Валютні ризики: методи аналізу і управління

Робота з курсу
«Управління фінансовимиризиками»
на тему:
"Валютні ризики: методи аналізу і управління"

Зміст
Вступ
1.  Передумови існування танеобхідність управління валютними ризиками
2.  Поняття валютного ризику тахарактеристика чинників
3.  Класифікація валютнихризиків
4.  Основи управління валютнимиризиками
5.  Методи аналізу валютнихризиків
6.  Характеристика методівуправління
7.  Валютні ризики експортерівта імпортерів
8.  Особливості управліннявалютними ризиками суб’єктів господарювання і комерційних банків на сучасномуетапі ринкових перетворень в Україні
Висновок
Список використаних джерел

Вступ
Одним із важкопередбачуваних ризиків є валютний ризик. Його виникнення пов`язане зкороткостроковими чи довгостроковими коливаннями курсу валют на фінансовомуринку. Даний вид ризику характерний для підприємств, які купують чи продаютьтовари за іноземну валюту в Україні чи за кордоном, мають мережу філій іпредставництв за межами країни чи здійснюють операції з валютою. Будь-якепідприємство, що має справу з іноземною конкуренцією на внутрішньому ринку,стикається з валютними ризиками.
В основі виникненнявалютних ризиків лежать коливання валютних курсів, і ці коливання відбуваютьсянепередбачено як убік збільшення, так і убік зменшення, внаслідок чогоімовірність незапланованих збитків чи прибутку досить велика. Тому підприємстваповинні досить серйозно відноситись до проблеми керування валютними ризиками.
Актуальність теми:вдосконалення валютного ринку, розвиток його міжбанківського сектора, зростанняобсягів експортно-імпортних операцій, розширення на українському ринкудіяльності нерезидентів, збільшення обсягів іноземного інвестування поставилипроблеми підвищення рівня ризику операцій з іноземною валютою.
Важливість даної роботиі вивчення проблем, описаних у ній, також полягає в тому, що ця сфера є ще маловідомою на українському ринку. Недостача кваліфікованих кадрів, досвіду і якрезультат — споживачів у цій області, на жаль гальмує розвиток цього доситьважливого аспекту міжнародної діяльності.
Таким чином, основна метаданої роботи – це вивчення особливостей валютного ризику та його впливу надіяльність економічних суб’єктів.
Поставлена метаобумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:
Передумови існування та необхідність управління валютнимиризиками.
Поняття валютного ризику та характеристика чинників.
Класифікація валютних ризиків.
Основи управління валютними ризиками.
Методи аналізу валютних ризиків.
Характеристика методів управління.
Валютні ризики експортерів та імпортерів.
Особливості управління валютними ризиками суб’єктів господарюванняі комерційних банків на сучасному етапі ринкових перетворень в Україні.
Предметом даної роботиє проблема страхування можливих втрат господарюючими суб’єктами при здійсненніїх діяльності внаслідок коливання валютного курсу.
Об’єктом дослідженнявиступає валютний ризик.

1. Передумови існування та необхідністьуправління валютними ризиками
Проблема валютногоризику в економічній теорії та практиці вперше постала наприкінці 70-х років XXстоліття, після підписання країнами — членами Міжнародного валютного фондуЯмайської угоди (Кінгстон, Ямайка, 1976 р.), відповідно до якої було офіційновизнано демонетизацію золота, скасовано його офіційну ціну і золотий паритет,введено міжнародну розрахункову одиницю СДР (спеціальні права запозичення), якамала стати основою визначення валютних курсів на ціональних валют, і введенорежим вільного курсоутворення на базі «плаваючих» валютних курсів — флоатинг.
Найбільшої гостротипроблема валютного ризику набула у 80-х рр. і залишається актуальною на перспективу.Це пов'язано з різким зростанням обсягів міжнародних торговельних і фінансовихоперацій, непрогнозованими коливаннями валютних курсів, зростанням обсягіввалютних спекуляцій, що спричиняє різке збільшення залежності кінцевихфінансових результатів діяльності підприємств і фінансово-кредитних установ відвалютного ризику [14, с.17].
2.        Поняття валютного ризику тахарактеристика чинників
Під валютним ризикомрозуміють можливість грошових утрат суб'єктів валютного ринку через коливаннявалютних курсів. Під суто економічним кутом зору такий ризик є наслідкомнезбалансованості активів і пасивів щодо кожної з валют за термінами і сумами.
З погляду практикивиникнення валютного ризику пов'язано зі станом валютної позиції, тобтоспіввідношенням між вимогами й зобов'язаннями щодо іноземної валюти. У разізакритої валютної позиції, тобто коли вимоги й зобов'язання збігаються, ризикзведено до мінімуму. Коли ж валютна позиція відкрита, суми вимог і зобов'язаньне збігаються, через що й виникає валютний ризик. У такому разі банковідоведеться в майбутньому купувати валюту за новим курсом і продавати за старим.Якщо за відкритої валютної позиції сума валютних зобов'язань банку перевищуєсуму вимог, то це буде коротка валютна позиція, якщо ж навпаки, — довга. Збиткивиникають тоді, коли доводиться відповідно до раніше укладеної угоди продавативалюту за курсом, нижчим від поточного, а купувати (прийняти раніше купленувалюту) за курсом, вищим від нього.
Головним чинникомвалютних ризиків є коротко- та довгострокові коливання обмінних курсів, щозалежать від попиту й пропозиції валюти на національних і міжнародних валютнихринках. У довгостроковому періоді визначальну роль відіграє загальнийекономічний стан країни, рівень виробництва, збалансованість основних макроекономічнихпропорцій, обсяги зовнішньої торгівлі тощо, а в короткостроковому —збалансованість окремих ринків і загальний стан ринкового й конкурентногосередовища. Коливання кількісних показників окремих чинників та їх певнеспіввідношення відіграють вирішальну роль у змінах валютних курсів, а томуможуть мати суттєвий вплив на характер виникнення і рівень валютного ризику.[12, с.117]
Серед довгостроковихчинників коливань валютних курсів передусім необхідно виокремити такі:
        загальна економічна ситуаціяв країні;
        політична ситуація;
        рівень відсоткових ставок;
        рівень інфляції;
        стан платіжного балансу;
        система валютногорегулювання та ін.
        Короткострокові змінивалютних курсів є наслідком постійних щоденних коливань, зумовлених частоюзміною попиту і пропозиції на ту чи ту валюту. Оскільки обсягизовнішньоекономічних операцій, у тому числі й торговельних, постійно зростають,а світовий валютний ринок функціонує цілодобово, такі тимчасові коливання єнеминучими, що стає постійним джерелом валютного ризику. Крім того,підприємства та банки, що працюють на валютному ринку, можуть потерпати і відцілеспрямованих валютних спекуляцій, досвід яких має вже й Україна. Томувизначення характеру і розмірів валютних ризиків і запобігання їм стає однією здосить актуальних проблем здійснення експортно-імпортних операцій таміжнародних фінансових розрахунків.
3.        Класифікація валютнихризиків
За характером і місцемвиникнення валютні ризики поділяють на:
—   операційні;
—   трансляційні (бухгалтерські);
—   економічні.
Операційний ризикпов'язаний з торговельними операціями, а також із грошовими угодами зфінансового інвестування та дивідендних платежів. Цей ризик може виникати підчас підписання угод на здійснення платежів або на отримання коштів в іноземнійвалюті в майбутньому.
Трансляційний(бухгалтерський) ризик повязаний з переоцінюванням активів і пасивів таприбутків закордонних філій в національну валюту, а також може виникати заекспорту чи імпорту інвестицій. 'Він впливає на показники балансу, що відображаютьзвіт про одержані прибутки та збитки після перерахунків сум інвестицій унаціональну грошову одиницю. Врахувати трансляційний ризик можна під часскладання бухгалтерської та фінансової звітності. На відміну від операційного,трансляційний ризик не пов'язаний з грошовими потоками чи розмірами сплачуванихсум. Ризик збитків чи зменшення прибутків виникає за складання консолідованихзвітів міжнаціональних корпорацій та їхніх іноземних дочірних компаній чифілій.)
За складанняконсолідованого звіту про активи, пасиви і розмір прибутків відповідніпоказники балансів дочірних компаній, розраховані в окремих національнихвалютах, перетворюються на провідну валюту консолідованого балансу за місцемрозташування материнської компанії.
Найбільш показовимприкладом, що ілюструє виникнення трансляційної валютної експозиції, єпереведення чистих інвестицій іноземної дочірньої компанії до материнської. Підтакими інвестиціями розуміють балансову вартість засобів материнської компаніїта різницю між загальними активами дочірньої компанії та її зовнішнімизобов'язаннями (зобов'язаннями дочірньої компанії іншим фірмам, окрімматеринської, та інших компаній групи). Вартість чистих інвестицій,перерахована в національну грошову одиницю країни розташування материнської компанії,збільшується або зменшується відповідно до зміни курсів валют.
Економічний валютнийризик пов'язаний з можливістю втрати доходів за майбутніми контрактами череззміну загального економічного стану як країн-партнерів, так і країни, дерозташована компанія. Насамперед, він обумовлений необхідністю здійсненняпостійних розрахунків за експортними та імпортними операціями, інтенсивністьяких, у свою чергу, може залежати від коливань валютних курсів.
Економічний валютнийризик підрозділяють на два види:
— прямий, колипередбачається зменшен- ня прибутку за майбутніми операціями внаслідок зниженняобмінного курсу валют;
— опосередкований(побічний), пов'язаний з утратою певної частини конкурентоздатності вітчизнянихтоваровиробників порівняно з іноземними. Головним чинником виникнення прямогоекономічного валютного ризику є майбутні експортно-імпортні угоди або валютніоперації. Після підписання угоди (укладення контракту) і до настання термінусплати за угодою економічний валютний ризик трансформується в операційний.
Опосередкований ризикхарактеризує можливість виникнення збитків, пов'язаних зі зниженнямконкурентоздатності компанії в порівнянні з іноземними товаровиробниками таекспортерами у зв'язку зі зміною валютних курсів, високою валютною собівартістюта відносно низькими цінами на виготовлену продукцію.
Наприклад, на світовомуринку домінують два виробники компресорного устаткування — Україна і Росія.Продукція здебільшого експортується, а тому оцінюється в доларах США. Якщозміни курсу долара до гривні та до російського рубля будуть пропорційнооднаковими, то конкурентоспроможність товаровиробників залишиться відносностабільною: зі зниженням курсу долара водночас і до гривні, і до російськогорубля конкурентоздатність товарів на світових ринках підвищується, і це будевигідно обом країнам. У разі такого ж підви/>щення курсу долара (і одночасного зниження курсів гривні таросійського рубля) конкурен-тоздатність товарів двох країн між собою залишитьсявідносно незмінною, але доходи від продажу, виражені в доларах США, зменшаться.
Якщо ж курс гривніпідвищиться на більший відсоток, ніж курс російського рубля, конкурентні ціновіпереваги будуть на боці українського експортера; якщо навпаки — то на боціросійського. У нашому прикладі підвищення чи зниження ціновоїконкурентоздатності товаровиробників залежатиме, крім змін курсу долара, ще йвід зміни курсового співвідношення між гривнею та російським рублем. У разіпідвищення курсу гривні відносно російського рубля цінові переваги будуть набоці російського експортера компресорного обладнання, в разі пониження —навпаки.
Визначаючи валютніризики та розробляючи заходи щодо їх запобігання, необхідно чітко уявлятиможливі наслідки кожного виду валютної експозиції.
Операційний валютнийризик може спричинити зменшення чистого притоку грошових коштів, прибутків ідоходів на одну акцію, а також призвести до скорочення ринків збуту.
Нарахуванняекономічного валютного ризику призводить до зниження конкурентоздатностіекспортерів на зовнішніх ринках, до зниження рівня рентабельності продукції таприбутковості підприємств.
Трансляційний ризикможе призвести до зменшення вартості іноземних активів (або до збільшеннявартості пасивів) в іноземній валюті, що стане причиною зниження загальноївартості підприємства (статутного капіталу), а також зниження курсової вартостіакцій та їхньої прибутковості.
Основою запобіганнятрансляційним ризикам є вибір валютного курсу, за яким здійснюється трансляція,— за поточним (на дату розрахунку) чи історичним (на дату здійснення операції).З огляду на це можуть бути використані кілька методів перерахунку балансу:
— всі поточні операціїздійснюються за поточним курсом, а довгострокові — за історичним;
—   фінансові операції обліковуються за поточним курсом, а товарні —за історичним;
—   усі валютні операції здійснюються за одним курсом [12, с.381].
Перевага тому чи іншомуметодові перерахунку балансу надається залежно від конкретних умов, обсягівоперацій та перспектив коливань валютних курсів.
Основними елементамиоцінки операційного ризику є визначення:
—   виду іноземної валюти, за якою проводяться розрахунки;
—   суми валют;
—   тривалості періоду валютного ризику;
—   виду валютних розрахунків (платежі/виручка).
4.        Основи управління валютнимиризиками
Управління валютнимризиком передбачає проведення його детального аналізу, оцінку можливихнаслідків та вибір методів страхування. Оцінка ризику передбачає визначеннятривалості періоду ризику, суми коштів, що знаходяться під ризиком, та обсягузбитків за відповідними зобов'язаннями, що можуть виникнути в майбутньому. Томупередбачення валютних ризиків посідає чільне місце у стратегії плануваннядіяльності підприємства чи фінансово-кредитної установи і є запорукоюпідвищення ефективності їхньої основної діяльності. Управління валютним ризикомбазується на виборі відповідної стратегії менеджменту ризику, що містить у собітакі основні елементи:
—   використання всіх можливих засобів уникнення ризику, якийпризводить до значних збитків;
—   контроль ризику та мінімізація сум імовірних збитків, якщо немаєможливості уникнути його повністю;
—   страхування валютного ризику в разі не можливості його уникнення.
