Грошові розрахунки підприємств

1. ГРОШОВІРОЗРАХУНКИ ПІДПРИЄМСТВ
 
1.1. РОЗРАХУНКОВІ ЙКАСОВІ ОПЕРАЦІЇ
 
1.1.1. Сутність грошовихрозрахунків підприємств
Упроцесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, а також виконання різного родузобов’язань у грошовій формі відбуваються різноманітні розрахунки та платежі.Платежі також здійснюються за розподілу й перерозподілу грошових коштів.Сукупність усіх платежів створює грошовий оборот.
Грошовийоборот — це виявлення сутності грошей у русі. Він охоплюєпроцеси розподілу й обміну. На обсяг і структуру грошового обороту напідприємстві справляють вплив стадії виробництва та споживання. Тривалийвиробничий процес, який потребує збільшення виробничих запасів, призводить дозбільшен­ня платежів, пов’язаних з їх придбанням. Зростання трудомісткостіпродукції збільшує платежі, пов’язані з оплатою праці. Прямі і зворотні зв’язкиміж виробництвом і споживанням здійснюються через стадії розподілу й обміну задопомогою грошового обороту.
Особливемісце займає грошовий оборот у процесі реалізації продукції. За товарноговиробництва продукт окремого виробника, призначений для споживання іншимсуб’єктом господарювання, може дійти до споживача і дати право виробнику на отриманняіншого продукту тільки після його оплати. Під час реалізації перевіряється відповідністьміж обсягом і структурою виробництва та суспільною потребою в них.
У соціалістичнійекономіці рух товарних і грошових потоків у економічній літературі розглядавсякрізь призму планової організації процесу відтворення і його складових —виробництва, розподілу, споживання.
Ринковимвідносинам властивий вільний рух товарів, послуг, капіталу і ресурсів. Саме цеймомент треба враховувати, розглядаючи рух товарів і пов’язаний з ним оборотгрошей.
Оборотгрошей супроводжує обмін товарів і послуг, коли здійснюється оплата за товар ігроші переходять від покупця до продавця. У загальній грошовій масі розрізняютьактивні гроші, що в кожний даний момент беруть участь в обороті, і пасивні(кошти на рахунках суб’єктів господарювання, громадських організацій, коштинаселення, інші фонди накопичення і зберігання), що є лише потенційнимплатіжним засобом. Отже, маса грошей, яка перебуває в обороті, завжди будеменшою за загальну кількість грошей на суму грошових фондів накопичення ізберігання. Останні постійно залучаються в активний грошовий оборот.
Масагрошей, яка перебуває в обороті, має дві форми: готівкову і безготівкову.
Розмежуваннягрошового обороту на безготівковий і готівковий стає інструментом регулюванняоб’єкта грошового обороту — грошової маси.
Більшачастина грошового обороту припадає на безготівковий оборот, який охоплює всісфери господарських відносин підприємств і організацій, банківських і фінансовихустанов, населення.
Грошовийоборот на кожному підприємстві пов’язаний з такими напрямками:
— забезпеченняпроцесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих, виплата заробітноїплати);
— реалізаціяпродукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і формування доходів;
— сплатаподатків, обов’язкових відрахувань і зборів;
— забезпеченняспільної діяльності підприємств;
— отриманняі погашення кредитів і сплата відсотків за кредит кредитним установам.
Такегрупування пов’язане з різною економічною сутністю на­званих розрахунків,документооборотом, видами й методами фінансового та банківського контролю.
Безготівковийгрошовий оборот повністю здійснюється через банківські установи, що в нихвідкрито рахунки суб’єктів підприємницької діяльності.
Відправильної організації грошових розрахунків у цілому залежить оперативність їхздійснення, а відтак і фінансовий стан суб’єктів господарювання.
Одниміз головних факторів нормалізації розрахунків у народному господарстві єзапровадження єдиних розрахункових правил, які визначаються відповідниминормативними актами.
 
1.1.2. Безготівкові йготівкові розрахунки
Грошовірозрахунки можуть набирати як готівкової, так і безготівкової форми. Безготівковимгрошовим розрахункам, як правило, віддають перевагу. Це пояснюється тим, що завикористання безготівкових розрахунків досягають значної економії витрат на їхздійснення. Широкому застосуванню безготівкових розрахунків сприяють банківськіустанови, у них також заінтересована держава — не тільки з погляду економного витрачання коштів, а й з погляду вивчення,регулювання і контролю грошового обороту.
Сферуготівкових і безготівкових розрахунків розмежовано. Готівкова форма розрахунківзастосовується за обслуговування населення — виплата заробітної плати, матеріальногозаохочення, дивідендів, пенсій, грошової допомоги. Отримуючи грошові доходи,населення витрачає їх на купівлю товарів, продуктів харчування, оплачує послугиі здійснює інші платежі.
Безготівкові розрахунки— це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках убанках, коли гроші (кошти) списуються з рахунка платника і переказуються нарахунок отримувача коштів.
Міжготівковою і безготівковою формами розрахунків існує тісний зв’язок. Так,одержуючи виручку за реалізовану продукцію в безготівковій формі, підприємствоповинно отримати в установленому порядку в банківській установі готівку длявиплати заробітної плати, покриття різних витрат, на господарські потреби тощо.У цьому разі гроші, що надійшли в безготівковій формі, можуть бути отримані вбанку в готівковій формі.
Підприємстваторгівлі, сфери обслуговування населення, реалізуючи товари, виконуючизамовлення, надаючи послуги, отримують плату за це, як правило, готівкою. Водночасїхні розрахунки з поста­чальниками, фінансово-кредитними установами, цільовимифон­дами в основному здійснюються в безготівковій формі.
Розвитокринкових відносин призвів до певних змін у колишній системі грошовихрозрахунків між підприємствами, зокрема розширив можливість застосуванняготівкової форми. З кінця 1998 р. згідно з постановою НБУ від 11 жовтня 1998 р.№ 473 всі готівкові розрахунки між підприємствами можуть здійснюватись якза рахунок коштів, отриманих у касі банку, так і за рахунок виручки відреалізації продукції (робіт, послуг) та інших касових надходжень.
Отримана готівка у вигляді виручки від реалізаціїпродукції та ін­ших касових надходжень може бутивикористана підприємствами не тільки для забезпечення господарських потреб, а йна оплату праці і виплату дивідендів (доходу). Крім того, для виплат, пов’я­занихз оплатою праці й виплатою дивідендів, підприємства можуть використовувати йготівку, отриману з кас банків. Водночас підприємства повинні забезпечуватисистематичну і повну сплату податків, зборів і обов’язкових платежів у бюджетта державні цільові фонди згідно з чинним законодавством.
Підприємства також можутьпроводити розрахунки з бюджетом і державними цільовими фондами готівкою. Алеякщо підприємства ма­ють податкову заборгованість, розрахунки між покупцем іпостачаль­ником продукції треба здійснювати тільки в безготівковому порядку.
Безготівковірозрахунки слід розглядати як цілісну систему, яка включає:
— класифікаціюрозрахунків;
— організаціюрозрахунків;
— формивідповідних документів;
— взаємовідносиниплатників з банками.
Укласифікації безготівкових розрахунків слід розрізняти:
— розрахункиза товарними операціями;
— розрахункиза нетоварними операціями.
Розрахункиза товарними операціями пов’язані з реалізацією продукції, виконаннямробіт, наданням послуг. Вони становлять переважну частину всього грошового оборотув державі й обслуговують поточну фінансово-господарську діяльність підприємств.Від організації розрахунків за товарними операціями залежать розрахунки занетоварними операціями.
Розрахункиза нетоварними операціями пов’язані з фінансовими операціями: з кредитноюсистемою, з бюджетами різних рівнів, зі сплатою фінансових санкцій. Ці розрахункиздійснюються після реалізації продукції, тобто за результатами завершення кругооборотукоштів підприємства.
Відповідно до територіального розміщенняпідприємств (покуп­ців — продавців)і банківських установ, що їх обслуговують, безготівковірозрахунки поділяються на місцеві, міжміські та міжнародні.
Місцевірозрахунки здійснюються між покупцем і постачальником продукції, якщо їхобслуговує одна установа банку або коли банк постачальника і банк покупцярозміщені в тому самому населеному пункті.
Міжміські— це розрахунки, які здійснюються між покупцем і постачальником через банки(постачальника і покупця), що знаходяться в різних регіонах.
Міжнародні— це розрахунки, які здійснюються за операціями купівлі-продажучерез банк постачальника, яким є зарубіжний банк.
Організація розрахунківпередбачає їх здійснення записом (пере­казуванням) коштів з рахунка покупця(платника коштів) на рахунок постачальника (отримувача коштів) або залікомвзаємних розрахунків між покупцем і постачальником продукції.
За економічним змістом організація безготівковихрозрахунків виходить за межі суто технічних операцій, пов’язаних зі списанням ізарахуванням коштів на рахунки клієнтів у банківській установі.
Безготівковірозрахунки здійснюються в різних формах. Різні форми розрахунків пов’язані з використанням різних видів розрахун­ковихдокументів.
Розрахунковідокументи готує постачальник або платник, а в окремих випадках — банк.Розрахунковий документ — це відповідно оформлений документ на переказ грошовихкоштів. Використовуються відповідні формибезготівкових розрахунків (залежно від форми розрахункового документа),а саме:
— платіжнимидорученнями;
— платіжнимивимогами-дорученнями;
— чеками;
— акредитивами;
— векселями;
— інкасовимидорученнями (розпорядженнями).
Платіжнівимоги та інкасові доручення (розпорядження) застосовуються у випадках стягненняв безспірному порядку сум фінансових санкцій, недоїмки в бюджет з податків,штрафів, які нараховані державними податковими органами.
Правовіоснови організації безготівкових розрахунків у господарському оборотірегламентуються законодавчими, інструктивними документами. Національний банкУкраїни виступає як методичний центр зрозробки форм і засобів розрахунків у народному господарстві, правил документообороту, організації банківськогоконтролю за проведенням розрахунків.
За часівпереходу до ринкових відносин організація безготівкових розрахунків повиннаактивно сприяти вирішенню таких завдань:
— удосконаленнякомерційного розрахунку на підприємстві;
— підвищення відповідальності підприємств засвоєчасне і в пов­ному обсязі здійснення платежів завсіма зобов’язаннями;
— зміцненнядоговірної дисципліни;
— прискоренняобороту оборотних коштів.
 
