ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
АКАДЕМІЯ МИТНОЇ СЛУЖБИУКРАЇНИ
Кафедра фінансів та кредиту
Курсова робота
з дисципліни «Фінанси»
на тему: «Грошові фонди іфінансові ресурси підприємств, їх формування та використання»
Виконав:
студент групи ЕО06-3
Гаюн Ю.В.
Науковий керівник:
викл. Муленко А.В.
Дніпропетровськ — 2008
ПЛАН
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ФОНДИ ГРОШОВИХ КОШТІВ
1.1 Види фінансових ресурсів та принципифінансової діяльності підприємства
1.2 Джерела формування фінансовихресурсів
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ
2.1 Аналіз джерел фінансових ресурсіві їх використання
2.2 Аналіз ефективності використаннямайна
2.3 Напрямкивдосконалення формування та використання фінансових ресурсів на підприємстві
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Тема моєї курсової роботи має назву „Грошові фонди і фінансові ресурсипідприємств, їх формування та використання.”
В ході написання даної курсової роботи я керувалася методамианалізування, історичним та аналітичним. Мета моєї роботи: розкриття поняттягрошові фонди та фінансові ресурси, а також їх формування та використання напідприємстві.
В першому розділі я розглянула такі питання, як фонди грошових коштів, атакож види фінансових ресурсів та принципи фінансової діяльності підприємствата джерела формування фінансових ресурсів.
Отже, всіфінансові ресурси в державі поділяються на централізовані та децентралізованіфонди грошових коштів. Централізовані фонди надходять у розпорядження державияк суб’єкта влади, тоді як децентралізовані утворюються в усіх галузяхнародного господарства. До державних фінансів України належать зведенийдержавний бюджет України, фінанси державного сектора економіки, централізованіта децентралізовані фонди цільового призначення, державний кредит, резервні тастрахові фонди.
Фінанси об'єднань, підприємств і галузей являють собою системуекономічних взаємозв'язків, пов’язаних із кругообігом ресурсів,утворенням, використанням грошових прибутків, контролем за виробництвом,розподілом, використанням національного продукту.
До поняття“фінанси” близьке за своїм значенням поняття “гроші”. Проте, між цими поняттямиіснує й принципова відмінність: якщо гроші – це загальний еквівалент, задопомогою якого вимірюються затрати праці виробників, то фінанси є економічнимінструментом розподілу й перерозподілу національного доходу, знаряддям контролюза фондами грошових ресурсів. Крім державних, у суспільстві є й приватніфінанси.
Джереламиформування фінансових ресурсів є прибуток і амортизаційні відрахування, кредиторська заборгованість та ресурси, отриманівід продажу цінних паперів, кредит та інші надходження фінансових ресурсів.
У другому розділія навела аналіз використання фінансових ресурсів на підприємстві, а саме аналізджерел фінансових ресурсів і їх використання та аналіз ефективностівикористання майна.
Внутрішній аналіз структури джерел фінансування пов'язаний з оцінкоюальтернативних варіантів фінансування діяльності підприємства. При цьомуосновними критеріями вибору є умови залучення позикових ресурсів, їх«ціна», ступінь ризику, можливі напрямки використання і т.д.
Функціонування підприємства залежить від його спроможності приноситинеобхідний прибуток. При цьому варто мати на увазі, що керівництво підприємствамає значну свободу в регулюванні розмірів фінансових результатів. Так, виходячиз прийнятої фінансової стратегії, підприємство має можливість збільшувати абозменшувати розмір балансового прибутку за рахунок вибору того або іншогоспособу оцінки майна, порядку його списання, установлення терміна використанняі т.д.
Отже, після розкриття теми даної курсової роботи, можна зробити висновок,що жоден з існуючих методів оцінки ефективності використання фінансовихресурсів не є універсальним, кожен з них має свої позитивні і негативністорони. Орієнтація на якійсь один або кілька критеріїв залежить не лише від значення,а й від політики підприємства.
Ефективність фінансування підприємства не абияк визначається стратегієюформування ресурсів, що залежить від форми власності, виду діяльностітериторіального розміщення та інших факторів впливу. Очевидно зростання часткивласних фінансових ресурсів що до позичених та залучених ресурсів дає змогузробити висновок про зростання ефективності фінансування підприємства
РОЗДІЛ 1. ФОНДИГРОШОВИХ КОШТІВ
1.1 Видифінансових ресурсів та принципи фінансової діяльності підприємства
Всі фінансовіресурси в державі поділяються на централізовані та децентралізовані фондигрошових коштів. Централізовані фонди надходять у розпорядження держави яксуб’єкта влади, тоді як децентралізовані утворюються в усіх галузях народногогосподарства. До державних фінансів України належать зведений державний бюджетУкраїни, фінанси державного сектора економіки, централізовані тадецентралізовані фонди цільового призначення, державний кредит, резервні тастрахові фонди. [6, с.368]
У своїйфінансовій діяльності держава керується рядом принципів. Одним з них єпублічний характер фінансової діяльності, що означає її відкритість.Найважливіші акти цієї діяльності держави доводяться до відому громадськостізавдяки засобам масової інформації. Іншим принципом фінансової діяльності єрозподіл функцій між представницькими та виконавчими органами влади. Чіткомурозмежуванню повноважень різних органів влади щодо фінансової діяльностіприсвячено цілий ряд статей Конституції України, інших законодавчих актів. Докладнішефункції тих чи інших органів розглядаються у третій частині даної роботи. З цимпринципом тісно пов`язано наступний – пріоритет представницьких органів владиперед виконавчими у вирішенні державних проблем, пов`язаних з фінансами. Щеодним принципом є пріоритетність публічних видатків щодо прибутків казни. Важливимпринципом фінансової діяльності держави є фінансування її безпеки, щоздійснюється за рахунок централізованих державних фондів. Одним з принципівфінансової діяльності виступає єдність фінансової діяльності та грошовоїсистеми держави, адже державні кошти створюються й розподіляються у грошовійформі, закріпленій національним законодавством.
В якості одного зпринципів фінансової діяльності розглядають її міжгалузевий характер. Цядіяльність охоплює виробничу й невиробничу сфери економіки, утриманнясоціальної сфери тощо. Принципом фінансової діяльності держави є також їїсамостійність, тобто держава займається цією діяльністю відокремлено від іншихсфер діяльності, маючи для цього фінансову систему з її фондами та інститутами.
Ще одним важливимпринципом фінансової діяльності держави є її соціальна спрямованість. Данийпринцип має на увазі орієнтованість держави у своїй фінансовій діяльності наздійснення широкої та ефективної соціальної політики, яка має практичновтілюватися в реальності прав людини і громадянина, в існуванні доступних таефективних систем освіти, охорони здоров`я, соціального забезпечення, упідтримці малозабезпечених прошарків населення тощо.
Принципплановості фінансової діяльності держави передбачає, що кожна сфера цієїдіяльності обов`язково планується державним бюджетом, зведеним балансом доходіві видатків (в міністерствах), балансом доходів і видатків (на підприємствах),кошторисом доходів і видатків (в установах і організаціях), кредитним планом ікасовим планом (в банках). Нарешті ще одним принципом фінансової діяльності єпринцип гласності, тісно пов`язаний з першим із вищезгаданих принципів –принципом її публічного характеру. Фінансова діяльність держави перебуває підконтролем суспільства, зокрема, завдяки обраному виборцями депутатськомукорпусу. За визначенням А.Г. Зюнькіна, “методи фінансової діяльності – засоби,прийоми, за допомогою яких уповноважений державою орган від її імені мобілізує,розпоряджається і використовує фонди грошових ресурсів.” Всі методи фінансовоїдіяльності держави поділяються на дві категорії: методи формування фондівгрошових ресурсів та методи розподілу цих фондів.
Методи формуванняфондів грошових ресурсів, у свою чергу, поділяються на обов`язкові тадобровільні. [9, с.398]
До обов`язковихметодів належать податки, збори (митні, дорожні та ін.), штрафи, плата завикористання природних ресурсів, страхування (страхування майна, особистестрахування, страхування відповідальності тощо), платежі в централізованіспеціальні фонди грошових ресурсів (пенсійний фонд, фонд соціальногострахування, Чорнобильський фонд і т.д.). За допомогою цих методів державапримусово залучає грошові кошти до своїх фондів.
Крім обов`язковихіснують добровільні методи мобілізації грошових ресурсів. До них належатьгрошово-речові лотереї, позики різних видів, добровільні внески громадян, акціїта ін. Застосовуючи ці методи, держава залучає у своє розпорядження тимчасововільні кошти населення і підприємств. Другою категорією методів фінансовоїдіяльності є методи розподілу фондів грошових ресурсів. Одним з основних середних є метод бюджетного фінансування, тобто безповоротного безвідплатногоцільового відпуску коштів на певні потреби. Іншим методом є метод банківськогокредитування, тобто поворотний відплатний цільовий терміновий відпуск коштівдержавним банком кредиторові під заставу. До методів розподілу фондів грошовихресурсів належать також виплати пенсій, страхових відшкодувань і різних допоміг.
1.2 Джерела формуванняфінансових ресурсів
А. Прибуток іамортизаційні відрахування.
Відповідно до Закону України «Про підприємства» від 25 листопада 1998 р.«підприємство — це самостійний суб'єкт, що господарює, створений для веденнягосподарчої діяльності, що здійснюється з метою отримання прибутку ізадоволення суспільних потреб». [4, с.1-5]
Як правило, підприємство виступає юридичною особою, що визначаєтьсясукупністю ознак: відокремленістю майна, відповідальністю по зобов'язаннях циммайном, наявністю розрахункового рахунку в банку, виступом від свого імені.Відокремленість майна виражається наявністю самостійного бухгалтерськогобалансу, на якому значиться майно підприємства.
Фінансові відносини підприємства виникають тоді, коли на грошовій основівідбувається формування власних ресурсів підприємства, його прибутків,залучення позичкових джерел фінансування господарської діяльності, розподілприбутків, що утворюються в результаті цієї діяльності, їхнє використання націлі розвитку підприємства. [7, с. 396]
Організація господарської діяльності вимагає відповідного фінансовогозабезпечення, тобто початкового капіталу, що утворюється з внесків засновниківпідприємства і приймає форму статутного капіталу. Це найважливіше джерелоформування майна будь-якого підприємства. Конкретні засоби утворення статутногокапіталу залежать від організаційно — правової форми підприємства.
При створенні підприємства статутний капітал направляється на придбанняосновних фондів і формування оборотних ресурсів у розмірах, необхідних для веденнянормальної виробничо-господарської діяльності, вкладається в придбанняліцензій, патентів, ноу-хау, використання яких є важливим чинником приутворенні прибутку. Таким чином, початковий капітал інвестується у виробництво,в процесі якого створюється вартість, що виражається ціною реалізованоїпродукції. Після реалізації продукції вона приймає грошову форму — формувиручки від реалізації зроблених товарів, що надходить на розрахунковий рахунокпідприємства.
«Виторг — це ще не прибуток, але джерело відшкодування витрачених навиробництво продукції ресурсів та формування грошових фондів і фінансовихрезервів підприємства.»В результаті використання виторгу з їївиділяються якісно різні складові частини створеної вартості.
Насамперед це пов’язано з формуванням амортизаційного фонду, щоутворюється у вигляді амортизаційних відрахувань після того, як знос основнихвиробничих фондів і нематеріальних активів прийме грошову форму. Обов'язковоюумовою утворення амортизаційного фонду є продаж зроблених товарів споживачу інадходження виторгу.
Оскільки матеріальну основу утворюваного товару складають сировина,матеріали, покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, їхня вартість поряд з іншимиматеріальними витратами: зносом основних виробничих фондів, заробітною платоюробітників складають витрати підприємства по виробництву продукції, щоприймають форму собівартості. До надходження виторгу ці витрати фінансуються зарахунок оборотних ресурсів підприємства, що не витрачаються, а авансуються увиробництво. Після надходження виторгу від реалізації товарів оборотні ресурсивідновляються, а понесені підприємством витрати по виробництву продукціївідшкодовуються. [10, с.200-207]
Відокремлення витрат у вигляді собівартості дає можливість зіставитиотриманий від реалізації продукції виторг і зроблені витрати. Змістінвестування ресурсів у виробництво продукції відображається в одержаннічистого прибутку, і якщо виторг перевищує собівартість, то підприємствоодержує його у вигляді прибутку.
Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства — це багатоцільоведжерело фінансування його потреб, але основні напрямки її використання можнавизначити як нагромадження і споживання. Пропорції розподілуприбутку на нагромадження і споживання визначають перспективи розвитку підприємства.
«Прибуток від реалізації продукції — представляє собою різницю міжвиторгом від реалізації продукції без податку на додану вартість, акцизів,експортних тарифів і витратами на виробництво і реалізацію, включених усобівартість продукції». Виторг від реалізації продукції визначається або помірі її оплати (при безготівкових розрахунках — по мірі надходження фінансовихресурсів за товари на рахунки у банки, а при розрахунках готівкою — понадходженням ресурсів у касу), або по мірі відвантаження товарів іпредставлення покупцю розрахункових документів. Метод визначення виторгу відреалізації продукції визначається підприємством на довгостроковий періодвиходячи з умов господарювання і укладених договорів. В галузях товарного обігу(торгівля, громадське харчування, заготівля) замість категорії «виторг відреалізації продукції» використовується категорія «товарооборот». Змісттоварообороту становлять економічні відносини, пов’язані зобміном грошових доходів на товари в порядку купівлі-продажу. В іноземній практицічасто використовується замість терміна «виторг» термін «валовий доход».
