МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Міжрегіональний Центрпрофесійної перепідготовки військовослужбовців, звільнених у запас, НУ«ОЮА» у м. Києві
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни
«Гроші та кредит»
на тему: "Вартість грошей та способи її вимірювання.
Форми кредиту і його види"
Виконав: слухачгрупи МО-36
Ясменко О.М.
Залікова книжка №033
Рецензент:кандидат
економічних наук,доцент
Високос Г.М.
Київ-2010
Зміст
Вступ
1. Вартість грошей та способи її вимірювання
2. Форми кредиту і його види
Список використаної літератури
Вступ
Гроші це повсякденний матеріал з яким кожний знас зштовхується майже щодня. Прикладом цього є плата за проїзд, придбання комплекснихобідів тощо.
Вважається, що гроші є одним з найдивовижнішимвинаходом людства. Вони служать мірилом вартості оточуючих нас речей і здатні перевтілюватисяв будь-яку з них.
Товар — це продуктлюдської праці, призначений як для особистого використання так і для обміну на іншівироби чи продажу. Його властивістю має бути задоволення потреб людини, тобто споживча вартість. Наприклад, цукор використовується для приготуваннясолодощів, чоботи — захист людини від холоду й води. Тільки предмет, який не маєспоживчої вартості не може стати товаром.
Таким чином з’ясували, що товар — продукт, якийпотрібний людству. Іншими словами він користується попитом серед населення і томуможе бути обмінений. Так, за одну сорочку можна виміняти десять трусів, а за десятьтрусів можна виміняти на 20 пар носків. Саме кількісне відношення при якому одинтовар може бути поміняний на інший, характеризує його обмінну вартість. Тут постаєпитання, а як знайти співвідношення між парою носків і однією сорочкою? Різницяміж цими товарами полягає в тому, що на їх виготовлення було затрачено різний часі працю. Якщо на пошив сорочки пішло 5 годин, а на пошив пари носків півгодини,то сорочка має коштувати у десять разів більше. Але тут є і інші чинники, які будутьвпливати на вартість товару, наприклад матерія з якого виготовлено товар, якістьвиготовлення тощо.
Раніше, у більшості народів, товаром у виглядігрошей був домашній скот. Це дуже не зручна форма обміну, громіздка не придатнадля далеких транспортувань, вимагала додаткових витрат на його утримання, непридатнадля складання дрібних угод тощо. Тому удосконалення економічних зв’язків вимагалонових грошей, які б відповідали наступним вимогам:
більш чи менш високою і незмінною вартістю, тобтотрудомісткістю виробництва;
обмеженою у порівнянні з іншими товарами, споживчоювартістю;
компактністю, тобто достатньою значимою вартістюу малих об’ємах, і як наслідок, зручністю для подальших перевезень;
здатністю дробитися на мілкі частинки і об’єднуватисяв любих кількостях при повному збереженні своїх якостей;
фізичною довговічністю.
Цим вимогам відповідали лише метали, цінні метали.
Кругообіг металевих грошей супроводжувався процесомстановлення наступних основних функцій:
міри вартості, що виражалася в здатності оцінюватилюбий товар;
засоби обороту, що проявлялися в ролі посередникапри обміні одного товару на інший;
засоби до накопичення, тобто утвору грошових запасів,які тимчасово не беруть участь в обороті;
засоби платежу, які можуть вступати в оборот незалежновід обороту товару;
світові гроші (вільний оборот грошів із дорогоціннихметалів за межами національних кордонів).
Гроші — це особливийтовар, який являється загальним еквівалентом. З їх появою світ поділився на дваполюси: на одному зосередилися всі товари, а на іншому — гроші, які виражали вартістьцього товару.
Висновки:
1. Гроші є тим товаром, який виконує роль загального еквівалента, що дало змогурозширити торгівлю між різними народами й територіями, товаром на який можна обмінятисвою продукцію будь де.2. Нині грошима називають усе, що єносієм купівельної спроможності і приймається як плата за товари і послуги. Осьчому до грошей відносяться банкноти, монети, банківські активи, боргові зобов’язання,а також товарні гроші, тобто споживчі товари, що можуть використовуватися як засібобміну.
3. Гроші в сучасній ринкові економіцівиконують п’ять функцій:
· міри вартості (гроші забезпечуютьвизначення вартості товарів через форму ціни);
· засоби обігу (гроші обслуговуютьреалізацію товарів з поверненням власникові еквівалентної вартості);
· засоби платежу (обслуговують погашенняборгових зобов’язань);
· засоби нагромадження вартості(тобто утворення грошових запасів, що тимчасово не беруть участі в обороті);
· світові гроші (гроші обслуговуютьрух вартості по каналах світового ринку — її вимірювання, розподіл, реалізацію інагромадження).
1. Вартість грошей та способи її вимірювання
У теорії грошей найскладнішою є проблема їх вартості.В історії світової економічної думки не одна спроба визначних мислителів дати науковепояснення природи грошей розбивалася якраз об цю проблему. Зокрема, не змогла датипереконливого пояснення вартості грошей «державна теорія грошей», представникиякої зводять природу грошей до «продукту правопорядку», до «хартальногоплатіжного засобу», вартість якого встановлюється державою незалежно від їхвнутрішньої субстанціональної вартості.
