Взаємозв'язок бюджету й розвитку соціальної сфери регіону

Вступ
Україна як суверенна, незалежна, демократична, соціальна таправова держава з обраним нею стратегічним курсом динамічно розвивається іактивно включається у світові суспільно-економічні процеси, що відкриває новіперспективи і додаткові можливості для її розвитку в цілому та розвитку їїрегіонів зокрема. Практика макроекономічного розвитку підтверджує, що ефективнефункціонування соціально орієнтованої держави і її ринкового механізмунеможливе без активної соціально направленої бюджетної політики.
Актуальністьтеми посилюється тим, що в Україні на початку ХХІ століття усвідомили, щосоціальна сфера це не лише фактор стабілізації суспільства, а й основний чинникекономічного розвитку, який потрібно розвивати.
Такяк в наш час переважає домінування інтелектуальних технологій над промисловими,людського фактора над сировинним й сучасні економічні системи базуютьсяпередусім на знаннях, то забезпечення зростання й розвитку економіки держави,належної спроможності її ефективно конкурувати з економічними та політичними системамиінших країн вимагає подолання соціальної напруги у суспільстві. Тобто, розвитоксоціальної сфери відіграє найважливішу роль у забезпеченні умов длястановлення, ефективного функціонування економіки нашої держави.
Забезпечення суспільного добробуту населенняпотребує значних фінансових ресурсів, які дає бюджет. Економічна природабюджету полягає саме в тому, що за його допомогою держава надає суспільствублага та послуги, які істотно впливають на рівень добробуту та якість життя.Бюджет та бюджетна система загалом відносяться до тієї сфери суспільного життя,що безпосередньо стосується інтересів всіх і кожного.
Вумовах ринкових відносин і особливо в перехідний період до ринку бюджетнасистема є найважливішим економічним та соціальним регулятором. Від того,наскільки правильно побудовані бюджетні відносини залежить ефективнефункціонування всього народного господарства країни, зовнішніх відносин,суспільний добробут. Тому, є очевидним необхідність вдосконалення бюджетногомеханізму, методів планування бюджетів різних рівнів, ефективного формування тавикористання бюджетних коштів, міжбюджетних стосунків для розкриття потенціалусоціальної сфери, а отже збільшення економічних результатів.
Новизноюу даній роботі є узагальнення матеріалу по фінансуванню соціальної сфери танадання конкретних шляхів подолання негативних явищ, проблем, що зараз існують,а також розроблення моделі планування бюджетних видатків на охорону здоров’я,яка дозволяє швидко, з урахуванням структури населення визначити норматив фінансуванняй обсяг необхідних коштів.
Метою даної роботи є теоретичнеобґрунтування взаємозв’язку бюджету й розвитку соціальної сфери регіону,розкриття діючої практики з планування, формування бюджетних видатків насоціальну сферу, а також пошук шляхів удосконалення головних галузей соціальноїсфери.
Длядосягнення поставленої мети в роботі ставляться такі завдання:
а)дослідити роль бюджету для розвитку соціальної сфери;
б)навести сучасне соціально-економічне становище Луганської області;
в)обґрунтувати необхідність використання моделі з визначення оптимального розмірубюджетних видатків в залежності від структури населення на охорону здоров’я вЛуганській області;
г)викласти сутність й детальну характеристику програмного забезпечення, щовикористовують органи Державного казначейства для якісного обробленняінформації стосовно проведення видаткових операцій;
ґ)провести аналіз стану, динаміки, структури видатків бюджету на соціальну сферув Луганській області;
д)запропонувати напрямки щодо вдосконалення основних галузей соціальної сферирегіону.
Об’єктом дослідження є бюджетні відносини,що виникають з приводу планування, формування, контрольованого використанняцентралізованого фонду коштів на державному та на місцевих рівнях у соціальнійсфері.
Предмет дослідження – вплив бюджету нарозвиток соціальної сфери Луганської області.
За останній час теми становлення, розвитку та проблембюджетної системи, побудови соціальної держави, впливу бюджету на соціальнусферу висвітлювались у наукових роботах багатьох зарубіжних і вітчизнянихвчених-економістів. Так, бюджетна політика у контексті стратегіїсоціально-економічного розвитку є питанням, що цікавить М.Я. Азарова, Е.М.Лібанова; дослідженням побудови соціальної держави займаються Т.В. Новікова, В.Куценко, Б.Е. Зарицький; аналіз механізму фінансування соціальної сферипроводять Г.І. Ляхович, У.І. Ляхович, Д.В. Полозенко, Д.В. Карамишев; методичніта прикладні питання соціального захисту населення і підвищення йогоефективності є предметом наукових досліджень Н.П. Борецької, Т.В. Новікової.
Методологічноюосновою дослідження виступає нормативно-правова документація та системаметодів, а саме нормативний для визначення розміру видатків згідно нормативів,аналітичний для пошуку шляхів вирішення, існуючих проблем, табличний методнеобхідний для узагальнення, систематизації статистичних даних й наочності їхподання, метод порівняння використовується для визначення відмінних рис,досліджуваного об’єкта, метод деталізації при визначенні конкретних факторів,що впливають на загальний результат (групи населення), статистико-математичнийметод використовується для побудови моделі, фінансово-економічний йстатистико-економічний.
Запропонованів роботі шляхи вдосконалення можуть бути реально впроваджені на практиці йдійсно їх реалізація допоможе у вирішенні проблем соціальної сфери. Результатидослідження були оприлюднені на Міжнародній науково-практичній конференції м.Харкова.
Там, де розуміють важливість у житті суспільства соціальноїсфери, де створюють умови для її розвитку, процвітання, там і високий життєвийрівень населення, і економічний розвиток. Таким чином, діяльність держави черезбюджетний механізм і бюджетну політику у соціальній сфері має надзвичайноважливе значення для суспільства та економіки країни.

Розділ1. Теоретичні основи взаємозв’язку бюджету та соціальної сфери на сучасномуетапі розвитку фінансової системи України
1.1Теоретико-суттєва характеристика та особливості впливу бюджету на соціальнусферу
Насучасному етапі розвитку економіки в Україні спостерігається зростання ролідержави в процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту,насамперед, через бюджетну систему. Розвиток країни об’єктивно вимагає всебільшого залучення фінансових ресурсів як для задоволення суспільних потреб,так і для розвитку всіх галузей національної економіки.
Головноюланкою фінансових ресурсів країни є бюджет, який використовується державою якодин з основних інструментів регулювання соціально-економічних процесів.
Державнийбюджет є основним провідником державної фінансової політики, фінансовою базоюдержави для здійснення її функцій, забезпечує розвиток не тільки пріоритетнихгалузей національної економіки, але й соціокультурні заходи, обороноздатністькраїни, утримання органів державної влади та управління тощо. Таким чином,державний бюджет є знаряддям розвитку економіки, соціальної сфери, культури,підвищення матеріального статку суспільства.
Державнийбюджет впливає на суспільство через доходи і видатки, тобто ефективністьбюджету слід досліджувати як при справлянні податків, зборів та обов’язковихплатежів, так і при використанні бюджетних коштів [66]. Так, розглядаючи впливбюджету на соціальну сферу необхідно зауважити, що установи соціальної сфериперебувають на бюджетному фінансуванні, тобто держава змушена взяти на себевитрати цих установ і фінансування їх із державного й місцевих бюджетів, що даєможливість безоплатно надавати свої послуги суспільству (населенню), хоча й умінімально необхідному розмірі.
Бюджетнефінансування – надання юридичним особам із бюджетів різних рівнів фінансовихресурсів у вигляді безповоротних і безоплатних коштів на розвиток економік,соціальної сфери, державне управління, оборону тощо. Бюджетне фінансуванняздійснюється на основі певних принципів: плановості, цільового спрямуваннякоштів, безповоротності, безоплатності, ефективності використання коштів,справедливості і неупередженості, публічності та прозорості, контрольованостівитрачання бюджетних коштів [31].
Унових умовах господарювання здійснюється поєднання бюджетного фінансуванняустанов, організацій з розвитком платних послуг і виконанням робіт задоговорами з підприємствами і організаціями на платній основі. При цьомунеприпустима проста заміна безплатних послуг платними: необхідне їхраціональне, розумне поєднання. У самій системі бюджетного фінансування –відбулася відмова від фінансування витрат, виходячи із фактичних значеньпоказників, тобто залежно від досягнутого рівня, і перехід на нормативний методпокриття витрат. Особливого значення набувають нормативи, що характеризуютьвимоги, які висуваються суспільством до ефективності використання бюджетнихресурсів. Вони фіксують мінімально припустиму величину економічної ефективностівикористання бюджетних ресурсів, тобто суспільно виправданий розмір їх витратдля досягнення найбільшого економічного ефекту. У цьому контексті нормативнийметод спроможний відносно об'єктивно оцінити потреби соціальних галузей,установ у ресурсах і створити умови для їх ефективного та ощадливоговикористання. Саме нормативи мають свідчити про бажаний рівень споживаннясуспільних благ.
Перехідвід глибокої економічної кризи до етапу розвитку, що характеризується високимитемпами економічного зростання, відкриває нові можливості і водночас формуєнові завдання у бюджетній політиці, оскільки вплив держави насоціально-економічні процеси здійснюється переважно через бюджетні важелі:субвенції, дотації, пряме фінансування, а отже шляхом бюджетних видатків.
Державнівидатки як економічна категорія – це грошові відносини з приводу розподілу івикористання централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсівдержав з метою фінансування загальнодержавних потреб соціально-економічногорозвитку. У функціональній структурі видатки на суспільні та соціальні послугирозміщені у другій групі за такими статтями:
а)освіта;
б)охорона здоров'я;
в)соціальний захист і соціальне забезпечення;
г)житлово-комунальне господарство;
ґ)культура та мистецтво;
д)засоби масової інформації;
е)фізична культура і спорт [24].
Вумовах демократії соціальне забезпечення є найбільш пріоритетною функцієюдержави. Громадяни мають високий рівень потреби в соціальному забезпеченні, ітому існує великий попит на цей вид суспільних благ. Соціальне забезпеченнянадається державою, а не ринком. Про виняткову роль соціальної функції державиі бюджету свідчить й найбільша питома вага видатків на соціальні потреби вдемократичних розвинутих країнах. Фінансове забезпечення (видатки) слід назватиодним з дійових чинників розвитку соціальної сфери. Ідеться про фінансовіресурси, що виділяються на здійснення окремих завдань і формуються за рахунокбюджетів усіх рівнів, а також позабюджетних соціальних фондів, благодійнихвнесків роботодавців.
Напочатку III тисячоліття соціальна сфера з фактора стабілізації суспільства поступовоперетворюється на основний чинник економічного розвитку. Вона дуже важлива нелише для населення країни як запорука добробуту й благополуччя, але й якефективний важіль економічного піднесення держави. Не дарма народна мудрістьговорить: «країна без соціальної сфери – що дерево без коріння». На превеликийжаль, коріння цього дерева в Україні засихає. Як наслідок – погіршення стану всоціальній сфері, яке, з одного боку, є результатом розвитку економіки, а зіншого, – негативно впливає на його результативність [27].
Різкезниження обсягів фінансування соціальної сфери впродовж економічної кризи впоєднанні з руйнацією відносин, характерних для адміністративно-командноїекономіки, спричинилися – крім всього іншого – до того, що навіть істотнезбільшення обсягів фінансування не віддзеркалюється на якості та доступностіпослуг. Яскравим прикладом є ситуація в охороні здоров’я, де дворазовезбільшення бюджетних надходжень порівняно з 2000 роком не зумовило вкрайнеобхідних позитивних зрушень.
Механічнезбільшення абсолютних сум і питомої ваги бюджетних витрат на фінансуваннясоціальних галузей не гарантує зростання соціальної спрямованості бюджетноїполітики. Остання визначається не стільки сумами, які спрямовуються на розвитоксоціальної сфери, скільки доступністю її послуг для всіх верств населення тазабезпеченістю належної якості цих послуг.
Бюджетнівитрати на соціальний захист мають не просто зростати, а спрямовуватись такимчином, щоб і рівень, і глибина бідності зменшувались. Тобто, в умовах абсолютногозростання видатків державного бюджету на фінансування соціально-культурноїсфери важливо забезпечити їх ефективне використання відповідно до принципу –мінімальний обсяг коштів і максимальний результат їх використання, здодержанням інших принципів, притаманних бюджетному фінансуванню, –безоплатності, безповоротності, справедливості.
Збільшеннябюджетних витрат на фінансування системи охорони здоров'я має призводити дозниження захворюваності, інвалідності та смертності, до зростання середньоїочікуваної тривалості життя населення. Оскільки медична допомога не в змозіповністю компенсувати недоліки способу життя населення та забрудненнянавколишнього середовища, орієнтиром мають бути захворювання і смертність відтих причин, на які система охорони здоров'я може здійснювати достатньо потужнийвплив.
Завданнямибюджетного фінансування освіти є забезпечення рівного доступу всіх дітей –незалежно від місця проживання та матеріального становища – до якісної освіти,що стане передумовою їх майбутньої конкурентоспроможності на ринку праці,доступу до гідної праці. Йдеться не тільки про середню освіту, хоча її розвитокслід визнати першочерговим пріоритетом, а й про вищу та післядипломну, оскількиосвітній потенціал населення та якість підготовки робочої сили є визначальнимифакторами конкурентоспроможності країни в умовах глобалізації.
Закладикультури, які сьогодні сконцентровані переважно в обласних центрах та великихмістах, мають стати доступними для різних верств суспільства і здійснюватиналежний вплив на забезпечення людського розвитку, на формування високоїдуховності і культури суспільства.
Стрижнемзабезпечення соціальної спрямованості бюджетної політики, становленнясоціальної держави та сталого людського розвитку є комплексна реформасоціальної сфери, яка передбачатиме взаємопов'язані зміни управліннясоціально-культурними галузями з істотним збільшенням обсягів фінансування таперенесенням акцентів політики доходів з підтримки непрацездатних верствсуспільства на забезпечення високої заробітної плати працюючого населення.
Яквідомо, Україна, відповідно до Конституції в 1996 році, проголосила себесоціальною державою, тобто такою, в якій створюються умови для досягненнявисокого матеріального добробуту громадян, запровадження дійової системисоціального захисту всіх без винятку членів суспільства, для вільного тавсебічного розвитку, а також максимально можливі шанси для самореалізації,зберігаючи тим самим стабільність у суспільстві [63]. Таким чином, побудовасоціальної держави пов’язана з переходом до нового етапу розвитку продуктивнихсил: від індустріальної стадії, де домінує механізоване виробництво, допостіндустріальної, коли превалюватиме соціальна сфера, а економічнаефективність визначатиметься, у першу чергу, використанням висококваліфікованихкадрів, нових знань, технологій і методів управління. За цих умов на переднійплан висувається людина, її інтелектуальний, освітній потенціал, формуванняякого значною мірою залежить від величини доходів, у структурі яких основнучастку становить заробітна плата, а також здоров’я людини, без якого не можливаефективна праця.
Підвищенняосвітнього і професійного рівня населення, зокрема працездатного віку,розв’язання такої гострої соціальної проблеми, як зміцнення здоров’я населення,яке у соціальній державі відноситься до найважливіших цінностей сприятиме нелише реалізації такої функції соціальної держави, як формування та розвитоксоціально орієнтованої економіки, а й підвищенню продуктивності праці таефективності економіки, конкурентоспроможності її продукції.
Узв’язку з тим, що основним джерелом фінансування соціальної сфери в Україні єбюджет держави, в цій області нагромадились серйозні проблеми, які потребуютьрозв’язання як в теоретичному, так і практичному плані. Це передусім низькавартість робочої сили, зокрема низькі заробітні плати в бюджетних галузях,масштабна бідність, загальне скорочення рівня життя, недотримання більшостісоціальних стандартів, надмірна регіональна диференціація всіх основнихпараметрів рівня життя населення. Бідність стала однією з ознак економікикраїни, незважаючи на те, що невід’ємним правом людини є достатній життєвийрівень, який забезпечує свободу від бідності. Доступ до тих або іншихсоціальних послуг (освіти, культури, охорони здоров’я тощо) визначається передусіммісцем проживання. Потребує перегляду процес планування видатків нафінансування соціальних послуг, їхнє упорядкування, визначення обсягу видатківбюджетів на основі мінімальних державних соціальних стандартів послуг. Виниклисуперечності у фінансуванні делегованих державою повноважень органам місцевогосамоврядування у сфері надання соціальних гарантій населенню. Потребуєвдосконалення система соціальних пільг, які надаються різним категоріямнаселення відповідно до чинного законодавства. Виникають також проблеми оцінкиефективності та результативності фінансування окремих соціальних програм [27].
Існуючінині в соціальній сфері проблеми сформувалися не впродовж останніх років –частково вони успадковані від адміністративно-командної економіки, частково єрезультатом довготривалої системної економічної кризи, частково виникли впроцесі зміни економічних систем.
Поступнової та незалежної, демократичної держави у ХХІ століття неможливий безосмислення нових явищ та процесів, що відбуваються в суспільному житті. Неостаннє місце посідають зміни, які розгортаються в бюджетній системі країни, увідносинах між бюджетами всіх рівнів у рамках постійного прагнення досамостійності місцевих бюджетів, до подальшого розвитку та зміцнення місцевогосамоврядування [27].
Досвідрозвинутих країн дає зрозуміти, що рівень добробуту населення зростатиме занаявності сильної місцевої влади, яка здатна вирішувати поточні проблеминаселення, відстоювати інтереси мешканців окремих територій при здійсненнізагальнодержавних програм та заходів. Щоб зміцнити органи місцевогосамоврядування, їм передані бюджетні повноваження на вирішення питань щодонадходження й витрачання коштів їхніх бюджетів. Зараз значна частина соціальнихвидатків лягає на місцеві бюджети. У компетенції місцевих органів владизнаходяться питання утримання та розвитку закладів освіти, охорони здоров’я,культури, забезпечення соціальної підтримки і сприяння зайнятості населення.Тому вагоме значення у бюджетному механізмі забезпечення соціальними послугаминаселення набувають міжбюджетні відносини [69].
Основнізавдання вирішення проблеми соціальної захищеності населення України, а отже, іпоступового становлення її як соціальної держави, повинні бути спрямовані назапровадження ринкових, найбільш ефективних форм забезпечення умов для вільноїдіяльності індивідів, здатних створювати матеріальні блага, і достойну їхнювинагороду; перетворення системи соціального захисту на один із чинниківрозвитку продуктивних сил; використання в практиці соціального управління системине соціальних мінімумів, а соціальних стандартів для забезпечення нормальноїжиттєдіяльності людини, тобто на побудову соціальної держави.
Такимчином, щоб поліпшити соціальну ситуацію, прискорити побудову соціальної державив Україні, необхідно:
а) істотнопідвищити платоспроможний попит населення;
б)здійснити формування нових механізмів, здатних забезпечити оптимальні пропорціїміж розвитком матеріального і нематеріального виробництва;
в)надати соціальній сфері, зокрема освіті, охороні здоров’я, статус сферидіяльності пріоритетного розвитку;
г)збільшити інвестиції в основний капітал соціальної сфери. До цього часу вони єне лише низькими, але й мають тенденцію до скорочення. Якщо в 1995 році питомавага інвестицій у соціально-культурну сферу дорівнювала 36% від загальногообсягу, то в 2002 році – 22%. Тому не дивно, що й мережа об’єктів цієї сферимає тенденцію до скорочення;
ґ)бюджетне фінансування соціальної сфери зосередити на пріоритетних напрямах, асаме: впровадженні новітніх технологій, поліпшенні якості та ефективностідіяльності закладів освіти, охорони здоров’я, науки; впровадження принципівуправління якістю послуг;
д)посилити соціальну спрямованість кожної сфери діяльності, сформувавши в нихсоціальну місію. Усе це сприятиме не лише підвищенню якості життя населення, ай збільшенню кількості робочих місць за рахунок невиробничої зайнятості,поліпшенню використання людських ресурсів, реальному економічному зростанню[63].
Отже,головними завданнями в соціальній сфері є цілеспрямоване забезпечення надійнихпередумов реалізації прав та свобод громадян у всіх їх виявах, формуваннясереднього класу, значне обмеження диференціації населення за доходам,подолання бідності.
Постіндустріальнийетап характеризується передусім домінуванням інтелектуальних технологій надпромисловими, навіть дуже прогресивними та передовими, людського фактора надсировинним, багаторазовим зростанням вимог до якості робочої сили та духовноїскладової людського розвитку. Отже, сучасні економічні системи базуються передусімна знаннях. Таким чином, подолання відставання України від багатьох іншихдержав, забезпечення належної спроможності української економіки ефективноконкурувати з економічними та політичними системами інших країн, самостійновизначати власний шлях розвитку вимагають істотного підвищення статусусоціальної сфери в українському суспільстві. Відповідно, необхідна і докорінназміна політики її розвитку, включаючи встановлення пріоритетів, розробленнясистем управління та фінансування.
Узв’язку з цим розвиток соціальної сфери має відбуватися на основі визначенняцілей та досягнення результатів на відміну від існуючої дотепер системи, якапереважно базується лише на забезпеченні певних функцій – освіти, охорониздоров'я, культури, житлово-комунального господарства та соціального захисту.Отже, в сучасному розумінні процес розвитку соціальної сфери – це процесуправління змінами її функціонування. Необхідна нова система індикаторіврозвитку соціальної сфери, в якій основні акценти мають бути зроблені на якістьпослуг, що надаються населенню. Галузі соціальної сфери – слідом за економікою– мають перейти з екстенсивного на інтенсивний шлях. Якщо в минулому розвитоксоціальної сфери був прерогативою держави, то нині він має стати справою всьогосуспільства. Це підвищує роль кожної конкретної особистості і громадськихорганізацій та об'єднань в управлінні соціальним розвитком – від фінансуваннядо визначення завдань і контролю. При цьому держава не може усунутись відуправління соціальною сферою, від її бюджетної підтримки та визначеннястратегії розвитку.
Таківисокі вимоги до соціальної сфери, її нова роль потребують адекватних зрушень удержавній політиці, глибокого, а подекуди і докорінного, реформування чиннихсистем управління, зокрема бюджетного фінансування.
1.2Аналіз і оцінка нормативної бази, що регулює бюджетні та соціальні відносини
Правоверегулювання бюджетних процесів, що виникають при створенні та використанніфондів бюджетних ресурсів, є однією з форм управління з боку державиекономічним і соціальним розвитком. Усі дії держави у сфері бюджету маютьґрунтуватися на правових актах. Бюджетно-правові відносини виникають іприпиняються на законодавчій основі. Вони можуть припинятися також у випадках,встановлених законом, наприклад, у разі сплати платежів, використанняпередбачених асигнувань тощо.
Правовінорми, що регулюють бюджетні відносини, становлять систему бюджетного права,яка ґрунтується на конституції держави. Основними правовими документами, якірегламентують проведення бюджетної політики в Україні, є Конституція України,Закони України: «Про Державний бюджет України» (на відповідний рік), «Пробюджетну систему України», «Про місцеве самоврядування», «Про державнийвнутрішній борг України», бюджетні резолюції Верховної Ради України, постановиі розпорядження Кабінету Міністрів України.
Зараз,після тривалої кризи, досягнуто відчутне зростання макроекономічних тагалузевих параметрів розвитку вітчизняної економіки. Поглибилися започаткованіу попередні роки позитивні зрушення і у системі бюджетних відносин. Посилиласязбалансованість бюджетних ресурсів держави – доходів та видатків.Удосконалювалася і система управління бюджетом, зокрема видатками державногобюджету.
СтатусУкраїни як соціальної держави офіційно зафіксовано у статті 1 КонституціїУкраїни: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правовадержана» [1]. Конституцією України (статті 95—98) передбачено, що бюджетнасистема України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілусуспільного багатства між громадянами й територіальними громадами. На основіКонституції приймається низка законів, що регулюють окремі сфери бюджетнихвідносин. Це насамперед Бюджетний кодекс України, Закон України «Про Державнийбюджет України», Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» та інші.
Щодосоціальної сфери, то в основному законі визначені, закріплені й гарантуютьсятакі соціальні права: на працю і її оплату (ст. 43); на відпочинок (ст. 45); назахист материнства, дитинства і сім'ї (ст. 51); на соціальне забезпечення (ст.46); на житло (ст. 47); на охорону здоров’я і медичну допомогу (ст. 49); наекологічну безпеку (ст. 50); на освіту (ст. 53); на участь і доступ докультурного життя (ст. 54) [1].
Длястановлення, розвитку і зміцнення України як соціальної держави потрібно ітеоретичне обґрунтування концептуальних основ формування ефективної соціальноїринкової економіки і політики, що забезпечує зайнятість, гідну заробітну плату,розвинене соціальне страхування, підтримку сім'ї, материнства і дітей, людей похилоговіку, молоді тощо; і розробка комплексної програми заходів і механізмів їхньоїреалізації всіма гілками і рівнями державної влади та місцевого самоврядування.Можливо, одним з шляхів вирішення проблеми чіткої праці цього механізму єприйняття «Соціального кодексу», який визначив би права й обов’язки всіхсуб'єктів соціальної держави — державних органів, органів місцевогосамоврядування, бізнесу, громадських об’єднань [79].
Основнимнормативно-правовим актом, що регулює виключно бюджетні відносини є Бюджетнийкодекс України. Він був опублікований і набрав чинності 25 липня 2001 року.
Бюджетнийкодекс складається з шести розділів: загальні положення, Державний бюджетУкраїни, місцеві бюджети, міжбюджетні відносини, контроль за дотриманнямбюджетного законодавства та відповідальність за бюджетні правопорушення іприкінцеві положення [2]. За допомогою Бюджетного кодексу України вирішуютьсямайже всі питання, проблеми, що стосуються бюджетних відносин. В ньомузаконодавці намагалися охопити, визначити всі існуючі поняття, механізми,процеси щодо бюджетної сфери. У ньому визначені відносини, що нимрегламентуються, основні терміни, окреслено бюджетний період. Переліченіпринципи побудови бюджетної системи, описана бюджетна класифікація, визначеносклад державного боргу, частин бюджету. Значну увагу приділено бюджетномупроцесу на державному і місцевому рівнях, його окремим стадіям, а також роліучасників бюджетного процесу. Визначено склад доходів і видатків Державногобюджету, в тому числі таємні видатки за основними напрямами їх витрачання,детально описаний механізм складання проекту бюджету, розгляд та прийняттябюджету Верховною Радою України, його виконання та звіт про виконання. Окремиммеханізмом передбачено передання видатків на виконання власних повноважень міжмісцевими бюджетами та передача права на виконання делегованих повноважень.Чітко визначені фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригуючікоефіцієнти фінансових нормативів бюджетної забезпеченості. Окрема главаприсвячена міжбюджетним трансфертам. Визначені повноваження щодо контролю задотриманням бюджетного законодавства.
Такимчином, Бюджетний кодекс України вирішує левову долю бюджетних питань, але невсі. Удосконалення, реформування потребує не лише бюджетна система, а йбюджетне законодавство, зокрема Бюджетний кодекс України.
Так,ефективне використання бюджетних коштів є важливою проблемою виконанняДержавного бюджету України, яка здійснює бюджетну політику в умовах обмеженихбюджетних ресурсів. Від рівня ефективності виконання прийнятих законодавчою івиконавчою владою рішень, які передбачають використання державних коштів,залежить ступінь досягнення цілей соціального та економічного розвитку країни.Тому на особливу увагу заслуговують питання визначення сутності оцінки ефективностібюджету. На сьогодні майже відсутні наукові розробки щодо визначення показниківефективності бюджету. У Бюджетному кодексі України визначено, що на всіхстадіях бюджетного процесу в Україні здійснюється фінансовий контроль, аудит таоцінка ефективності використання бюджетних коштів (стаття 19) [2]. Стаття 7передбачає побудову системи бюджетного контролю на основі принципу ефективностівикористання бюджетних коштів, згідно з яким рішення про використання бюджетнихкоштів при складанні та виконанні бюджетів повинні прийматися, враховуючипрагнення досягти певних запланованих результатів із залученням мінімальногообсягу коштів або максимальних результатів при використанні визначеногобюджетом обсягу коштів. Тобто в кодексі окреслена проблема ефективностівикористання бюджетних коштів, але не визначено показники ефективності тапорядок їх визначення. Таким чином можна зазначити, що зміст цих статей вБюджетному кодексі України та їх невизначеність говорять про фактичне нерозуміння сутності ефективності бюджетних видатків у практиці фінансової науки.
ЗаконУкраїни «Про Державний бюджет України» на відповідний рік також важливий,необхідний нормативно-правовий акт, що приймається на наступний за звітнимроком і термін дії його один рік. В Україні календарний і бюджетний рокизбігаються. Виключно Законом України «Про Державний бюджет України» навідповідний рік визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільніпотреби, розмір і цільове спрямування цих видатків [3-5]. У цьому Законіпередбачається формування в конкретних обсягах джерел доходів та видатківбюджету, необхідні нормативи відрахувань, дотації і субсидії областям, джерелапокриття дефіциту бюджету (при плануванні), поточні пояснення до здійсненнявиконання бюджету.
Неменш важливим є вирішення бюджетних та соціальних питань, проблем і намісцевому рівні, тому дуже вчасним і доречним було прийняття Закону України«Про місцеве самоврядування» у 1997 році.
Упідзаголовку до цього закону сказано, що відповідно до Конституції України вінвизначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засадиорганізації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів тапосадових осіб місцевого самоврядування [6]. У загальних положенняхвизначаються основні терміни, описано механізм місцевого референдуму, місцевихініціатив, основи формування виконавчих органів рад, функції сільського,селищного, міського голови, повноваження органів самоорганізації населення. Урозділі – організаційно-правова основа місцевого самоврядування регламентуютьсяповноваження, у тому числі й бюджетні, сільських, селищних, міських рад,виконавчих органів цих рад, сільського, селищного, міського голови та районнихі обласних рад. Розділ – матеріальна і фінансова основа місцевогосамоврядування розглядає такі питання, як право комунальної власності, детальнорегламентовані питання доходів і видатків місцевих бюджетів, використаннявільних бюджетних коштів, створення і використання позабюджетних коштів,механізм установлення і використання місцевих податків і зборів, участь органівмісцевого самоврядування у фінансово-кредитних відносинах.
Закон,що визначає більш конкретно повноваження органів місцевого самоврядування щодовирішення поточних справ у соціальній сфері, в області бюджетних відносин івзагалі управління відповідною територією – це Закон України «Про місцевідержавні адміністрації», підписаний Президентом України 9 квітня 1999 року йнабрав чинності 15 травня 1999 року.
Законмістить 7 розділів і 50 статей [7]. Так, стаття 18 «Повноваження в галузібюджету та фінансів» передбачає, що місцева державна адміністрація:
а)складає і подає на затвердження проекти відповідного бюджету та забезпечує йоговиконання;
б)подає в установленому порядку до органів виконавчої влади вищого рівняфінансові показники і пропозиції до проекту Державного бюджету України,пропозиції щодо обсягу коштів Державного бюджету України для їх розподілу міжтериторіальними громадами, розмірів дотацій і субвенцій, дані про зміну складуоб'єктів, що підлягають бюджетному фінансуванню;
в) отримуєвід усіх суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власностіінформацію, передбачену актами законодавства для складання і виконання бюджету;
г)здійснює фінансування підприємства, установ і організацій освіти, культури,науки, охорони здоров’я, фізичної культури і спорту, соціального захистунаселення, переданих у встановленому порядку в управління місцевій державнійадміністрації вищими органами;
ґ)регулює ціни та тарифи за виконання робіт та надання житлово-комунальних послугпідприємствами, а також визначає і встановлює норми їх споживання, здійснюєконтроль за їх додержанням.
Доопрацювання,удосконалення потребує законодавство щодо фінансового планування іпрогнозування, особливо, що стосується видатків бюджету на соціальні послуги тагарантії. Так, однією з основних складових бюджетного забезпечення соціальнихгарантій населення виступає фінансове планування та прогнозування. Бюджетнимкодексом України передбачено, що розробленню проекту закону «Про державнийбюджет на наступний рік» передує подання Кабінетом Міністрів України проектуосновних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період. Цейдокумент містить: граничний розмір дефіциту (профіциту) державного бюджетуУкраїни; частку прогнозного річного обсягу ВВП, що перерозподіляється черезбюджет України; граничний обсяг державного боргу та його структуру; питому вагуобсягу міжбюджетних трансфертів у видатках державного бюджету України ікоефіцієнт вирівнювання для місцевих бюджетів; питому вагу капітальних вкладеньу видатках Державного бюджету України та пріоритетних напрямів їхньоговикористання; взаємовідносини державного бюджету України з місцевими бюджетамив наступному бюджетному періоді та інші положення. На даний час нормативніакти, які б визначали методи та порядок складання фінансових середньостроковихта довгострокових прогнозів, відсутні. Ті, хто готують середньостроковіпрогнози дохідної і видаткової частин бюджету, визначають їхні показники наоснові динаміки номінального зростання валового внутрішнього продукту,прогнозних рівнів споживчих цін та цін виробників продукції (послуг). Такепрогнозування не справляє ніякого впливу на процес складання бюджету. Воно немає обов’язкового характеру, а звідси і будь-яких наслідків для бюджету, щоформується на плановий рік. Також, світова практика свідчить про необхідністьзаконодавчого закріплення використання у бюджетному процесі при плануваннібюджету особливого кола соціальних індикаторів, в тому числі включення всистему макроекономічних показників державного бюджету соціальних нормативів.Найважливіші з них – стандартні рівні споживання по регіонам країнипродовольчих товарів, медикаментів, побутових, комунальних та транспортнихпослуг; допустимі рівні бідності і безробіття; мінімальні рівні заробітноїплати, пенсій, допомоги тощо. Без використання подібних якісних та кількіснихпоказників, особливо які стосуються визначення межі життєдіяльності людей, неможливою стає розробка бюджету.
Соціальнасфера дуже пов’язана з бюджетними відносинами, так як майже повністю для свогофункціонування використовує бюджетні фінансові ресурси, що мають ефективно, зацільовим призначенням використовуватися. Тому процеси, грошові відносини,фінансові операції, які відбуваються у галузях соціальної сфери такожпотребують законодавчого врегулювання.
ВУкраїні прийнято багато нормативно-правових актів, які регламентуютьфункціонування бюджетних відносин у соціальній сфері, до основних з них можнавіднести: Указ Президента України «Про основні напрями соціальної політики на1997-2000 рр.» (№ 1166/97 від 18.10.1997), Закон України «Про освіту», «Провищу освіту», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та іншихгромадян похилого віку в Україні», Закон України «Основи законодавства Українипро охорону здоров’я», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальнігарантії», Закони України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», «Продержавну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», «Про державну допомогуінвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», «Про статус ветеранів війни,гарантії їх соціального захисту» та багато інших.
Першимкроком у розбудові соціальної політики з урахуванням нового нормативногопідходу було прийняття Указу Президента України «Про основні напрями соціальноїполітики на 1997-2000 рр.» (№ 1166/97 від 18.10.1997), який передбачав«встановити систему державних соціальних стандартів у сфері оплати праці,пенсійного забезпечення, соціальних послуг та матеріального забезпечення,стипендій, медичного обслуговування, санаторно-курортного лікування, освіти,культури, фізичної культури і спорту, відпочинку населення; створення урегіонах умов для забезпечення рівних стартових можливостей життєдіяльності зурахуванням мінімальних соціальних гарантій держави та бюджетної забезпеченостіодного мешканця». Наступним кроком стало прийняття 5 жовтня 2000 року ЗаконуУкраїни «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».Законом визначено принципи, порядок формування, встановлення та затвердженнядержавних соціальних стандартів і нормативів. Також законом описанозастосування державних соціальних стандартів і нормативів у таких сферах: усфері доходів населення, у сфері соціального обслуговування, у сферіжитлово-комунального обслуговування, у сфері транспортного обслуговування тазв’язку, у сфері забезпечення навчальними закладами, у сфері обслуговуваннязакладами культури, закладами фізичної культури та спорту, у сфері побутовогообслуговування, торгівлі та громадського харчування. Закріплена за окремимирівнями виконавчої влади і місцевого самоврядування відповідальність щодозабезпечення державних мінімальних стандартів є основою для розрахункумінімальних розмірів видаткової частини державного бюджету та відповіднихмісцевих бюджетів.
Державапри виконанні своєї соціальної функції не може не турбуватися про найменшзахищені верстви населення – інвалідів, пенсіонерів, і надає їм соціальнудопомогу у вигляді грошових виплат, доплат та пільг.
Соціальнадопомога в Україні надається відповідно до законів «Про державну допомогусім’ям з дітьми», «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям»,«Про державну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам». Крім того,діє Програма надання населенню субсидій для відшкодування затрат нажитлово-комунальні послуги, придбання скрапленого газу, твердого та рідкогопічного побутового палива. На підставі чинних законів надається понад 20 видівдопомоги та пільг. При цьому кількість громадян, котрі користуються пільгами,досить динамічна, що ускладнює формування коштів соціальної спрямованості. Учасникамбойових дій та учасникам війни пільги надаються відповідно до Закону України«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Істотнихвідмінностей у наданні пільг цим категоріям громадян немає, хіба що учасникибойових дій мають пільги на 25% більші при оплаті житла, комунальних послу іпалива, ніж учасники війни. Необхідно звернути увагу на те, що такі пільги буливстановлені ще на початку 90-х років минулого століття і за час, що минув з тихпір, відбулися значні зміни в економіці країни. Таким чином, сьогодні цілкомвиправданим був би перегляд і встановлення додаткових пільг.
Длявизначення суми соціальної допомоги державі необхідно знати прожитковиймінімум, який також дозволяє оцінити рівень життя в країні, установлювати різнімінімальні соціальні стандарти.
ЗаконУкраїни «Про прожитковий мінімум» був прийнятий Верховною Радою України 15липня 1999 року. Цей закон складається з семи статей, де подано визначенняпрожиткового мінімуму, принципи формування набору продовольчих товарів тапослуг, їх перелік, порядок установлення та затвердження прожиткового мінімуму[12].
Так,у статті 2 передбачено, що прожитковий мінімум застосовується для:
а)загального оцінювання рівня життя в Україні, що є основою для реалізаціїсоціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм;
б)установлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії завіком, визначення розмірів соціальної допомоги сім’ям з дітьми, допомоги узв’язку з безробіттям, а також стипендій та інших соціальних виплат, виходячи звимог Конституції України та законів України;
в)визначення права на призначення соціальної допомоги;
г)установлення величини неоподатковуваного мінімуму доходу громадян;
ґ)формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
Прожитковиймінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основнихсоціальних і демографічних груп населення за поданням Кабінету МіністрівУкраїни щорічно затверджується Верховною Радою України до початку розглядуДержавного бюджету України; щорічно переглядається відповідно до зростанняіндексу споживчих цін разом із уточненням показників Державного бюджету Українита публікується в офіційних виданнях.
Взагалііснує дуже багато нормативно-правових актів, які регламентують бюджетні ісоціальні відносини на державному та місцевому рівнях Так, поточні, конкретніпитання, що вирішує Кабінет Міністрів України в межах повноважень, передбаченихКонституцією України та законами України, видає відповідні акти, які не можутьсуперечити Конституції України, законам України, указам Президента України. Цінормативні акти регулюють поточні питання, які виникають унаслідок здійсненняповноважень, наприклад, Постанова КМУ «Про збільшення розмірів пенсії деякимкатегоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Якщопитання є компетенцією ще одного державного органу, то може бути спільнапостанова, наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України і Національногобанку України № 13 від 14 січня 1997 року. «Про впровадження казначейськоїсистеми виконання Державного бюджету», де передбачено відповідний механізм[22].
Місцевіоргани влади – органи місцевого самоврядування та державні адміністрації вмежах своїх повноважень можуть видавати нормативні акти місцевого значення. Щодофункціонування бюджетної системи це рішення про затвердження місцевих бюджетів,планів соціально-економічного і культурного розвитку, надання пільг окремимплатникам у сплаті податків, які є складовою місцевих бюджетів, створенняспеціальних фондів, випуск місцевої позики тощо.
Такимчином, можна говорити про дуже складну, розгалужену законодавчу базу, щорегулює бюджетні і соціальні відносини. Соціальна сфера має в своєму складібагато галузей. У них використовуються значні фонди фінансових ресурсів, крімтого, галузі соціальної сфери щороку отримують у своє розпорядження кошти занадані послуги та виконані роботи. Тому така сфера діяльності не можезлагоджено, ефективно функціонувати без відповідного законодавчого регулювання.Законодавство повинно визначати, враховувати, регулювати всі можливі ситуації,нюанси галузей, підгалузей соціальної сфери щодо бюджетних відносин, так як відцього залежить справедливе, цільове, якісне, ефективне забезпечення населеннясоціальними послугами.
1.3Бюджетні форми та методи забезпечення соціальної стабільності та зростаннясуспільного добробуту
Насучасному етапі розвитку економіки в Україні спостерігається зростання ролідержави в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту, іперш за все через бюджетну систему, що має об'єктивний характер. Розвитоклюдського суспільства об'єктивно вимагає все більшого залучення фінансовихресурсів як для задоволення суспільних потреб, так і для удосконалення самоговідтворювального процесу, тобто ефективності самої економіки. Тому на особливуувагу заслуговує питання ролі фінансових інститутів у макроекономічномурегулюванні. Нині потрібно запроваджувати більш ефективні методимакроекономічного забезпечення та регулювання, що відповідають вимогам часу.Так, бюджетний механізм включає дві підсистеми, що відображають методибюджетного впливу, – бюджетне забезпечення і бюджетне регулювання [27].
Так,одним з блоків бюджетного механізму, його підсистемою, є бюджетне регулювання.В сучасних умовах, як правило, застосовуються прямі й опосередковані формибюджетного регулювання. До прямих форм належать: фінансування витрат, щоздійснюються із бюджетів усіх рівнів; мобілізація доходів до бюджетної системичерез систему оподаткування; фінансові санкції за порушення бюджетногозаконодавства; бюджетні субсидії, субвенції і дотації. До опосередкованихметодів належать: мобілізація доходів через неподаткові форми; міжбюджетнітрансферти; заходи сприяння активізації кредитних вкладень в економіку;зростання фонду оплати праці у бюджетній сфері; регулювання цін; надання пільгокремим верствам населення.
Вумовах ринку пряме бюджетне фінансування економіки у будь-якому виглядісуперечить самій суті ринкової економіки і є найбільш неефективним методомбюджетного регулювання. У перспективі воно повинно бути замінене різнимиформами кредитування, коли за допомогою коштів бюджету мають створюватисясприятливі умови надання кредитів комерційними банками.
Провикористання прямого бюджетного фінансування у бюджетному регулюванніекономічного і соціального розвитку свідчать дані про структуру витратДержавного бюджету України (табл. 1.1).