1.1.3. Проведення касових операцій
Касовіоперації підприємства пов’язані як з прийняттям, так і з видачею готівки.Порядок ведення касових операцій регламентується НБУ і поширюється на всіпідприємства незалежно від форм власності івиду діяльності, а також на фізичних осіб — суб’єктів підприємницькоїдіяльності (крім банків і підприємств зв’язку).
Усіпідприємства, які мають поточні рахунки в банку, зобов’я­зані саме там зберігатисвої кошти. Отримувати готівку з власного рахунка, як зазначалось, підприємстваможуть не тільки на заробітну плату, матеріальне заохочення, на відрядження тазагальногосподарські витрати, а й на інші цілі (розрахунки за сировину,матеріали, товари тощо).
Отриманняготівки з поточного рахунка здійснюється з використанням грошового чека.Виписуючи грошовий чек, підприємство тим самим дає розпорядження банку видативповноваженій особі за­значену в чекові суму готівки. При оформленні чека недопускається виправлень, які можуть поставити під сумнів його достовірність.
Розрахунки готівкою підприємствами всіх видів діяльностіта форм власності проводяться з оформленням таких документів: податкових накладних,прибуткових і видаткових касових ордерів, касового або товарного чека,квитанції, договору купівлі-продажу, актів про закупівлю товарів, виконанняробіт (надання послуг) або інших документів, що засвідчують факти якоїсьдіяльності, що підлягає оплаті.
Форми податкової накладної, ведення книг обліку придбаннята продажу товарів (робіт, послуг), порядок їх заповнення, а також системуобліку цих операцій визначає Державна податкова адміністрація.
Усімпідприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють касові операціїз готівкою, встановлюються ліміти залишкуготівки в касі. Цей ліміт для кожного підприємства визначаєть­сякомерційними банками за місцем відкриття рахунка з урахуванням режиму іспецифіки роботи підприємства, відстані його від установи банку, розміру касовихоборотів, установлених строків і порядку передавання готівки в банк.
Підприємствамають право тримати в своїх касах готівку в межах лімітів. Ліміти касовихзалишків за необхідності протягом року можуть бути переглянуті. До встановленняліміту каси на поточний рік діє ліміт попереднього року.
Новаредакція постанови НБУ від 11 листопада 1998 р. № 473 внесла відповідні зміни і до регулювання ліміту готівки на підприємстві.
Якщопідприємство має податкову заборгованість і одночасно здійснює розрахунки готівкою(крім розрахунків із податків і обов’язкових платежів), сума тих коштів ураховуєтьсяяк фактичні залишки готівки в касі з наступним їх порівнянням зі встановленимлімітом каси.
Напорушників цього положення накладається штраф за переви­щення ліміту каси.
Колективні сільськогосподарські кооперативи, селянськіспілки са­мостійно визначають обсягготівки, що може постійно зберігатися в їхніх касах. Про це вони зобов’язаніповідомляти в першому кварталі кожного року установи банків, які їхобслуговують. У межах цих коштів вони здійснюють необхідні поточні витрати(крім коштів на виплату заробітної плати та дивідендів). Готівку понадпопередньо визначені обсяги вони так само повинні здавати в банки.
Лімітзалишку готівки в касі не встановлюється фермерським господарствам, які займаютьсявиключно виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарськоїпродукції, а також індивідуальним підприємцям.
Здачунадлишкової готівки підприємства проводять у порядку та у строки, встановленівідповідною установою банку. Ця готівка зараховується на їхні рахунки. Коли лімітузалишку готівки взагалі не встановлено, усю наявну в касі готівку наприкінцідня треба здати в банк.
Прийманняготівки касами підприємств проводиться за відповідно оформленими (підписанимиголовним бухгалтером або особою, ним уповноваженою) прибутковими касовимиордерами. Видача готівки касами підприємств здійснюється за видатковими касовимиордерами або за належно оформленими платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями.
Усінадходження й видачі готівки в національній валюті підприємства реєструють укасовій книзі.
Прийманнята облік готівки підприємствами сфери торгівлі, громадського харчування тапослуг, тобто здійснення розрахунків з населенням, проводиться із застосуваннямелектронних контрольно-касових апаратів або товарно-касових книг. Порядок застосуванняЕККА визначається Державною податковою адміністрацією. Кожне підприємство, щомає касу, веде тільки одну касову книгу. Якщо підприємства мають підрозділи,які здійснюють касові операції з готівкою, незалежно від того, виділено ціпідрозділи на самостійний баланс чи ні, вони повинні також вести касові книги.
Записидо касової книги проводяться касиром після одержання або видачі грошей за кожним прибутковим касовим ордером і видат­ковимдокументом. Щоденно, наприкінці робочого дня касир виводить залишок грошей укасі на наступне число і передає до бухгалтеріїяк звіт. Контроль за правильним веденням касової книги покладається на головногобухгалтера підприємства.
Накожному підприємстві у встановлені керівником строки (але не рідше одного разуна квартал) проводиться ревізія каси. Залишок готівки в касі звіряється зданими обліку за касовою книгою.
Перевіркикасової дисципліни здійснюються органами Державної податкової адміністрації, Державної контрольно-ревізійної служ­би,фінансовими органами та установами банків.
Відповідальністьза дотримання касової дисципліни покладається на керівників підприємств,головних бухгалтерів, керівників фінансових служб і касирів.
1.1.4. Види банківських рахунків і порядок їх відкриття
Взаємовідносинисуб’єктів підприємницької діяльності з банками щодо відкриття рахунківрегулюються Законом України «Про внесення до деяких законів України змін щодовідкриття банківських рахунків» та Інструкцією №3 «Про відкриття банками рахунківу національній та іноземній валюті».
Суб’єкти підприємницькоїдіяльності (юридичні та фізичні особи) для зберігання коштів і здійснення всіхвидів банківських операцій відкривають рахунки в банках на власний вибір і зазгодою цих банків.
Кожнепідприємство може відкривати два і більше поточних ра­хунків у національнійвалюті та рахунки в іноземній валюті.
Відкриваючирахунки підприємству, установа банку повідомляє про це податковий орган замісцем реєстрації власника рахунка та Національний банк протягом трьох робочихднів із дня відкриття рахунка. Форма і зміст такого повідомлення встановлюютьсяцентральним податковим органом України. Операції за рахунками здійснюютьсятільки після отримання повідомлення від податкового органу про взяття цих рахунківна облік.
Занаявності двох поточних рахунків у національній валюті власник рахунків протягомтрьох робочих днів із дня відкриття або закриття кожного наступного рахунка визначаєодин із них як основний (для обліку заборгованості, яка стягується вбезспірному поряд­ку) і повідомляє його номер податковому органу за місцемреєстрації та банкам, в яких відкрито додаткові рахунки в національній тарахунки в іноземних валютах. У свою чергу, банки, що в них відкрито додатковірахунки в національній та рахунки в іноземних валютах, також протягом трьохробочих днів повідомляють про це банк, в якому відкрито основний рахунок.
Усісуб’єкти підприємницької діяльності та установи банків зобов’язані дотримуватисьвимог чинного законодавства щодо від­криття рахунків. За порушення належних вимогсуб’єкти підприємницької діяльності та комерційні банки несуть відповідальність.
Підприємствата їхні відокремлені підрозділи можуть мати такі рахунки в національній валюті:
— поточнірахунки, що відкриваються для зберігання грошових коштів та здійснення всіхвидів банківських операцій;
— бюджетні, що відкриваютьсяпідприємствам, яким виділяються кошти за рахунокдержавного або місцевого бюджетів для цільового їх використання;
— кредитні,що відкриваються в будь-якій установі банку, котра має право видавати кредити(ці рахунки призначено для обліку кредитів, наданих способом оплати розрахунковихдокументів чи переказу коштів на поточний рахунок позичальника відповідно доумов кредитної угоди);
— депозитні,що відкриваються між власником рахунка та установою банку на визначений строк.Кошти на депозитні рахунки переказуються з поточного рахунка і після закінченнястроку зберігання повертаються на нього ж. Відсотки на депозитні вклади перераховуютьсяна поточний рахунок або зараховуються на поповнення депозиту. Проведеннярозрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунка забороняється.
Длявідкриття поточних рахунків підприємства подають установам банків такі документи:
— заявуна відкриття рахунка, підписану керівником та головним бухгалтером;
— копіюсвідоцтва (засвідчену нотаріально) про державну реєстрацію в органі державноївиконавчої влади або іншому органі, уповноваженому здійснювати державнуреєстрацію;
— копію статуту (положення), засвідчену нотаріальночи органом реєстрації. Установа банку, яка відкриває поточний рахунок, робитьпозначку про відкриття рахунка на тому примірнику статуту (положення), дестоїть позначка про взяття підприємства на облік у податковому органі, післячого цей примірник повертається власнику рахунка;
— копіюдокумента, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;
— карткузі зразками підписів осіб, яким надано право розпорядження рахунком та підписурозрахункових документів зі зразком відбитка печатки підприємства;
— копіюдокумента про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідченунотаріально або органом, що видав відповідний документ.
Банківськірахунки в іноземній валюті поділяються на:
— поточні;
— розподільчі;
— кредитні;
— депозитні(вкладні).
Поточний рахунокв іноземній валюті відкриваєтьсяпідприємству для проведення розрахунків у безготівковій та готівковій іноземнійвалюті у разі здійснення поточних операцій.
Розподільчий рахунокпризначений для попереднього зарахування коштів у іноземній валюті. Кошти, якібули зараховані на розподільчий рахунок і не підлягають продажу на міжбанківськомувалютному ринку України, розподіляються за призначенням. Гривне­вий еквівалент коштів в іноземній валюті, які булизараховані на розподільчий рахунок і згідноз чинним законодавством України під­лягаютьпродажу на міжбанківському валютному ринку, у встано­вленому порядкузараховується на поточний рахунок.
Для відкриття поточного рахунка в іноземній валютіпідприємство подає в банк ті самі документи, що і для відкриття поточногорахунка в національній валюті. Якщо поточний рахунок в іноземній валютівідкривається в тому самому банку, де відкрито поточний рахунок у національнійвалюті, підприємство подає тільки заяву про відкриття рахунка та картки зізразками підписів і відбитком печатки.
За реорганізації підприємства (злиття, перетворення,відокремлення) необхідно переоформити рахунок. Для цього підприємство подає вустанову банку такі самі документи, що і в разі створення підприємства. Якщозмінено назву підприємства, в установу банку подається заява власника рахунка,нова копія свідоцтва про державну реєстрацію та зміни до установчих документів.У разі зміни характеру діяльності власника рахунка в банк подається новийстатут (положення).
Колипідприємство ліквідується, його основний рахунок переоформлюється на ім’яліквідаційної комісії, для чого подається рішення про ліквідацію підприємства інотаріально засвідчена картка зі зразками підписів уповноважених членівліквідаційної комісії та відбитком печатки підприємства, що ліквідується.Ліквідаційна комісія вживає заходів для закриття додаткових рахунків.
Кредитні рахункив іноземній валюті відкриваються вповноваженим банком у порядку, встановленомуна договірній основі, юридичним особам — резидентам та нерезидентам — банківськимуста­новам. Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, наданих способомоплати розрахункових документів чи способом переказу кредитних коштів напоточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди.
 
