Міністерство освіти і наукиУкраїни
Дніпродзержинський державнийтехнічний університет
Кафедра „Фінанси”
Академічна група Фін – 06
Курсова робота
з дисципліни „Фінансовийаналіз”
за темою: „Аналіз фінансовихресурсів підприємства”
Виконав:
Путій О.В.
Керівник роботи:
Баранець А.В.
Дніпродзержинськ
2010 р.
Зміст
Вступ
1 Теоретична частина. Теоретичні аспекти формуванняфінансових ресурсів підприємства
1.1 Сутність та загальна характеристика фінансових ресурсів
1.2 Складові елементи фінансових ресурсів
1.3 Показники формування та використання фінансових ресурсівпідприємства
2 Аналітична частина. Аналіз фінансового положення ВАТ„ДніпроАЗОТ
2.1 Загальна оцінка фінансового стану підприємства
2.2 Аналіз фінансової стійкості та ліквідності ВАТ «ДніпроАЗОТ»
2.3 Аналіз грошових потоків ВАТ „ДніпроАЗОТ»
2.4 Оцінка ділової активності ВАТ „ДніпроАЗОТ”
3 Дослідницька частина. Оптимізація структури фінансовихресурсів підприємства
Висновки
Перелік посилань
Додатки
Вступ
Головною ланкою економіки в ринковихумовах господарювання є підприємства, які виступають у ролі господарюючихсуб’єктів. Вони здійснюють виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність,у результаті якої виробляють відповідні види продукції, реалізують її,отримують доходи і накопичення, розподіляють, формують відповідні фондигрошових коштів.
Структурна перебудова народногогосподарства країни передбачає першочерговий розвиток фінансово-кредитноїсистеми, спрямований на забезпечення ефективного використання фінансовихресурсів окремих підприємств. Організація фінансової роботи підприємствабезпосередньо впливає на оборотність фінансів та, відповідно, на кінцевіфінансові результати. Актуальність вивчення завдання фінансування підприємствавикликала ще й відсутністю централізованого ресурсного забезпечення.
Для розв’язання проблем формування йвикористання фінансових ресурсів підприємств потрібна виважена, довгостроковастратегія держави щодо розвитку підприємництва та його ролі у піднесеннінаціональної економіки, яка б спиралася на інтереси основних суб’єктів підприємницькоїдіяльності, відповідала потребам основної частини населення і відображалареальний стан у розв’язанні основних соціально-економічних проблем у країні.Економічно обґрунтоване використання податкових, інвестиційних та ціновихмеханізмів сприятиме виходу з фінансової кризи, надходженню коштів до бюджету,збільшенню дохідності підприємств.В ході виконаннякурсової роботи розглянуті теоретичні аспекти формування фінансових ресурсів,проведена оцінка фінансової стійкості, ліквідності та ділової активності ВАТ„ДніпроАЗОТ”. Також запропоновані напрями удосконалення формування тавикористання фінансових ресурсів підприємства.
Об’єктом курсової роботи є фінансовийстан промислового підприємства ВАТ „ДніпроАЗОТ”.
Предмет дослідження – економічнівідносини що виникають у підприємства з кредиторами, постачальниками, банками,іншими контрагентами з приводу формування і використання фінансових ресурсів.
Метою курсової роботи є комплекснийаналіз фінансових ресурсів підприємства на прикладі ВАТ „ДніпроАЗОТ”.
Завданням даної роботи є оцінкафінансових ресурсів підприємства ВАТ „ДніпроАЗОТ” а також шляхи поліпшення йогофінансового стану.
Інформаційною базою для написанняцієї роботи виступає звітність підприємства, періодичні видання і підручники,нормативно-правові акти, що регулюють господарські відносини підприємств.
1 Теоретична частина.Теоретичні аспекти формування фінансових ресурсів підприємства
1.1 Сутність та загальнахарактеристика фінансових ресурсів
Успішна діяльність будь-якогопідприємства не можлива без ефективного управління фінансовими ресурсами. Вонимають створити передумови для стабільного процесу виробництва та йогопостійного зростання, що визначає конкурентоспроможність підприємства на ринку.Врешті-решт виграє той, хто зуміє залучити більше ресурсів з найменшимизатратами.
Стабільність функціонуванняпідприємства ґрунтується на достатності фінансових ресурсів та їх стабільномукругообігу.
Під фінансовими ресурсамипідприємства слід розуміти грошові доходи і надходження, які перебувають урозпорядженні суб’єкта господарювання і призначенні для виконання фінансовихзобов’язань, здійснення затрат із розширеного відтворення і економічногостимулювання працівників. Вони формуються ще до початку діяльності підприємствав процесі утворення статутного фонду. Далі ці кошти інвестуються длязабезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення і розвиткувиробництва.
Фінансові відносини підприємствавиникають тоді, коли на грошовій основі відбувається формування власнихресурсів підприємства, його прибутків, залучення позичкових джерел фінансуваннягосподарської діяльності, розподіл прибутків, що утворюються в результаті цієїдіяльності, їхнє використання на цілі розвитку підприємства.
Таким чином, до фінансових ресурсівналежать грошові фонди й та частина грошових коштів, яка використовується внефондовій формі.
Фінансові ресурси, що формуються нарівні підприємств, забезпечують можливість здійснення виробництва продукції,інвестування, формування оборотних коштів, створення фондів економічногостимулювання, виконання зобов’язань перед бюджетом, фінансово-кредитноюсистемою, постачальниками та працівниками, здійснення міжгосподарськихрозрахунків. Їх рух опосередковує рух матеріальних та трудових ресурсів,необхідних складових організації виробничого процесу.
На формування та використанняфінансових ресурсів підприємств впливають різноманітні чинники, які повідношенню до суб’єктів підприємницької діяльності доцільно поділяти навнутрішні (несистематичні) – пов’язані безпосередньо з діяльністю окремогопідприємства та зовнішні (систематичні) – не пов’язані.
До внутрішніх чинників можнавіднести:
– рівень досконалості фінансовоїструктури підприємства (деталізація фінансових завдань);
– якість організації управлінняфінансовими ресурсами;
– оптимізація потоківсировини/готової продукції з метою мінімізації запасів та відповідних витрат;
– вироблення оптимальної структуривиробничого циклу з метою забезпечення найбільшої віддачі обладнання, зниженнявпливу сезонності виробництва шляхом випуску альтернативних видів продукції;
– налагодження роботи зпосередницькими організаціями, забезпечення зв’язку збутової стратегії ізвиробничою;
– позиціонування, вибір сегментівринку згідно виробничих можливостей;
– визначення критеріїв ціновоїполітики, позиціонування продукції в координатах “ціна – якість”;
– аналіз існуючого ринку продукції;
– якість фінансового, управлінськогота податкового обліку;
– планування дистриб’юторськоїмережі, планування роботи з контрагентами та її узгодження з фінансовим планомпідприємства;
– планування рекламної кампанії;
– здійснення цінової політикивиходячи із витрат на виробництво, пошук шляхів їх зниження, аналіз цінконкурентів;
– аналіз структури витрат та шляхівїї оптимізації;
– загальна оцінка ефективностіфункціонування виробництва та узгодження його із фінансовим планомпідприємства;
– визначення критеріїв відповідностікваліфікації персоналу займаним посадам згідно організаційної структури,делегування повноважень, визначення межі відповідальності;
– характеристика персоналу згідноорганізаційної структури та фінансового плану підприємства.
До зовнішніх чинників слід відносити:
– інфляцію;
– зміну ціни на ресурси;
– зміну політичного курсу влади;
– зміну правового поля;
– стан розвитку фінансового ринку;
– стан економіки в цілому.
Усі вище перераховані чинники маютьвплив на формування та використання фінансових ресурсів через регулюванняструктури та потужності різноманітних фінансових джерел.
Структура та розмір фінансовихресурсів залежить від обсягу виробництва та його ефективності. Зв’язок міжрозміром фінансових ресурсів та обсягом виробництва є двояким, оскількиосновним регламентуючим фактором збільшення обсягів виробництва є величинафінансових ресурсів, як і навпаки. Наприклад, недостатній розмір фінансовихресурсів веде до скорочення обсягу виробництва та неможливості його розширення,зниження рівня використання виробничих потужностей, недостатнього забезпеченняматеріальними, трудовими та іншими ресурсами і, як наслідок, до ще більшогоскорочення фінансових ресурсів.
Достатній розмір фінансових ресурсівзабезпечує: фінансову стійкість, платоспроможність, стабілізацію обсягіввиробництва, а також можливість його розширення; високий, проте не повнийрівень використання виробничих потужностей; достатній рівень забезпеченняорганізації матеріальними ресурсами, а, отже, здатність в процесі виробництвавідшкодувати авансовані фінансові ресурси в обсязі, що не буде поступатисявикористаному.
Надлишковий обсяг фінансових ресурсівсприяє тенденції збільшення обсягів виробництва, розширення асортиментупродукції, що випускається, освоєння нових видів продукції, повноговикористання існуючих виробничих потужностей, повного забезпечення підприємстванеобхідними товарно-матеріальними цінностями, що забезпечить зростання об’ємівфінансових ресурсів, проте може також вести до перевитрат та недоцільного їхвикористання і, до скорочення обсягів виробництва.
Утворення власного фінансовогокапіталу може відбуватися за рахунок зовнішніх і внутрішніх джерел власнихкоштів. До зовнішніх джерел належать кошти, що формуються за рахунок особистихвнесків і за рахунок можливостей фінансового ринку. Це кошти засновників, щовкладаються у статутний капітал, кошти, що надходять за рахунок випуску акцій іпайові внески учасників. Також до зовнішніх джерел належать кошти, щоформуються у порядку розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів у масштабахекономічної системи держави — це страхові відшкодування, фінансові ресурсидержавного і місцевих бюджетів, що використовуються на безповоротній основі таінша безплатна фінансова допомога.
До внутрішніх джерел відносятьсяфінансові ресурси, які формуються в процесі виробничо-фінансової діяльностіпідприємства — це прибуток та амортизаційні відрахування.
Позичковий капітал також формуєтьсяіз зовнішніх і внутрішніх джерел. До зовнішніх позикових коштів належатькредити банків, облігаційні позики, позики небанківських кредитних установ. Довнутрішніх джерел створення позикового капіталу відносяться заборгованість замайно в оренді, реструктуризований борг за кредити, відстрочена податковазаборгованість, кредити не сплачені у строк, кредиторська заборгованість строксплати якої ще не настав, прострочена кредиторська заборгованість.
Отже, фінансові ресурси підприємств — є грошові доходи і нагромадження, які формуються у юридичних осіб в процесі їхгосподарської діяльності за рахунок власних, позикових і залучених джерелфінансування і використовуються для формування активів підприємства, грошовихрезервів, виконання фінансових зобов'язань, стимулювання працівників, а такождля здійснення інших заходів з метою забезпечення ефективності розвиткупідприємства.
На відміну від проміжних підприємств,окремі господарюючі суб'єкти в рамках ведення своєї діяльності відтворюютьособливу господарську поведінку, яка дозволяє поглинати ресурси кредиторів іперетворювати їх у власну дебіторську заборгованість, затягувати термінирозрахунків з наявними боргами та інше. Під впливом сукупності зовнішніх івнутрішніх чинників порушується фінансова стійкість підприємства. Майно набуваєнепродуктивної та неліквідної форми, фінансові ресурси підприємствавикористовуються нераціонально. Крім того, недостатня забезпеченістьпідприємства фінансовими ресурсами супроводжується низьким рівнем ефективностіїх використання.
Спроможність підприємства досягтиуспіху на ринку залежить від ефективності управління його фінансовимиресурсами. Добре організоване управління є необхідною складовою для їх успішноїроботи в умовах жорсткої конкуренції.
Склад ресурсів, їх обсяг залежать відвиду та розміру підприємства, роду його діяльності, обсягів виробництва. Прицьому їх обсяг тісно пов'язаний з обсягом виробництва, ефективною роботоюпідприємства. Чим більший обсяг виробництва і вища ефективність роботипідприємства, тим більший обсяг власних фінансових ресурсів і навпаки.
У зв’язку з реформування економічноїсистеми України виникає практична потреба перегляду підходів щодо питаньформування та використання фінансових ресурсів і зумовлює необхідністьпідвищення ролі фінансового управління як найважливішого елемента загальноїсистеми управління підприємством.
Наукові дослідження, що проводяться уфінансовій сфері здійснюються через оцінку існуючих теоретичних підходів таглибокий аналіз сучасності. Наслідком цього є пошуки раціональних управлінськихрішень, що дозволять удосконалити існуючі економічні системи шляхом ефективногорозподілу та використання фінансових ресурсів.
1.2 Складові елементифінансових ресурсів
Початкові фінансові ресурси, якіформують статутний фонд, спрямовуються в основні та оборотні фонди. У процесівикористання основних фондів формується такий вид фінансових ресурсів, якамортизаційні відрахування. Забезпечення формування оборотних фондівздійснюється за рахунок оборотних коштів.
Амортизаційні відрахування являютьсобою специфічний вид цільових фінансових ресурсів. У кругообігу коштів вонивідображають перенесену на готову продукцію вартість основних засобів, їх зносу процесі експлуатації. З цих позицій — це витрати підприємства в даномувиробничому циклі. Водночас у виручці від реалізації ця сума розглядається якцільовий дохід, призначений для простого відтворення основних засобів. Саме зцих позицій амортизаційні відрахування є фінансовими ресурсами підприємства,призначеними для відтворення зношених у процесі виробництва основних засобів.По суті це поетапне повернення початкових фінансових ресурсів, вкладених восновні засоби, які можуть використовуватись у поточному році.
За економічною сутністю амортизаційнівідрахування мають забезпечити просте відтворення основних засобів. У реальнійдійсності потреба в коштах на вказані цілі може як перевищувати сумуамортизаційних відрахувань, так і бути меншою за дану суму. На це впливаєбезліч чинників, насамперед ціновий. Ціни на нове обладнання та устаткуванняможуть бути як вищі, так і нижчі порівняно з діючими. При їх зростанні сумаамортизації, нарахована виходячи з діючих цін, буде недостатньою. Навпаки, призниженні цін надлишок амортизаційних відрахувань може бути використаний нарозширене відтворення основних засобів.
Амортизація нараховується завстановленими нормативами, які мають враховувати фізичний та моральний знососновних засобів. Відомо два методи нарахування амортизації: рівномірне іприскорене. Рівномірне відрахування здійснюється за єдиним на весь періодвикористання фондів нормативом. Прискорене списання полягає у застосуваннірегресивної шкали, тобто нормативи поступово знижуються. При цьому основначастина амортизації списується за перші два—три роки. Такий підхід дає змогудосить повно врахувати моральне старіння устаткування та обладнання, яке єосновним у сучасних умовах. Прискорена амортизація сприяє створенню достатніхфінансових ресурсів для своєчасного оновлення основних засобів і впровадженняновітніх техніки і технологій.
Амортизаційні відрахування, якфінансові ресурси підприємства, окремо не формуються, а надходять на поточнийрахунок у складі виручки від реалізації. Їх виділення здійснюється на підставіобліку на окремому бухгалтерському рахунку. Нараховується амортизаціящомісячно, а використовується відповідно до установлених планів, через оплатувитрат безпосередньо з поточного рахунку.
Амортизаційні відрахуванняспрямовуються на фінансування капітальних вкладень — нове будівництво,розширення і модернізацію діючих потужностей, технічне переозброєння, придбаннянової техніки, упровадження новітніх технологій тощо. Їх використовують разом зіншими джерелами фінансування капітальних вкладень (прибутком, середньо- ідовгостроковим кредитом, бюджетними асигнуваннями, надходженнями з централізованихфондів, іншими мобілізованими і залученими коштами.
Оборотні кошти являють собою тучастину фінансових ресурсів, яка постійно перебуває в обігу. Вони спрямовуютьсяна придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів таінших елементів виробничих запасів. Частина цих коштів перебуває унезавершеному виробництві та в готовій нереалізованій продукції. До нихналежать також залишки грошових коштів підприємства.
Оборотні кошти, як і амортизаційнівідрахування, призначені для забезпечення простого відтворення оборотнихфондів, яке здійснюється як за рахунок власних оборотних коштів, так ізалучених джерел — короткострокових кредитів і кредиторської заборгованості.При цьому дуже важливо встановити оптимальну структуру цих джерел. Власні коштиповинні забезпечувати мінімальну стабільну потребу, без якої процес виробництванеможливий. Установлення рівня забезпеченості підприємств власними оборотнимикоштами може здійснюватися шляхом їх нормування в адміністративному порядку тана основі самостійного визначення обсягів власних коштів, залучених в оборотніфонди. При самостійному встановленні обсягів власних оборотних коштівпідприємство виходить зі своїх фінансових можливостей (розмірів статутногофонду) та доцільності спрямування початкових фінансових ресурсів в оборотнікошти.
У процесі виробничої і фінансовоїдіяльності підприємства заінтересовані у збереженні та ефективному використаннівласних оборотних коштів. Збереження досягається за рахунок, по-перше, їхспрямування на придбання потрібних виробничих запасів, яківикористовуватимуться у виробничому процесі, а не осідатимуть на складі.По-друге, за рахунок недопущення використання оборотних коштів не запризначенням. Ефективність використання забезпечується насамперед високимрівнем обіговості. Чим вищий рівень обіговості, тим менше коштів потрібно длязабезпечення виробничого процесу. Обіговість визначається терміном міжвкладенням коштів та їх поверненням у складі виручки від реалізації. Осіданнякоштів у незавершеному виробництві й нереалізованій готовій продукції —основний чинник неефективного використання оборотних коштів.
Потреба у власних оборотних коштахвизначається як виробничими, так і фінансовими чинниками. Виробничі — цеобсяги виробництва, тривалість виробничого циклу, періодичність закупівлівиробничих запасів, терміни реалізації продукції і форми розрахунків за неї.Зміни цих показників ведуть до необхідності коригування власних оборотнихкоштів. Скорочення обсягів виробництва та інших показників сприяє зменшеннюпотреби у власних оборотних коштах. Вивільнені ресурси можуть бути спрямованіна інші цілі. Збільшення вказаних показників веде до необхідності приростувласних оборотних коштів. Цей приріст забезпечується за рахунок власногоприбутку підприємства чи наданих ресурсів.
Фінансовим чинником, що визначаєпотребу у власних оборотних коштах, є можливість залучення до формуванняоборотних фондів позичкових коштів. Ця можливість, у свою чергу, залежить відрівня самофінансування та наявності майна, яке може бути прийняте банком узаставу, а також від фінансових результатів діяльності підприємства, йогостабільного становища на ринку. Чим кращі показники діяльності підприємства,тим більше у нього можливостей залучити банківські кредити й зекономити навласних оборотних коштах.
Забезпеченість підприємстваоборотними коштами, як і основними фондами, безпосередньо впливає на йогодіяльність. Недостатність цих коштів веде до незабезпеченості виробничогопроцесу. Нераціональне та неефективне їх використання звужує виробничі йфінансові можливості підприємства. Втрата чи осідання оборотних коштів веде добанкрутства підприємства.
Надані фінансові ресурси захарактером використання подібні власним, оскільки після їх надходження вонипереходять у розпорядження підприємства. Разом з тим існують певні обмеження,адже такі кошти мають здебільшого цільовий характер.
Прибуток є формою фінансовихресурсів, прирощених (зароблених) підприємством у результаті його господарськоїдіяльності. Він спрямовується насамперед на розвиток виробництва. Капітальнівкладення та приріст оборотних коштів відображають збільшення статутного фонду,тобто тих ресурсів, які постійно перебувають у розпорядженні підприємства. Крімтого, за рахунок прибутку здійснюються певні поточні затрати, які податкове законодавствоне дозволяє відносити на валові витрати.
Роль прибутку як фінансового ресурсухарактеризується саме його використанням на розширення виробництва. В умовахринку стабільні позиції мають тільки ті підприємства, що постійно розвиваються.Можливості ж розвитку визначаються масою отриманого прибутку.
Бюджетні асигнування можутьнадаватися підприємствам (як правило, державним) у таких формах:
— бюджетні інвестиції;
— бюджетні кредити;
— державні дотації;
— державні субсидії.
Бюджетні інвестиції являють собоювиділення коштів на розвиток виробництва, насамперед у вигляді капітальнихвкладень. Вони спрямовуються у пріоритетні галузі й проекти, які визначаютьрозвиток економіки країни загалом.
Бюджетні кредити є формою фінансовоїдопомоги підприємствам у разі скрутного фінансового стану. Вони відрізняютьсявід банківських відносно невисоким рівнем процентних ставок.
Державні дотації — це виділеннякоштів з бюджету на покриття збитків підприємств, як правило, у тому разі, колизбитковість є наслідком певної політики держави, наприклад цінової.
Державні субсидії — це виділеннякоштів з бюджету суб’єктам підприємницької діяльності на вирішення певнихзавдань у межах різних державних програм.
Надходження з державних цільовихфондів за своїм змістом ідентичні бюджетним асигнуванням. Вони здійснюються уформі державних інвестицій і субсидій, кредитів. Ці надані ресурси мають строгоцільовий характер, котрий випливає із суті даних фондів.
Надходження з централізованих фондіввідображають внутрішньокорпоративний перерозподіл фінансових ресурсів. Ці фондистворюються за рахунок прибутку структурних одиниць корпоративного об’єднання,тобто за своєю сутністю — це перерозподіл чистого прибутку. З одного боку,підприємства здійснюють відрахування у централізовані фонди, з іншого — можутьотримувати з них кошти. Тому, крім загальної суми надходжень з цих фондів, слідвизначати чисті (нетто) надходження, які обчислюються як різниця міжнадходженнями з фондів і внесками до них.
Сальдо взаємовідносин може визначатися стосовно всіхнаданих ресурсів. Кожне підприємство сплачує податки й обов’язкові платежі добюджету та внески в цільові фонди. Однак тільки деякі з них можуть отримуватиасигнування з бюджету чи надходження з фондів. При цьому, як правило, сальдовзаємовідносин від’ємне. Тому, визначаючи фінансові ресурси, надані з бюджету,цільових і централізованих фондів, слід враховувати сальдо взаємовідносин. Позитивнесальдо характеризує реально надані ресурси, від’ємне — фактичну суму вилученихкоштів підприємств.
Кредити являють собою фінансовіресурси, які тимчасово перебувають у розпорядженні підприємств. Саме цевизначає сферу їх використання — як правило, на тимчасові чи сезонні потреби, атакож потреби, які мають циклічний характер.
Кредит існує у двох основних формах:комерційний і банківський. Комерційний — це придбання товарів чи отриманняпослуг з відстрочкою оплати. Подібна угода оформляється спеціальним борговимзобов’язанням — векселем. Банківський кредит полягає в отриманні позичок відбанків чи інших кредитних установ.
Кредитування здійснюється здотриманням принципів поворотності, строковості, платності, забезпеченості.
Дотримання принципів кредитуваннядуже важливе для обох сторін. Підприємства-позичальники за умови неухильноговиконання вимог до отримання і повернення кредитів не просто заінтересовані вефективному використанні позичених фінансових ресурсів — вони повинні йогозабезпечити. Кредитні установи, відповідно, не просто позичають певні кошти —вони, для забезпечення виконання встановлених принципів, спрямовують їх унайефективніші підприємства і проекти.
1.3 Показники формування тавикористання фінансових ресурсів підприємства
Побудова комплексу показниківфінансового стану передбачає відбір відповідних груп фінансових показників,включення певних показників до відповідної групи, визначення методики їхрозрахунку і оцінки.
Розглянемо окремі групи фінансовихпоказників:
1. Показникиоцінки фінансової стійкості
2. Показникиоцінки ліквідності
3. Грошовіпотоки підприємства
4. Показникиоцінки ділової активності
Ліквідність підприємства – це йогоспроможність швидко реалізувати активи й одержати гроші для оплати своїхзобов’язань, тобто це співвідношення величини його високоліквідних активів(кошти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткостроковоїзаборгованості.
Аналізуючи ліквідність, доцільнооцінити не тільки поточні суми ліквідних активів, а й майбутні зміниліквідності.
Про незадовільний стан ліквідностіпідприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їхреальні надходження.
Щоб визначити, чи достатньо впідприємства грошей для погашення його зобов’язань, необхідно передовсімпроаналізувати процес надходження коштів від господарської діяльності таформування залишку коштів після погашення зобов’язань перед бюджетом,страховими та іншими соціальними фондами, а також виплати дивідендів.
Аналіз ліквідності потребуєретельного аналізу структури кредиторської заборгованості підприємства. Вінздійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов’язань із наявностіліквідних коштів.
Для аналізу ліквідності такождоцільно розраховувати в динаміці коефіцієнти абсолютної ліквідності, покриття,поточної ліквідності, критичної оцінки, поточної заборгованості, періодінкасації дебіторської заборгованості, тривалість кредиторської заборгованості,обертання матеріальних запасів, обертання постійних та усіх активів.
Оцінка фінансової стійкостіпідприємства має на меті об’єктивний аналіз величини та структури активів іпасивів підприємства та визначення на цій основі міри його фінансовоїстабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарськоїдіяльності підприємства цілям його статутної діяльності.
Відповідно до показника забезпеченнязапасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такі типифінансової стійкості підприємства:
1) абсолютна фінансова стійкість;
2) нормально стійкий фінансовий стан;
3) нестійкий фінансовий стан;
4) кризовий фінансовий стан.
Фінансово стійким можна вважати такепідприємство, яке за рахунок власних джерел спроможне забезпечити запаси тавитрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчаснорозраховуватись за своїми зобов’язаннями.
Оцінку фінансової стійкостіпідприємства доцільно здійснювати поетапно, на основі комплексу показників.
Розглянемо методичну послідовністьаналізу ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства.
Будь-якого користувача фінансовоїзвітності насамперед цікавить питання про ліквідність та платоспроможністьпідприємства. Для цього за даними балансу підприємства (форма №1) визначаютькомплекс оціночних показників. В першу чергу з цією метою використовуються тринаступні коефіцієнти:
1. Коефіцієнт покриття (загальноїліквідності) – Кп, що показує, яку частину поточних зобов’язань підприємствоспроможне погасити, якщо воно реалізує усі свої оборотні активи, в тому числі іматеріальні запаси. Цей коефіцієнт показує також, скільки гривень оборотнихкоштів приходиться на кожну гривню поточних зобов’язань.
2. Коефіцієнт швидкої (критичної)ліквідності – Кшл, що показує, яку частину поточних зобов’язань підприємствоспроможне погасити за рахунок найбільш ліквідних оборотних коштів – грошовихкоштів та їх еквівалентів, фінансових інвестицій та кредиторськоїзаборгованості. Цей показник показує платіжні можливості підприємства щодопогашення поточних зобов’язань за умови своєчасного здійснення розрахунків здебіторами.
3. Коефіцієнт абсолютної (грошової)ліквідності (Каб.л), що показує, яку частину поточних зобов’язань підприємствоможе погасити своїми коштами негайно.
Для характеристики фінансовоїстійкості підприємств доцільно використовувати, в першу чергу, шість такихпоказників:
1. Коефіцієнт автономії (фінансовоїнезалежності) – Кавт, що показує, яку частину у загальних вкладеннях упідприємство складає власний капітал. Він характеризує фінансову незалежністьпідприємства від зовнішніх джерел фінансування його діяльності.
2. Коефіцієнт фінансової стійкості –Кф.с – що показує співвідношення власних і залучених засобів, вкладених вдіяльність підприємства. Характеризує здатність підприємства залучати зовнішніджерела фінансування.
3. Коефіцієнт забезпеченості власнимиоборотними засобами – Кзвз – показує, яка частина матеріальних оборотнихактивів фінансується за рахунок засобів чистого оборотного капіталу.
4. Коефіцієнт ефективностівикористання активів – Кеа – показує, скільки чистого прибутку має підприємствов середньому на кожну гривню загальних вкладень в його діяльність. характеризуєприбутковість цього капіталу, яким володіє підприємство, незалежно від джерелйого надходження.
5. Коефіцієнт ефективностівикористання власного капіталу (коефіцієнт прибутковості власного капіталу) –Кевк – показує, скільки чистого прибутку має підприємство в середньому на кожнугривню власного капіталу, тобто характеризує ефективність власних інвестицій.
6. Коефіцієнт співвідношеннянеоборотних і оборотних активів – Кн/об – характеризує співвідношеннянеоборотних і оборотних активів.
Однією з основних умов стабільногофінансового стану підприємства є надходження грошових коштів, що забезпечуєпокриття його поточних зобов'язань. Аналіз грошових потоків, пов'язаний ізз'ясуванням причин, які вплинули на збільшення (зменшення) припливу грошовихкоштів та збільшення (зменшення) їх відпливу. Це можна робити як за довгостроковийперіод (декілька років), так і за короткостроковий період (квартал, рік). Такийаналіз має безперечний інтерес, якщо він буде здійснений за період, щовідображає певний етап в діяльності підприємства.
Аналіз потоків грошових коштівповинен здійснюватись як на основі звітних, так і планових показників(платіжного календаря). При цьому останні виступають одночасно інструментомуправління грошовими потоками. Це досягається шляхом контролю за відповідністюїх реального руху до планових показників та прийняття необхідних коригуючизаходів.
Першим показником виникненняфінансових ускладнень є тенденція скорочення частки грошових коштів в складіоборотних активів підприємства при зростаючому обсязі його поточних зобов'язаньі може надати точну інформацію про надлишок (недостачу) грошових коштів напідприємстві.
Для розрахунку використовуютьсявнутрішні облікові дані про величину залишків на початок і кінець періоду нарахунках грошових коштів.
Для того, щоб зрозуміти реальних рухгрошових коштів на підприємстві, оцінити синхронність надходження і витрачаннягрошових коштів, а також поєднати величину одержаного фінансового результату зістаном грошових коштів на підприємстві, необхідно виділити і проаналізувати всінапрямки надходження (припливу) грошових коштів, а також їх вибуття (відпливу).
Таким чином, складання Звіту про рухгрошових коштів з відповідними аналітичними висновками фактично і є аналізомруху грошових потоків на підприємстві.
В умовах обмеженості ресурсівпідприємцю постійно доводиться обирати оптимальні співвідношення між наборомекономічних ресурсів та обсягами виробництва. Передумовою такого вибору повиннобути проведення аналізу ділової активності.
Крім того, як відомо, капіталзнаходиться у постійному русі, переходячи з однієї стадії в іншу. Чим швидшекошти підприємства зроблять кругообіг, тим більше продукції отримає та реалізуєпідприємство при одній і тій же сумі капіталу. Затримка руху коштів набудь-якій стадії призводить до уповільнення оборотності капіталу, потребуєдодаткового вкладення коштів та може спричинити погіршення фінансового станупідприємства.
Досягнутий в результаті прискоренняоборотності ефект виражається, передусім, у збільшенні обсягу випуску продукціїбез додаткового залучення фінансових ресурсів. Крім того, за рахунокприскорення оборотності капіталу відбувається збільшення суми прибутку.
Таким чином, здійснюючи господарськудіяльність, підприємство повинно намагатися не лише прискорити рух капіталу,але отримувати максимальну його віддачу.
2 Аналітична частина. Аналізфінансового положення ВАТ „ДніпроАЗОТ”
2.1 Загальна оцінкафінансового стану підприємства
Загальна оцінка фінансового станупідприємства проводиться на основі агрегованого (ущільненого) балансу.Агрегований баланс будується на основі даних форми № 1 «Баланс». Актив балансу дає можливість датизагальну оцінку майна, що перебуває в розпорядженні підприємства, а такожвиділити в складі майна оборотні (мобільні) і необоротні (іммобілізовані)засоби. Майно це основні фонди, оборотні кошти й інші цінності, вартість якихвідбита в балансі. Пасив балансу дає можливість дати загальну оцінку джереламмайна підприємства, а саме власному та позиковому капіталу (див. таблицю 2.1)
З представленого аналізу балансувидно, що загальна вартість майна підприємства збільшилась за звітний період на418993,2 тис. грн. або на 32,5%. А саме оборотні активи зросли на 496897,5 тис.грн., дебіторська заборгованість – на 492378,4 тис. грн., грошові кошти – на34757,5 тис. грн. Зменшилася сума необоротних активів на 77863,2 тис. грн.,запасів – на 6224,3 тис. грн., та інших оборотних активів на 24014,1 тис. грн. Якщо говорити про джерела майна, то власний капітал підприємства протягомзвітного періоду збільшився на 582252,6 тис. грн., а позиковий капіталзменшився на 167981,9 тис. грн.