Таблиця1.1
ВитратиДержавного бюджету УкраїниПоказники 2004 2005 2006 млрд. грн. % млрд. грн. % млрд. грн. % Витрати — усього 64,2 100,0 114,1 100,0 130,8 100,0 У тому числі на: економічний розвиток економіки 9,9 15,5 10,1 8,9 17,9 13,7 соціально-культурні заходи 11,3 17,6 16,3 14,3 17,8 13,6 національну оборону і правоохоронну діяльність 12,0 18,7 14,5 12,7 19,3 14,7 соціальний захист 12,6 19,7 32,5 28,5 28,7 21,9 інші видатки 18,3 28,5 40,7 35,6 47,1 36,1
Отже,за показниками 2004-2006 рр. витрати Державного бюджету на розвиток економікистановлять 13,7 % у 2006 році, що дещо більше, ніж у 2005 році, але менше ніж у2004 році. Спостерігається тенденція до зниження витрат на соціально-культурнізаходи. Відбувається коливання витрат на національну оборону і правоохороннудіяльність, соціальну спрямованість бюджету у 2005 році підкреслює значнезростання видатків на соціальний захист.
Порядз бюджетним регулюванням через пряме фінансування з бюджету використовуютьсянепрямі методи, до яких належить амортизаційна політика, а також державнізакупки і державні контракти на поставку матеріальних ресурсів з оплатою ізбюджету.
Важливуроль у бюджетному регулюванні відіграють різні форми надання бюджетних коштівюридичним і фізичним особам, і насамперед через субсидії. Бюджетне фінансуванняекономіки, як і соціальної сфери, має низку недоліків, від чого знижуєтьсяефективність бюджетного регулювання. Існує багато недоліків при фінансуваннісоціальних та й економічних програм і неврегульованість цих питань зумовлюєрозпорошення дотаційних коштів, використання їх не за цільовим призначенням.Тому нагальною потребою є удосконалення правових і організаційних засадбюджетного регулювання.
Бюджетнерегулювання розвитку економіки не обмежується прямими бюджетними субсидіями ізалучає опосередковані методи, до яких слід віднести:
а)звільнення від оплати податків окремих господарських структур і цілих галузейекономіки;
б)надання спеціальних режимів оподаткування окремим територіям;
в)надання відстрочки зі сплати податків і обов'язкових платежів до бюджету;
г)списання і реструктуризацію податкової заборгованості;
ґ)утворення недоплати з платежів до бюджету.
Зазначеніявища зменшують дохідну базу бюджетної системи і за суттю є втратами доходівбюджету. Найвагомішим чинником непрямого бюджетного регулювання є пільги зподатків. За економічною суттю такі пільги – це система внутрішньогоперерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб'єктами оподаткування. Векономічному аспекті надання пільг є формою бюджетного регулювання економічногой соціального розвитку. В економічному житті держави нерідко трапляютьсявипадки, коли для підтримки окремих виробництв доцільніше знизити розмірсплачуваних податків, ніж покривати збитки і здійснювати виплати з бюджету насоціальні цілі. Можна стверджувати, що виплати допомоги з безробіття, а такождотацій збитковим підприємствам можуть бути значно більшими, ніж втрати у зв’язкуз наданням податкових пільг [27].
Однієюз форм бюджетного регулювання економічних і соціальних процесів є міжбюджетнерегулювання. В Україні міжбюджетний перерозподіл досяг значних розмірів, вінщорічно становить понад 20 % витрат Державного бюджету України. Аналізпоказників міжбюджетного регулювання дає підставу зробити висновок, що вони немають солідного наукового обґрунтування і здебільшого недостатньо впливають наздійснення ефективної бюджетної політики.
Векономіці України особливістю є те, що Уряд контролює формування й використаннязначних обсягів фінансових ресурсів, які сконцентровано у різних ланкахфінансової системи, підприємницьких структурах державної форми власності. Томунині треба чітко визначити напрями здійснення фінансового забезпеченняпідвищення життєвого рівня населення. Такими напрямами можуть бути, зокрема,здійснення інвестицій у людський капітал, тобто в освіту, охорону здоров'я,соціальне забезпечення, оскільки за експертними оцінками кожна гривня, вкладенау цю сферу, в перспективі забезпечує зростання валового внутрішнього продукту врозмірі 8 гривень. Спрямування бюджетних видатків на збільшення суспільногоспоживання дає змогу залучати інвестицій в економіку в 6 разів більше за розмірвитрат [27].
Забезпеченнясуспільного добробуту населення потребує значних фінансових ресурсів. Цезумовлює необхідність науково обґрунтованої концепції доходів і видатків.
Фінансуваннясоціальних витрат – головний інструмент держави для підвищення добробутунаселення, ці витрати повинні стати основою впливу держави на рівеньматеріального забезпечення населення як у середньостроковій, так і вдовгостроковій перспективі. Для реалізації зазначеного слід провести такізаходи:
а)інвентаризувати соціальні програми, що були прийняті за роки незалежності, атакож ті, які залишилися в спадок з часів існування СРСР, здійснивши відповіднірозрахунки щодо потреби та можливостей у фінансових ресурсах для їх виконання;
б) зурахуванням результатів інвентаризації соціальних програм визначити ті, що втратилисоціальну значимість в умовах ринкової економіки і підлягають вилученню збюджетного фінансування, та такі, які потребують першочергового здійснення імають перспективне значення;
в)фінансування установ і закладів соціальної сфери як на стадії визначенняобсягів витрат, так і на стадії їх використання здійснювати строго відповіднодо результатів діяльності. Це дасть змогу відмовитися від практики фінансуваннясоціальної сфери залежно від досягнутого рівня бюджетних витрат, а такожприймати обґрунтовані рішення щодо удосконалення соціально-культурних установ ізакладів, їх об'єднання, скорочення та ліквідації;
г)розробити програму реформування соціальних пільг, привілеїв і виплат, на основічого удосконалити систему адресної соціальної підтримки населення, відмовившисьвід відомчого характеру надання пільг, замінивши їх грошовими формамисоціальної підтримки;
ґ)здійснювати витрати на фінансування вищої освіти на основі затвердженого урядомдержавного замовлення на підготовку кадрів вищої кваліфікації і єдиних нормвитрат на їх підготовку, розрахованих Міністерством фінансів за участюзацікавлених органів державного управління;
д)фінансування науки проводити шляхом виділення коштів на дослідження затематикою, розробленою Міністерством освіти і науки та затвердженою урядом,замінивши кошторисне фінансування виділенням коштів на оплату виконаннядержавних наукових замовлень;
е)підвищити відповідальність органів виконавчої влади за прийняття та реалізаціюрішень, які не забезпечуються відповідними джерелами фінансування, посилитивимоги до проведення експертних оцінок щодо визначення потреб та джерелфінансових ресурсів на здійснення накреслених заходів.
Суттєвогополіпшення стану фінансування заходів соціального спрямування можна досягти ішляхом удосконалення управління бюджетними ресурсами. Тут на перший планвиходять питання казначейського виконання державного та місцевих бюджетів.Треба досягти такого стану, коли Уряд та місцеві органи виконавчої владиматимуть у своєму розпорядженні інформацію про щоденний рух коштів наказначейських рахунках державного та відповідних місцевих бюджетів.
Ґрунтовногометодичного забезпечення потребує система визначення планових обсягів бюджетнихвитрат на утримання соціально-культурних установ і здійснення заходів, пов'язанихз рівнем матеріального добробуту населення.
Другимблоком бюджетного механізму є бюджетне забезпечення, основною складовою якого єфінансове планування та прогнозування.
Бюджетнепланування – це науково обґрунтований процес визначення джерел створення інапрямків використання бюджетних ресурсів в економіці держави з метоюзабезпечення стабільного економічного й соціального розвитку. Сфероюзастосування бюджетного планування є розподіл і перерозподіл бюджетних ресурсівна всіх стадіях відтворювального процесу. Важливе значення має науковаметодологія бюджетного планування. Вона включає сукупність загальних принципіві методів планування, систему бюджетних планів [31].
Векономічній літературі виділяють чотири основних методи бюджетного планування:коефіцієнтів («від досягнутого»), нормативний, балансовий тапрограмно-цільовий.
Внедалекому минулому в практиці фінансового планування застосовувалосяпланування «від досягнутого»: сума коштів за окремими статтями на наступнийфінансовий рік визначалася шляхом простого зменшення або збільшення відповідноїсуми поточного року, за основу бралися звітні дані за минулий рік безврахування визначення результатів фінансування. Таке планування не стимулюєвиявлення резервів і не сприяє економії бюджетних коштів.
Балансовийметод дає змогу узгодити потреби з ресурсами. Він направлений на те, щобуникнути можливих диспропорцій між доходами і витратами на всіх рівняхбюджетного планування, а також вибрати оптимальний варіант задоволеннясуспільних потреб.
Досконалішим методом бюджетного планування є нормативнийметод. Він передбачає використання в плануванні системи взаємопов’язаних норм інормативів. Нормативний метод найкраще застосовувати в плануванні бюджетнихвитрат у соціальну сферу, оскільки він спроможний відносно об’єктивно оцінитипотреби соціальних галузей у ресурсах і створити умови для їх ефективного таощадливого використання. Перехід до планування фінансових ресурсів бюджетнихустанов на основі використання стабільних нормативів обґрунтовується тим, що відкриваєможливість забезпечити збалансованість розвитку соціальної сфери. Отже,встановлення соціальних норм заслуговує значної уваги, дивлячись на те, що віднауково та економічно обґрунтованого їх визначення залежить забезпеченнянайважливіших потреб громадян.
Плануваннясоціальних видатків бюджету базується на застосуванні нормативного методу, щодає можливість спрогнозувати обсяг грошових коштів, які повинні забезпечитиефективну діяльність цієї сфери. Для цього створюється спеціальний механізмудосконалення розрахунку бюджетних показників соціального захисту ізабезпечення [78].
ВУкраїні для поліпшення бюджетного планування включаються в системумакроекономічних показників державного бюджету соціальні стандарти, на основіяких визначається лише реальна мінімальна потреба державного і місцевихбюджетів у коштах, а також, відповідно, перерозподіляються і закріплюютьсядоходи за рівнями бюджетної системи. Тобто, соціальні норми відповідаютьсучасним уявленням про мінімальний рівень і якість соціальних послуг, щонадаються населенню. Саме ці норми виступають критерієм визначення видатківбюджету на соціальну сферу, а не величина бюджетних доходів, хоча вони йвважаються лімітами всіх витрат.
Економікапостійно розвивається, регіони країни мають різне соціально-економічнестановище, потреби населення змінюються й зростають, відбуваєтьсянауково-технічний прогрес – все це потребує постійного перегляду та коригуваннянормативів з огляду на зміни умов соціально-економічного розвитку й в основітаких змін повинні бути такі інструменти, як соціальні стандарти для кожноїкатегорії населення, які забезпечують високий рівень життя, а не соціальнімінімуми. Таким чином, нормативи повинні бути лише умовно стабільними йорієнтуватися на якісне забезпечення соціальними послугами населення.
Нормативибюджетного фінансування соціальної сфери, що визначаються на основі державнихмінімальних стандартів, є основою для розрахунку мінімальних розміріввидаткової частини державного бюджету та відповідних місцевих бюджетів і незабезпечують розвиток, вдосконалення. Але ж для покращення, якісного наданняпослуг соціальним галузям потрібні середньострокові й довгострокові ефективніпрограми розвитку й відповідно планування, прогнозування й здійснення їхфінансування. Тому, в Україні зроблені перші кроки до запровадженняфінансування соціальної сфери на основі цільових програм, тобтопрограмно-цільового методу формування бюджету. Початком практичногоупровадження програмно-цільового методу у бюджетному процесі в Україні сталорозпорядження Кабінету Міністрів України про схвалення Концепції застосуванняпрограмно-цільового методу у бюджетному процесі від 14 вересня 2002 року №538-р [52]. Програмно-цільовий метод спрямований на визначення першочерговихцілей держави, складання програм для їхнього досягнення, забезпечення цихпрограм фінансовими ресурсами, оцінку ефективності використання бюджетнихкоштів у процесі виконання завдань програми.
Сучаснийрічний бюджет повинен формуватися як складова частина тривалого плану-прогнозу,в межах якого враховані стійкі довготермінові тенденції і наближення до цілей,визначених попередньо. У процесі розробки плану важливою є точність прогнозів.Варто зазначити, що розробка плану-прогнозу, передусім, залежить від рівнякваліфікації аналітиків. Прогноз бюджету минулого року слід використовувати якбазу складання проекту реального бюджету в поточному році. На сьогодні вУкраїні складається тільки проект щорічного бюджету, що пояснюється суттєвоюнестійкістю економічних процесів та відсутністю досвіду в розробці прогнозів.Але ж прогнозування має стати невід’ємною частиною процесу бюджетногопланування, що дасть змогу проаналізувати тенденції формування ресурсів бюджетута їхнє використання, виявити чинники, які необхідно враховувати у розрахункахбюджетних показників, визначити їх взаємозв’язки, а також можливі способивпливу на ці показники. Призначення бюджетного прогнозування полягає в оцінцірізних і найбільш вірогідних варіантів формування ресурсів бюджету і напрямківвикористання цих ресурсів. Аналіз таких варіантів створює основу для виборуцілей, які є орієнтиром при розробленні бюджету.
Бюджетнепрогнозування має набути стратегічного характеру, включати варіантиобґрунтування заходів щодо вдосконалення бюджетного механізму і засобівбюджетного регулювання за умови динамічного підтримання фінансовоїзбалансованості в економіці.
Ефективневирішення завдань, пов’язаних із формуванням доходів і видатків бюджету,ґрунтується на основі економіко-математичних методів і моделей. Для реалізаціїосновного методологічного принципу бюджетного прогнозування, що полягає вдосягненні й динамічному підтриманні збалансованості руху бюджетних потоків упроцесі економічного розвитку, доцільно використовувати економіко-математичнімоделі, які мають уможливити:
а)взаємопов’язаний розрахунок основних показників доходів і витрат бюджету зрозрахунками показників балансу фінансових ресурсів і витрат держави, балансугрошових доходів і витрат населення, платіжного балансу, валютного плану;
б)оцінку бюджету за критерієм його збалансованості з урахування його впливу наефективність виробництва і темпи економічного зростання.
Принципдосягнення, встановлення і підтримання бюджетної збалансованості маєдотримуватися при розв’язанні всього кола завдань бюджетного прогнозування, середяких основними є:
а)визначення інструментарію бюджетного регулювання і кількісне визначенняекономічних регуляторів;
б)побудова шкали пріоритетів при визначенні бюджетної політики.
Такимчином, сформульовано низку завдань бюджетного прогнозування, при розв’язанніяких доцільно використовувати економіко-математичні моделі. Однак врахуванняназваних завдань – необхідна, але недостатня умова реального застосуваннямоделей на практиці бюджетного прогнозування. Достатня ж умова полягає впоєднанні технології модельних розрахунків із чинною технологією бюджетногопрогнозування. Виходячи із цих умов, рекомендовані до практичного застосуванняв бюджетному прогнозуванні моделі мають:
а)стати невід’ємним елементом процесу прогнозування і реально використовуватися увирішенні конкретних завдань, пов’язаних із формуванням відповідних показниківбюджету;
б)мати адресність;
в)бути по можливості простими;
г)забезпечувати свободу вибору стратегічних прогнозних рішень працівниками, щонесуть повну персональну відповідальність за їхні наслідки.
Найширшоговикористання серед методів бюджетного прогнозування набули регресійнібагатофакторні моделі для розрахунку на перспективу окремих показників бюджету,а також бюджетних нормативів. Нині дедалі більше використовуються методиеконометричного моделювання.
Перевагиеконометричного підходу полягають у тому, що:
а)економічні моделі не допускають суперечності в системі прогнозованихпоказників;
б)економічний підхід дає можливість одночасного відображення в моделі багатьох факторівз урахуванням їх взаємовпливу, а також допускає певну свободу в переглядіфакторів і взаємозв’язків у процесі роботи з моделлю;
в) наоснові економічних моделей можуть бути одержані варіанти прогнозу для широкогодіапазону вихідних умов і припущень.
Водночасреалізація довгострокового прогнозування в рамках економічного підходу можливалише на основі врахування знань експертів і відповідної технології використаннямоделей. Модель у даному разі, з одного боку, є інструментом перевірки гіпотезекспертів, а з другого – безперервно підлягає зміні та уточненню у процесіодержання експертами нових знань.
Дляорганізації експериментальної роботи в діалоговому режимі найбільшперспективними є імітаційні моделі, реалізовані у формі імітаційних систем, якіявляють собою людино-комп’ютерну систему прийняття рішень з автоматизованимформуванням варіантів. Підхід «експерт – модель – комп’ютер» має свої перевагиперед «суто» економетричним. Ці переваги полягають у тому, що експертузабезпечується можливість у діалозі з комп’ютером вибирати кількісні значеннябюджетних нормативів і норм, завдавати вихідні дані для характеристики об’єктадослідження і за результатами розрахунків сформувати аналітичні таблиці.
Важливимметодом прогнозування доходів і видатків бюджету є застосуванняекономіко-статистичних моделей. Термін «економіко-статистична модель» (ЕСМ)застосовується у контексті в тому значенні, що модель ідентифікується на основіобробки даних статистичної звітності. ЕСМ можна визначити як одну із формекономіко-математичної моделі, що описує взаємозв’язки характеристикекономічних систем [31].
Однієюз найвідоміших моделей прогнозування доходів і видатків бюджету, побудованих вУкраїні, є розроблена багатофункціональна модельована система «Бюджет України».Ця система призначена для розв’язання широкого кола завдань фінансового ібюджетного прогнозування та макроекономічного аналізу в умовках перехідноїекономіки з метою прийняття рішень щодо розроблення економічної політикидержави.
Підсумувавшивищевикладене, можна зробити такі висновки. Бюджетний механізм фінансуваннясоціальної сфери не є створеним раз і назавжди й з плином часу він зазнаєсуттєвих змін. Одні фінансові методи відживають, натомість з’являються нові.Так, при командно-адміністративній економіці основна увага приділяласябюджетному забезпеченню, а для сучасної економіки характерне поєднаннябюджетного забезпечення та бюджетного регулювання з зосередженням уваги назабезпечення тих верств населення, які з різних причин не можуть самостійнозабезпечити себе соціальними послугами. Для того, щоб бюджетний механізмфінансування соціальної сфери функціонував злагоджено, потрібно удосконалюватипланування й прогнозування бюджетних видатків, які спрямовуються на наданнясоціальних послуг населенню України.
1.4Характеристика Головного управління Державного казначейства у Луганськійобласті як органу по виконанню бюджету
27квітня 1995 року Указом Президента України за №335/95 створено ДержавнеКазначейство України, а Постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995року за №590 затверджено Положення про Державне казначейство України, якезапочаткувало казначейську форму виконання бюджету [18, 20].
Державне казначейство керується у своїйдіяльності Конституцією України, законами України, постановами ВРУ, указами ірозпорядженнями КМУ, НБУ, наказами Міністерства фінансів України, іншиминормативно-правовими актами.
Відповідно доУказу Президента та постанови Уряду, Державне казначейство України — це тойвиконавчий орган влади, який повинен вирішувати весь комплекс завдань,пов’язаний з касовим виконанням Державного бюджету і бюджетів самоврядування таефективним управлінням бюджетними коштам, в тому числі, що направлені нарозвиток соціальної сфери регіону.
Державне казначейство має у своємупідпорядкуванні територіальні органи — Головні управління Державного казначейства в АР Крим,областях, містах Києві та Севастополі та управління у районах, містах тарайонах у містах (рис. 1.1).
/>