Відповідно до цихелементів ми можемо спостерігати різні варіанти вибору стратегії: віднейтрального ставлення до ризику, коли фінансові менеджери через незначнірозміри можливих збитків не беруть ці ризики до уваги, до повного контролю істрахування всіх можливих валютних ризиків і валютних збитків. Тому запобіганнявалютним ризикам завдяки використанню певних методів страхування можна вважатиголовним елементом стратегії менеджменту валютних ризиків.
У світовій практицістрахування валютних ризиків називають хеджуванням (hedging). Головна метавикористання відповідних методів хеджування полягає в тому, щоб здійснитивалютно-обмінні операції своєчасно — що до того як відбудеться небажана змінакурсів, або ж компенсувати збитки від такої зміни за рахунок паралельнихоперацій з валютою, курс якої змінюється в протилежному напрямку.
Нині існує ціла низкадосить ефективних методів страхування валютних ризиків, що можуть бутивикористані різними суб'єктами валютного ринку залежно від конкретних умов ізавдань їхньої діяльності. Під цими методами розуміють певні фінансовіоперації, що дозволяють повністю або частково уникнути ризику збитків, щовиникають через зміну валютних курсів, або ж отримати прибуток, джерелом якогоє ця зміна. Під кутом зору проведення відповідних операцій сутність страхуванняяк фінансово-бухгалтерського методу полягає в тому, щоб уникнути двох видіввідкритих позицій в іноземній валюті, — довгих, тобто володіння довгостроковимиактивами в іноземній валюті, і коротких, тобто володіння іноземною валютою взначно більших обсягах, ніж це необхідно для вирішення короткостроковихзавдань, пов'язаних із відповідним видом діяльності. За умови уникнення цихвідкритих позицій зміна валютних курсів не призведе до суттєвих змін вартостівласного капіталу.
Можна назвати такіметоди страхування валютних ризиків:
1.   Структурне збалансування (активів і пасивів, кредиторської тадебіторської заборгованості).
2.   Зміна термінів платежів (leads and flags).
3.   Форвардні угоди.
4.   Операції «своп».
5.   Опціонні угоди.
6.   Фінансові ф'ючерси.
7.   Кредитування та інвестування в іноземній валюті.
8.   Реструктуризація валютної заборгованості.
9.   Паралельні позички.
10.   Лізинг.
11.   Дисконтування вимог в іноземній валюті.
12.   Використання валютних коштів.
13.   Здійснення платежів за допомогою зростаючої валюти.
14.   Самострахування.
В економічній практицівказані методи часто переплітаються між собою, а окремі фінансово-кредитніустанови використовують, як правило, не один, а водночас кілька методів. Прицьому методи 2, 3, 4, 5, 6 і 11 використовуються переважно за короткостроковогострахування, а 7, 8, 9, 10,13 і 14 — за довгострокового. Методи 1 і 12 можнавикористовувати в обох випадках, а методи 9 і 13 можуть застосовуватися тількипідприємствами, що мають закордонні філії.
Через недостатнюрозвиненість фінансово-кредитної та банківської систем, відсутність ринковоїінфраструктури, недосконалість вітчизняного законодавства для українськихпідприємців та банків спектр методів страхування поки що обмежений, і головнимисеред них є: правильний вибір валюти розрахунків, регулювання валютної позиції,валютні застереження, конверсійні та арбітражні операцій. Але слід зазначити,що з плином часу коло використовуваних методів розширюється. Останнім часомнабуло поширення використання на вітчизняному фінансовому ринку опціонів,фінансових ф'ючерсів, лізингових угод тощо.
У практичній діяльностівітчизняних підприємств найбільш поширено використання валютних застережень,своєрідну форму яких ми спостерігаємо дуже часто у вигляді визначення, всуперечзаконодавству, ціни товарів в умовних одиницях, що практично означаєвстановлення її в доларах США чи Євро.
Валютне застереження —це умова, за якої сума платежу повинна переглядатися в тій же пропорції, що йзміна курсу валюти платежу відносно валюти застереження. Валютне застереженнярівного ризику підвищує стелю коливань валютних курсів, а тому й періодрозрахунків може бути тривалішим. Розрізняють застереження прямі,опосередковані, мультивалютні.
Пряме валютнезастереження застосовується в тому разі, коли валюта ціни й валюта платежузбігаються, але сума платежу, обумовлена в контракті, залежить від зміни курсувалюти розрахунків щодо іншої, стабільнішої валюти, так званої валютизастереження.
Опосередковане валютнезастереження застосовується в тому разі, коли ціна товару (контракту)зафіксована в стійкій найбільш поширеній у міжнародних розрахунках валюті(долар, євро, фунт), а платіж здійснюється в іншій валюті, зазвичай — унаціональній.
Мультивалютнізастереження базуються на корекції суми платежу пропорційно зміні курсу валютиплатежу, але не до однієї валюти, а до певним чином підібраного «кошика» валют,курс яких розраховується за певною методикою як середньозважена величина:наприклад, на основі середньоарифметичного відсотка відхилень курсів кожної звалют «кошика» від базового рівня або на основі зміни розрахунковогосередньоарифметичного курсу визначеного заздалегідь набору валют.
Використання широкогоспектра методів самострахування дозволяє уникнути можливих утрат від валютнихспекуляцій та організувати дієву систему менеджменту валютного ризику наконкретному підприємстві.
5. Методи аналізувалютних ризиків
Основні способи аналізу валютного ризику такі:
        усі поточні операціїоцінюються за поточним валютним курсом, а довгострокові — за історичним;
        фінансові операціїперераховуються за поточним, а товарні — за історичним курсом;
        усі операції враховуються абоза поточним, або за історичним курсом [5, 382с.].
Кожнийбанк, перш ніж здійснювати операції, пов’язані з валютним ризиком, повиненознайомитися з усією складністю сфери управління ним та його аналізу тазрозуміти її. Особливе значення має створення відповідних систем оцінкивалютного ризику.
Політика банку щодоуправління валютним ризиком охоплює такі напрями:
        вибір певних операцій віноземній валюті, які проводитиме банк;
        установлення лімітів длявалютних позицій;
        установлення правилбухгалтерського обліку для переоцінки валютних позицій;
        організацію аналітичноїроботи.
Операції комерційних банків зіноземною валютою залежно від ініціатора проведення операцій можна поділити натри групи:
1.        Операції, якіздійснюються з ініціативи банків-кореспондентів (зовнішні операції).
2.        Операції, якіздійснюються з ініціативи клієнтів (клієнтські операції).
3.        Операції, якіздійснюються з ініціативи самого банку (внутрішні операції) (табл. 5.1.).
Успіх проведення операцій зіноземною валютою залежить від наявності валютної позиції кожного банку.Валютна позиція — це співвідношення вимог та зобов’язань банку в іноземній валюті.Стан валютної позиції є головним чинником виникнення валютного ризику.
Таблиця 5.1
Операції комерційних банків зіноземною валютою за ініціатором проведенняЗовнішні операції Клієнтські операції Внутрішні операції
·  операції, що відображають зміну стану коррахунку банку;
·  операції, що пов’язані з надходженням коштів на рахунки клієнтів банку через коррахунки інших банків
·  відкриття та закриття валютного рахунка клієнта;
·  переказ валюти в іншу фінансову установу;
·  переказ валюти клієнта того ж банку;
·  видача готівкової валюти клієнту;
·  прийняття готівкової валюти від клієнта;
·  купівля-продаж валюти на біржі за дорученням клієнта;
·  купівля-продаж валюти клієнтом за рахунок відкритої валютної позиції банку;
·  операції з акредитивами, дорожніми чеками, інкасо
·  отримання та видача міжбанківських кредитів;
·  купівля-продаж валюти банком на біржі;
·  нарахування та утримання процентів по розрахункових, позичкових та депозитних рахунках клієнтів в іноземній валюті;
·  переоцінка залишків на валютних рахунках
VP = АV – LV.(5.1.)

У банківській практицівиділяють такі позиції:
1)        чиста довга валютна позиція(АV > LV) — сума активів в іноземній валюті перевищуєсуму відповідних пасивів (показник валютної позиції має знак «плюс»);
2)        чиста коротка валютнапозиція (АV
Якщо сума активів віноземній валюті врівноважена сумою пасивів у тій самій іноземній валюті (АV= LV), то така позиція називається закритою, або позицією зведеннячи відповідності. У такому разі валютного ризику майже немає, адже зміна курсуоднієї валюти щодо іншої однаково позначається як на вартості активів, так і навартості пасивів, а це не потягне за собою ні втрат, ні доходів внаслідок змінивалютного курсу. [9, 299с.]
Необхідність проведеннярозрахунку валютного ризику призвела до появи поняття «загальної» валютноїпозиції як суми абсолютних значень довгих та коротких валютних позицій по кожнійвалюті.
Проблема управлінняціновими ризиками, до яких належить і валютний, полягає в тому, що категоріяризикованості пов’язується, насамперед, з можливими фінансовими втратами, аотже, логічно вважати ризиком лише ситуацію зниження показників прибутковості(недоодержання доходів, збитки, зменшення вартості капіталу, невиправданепідвищення витрат). Разом з тим точно визначити, додатним чи від’ємним будемайбутній результат, одержаний від переоцінювання інструментів за ринковим валютнимкурсом, досить складно, адже це потребує точного прогнозу динаміки валютнихкурсів.
Оскільки можливістьточного визначення майбутніх змін у валютних курсах існує далеко не завжди, тоіндикатором рівня валютного ризику, на який наражається банк унаслідокнезбалансованості структури та обсягів активів і пасивів в іноземній валюті,вважають валютну позицію.
Маючи відкриту валютнупозицію банк може отримати прибутки чи зазнати збитків унаслідок змінивалютного курсу з огляду на таку залежність:
        довга валютна позиція приносить прибутки за підвищення курсуіноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження;
        коротка валютна позиція приносить прибутки за зниження курсуіноземної валюти, але завдає збитків за підвищення курсу.
Приклад 5.1
Визначити валютнупозицію банку за доларами та євро, використовуючи дані таблиці 5.2. Як вплинена прибуток банку зниження курсу долара та підвищення курсу євро?Таблиця 5.2.
БАЛАНС БАНКУ, млн грнАктиви Сума Пасиви Сума Каса 25 Депозити 385 Кредити (у доларах) 350 Депозити (у доларах) 260 Кредити (у євро) 170 Депозити (у євро) 190 Кредити 550 МБК 80 Цінні папери (у доларах) 55 МБК (у доларах) 65 Цінні папери (у євро) 100 МБК (у євро) 120 Основні фонди 100 Капітал 250 Усього: 1350 1350
Розв’язання
Банк має довгу позиціюза доларами у розмірі 80 млн грн (350 + 55 > 260 + 65), яка за зниженнякурсу долара завдасть збитків. За євро в банку утворилася коротка позиція урозмірі 40 млн грн (170 + 100
Якщо куплена валюта надаватиметься в розпорядження покупця у деньукладання угоди або в наступний день, то такі угоди належать до типу «овернайт»(overnight). Угоди, що передбачають постачання валюти протягом двох днів післяїх здійснення, називають угодами «спот» (spot). Ці два типи угод й об’єднуютьсяпоняттям «касові» операції. За такий короткий період валютний курс, як правило,не встигає зазнати якої-небудь значної зміни, і ризик практично зводиться домінімуму. Інша справа, коли здійснюються довгострокові («форвардні») угоди, щопередбачають обмін валют у раніше встановлені строки (як правило, від одноготижня до п’яти років), але за курсом, зафіксованим на момент укладення угоди.
До довгострокових належать також угоди типу «своп» (SWAP), щоявляють собою комбінацію операцій «спот» і «форвард».
«Форвардний» курс, природно, різниться від того курсу, якийзастосовується в угодах «спот». У міжнародній практиці для котирування валют зафорвардними угодами, як правило, використовують не сам «форвардний» курс, алише різницю відносно курсу «спот» (знижку або премію). Для визначенняфорвардного курсу цю різницю необхідно відповідно відняти або додати до курсу«спот».
Певна річ, наші комерційні банки можуть запропонувати клієнтамсвої курси за угодами «форвард», але в такому разі їм насамперед доведетьсявирішувати проблему прогнозування динаміки валютних курсів.
Прогнозування динаміки валютних курсів дуже ускладнилось у зв’язкуіз поширенням системи «плаваючих» курсів.
Природно, що більш-менш вірогідно передбачити величину змінивалютних курсів можна і, як правило, необхідно в тому разі, коли йдеться продосить невеликий період часу — від одного до кількох днів або тижнів. Востанніх випадках задовільним вважається вдале передбачення всього напряму(тренду) в зміні курсу валюти — його зниження або підвищення, чого вже достатньодля проведення прибуткових операцій зі страхування валютного ризику. Вважають,що найбільш вдалими є передбачення динаміки валютних курсів на термін у півроку(180 днів), що використовуються для встановлення в курсі за угодами «двох підходів»— фундаментального та технічного.
