Реферат
„Логіко-методологічні аспекти технічного знання"
Содержание
Вступ
1. Логіко-методологічні проблеми технічного знання
1.1 Технічний об'єкт і предмет технічних наук
1.2 Основні компоненти технічного знання
2. Проблеми пізнавального процесупри взаємодії людини З ЕОМ
Висновок
Вступ
Зростання ролітехніки і технічне знання в житті суспільства характеризується залежністю наукивід науково-технічних розробок, що підсилюється технічною оснащеністю,створенням нових методів і підходів, заснованих на технічному способі рішенняпроблем у різних областях знання, у тому числі і військово-технічному знанні. Сучаснерозуміння технічного знання і технічної діяльності зв'язується з традиційнимколом проблем і з новими напрямками в техніку й інженерії, зокрема з технікоюскладних обчислювальних систем, проблемами штучного інтелекту, системотехнікоюй ін.
Специфікаціяпонять технічного знання обумовлюється в першу чергу специфікою предметавідображення — технічних об'єктів і технологічних процесів. Порівняння об'єктівтехнічного знання з об'єктами іншого знання показує їхню визначену спільність,що поширюється, зокрема, на такі риси, як наявність структурності, системності,організованості і т.д. Такі загальні риси відбивають загальнонауковимипоняттями “властивість”, “структура", “система”, “організація” і т.п. Розумієтьсязагальні риси об'єктів технічного, військово-технічного, природно-наукового ісуспільно-наукового знання відбивають такими філософськими категоріями “матерія",“рух", “причина”, “наслідок” і ін. Загальнонаукові і філософські поняттявживаються і військових і в технічних науках, але не виражають їхньої специфіки.Разом з тим вони допомагають глибше, повніше осмислити зміст об'єктівтехнічного, військово-технічного знання і їхніх понять, що відбивають,технічних наук.
Узагаліфілософські і загальнонаукові поняття в технічних науках виступають у ролісвітоглядних і методологічних засобів аналізу й інтеграції науково-технічногознання.
1. Логіко-методологічні проблеми технічногознання1.1 Технічний об'єкт і предметтехнічних наук
Технічний об'єкт — це, безсумнівно, частина об'єктивної реальності, але частина особлива. Йоговиникнення й існування зв'язані із соціальною формою руху матерії, історієюлюдини. Це визначає історичний характер технічного об'єкта. У ньомуоб'єктивуються виробничі функції суспільства, він виступає втіленням знаньлюдей.
Виникнення техніки- це природничоісторичний процес, результат виробничої діяльності людини. Її вихідниммоментом є “органи людини”. Посилення, доповнення і заміщення робочих органів — соціальна необхідність, реалізована шляхом використання природи і втілення в переутворенихприродних тілах трудових функцій.
Формування технікипротікає в процесі виготовлення знарядь, пристосування природних тіл длядосягнення мети. І ручне рубало, і стовбур дерева, що виконує функцію моста і т.п.- все це засобу посилення індивіда, підвищення ефективності його діяльності. Природнийпредмет, що виконує технічну функцію, — це вже в потенції технічний об'єкт. У ньомузафіксована доцільність його пристрою і корисність конструктивних поліпшень зарахунок підробітку його частин.
Практичневиділення конструкції як цілісності свідчить про актуальне існування технічногооб'єкта. Її найважливішими властивостями є функціональна корисність, незвичайнедля природи сполучення матеріалів, підпорядкованість властивостей матеріалувідношенню між компонентами системи. Технічна конструкція являє собою з'єднаннякомпонентів; цей порядок забезпечує як можна більш тривале й ефективнефункціонування знаряддя, що виключає його саморуйнування. Компонентомконструкції виступає деталь як вихідна і неподільна для неї одиниця. І, нарешті,за допомогою технічної конструкції спосіб суспільної діяльності досягаєтехнологічності. Технологія — це та сторона суспільної практики, щопредставлена взаємодією технічного засобу і переутвореного об'єкта,визначається законами матеріального світу і регулюється технікою.
Технічна практикавиявляє себе у відношенні людини до техніки як об'єктові, до її частин і їхніхзв'язків.
Експлуатація,виготовлення і конструювання тісне зв'язані один з одним і являють собоюсвоєрідний розвиток технічної практики. Як об'єкт експлуатації техніка виступаєяк деяка матеріальна і функціональна цілісність, збереження і регулювання якої- неодмінна умова її використання. Рушійним протиріччям експлуатації єневідповідність між умовами функціонування техніки і її функціональніособливості. Функціональні особливості припускають сталість умов експлуатації,а умови експлуатації мають тенденцію мінятися. Подолання цього протиріччядосягається в технології, у перебуванні типових технологічних операцій.
Внутрішнімпротиріччям технології є невідповідність між використовуваними природнимипроцесами і потребами в підвищенні її надійності й ефективності. Подоланняцього протиріччя досягається в конструюванні більш зробленої техніки, задопомогою якої можна використовувати більш фундаментальні закономірностіприроди. Техніка не пасивна стосовно технології, засіб впливає на мету. Новатехніка змінює технологію, технологія сама стає засобом реалізації внутрішніхдостоїнств сконструйованої техніки.
У конструюванні знайбільшою повнотою виявляється соціальна сутність технічного об'єкта. У ньомусинтезується конструктивна структура відповідно до заданого суспільствавиробничою функцією. Техніка утворить умову розвитку суспільства, опосередковуєйого відношення до природи, є засобом дозволу протиріч між людиною і природою. Технічнийоб'єкт — носій виробничих, технологічних функцій людини. Без технічногопрогресу неможливе досягнення соціальної однорідності суспільства і всебічногорозвитку кожного індивіда.
У такий спосібпоняття «технічний об'єкт» носить методологічний характер і виконуєважливу функцію в теоретичному аналізі техніки і технічних наук.
Технічний об'єкт — це не тільки об'єкт технічної практики, але і матеріальний засіб доцільноїсуспільної діяльності. Він функціонує в суспільстві й удосконалюється яктехнічний базис суспільного виробництва. У процесі удосконалювання технічнийоб'єкт ускладнюється і якісно міняється. Така зміна об'єкта відбувається врезультаті, по-перше, усе більшої концентрації в кожнім наступномуреалізованому проекті матеріальних ресурсів і науково-технічної думки; по-друге,- у результаті використання природних ресурсів, що збільшується, за допомогоюоб'єднання машин у величезні системи.
Технічний об'єктне є чимось застиглої й аморфним. Знаходячись у безперервній взаємодії ізсуб'єктом і піддаючи перетворенню в ході свого функціонування в суспільнійсистемі, технічний об'єкт закономірно розвивається. Можна відзначити наступнізакономірності його розвитку:
зміна технічногооб'єкта як особливої частини природи — перетворення технічного засобу змодифікованого предмета природи у використовуваний у виробництві природнийпроцес;
збільшенняконцентрації матеріально-технічних ресурсів і науково-інженерної думки воб'єкті, що споруджується
; становленнявеликих технічних і соціально-технічних систем;
включення втехнічний об'єкт нових природних процесів і використання в ньому більш глибокихі фундаментальних закономірностей;
зростаннядоцільності і раціональності будівлі технічного об'єкта;
інтенсифікаціявзаємодії техніки і природи;
поглибленнясоціальних наслідків технічного прогресу;
наближеннявнутрішньої досконалості технічного об'єкта до природи, що у плані природностізалишається для нього ідеалом.
Здобуваючи великуприродність, технічний об'єкт, однак, залишається доцільним засобом діяльностілюдини і не може внаслідок цього стать тотожним природі.
Взаємодія суб'єктай об'єкта завжди доцільно і виділяє ту предметну область, що корисна длядосягнення мети. Предметну область об'єкта ми розуміємо як сукупність його властивостей.Носіями властивостей є компоненти технічної системи, що може виступати і яктехнічний засіб, і як технічний матеріал, і як технологічний метод.
Властивостітехнічного об'єкта виявляються в технічній практиці і фіксуються в знанніприйомів експлуатації, виготовлення й удосконалювання техніки. Емпіричнознайдені пропорції між частинами технічного засобу й опис матеріалу йособливостей різних конструкцій ще не утворять технічної науки, але ведуть доформування “технічних предметів”, щодо стійких зведень про технічні пристрої,про їхні істотні компоненти і властивості. У виді таких предметів сформувалися,наприклад, опису підйомно-транспортних механізмів, годин, найважливіших ремеселі матеріалів.
Перехід домашинної техніки, передача робочих знарядь механізмам викликали в життіконструювання технічних пристроїв, що зажадало теоретичної розробки поняття“машина” і одержання різних її ідеалізацій (кінематичної пари, динаміки сил,конструкції).
На формуванняпонять технічної науки впливають закономірності, розкриті в ході вивченняприродничих наук, зокрема, теоретичної механіки. Разом з тим варто визнати, щопоняття технічної конструкції одержує своє вираження усередині технічногознання. Історично воно формується як система положень про машину, механічнусукупність частин і їхньому закономірному відношенні, що забезпечує одержанняпотрібного ефекту.
Формуваннятехнічних дисциплін відбувалося різними шляхами. Технічні дисципліни продвигуни ґрунтуються на результатах природознавства, на знанні законів природи ізастосуванні законів фізики до техніки. Прикладний характер носять технічнакінематика, динаміка машин і навчання про деталі машин. Ці дисциплінисформувалися на базі теоретичної механіки і нарисної геометрії, що виразилося встворенні спеціальної мови.
Технічні наукиформувалися не тільки шляхом додатка природознавства до техніки, але і шляхомвикористання багатовікового досвіду техніки, його осмислення і додання йомулогічно чіткого виду. Таким шляхом формувалися науки про різні типи машин,матеріалознавство й ін. Перевірені на практиці емпіричні дані цих технічнихдисциплін зберігалися і включалися в загальну науку про машини. І дотепербагато прийомів виготовлення й експлуатації техніки не одержали належноготеоретичного обґрунтування.
Формуваннятехнічної науки поклало кінець ремісничому відношенню до техніки, коли ті абоінші механізми удосконалювалися вроздріб протягом багатьох десятиліть і навітьсторіч. Розуміння того, що машина являє собою перетворення руху у форму,потрібну виробництву й у своїй сутності складається з кінематичних пар, лягло воснову наукового конструювання різноманітних технічних пристроїв у XIX в.
Зі сказаноговидно, що технічна наука досліджує свій об'єкт, хоча вона здатна пояснитифункціонування і ремісничих, ручних знарядь праці, що створювалися безнаукового обґрунтування. Об'єкт технічної науки формується в процесі виділенняістотних і необхідних властивостей техніки, конструювання машини. Машина, їїкомпоненти, відносини між ними, їхня композиція, природна основа компонентів ітехнологічний процес — все це об'єкт технічної науки.
Об'єкт технічноїнауки є джерелом науково-технічного пізнання. Його дослідження дає, зокрема,конструктивні структури і їхні елементи. У структурі фіксується стійкість,повторюваність, необхідність, закономірність композиції елементів машини. Стосовноструктури компонентів машини виступає у виді елемента. Уявне одержання елементаструктури зв'язано з відволіканням від фізичної розмірності і природної основикомпонента. У кінцевому рахунку всі науково-технічні поняття є відображеннямтехнічного об'єкта.
Поняття “технічнийоб'єкт” і “об'єкт технічної науки” виконують різну методологічну функцію уфілософському аналізі техніки і науково-технічного пізнання. У понятті“технічний об'єкт” фіксується реально змінювана в практиці сторона об'єктивногосвіту. Технічний об'єкт відображається у філософських, суспільних, природних ітехнічних науках, і щораз наука виділяє властиву їй предметну область. У понятті“об'єкт технічної науки” фіксується предмет технічних наук, їхнє відношення дооб'єктивної реальності. Головним об'єктом технічних наук є машина, тому що з їїдопомогою організується технологічний процес і нею він регулюється. Машинаполегшує і заміняє працю людини, служить засобом досягнення мети. Взаємодіяробочого знаряддя з об'єктом перетворення складає особливу предметну областьтехнічної науки — технологію. Важливу предметну область утворить і опірматеріалів, з яких виготовляються деталі машин і які піддаються в машинінапругам, деформації й ін.
У технічній науцінасамперед виділяються дослідження елементів, їхніх відносин і технічнихструктур. Для формування предмета технічної науки важливо виділити, описати іпояснити технічні елементи, їхні відносини і можливі структури, у якихматеріалізуються корисні для суспільства виробничі функції. Але на цьомутехнічна наука не кінчається. Вона містить у собі правила синтезу новихтехнічних структур, розрахункові методи і форми проектування. Думкоюсконструйовані технічні структури піддаються аналізові. Вони досліджуються зпогляду законів динаміки, конструювання, технології й експлуатації. Тількипісля цього можливі теоретичні висновки про важливість і корисність отриманихрезультатів.
Своїмдослідницьким характером технічна наука відрізняється від технічної творчості,для якого важливий практичний цілеспрямований синтез технічного пристрою, колистворюється схема механізму для наперед заданих виробничих функцій. Часто такийсинтез здійснюється без відповідного теоретичного обґрунтування.
Правила і норми проектування,графічні й аналітичні методи розрахунку зближають технічну науку з технічноютворчістю, проектно-конструкторськими роботами. Предмет технічних наукформується в безпосередній залежності від творчості техніки. У цьому — специфікатехнічних наук, що являють собою засіб удосконалювання техніки, переосмисленняприродничонаукових даних, відкриття технологічних методів і винаходу технічнихконструкцій.
Як найважливішийфактор технічної творчості виступають правила, що передбачають досягненняміцності і надійності технічного засобу, зносостійкості і теплостійкості йогодеталей і ін. Ці правила утворять рамки конструювання, крім із нього те, що невідповідає виробленим технічною наукою критеріям функціонування машин. На базіправил і норм інженерної діяльності розробляються методи рішення задач. Принципивиступають як передумови діяльності, як її організуючий і направляючий початок.Таким чином, у предмет технічних наук входять не тільки закономірностітехнічного об'єкта, але і закономірності технічного проектування, методи,правила, норми і принципи проектування техніки.1.2 Основні компоненти технічногознання
Історичновиникнення і становлення перших технічних наук відносять до кінця XVIII — першоїтретини XIX в. Використання природних сил, що упредметнюються в машинах, якнеодмінну умову вимагало свідомого застосування природознавства. Ця обставинавикликала революційні зміни в характері самої пізнавальної діяльності. Саме всилу цього уперше виникли такі практичні проблеми, що могли бути дозволені лишенауковим шляхом.
Таким чином,виникла потреба в прикладному науковому знанні. Емпіричне, досвідченеприродно-технічне знання одержало могутній імпульс до розвитку, до перетворенняв особливу систему наукового знання. Гносеологічний аналіз теорії машин, першоїі найбільш розвинутої нині технічної науки, дає досить основ для того, щоб“сконструювати” зразкову модель технічної науки як специфічного виду науковогознання. Така модель може в стиснутому виді виявити основні, “типові” компонентиі структуру понятійного апарата. На її основі ставати можливим скласти відомеуявлення про появу і розвиток багатьох технічних наук, не прибігаючи до аналізукожної з них. Такі елементи технічної теорії, як ідея, принцип, закон, поняття,метод і ін., розглянуті через призму відбиваних у них істотних властивостейтехнічних об'єктів у їхньому системному зв'язку, найбільше чітко виявляються втеорії машин.
У понятійномуапараті сучасної теорії машин можна виділити наступні компоненти:
1. Соціально-технічнаідея як відображення соціального протиріччя, що визначило технічна потреба вмашинному виробництві. Вона виступає вихідним моментом у поясненні соціальноїфункції технічного об'єкта і побудова його теорії.
2. Природно-технічнийпринцип теорії машин. Таким принципом з'явився принцип конструювання штучноїсистеми взаємодіючих механізмів, здатної реалізувати задану соціальну функцію.
3. Соціально-технічнаідея, природно-технічний принцип її реалізації визначають предметний зміст іметод теорії машин, розкривають цілу сукупність власне технічних протирічмашинних пристроїв, що виявляються в кожнім технічному параметрі технічнихзасобів, дозвіл яких веде до технічної оптимізації функції машинного пристроюшляхом постійно контрольованої взаємодії між окремими елементами конструкції.
4. Конструктивно-технічнийметод у науках про машини представляє найважливіший структурний елемент теорії.У даній теорії метод функціонує тільки в самих головних рисах, оскількиконструктивне втілення теоретичної моделі машини розглядається практично такмежами даної теорії. Сучасні технічні науки в міру ускладнення досліджуванихними технічних систем, що несуть складні соціальні функції, зближаються увідомому плані із суспільними науками. З'явився розділ соціально-технічних знань,що націлений на дослідження технічних пристроїв з погляду техніко-економічних,інженерно-психологічних, техніко-естетичних, ергономічних, екологічних і іншихсоціальних характеристик.
2. Проблеми пізнавального процесу привзаємодії людини З ЕОМ
Інтенсивнийрозвиток інформаційно-обчислювальної техніки і її широке використання прирішенні різних технічних, науково-дослідних і управлінських задач обумовилоактуальність досліджень і розробок, зв'язаних із проблемою підвищення ефективностівзаємодії людини з ЕОМ.
При використанніЕОМ людина виконує самі різноманітні функції, починаючи з технічногообслуговування апаратури і кінчаючи керуванням складними експериментами іприйняттям відповідальних рішень на вищих рівнях керування. Необхідністьрозширення сфери ефективного використання ЕОМ ставить перед багатьма галузямисучасної науки комплекс досить складних задач. Зокрема, задачі психології необмежуються проектуванням і оцінкою тільки мов, методів і засобів інформаційноївзаємодії людини з ЕОМ, таких, як індикаторні пристрої і пульти висновкуінформації, хоча вони, без сумніву, уможливлюють, прискорюють, розширюють абопідсилюють взаємодію людини з ЕОМ.
Психологічнийаналіз включає також розподіл функцій між людиною й ЕОМ, оптимізацію взаємодіїв системі в цілому, пошук принципово нових способів організації процесіврішення інтелектуальних задач на базі перспективної інформаційно-обчислювальноїтехніки.
Одним з найбільшгострих є питання про розподіл функцій, про раціональне сполучення комп'ютера ітворчої діяльності людини.
Рішення задачірозподілу функцій тісно зв'язано з психологічним дослідженням основних функцій,виконуваних людиною з застосуванням ЕОМ. Найбільш важливими функціями, яквідомо, є прийняття рішень, діагностика, прогнозування і планування. Поряд ізтрадиційними проблемами, такими, як вивчення особливостей сприйняття людиноюінформації, вибір кращих форм взаємодії, виникає цілий ряд принципово нових:
вибір стратегій ітактик рішення;
формуваннякритеріїв, оцінка послідовності і побудови керуючих впливів;
особливостівикористання різних мов обміну і способів їхньої побудови;
організаціядіалогу, підвищення ефективності процедур обміну інформацією при прийняттіоперативних рішень і т.д.
Оскільки самасутність взаємодії складається в кооперативному об'єднанні зусиль людини йобчислювального засобу, розподіл функцій між партнерами системи “человек-еом” вимагаєвиділення в алгоритмічній структурі задачі блоків, що допускають чисто машиннуреалізацію, і блоків, що вимагають для своєї реалізації участі людини. Очевидно,що більшість так званих діалогових задач допускає різні варіанти такої розбивки.Застосовувані в системах “человек-еом” алгоритми можуть бути менш жорсткорегламентовані, чим при чисто машинній реалізації. Це дозволяє різко зменшитиобсяг роботи, зв'язаної з формалізацією процесів керування. Особливо важливапобудова особливих алгоритмів, що дозволяють ЕОМ надати істотну допомогу людинів ухваленні рішення, особливо в умовах подолання інформаційної невизначеності.
ЕОМ необхіднорозглядати не тільки як знаряддя, у якому матеріалізована праця його творців,але і як об'єкт, що зберігає, перетворюючий і відображає знання і прогнозпопередників щодо способів рішення можливих інтелектуальних задач, дії в різнихочікуваних ситуаціях. Детермінація процесів рішення технічних задачзастосовуваними при цьому програмами й інформаційними системами ЕОМ, що граютьроль заступника попередників, становить особливий інтерес при вивченнізакономірностей процесу пізнання на сучасному етапі.
Зараз починаєтьсяетап, коли в деяких аспектах для діалогових систем “человек-еом” створюєтьсязагальна, єдина мова опису і людини, і машини, що дозволяє відбити загальнийпроцес пізнання, у якому беруть участь як творці, так і користувачі ЕОМ. Формуваннятаких методологій і мови є необхідною умовою при дослідженні проблемиінтелектуальної взаємодії між всіма учасниками рішення проблем, що яквиступають особисто (користувачі ЕОМ), так і опосередкованими машиннимипрограмами або структурою системи звертання інформації (творці ЕОМ). Ефективнавзаємодія з попередниками стає здійсненним завдяки можливості за допомогою ЕОМрозгортати в часі рішення задач, що протікають раніше процеси, причому в темпіі формі, індивідуально адаптованих до кожного з активних учасників рішення ісприятливої синхронізації інтелектуальної взаємодії між всіма учасниками. Підсинхронізацією умовно розуміється процес найбільш ефективного іцілеспрямованого спілкування, що приводить до швидкої оптимізації психологічнихфакторів складності рішення, що робить у підсумку рішення для всіх “очевидним".
У такий спосібсистему “человек-еом” можна представити як систему:
вторинну стосовнореального об'єкта і системи відображення інформації;
історичнообумовлену розвитком техніки, навчанням, апріорними стратегіями рішення,відбитими в структурі і програмах ЕОМ;
цілеспрямовану; метисистемного процесу рішення обумовлені соціально через професію людини, їїсуспільні функції, критерії, оцінки, ієрархічну структуру інформаційноївзаємодії і спілкування з іншими людьми;
обумовленуонтогенетично — індивідуальними психофізіологічними й особистіснимиособливостями, досвідом, конкретним станом;
стохастичну,піддану випадковим впливам.
Неухильнепідвищення складності виникаючих наукових, технічних, управлінських задачвимагає оптимальної організації взаємодії між людьми, що спільно вирішують цізадачі шляхом колективного формування їхньої адекватної концептуальної моделі. Психологічніаспекти проблеми оптимальної організації взаємодії індивідів, що спільностворюють багатопланова модель деякої складної реальності, актуальні як дляраціоналізації систем керування, так і для розробки складних наукових проблем,таких, як комплексне освоєння природних ресурсів і охорона навколишньогосередовища, для створення великих проектів і в багатьох інших випадках, колирішення задачі зв'язане із синтезом великих обсягів різнопланової інформації вобмежений термін. Зниження ефективності ієрархічних систем керування, великихнаукових і конструкторських колективів у багатьох випадках відбувається черезвтрату інформації при її передачі від однієї ланки до іншого.
Системнезастосування принципів багаторівневої взаємної адаптації людини і машинидозволило висунути проблему побудови перспективних систем адаптивноїінформаційної взаємодії.
В основі ідеїлежить, зокрема, той факт, що ЕОМ дозволяє організувати інформаційна взаємодіялюдей, розділених у часі. Раніше була можливість передавати інформацію тількивід попередників до послідовників. Тепер ЕОМ, що моделює процес рішеннявизначеної задачі ким-небудь у минулому, що виконує функції заступника,повноважного представника авторів рішення, може не тільки впливати на хідрішення цієї або іншої подібної задачі кимсь у майбутньому, але і визнати вході такої взаємодії помилковість або окремі недоліки первісного рішення. Цівластивості ЕОМ дозволяють досягти більшої безперервності нагромадження знань,удосконалювання способів рішення наукових і технічних задач.
Можна виділитинаступні особливості таких систем:
багаторівневавзаємна адаптація компонентів системи, функціонування партнерів як єдиногооператора, загальні відповідальність і престиж, гнучке перерозподіл лідерства ідопоміжних функцій між партнерами в залежності від конкретної задачі і ходу їїрішення;
спільний аналіз ісинтез інформації, адаптований до індивідуальних особливостей кожного зпартнерів, що приймають рішення, і спрямований на формування адекватної моделіситуації як основи ухвалення рішення;
обробка іпредставлення інформації у виді, що відповідає оптимальним значеннямпсихологічних факторів складності рішення;
антропоцентричнийпідхід до синтезу інформаційно-обчислювальних систем.
З поглядуконцепції систем адаптивної інформаційної взаємодії робота людини з ЕОМрозглядається як “псевдодіалог”, як схований діалог людини, що виступаєособисто, у реальному масштабі часу з іншими людьми, що зафіксували свогознання, свої прогнозовані репліки і думки в машинній програмі. Причому програмаможе перетворювати вихідні значення по як завгодно складній схемі, проте зпогляду відображення соціальних і біологічних потреб людства — найважливішихфакторів виділення задач, інтелектуальної синхронізації людей і індивідуальногоінсайту (“резонансу”) у їхньому рішенні — машина не може додати нічого нового.
У той же часвелика ємність пам'яті, комбінаторні й обчислювальні можливості ЕОМ дозволяютьефективно накопичувати досвід рішення задач різних класів і дані проіндивідуальні особливості рішення задач окремими операторами, виробляючиоптимальні форми представлення кожному з них рад, довідкових даних, інструкцій,підказок.
Важливе значеннямають при цьому можливості ЕОМ поступово і притім контрольовано нарощувати,реконструювати моделі процесів рішення задач, відтворювати їхній і зберігати внезмінному виді.
Співвідношенняіндивідуальної творчості і культурної обумовленості процесів рішення задач задопомогою ЕОМ може бути представлене як зв'язок між реальними й апріорнимистратегіями рішення задач. У тих випадках, коли і реальні, і апріорні стратегіїописуються вірогідно тим самим набором психологічних факторів складностірішення, зв'язку між стратегіями можуть бути представлені у виді кількіснихстатистичних оцінок.
Апріорністратегії, що детермінують поводження користувача ЕОМ, формуються яконтогенетично — у процесі навчання індивіда, так і філогенетично — шляхомматеріалізації загального досвіду в програмах ЕОМ, структурі системвідображення інформації, інструкціях і інших інформаційних носіях. Конкретноюпідставою для зміни апріорних стратегій є виявлена неузгодженість між апріорноюі реальною стратегіями з більш високою ефективністю або розширенням областізастосовності останньої.
Подальшепідвищення ефективності застосування ЕОМ і їхньої ролі в пізнавальному прогресізалежить від переходу на нову структуру взаємодії користувача з ЕОМ, при якійлюдина і машина будуть взаємно адаптовані на тім рівні точності узгодження, щовідповідає вимогам розвитку індивідуальної творчості, економічної доцільності ітехнічної реализуемости.
Принцип взаємноїадаптації елементів (компонентів, підсистем) системи пропонується розглядати вякості одного з загальних принципів теорії систем.
Одним зперспективних напрямків розвитку систем “человек-еом”є створення системадаптивної інформаційної взаємодії з максимально ефективним використаннямапріорного досвіду й індивідуального творчого потенціалу кожного учасникаколективного рішення складних проблем.
Висновок
Перетворення наукив безпосередню продуктивну силу суспільства обумовлено посиленням взаємодіїнауки і виробництва. В даний час найважливіші технічні досягнення є наслідкомфундаментальних досліджень. Для того щоб створити зразки техніки, подібні доядерних реакторів, ЕОМ, оптичним квантовим генераторам6 необхідно попередньоглибоко пізнати фізичні, хімічні й інші явища і процеси, що лежать в основіпринципу їхньої дії. На базі фундаментальних наукових досягнень і відкриттіввідбуваються якісні зміни у всіх галузях сучасної техніки.
Фундаментальнідослідження, що проводяться в інтересах розвитку техніки, спрямовані на рішенняряду більш-менш чітко сформульованих науково-технічних проблем і мають своєюзадачею одержання достовірної інформації про принципову можливість реалізаціїтих або інших наукових результатів, ідей і відкриттів при створенні зразківнової техніки.
Достаток новихнапрямків у техніку й інженерії і важливість їхньої розробки викликають востанні роки інтерес до теоретико-методологічних і філософських питаньтехнічного знання з боку широкого кола фахівців — інженерів, істориків науки,біологів, психологів, філософів.