Рис. 1.1. Органи Державного казначействаУкраїни
Організаційна структура Державногоказначейства України відтворює структуру адміністративно-територіального устроюУкраїни. Відповідно, казначейська система України має трирівневу структуру іскладається з:
а) Державного казначейства України, якерозташовується у столиці держави і представляє його центральний рівень;
б) Головних управлінь Державногоказначейства (ГУДК) обласного значення, розміщених таким чином:
— 1 Головне управління — в Автономній Республіці Крим;
— 2 Головні управління — в містах Києві та Севастополі;
-24 Головних управлінь функціонують вобластях.
в) районних (міських, районних у містах)управлінь Державного казначейства (РУДК), зосереджених у найважливіших місцевихадміністративних центрах.
Розвиток органів Державного казначействасупроводжувався стрімким розвитком казначейських інформаційних технологій.Держказначейство має розвинену регіональну мережу підвідомчих структур,взаємодіє із великою кількістю учасників бюджетного процесу. Прагнення доєдиної системи інформації є одним із перспективних напрямів діяльностіДержказначейства, що потребує сучасного розвитку телекомунікацій та їхньогосередовища, який дасть змогу легко включатися в електронний документообіг зНаціональним банком України, кредитними організаціями, податковими органами,розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів. Цей процес передбачаєсистемний підхід до вибору апаратних і програмних рішень щодо реалізаціїказначейських технологій і на територіальному, і на центральному рівні. В цьомунапрямі вже зроблені кроки – органи казначейства використовують автоматизованусистему “Казна”, яка значно спростила процес обліку, формування звітності,первинних документів по операціях, полегшує зв’язок між органами казначейства йрізними користувачами їх звітності.
Аналіз етапів і механізмів впровадженняказначейської системи виконання бюджету засвідчує, що:
а) Система Державного казначействапоступово розширювалася й охопила всі операції державного бюджету,
б) Казначейство поширило свою діяльністьна місцеві бюджети, і це дає змогу застосовувати єдині правила контролю задоходами і видатками і державного, і місцевих бюджетів.
в) Державне казначейство стало центральноюсистемою бухгалтерського обліку за всіма операціями, здійсненими у системієдиного казначейського рахунку, а також відповідальним за складання звітності.
г) Кожний новий етап становлення тарозширення казначейської системи виконання бюджетів сприяє виявленню іпозитивних, і негативних тенденцій з питань виконання бюджетів і створюєпідґрунтя для їхнього розвитку та удосконалення [40].
Обласне Головне управління Державногоказначейства у Луганській області очолює начальник, який відповідає за роботувсіх районних управлінь Державного казначейства у рамках адміністративногорегіону та в межах покладених на нього функцій. У зв’язку із входженням органівДержавного казначейства в систему електронних платежів Національного банкуУкраїни, запровадженням казначейського обслуговування місцевих бюджетів та зметою підвищення ефективності роботи Державного казначейства України виданонаказ №93-к від 30 січня 2002 року Державним казначейством України «Прозатвердження типової структури управління Державного казначейства в АвтономнійРеспубліці Крим, областях, містах Києві та Севастополі» (Додаток А). Можнавиділити загальні для більшості структурні підрозділи (відділи), необхідні дляроботи казначейства:
а) відділ виконання бюджету за доходами;
б) відділ виконання бюджету за видатками;
в) відділ встановлення лімітів;
г) відділ обліку і звітності тощо.
Вища й середня ланки маютьрежимно-секретні відділи, відділи організації роботи та контролю підвідомчихорганів, відділи комп’ютеризації.
Районні та міські Управління Державногоказначейства складаються з:
а) відділу обліку лімітів видатків іконтролю за виконанням кошторисів;
б) відділу розмежувань таоперативно-аналітичного обліку державних доходів;
в) відділу бухгалтерського обліку ізвітності;
г) операційного відділу.
ВГоловному управлінні Державного казначейства України у Луганській області влистопаді 2006 року було проведено реорганізацію і його структура дещозмінилася. Відділ видатків Державного бюджету й операційний відділ об’єдналисяй на їх базі створено управління видатків, обслуговування кошторисіврозпорядників коштів та інших клієнтів, моніторингу та контролю платежів(Додаток Б).
Для вивчення впливу бюджету на розвиток соціальної сферирегіону доцільно навести характеристику Управління видатків, обслуговуваннякошторисів розпорядників коштів та інших клієнтів, моніторингу та контролюплатежів Головного управління Державного казначейства України у Луганськійобласті. Саме воно займається обліком, проведенням видатків на соціальну сферу,на всі бюджетні установи соціальної сфери, що функціонують у регіоні. Цеуправління має структуру, що зображена на рис. 1.2.
Головнимизавданнями управління є:
а) Формування мережі бюджетних установ та організацій, якіотримують кошти з державного та місцевих бюджетів в АС “Казна-Видатки”;
б) Забезпечення обліку бюджетних асигнувань та контролю заїх цільовим використанням;
в)Здійснення розрахунково-касового обслуговування розпорядників коштів державногота місцевих бюджетів, інших клієнтів.
Управління,відповідно до завдань, виконує такі функції:
а) Узагальнюєдані про мережу та зміни до мережі розпорядників коштів державного бюджету II iIII ступеня та одержувачів, звіряє їх з даними, отриманими від Державногоказначейства України;

/>
Рис. 1.2.Структура Управління видатків, обслуговування кошторисів розпорядників коштівта інших клієнтів, моніторингу та контролю платежів

б) В мірунадходження від головних розпорядників коштів місцевих бюджетів даних протериторіальне розташування мережі установ, підприємств та організацій, формуємережу розпорядників коштів місцевих бюджетів, вносить зміни до неї згідно здіючими нормативними актами;
в)Приймає від Державного казначейства України річний розпис асигнувань державногобюджету (за винятком надання кредитів з Державного бюджету України), помісячнийрозпис асигнувань загального фонду державного бюджету (за винятком наданнякредитів з Державного бюджету України), помісячний розпис асигнуваньспеціального фонду державного бюджету (за винятком власних надходжень бюджетнихустанов та відповідних видатків), річний розпис витрат спеціального фондудержавного бюджету з розподілом по видам надходжень (надалі річний розписдержавного бюджету) за територією в розрізі розпорядників нижчого рівня таодержувачів, а також довідки про зміни до них. Від фінансових органів місцевихбюджетів – річний розпис асигнувань місцевих бюджетів, помісячний розписасигнувань загального фонду місцевих бюджетів, а також довідки про зміни доних.
г)Доводить витяги (а також довідки про зміни) з річного розпису державногобюджету до розпорядників коштів II ступеня.
ґ)Приймає від розпорядників коштів II ступеня розподіл показників (а також реєстрзмін) зведених кошторисів та планів асигнувань у розрізі розпорядників коштівбюджету нижчого рівня та одержувачів. Здійснює контроль за відповідністювказаних у зазначених документах загальних сум сумам, зазначеним у витягах зрічного розпису державного бюджету.
д)Приймає від головних розпорядників коштів місцевих бюджетів розподілипоказників зведених кошторисів та зведених планів асигнувань із загального таспеціального фондів місцевих бюджетів у розрізі розпорядників коштів нижчогорівня та обліковує їх на відповідних рахунках позабалансового обліку.
е)Формує річний розпис (а також повідомлення про зміни річного розпису)призначень державного бюджету та помісячний розпис (а також повідомлення про змінив помісячному розписі) асигнувань загального фонду державного бюджету затериторіями, у розрізі розпорядників коштів нижчого рівня для кожноготериторіального управління Державного казначейства.
є) Втермін, визначений законодавством, приймає від розпорядників коштів нижчогорівня затверджені кошториси доходів та видатків і плани асигнувань; відодержувачів коштів – плани використання бюджетних коштів. Бере до облікудовідки про зміни кошторису доходів і видатків та про зміни плану асигнуваньзагального фонду державного бюджету.
ж)Здійснює облік зобов’язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів.
з)Здійснює попередній контроль.
и)Здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників та одержувачівбюджетних коштів, інших клієнтів.
і)Здійснює примусове списання (стягнення) коштів з рахунків розпорядників(одержувачів) бюджетних коштів, інших клієнтів на підставі відповіднихдокументів.
ї)Здійснює повернення зайво та/або помилково зарахованих коштів на підставіплатіжних доручень.
й)Звіряє звіти, надані розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів, з данимиоблікової бази в частині касових видатків, обліку фінансових зобов’язань.
к)Надає роз’яснення, методичну, практичну допомогу та консультаційну підтримкутериторіальним управлінням Держказначейства з питань, які відносяться до йогобезпосередніх функціональних обов’язків.
л)Розробляє, приймає участь у підготовці проектів законодавчих та нормативнихдокументів з питань, що належать до компетенції управління.
м)Розробляє піврічні плани роботи управління та затверджує їх у начальникаГоловного управління за погодженням першого заступника начальника Головногоуправління – куратора.
н) Приймає участьу визначенні щорічної перспективної потреби в кадрах, формуванні кадровогорезерву та замовлень на підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікаціїпрацівників.
о)Приймає участь у семінарах, нарадах, які проводяться з фахівцями іншихструктурних підрозділів та територіальних органів Держказначейства з питань,які відносяться до компетенції управління.
п)Забезпечує ведення затвердженої номенклатури справ управління та дотриманнявстановленого порядку роботи з документами з моменту їх створення абонадходження до відправлення або передачі в архів.
р)Розглядає та надає відповіді на заяви, звернення, запити та листи юридичних,фізичних осіб з питань, що відносяться до компетенції управління, вживає заходидо усунення причин їх виникнення.
Управління при виконанні покладених на нього функційвзаємодіє із структурними підрозділами Головного управління та іншими органамидержавної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, територіальнимиорганами Держказначейства. Взаємовідносини управління з іншими підрозділамиГоловного управління будуються на підставі Регламенту роботи апарату управліннята технологічної схеми.
Всіфункції, завдання, які має здійснювати управління, а також права й обов’язки,що мають його працівники визначені в положенні про управління (Додаток В).Кожен відділ, який входить у структуру управління, має своє положення провідділ, де вже деталізуються й визначаються безпосередньо функції, завдання,права і обов’язки, а також відповідальність працівників саме цього відділу.
Таким чином,можна зробити висновок, що Державне казначейство України має досить розгалуженуй складну структуру. Органи Державного казначейства формуються відповідно дозаконодавства й кожне Головне управління, управління у містах, районахпровадять свою діяльність згідно з нормативно-правовими актами й кожнезавдання, функція, права й обов’язки, відповідальність працівників прописані таобов’язкові до виконання згідно внутрішніх положень, інструкцій. Також перехіддо казначейської системи виконання бюджету позитивно відобразився на управлінній контролі за бюджетними коштами. За допомогою органів казначейства відомоколи, скільки, на основі чого та куди витрачаються фінансові ресурси бюджету.Отже, таким чином можна ефективно управляти ними, раціонально використовуватиїх, що допомагає обґрунтованому фінансуванню й розвитку всіх сфер держави, втому числі соціальної. Без досконалого функціонування органів казначействанеможливо говорити про впровадження нових заходів для покращення фінансуваннясоціальної сфери, тобто теоретичні розробки майже нічого не варті без вірної,вчасної практичної їх реалізації.
Розділ 2. Аналіз стану бюджетнихвідносин щодо фінансування соціальної сфери
2.1Аналіз основних соціальних показників, що характеризують добробут населення уЛуганській області
Дата виникнення області – 3 червня 1938 року. Луганська областьрозташована у південно-східній частині України. Її територія складає 26,7тис.км2 (4,4% території держави). Населення – 2,9 млн. чоловік (5,7%мешканців України). Луганська область належить до найбільш густонаселенихобластей. Вона робить вагомий внесок в економічний потенціал України та входитьу п’ятірку найпотужніших промислово-економічних регіонів. За підсумками 2006року Луганська область посіла третє місце в Україні за обсягами реалізованоїпромислової продукції, що склали близько 39 млрд. грн., або 8,7 % від загальнодержавногообсягу [85]. Агропромисловий комплекс області дає майже 9% валового суспільногопродукту. Інвестиційна діяльність є одним із пріоритетних напрямків удосягненні стабільного соціально-економічного розвитку регіону, активізуваласязовнішньоекономічна діяльність, отримав подальшого розвитку споживчий ринокобласті. Питома вага прибуткових підприємств становила 57,7%. Поки не вдаєтьсястабілізувати платіжну дисципліну. Протягом січня-вересня дебіторськазаборгованість збільшилася на 17,1%, кредиторська – на 11,7%, що свідчить пропогані договірні стосунки між контрагентами.
Незважаючи на загальну позитивну економічну динаміку, невирішеноюзалишається низка проблем, необхідність розв’язання яких має бути врахована присередньо- і довгостроковому плануванні соціально-економічного розвиткуЛуганської області. Серед найбільш гострих проблем, що стоять перед Луганськоюобластю можна виділити такі:
а) низька рентабельність підприємств паливної промисловості(збитки вугільних підприємств складають понад 50 % збитків підприємствпромислового комплексу області);
б)ускладнення геологічних умов розробки вугільних родовищ, дефіцит обіговихкоштів унаслідок незадовільного фінансування галузі, низької ціни енергетичноговугілля та гострої нестачі кваліфікованих кадрів;
в)недостатня ефективність використання паливно-енергетичних ресурсів в умовахенергетичної кризи;
г)низька інвестиційна привабливість підприємств регіону внаслідок деформованоїструктури економіки та значного ризику інвестування, що зумовлено фінансовими,криміногенними та екологічними чинниками;
ґ)наявність значної податкової заборгованості та заборгованості з виплатизаробітної плати (за цими показниками Луганську область випереджає лишеДонецька);
д)недостатнє завантаження виробничих потужностей, значний ступінь зносу основнихфондів та енергоємне устаткування у промисловому комплексі;
е)розбалансованість схем теплопостачання населених пунктів;
є) низька ефективністьвиробництва сільськогосподарської галузі, повільний розвиток інфраструктуризбуту аграрної продукції, неспроможність наявної інфраструктури аграрного ринкузабезпечити його ефективну діяльність [98].
Так як економічнадіяльність і соціальна сфера взаємопов’язані, то ці проблеми не можуть невідбиватися на соціальному становищі області. На соціальне благополуччя впливаєне лише стан здоров’я, рівень освіти, але й економічне становище, рівеньфінансового забезпечення, який дозволяє підтримувати життєзабезпечення йпрацездатність. Саме тому для повної характеристики соціального становища івизначення шляхів вирішення проблем необхідно проаналізувати добробут населеннярегіону.
У 2006 році зросли доходи населення, основною складовою яких єзаробітна плата. Номінальна середньомісячна заробітна плата у січні-листопаді2006 року, нарахована на одного штатного працівника, становила 1006,89 грн., щона 27,6 % більше, ніж за відповідний період 2005 року. Середньомісячназаробітна плата в розрахунку на одного штатного працівника області в листопадісклала 1088,45 грн. і перевищує рівень мінімальної заробітної плати (375 грн.)та рівень прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з 1 жовтня 2006 – 505грн.) у 2,9 та 2,2 рази відповідно. Таку тенденцію необхідно розглядати якпозитивну і можна побачити на рис. 2.1 [83-85].
/>
Рис. 2.1.Динаміка середньомісячної заробітної плати у 2004–2006 роках
У листопаді порівняноз жовтнем 2006 року темпи приросту заробітної плати спостерігались у межах від0,4% в охороні здоров’я та соціальної допомоги до 15,2% у фінансовоїдіяльності; серед промислових видів діяльності – від 1,7% у виробництві гумовихта пластмасових виробів до 15,4% у виробництві шкіри та шкіряного взуття, тобтозаробітна плата соціальних робітників має найнижчий темп приросту, що негативновідображується на наданні ними послуг.
Реальна заробітна плата, як і номінальна, є індикаторомрівня життя населення. У листопаді 2006 року порівняно з жовтнем воназменшилася на 4,2%, а відносно листопада минулого року, з урахуванням ростуспоживчих цін, зросла на 3,9%.
Загальна сума невиплаченої заробітної плати збільшиласяпротягом листопада 2006 року на 4,7%, або на 4,2 млн. грн., а відносно початкуроку – на 10,9% (на 9,2 млн. грн.) і на 1 грудня 2006 року становила 94,0 млн.грн. Порівняно з аналогічною датою минулого року сума боргу зменшилася на11,2%, або на 11,9 млн. грн… Невиплачена на початок грудня заробітна платастановить 14,4% (торік – 19,5%) фонду оплати праці (рис 2.2) [83-85].
/>
Рис. 2.2. Динаміказаборгованості із виплати заробітної плати у 2005–2006 роках
За листопад 2006 року серед міст та районів найбільш суттєвезбільшення обсягів боргу спостерігалось у містах Лисичанську (на 2,2 млн. грн.)та Луганську (на 2,0 млн. грн.), зменшення – у Перевальському районі (на 1,1млн. грн.).
З рис. 2.2 можнапобачити стійку тенденцію до скорочення заборгованості по заробітній платі, щосвідчить про прийняття відповідних заходів з поліпшення добробуту йзабезпеченості населення.
Сума боргу підприємств державної форми власності складає29,5% від загального обсягу невиплаченої заробітної плати по економічноактивних підприємствах і на 1 грудня 2006 року становила 14,0 млн. грн. Наприватні підприємства припадає 48,0%, або 22,7 млн. грн., при цьому 30,1% – натовариства з обмеженою відповідальністю, 7,2% – на відкриті акціонернітовариства. На підприємства комунальної форми власності припадає 22,4% боргу.Отже, хоча й доля боргів по заробітній платі підприємств державної формивласності значна, але вона не перевищує долі приватних підприємств і тим самимдоводить спроби держави ефективно регулювати цей процес.
У січні–листопаді 2006 року населенням області сплачено зажитлово-комунальні послуги, включаючи погашення боргів попередніх періодів,504,6 млн. грн., що порівняно з аналогічним періодом 2005 року більше на 12,1%,або на 54,5 млн. грн. (рис. 2.3).
/>
Рис. 2.3. Нараховано населенню до сплати та сплачено зажитлово-комунальні послуги у січні–листопаді 2006 року
Заборгованість населення з оплати житлово-комунальних послугзбільшилась у листопаді на 11,1% і станом на 10 грудня 2006 року становила601,4 млн. грн., за електроенергію – збільшилася на 1,2% і становила 225,1 млн.грн… Це відбулося через значне підвищення тарифів на житлово-комунальніпослуги й не свідчить про ігнорування населенням цих нарахованих сум. Упорівнянні з відповідним періодом минулого року заборгованість з оплатижитлово-комунальних послуг збільшилася на 6,0%. Структура заборгованостінаселення за видами послуг наведено на рис. 2.4.

/>
Рис. 2.4. Структура заборгованості населення за видами послуг у2006 році (відсотків)
Покращилася ситуація на ринку праці області. Станом на 1 грудня2006 року рівень безробіття в області становив 2,0 % від працездатногонаселення працездатного віку, що на 0,2 відсоткових пункти менше, ніж рік тому.
За адміністративнимиданими державної служби зайнятості у грудні 2006 року чисельність незайнятогонаселення, яке звернулося за допомогою у працевлаштуванні до цієї установи,становила 6,5 тис. осіб, що на 26,3% менше, ніж у листопаді 2006 року та на2,6%, ніж у грудні 2005 року. Із зазначеної кількості зареєстрованих 85,9%, або5,6 тис. осіб отримали статус безробітного, що на 1,9% більше, ніж у грудні2005 року.
Станом на 1 січня 2007року на обліку в державній службі зайнятості перебувало 33,4 тис. осіб, що на3,7% більше, ніж на 1 грудня 2006 року та на 4,7% менше, ніж рік тому. Середзазначеної категорії громадян 97,5% мали офіційний статус безробітних.Кількість зареєстрованих безробітних за грудень в цілому по області збільшиласяна 7,1% і на 1 січня 2007 року становила 32,6 тис. осіб, з них більш ніж двомтретинам було призначено допомогу по безробіттю.
Склад та динамікукількості зареєстрованого безробітного населення за соціальними групаминаведено в табл. 2.1.

Таблиця 2.1
Склад та динамікакількості зареєстрованого безробітного населення Кількість зареєстрованих безробітних (тис. осіб) Роки 2004 2005 2006 Безробітні – всього 43,1 34,3 32,6 з них жінки 30,5 22,6 20,9 молодь у віці до 35 років 13,2 8,4 12,7 особи, які потребують особливого соціального захисту 7,1 6,2 6,6 вивільнені з економічних причин 3,8 2,3 2,5
Із кожних 100зареєстрованих безробітних, які перебували на обліку на 1 січня 2007 року, 49 –раніше займали робітничі місця, 31 – посади службовців, решту складали особибез професії або такі, що займали місця, які не потребують спеціальноїпідготовки.
Як і раніше,зберігалася значна диференціація рівня зареєстрованого безробіття по містах ірайонах області. Станом на 1 січня 2007 року зазначений показник коливався від0,6% у м. Луганську до 12,7% у Марківському районі.
За сприяння державної служби зайнятості угрудні 2006 року були працевлаштовані 2,0 тис. громадян, що на 42,5% менше, ніжу листопаді 2006 року та на 23,1% більше, ніж у грудні минулого року. Середпрацевлаштованих осіб більше половини (52,0%) складала молодь у віці до 35років, 48,0% – жінки, 10,3% – особи, які потребували особливого соціальногозахисту.
Одним із напрямків реалізації активноїполітики зайнятості є організація громадських робіт, які залишаються важливимзаходом тимчасового працевлаштування незайнятого населення. Важливим напрямомпідвищення конкурентоспроможності безробітних на ринку праці є професійнапідготовка та перепідготовка. З метою отримання нової професії абоспеціальності у навчальні заклади усіх типів упродовж грудня було направлено напрофесійне навчання 872 особи проти 623 осіб торік. На 1 січня 2007 рокупроходили професійне навчання за направленнями служби зайнятості 1545безробітних осіб, з яких більше двох третин (70,6%) – жінки, 67,0% – молодь увіці до 35 років.
ІзФонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадокбезробіття протягом грудня 2006 року на допомогу по безробіттю було витрачено5,6 млн. грн. Середньооблікова кількість безробітних, які її отримуваливпродовж зазначеного місяця становила 20,5 тис. осіб, або 62,9% від загальноїкількості тих, що мали статус безробітного на 1 січня 2007 року.
Демографічна ситуація в регіоні характеризується тенденцією дозменшення кількості населення. Середня чисельність наявного населення областіза січень-листопад 2005 року становила 2426,0 тис. осіб, а за аналогічнийперіод 2006 року – 2396,6 тис. осіб. У сільській місцевості інтенсивністьприродного скорочення чисельності населення майже в півтора рази вище, ніж уміських поселеннях [93]. Природний рух населення області характеризуєтьсяперевищенням смертності над народжуваністю. Але є й позитивні тенденції.Відзначається динамічне зниження рівня материнської смертності з 22,4 у 2005році до 15,5 на 100 тисяч народжених живими у 2006 році, зниження рівня абортівз 24,2 на одну тисячу жінок фертильного віку в 2005 році до 23,3 у 2006 році,збільшення нормальних фізіологічних пологів з 17500 у 2005 році до 19700 у2006. Разом з тим, смертність малюків збільшилась із 11,9‰ до 12,6‰ у 2006році, зростання рівня смертності малюків відбулося за рахунок вроджених вадрозвитку. На 17% зменшилася смертність дітей у віці від одного місяця до одногороку. Стан справ у Луганській області з основних хвороб можна побачити на рис.2.5.