1.2. ФОРМИ БЕЗГОТІВКОВИХРОЗРАХУНКІВ
 
1.2.1. Принципиорганізації розрахунків
Ефективністьфункціонування економіки в цілому і кожного окремого підприємства значною міроюзалежить від організації розрахунків.
Перший принцип безготівкових розрахунків стосується обов’язко­вогозберігання підприємствами та установами грошових коштів на рахунках в установахбанку (за винятком перехідних залишків у касі). Правовою базою для реалізаціїцього принципу є угода між підприємством і банком щодо розрахунково-касовогообслуговування.
Другий принципполягає в тім, що підприємствам надано право вибору установи банку длявідкриття рахунків усіх видів (основного й додаткового) за згодою банку.
Третій принцип— принцип самостійного (без участі банків) вибору підприємствами формирозрахунків та закріплення їх у своїх договорах та угодах. Установи банківможуть тільки пропонувати своїм клієнтам застосовувати ту чи іншу формурозрахунків, ураховуючи специфіку діяльності та конкретні умови, які можуть скластисяв процесі розрахунків.
Четвертий принцип— кошти з рахунка підприємства списуються за розпорядженням його власника.Ураховуючи можливість від­криття кількох рахунків, суб’єкт підприємницькоїдіяльності визначає один з рахунків як основний. На ньому здійснюється облікзаборгованості, яка списується безспірно.
П’ятий принцип стосується відкриття рахунків. Поточні рахунки підприємствам— суб’єктам підприємницької діяльності відкривають установи банків тільки заумови повідомлення про це податкового органу.
Шостий принципполягає в терміновому здійсненні платежів. Момент здійснення платежу має бутимаксимально наближеним до часу відвантаження товарів, виконання робіт, наданняпослуг.
Сьомий принцип: платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахункахплатника або в межах наданого банківського кредиту.
Восьмий принцип:розрахунки між суб’єктами підприємницької діяльності можуть здійснюватисьготівкою. При цьому постачальник — отримувач коштів повинен суму отриманоїготівки провести через касову книгу і повернути її в повному обсязі на свій рахуноку банк. Використання готівки, пов’язане з виплатою заробітної плати, премій, винагород,матеріальної допомоги, дивідендів, провадиться тільки через її отримання з касбанків. Такий порядок дає змогу контролювати своєчасну сплату податків, внесківта інших обов’яз­кових платежів, розмір яких залежить від фонду оплати праці.
 
