Курсова робота
Підготовкавелосипедистів до індивідуальних гонок на треку
ЗМІСТ
Введення
Розділ1. Структура фізичної працездатності велосипедистів.
1.1 Етапи багаторічної підготовки велосипедистів.
1.2 Адаптація організмувелосипедистів до тренувальних і навантаженням змагань.
1.3Чинники, що визначають структуру фізичної працездатності.
1.3.1Значення різних чинників в підготовці спортсменів1.3.2 Чинники,що роблять вплив на спеціальну підготовленість велосипедистівРозділ 2. Методи і організація досліджень.2.1 Загальна характеристика методів досліджень.
2.1.1Методи теоретичного аналізу і узагальнення науково-методичноїлітератури
2.1.2Методи педагогічних досліджень.2.1.3Медико-біологічні методи дослідження.2.1.4 Методиматематичної статистики.
Розділ3. Власні досліджень
3.1Підготовка велосипедистів до гонок на треку
3.2Підготовка велосипедистів в підготовчому періоді.
3.3Підготовка в передзмагальний період
Висновок.
Виводи.
Практичнірекомендації
Список літератури.
перелік умовних позначень, скорочень і термінівЖЄЛ - життєва ємкість легенів МСК - максимальне споживання кисню ЧСС - частота серцевих скорочень ЦНС - центральна нервова система ЗМЄ - загальна метаболічна ємкість АМЄ - аеробна метаболічна ємкість АНАМЄ - анаеробна метаболічна ємкість Вес.рост. показ. - весо-ростовой показник АТ - артеріальний тиск ІГСТ - індекс Гаргвардського степ-теста КВ - коефіцієнт витривалості Рівномірний - метод тренування припускає рівномірне виконання роботи Інтервальний - метод тренування припускає виконання серії вправ однаковою тривалістю з постійною інтенсивністю і строго регламентованими паузами відпочинку Змінний - метод тренування припускає варіювання інтенсивності тренувального навантаження Змагання - метод тренування припускає спеціально-організовану діяльність змагання, яка виступає як оптимальний спосіб підвищення результативності тренувального процесу
ВВЕДЕННЯ
Актуальністьдосліджень. Спортивна підготовкавелосипедистів охоплює декілька періодів їх вікового розвитку, кожен з яких маєсвої особливості, що є основою змісту тренувального процесу, побудова якогоздійснюється відповідно до закономірностей спортивного вдосконалення віковогорозвитку тих, що займаються. У науковій і методичній літературі достатньо повнопредставлена система планування спортивної підготовки в багаторічному аспекті,згідно якої весь процес ділиться на етапи: 1) початкової підготовки; 2)попередньої базової підготовки; 3) спеціалізованої базової підготовки; 4)максимальній реалізації індивідуальних можливостей; 5) збереження досягнень.
Широкеосвітлення ці питання отримали в підручниках, монографіях і докторськихдисертаціях Л.П. Матвєєва, А.Д. Новікова, Л.С. Хоменкова, В.М. Дячкова, В.П.Пугача, Н.А. Фоміна, Ю.В. Верхошанського, В.В. Кузнецова, В.М. Зациорського,B.C. Фарфеля, М.Я. Набатникової, Г.І. Зозулина, В.А. Друзя, І.П. Ратова, Д.Харре, Р.Е. Мотилянськой, А.Н. Макарова, В.Н. Платонова, Ю.Д. Железняка, В.А.Запорожанова, А.А. Гужаловського.
Методичніаспекти проблем оптимізації багаторічного учбово-тренувального процесу в спортівикладені в роботах С.М. Вайцеховського, В. Петровського, Г.М. Панова, Г.С.Туманяна, Е.Г. Мартіросова, С.М. Дедковського і інших авторів.
Глибокідослідження основ побудови спортивного тренування в багатьох видах спорту [4,6, 7] показали, що тривалість, межі і зміст вказаних етапів можуть варіювати впевних межах залежно від індивідуальних можливостей і специфіки виду спорту.
Необхідністьрозгляду загальної структури процесу багаторічного тренування обумовлена тим,що без оптимізації його побудови на ранніх етапах вся робота з підготовкивелосипедистів вищої спортивної кваліфікації на завершальних етапах не даєочікуваних результатів.
Аналіз станувелосипедного спорту в світі виявив тенденцію постійного зростання спортивнихрезультатів і майстерності велосипедистів. Неухильне зростання спортивнихдосягнень свідчить про приховані функціональні можливості організму людини[22-26]. Проте приховані резерви організму можуть виявлятися лише в результатінаукової обґрунтованої системи підготовки спортсменів. Надалі спортивнідосягнення прямо залежать від того, наскільки ефективно будуть визначеніперспективні шляхи вдосконалення спортивного тренування. Необхідною умовоюефективного управління підготовкою спортсменів є відповідність програмтренувальних дій функціональним можливостям організму [19-21].
Одним з основнихнапрямів підвищення ефективності підготовки велосипедистів високого класу, щоспеціалізуються в гонках переслідування, є вдосконалення силових і швидкісних можливостейгонщиків, рівень розвитку яких в значній мірі обуславливаетшвидкість проходження дистанції змагання. При цьому, специфікою прояву даних якостейу велосипедному спорті є співвідношення силових і швидкісних характеристик педалюванняв змаганнях. Пошук шляхів ефективного використання велосипедистами повишенихпередавальних співвідношень в змаганнях тісно пов'язаний зпитаннями розробки відповідних тренувальних програм силової направленостів рамках річного циклу підготовки. Це дозволить досягати максимального рівнясилового потенціалу спортсменів до моменту їх участі в головних змаганняхсезону.
Метадослідження полягає в підвищенні ефективності тренувальногопроцесу в індивідуальній гонці переслідування.
Завданняроботи:
1. Вивчитидинаміку зростання результатів в індивідуальній гонці переслідування.
2.Охарактеризувати систему підготовки велосипедистів до індивідуальної гонкипереслідування.
3. Розробитимікроцикл тренувань в періоді передзмагання для гонщиків тих, щоспеціалізуються в гонці переслідування.
Об'єктомдосліджень була підготовка кваліфікованихвелосипедистів.
Предметомдосліджень є методика побудови підготовкикваліфікованих велосипедистів для участі в індивідуальній гонці.
Длявирішення поставлених завдань в роботі використовувалися наступні методидосліджень:
1. Теоретичний аналіз і узагальнення науково-методичноїлітератури.
2. Педагогічні дослідження і експерименти.
3. Медико-біологічні дослідження.
4. Математичної статистики.
Науковановизна отриманих результатів: проаналізована методикапобудови тренувального процесу на етапах багаторічної підготовкивелосипедистів.