/>
Рис. 2.5. Стан захворюваності в Луганській області
Епідемією туберкульозу охоплено 14 міст та 15 районів області, зних 8 міст та 8 районів мають тенденцію до подальшого зростання. Залишаєтьсянапруженою ситуація на СНІД і ВІЛ-інфекцію. Станом на 1 жовтня 2007 року вобласті зареєстровано 3349 випадків ВІЛ-інфекції, у тому числі зі СНІД – 283особи, з них у 2006 році виявлено 475 осіб з ВІЛ-інфекцією та 93 особи – зіСНІДом. Онкологічна захворюваність в області має стійку тенденцію до зростання.Згідно з даними епідеміологічних розслідувань, захворюваність на віруснийгепатит А та ГКІ пов’язана з високим епідемічним значенням води системгосподарсько-питного водопостачання, подачею населенню води за графіками або їївідсутністю, що унеможливлює проведення елементарних санітарно-гігієнічнихзаходів, виконання правил особистої гігієни. Загальна захворюваність населенняобласті залишилася практично незмінною, і склала у 2006 році 145918,0 на 100тисяч населення (2005 рік – 147331,6).
Мережа закладів освіти в області відповідає загальним потребам. Узв’язку з погіршенням демографічної ситуації, кількість навчальних закладівпротягом останніх років декілька зменшилася, якщо у 2005 році в областіфункціонувало 790 загальноосвітніх закладів, то у 2006 році 777загальноосвітніх закладів. В області створені належні умови для реалізаціїконституційних прав громадян України на здобуття вищої освіти. Луганськаобласть займає 11 місце в Україні за кількістю студентів на 10 тис. населення(446 осіб), прийом студентів на навчання у 2006 році склав 34,2 тис. осіб [98].
Проводиться робота щодо збереження закладів культури. Діє 650масових та універсальних бібліотек, 585 клубних закладів, 26 музеїв, 5 театрів,1 філармонія, 82 школи естетичного виховання, 19 кіноустановок. На територіїобласті розташовано понад 6000 пам’яток історії і культури. Розширюютьсякультурні зв’язки з іншими областями України. Налагоджуються міжнароднікультурні контакти. Надається підтримка творчої молоді. Здійснюються заходищодо розвитку самодіяльності.
В області приділяється значна увага розвитку фізичної культури іспорту, вихованню фізично розвиненого молодого покоління, запровадженнюздорового способу життя, залученню до спортивних занять широких верствнаселення, зокрема, у сільській місцевості. Зростає кількість населення,охопленого всіма видами фізкультурно-оздоровчої роботи: у 2005 році – 182686осіб, у 2006 – 182700. Протягом 2006 року луганські спортсмени взяли участь у189 всеукраїнських заходах та 55 міжнародних. В області здійснюються заходищодо розвитку олімпійських видів спорту, підготовки олімпійського резерву,поступово розвиваються ігрові види спорту.
Із загальної картини соціального розвитку області можна такожвиділити проблеми, що потребують найбільш швидкого розв’язку. Так, у ціломусоціальний розвиток регіону характеризується такими негативними рисами:
а)специфіка трудових ресурсів полягає у готовності понад 20% працівників змінитимісце проживання з метою збереження професії, незважаючи на важкі і небезпечніумови праці;
б)висока частка пенсіонерів, яка часто доходить до 40-50% місцевого населення притому, що забезпеченість області власними ресурсами на виплату соціальнихплатежів не перевищує 60%, ускладнює соціально-економічну ситуацію в регіоні;
в)низький рівень розвитку соціальної інфраструктури через її залежність відфінансово-економічного стану містоутворюючих підприємств;
г)низький індекс здоров’я населення: зростання рівня смертності малюків, епідеміятуберкульозу та онкологічна захворюваність має тенденцію до подальшогозростання, напружена ситуація на СНІД і ВІЛ-інфекцію;
ґ)незадовільний матеріально-технічний стан закладів соціальної сфери;
д)несприятлива екологічна ситуація;
е)кризовий стан житлово-комунального господарства, фізична зношеність татехнологічна застарілість основних фондів підприємств житлово-комунальногогосподарства;
є) недостатній рівень забезпечення населення якісною питноюводою тощо.
Звсього вищезазначеного можна зробити висновок про не досить гарне становищедобробуту населення, що пов’язано з подекуди високим рівнем безробіття йнавантаженням на ринку праці, з поганою екологічною ситуацією, зневідповідністю зростання заробітної плати й цін, тарифів на житлово-комунальніпослуги та з багатьох інших причин. Все це не дозволяє сконцентруватися напроблемах закладів соціальної сфери, не дає можливості спланувати дії намайбутнє й побудувати чіткий ланцюг дій з досягнення процвітання Луганськоюобластю.
Вирішення та усунення цих негативних тенденцій дастьможливість покращити в цілому соціально-економічне становище регіону йзабезпечити його ефективне функціонування у майбутньому.
2.2Аналіз і динаміка бюджетних видатків на охорону здоров’я та освіту
Перехід до постіндустріальної стадії зумовив превалюваннясоціальної сфери в світі, а економічна ефективність визначається, у першучергу, використанням здорових, продуктивних, висококваліфікованих кадрів, новихзнань, технологій і методів управління. За цих умов на передній планвисувається людина, її інтелектуальний потенціал. Таким чином, освіта, охороназдоров’я – це важливі фактори вирішення і соціальних, і економічних проблем,так як підвищення освітнього рівня й якості послуг в сфері охорони здоров’ясприятиме як піднесенню життєвого рівня населення, оздоровленню суспільства,так й економічному зростанню.
Рівень освіти та кваліфікації визначає рівень ефективностіфункціонування підприємств регіону і країни в цілому. Тому освіта, наука маєпосісти провідне місце в системі пріоритетів нашої держави й всіх її областей.Цьому має сприяти насамперед обґрунтоване, ефективне фінансування, щонаправляється на її розвиток. Так, раціональне використання бюджетних видатківна освіту покращить можливості вищих навчальних закладів готувативисококваліфіковані кадри, шляхом забезпечення технічною, інформаційною базами,мотивації викладацького колективу до якісної передачі найповнішого об’ємузнань. Це в свою чергу сформує у студентів впевненість в своїх силах, знаннях,уміннях й надихатиме до максимальної реалізації себе в суспільстві якспеціаліста, а отже, формування, підтримка і закріплення сприятливої думки,позитивного іміджу соціальних інститутів освіти як серед населення, так і середроботодавців. Для пожвавлення нашої економіки необхідно приділити увагупідготовці кадрів з технічною освітою й фінансуванню технічних освітніхзакладів, так як виробничій сфері потрібна модернізація й оновлення застарілоїбази, що можливо лише за умови запровадження нових технологій, розробоквисококваліфікованим персоналом.
Зміцнення здоров’я населення у соціальній державі такожвідноситься до найважливіших цінностей й дедалі більшою мірою стає економічноюкатегорією. Так як у здоровому суспільстві підвищується працездатність,продуктивність праці, ефективність реалізації трудового потенціалу населення й,відповідно, здійснюється економічний розвиток у різних галузях й регіонах. Дляцього Україні, а насамперед органам місцевого самоврядування потрібно підняти усвоїх областях, так як це їх безпосередня функція, якість медичних послуг,шляхом ефективного, раціонального розподілу фінансових ресурсів бюджету. Цікошти мають направлятися на покращення медичного обслуговування станціямишвидкої медичної допомоги, амбулаторно-поліклінічними установами, а також наполіпшення умов для хворих, що перебувають на стаціонарному лікуванні. Все цедозволить відновити довіру суспільства в нашу сферу охорони здоров’я, сприятимезміцненню здоров’я нації.
Перед регіонами України, зокрема Луганською областю, стоятьсаме такі задачі у розвитку освіти й охорони здоров’я, але їх розв’язанняповинне бути відкоректоване відносно становища певної території й враховуватиіндивідуальні проблеми. Так, робота закладів охорони здоров’я й освітиЛуганської області, що направлена на надання медичної допомоги, якісної освітинаселенню, виконання заходів, які передбачені програмами у цих галузях, триває,однак залишається на недостатньому рівні. Про це свідчить аналіз взаємозв’язкуфінансування та розвитку даних галузей соціальної сфери.
Якщо робити аналіз фінансування охорони здоров’я, потрібнозазначити, що основний приплив фінансових ресурсів в дану галузь здійснюється змісцевих бюджетів (741127912,94 грн. у 2006 році), а от державного бюджетуприпадає незначна доля (66772885,51 грн. у 2006 році). Це не є негативнимфактом, так як місцеве самоврядування краще орієнтується у ситуації, щосклалася навколо цієї сфери у своєму регіоні й має можливість більш раціональновикористати кошти на її розвиток, вирішення проблем. Це і є задачами місцевихорганів влади. Основними функціями державного бюджету залишається фінансуваннядержавних цільових програм, таких як «Дитяча онкологія», «Цукровий діабет»,«Державна програма запобігання та лікування серцево-судинних тасудинно-мозкових захворювань».
За даними Головного управління ДКУ у Луганській області(Додаток ґ.1, ґ.2) проаналізуємо стан фінансування за останні роки галузіохорони здоров’я (табл. 2.2, табл. 2.3).
Таблиця 2.2
Аналізфінансування з місцевого бюджету охорони здоров’я в Луганській області у 2005роціПоказники 2005 рік % виконання Планові показники, грн. Фактичні показники, грн. Відхилення показників від запланованих, грн. Всього 594125106 571153526 -22971580 96,13 у тому числі:         Лікарні 316470204 302101979 -14368225 95,46 Територіальні медичні об'єднання 62594450 61003689 -1590761 97,46 Спеціалізовані лікарні та ін. спеціалізовані заклади 92508805 91708228 -800577 99,13 Пологові будинки 14273779 13230260 -1043519 92,69 Санаторії для хворих туберкульозом 4536092 4484324 -51768 98,86 Будинки дитини 5264371 5261832 -2539 99,95 Станції швидкої та невідкладної медичної допомоги 26520971 25812916 -708055 97,33 Поліклініки і амбулаторії 26420128 24150527 -2269601 91,41 Фельдшерсько-акушерські пункти 5290002 4765352 -524650 90,08 Інші заходи по охороні здоров'я 7597565 7130976 -466589 93,86 Інші заклади з охорони здоров'я 32648739 31503443 -1145296 96,49
З даних табл. 2.2 можна побачити, що фактичні показникивідрізняються від запланованих й жоден з напрямів фінансування не виконано на100%. Так, у 2005 році недовиконання загального обсягу видатків на охорону здоров’ясклало 22971580 грн. чи 3,87%. На такий результат вплинуло недовиконання повсіх напрямах. Найбільший відсоток невиконання – 9,92% й 8,59% мав місце прифінансуванні фельдшерсько-акушерських пунктів та поліклінік, амбулаторійвідповідно, а найбільший відсоток виконання, що майже наближається до 100%,спостерігається при видатках на будинки дитини (99,95%), спеціалізовані лікарніта ін. спеціалізовані заклади (99,13%), санаторії для хворих туберкульозом(98,86%). Таким чином, можна зробити висновок, що за всіма напрямамифінансування було виконання планових показників не нижче 90% й у підсумку планна 2005 рік був недовиконаний на 3,87%.
У 2006 році ситуація дещо змінилася й представленазниженням відсотку виконання місцевого бюджету за видатками на охорону здоров’я(див. табл. 2.3).
Таблиця2.3
Аналізфінансування місцевим бюджетом охорони здоров’я в Луганській області у 2006роціПоказники 2006 рік % виконання Планові показники, грн. Фактичні показники, грн. Відхилення показників від запланованих, грн. 1 2 3 4 5 Всього 772139852,43 741127912,94 -31011939,49 95,98 у тому числі:         Лікарні 406525562,50 387422906,4 -19102656,13 95,30 Територіальні медичні об'єднання 78045883,21 76230266,85 -1815616,36 97,67 Спеціалізовані лікарні та ін. спеціалізовані заклади 118926715 117574587,2 -1352127,77 98,86 Пологові будинки 18623550,33 17906204,4 -717345,93 96,15 Санаторії для хворих туберкульозом 5436462 5392459,92 -44002,08 99,19 Будинки дитини 6727844 6626874,04 -100969,96 98,50 Станції швидкої та невідкладної медичної допомоги 33412564,86 32331211,81 -1081353,05 96,76 Поліклініки і амбулаторії 34104401,89 32145703,9 -1958697,99 94,26 Фельдшерсько-акушерські пункти 6200994,62 5797671,78 -403322,84 93,50 Забезпечення інсуліном хворих на цукровий діабет 9180810 8805227,03 -375582,97 95,91 Інші заходи по охороні здоров'я 14235943 11766929,11 -2469013,89 82,66 Інші заклади з охорони здоров'я 40719121,02 39127870,5 -1591250,52 96,09

З даних табл. 2.3 можна зробити висновок, що ситуація з фінансуванняохорони здоров’я в Луганській області трохи погіршилася. Про це свідчитьзниження у 2006 році відсотка виконання планового показника загального обсягувидатків (96,13% у 2005 році й 95,98% у 2006 році). У 2006 році зміниласяситуація й з найбільшим та найменшим відсотком виконання видатків на охоронуздоров’я за напрямами фінансування. Так, найменший відсоток виконання занапрямом інші заходи по охороні здоров'я (82,66%) та пофельдшерсько-акушерським пунктам (93,50%), хоча це й більше ніж у 2005 році(90,08%). Найбільший відсоток виконання займають ті ж самі напрямкифінансування, але вони змінили свої місця. На першому місці за виконаннямсанаторії для хворих туберкульозом (99,19%), на другому – спеціалізованілікарні та ін. спеціалізовані заклади (98,86%), а на третьому – будинки дитини(98,50%). Останні два показника знизилися порівняно з 2005 роком. Таким чином,у 2006 році також було недовиконання запланованих показників видатків наохорону здоров’я (на 4,02%) й за одним напрямом фінансування було виконанняпланових показників нижче 90%.
Структурай відсоток виконання планових показників видатків бюджету безумовно важливі дляаналізу стану галузі «Охорона здоров’я» у Луганській області, але не меншважливі абсолютні показники фінансування цієї сфери й темпи зростання їх. Томудоцільно було б порівняти абсолютні показники видатків за 2005 та 2006 роки, атакож їх відхилення й темп зростання за напрямами (табл. 2.4).

Таблиця2.4
Порівняльнийаналіз фінансування охорони здоров’я в Луганській області у 2005 та 2006 роках№ з/п Показники 2005 рік 2006 рік Відхилення фактичних показників 2006 року від 2005 року Темп збільшення (зменшення) фінансування, % Фактичні показники, грн. Фактичні показники, грн. 1 Лікарні 302101979 387422906,4 85320927,37 28,24 2 Територіальні медичні об'єднання 61003689 76230266,85 15226577,85 24,96 3 Спеціалізовані лікарні та ін. спеціалізовані заклади 91708228 117574587,2 25866359,23 28,21 4 Пологові будинки 13230260 17906204,4 4675944,40 35,34 5 Санаторії для хворих туберкульозом 4484324 5392459,92 908135,92 20,25 6 Будинки дитини 5261832 6626874,04 1365042,04 25,94 7 Станції швидкої та невідкладної медичної допомоги 25812916 32331211,81 6518295,81 25,25 8 Поліклініки і амбулаторії 24150527 32145703,9 7995176,90 33,11 9 Фельдшерсько-акушерські пункти 4765352 5797671,78 1032319,78 21,66 10 Забезпечення інсуліном хворих на цукровий діабет   8805227,03 8805227,03 100,00 11 Інші заходи по охороні здоров'я 7130976 11766929,11 4635953,11 65,01 12 Інші заклади з охорони здоров'я 31503443 39127870,5 7624427,50 24,20 13 Всього 571153526 741127912,94 169974386,94 29,76
Заданими табл. 2.4 можна прослідкувати збільшення абсолютних сум видатків завсіма напрямами. Так, загальне збільшення фінансування охорони здоров’я поЛуганській області складає 169974386,94 грн. чи майже 30%. На 65,01%збільшилися видатки порівняно з 2005 роком за напрямом інші заклади з охорониздоров’я, на 35,34% – за статтею пологові будинки, на 33,11% – видатки наполіклініки і амбулаторії, але ж на абсолютну суму збільшення видатків у 2006році вплинули зовсім не ці напрями фінансування. Найбільш вагоме збільшеннясуми видатків було на фінансування лікарень – 85320927,37 грн., потім йдестаття спеціалізовані лікарні та інші спеціалізовані заклади – 25866359,23 грн.та територіальні медичні об’єднання – 15226577,85 грн… Разом вони складають126413864,45 грн., тобто 74% збільшення фінансування у галузь. Це пов’язано звагою цих статей видатків у загальному обсязі видатків. Так, найбільша вага увидатках статті – «Лікарні» (52,27%), потім статей «Спеціалізовані лікарні таінші спеціалізовані заклади» (15,86%) й «Територіальні медичні об'єднання»(10,29%). Наочно ці результати представлено на рис. 2.6.
/>
Рис.2.6. Доля статей видатків у загальному обсязі видатків
Вагомийвклад (8805227,03 грн.) зробила стаття видатків, яка з’явилася у місцевомубюджеті Луганської області лише у 2006 році – забезпечення інсуліном хворих нацукровий діабет. У 2005 році цього напряму не було, а вже в 2006 та 2007 рокахзаплановано значні кошти на цей захід. З вищезазначеного можна зробитивисновок, що відбувається збільшення фінансування охорони здоров’я в Луганськійобласті, а також змінюється структура видатків, тобто з’являються нові напрями,що пов’язані з особливостями регіону.
Подальшепрагнення мати позитивну динаміку зростання, економіки області й суспільногодобробуту, зобов’язує область не тільки до прискореного розвитку економіки, а йдо поліпшення якості життя, подальшого гуманітарного розвитку, й, відповідно, –підвищення іміджу території. Отже, розвиток освіти в області також дужеважливий, так як дозволяє сформувати основи світобачення, світосприйняття,підготувати висококваліфіковані кадри.
Порядокфінансування освіти у Луганській області дуже схожий на той, що існує у галузіохорони здоров’я, але відрізняється більшим обсягом видатків на ці цілі.Основний приплив фінансових ресурсів в галузь освіти здійснюється також змісцевих бюджетів (801199874,63 грн. у 2006 році), а от державного бюджетуприпадає майже половина тієї долі, що фінансується з «місця» (418606631,75 грн.у 2006 році). Все це по тій же причині, що у фінансуванні охорони здоров’я.
Длявизначення стану справ у галузі освіти також використані дані органів ДКУ(Додаток Д.1, Д.2) й зроблений аналіз її фінансування за останні роки (табл.2.5, табл. 2.6). За даними табл. 2.5 можна сказати, що фактичні показники меншезапланованих по всіх напрямках фінансування, що у загальному результаті далонедовиконання загального обсягу видатків на освіту – 5% (33204643 грн.). Натаку ситуацію вплинуло недовиконання видатків за всіма напрямами, а зокрема,найбільший відсоток недовиконання мала стаття «Вечірні (змінні) школи» – 92,53%й стаття «Дошкільні заклади освіти» (93,04%), але ж в абсолютному значеннінайбільший вплив був від недовиконання статті «Загальноосвітні школи,спеціалізовані школи, ліцеї» (20970517 грн.), хоча й відсоток виконання за неювідносно планового показника був не найнижчий (94,74%).

Таблиця2.5
Аналізфінансування освіти з місцевого бюджету за 2005 рікПоказники 2005 рік % виконання Планові показники, грн. Фактичні показники, грн. Відхилення показників від запланованих, грн. Всього 663781644 630577001 -33204643 95,00 у тому числі:         Дошкільні заклади освіти 121339799 112895164 -8444635 93,04 Загальноосвітні школи, спеціалізовані школи, ліцеї 398915939 377945422 -20970517 94,74 Вечірні (змінні) школи 2362107 2185545 -176562 92,53 Загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні санаторні школи-інтернати 17070521 16366692 -703829 95,88 Дитячі будинки 2495950 2350786 -145164 94,18 Позашкільні заклади освіти 23004514 22010498 -994016 95,68 Вищі заклади освіти І та ІІ рівнів акредитації 19138231 18805178 -333053 98,26 Заклади післядипломної освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації (академії, інститути) 3763803 3714297 -49506 98,68 Методична робота, інші заходи у сфері народної освіти 4264265 4075605 -188660 95,58 Інші заклади освіти 50799954 49868694 -931260 98,17 Інші освітні програми 20626561 20359120 -267441 98,70
Найбільшівідсотки виконання мають напрями фінансування такі, як інші освітні програми(98,70%), заклади післядипломної освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації (академії,інститути) (98,68%), вищі заклади освіти І та ІІ рівнів акредитації (98,26%),інші заклади освіти (98,17%), але абсолютні суми їх незначні, тому вони лишеразом вагомо впливають на загальний обсяг невиконання місцевого бюджету завидатками на освіту. Таким чином, можна узагальнити вищенаведене й визначитинедовиконання планових показників видатків, хоча й невелике, але по всімнапрямкам фінансування освіти. Така ситуація мала місце й у галузі охорониздоров’я, що може наштовхнути на думку, що це є тенденцією у Луганській областій при чому негативною.
У2006 році значного покращення не трапилося, хоча й відсоток виконання плановихпоказників видатків на освіту дещо збільшився (див. табл. 2.6).
Таблиця2.6
Аналізфінансування освіти з місцевого бюджету за 2006 рікПоказники 2006 рік % виконання Планові показники, грн. Фактичні показники, грн. Відхилення показників від запланованих, грн. Всього 834759302,43 801199874,63 -33559427,80 95,98 у тому числі:         Дошкільні заклади освіти 153258937,39 145859935,7 -7399001,69 95,17 Загальноосвітні школи, спеціалізовані школи, ліцеї 498171325,83 477287676,79 -20883649,04 95,81 Вечірні (змінні) школи 3085172,79 2958490,08 -126682,71 95,89 Загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні санаторні школи-інтернати 22150280,3 21540145,18 -610135,12 97,25 Дитячі будинки 3759198 3652451,33 -106746,67 97,16 Позашкільні заклади освіти 25765796,15 24759873,36 -1005922,79 96,10 Вищі заклади освіти І та ІІ рівнів акредитації 24749747 24257499,6 -492247,40 98,01 Заклади післядипломної освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації (академії, інститути) 4272463 4224489,38 -47973,62 98,88 Методична робота, інші заходи у сфері народної освіти 5182465,18 5037652,38 -144812,80 97,21 Інші заклади освіти 68425134,49 67600839,5 -824294,99 98,80 Інші освітні програми 25938782,3 24020821,33 -1917960,97 92,61
Заданими табл. 2.6 можна зробити висновок, що відсоток виконання загальногообсягу видатків на освіту трохи збільшився з 95,00% у 2005 році до 95,98% у2006 році, але ж це відносно планових показників, а абсолютна суманедовиконання не зменшилася, навіть дещо збільшилася з 33204643 грн. у 2005році до 33559427,80 грн. у 2006 році. Щодо структури видатків, то вони такожзалишилися без змін, а також їх вага у загальному обсязі видатків. Нанедовиконання планових показників найбільший вплив чинять статті –«Загальноосвітні школи, спеціалізовані школи, ліцеї» (20883649,04 грн.) та«Дошкільні заклади освіти» (7399001,69 грн.), а всі інші лише у сумі формуютьвеликий вплив на недовиконання загального обсягу видатків.
Такяк і для охорони здоров’я темпи зростання видатків на освіту у Луганськійобласті важливі і також потрібні для аналізу, тому доцільно було б порівнятиабсолютні показники видатків за 2005 та 2006 роки, їх відхилення й темп зростанняза напрямами (табл. 2.7).
Таблиця2.7
Порівняльнийаналіз фінансування освіти в Луганській області у 2005 та 2006 роках№ з/п Показники 2005 рік 2006 рік Відхилення фактичних показників 2006 року від 2005 року Темп збільшення (зменшення) фінансування, % Фактичні показники, грн. Фактичні показники, грн. 1 2 3 4 5 6 1 Дошкільні заклади освіти 112895164 145859935,7 32964771,70 29,20 2 Загальноосвітні школи, спеціалізовані школи, ліцеї 377945422 477287676,79 99342254,79 26,28 3 Вечірні (змінні) школи 2185545 2958490,08 772945,08 35,37 4 Загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні санаторні школи-інтернати 16366692 21540145,18 5173453,18 31,61 5 Дитячі будинки 2350786 3652451,33 1301665,33 55,37 6 Позашкільні заклади освіти 22010498 24759873,36 2749375,36 12,49 7 Вищі заклади освіти І та ІІ рівнів акредитації 18805178 24257499,6 5452321,60 28,99 8 Заклади післядипломної освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації (академії, інститути) 3714297 4224489,38 510192,38 13,74 9 Методична робота, інші заходи у сфері народної освіти 4075605 5037652,38 962047,38 23,61 10 Інші заклади освіти 49868694 67600839,5 17732145,50 35,56 11 Інші освітні програми 20359120 24020821,33 3661701,33 17,99 12 Всього 630577001 801199874,63 170622873,63 27,06
Зданих табл. 2.7 видно, що за всіма напрямами збільшено фінансування у 2006році. Загальний обсяг видатків на освіту збільшено у 2006 році на 170622873,63грн., що більше ніж у 2005 році на 27,06%. На таке збільшення мало вплив значнезбільшення статті «Загальноосвітні школи, спеціалізовані школи, ліцеї»(99342254,79 грн.) й статті «Дошкільні заклади освіти» (32964771,70 грн.). Вонискладають найбільшу долю у загальній сумі видатків (рис. 2.7.).
/>Рис. 2.7. Доля статей видатків узагальному обсязі видатків на освіту
Данідіаграми наочно показують, що більше половини майже 80% у загальному обсязізаймають видатки на загальноосвітні школи, спеціалізовані школи, ліцеї тадошкільні заклади освіти. Це підтверджує думку про те, що ці напрями є найбільшважливими, вони дають фундамент для становлення, розвитку особистості йсуспільства в цілому.
Аналіз,що був проведений у галузях охорони здоров’я і освіти у Луганській області,дозволяє зробити висновок про існування проблем з їх фінансуванням. Ценаявність недовиконання планових показників по всім напрямам як у галузіохорони здоров’я, так й в освіті і це простежується протягом 2005 та 2006років. Недовиконання не дуже значне, а проблеми в галузях великі – недостатнійрівень комп’ютеризації загальноосвітніх навчальних закладів, недостатнязабезпеченість кваліфікованими кадрами закладів охорони здоров’я, недостатнійрівень капітальних видатків, який би міг забезпечити технічне, методологічнеоновлення цих сфер та багато інших. Для вирішення цих проблем необхіднорухатися за такими напрямками у галузі освіти – забезпечення рівного доступу доздобуття якісної освіти громадянами України, адаптація її досоціально-орієнтованої ринкової економіки, інтеграція в європейський тасвітовий освітньо-правовий простір, удосконалення механізмів управління,оптимізації, прогнозування та фінансування, здійснення заходів щодо соціальногозахисту учасників навчально-виховного процесу, прискорення розвитку вищоїосвіти, її інтеграції до європейського освітнього простору; у галузі охорониздоров’я – створення правових, економічних та організаційних умов наданнядоступної якісної медичної допомоги, переорієнтації служби охорони здоров’я напрофілактику захворювань, насамперед інфекційних, зниження ризиків, пов’язанихіз забрудненням та шкідливим впливом довкілля з метою збереження, зміцнення тавідновлення здоров’я людини, збільшення тривалості і підвищення якості їїжиття. Але проблема виникає у фінансовому забезпеченні руху за цими напрямами.Так, проблема може розв’язатися, якщо набагато збільшити видатки бюджету на ціцілі, але ж він не безмежний, тому вихід повинен бути у контрольованому,раціональному й ефективному витрачанні існуючих коштів.
2.3Розробка моделі і пошук оптимальних нормативів фінансування сфери охорониздоров’я регіону
Протягомостанніх років забезпечення збалансованості бюджету вимагає скорочення йоговидаткової частини. Скорочення будь-яких бюджетних видатків завжди є доситьболючим питанням, а тим більше, якщо це стосується видатків на фінансуваннясоціальної сфери.
Задляусунення проблеми скорочення видатків бюджету застосовується нормуваннябюджетних видатків, яке є однією з основ бюджетного процесу і має на метізабезпечити ефективний розподіл державних коштів між окремими потребами,задоволення яких фінансується суспільними коштами. При цьому дані нормативиповинні бути враховані чи в грошовому вираженні на душу населення, чи як часткаВВП в цілому на фінансування соціальної сфери.
Востанні роки територіальні системи галузей соціальної сфери в Україніфінансуються залежно від чисельності населення, яке мешкає у відповідніймісцевості, тобто за подушним принципом.
Привизначенні витрат держави на надання соціальних послуг, зокрема на охоронуздоров’я, з розрахунку на душу населення повинен бути встановлений перелік,кількісні та якісні характеристики суспільних послуг, що мають надаватисянаселенню, тобто мінімальний соціальний стандарт споживання соціальнихгарантій. При нормуванні послуг на душу населення виникають складнощі черезіснуючі відмінності між регіонами у доступі, обсягах, якостісоціально-культурних послуг, що надаються населенню, тому що показникизабезпеченості населення соціально-культурними закладами, а також інтенсивностіїхнього використання і, відповідно, розміри витрат на охорону здоров’я, освітуі культуру в розрахунку на душу населення сильно різняться за регіонами. Цівідмінності відображаються в особливостях розселення, кліматі, міріурбанізованості регіонів, а також у специфіці економічного розвитку регіонів.Якщо виходити з того, що державні нормативи, які визначають гарантованиймінімум витрат на задоволення населення соціально-культурними послугами на душунаселення, повинні забезпечувати рівні для всіх громадян права в отриманніпевного набору медичних, освітянських, культурних послуг, послуг у сферісоціального захисту та соціального забезпечення, то значення таких нормативівповинно бути однаковим для жителів різних регіонів. Але тоді виникає проблемапокриття різниці між фактичними та нормативними витратами в багатьох регіонах.Така ж ситуація існує і всередині самих регіонів між їхніми окремими містами тарайонами.
Саметому існує система коригуючих коефіцієнтів, яка застосовується для кожноїадміністративно-територіальної одиниці з метою коригування показників державнихсоціальних стандартів відповідно до конкретних умов і обставин, за яких вонизастосовуються. Вони затверджуються Кабінетом Міністрів України кожного року.Ці коефіцієнти враховують відмінності у вартості надання соціальних послугзалежно від:
а)кількості населення та споживачів соціальних послуг;
б)соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних та іншихособливостей (з часу їх визначення) адміністративно-територіальних одиниць.
Нормативневрегулювання даний порядок планування видатків отримав у Постанові КабінетуМіністрів України «Про затвердження Формули розподілу обсягу міжбюджетнихтрансфертів (дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державногобюджету) між державним бюджетом та місцевими бюджетами» від 5 вересня 2001 року№ 1195 із змінами і доповненнями від 16 вересня 2006 року № 1318 [19].
Згідноз цією постановою розрахункові показники обсягів видатків місцевих бюджетіввизначаються окремо для кожної галузі виходячи із загальних ресурсів зведеногобюджету України і місцевих бюджетів та першочерговості соціальних видатків.
Так,розрахунок обсягу видатків бюджету на охорону здоров’я в регіонах Україниздійснюється згідно з рекомендаціями до складання державного бюджету. Розрахунковийпоказник обсягу видатків на охорону здоров’я визначається залежно відчисельності населення адміністративно-територіальної одиниці та співвідношеньміж бюджетом Автономної Республіки Крим, обласними бюджетами, бюджетами містреспубліканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, бюджетамирайонів, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів та специфічних видатків. Длятого, щоб розрахувати показник обсягу видатків на охорону здоров’я у містах ірайонах Луганської області, необхідно використовувати розрахунковий показникобсягу видатків на охорону здоров’я бюджету міста республіканського АвтономноїРеспубліки Крим та обласного значення, бюджету району, що визначається заформулою (2.1).
/>(2.1)
 
