Контрольна робота
З дисципліни: “Логіка”
Зміст контрольної роботи
1.Теоретичне питання. Теорія аргументації
1.1. Доведення та його структура. Види доведень.
1.2. Спростування та його структура
1.3. Правила та помилки в доведенні та спростуванні
1.4. Способи побудови аргументації
2.Практичне завдання. Задачі
Списоклітератури.
Теоретичне питання. Теорія аргументації
1.1 Доведеннята його структура. Види доведень
Доведення — цесукупність логічних прийомів обґрунтування істинності будь-якого судження задопомогою інших істинних і пов'язаних з ними суджень.
Доведення нетотожне умовиводу, оскільки здійснюється у складній формі поєднання різних завидами умовиводів, що становлять собою відповідну структуру міркування.
У структурідоведення виділяють три складові частини: тезу, аргументи і демонстрацію (форму,або спосіб доведення).
Теза — судження,твердження або положення, істинність якого треба довести.
Доведення буваютьпрості і складні. Головна їхня відмінність полягає в тому, що в складномудоведенні є головна теза і підлеглі, часткові тези.
Головною(основною) тезою називається положення, котрому підлягає обґрунтування рядуінших положень.
Часткова теза —це таке положення, яке стає тезою лише тому, що за її допомогою доводитьсяосновна теза. Часткова теза, будучи доведеною, сама стає потім аргументом для обґрунтуванняосновної тези.
Аргументи(основа, доказ, підстава) — це ті істинні судження, які наводяться длядоведення тези. Істинність тези доводять за допомогою аргументів: фактів,раніше доведених законів науки та теорем, аксіом, постулатів, визначень понять.
Факт — це явищеабо подія, що мають місце в дійсності. Факт, який правильно відображений усудженні, служить аргументом у доведенні. Факти володіють достовірністю івеликою силою переконаності і тому широко використовуються у процесі доведення.«Факти, — каже народна мудрість, — вперта річ».
Щоб факти могливиконати роль аргументів, потрібно брати не окремі факти, а всю сукупність, якавідноситься до даної проблеми.
Закони науки — цеістини особливого роду, які відрізняються від інших знань як за змістом, так іза формою їх відкриття. Закони науки є відображенням законів об'єктивного світуі виражають внутрішні, істотні, загальні, необхідні зв'язки між явищами іпроцесами.
Закони — основніположення, на яких грунтується вся наука. Тому посилання на закон завждидостатнє і переконливе. Якщо встановлюється, що положення, яке обґрунтовується,випливає із певного закону, то це означає, що воно є істинним.
Аксіома — цеположення, яке приймається без доведення. Істинність аксіом, що перебувають воснові доведення, не засвідчуються в кожному окремому випадку. їхня істинністьпідтверджується багатовіковою практикою людини. В юридичній практиці рольаксіом виконує презумпція. Прикладом презумпції в кримінальному процесі єпрезумпція невинності: «Кожен припускається невинним, доки протилежне не будедоведене».
Для доведенняістинності чи хибності певних положень як аргумент часто наводять визначенняпонять. Якщо висунуте положення неодмінно випливає із наведеного в якостіаргументу визначення поняття, то воно визнається доведеним.
Але аргументомможе бути не будь-яке визначення. Щоб можна було використати певне визначеннядля обґрунтування тези, воно має бути істинним, загальноприйнятим, утвердженимв науці. Визначення, яке не визнається всіма і потребує уточнення, не може бутиаргументом. Таке визначення саме має бути доведене.
Демонстрація(спосіб, форма доведення) —, це спосіб логічного зв'язку між тезою тааргументом, який веде до встановлення бажаної істини. Тут відбувається зв'язокміж тезою і аргументами, з яких з необхідністю роблять висновок. Демонстраціястановить сукупність умовиводів, послідовний зв'язок суджень. За формою вонаповинна складатись з таких суджень і умовиводів, в яких дотримано всіх правил ізаконів логіки.
Оскількиумовиводи можуть бути як дедуктивними, так і індуктивними, то й доведення за способомлогічного зв'язку тези й аргументів (демонстрації) може відбутися або у формідедуктивного, або у формі індуктивного умовиводу.
За формоюдоведення поділяються на прямі та непрямі.
