефіциту бюджету,що за своєю суттю було емісійним кредитуванням уряду. Дефіцит бюджету досягавдвозначних значень. Так, у 1992 році він становив майже 14% від ВВП. Вливання векономіку через бюджетну систему та пряме кредитування НБУ суб'єктів економікиемісійними грошима врешті-решт призвели до гіперінфляції, пік якої припав на1993 рік, коли вона сягнула (грудень відносно грудня) 10 257 %.
Обсяги готівки, що перебуває в обігу, зацей же період зросли у 9 тисяч разів. Висока інфляція знівелювала реальнідоходи населення, що фактично призвело до знищення депозитів фізичних осіб убанках [16, 8].
У цей час банківська система країни робилалише перші кроки. У жорстких умовах становлення багато новостворених аботрансформованих банківських установ виявилися практично безпорадними: досвідуроботи в умовах ринкової економіки вони майже не мали, зате успадкувалиненадійні кредити і борги.
Високі темпи інфляції зумовили швидкезростання номінального ВВП. Проте емісія грошей не могла забезпечити збільшеннягрошової маси відповідними темпами, а монетизація економіки за аналізованийперіод знизилася на 18,1 відсоткового пункту, досягнувши позначки 9,3%. Зіншого боку, величезні грошові потоки, які надходили на валютний ринок,знецінили національну валюту, що в умовах зростаючого імпорту ще більшепідштовхнуло до підвищення цін.
Кошти бюджету (а вони були незначними)щедро витрачалися на дотації та субсидії. Емісійні ж кошти НБУ —«проїдалися». Державний борг України у 1994—1995 роках становив більшяк половину валового внутрішнього продукту. Практика засвідчила, що наданіНаціональним банком України в 1992—1996 pp. кредити як окремим комерційнимбанкам, так і уряду для забезпечення кредитування окремих галузей господарствата на покриття дефіциту державного бюджету використано. Так, кредити, наданіуряду протягом 1992— 1996 pp. (у національній валюті — 3,4 млрд грн., віноземній валюті — 1,2 млрд дол. США), на сьогодні не повернено. Вони євилученою із грошового обігу часткою, через яку Національний банк можездійснювати регулювання грошово-кредитного ринку [3, 333].
Водночас було здійснено лібералізацію цін,що прискорило зростання інфляції. Тоді, незважаючи на подолання багатьохпроблем на макрорівні, поточна координація монетарної та фіскальної політикизалишалася недосконалою, що негативно впливало на монетарну стабільністькраїни. Серед проблем — питання значних коливань залишків коштів на рахункахуряду в Національному банку, які суттєво впливають на ліквідність банківськоїсистеми та вартість кредитів на міжбанківському ринку; питання борговоїполітики, емісії державних цінних паперів, деякі неузгодженості у розробці основнихпрогнозних і програм них документів. Аналіз та пропозиції щодо розв'язання цихпроблем є актуальними і в наш час з точки зору збереження як фіскальної, так імонетарної та макроекономічної стабільності країни.
2.2 Жорстка монетарна та м’яка фіскальнаполітика (1996-1999)
Другий умовний період ознаменувавсягрошовою реформою — запровадженням повноцінної національної валюти — гривні. їйпередувала відповідна підготовка: Національний банк посилив вимоги до учасниківфінансового ринку, припинив безпосереднє кредитування уряду та суб'єктівекономіки, вжив цілу низку інших заходів, в результаті впровадження яких темпизростання інфляції суттєво знизилися. Уповільнилися й темпи збільшення грошовоїбази та маси. Дефіцит грошей спричинив підвищення процентних ставок. Банкиодержали можливість заробляти на високій маржі між вартістю депозитних ресурсівта позик. Подорожчання грошей спровокувало «розквіт» бартеру,взаємозаліків та інших грошових замінників. Нерівномірність податковогонавантаження і високі податкові ставки призвели до погіршення платіжноїдисципліни та зменшення грошових надходжень до бюджету. Поширення квазігрошовихрозрахунків спричинило зниження обсягу депозитів у банківській системі, анеобхідність захищати власні доходи від інфляції посилила попит на іноземнувалюту. Внаслідок цього підвищився рівень доларизації економіки, постійнозростав курс валюти США.
Незважаючи на зменшення дефіциту бюджету,його фінансування здійснювалося за рахунок випуску цінних паперів, які восновному викуповувалися на вторинному ринку Національним банком, тобто по сутівідбувалося непряме кредитування уряду. Зберігалися бюджетні дотації тасубсидії для так званих «соціально значимих» і«стратегічних» галузей економіки. Бюджетний дефіцит спричинявпостійне зростання державного боргу. Причому як внутрішнього, так ізовнішнього.