де Vzm(r)I– розрахунковий показник обсягу видатків на охорону здоров’я бюджету містареспубліканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, бюджетурайону;
Hzm(r)i– фінансовий норматив бюджетної забезпеченості на охорону здоров’я для бюджетуміста республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення ібюджету району;
Kzm(r)3– коефіцієнт диференціації рівня витрат на одного жителя (містореспубліканського Автономної Республіки Крим та обласного значення – 1,065;район – 0,934), визначений за середнім співвідношенням рівнів видатків бюджетівміст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення,бюджетів районів за даними зведення місцевих бюджетів з урахуванням розмежуваннявидатків між рівнями бюджетів згідно з главою 14 Бюджетного кодексу України.Для бюджетів мм. Києва і Севастополя Kzm(r)3 дорівнює 1;
Nm(r)i– чисельність наявного населення адміністративно-територіальної одиниці (містареспубліканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, району)станом на 1 січня 2007 року;
Ndm(r)i– чисельність наявного населення адміністративно-територіальної одиниці (містареспубліканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, району), девідсутня мережа закладів охорони здоров’я, які фінансуються з місцевих бюджетів(обслуговується закладами, які фінансуються з державного бюджету) станом на 1січня 2007 року.
Nwm(r)i– чисельність наявного населення, яке обслуговується закладами загальнодержавногозначення станом на 1 січня 2007 року;
Kzm(r)5– коефіцієнт коригування чисельності наявного населенняадміністративно-територіальної одиниці, якому медична допомога частковонадається відомчими закладами охорони здоров'я, які фінансуються за рахунок коштівдержавного бюджету. Kzm(r)5 дорівнює 0,5;
– коефіцієнт рівня застосування впливу вікової структури населення. На 2007 рік дорівнює 0,5;
Kzi2– коефіцієнт відносної вартості витрат на надання медичних послуг залежно відстатевої та вікової структури населення адміністративно-територіальної одиниці,обчислений за офіційними рекомендаціями ВООЗ на основі еквівалентних одиницьнадання медичної допомоги одній особі залежно від віку і статі, зазначених упункті 19 цієї Формули;
Vzgi– показник обсягу видатків бюджету адміністративно-територіальної одиниці(міста республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення,району) на охорону здоров'я згідно з вимогами Закону України «Про статусгірських населених пунктів в Україні», визначений за окремим розрахунком;
Vzyi– показник обсягу видатків місцевих бюджетів, що передається до відповіднихмісцевих бюджетів (переадресування витрат), у зв’язку з відсутністю(недостатністю) мережі бюджетних установ на підставі спільних рішень і угодорганів місцевого самоврядування міст республіканського Автономної РеспублікиКрим та обласного значення, районів, що подаються Мінфіну до 1 серпня року, щопередує планованому бюджетному періодові;
Szi– обсяг цільових видатків бюджету адміністративно-територіальної одиниці (містареспубліканського Автономної Республіки Крим чи обласного значення, району) дляздійснення заходів Комплексної програми «Цукровий діабет» та лікуваннянецукрового діабету, що визначається за окремим розрахунком.
Прирозрахунку показника обсягу видатків на охорону здоров’я у містах і районахЛуганської області не обчислюється показник Vzgi, так як згідно зПостановою Кабінету Міністрів України «Про перелік населених пунктів, якимнадається статус гірських» № 647 від 11 серпня 1995 року Луганська область неналежить до гірських населених пунктів [21].
Зурахуванням всіх показників, нормативів та коефіцієнтів плановий обсягвидатків, який необхідний за функцією «Охорона здоров’я» містам та районамЛуганської області на 2007 рік складає 831304,0 грн. – зведений бюджетЛуганської області (Додаток Е).
Такевизначення необхідного обсягу бюджетних видатків на охорону здоров’я єдоцільним, обґрунтованим, ефективним, але потребує багатьох розрахунків,затвердження на законодавчому рівні коригуючих коефіцієнтів та врахуваннябагатьох аспектів регіонального розвитку.
Дляне менш точного й більш легкого, простого визначення обсягів фінансуванняохорони здоров’я у розрізі міст та районів Луганської області можна використатиеконометричну модель – багатофакторну регресію.
Задопомогою багатофакторної регресії можна аналізувати численні соціальніпроблеми, питання, що потребують вирішення. В даному випадку, може бутидослідження того, як впливає структура населення регіону на обсяг видатківбюджету на охорону здоров’я. Саме багатофакторний регресійний аналіз допомагаєзнайти явний вигляд залежності досліджуваного показника (обсяг видатків) відчисленних факторів (групи населення), що впливають на його зміну, а такожкількісно оцінити їхній вплив [35].
Процеспобудови багатофакторної регресійної моделі більш складний, ніж процес побудовипростої лінійної регресії, але із застосуванням Microsoft Excel можна швидкоотримати результат, маючи вихідні дані. Даний процес складається з декількохетапів. Спочатку необхідно вибрати всі можливі фактори, які впливають на процесабо показник, що вивчається. Для моделі, що будується в даній роботі визначеніпоказник, що вивчається, – обсяг витрат на охорону здоров’я й такі факториструктури населення, що на нього впливають, як:
а)діти у віці від 1 до 17 років, так як їх організм тільки формується вонисхильні до різних хвороб й потребують якісної медичної допомоги;
б)пенсіонери, так як це люди похилого віку з хронічними хворобами, що потребуютьпостійного, своєчасного лікування;
в)інше населення – люди працездатного віку.
Множинафакторів окреслена й тепер необхідно кількісно їх оцінити. Для цьогознадобиться статистична інформація про чисельність відібраних вікових груп урозрізі 31 міст та районів регіону – Луганської області (Додатки Ж.1, Ж.2,Ж.3).
Длянаочності, зручності й простоти подальших розрахунків, всі дані зведені утаблицю (Додаток З).
Післяотримання всіх потрібних даних необхідно ввести їх у діалогове вікно «Регресія»(Додаток И). Заповнення й вибір всіх умов дає змогу отримати інформацію проадекватність, значимість моделі, а також про коефіцієнти при факторах (ДодатокК).
Узагальненабагатофакторна лінійна регресійна модель може бути записана у такому вигляді:
/> (2.2)
 
де y– залежна змінна;
β0,β1,…, βр – параметри моделі (константи), якіпотрібно оцінити;
x1,x2,...,xp – незалежні змінні (або фактори);
ε – не спостережувана випадкова величина.
Оцінканевідомих параметрів β0, β1,…, βрздійснюється у лінійних регресійних моделях за методом найменших квадратів(Додаток К). R- квадрат – коефіцієнт детермінації, квадрат коефіцієнтакореляції дорівнює 0,999, що свідчить про адекватність моделі, яка пояснює99,9% розсіювання залежної змінної Y. Це підтверджує нормований R-квадрат, щодорівнює 0,998.
Післятого, як параметри знайдено, проводиться перевірка моделі на адекватність задопомогою F- критерію Фішера, а також перевірка значимості знайдених параметрівза t- критерієм Ст’юдента (Додаток К). Отримане регресійне рівняння значиме,так як величина Р- значення для F- відношення менше 0,05.
Прирозрахунку за вихідними даними одержано значиме рівняння залежності обсягувитрат на охорону здоров’я у Луганській області від структури населення даногорегіону:
y= — 1360,67+331,79*x1+304,95*x2+181,72*x3, (2.3)
де у– обсяг витрат на охорону здоров’я у Луганській області;
х1,х2, х3 – чисельність відповідно пенсіонерів, дітей тапрацездатного населення.
Заодержаним рівнянням можна робити розрахунок обсягів видатків на охоронуздоров’я в Луганській області, а також говорити про ступінь впливу факторів.Так, найбільший вплив має незалежна змінна – чисельність пенсіонерів, потімчисельність дітей й найменший – чисельність населення працездатного віку. Якщоза початковими статистичними даними по 31 району області, побудувати графіки,то отримаємо лінійні залежності обсягу витрат на охорону здоров’я відчисельності пенсіонерів, дітей та населення працездатного віку, а також рівняння,які дозволяють визначити потрібні фінансові нормативи бюджетної забезпеченостіна охорону здоров’я (Додаток Л). Так, фінансовий норматив на 1000 пенсіонерівскладає 889,91 грн., на 1000 дітей й 1000 осіб працездатного віку 1559,4 грн.та 411,89 грн. відповідно. Це означає, що вони більше ніж норматив,розрахований Кабінетом Міністрів України – 227 грн. на 1000 осіб, і дозволяєзробити висновок про недостатність фінансування охорони здоров’я в Луганськійобласті.
Дляаналізу можна порівняти, які значення показника обсягу витрат на охоронуздоров’я у Луганській області дає отримане рівняння та побачити відхилення відрозрахованих значень за формулою, розробленою Кабінетом Міністрів України(Додаток М). Ці відхилення є незначними й середня похибка по містах і районамобласті складає 10,48%, що знаходиться в допустимих межах. Лише у м. Кіровськ,Лутугінському, Мілоському, Попаснянському, Слов’яносербському таСтанично-Луганському районах відносна похибка значна (від 10,61% до 16,42%), щоможе бути пов’язано з якимсь нестандартним станом чи порядком речей у цій сферіна даній території.
Звсього вищезазначеного можна зробити висновок, що запропонована модель даєреальні результати з прийнятним значенням похибки й може використовуватися дляспрощеного розрахунку обсягів видатків бюджету на охорону здоров’я у Луганськійобласті.
2.4Аналіз ефективності використання «АС-Казна» при проведенні видаткових операційорганами Державного казначейства
Управлінняжиттєдіяльністю регіону в сучасних умовах практично неможливе без урахування таузгодження усього різноманіття чинників, які впливають на станжиттєзабезпечення, тобто без використання повної, багатоаспектної, достовірної,актуальної та своєчасної інформації. Тому створення і ефективне функціонуваннязагальнодержавної інформаційної системи неможливе без використання низовихджерел інформації – регіональних інформаційних систем. У той же час регіональнісистеми будуть неефективними, якщо їхня інформація не використовуватиметься дляаналітичних і управлінських потреб керівництвом органу управління відповідногорівня, тобто система має бути не тільки інформаційною, а йінформаційно-аналітичною.
Системаінформаційно-аналітичного забезпечення місцевих органів виконавчої владипризначена для збирання, накопичення, зберігання та обробки інформації, яканадходить від підпорядкованих структур (райдержадміністрацій, міськвиконкомівміст обласного значення), також для подання інформації до центральних органіввиконавчої влади, забезпечення інформаційних потреб громадян і установ регіону(фізичних та юридичних осіб) та аналітичної підтримки рішень керівників регіонуз питань, що стосуються їхньої компетенції. Прийняти будь-яке управлінськерішення неможливо не маючи необхідної для цього інформації. Системиінформаційно-аналітичного забезпечення, призначені для підтримки прийняттярішень керівниками масштабу області, міста чи району, як правило, містятьприкладні програми, які забезпечують комплексний багатовимірний аналіз даних,їхньої динаміки, тенденцій тощо. Такий аналіз, поєднаний з прогнозом, урезультаті повинен сприяти прийняттю рішень керівниками відповідногоадміністративно-територіального утворення. Ці системи називаються системамипідтримки прийняття рішень (СППР) [90].
Системаінформаційно-аналітичного забезпечення є складною системою, до якої маютьвходити кілька десятків підсистем, які вирішують певні задачі в різних галузяхрегіонального господарства. Так, окремою галузевою системою у сфері грошовогообігу є казначейська.
Зпереходом від банківської системи фінансування до казначейської доходи стализараховуватись платниками податків на рахунки обласного управління Державногоказначейства України (ДКУ). Це дає можливість Державному казначейству Українибезпосередньо отримувати первинну інформацію щодо трансакцій з доходівдержавного бюджету. За рахунок доходів, що надійшли на рахунки управління ДКУ,одномоментно формуються активи для здійснення видатків бюджету [59].
Заразбюджетні установи й переважна більшість установ соціальної сфери фінансуютьсячерез органи Державного казначейства України. Тому інформаційні технології всистемі казначейства мають великий вплив на ефективне виконання бюджету, а отжей на ефективне функціонування всіх бюджетних установ, зокрема установсоціальної сфери.
Розробкаі промислове освоєння сучасних комп’ютерних систем і їх програмне забезпеченнявідкривають широкі можливості для вдосконалення процесів виконання бюджетіврізних рівнів [40].
Важливопровести системний аналіз всіх стадій виконання бюджету, дати тлумаченняосновним параметрам його виконання і визначити можливості ситуаційногореагування. Це можливо на основі широкого використання сучасних математичнихметодів, економічних моделей та алгоритмів функціонування, складників основсучасних інформаційних технологій.
Основнамета інформаційних технологій у казначейській системі – створенняінформаційного продукту, що дає змогу відобразити діяльність Державногоказначейства України, виконання ним функцій. Крім того, важливим напрямом йогодіяльності є також формування фінансової звітності про казначейське виконаннябюджетів, що забезпечує базу для прийняття управлінських рішень. Для підвищенняефективності управління створюється автоматизована фінансова інформаційнасистема управління процесом виконання бюджетів. За автоматизованого управлінняказначейською системою вирішується кілька завдань (рис. 2.8), що дає змогудосягти сформульованої в загальній математичній моделі управління траєкторіїдосягнення мети – результатів виконання бюджетів.
/>

Рис.2.8. Фази управління казначейською системою виконання бюджетів [40]
Бюджетнийпроцес організовується відповідно до планових показників, які відтворюютьмодель виконання бюджету. У процесі виконання бюджету на нього діють зовнішніфактори, що призводять до відхилення системи від параметрів, запланованихбюджетом.
Поточнийстан виконання бюджету фіксується у звітності. На наступній фазі – фазі аналіз– визначається ступінь його відхилення від заданого план і формується стратегіяподолання цього відхилення. Безпосередній вплив на процес виконання бюджету,регулювання його параметрів здійснюється у фазі регулювання, що і дозволяєповернути його на задану траєкторію руху [41].
У2001 році з набуттям Держказначейством статусу учасника системи електроннихплатежів Національного банку України почалося повнофункціональне обслуговуваннядержавного та місцеві бюджетів усіх рівнів за видатками, а саме: закриття в НБУта уповноважених комерційних банках, що обслуговували місцеві бюджети, рахунківорганів казначейства та відкриття реєстраційних рахунків бюджетним установам ворганах казначейства за територіальною ознакою та рівнем розпорядника коштів.
Напочатку 2001 року у виборі базового програмного продукту для обслуговуваннядержавного бюджету за видатками Держказначейство розглянуло три програмнихкомплекси – «ТАСК», «ІСАОД» та АС «КАЗНА-Видатки». Тестування програм «ТАСК» та«ІСАОД» у підрозділах не дало очікуваного позитивного результату. І оскількипрограмний продукт АС «КАЗНА» найбільш повно забезпечував функціональністьсистеми, було ухвалено рішення про використання єдиного прикладного програмногозабезпечення, розробленого Дніпропетровським обласним управлінням Державногоказначейства України, в усій країні.
Інформаційнасистема казначейства створена на основі моделі, яка формується, виходячи зфункціональних завдань, що їх вирішує Державне казначейство України. Задопомогою програмно-апаратних засобів практично реалізуються базовіінформаційні процеси та процедури в їх взаємозв'язку і підкоренні єдиній метіфункціонування. Таким чином, і на фізичному рівні АС розглядається як система,причому велика система, в якій виділяється кілька потужних підсистем. Цепідсистеми, що реалізують на фізичному рівні інформаційні процеси:
а)підсистема опрацювання даних;
б)підсистема обміну даними;
в)підсистема накопичення даних;
г)підсистема управління даними;
ґ)підсистема формування звітів.
ВведенняАС «Казна-Видатки» було зроблено з метою подолати всі проблеми й негативні рисиорганізації бюджетного процесу в органах казначейства. АС «Казна-Видатки»реалізована за Web — технологією на базі ІІS-, SQL- серверів фірми Місrоsоft[41].
Особливостямиказначейської системи «Казна-Видатки» є:
а)Одна розрахункова палата на область.
б)Максимально можлива інформативність бухгалтерського Плану рахунків у їханалітичних параметрах і за доходами, і за витратами.
в)Єдина технічна політика і стандартизація у сфері побудови комп’ютерних мереж,загальносистемного програмно-апаратного забезпечення, створення, супроводження,адміністрування і модифікації АС «Казна». Технічні засоби, архітектура мереж,загальносистемні програмні засоби і програмний код прикладного програмногозабезпечення АС «Казна» стандартизовані і єдині для всіх регіонів. Задотримання єдиної технічної політики і стандартизації у кілька разів знижуютьсявитрати на технічне обслуговування, супроводження, адміністрування імодифікацію.
г)Централізація проектування, розробки (модифікації) і супроводження в єдиномуцентрі. Повністю відпадає необхідність у висококваліфікованих фахівцях зінформаційних технологій на районному рівні і різко скорочується їхня потреба(до 3-5 осіб) на обласному рівні. Всі роботи проводять фахівці центрусупроводження.
ґ)Централізоване (на регіональному рівні) опрацювання інформації в режиміреального часу.
д)Максимальне використання Web- технологій у створенні прикладного програмногозабезпечення АС «Казна». Відсутність клієнтського програмного забезпечення,унеможливлює процеси інсталяції, супроводження, адміністрування і модифікаціїклієнтського прикладного програмного забезпечення АС «Казна». Для роботивикористовуються стандартні програмні засоби — Web- оглядачі (МS InternetЕхрlоrеr і ін.).
е)Повна незалежність від апаратних і програмних платформ, що використовуютьсякористувачами.
є)Низька вимогливість до телекомунікаційних каналів зв'язку.
ж)Незалежність від фізичних типів каналів зв'язку.
з)Можливість використання загальнодоступної мережі Internet.
АС«Казна-В» – автоматизована система обліку й аналізу витрат державного імісцевого бюджетів на рівні регіонів [40].
Програмнийкомплекс АС «Казна-В» призначений для автоматизації операцій з фінансування йоплати рахунків розпорядників коштів державного і місцевого бюджетів,проведених органами Державного казначейства всіх рівнів.
Виконуєтакі основні функції:
а)Ведення мережі бюджетних установ і організацій.
б)Ведення кошторису бюджетних організацій.
в)Фінансування підприємств і розподіл бюджетних коштів.
г)Формування вихідних електронних платіжних документів на перерахування коштів удержавний та місцеві бюджети, а також документів на відновлення касовихвидатків.
ґ)Формування форм звітності, визначених нормативними документами Державногоказначейства України.
д)Формування звітної інформації для підлеглих відділень казначейства.
е)Формування звітності для органів Державної податкової адміністрації і місцевихфінансових органів (за попередньо укладеною угодою).
є)Ведення довідкової інформації.
Усіці функції реалізовують працівники відділів видатків бюджетів усіх рівнів івідділів комп’ютеризації управлінь та територіальних відділень казначейства.
Щобпочати роботу з програмою АС «Казна-В», необхідно запустити Web — браузерInternet Ехрlоrеr версії 5.0. Система запрошує ім’я користувача та пароль.
Головнасторінка, як і майже всі сторінки системи, складається з двох фреймів. У лівомуфреймі міститься меню системи. Правий фрейм призначений для виведенняінформації (Додаток Н).
Наголовній сторінці відображається інформація про те, під яким іменем користувачзайшов у систему, яка поточна дата операційного дня, скільки користувачівпрацює на цей момент у системі (Додаток Н).
Особливістюголовного меню системи є нестандартне виділення функціональних підчастин, асаме: в системі виділяються не АРМи спеціалістів, а функції, які можливовиконати в системі. До функцій надається відповідний доступ усім спеціалістам,тобто до однієї і тієї ж функції можуть мати доступ всі користувачі системи,якщо це їм дозволено.
Системамає широкі можливості та оснащена великою кількістю функцій для повного тасвоєчасного обліку виконання державного та місцевих бюджетів.
Всіфункції системи умовно можна поділити на такі групи:
а)Функції введення клієнта в систему. Щоб розпочати роботу з обслуговуванняклієнта (бюджетної установи, небюджетної установи) в системі, необхідно ввестицього клієнта в мережу.
Упункті «Мережа» передбачено можливість ввести нову бюджетну установу,переглянути список введених бюджетних установ і надрукувати цей список. Під часвведення клієнта в мережу вибирається вид бюджету, з якого він фінансується,код відомчої класифікації, код клієнта, ступінь розпорядника коштів,казначейство, яке його обслуговує (Додаток П).
Післявведення клієнта в мережу йому повинні бути відкриті рахунки. Щоб данийкористувач міг повноцінно обслуговувати клієнта, він повинен взяти його наобслуговування. Для цього передбачено функцію «Мої клієнти» (Додаток Р).
Упункті меню «Мої клієнти» відображається інформація про всіх клієнтів, щоперебувають у цього користувача на обслуговуванні. Щоб виконувати будь-якіоперації з клієнтом планові показники, набирати розподіли, платіжні доручення,виконувати перерахування з КЕКВ на КЕКВ, друкувати виписку клієнта та інше),необхідно взяти цього клієнта собі на обслуговування, тобто додати в «Моїклієнти». Один і той же клієнт може бути на обслуговуванні у кількохспеціалістів, залежно від розподілу обов’язків між спеціалістами казначейства.
Пункт«Клієнти в мережі» використовується для відкриття рахунків бюджетним установам(Додаток С). Передбачено відкриття і бюджетних, і небюджетних рахунків.
Упункті «Всі клієнти» є можливість проглянути інформацію про всіх клієнтів,занесених у систему (код ЄДРПОУ, назва, код УДК). У цьому пункті такожпередбачено можливість взяти установу на обслуговування (Додаток Т).
б)Функції обслуговування рахунків у системі. Ця група передбачена дляобслуговування рахунків, які є в системі, відкриття, закриття рахунків, змінианалітичних параметрів рахунків.
Упункті «Рахунки клієнтів» міститься інформація про всі групи рахунків вибраногоклієнта (Додаток У). У групі рахунків міститься інформація про бюджет, КВК,КПК, КФК, код одержувача, ступінь розпорядника, тип фонду, а також інформаціяпро розпорядника даної бюджетної установи. Неможливо відкрити дві різні групирахунків, у яких би збігалися всі перераховані параметри. У рахунках міститьсяінформація про всі рахунки клієнта для вибраної групи, їх стан у банку, залишокна рахунках і дату останнього руху на цих рахунках. З цього пункту можнароздрукувати загальну виписку, виписку в розрізі КЕКВ, перейти до наборурозподілу, платіжного доручення, перерахування з КЕКВ на КЕКВ, а такожпереглянути інформацію про рахунок.
«Грошовірахунки клієнтів». Усі рахунки, які відкриваються для клієнта в системі, можнаподілити на грошові та негрошові. Перша група передбачена для обліку самегрошових потоків (це рахунки 3 класу, іноді 1 та 2 класів), а друга група – церахунки для ведення позабалансового обліку (планових, кошторисних показників –рахунки 9 класу), бюджетного обліку (для обліку доходів і витрат – рахунки 6, 7класу), управлінського обліку (для обліку коштів, одержаних і переданих зцентрального рівня, базових областей та з одного бюджету до іншого, – рахунки 8класу) (Додаток Ф). Цей пункт меню використовується, якщо користувачу необхіднопрацювати лише з грошовими рахунками. У цьому пункті є можливість продивитисята роздрукувати виписку загальну та в розрізі КЕКВ, набрати розподіл, платіжнідоручення, виконати перерахування з КЕКВ на КЕКВ, проглянути інформацію прорахунок.
Пункт«Рахунки» дає користувачу дві можливості:
– завантажити «Книгу реєстрації відкритих рахунків» у розрізівідділення Держказначейства, бюджету, фонду, балансового рахунку. Будь-який зцих параметрів можна опустити, і тоді буде сформовано узагальнену інформацію,наприклад, за всіма відділеннями казначейства або за всіма фондами;
– ввести будь-який рахунок, і буде видано інформацію про цейрахунок, його дебетові і кредитові обороти та залишки в розрізі КЕКВ. Доступнатакож інформація про те, коли і ким відкрито цей рахунок (Додаток Х).
в)Функції роботи з платіжними документами. Для реалізації цієї можливостікористувач може використовувати деякі зазначені вище функції і функції сутощодо роботи з документами.
Функція«Рахунки клієнтів», окрім перегляду стану рахунків, дає користувачу можливістьтакож за окремим рахунком клієнта зробити розподіл коштів на фінансування,набрати платіжні документи, зробити внутрішнє перерахування з одного КЕКВ наінший та ввести планові показники.
Функція«Розподіл» використовується для розподілу бюджетних коштів на фінансуваннярозпорядником вищого ступеня між підлеглими йому установами (Додаток У.1).
«Платіжнідокументи» (Додаток У.2). У системі АС «Казна-Видатки» є шість типів платіжнихдокументів:
– 3100 Платіжне доручення (видатки, зовнішній платіж) –використовується для перерахування коштів в інші банки, тобто МФО одержувача недорівнює МФО вашого банку (Додаток У.2.1);
– 3200 Платіжне доручення (видатки, внутрішній платіж) –використовується для проведення видатків на видаткові рахунки, відкриті всистемі АС «Казна». Ця операція виконується із зазначенням видаткового КЕКВ.Гроші знімаються у клієнта із зазначеного КЕКВ, а зараховуються іншому клієнтуна КЕКВ 0000 (Додаток У.2.2);
– 3300 Платіжне доручення (фінансування, внутрішній платіж) –використовується для проведення фінансування з транзитного рахунку або зособового рахунку розпорядників бюджетних коштів вищого рівня на особовий абореєстраційний рахунок розпорядників нижчого рівня із зазначенням КЕКВ;
– 3400 Платіжне доручення (повернення фінансування, внутрішнійплатіж) – використовується для повернення фінансування розпорядників бюджетнихкоштів нижчого рівня до розпорядників бюджетних коштів вищого рівня іззазначенням КЕКВ. Зворотний до типу документа 3300;
– 3500 Платіжне доручення (сплата податків, внутрішній платіж);
– 3600 Платіжне доручення (перерахування коштів, внутрішній платіж).
Залежновід обраної функції або типу документа будуть автоматично заповнені деякіреквізити цього документа та сформуються бухгалтерські проведення.
«Перерахуванняз КЕКВ на КЕКВ». Цей пункт використовується для перерахування коштів з одногоКЕКВ на інший у межах однієї групи рахунків клієнта. Ця операція виконуєтьсялише в системі АС «Казна-Видатки» (Додаток У.3). Різні види операційвикористовуються для різних типів перерахувань:
– 7100 Перерахування фінансування з КЕКВ на КЕКВ – використовуєтьсяв тому разі, коли необхідно перерахувати помилково зараховане фінансування зодного КЕКВ на інші;
– 7200 Відновлення касових видатків – за повернення платіжногодоручення (рахунок одержувача невірний чи закритий або з інших причин) коштиклієнту зараховуються на КЕКВ 0000. У цьому разі необхідно відновити касовівидатки з КЕКВ 0000 на КЕКВ з якого було здійснено видатки;
– 7300 Надходження – всі надходження спеціального фондузараховуються на КЕКВ 0000. Щоб провести видатки, необхідне передусім ці коштиперерахувати з КЕКВ 0000 на конкретний КЕКВ типом документа 7300;
– 7400 Виправлення помилкових касових видатків – у разі, коли коштибуло помилково списано не з того КЕКВ, є можливість типом документа 7400перенести касові видатки з одного КЕКВ на інший;
– 7500 Внутрішні касові видатки – у разі, коли кошти було списано зКЕКВ 0000, є можливість типом документа 7500 провести касові видатки звидаткового КЕКВ. При цьому кошти повернуться на КЕКВ 0000.
«Виправляючіпроведення». Ця функція використовується для виправлення помилок, які булираніше допущені у проведенні платежів клієнтів, занесенні планових показників ідля корегування звітності (Додаток Ц).
«Імпортдокументів». Документи, які повинні бути проведені в системі АС«Казна-Видатки», можуть бути сформовані в інших АІС (АІС бухгалтерського облікубюджетних установ, ІС «Мережа» та інших програмних продуктах). Для усуненняручного опрацювання документів, зменшення кількості помилок у повторному наборідокументів з первинних паперових носіїв, зменшення витраченого робочого часу наопрацювання платіжних документів за великої їх кількості, використовується цяфункція системи (Додаток Ш). Пункт «Імпорт документів» призначений для імпортуDBF-файлів, сформованих у сторонніх програмах. Дозволяє імпортувати платіжнідоручення, юридичні та фінансові зобов’язання клієнтів, документи з внесенняпланових показників, мережу установ. Після опрацювання імпортованих документіввони знаходять своє відображення на рахунках клієнта.
«Моїдокументи». Ця функція дає змогу провести повторній контроль документів післяїх первинного набору. Тобто всі набрані цим користувачем документи перед відправкоюїх до системи «Клієнт-Банк» на оплату можуть бути ще раз звірені з первиннимидокументами за допомогою цієї функції. Можна видалити непотрібний документ абовідправити пакет документів на оплату.
г)Функції формування звітності.
Пункт«Звітність по клієнту» призначена для перегляду звітності по конкретнійустанові, такої як «Картка фінансових зобов’язань», «Звіт про використаннякошторису», «Звіт про надходження та використання коштів», «Звіт про фінансовізобов’язання» та інші (Додаток Щ).
«Звітність».Одна з головних функцій у системі, яка дозволяє формувати звітність провиконання державного та місцевих бюджетів за видатками, затвердженунормативними актами Державного казначейства України, та різноманітні довідки,які допомагають у роботі. Пункт «Звітність» призначений для перегляду, друкузвітності та формування DBF — файлів звітності (Додаток Ю).
Усязвітність формується і зведена, і в розрізі окремих бюджетів і територій, атакож на будь-яку дату, в розрізі всіх балансових рахунків або за окремим, урозрізі бюджетних установ і в розрізі кодів економічної класифікації видатків.
Великакількість звітності дає можливість не тільки своєчасно проводити видаткирозпорядників бюджетних коштів та їх фінансування, а й своєчасний контроль заправильністю спрямування видатків, оперативно перерозподіляти кошти державногобюджету між регіонами, одержувати звітність у різних розрізах про обсягифінансування, проведені видатки, одержані бюджетними установами доходи,контролювати виконання кошторису, планів асигнування, бюджетного розпису.
ґ)Функції адміністратора бази даних. Пункт «Адміністрування» призначений длявиконання адміністративних функцій у системі АС «Казна» (Додаток Я.1, Я.2, Я.3,Я.4). У системі АС «Казна» записується протокол дій користувачів. У пункті«Протокол опер. дня» можна продивитися та проаналізувати реагування і відповідісистеми на дії користувачів. Також є можливість перегляду операцій за типомповідомлення, за типами операцій на конкретну операційну дату. Пункт«Управління користувачами» використовується для введення нових користувачів інадання їм прав згідно зі штатним розписом. Цей пункт передбачає можливістьзмінити пароль, дозволити чи заборонити вхід у систему, а також змінитикористувачеві права. Пункт «Довідники» призначений для перегляду та редагуваннявсіх довідників системи. Пункт «Діагностика системи» призначений для контролюза працездатністю системи та зв’язком з банком.
Змоменту утворення казначейство удосконалювалося і структурно, і організаційно,уточнювалися і визначалися основні його функції в бюджетній системі України. Насьогодні казначейство є одним з основних суб'єктів фінансової системи країни,на який покладено функції оперативного управління бюджетними коштами.
Подальшеудосконалення казначейського механізму полягає у використанні можливостейпідвищення ефективності його банківських функцій на шляху консолідаціїбюджетних коштів на єдиному рахунку УДКУ. УДКУ обслуговуватимуться на технічнихкореспондентських рахунках, відкритих у територіальних відділеннях НБУ, з повнимїхнім контролем і управлінням на рівні Державного казначейства України.
Такимчином, Державне казначейство України, відповідно до основних принципівудосконалення світової фінансової системи, в своєму становленні подолає шляхвід рутинного обліку бюджетних коштів до створення комп’ютерної інформаційноїсистеми, інтеграції методів бюджетного обліку і банківських операцій,консолідації всіх учасників бюджетного процесу в єдиному інформаційномупросторі з перспективою участі в системі фінансового ринку й активної участі воздоровленні економіки та соціальної сфери країни.