Апогею у своєму розвитку ця історія досягла напочатку XX століття (у працях Г. Кнаппа, Ф. Бендіксена, К. Ельстера та інші), колинеповноцінні гроші набули значного поширення, проте не втратили прямого чи опосередкованогозв’язку із золотом, оскільки ще не відбулася демонетизація золота. У цих специфічнихумовах втручання держави в грошову сферу було очевидним, а вартість грошей залишаласявідносно стабільною, що й надавало правдоподібності концепції державотворчого походженнявартості грошей. Після демонетизації золота, коли інфляційне знецінення неповноціннихгрошей набуло загрозливого характеру і не піддавалося прямому державному регулюванню,стала очевидною помилковістю цієї концепції.
Подібного метаморфозу зазнала і марксистська теоріягрошей, яка абсолютизувала їх товарну природу («гроші по своїй природі — цезавжди золото і срібло» — писав К. Маркс), а вартість грошей пояснювала з позиційтрудової теорії вартості, тобто визначала субстанціональною вартістю того товару,що функціонував як гроші. Проте після демонетизації золота, коли були перекритівсі канали впливу вартості золота на товарні ціни, стала очевидною безпідставністьконцепції трудового походження вартості грошей. Представники марксистської теоріїтак і не змогли подолати суперечності між їх теорією трудової вартості і нематеріальноюформою грошей, яке виникло в реальній дійсності після демонетизації золота. Це призвелодо істотного послаблення позицій марксистської економічної теорії взагалі.
Сучасна світова економічна думка розрізняє два аспекти в питанні про вартість грошей:вартість грошей як грошей і вартість грошей як капіталу.
Гроші як капітал набувають свою вартість на грошовомуринку під впливом попиту і пропозицій, і виступає вона у формі процента.
Вартість грошей як грошей формується безпосередньо у сфері їх обігу, де гроші обмінюються на реальніблага, а вартість їх набуває форми купівельної спроможності. Проте механізм формуванняцієї вартості грошей істотно розрізняється при функціонуванні повноцінних і неповноціннихгрошей.
Неповноцінні гроші — це гроші, які не мають власноїсубстанціональної вартості, а набувають своєї вартості виключно в обігу. Основнимиїх формами є: білонна (розмінна) монета карбується з металу,що коштує дешевше номінального виразу монети); паперові гроші(казначейські зобов’язання) (вид нерозмінних на коштовні метали знаків вартості,що випускаються державою (казначейством), для покриття своїх витрат і наділяютьсянею примусовим курсом та підкріплене законом про обов’язкове їх приймання у всіхвидах платежів; банківські зобов’язання (банкноти), депозитні вклади (неповноцінні знаки вартості, які не мають речовоговиразу і існують у вигляді певних сум на паперах в банках; квазігроші(майже гроші) (це специфічні грошові форми, в яких грошова суть істотно послаблена,відхиляється від загальноприйнятих, стандартних форм. Вексель може використовуватисяяк гроші у функції купівельного і платіжного засобу, хоч і не є грошима. Те самеможна сказати про чек.
Повноцінні гроші — мали внутрішню реальну вартість,адекватну вартості товару, який виконував функцію грошей, чи вартості того матеріалуз якого гроші були виготовлені, наприклад золоті чи срібні монети.
Мінова вартість повноцінних грошей, з якою вониберуть участь в обігу, під впливом цілого ряду об’єктивних чинників набуває відносноїсамостійності і певний час може відхилятися від реальної їх вартості. При цьомумінова вартість є більш інертною порівняно з реальною. Тому ціни на товарних ринкахі купівельна спроможність таких грошей певний час залишається незмінними після змінивартості золота як товару, що мало позитивний вплив на розвиток ринкових відносин.
Разом з тим мінова вартість золотих грошей, щоперебували в обігу, не могла повністю відірватися від реальної вартості золота яктовару. Цьому заважала дія закону вартості у сфері виробництва й обміну золота.Якщо мінова вартість (купівельна спроможність) монети знижуватися порівняно з реальною,то зменшувалась рентабельність виробництва золота, підприємства з гіршими умовамивидобутку закривалися, і реальна вартість золота знижувалася до рівня мінової.
Якщо реальна вартість повноцінних грошей зменшуваласяпорівняно з міновою, то в кінцевому підсумку підривалася довіра до таких грошейта їх емітента, наставав розлад грошового обігу і системи цін. Держава змушена булаабо перекарбовувати монету, щоб підвищити її вартість до мінової, або взагалі відмовитисявід золотомонетного обігу.
Можливість роздвоєння вартості повноцінних грошейшироко використовувалася тими хто карбував монети. На цьому здійснювалося звичайнефальшування монет, їх обрізування приватними особами. Проте й держави нерідко використовувалитаку можливість для погіршення якості грошей з метою поліпшення становище своєїказни чи в інтересах певних соціальних груп. Якраз заради цього всі держави домагалисямонополізації у карбуванні монет.
Вартість неповноцінних грошей, що не мають субстанціональноївартості, відбувається під впливом тих самих факторів, які в умовах золотомонетногостандарту спричинювали відхилення номінальної вартості золотих грошей від реальної.У міру заміщення в обігу золота його знаками цей розрив посилювався і навіть розмінніна золото гроші все більше виступали в їх номінальній, а не в реальній вартості.З припиненням розміну банкнот на золото гроші залишилися в обігу тільки у своїйномінальній вартості. По суті вона стала ірраціональною величиною, яка визначаєтьсяне втіленою в грошовому товарі суспільною працею, а тим середовищем, у якому грошіфункціонують.
Маса грошових знаків, що вступає у сферу обмінув кожному наступному циклі відтворення — величина не випадкова. Вона зумовлена насампередсукупною міновою вартістю товарів, які реалізовані в попередньому циклі і вийшлиу сферу споживання. Грошові знаки залишаючись в обігу, продовжують представлятицю сукупну товарну вартість, будучи її відбитком. Це виявляється в тому, що кожнийвласник грошей, вступаючи з ними в черговий цикл обміну, розглядає їх як конкретнуреальну вартість і готовий платити за потрібний товар не будь-яку їх суму, а лишету, яка забезпечить йому привласнення еквівалентної вартості.
Якщо в черговому циклі обміну товарів виявитьсяменше, ніж було в попередньому, або в обігу перебуватиме зайва маса грошових знаківпри тій самій масі товарів, то між грошовою і товарною масами складеться нове співвідношення,в якому попит перевищуватиме пропозицію. Покупці будуть готові платити, а продавцівимагатимуть більшу суму грошей, ніж у попередньому циклі. Грошова маса знецінитьсяв порівнянні з товарною, і ціни на товари будуть зростати. Складеться новий, зниженийрівень мінової вартості грошей, з якою вони перейдуть у наступний цикл відтворення.
Якщо в цьому циклі надійде більша маса товарівабо частина грошей (якимось чином) буде вилучена з обігу, то товарна пропозиціяперевищить попит, не всі товари можуть бути продані і продавці змушені знижуватиціни. У грошей сформується нова мінова вартість (підвищена) з якою вони увійдутьв наступний цикл обміну.
Забезпечення довіри до неповноцінних грошей обумовлюєспецифічну форму їх вартості — купівельну спроможність.
Якщо всі суб’єкти ринків, зокрема продавці товарів,довіряють таким грошам, то власники їх зможуть за певну грошову суму придбати певнумасу товарів, послуг, цінних паперів, валюти тощо.
Маса товарів, які можна купити за одиницю грошей,визначається рівнем їх цін: чим ціни вищі, тим менше товарів можна придбати за грошовуодиницю, і навпаки чим ціни нижчі, тим більше можна купити товарів. Звідси можнасказати, що між купівельною спроможністю (вартістю грошей) кредитних грошей і рівнемцін на товари існує обернена залежність. Тому зміну вартості грошей за певний періодможна визначати за формулою:
Ів. г =1/Іц
де Ів. г. — зміна вартості грошей
Іц — індекс середнього рівня цін запевний період.
Зміна вартості грошей надзвичайно важливий економічнийпоказник, що відчутно впливає на всі сфери життя суспільства. Рівень вартості грошейне може залишатися незмінний. Зниження вартості грошей називається інфляцією,а збільшення — дефляцією.
Висновки по першому питанню:
1. Гроші є особливим товаром, що мають властивості загального еквівалента,тобто здатність обмінюватися на будь-який інший товар, є безпосереднім носієм абстрактноїцінності і суспільного багатства.
2. Вартість грошей як загального еквівалента формується безпосередньо в обігувнаслідок обміну певної маси реальних цінностей на певну масу грошей.
3. Гроші пройшли складний еволюційних шлях від звичайних товарів широкоговжитку до електронних грошей. Переломним моментом у цій еволюції став перехід відповноцінних грошей до неповноцінних.
4. Зміна вартості грошей обернено пропорційно індексу середнього рівня цінза певний період (місяць, квартал, рік). Зниження вартості грошей це інфляція, збільшення- дефляція.2. Форми кредиту і його види
Питання про форми та види кредиту з практичногопогляду не має такого важливого значення, як інші складові теорії кредиту. Важковіднайти хоча б з два підручника в яких однаково трактувалось поняття форм та видівкредиту. Нерідко одне й те саме поняття одні автори називають формами кредиту, інші- видами, і навпаки. Деякі автори говорять тільки про форми кредиту і зовсім незгадують про види. Такий різнобій може негативно впливати на практику організаціїкредитування, зокрема на розроблення її нормативно-інструктивного забезпечення.
У загальному розумінні форма- це зовнішній, найбільш загальний вияв певного предмета чи явища, який хоч і пов’язанийвнутрішньою їх сутністю, але не розкриває її. Оскільки кредит — явище суспільне(економічні відносини), про форму його можна говорити з певною умовністю як пронайбільш загальний вигляд, якого він може набувати в процесі руху і який не розкриваєйого внутрішньої сутності і культури. Тому критеріїв для вичленення форм кредитуне може бути багато. Найбільш загальним проявом кредиту, в якому не розкриваютьсявся його сутність і внутрішня структура, є форма позиченої вартості,в якій вона рухається між кредитором і позичальником. Таких форм може бути дві- товарна (натурально-речова) і грошова.
У товарній формі виникають кредитні відносиниміж продавцями і покупцями; коли останні одержують товари чи послуги звідстрочкою платежу, це є комерційним кредитом.
Комерційний кредит надається постачальникомпокупцеві тоді, коли товаровиробник бажає реалізувати виготовлений товар, але впокупця немає грошей для його придбання. У такому випадку товар може бутидобровільно переданий постачальником покупцеві в кредит, а сама передача можеоформлятися векселем.
Сфера товарної форми кредиту незначна, більшайого частина надається й погашається в грошовій формі.
Грошовий кредит виступає насамперед якбанківський. Кредитні відносини між банками й клієнтами виникають не тільки приодержанні останніми кредиту, але й при розміщенні ними своїх грошових внесків увигляді внесків на поточних і депозитних рахунках. Банківський кредит обумовлюєне тільки обіг товарів, але й нагромадження капіталу.
Форми кредитів постійно розвиваються,міняється місце тієї або іншої форми кредиту на кожному з етапів розвиткуекономіки країни.
Крім форм кредитів в економічній літературівиділяють види кредитів. По найпоширенішій класифікації залежно від організаціїкредитних відносин виділяють міжгосподарський, банківський і державний кредити(інші: споживчий і міждержавний).
Міжгосподарський кредит — це кредитнівідносини, які виникають між окремими підприємствами, організаціями,господарчими товариствами в процесі їхніх розрахункових взаємин, а також міжпідприємствами, організаціями й господарчими товариствами, з одного боку, іорганами галузевого керування — з іншої, у процесі їхніх фінансових взаємин.Цей вид кредиту включає:
1. Комерційний кредит, що надається в товарнійформі продавцями покупцям у вигляді відкладеного платежу за продані товари (наданіпослуги). Комерційний кредит — це форма руху безпосередньо промисловогокапіталу і способів перетворення товарного капіталу у грошовий шляхом продажутоварів з відстроченням платежу та з поверненням боргу грошима. Отже,комерційний кредит є різновидом грошового кредиту. З одного боку, він прискорюєреалізацію товару продавцям, а з іншого — надає можливість покупцевікористуватись товаром до отримання коштів від реалізації своєї продукції. Такимчином, комерційний кредит сприяє прискоренню кругообігу капіталу у грошовійформі як на окремих підприємствах, так і в цілому у суспільстві. Комерційнийкредит виникає за бажанням і згодою сторін — продавця і покупця — і має строговизначений напрям і межі.
Кредитор може надати кредит лише своємупокупцеві, а його межі ті ж самі, що й міжгосподарського кредиту взагалі. Якправило, комерційний кредит є короткостроковим, бо обслуговує тільки процесреалізації товарів, стимулюючи і прискорюючи їх збут і зменшуючи часперебування авансованого капіталу в товарній формі. Терміни та розмір йогозалежать від ряду факторів: ступеня дефіцитності товару на ринку, фінансовогостану контрагентів, наявності довіри продавця до покупця, розвитку ринкукредитів тощо.
Передача товару в кредит може оформлятись абоне оформлятись векселем. Валюта векселя як цінного паперу складається з цінитовару і позичкового процента за період користування кредитом, ставка якоговизначається існуючою нормою процента на ринку позичкових капіталів, але, якправило, дещо нижча від ринкової. Адже при наданні комерційного кредиту маютьна меті не отримання прибутку, а реалізацію товару. Формалізуючи відносини міжборжником і кредитором, вексель є певною гарантією погашення боргу та може бутипідставою для кредитування кредитора банком. За допомогою індосаменту(передавальний напис на цінному папері, в т. ч. на векселі, чеку. Засвідчуєпередачу прав, що витікають із цінного паперу від однієї особи до новоговласника) векселедержатель може розрахуватись векселем зі своїм контрагентом. Уразі несвоєчасного платежу за векселем або відмови боржника від платежувекселедержатель має право на протест векселя.
Коли ж передача товару в кредит продавцемпокупцеві здійснюється без оформлення векселем, то покупець не сплачує процентипродавцеві, але в такому разі він може сплатити за товар ціну вищу відзвичайної. Особливо це доводиться робити в Україні, оскільки підприємства немають права надавати кредити, окрім продажу товарів у кредит з оформленнямвекселями. Водночас відпуск товару без оформлення векселем є більш ризикованимдля продавця, бо затягує процес погашення заборгованості покупцем у разівиникнення в нього фінансових труднощів і відсутності бажання розрахуватись засвоїми зобов'язаннями.
2. Дебіторсько-кредиторську заборгованість,яка виникає між суб’єктами господарської діяльності, а причиною виникненнятакої заборгованості є розрив у часі між передачею грошей і товару.Дебіторсько-кредиторська заборгованість багато в чому подібна до комерційногокредиту, але відрізняється від нього тим, що виникає всупереч побажанням і волісторін. Причиною її виникнення є розрив у часі між рухом натуральної івартісної форм товару. Негативний вплив на економіку має найгірший різновидміжгосподарського кредиту — прострочена дебіторсько-кредиторськазаборгованість. Вона виникає внаслідок чинників макро — і мікроекономічногохарактеру. На обсяг неплатежів впливають також рівень договірної дисципліни таподатків у країні, збалансованість грошової і товарної маси, розвиток кредитнихвідносин та інші чинники. Так, масові неплатежі в Україні були зумовленіекономічною кризою, а їх зростання, назване платіжною кризою, було викликанезначним зменшенням грошової маси у обігу в середині листопада 1993 року. Намікрорівні причинами неплатежів є неефективна діяльність окремих суб’єктів господарювання,порушення з вини підприємств чи через незалежні від них обставини нормальногокругообігу капіталу, недотримання ними договірної і платіжної дисципліни тощо.
3. Аванс — грошова сума, надана в рахунокмайбутніх платежів за товарно-матеріальні цінності, роботи та послуги з метоюзабезпечення гарантії їх отримання покупцем чи з метою гарантування їх купівлі.Як вид міжгосподарського кредиту аванс є одним із джерел формування оборотногокапіталу підприємств, що його отримало. За користування авансом процентизазвичай не сплачуються, якщо інше не передбачено договором між сторонами.
4. Тимчасову фінансову допомогу, що надаютьсвоїм підприємствам органи галузевого керування на умовах повернення. ЇЇнадають вищестоящі організації (міністерства, відомства, партнери тощо)суб’єктам господарювання, які опинилися у скрутному фінансовому становищі, і якправило, без сплати процентів.
5. Лізинг — підприємницька діяльність, якаспрямована на інвестування власних чи залучених коштів і полягає в наданнілізингодавцем у виключне використання лізингоотримувачу майна, що є власністюлізингодавця, або набувається ним у власність за дорученням і погодженням злізингоотримувачем у відповідного продавця майна, за умови сплатилізингоотримувачем періодичних лізингових платежів.
Об’єкти лізингу переходить у власністьлізингоотримувачу після повного погашення кредиту.
Банківський кредит — це кредитні відносини, уяких однієї зі сторін (у ролі одержувача кредиту або кредитора) є банк. Усучасних умовах банківський кредит — провідна форма кредиту, хоч у країнах ізрозвинутою ринковою економікою останнім часом він почав поступатися передбанкірським кредитом, який надають кредитні установи небанківського типу. Йогооб’єктом є грошовий капітал, який відокремився від промислового капіталу, атому він надається тільки у грошовій формі.
Банківський кредит сприяє не тількибезперебійному кругообігу і обороту капіталу, а і його нагромадженню. Тому зпозицій відтворення суспільного капіталу він умовно поділяється на позичкукапіталу і позичку грошей, що залежить від характеру використання кредитупозичальником і його впливу на обсяги функціонуючого капіталу. Позичка капіталу- це позичка, в результаті якої збільшується дійсний капітал, а позичка грошей- це позичка, внаслідок якої лише забезпечується рух грошей як платіжногозасобу, який не супроводжується розширенням виробництва. Цей поділ є важливимдля розуміння ролі банківського кредиту в процесі відтворення якіндивідуального, так і всього суспільного капіталу.
Сфера використання банківського кредиту значноширша від сфери застосування комерційного кредиту. Банківський кредит виходитьза межі комерційного кредиту, бо з його допомогою може здійснюватись передачавартості не тільки між двома пов'язаними між собою діловими стосунками суб'єктамигосподарювання, а й між більшим числом таких суб'єктів. Причому позичальникучасто вигідніше скористатись банківським кредитом, бо, на відміну відкомерційного, він надає йому можливість вибору постачальника товарів.Банківський кредит не обмежується лише вільними грошовими коштами, адже завдякийому створюються додаткові гроші для обігу. Він також не обмежений і занапрямами кредитування: з його допомогою грошові капітали, які вивільнились водній галузі економіки чи регіоні, спрямовуються у будь-яку іншу галузь аборегіон. Різна також динаміка комерційного і банківського кредитів. Якщо під часспаду виробництва та економічної кризи комерційний кредит скорочується, топопит на банківський кредит для сплати боргів зростає. Подібне явище спостерігаєтьсяй тоді, коли в країні з певних причин запроваджується обмеження на видачукомерційного кредиту.
Кредитні відносини, що виникають прибанківському кредиті поділяються на дві великі групи. Перша з них — це кредити,які отримує сам банк для формування своїх ресурсів і які він має намір вкладатиу різні види активів (у кредити, цінні папери, іноземну валюту, нерухомемайно). Ці кредити поділяються на залучені вклади і депозити, позики, отриманішляхом випуску та розміщення банками власних облігацій і векселів,міжбанківські кредити. Другу групу становлять кредити, які надає банк своїмклієнтам. Іх можна класифікувати за багатьма ознаками.
За укрупненими об'єктами кредитуваннябанківський кредит поділяється на три групи:
еквівалент вартість кредит грошовий
1. Кредит в основний капітал (на технічнепереозброєння, реконструкцію і розширення діючих підприємств, будівництво новихпідприємств, у тому числі шляхом проведення самим банком лізингових операцій);
2. Кредит в оборотний капітал (напридбання предметів праці — сировини, матеріалів, палива, тари тощо, напокриття витрат виробництва та обігу, на покриття дефіциту коштів длярозрахунків);
3. На споживчі потреби (на індивідуальнеі кооперативне житлове будівництво та придбання житла, будівництво дачнихбудинків, гаражів для легкових автомобілів, на невідкладні потреби населеннятощо).
Кошти, необхідні для погашення цих кредитів,формуються по-різному. Так, кредити в основний і оборотний капітал погашаютьсяз грошей, які вивільнилися з процесу кругообігу капіталу (надходження виручкивід реалізації продукції) чи завершення окремих стадій цього кругообігу. Томуцей кредит може погашатися частинами або відразу його повна сума.
Джерелом погашення кредиту на відшкодуваннязношених об'єктів основного капіталу є амортизаційні відрахування, якіздійснюються щомісячно протягом усього терміну служби засобів праці. А томупогашатись такий кредит може частинами протягом тривалого часу. Джереломпогашення кредиту на накопичення засобів праці (на розширення діючих і будівництвонових підприємств) є прибуток у тій частині, яка спрямовується у фонднагромадження. Тому й погашатись цей кредит має в міру отримання прибутку відпрокредитованих капітальних вкладень. Джерелами погашення кредитів на споживчіпотреби є доходи позичальників, через що погашення кредиту здійснюється у міруїх формування.