Фундаментальний підхід виходить з того, що основними чинникамиформування курсів на валютному ринку є відсоткові ставки задепозитно-кредитними операціями, темпи інфляції та стан платіжного балансу запоточними операціями. Отже, знання про зміни, що відбулися, або очікувані зміницих чинників, з одного боку, та знання про ступінь впливу цих чинників навеличину валютного курсу (тобто про величину коефіцієнтів кореляції) — зіншого, вважаються достатніми для прогнозування шляхом побудови адекватнихекономічних моделей. Використовувані моделі можуть бути досить складними, коливрахувати, що сама кількість чинників впливу насправді не обмежується трьомащойно згаданими.
Практики схильні застосовувати так званий технічний підхід. Вінбазується на впевненості, шо графіки, які ілюструють динаміку валютних курсів,самі по собі можуть дати ключ до прояснення можливих напрямів зміни курсів умайбутньому. Сутність основного методу цього напряму, методу «чартів» (відангл. сhart — графік), полягає у проведенні графічного аналізу динаміки курсівдля виявлення подібних моментів у їх русі з метою прогнозування. При цьомувиходять із припущення, що одного разу помічена послідовність у коливанняхвалютного курсу виявлятиметься й надалі (при цьому, чим менше ви знатимете прореально існуючі економічні залежності, тим краще).
У ході аналізу «чартів» виокремлюють певні фігури, злами графіківпевної конфігурації: «прапор» або «вимпел», «трикутник», «провал», «дуга»,«голова—плечі» тощо. Помітивши, що точки, які фіксують стан поточного курсу,починають вишиковуватися на графіку в певну фігуру («чарт»), валютний дилерможе достатньо впевнено визначити ті моменти, коли дану валюту необхіднокупувати, а коли настає час її позбутися [5, с.383].
Зауважимо, що на завершальній стадії прогнозування проводитьсяекспертне оцінювання, яке ґрунтується на якісному аналізі всієї сукупностіфактів, що впливають на курси (фінансові, загальноекономічні, політичні тапсихологічні). Експертна оцінка, як один з методів прогнозування, покликанавраховувати можливість зміни курсів.
Результати прогнозування, здобуті за будь-яким методом, служатьдля прийняття рішення про те, як уникнути можливих збитків або отриматидодатковий потенційний прибуток.
Важливим аспектомуправління валютним ризиком є практика централізованого регулювання валютноїпозиції уповноважених банків. У загальному випадку учасники валютного ринкумають самі визначати той рівень валютного ризику, який вони згодні прийняти,маючи на меті отримання прибутків. Але для тих суб’єктів господарськоїдіяльності, фінансовий стан котрих зачіпає інтереси великої частини населення івпливає на стан суспільства в цілому, рівень позиційного валютного ризику можерегулюватися централізовано установленням нормативів та певних вимог. До цієїкатегорії належать, насамперед, комерційні банки.
Такий підхід базуєтьсяна тому, що банківський бізнес полягає, насамперед, в наданні послуг клієнтам іне повинен включати ризик, не пов’язаний з необхідністю проведення цихоперацій. Фактично банк є посередником між клієнтом і валютним ринком, томувалютну позицію банку необхідно встановлювати на рівні, який відбиває нормальніпотреби щодо проведення клієнтських операцій. Менеджментові банків бажаноутримуватись від спекулятивних операцій обмеженням величини відкритої валютноїпозиції. Втім досить часто банки все ж проводять такі операції, використовуючисприятливу кон’юнктуру валютного ринку для отримання додаткового(спекулятивного) доходу.
Якщо банк обравстратегію максимізації прибутку, то виникає потреба оцінити валютний ризик таможливі наслідки прийнятих управлінських рішень.
Залежність міжвеличиною прибутків (збитків), одержаних у результаті утримання банкомвідкритої валютної позиції, та змінами валютних курсів на ринку, описуєтьсяаналітичною моделлю:

DPV= (sp – s) · VP                                        (5.2)
де DPV — прибуток (збиток) від переоцінювання валютнихкоштів у зв’язку зі зміною валютного курсу; VP — валютна позиція банку; sp,s — прогнозований та поточний валютний курс відповідно.
Особливість моделіполягає в наявності чинника невизначеності, зумовленого прогнозами очікуванихзначень валютного курсу (sp). Прогнози справджуються з певноюймовірністю, тому введення в модель ймовірнісних характеристик (імовірністьтого, що валютний курс досягне прогнозованого значення) дозволяє проводитипоглиблений аналіз, порівнюючи кілька сценаріїв. У такому разі отримують двапоказники: ймовірність настання події та суму можливих втрат, яка з неюкореспондується [9, с.305].
В Україні діяльністькомерційних банків на валютному ринку регулюється Національним банком Україничерез ліцензування валютних операцій та установлення обов’язкових нормативів.
З метою обмеженнямаксимальних рівнів валютних ризиків для вітчизняних банків встановлено такінормативи відкритої валютної позиції:
1.        Норматив загальної відкритоївалютної позиції (Н13 — до 30%).
Розраховується яквідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку до капіталубанку:
Н13= Вп / К·100%,                                                             (5.3.)
де Вп — загальна відкритавалютна позиція банку за балансовими та позабалансовими активами тазобов’язаннями банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті(розрахунок проводиться за звітну дату);
К — капітал банку.
2.        Норматив довгої відкритоївалютної позиції в усіх іноземних валютах, що обчислюється як співвідношеннядовгої відкритої валютної позиції в усіх іноземних валютах у гривневомуеквіваленті до капіталу банку. (Значення нормативу не перевищує 20%.)
Н13-1 = Вд / К·100%,                                     (5.4.)
деВд — довга відкрита валютна позиція банку за балансовими та позабалансовимиактивами та зобов’язаннями банку за банківськими металами у гривневомуеквіваленті (розрахунок проводиться за звітну дату);
К —капітал банку.
3. Норматив короткоївідкритої валютної позиції в усіх іноземних валютах, який визначається якспіввідношення короткої відкритої валютної позиції в усіх іноземних валютах угривневому еквіваленті до капіталу банку. (Значення нормативу не перевищує 10%.)
Н13-2= Вк / К·100%,   (5.5)
деВк — коротка відкрита валютна позиція банку за балансовими та позабалансовимиактивами та зобов’язаннями банку за банківськими металами у гривневомуеквіваленті (розрахунок проводиться за звітну дату);
К —капітал банку.
Для прямого оцінюванняймовірних втрат банк може визначити очікуваний розмір збитку, спричиненийнесприятливою зміною валютного курсу. З цією метою практикується використаннядеяких припущень щодо потенційно можливої несприятливої зміни валютного курсу.І на основі припущення розраховуються втрати, які мав би банк, здійснившипереоцінку відкритої позиції за цим гіпотетичним курсом. Тоді розмірпотенційних збитків підлягає лімітуванню. Цей ліміт може бути виражений якабсолютна величина збитку чи як відсоток, наприклад від прибутку банку.
Для безпосередньоїоцінки потенційних збитків дуже важливо, щоб несприятливі зміни валютногокурсу, які використовуються у таких обчисленнях, не були «приблизними».
Слід зазначити, щопрогнозування поведінки валютного курсу — надзвичайно складний процес, адже навалютний курс має вплив велика кількість факторів. Визначення «правильного» несприятливогоруху курсу залежить від характеристик національної та іноземної валюти. Длябанків країн з твердою національною валютою оцінка несприятливої змінивалютного курсу може ґрунтуватися на аналізі статистичних даних минулихперіодів і побудові на їх основі прогнозів, як правило, короткостроковогохарактеру і з певним ступенем достовірності [3, с.314].
Imax = Li· Vi / 100,                                                 (5.6.)
де Imax —максимально припустимий вплив валютного ризику на прибуток банку;Li — ліміт відкритої валютної позиції для і-ївалюти;Vi — прогнозні зміни курсу і-ї валюти, %.
Для банків країн, демають місце серйозні та часті урядові інтервенції, оцінка потенційної змінивалютного курсу повинна враховувати, що курс буде часто і в значних розмірахкоригуватися. Банки, які містяться у країнах з перехідною економікою, можутьуправляти валютним ризиком, розглядаючи групу твердих валют як єдину. Тобторизик, який виникає від позицій у твердій валюті, що протистоїть позиції віншій твердій валюті, завжди буде меншим, ніж ризик від позиції у національнійвалюті, яка протистоїть позиції у твердій валюті. Особливо це має місце колизобов’язання у твердій валюті фінансують активи у національній валюті. Напрактиці така процедура спрощує управління позиціями в іноземній валюті, алеслід зазначити, що цей підхід не захоплює ризик, який виникає внаслідокперехрещення позицій, виражених у твердій валюті.
Часто перед банкамипостає проблема: чи потрібно і в яких обсягах треба проводити операції віноземній валюті для того, щоб не виникали додаткові ризики, пов’язані з цимиопераціями. Адже для багатьох банків ресурси, які потрібні для правильного управліннявалютним ризиком, недоступні. Вільний доступ до ринків ліквідних ресурсів даєзмогу банкам хеджувати позиції в іноземній валюті легко та ефективно,забезпечуючи основу для розумного управління ризиком. У таких умовах банкиможуть тримати відкриті валютні позиції для здійснення своїх операцій (надатиклієнтові позику чи прийняти депозит), оскільки вони мають можливість швидкозмінити ці позиції, якщо виникне потреба.
Хеджування можна розглядати як позицію,яку створюють для захисту дохідності вже існуючої позиції, тобто створення компенсаційноївалютної позиції. Ризик двох відкритих позицій визначається так:
/>,                          (5.7.)
де R — ризик двохвідкритих позицій;
X1 — обсягвідкритої позиції активу зі стандартним відхиленням дохідності S1;
X2 — обсягкомпенсаційної позиції зі стандартним відхиленням дохідності S2;
P12 —коефіцієнт кореляції дохідності активів.
Для того щоб визначити,яким же має бути обсяг компенсуючої позиції для хеджування, використовуютькоефіцієнт хеджування b, який дорівнює: b = Х2 / Х1.Отже, обсяг позиції для хеджування Х2 визначається за формулою:
Х2 = bХ1.             (5.8.)
Важливо знати, за якогозначення b ризик портфеля двох відкритих позицій буде мінімальним, тобтонеобхідно знайти оптимальний коефіцієнт хеджування. Він визначається за формулою:

B = S1 P12/ S2.   (5.9.)Це значення було знайдено у результаті розв’язкузадачі мінімізації виразу (5.7). Отже, формула (5.8) набуває вигляду:
Х2 = Х1S1 P12 / S2.                                      (5.10)
Якщо підставити цезначення у формулу для ризику портфеля (5.7), то отримаємо (після скорочення)значення ризику, яке відповідає оптимальному хеджуванню:
/>.                       (5.11)
Приклад 1. Коефіцієнткореляції курсів американського долара і російського рубля становив Р = 0,7,стандартне відхилення курсу російського рубля S1 = 0,006,американського долара S2 = 0,03. Який обсяг короткої позиції вамериканських доларах є оптимальним для хеджування довгої позиції 2 000 000російських рублів?
Щоб дати відповідь на цепитання скористаємося формулою (5.10):
Х2 = 2 000 000· 0,006 · 0,7 / 0,03 = 280 000.
Приклад 2. Якою буде міраризику курсової вартості портфеля, що складається з довгої позиції 2 000 000російських рублів і короткої позиції 280 000 американських доларів?
Відповідь знаходимо зформули (5.11):
/>

Формулу для розрахункувалютного ризику під час проведення окремої операції можна подати в такомувигляді:
R = (100 – R1)· (C + P / 360 · å(NiCI),                               (5.12)
де R — валютний ризик;
R1 — рівенькредитного ризику для активів та ризику ліквідності для пасивів;
P — процентна ставка заоперацією;
Nі —кількість днів в i-му періоді нарахування процентів;
C — відхиленняможливого курсу від існуючого на дату закінчення операції;
CI —відхилення ймовірного курсу від існуючого на дату перерахування процентів заопераціями [3, с.316].
Підсумовуючи викладеневище, можна визначити особливості розрахунку валютного ризику:
1.        Валютний ризик не існує для операцій, які проводяться в національнійвалюті.
2.        Рівень валютного ризику розраховується лише для строковихоперацій.
3.        Рівень валютного ризику розраховується як для активів, так і длязобов’язань банку. Для активів валютний ризик коригується на кредитний, а длязобов’язань — на ризик ліквідності.
На рівні фірми валютнийризик оцінюється по формулі:
Валютний ризик =exposure * «неочікуване» зміна обмінного курсу.
Термін exchange rateexposure буквально переводиться як «ступінь схильності фірми валютному ризику»і позначає, наскільки неочікувані зміни в обмінному курсі на одну одиницю змерения впливають на грошові потоки фірми за певний період часу.
Exposure = змінавартості фірми в домашній валюті / неочікувані зміни в обмінному курсі S наодну одиницю.
Відмінність поняттяrisk exposure від поняття risk укладається в тім, що, хоча фірма не має контролюнад даним ризиком, вона може вибирати ступінь своєї схильності йому. Наприклад,після розпаду БреттонВудской системи валютний ризик різко зріс і у відповідьбагато фірм знизили свою схильність (exposure) цьому ризику.
В аналітичних фінансахвикористовується й альтернативне визначення exposure:
Exposure = delta позиції* номинальная вартість позиції,
де
delta = %D вартістьпозиції в домашній валюті / %D в обмінному курсі S.