Як Національний банк, так і уряд мають своїважелі та способи впливу на фінансовий ринок. Проте неузгодженість щодозастосування цих важелів може спричинити збурення на грошовому ринку. Середнайяскравіших прикладів — фінансування дефіциту бюджету за рахунок грошовоїемісії, яку в перші роки після здобуття Україною незалежності здійснювавНаціональний банк. Наслідками цього стали гіперінфляція, значне зменшенняреальних доходів населення, суттєве зростання державного боргу, доларизаціяекономіки та поява грошових замінників.
Відносної стабільності як в економіцідержави в цілому, так і на грошово-кредитному ринку протягом 1996—1999 pp. булодосягнуто завдяки тому, що грошово-кредитна політика здійснювалася переважнобез адміністративного втручання в ці процеси. Організовано було проведенобезконфіскаційну грошову реформу, яка засвідчила довіру суб'єктів ринку догрошово-кредитної політики держави [3, 335].
Спостерігається тенденція до зростанняреального ВВП, заробітної плати, грошової маси, зниження темпу інфляції. (див.додаток А).
Донадходження до бюджету грошових коштів(значною мірою через заміну їх взаємозаліками) істотно зменшувала наявнігрошові ресурси та призводила до зростання бюджетних заборгованостей,найнебезпечнішою з яких була заборгованість із заробітної плати та соціальнихвиплат. Із часом дефіцит бюджету зменшився. Скоротилися і доходи, щоспричинилося до зменшення державного споживання. А застосування жорсткішоїмонетарної політики дало змогу знизити рівень інфляції.
2.3 Жорстка монетарна та жорстка фіскальнаполітика(2000-2006)
Останній, третій, період ознаменувавсявідновленням економічного зростання та зниженням темпів інфляції.
Серед важливих факторів прогресу — заборонатак званих бюджетних взаємозаліків та скасування більшості податкових пільг.
Упродовж зазначеного періоду бюджетскладався із незначним дефіцитом, фінансування якого забезпечувалося восновному за рахунок надходжень від приватизації. Державний борг протягом цихроків постійно знижувався. Уряд скоротив свої витрати, а бюджет уперше почаввиконуватися майже на 100 відсотків.
Поліпшення зовнішньої цінової кон'юнктурисприяло стійкому зростанню ВВП. Активізувалися інвестиційні процеси. Гривняревальвувала відносно долара США. Збільшилися обсяги валютних резервів НБУ.Відсоткові ставки певною мірою знизилися, маржа між ними за банківськимипозиками та вкладами поступово зменшувалася і на кінець 2003 року становила 6,1відсоткового пункту. Зростала пропозиція грошей, поліпшилася їх структура, щопривело до підвищення рівня монетизації економіки. Зростання реальних доходівнаселення посилило його схильність до заощаджень, зміцнилася довіра добанківської системи. Банки, в свою чергу, скоротивши частку позичок урядові,почали більшою мірою кредитувати реальний сектор. Причому останнім часом дужешвидкими темпами нарощувалися обсяги саме довгострокового кредитування, аставки за кредитами завдяки зниженню інфляції хоч і незначно, а все жзменшувалися. Суттєво збільшувалися обсяги кредитування населення, особливо усфері житлового будівництва. Поліпшення фінансового посередництва сприялорозгортанню виробництва, а відтак — наповненню ресурсної частини бюджету [16,9].
У вітчизняній фіскальній та монетарнійполітиці є невирішені проблеми. Багато з них пов'язані з недостатньоюузгодженістю цієї політики, зокрема з прогалинами в координації дій уряду таНаціонального банку, спрямованих на регулювання ліквідності на фінансовомуринку.
Серед сфер, які становлять дляНаціонального банку та уряду обопільний інтерес, — ринок державних ціннихпаперів. На нього Кабінет Міністрів та НБУ виходять разом, впливаючи на попит іпропозицію грошей, а відтак — на рух коштів на рахунках уряду в центробанку, щоінколи спричиняє різкі зміни і в монетарній базі.
І Національний банк, і Міністерствофінансів, розробляючи свої річні плани монетарної та фіскальної політики,користуються прогнозними макроекономічними показниками загальнодержавноїпрограми економічного розвитку та Основних параметрів економічного ісоціального розвитку України, які розробляються Міністерством економіки та зпитань європейської інтеграції і містять прогнозні показники обсягу ВВП, рівняінфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття,платіжного і торговельного балансів.