Прямимназивається таке доведення, у якому істинність тези безпосередньообґрунтовується наявними аргументами. Наприклад, підтвердженням тези: Земляобертається навколо своєї осі є наступні аргументи:
- пасати(постійні вітри в тропічних областях, які дмуть до екватора) внаслідокобертання Землі із заходу на схід дмуть з північного сходу в північній півкуліі з південного сходу в південній півкулі;
- упівнічній півкулі підмиваються праві береги річок, а в південній — ліві;
- під часруху циклону з півдня на північ його шлях відхиляється на схід.
Але найбільшпереконливим прямим доведенням обертання Землі служить дослід з маятником Фуко.
Непряме доведення- це доведення, у якому істинність тези обґрунтовується за допомогою доведенняхибності антитези. Антитезою називається судження, яке суперечить тезі. Інодінепряме доведення називають доведенням за допомогою приведення до абсурду. Уматематиці воно дістало назву «доведення від супротивного». Непряме доведенняшироко застосовується в судовій практиці, дипломатії, інших науках.
До непрямогодоведення здаються, коли висунуту тезу не можна довести прямо, коли відсутніаргументи, що обґрунтовують тезу безпосередньо.
1.2Спростування та його структура
Процес доведеннятісно пов'язаний із спростуванням. Досить часто ми не тільки доводимоістинність висунутої тези, але одночасно й спростовуємо якесь інше положення,котре ми вважаємо хибним.
Спростування — целогічна операція, за допомогою якої доводиться хибність якогось положення абонеспроможність доведення в цілому. У ньому також розрізняють тезу, аргументи ідемонстрацію.
Тезоюспростування називають судження, яке треба спростувати.
Аргументамиспростування називають судження, за допомогою яких спростовується теза.
Демонстраціяспростування — це певний спосіб зв'язку тези з аргументами. Спростування можебути спрямоване проти тези, проти аргументів або проти способу доведення. Томурозрізняють такі способи спростування:
а) спростуваннятези;
б) спростуванняаргументів;
в) спростуваннязв'язку тези з аргументами (виявлення неспроможності демонстрації)
Спростування тезиздійснюється:
1. спростуваннямфактами
2. черездоведення істинності нової тези, котра суперечить тій, що спростовується
3. черезвиведення з неї наслідків, що суперечать дійсності, тобто при веденням тези до«абсурду»
Спростуванняаргументів здійснюється:
1. шляхомдоведення хибності аргументів
2. встановленнямтого, що аргументи, за допомогою яких обґрунтовується висунута теза, є для тезинедостатніми
3. аргументиможуть бути спростовані встановленням того, що вони самі є ще не доведеними.
Але хибністьаргументів ще не означає хибності самої тези.
Спростуваннязв'язку тези з аргументами полягає в тому, щоб виявити логічні помилки у формісамого доведення. Виявивши такі помилки у процесі демонстрації, ми спростовуємоїї проведення, але не саму тезу.
1.3 Правила тапомилки в доведенні та спростуванні
Різноманітнідискусії, диспути, дебати, наукові дослідження неодмінно включають доведення іспростування. Вони вимагають чіткого дотримування законів і правил логічногомислення. Порушення правил в доведенні і спростуванні призводить до логічнихпомилок, які в кінцевому підсумку не дають змоги підтвердити або спростувативисунуту тезу. Розрізняють три види правил доведення та спростування:
а) правила щодотези
б) правила щодоаргументів
в) правила щодоформи доведення
Правила тапомилки щодо тези
1. Теза повиннабути чітко і ясно сформульована. Це стосується всіх його логічних компонентівяк судження: суб'єкта і предиката, кількості, якості, модальності і т.п. Цеправило конкретизує закон тотожності.
При недотриманніцього правила можливі помилки, сутність яких полягає в тому, що тезасформульована нечітко, а тому не зрозуміло, що саме потрібно обґрунтовувати,або допускаються різноманітні трактування. Ніколи не варто також доводити абоспростовувати те, що зв'язано з індивідуальними смаками людей.
2. Теза повинназалишатися незмінною протягом всього процесу обґрунтування.
Тут можливі такіпомилки:
а) «підміна тези»
Замість того, щобобґрунтувати висунуте положення, наводяться аргументи на користь іншогоположення, висунутого замість того, яке треба було довести.
б) звернення доособи опонента
Ця помилкатрапляється тоді, коли доведення істинності тези по суті підміняєтьсяхарактеристикою особи людини, котра має якесь відношення до цієї тези. Замістьтого, щоб спростовувати висунуте положення, ми говоримо не про саме положення,а про людину, котра його висловила, що вона не спеціаліст з певного питання, щовона неодноразово припускалася помилок у своїх висновках.