Прибуток від іншої реалізації — представляє собою прибуток, отриманий відреалізації основних фондів і іншого майна господарюючого суб’єкта, відходів,нематеріальних активів і т.д. Прибуток від іншої реалізації визначається якрізниця між виторгом від реалізації і витратами на цю реалізацію. Привстановленні прибутку від реалізації основних фондів і іншого майнавраховується різниця між продажною ціною і первісною, або залишковою вартістюцих фондів і майна. При цьому залишкова вартість майна застосовується доосновних фондів, нематеріальних активів, малоцінним і швидкозношуваним речам.Залишкова вартість — це балансова вартість за мінусом зносу. Доходи відпозареалізаційних операцій включають:
· доходи, отримані від дольової участі в діяльності іншихгосподарюючих суб’єктів, дивіденди по акціям, доходи по облігаціям і іншимцінним паперам, що належать господарюючому суб’єкту;
· доходи від здачі майна в оренду;
· доходи від дооцінки виробничих запасів і готовоїпродукції;
· присуджені або визнані боржником штрафи, пеня,неустойка, інші види санкцій за порушення умов господарчих договорів, а такождоходи від відшкодування спричинених збитків;
· прибуток минулих років, виявлений у звітному році;
· позитивні курсові різниці по валютним рахункам, а такожоперації в іноземній валюті;
· суми ресурсів, отримані безоплатно від інших підприємствпри відсутності спільної діяльності;
· інші доходи від операцій, безпосередньо не пов’язаних звиробництвом і реалізацією продукції;
Балансовий прибуток — представляє собою суму прибутків від реалізаціїпродукції, від іншої реалізації і доходів по позареалізаційним операціям завирахуванням витрат по них. При цьому слід зауважити, що доходи віддольової участі в інших господарюючих суб’єктах, доходи по цінним паперамоподатковуються по іншій ставці, ніж прибуток. Тому ці доходи потрібновідокремлювати від оподаткованого прибутку в окрему групу.
Господарюючий суб’єкт самостійно визначає напрями використання прибутку,якщо інше не передбачене статутом.
Резервний фонд створюється суб’єктами на випадок припинення їх діяльностідля відшкодування кредиторської заборгованості. Він є обов’язковим дляакціонерного товариства, кооперативу, підприємства з іноземними інвестиціями.Акціонерні товариства зараховують до резервного фонду також емісійний доход,тобто суму різниці між продажною і номінальною ціною акцій, отриману при їхреалізації по ціні, яка перевищує номінальну вартість. Ця сума не підлягає якому-небудьвикористанню або розподілу, крім випадків реалізації акцій по ціні нижчий заномінальну вартість. Резервний фонд акціонерного товариства використовується навиплату процентів по облігаціям і дивідендів по привілейованим акціям у випадкунедостатнього чистого прибутку для цих цілей. Відрахування до резервного фондуі в інші подібні по призначенню фонди відбувається до досягнення розмірів цихфондів, встановлених засновницькими документами, але не більше 25% статутного фонду,а для акціонерного товариства — не менше 15%. [13, с.359]
Фонди нагромадження і фонди споживання— це фонди спеціальногопризначення. Вони формуються, якщо це передбачено установчими документами. Фонднагромадження представляє собою джерело ресурсів господарюючого суб’єкта, акумулюючогоприбуток, і інші джерела для створення нового майна, купівлі основних фондів,оборотних засобів і т.д. Фонд нагромадження відображає зростання майновогостану господарюючого суб’єкта, збільшення його власних засобів. Разом з тимоперації по придбанню і створенню нового майна господарюючого суб’єкта незачіпають фонд нагромадження.
Фонд споживання представляє собою джерело фінансових ресурсівпідприємства, зарезервованого для проведення операцій по соціальному розвитку іматеріальному заохоченню колективу. До фондів споживання перераховуютьсянаступні виплати в грошовій і натуральній формах:
· суми, нараховані на оплату праці;
· доходи по акціям членів трудового колективу і їх внескаму майно господарюючого суб’єкта, нараховані до виплат робітникам;
· сума представлених господарюючим суб’єктом трудових ісоціальних пільг;
«Амортизація — економічний процес, який кількісно відображає втратузнаряддями праці своєї вартості і поступове перенесення її на новостворенупродукцію з наступним нагромадженням ресурсів для відтворення основнихзасобів». Амортизація є грошовим виразом фізичного та морального зносу основнихфондів і здійснюється з метою повної заміни основних фондів при вибутті. Сумаамортизаційних відрахувань залежить від вартості основних фондів, часу їхвикористання, витрат на модернізацію. Амортизація нараховується відповідно добалансової вартості основних фондів, вона є елементом виробничих витрат,включається в собівартість продукції і відшкодовується при її реалізації. Вумовах ринкових відносин амортизаційні відрахування є сталим джереломформування фінансових ресурсів, розмір яких істотно впливає на економікупідприємства. Практика свідчить, що висока питома вага відрахувань збільшуєвитрати виробництва, знижує конкурентоспроможність продукції, зменшує обсягприбутку і скорочує можливості підвищення економічного рівня розвиткупідприємства. З іншого боку, знижена питома вага відрахувань продовжує строкобігу засобів, вкладених у придбання основних фондів, і, як наслідок, знижує конкурентоспроможністьпродукції, призводить до втрати позицій підприємства на ринку. [12, с.23]
Все майно, яке підлягає амортизації об’єднано в чотири категорії:
1) будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої;
2) транспортні засоби, включаючи вантажні та легкові автомобілі, меблі,офісне обладнання; побутові електромеханічні прилади та інструменти;інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні та інші машини дляавтоматичної обробки інформації;
3) інші основні фонди, що не ввійшли до попередніх груп;
4) нематеріальні активи;
Річні норми амортизації встановлюють у процентах до балансової вартостікожної з груп основних фондів на початку звітного періоду в таких розмірах:1-ша категорія — 5%, 2-га — 25%, 3-тя — 15%. При цьому проводиться щоквартальнаіндексація при інфляції понад 102,5%. У відношенні до нематеріальних активівамортизаційні відрахування відбуваються рівними частками на протязі строкуіснування цих активів. У випадку якщо строк використання активів встановитинеможливо, строк амортизації встановлюється на десять років.
Прибуток і амортизаційні відрахування є результатом кругообігу ресурсів,вкладених у виробництво, і відносяться до власних фінансових ресурсівпідприємства, якими вони розпоряджаються самостійно.
Оптимальне використання амортизаційних відрахувань і прибутку поцільовому призначенню дозволяє відновити виробництво продукції на розширенійоснові.
Призначення амортизаційних відрахувань — забезпечувати відтворенняосновних виробничих фондів і нематеріальних активів. На відміну відамортизаційних відрахувань прибуток не залишається цілком у розпорядженніпідприємства, її значна частина у вигляді податків надходить у бюджет, щовизначає ще одну сферу фінансових відносин, що виникають між підприємством ідержавою з приводу розподілу створеного чистого прибутку.
Амортизаційні відрахування і частина прибутку, що спрямовуються нанагромадження, складають грошові ресурси підприємства, використовувані на йоговиробничий і науково — технічний розвиток, формування фінансових активів — придбання цінних паперів, внески в статутний капітал інших підприємств і т.п.Інша частина прибутку, використовувана на нагромадження, направляється насоціальний розвиток підприємства. Частина прибутку використовується наспоживання, в результаті чого виникають фінансові відносини між підприємством іособами, як зайнятими, так і не зайнятими на підприємстві.
У сучасних умовах господарювання розподіл і використання амортизаційнихвідрахувань і прибутку на підприємствах не завжди супроводжується створеннямвідособлених грошових фондів. Амортизаційний фонд як такий не формується, авирішення запитання про розподіл прибутку у фонди спеціального призначеннязалишено в компетенції підприємства, але це не змінює сутності розподільнихпроцесів, що відбивають використання фінансових ресурсів підприємства. [15,с.163]
Оскільки фінанси підприємства як відносини є частиною економічнихвідносин, що виникають у процесі господарської діяльності, принципи їхньоїорганізації визначаються основами господарської діяльності підприємств.Виходячи їх цього, принципи організації фінансів можна сформулювати в такийспосіб: самостійність в області фінансової діяльності, самофінансування,зацікавленість у результатах фінансово — господарської діяльності,відповідальність за її результати, контроль за фінансово-господарською діяльністюпідприємства.
Самофінансування — обов'язкова умова успішної господарської діяльностіпідприємств в умовах ринкової економіки. «Цей принцип базується на повнійокупності витрат по виробництву продукції і поширенню виробничо-технічної базипідприємства. Він означає, що кожне підприємство покриває свої поточні ікапітальні витрати за рахунок власних джерел».1 При тимчасовійнедостатності в ресурсах потреба в них може забезпечуватися за рахунок короткостроковихпозичок банку і комерційного кредиту, якщо мова йде про поточні витрати, ідовгострокові банківські кредити, використовувані на капітальні вкладення.
Господарська діяльність підприємства нерозривно пов’язана з йогофінансовою діяльністю. Підприємство самостійно фінансує всі напрямки своїхвитрат відповідно до виробничих планів, розпоряджається наявними фінансовимиресурсами, інвестуючи їх у виробництво продукції з метою одержання прибутку.
Фінансові ресурси підприємства, що спрямовуються на його розвиток,формуються не тільки за рахунок амортизаційних відрахувань; прибутку,одержуваної від усіх видів господарської і фінансової діяльності але й від:
· додаткових пайових внесків учасників у товариствах;
· ресурсів, одержуваних від випуску облігацій;
· ресурсів, що мобілізуються за допомогою випуску ірозміщення акцій в акціонерних товариствах відкритого і закритого типів;
· довгострокового кредиту банку й інших кредиторів (крімоблігаційних позик);
· інших законних джерела (наприклад, добровільнихбезоплатних внесків підприємств, організацій, громадян).
Принцип самофінансування поки не може бути забезпечений на підприємствах,що випускають необхідну споживачу продукцію з високими витратами на їївиробництво й забезпечуючи недостатній рівень рентабельності по різнихоб'єктивних причинах. До них відносяться підприємства житлово-комунальногогосподарства, пасажирського транспорту, сільськогосподарські й іншіпідприємства, що одержують асигнування з бюджету. Те ж характерно і дляпідприємств оборонного значення, господарська діяльність яких не може вважатисяпідприємницькою і фінансується за рахунок ресурсів, отриманих від реалізаціїпродукції, тому для цього існують інші джерела фінансових ресурсів, а звідси ішляхи їх використання.
Кредиторська заборгованість та ресурси, отримані від продажу ціннихпаперів.
Кредиторська заборгованість — це перш за все заборгованість по заробітнійплатні, відрахуванням до позабюджетних фондів, пов’язані з фондом оплати праці,резерв майбутніх платежів і ін. Утворення заборгованості по заробітній платнівикликане тим, що між строком її нарахування і днем виплати є деяка кількістьднів за роботу, в які господарюючий суб’єкт ще повинен виплатити робітникам.«Резерв майбутніх платежів створюється за рахунок нагромадження ресурсів,призначених на оплату майбутніх відпусток робітників. Вказані ресурси неналежать підприємству або мають цільове призначення. Проте вони постійнознаходяться у підприємства, котре використовує їх на свій розсуд до моментупогашення даної заборгованості».
Ресурси, отримані від продажу цінних паперів.Цінні паперипредставляють собою грошові документи. Вони можуть існувати в формівідокремлених документів або записів на рахунках. До них відносяться акції,облігації, векселі, заставні свідоцтва, страховий поліс і ін.
Пайовий внесок — представляє собою суму грошового внеску, сплаченуюридичною або фізичною особою при вступі до спільного підприємництва.Пайовийвнесок є обов’язковим для вступу до товариства з обмеженоювідповідальністю, змішаного товариства, спільного українсько-іноземноготовариства. Він вноситься: грошовими ресурсами; шляхом передачі у власністьпідприємства майна і інших матеріальних цінностей, прав користування землею,водою і іншими природними ресурсами; майнових прав (в тому числі навикористання винаходів, «ноу-хау»); шляхом представлення майна у користуваннягосподарюючого суб’єкта без відшкодування на протязі деякого проміжку часувитрат володаря (на утримання, ремонт, амортизацію будівель, приміщень,обладнання, інструментів, транспорту); шляхом відрахувань від заробітної платиробітників на протязі деякого проміжку часу.
««Ноу-хау»(знаю як) — комплекс різноманітних науково-технічних,економічних, соціальних знань, які практично необхідні для певної діяльності,але ще не стали загальним надбанням».
При визначенні ціни «ноу-хау» необхідно пам’ятати, що вонаокупиться майбутнім прибутком, який отримає користувач, в іншому випадку унього буде менший прибуток або його не буде зовсім. В світовій практиці ціна«ноу-хау» складає 5% від майбутнього прибутку, але є випадки, коли вона досягає20%.
Існує декілька способів оплати «ноу-хау». Основні з них:
· роялті — поступові виплати за «ноу-хау» пропорційновизначеним показникам в ході його використання. Роялті зазвичай нараховується зприв’язкою до показників зростання прибутку або зростаннявипуску продукції і т.д.;
· паушальний платіж одночасовий, обговорений ранішеплатіж. Паушальні платежі використовуються, коли важко спрогнозувати ефект дії«ноу-хау» або вартість ліцензій невелика;
· «кост-плас» — виплати за додаткові послуги по узгодженимрозцінкам поверх обговореної ціни;
Інвестиційний внесокпредставляє собою джерело самокредитуваннядіяльності підприємства. Інвестиційний внесок — це грошовий внесок робітника врозвиток даного підприємства, котре вкладнику нараховує відсоток в розмірі і встроки, визначені договором або положенням про інвестиційний внесок. [18, с.178]
Кредит
Кредит — буквально означає «розпорядження визначеною сумою грошей напротязі деякого часу, тобто ті, у кого є надлишок ресурсів, можуть їх давати вкредит тим, хто відчуває нестачу або має потребу в додаткових сумах».
В даний час кредит має величезне значення. Він вирішує проблеми, щостоять перед всією економічною системою. Так за допомогою кредиту можна переборотитруднощі, пов’язані з тим, що на одній ділянці визволяються тимчасово вільніресурси, а на інших виникає потреба в них. Кредит акумулює капітал, щовизволився, тим самим, обслуговує прилив капіталу, що забезпечує нормальнийвідтворювальний процес. Також кредит прискорює процес грошового обігу,забезпечує виконання цілого ряду відносин: страхових, інвестиційних, граєвелику роль у регулюванні ринкових відносин.
Джерелом позичкового капіталу служать, по-перше, ресурси
що вивільняються з кругообігу: засоби, призначені для відновлення основногокапіталу (тобто амортизаційний фонд); частина оборотного капіталу, щовивільняється в грошовій формі в зв'язку з розбіжністю часу продажу товарів ікупівлі сировини, палива, матеріалів. Капітал, тичасово вільний у період міжнадходженням ресурсів від реалізації товарів і виплатою заробітної плати.
Іншим джерелом позичкового капіталу виступають грошові прибуток інагромадження приватного сектора. Потрібно відзначити, що починаючи з 50-60років нашого сторіччя існує тенденція підсилення залучення грошових заощадженьпрацюючих і службовців. Цьому сприяли, у першу чергу, поліпшеннясоціально-економічного становища розвинених країн; зміни в структуріспоживання. [19, с.27-30]
У якості третього джерела позичкового капіталу виступають грошовінагромадження держави, розміри яких визначаються масштабами державної власностіі часткою валового національного продукту.
Таким чином, можна зробити висновок, що тимчасово вільні ресурси, щовиникають на основі кругообігу промислового і торгового капіталу, грошовінагромадження приватного сектора і держави утворюють джерела позичковогокапіталу.
Кредит виступає в двох головних формах: комерційного ібанківського,що розрізняються по складу учасників, об'єкта позичок, динаміці, розмірувідсотка і сфери функціонування.
Комерційним кредитом називають кредит, наданий одним функціонуючимпідприємцем іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою платежу.Комерційний кредит оформляється векселем, його об'єктом є товарний капітал. Вінобслуговує кругооборот промислового капіталу, рухтоварів із сфери виробництва в сферу споживання. Особливістю комерційногокредиту є те, що позичковий капітал тут зливається із промисловим. Метакомерційного кредиту — прискорити реалізацію товарів і одержання прибутку.Розміри цього кредиту обмежені величиною резервних кредитів промислових іторгових капіталів. Передача цих капіталів можлива тільки в напрямках,визначених умовою угоди: від підприємця, на підприємстві якого виробляютьзасоби виробництва, до підприємців, на підприємствах якого вони споживаються,або від підприємця, що виробляє товари, до торгових фірм, що реалізують їх.
Потрібно відзначити, що комерційний кредит має обмежені можливості, томущо його можна одержати не у всякого кредитора, а лише в того, хто виробляє самтовар. Він обмежений по розмірах (тимчасовим вільним капіталом), маєкороткостроковий характер, а позичальник часто потребує в довгостроковомукредиті.
Обмеженість комерційного кредиту переборюється банківським. Банківськийкредит дається у вигляді грошової позички, банками й різноманітнимикредитно-фінансовими установами підприємцям і іншим позичальникам. Об'єктомбанківського кредиту виступає грошовий капітал, що відокремився відпромислового. Угода позички тут відділена від актів купівлі-продажу.Позичальником може бути фірма, держава, приватний сектор, а кредитором — кредитно-фінансові установи. Метою кредитора є одержання прибутку у виглядівідсотка. Кредитор надає позичковий капітал позичальнику на умовах повернення,терміновості і сплати відсотка.
Як було відзначено вище, банківський кредит переборює кордоникомерційного кредиту, тому що він не обмежений напрямком, термінами і сумамикредитних угод. Сфера його використання ширша: комерційний кредит обслуговуєлише обіг товарів, банківський кредит — і нагромадження капіталу, перетворюючив капітал частину грошових прибутків і заощаджень усіх прошарків суспільства.
В останній період велике значення має лізинг. «Лізинг — довгостроковаоренда машин, устаткування, транспортних засобів, споруд виробничогопризначення з погашенням заборгованості протягом декількох років».Використаннялізингу має свої переваги, оскільки «при цій формі співробітництва дляперебудови виробництва на базі сучасної технології і випуску продукції, що відповідаєсамим суворим вимогам ринку, не потрібно споконвічних володінь важливихресурсами. Всі витрати на даному етапі покривають лізингові компанії. Лізинг неє банківською операцією у вузькому значенні слова. Він відноситься до близькоїдо банківської форми фінансування, що може здійснюватися торгово-промисловимипідприємствами як побічна операція. Але в першу чергу це компетенція спеціальностворених лізингових товариств.
Останнім часом одержали широке поширення іпотечний кредит і овердрафт.Іпотечний кредит — це довгострокові позички під заставу нерухомості (землі,виробничих і житлових будинків). Основним його джерелом служить емісіяіпотечних облігацій корпораціями і банками. Овердрафт, надається приватнимособам, що мають право платежу чеками в сумі, яка перевищує залишок нарахунках. Овердрафт припускається у відомих межах, наприклад, у суму місячногоокладу на термін не більш 15 днів. Протягом установленого строку клієнтзобов'язаний погасити виниклу заборгованість, після чого він одержує право нановий кредит у вигляді овердрафта.
В даний час величезне значення для нормального функціонування всієїекономічної системи в цілому мають державний і міжнародний кредит. Державнимкредитом називають сукупність кредитних відносин, у яких позичальником абокредитором виступають держава, місцеві органи влади стосовно громадян іюридичних осіб. Державний кредит виражає відносини в грошовій формі міждержавою з одного боку, і фізичними або юридичними особами з іншого, частішеусього з банками, страховими компаніями і підприємцями. Кредит буде державним утому випадку, коли в якості учасника позичкової угоди виступають центральнийуряд або місцеві органи влади. У цьому відношенні його можна порівняти з іншимиформами кредиту, у першу чергу з банківським, де обов'язковим учасникомпозичкової угоди є банк.
Рух капіталу в сфері міжнародних економічних відносин, пов’язане знаданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості ісплати відсотків, називають міжнародним кредитом. У якості кредиторів іпозичальників виступають банки, підприємства, держави, міжнародні і регіональніорганізації. [17, с.336]
Форми міжнародного кредиту можна класифікувати по головних ознаках, щохарактеризує окремі сторони кредитних відносин.
По строках міжнародні кредити підрозділяються на короткострокові — до 1року, середньострокові — від 1 року до 5 років і довгострокові — понад 5 років.
Міжнародний кредит виконує такі функції:
· перерозподіл позичкових капіталів між країнами з метоюзабезпечення безупинного процесу відтворення для досягнення максимальногоприбутку;
· економія витрат обігу в сфері міжнародних розрахунківвнаслідок розвитку безготівкових платежів;
· прискорення концентрації і централізації капіталу.
Також міжнародний кредит, розсуваючи межі індивідуального нагромадження,сприяє створенню нових фірм. Тобто можна сказати, що міжнародний кредит виконуєті ж функції, що й інші форми кредиту, тільки в міжнародному аспекті.