Теоретичнезначення роботи полягає в розкритті і конкретизаціїосновних компонентів методики побудови тренувального процесу підготовкипередзмагання з використанням різних методик. Матеріали курсовою доповнюютьтеорію і методику спортивного тренування кваліфікованих велосипедистів попитаннях планування безпосередньої підготовки до змагань.
Практичнезначення отриманих результатів полягає в можливостіширокого використання запропонованих рекомендацій при плануванніучбово-тренувального процесу на етапі підготовки до головних змагань сезону зучастю в індивідуальних гонках; у роботі тренерів по велоспорту в ДЮСШ,школах-інтернатах спортивного профілю, школах вищої спортивної майстерності,збірних команд Вузів, збірних командах областей і країни, при підготовціспортсменів “інваспорта” і ветеранів.
РОЗДІЛ1. СТРУКТУРА ФІЗИЧНОЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ ВЕЛОСИПЕДИСТІВ1.1 Етапи багаторічноїпідготовки велосипедистів
Періодизаціятренувального процесу у велоспорті ґрунтується на загальних закономірностяхрозвитку тренованості і становлення спортивної форми.
Аналізлітературних джерел основ побудови спортивного тренування кваліфікованихспортсменів в багатьох видах спорту показав, що між етапами багаторічноїпідготовки немає чітких меж, їх тривалість може до певної міри варіювати,залежно від індивідуальних можливостей спортсменів, структури і змістутренувального процесу (табл.1.1)
Таблиця1.1
Етапибагаторічної підготовкиПараметри підготовки Етапи підготовки Початковою Заздалегідь базовою Спеціалізовано базовою Максимальній реалізації Збереження досягнень Річний об'єм роботи, годин 150-200 300-500 600-800 900-1400 1000-1200 Загальна фізична підготовка % 80-90 70-80 50-60 30-40 10-20 Спеціальна фізична підготовка % 10-20 20-30 40-50 60-70 80-90
Плануваннятривалості етапів слід починати виходячи з
оптимальноївікової зони, в якій спортсмен може максимально реалізувати свої індивідуальні можливості.
В середньомутривалість кожного етапу складає 2 – 2,5 року.
Не існує чіткихвідмінностей і в методиці підготовки велосипедистів на суміжних етапахбагаторічної підготовки.
Етаппочаткової підготовки.
Основними йогозавданнями є: зміцнення здоров'я що займаються, різностороння фізичнапідготовка, навчання посадці, техніці їзди на велосипеді і техніці педалювання.
Підготовкавелосипедистів на етапі початкової підготовки базується на загальнихпедагогічних принципах, тренувальний процес повинен бути безперервним іцілорічним.
Найбільш значнийпрогрес у вибраному виді спорту можливий лише на основі загального підвищенняфункціональних можливостей організму, різностороннього розвитку фізичних ідуховних здібностей. На етапі початкової підготовки загальна і допоміжнафізична підготовка – це фундамент, на основі якого відбувається подальшевдосконалення юних велосипедистів. Їй приділяється основна увага – об'ємзагальної і допоміжної підготовки складає до 90 %, а спеціальною – всього 10 %( Поліщук Д.А., 1996р)[23-27].
В даний часнабір в групи початкової підготовки по велосипедному спорту, як правило,проводиться в 11 – 12 років. Річний об'єм роботи у юних спортсменів значноюмірою залежить від тривалості етапу початкової підготовки, яка, у свою чергу, зв'язаназ часом початки занять спортом. Наприклад, якщо дитина почала займатися велоспортомв 11 років, то тривалість етапу початкової підготовки складатиме 2 року.
В деякихвипадках діти з 9 – 10 років починають виявляти цікавість до велосипедногоспорту. Тоді період початкової підготовки повинен скласти 3– 4 року, об'ємроботи протягом першого року невеликий -100 – 150 годин. Якщо ж майбутнійвелосипедист почав заняття велосипедним спортом з 13 – 15 років, то тривалістьетапу початкової підготовки часто скорочується до одного або напівроки, а об'ємроботи з урахуванням попередніх занять в школі може досягти рівня йогоровесників 250 – 300 годин в рік.
Восени, післявідбору підлітків в групу, тренер знайомить їх з основами виду спорту, учитьїзді на велосипеді на спеціальних майданчиках або доріжках стадіону. Взимкуосновна увага приділяється вправам з інших видів спорту і навчанню їзди на велотренажере.Навесні і літом їзда на велосипедііз заняттями по загальній фізичній підготовці. Заняття тривалістю 60 — 90 хвилинорганічно поєднуються з уроками фізкультури в школі, носять переважно ігровийхарактер і проводяться 2 – 3 рази на тиждень
Підготовкавелосипедистів на даному етапі характеризується винятковою різноманітністюзасобів і методів з інших видів спорті і рухомих ігор. Не слід планувати тренувальнихзанять із значними фізичними навантаженнями, що припускають застосуванняодноманітних, монотонних навантажень. На жаль, на практиці ця вимогаігнорується. Відсівши з груп і втрата талановитих спортсменів відбуваєтьсяіз-за неправильного підбору і дозування вправ, їх одноманітності, загальноїнизької емоційності занять. На етапі початкової підготовки особливу увагу приділяютьвдосконаленню техніки рухових дій (біг, ходьба на лижах, навчання різним спортивниміграм). В цей час у юного спортсмена закладається основа що припускає оволодінняшироким комплексом різноманітних рухових дій.
У річному циклі непотрібно виділяти етапів підготовки. Взимку переважно проводять заняття безвелосипеда, влітку — їзду на велосипеді поєднують із загальною фізичноюпідготовкою. Змагання зазвичай не планують ( Філін В.П. 1974р.)[34].
Етаппопередньої базової підготовки.
Разом іззавданнями, які вирішувалися на першому етапі, ставиться нова – формування стійкогоінтересу юних спортсменів до цілеспрямованої багаторічної спортивноїпідготовки. Річний об'єм роботи складає 300 -500 годин.
На цьому етапізагальна і допоміжна підготовка в сумі можуть скласти 75% об'єму; збільшення часткиспеціальне підготовчих вправ приводить до швидкого зростання результатів в підлітковомувіці, проте надалі неминуче негативно позначається неперспективностіспортсмена. Спеціальна фізична підготовка повинна складати 25% загальногооб'єму роботи. Технічне вдосконалення будується на різноманітному матеріаліпереважно велосипедного спорту [20-22, 25, 27,33].