в) звернення допубліки
Замість обґрунтуванняістинності чи хибності тези звертаються до почуттів людей, намагаютьсявикликати у них симпатію чи антипатію до того, про що йдеться, і таким чиномпримусити повірити в істинність висунутої тези або хибність тези, якаспростовується.
г) «хто дужебагато доводить, той нічого не доводить»
Ця помилкавиникає тоді, коли замість доведення істинності висунутої тези обґрунтовуєтьсяінше положення, настільки широке, що з нього безпосередньо не випливаєістинність висунутої тези.
3. Теза неповинна містити суперечливих суджень
Така вимогаконкретизує закон несуперечності та закон виключеного третього.
Правила тапомилки щодо аргументів.
1. Аргументи вкожному доведенні або спростуванні повинні бути істинними, доведеними,безсумнівними. З хибних аргументів не можна зробити істинного висновку.
Порушення цьогоправила призводить до логічних помилок:
а) «хибнийаргумент»
Суть цієї помилкиполягає в тому, що для обґрунтування тези беруться хибні аргументи. Але про те,що аргумент є хибним, опонент може і не знати.
б) «випередженняоснови»
Суть цієї помилкиполягає в тому, що як підстава наводиться таке положення, котре, хоч і не єявно хибним, проте саме потребує доведення, тобто, коли, доводячи тезу,користуються недоведеними аргументами.
2. Аргументиповинні бути сформульовані ясно та чітко.
3. Аргументиповинні бути достатніми для обґрунтування тези.
Якщо істинністьтези із наведених аргументів не випливає, то такі аргументи для тези є недостатніми, вони не обґрунтовують тези.
Порушення цьогоправила викликає логічну помилку, котра називається «коло в доведенні». їїсуть: тезу обґрунтовують за допомогою аргументів, які, в свою чергу,обґрунтовуються цією ж тезою.
Правила тапомилки щодо способу (форми) обґрунтування.
Теза повинна злогічною необхідністю випливати з аргументів, як висновок із засновків.Істинність висновку — результат істинності аргументів, пов'язаних з тезою.
Оскільки зв'язокаргументів із тезами здійснюється у формі умовиводів — дедуктивних,індуктивних, то правила доведення по відношенню до способу (форми) доведення, посуті, зводяться до правил цих типів умовиводів.
Порушення якогосьіз правил умовиводів призводить до помилки в обґрунтуванні. Найчастіше в обґрунтуваннітрапляються такі помилки: «не випливає», «поспішне узагальнення», «почетверіннятермінів».
Логічні помилкиподіляються на паралогізми та софізми.
Паралогізм — цененавмисна логічна помилка в міркуванні, яка виникає внаслідок порушеннязаконів і правил логіки й звичайно призводить до хибних висновків.
Софізм — навмиснохибно зроблений умовивід, який має видимість істинного.
У процесіміркування іноді виникають логічні парадокси.
Парадокс — цеміркування, у якому доводиться як істинність, так і хибність певного судження.Класичними прикладами парадоксів є: «купа», «лист», «генерал і цирульник», «мерміста».
1.4 Способипобудови аргументації
Як уже булопоказано раніше, існує кілька підстав для поділу аргументації на види. Так,залежно від характеру зв'язку між доказами та висновками, аргументаціяпідрозділяється на демонстративну та недемонстративну. Залежно від прагматичноїорієнтації або співвіднесення висновку аргументу та розглядуваної тези,аргументація підрозділяється на доведення та підтвердження, з одного боку, іспростування — з іншого.
Залежно відспособу здійснення аргументація поділяється, на два види: пряма і непряма.
Прямааргументація «за»
Прямааргументація здійснюється шляхом логічного виведення з логічної підстави(системи доказів) відповідного висновку «за» тезу. Вона може бути побудована,наприклад, у вигляді категоричного силогізму (тут засновки — докази, а висновок— теза). Демонстративна аргументація може бути побудована й у вигляді висновкулогіки висловлювань.
НікколоМак'явеллі, який жив на межі XV—XVI ст., належить таке доведення.
Міцна державнавлада є там, де гарне військо та гарні закони. Але де є гарне військо, там ігарні закони. Отже, де гарне військо, там і міцна державна влада.
Перевіримосправедливість знайденого висновку.
«Є гарне військо»— судження р.
«Є гарні закони»— судження q.
«Є міцна державнавлада» — судження t.
У формалізованомувигляді міркування Мак'явеллі таке: