Філософія древньої Індії. Початок філософського мислення
Якщо ми абстрагуємося від найдавніших письмових, пам'ятників, виявленихна території Древньої Індії, то тексти індуської (хараппської) культури(2500-1700 років до н.е.), які дотепер ще повністю не розшифровані, є першимджерелом інформації про життя (разом з археологічними знахідками) суспільства — так звана ведична література. Мова йде про великий набір текстів, якіскладалися протягом приблизно дев'яти сторіч (1500-600 років до н.е.). Однак ів більше пізній період створюються добутки, які по своєму змісті ставляться доцієї літератури. Ведичні тексти — це література переважно релігійного змісту,хоча Ведичні пам'ятники не тільки є коштовним джерелом інформації про духовнежиття свого часу, але й містять багато відомостей про економічний розвиток,класову й соціальну структури суспільства, про ступінь пізнання навколишньогосвіту й багато про що іншому.
Ведична релігія — це складний, що поступово розвивається комплексрелігійних і міфологічних подань і відповідних їм ритуалів і культових обрядів.У ньому прослизають частково архаїчні індоєвропейські уявлення (що сходять дотих часів, коли арії задовго до приходу в Індію жили разом з іншимиіндоєвропейськими племенами на загальній території) індоіранського культурногошару (загального індійській і іранській аріям). Завершується формування цьогокомплексу на тлі міфології й культів тубільних (не індоєвропейських) мешканцівІндії. Ведична релігія є політеїстичної, для неї характерний антропоморфізм,причому ієрархія богів не є закритої, ті самі властивості й атрибутипоперемінно приписуються різним богам. У Ригведі важливу роль грає Індра — боггрози й воїн, що знищує ворогів аріїв. Значне місце займає Агни — бог вогню, задопомогою якого індус, що сповідає Веди, приносить жертви й у такий спосібзвертається до інших богів. Продовжують список божеств пантеону Сурья (богсонця), Сома (бог однойменного оп'яняючого напою, використовуваного приритуалах), Ушас (богиня ранкової зорі), Дьяус (бог небес), Ваю (бог вітрів) ібагато хто інші. Деякі божества, як, наприклад, Вишну, Шива або Брахма,пробиваються в перші ряди божеств тільки в більше пізніх ведичних текстах. Мирнадприродних істот доповнюють різні парфуми — вороги богів і людей (ракшаси йасури).
У деяких ведичних гімнах ми зустрічаємося з прагненням знайти загальнийпринцип, що міг би пояснити окремі явища й процеси навколишнього світу. Цимпринципом є універсальний космічний порядок (рота), що панує над усім, йомупідлеглі й боги. Завдяки дії рота рухається сонце, світанок проганяє тьму,переміняються пори року; рота — це принцип, що керує плином людського життя: народженнямі смертю, щастям і нещастям. І хоча рота — безособовий принцип, іноді йогоносієм і хоронителем виступає бог Варуна, наділений величезною й необмеженоюсилою, що «помістив сонце на небо».
Основою ведичного культу є жертва, за допомогою якої послідовник Ведзвертається до богів, щоб забезпечити виконання своїх бажань. Жертвавсемогутня, і якщо правильно принесена, то позитивний результат забезпечений,тому що у ритуалі працює принцип «даю, щоб ти дав». Ритуальній практиціприсвячена істотна частина ведичних текстів, зокрема брахмани, де окремі.аспекти розроблені до дрібних деталей. Вибухобезпечний ритуалізм, що стосуєтьсяпрактично всіх сфер життя людей, гарантує особливе положення брахманам, що буливиконавцям культу.
Деструкція традиційної міфології й ведичного ритуализму проявляється,зокрема, у космологічному гімні, називаному Насадил, що належить до більшепізніх частин Ригведи. Відповідно до цього гімну, спочатку не було ні сущого(сат), ні не-сущого (асат), не було повітряного простору й неба, не було смертій безсмертя, дня й ночі. Було тільки те єдине (тад екам), що розуміється якщось аморфне, нерозчленоване й позбавлене конкретного змісту, що саме по собідихало. «Крім цього, нічого іншого не було, тьма була спочатку, тьма, покритатьмою», наділеної принципом зміни самої себе на більше високому рівнібезособовою силою, що стимулює подальший процес генезису, що у тексті тількипозначений. Беруть участь у ньому, зокрема, тапас (тепло) і кама (прагнення,бажання) як сила життя, первинний імпульс буття. Скептицизм, а частково йспекулятивний характер тексту проявляються у висновку, де автор запитує:
«Хто може сказати, звідки виник цей утвір? Боги з'явилися [тільки] зістворенням цього [миру]… Звідки все виникло, звідки все утворилося? Виниклосаме чи ні? Той, хто на найвищому небі стежить за цим [миром], той знає.Виразно він [це] знає або не знає?» Гімн не є цілісним викладом генезису миру,багато чого він лише позначає й формулює питання, на які не відповідає. Цевідкривало широкі можливості для пізніших спекуляцій і інтерпретацій; різнимобразом тлумачать цей гімн і сучасні дослідники.