Купівля Національним банком облігаційвнутрішніх державних позик на відкритому ринку є опосередкованою грошовоюемісією. Вона впливає на коррахунки банків у НБУ і теж змінює грошову базу.Завдяки операціям на відкритому ринку Національний банк може збільшувати обсягпропозиції грошей в економіці (або, навпаки, вилучати надлишкову грошову масу),впливати на рівень відсоткових ставок, на зростання платоспроможного попиту, нарівень інфляції. Регулювання обсягу грошової маси за допомогою операцій із ціннимипаперами на відкритому ринку є одним із найпотужніших інструментівгрошово-кредитної політики.
Міністерство фінансів України, виконуючиоперації з обслуговування державного боргу (пов'язані з розміщенням тапогашенням державних цінних паперів, виплатою доходу за ними), впливає на змінуобсягу коштів уряду на рахунках у НБУ, а отже, і на монетарну базу. Змінюючизалишки своїх коштів на зазначених рахунках, уряд теж опосередковано впливає нагрошову базу, а відтак — на рівень інфляції, курс гривні, вартість грошей.
Як відомо, валютні кошти уряду на рахункаху центробанку враховуються і при обчисленні міжнародних резервів. Томуоперації, які проводить уряд за зовнішнім боргом, впливають на величинуміжнародних резервів Національного банку, а оскільки вони є джерелом формуваннямонетарної бази, то й на неї також.
Отже, незважаючи на короткий періодіснування національного грошово-кредитного ринку, в Україні вдалося створитиповноцінні фінансово-економічні механізми, які забезпечують функціонуваннягрошово-кредитного ринку.
У перші роки (1992—1995 pp.) в зв'язку зпостійним адміністративним втручанням органів законодавчої та виконавчої владив процес регулювання грошово-кредитних відносин монетарної політики практичноне було, а окремі заходи управління грошовим ринком не могли зупинити різкезростання цін, скорочення виробництва, зростання безробіття та інші негативнінаслідки, властиві економіці України в цей період.
Відносної стабільності як в економіцідержави в цілому, так і на грошово-кредитному ринку протягом 1996—1999 pp. булодосягнуто завдяки тому, що грошово-кредитна політика здійснювалася переважнобез адміністративного втручання в ці процеси.
Протягом 2000—2006 pp. основне навантаженняв управлінні грошово-кредитним ринком припадало на обов'язкові резерви, яківстановлювалися на високому рівні, та на депозитні сертифікати Національногобанку, за допомогою яких із обігу на певний період вилучалася надлишковагрошова маса, і, таким чином, не створювався такий її обсяг, який загрожував бируйнуванням грошово-кредитного ринку.
3. Проблеми та перспективи здійсненнявітчизняної грошово-кредитної політики
3.1 Особливості сучасної монетарноїстратегії України
Проведення сучасної грошово-кредитноїполітики потребує складних й відповідальних завдань, з якими потрібно вчасно ікваліфіковано справлятися. Йдеться, зокрема, про створення достатньої науковоїбази для вироблення і проведення монетарної політики, оволодіння всімадосягненнями у відповідній сфері світової науки і практики, підготовку науковихкадрів, здатних провадити власні дослідження з урахуванням умов України,створення центрів, спроможних координувати в масштабах суспільства цю роботу,надійної системи комунікації Національного банку з громадськістю, підвищеннярівня монетарних знань журналістів, широких верств населення, змістового рівняфахових і науково-популярних публікацій, формування навичок зваженого івідповідального підходу політиків до виголошення різного роду заяв стосовномонетарної сфери та інше.
Сьогодні поновилися з новою силою дискусіїщодо зміни правової форми незалежності НБУ та факторів посилення його реальноїнеформальної незалежності, як у зв'язку з назрілою необхідністю удосконаленнядіючого монетарного режиму в країні, так і внаслідок суперечливих політичнихподій.
У 2005 році аналітично-дорадчий центр«Блакитна стрічка» провів у рамках «Програми розвитку»Організації Об'єднаних Націй дослідження щодо незалежності Національного банкуУкраїни. Спеціалісти центру розрахували індекс законодавчої незалежності НБУ,оцінюючи її за чотирма кластерами — «голова центрального банку»,«цілі центрального банку», «формулювання політики» та«позики уряду» [6, 12].