1.2.2. Розрахункиплатіжними дорученнями
Платіжне доручення — це письмове доручення власника рахун­каперерахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів.
Платіжнідоручення застосовуються в розрахунках щодо місцевих, а також міжміських поставокза товари (роботи, послуги). Вони забезпечують максимальне наближення строківотримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорюютьобертання оборотних коштів; запобігають виникненню кредиторської заборгованостів покупців.
Розрахункиплатіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними операціями. Це платежідо бюджету, цільових державних фондів; платежі кредитним установам, забанківськими позичками.
Розрахункиплатіжними дорученнями здійснюються за такою схемою (рис. 1.1).
/>
Рис.1.1. Розрахункиплатіжними дорученнями
1— постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги); 2 — постачальниквиставляє рахунок-фактуру за продукцію, роботи, послуги; 3 — покупець подає добанку, що його обслуговує, платіжнедоручення; 4 — банк покупця списує з його рахунка кошти; 5 — банкпокупця повідомляє покупця — власника рахунка про списання коштів; 6 — банкпокупця передає електронним зв’язком або надсилає платіжне доручення на відповіднусуму до банку постачальника; 7 — банк постачальника (отримувача коштів) зараховуєкошти на рахунок постачальника; 8 — банк постачальника повідомляє постачальникапро надходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунка.
Платіжнедоручення банк приймає тільки в межах коштів на розрахунковому рахунку, крімдоручень на перерахування до бюджету сум податків, зборів, обов’язковихплатежів і внесків до державних цільових фондів.
Якщопостачальник (отримувач коштів) не має рахунка в банку або розрахунки міжпостачальником і покупцем платіжним дорученням неможливі, підприємство може виконатирозрахунок гарантованим платіжним дорученням через підприємства зв’язку. Гарантованіплатіжні доручення застосовуються у разі переказу коштів на виплату заробітноїплати працівникам, що заготовляють сільськогосподарську продукцію в населенихпунктах, де відсутні банківські установи.
Так само переказують окремимгромадянам пенсії, заробітну плату, авторський гонорар, витрати, пов’язані звідрядженням, тощо. У таких випадках підприємство-платник виписує платіжнедоручення, де визначено призначення вказаної суми, на підприємство зв’язку іпередає його в банк. До доручення додаються бланки заповнених грошових переказівна отримувачів і загальний список отримувачів грошей.
Розрахункиплатіжними дорученнями мають ряд позитивних сторін у порівнянні з іншимиформами розрахунків, а саме:
— відносно простий і швидкийдокументооборот;
— прискорення руху коштів;
— можливість використання даної форми розрахунківза нетоварних платежів.
 
1.2.3. Розрахункиплатіжними вимогами-дорученнями
Платіжні вимоги-доручення— це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин.Верхня частина — вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупцясплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина — дорученняпокупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказатиналежну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника. Цей розрахунковийдокумент заповнює поста­чальник (отримувач грошових коштів) і направляє покупцеві(платнику коштів). Покупець (платник коштів), коли він згоден оплатити товар(роботи, послуги), заповнює нижню частину цього документа і направляє його усвій банк (банк, який його обслуговує) для переказу акцептованої суми нарозрахунковий рахунок постачальника.
Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуютьсяпереважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матері­альні цінності, виконані роботи, надані послуги. Їх незастосовують стосовно розрахунків претензійного характеру навіть тоді, коливони випливають із реальних відносин щодо поставки товарів і надання послуг.
Розрахункиплатіжними вимогами-дорученнями можуть бути з акцептом або без акцепту.Платники мають право повністю відмовитися від акцепту платіжноївимоги-доручення, коли товари (послуги) не було замовлено; коли товаривідвантажено не на погоджену адресу; коли їх доставлено з порушенням строку;коли вони недобро­якісні, некомплектні; коли не погоджено ціну товару. Частковавід­мова від акцепту платіжної вимоги-доручення можлива тоді, коли поряд іззамовленими відвантажено і якісь додаткові товари; коли документальновстановлено наявність недоброякісної або неуком­плектованої частини товарів; уразі завищення цін, арифметичних помилок у товарно-транспортних документахтощо.
Основоювідмови від акцепту може бути також порушення умов контрактів (угод). Про відмовувід акцепту платник зобов’язаний у встановлений строк повідомити банк іпостачальника, зазначивши причини відмови. Відмова від акцепту не приймаєтьсябанком, якщо її недостатньо мотивовано або мотиви суперечать законодавству чиінструкціям банку. Розрахунок за допомогою платіжної вимоги-дорученняздійснюється за схемою рис. 2.2.
/>
Рис.2.2. Розрахунок платіжною вимогою-дорученням
1 —постачальник відвантажує продукцію покупцеві; 2 — разом з документами навідвантажену продукцію постачальник передає платіжну вимогу-доручення наоплату; 3 — покупець передає платіжну вимогу-доручення в банк, який йогообслуговує, для переказу коштів; 4 — банк покупця (платникакоштів) списує з рахунка покупця кошти; 5 — банк покупця сповіщає випискоюпокупця — власника рахунка про списання коштів з його розрахунковогорахунка; 6 — банк покупця направляє в банк постачальника платіжнувимогу-доручення; 7 — банк постачальника зараховує кошти на рахунокпостачальника (отримувача коштів); 8 — банк постачальника сповіщаєпостачальника (власника рахунка) про надходження коштів на рахунок (випискоюз розрахункового рахунка).
Розглянутаформа розрахунків об’єднує розрахунки платіжними дорученнями і платіжними вимогами-дорученнями.
Позитивніїї якості полягають у такому: вона більше відповідає фінансовим та господарськимінтересам постачальників і покупців; зміцнює договірні відносини в господарстві;прискорює оформлення розрахункових документів; платіж здійснюється за згодоюплатника після попередньої перевірки розрахункових і товарно-транспортнихдокументів постачальника.
 
1.2.4. Розрахунки чеками
Чек — письмоверозпорядження платника своєму банку сплатити зі свого рахунка пред’явнику чекавідповідну грошову суму.
Урозрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки. Для отриманняготівки з рахунків у банківських установах використовуються грошові чеки.
Розрахунковий чек— це документ стандартної форми з дорученням чекодавцясвоєму банкові переказати кошти на рахунок пред’явника чека (отримувачакоштів). Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. Навідміну від платіжного доручення чекпередається платником підприємству — отримувачу платежу безпосередньопід час здійснення господарської операції. Отри­мувач платежу подає чек у свійбанк для оплати.
Існуєкілька видів розрахункових чеків: акцептовані, не акцептовані банком, з лімітованихі нелімітованих книжок. Останні застосовуються у місцевих розрахунках заотримані товари, надані по­слуги, у постійних розрахунках з транспортнимиорганізаціями (оплата фрахту), з підприємствами зв’язку.
Грошові чекизастосовуються тільки для отримання підприємствамиз рахунків у банківських установах готівки для виплати заробіт­ноїплати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарськівитрати.
Платникомпо чеку завжди є банк або інша кредитна установа. Право чекодавця — звертатисядо банку з вимогою щодо оплати чека; обов’язок банку — виконати цю вимогу,виходячи з угоди між банком і клієнтом. Відповідно до чекової угоди клієнтудозволяється використовувати його власні, а також залучені кошти для оплатисвоїх чеків. Банк сплачує готівкою або безготівковим переказом коштів з рахункачекодавця на рахунок пред’явника чека.
Чек як грошовий документ короткострокової дії не маєстатусу законного платіжного засобу. Обіг чеків не регулюється законодав­ством,а визначається потребою комерційного обороту. Через це роз­рахунки чеками маютьумовний характер: видача боржником чека ще не означає оплати його зобов’язаньперед кредитором. Зобов’язання погашається тільки після повної оплати чека банком-платником.
Чековаформа розрахунків потребує від банківської установи до­тримання відповіднихправил: банк зобов’язаний упевнитися в достовірності чека (форма, термін дії,відсутність виправлень, відповідність підпису чекодавця зразку підпису, який єв банківській установі). Чек може бути оплачений тільки тій особі, яку вказанов ньому (іменний чек); або пред’явнику, коли чек видано на пред’явника.Чекодавець не тільки несе відповідальність за оплату чека банком-платником, а йзобов’язаний забезпечити цей платіж, заздалегідь надавши банку необхідні коштидля покриття своїх чеків (кошти на рахунку чекодавця чи кредит). За видачу чекабез покриття чекодавець несе відповідальність. Банк-платник, підпис якого начеку відсутній, як правило, не несе відповідальності перед власником чека зайого оплату, крім випадків, коли чек банком акцептовано.
Розрахунокчеком здійснюється за схемою, наведеною на рис. 1.3.
/>
Рис.1.3. Розрахунок чеком
1 — постачальник передає товар покупцеві; 2 — покупецьпередає чек постачальнику; 3 — постачальник передаєчек у свій банк; 4 — банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця;5 — банк платника списує кошти з рахунка покупця товару; 6 — банк платникаповідомляє платника про списання коштів; 7 — банк платника переказує банкупостачальника відповідні кошти; 8 — банк постачальника зараховує кошти нарахунок постачальника; 9 — банк постачальника повідомляє постачальника прозарахування коштів на його рахунок.
Чековаформа розрахунків має певні переваги перед іншими формами. Це, передовсім,відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника,що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості. Принциповими недоліками такоїформи розрахунків є недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавцяможе не бути потрібних коштів; неможливість розрахунків чеками на велику суму;складність оформлення чека.
 