І в більше пізніх ведичних текстах — брахманах — зустрічаєтьсявисловлення про походження й виникнення миру. У деяких місцях розвиваютьсястарі положення про воду як першої субстанції, на основі якої виникають окремістихії, боги й увесь світ. Процес генезис часто супроводжується спекуляціямипро вплив Праджапати, що розуміється як абстрактна творча сила, що стимулюєпроцес виникнення, миру, а його образ позбавлений антропоморфних рис. Крімтого, у брахманах зустрічаються положення, що вказують на різні, форми подиху(прана ) як первинні прояви буття. Тут мова йде про уявлення, спочаткупов'язаних з безпосереднім спостереженням людини (подих як один з головних проявівжиття), спроектованих, однак, на абстрактний рівень і що розуміються якосновний прояв буття.
Брахмани є насамперед практичними складовими ведичного ритуалу, культовапрактика й пов'язані з нею міфологічні виклади — це їхній головний зміст. Убрахманах ми не знаходимо ніякої цілісної релігійно-філософської системи, хочав них уперше формулюються деякі поняття, які стають центральною темою упанішад.З міфологією брахман багато в чому зв'язаний пізніший індуїзм.
Упанішади (буквально: «сидіти біля» ). Тут — сидіти біля вчителя, щобвислухати його виклад змісту даних текстів утворять завершення ведичноїлітератури. Традиція нараховує їх у цілому 108, сьогодні відомо біля трьохсотрізних упанішад. Переважна маса текстів виникла наприкінці ведичного періоду (VIII-VIвв. до н.е.), і погляди, які в них розвиваються, уже ніколи модифіковані йперебувають під впливом інших, більше пізніх філософських напрямків. Інайважливішими є Брихадараньяка, Чхандогья, трохи більше пізніми — Айтарея,Кена, Каушитаки й ряд інших.
В упанішадах весь комплекс ведичної ідеології, зокрема абсолютизаціяжертви і її сили, піддадуть ревізії. Однак упанішади не дають цілісної системиподань про світ, у них можна знайти лише масу різнорідних поглядів. Примітивніанімістичні уявлення, інтерпретації жертовної символіки (часто на містичнійоснові) і спекуляції жерців перемежовуються в них зі сміливими абстракціями,які можна охарактеризувати як перші форми дійсно філософського мисленняДревньої Індії. Пануюче місце в упанішадах займає насамперед нове тлумаченняявищ миру, відповідно до якого як першооснова буття виступає універсальнийпринцип — безособове суще (брахма), що ототожнюється також з духовною сутністюкожного індивіда (атман). Концепція брахми сходить до давніх ведичних спробзнайти основу того, що повідомляє жертву її всемогутню силу й у кінцевомупонятті представляє універсальний космічний принцип. В упанішадах брахма єабстрактним принципом, повністю позбавленим колишніх ритуальних залежностей іпризначеним для збагнення вічної, позачасової й надпросторової, багатоликоїсутності миру. Поняття атман використовується для позначення індивідуальноїдуховної сутності, душі, що, як уже говорилося, ототожнюється з універсальнимпринципом миру (брахма). Ця констатація ідентичності різних форм буття,з'ясування тотожності буття кожного індивіда з універсальною сутністю всьогонавколишнього світу є ядром навчання упанішад.
Невіддільною частиною цього навчання є концепція круговороту життя(самсара) і тісно з нею зв'язаний закон карми. Вчення про круговорот життя, уякому людське життя розуміється як певна форма нескінченного ланцюгаперероджень, має свій початок в анімістичних уявленнях давніх мешканців. Індії.Воно також пов'язане зі спостереженням певних циклічних природних явищ, зіспробою їхньої інтерпретації. Елементи навчання самсари можна знайти вже вбрахманах, однак в упанішадах ця думка зводиться в одну з головних тез. Законкарми диктує постійне включення в круговорот перероджень і детермінує майбутнєнародження, що є результатом всіх діянь попередніх життів. Тільки той, свідчатьтексти, хто робив благі дії, жив згідно з діючою мораллю, народиться вмайбутнім житті як брахман, кшатрія або вайшья. Той, чиї дії не були правильні,може в майбутнім житті народитися як член нижчої варни (стану), або ж йогоатман потрапить у тілесне сховище тварини; не тільки варни, але й всі, із чимлюдина зустрічається в житті, визначено кармою.
