Введення
Предмет дослідження: аналіз техніки гри в футбол.
Проблема: використання прийомів навчання гри у футбол у певнійпослідовності сприяє виробленню необхідної результативної тактики гри.
Актуальність:
Гра у футбол найбільшою мірою сприяє різнобічному фізичномурозвиткові спортсмена, але разом з тим пред'являє винятково високі вимоги дойого серцево-судинної системи, нервово-м'язового апарату, до всіх сторін йогопсихіки: сприйняття, уваги, пам'яті, мислення, до вольових і моральних якостей.
Постійно змінюється ігрова ситуація, безперервна боротьба зам'яч сполучені з найрізноманітнішими рухами і техніко-тактичними діями. Узалежності від ігрового амплуа і спортивної кваліфікації в ході гри футболіствиконує до 300 пробіжок, до 140 ривків і прискорень. Під час гри він пробігає 5–8,а в окремих іграх до 10 км. Численні різкі зупинки і повороти, стрибки врізних напрямках характеризують рухову діяльність гравців. Частота серцевихскорочень у футболістів під час гри коливається в межах від 130 до 200 уд/хв.
Робоча гіпотеза: у сучасному футболі зростаютьскладність і розмаїтість технічних прийомів, тому виконавська майстерністьбагато в чому визначає успішність вирішення багатьох тактичних задач. Команднийхарактер гри жадає від кожного футболіста високо розвиненого почуттяколективізму і відповідальності, взаєморозуміння і співробітництва.
Метою дослідження: є обґрунтування доцільностівикористання методичних прийомів в техніці гри в футбол.
Завдання дослідження:
1. Проаналізуватиособливості фізичної та технічної підготовки футболіста
2. З`ясуватиособливості кожного етапу техніки гри.
3. Проаналізуватиособливості техніки гри воротаря
Методи та організація дослідження
1. Аналізнаукової і науково-методичної літератури.
2. Аналізпланування роботи з навчання техніки гри у футбол.
3. Аналіз тасинтез.
Наукова новизна: наукові дані про рельтативністьтехніки гри передбачають використання різних розвиваючих вправ загального таспеціального призначення
Практична значимість: футбол – колективна спортивна гра,використання правильного підходу щодо техніки гри сприятиме розвитку необхіднихфізичних якостей футболістів, загальному фізичному розвитку особистості тапринесе бажані результати від занять даним видом спорту.
1. Фізична підготовка футболіста
Загальна фізична підготовка футболіста забезпечуєтьсявправами загальрозвиваючого характеру і вправами з інших видів спорту (легкоїатлетики, гімнастики, баскетболу, гандболу, хокею, лижного спорту, плавання і т.д.).За допомогою таких вправ досягається розвиток і зміцнення м'язового апарату,поліпшується функціональна діяльність всіх органів і систем організму,забезпечується всебічний розвиток рухових якостей, підвищується загальнатренованість спортсмена.
Зміст і методика спеціальної фізичної підготовки будується зурахуванням особливостей ігрової діяльності футболіста: безперервною зміноюситуацій на полі; безперервністю навантажень, нерівномірним чергуванням роботиі відпочинку; необхідністю виконувати складні рухи в умовах постійнонаростаючого стомлення; мінливістю рухових засобів і ігрових прийомів.
До засобів спеціальної фізичної підготовки футболістіввідносять: змагальні вправи; вправи, подібні із змагальними за кінематичними ідинамічними характеристиками, механізмами енергозабезпечення, структурі роботим'язів. Всі інші вправи відносяться до засобів загальної фізичної підготовки.
Таким чином, до засобів спеціальної фізичної підготовкивідносяться лише ті, виконання яких сприяє розвиткові спеціальних якостей.Однак величина і характер переносу непостійні: вони залежать від рівнятренованості футболіста і його кваліфікації. Чим вище тренованість футболіста,тим менша кількість вправ є для нього засобом спеціальної підготовки. Уновачків і малотренованих футболістів практично будь-яка вправа викликає ефектпри тренуванні, і тому вправ спеціальної підготовки для спортсменів такогокласу досить багато[15,105].
Розрізняють спеціальні вправи з м'ячем і без м'яча.Інтенсивність і тривалість їхнього виконання, число повторень, час відпочинкуміж ними залежить від характеру і величини фізичних навантажень, що повинністрого відповідати тому або іншому методу тренування (рівномірний, перемінний,повторний, інтервальний).
За спрямованістю впливу тренувальні навантаження поділяються нанаступні види: аеробна (удосконалювання загальної витривалості), анаеробна(удосконалювання швидкісно-силових якостей і швидкісної витривалості),аеробно-анаеробна (удосконалювання усіх видів витривалості) [15,106].
2. Особливості технікифутболу2.1 Техніка пересування
Техніка пересування містить у собі біг, стрибки, зупинки,повороти. Доцільне і раціональне використання прийомів пересування, їхніхспособів і різновидів дозволяє ефективно вирішувати тактичні задачі як в атаці(відкривання для одержання м'яча, для відволікання супротивника і т.д.), так ів обороні (вибір позиції, закривання гравця і т.д.).
Біг – основний засіб пересування у футболі.
Біг звичайний застосовується гравцями в основному длявиходу на вільне місце, переслідування супротивника і т.д. Біг названийзвичайним, тому що по системі руху (розподіл на фази одиночної опори і польоту)він не відрізняється від спринтерського бігу. Є только розходження в довжині ічастоті кроків, їх ритмі. Довжина бігових кроків у футболістів менше, а частотатрохи вище. Менш тривалий період фази польоту сприяє виконанню необхіднихшвидких зупинок і поворотів, різких змін напрямку бігу.
Біг спиною вперед, приставним і схресним кроком є специфічним засобомпересування і використовується головним чином у сполученні зі звичайним бігом [15,107].