У взаємозв'язку з джерелами погашення захарактером повернення розрізняють кредити:
• з одноразовим поверненням, колизаборгованість за позичкою погашається у визначений у кредитній угоді день абодостроково на вимогу банку чи за бажанням самого позичальника;
• з погашенням у розстрочку, тобтоокремими платежами протягом установленого кредитним договором терміну(наприклад, кредити на капітальні вкладення) або у міру надходження виручки відреалізації продукції на позичковий рахунок після завершення кожного циклукругообігу капіталу;
• з регресією платежів, коли кредитибули видані під гарантію, запоруку чи інше боргове зобов'язання третьої особи.
За термінами користування банківський кредит поділяєтьсяна короткостроковий (умовно до одного року), середньостроковий (від одного дотрьох років) і довгостроковий (понад три роки). В інших країнах ці терміниможуть бути іншими. На формування оборотного капіталу переважновикористовується короткостроковий кредит, а на капітальні вкладення — довгостроковий.
Масштаби надання банками середньо — ідовгострокових кредитів залежать від попиту на них та від наявності кредитнихресурсів, залучених на такі самі строки.
За сферами суспільного відтворення розрізняютькредити у сферу виробництва, у сферу обігу та у сферу споживання. Відповідновони сприяють розвитку тієї чи іншої сфери. Для сучасних українських умовдосить актуальною проблемою є необхідність збільшення кредитів, котрі бспрямовувались у сфери виробництва та споживання.
За порядком надання кредит поділяється напрямий і непрямий. Непрямим є кредит, коли між кредитором і позичальником єякийсь посередник. Наприклад, продавець продав товар покупцеві в кредит зоформленням операції векселем. А оскільки продавцю для продовження своєїдіяльності потрібні кошти, то під цей вексель він може отримати кредит у банку.У цьому разі кінцевим позичальником буде покупець товару, а кінцевим кредитором- банк. Продавець у такому випадку є посередником.
За методом надання розрізняють кредити, якіпозичальники отримують одноразово, перманентно або гарантовано. Одноразовікредити видаються на підставі документів, які позичальник подає банку длярозгляду щоразу, коли в нього виникає потреба в позичці. Зокрема, банки у такийспосіб надають кредити клієнтам, поточні рахунки яких перебувають в іншомубанку. Перманентні позички переважно надаються клієнтам, які мають постійнікредитні відносини з банком. У цьому разі з позичкового рахунку оплачуютьсярозрахункові документи (платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чекитощо) в межах установленого кредитним договором ліміту кредитування безпогодження з банком розміру кожної позички і без оформлення її спеціальнимидокументами. Гарантійний кредит надається тоді, коли банк взяв на себедоговірні зобов'язання надати клієнту в разі потреби позичку протягом певногоперіоду у визначеному розмірі. Такий кредит може бути обумовлений конкретноюдатою або настанням певної причини, яка викликає потребу в кредиті (наприкладвідсутність у клієнта власних коштів для оплати за гарантованим акредитивом).
За схемою надання розрізняють кредити, щонадаються відповідно до кредитної лінії (дає змогу позичальнику використовуватикредит поступово в межах обумовленої кредитним договором суми та терміну),револьверні (це акредитиви, які автоматично поновлюються на їх початкову суму.Револьверні акредитиви визначені як альтернативні акредитивам “стенд-бай” (дебанк-емітент зобов’язаний виплатити зазначену в акредитиві суму якщо не може цезробити його клієнт-покупець) у ситуаціях коли: імпортер отримує регулярніпоставки товару із-за кордону від іноземного постачальника; постачальникнаполягає на платежі у формі акредитиву; банк не бажає виставляти акредитив наповну вартість товарів, які періодично постачатимуться певний визначений час),контокорентні (рахунок, з якого здійснюються усі платежі клієнта, в тому числіза рахунок кредиту в межах установленого ліміту, та зараховуються усінадходження клієнту, в тому числі в рахунок погашення кредиту. Це зручно якклієнтові, так і банку. Перший має можливість безперебійно і без оформленняспеціальних документів отримувати кредит саме на ту суму, яка йому потрібна, азначить, не переплачувати проценти. Для банку спрощується процес кредитування.
Банк і клієнт у будь-який момент бачать, чи єна рахунку вільні кошти, чи числиться заборгованість за позичкою) та овердрафт(вважають різновидом контокоренту. Окрім поточного рахунку, у разі потреби банквідкриває клієнтові позичковий рахунок, з якого оплачуються розрахунковідокументи. Розмір кредиту обмежується лімітом, величина якого і строккористування кредитом за овердрафтом визначаються кредитним договором).
За формою залучення кредиторів до кредитнихоперацій банківський кредит буває двосторонній, консорціумний (синдикатний),паралельний (багатосторонній). У двосторонньому кредиті беруть участь банк іпозичальник. За консорціумного кредиту для кредитування клієнта з метоюзменшення ризику чи неможливості надання кредиту одним банком (за недостатностікредитних ресурсів або необхідності дотримання економічних нормативів,установлених центральним банком) створюється банківський консорціум. При цьомуодин банк виступає в ролі банку-менеджера, який укладає з позичальникомкредитну угоду і надає кредит, а також стягує заборгованість за позичкою іпроцентами та розподіляє їх між членами консорціуму. За виконання таких функційбанк-менеджер отримує від інших учасників консорціуму комісійну винагороду. Припаралельному кредиті кожен з банків на свою частку в загальній сумі кредиту,який надається одному позичальнику, укладає з останнім кредитний договір. Удеяких країнах (наприклад у США) застосовується так званий спільний кредит,коли його надає банк разом з кредитною установою небанківського типу (страховоюкомпанією, пенсійним фондом тощо) на досить тривалий строк. При цьому в першіроки, як правило, погашається заборгованість перед банком, а вже потім — передіншими кредиторами.