Delta показуєеластичність вартості активу / зобов'язання за обмінним курсом і вимірює процентнызміны у вартості активу / зобов'язання у відповідь на 1% зміни обмінного курсу.
Якщо delta > 1, тоце означає, що вартість активу / зобов'язання є більше чутливою до змінобмінного курсу, чим чиста позиція в іноземній валюті. Відповідно, delta
6. Характеристикаметодів управління валютним ризиком
Кожний суб'єкткерування обирає конкретний спосіб управління валютними ризиками залежно відспецифіки своєї діяльності, обраної маркетингової стратегії. Більшість з нихпроводить селективне управління валютним ризиком, тобто страхування лишенеприйнятних ризиків і врахування конкретних ситуацій. Переважно використовуютьтак звані внутрішні та зовнішні методи управління рівнем валютних ризиків.
Внутрішні методиуправління валютним ризиком являютьсобою, міри по запобіганню виникненню валютного ризику, тобто засобипревентивного характеру. До внутрішніх належать такі методи, як прискорення та(або) уповільнення платежів не лише для іноземних партнерів, а й у межахкраїни; вибір валюти для кожної конкретної товарної чи фінансової операції.
Серед найбільш частовикористовуваних “внутрішніх” методів управління валютним ризиком слід перш завсе відмітити прискорення і уповільнення плетежів в іноземній валюті як в повідношенню зовнішніх партнерів ТНК, так і в середині монополістичної групи (такназвані операції “лідз енд легз”). Змінюючи режим платежів між материнською ідочірними компаніями, можна добитись суттєвого зниження ризику.
Ще більш важливим івідносно довгостроковим “внутрішнім” методом управління валютним ризиком єправильний вибір валюти відфактурування товарної операції. Оптимальний варіант– використання національної валюти, так як ризик в цьому випадку повністюзникає. Але на практиці добитись цього досить складно. Наприклад, в США внаціональній валюті відфактуровується 98% експорту і 85% імпорту, в Японії – 29і 3, в Великобританії – 76 і 30%.
Корпорації в ціляхвнутрішньофірмового планування віддають перевагу використанню стабільноївалюти, хоча дане питання тісно пов’язане з вибором країни постачальника абопокупця, з тим, в якій ролі виступає корпорація (продавцем або покупцем). Вдовгостроковому плані захист від валютного ризику тісно пов’язаний з активноюцільовою політикою корпорації, зокрема з можливістю включення валютного ризикуабо вартості страхування в ціни товарів що реалізуються. З іншого боку, падіннязовнішньої конкурентоспроможності товарів із-за підвищення курсу національноївалюти може поставити вимогу зниження цін, а в кінцевому випадку і витратвиробництва. Такий метод управління валютним ризиком зачіпає різноманітністорони виробничої і побутової діяльності корпорації.
Продовжуютьвикористовуватись різні види застережень в якості засобу захисту від коливанькурсів. Наприклад, може обумовлюватись автоматична зміна ціни товару при змініна якусь фіксовану величину валютного курсу або його середньозваженого індексу.Зрозуміло, що такий метод вигідний тільки одній стороні угоди і інша сторонавідказується включати в контракт умови про застереження. Тому значеннязастережень як методу управлйння валютним ризиком поступово зменшується.
Велике значення маєвдосконалення системи управління ліквідністю корпорацій. Чіткий облік,планування і прогнозування грошових потоків, послідовне скорочення ризиковихперіодів і сум під ризиком, підвищення ефективності і відповідальностіуправлінського апарату, оптимізація процесу прийняття рішень дозволяють суттєвознизити ризик валютних втрат.
Зовнішні методи управління валютними ризиками здебільшого є банківськими, оскількиґрунтуються на різноманітних інструментах банківської діяльності. З метоюзменшення валютних ризиків банківськими методами найчастіше використовують таківалютні операції, як форвардні, ф'ючерсні, опційні, хеджування (страхуваннявалютних ризиків) тощо. На наш погляд, певний інтерес становить форфетування(ризик форфетування). Під час цієї операції форфетер бере на себе всі ризикиекспортера без права регресу.
Водночас форфетування єформою трансформації комерційного кредиту в банківський. Це дає свої переваги,бо крім можливого зниженння рівня ризику:
        спрощуються балансовівзаємовідносини можливих зобов'язань, тобто знижується частина дебіторськоїзаборгованості;
        поліпшується (хоча бтимчасово) стан ліквідності, що підвищує ймовірність подальшого зміцненняфінансової стійкості завдяки одержанню продавцем готівки;
        зменшуються втрати,пов'язані лише з частковим державним або приватним страхуванням або можливимутрудненням із ліквідністю, яке майже завжди виникає в період пред'явленнязастрахованих раніше операцій;
        знижується або навіть зникаєзовсім ризик, пов'язаний з коливаннями відсоткових ставок, курсовим коливаннямвалют та зі зміною фінансової стійкості боржника;
        відсутні ризики та витрати,пов'язані з діяльністю кредитних органів і визискуванням грошей за векселями таіншими платіж ними документами. Проте форфетування не можна використовуватизавжди і скрізь. Це лише один із способів зниження рівня ризику.
Дуже важливою є система диверсифікаціїризиків за фінансовими інструментами, кодами валют, географічними регіонами,контрагентами. Сама диверсифікація реалізується через упровадження доситьскладної системи обмежень (або лімітів). Так, більшість фінансових структур підчас роботи на світовому валютному ринку дотримується встановлення:
  загальних лімітів відкритої валютної позиції;
  лімітів відкритої позиції за кодами валют, групами валют та банківськимиметалами;
  лімітів на контрагентів та певні географічні регіони;
  денних лімітів (тобто лімітів на термін роботи банківськогоробочого дня);
  нічних лімітів (установлюється, як правило, на обсяги відкритихвалютних позицій у часи роботи поза межами банківського робочого дня).Зауважимо, що система нічних лімітів значно жорсткіша за систему деннихлімітів. І це зрозуміло, оскільки здійснюється поправка на можливінепередбачувані події фінансового ринку поза межами банківського робочого дня;
  лімітів на кожного валютного дилера;
  лімітів «стоп лос», спрямованих на закриття відкритих валютнихпозицій, у разі несприятливого руху валютних курсів;
  лімітів на роботу з похідними фінансовими інструментами (за видомінструменту, кодами та групами валют, дилерами, контрагентами та ін.)[8, с.353].
Крім лімітів у світовій практицізастосовуються такі методи зниження валютних ризиків:
        взаємний залік купівлі-продажу валюти по активу і пасиву, такзваний метод «метчінг», де за допомогою відрахування надходження валюти зрозміру її відтоку банк має можливість впливати на їхній розмір і відповідно насвої ризики.
        використання методу «неттінга», що полягає в максимальномускороченні кількості валютних операцій за допомогою їх укрупнення. З цією метоюбанки створюють підрозділи, що координують надходження заявок на купівлю-продажіноземної валюти.
        придбання додаткової інформації шляхом придбання інформаційнихпродуктів спеціалізованих фірм у режимі реального часу валютних курсів, щовідображають зміни і останню інформацію.
        ретельне вивчення й аналіз валютних ринків.
Методи страхуваннявалютних ризиків — це фінансові операції, щодають змогу або майже повністю, або частково ухилитися від ризику збитків, яківиникли в зв'язку з очікуваною зміною валютного курсу, або одержатиспекулятивний прибуток, що грунтується на сприятливій зміні. До таких методівстрахування, хеджування (від англ. hedge— огороджувати) можна віднести:
1.  структурне балансування(активів і пасивів, кредиторської та дебіторської заборгованості);
2.  зміну терміну платежу;
3.  форвардні угоди;
4.  операції типу «своп»;
5.  опційні угоди;
6.  фінансові ф'ючерси;
7.  кредитування та інвестуванняв іноземній валюті;
8.  реструктуризацію валютноїзаборгованості;
9.  паралельні кредити;
10.     лізинг;
11.     дисконтування вимог віноземній валюті;
12.     «валютні кошики»;
13.     здійснення філіаламиплатежів у «зростаючій» валюті;
14.     самострахування.
Треба мати на увазі, щометоди 2—6 та 11 застосовуються для короткострокового хеджування, тоді якметоди 7—10, 13 і 14 — для довгострокового страхування ризиків. Методи 1 та 12можуть успішно використовуватися в усіх випадках. Зауважимо, що методи 9 і 13,в принципі, доступні лише тим компаніям чи банкам, які мають зарубіжні філії.Треба сказати, що застосування деяких із цих методів («своп», «опціон»,«ф'ючерс» тощо) ще не досить активно використовується в умовах України черезнедосконале законодавство та нерозвиненість ринкових структур. У зв'язку з цимми розглянемо лише деякі з них — ті, що зустрічаються у нашій комерційнійпрактиці.
Сутність основних методівхеджування зводиться до того, щоб здійснювати валютно-обмінні операції переднесприятливою зміною курсу, або компенсувати збитки від подібної зміни зарахунок паралельних угод з валютою, курс якої змінюється в протилежномунапрямі. Хоча можливі й дещо інші варіанти.
1. Структурнебалансування полягає у бажанніпідтримувати таку структуру активів і пасивів, яка дасть змогу перекрити збиткивід зміни валютного курсу прибутком, одержаним від цієї самої зміни за іншимипозиціями балансу. Інакше кажучи, подібна практика зводиться до намаганнядістати максимально можливу кількість «закритих» позицій, мінімізувавши такимчином валютні ризики. Але оскільки мати «закритими» всі позиції не завждиможливо та розумно, то слід бути готовими до негайних акцій зі структурногобалансування. Наприклад, якщо підприємство чи банк очікує, що відбудуться, звеликою ймовірністю, значні зміни валютних курсів в результаті девальваціїгрошової одиниці, то йому потрібно негайно конвертувати вільну готівку у валютуплатежу. А якщо ж говорити про співвідношення між різними іноземними валютами,то в такій ситуації, окрім конверсії «спадної» валюти в надійнішу, можназдійснити, скажімо, заміну цінних паперів, деномінованих у «хворій» валюті, нанадійніші фондові цінності.
Одним із найпростіших іводночас досить поширених способів балансування є приведення у відповідністьвалютних потоків, що відбивають доходи та витрати. Щоразу, укладаючи угоду, якапередбачає одержання або, навпаки, виплату іноземної валюти, підприємство чибанк повинні намагатися зупинити свій вибір на тій валюті, яка допоможе закрити(повністю або частково) наявні «відкриті» валютні позиції.
2. Зміну термінуплатежу звичайно називають тактикою«Лідз енд легз» (leads and legs— попередження та відставання). Вона полягає уманіпулюванні термінами здійснення розрахунків, що застосовується тоді, колиочікуються різкі зміни курсів валюти ціни або валюти платежу. До числанайуживаніших форм такої тактики належать: дострокова оплата товарів та послуг(у разі сподіваної апреації, тобто підвищення курсу валюти платежу) або,навпаки, затримка платежу (якщо передбачається депреація, тобто падіння курсу);прискорення або сповільнення репатріації прибутків, погашення основної сумикредитів і виплати відсотків та дивідендів; регулювання одержувачем інвалютнихкоштів, термінів конверсії виручки в національну валюту тощо.
3. Форвардні угоди є, напевне, найчастіше застосовуваним методом хеджування (узв'язку з чим іноді під хеджуванням розуміють самі лише форвардні операції зістрахування валютних ризиків), що має на меті уникнення ризиків, пов'язаних зопераціями купівлі-продажу іноземної валюти і передбачає її поставляння встроки понад два дні. Найчастіше строками для такого типу угод є один — три абошість місяців (хоча, як уже зазначалося, терміни таких угод можуть сягатикількох років). Сутність форвардної угоди, з погляду можливості страхування,полягає в тому, що імпортер, який побоюється підвищення курсу валюти платежу,має право заздалегідь звернутися до банку та купити цю валюту з терміномпоставляння, наближеним до терміну платежу.
Окрім простоїфорвардної угоди (так званого «аутрайт» —outright) до цього різновиду можнавіднести й складнішу угоду — «своп».
4. Операції типу «своп»полягають у купівлі іноземної валюти на умовах «спот» з наступноюоберненою операцією на умовах «форвард». У результаті таких угод банки купуютьвалюту, необхідну для міжнародних розрахунків, і диверсифікують свої валютнірезерви, зберігаючи валютні позиції «закритими». Можливі й інші комбінації.
5. Опціон є видом контракту, згідно з яким покупець має право протягомпевного терміну або купити за фіксованою ціною обумовлену суму іноземної валюти(опціон типу «кол» — call), або продати її (опціон «пут» — put). Власник опціонуприймає рішення про те, скористатися чи ні наданим йому правом, залежно віддинаміки валютних курсів. У всіх випадках ризик, якому піддається власникопціону, попередньо обмежений ціною опціону, а виграш теоретично необмежений іна практиці буває досить значним. Хеджування методом опційних угодвідрізняється від операції «форвард» тим, що за підприємством або банкомзберігається право вибору, яке підвищує ефективність операції.
6.Фінансові ф'ючерсиявляють собою угоди, по яких одна зі сторін зобов'язується купити (продати)валюту по заздалегідь обумовленій ціні. Ф'ючерси мають деякі відмінності відфорвардних і опціонних угод. Від опціону ф'ючерс відрізняється тим, що:по-перше, висновок ф'ючерсного контракту не є актом купівлі-продажу, по-друге,розрахунок по закінчення строку контракту обов'язковий. У випадку з фінансовимиф'ючерсами мова йде не стільки про виконання контракту тією або іншою стороною,скільки про хеджування й використання з вигодою для себе змін на ринку.
Однак головноювідмітною рисою фінансових ф'ючерсів є те, що ф'ючерсні операції відбуваютьсятільки на валютній біржі між дилерами, що діють за вказівкою клієнтів. Яктільки угода укладена в операційному залі між двома торговцями, все подальшебере на себе сама біржа й таким чином, вона стає посередником. Тобто біржа єпостачальником або продавцем для кожного покупця в операційному залі йодержувачем (покупцем) для кожного продавця.
Система гарантій,надаваних біржею, що бере на себе відповідальність за врегулювання контрактівна відповідний розрахунковий день, стає ще більш надійної в чинність існуваннясистеми маржі (гарантійного внеску). Система маржі забезпечує покриттябудь-яких дефіцитів, що утворяться при переоцінці, за рахунок гарантійноговнеску, що повинен бути внесений до здійснення угоди. Депонуваннязастави звичайно провадиться в розмірі 20% від суми угоди.
7. Кредитування йінвестування в іноземній валюті також може бути використано, крім інших цілей,для довгострокового страхування від валютних ризиків. Наприклад, якщо яка-небудькомпанія, згідно з укладеним контрактом, повинна одержати через рік певну сумуу валюті, курс якої може впасти, то їй варто звернутися за позичкою в тій жевалюті й почати використовувати отримані кошти як продуктивний капітал.Природно, що величина відсотка, що сплачується, не повинна перевищуватиочікуваного рівня падіння курсу. Можливе використання аналогічної техніки йплатником. Якщо компанія, навпаки, повинна виплатити за контрактом певну суму увалюті, курс якої може вирости, то можна здійснити наступний ланцюжок операцій:
Одержати позичку внаціональній валюті під певний відсоток.
Придбати на неїнеобхідну «валюту платежу» і помістити її на банківський депозит підтрохи менший відсоток.
Продати на умовах«форвард» суму, що належить для виплати банківського відсотка поцьому депозиті.
Виручену від угоди«форвард» суму в національній валюті направити на погашення відсотківпо спочатку взятій позичці.
Зняту з депозитуосновну суму раніше придбаної «валюти платежу» перевести в рахунокоплати боргу за контрактом.
Основну величинузаборгованості по позичці й
частину, що залишилася,процентних платежів покрити за рахунок раніше запланованих доходів.
Така техніка операційзастосовна лише у випадку, якщо ставки на ринку «форвард» занадтовисокі в порівнянні з величиною позичкового відсотка. Разом з тим необхіднопам'ятати, що валютні операції типу «форвард» також, як і іншіпозабалансові валютні операції, тісно пов'язані з ризиком кредитування.Величина цього ризику не залежить від номінальної вартості цієї угоди, а тількивід суми обміну валютного контракту по дійсній ринковій ціні у випадку, якщоодержувач кредиту не виконає свої зобов'язання.
Головним елементом, щовизначає ціну обміну контракту є нестійкість обмінного курсу в період дії«форвардного» контракту. Ніж довше цей період, тим більше ризикнеплатоспроможності партнера. Невиконання зобов'язань однієї зі сторін можепривести до збитків по основній сумі або дорогих судових розглядах. Якщо виннасторона не зможе виконати свої зобов'язання, то валютний ризик однаково прийдепокривати на ринку за діючим курсом. А, отже, можливі подальші збитки пристрахуванні відкритих позицій.
8. Реструктуризаціявалютної заборгованості вживає в тому випадку, якщо є певна заборгованість в«зростаючій» валюті (наприклад, фунт стерлінгів), погашення якоїпередбачалося за рахунок майбутніх надходжень валюти, курс якої виявляєтенденцію до зниження (долар США). У такому випадку варто зайняти«овердрафт» (тобто, понад залишки по своєму валютному рахунку) — відповідну суму в доларах (яка буде повернута за рахунок очікуванихнадходженні) і негайно обміняти її на ринку «спот» на фунтистерлінгів, якими й погасити відповідну суму заборгованості в цій валюті. Сумаборгу при цьому не зміниться, але поміняється його структура. Тепер вона будевиражатися в тій же валюті, що й дебіторська заборгованість. Реструктуризаціявалютної заборгованості повністю усуває валютний ризик.
9. Для того, щобзастрахуватися або уникнути валютного ризику банки, так само як і нефінансовікомпанії, можуть здійснювати паралельне кредитування один одного. Паралельнікредити, у яких дві сторони у двох різних країнах погоджуються надатирівновеликі кредити з однаковими строками погашення, але виражені у відповіднихвалютах (частіше — національних), місцевому позичальникові, зазначеномуіноземною стороною. По своїй суті, такого роду позички можуть розглядатися якугода «своп» з покупкою валюти на умовах «спот» іодночасним продажем «форвард». Однак, сам період хеджирования може бутибільше тривалим, чим це можливо здійснити на ринку «форвардних» угод.На відміну від паралельних кредитів, «свопи» не включають платіжвідсотків.
10. Операція лізинг такожможе виконувати функції страхування від валютних ризиків, якщо орендодавець іорендар перебувають у різних країнах. Лізинг може виявитися більше вигідним,чим просте придбання встаткування в кредит, тому що у випадку несприятливоїзміни курсів валют орендар може перервати контракт лізингу або перескласти йогона нових умовах. Для цього, необхідно відразу укласти подібний контракт наумовах платежу «ан балур», тобто із правом продовження оренди, щобвідстрочити відшкодування «по балуру».
11. Дисконтуванняплатіжних вимог в іноземній валюті, якеможна розглядати як різновид дисконту векселів, являє собою переуступку банкуправа зажадання заборгованості в іноземній валюті замість за негайну виплату банкомвідповідної суми в національній /або іншій іноземній/ валюті. Подібні операціїназиваються угодами " а-форфе" (франц.-цілком, загальною сумою) абофорфетуванням. На відміну від факторингових операцій, у цьому випадку банкздобуває векселя на всю суму й на повний строк, а також бере на себе всікомерційні ризики (включаючи валютний ризик і ризик неплатоспроможності) безправа регресу (обороту) цих векселів на колишнього власника.
Відмінність відтрадиційного обліку векселів полягає в тому, що форфетування застосовуєтьсязвичайно при поставках устаткування на великі суми, із тривалою розстрочкоюплатежу (від півроку до 5-7 років) і припускає гарантію або аваль банку.
Крім угод «а — форфе», дисконтування може здійснюватися й іншими способами, що маютьпевні відмінності (наприклад, право регресу або спеціальний знижений валютнийкурс). Хеджування в такому випадку, буде укладатися в тім, що експортер можеодержати суму боргу за погодженим курсом, не побоюючись його падіння до моментуплатежу. Для нього збитки будуть обмежені величиною знижки, що він даєфорфетеру (банку).
12.«Валютнийкошик» являє собою набір валют, узятих у певних пропорціях. У такий кошик,якщо метою її використання є хеджування, підбираються валюти, курси якихзвичайно «плавають» у протилежних напрямках, взаємно врівноважуючинаслідку свого «плавання», роблячи сукупну вартість всієї«кошика» більше стабільної. Як приклад можна назвати традиційні" валюти-суперниці": долар, фунт стерлінгів, німецька марка і йена. Можливій інші варіанти, у які може входити ЕКЮ (Європейська* валютна одиниця), щоскладається з валют країн — членів ЄЕС, чия стабільність забезпечуєтьсянаявністю певних зобов'язань цих країн по підтримці меж коливань курсів своїхвалют.
Хеджування здійснюєтьсяшляхом включення в торговельний або кредитний договір «мультивалютногозастереження», відповідно до якого сума грошового зобов'язанняперераховується залежно від зміни курсового співвідношення між валютою платежуй відповідною «валютним кошиком». «Кошик» як метод вимірусередньозваженого курсу валюти платежу стосовно певного набору інших валютзнижує ймовірність різкої зміни суми платежу. При цьому, з погляду валютногоризику, обоє контрагента виявляються в рівних умовах.
Чисто технічнозастереження укладається в тім, що в контракті фіксуються вартість«валютного кошика» в «валюті ціни» і передбачається змінасуми фактичного платежу пропорційно зміні цього співвідношення на день платежу.
13.Здійснення філіямиплатежів в «зростаючій» валюті.
Здійснення закордоннимифіліями платежів у валюті, курс якої може вирости, по суті, означає лишеперенесення валютного ризику. Проте це має сенс, коли в країні місцезнаходженняіснують більше сприятливі можливості хеджування (розвитий валютний ринок, щощадить система оподатковування валютних доходів; наявність банків, що маютьдосвід здійснення валютних операцій і т.п.).
14. Самострахування.Всі валютні операції вимагають на певному етапі відповідної страхової валютноїквоти для функціонування розрахункової системи (англ. Clearing system), томущо, кожне переміщення (рух) коштів несе в собі елемент ризику. У деякихвипадках, цей ризик охоплює повну вартість контракту «спот» або«форвард». Хоча доступні кошти безпеки можуть зменшити ризикрозрахунків, однак, вони не в змозі виключити його повністю. Тому банкам, якітільки починають свою діяльність, необхідно пам'ятати, що проведеннярозрахунків являє собою потенційне джерело кредитного ризику. Тому, кошти, якібудуть проходити через систему розрахунків, страхуються по більше високихлімітах [13, с.133].
Крім цього, ризикрозрахунків може бути віднесений до повної суми валютного контракту, якщо квотирізних валют надходять у розрахункову систему в різні тимчасові періоди.Сторона, що здійснює платежі в першому тимчасовому періоді несе певний ризик,що охоплює всю суму угоди, до моменту здійснення платежів партнером в іншомутимчасовому періоді.
Ризик розрахунківназивають ще ризиком «HERSTATT», маючи через назва одного німецькогобанку, що не виконав своїх зобов'язань і «прогорілого» в 70-е роки врезультаті недооцінки даного типу ризику… А саме, він прийняв кошти вєвропейському тимчасовому періоді перед виконанням необхідного платежу вамериканських доларах у більше пізньому тимчасовому періоді.
Хеджування, позначене вцьому пункті, можна назвати самострахуванням, що застосовується банком іпідприємством незалежно або паралельно іншим описаним вище методам хеджування.Таким чином, самострахування укладається в тім, що величина можливого збиткувід зміни валютного курсу заздалегідь включається в ціну контракту (якщо цедозволяє кон'юнктура ринку) і використовується для утворення страхового фонду.
Керування ризикомперекладу, або бухгалтерським ризиком, укладається у впливі на баланс банку (аособливо на стан акціонерного капіталу) шляхом зміни вартості активів іпасивів.
Основна стратегіяхеджування бухгалтерського ризику полягає в тому, щоб максимально скоротитиобсяг активів, які виражені в тій валюті, падіння вартості якої очікується вдоступному для огляду майбутньому, і створити пасиви в цій валюті. Для валют,ріст курсу яких очікується, дії будуть прямо протилежними.
Зв'язок банку зхеджуванням виявляється подвійним чином, оскільки, з одного боку, банк, як ібудь-яка інша комерційна компанія, може застосовувати описані щойно методистрахування валютних ризиків у повсякденній практиці своєї фінансовоїдіяльності, пов'язаної з управлінням власними валютними ресурсами, а з іншого —хеджування здебільшого є тією послугою, яку банки пропонують клієнтам.Насамперед, може йтися про консультування клієнтів з питань страхових ризиків,тобто про відповідальний, складний і багатоетапний процес. Як звичайнопідкреслюють експерти, важко показати своїм клієнтам, що не існує жодногопростого «золотого правила» або магічної формули і що валютні операціїпотребують систематичного аналізу кожного кроку і цілого процесу прийняттярішень. Власне тому і є доцільним використання адекватного інструментаріюризикології та побудова математичних моделей.
Поетапно відповіднаробота може будуватись таким чином:
        визначити всі типи валютнихризиків, на які може наражати
        ся компанія (або банк);
        оцінити можливі обсягизбитків (з урахуванням прогнозів динаміки валютних курсів) для прийняття рішенняпро доцільність витрат на хеджування;
        розглянути можливістьухилення від валютного ризику в найпростіші способи типу «лідз енд легз» абоукладанням зустрічного контракту на продаж (купівлю) деяких товарів за ту самувалюту;
        якщо все ж таки існує потребав складніших формах хеджування, визначити, чи доцільно забезпечуватистрахування всіх 100% можливого ризику, чи можна обмежитися якоюсь їх частиною;
        вибрати найприйнятніше вданому разі хеджування та визначити дату або певні події на валютному ринку, змоменту настання яких операція хеджування має бути здійснена.
Але від звичайнихконсультантів банки відрізняються тим, що вони не лише дають поради зістрахування валютних ризиків, а й безпосередньо виконують потрібні операції. Цестосується насамперед валютних операцій типу «форвард», «своп», опціонів іфінансових ф'ючерсів. У зв'язку з цим банкам доводиться часто брати на себеризик зміни валютного курсу в несприятливому напрямку. Природно, що, як ібудь-яка комерційна компанія, банк прагне уникнути надлишкових і надмірунебезпечних ризиків, тобто виконує такі операції лише з надією одержатиприбуток за умови допустимого ступеня ризику.
Ще одним методомуправління валютним ризиком є аналіз змін курсів валют. Такий аналіз буваєфундаментальним і технічним.
Фундаментальний аналіззміни курсів валют заснований на припущенні, що основні зміни курсіввідбуваються під дією макроекономічних чинників розвитку економіккраїн-емітентів валюти. Аналітики, що прираховують себе до фундаменталістів,уважно відслідковують базові показники макроекономічного розвитку окремих країні прогнозують зміни курсів валют у довгостроковій перспективі.
Технічний аналіззаснований на положенні про те, що макроекономічні показники в короткостроковійі середньостроковій перспективі мало відбиваються на змінах курсів валют.Більше того, курси валют можна з винятковою точністю прогнозувати тільки задопомогою методу технічного аналізу, основою якого є математична система.Технічний аналіз простежує тенденцію коливань курсів валют і дає сигнали докупівлі та продажу.
Найпростіший методуникнення валютних ризиків – фіксування експортером своїх цін у національнійвалюті. Проте можливо лише для експортерів у країнах з твердими, тобто вільноконвертованими валютами, і за умови, що покупець погодитись на це.
Для експортерів країн знеконвертованими валютами даний підхід нереальний.
Тому вони змушеніназивати свої ціни у прийнятій для них та їх банків твердій валюті.
Зрозуміло, що у час,коли імпортер зацікавлений, щоб ціна в перерахунку на національну валюту буланаскільки можна нижчою, експортер робить все можливе, щоб залишити її на вищомурівні.
Тому імпортер надаєперевагу тій валюті, курс якої, на його погляд, з дня підписання контракту домоменту платежу буде падати, а експортер, зі свого боку, зацікавленийзафіксувати ціну в валюті, за якою у перспективі може сформуватися тенденція допідвищення курсу.
Коли виникає валютнийризик? Переважно з моменту підписання будь-якого контракту, в якому цінавстановлена не у національній валюті, або навіть раніше, з моменту наданнякомерційної пропозиції з такою ціною.
Ризик для експорту – цепадіння курсу закордонної валюти з моменту одержання (або підтвердження)замовлення на одержання платежу і під час переговорів.
Ризик для імпортера –це підвищення курсу закордонної валюти у відрізок часу між датою підтвердженнята днем платежу.
Провести аналізімовірностей цих ризиків дають змогу наступні заходи.
1. Фіксування ціни унаціональній валюті або завчасне встановлення курсу закордонної валюти стосовнонаціональної. Це означає внесення у контракт умов про те, що курс даної валюти,наприклад курс долара, якщо ціна зафіксована у доларах, щодо курсу валютиекспортера на поточний день такий, що цей розрахунковий курс залишається в силідля перерахунку в день платежу. Хоча ціна у контракті (в нашому прикладі)зафіксована у доларах, проте покупець ризикує через зміну курсу, якщо вінзмінюється не на його користь. Необхідно також проаналізувати і той момент, щотака можливість існує лише для експортерів у країнах, де працює валютна біржа.
2. Взаємопов’язанняризиків експорту або імпорту з таким розрахунком, щоб сума всіх вимог тазобов'язань збігалася в одній і тій же валюті. Цей метод широко використовуютьфірми, що купують сировину на міжнародному ринку в доларах, де ціни на їхпродукцію також конвертуються у доларах. Це значною мірою дає змогу їм уникнутивалютного ризику.
3. Одержання вигіднихумов від своїх національних банків. У багатьох країнах Західної Європи експортстимулюють тим, що спеціалізовані банки не лише надають експортерам вигіднийкредит, а й здійснюють страхування експортерів від валютних ризиків.
4. Укладанняспеціальних термінових валютних угод з банками. Зупинимось детальніше на ційоперації, що дає змогу експортерові (або імпортерові) завчасно зафіксуватикурс, який слід очікувати на день платежу і тим самим застрахувати себе відйого коливань.
Для імпортера такаоперація дає можливість у своїх розрахунках керуватися надійнішими даними і,більше того, застрахувати себе від підвищення курсу, а також ревальвації абодевальвації національної валюти.
Якщо банки вважають, щокурс валюти, в якій встановлена або планується бути встановленою ціна уконтракті, буде підвищуватися з дня платежу, то вони стануть вимагати надбавкудо курсу на день укладання угоди.
І навпаки, коли банкирозраховують на падіння курсу даної валюти до дня платежу, то різниця міжкурсом на день укладання угоди з банком і зафіксованим курсом буде негативною.
У практиці фінансовихвзаємовідносин країн Західної Європи використовують термінові валютні угоди,які укладають по телефону або за допомогою інших засобів зв’язку, а вже пізнішепідтверджують у письмовій формі. При цьому банки укладають угоди лише зфірмами, що мають хорошу репутацію [10, с.318].
Якщо партнер з різнихпричин у день платежу не в стані виконати контракт з банком, тоді залишаєтьсявикористати такі можливості:
– якщо термін платежупродовжити на деякий час, то можна продовжити і відповідну валютну операцію збанком на цей же термін. Однак залежно від динаміки курсу іноземної валютибанки вимагають відповідних знижок або надбавок;
– якщо угода, за якоюпартнер здійснює з банком термінову валютну операцію, взагалі не буде виконанато партнер банку зобов'язаний купити або продати дану іноземну валюту забіржовим курсом за два дні до настання заздалегідь встановленого дня платежу тапровести розрахунок з банком за наперед зафіксованим курсом.
7.        Валютні ризики експортерівта імпортерів
Короткострокові змінивалютних курсів є наслідком постійних щоденних коливань, обумовлених частоюзміною попиту та пропозиції на ту чи іншу валюту. Оскільки обсягизовнішньоекономічних операцій, у тому числі і торгових, постійно ростуть, асвітовий валютний ринок функціонує цілодобово, такі тимчасові коливання єнеминучими, що стає постійним джерелом валютного ризику. Крім того,підприємства і банки, що працюють на валютному ринку, можуть перетерплювати івід цілеспрямованих валютних спекуляцій, досвід яких має вже й Україна. Томувизначення характеру і розмірів валютних ризиків, а також їхнє запобігання стаєоднією з досить актуальних проблем здійснення експортно-імпортних операцій іміжнародних фінансових розрахунків.
При відноснійстабільності внутрішніх і зовнішніх цін коливання валютного курсу національноївалюти відбивають зміну відносних цін, тобто зміну конкурентноздатностітоварів. Здешевлення (підвищення курсу) національної валюти приводить до того,що товари, вироблені в даній країні, на закордонних ринках будуть дешевими, аіноземні товари на національному ринку – дорожче. Це означає, що підвищеннякурсу національної валюти сприяє збільшенню обсягів експорту і скороченнюобсягів імпорту, а зниження курсу (подорожчання) національної валюти, навпаки,сприяє збільшенню обсягів імпорту і скороченню обсягів експорту.
Експортер, що одержуєіноземну валюту за проданий товар, програє від зниження курсу іноземної валютистосовно національного, тоді як імпортер, що здійснює оплату в іноземнійвалюті, програє від підвищення курсу іноземної валюти стосовно національного.
Невизначеність вартостіекспорту в національній валюті, якщо рахунок на нього оформляється в іноземнійвалюті, може стримувати експорт, тому що виникають сумніви в тім, щоекспортовані товари в кінцевому рахунку можна буде реалізувати з прибутком.Невизначеність вартості імпорту в національній валюті, ціна на який встановленав іноземній валюті, збільшує ризик втрат від імпорту, тому що в перерахуванніна національну валюту ціна може виявитися неконкурентною. Таким чином,невизначеність обмінного курсу може перешкоджати міжнародній торгівлі.
Може здатися, щоневизначеність прибутковості експортних операцій, коли товари оцінюються віноземній валюті, можна перебороти, якщо призначити ціну в базовій національнійвалюті компанії-експортера. Однак це усього лише перенесе валютний ризик наімпортера, що у наслідку зволіє мати справу з постачальниками, готовимиоформляти рахунки у валюті країни-імпортера. Крім того, знецінення іноземноївалюти, що підриває доходи від експорту товарів у перерахуванні на національнувалюту, супроводжується підвищенням курсу національної валюти і приводить дозростання ціни експорту в іноземній валюті, що знижує йогоконкурентноздатність. Особливо руйнівний ефект буде в умовах попиту, чуттєвогодо змін ціни.
Головним факторомвиникнення прямого економічного валютного ризику є майбутні експортно-імпортнідоговори чи валютні операції. Після підписання договору (укладення контракту) ідо настання терміну оплати згідно договору економічний валютний ризиктрансформується в операційний.
Усереднений ризикхарактеризує можливість виникнення збитків, пов'язаних зі зниженнямконкурентноздатності компанії в порівнянні з іноземними товаровиробниками йекспортерами в зв'язку зі зміною валютних курсів, високою валютною собівартістюі відносно низькими цінами на вироблену продукцію.
Наприклад, на світовомуринку домінують два виробники компресорного устаткування – Україна і Росія.Продукція здебільшого експортується, а тому оцінюється в доларах США. Якщозміни курсу долара до гривні і до російського карбованця будуть пропорційнооднакові, то конкурентноздатність товаровиробників залишиться відносностабільною: зі зниженням курсу долара одночасно і до гривні, і до російськогокарбованця конкурентноздатність товарів на світових ринках підвищується, і цебуде вигідно обом країнам. У випадку такого ж підвищення курсу долара (іодночасного зниження курсів гривні і російського карбованця)конкурентноздатність товарів двох країн між собою залишиться відноснонезмінною, але доходи від продажу, виражені в доларах США, зменшаться.
Якщо ж курс гривніпідвищиться на більший відсоток, ніж курс російського карбованця, конкурентніцінові переваги будуть на боці українського експортера; якщо навпаки – то набоці російського. У даному прикладі підвищення чи зниження ціновоїконкурентноздатності товаровиробників буде залежати, крім зміни курсу долара,ще і від зміни курсового співвідношення між гривнею і російським карбованцем. Увипадку підвищення курсу гривні щодо російського карбованця цінові перевагибудуть на боці російського експортера компресорного устаткування, у випадкузниження – навпаки.
Вибір валюти дляздійснення розрахунків можна розглядати як своєрідний метод страхування ризику.Оптимальним було б використання національної грошової одиниці, оскільки прицьому валютний ризик практично відсутній. Але на практиці ця проблемазважується по-різному. Так, наприклад, у США 98% експорту і 85% імпортуоцінюються в доларах США. В Англії у фунтах стерлінгів розрахунки ведутьсятільки при 76% експорту і 30% імпорту, а в Японії в ієнах оцінюються тількилише 29% експорту і 3% імпорту. Останнім часом у країнах – членах ЄС навітьсеред дрібних підприємців і приватних осіб значного поширення придбалирозрахунки в ЄВРО.
Загальним правилом виборувалюти розрахунків є орієнтація експортерів на сильну валюту, тобто таку,купівельна спроможність якої щодо національної грошової одиниці підвищується, аімпортерів – на слабку валюту, купівельна спроможність якої має тенденцію дозниження.
Якщо ціни в іноземнійдержаві підвищуються швидше, ніж на внутрішньому ринку, але курс іноземноївалюти знижується в розмірі, меншому, ніж це обумовлено різницею в рівняхінфляції, то іноземна валюта переоцінена (її курс завищений). У цьому випадкувигідний експорт товарів з національної держави.
Валютне застереження — умова в міжнародному контракті, що обмовляє перегляд суми платежу пропорційнозміні курсу валюти застереження з метою страхування валютного чи кредитногоризику експортера чи кредитора. Найбільш розповсюджена форма валютногозастереження — розбіжність валюти ціни і валюти платежу. При цьому експортер чикредитор зацікавлений у тім, щоб в якості валюти ціни вибиралася найбільшстійка валюта чи валюта, підвищення курсу якої прогнозується, тому що припроведенні платежу підрахунок суми платежу проводиться пропорційно курсу валютиціни. Звідси випливає, що в умовах нестабільності плаваючих валютних курсів цейметод страхування валютних ризиків є неефективним. Аналогічний висновок можнапоширити і на іншу форму валютного застереження — коли валюта ціни і валютаплатежу збігаються, а сума платежу ставиться в залежність від більш стабільноївалюти застереження.
Для зниження ризикупадіння курсу валюти ціни на практиці одержали поширення багатовалютнізастереження.
Багатовалютнезастереження — умова в міжнародному контракті, що обумовлює перегляд сумиплатежу пропорційно зміні курсу кошика валют, які заздалегідь обираються зазгодою сторін. Багатовалютне застереження має переваги перед одновалютним:по-перше, валютний кошик, як метод виміру незваженого курсу валют, знижує ризикрізкої зміни суми платежу; по-друге, вона найбільшою мірою відповідає інтересамконтрагентів угоди з погляду валютного ризику, тому що включає валюти різноїстабільності.
Разом з тим до недоліківбагатовалютного застереження можна віднести складність формулюваннязастереження в контракті в залежності від способу розрахунку курсових утрат,неточність якої приводить до різного трактування сторонами умов застереження.Іншим недоліком багатовалютного застереження є складність вибору базисногокошика валют.
До теперішнього часувалютні застереження, як метод страхування валютних ризиків експортерів ікредиторів, в основному на практиці перестали застосовуватися. Замість них зпочатку 70-х років стали застосовуватися сучасні методи страхування: валютніопціони, форвардні валютні операції, валютні фьючерси, міжбанківські операції«своп».
Валютний опціон — угодаміж покупцем опціону і продавцем валют, що надає право покупцю опціону купуватичи продавати за визначеним курсом суму валюти протягом обумовленого часу завинагороду, що сплачується продавцю.
Форвардна валютнаоперація — продаж чи купівля визначеної суми валюти з інтервалом за часом міжукладанням і виконанням угоди за курсом дня укладання угоди. Форвардні валютніоперації здійснюються поза біржею. Сторонами форвардної угоди звичайновиступають банки і промислово-торгові корпорації. Форвардні валютні операціївикористовують також імпортери. Якщо очікується ріст курсу валюти, у якійімпортер здійснює платежі за контрактом, то імпортеру вигідно купити цю валюту сьогодніпо форвардному курсу, навіть якщо він вище реального ринкового курсу, але прицьому убезпечити себе від ще більшого росту курси цієї валюти на день платежуза контрактом.
Серед інших методівзахисту від валютних ризиків в першу чергу слід розглянути валютні фьючерси.Валютний фьючерс — термінова угода на біржі, що представляє собоюкупівлю-продаж визначеної валюти по зафіксованому на момент укладання угоди курсуз виконанням угоди через визначений термін.
Компанії, які займаютьсязовнішньоторговельними операціями (експортери й імпортери), в усьому світі єактивними учасниками міжнародного валютного ринку, що ще має назву — Форекс. Векспортерів існує постійний інтерес продавати іноземну валюту, а в імпортерів — купувати її.
Курси валют на міжнародномуринку Форекс постійно міняються. У результаті цього реальна вартість товару щокупується чи продається за валюту може значно змінитися, і контракт, якийвважався вигідним, може в підсумку виявитися збитковим. Звичайно, можлива ізворотна ситуація, коли зміна курсу валюти приносить прибуток, але задачеюторгової компанії не є одержання прибутку від зміни валютних курсів. Дляторгової компанії важливо мати можливість планувати реальну собівартість товарущо купується чи продається.
При великих фірмах, щозаймаються експортно-імпортними операціями, існують аналітичні відділи, якізаймаються прогнозуванням валютних курсів. Однак прогнозування не дозволяєцілком виключити невизначеність, тому компанії широко використовують у своїйдіяльності на ряду із давно відомими нові методи хеджування валютних ризиків.
Угоди на ринку Форексздійснюються за принципом маржинальної торгівлі. Цей вид торгівлі має рядособливостей, що і зробили його дуже популярним.
Торгівля проводиться безреального постачання грошей, що скорочує накладні витрати і дає можливістьвідкривати позиції як покупкою, так і продажем валюти.
Можна виділити дваосновних типи хеджування — хеджування покупця і хеджування продавця. Хеджуванняпокупця використовується для зменшення ризику, пов'язаного з можливим ростомціни товару. Хеджування продавця застосовується в протилежній ситуації — дляобмеження ризику, пов'язаного з можливим зниженням ціни товару.
Загальний принципхеджування при зовнішньоторговельних операціях складається у відкритті валютноїпозиції на торговому рахунку убік майбутньої операції по конвертуванню засобів.Імпортеру необхідно купувати іноземну валюту, тому він заздалегідь відкриваєпозицію покупкою валюти на торговому рахунку, а при настанні моменту реальноїпокупки валюти у своєму банку, закриває цю позицію. Експортеру необхіднопродавати іноземну валюту, тому він заздалегідь відкриває позицію продажемвалюти на торговому рахунку, а при настанні моменту реального продажу валюти усвоєму банку, закриває цю позицію.
Приведемо прикладвикористання хеджування імпортерами й експортерами. Компанія-імпортер очікуєпротягом місяця постачання партії товарів (наприклад, медикаментів) з Європи насуму 60 000 євро. У компанії на рахунку є долари і їй прийдеться їхконвертувати у своєму банку в євро. Виходячи з розрахунку витрат і майбутньогоприбутку, курс євро компанію влаштовує. Але менеджер не бажає зараз купуватиєвро на всю суму контракту і тим самим консервувати свої засоби.
Тому він вирішуєзахеджувати ризик подорожчання євро шляхом укладання угод на торговому рахункубез реального постачання засобів. Для цього він переводить 5 000 доларів насвій торговий рахунок і відкриває довгу позицію по євро/долар (купує євро,продає долари) на суму 60 000 євро. Сума в 5 000 доларів на торговому рахункудозволяє «витримати» несприятливий рух курсу порядку 800 пунктів (60000 * 0.0800 = 4 800).
Таблиця 7.1.Послідовність дій при хеджуванніДата і подія Курс EUR/USD Угоди в банку з реальним постачанням Угоди на торговому рахунку без реального постачання Укладання контракту 0.970 Покупка 60 000 євро, продаж доларів Через місяць: Одержання товару і перерахування 60 000 євро продавцю 0.920 Покупка 60 000 євро, продаж доларів Продаж 60 000 євро, покупка доларів Результат Прибуток 3 000 доларів щодо курсу 0.9700 Збиток 3 000 доларів
Як видно з таблиці 1,отриманий на торговому рахунку збиток, компенсується прибутком від конвертаціїєвро в банку за кращим курсом, чим у момент укладання контракту. Тепер,незалежно від напрямку руху курсу євро на валютному ринку, сума прибутку ізбитку завжди буде дорівнювати нулю. Таким чином, керівництво компаніїпозбавило себе занепокоєння щодо можливого подорожчання євро і зберегло коштидля інших операцій.

8.        Особливості управліннявалютними ризиками суб’єктів господарювання і комерційних банків на сучасномуетапі ринкових перетворень в Україні
Вітчизняніпідприємства, що не мають достатнього досвіду роботи на зовнішньому ринку,досить часто тільки на своїх помилках починають розуміти важливість урахуванняу повсякденній діяльності, тим більше, у перспективі динаміки валютного курсу.Необхідно чітко уявляти те, що конкурентноздатність компанії на світовому ринкупотребує від неї якісно нового підходу до фінансового аналізу діяльності,змушуючи приймати міжнародні стандарти і правила гри. Тому фінансовий менеджербудь-якої компанії рано чи пізно зіткнеться з проблемою хеджування фінансовихризиків, у тому числі і валютних. Деякі українські компанії вже активнорозглядають це питання.
Але, в цілому, в Україніпроблемам управління валютними ризиками не приділяється належної уваги. Цеобумовлено наступними обставинами.
По-перше, керівникибагатьох компаній не мають достатніх знань та досвіду хеджування валютнихризиків. Фінансовий менеджмент здійснюється на вкрай низькому рівні, не існуєніякого довгострокового планування руху коштів. Страхування ж валютних ризиківдоцільно проводити тільки за умови точної постановки мети. Фірма може проводитихеджування в рамках загальної фінансової стратегії, спрямованої на зниженнявитрат і собівартості продукції, аналіз майбутніх фінансових потоків. Або,навпаки, компанія намагається за допомогою різних фінансових інструментів(деривативів) одержати прибуток за рахунок коливання валютних курсів чискоротити можливі збитки від курсових змін.
У першому випадку передкомпанією стоїть завдання управління всіма видами валютних ризиків, а в другому– пошук можливості спекулювання на різниці курсів із одночасним захистом відвпливу транзакційного ризику.
По-друге, великакількість вітчизняних компаній страхується від валютних ризиків без належногоаналізу ситуації, розрахунку вартості альтернативних методів хеджування тощо.
По-третє, ринокстрокових контрактів (в першу чергу ф’ючерсів і опціонів) в Україні післясерпневої кризи 1998 р. практично перестав функціонувати і, як наслідок,інструменти цього ринку на сьогодні не можуть використовуватися для хеджуваннявалютного ризику. Крім того, Постановою Правління НБУ “Зміни до правилздійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України” від 17.11.2000№ 452 “… забороняється проведення операцій на умовах “форвард” а такожоперацій з валютними деривативами (ф’ючерс, опціон тощо) на внутрішньомувалютному ринку України”.
По-четверте, динамікавалютного курсу в Україні залежить від цілого ряду кон’юнктурних факторів, якіпрактично неможливо передбачити. Будь-яка постанова Уряду чи Національногобанку України може змінити існуючу тенденцію зміни валютного курсу напротилежну.
Крім того, у більшостівітчизняних компаній, на жаль, проблемі управління валютними ризиками абоприділяється недостатньо уваги, або вона зовсім ігнорується. Тому важливовизначити коло завдань, що з'являються на початковому етапі страхуваннявалютних ризиків. Серед них відзначимо наступні:
Оцінка необхідностіуправління валютними ризиками. Вирішення питання про необхідність хеджуваннявалютних ризиків, а саме страхування від курсових втрат цілком залежить відпозиції компанії. Треба знати всі аргументи, щоб чітко уявляти, наскількикомпанія має потребу в хеджуванні.
Визначення колапроблем, пов'язаних із прогнозуванням динаміки валютного курсу. Хеджуваннявалютного ризику починається з його ідентифікації й оцінки (наскільки змінятьсямайбутні фінансові потоки компанії в залежності від зміни курсу валюти). Фінансовийменеджер повинен володіти методиками прогнозування змін обмінного курсу.
Розгляд метихеджування. Мета хеджування залежить від загальної фінансової стратегіїкомпанії і того кола завдань, що стоїть перед менеджером при ухваленні рішенняпро страхування. Компанія може прагнути управляти валютними ризиками з метоюдовгострокового планування своїх фінансових потоків, або з метою одержаннямаксимального прибутку (зменшення збитків) від передбачуваної зміни валютногокурсу. Кожна компанія вирішує для себе дане питання самостійно. Однаквідсутність належного фінансового менеджменту обмежує можливості компаній увикористанні коливання валютного курсу на свою користь.
Вибір методівхеджування – порівняння альтернатив. Кожний метод хеджування має вартість, тобтойого реалізація пов'язана з певними витратами. Вони визначаються не тільки якреальні витрати, але і як збитки через втрачені можливості. Необхідно оцінитимайбутню вартість витрат з хеджування. Це необхідно для порівняння альтернативстрахування валютного ризику. Проводячи аналітичну роботу, фінансовий менеджерпорівнює не тільки вартість альтернативних методів хеджування, але і вигідністьїхнього використання для компанії. Деякі варіанти хеджування дозволяютьзафіксувати валютний курс на визначеному рівні, інші дозволяють застрахуватисявід несприятливого руху курсу, але не позбавляють компанію можливості одержатидоход при сприятливому розвитку подій. У цілому вибір механізму хеджуваннязалежить від комплексу факторів, які менеджер повинен уміти розпізнати тапроаналізувати.
Розробка оптимальноїстратегії хеджування. Розробка стратегії – заключний етап аналізу валютногоризику і методів хеджування. Фінансовий менеджер має всю достатню інформаціюдля вирішення питання про хеджування. Знаючи мету хеджування, прогноз динамікивалютного курсу, альтернативи хеджування та їхню вартість менеджер розробляєоптимальну стратегію страхування валютного ризику.
Останнім часом увітчизняній економічній літературі широко обговорювалася проблема забезпеченнядержавного страхування окремих видів валютних ризиків, зокрема іноземнихкредитів під гарантію Уряду тощо. Але практично це питання ще далеке відвирішення, хоча широко відомий досвід інших країн, які запровадили державніпрограми страхування валютних ризиків експортерів. Як правило, під державнестрахування підпадають тільки експортні валютні кредити терміном понад 2 роки,тобто в перші два роки валютні ризики експортерів державою не страхуються. Так,у Японії, Німеччині, Бельгії та деяких країнах страхуються лише збитки, щовиникають внаслідок коливань валютних курсів понад 3% (у Франції — 2,25%). Якщоекспортер зазнає збитків, то частина їх суми відшкодовується державою. Коли жунаслідок коливань валютних курсів понад установлений відсоток експортеродержує прибуток, то відповідна його частина перераховується державі.
Через недостатнюрозвиненість фінансово-кредитної та банківської систем, відсутність ринковоїінфраструктури, недосконалість вітчизняного законодавства для українськихпідприємців та банків спектр методів страхування поки що обмежений, і головнимисеред них є: правильний вибір валюти розрахунків, регулювання валютної позиції,валютні застереження, конверсійні та арбітражні операції. Але слід зазначити,що з плином часу коло використовуваних методів розширюється.
Діяльність банків навалютних ринках, що полягає в управлінні активами і пасивами в іноземній валютіта в банківських металах, пов'язана з валютними ризиками (одним з елементівринкового ризику), які виникають у зв'язку з використанням різних валют ібанківських металів під час проведення банківських операцій.
Валютний ризик належитьдо категорії ринкового ризику. Під валютним ризиком розуміють можливістьодержання банком грошових збитків або зменшення вартості його капіталувнаслідок несприятливих змін валютних курсів між моментом придбання і моментомпродажу позицій у валюті. З економічної точки зору валютний ризик є наслідкомнезбалансованості активів і пасивів щодо кожної з валют за термінами і сумами.
Схильність до валютногоризику визначається відкритою валютною позицією банку за різноманітнимиіноземними валютами (урівноваженістю балансових і позабалансових статей),динамікою валютних курсів (станом ринку, наприклад, щоденного міжбанківськоговалютного ринку за доларом США і євро, а також кваліфікацією і коректністюдіяльності осіб, які безпосередньо здійснюють угоди від імені банку, тобтодилерів (трейдерів).
Валютна позиція – цеспіввідношення вимог та зобов'язань (балансових і позабалансових) банку вкожній іноземній валюті та в кожному банківському металі. При їх рівностіпозиція вважається закритою, при нерівності – відкритою. Відкрита позиція єкороткою, якщо обсяг зобов'язань за проданою валютою та банківськими металамиперевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою табанківськими металами перевищує обсяг зобов'язань. При цьому довга відкритавалютна позиція при розрахунку позначається знаком плюс, а коротка відкритавалютна позиція – знаком мінус.
З метою зменшеннявалютного ризику в діяльності банків Національний банк установлює нормативризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку, у томучислі обмежується ризик загальної довгої і короткої відкритої валютної позиціїбанку.
Валютна позиція банківвизначається щодня, окремо для кожної іноземної валюти та кожного банківськогометалу.
На розмір відкритоївалютної позиції банків впливають:
        купівля (продаж) готівковоїта безготівкової іноземної валюти та банківських металів, поточні й строковіоперації (на умовах своп, форвард, опціон та ін.), за якими виникають вимоги ізобов'язання в іноземних валютах та в банківських металах, незалежно відспособів та форм розрахунків за ними;
        одержання (сплата) іноземноївалюти та банківських металів у вигляді доходів або витрат та їх нарахування,що враховуються на відповідних рахунках;
        купівля (продаж) основнихзасобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;
        надходження коштів віноземній валюті до статутного фонду;
        погашення банком безнадійноїзаборгованості в іноземній валюті та в банківських металах (списання якоїздійснюється з відповідного рахунку витрат);
        інші обмінні операції зіноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті
        при розрахунках в іншій, утому числі національній, що призводять до зміни структури активів за незмінностіпасивів і навпаки).
У межах установленихзначень нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиціїбанки можуть здійснювати такі валютні операції:
        купівлю іноземної валюти табанківських металів для виконання зобов'язань перед нерезидентами за власнимизовнішньоекономічними договорами (контрактами), а також для виконання власнихзобов'язань за виданими гарантіями, поручительствами, векселями;
        купівлю іноземної валюти абобанківських металів на міжбанківському валютному ринку України за гривні безнаявності зобов'язань;
        купівлю банківських металівбез наявності зобов'язань на міжнародному ринку за рахунок власної або купленоїіноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за гривні;
        купівлю за власні кошти задорученням клієнтів іноземної валюти для виконання їх зобов'язань переднерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) тазареєстрованими Національним банком кредитами (позиками), одержанимирезидентами від уповноважених банків та фінансових установ, а також віднерезидентів;
        купівлю іноземної валюти длявиконання зобов'язань перед клієнтами за неторговельними операціями;
        купівлю-продаж за іноземнувалюту основних засобів і товарно-матеріальних цінностей;
        залучення коштів в іноземнійвалюті до статутного капіталу банку;
        розрахунки з резидентами інерезидентами за іншими видами капітальних операцій (за операціями з ціннимипаперами, вкладами, депозитами тощо);
        з погашення банкомбезнадійної заборгованості в іноземній валюті та в банківських металах(списання здійснюється з відповідного рахунку витрат);
        за різницею міжнарахованими, але не отриманими доходами банку та нарахованими, але невідшкодованими власними його витратами, а також з одержання (сплати) іноземноївалюти та банківських металів у вигляді доходів або витрат;
        з організації безготівковихрозрахунків уповноважених банків з міжнародними платіжними системами заплатіжними картками.
Банк набуває право навідкриту валютну позицію з дати отримання ним від Національного банку дозволуна здійснення операцій із валютними цінностями і втрачає його з дативідкликання ліцензії Національним банком та/або припинення дозволу наздійснення операцій із валютними цінностями.
Норматив ризикузагальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку встановлюється дляобмеження ризику, пов'язаного з проведенням операцій на валютному ринку, щоможе призвести до значних втрат банку. Норматив ризику загальної відкритої(довгої/короткої) валютної позиції банку визначається як співвідношення загальноївеличини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами табанківськими металами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.За кожною іноземною валютою та кожним банківським металом обчислюється підсумокза всіма балансовими і позабалансовими активами і зобов'язаннями банку тарозраховується його загальна відкрита валютна позиція в гривневому еквівалентіокремо за кожною іноземною валютою та кожним банківським металом (розрахунокпроводиться за звітну дату).
Величина загальноївідкритої валютної позиції банку визначається як сума абсолютних величин усіхдовгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (безурахування знака) за всіма іноземними валютами та за всіма банківськими металамита кожним банківським металом.
Нормативне значеннязагальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку має бути небільше, ніж 30 %.
У цьому разівстановлюється обмеження ризику окремо для довгої та короткої відкритихвалютних позицій банку – не більше ніж 20 % і 10 % відповідно.
Щоб ефективно управлятивалютним ризиком, необхідно вміти його вимірювати, тобто визначати ймовірністьта обсяг можливих втрат за певний проміжок часу. Нині у світовій практицінайпоширенішим підходом до оцінки ризиків є VaR-методологія. Вона полягає устатистичній оцінці максимальних втрат заданого активу (портфеля активів)протягом визначеного проміжку часу при заданому рівні значимості.
Основні принципирозрахунку оцінки валютного ризику:
1. Розрахунок оцінкивалютного ризику здійснюється на підставі методу VaR (Value at Risk) у розрізівсіх валют, в яких на звітну дату у банку відкриті позиції. За видами валют зобмеженою конвертацією або тих, що не конвертуються, розрахунок VaR нездійснюється, а розмір позиції вказується довідково у звітності про валютнийризик.
2. Результатомрозрахунку VaR є такі показники, що відображені (табл. 1): абсолютна оцінка VaRяк розмір можливих втрат банку у формі зниження вартості відкритої валютноїпозиції та портфеля похідних фінансових інструментів порівняно з їх поточноюринковою вартістю;
відносна оцінка VaR яквідношення абсолютної оцінки можливих втрат до поточної вартості відкритоївалютної позиції та портфеля похідних фінансових інструментів;
оцінка капіталу підризиком CaR (Capital at Risk) – добуток абсолютної оцінки VaR і коефіцієнтапокриття ризику капіталом.
3. Оцінка загальногорозміру валютного ризику (сукупного значення VaR) проводиться з врахуваннямкореляції ринкових вартостей (курсів) валют і похідних фінансових інструментів(див. табл. 1). Кореляція – статистична характеристика, що визначає ступіньзалежності між двома випадковими величинами.
4. Вхідними даними дляпроведення оцінки ризику є: щоденні дані про офіційний курс валют до гривні запевний період (квартал) та обсяг відкритих валютних позицій банку.
Методика оцінки ризикувідкритих валютних позицій та портфеля похідних фінансових інструментів:
На першому етапіоцінюється інтенсивність коливання курсу національної валюти щодо іноземних тазміни вартості похідних фінансових інструментів. Розраховуються логарифмищоденних темпів зміни курсів валют (Xt) за n днів. З метою наближеннявибіркової сукупності до нормального закону розподілу кількість спостереженьбереться на рівні ≥30 (пропонований історичний період – квартал):
/>
де Rit та Rit-1 –офіційний курс іноземної валюти за два суміжні дні, і-ї валюти.
На другому етапізнаходиться середньоквадратичне відхилення σ темпів зміни курсу відсереднього рівня. На основі розрахованих даних проводиться оцінка сукупноговідхилення розміру темпу зміни курсу від середнього (очікуваного) значення.
На третьому етапірозраховується максимально можливий прогнозний рівень щоденних втрат відпереоцінки валютної позиції або похідних фінансових інструментів в і-й валютівартістю V з певним рівнем ймовірності за формулою:
/>
де S i = 2.33*σ i– квантіль стандартизованого нормального розподілу, що покриває площину значеньвипадкової величини з ймовірністю 99 %;
Vi – розмір валютноїпозиції у гривневому еквіваленті.
Методика розрахункулімітів операційної валютної позиції передбачає врахування економічноїефективності утримання валютної позиції по кожній з валют та кожному інструменту.
Утримання банкомвідкритих валютних позицій в межах лімітів здійснюється з обов’язковимвиконанням нормативів ризику відкритих валютних позицій, встановленихНаціональним банком України.
Ліміт відкритоївалютної позиції – це граничний (максимальний) розмір у гривневому еквівалентівідкритої валютної позиції в іноземній валюті та банківських металах, що єконтрольованим за ризиком втрат від можливої зміни валютних курсів.

/>
Визначення лімітівопераційної валютної позиції в цілому для банку здійснюється так. Для кожної звалют проводиться розрахунок VaR з рівнем ймовірності 95 %. Окремо визначаютьсярівні втрат за позиціями на зростаючому (VaR+) та спадному (VaR-) курсовихтрендах.
Розрахунок VaRпроводиться за рядами односпрямованих курсових коливань в попередньому періоді:
Для VaR+ розрахунокσ здійснюється за рядом Xt, для якого виконуються умови:
/>
Для VaR- розрахунокσ здійснюється за рядом Xt, для якого виконуються умови:
/>
де Xt — логарифмищоденних темпів зміни курсів валют.
Для кожної валютиобчислюється середня за історичний період кількість односпрямованих курсовихколивань зростаючого (d+i) та спадного (d-i) курсового тренду.
Визначається ризиковавартість операційної валютної позиції з врахуванням прогнозного напрямку рухукурсу валют />:
/>
де /> – вартість валютноїпозиції з врахуванням можливих втрат від переоцінки, визначених ступенемможливого ризику.
Визначається прогнознийнапрямок руху валютного курсу, так званий «ризиковий напрямок» відкриттяопераційної валютної позиції.
Здійснюється розрахуноклімітів втрат за операційною відкритою валютною позицією:
/>
де /> – сума за статтеюфінансового плану «Результат переоцінки».
Розраховується лімітопераційної короткої та довгої відкритої валютної позиції залежно відпрогнозного напрямку руху курсів валют />
/>
Запропоновані методикиоцінки валютних ризиків та встановлення і контролю лімітів на відкриту валютнупозицію на основі VaR– методології можуть бути складовою частиною політикименеджменту валютного ризику в комерційних банках і використовуватись у всіхопераціях [13].
Застосування зазначенихметодичних підходів в практичній діяльності банків України сприятиме підвищеннюефективності захисту прибутку і капіталу банків./>
Висновок
У сучасномуекономічному світі жодна компанія, жоден інвестор не може собі дозволитиігнорувати основні концепції міжнародних фінансів. На конкурентне становищеокремих суб'єктів бізнесу, незалежно від того, чи займаються вони міжнароднимиугодами чи ні, можуть вплинути і зміни обмінних курсів, і різні темпи інфляції,і різниця в процентних ставках. А якщо підприємство займається міжнародноюдіяльністю, то ця імовірність значно зростає.
Для компаній, щопрацюють на міжнародному ринку, прийняття відповідних рішень у цій сферізатрудняється і національними відмінностями в банківських правилах і торговихнормативних актах, способах регулювання ринку і ступенем політичноїстабільності в країні їхньої діяльності.
У наші дні всі суб'єктизовнішньоекономічної діяльності, якщо вони хочуть збільшити доходи і зменшитиризики, повинні уявляти, як впливають значення обмінних курсів на їхнюфінансову діяльність. Тому вивчення стратегій керування валютними ризиками, єнеобхідною особливістю ведення сучасного бізнесу.
Таким чином, можназробити висновок, що дана робота є актуальною в умовах сьогоднішньоївсезростаючої міжнародної діяльності підприємств на валютних ринках. Вивченняданої теми дозволяє уникнути чи запобігти, а в крайньому випадку мінімізуватизбитки, що виникають від операцій з іноземною валютою, допомогти зробитиправильний вибір в ухваленні рішення стосовно методу страхування валютнихризиків.

Список використанихджерел
1.     Про банки і банківськудіяльність. Закон України ві 20 березня 1991 р. №872-ХІІ
2.     Інструкція про порядокрегулювання діяльності банків в Україні. Затверджено постановою Правління НБУ від28.08. 2001.
3.     Аналіз банківськоїдіяльності: Підручник / А.М. Герасимович, М.Д. Алексеєнко, І.М. Парасій-Вергуненкота ін.; За ред. А.М. Герасимовича. — К.: КНЕУ, 2004. — 599 с.
4.     Арчакова О. «Деякіособливості національного регулювання валютного ризику» — Финансовые риски — №2(47), 2007.
5.     Вітлінський В.В., ВерченкоП.І., Сігал А.В., Наконечний Я.С. Економічний ризик: ігрові моделі. Київ: КНЕУ,2002, 446 с.
6.     Гальчинський А. Теоріягрошей. Київ: Основи, 1998, 415 с.
7.     Лукашов А.В. международныекорпаративные финансы и управление валютными рисками в нефинансовыхкорпорациях//Управление корпаративными финансами — №1(7)/ 2005
8.     Міжнародні розрахунки тавалютні операції: Навч. посібник / О.І. Береславська, О.М. Наконечний, М.Г. Пясецьката ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002. — 392 с.
9.     Примостка Л.О. Фінансовийменеджмент у банку: Підручник. — 2-ге вид., доп. і перероб. — К.: КНЕУ, 2004. —468 с.
10.   Попович П.Я. Економічнийаналіз діяльності суб’єктів господарювання. Підручник.– Тернопіль: Економічнадумка, 2001. – 365 с.
11.   Шарова Т. Управлениевалютными рисками. – К., 1994.
12.   Шелудько В.М. Фінансовий ринок. — К.: Знання, 2006. — 536 с.
13.   Шора О.Є. «Методики оцінкивалютних ризиків і встановлення та контролю лімітів відкритої валютної позиціїв практичній діяльності комерційних банків України»//Наукові доповіді НАУ”2006–2(3)
14.   Ющенко В.А., Міщенко В.І.Управління валютними ризиками.: Навчальний посібник. – К.: Товариство «Знання»,КОО, 1998.– 444 с.