Тут представлена своєрідна спроба пояснити майнові й соціальнірозходження в суспільстві як наслідку етичного результату діяльності кожногоіндивіда в минулих життях. Таким чином, той, хто діє відповідно до існуючихнорм, може, згідно упанішадам, підготувати собі кращу долю в деяких з майбутніхжиттів.
Круговорот життя вічний, і все у світі йому підкоряється. Боги якособистості не існують, втім як не існує й людина, обмежений простором і часом.Атман, коли залишає тіло, спалене на похоронному багатті, під впливом кармипримушений постійно вертатися в цей круговорот, знаходити наступні втілення,або, як говорять тексти, іти шляхом батьків (питръяна). Пізнання (одна ізцентральних тем упанішад) складається в повному усвідомленні тотожності атманай брахми, і лише той, хто ця єдність усвідомлює, звільняється з нескінченноголанцюга перероджень (самсари) і підноситься над радістю й скорботою, життям ісмертю. Його індивідуальна душа вертається до брахми, де й залишається вічно,вийшовши з-під впливу карми. Це і є, як учать упанішади, шлях богів (деваяна).
Основні тези упанішад незліченна кількість разів коментуються, розвиваютьсяй висвітлюються з різних точок зору.
Упанішади в основному ідеалістичне навчання, однак воно не цілісно в ційоснові, тому що в ньому зустрічаються погляди, близькі до матеріалізму. Цеставиться, зокрема, до навчання Уддалака, хоча й він не виробив цілісноїматеріалістичної доктрини. Уддалака приписує творчу силу природі. Увесь світявищ складається із трьох матеріальних елементів — тепла, води і їжі (землі). Інавіть атман є матеріальної пра сутністю людини. З матеріалістичних позиційвідкидаються уявлення, згідно яким спочатку миру було не-суще (асат), з якогозародилося суще (сат) і увесь світ явищ і істот.
Упанішади є видатною спробою похитнути монопольне положення брахманів відеології й духовному житті суспільства. Не випадково мислителі упанішад убільшості походили з варни кшатриїв, а іноді й вайшьев. Це є наслідком змін векономічному становищі окремих варн, які завершили своє формування до кінця ведичногоперіоду.
Упанішади мали великий вплив на розвиток наступного мислення в Індії.Насамперед вчення про самсаре й карму стає вихідним положенням для всіхнаступних релігійних і філософських навчань, за винятком матеріалістичних.
Навчання джайнізму й буддизму
У середині 1-го тисячоріччя до н.е. у індійському суспільстві починаютьвідбуватися більші зміни. Значно розвивається аграрне й ремісниче виробництво,торгівля, заглиблюються майнові розходження між членами окремих варн і каст,міняється положення безпосередніх виробників. Поступово підсилюється владамонархії, занепадає й втрачає свій вплив інститут племінної влади. Виникаютьперші більші державні утворення. В III в. до н.е. під владою Ашоки в рамкахєдиної монархічної держави поєднується практично вся Індія. Важливимкомпонентом соціальної й економічної системи залишається громада, у якійвідбуваються, однак, деякі зміни. Заглиблюється майнова диференціація міжчленами громад, і усе помітніше виділяється верхній шар, що зосереджує у своїхруках економічну й політичну силу; зростає число залежних громадян і найманихробітників.
Це також і час пошуків у релігійно-філософській сфері. Традиційний ведичнийритуалізм і стара, часто примітивна міфологія не відповідають новим умовам.Виникає ряд нових доктрин, принципово незалежних від ідеології ведичногобрахманізму, що відкидають привілейоване положення брахманів у культі йпо-новому підходящих до питання про місце людини в суспільстві. Навкологлашатаїв нових навчань поступово утворяться окремі напрямки й школи, природноз різним теоретичним підходом до пекучих питань. З безлічі нових шкіл всеіндійськогозначення набувають насамперед навчання джайнізму й буддизму.
Джайнізм. Засновником навчання вважається Махавира Вардхамана (жив в VIв. до н.е., більше точної дати немає), походив з багатого кшатрийського роду уВидехе (нинішній Бихар). У віці 28 років він залишає рідний будинок, щоб після12 років аскези й філософських міркувань прийти до принципів нового навчання.Потім він займався проповідницькою діяльністю. Спочатку він знайшов учнів ічисленних послідовників у Бихаре, однак незабаром його навчання поширилося повсій Індії. Вардхаману називають також Джина (Переможець — мається на увазіпереможець над круговоротом перероджень і кармою). Згідно традиції, він бувтільки останнім з 24 учителів — тиртхакаров (творців шляху), навчання якихвиникло в давній давнині. Джайнистське навчання тривалий час існувало лише увигляді усної традиції, і порівняно пізно (в V в. н.е.) був складений канон.Тому не завжди легко відрізнити споконвічне ядро доктрини від пізнішихінтерпретацій і доповнень.
Джайнистське навчання, у якому (як і в інших індійських системах)релігійні спекуляції змішуються з філософськими міркуваннями, проголошуєдуалізм. Сутність особистості людини двояка — матеріальна (аджива) і духовна(джива). Сполучною ланкою між ними є карма, що розуміється як тонка матерія, щоутворить тіло карми й дає можливість душі з'єднуватися із грубою матерією.З'єднання неживої матерії з душею узами карми приводить до виникнення індивіда,а карма постійно супроводжує душу в нескінченному ланцюзі перероджень. Джайнистидокладно розробили концепцію карми й розрізняють вісім видів різних карм, якімають в основі дві фундаментальних якості. Злі карми негативно впливають наголовні властивості душі, які вона, згідно джайнистам, придбала, будучизробленої у своїй природній формі. Добрі карми втримують душу в круговоротіперероджень. І лише коли людина поступово позбудеться від злих і добрих карм,відбудеться і його звільнення від пута самсари. Джайнисти вірять, що людина задопомогою своєї духовної суті може контролювати матеріальну суть і управлятинею. Лише він сам вирішує, що добро й зло й до чого віднести все те, щозустрічається йому в житті. Бог — це всього лише душу, що колись жила вматеріальному тілі й звільнилася з пута карми й ланцюга перероджень. У джайнистськоїконцепції бог не розглядається як бог-творець або бог, що втручається в людськісправи.
Звільнення душі з-під впливу карми й самсари можливо лише за допомогоюаскези й здійснення благих діянь. Тому джайнізм приділяє велику увагу розробціетики, традиційно називаної три коштовності (триратна). У ній говориться проправильне розуміння, обумовленому правильною вірою, про правильне пізнання йзвідси правильному знанні, що випливає, і, нарешті, про правильне життя. Першідва принципи стосуються насамперед віри й знання джайнистського навчання.Правильне життя, у розумінні джайнистів, по суті більший або менший ступіньаскези. Принципам, різним щаблям і формам аскезы присвячується багато місця втекстах. Шлях звільнення душі від самсары — складний і багатофазний. Метою єособистий порятунок, тому що людина може звільнитися лише сам і ніхто йому неможе допомогти.
Буддизм. В VI в. до н.е. у Північній Індії виникає буддизм — навчання,засновником якого був Сиддхартха Гаутама (приблизно 583-483 до н.е.), син правителяроду Шакьев з Капилаваста (область Південного Непалу). У віці 29 років(незабаром після того, як у нього народився син), не вдоволений життям, вонозалишає родину й іде в «бездомність». Після багатьох лет марної аскези віндосягає пробудження (бодхи ), тобто осягає правильний життєвий шлях, щовідкидає крайності. Відповідно до традиції, згодом він був названий Будда(буквально: Пробуджений) Будда — буквально «пробуджений», іноді неточнопереводитися як «освічений», «прояснений». Протягом життя в нього було багатопослідовників. Незабаром виникає численна громада ченців і черниць; йогонавчання прийняли й велику кількість людей, ведучих світський спосіб життя, якістали дотримуватися окремих принципів доктрини Будди.
Буддійська доктрина довго існувала лише в усній традиції, а канонічнітексти були записані через кілька сторіч після виникнення навчання. Згодомбуддійська традиція оточила життя Будди безліччю легенд, йому приписувавсяутвір чудес, а його фігура поступово здобувала божественний характер.
Не легко реконструювати саму древню форму буддійського навчання, протезараз дослідники в основному прийшли до згоди щодо основи доктрини, щопроголошував сам Пробуджений.