Розділ3. Шляхи оптимального фінансування соціальної сфери
3.1Концептуальні підходи до організації фінансування соціальної сфери
Національна економіка знаходиться у стані глибоких ринковихперетворень, багатовекторність яких не дозволяє однаково розвиватись усімгалузям економіки і соціальної сфери області. Враховуючи механізм ринковогосаморегулювання, у соціальних галузях не можливо вийти на траєкторію зростання,розвитку без чіткої концепції, стратегії, програми дій та без застосовуванняїх, у тому числі, на певний термін.
Концептуальні підходи щодо розвитку економіки, вдосконаленняфінансування соціальної сфери повинні створюватися на загальнодержавному рівні.Але органам місцевого самоврядування також необхідно розробляти стратегіїекономічного і соціального розвитку своїх областей, які будуть відрізнятися відструктури загальнодержавних програмних документів як такі, що враховуютьспецифіку регіонального планування, особливості соціально-економічного розвиткурегіонів та конкретику сучасних їх проблем. У сфері соціальних послуг основнимзавданням стратегії розвитку має бути – визначення пріоритетних напрямківстворення реальних умов для поліпшення добробуту населення, виокремлення йвирішення його соціальних потреб на основі підвищення ефективності фінансуваннясоціальної сфери та функціонування регіональної економіки, більш ефективневикористання територіальних, матеріально-технічних, геоекономічних чинників таприродно-ресурсного, людського потенціалу.
Для такого промислового регіону, як Луганська область визначенняконцептуальних, стратегічних завдань у сфері розвитку соціальних послуг є дужеважливим і необхідним заходом. Вони мають базуватися на конституційнихгарантіях, забезпечувати вирішення сучасних, а також майбутніх проблем й сталийрозвиток Луганської області, що ґрунтується на таких принципах:
а) гармонізація співіснування людини і природи;
б) забезпечення потреб сучасного і створення умов для майбутніхпоколінь;
в) збереження та відтворення навколишнього природного середовища;
г) взаємна відповідальність органів влади, підприємницькихструктур та населення за сталий розвиток регіону;
ґ) відкритість та прозорість соціально-економічної політики таучасті всіх верств населення в реалізації стратегії соціального розвиткуЛуганської області;
д) оптимальне поєднання державного регулювання на рівні регіону зшироким залученням механізму ринкового саморегулювання, що забезпечитьнеобхідний динамізм економічного та соціального зростання області.
При додержанні цих принципів й створенні науково-обґрунтованої,такої, що не суперечить основам законодавства країни, стратегії соціальногорозвитку регіону, а також виконання заходів, які передбачені нею, можна досягтиочікуваного результату. Керівництво Луганської області при виконанні цієїстратегії має такі завдання:
а) здійснити аналіз економічного зростання та створення умов,мотивів і гарантій високопродуктивної праці населення для досягнення належногорівня життя на основі подальших ринкових перетворень;
б) проаналізувати процес раціонального та ефективного використанняприродних й людських ресурсів і створення системи гарантійнауково-обґрунтованого використання їх на основі розумного балансу потреб іможливостей регіону;
в) окреслити підходи до охорони навколишнього середовища –створення в області умов для реалізації екологічного імперативу при розвиткувсіх виробництв;
г) виявити специфіку підходів до процесу створення додатковихробочих місць через розвиток місцевої інфраструктури;
ґ) здійснювати кроки до соціального вирівнювання та створеннямаксимально можливих рівних стартових умов усім членам суспільства черезсистему виховання, освіти, охорони здоров’я тощо;
д) організувати раціональне, ефективне забезпечення фінансовимиресурсами основні галузі соціальної сфери, шляхом аналізу їх стану, а такождоцільності використання альтернативних джерел фінансування (багатоканальне)для їх розвитку та якісного забезпечення послугами населення;
е) організувати по-можливості діяльність у соціальній сфері зоновлення матеріально-технічної бази, зі здійснення капітальних видатків;
є) здійснити заходи по заохоченню позитивної, активної ініціативинаселення у цих напрямках.
Ці завдання необхідно здійснювати, розглядаючикожну галузь соціальної сфери Луганської області окремо й виділяти в них тінапрями, які є найбільш проблемними та потребують першочергового вирішення.Таким чином, вирішення комплексу проблем соціального розвитку регіону зметою стійкого підвищення рівня життя населення повинне здійснюватися занаступними напрямками:
а) розвиток системи освіти – забезпечення при здобутті загальноїсередньої освіти умов для свідомого й обґрунтованого вибору випускником школигалузі своєї майбутньої професійної діяльності, достатнього рівня комп’ютеризаціїзагальноосвітніх навчальних закладів, рівного доступу до здобуття якісноїосвіти громадянами України, адаптація її до соціально-орієнтованої ринковоїекономіки, інтеграція в європейський та світовий освітньо-правовий простір,удосконалення механізмів управління, оптимізації, прогнозування тафінансування, здійснення заходів щодо соціального захисту учасниківнавчально-виховного процесу, прискорення розвитку вищої освіти, її інтеграціїдо європейського освітнього простору;
б) реформування системи охорони здоров’я – створення правових,економічних та організаційних умов надання доступної, якісної медичноїдопомоги, переорієнтації служби охорони здоров’я на профілактику захворювань,насамперед інфекційних, зниження ризиків, пов’язаних із забрудненням ташкідливим впливом довкілля з метою збереження, зміцнення та відновленняздоров’я людини, збільшення тривалості і підвищення якості її життя;
в) створення умов для соціального становлення сімей, жінок, дітейта молоді, розвитку фізичної культури та спорту, сприяння впровадженнюздорового способу життя через активні заняття фізичною культурою і спортом усіхкатегорій населення, з метою зміцнення їх здоров’я, фізичного та духовногорозвитку;
г) розвиток матеріально-технічної бази установ культури та мистецтва,створювання гідних умов для становлення та самореалізації творчої молоді,збереження та розвиток системи творчої освіти. Формування у мешканців областіпатріотизму та почуття гордості за Луганщину, збереження культурного наслідкуЛуганщини та активне ознайомлення з ним мешканців області. Підтримка тарозвиток сільських установ культури, організація та проведення знаковихкультурологічних акцій та заходів творчо ідентифікуючих Луганщину на Україні таза її межами, підтримка творчих спільнот, комп’ютеризація бібліотек тастворення єдиної обласної інформаційної мережі;
ґ) підтримка соціально-вразливих верст населення. Регіональнасоціальна політика, передусім, повинна спрямовуватися на подолання бідності,попередження найбільш глибинних її проявів, зниження ступеня розшаруваннясуспільства за рівнем доходів, становлення середнього класу як основиматеріального благополуччя сім’ї, головного чинника соціальної та політичноїстабільності в державі. Забезпечуватимуться державні соціальні стандарти та державнісоціальні гарантії для мешканців усіх населених пунктів області.
Коли цілі поставлені, основи довгострокових,поточних завдань визначені, а час підійшов, то вирішальним, визначальним єперіод дій, тобто успішність розвитку територіальної соціально-економічноїсистеми Луганської області і, як наслідок, підвищення рівня добробуту населеннязалежить від ефективності управлінських рішень органів державного управління таорганів місцевого самоврядування. Саме вони здатні з блиском впоратися зпоставленими задачами через вчасне, ефективне їх вирішення або ж приректи наневдачу, обрані напрями шляхом недоречних, невчасних, малораціональнихуправлінських рішень.
Спочатку Луганській області у сфері соціальних послуг потрібнаструктурна перебудова. Ця перебудова покликана подолати накопичені за багатороків глибокі структурні деформації, забезпечити створення якісно оновленоїсистеми продуктивних сил. Сутність оновлення у тому, щоб структура соціальнихпослуг була адекватна реальним потребам суспільства, базувалася на сучаснихпрогресивних технологіях, могла ефективно функціонувати в умовах ринку йінтеграції української економіки у світове господарство, містила вбудованісоціальні регулятори. Наприклад, галузь охорони здоров’я Луганської області,згідно з сучасними тенденціями, потребує перебудов. Так, для максимальноїефективності надання медичної допомоги при невеликих коштах, необхідно деякімедичні установи перепрофілювати і зробити їх спеціалізованими, чим досягаєтьсяне розпорошування фінансових ресурсів та обладнання, а також зосередженнявисококваліфікованих фахівців у певних областях медицини. Також, дляпрофілактики захворювань необхідно в систему медичної допомоги ввести такуодиницю, як сімейний лікар.
Не менш важливою є перебудова фінансування галузей соціальноїсфери, так як коштів державного й місцевого бюджетів вистачає лише нафункціонування цих закладів, а розвиток потребує значних фінансових ресурсів.Тут висувається на перше місце рішення про багатоканальність фінансуваннясоціальної сфери. Галузі культури і спорту повинні мати дозволи й можливостізалучати до свого розвитку кошти меценатів, спонсорів, але в тих межах, що непередбачають комерційної вигоди й не перешкоджають державним, регіональнимідеям виховання патріотичної, здорової, енергійної та натхненної молоді. Галузьохорони здоров’я може розвиватися, швидко та якісно надавати свої послуги лишепри умові багатоканального фінансування через створення відповідних економічнихумов діяльності фондів, лікарняних кас та системи бюджетно-страхової медицини.Виходом для бюджетів, що надмірно навантажені фінансуванням галузі освіти вЛуганській області є зміна статусу окремих вищих навчальних закладів збюджетних установ на одержувачів бюджетних коштів, що можливо, так як вже заразбільше половини видатків на утримання, розвиток вищих навчальних закладівпрофінансовано за рахунок власних надходжень. Щодо початкової освіти, тобеззаперечним є державне бюджетне фінансування, яке забезпечить для всіх рівніможливості доступу до неї. Така соціальна галузь, як соціальний захист ісоціальне забезпечення вразливих верств населення не можуть мати великихможливостей альтернативних джерел фінансування, їх за конституційнимигарантіями має забезпечити держава і лише вона і при тому на необхідномусоціальному, життєвому рівні. Таким чином, фінансування цієї галузі повністюпокладається на бюджет [70].
Узагальнюючи вищесказане, необхідно відмітити, що для ефективногофункціонування соціальної сфери Луганської області не потрібно дивитися назад ішукати винних, а слід строїти довгострокові, середньострокові плани розвиткурегіону, визначати цілі й шукати ефективні, раціональні шляхи їх фінансуваннята досягнення.
3.2Удосконалення сучасної системи соціальних видатків на охорону здоров’я
Становленнянових соціально-економічних відносин на сучасному етапі системних перетворень вУкраїні відбувається у складних умовах суспільного розвитку, зокрема у галузіохорони здоров’я.
Фінансуваннягалузі охорони здоров’я в цілому не є пріоритетним напрямком бюджетнихасигнувань в Україні, виходячи з відповідної частки у Національному бюджеті, упорівнянні з частками та обсягами фінансування цієї галузі в інших країнах.Незважаючи на це, політика, що проводиться в Україні в галузі охорони здоров’я,намагається відповідати основним положенням та рішенням міжнародних організаційі міжнародних конференцій з проблем охорони здоров’я населення [57].
Бюджетніасигнування передбачають обов’язковий обсяг і цільове призначення витратбюджетних коштів. За допомогою цих асигнувань держава здійснює цілеспрямованийвплив на соціальні об’єкти у вигляді прямої допомоги на впровадження тих чиінших заходів. У цьому разі державний бюджет відіграє роль інструментуцільового перерозподілу національного доходу на користь вирішення соціальнихпроблем.
Вумовах недостатнього фінансового забезпечення все більшого значення набуваютьцільові програми у системі охорони здоров’я. Програмно-цільове управліннядозволяє не тільки концентрувати ресурси на пріоритетних напрямах, але йздійснювати комплексний підхід до вирішення найбільш актуальних проблем охорониздоров’я на основі міжгалузевої взаємодії [57]. У 2006-2007 рр. Міністерствоохорони здоров'я реалізовує понад 20 національних, державних цільових програм ікомплексних заходів, затверджених указами Президента України, постановамиКабінету Міністрів України. З них пріоритетними напрямами, що будутьпрофінансовані з загального фонду Державного бюджету України, визначенівидатки:
а) наімунопрофілактику населення – 195,8 млн. грн… За ці кошти буде здійсненозакупівлю імунобіологічних препаратів (вакцин) для здійснення профілактичноївакцинації та ревакцинації дітей відповідно до календаря щеплень;
б) назаходи по боротьбі з туберкульозом – 208,4 млн. грн… Ці кошти призначаютьсядля закупівлі протитуберкульозних препаратів першої та другої лінії длябезперервного лікування протягом року хворих на туберкульоз та придбаннямедичного обладнання для забезпечення своєчасного виявлення і лікуваннятуберкульозу;
в) назаходи з профілактики та лікування ВІЛ-інфекції / Сніду – 36 млн. грн. З цихвидатків, зокрема, буде повністю забезпечено службу крові тест-системами дляконтролю донорської крові на СНІД, а також буде здійснено закупівлю окремихлікарських препаратів для високовартісного медикаментозного лікування хворих наСНІД;
г) назабезпечення заходів з лікування онкологічних захворювань („Дитяча онкологія”)– 196,7 млн. грн. Це дозволить вирішити питання забезпечення онкологічниххворих високовартісними онкопрепаратами, а також забезпечити необхіднимобладнанням онкологічну службу;
ґ) нареалізацію Державної програми запобігання та лікування серцево-судинних тасудинно-мозкових захворювань – 87,2 млн. грн… Цими коштами забезпечуватиметьсясуттєве поліпшення надання кардіологічної та кардіохірургічної допомоги хворим(придбання кардіостимуляторів, штучних клапанів, інших імплантатів, а такожлікувально-діагностичного обладнання);
д) нацентралізовану закупівлю обладнання для оснащення закладів охорони здоров’ясучасною медичною технікою – 200 млн. грн..
е) наоснащення сільських амбулаторій та фельдшерсько-акушерських пунктів тапридбання автомобілів швидкої медичної допомоги для сільських закладів охорониздоров’я – 100 млн. грн. (субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам).
Ідеологіяпрограмно-цільового підходу полягає у переході від принципу утримання бюджетнихустанов до принципу отримання конкретних результатів від використання бюджетнихкоштів. Для того щоб виміряти та оцінити ці результати, будь-які видаткибюджету потрібно затвердити у вигляді бюджетної програми, яка має виконавця,мету та критерії оцінки її виконання.
Метоювпровадження програмно-цільового підходу є встановлення прямого зв'язку міжвиділенням бюджетних коштів та їх використанням на основі встановлених цілей ірозроблених показників. Результатом застосування програмно-цільового підходустає поліпшення прозорості та обґрунтованості бюджету щодо конкретних видатківдержавних органів, підвищення ефективності діяльності розпорядників коштів удосягненні цілей, а також посилення зв'язку між завданнями розпорядників коштівта бюджетним фінансуванням [57].
Востанні роки територіальні системи охорони здоров’я в Україні фінансуютьсязалежно від чисельності населення, яке мешкає у відповідній місцевості, тобтоза подушним принципом. Однак медичні заклади, більшість з яких залишаються впрямому підпорядкуванні органам управління охороною здоров’я, продовжуютьотримувати кошти за розподільчим принципом залежно від їх потужності (кількістьліжок, відвідувань). Всі громадські заклади охорони здоров’я є бюджетнимиорганізаціями, тому фінансуються або з державного бюджету – державні й відомчізаклади (підпорядковані міністерствам і відомствам), або з місцевого –комунальні заклади (підпорядковані органам місцевої влади і місцевогосамоврядування). Бюджетні асигнування є основним джерелом фінансуваннядержавних та комунальних закладів охорони здоров’я. Органи місцевогосамоврядування фінансують утримання закладів охорони здоров’я, що є їхкомунальною власністю.
Загальнасума бюджетних асигнувань, що будуть виділені лікувально-профілактичнійустанові, в першу чергу залежить під кількості штатних працівників у ній (80%).Іншою значною за величиною статтею видатків є комунальні платежі (10% за водо-,електропостачання, опалення), потім – видатки на придбання медикаментів,харчування хворих (для стаціонарів), придбання і ремонт медичного обладнання,капітальний ремонт та утримання закладів (10%). Можливість перерозподілубюджетних асигнувань з однієї статті видатків на іншу по мірі виконання бюджетуне дозволяється. Порушення цього правила визначається як нецільове використаннябюджетних коштів.
Існуєспеціальна формула розрахунку суми коштів, що виділяються на галузь охорониздоров’я на кожного мешканця України, в тому числі й Луганської області. Але жтих коштів, які одержує Луганська область та інші регіони на розвиток цієїгалузі вистачає дійсно лише на заробітну плату – це більше 80% всього фонду; наоплату комунальних послуг – більше 10%, а 10%, що залишилися можна витратити напридбання медикаментів, харчування, придбання і ремонт медичного обладнання,капітальний ремонт та утримання закладів охорони здоров’я. Тобто витрати, що непов’язані з безпосереднім лікуванням хворих, становлять приблизно 90%. Свогочасу цей фінансовий механізм забезпечив формування інфраструктури охорониздоров’я у вигляді розвинутої мережі медичних закладів. Однак позитивнийпотенціал такого підходу до фінансування в нашій країні давно вичерпано.
Вумовах ринкової економіки можливості утримання надмірно великої мережілікувально-профілактичних установ виявилися вичерпаними і система охорониздоров’я опинилася на межі розвалу. Тому пануючий в Україні принцип «утримання»мережі лікувально-профілактичних закладів, бюджетне фінансування на основіобсягу залучених ресурсів, розподіл основної частини ресурсів без зв’язку зрезультатами діяльності, ігнорування сучасних методів фінансового планування іуправління – характеристики фінансування вітчизняної системи охорони здоров’я,що стримують, а в ряді випадків перешкоджають реформуванню галузі медичногообслуговування населення і підвищенню її ефективності [57]. Тому сьогодніпотрібні нові фінансово-економічні механізми державного регулювання процесів угалузі охорони здоров’я.
Але жлише таке фінансування не є панацеєю від всіх проблем галузі. Стан системиохорони здоров’я безсумнівно вимагає негайних, ґрунтовних заходів щодо їїреформування. Однак у науковій літературі бракує сталих поглядів, що поєднуютьпоняття державного управління та управління фінансовим забезпеченням галузіохорони здоров’я.
Враховуючивищесказане можна узагальнено навести основні причини незадовільного стану танедоліки чинної на сьогодні в Україні і всіх її регіонах системи охорониздоров’я:
а)Недостатність фінансових, і насамперед бюджетних, ресурсів для забезпечення ефективноїдіяльності системи охорони здоров’я. Порівняння обсягів фінансування системиохорони здоров’я в Україні з іншими країнами не тільки з розвинутою, а й зперехідною економікою – не на користь нашої держави. Державний і місцевібюджети фінансують не медичні послуги (їх якість, своєчасність таефективність), а утримування галузі, яке залежить від наявності будинків,ліжок, медичного персоналу тощо. Безперечно, держава має збільшити обсягифінансування системи охорони здоров’я, але кошти мають використовуватисьмаксимально ефективно і спрямовуватись на реальне поліпшення стану здоров’янаселення.
б) Недостатнє медикаментозне і матеріально-технічнезабезпечення охорони здоров’я. Аналіз фармацевтичного ринку України свідчитьпро недостатню кількість основних життєво необхідних препаратів, а також проїхню недоступність для більшості хворих через обмеженість доходів іневідповідність вартості ліків прожитковому рівню.
в)Нераціональна організація системи охорони здоров’я. Необхідно перейти до прямихпоказників оцінки діяльності системи охорони здоров’я – тенденційзахворюваності, смертності, інвалідності, ускладнень (за аналогами економічнорозвинутих країн), раціоналізувати роботу первинної ланки медичної допомоги,зокрема шляхом запровадження сімейної медицини, реорганізувати на новихпринципах роботу стаціонарів (медичних закладів другого та третього рівнівпрофілактично-лікувальної допомоги).
г)Неефективність державної політики щодо формування здорового способу життя.Фактично медичні установи не переймаються проблемами формування та поширенняздорового способу життя, розробкою нормативної бази та відповідних механізмів,а це один з найважливіших пріоритетів. З цією метою необхідно розробити тавпровадити:
а)систему заходів (економічних, адміністративних, соціальних, психологічних)стимулювання населення до здорового способу життя, до викорінення шкідливихзвичок (паління, зловживання алкоголем, нераціональне харчування тощо);
б)заходи щодо економічного стимулювання підприємств, установ та організацій усіхформ власності, які здійснюють фізкультурно-оздоровчу і спортивну діяльність,сприяють розвитку самодіяльного масового спорту;
в)комплекс заходів щодо розвитку масової фізичної культури.
Теперішнясистема охорони здоров’я передбачає 5 рівнів надання лікувально-профілактичноїдопомоги населенню (рис. 3.1).
/>

Рис.3.1. Система медичної допомоги в Україні
Такаструктура в цілому відповідає європейським стандартам і забезпечує принциповуможливість диверсифікації управління галуззю та фінансових потоків.
Такаж система з такими ж проблеми існує й у Луганській області. Вихід з такогозагрозливого становища можна побачити в усуненні проблем і причин їх виникненняшляхом розв’язання таких задач:
а)раціоналізація організації системи надання медичної допомоги й охорони здоров’яв цілому;
б)економія наявних коштів та їх раціональний розподіл;
в)відшукування додаткових фінансових ресурсів (запровадження багатоканальногофінансування).
Вирішенняпершої задачі дозволить покращити швидкість, якість надання послуг, а також цедопомагає, створює підґрунтя для вдосконалення фінансування охорони здоров’я.Розв’язання даної задачі передбачає упорядкування мережі лікувальних установ,запровадження й розвиток інституту сімейної медицини й взагалі раціоналізаціюрівнів медичної допомоги, що потребує відповідної зміни порядку фінансування йтому нерозривно пов’язано з вирішенням другої задачі. Так, в установах охорониздоров’я необхідно упорядкувати мережу лікувальних установ, тому що це надастьможливість більш швидко та якісно надавати медичну допомогу, так якпередбачається спеціалізувати існуючі установи. Тобто на базі працюючихлікарень створити потужні центри з надання екстреної допомоги. Більша увага тутповинна бути віддана хірургічному, травматологічному й гінекологічномувідділенням [46]. Екстрена допомога надається виключно за рахунок місцевогобюджету, тому представники влади й громадяни регіону будуть зацікавлені в тому,щоб кошти, які витрачаються на цю допомогу, були використані максимальноефективно. Таким чином можна акумулювати й, відповідно, найбільш ефективновикористати фінанси (не розпорошувати їх), обладнання (діагностичне й операційне)та професіоналізм спеціалістів. Щодо іншої частини лікарень, то їх необхідноперепрофілювати у терапевтичні, які будуть надавати планову допомогу й укардіологічні, що також будуть надавати спеціалізовану допомогу. Отже, дляотримання позитивних результатів необхідно максимально сконцентрувати кошти,професійний потенціал, нові технології, обладнання.
Раціоналізаціюсистеми надання медичної допомоги та розвиток інституту сімейної медицини(збільшення обсягу медичних послуг, що надаються установами першого рівня) уЛуганській області необхідно забезпечити шляхом:
а)розробки та впровадження системи освітніх стандартів для підготовки фахівцівзагальної практики (сімейної медицини);
б)забезпечення наступності до- та післядипломної вищої медичної освіти з питаньзагальної практики / сімейної медицини;
в) реорганізації системи закладів охорони здоров’я відповіднодо етапів впровадження сімейної медицини та пристосування приміщень наявнихамбулаторно-поліклінічних закладів для потреб і функціонування сімейної медицини;
г) впровадження диференційованого розподілу бюджетних коштівза рівнями надання медичної допомоги з урахуванням потреб первинноїмедико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини;
ґ) створення правового поля діяльності лікарів загальної практики(сімейних лікарів), зокрема розробки і затвердження в установленому порядкутипових угод, що регулюють порядок взаємодії між лікарями загальної практики(сімейними лікарями), іншими закладами охорони здоров’я та населенням.
Усередньостроковій перспективі доцільно сконцентрувати зусилля на істотномуполіпшенні організації надання медичних послуг. Середньострокові пріоритетибюджетного фінансування системи охорони здоров’я передбачають створенняпередумов для наступного запровадження медичного страхування – спочаткудобровільного, а потім загальнообов’язкового [27].
Головнихзмін потребує система управління (і відповідно фінансування) медичнимизакладами першого та другого рівня.
Пропонуєтьсязапровадження додаткових медичних послуг, фінансування яких здійснюватиметьсяза так званою схемою підписки, або лікарняних кас. Лікар за підпискою – целікар загальної практики (або так званий сімейний лікар), його обирає наконкурсних засадах місцева влада на визначений термін (наприклад на рік), азаробітна плата фінансується з коштів тих мешканців, які підписалися наобслуговування у нього. Такий лікар може обслуговувати 1000 – 1500 осіб, тобтокожний з потенційних пацієнтів має сплачувати на місяць приблизно 1 гривню.Якщо населення влаштовує якість медичних послуг, воно продовжує підписку. Віншому випадку лікар втрачає практику автоматично. Також ці кошти можесплачувати і не безпосередньо населення, а наприклад, підприємство. Такасистема характерна для багатьох країн і довела свою дієвість.
Щодоспеціалізованої лікувально-профілактичної допомоги (другий рівень), то тутнеобхідно забезпечити перехід від кошторисного утримання лікарняних закладів дофінансування за результатами надання медичних послуг населенню. Необхіднорозробити мінімальні стандарти вартості надання медичних послуг для їхвикористання при розрахунку трансфертів до місцевих бюджетів і контролюоб’єктивності планування видатків на охорону здоров’я з місцевих бюджетів;вдосконалити формулу розрахунку трансфертів у напрямі більш повного врахування регіональноїспецифіки (структури населення регіону як запропоновано у моделі); запровадитиваучерну форму забезпечення ліками визначених категорій хворих (відповідно додіючих програм, які фінансуються з державного бюджету); передбачити призбільшенні бюджетних ресурсів поступове розширення переліку цих категорій;реструктуризувати мережу закладів спеціалізованої медичної допомоги тавідповідних посад у загальній амбулаторно-клінічній мережі шляхом запровадженнягнучкого механізму змін наявної мережі з метою приведення її у відповідність допотреб населення у доступності якісних медичних послуг.
Якіснапервинна (і вторинна) медична допомога має знизити потребу в послугахвисокоспеціалізованої медичної допомоги, а кошти, зекономлені в результатітрансформації системи медичної допомоги на І – ІI рівнях, можна буде спрямуватина розвиток спеціалізованих клінік, які фінансуються з бюджету. Також, дляраціоналізації бюджетного фінансування необхідно дещо змінити структуруфінансування галузі охорони здоров’я, а саме – збільшити витрати на медикаментидо 15,9%, на харчування – до 5,2%, суму капітальних вкладень – до 15%. Вартістьвсіх цих дій потрібно детально розрахувати, так як місцевий бюджет не маєдостатню кількість коштів, і необхідно шукати додаткові джерела фінансування,тобто привернути інвесторів у лікувальні установи.
Щодовирішення третьої задачі, то саме на територіальному, регіональному рівні слідпередбачити прив’язку основних статей видатків на охорону здоров’я до різнихнезалежних джерел фінансування, серед яких – страхові й благодійні платежі,надходження від лікарняних кас, надання платних послуг, компенсаторні оплати,тобто більш широко запровадити у Луганській області багатоканальне фінансуваннясистеми охорони здоров’я, забезпечення керованого розвитку платних медичнихпослуг та введення державного соціального медичного страхування, оптимальногоспіввідношення між наданням медичних послуг і свободою їх вибору [50]. Це дастьможливість забезпечити не лише більший обсяг фінансових потоків до галузі, алей більшу прозорість та контрольованість останніх. Водночас необхіднозабезпечити доступність медичної допомоги для соціально незахищених верствнаселення через законодавче визначення гарантованого рівня безоплатногомедичного обслуговування.
Всеце і є основними задачами й цілями реорганізації та реформування луганськоїгалузі охорони здоров’я. Хоча ці заходи в системі охорони здоров’я у принципіне зможуть забезпечити швидке зниження захворюваності та смертності населенняУкраїни, але ж вони забезпечать рівний доступ до якісних медичних послуг, допрофілактики та лікування хвороб на перших стадіях їх розвитку всім верствамнаселення незалежно від місця проживання та матеріального становища, що дужеважливо на сучасному етапі.

