МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ІНАУКИ УКРАЇНИ
Національнийавіаційний університет
Інститут заочного тадистанційного навчання
Контрольнаробота
здисципліни „Філософія”
Натему: „Соціальна філософія”
Виконав студент -гокурсу
Спеціальність
Група №
№ залікової
Київ– 2007
План
1. Специфікапредмету соціальної філософії
2. Основні засади філософського розуміння суспільства.Суспільство як форма співбуття людей
3. Списоквикористаної літератури
1. Специфіка предмету соціальноїфілософії
Соціальна філософія розглядає соціальніінститути як певну сукупність закладів та установ, що відповідає соціальнійструктурі суспільства; сукупність соціальних умов та культурних зразків, яківизначають стійкі форми соціальної поведінки та діяльності; систему поведінкизгідно з цими нормами. В економічній сфері суспільної діяльності є такіінститути, як розподіл праці, власність, заробітна плата та ін.; в політичній— держава, армія, партія і т. ін.; в духовній — мораль, право, мистецтво,наука, релігія тощо. Соціальна філософія розглядає й такі інститути, як сім'я,виховання, культура. Функції цих інститутів досить своєрідні: вони заохочуютьдіяльність осіб, що входять до них, і приймають як свої 'їхні домінантнінорми. Інститути регулюють поведінку та діяльність, що суперечать цим нормам,контролюють та упорядковують їх згідно із своїми принципами.
Розгалужена системаінституціональності притаманна лише людству. Тваринний світ не має подібноїсистеми. Інституціональність діяльності — характерна риса соціальності людського життя. Вивчення його з цього боку — надзвичайно складне й актуальнезавдання. Розгляд діяльності з боку інституціональності людського спілкуваннядає змогу говорити про суспільство як систему різноманітних та розгалуженихстосунків між людьми — систему суспільних відносин. Вони виникають між людьмив процесі їхньої діяльності та спілкування, становлять суспільну формудіяльного спілкування, закріплюються (й охороняються) певними соціальнимиінститутами, постають як своєрідні магістралі (нормативні системи), у відповідності з якими здійснюються діяльність і стосунки людей між собою.Суспільство — це система суспільних відносин людей у різноманітних підрозділахжиттєдіяльності.
Соціально-філософський аналізвиходить з ширшого принципу: розглядає сукупність суспільних відносинбезвідносно до поділу їх на первинні й вторинні, як такі, що в певнихісторичних умовах можуть відігравати як провідну, так і другорядну роль. З своїми рольовими функціями суспільні відносини можуть мінятись місцями.Наприклад, політика може передувати економіці; морально-культурне зубожіннянації може звести нанівець грандіозні економіко-соціальні задуми. Мистецтвоуправління суспільством вимагає теоретичного хисту у визначенні суспільнихпріоритетів, а не догматичного посилання на те, що економічні підвалини маютьобумовити інші соціальні процеси. Усі суспільні відносини органічно пов'язаніміж собою і проникають одне в одне.
Більш-менш однозначне визначенняїх можливе лише в абстракції, на рівні теоретичного аналізу. Реальне життясуспільства характеризується химерним плетивом суспільних взаємозв'язків істосунків. Розібратись у цьому плетиві завжди надзвичйно важко. Суспільство —це єдина, цілісна система. Саме тому соціальна філософія обережно ставиться доінтерпретації її в контексті дилеми первинності — вторинності суспільнихвідносин, підкреслює 'їхній органічний взаємозв'язок, цілісність пізнання якихрозцінює як більш евристичний принцип, ніж дилеми. Зазначена цілісністьсистеми суспільних відносин позначається категорією «спосіб життя», що замикає теоретичну модель суспільства, синтезує різноманітні життєвіпроцеси, підводить їх до єдиної й незаперечної основи — людини як самоцілісуспільно-історичного розвитку. Спосіб життя — це синтетична характеристикасукупності типових видів життєдіяльності людей (індивідів та соціальнихспільнот) у єдності з умовами життя суспільства. Спосіб життя охоплює всісфери суспільства: працю і побут, суспільне життя й культуру, поведінку (стиль життя) людей та їхні духовні цінності. Він реалізується через діяльність,виробництво, в якому виділяються такі провідні елементи: безпосереднєвиробництво, розподіл, обмін, споживання. Звичайно, матеріальні та духовніблага створюються в сфері безпосереднього виробництва. Щоб було що споживати(обмінювати, розподіляти), треба щось виробляти. Внаслідок цього робиться висновокпро пріоритетність безпосерднього виробництва в системі способу життя людей.Все це не викликає сумнівів. Вони з'являються згодом, після аналізу реального життєвого процесу на основі абсолютизації визначальної ролі виробництва всуспільному житті й фактичному нехтуванні такими елементами, як розподіл,обмін, споживання, соціальна сфера, культура тощо.
Пріоритетність виробництва зарахунок інших складових частин суспільної цілісності не забезпечить якісногоспособу життя. Він визначається не лише безпосереднім виробництвом, а й усієюсистемою суспільних відносин. Спосіб життя відбиває також рівень розвиткудуховної культури суспільства, наявні типи світогляду, моральні норми,ціннісні орієнтації, що реалізуються у вчинках і діях людей, у їхньомуставленні до праці, інших людей, різних соціальних груп і суспільства вцілому.
Соціальна філософія наголошує напріоритетності кожного елемента способу життя, на цілісності суспільства яксоціальної системи, що функціонує завдяки виробництву й постає як живийорганізм з усіма особливостями економічних, соціально-політичних,ідеологічних, культурних, побутових, сімейних та інших соціальних відносин,які безпосередньо характеризують життєдіяльність людей. У центрі суспільства— людина. Без неї воно не існує. Які б матеріальні цінності не нагромадилилюди — будівлі, знаряддя праці тощо — все це вмирає після того, як його залишили люди. Людина — суб'єкт і головна дійова особа суспільства. Цейвисновок лишається незаперечним незалежно від теоретичних побудов таідеологічних домінант суспільного розвитку.
2. Основні засади філософськогорозуміння суспільства. Суспільство як форма співбуття людей
Суспільство —надзвичайно складний і суперечливий предмет пізнання. Воно постійно змінюється,набуваючи все нових і нових форм. На зорі історії виникло первісне суспільствомисливців і збирачів. Пізніше його змінило рабовласницьке, згодом — феодальне,капіталістичне, соціалістичне суспільство. Є й інші класифікації типів і формсуспільства (доіндустріальне, індустріальне, постіндустріальне та ін.).
У межах однієї й тієї жкраїни в різні періоди існували різні типи суспільства.
Термін«суспільство» у філософській, економічній та історичній літературімає щонайменше чотири різних значення.
1. Окреме конкретнесуспільство, що є самостійною одиницею історичного розвитку. Прикладом можутьбути суспільства стародавніх Афін, середньовічної Венеції, сучасної Болгаріїтощо.
Кожне таке суспільствоє не просто сукупністю людей, а єдиною системою соціальних відносин, ціліснимсоціальним організмом, що розвивається певною мірою незалежно від іншихсоціальних організмів. Це дає підстави вживати для означення таких одиничнихконкретних суспільств термін «соціальний організм».
2. Та чи інша конкретнасукупність соціальних організмів.
3. Сукупність усіхсоціальних організмів, що існували й існують на земній кулі, тобто все людствов цілому.
4. Суспільство певноготипу взагалі, наприклад, феодальне, індустріальне.
Надзвичайна складністьі високий динамізм суспільного життя створюють для суспільствознавців чималотруднощів. Не випадково велика група вчених вважає за неможливе пізнання йогозаконів, пропонує відмовитись від законопошуковості й перейти до опису фактів,зіставлення їх між собою, пояснення суспільства чи системи, факторів, щовзаємодіють. І хоч теорія факторів (Р.Арон, М.Вебер, М.Ко-валевський, У.Ростоута ін.) кваліфікується в нашій літературі як антинаукова, все ж ми схильнівбачати в ній досить помітну долю науковості, зокрема в аналізі таких факторівсуспільного життя, як техніка, культура, соціальні групи, політика, масовасвідомість тощо. Разом з тим суспільство не може бути зведене до простої сумифакторів, навіть до їхньої взаємодії. Одні з них є визначальними, інші —похідними, одні кваліфікуються як матеріальні, другі — як ідеальні; однівважаються об'єктивними, інші — суб'єктивними. Соціальна філософія маєупорядкувати суперечливу систему факторів, визначити первинні й вторинні рівнісуспільного життя, їхні функції, не допускаючи при цьому будь-якої абсолютизації.
Різні уявлення просоціум як систему суспільного співжиття людей формувались з найдавніших часіврозвитку інтелектуальної культури людства. Одними з перших вагоме слово в ційгалузі сказали китайський філософ Конфуцій, античні мислителі Платон таАрістотель, їхні талановиті співвітчизники. Соціум у теоретично-філософськійуяві стародавніх мислителів у буквальному розумінні цього слова ототожнювався здержавою. Суспільне життя не мислилось інакше, як державне. Людина трактуваласьяк політична (державна) істота (Арістотель). Закономірності розвиткусуспільства і держави ототожнювалися. Можна сказати, що теоретики«донульового часу» (часу до народження Христа) виявили й описалимайже всі основні елементи суспільного співжиття людей як державного. І хочїхнє вчення має історично обумовлений характер, слід підкреслити те великезначення, яке воно мало для розвитку пізніших теоретичних конструкцій.
Мислителі середньовіччязапримітили різницю між соціумом і державою, але приховували це в релігійних містифікаціях.І тільки у творах Н.Макіавеллі держава постає у вигляді однієї із складовихсоціуму як більш широкого і фундаментального утворення.
Державобудівники — такможна означити всіх соціальних філософів домакіавеллівського періоду — виявилимайже всі елементи соціуму, однак не змогли скласти про нього більшменіїїадекватного теоретичного уявлення. Мислителі епохи Нового часу започаткувалисправу, все ж не завершили її. Як і раніше, більше уваги приділялосьдержавницьким підрозділам і структурам. Про соціум як специфічне утворення іформу людського співжиття говорилося в приглушеному тоні, пошепки, з острахом.Внаслідок цього склалася парадоксальна ситуація: про головний об'єкт — соціумяк цілісну систему — соціальна філософія могла сказати надзвичайно мало. Якпідкреслює іспанський філософ Х.Ортега-І-Гасет, у книгах із соціології нічогопевного не говориться про те, що ж таке соціум, суспільство. Більше того,зазначив вчений, ви не тільки не знайдете точного визначення соціального,суспільного, а й виявите, що їхні автори навіть не спробували більш-меншсерйозним чином прояснити собі природу елементарних явищ соціального, не кажучивже про його внутрішню природу і сутність.
Пошук теоретичнихмоделей, які б адекватно відтворювали природу і сутність соціального, історіюйого розвитку і механізми функціонування, триває і досі.
Поняття соціального вфілософії. Соціум як історичний процес
Людство ще не знайшлобільш-менш прийнятної і обгрунтованої відповіді на питання, що ж такесоціальне. Тому нині, як і дві тисячі років тому, над визначенням якостіфеномена соціального треба міркувати, розпочинаючи із встановлення елементарнонезаперечних фактів і піднімаючись до вершин осягнення глибинних якостей йогоприроди й суті.
Первинна якістьсоціального осягається через усвідомлення докорінної відмінності даногофеномена від природно-тваринного світу. Таку відмінність відзначали майже всіфілософи: від Конфуція до наших сучасників. Вона постійно підкреслюється вхудожній літературі, публіцистиці, історичних, етносоціальних та інших науковихдослідженнях. Характерно, що в біологічному розрізі принципової різниці міжлюдиною і тваринним світом немає. Тварина і людина «зроблені» зодного й того ж «матеріалу», за однаковою «технологією» тааналогічними зразками: голова, кінцівки, внутрішні органи тощо. Проте різницяміж ними принципова. Людина і тварина — це зовсім різні істоти, як небо іземля. Між будовою кінцівок чи внутрішніх органів людини і тварини,конституцією тіла чи його співвідносними розмірами з науковою точністю можназнайти безліч принципових відмінностей. Однак головна відмінність полягає віншому: в способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто якіснування. Людське — суспільним, соціальним як життєдіяльність.
Суспільне життя — це реальнийжиттєвий процес людини (особи, соціальної групи, класу, суспільства), щовідбувається в конкренто-історичних умовах і характеризується певною системоювидів і форм діяльності як способу свідомого перетворення дійсності.
Вся філософськатрадиція пронизана думкою про те, що найістотнішою ознакою людськоїжиттєдіяльності є її свідомий характер. Свідомий не тільки в плані осмисленняжиттєвої ситуації й пізнання довколишньої дійсності — такий рівень свідомостіпритаманний навіть тваринному світу, — а й у здатності розмірковувати надзовнішніми обставинами, над своїми зв'язками з ними та з іншими людьми, надсобою і своїм духом, заглиблюватись у себе (Х.вртега-І-Гасет) з метоюусвідомлення суті природно-суспільного й сенсу власного буття в світі. Саме «здатністьрозмірковувати, здатність заглиблюватись у себе, щоб досягнути злагоди з собоюй зрозуміти, у що ж вона дійсно вірить, що вона справді цінує і щоненавидить», — на думку Х.Ортеги-і-Гасета, постають у якості тихфундаментальних домінант, які відрізняють людину як особливу істоту від іншогоживого світу.
Людська властивістьсамозаглиблення — саморефлексії, як усвідомлення свого відмінного, особливогоіснування, має діяльний суспільний характер і джерело виникнення. Про людськийхарактер життєдіяльності можна говорити з того моменту, коли людиноподібнаістота виготовила перше знаряддя праці. Саме це, власне, і постає передумовоювиділення людиноподібної істоти з природно-тваринного світу й вихідним пунктомрозбудови нею власного світу — соціального. Зміст і характер людського життявизначається, зрештою, способом людської діяльності, одним з головних чинниківякого є засоби виробництва — знаряддя діяльності. Це перше й головнечуттєво-практичне і духовно-абстрактне усвідомлене узагальнення відмінності людинивід іншого природного світу. Іншим, не менш важливим чинником, сталоспілкування людей засобами мови та інших символічних форм культури.
Таким чином, соціум єособливий спосіб життя особливих істот — людей, головними чинниками якого єсвідомість, діяльність і спілкування, генетично-функціональний зв'язок міжякими спричиняє до створення відмінного від природного предметно-духовногосвіту культури. Якщо тварина живе в природі, то людина — в соціумі. У цьомузв'язку соціум постає як надприродний світ, що надбудовується над природою.Головною його ознакою є предметність. Соціум — це предметне буття людини, їїіснування в предметному середовищі, культурі. Звичайно, предметністьвибудовується людською діяльністю з природного матеріалу. У цьому вимірі предметністьє продовженням природи. В предметах, що оточують людину як культурнесередовище, немає нічого надприродного. І, разом з тим, предмети докорінновідрізняються від природи саме тим, що в них засобами діяльностіопредметнюється внутрішнє, притаманне лише людині усвідомлення довколишньогосвіту і заглиблення в себе.
У процесіжиттєдіяльності люди вступають у певні стосунки між собою. Спілкування(взаємодія, суспільні відносини), як і діяльність, є необхідною і всезагальноюумовою формування і розвитку соціальності. На запитання, що таке соціум, можнавідповісти: це діяльне спілкування людей. Воно органічно вплетене в людськудіяльність, відповідає різноманітним видам діяльності і постає як їїпередумова, бо саме через спілкування налагоджуються і осмислюються необхіднідля діяльності зв'язки, обмін інформацією, фіксація набутого досвіду, передачайого від покоління до покоління.
У процесі спілкуваннялюди як фізично, так і духовно творять одне одного, тобто формують івідтворюють якісну своєрідність свого життя як суспільного. У спілкуванні ічерез нього відбувається взаємовплив і взаємодія індивідів, виявляється іформується спільність поглядів, думок, настроїв, досягається взаєморозуміння,здійснюється передача і засвоєння манер, звичок, стилю поведінки, створюютьсязгуртованість і солідарність, відтворюється спосіб життя.
Діяльність іспілкування взаємообумовлюють, детермінують якісну своєрідність одне одного.Спілкування людей завжди має діяльний характер, і навпаки, — людська діяльністьможлива лише на засадах спілкування. В яких би умовах і формах не відбуваласядіяльність людини, якої б структури вона не набувала, її слід розглядати вєдності з суспільними відносинами, із життям суспільства. При всій своєрідностідіяльність людини — це система, що входить до системи суспільних відносин. Позацими відносинами людської діяльності взагалі не існує.
Діяльність іспілкування — всезагальні необхідні умови соціального. І хоч його осягненняпотребує проникнення в таємницю низки своєрідних людських феноменів — культури,соціальних інститутів, вибору, чуттєвості тощо — його початок коріниться саме вдіяльності і спілкуванні; саме вони постають тими наріжними каменями, на якихзводиться будівля соціального, базується суспільство як особливий феномендійсності, як підсистема об'єктивної реальності.
Підкреслюючи специфікулюдського способу життя як принципово відмінного від тваринного існування, сліднаголосити на його соціально-спадкоємному і тому історичному характері. Тваринане набуває досвіду спадково, а здобуває його самостійно. Вона успадковує лишеінстинкт. Людина ж багата досвідом поколінь. Кожне нове покоління стоїть наплечах попереднього, спадкоємне переймаючи в нього історичний досвід;соціальність має історичний характер. Тваринне ж життя — поза історичне.Історія життя тварини зникає разом з її фізичною смертю. Людське життяпродовжується в наступних поколіннях.
Таким чином, соціум якісторія постає у вигляді творчості людей в усіх галузях суспільного життя —створення матеріальних і духовних цінностей, перетворення природи, формуваннянових якостей у людині. Історія характеризується просторово-часовими вимірами,підлягає визначеності в системі категорій прогресу, постає яксуспільно-природний процес взаємодії людини з природою, предметним світом культури,з іншими людьми.
У науковому осягненнісоціум розглядався насамперед як історія людської життєдіяльності. Першіісторичні вчення (Геродот, Фукідід, Полібій) одночасно з описом подій,фіксацією фактів намагалися виявити і проаналізувати їх чинники. Протепереважна більшість древніх історичних вчень мали описовий характер. Таке жсаме спостерігається й далі, практично аж до середини XIX ст. Незважаючи наокремі спроби осягнути історичний процес як цілісність (Августин Блаженний,Кондорсе, Гердер, Руссо, Гегель та ін.), вчення про соціум у межах історичнихдосліджень мали аморфний характер. Перша спроба виходу за вузькі рамкиісторичного аналізу (зі збереженням його переваг і надбань), осмислення соціумуне лише в контексті історії, а й у більш широких межах діяльності таспілкування була зроблена К.Марксом, у вченні якого суспільство постало увигляді суспільно-економічної формації.
Матеріальне всуспільстві — це, звичайно, люди, природні умови їхнього життя, способивиробництва матеріальних благ, продуктивні сили й виробничі відносини. Доматеріальних утворень відносять велику групу соціальних (суспільних) відносин,державу, деякі соціальні інститути. І хоч матеріальне є завжди об'єктивним,зв'язок між ними в суспільстві більш складний, ніж здається на перший погляд.
Наприклад, кудивіднести людину? Звичайно ж, до матеріального. Але як бути з її свідомістю,почуттями, пристрастями, прагненнями? Хіба вони завжди є об'єктивними. Те жстосується феномена свідомості. У відбитті дійсності вона — ідеальний продукт,це загальновідомо. І оскільки свідомість притаманна людині, то є всі підставивважати її суб'єктивним утворенням. Ідея завжди суб'єктивна, бо її творцем іносієм виступає людина, суб'єкт суспільного розвитку. Якщо є людина, то є йідея, і навпаки. Але ж ідеї існують і незалежно від людей, наприклад, коли ідеяопредметнена. Предмет виступає носієм ідеї, яка — стосовно мене і суспільства —існує як незалежна, самостійна, тобто як об'єктивна.
Ці роздуми, а їх,звичайно, можна було б продовжити, наводять на думку про досить вузькі рамкиевристичності головного питання філософії щодо проблем суспільного розвитку. Всуспільстві не можна раз і назавжди «відфільтрувати» матеріальне відідеального, а об'єктивне від суб'єктивного. Вони часто міняються місцями, щовимагає ширшого підходу до соціальної проблематики.
Проаналізувавши основнітеоретичні моделі соціуму, з повним правом можна зробити висновок, щосуспільство — це надзвичайно складний, багатоманітний і суперечливий предметпізнання. Визначити суспільство так само важко, як матерію, природу, буттятощо. Суспільство охоплює різноманітні процеси, стосунки між людьми іскладається з певних соціальних інститутів. У суспільстві реалізуютьсярізноманітні види матеріальної та духовної діяльності людей. І головне,суспільство — це реальні люди, які об'єднуються в соціальні групи, нації,взаємодіють і конфліктують між собою, створюють і споживають матеріальні тадуховні блага, виховують дітей, винаходять нові форми об'єднання та злагоди.
Таким чином, суспільство— це реальний процес життєдіяльності людей, що має історичний характер, існуєоб'єктивно, тобто незалежно від свідомості та волі людей, хоч вони як носіїсвідомості й волі є головними дійовими особами суспільно-історичного процесу.
Література.
1. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальнафілософія. — К. Генеза, 1996,-368с.
2. Введение в философию: Учебник для вузов. Фролов И.Т.,Арефьева Г.С., Араб-Оглы З.А. й др. М. Политиздат, 1990. — 639с.
3. Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія: Навч.посібник / Ужгород Віталій Лях — Київ. Либідь, 1996. — 384с.
4. Філософія: Навчальний посібник / І.Ф. Надольний, В.П.Андрущенко, І.В.Бойченко, В.П. Розумний та ін. За ред. І.Ф. надольного — К.:Вікар. 1997 — 584с.
5. Філософія: Підручник / Г.А. Зайченко, В.М. Саратовський,І.І. Кальний та ін. За ред. Г.А. Зайченка та ін. — К.: Вища школа, 1995. — 455с.