1.2.5. Розрахункиакредитивами
Акредитив— церозрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснитиза рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товарно-транспортнихдокументів за відвантажений товар.
Акредитивзастосовується в розрахунках між постачальниками і покупцями. Документипостачальника оплачуються банком тільки на умовах, передбачених в акредитивнійзаяві покупця.
Коливикористовують акредитивну форму розрахунків, оплата документів за відвантаженийтовар, надані послуги здійснюється або в банківській установі постачальника зарахунок коштів платника, там задепонованих для цієї мети, або в банку платника— так званий гарантований акредитив. Акредитивна форма розрахунку гарантуєплатіж постачальнику. Ця форма розрахунків застосовується за наявності угодиміж постачальником і платником щодо такої форми розрахунків.
Постачальникподає в банк, що його обслуговує, заяву із зазначенням умов використаннязадепонованих коштів (власних або залучених). Акредитив відкривається для розрахунківтільки з одним конкретним постачальником. Його не можна використовувати длярозрахунків з іншими постачальниками чи для виплати грошей готівкою. Чинністьакредитива, як правило, не перевищує 15 днів з моменту відкриття. Платникунадано право змінювати умови акредитива, достроково відкликати невикористанікошти. Після повідо­млення про відкриттяакредитива постачальник відвантажує товар і не пізніше трьох робочих днів післяцього подає в установу банку реєстри рахунків і транспортні або інші документи,які підтверджують відвантаження. Коли документи відповідають умовам акредитива,кошти того самого дня зараховуються на рахунок постачальника.
Існуєкілька видів акредитивів.
Покритий — цетакий акредитив, який передбачає попереднє депонування коштів. У цьому разібанк платника (банк-емітент) списує кошти з розрахункового рахунка платника іпереказує ці кошти в банк постачальника (банк-виконавець) на окремий балансовийрахунок «Акредитив».
Депонуваннякоштів в установі банку постачальника можна здійснити також і за рахуноккредиту, отриманого платником у банку-емітенті. Проте для кожного конкретногоакредитива можна використати тільки одне джерело платежу, тобто виставлятиакредитив частково за рахунок власних коштів, а частково за рахунок кредиту недозволяється.
Непокритий — це акредитив, коли платежі постачальнику гаран­туєбанк. У такому разі платник звертається до свого банку з клопотанням виставитидля нього гарантований акредитив. Таке клопотання банк-емітент задовольняєтільки стосовно платоспроможних клієнтів і заумови встановлення між клієнтом і банком, який відкриває акредитив, кореспондентськихвідносин.
Відкриваючигарантований акредитив, банк-емітент дає банку-виконавцю право списуватиплатежі на користь постачальника — отримувача коштів зі свого кореспондентськогорахунка.
Відзивний — це акредитив, який може бути змінений або анульованийбанком-емітентом на вимогу покупця без попереднього погодження з постачальником.Але банк-виконавець повинен оплатити документи, які були виставлені постачальникомі прийняті банком, до отри­мання останнім повідомлення про зміну чи анулюванняакредитива.
Безвідзивний — цеакредитив, який не можна змінити або анулювати без згоди постачальника, накористь котрого було відкрито акредитив.
Використанняакредитивної форми розрахунків обумовлюється в угоді між постачальником іпокупцем, в якій указують конкретні умови розрахунків за акредитивом, строкйого дії, вид акредитива, спосіб його виконання, банк постачальника і покупця.
Підставою для відкриттяакредитива платником є повідомлення постачальника про готовність довідвантаження товару. Для від­криття акредитива платник подає в банк заявувстановленого зразка з необхідними реквізитами (номер договору, згідно з якимвідкрив­ається акредитив; термін чинності акредитива; рахунок платника і банк,який його обслуговує; документи, згідно з якими здійснюються виплати заакредитивом; строк їх подання; вид акредитива та сума акредитива).
Закриттяакредитива в банку постачальника здійснюється:
назаяву постачальника щодо відмови від дальшого використання акредитива дозакінчення терміну його чинності;
післязакінчення терміну чинності акредитива;
на заявупокупця про відкликання акредитива повністю або частково.
Акредитивзакривається в день отримання повідомлення від банку-емітента.
Невикористанасума акредитива повертається банку платника для зарахування на рахунок, з якогодепонувалися кошти.
Схемуздійснення рахунків з використанням акредитивної форми наведено на рис. 1.4.
/>
Рис.1.4. Розрахунок звикористанням акредитива
1— покупець доручає банку, що його обслуговує, відкрити акредитив; 2 — банкпокупця відкриває акредитив;3 — банк покупця сповіщає покупця про відкриття акредитива; 4 — банкпокупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива постачальнику наконкретну суму; 5 — банк постачальникасповіщає постачальника про відкриття акредитива; 6 — відвантаженнятовару; 7 — покупець повідомляє банк про виконання умови акредитива,тобто дає наказ на розкриття акредитива; 8 — банк покупця переказує банкупостачальника суму коштів з акредитива; 9 —банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачаль­ника; 10 — банкпостачальника повідомляє про це свого клієнта.
Акредитивнаформа розрахунку дає постачальнику впевненість, що відвантажений товар будесвоєчасно оплачено.
Дляпостачальників (отримувачів коштів) акредитивна форма розрахунків надійна,відносно проста і приваблива, оскільки гарантує оплату.
Покупцямрозрахунки з використанням акредитива не вигідні, бо на певний час коштивилучаються з обороту, що погіршує фінансове становище підприємств-покупців.
1.2.6. Вексельна формарозрахунків
Вексельна форма розрахунків— це розрахунки між постачальником (отримувачемкоштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюютьсявекселем.
Вексель— це письмове безумовне зобов’язання, боргова роз­писка стандартної форми, щодає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, якавидала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.
Правовою основою вексельногообігу в Україні є законодавчі, нормативні акти, розроблені згідно з положеннямЄдиного вексельного закону, ухваленого Женевською вексельною конвенцією 1930 року.
Першимреальним кроком на шляху відродження векселя в Україні була ухвала 18 червня1991 р. Верховною Радою України Закону «Про цінні папери та фондову біржу». У1992 році Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про застосування векселів вгосподарчому обороті України».
Застосуванняцих двох нормативних актів значно розширило можливості правового регулюваннявексельного обігу.
Порядзі створенням нормативної бази, що регулює вексельний обіг, видаються нормативніакти, спрямовані на розвиток цієї форми розрахунків.
Дальшимкроком щодо впровадження векселя як інструмента фінансово-господарської діяльностіпідприємства став Указ Прези­дента України «Про випуск та обіг векселів дляпокриття взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності» від 14.09.94р.
ЦимУказом було запроваджено в господарську діяльність під­приємства простийтоварний вексель. Його можна було застосовувати як засіб оформлення взаємноїзаборгованості суб’єктів підприємницької діяльності.
Порядокпроведення заліку взаємної заборгованості з використанням векселів включає чотириетапи:
— оформленнята облік платіжних документів;
— проведеннязаліку взаємної заборгованості;
— вексельнеоформлення прострочених заборгованостей;
— дальшіоперації з векселями.
Однакокремі питання вексельного обігу в Україні залишаються ще недостатньо визначеними.
З метою розширення сфери обігу векселів 26 липня 1995 рокубув виданий Указ Президента України «Про розширення сфери обігу векселів», якийпередбачав скасування обмежень стосовно розміру суми зобов’язань на одинвексель. Розмір зобов’язань встановлювався за згодою суб’єктів підприємницькоїдіяльності.
Отже,в Україні вже закладено законодавчі основи застосування векселів у розрахункахміж постачальниками та покупцями.
Засвоєю суттю вексель є абстрактним борговим зобов’язанням. Його абстрактністьполягає в тім, що він не обумовлений поперед­нім виконанням будь-якихдоговірних зобов’язань.

Приклад 1.
Підприємство А (покупець) уклалоугоду з підприємством Б на поставку товару. Розрахунок за угодою здійснюєтьсявекселем, який підприємство А виписує на користь підприємства Б (продавця).Підприємство Б чомусь не виконало своїх зобов’язань за угодою. У цьому разіпідприємство А не звільняється від обов’язків сплатити за векселем і не можескористатися фактом невиконання продавцем своїх зобов’язань за угодою для несплатиза векселем. Підприємство Б також не втрачає права вимоги за векселем. У цьомуполягає основна властивість векселя — вексельна сила — право безумовної вимогиплатежу від усіх зобов’язаних за векселем осіб.
Знаведеного прикладу випливає, що вексель — це грошове зобов’язання, тобтогрошовий документ зі строго визначеним відпо­відним набором реквізитів. Цеозначає, що векселем є тільки той документ, який уміщує всі необхідні реквізитивекселя, визначені Положенням про переказний і простий векселі.
Векселі наоснові взаємної довіри суб’єктів ринкових відносин функціонують в обігу якрозрахунковий засіб, боргове зобов’язання та як різновид цінних паперів, що маєзначні переваги над паперовими грішми. Ці особливості накладають специфічнийвідбиток на сферу обігу векселів у порівнянні з іншими цінними паперами.Зокрема, векселі не знецінюються, в обігу перебувають визначений договором час,скорочують потреби в готівці, зменшують витрати грошового обороту і прискорюютьйого. Предметом вексельного зобов’язання можуть бути тільки гроші.
Розвитоккредитних інститутів обумовлений можливістю негайного обертання борговихзобов’язань на гроші, що передбачає, у свою чергу, переказування даних зобов’язаньтретім особам у простій та надійній формі. Вексель, що відповідає саме цимвимогам, є зручним інструментом для руху кредитів.
Той,хто дає кредит в обмін на вексель, за необхідності може обер­нути його нагроші, переказуючи вексель як іншим особам, так і банку з умовою надання знижкиз номіналу. Один вексель у процесі свого обігу здатний погасити цілу низкугрошових зобов’язань[1].
Векселі,які застосовуються в господарському обороті як в Україні, так і в міжнароднихрозрахунках, досить різноманітні. Векселі різняться за емітентом, угодами, яківони обслуговують, суб’єктом, що здійснює оплату, наявністю застави, порядкомоплати, можливістю передавання іншій особі, місцем платежу, формою пред’явленнята іншими ознаками. Класифікацію векселів за різними ознаками зображено на рис.2.6.
Векселі казначейські— один із видів державних цінних паперів, які випускаються для покриттявидатків державного бюджету. Вони можуть бути використані:
— дляздійснення розрахунків;
— длязарахування сплати податків до державного бюджету;
— якзастава для забезпечення інших платежів та кредитів.
Векселедавцемі, відповідно, платником за казначейськими векселями є Головне управлінняДержавного казначейства. Такі векселі видаються на пред’явника зі строкомплатежу не більше одного року.
/>
Рис.1.6. Класифікаціявекселів
 
Приватні векселіемітуються корпораціями, фінансовими групами, комерційними банками.Спеціального забезпечення ці папери не мають. Як гарантія їхньої надійності виступаєрейтинг векселедавця, стабільність його фінансового стану та авторитет на ринкуцінних паперів.
Фінансовий вексель має в своїй основі депозитну природу. Якщо класичний вексельвидається за реальної товарної угоди, то фінансовий в основному використовуєтьсядля мобілізації грошових ресурсів.
Товарний (комерційний) вексель використовується для кредитування торговельних операцій.Він визначає умови погашення векселедавцем-боржником своїх обов’язків передпостачальником-креди­тором за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи.
Простий (соло-вексель)виписується і підписується покупцем (векселедавцем) і є його борговимзобов’язанням оплатити кредитору вказану суму в установлений час. Тобто,оформляючи простий вексель, векселедавець є платником. Підписавши простий вексель,він стає на певний строк боржником особи, указаної у векселі. Векселедавецьбере на себе зобов’язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей уточно зафіксований час у майбутньому або в час, визначений власником векселя.
Обігпростого векселя здійснюється за схемою, наведеною на рис. 1.7.
/>
Рис.1.7. Простий вексельнийобіг
1 — векселедавець (покупець)передає вексель; 2 — власник векселя (ремітент) пред’являє вексель до акцепту;3 — векселедавець погашає вексель і передає його ремітенту; 4 — власник векселя(ремітент) вручає погашений вексель векселедавцеві.
Нині вУкраїні прості векселі набувають певної популярності. Вони використовуються длязалучення тимчасово вільних грошових коштів. Банківські установи активновикористовують прості векселі для залучення коштів, бо вексель має перевагуперед ощадним сертифікатом, оскільки він більш ліквідний. Це означає, щовласник векселя має можливість розрахуватися зі своїми кредиторами не тількигрошима, а й векселем за відвантажені товари і надані послуги або дострокововрахувати вексель.
Важливаособливість векселя полягає в тім, що його можна використати як засіб платежу.Фінансово-кредитні установи використовують «розрахунковий» вексель. Розрахунковийвексель — це вексель, який купують з дисконтом для покриття кредиторської забор­гованостіперед векселедавцем у розмірі вексельної суми. Сутність такої операції в тім,що різниця між ціною покупки векселя і вексельною сумою стає доходом.
Утаких операціях використовують векселі надійних банків або транспортних підприємств.Векселі цих підприємств купують з метою дострокового погашення кредиторськоїзаборгованості перед векселедавцем. Тому до таких векселів додають гарантованілисти із зобов’язанням векселедавця достроково погасити вексель у рахуноккредиторської заборгованості власника векселя перед векселедавцем за отриманіостаннім товари і надані послуги.
Операціїз такими векселями вважають найбільш дохідними.

Приклад 2.
Підприємство має кредиторськузаборгованість перед акціонерним товариством «А» у розмірі 300 тис. грн. Нафондовому ринку курсова вартість векселя акціонерного товариства «А» становить25% від номінальної вартості. Отже, підприємству-боржнику вигідно придбативексель номінальною вартістю 300 тис. грн. усього за
75 тис. грн. і отримати дохід або економію від погашення кредиторської заборгованостів розмірі 225 тис. грн.
Перевага простого векселя — удосить простих правилах його обігу. У простому векселі векселедавець є прямимборжником і він зобов’язаний за простим векселем так само, як і акцептант запереказним векселем. Виходячи з цього простий вексель акцептувати не потрібно.
Переказний вексель(тратта) — це документ, який регулює вексельні відносини трьох сторін:кредитора (трасанта), боржника (трасата) і отримувача платежу (ремітента).Такий вексель виписує та підписує кредитор (трасант).
Трасант — особа, щовидає тратту, тобто переказує свій платіж на іншу особу. Переказний вексельозначає наказ трасату — особі-боржнику векселедавця — сплатити в установленийтермін визначену у векселі суму третій особі (ремітенту) або пред’явникутратти.
Ремітент — власникпереказного векселя. Ним може бути під­приємство або банк, що утримує на своюкористь відповідний відсоток від суми платежу — комісійну винагороду за наданубанком послугу щодо переказу вказаної у векселі суми у встановлений термін зрахунка векселедавця на рахунок власника векселя.
Суть цихвідносин полягає в такому: трасант виписує (трасирує) вексель на трасата звимогою сплатити відповідну суму ремітенту у відповідному місці у відповіднийстрок.

