РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ:
«Філософія ісвітогляд»
Виконала:
Костенко Л.М.
План:
1. Зміст поняття«Філософія», її специфіка.
2. Філософія як світогляд.Міфологія, релігія, філософія і наука.
3. Основні напрямки філософськоїдумки.
1. Змістпоняття «Філософія», її специфіка
Вперекладі з давньогрецької «філософія» – то є любов до мудрості.Виникнення філософії є історичний перехід від міфологічних схем та забобонів,що їх традиційно накидали людям жерці до самостійного мислення про навколишнійсвіт і людину.
Мудрості навчити неможна. Вона або є, або її немає. Але можна навчитися філософії, котра, якщовона вдало співпадає з життєвим досвідом, може перетворитися навіть на щосьбільше, ніж тільки устремління до мудрості.
ЗаАристотелем, люди почали філософствувати, уникаючи незнання та її здивування.
Здивованістьнавколишнім світом є постійним початком для філософії і її вічним ресурсом.
Філософія- це знання про всезагальне. Саме таким буде найбільш коротке її визначення і атой же час воно таке, що схоплює її головну суть.
Філософіятеоретично обґрунтовує і зміст, і засоби досягнення узагальнених знань просвіт.
2. Філософіяяк світогляд. Міфологія, релігія, філософія і наука
Світ- це вся дійсність е цілому — ікосмос, і земна природа, і сфера людської комунікації — все, з чим мистикаємось і все, що активно впливає на нас. Багатоманітність і складністьсвіту одночасно своєю передумовою має суттєву єдність. Частин світу багато, алесвіт один. Це можливо тому, що світ є цілісність, яка не зводиться просто досуми частин. Така впевненість виходить з будови нашої свідомості, з принципу їїсамо тотожності, Ця остання означає досить просту річ: «Я» — цезавжди «Я», а не хтось іще. Передумовою існування саме такоїсвідомості є певна будова світу. Якщо існує єдність світу то повинна існувати іпевна сутність, основа, котра цю єдність виконує. За таку першооснову, абосубстанцію, де знімається вся роз'єднаність природного світу філософи приймали(при всій розмаїтості назв, які вони їй давали) або матеріальне начало, абосвітову душу, які приймалися за тупервинну засаду світу, з якої все виходить і куди все повертається.
Ті,хто такою першоосновою вважають матеріальне, чуттєво конкретне називаютьсяматеріалістами. Інші, котрі за таку основу брали світову душу або ідея єідеалісти. Очевидно, що прийняти за первинне те чи інше начало залежить відсамопочуття людини в цьому світі, від того, яке місце відводить вона собі вньому; від того, в якому відношенні до вищезгаданого ланцюга світових подійвона себе почуває; хтось знаходиться взагалі поза ним, інший тримає його всвоїх руках, а ще когось він душить і стискає.
Системаобразів і понять, які розкривають відношення людини до світу, визначають їїмісце в цьому світі, її призначення в ньому і, кінець кінцем, впливають на їїімовірну долю називається світоглядом. А питання про співвідношення світобудовиі людини є принципово важливим світоглядним питанням. Це співвідношення полягаєв наступному: неможливо пізнати людську сутність, якщо не пізнати світ в якомувона живе, і продуктом якого є, як і навпаки — неможливо щось знати про світ,не пізнавши людину. Отже людина і світ — це єдність, що пізнає саму себе.
Ніодна з окремих наук не ставить питання про відношення людини до світу в цілому,це специфічно філософське питання. Разом з тим філософія не є єдиним типомсвітогляду, у всякому разі, історично не першим. Найдавнішою формою світоглядує міф. Міфологія як система міфічних уявлень виникає на самій ранній стадіїсуспільного розвитку.
Словоміф можна перекласти як переказ, сказання. Для нас «міфічний» означаємайже те ж, що «фантастичний», бо в ментальності сучасної людинипроводиться чітка грань між реальним і нереальним, справжнім і недостовірним.Міфологічна свідомість такої різниці не знала, бо вона розвивалась знайдавніших уявлень про тотожність людини і природи, наслідком чого був виміростанньої в людських масштабах і оснащення її людськими ж якостями. Це і єстадія міфологічного світогляду. Затим наступає стадія, коли виникає потребаперетворювати історично змінні, перехідні аспекти власного буття, піднятися доабсолютного, вічного, відкрити аналогічні природнім причинно-наслідкові зв'язкив самому собі, тим самим виокремившись із природного ланцюга подій.
Філософіязароджується як намір вирішити світоглядні проблеми засобами розуму. На відмінувід релігії філософія винесла на перший план інтелектуальні аспекти світогляду.На відміну від міфології та релігії вона є не просто світовідчуттям тасвітовідношенням, а перш за все — світорозумінням. Філософія це не чуттєвий, амислячий світогляд. Всі форми світогляду так чи інакше відображують безкінечне,але міфологія робить Іде через образи, релігія — через людську уяву, афілософія — з допомогою системи понять.
Врамках культури древнього світу філософія була єдиною формою теоретичногоосвоєння дійсності і тільки близько ХVI-ХVII ст. поряд з філософією формуєте сянаука як особливий суспільний інститут, коли окремі науки починають засвоюватиті чи інші області природи і суспільства. Та наука так і залишається зануреноюу кінчений матеріал, і відмінність філософії від неї полягає в тому, що вона необмежена рамками людського досвіду, чи спеціальних експериментів, а спрямовуєсвою увагу саме на ті речі, що знаходяться поза ними. Саме цей універсалізм єневід'ємною ознакою, або атрибутом саме філософського знання, що й знайшловідображення в таких образах філософії як «пані всіх наук», «царицянаук» чи «мати наук».
3. Основнінапрямки філософської думки
Прививченні історії філософії перше, що кидається в очі це велика кількістьнесхожих між собою особистостей і розмаїття філософських течій, вчень і шкіл,котрі не тільки не згодні між собою, а й протирічать одне одному, іноді навітьне можуть бути співставленими.
Вихідноюодиницею історико-філософського процесу є філософське вчення, як системалогічно пов'язаних поглядів того чи іншого мислителя. Оскільки те чи іншевчення знаходить своїх послідовників, то формуються філософські школи,засновані на прийнятті базових ідейних принципів вчення. Сукупністьмодифікованих принципів, що сповідують окремі школи об'єднуються у течії вфілософії. Представники різних течій, при умові, що вони, при всіх розходженняхвідстоюють одні і ті ж загальні принципові положення утворюють напрямки уфілософії.
Булоб спрощенням вважати, що ця багатоманітність, котру називають філософськимплюралізмом, е наслідком тільки незгоди між філософами. Така ситуаціяпояснюється тим, що оскільки дійсність багатоманітна і плинна, то й філософіябагатоманітна і не може стояти на місці. Різноманітність філософських позицій єумовою існування філософії як цілісного світоглядного утворення протягом всієїісторії її розвитку аналогічно тому, як розмаїтість видів живих створінь убіосфері є умовою існування земного життя взагалі. Помічено, що те чи іншефілософське вчення ніколи не відкидається, від нього тільки відмовляються і припевних умовах можливе навіть повернення до вже майже забутого. Вся історіяфілософії — це ілюстрація співіснування двох протилежних принципів у ній, котріГегель формулює наступним чином: «Жодна філософія не була заперечена. Усіфілософії тим не менше, заперечуються».
Якбуло сказано вище, початок розпитку європейської філософії був покладений уДревній Греції в VІІ — VІ ст. до н.е. На початковій стадії грецька філософія — це логічне пояснення креаціоністського міфу де замість імен богів поставленіназви стихій. Якщо міф вирішує питання про походження світу, відповідаючи напитання: «Хто народив все суще на світі?», то філософи шукаютьпершопочаток — «з чого все витікло?».
Такимчином, вже у древньогрецькій філософії формулюються основні поняття тастворюється те проблемне поле філософії з якого будуть збирати всі послідуючіпокоління філософів.
Характерноюрисою філософії західноєвропейського середньовіччя є певне звуження горизонтуфілософського пошуку і помітне зниження його інтенсивності. Протягом щонайменшетисячоліття філософська думка перебуває в досить вузькому колі одних і тих жепроблем ніби натикаючись на невидимі стіни поза які неможливо вийти. Ті стіни — релігійні догми.
Вепоху Відродження у ведучих діячів цього часу проявляється намір відродитицінності і ідеали античності — через відмову від середньовічного способумислення. Секуляризація, тобто вивільнення філософії і науки від релігії єголовною тенденцією філософії Відродження.
З переходом до Нового часузагальна культурно-історична схема ускладнюється, відповідно урізноманітнюютьсянапрямки філософських пошуків. На перше місце висувається проблема одержаннядостовірного знання.
Вепоху Просвітництва умонастрій раціоналізму залишається як найбільш характернариса філософії цього періоду, коли розум розглядається в якості джерела всієїсуб'єктивної діяльності людини і є основою віри в безкінечні можливості людинив пізнанні природи.
Вцьому сенсі протилежною раціоналізму є ірраціоналізм, представникам якого увеликій мірі характерна песимістична оцінка пізнавальних та діяльнісно — перетворюючих можливостей людини.
Найбільшвпливовою течією філософії Нового часу, котра підсумовує її розвиток на цьомуетапі західноєвропейської історії є німецька класична філософія. Саме тутнайбільш очевидна єдність загальних для її представників загальнихідейно-теоретичних коренів, безперервність і тяглість у постановці та вирішеннітеоретичних проблем. По цим критеріям, а також по змістовному вирішеннюфілософських проблем до німецької класичної філософії мочена віднестифілософське вчення марксизму, яке являє собою завершальний етап її еволюції.
Шляхирозвитку філософії у другій половині XIX та XX століттях визначаються спробамидати відповіді на проблеми, котрі виникають у зв’язку з переходом суспільства унауково-технічну епоху. В цьому зв'язку виникають дві основні течії: налаштованатак би мовити позитивно, котра одержала назву філософія науки і негативістськащодо наслідків сучасного розвитку людства. Це різні форми ірраціоналізму. Більшдетальний розгляд цих течій буде подано у наступному розділі. Важливоюсторінкою в розвитку світової філософії є українська філософія.
Отже,в результаті історичного розвитку були сформовані не тільки філософськіпроблеми, а й ті, чи інші її розділи. Кожний розділ — це певний ракурсвзаємодії світу і людини. Можна виділити наступні розділи:
1. Онтологія, або теорія буття.Онтологічні проблеми — це проблеми об'єктивного буття дійсності, над якоюнадбудовується повсякденна реальність, що дана нам через органи почуттів.
2. Теоріяпізнання або гносеологія, котра виясняє, яким чином людина одержує знання прозовнішній світ, чи можливе (і яким чином)пізнання істини. Сюди ж долучаєтьсятеорія людської свідомості, ідеї якої найбільш інтенсивно починають розвиватисяна рубежі ХІХ — ХХ ст., коли виникає вчення феноменології, котре ставить своїмзавданням вивчати внутрішню само визначеність свідомості, те що робить йоговідмінним від зовнішнього світу.
3. Аксіологія — це теорія цінностей, котравідповідає на питання чому одні речі одержують позитивну оцінку і стаютьцінностями, а інші відкидаються, чому заради одних речей можна пожертвуватиіншими. Природнім продовженням аксіології виступають екзистенціальні проблеми,тобто проблеми, зв’язані з людським існуванням, такі як, наприклад, проблемалюдської долі, свободи, надії, любові, відповідальності.
4. Філософськаантропологія,котра виясняє місце людини у світі, встановлює особливі якості її родовусутність, котра вирізняє людину з-поміж інших створінь цього світу. З цимипитаннями пов'язана філософія культури, котра вивчає питання, пов'язані зособливостями створеного людьми середовища, де тільки і можуть утворюватисьлюдські якості.
5. Філософіяі методологіянауки яка вивчає місце науки і вчених, їх роль у процесі розвитку людськоїцивілізації; методологія ж формулює принципи, на які спирається вчений,досліджує роль для пізнання деяких найважливіших уявлень про світ.
6. Соціальнафілософія і філософія історії, які вивчають внутрішню організацію суспільства, роль іположення особи в конкретному соціальному організмі, а також проблему джерелісторичного процесу, його мети початку і кінця.
7. Етикаі естетика. Етика — це філософськатеорія моралі, яка вивчає як жива людська моральність співвідноситься зуявленнями про те що повинно бути.
Естетика- це теорія прекрасного, яка намагається вияснити природу краси і, одночасно, — місце мистецтва, котре проявляє красу у нашому житті.
8. Філософіярелігії яка єфілософське дебатування навкруги ідейної та світоглядної сторони тієї чи іншоїрелігії. До неї примикає езотерична філософія. Езотеричний — значить таємний,закритий для непосвячених. Одержані в результаті складних духовних практик тамедитацій переживання, формуються в певну теорію, котру і називають езотеричноюфілософією.
Термінологічний словник:
Світогляд – сукупність ідей про світ вцілому та про місце людини в світі.
Міфологія – первісна форма світогляду,інтегрована уява про світ як про органічну цілісність буття.
Релігія – форма світогляду, в якійбуття поділяється на духовне та тілесне, вічне та створене, принципом єднанняяких є віра.
Філософія – форма світогляду, в якійлюдина визначає своє місце в світі шляхом формування та вирішення таких“відкритих” питань (вічних проблем), що не мають остаточної відповіді.
Онтологія – вчення про буття.
Гносеологія – вчення про можливості,джерела та форми пізнання.
Література:
1. ДанильянО.Т., Тараненко В.М. Основи філософії. Навчальний посібник. Х.: Вид. “Право”2005. 352с.
2. Мамардашвили М.Как я понимаю философию. – М., 1990.
3. Світогляді духовна культура. – К., 1993.
4. Філософія.Курс лекцій: Навч. посібник. – К., 1995.
5. Філософськийсловник. 2-е вид. за ред. В.І.Шинкарука. – К., 1986.
6. ШинкарукВ.І. Філософія і нові історичні реалії // Філос. і соціол. думка. – 1991. — №1.