3.3Напрямки раціонального фінансового забезпе6чення освіти
Освіта– стратегічна основа розвитку суспільства, важлива сфера трудової діяльності,де зайнято понад третини населення України. Вона є засобом відтворення інарощування людського потенціалу, дієвим чинником модернізації, розвиткуекономіки. Але зараз ця галузь перебуває у складному становищі. Це зумовленепередусім її поганою адаптованістю до ринкового середовища, відсутністюефективної системи управління і недостатніми обсягами фінансування.
Сьогоднідержава фінансує всі наявні в Україні види освіти. При цьому левова часткавитрат спрямовується на фінансування загальної середньої, дошкільної та вищоїосвіти. Фінансування здійснюється з Державного та місцевих бюджетів, до складуяких включені кошти загального (власне бюджетні кошти) і спеціального фондів.Останній формується з коштів, які надходять з інших джерел – оплати навчання законтрактами, оплати додаткових освітніх послуг тощо.
На сьогодні мережа закладів освіти в Луганській областінамагається відповідати загальним потребам. В Луганській області більшістьвидатків місцевого бюджету на освіту припадає на загальну середню та дошкільнуосвіту, хоча й у зв’язку з погіршенням демографічної ситуації, кількістьнавчальних закладів протягом останніх років декілька зменшилася, у 2005 році вобласті функціонувало 790 загальноосвітніх закладів, а у 2006 році 777загальноосвітніх закладів. Фактично в Україні й відповідно в її регіонахзакладено безперервність освіти – від дошкільної до магістра іпрофесійно-технічної підготовки [68].
Високаосвітня підготовка населення, зокрема професійна, є безперечним пріоритетомдержавної соціальної політики. Стратегія соціально-економічного розвиткуУкраїни передбачає істотне нарощування та підвищення якості освітньогопотенціалу населення країни. Держава, якщо вона зацікавлена в інвестиціях маєбути зацікавлена і в робочій силі високої якості. Так, проблема удосконаленняробочої сили сьогодні не вичерпується підготовкою працівників певних професій.Сучасна економіка, ринок праці потребують нової якості освіти і професійноїпідготовки. Пріоритетами розвитку освіти у Луганській області, а також у всійкраїні, повинно бути:
а)підвищення рівня охоплення освітою, тобто необхідно забезпечити рівний доступдо якісної середньої освіти всім дітям шкільного віку незалежно від місцяпроживання та матеріального становища родини та дотримання державних гарантійвисоких – єдиних для всього населення – стандартів освітніх послуг;
б)підвищення якості освіти. Поряд із необхідністю підвищення рівня освіти нагальноюпотребою є поліпшення її якості. Модернізацію системи освіти слід спрямувати назабезпечення її якості відповідно до новітніх досягнень науки, культури ісоціальної практики, шляхом праці висококваліфікованих педагогів, використаннясучасних інформаційних технологій;
в)вдосконалення державного фінансування. Реалізація державної політики у галузіосвіти може бути забезпечена відповідним фінансуванням за рахунок коштівдержавного і місцевого бюджетів, коштів галузей народного господарства,недержавних освітніх установ, а також юридичних осіб і плати за додатковіосвітні послуги тощо.
Щодовдосконалення фінансування, то завдання визначення освіти як пріоритетногонапряму державних видатків має вирішуватися на основі поетапного впровадженнянової політики фінансування галузі, яка включає такі напрями:
а)зміна технології формування бюджету системи освіти;
б)зміна структури витрат і послуг освіти;
в)встановлення кількісних і якісних показників для нормування бюджетних коштів;
г)створення стандартів інфраструктурного забезпечення закладів освіти;
ґ)розробка і впровадження диференційованих нормативів витрат на діяльністьзакладів освіти;
д)широке впровадження процедури змішаного фінансування інноваційних проектів усфері освіти;
е)запровадження порядку спільного державного і громадського контролю заформуванням і використанням коштів закладів освіти.
Зазначенінапрями передбачають гнучкість методів бюджетного асигнування закладів освіти,врахування показників вартості навчання, удосконалення взаємовідносин міждержавним і місцевим бюджетами, застосування принципів кредитування дляотримання освіти тощо.
Системаосвіти в Україні включає дошкільну, загальну середню, позашкільну,професійно-технічну, вищу, післядипломну. Рівень освіти безпосередньо впливаєна добробут не тільки окремої особи, а й всієї родини. Так, велике значення дляформування освітнього потенціалу в країні має дошкільна підготовка з широкою ірізноманітною мережею дошкільних закладів і навчальних комплексів, яківключають профільні групи різного спрямування, комплектуючі та комбінованігрупи, а також короткочасного перебування, прогулянкові, оздоровчі тощо. Саме утаких установах відбувається первісна соціалізація дитини, формується база дляподальшої освіти і розвитку, здійснюється підтримка молодих сімей і саме томуця стаття посідає друге місце у складі видатків на освіту місцевого бюджетуЛуганської області.
Зарахунок бюджетних витрат забезпечується до 60 % вартості харчування, догляду,комунальних послуг у дитячих дошкільних закладах. Решта витрат компенсується зарахунок коштів батьків.
Заостанні роки спостерігається збільшення асигнування на функціонуваннядошкільних навчальних закладів, проте майже весь обсяг приросту бюджетнихкоштів витрачається на компенсацію підвищення розмірів заробітної платипрацівників дитячих установ. На послуги, що надаються державними і комунальнимидошкільними навчальними закладами і які відповідають структурі соціальнихнормативів забезпечення дітей, а саме: соціально-педагогічний патронат сім’ї,соціальна адаптація дітей щодо продовження освіти, збереження і зміцненняздоров’я дітей, утримання дітей, корекція психологічного і фізичного розвитку,оздоровлення дітей і лікувально-відновлювальна робота, здійснення безоплатногомедичного обслуговування, зростання коштів не відбувається.
Оскількиосновним джерелом фінансування дитячих дошкільних закладів є витрати місцевихбюджетів, необхідно удосконалити бюджетний механізм формування доходів намісцевому рівні, що більшими обсягами будуть направлятися на ці цілі. Зараз вЛуганській області не вироблено чіткого порядку формування місцевих бюджетів,внаслідок чого має місце нестабільне фінансування об’єктів соціальної сфери, утому числі дошкільних закладів. Без цього реальне поліпшення функціонуваннядитячих дошкільних закладів неможливе.
Видаткина загальну середню освіту є найбільш вагомими і динамічними серед усіхвидатків на освіту у місцевому бюджеті Луганської області. Але все ж існуютьпроблеми у порядку виділення бюджетних коштів на загальну середню освіту.Актуального значення набуває проблема вирівнювання умов одержання якісноїсередньої освіти. Така позиція вимагає від органів місцевої влади серйознихреформаційних кроків щодо удосконалення та оновлення системи фінансовогозабезпечення освітнього процесу.
Ниніфінансування загальної середньої освіти відбувається відповідно до Бюджетногокодексу України. Кошти на функціонування шкільних закладів асигнуютьсяадміністративним одиницям із урахуванням кількості учнів незалежно від типівшкіл. Органи місцевого самоврядування або районні Ради наділені правамисамостійно розподіляти кошти відповідно до їх пріоритетів. На сьогоднірозподільчі фінансові механізми залишаються невизначеними. Зберігаєтьсятехнологія розподілу коштів залежно від обсягів видатків попереднього року. Якнаслідок, постійно відновлюється процес пріоритетного фінансування тихнавчальних закладів, де вартість навчання вища. Таким чином, спостерігаєтьсяусталена тенденція нерівного фінансування середніх навчальних закладів. Упривілейованому становищі опинилися елітні школи, де вивчаються додатковіпредмети, забезпечується краще співвідношення учнів і викладачів, у класах ікабінетах встановлене сучасне обладнання. Отже, можна констатувати наявністьрізних стандартів надання освітніх послуг, диференціація яких визначаєтьсяпереважно місцем розташування навчальних закладів. Така ситуація суперечитьпринципу доступу до якісної освіти і вимагає нагальних змін.
Виходячиіз зазначеного, вбачається необхідним розроблення механізму справедливого розподілукоштів місцевих органів влади з метою рівного фінансування усіх типів шкіл.
Реформуваннябюджетного фінансування загальної середньої школи має орієнтуватися на такіпріоритетні складові:
а)забезпечення усіх без винятку шкіл кваліфікованими педагогічними кадрами;
б)належне технічне оснащення навчального процесу;
в)створення шкільної інфраструктури (транспорт, інтернати тощо).
Розв’язанняпроблеми забезпечення рівного доступу до якісної освіти передбачає, по-перше,фінансування шкіл має здійснюватися відповідно до кількості учнів у межах, ненижчих за бюджетні трансферти, за винятком навчання дітей із особливимипотребами. Для реалізації цього завдання необхідно розробити стандарти вартостінавчання одного учня у початковій і середній школі. Це дасть змогу обчислюватитрансферти до місцевих бюджетів і здійснювати контроль за використаннямбюджетних коштів з боку державних органів.
По-друге,доцільно навчання у спеціалізованих школах, ліцеях, гімназіях, де витрати нанавчання збільшені внаслідок додаткового вивчення предметів, здійснювати зарахунок позабюджетних джерел, коштів батьків, спонсорів, місцевих програм.Відповідно до цієї пропозиції потрібно переглянути формули розрахункутрансфертів у напрямі уніфікації та скасування коефіцієнтів приведення учнів.
По-третє,у зв’язку зі сталим процесом скорочення чисельності дітей шкільного віку ітрансформації системи сільського населення, непридатності частини шкільнихбудинків для використання вважається за необхідне об’єднання шкіл і закриттячастини з них у разі не наповнення учнями. При цьому важливим кроком євизначення критеріїв, за якими може бути прийнято рішення щодо впорядкуванняшкільної мережі. Одним із них, але не єдиним, слід вважати критерійнаповнювання шкіл. До критеріальних ознак належить організація доставки учнівдо шкіл. Це актуально як для сільської місцевості, так і малих міст і в окремихвипадках – великих міст. Так, лише у Луганській області налічується 477сільських населених пунктів, які взагалі не мають навчальних закладів, незважаючина те, що кожен з них має підлітків і молодь у віці 7-17 років. Тут, як і вінших регіонах, існує проблема налагодження безплатного підвезення дітей дошкіл, які знаходяться за межами пішохідної доступності (у даному регіоні – 150населених пунктів розташовані на відстані від 5 до 10 км, 69 – більше 10 км донайближчої школи). Велика надія у розв’язанні цієї проблеми покладається нареалізацію програми «Шкільний автобус». Встановлення прямого зв’язку міжчисельністю учнів і обсягом бюджетного фінансування школи стимулюватиме шкільнуадміністрацію до залучення більшої кількості дітей, зокрема шляхом організаціїцентралізованої доставки їх до школи.
По-четверте,потребує вирішення проблема використання вивільнених шкільних будівель і коштіввід їх оренди або продажу. У зв’язку з цим варто складати перелік шкільнихбудівель, які підлягають вивільненню.
По-п’яте,з метою забезпечення припливу молоді до школи доцільно запровадити галузевутарифну сітку, передбачивши вищі порівняно з іншими бюджетними галузями ставкизаробітної плати. У заробітній платі більшу питому вагу необхідно надаватитарифному окладові й меншу – надбавці за стаж роботи та іншим виплатам. Такожварто відновити практику обов’язкової роботи у державних установах випускників,що отримали освіту за бюджетні кошти. Для цього необхідно вдосконалити порядокформування державного замовлення на підготовку фахівців з окремих дисциплін,поклавши відповідальність за дотримання договірних умов на випускників ВНЗ.
Тенденціїрозвитку вищої освіти останніми роками характеризуються збільшенням абсолютнихобсягів фінансових ресурсів і зменшенням їх питомої ваги у зведеному бюджеті,ВВП і видатках по галузі в цілому. За таких умов економічний механізмфінансування освіти потребує суттєвих змін з метою більш раціональноговикористання державних коштів. Його складовими є державні стандарти інормативи, державні замовлення, порядок фінансування і кредитування освіти[27].
Формуваннядержавних соціальних стандартів і нормативів вищої школи є однією із загальнихпроблем, вирішення якої може спричинити позитивний вплив на процес їїфінансування. Необхідність встановлення стандартів у системі вищої освітивизначається Законом України «Про вищу освіту», Державним класифікаторомсоціальних стандартів і нормативів. Розроблятись і затверджуватись сучасністандарти і нормативи вищої освіти мають з урахуванням Болонської конвенції тапоширених у масштабах Європейського континенту норм і стандартів.
Насьогодні у законодавчих і нормативних актах сформульовано перелік державнихстандартів і нормативів, який охоплює послуги на здобуття вищої освіти зарізними формами навчання – очною, вечірньою, заочною, шляхом поєднання цих формекстерном, установами післядипломної освіти, до вузівською підготовкою тощо.Зафіксовано прямі нормативи забезпечення вищої школи: на кожні 10 тис.населення не менше 100 студентів у вищих навчальних закладах першого і другогорівнів акредитації, максимального навантаження науково-педагогічних іпедагогічних працівників – відповідно 900 і 720 годин на навчальний рік.Луганська область займає 11 місце в Україні за кількістю студентів на 10 тис.населення (446 осіб), прийом студентів на навчання у 2006 році склав 34,2 тис.осіб. Є положення про необхідність встановлення нормативівматеріально-технічного, фінансового і кадрового забезпечення вищих навчальнихзакладів: співвідношення кількості студентів і викладачів, штатна чисельністьспівробітників, фінансування капітального будівництва, ремонту та утриманнябудівель, придбання технічних засобів навчання і методичного забезпеченнянавчального процесу тощо [27].
Стандартивищої школи, що діють у країні, повинні бути, по-перше, узгоджені та наближенідо аналогічних європейських стандартів; по-друге, давати можливість щорокувизначати вартість навчання за кожною спеціальністю згідно з Переліком напряміві спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у ВНЗ завідповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями. Для розробки таких стандартівнеобхідні перелік обов’язкових навчальних дисциплін із визначенням загальногочасу викладання та у розрізі видів навчальних занять, а також перелікимінімального обсягу науково-методичного, матеріально-технічного та інших видівзабезпечення навчального процесу.
Щодофінансування вищої освіти, то можна сказати, що значно змінилася структураджерел фінансування державних вищих навчальних закладів. Тобто є тенденція дозбільшення питомої ваги коштів спеціального фонду в сукупних витратахДержавного бюджету на освіту, що є ознакою адаптації освітніх установ до новихумов діяльності. Тому можна зробити висновок, що такий вид суспільних благ, якздобуття вищої освіти, що надається бюджетними установами, може ефективнішезабезпечуватися саме на ринкових засадах. Існує стабільний попит юридичних іфізичних осіб на такі послуги, і замовники зазначених послуг готові за нихплатити власні кошти. Функціонують же приватні установи, які надають аналогічніпослуги, таким чином, доцільно переглянути статус таких бюджетних установ, яквищі навчальні заклади ІІІ і ІV рівнів акредитації з бюджетних установ наодержувачів бюджетних коштів [60]. Зміна статусу дозволить надати їмсамостійності у формуванні та використанні фінансових ресурсів, зокремавідкривати поточні й депозитні рахунки в установах банків, вестифінансово-господарську діяльність на комерційній основі.
Прицьому державне замовлення, як засіб державного регулювання економіки, маєскладатися шляхом формування на контрактній (договірній) основі обсягу послуг,необхідних для державних потреб, виходячи з попиту й пропозиції на такі послугита реальних бюджетних ресурсів.
Взагаліпріоритетами в реформуванні системи вищої освіти в Україні є її демократизація,підвищення престижу освітянської праці та створення умов для всебічногорозвитку особистості. Необхідно, щоб вища школа допомагала виявляти молодіобдарування, підтримувала їх у науковому і творчому зростанні, сприялаефективній самореалізації.
Системапрофесійно-технічних освітніх закладів покликана забезпечити формуваннятрудової мотивації, активної громадянської і професійної позиції, формуванняпокоління, здатного до освоєння нових технологій упродовж життя.
Рівнийдоступ до якісної професійно-технічної освіти має реалізовуватися черезбезоплатне одержання первинної професійної освіти; розвиток професійнихнавчальних закладів нового типу і різних форм власності з урахуваннямдемографічних прогнозів і перспектив ринку праці; поєднання професійної іповної середньої освіти; впровадження механізмів адресної державної підтримкиучнів і студентів із числа сиріт, інвалідів, малозабезпечених сімей, залученняроботодавців до соціального партнерства.
Практичнопротягом останніх років питома вага асигнувань у сфери професійної освіти незбільшувалася. Таку ситуацію слід оцінювати як небезпечну, адже потреба укваліфікованих робітниках не задовольняється у більшості секторів українськоїекономіки. У перспективі до 2015 року промисловість, транспорт, агропромисловийкомплекс відчуватимуть гострий дефіцит кадрів робітничих професій.
Негативнимимоментами фінансування і функціонування професійно-освітніх закладів є такі:висока вартість навчання, яке у 2-4 рази перевищує вартість навчання учнів узагальноосвітній школі; незадовільне ресурсне забезпечення професійно-технічноїосвіти, внаслідок чого її матеріально-технічна база застаріла і не відповідаєвимогам інформаційно-технологічного розвитку економіки; недостатнєобґрунтування потреб у підготовці фахівців професійного спрямування; дефіцитвикладачів і майстрів виробничого навчання і відплив висококваліфікованихкадрів із причини низької оплати праці; недосконале управління системоюпрофтехосвіти на загальнодержавному і регіональному рівнях; низька ефективністьпідготовки спеціалістів внаслідок ранньої спеціалізації, яка несумісна зістандартом гнучкості навчання в умовах ринку. Перелічені недоліки формуютьвитратну основу функціонування професійно-технічної освіти. З метою подоланнянеадекватної системи фінансування професійно-технічних навчальних закладівдоцільно запропонувати такі рекомендації щодо підвищення ефективності їх роботиі механізму фінансування. Вони зводяться до проблем реструктуризаціївузькопрофільного переліку спеціальностей і впровадження нових широких профілівпідготовки кваліфікованих робітників; зменшення спеціалізації; зміниорганізаційної основи діяльності професійно-технічних закладів іперепідпорядкування їх із центрального на місцевий рівень або залучення частиницих закладів до системи профільної старшої школи; налагодження тісного зв’язкупрофтехучилищ із роботодавцями ВНЗ на принципах соціального партнерства.
Звсього вищесказаного можна зробити висновок, що держава має стимулюватиставлення до освіти як до процесу самовдосконалення. Освіта – це важливийфактор вирішення як соціальних, так і економічних проблем. Тому, узагальнюючивищесказане пріоритетами в освітній сфері вирішення таких завдань увдосконаленні фінансування:
а)Поступово перейти від бюджетного утримування закладів вищої освіти дофінансування їх на принципах державного замовлення. Це звільнить державу відзайвих функцій (утримування будівель, придбання обладнання, кадрова політикатощо), залишивши за нею тільки функцію фінансування підготовки фахівців, ізабезпечить вкрай необхідну гнучкість зміни професійної структури державногозамовлення.
б)Надати закладам професійно-технічної освіти подвійне підпорядкуванняМіністерству праці та соціальної політики і Міністерству освіти і науки. Першебуде формувати обсяги та професійну структуру підготовки кваліфікованої робочоїсили, а друге забезпечувати методичне керівництво цим процесом.
в)Установи загальної середньої освіти доцільно залишити в державному секторі підегідою Міністерства освіти і науки. Це можна аргументувати так – якщо вищінавчальні заклади можуть бути сконцентровані в окремих освітніх центрах, тосередні – і особливо початкові – мають бути розміщені відповідно до розселеннянаселення по території країни. Приватний власник може бути не зацікавленийстворювати навчальний заклад там, де попит на ці послуги з різних причинобмежений, наприклад у сільській місцевості чи в малих містах. Необхідно упорядкуватимережу початкових та середніх шкіл, передбачивши за необхідності організаціюперевезення дітей до школи та шкільних інтернатів, що сприятиме економії та недозволить розпорошувати бюджетні видатки. Необхідно розробити та реалізувати вЛуганській області програму технічного переоснащення шкіл, передбачившизосередження оснащення в базових навчальних закладах, з можливістю їхвикористання всіма закладами.
Переліченізаходи дозволять ефективно функціонувати закладам освіти, більш якісно надаватисвої послуги й раціонально використовувати фінансові ресурси, а отже системаосвіти в Україні буде доступною, базуватися на наукових дослідженнях ірозробках, мати оптимальну мережу навчальних закладів й налагоджені механізмисоціального партнерства.

3.4Оцінка науково-практичної та соціальної ефективності втілення рекомендацій іпропозицій
Уринкових умовах закладам охорони здоров’я й освіти необхідно перестативизнавати себе замкнутими системами, що реалізують свої статутні цілі зарахунок коштів держави або її фінансової підтримки. Орієнтація на якісненадання послуг та на споживача благ повинна стати головною їх стратегією, якапотребує диверсифікації діяльності, реалізації послуг, залучення додатковихджерел фінансових ресурсів й створення ефективного механізму фінансування. Затаких умов важливого значення набуває визначення доцільності, реальності,фінансової результативності, науково-практичної, соціальної ефективностізапропонованих шляхів вдосконалення у даній роботі.
Науково-практична ефективність результатів дипломної роботи визначається експертним методом у комплексі з оцінкою соціальної ефективності на підставі наступних якісних показників:
а) новизна;
б) перспективність;
в) потенційний масштаб практичного використання;
г) ступінь ймовірності досягнення позитивних результатів.
Новизну запропонованих шляхів вирішення проблем у галузях соціальної сфери можна визначити як ту, що повністю відповідає вітчизняному рівню й, якщо їх запровадити у комплексі, то такі заходи за новизною можуть перевищити кращі вітчизняні аналоги. Запровадження багатоканального фінансування з одночасною зміною структури закладів охорони здоров’я є новим та допоможе сконцентрувати, ефективно використовувати фінансові ресурси. Така ж ситуація й у сфері освіти, де доцільніше організувати мережу освітніх закладів таким чином, щоб середніми закладами освіти було охоплено якнайбільша кількість дітей. Все це позитивно вплине на фінансове забезпечення даних галузей соціальної сфери й на якість послуг, що надаються.
Сучасний стан соціальних відносин вимагає постійного пошуку шляхів їх вдосконалення й вирішення болючих для суспільства проблем, тому даний напрямок досліджень є важливим, актуальним й перспективним.
Для визначення науково-практичної ефективності результатів дипломної роботи важливим є визначення масштабу практичного використання результатів, який є досить вагомим, так як запропоновані вдосконалення можуть потенційно використовуватися у всіх соціальних галузях національної економіки.
Запропоновані заходи були визначені й узагальнені на основі докладного вивчення сучасного стану, проблем й аналізу соціальної сфери регіону, а також динаміки, структури, обсягів витрат бюджету на ці цілі, тому одержані результати мають теоретичне підґрунтя, науково-обґрунтовані й можуть бути реально запроваджені на практиці, принести великі позитивні зрушення, досягнення намічених цілей у розвитку.
Поряд з якісними оцінками важливим є надання кількісних, які визначаються за допомогою шкали балів та коефіцієнтів вагомості якісних показників (табл. 3.1). На підставі балів та коефіцієнтів вагомості показників розрахунок НПР виконують за формулою (3.1):
 
/>, (3.1)
 
де Б1 – оцінка новизни роботи у балах;
Б2 – оцінка перспективності роботи у балах;
Б3 – оцінка масштабу використання роботи у балах;
Б4 – оцінка ймовірності досягнення результатів роботи у балах;
а1, …, а4 – коефіцієнти вагомості відповідних показників.
Кількісне значення показника НПР виражається у балах і дає змогу проводити порівняння різних наукових рішень.
Для оцінки науково-практичного рівня результатів дипломної роботи відбираються найбільш істотні параметри, в яких зацікавлені майбутні користувачі продукту – населення. В даному випадку – це рівень та якість послуг, що надаються, раціональність, ефективність фінансування.
 