Стрибки у футболі різноманітні. Вони використовуються при виконанніокремих способів ударів, при зупинках м'яча й у деяких фінтах. У грізастосовуються стрибки вперед, у сторони, вгору. Розрізняють стрибки поштовхомоднієї і двома ногами.
Зупинки – ефективний засіб зміни напряму руху. У залежності відрозташування супротивника після раптової зупинки виконуються ривки в різнихнапрямках, відходи як з м'ячем, так і без м'яча. Застосовуються два прийомизупинки: стрибком і випадом.
Повороти дозволяють з мінімальною утратою швидкості змінюватинапрямок руху футболістів. Після поворотів звичайно виникають стартові дії.Використовуються прийоми поворотів: переступанням, стрибком, на опорній нозі.2.2Техніка польового гравця
Польові гравці використовують усе різноманіття технікипересувань і техніки володіння м'ячем. Тому кожен гравець повинен володітистабільною навичкою виконання всіх груп прийомів.2.2.1Удари по м'ячу
Удари по м'ячу є основним засобом ведення гри. Вонивиконуються ногою і головою. Спрямованість ударів розрізняється траєкторією ішвидкістю руху м'яча. Швидкість руху м'яча залежить від початкової швидкостіударної ланки (нога або голова) і м'яча в момент зіткнення, а також відспіввідношення їхніх мас.
Удари по м'ячу ногою виконуються наступними основнимиспособами: внутрішньою стороною стопи, внутрішньою, середньою і зовнішньоючастинами підйому, носком і п'яткою. Удари виробляють по нерухомому, м'ячу, щокотиться або летить з місця, рухаючись, у стрибку, з поворотом, у падінні і т.д.Можна виділити основні фази рухів, що є загальними для багатьох способів.
Попередня фаза – розбіг (відсутній при ударах з місця).Величина розбігу, його швидкість визначаються індивідуальними особливостямифутболістів і тактичних задач. Розбіг варто розраховувати так, щоб удар пом'ячу був виконаний заздалегідь наміченою ногою. Розбіг сприяє попередньомунарощуванню швидкості ударних ланок [16,172].
Підготовча фаза – замах ударною ногою. Замах виконується підчас останнього бігового кроку. Значно, часто близьке до максимального,розгинання стегна і згинання гомілки, у результаті чого збільшується шлях стопиі попередньо розтягуються м'язи передньої поверхні стегна, дозволяє виконатиудар необхідної сили. Правильному й ефективному виконанню фази істотно сприяєтрохи подовжений останній крок розбігу. Він перевищує по величині інші на 35–50%.
Опорна нога, трохи зігнута в колінному суглобі, ставитьсязбоку від м'яча.
Робоча фаза – ударний рух і проводка. Ударний рух починаєтьсяв момент постановки опорної ноги з активного згинання стегна. Причому кут,утворений стегном і гомілкою, зберігається. Перед ударом відзначається«гальмування» стегна («парадокс Чхаидзе»). Різким рухом гомілки, що «захльостує»,і стопи виконується удар по м'ячу. У момент удару нога сильно напружена вгомілковостопному і колінному суглобах, що дозволяє збільшити масу ланки, якавиконує удар. Час зіткнення м'яча і стопи варто зберігати як можна довше, томущо швидкість польоту м'яча залежить від прикладеної сили і часу її дії.«Проводка» багато в чому визначає напрямок м'яча.
Удар, що проходить через центр м'яча або в безпосередній йогоблизькості, прийнято називати прямим. Прямий удар виконується практично всімаспособами.
При різаних ударах напрямок руху ноги йде по дотичній дом'яча, що викликає його обертання. Сильно обертовий м'яч зустрічає опірповітря, що змінює його траєкторію (ефект Магнуса) і відхиляє убік обертання.Часто тактичні розуміння викликають необхідність скоротити час виконання фазруху, зменшити його амплітуду і м'язові зусилля. Техніка ряду способів ударумає деякі специфічні особливості.
Удар внутрішньою стороною стопи застосовується в основномупри коротких і середніх передачах, а також при ударах із близької відстані (Рис.1, а). Ударний рух починається з одночасного згинання стегна і поворотуназовні ударної ноги. У момент удару і проводки стопа знаходиться строго підпрямим кутом до напрямку польоту м'яча.
Удар внутрішньою частиною підйому має значну силу і точністю.Використовується при середніх і довгих передачах, «прострілах» уздовж воріт іударах по цілі з усіх дистанцій (Рис. 1, б). Розбіг виконується під кутом у 30–60°по відношенню до м'яча і цілі. Замах близький до максимального. Опорна ногаставиться на зовнішній звід підошви. Тулуб трохи нахилений убік опорної ноги. Умомент удару носок відтягнутий униз.
/>
/>
/>
Рис. 1. Удар по м`ячу ногою: а – внутрішньою стороною стопи; б– внутрішньою частиною підйому, в-середньою частиною підйому; г –внутрішньою стороною підйому; д – п`яткою.
Удар середньою частиною підйому проводиться з розбігу, місцепочатку якого знаходиться приблизно на одній лінії з м'ячем і ціллю (Рис. 1, в).Замах і ударний рух виконуються в одній площині. Носок ударної ногимаксимально відтягнути униз. Умовна вісь, що як би з'єднує м'яч і коліннийсуглоб, у момент удару і «проводки» строго вертикальна.
Удар зовнішньою частиною підйому найбільше частозастосовується для виконання різаних ударів. Структура рухів при ударахсередньою і зовнішньою частиною підйому схожа. Відмінності полягають у тім, щопід час ударного руху гомілка і стопа повертаються усередину (Рис. 1, г). Ударноском використовується, коли необхідно зробити несподіваний, безпідготовки, удар по меті. При ударі місце початку розбігу, м'яч і цільзнаходяться на одній лінії. Останній крок розбігу – замах. У момент удару носоктрохи піднятий [16,173].
Удар п'ятою рідше застосовується в грі через складність виконання,незначної сили і точності. Достоїнство удару – несподіванка для суперників (Рис.1, д). Опорна нога ставиться на рівні м'яча. Для замаху ударна ногарухається над м'ячем і виноситься вперед. Удар виконується різким рухом ногиназад. Стопа розташована паралельно землі.
Удари по м'ячу, що котиться, не відрізняються від виконання ідентичнихспособів по нерухомому м'ячу. Головна задача полягає в тім, щоб скоординуватишвидкість власного руху з напрямком і швидкістю м'яча. При ударі по м'ячу, щокотиться від гравця, опорна нога ставиться збоку – за м'яч. При ударі по м'ячу,що котиться назустріч, опорна нога не доходить до м'яча. Якщо м'яч котитьсязбоку, то раціонально виконати удар ближжою до м'яча ногою. У всіх випадкахвідстань постановки опорної ноги від м'яча залежить від швидкості його руху.Ударний рух виконується, коли м'яч наблизиться до опорної ноги.
Удари по м'ячу, що летить.
/>
Рис. 2. Удари по м`ячу, який летить: а – середньоючастиною підйому, б – з поворотом, в-з напівлету.
Так як швидкість м'ячів, що летять, найчастіше вище, ніж тих,що котяться, то головні труднощі полягають у визначенні місця зустрічі зм'ячем, що летить. При ударах по м'ячах що опускаються і низько летятьструктура руху схожа з ударами по м'ячах, що котяться, (Рис. 2, а). Удари зповоротом і з напівліта мають деякі особливості [17,70].
Удар з поворотом використовується для зміни напрямкупольоту м'яча і виконується середньою частиною підйому (Рис. 2, б). Опорна ногаповертається в напрямку удару. Тулуб відхиляється убік опорної ноги. Зповоротом тулуба починається ударний рух у горизонтальній площині.
Удар з напівліту проводиться середньою або зовнішньоючастиною підйому по м'ячу відразу ж після його відскоку від землі (Рис. 2, б).Опорна нога ставиться ближче до місця приземлення м'яча. Безпосередньо післявідскоку наноситься удар. Гомілка в момент удару і «проводки» вертикальна,носок відтягнутий.
/>
Рис. 3. Удар по м'ячу головою (серединою чола): а– без стрибка; б – у стрибку
Удари по м'ячу головою є ефективним засобом ведення гри. Вонивикористовуються як при завершальних ударах, так і для передач партнерові.Удари виконуються без стрибка й у стрибку. У процесі гри в основномувикористовуються удари середньою і бічною частиною чола.
Удар серединою чола. Вихідним положенням при ударі безстрибка є стійка, при якій ноги розташовані в невеликому кроці (Рис. 3, а).Роблячи замах, тулуб відхиляється назад, нога що стоїть позаду трохизгинається, вага тіла переноситься на цю ногу. Руки злегка зігнуті. Ударний рухпочинається з разгинання ноги, випрямлення тулуба і закінчується різким рухомголови вперед. Вага тіла переноситься на ногу, яка стоїть спереду.
При ударі в стрибку виконується поштовх нагору двома абоодною ногою (Рис. 3, б). Після відштовхування тулуб відхиляється назад.У найвищій точці стрибка реалізується удар по м'ячу.
По важкодосяжному м'ячу, що летить, (3–4 м від гравця)виконується удар головою в падінні.
Удар бічною частиною чола використовується, коли м'яч летитьзбоку від гравця (Рис. 4). Вихідним положенням є стійка ноги нарізно (30–50 см).Якщо м'яч наближається ліворуч, то для замаху тулуб нахиляється вправо. Ударнийрух починається з розгинання ноги і випрямлення тулуба. Вага тіла переноситьсяна ліву ногу.
/>
Рис. 4. Удар бічною частиною чола2.2.2Зупинки м'яча
Зупинки служать засобом прийому й оволодіння м'ячем. Цільзупинки – погасити швидкість м'яча, що котиться або летить для здійсненняподальших дій.
Зупинка ногою. Основні фази руху є загальними длярізних способів.
Підготовча фаза – прийняття вихідного положення – характеризуєтьсяпереносом ваги тіла на опорну ногу, що трохи зігнута для стійкості. Нога, щозупиняє, посилається назустріч м'ячеві.
/>
Рис. 5. Зупинка м'яча ногою: а – внутрішньоюстороною стопи; б – підйомом; в-стегном
Робоча фаза – амортизиручий рух зупиняючою ногою, яка трохирозслаблена. У момент зіткнення з м'ячем (або трохи раніш) починається рух ногиназад. Швидкість руху поступово сповільнюється [17,72].
Завершальна фаза – прийняття необхідного положення длянаступних дій. Загальний центр ваги тіла переноситься убік зупиняючої ноги ім'яча.
Зупинка внутрішньою стороною стопи (Рис. 5, а). Для зупинким'яча, що котиться, нога виноситься назустріч м'ячу. Стопа повернута назовні на90°. У момент зіткнення м'яча і стопи нога відводиться назад до рівня опорноїноги.
При зупинці м'ячів, які низько летять, у підготовчій фазінога, що зупиняє, більше згинається в колінному суглобі і піднімається до рівням'яча. М'ячі, які високо летять зупиняються в стрибку.
Зупинка підошвою. При наближенні м'яча, що котитьсяназустріч, нога виноситься вперед. Носок піднятий вгору під кутом 30–40°.Поступальний рух назад незначний.
Для того щоб зупинити підошвою м'яч, що опускається,необхідно точно розрахувати місце його приземлення. Носок ноги піднятий. Умомент торкання м'яча землі він накривається (але не давиться) підошвою.
Зупинка підйомом. При зупинці м'ячів, що опускаються з високоїтраєкторії, стопа ноги, розташована паралельно землі (Рис. 5, б). Поступальнийрух проводиться вниз-назад.
Зупинка стегном. Необхідно розташувати стегно підпрямим кутом до м'яча, що летить (Рис. 5, в). М'яч стикається із середньоючастиною стегна. Поступальний рух проводиться вниз-назад.
Зупинка м'яча грудьми. У підготовчій фазі футболістповертається обличчям до м'яча (Рис. 6), ноги на ширині пліч або невеликогокроку (50–70 см), груди подаються вперед, руки злегка зігнуті. Принаближенні м'яча тулуб відводиться назад, плечі і руки – вперед.
М'ячі, які високо летять, зупиняються грудьми в стрибку.
/>
Рис. 6. Зупинка м'яча грудьми та переведення м'яча зовнішньоїчастиною підйому
Зупинка м'яча головою рідше використовується в грі, тому щовона важка за виконанням. Зупиняють м'яч переважно чолом (середина чола)поступальним рухом вниз або назад.
Зупинка м'яча з переведенням. Сучасний футбол характеризуєтьсятим, що гравці ще до прийому (зупинки) м'яча повинні прийняти рішення проподальші дії. Зупинки з переведенням саме і дозволяють не тільки погаситишвидкість м'яча, але і цілеспрямовано змінити його напрямок, зручнопідготуватися для подальших дій.
Переведення переважно виконуються убік (вправо – уліво) абоназад (за спину)[18,240].
Розглянемо особливості переведення на прикладі переведенням'яча зовнішньою частиною підйому (Рис. 6). Нога, що зупиняє, виноситьсявперед. Стопа розвертається назовні. Рух ноги назад за м'ячем проводиться зтаким розрахунком, щоб накрити його в момент відскоку. Тулуб повертається убікподальшого руху м'яча.
2.2.3Ведення м'яча
За допомогою ведення здійснюються всілякі переміщення гравцівз м'ячем. При веденні використується біг (іноді ходьба), удари по м'ячу ногоювиконуються в різній послідовності і ритмі. Виходячи з тактичних задач удари пом'ячу при веденні виконуються різної сили. Якщо необхідно швидко подалатизначну відстань, м'яч «відпускають» від себе на 10–12 м. При протидіїсуперника варто постійно контролювати м'яч і не «відпускати» його далі 1–2 м.Необхідно відзначити що часті удари знижують швидкість ведення.
При веденні середньою частиною підйому і носком здійснюєтьсяпереважно прямолінійний рух. Ведення м'яча внутрішньою частиною підйому даєможливість виконати переміщення по дузі. Найбільш універсальним є веденнязовнішньою частиною підйому. При веденні стрибучих м'ячів використовуютьсяудари середньою частиною підйому, стегном або головою.2.2.4Обманні рухи (фінти)
Обманні рухи виконуються в безпосереднім єдиноборстві ізсуперником з метою подолання його опору і створення необхідних умов дляподальшого ведення гри.
Виділяються дві найбільш загальні фази обманних рухів:підготовча і фаза реалізації. Інсценівка обманних дій у першій фазі спрямованана виклик відповідної реакції супротивника. Ця фаза відповідає підготовчій фазітехніки виконання ударів по м'ячу, зупинок, ведення. Природність виконанняданої фази визначає відповідну реакцію супротивника. У другій фазі реалізуютьсянаміри футболіста. Їй властива значна варіативність, що обумовлюється ігровимиситуаціями і тактичними прийомами. Використовуються різні варіанти: відхід зм'ячем, прибирання м'яча, пропускання м'яча партнерові і їх комбінації[18,241].
Фінти «відходом» основані на принципі несподіваної і швидкоїзміни напрямку руху. При атаці супротивника спереду використовується «відхід»випадом. Розглянемо дії футболіста при обманному русі вліво і відході вправо.Зближаючись із супротивником, на відстані 1,5–2 м від нього поштовхомправої ноги виконується широкий випад вперед. Суперник намагається перекритизону проходу і переміщається убік випаду. Різким поштовхом лівої ногивиконується крок вправо. Зовнішньою частиною підйому правої ноги м'ячпосилається вперед.
Якщо супротивник атакує ззаду, застосовується фінт «відходом»з переносом ноги через м'яч (Рис. 7, а).
Фінти «ударом» по м'ячу виконуються під час ведення, післяпередачі м'яча партнером, після зупинки. Виконуючи фінт ударом по м'ячу ногою,гравець при зближенні із супротивником робить замах ударною ногою. Реагуючи назамах, супротивник намагається відібрати м'яч або перекрити зону удару. Дляцього застосовується випад, шпагат, підкат, що зв'язано зі сповільненням рухуабо зупинкою. У залежності від ігрової ситуації у фазі реалізації виникаєвідхід уперед, вправо, вліво або назад (Рис. 7, б).
Фінт «зупинкою» м'яча ногою застосовується під часведення і після передачі м'яча партнером. У першому випадку починаєтьсяпомилкова спроба зупинки з м'ячем. Суперник, що атакує, сповільнює рух. У цеймомент виникає прискорення з м'ячем (Рис. 7, в).
У другому випадку після передачі займається підготовчеположення для зупинки м'яча. Суперник атакує гравця. Однак той замість зупинкипропускає м'яч, повертається на 180° і опановує ним.
/>
Рис. 7. Фінти: а – «відходом» з переносом ногичерез м'яч; б – «ударом»; в – «зупинку»2.2.5Відбирання м'яча
При відбиранні м'яча, атакуючий робить ривок до м'яча, колисупротивник трохи «відпустить» його від себе, і ударом або зупинкою виконуєвідбирання. Існують два різновиди відбирання: повний і неповний. У першомувипадку м'ячем опановує сам гравець, який відбирає або його партнер. Принеповному відбиранні м'яч відбивається на визначену відстань або за бічнулінію. У складних ігрових ситуаціях для відбирання м'яча використовуються випаді підкат.
Відбирання м'яча у випаді дозволяє зробити прийом на відстані1,5–2 м. Він застосовується при спробі супротивника «обійти» гравцяправоруч або ліворуч. Швидким переміщенням убік м'яча здійснюється випад.Важкодосяжні м'ячі вибиваються переважно носком у «напівшпагаті» або «шпагаті»(Рис. 8, а).
Відбирання м'яча в підкаті дає можливість опанувати м'ячем,що знаходиться на відстані більш 2 м від гравця. Відбирання виконуєтьсязвичайно ззаду або збоку. Гравець, що атакує, зближаючись із супротивником, упадінні викидає ноги вперед. Сковзаючи по траві, він створює перешкоду на шляхм'ячу або вибиває його ногою (Рис. 8, б).
/>
Рис. 8. Відбирання м'яча: а – у шпагаті; б – упідкаті
Укидання м'яча через бічну лінію. При вкиданні тулубвідхиляється назад, руки з м'ячем за головою. Кидок починається з енергійноговипрямлення ніг, тулуба, рук і завершується кистьовим зусиллям убік укидання.Для збільшення дальності використовується вкидання після розбігу і з падінням.
3. Особливості технікиворотаря3.1 Ловіння м'яча
Ловіння м'яча є основним засобом техніки воротаря. Воназдійснюється переважно двома руками. У залежності від напрямку, траєкторії ішвидкості руху м'яча ловіння виконується знизу, зверху або збоку. Ловінням'ячів, що летять на значній відстані від воротаря, здійснюється в падінні.
Ловіння м'яча знизувикористовується для оволодінням'ячами, що котяться, що опускаються і низько (до рівня грудей) летятьназустріч воротареві. У підготовчій фазі воротар нахиляється вперед і опускаєруки вниз (Рис. 9). Долоні повернені до м'яча, пальці трохи розставлені. Рукине повинні бути надмірно напружені. Ноги зімкнуті, прямі або небагато зігнуті.У момент зіткнення м'яч підхоплюється кистями знизу і підтягується до живота.Часто в процесі гри приходиться здійснювати ловіння м'ячів в стороні відворотаря. У цьому випадку необхідно попередньо переміститися убік напрямку рухум'яча [17,72].
Ловіння м'яча зверхузастосовується для оволодінням`ячами, які летять із середньою траєкторією (на рівні грудей і голови), атакож м'ячів, що високо летять і опускаються (Рис. 10). Приймаючи вихіднеположення, незначно зігнуті руки виносяться вперед або вгору. Долоні, поверненідо м'яча, з розставленими і напівзігнутими пальцями утворюють своєрідну«півсферу». Швидкість м'яча гаситься за рахунок поступального руху кистей, ізгинання рук.
/>
Рис. 9. Ловіння м`яча, який котиться знизу
/>
Рис. 10. Ловіння м'яча, що летить, зверху в стрибку
М'ячі, які високо летять, варто ловити двома руками зверху встрибку.
Ловіння м'яча в падінні– ефективний засіб оволодінням'ячами, спрямованими зненацька, точно і сильно убік від воротаря; перехопленняпередач і «прострілів» уздовж воріт; відбирання м'яча в ногах у суперника. Єдва варіанти ловіння: без фази польоту і з фазою польоту.
/>
Рис. 11. Ловінням'яча в падінні
Перший варіант застосовується звичайно для ловіння м'ячів, щокотяться на відстані 2–2,5 м від воротаря. Воротар попередньо робитьширокий крок, руки спрямовуються до м'яча. Падіння відбувається «перекатом»:спочатку землі торкається гомілка, потім стегно і тулуб. Витягнуті паралельноруки створюють перешкоду на шляху м'яча [15,120].
Для ловіння м'ячів, що летять на значній відстані,використовується падіння з фазою польоту (Рис. 11). У попередній фазівиконується один або два швидких приставних кроки в напрямку польоту м'яча.Поштовх виконується ближньої до м'яча ногою. Руки найкоротшим шляхом активновиносяться до м'яча. Ловіння м'яча виконується у фазі польоту. Після оволодінням'ячем проводиться групування. Приземлення відбувається в такій послідовності:спочатку на передпліччя, потім на плече, тулуб, ноги.
3.2 Відбивання м'яча
У тому випадку, коли неможливо виконати ловіння м'яча(протидія супротивника, сильний удар, важкодосяжний м'яч і т.д.), застосовуєтьсявідбивання м'яча. Назустріч м'ячу, який летить, швидко виноситься одна або двіруки. Відбивання проводиться найчастіше долонями (іноді удар м'яча приходитьсяна передпліччя). М'яч рекомендується направляти убік від воріт.
/>
Рис. 12. Відбивання м`яча кулаком в стрибку
М'ячі, що летять на значній відстані від воротаря, вартовідбивати одною рукою в падінні.
Щоб переривати «прострільні» і «начіпні» передачі, воротаревінеобхідно відбити м'яч на значну відстань. Для цього використовується удар пом'ячу одним або двома куркулями. Відбивання виконується на місці, у кроці,після різних переміщень і особливо часто в стрибку (Рис. 12).
3.3 Переведення м'яча
До переведення відносяться дії воротаря, ціль яких – направитим'яч, що летить у ворота, через верхню поперечину. В основному переводятьсям'ячі, що летять зі значною силою і з високою траєкторією над воротарем абоосторонь від нього.
/>
Рис. 13. Переведення м`яча двома руками в стрибку
Переведення має визначену схожість з відбиванням м'яча.Виконується однієї або двома руками (Рис. 13). Важкодосяжні м'ячі переводятьсяв падінні.
3.4 Кидки м`яча
Кидки м'яча виконуються однієї і двома руками.
Кидки одною рукою дозволяють більш точно направити м'ячпартнеру. Застосовуються наступні способи кидка м'яча одною рукою: зверху,збоку і знизу [15,122].
Кидок зверху – найбільш розповсюджений спосіб. Він дозволяєнаправити партнерові м'яч з різною траєкторією, на значну відстань і здостатньою точністю (Рис. 14).
Кидки виконуються на місці, у русі. Їхнє використання в русістрого регламентується правилами.
/>
Рис. 14. Кидок м`яча зверху
4. Технічна підготовкафутболіста4.1 Навчання техніці пересування і її удосконалювання
Підбір вправ повинен відбивати специфіку ігрових пересувань.Навчання й удосконалювання техніки пересування тісно зв'язано з вихованнямтаких рухових якостей, як швидкість, спритність, стрибучість, швидкіснавитривалість. У процесі навчання використовуються багато засобів загальноїфізичної підготовки (легка атлетика, спортивні і рухливі ігри й ін.).
Найбільш ефективними для удосконалювання техніки є наступнівправи: стартові прискорення в бігу різними способами по прямій, післяповоротів і зупинки; стартові прискорення з різних вихідних положень; «човниковий»біг; стрибки на одній і двох ногах у різних напрямках і послідовності і т.д.4.2 Навчання ударам по м'ячу та їх удосконалювання
Навчання доцільне починати з ударів внутрішньою стороноюстопи (передачі м'яча) і внутрішньою частиною підйому (удари в ціль), післячого варто освоювати удари середньою і зовнішньою частиною підйому. Назакінчення необхідно знайомити з ударами носком і п'ятою. Після спроб виконатиудари по нерухомому м'ячу переходять до ударів по м'ячу, що котиться відгравця, назустріч, праворуч і ліворуч. Потім освоюються удари по стрибаючомум'ячі, з напівліта і м'ячі, щолетить.
Особливу увагу варто звернути на виконання останньогобігового кроку перед постановкою опорної ноги на рівні м'яча. Активний поштовхпри збільшенні останнього кроку викликає значний замах ударної ноги [17,74].
У процесі навчання для закріплення основ техніки, такназиваної «школи» ударів, використовуються вправи з деяким варіюванням силиудару і швидкості (без досягнення максимальних величин). На етапіудосконалювання задачі розвитку влучності, сили і швидкості удару вирішуютьсяодночасно.
Разом з вивченням ударів ногою вивчаються зупинки м'яча, щокотиться, внутрішньою стороною стопи і підошвою. Потім приступають до освоєннязупинок стрибучих і м'ячів, що летять, стегном, тулубом, підйомом.
Навчання ударам по м'ячу головою треба починати з вивченняудару середньою частиною голови без стрибка. Найбільш ефективні вправи в парах,коли один з партнерів кидає м'ячі, що летять з різною траєкторією, а іншийвиконує удар. Потім освоюють удари в стрибку. Для розвитку «почуття м'яча»використовуються варіанти жонглювання: у парах, трійках, на місці, у русі,декількома м'ячами і т.д. [16,190].
При навчанні ударам і зупинкам потрібно широко використовуватидопоміжне устаткування. Застосування тренувальної стінки і батутів(вертикальних і похилих) дозволяє конкретизувати задачі навчання на різнихетапах, точніше дозувати силу ударів; сприяє кращому володінню м'ячем, істотнозбільшує кількість повторень, допомагає вчасно фіксувати помилки і виявлятиїхньої причини.4.3 Навчання веденню м'яча, фінтам, відбиранню м'яча йудосконалювання в цих прийомах
При навчанні веденню м'яча спочатку освоюють прямолінійневедення середньою і зовнішньою частиною підйому ноги, носком. Потім переходятьдо навчання ведення по кривих, зі зміною напрямку. Тому що рівень технікиведення, досягнутий на низької швидкості, не зберігається при переході на більшвисокі швидкості руху, випливає після декількох успішних повторень веденняпереходити до спроб виконувати вправи на швидкості, близькій до максимальної.При цьому ставиться задача не «відпускати» м'яч далі 1–2 м.
Навчання фінтам доцільно починати з обманного руху«відходом». Варто широко використовувати рухливі ігри, основані на несподіванійі швидкій зміні напряму руху.
Паралельно з навчанням фінтам рекомендується освоюватиприйоми відбирання м'яча. При вивченні найбільш ефективні єдиноборства й ігровівправи: 2 х 1, 2 х 2, 3 х 2, 4 х 2 і т.д.
4.4 Особливості навчання й удосконалювання в технікуворотаря
Одним з факторів готовності воротаря до дії є правильнийвибір вихідного положення. При навчанні «стійці» застосовуються вправи,пов'язані зі стартовими рухами, виконуваними в різних напрямках з вихідногоположення звичайним, приставним і схресним кроком, стрибками, падіннями,перекидами, перекатами і т.д.
Вивчення техніки володіння м'ячем варто починати з ловінням'яча двома руками на місці, у русі, у стрибку. Виконується серія ударів абокидків рукою з відстані 6–8 м із заданою траєкторією на воротаря або убіквід нього (1–1,5 м). Поступово збільшується сила ударів (кидків), а потімвідстань, траєкторія. Паралельно з ловом освоюються кидки м'яча рукою. Напочатку навчання даються завдання на техніку і точність кидків, потім надальність (з різною траєкторією) і точність.
Освоєнню техніки лову і кидків м'яча сприяє широкевикористання рухливих (з елементами кидків і лову) і спортивних ігор(баскетболу і ручного м'яча) [15,126].
У підготовці воротарів значна увага варто приділити навчаннюловінню м'яча в падінні. Після ознайомлення з технікою падіння «перекатом» усторони розучується техніка ловіння м'ячів, що котяться і низько летять, навідстані 1,5–2 м від воротаря. Для освоєння ловіння м'яча в падінні зфазою польоту на початку навчання використовуються вправи, спрямовані наосвоєння всіх компонентів складної структури падіння (переміщення,відштовхування, ловіння м'яча у фазі польоту, приземлення). Потім ідут завданняпіймати м'ячі, що котяться і летять з різною траєкторією на відстані 2–2,5 мвід воротаря.
Для вивчення перекладу і відбивання рекомендуються вправи,використовувані при вивченні ловіння м'яча.Таблиця 1. Контрольні вправи і нормативи по технічній підготовці длязарахування студентів у навчальну групу по футболу відділення спортивногоудосконалювання№ п/п Вправи Результат 1 Ведення м'яча 30 м, с 5,4 2 Удари по нерухомому м'ячу у ворота, кількість влучень 4 3 Укидання м'яча на дальність, м 18 Умови виконання
1. Під час ведення виконується не менш трьох доторкань м'яча.Даються дві спроби.
2. Удари виконуються з відстані 16,5 м будь-яким способом.М'яч повинний перетнути лінію воріт по повітрю. Даються дві спроби по п'ятьохударів.
3. Укидання м'яча на дальність за правилами гри з будь-якогоположення (ноги нарізно, з положення кроку, з розбігу). Кидок перпендикулярнобічній лінії. Даються три спроби.
Висновок
Загальна фізична підготовка футболіста забезпечуєтьсявправами загальрозвиваючого характеру і вправами з інших видів спорту (легкоїатлетики, гімнастики, баскетболу, гандболу, хокею, лижного спорту, плавання і т.д.).За допомогою таких вправ досягається розвиток і зміцнення м'язового апарату,поліпшується функціональна діяльність всіх органів і систем організму,забезпечується всебічний розвиток рухових якостей, підвищується загальнатренованість спортсмена.
Від того, наскільки повно володіє футболіст усімрізноманіттям технічних засобів, як вміло й ефективно застосовує їх багато вчому залежить досягнення високих спортивних результатів. Швидкість інадійність, простота й ефективність – от вимоги до техніки футболу в умовахпідвищеного темпу гри і збільшення кількості єдиноборств.
За характером ігрової діяльності в техніці виділяються двавеликих розділи: техніка польового гравця і техніка воротаря. Кожний з розділівскладається з конкретних технічних прийомів, що виконуються різними способами.Ці способи мають загальну основу дій і відрізняються тільки деталями. Умови виконаннянадають технікоці гри ще більшої різноманітності.
Техніка гри воротаря істотно відрізняється від технікипольового гравця. Це обумовлено тим, що воротареві дозволено грати руками вмежах штрафного майданчика. У процесі гри воротар користується необхіднимарсеналом техніки польового гравця.
Основною задачею технічної підготовки футболіста є доведенняйого спеціальних рухових дій до вищого ступеня автоматизації (тому що увага підчас гри повинна бути спрямована не на спосіб виконання, а на вирішення тактичнихзадач), а також адаптація до умов ігрової діяльності, формування навичкизастосування технічних прийомів у різних ігрових поєднаннях. Для вирішення цієїзадачі використовується весь комплекс методів фізичного виховання.
Список літератури
1. Бриль М.С. Отборв спортивных играх. – М.: ФиС, 1980.
2. Вайцеховский С.М. Книгатренера. – М.: ФиС, 1971.
3. Волков В.М. Тренеруо подростке. – М.: ФнС, 1973.
4. Волков В.М. Актуальныевопросы биологии спортивного отбора. – ТиП, 1974, №3.
5. Волков В.М.,Ромашов А.В., Николаев Н.Н. Спортивные способности детей.Смоленск, 1981.
6. Волков В.М. Спортивныйотбор (медико-биологический очерк). Смоленск, 1979.
7. Воронцов А.Р. Определениеспортивной одаренности в плавании на основе динамических наблюдений. Канд.дисс. М., 1977.
8. Годик М.А.,Шанина Т.А., Шатикова Г.Ф. О методике тестирования физическогосостояния детей. – ТиП, 1973, №8.
9. Гужаловский А.А. Этапностьразвития физических (двигательных) качеств и проблема оптимизации физическойподготовки детей школьного возраста. Докт. дисс. М., 1980.
10. Гуминскнй А.А. Возрастноеразвитие систем кислородного обеспечения организма и их совершенствование впроцессе занятий спортом. Докт. дисс. М., 1973.
11. Дорохов Р.Н. Местои роль оценки физического развития и соматотипировання при отборе и ориентациидетей и подростков в спорте. – В сб.: Медицинские аспекты подростковоговозраста. Смоленск, 1979.
12. Платонов В.Н. Теория и методика спортивнойтренировки. – К.: Вища шк., 1984. – 352 с.
13. Платонов В.Н. Теорияспорта. – К., 1981.
14. Проблемыотбора юных спортсменов. Автореф. – М., 1982.
15. Спортивныеигры: Учебное пособие./ Под ред. Ю.Н. Клещева. – М.: Высш. школа, 1980. –143 с.
16. Спортивныеигры: Учебное пособие./ Под ред. Н.П. Воробьева. – М.: «Просвещение»,1973. – 335 с.
17. Спортивныеигры: Учебное пособие./ Под ред. Ю.М. Портных. – М.: Физкультура и спорт,1975. – 336 с.
18. Спортивныеи подвижные игры: Учебное пособие./ Под ред. П.А. Чумакова. – М.:Физкультура и спорт, 1970. – 390 с.
19. Шварц В.Б.,Хрущев С.В. Медико-биологическиеаспекты спортивной ориентации и отбора. – М.: Физкультура и спорт, 1984. – 151 с.
Арестов Ю.М.,Годик М.А. Подготовка футболистов высших разрядов. – М.: ГЦОЛИФК,1980.
2. Аркин Е.А. Особенностишкольного возраста. – Ростов-на-Дону: «Феникс», 2001.
3. Ашмарин Б.А. Теорияи методика педагогических исследований в физическом воспитании. – М.: ФиС,1978.
4. Безъязычный Б.И. Формированиеударных движений по показателям целевой точности у юных спортсменов 12–16 лет(на примере футбола): Автореф. дис…. канд. пед. наук. – Харьков, 1991.
5. Бернштейн Н.А. Очеркипо физиологии движений и физиологии активности. – М.: Медицина, 1996.
6. Букреева Д.П. Возрастныеизменения максимального темпа движений у детей 7–16 лет. – М.: МГУ, 1995.
7. Герасименко А.П. Совершенствованиеоснов технико-тактического мастерства юных футболистов. – Волгоград, ВГАФК,2002.
8. Годик М.А. Командные,групповые и индивидуальные футбольные упражнения и их соотношение в тренировкахюных футболистов / Годик М.А., Шамардин А.И., Халиль И. //Теория и практика физ. культуры. – 1995. – №5–6.
9. Годик М.А.,Адель Масуд Омар Саид, Папаев В.Е., Кузьмичев Д.В. Решениетактических задач: контроль и оценка / Футбол: Ежегодник. – 1999. – М.:Физкультура и спорт, 1999.
10. Годик М.А.,Черепанов П.П. Интегральная оценка атакующих действий / Футбол:Ежегодник. – 1994. – М.: Физкультура и спорт, 1994.
11. Голиус С.Т. Значимостьпараметров двигательной функции для проявления специальной работоспособностиюных спортсменов 10–11 лет // Физическое воспитание студентов творческихспециальностей / ХГАДИ (ХХПИ). – Харьков, 2008. – №3. – С. 66–74.
12. Голомазов С.В. Теорияи методика футбола: Техника игры: Т. 1. – М.: Спорт-Академ-Пресс, 2002.
13. Дементьев Е.М. Развитиемышечной силы человека в связи с его общим физическим развитием. – М.: МГУ,1999.
14. Ефремов В.В. Возрастнаяфизиология. – М.: Наука, 2000.
15. Зациорский В.М.,Булгакова Н.Ж., Рагимов Р.М., Сергиенко Л.П. Проблемаспортивной одаренности и отбор в спорте. // «Теория и практика физкультуры»,1996, №7, с. 54–66.
16. Коробейник А.В. Футбол:Самоучитель игры. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000.
17. Кук М.101 упражнение для юных футболистов. Возраст 7–11 лет. – М.: Астрель: АСТ,2001.
18. Куневич В.Р. Возрастноеразвитие школьников // «Вопросы физиологии нервной и мышечной системы». №7,1990.
19. Лалаков Г.С. Готовимюных футболистов // Физкультурное образование Сибири. – 1995. – №2.
20. Матвеев Л.П. Основыспортивной тренировки. – М.: Физкультура и спорт, 1977.-175 с.
21. Матвеев Л.П. Теорияи методика физической культуры: Учеб. пособие. – М.: Физкультура и спорт,1991.-543 с.
22. Мильман В.Э. Стресси личностные факторы регуляции деятельности // Стресс и тревога в спорте. –М.: ФиС, 1993.
23. Новокщенов И.Н. Основыспециальной физической подготовки футболистов различной игровой специализации –Волгоград: ВГАФК, 2003.
24. Основыуправления подготовкой юных спортсменов. / Под ред. М.Я. Набатниковой. – М.:ФиС, 2002.
25.Педагогический словарь. Т. 1, 2. – М.: «Наука», 1990.
26. Платонов В.Н. Теорияи методика спортивной тренировки. – Киев: Высшая школа, 1994.
27. Рубцов В.В. Организацияи развитие совместных действий у детей в процессе обучения. – М.: Наука, 2003.
28. Спортивныеигры и методика преподавания: Учебник для пед. фак. институтов физ. культуры /Под. ред. Портных Ю.И. – Изд. 2-е, перераб. и доп. – М.: ФиС, 1996.
29. Сучилин А.А. Теоретико-методологическиеосновы подготовки резерва для профессионального футбола. – Волгоград: ВГАФК,1997.
30. Теория иметодика физического воспитания. / Под. общ. ред. Л.П. Матвеева, А.Д. Новикова.– М.: ФиС, 2001.
31. Фарфель В.С. Дискуссияо критериях тренированности. // «Теория и практика физкультуры», 1996, №1,4, 6.
32. Фарфель В.С. Физиологияспорта. – М.: Физкультура и Спорт, 2000.
33. Фомин Н.А.,Филин В.П. Возрастные основы физического воспитания. – М.: ФиС, 2002.
34. Фролов В.Г. Физкультурныезанятия, игры и упражнения на прогулке. – М.: Просвещение, 1996.
35. Футбол.Правила соревнований / Международная Федерация футбола. – М.: Терра-Спорт,2000.
36. Футбол.Учебник для институтов физкультуры / Под ред. Казакова П.Н. – М.: ФиС,1998.
37. Чанади Арнад,Футбол. Техника: Пер. с венгерского В.М. Полевикова. – М.: Физкультура испорт, 1998.
38. Чернов К.Л. Материалы2-й научной конф. по физическому воспитанию школьников. – АПН РСФСР, М., 1994.
39. Чесно Ж.-Л. Футбол.Обучение базовой технике. / Дюрэ Ж., Жан-Люк Чесно, Жерар Дюрэ. – М.:СпортАкадемПресс, 2002.
40. Шамардин А.И. Оптимизацияфункциональной подготовленности футболистов. – Волгоград: ВГАФК, 2000.
41. Шмельков И.И. Исследованиевозрастных изменений выносливости у школьников и обоснование некоторых методовее развития. – М.: Наука, 1997.
42. Юныйфутболист: Учеб. пособие для тренеров. – М.: Физкультура и спорт / Под ред. А.П. Лаптева,А.А. Сучилина. – М.: ФиС, 1993.
43. Яблоновский И.М.К проблеме возрастного развития методики (методы массового обследованиямоторики школьников). – М.: ЦНИИФК, 1996.