Інші надходження фінансових ресурсів
До джерел фінансових ресурсів відносять також надходження грошовихресурсів за рахунок благодійних внесків (меценацтво), страхових внесків, відпродажу закладеного майна боржника, спонсорських внесків і т.д. Спонсор — цеюридична або фізична особа, яка фінансує якийсь захід. Спонсорство — це двостороннійпроцес. Підприємство отримує необхідні йому фінансові ресурси, а спонсор — деяку вигоду у вигляді підвищення його іміджу і престижу, рекламу, підготовкукваліфікованих спеціалістів, а також у формі прямого прибутку відпрофінансованого ним заходу.
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА
2.1 Аналіз джерел фінансових ресурсів і їх використання
Внутрішній аналіз структури джерел фінансування пов'язаний з оцінкоюальтернативних варіантів фінансування діяльності підприємства. При цьому основнимикритеріями вибору є умови залучення позикових ресурсів, їх „ціна“,ступінь ризику, можливі напрямки використання і т.д.
У загальному випадку поза залежністю від організаційно-правових типів іформ власності джерелами формування майна будь-якого підприємства є власні іпозикові ресурси.
У цілому інформація про розмір власних джерел подана в I розділі пасивубалансу. До них, у першу чергу, відносяться:
статутний капітал — вартісний відбиток сукупного внеску засновників(власників) у майно підприємства при його створенні. Розмір статутного капіталувизначається установчими документами і може бути змінений тільки за рішеннямзасновників підприємства і внесенню відповідних змін в установчі документи;
резервний фонд — джерело власних ресурсів, створюваний підприємством,відповідно до законодавства, шляхом відрахувань від прибутку. Резервний фондмає строго цільове призначення — використовується на виплату прибутківзасновникам при відсутності або недостатності прибутку звітного року, напокриття збитків підприємства за звітний рік і ін.;
фонди спеціального призначення — джерела власних ресурсів підприємства,утворені за рахунок відрахувань від прибутку, що залишається в розпорядженніпідприємства;
нерозподілений прибуток — частина чистого прибутку, що не була розподіленапідприємством за станом на дату упорядкування звіту.
Дані про склад і динаміку позикових ресурсів відбиваються в II розділіпасиву. Аналіз власних джерел доцільно починати з оцінки їхньої структури іскладу за даними балансу і розшифровок до нього. Варто вивчити, чим поданіджерела власних ресурсів, обсяг фондів спеціального призначення, інформацію пронерозподілений прибуток.
Потім переходять до поелементного вивчення кожного джерела, маючи увигляді їхню різноманітну роль у функціонуванні підприємства.
Так, при аналізі статутного капіталу насамперед оцінюють повноту йогоформування, з'ясовуючи, у разі потреби, хто з засновників не виконав (часткововиконав) свої зобов'язання по внеску в статутний капітал. У Далі вартопереконатися в стабільності величини статутного капіталу протягом звітногоперіоду й відповідності даним, зафіксованим в установчих документах. Очевидно,що аналіз статутного капіталу має свою специфіку в залежності відорганізаційно-правової форми створення підприємства.
Важливе значення для оцінки ефективності діяльності підприємства маєдинаміка розміру фондів спеціального призначення (нагромадження і споживання).При цьому аналіз повинний враховувати різноманітну функціональну рользазначених фондів у механіці фінансування діяльності підприємства. Тому аналізвипливає з відомості роздільно в частині ресурсів, що спрямовуються навиробничі потреби (інвестування і поповнення оборотних ресурсів) і потребиспоживання. Важливим питанням в аналізі структури джерел коштів є оцінка самофінансуванняпідприємства і раціональності співвідношення власних і позикових коштів.
Рівень самофінансування розраховується за допомогою наступнихкоефіцієнтів:
1. Коефіцієнт фінансової стійкості (Кс) — це співвідношення власних ізапозичених коштів:
/>,
де М — власні кошти, К — позикові кошти, З — кредиторська заборгованість.
Чим вища величина даного коефіцієнта, тим стійкіший фінансовий станпідприємства.
2. Коефіцієнт самофінансування (Ксф) :
/>,
де П — прибуток, направлений у фонд нагромадження, А — амортизаційні відрахування.
Даний коефіцієнт показує співвідношення джерел фінансових ресурсів, тобтоу скільки разів власні джерела перевищують запозичені кошти.
Коефіцієнт самофінансування характеризує деякий запас фінансової міцностіпідприємства. Чим більша величина цього коефіцієнта, тим вище рівень самофінансування.
3. Коефіцієнт стійкості процесу самофінансування (К):
/>
Цей коефіцієнт показує частку власних коштів, направлених на розширенефінансування. Чим вища величина даного коефіцієнта, тим сталіший процессамофінансування на підприємстві. У 1997р. частка власних коштів складала 15%,а в 1998р. — 23%. Це означає, що частка власних коштів, направлена нарозширення виробництва зросла на 8%, процес самофінансування став більшстійким.
4. Рентабельність процесу самофінансування (Р):
/>,
де ЧП — чистий прибуток.
Рентабельність процесу самофінансування є не що інше, як рентабельністьвикористання власних коштів. Рівень рентабельності показує величину сукупногочистого доходу, отриманого з 1 грн. вкладених власних фінансових ресурсів,котра потім може бути використана на самофінансування.
5. Коефіцієнт незалежності (Кн):
/>
Коефіцієнт незалежності характеризує частку власних джерел у загальномуобсязі джерела.
6. Коефіцієнт інвестування (власних джерел) (Кі):
/>
Коефіцієнт інвестування показує, у якій степені джерела власних коштівпокривають проведені інвестиції.
7. Іншим показником, що характеризує використання власних коштівпідприємства, є оборотний капітал, що визначається як різниця поточних витрат ікороткострокових зобов'язань. Іншими словами, підприємство має оборотнийкапітал доти, доки поточні активи перевищують короткострокові зобов'язання (абов цілому доти, поки воно ліквідне).
У цьому зв'язку корисно визначити, яка частина власних джерел коштіввкладений у найбільше мобільні активи. Для цього розраховується так називанийкоефіцієнт маневреності.
/>
Залучення позикових коштів дозволяє підприємству оплатити терміновізобов'язання, а також є засобом розширення своєї діяльності. При цьому вартомати на увазі, що використання окремих видів позикових коштів (позички банку,позики, кредиторська заборгованість постачальникам і т.д.) мають дляпідприємства різноманітну вартість. У обов'язковому порядку відсотки закористування позиковими засобами виплачуються по позичках банку. Плата побанківських відсотках ставиться на собівартість продукції і на чистий прибуток.
При розрахунках із постачальниками і підрядчиками плата за тимчасовекористування коштами кредиторів, як правило, не береться, хоча у випадкуневчасної оплати підприємству доведеться заплатити пеню (у відсотках від сумидоговору) за кожний день прострочення. У умовах широко поширеного в нашійкраїні порядку попередньої оплати продукції додатковим безкоштовним джереломфінансування багатьох підприємств-товаровиробників стали сума коштів, що надходитьвід їхніх покупців. При цьому практика показує, що період між часом надходженнягрошей на розрахунковий рахунок підприємства і часом відвантаження в багатьохвипадках вимірюються місяцями. [15, с.155]
2.2 Аналіз ефективності використання майна
Функціонування підприємства залежить від його спроможності приноситинеобхідний прибуток. При цьому варто мати на увазі, що керівництво підприємствамає значну свободу в регулюванні розмірів фінансових результатів. Так, виходячиз прийнятої фінансової стратегії, підприємство має можливість збільшувати абозменшувати розмір балансового прибутку за рахунок вибору того або іншогоспособу оцінки майна, порядку його списання, установлення терміна використанняі т.д.
До питань облікової політики, що визначає розмір фінансового результатудіяльності підприємства, у першу чергу, ставляться такі:
— вибір способу нарахування амортизації основних засобів;
— вибір методу оцінки матеріалів, відпущених і витрачених на виробництвопродукції, робіт, послуг;
— визначення способу нарахування зносу по малоцінним і предметах, що швидкозношуються, при їхній експлуатації;
— порядок віднесення на собівартість реалізованої продукції окремих видіввитрат (шляхом безпосереднього їхнього списання на собівартість в мірууточнення витрат або за допомогою попереднього утворення резервів майбутніхвитрат і платежів);
— склад витрат, віднесених безпосередньо на собівартість конкретного видупродукції;
— склад непрямих витрат і спосіб їхнього розподілу і ін.
Цілком зрозуміло, що підприємство, разом обравши той або інший засібформування собівартості реалізованої продукції і прибутку, буде притримуватисяйого протягом усього звітного періоду (не менше року), а всі подальші зміни вобліковій політиці повинні мати вагомі підстави і неодмінно обговорюватися.
У цілому, результативність діяльності будь-якого підприємства можеоцінюватися за допомогою абсолютних і відносних показників.
Існує і використовується система показників ефективності діяльності,серед них коефіцієнт рентабельності активів (майна).
/>
Цей коефіцієнт показує, який прибуток одержує підприємство з кожноїгривні, вкладеної в активи.
У аналітичних цілях розраховується, як рентабельність усієї сукупностіактивів, так і рентабельність поточних активів.
/>
Показник прибутку на вкладений капітал, названий також рентабельністювласного капіталу, визначається по формулі:
/>
Інший важливий коефіцієнт — рентабельність реалізованої продукції — (рентабельність продажів) розраховується по формулі:
/>
Значення цього коефіцієнта показує, який прибуток має підприємство зкожної гривні реалізованої продукції. Тенденція до його зниження дозволяєприпустити скорочення попиту на продукцію підприємства.
Зниження коефіцієнта рентабельності реалізованої продукції може бутивикликано змінами в структурі реалізації, зниження індивідуальноїрентабельності виробів, що входять у реалізовану продукцію, і ін.
2.3 Напрямки вдосконалення формування та використання фінансових ресурсівна підприємстві
Для розв’язання проблем формування і використання фінансових ресурсівпідприємств потрібна виважена, довгострокова політика держави щодо розвиткупідприємництва та його ролі у піднесенні національної економіки, яка бспиралася на інтереси основних суб’єктів підприємницької діяльності,відповідала потребам основної частини населення і відображала реальний стан урозв’язанні соціально-економічних проблем у країні. Економічно обґрунтоване використанняподаткових, інвестиційних та цінових механізмів сприятиме виходу з фінансовоїкризи, надходженню коштів до бюджету, збільшення дохідності підприємств.
Отже функціонування ринкової економічної системи в Україні можливе заумови зростання ефективності використання фінансових ресурсів. Використовуваніресурси, формуючи ресурсний потенціал окремого підприємства, є часткоюресурсного потенціалу народного господарства в цілому чи окремих його галузей.Отже ресурсне забезпечення окремих підприємств залежить від ресурсногонасичення в країні в цілому.
Для ефективного функціонування окремого підприємства й важливо визначитиоптимальну потребу в ресурсах, та забезпечити структуру джерел її формування івикористання.
Оскільки фінанси окремого підприємства й державні фінансивзаємопов’язані, у фінансову систему доцільно включати фонди фінансовихресурсів, що перебувають у розпорядженні держави, окремих господарськихсуб’єктів, інших фінансових інститутів і використовуються з метою виконанняекономічних і соціальних функцій. В ринкових умовах до фінансової системидоцільно включати ресурси недержавної кредитно-банківської системи і фінансовихринків. Відповідно до вказаних елементів можна визначити основні напрямкифінансової реформи в Україні:
· економічне обґрунтування структури державного бюджету;
· розвиток банківської системи;
· розвиток небанківських фінансових посередників тафінансових ринків;
· державне регулювання фінансових розрахунків окремихпідприємств;
· державне регулювання кризи платежів.
Фінансові реформи в Україні безпосередньо впливають на структуру джерелформування фінансових ресурсів підприємства.
Так зміна системи оподаткування покликана забезпечити оптимальнеспіввідношення прямих і непрямих податків, як джерел бюджетних надходжень, а нарівні окремого підприємства — зниження частки прибутку в сумі фінансовихнадходжень.
Приватизація підприємств значно зменшила участь держави у перерозподіліфінансових ресурсів, що призвело до зменшення інвестиційної активності вцілому. Так обсяг капітальних затрат упродовж 1992-1997 років скоротився на62,8%. Централізовані капіталовкладення становили на кінець періоду 24,8% відзагального їх обсягу.1 Очевидно, що інвестування з використаннямбюджетних ресурсів має першочергово спрямовуватись на фінансування економічно обґрунтованихпроектів національного значення з високим ступенем окупності.
Амортизаційний фонд — важливе джерело підтримки діючого виробництва вумовах незначної рентабельності господарювання.
З метою використання амортизаційних ресурсів для розширеного виробництвадоцільним є зменшення термінів служби основних фондів, використання методівприскореної амортизації. З іншого боку зміна амортизаційної політики призведедо збільшення собівартості виробництва чи витрат обігу за рахунок більшої сумиамортизаційних відрахувань, а відтак до зменшення кінцевого фінансовогорезультату — прибутку.
Прибуток має створювати умови для самофінансування поточної діяльності,інвестування розширеного відтворення підприємств. Отримання прибутку окремимисуб’єктами господарювання свідчить про позитивні макроекономічні тенденції дозростання доходів державного бюджету.
Водночас останніми роками в Україні спостерігається стійка тенденція дозбільшення кількості фінансово неспроможних підприємств (у 1993 році збитковимбуло кожне дванадцяте підприємство, у 1994 — дев’яте, у 1995 — п’яте, у 1996 — третє, у 1997 — друге, а протягом тільки січня — травня 1998 року близько 53%підприємств працювали збитково). Як наслідок, найбільше позовних заяв доарбітражних судів надходить у зв’язку з банкрутствами підприємств. Відповіднодо Закону України «Про банкрутство» від 14 травня 1992 року лише в 1996 роцібуло визнано банкрутами 1700 підприємств.
Україна має достатній інвестиційний потенціал і сприятливі умови дляінвестування. Іноземні інвестори можуть розраховувати на 150-200% рівеньрентабельності фінансових вкладень. Проте залучення зовнішніх інвестицій такредитів об’єктивно обмежене і пов’язане із потребою подальшого обслуговуванняінвестиційного проекту.
На розвиток підприємств негативно впливає кризова ситуація в країні,зокрема низька купівельна спроможність населення, неплатоспроможність основнихвиробничих підприємств, недосконале законодавств, недостатнє методичне іорганізаційне забезпечення санації та процесів, державної підтримкипідприємств. Більшість підприємств обирає стратегію виживання, використовуючибартер, недогляди чинного законодавства, системи ціноутворення та контролю запідприємницькою за підприємницькою діяльністю з боку адміністративних органівуправління.
Ефективне формування та використання ресурсів підприємства викликаєпотребу оцінки ефективності фінансових проектів на рівні окремих підприємств.При оцінці ефективності формування і використання ресурсів важливо оцінититерміни та обсяги вкладених фінансових ресурсів і отриманого прибутку. Процесвкладення капіталу передбачає його повернення шляхом прибуткової діяльності, щоможе відбуватися паралельно, послідовно чи інтервально.
У кожному з варіантів передбачено вкладення певної суми ресурсів іотримання прибутку. За умови послідовного перебігу вказаних процесів повну сумуприбутку отримують після завершення інвестування. Паралельний перебіг процесівнайтрадиційніший, оскільки сума отриманого прибутку зростає за умови зростаннясуми фінансування і відбувається взаємозалежно в часі. За умови інтервальногоперебігу визначених процесів між терміном фінансування й отримання прибутку євідрізок часу.
Жоден з існуючих методів оцінки ефективності використання фінансовихресурсів не є універсальним, кожен з них має свої позитивні і негативністорони. Орієнтація на якійсь один або кілька критеріїв залежить не лише відзначення, а й від політики підприємства. [20, с.276]
Ефективність фінансування підприємства не абияк визначається стратегієюформування ресурсів, що залежить від форми власності, виду діяльностітериторіального розміщення та інших факторів впливу. Очевидно зростання часткивласних фінансових ресурсів що до позичених та залучених ресурсів дає змогузробити висновок про зростання ефективності фінансування підприємства.
ВИСНОВОК
Отже, фінанси займають особливе місце в економічних відносинах. Їхняспецифіка виявляється в тому, що вони завжди виступають у грошовій формі, маютьрозподільний характер і відбивають формування і використання різноманітнихвидів прибутків і нагромаджень суб'єктів господарської діяльності сфериматеріального виробництва, держави й учасників невиробничої сфери.
Фінанси підприємств, будучи частиною загальної системи фінансовихвідносин, відбивають процес утворення, розподілу і використання прибутків напідприємствах різноманітних галузей народного господарства і тісно пов'язані зпідприємництвом, оскільки підприємство є формою підприємницької діяльності.
Всі фінансовіресурси в державі поділяються на централізовані та децентралізовані фондигрошових коштів. Централізовані фонди надходять у розпорядження держави яксуб’єкта влади, тоді як децентралізовані утворюються в усіх галузях народногогосподарства. До державних фінансів України належать зведений державний бюджетУкраїни, фінанси державного сектора економіки, централізовані тадецентралізовані фонди цільового призначення, державний кредит, резервні тастрахові фонди.
Відповідно до Закону України «Про підприємства» від 25 листопада 1998 р.«підприємство — це самостійний суб'єкт, що господарює, створений для веденнягосподарчої діяльності, що здійснюється з метою отримання прибутку ізадоволення суспільних потреб».
Внутрішній аналіз структури джерел фінансування пов'язаний з оцінкоюальтернативних варіантів фінансування діяльності підприємства. При цьомуосновними критеріями вибору є умови залучення позикових ресурсів, їх»ціна", ступінь ризику, можливі напрямки використання і т.д.
У загальному випадку поза залежністю від організаційно-правових типів іформ власності джерелами формування майна будь-якого підприємства є власні іпозикові ресурси.
Функціонування підприємства залежить від його спроможності приноситинеобхідний прибуток. При цьому варто мати на увазі, що керівництво підприємствамає значну свободу в регулюванні розмірів фінансових результатів. Так, виходячиз прийнятої фінансової стратегії, підприємство має можливість збільшувати абозменшувати розмір балансового прибутку за рахунок вибору того або іншогоспособу оцінки майна, порядку його списання, установлення терміна використанняі т.д.
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України //Історія української Конституції / Упоряд. А.Г. Слюсаренко, М.В. Томенко. – К.:Право, 1997. –С.383-435.
2. Конституція України — К:Вікар, 1996.-64 с
3. Закон України “Про банки ібанківську діяльність” // Калина А.В., Кощеєв А.А. Работа современногокоммерческого банка: Учеб.-метод. пособие. – К.: МАУП, 1997. – 224 с.
4. ЗаконУкраїни «Про підприємство» від 25 листопада 1998 року.
5. Закон України “Про державний бюджетУкраїни на 2005 рік” // Фінанси України. – 2005. – № 2. – С. 3–67.
6. Базилевич В.Д. Державні фінанси. — К.: Атіка, 2005. — 368 с.
7. Бескід Й.М. Бюджетна системаУкраїни: Навчальний посібник. – Київ: НІОС. – 2000. – С.5-396.
8. Бюджетна система: Навч.-метод.посібник для самост. вивч. дисц. – 2-ге вид., перероб. і доп./ В.М. Опарін, В.І. Малько,С.Я. Кондратюк, Г.Б. Коломієць.- К.: КНЕУ, 2002.– 5-333 с.
9. Василик О.Д. Державні фінансиУкраїни. — К.: Вища школа. — 2003. – 398 с.
10. Василишин Р. Взаємозв’язокбюджетного дефіциту і державного боргу України // Вісник УАДУ. – 1999. — №4. –С.200-207.
11. Василишин Р. Державний боргУкраїни та управління ним. Збірник наукових праць Української Академіїдержавного управління при Президентові України. — Випуск 1. — К.: Вид-во УАДУ,2000. — С.165-168.
12. Верхолаз В.В. Формированиесовременных механизмов управления государственным долгом: Автореф. дис. экон.наук. – М., 2001. – 25 с.
13. Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П.Финансовое право: Учеб. пособие. – Харьков: Легас, 2003. – 359 с.
14. Головачев Д.Л. Регулированиегосударственного долга в рыночной экономике: Автореф. канд. юрид. наук. – М, 1996. – 25 с.
15. Кириленко О.П. Фінанси. — Тернопіль: Економічна думка, 1999.- 163 с
16. Козюк В.В. Державний борг в умовахринкової трансформації економіки України. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 238 с.
17. Опарін В. М. Бюджетна система. — К.: КНЕУ, 2002. — 336 с.
18. Сало І.В. Фінансово-кредитнасистема України та перспективи її розвитку. – К.: Наукова думка, 2005. – 178 с.
19. Стукало Н.В. Деякі аспектиформування фінансової політики в умовах глобалізації // Фінанси України. — 2006.-№ 1.-с. 24-30.
20. Федосов В.М. Государственныефинансы / В.М. Федосов, С.Я. Огородник, В.Н. Сутормина. – К.: Либідь, 2001. –276 с.