3а забезпеченістю повернення кредити буваютьзабезпечені та незабезпечені (бланкові).3абезпеченням кредиту може бутинерухоме та рухоме майно, цінні папери, гарантія чи поручительство третьоїособи, страховий поліс тощо. Зокрема, до забезпечених кредитів відносятьіпотечні кредити, які надаються під заставу нерухомого майна. Незабезпечені кредитибанки надають рідко, переважно досить надійним постійним клієнтам.
Такі кредити можуть також надаватись вобмежених нормативними актами розмірах інсайдерам — особам, тісно пов'язаним збанком певними інтересами.
За ступенем ризику кредити поділяються на двігрупи — стандартні та з підвищеним ризиком. Перші надаються позичальникам, щораніше своєчасно розраховувалися з банком за позичками і процентами та маютьналежну фінансову стійкість, яка забезпечить погашення кредиту в майбутньому.До других належать бланкові кредити та кредити, надані клієнтам з нестійкимфінансовим становищем або які допускали прострочені платежі банкові у минулому.
За строками повернення розрізняють кредитистрокові, до запитання, відстрочені (пролонговані) та прострочені. Строковікредити, строк погашення яких ще не настав. Кредити до запитання видаютьсябанком на невизначений термін. Погашаються вони в міру появи для цьогоможливостей у клієнта. Але позичальник має погасити такі кредити за першоювимогою банку.
Відстроченими є кредити, погашення яких напрохання клієнта банк переніс на пізніший термін. Простроченими вважаютьсякредити, які не погашені клієнтом у передбачений кредитним договором термін.
Державний кредит — сукупність кредитнихвідносин, у яких позичальником є держава, а кредиторами — юридичні або фізичніособи.
Залежно від цільового використання кредитбуває:
• виробничим;
• споживчим.
Кредити розподіляються по строку користування:
• термінові, надані на певен у договорістрок (коротко — (до 1 року), середньо — (від 1 до 3 років), довгострокові(понад 3 років));
• до запитання, видані на невизначенийстрок; на вимогу кредитора повинні бути повернуті в певний час;
• прострочені, строк погашення яких,установлений кредитним договором, пройшов;
• відстрочені кредити, строки погашенняяких були перенесені на більше пізній строк.
Якщо кредити надаються під забезпечення, товони називаються забезпеченими, або ломбардними, а якщо без забезпечення — незабезпеченими, або бланковими.
Споживчий кредит — кредит, який надається юридичнимчи фізичним особам на споживчі цілі. Він може надаватись як банками (про щойшлося вище при характеристиці банківського кредиту), та кредитними установаминебанківського типу, а також юридичними і фізичними особами. В Українікредитними установами небанківського типу, що надають споживчий кредит, єломбарди (надають кредит під рухоме майно — дорогоцінності, антикваріат, одягтощо), кредитні спілки, підприємства зв'язку (телеграми і телефонні розмови вкредит), торговельні організації (продаж товарів з розстрочкою платежу).Кредити своїм працівникам можуть надавати суб'єкти господарювання за рахунокспеціальних фондів, які вони створюють у результаті розподілу прибутку, щозалишається в їх розпорядженні. Фізичні особи також можуть надавати кредит на споживчіцілі одна одній.
Міжнародпий кредит — це переміщенняпозичкового капіталу з однієї країни в іншу. Його суб'єкти ті ж самі, що й принаціональному (внутрішньоекономічному) кредиті — банки, підприємства, держава,населення. Проте ознакою цього кредиту є належність кредитора і позичальника дорізних країн.
Фірмовий кредит — це, власне, комерційнийкредит на міжнародному рівні, коли іноземний експортер продає товарвітчизняному імпортерові в кредит. Цей кредит є ризикованим для експортера, атому він вимагає належних гарантій його погашення, що робить кредит дорогим.Імпортер, якби в нього були вільні ресурси, може й зміг би купити товар навигідніших умовах, але через відсутність коштів змушений його купувати в тієїфірми, яка продає товар з відстрочкою платежу.
Урядовий кредит може надаватись урядом однієїкраїни уряду іншої країни в межах укладеної між ними угоди, а також шляхомрозміщення урядом своїх цінних паперів на зарубіжних фінансових ринках. Доміжнародних можна віднести й кредити, які надаються країнам міжнароднимивалютно-фінансовими організаціями — Міжнародним валютним фондом, Міжнароднимбанком реконструкції та розвитку, Європейським банком реконструкції та розвиткута іншими подібними організаціями. Зокрема, їх кредитами широко користується Українана потреби свого економічного розвитку та для підтримки стабільностінаціональної валюти.
Міжнародний кредит також поділяється нафінансовий, який надається у грошовій (валютній) формі, та комерційний, щонадається в товарній формі.
Висновки по другому питанню:
1. Форма кредиту є товарна і грошова, якітісно пов’язані між собою і є двома сторонами вартісної форми кредиту.
2. Під видом кредиту слід розуміти конкретнийпрояв окремих елементів кредиту як економічного явища. Основними видами кредитує: міжгосподарський, банківський, державний, споживчий і міжнародний. Одна і тасама позичкова вартість може визначатися як різні види кредиту. Наприклад,надана банком позичка може належати до банківського кредиту, виробничого чиспоживчого — залежно від цільового її спрямування.
3. Комерційний кредит є різновидом грошовогокредиту. При наданні комерційного кредиту мають на меті не скільки отриманняприбутку, а більше реалізацію товару, тобто він сприяє обороту товарів. Такимчином, комерційний кредит сприяє прискоренню кругообігу капіталу у грошовійформі як на окремих підприємствах, так і в цілому в суспільстві.
Рух комерційного кредиту збігається з рухомпромислового капіталу: зі зростанням обсягів промислового виробництва цей видкредиту розширюється, а зі зменшенням — звужується. Обсяги комерційного кредитупадають під час економічної, ще більше платіжної кризи, як це відбуваєтьсянаразі у нас в Україні.
4. Аванс, як різновид міжгосподарськогокредиту є одним із джерел формування оборотного капіталу підприємств, що йогоотримало.
5. Лізинг, як різновид міжгосподарськогокредиту, у нашій державі знаходиться на початковій стадії розвитку, у країнах зрозвиненою економікою — одним із поширених способів продажу праці.
6. Банківський кредит має переваги над комерційнимтим, що він надає можливість вибору постачальника товарів.
P. S.
Активізація дешевого і довгостроковогокредитування державними та комерційними банками реального сектора економікидозволить забезпечити підприємства обіговими коштами, відновити вітчизнянепромислове виробництво та підняти економіку країни на вищий ступінь розвитку.
Кредитор останньої інстанції — це, як правило,Національний банк України, до якого може звернутися банк або інша кредитнаустанова для отримання рефінансування у разі вичерпання інших можливостейрефінансування.
Основними засадами грошово-кредитної політикиє — комплекс змінних індикаторів фінансової сфери, що дають можливістьНаціональному банку України з допомогою інструментів (засобів та методів)грошово-кредитної політики здійснювати регулювання грошового обігу такредитування економіки з метою забезпечення стабільності грошової одиниціУкраїни як монетарної передумови для економічного зростання і підтримкивисокого рівня зайнятості населення..3. Задача №4
Умова задачі:
Визначити термін обігу коштів у розрахунках пооперації факторингу. Розмір кредиту склав 20 тисяч грн., річна ставка 180%, платаза кредит 500 грн.
Теорія:
Що таке факторинг?
Це короткотерміновий кредит.
Факторинг — (від англ. Factoring — посередник) фінансова комісійна операція, при якій клієнтпереуступає дебіторську заборгованість факторинговій компанії з метою:
o миттєвого отримання більшої частини платежу;
o гарантії повного погашення заборгованості;
o зниження витрат по веденню рахунків.
Як правило клієнт є постачальником, який віддаєфакторинговій компанії право на отримання платежу за товари або послуги. Факторинговакомпанія відразу виплачує клієнту від 70% до 90% потрібних йому грошей у виді кредиту,а залишок (без проценту за кредит та комісію за факторингові послуги) перераховуютьпісля стягнення всього боргу.
Спочатку факторинг з'явився як операція торговельнихпосередників, а потім отримав форму кредитування.
Розв’язок 1способом:
Застосуємо формулу:
Pt=P0(1+rt)
де:
Pt — ЦЕ РОЗМІР КРЕДИТУ ТА ПЛЮС ПЛАТА ЗАНЬОГО
P0 — ЦЕ ЧИСТИЙ РОЗМІР КРЕДИТУ
r — річна ставка
t — це термін обігукоштів, що слід знайти в задачі.
20000+500=20000 (1+1,8t/365)
20500=20000+20000*0,005t
100t = 500
t = 5
Відповідь: за п’ять днів користування кредитом у розмірі 20000 грн. при 180% річнихслід буде сплатити додатково 500 грн.
Розв’язок 2 способом:
1. Складемо пропорцію:20 тис. грн. це 100%, а Х грн. за рік складе 180%.
20000 — 100%
Х — 180% Х=36000
Вирахувавши пропорцію і знайшли, що плата за ріккористування кредитом у сумі 20 тис. грн. з 180% річною ставкою буде 36 000грн.
2. Якщо 36 000 грн.розділити на 360 банківських днів то отримаю скільки йде переплата за 1 день користуваннякредитом у сумі 20 000 грн.: 36 000/360 = 100 грн. у день.
3. То 500 грн. будеза 5 днів.100*Х=500 Х=5 Відповіді у двох варіантів однакова.
Список використаної літератури
1. Автор, назва книги (журналутощо), рік випуску
2. Закон України:
3. «Про Національний банк України» від 20травня 1999 р., зі змінами й доповненнями
4. В.М. Іванов «Гроші і кредит» курс лекційдруге видавництво. м. Київ-2001
5. Бланк І.А. Словник — довідник Фінансів менеджменту А.Демківський «Гроші та кредит». Навчальний посібник рекомендований МОНУкраїни. Випуск у м. Києві-2007
6. Загальна редакція доктора економічних наук,професора, заслуженого діяча науки і техніки України М.І. Савлука «Грошіта кредит». м. Київ — 2001
7. Журнал «Фінанси України» №2,4,6-7.Видання 2008
8. Стаття Василя Петьовки, Народного депутата України,«Старий Замок „Паланок“.
9. Адреса для посилань на цю статтю:www.mukachevo.net/ua/news/view/26751