Центром навчання є чотири шляхетні істини, які Будда проголошує на самомупочатку своєї проповідницької діяльності. Відповідно до них, існування людининерозривно зв'язано зі стражданням. Народження, хвороба, старість, смерть,зустріч із неприємним і розставання із приємним, неможливість досягти бажаного- це все веде до страждання (1). Причиною страждання є спрага, що веде черезрадості й страсті до переродження, народженню знову (2). Усунення причинстраждання полягає в усуненні цієї спраги (3). Шлях, що веде до усуненнястраждань, — благий восьмеричний шлях — полягає в наступному: правильнесудження, правильне рішення, правильна мова, правильне життя, правильнепрагнення, правильна увага й правильне зосередження. Відкидається як життя,присвячена почуттєвим задоволенням, так і шлях аскези й самокатування (4).
Відповідно до буддійської традиції, ці ідеї становили зміст першоїпроповіді Будди у Варанаси. Ця проповідь не відрізняється ясністю концепції,скоріше нагадує врочисте проголошення основ навчання, а використані термінидосить невизначені.
Буддійський канон чотирьох шляхетних істин докладно коментується,розвивається й викладається в різних аспектах. Для цих цілей створюєтьсяскладний понятійний апарат. Зокрема, говориться про факторів, які утворятьособистість індивіда. Усього виділяється п'ять груп цих факторів. Крім фізичнихтіл (рупа) існують психічні, такі, як почуття, свідомість і т.д. Розглядаютьсяй впливу, що діють на ці фактори протягом життя індивіда. Особлива увагаприділяється подальшому уточненню поняття «спрага» (тршна). Аналізується йоговиникнення й вплив, виділяються три головних типи: спрага почуттєвих насолод(кама), спрага втілення (бхава) і спрага самознищення (вибхава). Поступовопоняттям «спрага» заміщається поняття рага (бажання, прагнення), а вся цясторона навчання здобуває трохи інший зміст. Крім того, виникає ще однаконцепція, що вказує як причина страждань незнання (авидья) — тут незнаннящирого шляху, що веде до звільнення від страждань, — і виходячи із цьогоконструюється складна, двенадцатичленная верига причин виникнення страждання.
На цій основі розробляється зміст окремих розділів восьмеричного шляху.Правильне судження ототожнюється із правильним розумінням життя як юдоліскорботи й страждань, правильне рішення розуміється як рішучість проявлятиспівчуття до всіх живих істот. Правильна мова характеризується як нехитра,правдива, дружня й точна. Правильне життя полягає в дотриманні приписаньморальності — знаменитих буддійських п'яти заповідей (панчашила), яких повиннідотримуватися як ченці, так і світські буддисти. Це наступні принципи: нешкодити живим істотам, не брати чужого, утримуватися від заборонених половихконтактів, не вести дозвільних і брехливих мов і не користуватися оп'яняючиминапоями. Піддаються аналізу й інші щаблі восьмеричного шляху, зокрема останнійщабель — вершина цього шляху, до якої ведуть всі інші щаблі, розглянуті лише якпідготовка до неї. Шлях до звільнення від самсари відкритий тільки ченцям,однак, відповідно до навчання Будди, дотримання етичних принципів і підтримкагромади (сангха) можуть підготувати передумови до вступу на шлях порятунку вякімсь із майбутніх існуванні й численних групах світських буддистів. Чернець,що пройшов всі стадії восьмеричного шляху й за допомогою медитації, який прошовдо звільняючого пізнання, стає архатом, святим, котрий стоїть на порозі кінцевоїмети — нірвани (буквально: вгасання). Тут мається на увазі не загибель, алевихід із круговороту перероджень. Людина ця уже не переродиться знову, алеввійде в стан нірвани й — як говориться в текстах — зникне, «як полум'я лампи,у яку не підливається масло».
Порівняно швидко починають формуватися різні напрямки й школи буддизму,які розвивають вихідне навчання й прагнуть відповісти на питання, що залишилисябез відповіді. У той же час деякі напрямки асимілюють численні елементи іншихрелігій, зокрема індуїзму, проголошують концепції, що досить відрізняються відбуддійських.
Література
1. Угринович Д.М. Введение в религиоведение. – М., 1985
2. Вебер М. Хозяйственная этика мировых религий. – М.,1991
3. Яблоков І.Н.Соціологія релігії. — К., 2004
4. Уледов А.К.Духовне життя суспільства. — К., 2000