Приклад 3.
Підприємство А отримує кредит в установі банку длявиробництва відповідної продукції. Споживачем цієї продукції є підприємство Б.Відносини трьох сторін (банк, підприємство А і підприємство Б) можуть бути оформленіпереказним векселем за такою схемою (рис. 1.8).
/>
Рис.1.8. Переказнийвексельний обіг
1 —підприємство А трасирує переказний вексель на користь банку з метою погашеннякредиту; 2 — банк надає підприємству суму кредиту; 3 — підприємство А відвантажилотовар підприємству Б; 4 — банк пред’являє підприємству Б вексель для акцепту; 5— трасат сплачує гроші банку за векселем.
Розглянемоцю схему. Підприємство А трасирує переказний вексель з пропозицією допідприємства Б сплатити банку відповідну суму, тобто суму кредиту, якупідприємство А взяло в установі банку на відповідний строк.
Переказнийвексель передається підприємством А банку з метою погашення отриманого кредиту.За згоди банку прийняти такий вексель кредит буде вважатися погашеним. Апідприємство А з цього моменту несе умовну відповідальність перед трасатом заплатіж за векселем. Банк пред’являє підприємству Б вексель для акцепту. У разійого акцепту підприємство Б стає прямим боржником за переказним векселем.
Вексельнийобіг із опротестуванням векселя і призначенням посередника здійснюється за схемоюрис. 2.9.
Забезпечений вексель — це вексель, гарантований заставою, яка надається кредиторові,банку або продавцю доти, доки борг не буде сплачено. Заставою може бути дебіторськазаборгованість, товарні запаси, цінні папери, основні виробничі засоби, обладнання.
Векселі на пред’явника— це такі векселі, що оплачуються негайно після прийняття їх дебітором.Вексель, що оплачується в термін, указаний у документі, називається строковим.
Доміцильований вексель — це такий, у якому застережено, що даний вексель підлягаєсплаті третьою особою — доміцилянтом за місцем проживання платника (або в іншомумісці). Конкретне місце платежу вказується на векселі векселедавцем іпред’являється до оплати доміцилянту, який не є відповідальною особою завекселем, тобто не несе жодної відповідальності, якщо платіж не буде здійснено.
/>
Рис.12.9. Вексельний обіг ізопротестуванням векселя і призначенням
посередника для задоволення претензій власника векселя
1— видача векселя; 2, 3 — передача права за векселем (індосація); 4 — перепоручительствоза векселем (перепоручительний індосамент); 5 — пред’явлення векселя до акцепту(презентація); 6 — підтвердження акцепту; 7 — пред’явлення векселя до платежу;8 — відмова від платежу за векселем; 9 — опротестування векселя; 10 — нотаріальнавимога щодо сплати за векселем; 11 — відмовавід нотаріальної вимоги щодо сплати за векселем; 12 — пов­торне опротестування; 13, 14 — повернення опротестованоговекселя; 16 — призначення посередника;17 — здійснення платежу за векселем; 18 — вручення оплаченого векселя (з роз­пискоюв отриманні платежу).
Доміцилювання переказноговекселя може інколи підвищити його внутрішню вартість, тому що усуває труднощі,що могли б виникнути в разі здійснення платежу в іншому місці.
Вексельможе існувати в паперовій або безпаперовій формі — як записи на електроннихрахунках.
1.3.РОЗРАХУНКОВО-ПЛАТІЖНА ДИСЦИПЛІНА ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬПІДПРИЄМСТВ
 
Розрахункова дисциплінапередбачає зобов’язання суб’єктів господарювання дотримуватися встановленихправил проведення розрахункових операцій.
Розрахунковадисципліна базується на виконанні основних принципів здійснення грошових розрахунків(див. 1.2.1).
Дотриманнярозрахункової дисципліни сприяє прискоренню кругообороту коштів і зміцненню фінансовогостану підприємства. Порушення розрахункової дисципліни може бути наслідкомнезадовільної роботи фінансових служб підприємства, а також складногофінансового становища підприємств.
Платіжна дисциплінапередбачає здійснення підприємствами платежів за фінансовими зобов’язаннями вповному обсязі та у встановлені строки.
Отже,забезпечення розрахунково-платіжної дисципліни залежить від фінансового станусуб’єктів господарювання і водночас впливає на їх фінансовий стан.
Запорушення підприємствами розрахунково-платіжної дисципліни до них можуть бутивжиті санкції.
Санкцію вгосподарських відносинах слід розглядати як примусову міру покарання, щозастосовується за порушення встановленого порядку здійсненнягосподарсько-фінансової діяльності. Застосування санкцій спрямовано назміцнення договірної, кредитної, розрахункової, фінансової дисципліни іполіпшення роботи економічного суб’єкта.
Залежновід того, які суб’єкти застосовують санкції, останні поділяються на договірні,банківські (кредитні), фінансові.
Договірні санкціїспрямовані на забезпечення повного й безумовного виконання господарських угод.Такі санкції застосовуються у вигляді сплати неустойки, яка визначається увідсотках до суми невиконаного зобов’язання.
Банківські (кредитні) санкціїзастосовуються до підприємств за порушення ними кредитної дисципліни; занезадовільний стан обліку і звітності; нецільове використання кредитних ресурсів;порушення планових строків уведення об’єктів, на які отримано кредит, вексплуатацію; за несвоєчасне повернення отриманих кредитів.
Передзастосуванням кредитних санкцій банк може виставити вимогу підприємствуліквідувати недоліки і порушення, які були виявлені в процесі аналізудіяльності підприємства, а також проведення поточних кредитних і розрахунковихоперацій.
Фінансовісанкції застосовуються за порушення суб’єктами господарювання фінансовоїдисципліни. Вони застосовуються державними органами, податковими адміністраціями.
Фінансовісанкції визначено Законом України «Про державну податкову службу в Україні», атакож законами, які регулюють фінансові відносини підприємства щодо сплатиокремих податків і зборів (обов’язкових відрахувань).
Відповіднодо Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» платники податку, що неподали або подали несвоєчасно в податковий орган декларацію про прибуток,розрахунок податку на прибуток, платіжне доручення на перерахування податку добюджету, сплачують штраф у розмірі 10% суми нарахованого податку за кожний випадоктакого порушення.
Якщонеподання або несвоєчасне подання цих документів є наслідком поштової затримки,то фінансові санкції, визначені податковим органом, будуть застосовані, але платникподатку має право оскаржити це рішення в судовому порядку.
Названимзаконом запроваджено нову фінансову санкцію. Платники податку, що не мають намомент перевірки податковим органом бухгалтерських звітів та балансів, деклараційта розрахунків, пов’язаних із нарахуванням та сплатою податку за відповідніперіоди, сплачують штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян за одноразове порушення.
Якщоплатник податку протягом наступного 12-місячного податкового періоду припускаєпорушення вдруге, то він сплачує штраф у сумі десяти неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян, помножених на кількість таких порушень.
Уразі приховування або заниження сум податку платник податку сплачує суму донарахованогоподатковим органом податку, штраф у розмірі 30% від суми донарахованого податку(недоїмки) та пені, обчисленої з розрахунку 120% облікової ставки НБУ, що діялана момент сплати. Пеня нараховується на повну суму недоїмки (без урахуванняштрафів) за весь її строк.
Підчас перевірки платника податку податковим органом можуть бути виявлені випадкиарифметичних помилок або описок, що призвело до заниження суми загальних зобов’язаньплатника податку за відповідний період. У такому разі сума донарахованої недоплати(недоїмки) та штрафних санкцій сплачується платником податку самостійно встроки, передбачені законодавством.
Сумифінансових санкцій за порушення законодавства з оподаткування мають бутиперераховані до бюджетів та на спеціальний рахунок державних податковихадміністрацій підприємствами, уста­новами та організаціями в десятиденний строкіз дня складання акта перевірки.
Незастосовуються штрафні санкції до платників податку, які до початку перевіркиподатковим органом виявили факт заниження оподаткованого прибутку, письмово повідомилипро це податковий орган та сплатили суму недоплати, а також пеню, нараховану наповну суму недоплати за весь строк.
Крімтого, згідно з Указом Президента України від 12.06.95 р. № 336/95 «Про застосуванняштрафних санкцій за порушення норм по регулюванню обігу готівки» з наступнимизмінами і доповненнями застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів:
— за перевищення встановлених лімітів залишкуготівки в касі — у двократному розмірі суминадлімітної готівки;
— занеповно відображену або зовсім не відображену готівку в касі — у п’ятикратномурозмірі цієї суми.
Заневстановлення банком підприємству ліміту залишку готівки в касі до установибанку застосовується штраф у п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуванихдоходів громадян за кожний випадок.
Застосуваннясанкцій у цілому позитивно впливає на зміцнення розрахунково-платіжної дисципліни суб’єктів господарювання. Протедійовість цього впливу залежить від кількох обставин. По-перше, цевизначення джерела сплати штрафів. Нині всі штрафи, пені сплачуються суб’єктамигосподарювання за рахунок прибутку, що залишається в їхньому розпорядженніпісля сплати податків. Отже, штрафи безпосередньо впливають на формуваннячистого прибутку підприємств, їхніх фінансових ресурсів.
По-друге, цевстановлення розміру штрафів за порушення розрахунково-платіжної дисципліни танаявність чіткого переліку тих порушень, за які застосовуються відповідніштрафи. Розмір штрафів має бути достатнім для створення відповідальностісуб’єктів господарювання. Водночас вони не повинні бути надмірно високими.
По-третє, це обов’язковість застосування штрафних санкцій, аотже, стягнення штрафів. Щодо банківських і фінансових санкцій, то вони, як правило,застосовуються в обов’язковому порядку. Що ж до санкцій, які визначені запорушення господарських договорів підприємствами, то їх застосування не завждивважають обов’яз­ковим. Суб’єкти господарювання можуть не застосовувати штрафнісанкції у взаємовідносинах між собою. Це зумовлено тим, що отриманіпідприємством штрафи збільшують суму оподатковуваного прибутку.
Крімсанкцій, до суб’єктів підприємницької діяльності може бути застосований і адміністративнийштраф. Його слід розглядати як вид адміністративного стягнення, яке застосовуєтьсядо особи за здійснення нею правопорушення, передбаченого Кодексом проадміністративні правопорушення.
Доадміністративних стягнень належать:
— конфіскаціяпредмета, грошей, отриманих унаслідок здійснення адміністративного правопорушення;
— позбавленняспеціального права, яке надано окремому громадянину;
— виправніроботи;
— адміністративнийарешт;
— попередженнятощо.
Так,умисне ухилення від сплати податку на прибуток, що здійснила посадова особапідприємства, незалежно від форми його власності, якщо ці дії призвели доненадходження в бюджет коштів у значних розмірах, карається виправними роботамистроком до двох років або позбавленням права обіймати певні посади, чи штрафомдо трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (на сьогодні цестановить 5100 грн.). «Значний розмір» ненадходження суми податку трактуєтьсяяк сума, що у сто і більше разів перевищує встановлений законодавствомнеоподатковуваний мінімум доходів громадян.

ТЕСТИ ДО РОЗДІЛУ
 
ТЕСТ 1. Грошовий оборот — це…
1.Формування й розподіл грошових фондів.
2.Розподіл виручки від реалізації продукції.
3.Виявлення сутності грошей у русі.
4.Виробництво і реалізація продукції.
5.Немає правильної відповіді.
 
ТЕСТ 2. Безготівкові розрахунки — це…
1.Розрахунки, які здійснюються готівкою.
2.Розрахунки за бартером.
3.Розрахунки за допомогою чеків.
4. Розрахунки, які здійснюються задопомогою записів на рахунках у банках.
5. Немає правильної відповіді.
 
ТЕСТ 3. Платіжнедоручення — це…
1. Документ, що містить дорученнячекодавця банку стосовно перерахування з його рахунка певної суми.
2. Письмове боргове зобов’язання, якедає право вимагати від боржника сплати відповідної суми.
3. Письмове доручення власника рахункапереказати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів.
4. Комбінований документ, який міститьвимогу постачальника та доручення платника.
5.Немає правильної відповіді.

ТЕСТ 4.Знайдіть у правій колонці правильне визначення кожного виду розрахунків:
 
А. Розрахунки за товарними операціями. 1) розрахунки підприємства з бюджетом;
Б. Розрахунки за нетоварними операціями. 2) платежі за виконані роботи, послуги; 3) обов’язкові відрахування в державні цільові фонди; 4) розрахунки з кредитними установами; 5) платежі за відвантажену продукцію.
 
ТЕСТ 5. «Вексель» — це…
1.Доручення банку-покупця банку постачальника здійснити оплату рахунків постачальника.
2.Письмове зобов’язання відповідної форми, яке надає право його власнику вимагатисплати відповідної суми у відповідний термін.
3.Форма розрахунку, за якої банк-емітент на доручення свого клієнта повиненздійснити платіж.
4.Комбінований документ, який містить вимогу постачальника і доручення платника.
5.Немає правильної відповіді.
 
ТЕСТ 6. Акредитив — це…
1.Форма розрахунку, за якої банк-емітент на доручення свого клієнта повиненздійснити платіж третій особі.
2. Розрахунковий документ з дорученням однієї кредитноїустанови іншій здійснити оплату за рахунок спеціально задепонованих коштів.
3.Розрахунковий документ, що містить доручення чекодавця банкові стосовноздійснення платежу.
4.Розрахунковий документ, що містить вимогу постачальника та доручення платника.
5.Немає правильної відповіді.
ТЕСТ 7. Якщо покупець (платник) заздалегідь депонуєкошти для розрахунку з постачальником, тоді такий акредитив слід вважати…
1.Безвідзивним.
2.Непокритим.
3.Акцептованим.
4.Покритим.
5.Немає правильної відповіді.
 
ТЕСТ 8. Непокритий акредитив — це акредитив…
1.Який не може бути змінений або анульований без згоди постачальника, для якоговін був відкритий.
2.Який може бути анульований банком-емітентом без попередньої згоди з постачальником.
3.За яким платежі постачальнику гарантує банк.
4.Немає правильної відповіді.
 
ТЕСТ 9. Переказнийакредитив — це…
1)коли платежі постачальнику гарантує банк;
2)коли передбачається депонування коштів;
3) колибанк-емітент на доручення свого клієнта повинен виконати платіж третій особі;
4)немає правильної відповіді.

ТЕСТ 10. Знайдіть управій колонці правильні визначення таких термінів:
ААкредитив відзивний — це такий, що його... 1) можна змінити або анулювати без згоди постачальника; 2) не можна змінити або анулювати без попереднього погодження з постачальником; 3) гарантує банк; 4) немає правильної відповіді.
БАкредитив безвідзивний — це такий, що... 1) може бути анульований чи змінений, але тільки після згоди продавця, для якого його було відкрито; 2) для нього попередньо резервуються кошти на окремому рахунку; 3) може бути анульований чи змінений з ініціативи платника або банку-емітента, але без згоди постачальника; 4) немає правильної відповіді.
 
ТЕСТ 11. Вексельна форма розрахунків — це…
1.Розрахунки між постачальником і платником за товари (послуги) з відстрочкоюплатежу.
2.Письмове розпорядження власника рахунка банку перерахувати відповідну суму зісвого рахунка на рахунок отримувача коштів.
3.Розрахунки між постачальником і платником за товари (послуги) з відстрочкоюплатежу на підставі спеціального документа.
4.Немає правильної відповіді.
 
ТЕСТ 12. Знайдіть у правій колонці правильневизначення таких термінів:А
Трасант— це особа, яка…
1) євласником векселя;
2) переказуєсвій платіж на іншу особу;
3)має вексельні повноваження;
4)є платником за векселем;
5)немає правильної відповіді.Б
Трасат— це особа, яка…
1) видалапереказний вексель;
2) зобов’язанасплатити за переказним векселем;
3)переказує свій платіж на іншу особу;
4)немає правильної відповіді.В
Індосат— це …
1) першийвласник переказного векселя;
2) платникза векселем;
3)останній власник векселя;
4)немає правильної відповіді.
 
ТЕСТ 13. Доміцильований вексель — це вексель,…
1)який сплачується негайно;
2)в якому вказано конкретне місце платежу;
3)який існує в безпаперовій формі;
4)який існує тільки в паперовій формі;
/>5)немає правильної відповіді.
 
ТЕСТ 14. Переказний вексель — це…
1.Письмовий документ, який містить зобов’язання особи, котра видала вексель(боржника) сплатити власнику векселя вказану суму.
2.Зобов’язання банку — емітента векселя сплатити вказаній у векселі особі відповіднусуму в установлений строк.
3.Письмовий документ, який містить зобов’язання особи, котра видала вексель(трасант), сплатити вказану у векселі суму третій особі.
4.Немає правильної відповіді.
 
ТЕСТ 15. Ремітент — це особа, яка…
1.Переказує свій платіж на іншу особу.
2.Є власником переказного векселя.
3.Є платником за векселем.
4.Зобов’язана сплатити за переказним векселем.