Таблиця 3.1
Шкала балів для порівняння науково-практичного рівня результатів дипломної роботи та значень нормативних величин вагових його коефіцієнтів
Показники НПР, j
Ознаки показників
Кількість балів
(Бj)
Коефіцієнт важливості j-го
показника НПР
aj
1.  Новизна
Перевищує кращі світові аналоги
10
0,35
Відповідає світовому рівню
7-9
Нижче кращих світових аналогів
5-6
Перевищує кращі вітчизняні аналоги
3-4
Відповідає вітчизняному рівню
1-2
Нижче вітчизняного рівня
2.  Перспективність
Першочергова важливість
10
0,35
Важливі
5-7
Корисні
1-3
3.  Потенційний масштаб практичного використання
Світовий ринок
10
0,2
Галузі національної
економіки
7-8
Галузь (регіон)
3-5
Окреме підприємство
1-2
4.  Ступінь ймовірності досягнення позитивних результатів
Великий
(значний)
10
0,1
Помірний
(середній)
5-6
Малий (слабкий)
1-3
У дипломній роботі запропоновано заходи по вдосконаленнюфінансування галузей освіти й охорони здоров’я, які базуються на змініструктури закладів цих галузей, а також на використанні не державних джерелфінансування, за браком бюджетних фінансових ресурсів, що забезпечить більшякісне надання послуг, їхню доступність та раціональне, обґрунтоване витрачаннякоштів.
Заекспертними оцінками запропоновані заходи по вдосконаленню фінансування галузейосвіти й охорони здоров’я відповідає вітчизняному рівню (Б1=2, а1=0,35),є важливою з точки зору Луганського регіону (Б2=7, а2=0,35),можливе планування до використання у галузях соціальної сфери національноїекономіки (Б3=8, а3=0,2), і має помірну ступіньдосягнення позитивних результатів у випадку використання результатів у галузі(Б4=9, а4=0,1).
Прицих значеннях показників значення показника науково-практичного рівня будетаким:
НПР =2*0,35+7*0,35+8*0,2+9*0,1 = 5,65 бала.
Максимальнезначення цього показника:
НПРmax= 10*0,35+ 10*0,35+10*0,2+ 10*0,1 = 10 балів.
Таким чином, НПР є високим і складає 56,5% від йоговерхньої межі (5,65*100/10). Такий результат є значним, якщо розглядатинаціональний рівень, а при використанні на регіональному рівні й вдаломузапровадженні, реалізації наданих рекомендацій, можна очікувати доситьпозитивний результат. Галузі освіти й охорони здоров’я зможуть покращити якістьнадання своїх послуг, залучитися довірою, прихильністю населення.
Специфікагосподарського механізму організацій з виробництва суспільних благ, тобтозакладів соціальної сфери, вимагає особливих підходів до оцінки їх діяльності йзмін в їх функціонуванні. Ця оцінка є складною, оскільки вона потребуєврахування як економічних, так і соціальних результатів. Соціальна сфера йрозвиток економіки взаємопов’язані. Поліпшення однієї очікувано може привестидо покращення становища в іншій, тому необхідно визначити для даної дипломноїроботи соціальні наслідки наукових пропозицій. Це дасть можливість спроектуватитенденції в галузях соціальної сфери на економіку. Таким чином, оцінкасоціального ефекту від запропонованих заходів дуже важлива, так як дає знанняпро позитивний чи негативний можливий вплив рекомендацій на добробутсуспільства й відповідно економічне становище.
Щодосоціальних наслідків від наданих у роботі рішень, то можна стверджувати, що припрактичній, вдалій їх реалізації буде отриманий значний позитивний соціальнийефект. Так, в галузях охорони здоров’я та освіти буде спостерігатися зростаннярівня та якості надання послуг, що найважливіше для добробуту населення, неменш важливе, позитивне явище – раціоналізація й обґрунтованість напрямківфінансування. Зміна структури закладів охорони здоров’я зробить можливимнадання швидкої, спеціалізованої, кваліфікованої медичної допомоги, так як упрофільних закладах охорони здоров’я буде сконцентровано як необхідне, уналежній кількості обладнання, так й висококласні фахівці своєї справи (хірургий травматологи, кардіологи й терапевти).
Робочімісця не будуть втрачені, а навіть примножені, тому що буде можливим появатакого інституту, як “сімейний лікар”, який попередить, забезпечитьпрофілактику захворювань в сім’ї – головній ланці суспільства.
Використаннябагатоканального фінансування закладів охорони здоров’я також має вплив нарозвиток й покращення цієї соціальної галузі та призводить в решті решт допозитивного соціального ефекту. Такий механізм фінансування зменшуєнавантаження на бюджет і дозволяє направити бюджетні фінансові ресурси нанайбільш необхідні цілі та програми, що в свою чергу сприяє підвищенню рівня таякості послуг.
Запропоновані в дипломній роботі заходи по розвитку галузіосвіти при їх втіленні у життя також мають позитивні соціальні наслідки. Вонипризведуть до поліпшення рівня та якості освітніх послуг, їх доступності,збільшення охоплення населення освітою й покращення фінансового забезпечення.Так, реорганізація шкільної мережі з урахування потреб в отриманні освітивисокої якості як у міських, так і сільських школах, створить нові робочімісця, що буде важливим, вагомим досягненням для економіки країни. При такійдемографічній ситуації буде можливість охопити майже всіх дітей сільськоїмісцевості загальною середньою освітою, що дасть їм змогу отримати якіснуосвіту й забезпечить конкурентоспроможність на ринку праці.
Щодопропозиції по зміні статусу окремих вищих навчальних закладів з бюджетнихустанов на одержувачів бюджетних коштів, тобто по зміні їх фінансування, тосоціальним ефектом від впровадження цього буде концентраціявисококваліфікованих педагогів в освітніх центрах, де й буде великий попит натакі послуги.
Звсього вищезазначеного можна зробити висновок про значний науково-практичний,соціальний ефект від реструктуризації мережі закладів освіти та охорониздоров’я й пов’язаної з цим зміни у джерелах, механізмі фінансування данихгалузей соціальної сфери. Так, запропоноване у роботі удосконалення механізмубюджетного фінансування соціальної сфери в поєднанні з її комплексною реформоюне здатні миттєво розв’язати накопичені впродовж десятиріч соціальні проблеми уданих галузях, але здатні запобігти їх поглибленню та за умови послідовних ісистемних дій всіх владних структур дадуть змогу побудувати у країні ефективнусоціальну систему. Виведення цих найбільш важливих для суспільства соціальнихгалузей на шлях розвитку поліпшить добробут населення, його економічнуефективність та відповідно взагалі економіку регіону.

Висновки
Проведені в роботі аналіз й дослідження щодо впливу бюджетуна розвиток соціальної сфери дозволяють зробити такі висновки.
Наданому етапі розвитку нашій державі необхідно визначитися з цілями, траєкторієювласних шляхів до процвітання. В цьому допоможе лише ефективна реалізаціялюдського потенціалу, так як він є найважливішим стратегічним чинником, якийвизначає як успіх проведення реформ, так і перспективи відновлення економічногозростання в Україні. Утвердження в розвинених країнах “інформаційноїекономіки”, яка базується на знаннях та інноваціях, використанні інформаційнихтехнологій, підштовхує до того, що пошук невикористаних ресурсів, оптимальнихшляхів для ефективного довгострокового розвитку країни слід вести у площиніосмислення важливості та вагомості людини, її потенціалу й відповідно їїсоціального добробуту, благополуччя. Великий вплив на це має бюджетна політикадержави, що за допомогою бюджетного механізму повинна сприяти й допомагативдосконаленню, процвітанню суспільства. Ефективне бюджетне планування,прогнозування та раціональне, обґрунтоване використання бюджетних видатківдасть поштовх до позитивних змін в соціальній та економічній сферах держави,тому розглянута в дипломній роботі проблема актуальна та перспективна.
В дипломній роботі були розглянуті, досліджені найважливішіаспекти взаємозв’язку бюджетної та соціальної сфер. Так, на теоретичному рівнібуло визначено вплив бюджету на соціальну сферу. Забезпечення суспільногодобробуту населення потребує значних фінансових ресурсів, які дає бюджет.Економічна природа бюджету полягає саме в тому, що за його допомогою державанадає суспільству блага та послуги, які істотно впливають на рівень добробутута якість життя. Так, розглядаючи вплив бюджету на соціальну сферу необхіднозауважити, що установи соціальної сфери перебувають на бюджетному фінансуванні,тобто держава змушена взяти на себе витрати цих установ і фінансування їх іздержавного й місцевих бюджетів, що дає можливість безоплатно надавати своїпослуги суспільству (населенню), хоча й у мінімально необхідному розмірі. Отже,цей вплив відбувається через бюджетні видатки, такі як субвенції, дотації,пряме фінансування, яке здійснюється на основі певних принципів.
У Конституції України зазначено, що вона є соціальною,правовою державою, тому кожний соціальний чи фінансовий процес або явище маєбути законодавчо врегульованим й мати нормативно-правове підґрунтя. Щодобюджетних відносин в соціальній сфері, то вони також законодавчо врегульовані. Аналізй оцінка нормативної бази з цього питання показали, що існує безлічнормативно-правових актів, які забезпечують правове функціонування бюджетної тасоціальної сфер, окремих їх механізмів, процесів й сторін і всі вони мають бутиузгоджені між собою, не вступати у протиріччя й допомагати ефективнійдіяльності. Не дивлячись на численні нормативно-правові акти, що існують уданих сферах, ще є питання, які не врегульовані. Так, важливим є не лишеокреслення в Бюджетному кодексі України проблеми ефективності використаннябюджетних коштів, а й законодавче визначення показників ефективності та порядкуїх визначення. Також, на даний час нормативні акти, які б визначали методи тапорядок складання фінансових середньострокових та довгострокових прогнозівбюджетних видатків, відсутні, потребує вирішення проблема із законодавчимпереглядом встановленням оновлених додаткових пільг та інші. Це говорить пронеобхідність подальшого вдосконалення законодавства в країні.
Характеристикиметодів і моделей, що використовуються при бюджетному забезпеченні, а саме приплануванні й прогнозуванні, сильно відрізняються, тому дозволяють зробитивибір. Забезпечення соціальної сфери, як соціальна функція держави, вимагаєнадання певних гарантій та мінімальних соціальних стандартів населенню, томудля цієї сфери поряд з програмно-цільовим методом, який дозволяє фінансуватистратегічні цілі й пріоритетні програми, необхідно використовувати нормативнийметод. Такий механізм забезпечить населення необхідними мінімальнимисоціальними послугами.
Неменш важливим є діяльність органів з виконання бюджету. Так, органи Державногоказначейства дозволяють контролювати раціональне використання бюджетних коштів,з їхньою допомогою процес виконання видаткової частини бюджету стає чітким,цільовим, вчасним, контрольованим й аналітичним, що значно допомагає уплануванні, прогнозуванні бюджетних коштів.
Сучаснесоціально-економічне становище Луганської області говорить про незначне, алепокращення в економіці й соціальній сфері. Активізувалася зовнішньоекономічнадіяльність. Отримав подальшого розвитку споживчий ринок області. Відзначаєтьсядинамічне зниження рівня материнської смертності, зниження рівня абортів, атакож знизилася захворюваність усіма формами туберкульозу. Мережа закладівосвіти в області відповідає загальним потребам. Проводиться робота щодозбереження закладів культури. Незважаючи на загальну позитивну динаміку,невирішеною залишається низка проблем, вирішення та усунення яких дастьможливість покращити в цілому соціально-економічне становище регіону йзабезпечити його ефективне функціонування у майбутньому. Аналіз добробутунаселення і його фінансування показав незначне покращення ситуації з доходаминаселення, тобто зростання середньомісячної заробітної плати, але ж такеполіпшення було зведене нанівець підвищенням тарифів на житлово-комунальніпослуги. Не досить гарна в області демографічна ситуація, що пов’язано зперевищенням смертності над народжуваністю, поганою екологічною ситуацією. Щодофінансування таких найважливіших галузей соціальної сфери, як освіта й охороназдоров’я, то можна говорити про майже 100% виконання запланованих показниківвидатків по всій структурі, але все ж таки бюджетних коштів не достатньо длявиведення цих галузей на шлях розвитку.
Длябільш швидкого планування бюджетних видатків на охорону здоров’я буларозглянута формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів між державним тамісцевими бюджетами й побудована, обґрунтована необхідність використання моделіз визначення оптимального розміру бюджетних видатків в залежності від структуринаселення на охорону здоров’я в Луганській області. Дана модель дає реальнірезультати з прийнятним значенням похибки й може використовуватися дляспрощеного розрахунку обсягів видатків бюджету на охорону здоров’я у Луганськійобласті.
Аналіз інформаційних технологій в бюджетній сфері показав,що найбільш оптимальним для автоматизованого здійснення бюджетних видатковихоперацій і контролю за їх виконанням є “АС-Казна”. По детальній характеристиціможна сказати, що вона зручна й проста у використанні та охоплює весь спектроперацій, процесів, що проводяться в органах Державного казначейства України.
Враховуючистан соціальної сфери Луганської області й зроблений аналіз бюджетногозабезпечення галузей освіти, охорони здоров’я в даній роботі були узагальненіконцептуальні підходи щодо організації фінансування соціальної сфери, а такожнадані конкретні пропозиції по вирішенню проблем з достатнім, раціональним,обґрунтованим використанням фінансових ресурсів. Так, в галузі охорони здоров’янеобхідно реорганізувати структуру медичних закладів, щоб не допускатирозпорошування наявних бюджетних коштів, а також запровадити системубагатоканального фінансування, яка дозволить не лише підкріпити фінансовофункціонування системи медичної допомоги, а й надасть можливість для розвиткуцієї галузі, для підвищення якості послуг. Закладам загальної середньої освітитакож надані рекомендації по вдосконаленню мережі, що забезпечить більшеохоплення дітей, а також економію бюджетних коштів на утримування майжепорожніх сільських шкіл. Для окремих вищих навчальних закладів доречно було бзмінити статус з бюджетних установ на одержувачів бюджетних коштів, так як вонимайже повністю фінансуються зі спеціального фонду, тобто за власні кошти, і тимсамим вивільнити бюджетні фінансові ресурси на забезпечення інших програм,цілей галузі освіти.
Такимпропозиціям була надана добра оцінка науково-практичної ефективності тавизначені вагомі соціальні наслідки від запровадження їх на практиці, тобтодослідження, що проведені в дипломній роботі заслуговують на увагу і можутьбути реально виконані й привести до поліпшення ситуації у галузях соціальноїсфери регіону.

Список використаних джерел
1. Конституція України від 28червня 1996 року із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 8грудня 2004 року N2222-IV – ЛІГА: ЕЛІТ. Версія 7.7.1.
2. Бюджетний кодекс України: Офіц. Видання. – К.: Видавничий Дім «ІнЮре», 2002. – 152 с.
3. Закон України “Про Державний бюджет України на 2004 рік” від 27листопада 2003 року № 1344-ІV – ЛІГА: — ЕЛІТ. Версія 7.7.1.
4. Закон України “Про Державнийбюджет України на 2005 рік” // http: // www.nau.kiev.ua
5. Закон України “Про Державнийбюджет України на 2006 рік” // ЛІГА: — ЕЛІТ. Версія 7.7.1.
6. Закон України “Про місцевесамоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року (зі змінами і доповненнями)// ЛІГА: ЕЛІТ. Версія 7.7.1.
7. Закон України “Про місцевідержавні адміністрації” від 9 квітня 1999 року №586- ХІV (зі змінами тадоповненнями) // ЛІГА: ЕЛІТ. Версія 7.7.1
8. Закон України “Основизаконодавства України про охорону здоров’я” від 19 листопада 1992 року№2801-ХІІ // ЛІГА: ЕЛІТ. Версія 7.7.1.
9. Закон України “Про статусгірських населених пунктів в Україні” від 15 лютого 1995 року №56/95-ВР//ЛІГА:- ЕЛІТ. Версія 7.7.1.
10. Закон України “Про освіту” від23 травня 1991 року № 1060-ХІІ (зі змінами й доповненнями) // ЛІГА: — ЕЛІТ.Версія 7.7.1.
11. Закон України “Про вищу освіту”від 17 січня 2002 року № 2984-ІІІ (зі змінами й доповненнями) // ЛІГА: — ЕЛІТ.Версія 7.7.1.
12. Закон України “Про прожитковиймінімум” від 15 липня 1999 року №966-ХІV (зі змінами та доповненнями) // ЛІГА:- ЕЛІТ. Версія 7.7.1.
13. Закон України “Про державнудопомогу сім’ям з дітьми” від 21 листопада 1992 року № 2811-ХІІ (зі змінами йдоповненнями) // ЛІГА: — ЕЛІТ. Версія 7.7.1.
14. Закон України “Про державнісоціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 5 жовтня 2000 р.№2017-ІІІ // http: // www.rada.kiev.ua.
15. Закон України “Про основнізасади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку вУкраїні” від 16 грудня 1993 року №3721-ХІІ (зі змінами й доповненнями) // ЛІГА:- ЕЛІТ. Версія 7.7.1.
16. Указ Президента України “ПроКомплексну програму “Цукровий діабет” від 21 травня 1999 року №545/99 // ЛІГА:- ЕЛІТ. Версія 7.7.1.
17. Указ Президента України “ПроКонцепцію розвитку охорони здоров’я населення України” від 7 грудня 2000 року№1313/2000 // ЛІГА: — ЕЛІТ. Версія 7.7.1.
18. Указ Президента України “ПроДержавне казначейство України” від 27 квітня 1995 року №335/95 // ЛІГА: — ЕЛІТ.Версія 7.7.1.
19. Постанова Кабінету МіністрівУкраїни “Про затвердження Формули розподілу обсягу між бюджетних трансфертів(дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету) міждержавним бюджетом та місцевими бюджетами” від 5 вересня 2001 року №1195 (зізмінами і доповненнями) // ЛІГА: — ЕЛІТ. Версія 7.7.1.
20. Постанова Кабінету МіністрівУкраїни “Про затвердження Положення про Державне казначейство України” від 31липня 1995 року №590 // ЛІГА: — ЕЛІТ. Версія 7.7.1.
21. Постанова Кабінету МіністрівУкраїни “Про перелік населених пунктів, яким надається статус гірських” від 11серпня 1995 року №647 (зі змінами і доповненнями) // ЛІГА: — ЕЛІТ. Версія7.7.1.
22. Постанова Кабінету МіністрівУкраїни та Національного банку України “Про впровадження казначейської системивиконання державного бюджету” від 14 січня 1997 року № 13 // ЛІГА: — ЕЛІТ.Версія 7.7.1.
23. Постанова Кабінету МіністрівУкраїни “Про збільшення розмірів пенсії деяким категоріям громадян, якіпостраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 27 грудня 2005 року № 1293// ЛІГА: — ЕЛІТ. Версія 7.7.1.
24. Наказ Міністерства фінансівУкраїни “Про бюджетну класифікацію та її запровадження” від 27 грудня 2001 року№ 604 (зі змінами й доповненнями) // ЛІГА: — ЕЛІТ. Версія 7.7.1.
25. Александров В.Т., Вороні О.І.,Германчук П.К., Назарчук О.І., Петрашко П.Г., Рубльова С.М., Стефанюк І.Б.,Сушко Н.І., Чечуліна О.О. Планування, облік, звітність, контроль у бюджетнихустановах, державне замовлення та державні закупівлі. – К: НВП «АВТ», 2004. –593 с. (Інтегрований комплекс).
26. Бюджетна політика у контекстісоціально-економічного розвитку України: У 6 т. / Редкол.: М.Я Азаров (голова)та ін. – К.: НДФІ, 2004. – Т. 1: Пріоритети бюджетної політики та економічнезростання в Україні / Азаров М.Я., Ярошенко Ф.О., Геєць В.М. (кер. авт. кол.)та ін. – 2004. – 640 с.
27. Бюджетна політика у контекстісоціально-економічного розвитку України: У 6 т. / Редкол.: М.Я Азаров (голова)та ін. – К.: НДФІ, 2004. – Т. 2: Соціальна спрямованість бюджетної політики /Азаров М.Я., Ярошенко Ф.О., Ліанова Е.М. та ін. – 376 с.
28. Бюджетна політика у контекстісоціально-економічного розвитку України: У 6 т. / Редкол.: М.Я Азаров (голова)та ін. – К.: НДФІ, 2004. – Т. 4: Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі/ Азаров М.Я., Ярошенко Ф.О., Амоша О.І. (кер. авт. кол.) та ін. – 2004. – 368с.
29. Бюджетна політика у контекстісоціально-економічного розвитку України: У 6 т. / Редкол.: М.Я Азаров (голова)та ін. – К.: НДФІ, 2004. – Т. 5: Реформування міжбюджетних відносин і зміцненняфінансової основи місцевого самоврядування / Азаров М.Я., Ярошенко Ф.О., БодровВ.Г. та ін. – 2004. – 400 с.
30. Василик О.Д. Державні фінансиУкраїни: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1997. – 383 с.: іл.
31. Василик О.Д., Павлюк К.В.Бюджетна система України: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. –544 с.
32. Вітлінський В.В. Моделюванняекономіки: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2005. – 408 с.
33. Єпіфанов А.О., Зеленський С.В.,Мінченко М.В. та ін. Соціально-економічні основи розвитку регіонів. Навчальнийпосібник. – Суми. ВВП «Марія – 1» ЛТД, 2001. – 332 с.
34. Зарицкий Б.Е. ЭкономикаГермании: путь по лестнице, ведущей вниз. – М.: Юность, 2003.
35. Лук’яненко І. Г., Краснікова Л.І. Економетрика: Підручник. – К.: Товариство «Знання», КОО, 1998 – 494 с. (зтабл., граф.).
36. Мельник П.В. Науково-практичнийкоментар Бюджетного кодексу України. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 465 с.
37. Опарін В.М. Фінанси (загальнатеорія): Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 164 с.
38. Пасічник Ю.В. Бюджетна системаУкраїни та зарубіжних країн: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2002. – 495 с. –(Вища освіта ХХІ століття).
39. Пасічник Ю.В. Бюджетна системаУкраїни та зарубіжних країн: Навч. посіб. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.:Знання-Прес, 2003. – 523 с. – (Вища освіта ХХІ століття).
40. Петрашко П.Г. (під редакцією),Чечуліна О.О., Александров В.Т., Булгакова С.О., Огданський К.М., НазарчукО.І., Сушко Н.І. Казначейська справа. У 2-х т. – Т.1. – Київ: НВП «АВТ», 2004.– 288 с. (Інтегрований посібник).
41. Петрашко П.Г. (під редакцією),Чечуліна О.О., Александров В.Т., Булгакова С.О., Огданський К.М., НазарчукО.І., Сушко Н.І. Казначейська справа. У 2-х т. – Т.2. – Київ: НВП «АВТ», 2004.– 377 с. (Інтегрований посібник).
42. Толбатов Ю. А. Економетрика:Підручник для студентів екон. спеціальн. вищ. навч. закл. – К.: Четверта хвиля,1997. – 320с: іл.
43. Ульянченко О.В. Дослідженняоперацій в економіці: Підручник для студентів вузів/ Харк. нац. аграр. ун-т ім.В.В. Докучаєва. – Харків: Гриф, 2002. – 580 с.
44. Беседа М. Бюджет развитиявместо бюджета выживания//Жизнь Луганска. – 17 января 2007. – №3 (860). – С. 3.
45. Беседа М. ОсобенностиЛуганского бюджета – 2007//Жизнь Луганска. – 17 января 2007. – №3 (860). – С.3.
46. Беседина М. Приоритетыгородского здравоохранения//Жизнь Луганска. – 6 декабря 2006. – №59 (854). – С.3.
47. Благун І.С., Солтисік О.О.Проблемні питання розробки моделі сталого розвитку регіону//Актуальні проблемиекономіки. – 2004. – №10(40). – С.160 – 166.
48. Бондарук Т.Г. Обґрунтуваннястратегії управління фінансами місцевого самоврядування//Актуальні проблемиекономіки. – 2006. – №11(65). – С.63 – 72.
49. Бюджетна політика як інструментсоціально-економічного розвитку//Економіст. – 2006. – №2. – С.53 – 55.
50. Виноградов О.В. Державнеуправління багатоканальним фінансуванням закладів охорони здоров’я//СтатистикаУкраїни. – 2006. – №2. – С.65 – 68.
51. Дымарская Г. Страхованиепрофессиональной ответственности медицинских работников в Украине//ЖизньЛуганска. – 4 апреля 2007. – №14 (871). – С. 19.
52. Запатріна І.В., Лебеда Т.Б.Програмно-цільовий метод бюджетування у контексті стратегічного тасередньострокового планування//Фінанси України. – 2006. – №10. – С.18 – 31.
53. Здравый взгляд наздравоохранение//Жизнь Луганска. – 29 ноября 2006. – №58 (853). – С. 3.
54. Зятковський І.В. Фінансовезабезпечення бюджетних установ в умовах реорганізації сфери виробництвасуспільних благ//Фінанси України. – 2006. – №1. – С.13 – 23.
55. Зятковський І.В. Оцінкаефективності діяльності некомерційних організацій//Фінанси України. – 2006. –№4. – С.142 – 148.
56. Інформація про виконанняобласного бюджету за 2006 рік//Наша газета. – 2007. – №23 (2662). – С.3.
57. Карамишев Д.В. Державнімеханізми формування бюджетних відносин у галузі охорони здоров’я//СтатистикаУкраїни. – 2006. – №2. – С.68 – 72.
58. Качан Л. Стабільність доходівдержави та громадян//Соціальний захист. – 2006. – №7. – С.4 – 5.
59. Кичко І.І. Фінансуваннясоціальної сфери через банківську та казначейську системи//Актуальні проблемиекономіки. – 2004. – №7(37). – С.18 – 23.
60. Коваль П.М. Ринкові відносини восвітній сфері// Фінанси України. – 2004. – №8. – С.76 – 78.
61. Корчага Н. Бюджет – 2007: шансна экономический прорыв//Жизнь Луганска. – 8 ноября 2006. – №55 (850). – С. 3.
62. Корчинський В.Є., Колодій С.К.Використання інформації про виконання місцевих бюджетів для оцінки політикигоризонтального бюджетного вирівнювання в Україні//Актуальні проблемиекономіки. – 2006. – №10(64). – С.100 – 109.
63. Куценко В. Соціально-економічнамодифікація в контексті побудови соціальної держави в Україні//ЕкономікаУкраїни. – 2004. – №11. – С.77 – 85.
64. Лебединец С. Медикам придетсяучиться руководить цивилизованно//Жизнь Луганска. – 28 марта 2007. – №13 (870).– С. 6.
65. Ляхович Г.І., Ляхович У.І.Фінансування соціальної сфери в умовах децентралізації управління//ФінансиУкраїни. – 2006. – №6. – С.100 – 106.
66. Микитюк І.С. Сутність оцінкиефективності державного бюджету//Актуальні проблеми економіки. – 2006. –№4(58). – С.52 – 57.
67. Міняйло О.І., Романишин В.О.,Швед Ю.А. Регіональні особливості формування та розвитку державних фінансівУкраїни//Актуальні проблеми економіки. – 2006. – №4(58). – С.58 – 65.
68. Модернізація системиосвіти//Економіст. – 2006. – №2. – С.29 – 30.
69. Момотюк Л.Є. Бюджетний механізмзабезпечення соціальних гарантій населення України//Актуальні проблемиекономіки. – 2004. – №10(40). – С.172 – 181.
70. Новікова Т.В.Соціально-економічна захищеність населення як об’єктивна необхідністьстановлення соціальної держави//Актуальні проблеми економіки. – 2006. – №3(57).– С.165 – 168.
71. Обнадеживающий старт –2006//Жизнь Луганска. – 31 января 2007. – №5 (867). – С. 6 – 7.
72. Павлюк К.В. Казначейськеобслуговування місцевих бюджетів//Фінанси України. – 2004. – №5. – С.68 – 75.
73. Пех М.Є., Супричова Л.І.Особливості використання інформаційних технологій для створення економічнихнорм і нормативів//Актуальні проблеми економіки. – 2006. – №10(64). – С.176 –183.
74. Покрышка Л. Не всеутопия//Жизнь Луганска. – 11 апреля 2007. – №15 (872). – С. 19.
75. Полозенко Д.В. Соціальна сферата її фінансове наповнення//Економіка України. – 2004. – №2. – С.83 – 87.
76. Полозенко Д.В. Видатки бюджетуна розвиток людського капіталу//Фінанси України. – 2004. – №10. – С.15 – 23.
77. Полозенко Д.В., Іваницький Д.О.Добробут і його фінансове забезпечення//Фінанси України. – 2004. – №10. – С.28– 35.
78. Поляк Н.О. Механізм удосконаленнярозрахунку бюджетних показників соціального захисту населення//Актуальніпроблеми економіки. – 2006. – №3(57). – С.169 – 173.
79. Сивак А.В. Соціальна держава:від декларацій до втілення//Актуальні проблеми економіки. – 2006. – №3(57). –С.174 – 178.
80. Сивульський М.І. Основніпріоритети бюджетного процесу//Фінанси України. – 2006. – №10. – С.13 – 17.
81. Слухай С.В., Гончаренко О.В.Зарубіжний досвід організації місцевих фінансів/Фінанси України. – 2006. – №7.– С.12 – 20.
82. Соціальні параметри бюджетноїполітики – 2007//Соціальний захист. – 2006. – №6. – С.3.
83. Статистичний бюлетень:Економічне та соціальне становище Луганської області за 2004рік//www.oblstat.ua.
84. Статистичний бюлетень:Економічне та соціальне становище Луганської області за 2005рік//www.oblstat.ua.
85. Статистичний бюлетень:Економічне та соціальне становище Луганської області за 2006рік//www.oblstat.ua.
86. Трансформація соціальноїполітики держави та забезпечення соціальної спрямованості економічного розвитку//Економіст.– 2006. – №2. – С.46 – 49.
87. Трубич С.Ю., Пушкар З.М.Соціально-економічна сутність та особливості формування людськогопотенціалу//Актуальні проблеми економіки. – 2006. – №4(58). – С.186 – 192.
88. Фахова майстерня для освітян//Жизнь Луганска. – 24 января 2007. – №4 (861). – С. 3.
89. Харазішвілі Ю. Системнемоделювання соціально-економічного розвитку України//Банківська справа. – 2006.– №3. – С.46 – 65.
90. Черепін Ю.Т. Системоутворюючіелементи СІАЗ регіональних органів виконавчої влади//Актуальні проблемиекономіки. – 2006. – №4(58). – С.172 – 179.
91. Бюджет – 2007 підвищуєфінансову спроможність регіонів. – Доступний з:
92. Бюджет 2007 року – соціальновідповідальний. – Доступний з:
93. Демографічна ситуація вЛуганській області у січні 2007 року – Доступнийз:
94. Загальна статистична інформаціяпро Луганську область – Доступний з:
95. Розв’язання найбільш нагальнихпроблем галузі охорони здоров’я в бюджеті 2007 року. – Доступнийз:
96. У проекті держбюджету – 2007продовжується погашення заборгованості освітянам. – Доступний з:
97. Стратегія економічного і соціальногорозвитку України на 2004 – 2015 р.р. – Доступнийз:
98. Стратегії економічного тасоціального розвитку Луганської області на період до 2015 року – Доступнийз: