КИЇВСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІТАРАСА ШЕВЧЕНКА
КЛОЧКОВІЛЛЯ ВОЛОДИМИРОВИЧ
УДК168 (091) «1962 /1998»
НАУКОВАКУЛЬТУРА У ВІТЧИЗНЯНІЙ ФІЛОСОФІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ
cпеціальність09.00.05 — історія філософії
АВТОРЕФЕРАТ
дисертаціїна здобуття наукового ступеня
кандидатафілософських наук
Київ- 2008
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі філософії Національного аграрногоуніверситету.
Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Максюта Микола Єгорович, Національний аграрний університет, професор кафедри філософії.
Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Бичко Ада Корніївна, Київський національний університет театру, кіно, і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого, професор кафедри суспільних наук;
кандидат філософських наук Турпак Надія Василівна, Національнийпедагогічний університет імені М.П. Драгоманова, доцент кафедри філософськоїантропології.
Захист відбудеться "18"лютого 2008р. о 10 годині назасіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27. у Київському національномууніверситеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул.Володимирська, 60, ауд. 330.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці іменіМ.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка заадресою: 01033, м.Київ, вул. Володимирська, 58, зал №12.
Автореферат розісланий "16" січня 2008 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Н.В. Караульна
ЗАГАЛЬНАХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. У час, коли відбувається процесінтеграції України до західного співтовариства, загострюється потребапереосмислення шляхів історичного розвитку науки в контексті культури. Причиндля цього багато — і повернення до історичних, загальнонаукових джерелфілософської думки, і відновлення національної самосвідомості, і спробиреконструювати той духовний контекст, у межах якого отримала визнанняукраїнська філософська думка другої половини ХХ століття. А головне, як насьогодні, дана проблема набуває істотного науково-практичного значення, у сферіосвоєння сучасних наукових знань в системі освіти. В контексті більш ґрунтовнихгносеологічних, світоглядно-антропологічних розробок проблеми становленнянаукової раціональності, можливостей розвитку науки як вагомого моментукультури, її орієнтації на внутрішній світ людини, зберігається, відтворюєтьсянеперервний зв'язок доробку українських мислителів з ідеями західноєвропейськоїфілософії. Наукова культура виявляється феноменом духовного життя людини,формою когнітивно-культурних чинників, що не просто створюється творчою уявоюлюдського розуму, а впливає на неї у вигляді норм, виражаючи інтенсивнуспрямованість дослідницького пошуку, постановку наукових завдань, способиобґрунтування нового знання.
Завдяки ефективності реконструкції наукової культуриінтенсифікуються формально-логічні, аксіологічні аспекти існування тафункціонування науки в суспільстві, в контексті науково-пізнавальних,світоглядних, антропологічних пошуків українських мислителів другої половини ХХстоліття (В.Д. Білогуб, І.В. Бичка, А.К. Бичко, В.С. Горського, Н.П. Депенчук,Г.М. Доброва, І.С. Доброноравової, К.К. Жоля, Г.А. Заїченка, В.П. Іванова, П.В.Копніна, С.Б. Кримського, Л.Г. Конотоп, І.В. Огородника, Л.В. Озадовської, В.Б.Окорокова, Б.О. Парахонського, М.О. Парнюка, М.В. Поповича, В.А. Рижка, М.Ю.Русина, В.Г. Табачковського, В.І. Шинкарука, О.І. Яценка та ін.).
Джерельну базу дослідження складають твори українськихфілософів вказаного періоду, розробки сучасних вчених (М.С. Бургіна, Л.Г.Дротянко, В.А. Звігляніча, О.М. Кравченка, С.Б. Кримського, В.С. Лук'янця, М.Є.Максюти, Л.В. Озадовської, В.Б. Окорокова, М.В. Поповича, К.В. Пряженцевої, В.Г.Табачковського, О.С. Токовенка, Н.В. Турпак, Н.В. Хамітова) з методологічнихпроблем історії, соціології та філософії науки, які присвячуються світоглядномуосмисленню наукової культури, у тих питаннях, в яких вони є вже загальновизначеними, або викликали зауваження з точки зору автора дисертації. Поглядикожного з них розглядаються при цьому і як методологічні передумови або яккомплементарні версії різнобічного процесу осягнення наукової культури в якостіодного з наріжних феноменів духовного життя людини і суспільства. На цій основівиявляється й реалізується можливість концептуального, історико-філософськогоосмислення спорідненості елементів науки з життєдіяльністю людини.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаціявиконана в межах наукової-дослідницької програми «Соціально-економічнийвимір села в реформаційний період. Світоглядні аспекти та прогностичнітенденції» Наукового Центру соціально-гуманітарних наук Національногоаграрного університету (№ держреєстрації 0102 U005706).