Найнижчі оцінки отримав субіндекс, щовимірює основні цілі політики центрального банку, та кластер «формулюванняполітики». Перша низька оцінка пояснюється наявністю законодавчовстановлених цілей, які, на думку дослідників, потенційно можуть суперечитифункції цінове стабільності. Друга — пов'язана з відсутністю процедуризаконодавчого вирішення конфліктів між НБУ та урядом. Серед потенційних джерелконфліктів автори виділяють відсутність формального механізму для розподілуприбутку банку, постійні конфлікти між щорічним законом про державний бюджетстаттею 5 Закону «Про Національній банк України» щодо обсягів іпроцедури сплати суми перевищення кошторисних доходів НБУ над його видатками.
Аналітики, які провели дослідження,визначили недоліки Закону України «Про Національний банк України»:точки зору забезпечення незалежності центрального банку (нечіткістьформулювання цілей центрального банку — відсутність чіткого спрямування йогомонетарної політики на цінову стабільність, недостатня законодавча захищеністьпосади Голови НБУ він політичного тиску, недостатнє законодавче врегулюванняролі Правління НБУ, недостатній законодавчий захист від політичноїзаангажованості членів керівних органів НБУ, недостатня фінансова незалежністьНаціонального банку тощо) і запропонували зміни до цього закону.
Важливим є формування монетарноїстратегічної цілі. Для цього треба розглянути цілі грошово-кредитної політики узарубіжних країнах (див. додаток Б).
Як правило, країни з розвиненою ринковоюекономікою та новою ринковою економікою, що не здійснюють прямого таргетуванняінфляції, мають чітку ціль грошово-кредитної політики. Слід зауважити, що в багатьохкраїнах, які практикують пряме таргетування інфляції, в законах про центральнийбанк немає положення про пріоритетність цілі цінової стабільності (див. додатокБ).
Загалом, на думку багатьох дослідників,найбільш прийнятною є модель, за якої уряд формулює ціль центрального банку,котрий володіє інструментальною незалежністю у забезпеченні її реалізації.
Це дає підстави для висновку, що ефективноїреалізації принципу цілеспрямованості монетарної стратегії можна досягти і врамках діючого Закону «Про Національний банк України».
В середньостроковій монетарній стратегіїдоцільно говорити про довгострокову ціль НБУ, якою є впровадження режиму, щобазується на ціновій стабільності, і зазначити найважливіші умови йогозапровадження. Щодо цілі самої середньострокової стратегії, то в 2007— 2009роках вона може бути задекларована як підтримання стабільності грошової одиниціяк передумови фінансової рівноваги та економічного зростання наінвестиційно-інноваційній основі. Це буде кроком у напрямі руху до цінової стабільності.
Для згладжування сезонних коливань і шоківнеобхідно використовувати інтервенції на міжбанківському валютному ринку.Зважаючи на те, що у 2007—2009 роках Україна відчуватиме дію наслідківпідвищення цін на енергоносії, невизначеності кон'юнктури світових ринків таінших факторів, адекватним завданням для політики валютного курсоутворення можебути забезпечення прогнозованої динаміки обмінного курсу залежно від стануплатіжного балансу та уникнення його значних коливань. Як важливий індикатор курсовоїполітики доцільно використовувати динаміку реального ефективного обмінногокурсу гривні. В цьому контексті має бути визначена і роль валютних резервів якінструменту забезпечення виконання стратегічних завдань при збереженні їхдостатнього (за міжнародними критеріями) рівня.
Серед об'єктивних факторів, що впливатимутьна характер грошової пропозиції упродовж 2007-2009 р.р., — зміна тенденційпоточного і капітального рахунків платіжного балансу, зміна співвідношеннявнутрішніх споживчого та інвестиційного попиту, становлення геополітичнихвекторів розвитку Української держави.
Стимулювання розширення і модернізаціївиробництва має стати першочерговим завданням у сфері грошово-кредитногорегулювання економіки в Україні в період її ринкової трансформації.
3.2 Шляхи підвищення ефективностігрошово-кредитного регулювання економіки
Для економіки України найактуальнішими єпроблеми, пов'язані з:
1) трансформацією економіки;
2) структурною перебудовою та створеннямконкурентоспроможного вітчизняного виробника;
3) створенням сприятливого мікроклімату длязалучення іноземного капіталу;
4) стимулюванням розвитку підприємництва(малого й середнього бізнесу) та інвестиційних процесів у країні.
Реалізація цих проблем допоможеконкретизувати тактичні цілі грошово-кредитної політики, зробить їхзрозумілішими й спрямованішими, створить умови для досягнення стратегічної метиринкових перетворень і макроекономічної стабілізації в цілому.
Отримавши юридичну самостійність,підприємства економічно не можуть самостійно розвиватися. Це передусімзумовлюється тим, що продукція підприємств не може конкурувати з аналогічнимитоварами імпортного виробництва. Основних причин дві:
1) застаріла технологія виробництва, атакож високі додаткові витрати, пов'язані зі зберіганням, транспортуванням,процесом реалізації, роблять вітчизняну продукцію набагато дорожчою заімпортну;
2) низький рівень життя громадян України,стійка тенденція до зниження доходів на душу; населення призводять до падіннякупівельної спроможності. Населення купує переважно низькоякісні, але дешевіімпортні товари, водночас вітчизняна продукція не має збуту.
Тому основним завданням грошово-кредитноїполітики держави є створення умов для прориву вітчизняного виробника нанаціональний і міжнародний товарні ринки. Такими умовами в ситуації, щосклалася в економіці, можуть бути:
визначення пріоритетів у структурнійперебудові економіки;
пільгове кредитування пріоритетних галузейі підприємств. Встановлення державного контролю за обов'язковістю наданнякредитів комерційними банками визначеним державою підприємствам на пільговихумовах;
створення гнучкішої системи оподаткування,яка б давала змогу стимулювати використання частини прибутку на розвитоквиробництва;
створення відповідної законодавчої бази, щодає можливість одночасно реалізовувати інтереси підприємця і держави в цілому.
Важливим чинником, що визначає пріоритетиструктурної перебудови України, є прямі іноземні інвестиції. Динаміка обсягівзарубіжних інвестицій в окремі галузі економіки дає можливість точніше визначитиконкурентоспроможність окремих наших підприємств і галузей, відповідністьїхньої продукції кон'юнктурі світового ринку. Прямі іноземні інвестиції допомагаютьвизначити пріоритетність розвитку підприємств за умови державного фінансування,отримати майбутні надходження до державного бюджету із цих підприємств.
Залучення іноземного капіталу значною міроювпливає на грошово-кредитну політику держави, хоч водночас є об'єктомостанньої. Вплив іноземного капіталу на монетарну політику полягає в тому, що:
додаткові капіталовкладення безпосередньовпливають на зростання обсягів виробництва й зайнятості, що визначається встратегічній меті грошово-кредитної політики;
операції на відкритому ринку та залученнякоштів нерезидентів, які держава та НБУ використовують для збільшення своїхвалютних резервів і стабілізації національної грошової одиниці, булипріоритетним завданням грошово-кредитної політики в 1996—1998 роках;
цей процес також позитивно впливає накредитоспроможність і ліквідність банківської системи, що стабілізуєгрошово-кредитний ринок [10, 22].
Сприяння з боку НБУ забезпеченню необхіднихобсягів кредитування дасть змогу підприємствам не лише технологічно оновлювативиробництво, а й покривати виробничі витрати, що постійно зростають. Позитивновпливатиме на розвиток промисловості також відстрочка платежів за старими кредитнимизобов'язаннями. Але дієвою політика відповідної кредитно-грошової експансіїбуде тільки у разі скорочення інфляції методами цінового контролю. Інакше бракстимулів до інвестування та стрімка інфляція підірвуть плани розширення імодернізації виробництва.
Висновки
Грошово-кредитна політика – це елементекономічної політики держави, що являє собою сукупність заходів, спрямованих назабезпечення нормального функціонування грошового обігу, стійкості національноїгрошової одиниці, стабільності її купівельної спроможності, рівноважногорозвитку економіки в цілому.
Процес становлення і налагодженнявзаємозв'язків між монетарною та фіскальною політикою в Україні можна умовноподілити на три основних етапи: 1992 — 1995 — м’яка монетарна політика та м’якафіскальна політика, 1996 — 1999 роки – жорстка монетарна та м’яка фіскальнаполітика, 2000 — 2006 роки – жорстка монетарна та жорстка фіскальна політика.
У перші роки (1992—1995 pp.) в зв'язку зпостійним адміністративним втручанням органів законодавчої та виконавчої владив процес регулювання грошово-кредитних відносин монетарної політики практичноне було, а окремі заходи управління грошовим ринком не могли зупинити різкезростання цін, скорочення виробництва, зростання безробіття та інші негативнінаслідки, властиві економіці України в цей період.
Відносної стабільності як в економіцідержави в цілому, так і на грошово-кредитному ринку було досягнуто протягом1996—1999 pp. завдяки тому, що грошово-кредитна політика здійснюваласяпереважно без адміністративного втручання в ці процеси. Організовано булопроведено безконфіскаційну грошову реформу, яка засвідчила довіру суб'єктівринку до грошово-кредитної політики держави.
Протягом 2000—2006 pp. основне навантаженняв управлінні грошово-кредитним ринком припадало на обов'язкові резерви, яківстановлювалися на високому рівні, та на депозитні сертифікати Національногобанку, за допомогою яких із обігу на певний період вилучалася надлишкова грошовамаса, і, таким чином, не створювався такий її обсяг, який загрожував бируйнуванням грошово-кредитного ринку.
Для економіки України найактуальнішими єпроблеми, пов'язані з:
1) трансформацією економіки;
2) структурною перебудовою та створеннямконкурентоспроможного вітчизняного виробника;
3) створенням сприятливого мікроклімату длязалучення іноземного капіталу;
4) стимулюванням розвитку підприємництва(малого й середнього бізнесу) та інвестиційних процесів у країні.
Зважаючи на те, що у 2007—2009 роках Українавідчуватиме дію наслідків підвищення цін на енергоносії, невизначеностікон'юнктури світових ринків та інших факторів, адекватним завданням дляполітики валютного курсоутворення може бути забезпечення прогнозованої динамікиобмінного курсу залежно від стану платіжного балансу та уникнення його значнихколивань.
У 2007-2009 р.р. на грошову пропозиціювпливатимуть зміна тенденцій поточного і капітального рахунків платіжногобалансу, зміна співвідношення внутрішніх споживчого та інвестиційного попиту, становленнягеополітичних векторів розвитку Української держави.
Стимулювання розширення і модернізаціївиробництва має стати першочерговим завданням у сфері грошово-кредитногорегулювання економіки в Україні в період її ринкової трансформації.
Список використаної літератури
1. Про банки і банківську діяльність: Закон України №872-ХІІ від 20.03.1991 р. // Закон України. – К., 1996. – С. 3-78.
2. Про Національний банк України: Закон України №679-ХІV від 20.05.1999 р. // Законодавчі і нормативні акти з банківськоїдіяльності. – 1999. – С. 3-23.
3. Грошово-кредитна політика в Україні / За ред. В.І.Міщенка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. – 421 с.
4. Костіна Н.І. Гроші та грошова політика: Навч.посібник. – К.: НІОС, 2001. – 224 с.
5. Лютий І.О. Грошово-кредитна політика в умовахперехідної економіки: Монографія. – Київ: Атіка, 2000. – 240 с.
6. Гриценко А., Кричевська Т. Монетарна стратегія:шлях до ефективної грошово-кредитної політики // Вісник Національного банкуУкраїни. – 2006. – № 7. – С. 8-23.
7. Грудзевич Я. Розвиток інституційної основигрошово-кредитної політики в Україні // Вісник Національного банку України. –2006. – № 6. – С. 27-29.
8. Єпіфанов А.О., Міщенко В.І., Гребеник Н.І.Грошово-кредитна політика в Україні: тенденції та перспективи // ФінансиУкраїни. – 2000. – № 9. – С. 11-18.
9. Луців Б. Грошово-кредитна політика держави таінвестиційна діяльність банків // Економіка України. – 2001. – № 10. – С.20-25.
10. Лютий І.О. Грошово-кредитна політика та особливостіїї реалізації в Україні // Фінанси України. – 2000. – № 1. – С. 20-24.
11. Нікіфоров П. Монетарна політика в системіекономічної політики держави: теоретичні підходи та прикладні аспекти //Економіка України. – 2001. – № 10. – С. 25-31.
12. Осецький В. Грошово-кредитна політика –детермінанта інвестиційних змін // Банківська справа. – 2003. – № 1. – С.22-26.
13. Островська Н.С. Грошово-кредитна політика в Україніу контексті світового досвіду // Фінанси України. – 2000. – № 5. – С. 107-110.
14. Петрик О. Цілі та основні режими сучасноїмонетарної політики // Вісник НБУ. – 2006. – № 6. – С. 6-13.
15. Циганов С.А. Шляхи підвищення ефективностігрошово-кредитного регулювання економіки. – Фінанси України. – 2000. – № 1. – С.11-19.
16. Шаповалова М., Єрліна Т. Становлення монетарної тафіскальної політики в Україні // Вісник Національного банку України. – 2004. –№ 10. – С. 8-11.