Метою дисертаційної роботи є системний історико-філософськийаналіз чинників наукової культури, що мали місце в теоретичних розвідкахукраїнських мислителів другої половини ХХ століття.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення такихзавдань:
— проаналізувати зміст наукової культури, виявити реальніможливості і особливості реалізації її методологічної функції у вивченні питаньісторії філософії, історії науки;
— визначити основні аспекти формування наукової культури в контекстірозвитку ідей українських мислителів другої половини ХХ століття, з'ясувативзаємодоповнюваність означених рис та їх особливості;
— показати особливості висвітлення змісту і функцій понять«наука», «наукова раціональність», " науковезнання", «наукове виробництво», «мова науки»,«наукова картина світу», «наукова концепція»,«самосвідомість науки» і т.д., як інтегративних вимірів науковоїкультури;
— розглянути взаємодію раціональних, інтелектуальних,соціальних та антропологічних виявів наукової культури, що розроблялись впрацях філософів означеного періоду;
— уточнити роль пошуків українських мислителів другоїполовини ХХ століття у вирішенні проблеми розвитку людини у науковому світі.
Об'єкт дисертаційного дослідження — наукова культура в українськійфілософії другої половини ХХ століття.
Предмет дисертаційного дослідження — змістовні визначеннянаукової культури у теоретичній спадщині вітчизняних філософів другої половиниХХ століття.
Теоретико — методологічну основу роботи визначено відповідно доспецифіки предмету дослідження, застосовані методологічні розробки в галузіісторико-філософських наук, методи історико-філософського аналізу, зокремагерменевтичного, який враховує залежність ідей тих чи інших мислителів віднаціонального контексту культури. Використані традиційні раціональні методи:аналізу і синтезу, критичний метод, метод компаративно-історичного аналізу,нарративного коментування; загальні принципи вивчення і аналізуісторико-філософської спадщини, що ґрунтуються на основі історизму,об'єктивності та системності. В основу дисертаційного дослідження покладенопринцип структурного аналізу філософських текстів українських мислителів другоїполовини ХХ століття.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в системномудослідженні змістовних і функціональних характеристик наукової культури втворчості українських мислителів другої половини ХХ століття на підставівисвітлення форм та особливостей методологічного розвитку таких понять, як«наукова раціональність», «наукове знання», «науковатворчість», «самосвідомість науки», «науковевиробництво», «наукова картина світу» тощо.
Наукова новизна розкривається у наступних положеннях, яківиносяться на захист:
доведено, що в українській філософії другої половини ХХстоліття наукова культура формувалась як комплексно-світоглядне явище, щозабезпечувало функціонування науки в духовному і соціальному вимірах людськогобуття у когнітивних модусах: «наукова концепція», «науковакартина світу», «науковий метод», «логіка науковогодослідження», «методологія науки», «цілепокладання і ідеалинауки» тощо;
обґрунтовано, що наукова культура є чинником евристичногооновлення дослідницького апарату науки, формуванням наукової ідеології,методологічної і світоглядної культури дослідника;
з'ясовано, що в дослідженнях українських філософів другоїполовини ХХ століття, зокрема, Г.М. Доброва, Г.А. Заїченка, П.В. Копніна, С.Б.Кримського, М.В. Поповича, В.Г. Табачковського, В.І. Шинкарука та ін. науковакультура формувалась в статусі чинника цілісного світорозуміння, що пронизуєусі сфери життя суспільства, з врахуванням духовних, аксіологічних іморально-етичних детермінант;
визначено, що у вимірах наукової культури, як заснованої назнанні природи і меж наукового пізнання, здійснюється аналіз норм, цінностей,світоглядних орієнтирів науки та ідеалів наукового методу спрямовуючи розглядостанніх крізь проблему розвитку людини;
виявлено, що специфіка дослідження українськими філософаминаукової культури ґрунтувалась на висвітленні питань логіки науковогодослідження, наукового знання, зорієнтованих на антропоцентричний ідеалрозвитку науки, внутрішні процеси когнітивної творчості людини, її духовнесамовизначення;
встановлено, що формування норм і ідеалів наукової культурисучасності, закорінена у раціональності науковій, але нею й не обмежується, авиводить у широкий простір ненаукових раціональностей.
Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що дана роботарозкриває сутність наукової культури, адекватно оцінює її значення у системідуховних пошуків сучасної української філософської думки.
Основні положення дисертації можуть бути використані прививченні філософської антропології, соціальної філософії, соціальноїпсихології, дослідженнях, пов'язаних із такими проблемами: людина і наука,культура і наукова творчість, логіка науки і життєвий світ, соціум і науковепізнання, духовне буття людини і науковий світ.
Практичне значення дисертації. Результати дисертаційноїроботи можуть бути використані в подальших наукових розробках у галузі історіїфілософії, а також для читання лекцій з історії української філософії другоїполовини ХХ століття, інших нормативних дисциплін та дисциплін вільного виборустудентів з історії філософії. Здобуті висновки можна використовувати длярозробки та викладання загальних та спеціальних навчальних дисциплінаспірантам, а також в системі підготовки і підвищення кваліфікації викладачіввищих навчальних закладів.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковоюроботою. Висновки та положення наукової новизни одержані автором самостійно наоснові результатів, отриманих в процесі дослідження.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положеннядослідження обговорювались на засіданнях кафедри філософії Національногоаграрного університету і кафедри філософії Національного університету харчовихтехнологій, були оприлюднені на «Міжнародній конференції молодих вченихаграріїв НАУ» (м. Київ, 2001 р.), на міжнародній науково-теоретичнійконференції «Філософія Джона Локка і сучасність» (м. Дніпропетровськ2001 р.), на міжнародних конференціях «Дні науки філософськогофакультету» (м. Київ, 2002-2003 рр.), на 70-й, 71-ій, 72-ій і 73-ійнаукових конференціях молодих вчених, аспірантів і студентів “Наукові здобуткимолоді – вирішенню проблем харчування людства у ХХІ столітті” (м. Київ, НУХТ,2004 -2007 рр.).
Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідженнявідображений у 7-ми наукових публікаціях у фахових виданнях (без співавторства)- 3-х статтях та 4-х тезах.
Структура дисертаційної роботи і послідовність викладенняматеріалу обумовленої логікою дисертаційного дослідження, яка випливає зпоставленої мети і основних завдань. Робота складається зі вступу, двохрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертаціїстановить 181 сторінку (158 сторінок основного тексту). Список використаноїлітератури включає 249 найменувань і займає 23 сторінки.
ОСНОВНИЙЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження,формулюється мета та завдання, викладаються методологічні засади й принципидослідження, розкривається наукова новизна його результатів, теоретичне тапрактичне значення роботи. Подаються апробація та публікації результатівдисертації.
Перший розділ — «Раціонально-інтелектуальні категоріїнаукової культури» — складається з двох підрозділів, присвяченийобгрунтуванню ключової теми, персоналій і визначенню адекватних методівдослідження.
Ідея наукової культури була визначена в українській філософіїна початку 60-х років ХХ століття. Вона синтезує не лише функціонуваннялогіко-гносеологічних, ессенціальних параметрів науки як вияву інтелектуальноїтворчості, а й інші — антропологічні виміри, які уможливлюють розвитокраціонально-екзистенціального горизонту мислення. Саме це формування науковоїкультури сприяло антропологічному визначенню науки, репрезентувавши собою новийвимір мислення, який визначає буття людини в світі, а також відображаєкогнітивну культуру її життєдіяльності.
У підрозділі 1.1. — «Культурно-історичні форми науковоїраціональності», що складається з трьох підпунктів, здійснюється системнийаналіз світоглядного підґрунтя наукової культури, яке розкривається вкатегоріях «логіка науки», " логіка наукового дослідження",«раціональність науки», на прикладі розробок П.В. Копніна, С.Б.Кримського, М.В. Поповича, Б.О. Парахонського та інших. У дослідженняхфілософів означеного періоду, не існувало методологічних розбіжностей міжлогікою наукового пізнання і філософією людини. Остання постійно доповнюваласьрозробками природничих дисциплін, а вчення про науку і культурутрансформувались у цілісний образ нової теорії, зорієнтованої на висвітленнягносеологічних, предметно-практичних та духовних вимірів людської сутності. Напочатку 60-х років ХХ столітті в українському інтелектуальному середовищізакладалися підвалини для формування нового образу раціональності, що сприяливизначенню екзистенціальної проблематики людського буття, питанням з історіїфілософії, соціології і філософії науки.
У підпункті 1.1.1. — «П.В. Копнін прологіко-методологічні засади наукового дослідження» — зазначається, щодіяльність та ідеї вченого найактивніше сприяли методологічній переорієнтаціїкатегоріального апарату науки на початку 60-х років ХХ століття, формуваннюсвоєрідного напрямку української філософії — гуманістичної гносеології. Останнявиступила внутрішньо узгодженою теорією про культуру наукового мислення тапроблеми людського існування. Він запропонував інший вимір раціональності — спрямований не лише на процеси відтворення логічних категорій мислення, але йдо важливих смисложиттєвих шарів людського буття (віри, інтуіції, існування).Це також позитивно вплинуло на визначення раціональності науки як вихідногочинника методологічної еволюції наукової культури.
Вперше в повоєнній філософії П.В. Копнін виявив спрямуванняна розробку образу науки, реструктурованої проблемою логіки мислення, а разом зтим — на розбудову антропологічного сенсу ідеї раціонального — світоглядно-етичного підгрунтя науки — в цілому адекватної сучасним вимогамкультури раціональності. Він звернув увагу на те, що наука — не механічневіддзеркалення світу в теоретичних конструкціях, а форма практичного,цілеспрямованого відношення людини до буття. Функціонування ідеї раціональногояк цілісного моменту розвитку діалектики, логіки науки та науковогодослідження, обумовила реконструкцію питань гносеології, які стали світоглядноюпрерогативою нового типу раціональності гуманізованої науки.
У підпункті 1.1.2. — «Культурно-історичні форми науковоїраціональності», здійснюється аналіз поняття раціональності науки.Наголошується, що в розробках філософів означеного періоду, позначилися новівиміри раціональності, як ціннісно-нормативного, духовного підґрунтяпізнавальної діяльності, мета якого полягає у відтворенні впорядкованогокосмосу людських взаємин, вчинків, дій. Дослідження даної категоріїздійснювалась Г.А. Заїченко, П.Ф. Йолоном, С.Б. Кримським, Л.В. Озадовською,В.Б. Окороковим, Б.О. Парахонським, М.В. Поповичем, О.С. Токовенко та ін., щодозволило говорити про створення моделі раціональності як контексту науковоїкультури. Згідно роздумів вищеозначених мислителів раціональність науки виникаєвнаслідок введення людиною специфічними засобами розсудку деякого порядку всвіт природи, не лише матеріального, але духовно-когнітивного, що забезпечуєформування смислового універсуму культури.
У підпункті 1.1.3. — «Генезис історичних типів і формраціональності в структурі наукової культури», відзначається, що данапроблема особливо змістовно висвітлена у працях С.Б. Кримського. Вінзапропонував своє бачення генезису ідеї раціональності як контексту науковоїкультури, що трансформується у процесі духовного розвитку людства, стаючи ідеєюцілісності пізнання як світовідношення. Форми раціональності, згідно йогоміркувань, утворюються як фіксовані і відкриті історичні образи філософськогота наукового бачення світу на різних етапах еволюції культури мислення.
Розвиток наукової культури С.Б. Кримський визначає внаступних світоглядних формах раціональності: абсолютній, коли ідеяраціонального виявляється єдиним і нерозподіленим принципом науки — світовийЛогос співпадає з логічними та раціональними формами, які використовує суб'єктпізнання (модель концепції розуму у філософії Платона, неоплатоніків тахристиянстві); лінійній, коли розум рухається по висхідній лінії. Минулевтаємничене, а майбутнє постає у формі світлого раціонального ідеалу (проектпрогресу науково-теоретичних знань у філософських ідеалах доби Просвітництва);локальній, коли різні форми принципи діяльності розуму виявляються замкненими впросторово-часових координатах, та за їх межами може існувати інша форманаукового дискурсу; багатовимірній, коли розуміння й осмислення форм духовноїдіяльності людини, встановлює реальні взаємодії культурно-етнологічних форм,відтворює більш загальні константи розумової діяльності на основі наукового уявленняпро історичний і аксіологічний розвиток людини.
Історія розвитку раціональності в контексті науковоїкультури, не повторення дескрипцій, а скоріше дилема в якій раціональні методидослідження уточнюються надраціональними формами пізнання дійсності. Історичнаструктура поняття раціональності — результат складного процесукультуротворення, що не тільки протистоїть стихійності природи, а ініціюєінтелектуальні здібності людини.
Підрозділ 1.2. — "Інтелектуальний інструментарійнаукової культури", який складається з трьох підпунктів, присвяченоформуванню даного напрямку досліджень було тісно взаємопов'язане з ідеєюраціональності науки, полягало в спробі переосмислити інші виміри науковоїкультури за допомогою таких категорій як: «наукова творчість»,«наукове знання», «мова науки», «науковаконцепція», «наукова картина світу», «стиль науковогомислення», «самосвідомість науки» в працях Н.П. Депенчук, Г.М.Доброва, В.П. Іванова, П.В. Копніна, С.Б. Кримського, Л.В. Озадовської, М.В.Поповича, В.І. Шинкарука, О.І. Яценка та ін.
У підпункті 1.2.1. — «Світоглядні трансформаціїнаукового знання», на прикладі досліджень П.Ф. Йолона, С.Б. Кримського,Б.О. Парахонського, категорія “наукове знання” була проаналізована в контекстіціннісно-когнітивного та морально-духовного розвитку людини. Завдякидослідженням вітчизняних філософів було поновлено цілий комплекс проблем,пов'язаних з осмисленням вихідних духовно-віталістичних, предметно-чуттєвих,морально-ціннісних вимірів наукового знання як вияву культури, відкривши шляхдо нових логіко-методичних доробків Л.Г. Дротянко, В.А. Звігляніча, В.П.Іванова, Ф.М. Канака, К.В. Пряженцевої. Це обумовлювалось рядом причин.
По-перше, трансформуванням даної категорії в контекстетичного визначення науки.
По-друге, еволюцією наукового знання в процесі духовногосмислотворення культури.
По-третє, суцільною актуалізацією людиномірного фактору укатегоріальній будові мислення.
У підпункті 1.2.2. — «Поняття мови науки в структурінаукової культури», переосмилюється роль і значення даної категорії впроцесі розвитку наукової культури. Автор аналізує її світоглядні трансформаціїв період 60-х — 90-х років ХХ століття на прикладі теоретичних узагальнень К.К.Жоля, С.Б. Кримського, О.М. Кравченко, В.І. Кузнецова, В.С. Лук'янця, Л.В.Озадовської, М.В. Поповича. Також, зазначено, що в ряді публікацій означенихавторів постійно простежується ідея обґрунтування категорії «мованауки». І що найголовніше, ця ідея скорегувала світоглядну спрямованістьостанньої як специфічного феномену когнітивної діяльності людини в світі, зодного боку, та похідний момент створення культури у вигляді специфічного світусимволів, у яких розкривається дійсність, актуалізується внутрішній світлюдини, з іншого. Отже, в творчості вітчизняних мислителів поняття «мова науки»відзначалось як специфічний процес семантико-семіотичної кодифікації,увиразнення розсудком на теоретико-лінгвістичному рівні чуттєвого досвіду, алепредставлена в руслі світоглядно-антропологічного дискурсу.
У підпункті 1.2.3. — «Наукова концепція, наукова картинасвіту, стиль наукового мислення і самосвідомість науки у філософській рефлексіїнаукової культури», визначається методологічна роль вказаних категорій уформуванні наукової культури в українській філософії упродовж 60-х-90-х роківХХ століття.
Поняття «наукова концепція» було переосмислено напочатку 90-х років в працях В.А. Рижка. Аналізуючи проблеми нелінійностінаукового знання, він звернув увагу на контекстуальне тлумачення термінунаукової концепції, як певного засобу розв'язання комплексних питань, щовизначаються світоглядними орієнтирами науки, безпосердньо впливаючи настановлення поняття “наукова картина світу". Дана категорія є сутнісноюінтелектуальною формою наукового пізнання — гносеологічним відтвореннямсмислового й категоріального каркасу дійсності у структурі мислення.
В дослідженнях М.Б. Вільницького, П.С. Дишлевого, М.Е.Омельяновського В.І. Передерія, В.Ф. Чорноволенка та ін., вона була визначена вконтексті світоглядно-антропологічного осмислення дійсності. Це позитивно вплинулона формування наступного інтелектуального модусу наукової культури визначеногов процесі формування стилю наукового мислення. Дослідження даної категоріїзнайшло своє відображення в працях С.Б. Кримського, В.І. Кузнецова та Б.О.Парахонського. Розробивши своєрідний історико-філософський, методологічнийпідхід аналізу цього явища, означені автори визначили його в якості посутньоїпроблеми, що дається взнаки при вивченні стилістичних, пізнавальниххарактеристик творчої діяльності людини.
Поняття «самосвідомості науки» є завершальниммоментом розвитку раціонально-інтелектуального виміру наукової культури. В своючергу, дана категорія включає в себе соціально-етичні аспекти, що пояснюютьсярядом причин. По-перше, тим, що самосвідомість науки обумовлює світогляднепідґрунтя розвитку людини в структурі науки як підсистеми, системотворчогофактору культури. По-друге, тим, що включає можливість вірної інтерпретаціїперспектив розвитку науки в історично-часовій долі людства. По-третє, тим, щомістить аксіологічне навантаження, включає коло проблем, які вказують насуперечливі моменти, що обумовлюють існування людини у науковому світі.
Над розробкою цієї категорії працювали В.Д. Білогуб, Г.М.Добров, П.В. Копнін, О.М. Кравченко, С.Б. Кримський, Л.В. Озадовська, В.С.Лук'янець. На їх думку, самосвідомість науки пояснює не тільки шляхи розвиткунауки, її позитивні та негативні зміни, а підводить до розглядусоціально-антропологічних категорій наукової культури.
У другому розділі «Соціально-антропологічні категорії науковоїкультури», який включає в себе два підрозділи і шість підпунктів,досліджуються соціальні та антропологічні трансформації наукової культури.
У підрозділі 2.1. — «Соціальні категорії науковоїкультури», переосмислюється розвиток соціальних вимірів наукової культури,на прикладі таких категорій як “наукова творчість, «науковадіяльність», «наукове виробництво», «цілепокладання таідеали науки». Автор доходить висновку, що висвітлюючи проблеми соціальноїсутності наукової культури українські мислителі звернули увагу на те, що наукає не тільки результатом вмотивованої, цілеспрямованої діяльності людини, якапізнає світ, а й внутрішньо-смисловим компонентом культури. В останній вонапостає своєрідною дійсністю, що забезпечує освоєння і впорядкування світу вкатегоріальній будові мислення. Над розробкою даних проблем працювали Є.І.Андрос, В.Д. Білогуб, Г.М. Добров, В.П. Загороднюк, В.О. Звіглянич, Ф.М. Канак,П.В. Копнін, В.Г. Табачковський, В.І. Шинкарук, О.І. Яценко.
У підпункті 2.1.1. — «Наукова творчість як складованаукової культури», зазначається, що дана категорія у працях вітчизнянихмислителів осмислювалась як необхідна умова у процесі формування знання.Центральною світоглядною позицією досліджень П.В. Копніна, В.Г. Табачковського,В.І. Шинкарука, стала ідея про те, що наукова творчість це смислова єдністьзнання, яка формується у якості спрямовуючої продуктивної діяльності. Воназабезпечує не лише появу інноваційних зрушень, які сприяють соціальномудобробуту, але також розкриває можливості духовного, розумового самовираженнялюдини в світі.
У підпункті 2.1.2. — «Наукова діяльність як соціальнакатегорія наукової культури», зазначається, що в дослідженнях вітчизнянихфілософів, які були присвячені осмисленню даної категорії були отриманінаступні результати. По-перше, наукова діяльність була проаналізована якконтекст культури й життєдіяльності людини. По-друге, П.В. Копнін, В.І.Шинкарук та ін. вказали на те, що завданням даної категорії є виробництвонового наукового знання, що зініційовує утворення світоглядних, аксіологічнихустановок, норм, які регулюють науку та виробничі відносини. Це безпосередньовпливає на формування наукового виробництва.
У підпункті 2.1.3. — «Наукове виробництво в контекстіфілософської і наукової культури». Автор підкреслює, що в українськійфілософії, наукове виробництво визначалось в якості світоглядного рівнюгносеології. Завдяки залученню даного поняття аналізувалась складна динамікавідносин в сфері науки, а також її визначення як конструктивного,теоретико-методологічного явища в процесі створення нових знань.
У підрозділі 2.2. — «Антропологічні категорії науковоїкультури», який включає в себе три підпункти, переосмислюєтьсясвітоглядний поворот у творчості «філософів-шістдесятників», зокремаІ.В. Бичка, В.Г. Табачковського, В.І. Шинкарука, дослідження котрих позитивновплинули на формування центральної вісі наукової культури — визначення уявленьщодо розвитку внутрішніх, духовно-екзистенціальних рис людської суб'єктивностіу науковому світі.
У підпункті 2.2.1. — «Антропологічна реконструкціягносеології», зазначається, що позиціювання ідеї антропологічного вимірунаукової культури було започатковано в дослідженнях В.І. Шинкарука. На відмінувід П.В. Копніна, котрий, реформуючи апарат діалектичної логіки і гносеології,висловив ідеї про доповнення останніх поняттям істини, свободи, краси. Урозвідках В.І. Шинкарука було здійснено відродження думки вантропологічно-екзистенціальному руслі. Поняття гносеології в його роздумахспоріднювалось з наукою, яка, аналізуючи основні передумови формуваннякогнітивної діяльності, перш за все виходила на рівень пояснення світоглядноїсутності людини.
У підпункті 2.2.2. – “Свобода та пізнавальна діяльність, яксвітоглядно-антропологічні категорії наукової культури", автор досліджує утвердженнязмістовного збагачення антропологічного виміру наукової культури в контекстіідей І.В. Бичка. Наскрізною думкою філософа, стала ідея про визначеннягоризонталі людського світовідношення, пізнавальної діяльності — свободи. Данийфеномен представив своєрідні духовні обрії розвитку людського мислення,смислові нашаровування предметно-діяльнісного відношення людини до світу, щобезперечно, позитивно вплинуло на актуалізацію у вітчизняній філософській думцікінця 80-х — середини 90-х років ХХ століття проблем внутрішньої,смисложиттєвої означеності проблемності буття — екзистенції. У його працяхцентральною вияскравлює ідея духовного смислотворення людиною власного життя, авідтак і науки, світу культури та наукової культури.
У підпункті 2.2.3. — «Духовний світ людини:науково-раціональна реконструкція», аналізуються закономірності розвиткулюдини як істоти віталістичної, духовної і розумної — це основні інтенціїдумки, що уможливили формування іншого зрізу наукової культури. Маються наувазі теоретичні розробки Є.К. Бистрицького, В.А. Малахова, С.В. Пролеєва, В.Г.Табачковського, В.І. Шинкарука, Н.В. Хамітова та ін., щодо розвиткуантропоцентрично-насиченого образу науки. Найголовніше, у цей період поняттянауки було проаналізовано невід’ємно від історичних, соціально-культурнихпараметрів людського існування. У першу чергу, це спонукало до пробудженняуваги дослідників відносно науки як досконалої форми не лише раціональногопояснення світу, а когнітивно-світоглядної дійсності, зорієнтованої на висвітленняціннісних, смислових горизонтів суб'єкта пізнавальної діяльності, як вузловогомоменту наукової культури.
У висновках на основі здійсненого автором системного аналізунаукової культури у вітчизняній філософії другої половини ХХ століття — поданоосновні підсумки роботи, що висвітлюють її сутнісний зміст.
Визначальною специфікою для розкриття теми дисертації сталидва підходи критично-історичний і проблемно-теоретичний. Перший підхідреалізується через вивчення основних проблем творчості показового коламислителів, а також через генетико-хронологічний аналіз їх творів. Другийпідхід — проблемно-теоретичне висвітлення наукової культури реалізується черезлогіко-концептуальний аналіз раціонально-інтелектуальної тасоціально-антропологічної проблематики досліджень українських філософівозначеного періоду.
Дослідження поняття наукової культури в українській філософіїдругої половини ХХ століття, свідчить про те, що українська філософська думкамає чітку раціонально-екзистенціальну спрямованість, оскільки в центр свогодослідження ставить проблему розвитку людини, формування її духовного буття унауковому світі.
Наукова культура синтезує посутні характеристики науки ікультури, а в її центрі — людина, суб'єкт соціокультурної творчості. Воназакорінена у раціональності науки, у єдності усіх посутніх характеристикостанньої як форми знання, виду діяльності, пов’язана із узвичаєнням за данихсвітоглядних, історичних, культурних умов. Водночас, формування науковоїкультури в українській філософській традиції досліджуваного періоду (60-90-тіроки ХХ століття) має свої особливості. В українській думці чітковимальовується своя специфіка розуміння сутності науки як складного,динамічного утворення культури, неперервність останньої з означеннямекзистенціального світовідношення людини.
Основними аспектами наукової культури, які знаходились вцентрі уваги українських дослідників, були: раціональний, гносеологічний,культурологічний, соціальний та антропологічний. Тому в даній роботі виявлено іпроаналізовано найбільш істотні тенденції досліджуваної проблеми, які малимісце в українській філософській думці другої половини ХХ століття, а саме:«логіка науки», «логіка наукового дослідження»,«раціональність науки», «наукова теорія», «науковезнання», «мова науки», «стиль наукового мислення»,«наукова концепція», «наукова картина світу»,«самосвідомість науки», «наукова діяльність», «науковевиробництво», «цілепокладання та ідеали науки»,«антропологічна реконструкція гносеології», «пізнавальнадіяльність», «свобода», «духовний світ особистості».Автор вважає, що основний акцент в українській світоглядно-антропологічнійдумці робиться на визначенні посутніх характеристик функціонування науки вконтексті культури та зверненні останньої до людини. В наукових доробках (І.В.Бичка, П.В. Копніна, С.Б. Кримського, В.Г. Табачковського, В.І. Шинкарука, О.І.Яценка та багатьох інших) акцент робиться на тому, що наукова культура — цеможливість творення наукою нових знань, основа предметно-практичної діяльності,яку уособлює процес розвитку пізнавальних можливостей людини. Для українськоїфілософської думки характерним є тлумачення науки як похідної, динамічної формиінтелектуального розвитку людини, яка створює культуру життєвого мислення.
Питання, пов'язані з розвитком проблеми науково-логічної,логіко-методологічної структури досліджень, у працях українських філософівдругої половини ХХ століття, ґрунтувались на аналізі внутрішніх трансформаційкатегоріального змісту науки в контексті людиномірних,світоглядно-гносеологічних важелів існування знання. Останні позитивно вплинулина трансформації історичних типів і форм раціональності у монографіях Г.М.Доброва, Г.А. Заїченка, П.Ф. Йолона, С.Б. Кримського, Л.В. Озадовської,Б.О.Парахонського, М.В. Поповича та ін.
Ми вважаємо, наукова культура зрощує і консолідує пізнавальніможливості людини, в сфері розвитку сучасного наукового мислення. Не требазабувати про те, що стрімке зростання можливостей мислення, так само, яквнутрішньо-системна, лапідарна еволюція дослідницьких програм, не повинні заперечуватиаксіологічні виміри соціокультурного буття людини, а також, в свою чергу,протистояти імперативним настановам егалітарності і технократизму.
В цілому, проблеми, які були поставлені і вирішені вдослідженні, потребують подальших розвідок, певних теоретичних узагальнень, якісприятимуть актуалізації питань з історії вітчизняної світоглядно-науковоїдумки.
СПИСОКПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:
1.Клочков І.В. Проблема культури наукового мислення у дослідженнях українськихфілософів другої половини ХХ століття // Філософія, культура, життя.Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 19. — Дніпропетровський державнийфінансово-економічний інститут, 2002. — 250с. — С. 226-235.
2.Клочков І.В. Проблеми буття та світогляду людини як наскрізні теми філософськоїтворчості В.І.Шинкарука // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць/ Гол. ред. В.В.Лях. — Вип. 32. — К.: Український центр духовної культури,2003. — 220с. — С. 68-77.
3.Клочов І.В. Наукова культура як світоглядно-антропологічний ідеал природничихнаук у дослідженнях українських учених другої половини ХХ століття //Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В.Лях. — Вип.34. — К.: Український центр духовної культури, 2003. — 248с. — С. 129-138.
4.Клочков І.В. Наукова культура у вітчизняній філософії другої половини ХХстоліття (спроба постановки проблеми) // Вісник Київського національного університетуімені Тараса Шевченка. Серія.: Філософія. Політологія. — К.: ВПЦ “Київськийуніверситет”, 2002. – Вип. 42-45. – С.70-71.
5.Клочков І.В. Антропологічна рецепція ідей І.Канта у працях В. І.Шинкарука та І.В.Бичка// Програма і матеріали 70-ї наукової конференції молодих учених, аспірантів істудентів “Наукові здобутки молоді – вирішенню проблем харчування людства у ХХІстолітті”. – У 2 ч. – К.: НУХТ, 2004. – Ч.1. – С. 24.
6. КлочковІ.В. Культурно-історичні експлікації наукової раціональності // Програма іматеріали 71-ї наукової конференції молодих учених, аспірантів і студентів“Наукові здобутки молоді-вирішенню проблем харчування людства у ХХІ столітті”.– У 2 ч. – К.: НУХТ, 2005. – Ч.1. – С. 22.
7.Клочков І.В. До проблеми еволюції логіко-методологічних засад наукової культурив філософській рефлексії П.В. Копніна // Програма і матеріали 73-ї науковоїконференції молодих учених, аспірантів і студентів «Наукові здобуткимолоді — вирішенню проблем харчування людства у ХХІ столітті». — У 2 ч. — К.: НУХТ, 2007. — Ч.1. — С.19.
АНОТАЦІЇ
Клочков І.В. Наукова культура у вітчизняній філософії другоїполовини ХХ століття. — Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидатафілософських наук за спеціальністю 09.00.05 — історія філософії. Київськийнаціональний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2007.
Дисертацію присвячено комплексному розгляду проблеми науковоїкультури, умов і можливостей її пізнання, співвідношення науки і культури,раціо і життя в творчості українських мислителів другої половини ХХ століття.Визначаються передумови її позиціювання в працях І.В. Бичка, П.В. Копніна, С.Б.Кримського, М.В. Поповича, В.І. Шинкарука та ін., що дозволяє включити їхтворчість до загального русла історії української філософії та вивчати її умежах єдиного контексту розвитку європейської філософської традиції.
Гносеологічний сенс і цінність наукової культури полягає врозумінні раціональної сутності науки і культури, а також, у єдності всіхсутнісних характеристик останньої — як форми знання, виду діяльності, умовикогнітивно-екзистенціального обґрунтування положення людини у світі.
Ключові слова: логіка науки, раціональність, науковатворчість, наукове знання, мова науки, наукова картина світу, стиль науковогомислення, самосвідомість науки, наукова діяльність, історія українськоїфілософії.
Клочков И.В. Научная культура в отечественной философии второйполовины ХХ столетия. — Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата философскихнаук по специальности 09.00.05 — история философии. Киевский национальныйуниверситет имени Тараса Шевченко, Киев, 2007.
Диссертация посвящена комплексному рассмотрению проблемынаучной культуры, условий и возможностей ее познания, соотношения науки икультуры в творчестве украинских мыслителей второй половины ХХ столетия.Определяются предпосылки ее позициирования в работах И.В. Бычко, П.В. Копнина,С.Б. Крымского, М.В. Поповича, В.И. Шинкарука и др., что позволяет включить ихтворчество в общее русло истории украинской философии и изучать ее в пределахединого контекста развития европейской философской традиции.
Исследование понятия научной культуры в украинской философиивторой половины ХХ столетия свидетельствует о том, что украинская философияимеет четкую рационально-экзистенциальную направленность, поскольку в центре ееисследований находится решение проблемы развития человека в мире,детерминированном научными достижениями цивилизации. В исследованииподчеркивается, что научная культура синтезирует существенные характеристикинауки и культуры, а в центре ее исследовательской программы – человек, каксубъект социокультурного творчества, осуществляющий его с помощью принципов иметодологии научного мышления. Гносеологический смысл и ценность научнойкультуры заключается в рациональности науки, а также, в единстве всехсущественных характеристик последней – как формы знания, вида деятельности,условия когнитивно-экзистенциального самоопределения человека в мире.Одновременно формирование научной культуры в украинской философской традицииисследуемого периода (60-90-гг. ХХ ст.) имеет свои особенности. В украинскойтрадиции четко прослеживается своеобразная специфика понимания сущности наукикак чрезвычайно сложного, динамического образования культуры, а также,непрерывность развития последней с конституированием экзистенциальногомироотношения человека.
Основными модусами научной культуры, которые находились вцентре внимания украинских мыслителей были рационально-интеллектуальный исоциально-антропологический. Поэтому в данной работе обнаружены ипроанализированы наиболее существенные тенденции исследуемой проблемы, которыеимели место в украинской философской мысли во второй половине ХХ столетия; аименно: «логика науки», «научная рациональность»,«научное творчество» и др.
Основной акцент в отечественной мировоззренчески антропологической традиции делался наопределение существенных характеристик функционирования науки в системекультуры, и обращение последней к проблеме развития человека. Вметодологическом плане данные идеи разрабатывались И.В. Бычко, П.В. Копниным,С.Б. Крымским, В.Г. Табачковским, В.И. Шинкаруком, О.И. Яценко и др. В научныхразработках вышеназванных мыслителей подчеркивается идея, что научная культуране противопоставляет экзистенцию рацио, а консолидирует и гармонизирует их.Одновременно в работах украинских философов присутствует также идея о том, чтонаучная культура это возможность создания наукой новых знаний в процессепредметно-практической деятельности.
Для украинской философской мысли, которая развивается в руслезападноевропейской философии и одновременно выступает органическим продолжениемпредыдущей философской традиции, характерным есть понимание науки какпроизводной, динамической формы интеллектуального развития человека, которыйсоздает культуру жизненного мышления. Наука утрачивая возможность бытьориентированной на внутренний мир человека, лишенная философской, логико-методологическойрефлексии, абсолютизируя методы индуктивного познания в конечном счетепредстает в качестве абстрактной силы истории.
Ключевые слова: логика науки, рациональность, научноетворчество, научное знание, язык науки, научная картина мира, стиль научногомышления, самосознание науки, научная деятельность, история украинскойфилософии.
Klochkov I.V. The scientific culture in the ukrainianphilosophy a second part of XX century. — Manuscript.
Dissertation for attaining the academic title of candidate ofphilosophical studies with a concentration in the history of рhilosophy — 09.00.05. Kyivnational university named by Taras Schevchenko, Kiev, 2007.
A defense is made of a dissertation manuscript dedicated tothe complex review of the problem of scientific culture, the conditions underwhich we can know it, correlation between science and culture, ratio and lifein the works ukraine philosopher's a second part of XX century. This work alsostudies the premises of positioning in the work's of I.V. Bichko P.V. Kopnina,S.B. Krymsckogo, M.V. Popovitcha, V.I. Schincaruka and ets., that let us toinclude they work's in the general horizon of the history of ukrainianphilosophy and to study it in the context of European tradition ofphilosophical thinking. The general problem of dissertation work dealing withthe retrospective view of intersection distinction between specific goals ofscience and moderate circumstance existentional measures a man's nature.
Key words: scientific logic, rationality, scientific work,scientific knowledge, scientific language, scientific world picture, scientificstyle mentality, scientific consciousness, scientific activity, history ofukrainian philosophy.