Так,велосипедисти освоюють всілякі навики їзди на велосипеді без управління кермом,їзді «на колесі», їзді в групі, їзді на велотренажеребез зорового контролю, фігурній їзді, їзді по снігу, подолання крутих спусків іпідйомів, проходження поворотів, віражів, розворотів, різних способів старту іфінішування, подолання природних і штучних перешкод, зміни в парних гонках іін. В результаті роботи на цьому і подальшому етапі багаторічної підготовкиюний спортсмен винен досить добре освоїти техніку більшості загально підготовчихі спеціальних рухових дій.
Підвищенняфункціональних можливостей систем організму наданомуетапі носить різносторонній характер і планується з обліком і відповідно до особливостейприродного розвитку рухових здібностей. Основну увагу звертають на розвитокшвидкості. При високому темпі приросту фізичних здібностей не слід застосовувативправи з високою інтенсивністю у поєднанні з нетривалими паузами відпочинку, непрагнути часто брати участь у відповідальних змаганнях, недоцільно плануватитренувальні заняття з великими навантаженнями і ін. На етапі попередньоїбазової підготовки, який зазвичай охоплює віковий діапазон 14 – 16 років, слід враховуватирухові здібності у підлітків різного віку і пов'язану з цим необхідністьрізносторонньої підготовки [3, 5, 24].
Зміст підготовкина даному етапі поступово спеціалізується відповідно вимогам вибраного видуспорту. Спостерігається поступове збільшення загального об'єму і інтенсивностіроботи, особливо до кінця етапу. Структура річного циклу включає тривалий підготовчийперіод і нетривалий, всього з декількох гонок, змагання.
Етапспеціалізованої базової підготовки
Завданням етапуспеціалізованої базової підготовки є створення передумов для виключнонапруженого тренування на подальшому етапі – этапемаксимальної реалізації індивідуальних можливостей. Підготовкастає більш спеціалізованою. Річний об'єм роботи на етапі спеціалізованоїбазової підготовки зростає до 600 – 800 годин, загальна фізична підготовка(ОФП) складає 20 %, допоміжна – 30 %, а спеціальна фізична підготовка – 50%всього об'єму роботи. На цьому етапі уточнюється майбутня спортивнаспеціалізація [20, 21, 24].
Вирішуючи задачупідвищення функціонального потенціалу організму велосипедиста, не рекомендуєтьсявикористовувати великої об'ємної роботи, яка близька по характеру до змагання. Бажанозастосовувати різні засоби, не віддаючи переваги таким, що гостро впливає. На даномуетапі вже проводять спеціалізовані заняття для вдосконалення спеціальноївитривалості. Проте найбільш напружені навантаження спеціальної спрямованостіслід планувати лише на етапі максимальної реалізації індивідуальнихможливостей.
При підготовцівелосипедистів до змагань в слід виконувати значні об'єми роботи, направленої нарозвиток загальної витривалості. Спортсмени достатньо легко справляються з роботоюаеробного характеру і для них тренери часто планують великі об'єми роботи саметакої спрямованості. Об'єм роботи на цьому етапі у багатьох велосипедистівдосягає 70 – 80 % об'єму, виконуваного спортсменами високого класу на етапмаксимальної реалізації індивідуальних можливостей, щоб, незалежно відмайбутньої спеціалізації, створити спортсменові могутню аеробну базу.Передбачається, що надалі він зможе успішніше за інших виконувати великі об'ємиспеціальної роботи [3, 7, 9, 11].
Проте це виправданолише в тих випадках, якщо спортсмен має схильність до досягнень високихсередніх або довгих дистанціях, оскільки зміст роботи відповідає по своїйспрямованості профільним якостям, що обумовлюють успіхи на різних дистанціях.Для майбутніх же спринтерів подібна базова підготовка шкідлива, вона стаєнепереборним гальмом в зростанні їх майстерності. У основі даного явища перш завсе лежать зміни в структурі м'язової тканини яка перебудовується до роботи навитривалість, і її здібності до прояву швидкісних якостей пригноблюються. Томупланувати функціональну підготовку на етапі, що характеризується високимтренувальними навантаженнями, слідує диференційовано з урахуванням майбутньої спеціалізаціїспортсмена.
Етапмаксимальної реалізації індивідуальних можливостей.
Побудовутренувального процесу припускає досягнення максимально можливих результатів в номерахпрограми, вибраних як спеціалізація. В цей час істотно збільшується частка засобівспеціальної підготовки в загальному об'ємі тренувальної роботи.
Головне завданняцього етапу – досягнення найвищих результатів – диктує необхідністьмаксимального використання найбільш сильних тренувальних дій, здатних викликатиінтенсивне протікання адаптаційних процесів. Сумарні величини об'єму інтенсивностітренувальної роботи зростають до максимальних значень, широко використовуютьсязаняття з великими навантаженнями, збільшується кількість занять в тижневихмікроциклах.
Загальний об'ємроботи за рік складає 900 – 1400 годин, частка загальної фізичної підготовки зменшуєтьсядо 15 %, такий же об'єм і допоміжної підготовки, а спеціальна фізична зростаєдо 70% [20-23].
Спостерігаєтьсяпрагнення до застосування максимальних параметрів тренувальних і змагань навантажень,які за окремими показниками досягли граничних значень (табл. 1.2).
Слід пам'ятати,що само по собі застосування максимальних тренувальних навантажень, широкої практикизмагання, жорстких режимів роботи, гострого спарингу, використання тренажерів,засобів відновлення, застосування полегшень або утруднень (зміна зовнішньогосередовища, лідирування, дихання через збільшений мертвий простір, використаннясреднегорья,побудови тренувального процесу без днів відпочинку, застосуваннястрибкоподібного збільшення навантажень в році, декількох великих навантажень протягомодного дня і ін.) — всього того, що характеризує підготовку спортсменіввисокого класу на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей,автоматично ще не забезпечує рішення основної задачі [19].
Таблиця1.2.
Параметритренувальної роботи велосипедистів високого класу на етапі максимальноїреалізації індивідуальних можливостей.Параметри Мікроцикл За рік Об'єм роботи, годин 30-50 1300-1500 Об'єм роботи, км. 800-900 28000-35000 Кількість днів занять 6-7 310-330 Кількість тренувань 12-20 600-650 Кількість змагань 20 100-120
Ефективністьроботи залежить від того, наскільки тренер зуміє сумістити в часі періодвикористання могутніх засобів тренувальних дій з періодом максимальноїсхильності організму спортсмена до досягнення найвищих результатів. До цього періодуорганізм спортсмена повинен бути підготовлений, з одного боку, природним розвитком,а з іншої – направленим перетвореннями, обумовленими багаторічною підготовкою. Припоєднанні цих умов максимальні спортивні досягнення стають реальністю, якщоцього зробити не вдалося, то спортсмен демонструє результати нижче за тих, яківін міг би показати.
Вивчення досвідупідготовки і виступів провідних велосипедистів миру дозволяє виявити найбільш характернітенденції сходження до вершин майстерності залежно від вимог конкретної спортивноїдисципліни, об'єму роботи різної спрямованості, динаміки тренувальних і змаганьнавантажень і ін. Вивчення цих тенденцій дозволить визначити найбільш ефективнутривалість тренування на етапі максимальної реалізації індивідуальнихможливостей, встановити доцільну динаміку тренувальних і змагань навантажень,співвідношення роботи різної спрямованості.
Етапзбереження досягнень.
Зміст роботи іхарактер завдань цього етапу мало відрізняються від попереднього етапу. Тутставляться ті ж цілі, проте неминуче виснаження функціональних ресурсіворганізму, зниження його адаптаційних можливостей, пов'язані вже з віковимиінволюційними процесами, а також з багаторічною дією високих фізичних навантажень,обумовлюють необхідність вираженого індивідуального підходу. Цьому сприяє накопиченийдосвід підготовки, який дозволяє визначити найбільш доцільні для конкретного індивідаспособи визначення навантаження, найбільш ефективні засоби і методи, тобто розкритиіндивідуальні особливості. Таким чином вдається підтримувати рівень спортивнихдосягнень.
На етапізбереження досягнень не завжди виправдано підвищення навантажень, важкоутримувати і рівень навантажень на раніше доступних величинах. Тому спортсменипрагнуть утримати досягнутий рівень підготовленості за рахунок розширення нестільки функціональних можливостей, скільки вдосконалення майстерності,усунення приватних недоліків підготовленості при колишньому або навіть меншомуоб'ємі роботи. Скорочується і частка загальної фізичної і допоміжноїпідготовки, а частка спеціальної роботи зростає до 80 % [20-22].
Найбільш важкою проблемоює підвищення мотивації спортивної діяльності у спортсменів, результати яких вжене проявляють тенденції до подальшого зростання. Спонукальним мотивом для продовженнятренування в жорстких режимах із застосуванням фізичної напруги може служитивизнання суспільної цінності високого спортивного результату.
На даному етапі,як ніколи раніше, виявляється прагнення до використання тих засобів і методів,які через якісь обставини застосовувалися недостатньо або взагалі не застосовувалисяКолишніми варіантами розподілу роботи не тільки не вдається битися прогресу,але навіть важко утримати результат, тому використовується значна вариативностьвеличини тренувальних навантажень: на тлі зменшення загального об'єму роботи(1000 – 1200 годин у рік) міняються «ударні» заняття,, малих абосередніх цикли навантажень. Ці чинники можуть виявитися ефективними на етапі збереженнядосягнень [21].
Слід зазначити,що багато фахівців етап максимальної реалізації індивідуальних можливостей і етапзбереження досягнень об'єднують і розглядають як етап підготовки до вищихдосягнень. (Платонов В. Н.1997) [20].
1.2Адаптація організму велосипедистів до тренувальних і змаганням навантажень
Спортивнізмагання є кульмінацією тренувального процесу, оскільки в них виявляютьсяінтегровані результати спортивного тренування, і вони дають можливістьоб'єктивно оцінювати її ефективність. Змагання мають виключно важливе, значеннядля спортсменів різного віку. Без участі в них немає спорту, немає вихованняспортсмена.
Участьв змаганнях використовуються як дієвий засіб для стимулювання адаптаційнихреакцій організму спортсмена. Змагання є активною частиною інтегральноїпідготовки, об'єднуючої всі види підготовки (фізичну, технічну, психологічну,тактичну) в єдину систему, направлену на досягнення високих спортивнихрезультатів. Тільки в процесі змагань спортсмени можуть досягти рівня граничноїфункціональної напруги організму і виконати таке навантаження, яке непосильне втренувальних заняттях.
Змаганняє важливою складовою частиною спортивної підготовки спортсменів, сприяютьвирішенню наступних завдань:
- пропаганді і популяризації спорту;
- привитию інтересу до занять спортом;
- вдосконаленню функцій організму;
- зміцненню здоров'я;
- розвитку життєво важливих фізичних і морально-вольовихякостей;
- зростанню досягнень спортсменів.
Аналізлітературних джерел показав [12, 19, 21, 22, 32 і ін.], що важка фізична праця,посилена екстремальними кліматичними умовами, не здатна викликати в організмілюдини таких адаптаційних перебудов, які спостерігаються у висококваліфікованихспортсменів. Це стосується навіть багатогодинної щоденної праці лісорубів втропіках, сільськогосподарських робочих на висоті 3000-4000м над рівнем моря,шерков в Гімалаях, рикш в країнах Азії. Ніхто з осіб з таким характеромпрофесійної діяльності по особливостях адаптаційних перебудов серцево-судинноїі дихальної систем не може порівнятися з бігунами на довгі дистанції, велогонщиками-шосейниками,лижниками-гонщиками і спортсменами, що спеціалізуються в інших видах спорту,пов'язаних з проявом витривалості (Hollmann, Hettinger, 1980).
Дослідженнянауково-методичної літератури [1, 3, 24, 34 і ін.] свідчать про те, що досягшивисокого рівня спортивної форми, у спортсменів виявляються максимальні рівнітісноти внутрішніх міжкомпонентних кореляційних зв'язків, а після завершенняперіоду змагання ці зв'язки дуже швидко розпадаються до рівнів нижче, ніж впідготовчому періоді. Тому гостро встає проблема підтримки міжсистемнихспеціалізованих для велоспорту зв'язків впродовж вельми тривалого підготовчогоперіоду.
Враховуючиж багато варіантність шляхів досягнення високого спортивного результату,найбільш виправданим є акцент на розвиток загальних характеристикфункціональних можливостей організму, які лежать в основі компонентів структуридіяльності змагання.
Виявлено[18], що не дивлячись на виключно високі аеробні здібності спортсменів, щотренуються на витривалість, велике значення для досягнення високих спортивнихрезультатів мають: здатність тривалий час утримувати максимальне споживаннякисню ефективної техніки педалювання, обуславливающиеекономізує енерговитрат, що характерний для діяльності змагання.
У своючергу, щороку може включати від одного до трьох, чотири і самостійнішихмакроциклів, кожен з яких завершується відповідальними змаганнями, вимагаєспеціальної підготовки до них і, природно, нового, збільшеного (по відношеннюдо попередніх змагань) рівня адаптації (Платонов, 1988) [20-22].
Тривалеутримання високого рівня адаптаційних реакцій в сучасному спорті характернийдля завершуючого етапу багаторічної підготовки, пов'язаного із збереженнямдосягнень на максимально доступному рівні, і має свою складну специфіку.Високий рівень пристосування функціональних систем організму у відповідь натривалі, інтенсивні і різноманітні подразники може бути збережений лише занаявності напружених підтримуючих навантажень. І тут виникає проблема пошукутакої системи навантажень, яка забезпечила б підтримку досягнутого рівняадаптації і одночасно не викликала б виснаження і зношування структурорганізму, відповідальних за адаптацію. Генетичні особливості конкретнихіндивідуумів далеко не завжди дозволяють вирішити цю задачу лише шляхом утриманнядосягнутого рівня адаптації. Виникає складна проблема пошуку методичних рішень,які дозволили б зберегти високий кінцевий результат при згасанні окремихкомпонентів адаптації за рахунок резервів, що збереглися, у вдосконаленні інших(Platonov, 1992, 1995) [20].
Надумку В.С.Міщенко [14] і д.р. спортсмен не може протягом тривалого періодупідтримувати однаково високі спортивні результати. Спостерігаються періодипідвищення і спаду результатів. Відповідно до цього в процесі тренуваннявиділяються три фази:
1 –фаза адаптації (зростання можливостей спортсмена);
2–фаза адаптованості – найвищої спортивної працездатності і її підтримки;
3 –фаза деадаптації – поступової втрати працездатності.
Приадаптації організму до тренувальних і змаганням навантажень можливі реакціїдвох видів: 1) якщо навантаження будуть дуже великі і продовжуватися довго,відбудеться виснаження організму; 2) якщо навантаження не перевищуютьпристосовні резерви організму, відбувається мобілізація і перерозподіленергетичних і структурних ресурсів організму, активізуються процесиспецифічної адаптації і так далі
Вумовах фізичних навантажень, характерних для тренувальної і змаганнядіяльності, всі резерви не використовуються (Мозжухин, 1982; Давіденко, 1984).Необхідно відзначити, що в умовах, найбільш характерних для головних змагань(Олімпійські ігри, Чемпіонати Світу і Європи і д.р.), які відрізняютьсявиключно напруженою конкуренцією, несприятливими погодними умовами, щозмінюються іноді, інтенсивним психологічним навантаженням, спортсмени високогокласу часто здатні мобілізувати функціональні резерви, що знаходяться далеко замежею уявлень про можливості організму протистояти тривалій роботі в умовахпрогресуючого стомлення, виявлених в умовах тренування і участі в другоряднихзмаганнях (Платонов, 1988) [20].
Питанняпро механізм індивідуальної (фенотипичной) адаптаціїполягає в тому, яким чином потенційні, генетично детерміновані можливостіорганізму у відповідь на вимоги середовища перетворяться в реальні можливості.
Збільшенівимоги навколишнього середовища порівняно швидко приводять до утворення систем,які забезпечують більш менш адекватну адаптаційну реакцію організму на новіподразники. Проте для формування досконалої адаптації само по собі виникненнятакої функціональної системи виявляється недостатнім. Необхідно, щоб в клітках,тканинах і органах, створюючих таку систему, виникали структурні зміни, щопідвищують її потужність і взаємодію між різними складовими (Булатова,Платонов, 1996) [21].
Дієвийрозвиток довготривалої адаптації пов'язаний з систематичним застосуваннямнавантажень, що пред'являють високі вимоги до системи, що адаптується.Інтенсивність розвитку довготривалих адаптаційних реакцій визначається величиной одноразових навантажень, частотою їх застосування і загальною тривалістютренування. Найефективніше довготривала адаптація розвивається при частомувикористанні великих і значних навантажень, що пред'являють високі вимоги дофункціональних систем організму. Структурні і функціональні зміни в серцевомум'язі (її гіпертрофія, збільшення потужності кальцієвого насоса волокон,багатих саркоплазмою, які відносяться до провідної системи серця, підвищенняконцентрації гемоглобіну і активності ферментів, відповідальних за транспортсубстратів до мітохондрій, збільшення кількості коронарних капілярів і масимітохондрій і д.р.), є основою для підвищення можливостей серця і терміновоїмобілізації, збільшення швидкості і амплітуди його скорочення, швидкості іглибини діастоли, стійкості до стомлення (Astrand, Rodahl, 1986; Hartley, 1992) [22].
Такийхарактер довготривалої адаптації відноситься не тільки до серця, а закономірновиявляється на рівні м'язової тканини, органів нервової і ендокринної регуляціїі ін. Наприклад, на рівні нервової регуляції адаптації функціональній системі пов'язаназ гіпертрофією мотонейронів і підвищенням в них активності дихальних ферментів;на рівні м'язової тканини збільшується ємкість мережі капілярів, зростаєкількість мітохондрій в м'язах. Збільшення кількості мітохондрій в м'язовійтканині разом із зростанням аеробної потужності сприяє зростанню здатностім'язів утилізувати, що обмежує накопичення лактату, забезпечує мобілізацію івикористання жирних кислот, а у результаті сприяє інтенсивнішому і тривалішомувиконанню роботи (Мєєрсон, 1981, 1986) [14].
Процесформування ефективної довготривалої адаптації нейрогуморальної системиорганізму пов'язаний із збільшенням показників її потужності і економічності.Підвищення потужності в першу чергу обумовлюється розвитком гіпертрофіїмозкового шару надниркових і збільшенням в них запасів катехоламінів,гіпертрофією кори надниркових, зокрема її пучкової зони, що супроводжуєтьсязмінами ультраструктури кортикоцитів, що приводять до підвищення здатностісинтезувати кортикостероїди. Збільшення запасів катехоламінів приводить до їхбільшої мобілізації при короткочасних навантаженнях вибухового характеру,попереджає їх виснаження при тривалих навантаженнях. Збільшення здатності коринадниркових синтезувати кортикостероїди забезпечує їх високий рівень в крові притривалих навантаженнях і тим самим підвищує працездатність спортсменів(Горохов,1970; Віру і д.р., 1993) [5, 6].
Збільшенняекономічності нейрогуморальной системи виявляється взначно меншому вивільненні катехоламінів у відповідь на стандартнінавантаження. Наприклад, вже тритижневе тренування на витривалість призводитьдо достовірного зниження концентрації катехоламінів в крові при виконанністандартного навантаження в порівнянні з початковими даними, а післявосьмитижневого тренування збільшення катехоламінів не спостерігалося взагалі (Winderet al.,1973).
Підвищенняфункціональних можливостей надниркових багато в чому визначає ефективністьенергозабезпечення м'язової роботи. Катехоламіни активізують ключові ферментиглікогенолізу і гліколізу і, як наслідок, самі ці процеси в скелетних м'язах,серце і печінки збільшують вихід в кров з печінки глюкози і її транспорт вклітки міокарду і м'язів (Віру, 1984; Пшенникова, 1986) [6].
Прирістекономічності діяльності нейрогуморальної системи при тренованості пов'язують зпідвищенням адренореактивності тканин (Askew et al., 1975)і вдосконаленням механізму саморегуляції органів, функціональної системи,відповідальної за адаптацію (Пшеникова, 1986).
Та, щоекономізує адаптованого організму в порівнянні з неадаптованим виявляється:
Встані спокою – в зменшенні ЧСС з 65-75 до 30-50 в 1мин,частоти дихання – з 16-20 до 6-10 циклів в 1мин, зниженніхвилинного об'єму дихання на 10-12%, зменшенні споживання кисню на 20%;
Пристандартному навантаженні – в зниженні споживання кисню в міокарді в 1,5-2 рази(Heiss et al., 1975), значно меншому збільшенні ЧСС ічастоти дихання, в 2-2,5 разу меншому підвищенні рівня лактату в крові, меншвираженій реакції симпато-адреналової системи і відповідноменшому підвищенні рівня катехоламінів в крові (Пшенникова, 1986).
Раціональнопобудований тренувальний процес приводить до різкого зростання функціональнихможливостей органів і систем організму за рахунок вдосконалення всьогокомплексу механізмів, відповідальних за адаптацію. Застосування надмірнихнавантажень, що перевищують індивідуальні адаптаційні можливості спортсмена,вимагають надмірної мобілізації структурних і функціональних ресурсів органів ісистем організму, кінець кінцем приводить до переадаптації, що виявляється увиснаженні і зношуванні функціональних систем, що несуть основне навантаження.Припинення тренування або використання низьких навантажень, не здатнихзабезпечити підтримку досягнутого рівня пристосовних змін, приводить до деадаптації – процесу, зворотному адаптації.
Надмірнінавантаження певної спрямованості таять в собі дві небезпеки:
— можливість функціонального виснаження системи, домінуючої в адаптаційнійреакції;
— зниження структурного і відповідно функціонального резерву інших систем, якібезпосередньо не беруть участь в адаптаційній реакції (Мєєрсон, 1986, Platonov, 1992) [22].
Попередитиці негативні явища можна раціональним плануванням навантажень в мікро- і мезоциклах, а також в крупніших структурних утвореннях тренувального процесу.
Деадаптаціяє виразом чудовій здатності організму усувати невживані структури, завдяки чомуможливе використання структурних ресурсів, що вивільняються, в інших системах організмуі, таким чином, перехід під впливом зовнішнього середовища від однієї адаптаціїдо іншої (Мєєрсон, 1986).
Процесдеадаптації протікає дуже інтенсивно при повному припиненнітренування. В той же час продовження занять навіть прирізкою пониженому об'ємі(25-30%) здатне зберегти раніше досягнутий тренувальний ефект протягомдостатнього тривалого часу – не менше 2-3мес. (Wilmore, Costill, 1994).
Дослідженняпоказують, що рівень адаптації, придбаний в результаті п'ятирічних тренувань навитривалість, може бути втрачений протягом 6-8 тижнів періоду (Costil etal., 1985; Wilmore, Costill, 1994). Вже в перші тижні після припинення тренування наголошуютьсяяскраві прояви деадаптації функціональної системи, що визначає рівеньвитривалості: протягом перших 6-24 дні на 14-25% зменшується кількістьфункціонуючих капілярів, розташованих навколо м'язового волокна (Saltin, Rowell,1980; Klausen et al.,1981); після дванадцяти денного пасивного відпочинку на 11% знижуютьсяпоказники максимального серцевого викиду, на 7% — максимального споживаннякисню (Coyle et al., 1983).
Уприхованому вигляді адаптаційні реакції зберігаються тривалий час і служатьосновою для швидшого відновлення втраченого рівня адаптації при відновленнятренування після тривалого перервою в порівнянні з часом, витраченим напервинне формування адаптації (Пшенникова, 1986). Наприклад, гіпертрофіям'язової тканини, що є наслідком силового тренування, зникає в 2-3 рази повільніше,ніж виникає (Goldspink, 1974; De Vries, Housh, 1994). Важливо враховувати і те, що чимшвидше формується адаптація, тим складніше утримувати досягнутий рівень і тимшвидше вона втрачається після тренування.
Цязакономірність виявляється при розгляді ефективності методик розвитку різнихфізичних якостей і функціональних можливостей систем організму, а такожпідготовленості спортсмена в цілому і може бути пов'язана з різними елементамиструктури тренувального процесу – етапами багаторічної підготовки, макроциклам,періодам і д.р. Фактами, підтверджуючими цю закономірність стосовнобагаторічної підготовки є безліч випадків, коли стрибкоподібний прирістнавантаження (у 2-3 рази протягом року), реалізований спортсменами вищогокласу, дозволив їм в короткі терміни досягти виключно високих адаптаційнихперебудов, показати видатні результати в найбільших змаганнях і одночасно недозволив утримати придбаний рівень адаптації тривалий час, різко скоротивперіод їх виступу на рівні вищих досягнень. У теж час у спортсменів, якірівномірно впродовж багатьох років підвищували навантаження, наголошувалосяпланомірне зростання функціональних можливостей. На досягнення рівня адаптації,необхідної для успішної діяльності змагання в найбільших змаганнях, їмвимагалося значно більше часу. Проте саме ці спортсмени виявилися здатнимивиступати на рівні вищих досягнень тривалий час (Platonov,1992)[20].
Слідпам'ятати, що підтримка структурних основ адаптації шляхом помірних фізичнихнавантажень, чим багатократне повторення циклів «деадаптація-реадаптація». Багатократна активація біосинтезу, необхіднадля багатократного відновлення втраченого рівня адаптації, може привести досвоєрідного локального зношування органів, що входять в систему, відповідальнуза адаптацію (Мєєрсон, 1986).
Протезначно частіше зустрічається інша крайність: продовження тривалого інапруженого тренування при досягненні спортсменом граничних індивідуальнообумовлених меж адаптації до тренувальних дій певного типу. Особливо цевиявляється в щорічному плануванні великих об'ємів роботи аеробної іаеробно-анаеробної спрямованості в тренуванні спортсменів, що досягли біляграничних або граничних показників аеробних можливостей (Platonov, 1991). При цьому у них порушуються генетично регульовані процесибіосинтезу, відбувається атрофія ключових структур, лімітуючих функцію клітокміокарду, і, нарешті, виникає функціональна недостатність серця. Тут же частокриються причини відхилень в стані ЦНС, печінки і інших життєво важливихорганів.
Надмірніфізичні навантаження можуть мати для організму негативні наслідки, яківиявляються:
ü у прямому зношуванні функціональної системи іособливо її ланок, що несуть основне навантаження;
ü у явищах негативній перехресній адаптації, тобто впорушеннях функціональних систем і адаптаційних реакцій, не пов'язаних зфізичним навантаженням (Мєєрсон, Пшенникова, 1988; Щиглів і д.р., 1993).
Надмірнінавантаження можуть привести до патологічної гіпертрофії міокарду, розвитку в німдистрофічних і склеротичних змін, порушення обміну речовин, нейрогуморальной регуляції (Бутченко, 1974). Гостре фізичне перенапруження може такожпривести в крововиливу в серцевий м'яз, зокрема до гострого інфаркту міокарду зрозвитком гострої недостатності серця, гострій дистрофії міокарду (Дембо,1981).
Єбезліч даних, що свідчать про те, що спортсмени високого класу, добреадаптовані до навантажень на витривалість, піддаються ризику раптової смертівід зупинки серця в час і відразу після граничних фізичних навантажень більшоюмірою, чим люди, що не займаються спортом (Keren, Shoenfeld, 1981).
Учислі причин преадаптації слід назвати також те, що в процесі окремихтренувальних занять, днів, мікроциклів порушуються необхідні співвідношення міжоб'ємом і характером тренувальних дій – з одного боку, і енергетичнимпотенціалом організму і можливостями до адаптації відповідних біологічнихструктур – з іншою. У таких випадках відбувається переадаптація органів іфункціональних механізмів, що несуть невелике навантаження (Platonov, 1991; Wilmore, Costill, 1994).
Переважнекровопостачання м'язів за рахунок інших органів може привести до серйознихнегативних наслідків. Слід пам'ятати, що в тренуванні сучасних спортсменів, щоспеціалізуються у видах спорту, пов'язаних з проявом витривалості, щоденнийоб'єм роботи аеробної спрямованості може досягати 4-6ч. Робота в такому режимі,як відомо, може продовжуватися протягом багатьох тижнів. Таким чином, всередньому близько 20% часу доби багато органів організму спортсмена відчуваютьнестачу кровопостачання. Таке тренування, приводить до різкого приростуможливостей аеробної системи енергозабезпечення, одночасно нерідко приводять дозменшення маси і кількості кліток в печінці, нирках і надниркових, негативнопозначається на прояві вищої нервової діяльності – порушуються процесивироблення, фіксації і відтворення тимчасових зв'язків. Спостерігаються івипадки порушення функції травлення у формі спазму стравоходу, шлунку, кишок,виразкових поразок і так далі (Пшенникова, 1986). Це стає абсолютно зрозуміло,якщо розглянути перерозподіл серцевого викиду в стані спокою і при навантаженняхрізної потужності (таб.1.3).
Таблиця1.3
Розподілсерцевого викиду в різні судинні області організму в стані спокою і припрогресуючому навантаженні до рівня максимальної аеробної потужності (Vanderetal., 1985)Судинна область Величина серцевого викиду, мл мін-1 Стан спокою Легке навантаження (30%) Значне навантаження (75%) Максимальне навантаження (100%) Великий мозок 720 (12%) 720 (6%) 720 (3%) 720 (2%) Серцевий м'яз 240 (4%) 480 (4%) 960 (4%) 1200 (4%) М'язів 1260 (21%) 5760 (48%) 17280 (72%) 26400 (88%) Нирки 1320 (22%) 1200 (10%) 720 (3%) 300 (1%) Печінка 1560 (26%) 1440 (12%) 960 (4%) 300 (1%) Шкіра 540 (9%) 1920 (16%) 2640 (11%) 900 (3%) Інші органи 360 (6%) 480 (4%) 720 (3%) 180 (0,7%)
При цьому в стані спокою у серцевий викид складавбіля 6л мін-1, при легкомунавантаженні – 12л мін-1, тренувальногопроцесу без урахування етапу вікового розвитку спортсмена, при значній – 24л мін-1, максимальній – 30л мін-1.
Негативніефекти адаптації, звичайно, не є неминучими, а є наслідком нераціональногопобудованого процесу підготовки, застосуванням надмірних, не відповіднихможливостям спортсмена навантажень; плануванням спрямованості тренувальногопроцесу без урахування етапу вікового розвитку спортсмена.
Ефективнепротікання пристосовних процесів в організмі спортсмена відповідно до вимоглижного спорту можливо лише при такій організації тренувального процесу, якадозволяє помітно ускладнювати тренувальну програму на кожному черговому етапібагаторічної підготовки, в кожному черговому році або макроциклі. Виділяютьнаступні основні напрями ускладнення процесу підготовки:
— збільшення сумарного об'єму тренувального і змагання навантаження, щовиконується протягом року або макроциклу;
— збільшення інтенсивності тренувального процесу;
— зміна спрямованості тренувального процесу і підвищення частки засобів,специфічної дії загального об'єму тренувальної роботи;
— використання чинників, що збільшують вимоги до організму спортсмена (для цьоговикористовуються різні тренажери з примусовим режимом мобілізації можливостей мышечной і інших систем організму, тренування в умовах среднегорья і високогір'я і д.р.).
Віддоцільності використання можливостей вказаних напрямів на різних етапахбагаторічної підготовки у вирішальній мірі залежать темпи зростаннямайстерності спортсменів, максимальний рівень їх досягнень і тривалістьвиступів на вищому рівні.
Великезначення для формування ефективної довготривалої адаптації має раціональнепланування спрямованості тренувальних навантажень на всіх етапах багаторічноїпідготовки, її відповідність специфічним вимогам, що пред'являються ефективноюдіяльністю змагання. Якщо ж спрямованість тренувального процесу на базовихетапах багаторічної підготовки (попередньою базовою і спеціалізованою базовою)будується без урахування вимог, що пред'являється ефективною діяльністюзмагання до різних функціональних систем організму, то це часто виявляєтьсяневизначним бар'єром в досягненні вищої спортивної майстерності.
Дляспортсменів високого класу, індивідуальних можливостей, що знаходяться на етапімаксимальної реалізації, і підготовлюваних до вищих досягнень, характернівиключно високі навантаження (табл.1.4).
Табліца1.4
Максимальніпараметри тренувальної роботи спортсменів високого класу (чоловіки) на етапімаксимальної реалізації індивідуальних можливостей (Платонов, 1997). ВИД СПОРТУ ПАРАМЕТРИ ТРЕНУВАЛЬНЕ НАВАНТАЖЕННЯ За тижневий мікроцикл За рік ВЕЛОСПОРТ
Час роботи, ч.
Об'єм роботи, км.
К-ть днів занять
К-ть тренувань
30-50
800-900
6-7
12-20
1300-1500
28000-35000
310-330
600-650 ЛИЖНІ ГОНКИ
Час роботи, ч.
Об'єм роботи, км.
К-ть днів занять
К-ть тренувань
30 – 40
400 – 450
6 – 7
12 – 15
1200 –1300
11000 – 12000
300 – 320
500 – 550 КОВЗАНЯРСЬКИЙ СПОРТ
Час роботи, ч.
Об'єм роботи, км.
К-ть днів занять
К-ть тренувань
12 –13
280 –320
6 – 7
12 – 15
1200 – 1300
8000 – 9000
300 – 320
500 – 550 БІГ (НА СЕРЕДНІ ДИСТАНЦІЇ)
Час роботи, ч.
Об'єм роботи, км.
К-ть днів занять
К-ть тренувань
25 – 30
300 – 340
6 – 7
12 – 15
1100 – 1200
6500 – 7500
320 – 340
500 – 550 БІГ (НА ДОВГІ ДИСТАНЦІЇ)
Час роботи, ч.
Об'єм роботи, км.
К-ть днів занять
К-ть тренувань
30 –35
360 – 420
6 – 7
12 –18
1200 – 1300
8500 –9500
320 – 340
550 – 600
Розглядаючиці дані, як найбільш загальний орієнтир, слід зазначити, що багато видатнихспортсменів сучасності добилися перемог на чемпіонатах Світу і Олімпійськихіграх при значно менших навантаженнях. Обумовлено це, як правило, раціональнимвикористанням індивідуальних здібностей, значним скороченням об'єму роботи тієїспрямованості, яка вже не може привести до відчутного приросту функціональнихможливостей, але може виявитися причиною переадаптаціїфункціональних систем організму. Так, багато видатних спортсменів, яківідрізняються високим рівнем аеробної продуктивності через структуру м'язовоїтканини, добилися граничних відносних величин VO2max вже в перші роки тренування, при підготовці до вищих досягненьвиконують об'єм роботи, в, 1,5 – 2 рази менший приведеного в (табл.1.4).
Основнуувагу в тренуванні вони концентрували на інших складових майстерності –швидкісно-силовій підготовці, вдосконалення техніки і тактики.
Разомз тим використання індивідуальне граничних величин тренувальних і змаганьнавантажень, характерних для сучасного спорту, в процесі багаторічноїпідготовки є одним з найважливіших принципів спортивного тренування, щозабезпечують ефективне формування довготривалої адаптації. В даний часвиділяють два підходи до цієї проблеми, органічно доповнюючих один одного, якізнаходять застосування переважно в практиці залежно від кваліфікації ітренованості спортсменів, етапу багаторічної підготовки і періоду тренувальногомакроциклу.
Першийпідхід передбачає рівномірне збільшення об'єму і інтенсивності подразників, щоприводить до поступового збільшення дії на організм спортсмена і планомірногоформування довготривалої адаптації до чинників дії.
Другийпідхід пов'язаний з різким збільшенням на етапі максимальної реалізаціїіндивідуальних можливостей об'єму і інтенсивності навантажень, високою їхконцентрацією в часі. Цей підхід пов'язаний з глибокою мобілізацієюфункціональних резервів організму спортсмена, проте, створює передумови длястрибкоподібного формування адаптаційних процесів в організмі. При цьомувпродовж ряду років навантаження зростають рівномірно, а при досягненніспортсменом оптимальної вікової зони для демонстрації найвищих результатів інаявності необхідного рівня базової підготовленості планується стрибкоподібний(у 2–2,5 разу) приріст тренувальних і змагань навантажень (Платонов, 1984;Вайцеховський, 1993; Platonov, Fesenko, 1994) [20-23].
Напитання про те, яка методика правильна, неможливо відповісти однозначно.Проведені дослідження не дають повного уявлення про зміну функцій спортсменівна різних етапах річного циклу. Остаточне рішення, можливо, тільки після того,як в практиці лижного спорту закріпиться тестування, і фахівці будуть точнознати необхідний рівень і динаміку розвитку фізичних якостей, для досягнення певнихрезультатів. Поки ж вивчення наукової і методичної літератури указує, що доцього моменту в спортивній практиці ще утримується тенденція малоінтенсивноїроботи аеробної спрямованості [7, 12, 15, 16 та інші].
Багатофахівців вивчали проблему нормування тренувальних навантажень і залежностітренувального ефекту від вікового розвитку функціональних систем організму. Уметодичній літературі можна знайти рекомендації щодо співвідношення засобівпідготовки і їх використання, яке виражене у відсотках, кілометрах абогодиннику. При цьому пріоритет в рекомендаціях, опублікованих з цієї проблеми,відданий оптимізації циклічного навантаження по зонах інтенсивності [18, 23,32, 37 та інші] і визначенні співвідношення засобів загальної (ЗФП) іспеціальної (СФП) фізичної підготовки [6, 7, 14, 18, 21 та інші]. Питання провзаємозв'язок навантажень на витривалість і силу протягом річного циклурозроблене в набагато меншій мірі.
Оскількиодна з головних умов ефективності спортивної підготовки полягає у відповідностіїї змісту тому, яке повинне робити спортсмен в цільових змаганнях, при їїпобудові виникає проблема адекватного моделювання майбутньої діяльностізмагання. Це виражається у втіленні спортсменом прогнозованих (модельних)параметрів майбутньої діяльності змагання за допомогою спеціально-підготовчихвправ, а потім в цілісних формах поведінки, які приблизно відтворюють, наміченіїї компоненти, склад і режим [9, 13, 24, 28 та інші]. Думка зводиться до того,що на загальному фоні поступового нарощування об'єму невисоких з інтенсивностінавантажень, характерних для підготовчого періоду, вже із самого початку помалувключати модель тієї діяльності, яка чекає спортсмена в змаганнях.
Н.А.Багин вважає, що ефективним методом для досягнення високого розвитку необхіднихфізичних якостей є метод моделювання мікроциклів тренувальної і змаганнядіяльності по інтенсивності застосованих навантажень, методів тренування,складності рельєфу трас, режиму навантаження і відпочинку.
Впроцесі багаторічного тренування одночасно, як правило, реалізуються можливостівказаних напрямів інтенсифікації тренувального процесу. Окремі роки абомакроцикли характерні переважним використанням одного-двухз них при стабілізації характеристик в інших напрямах. Спортсмени високогокласу, виключно добре адаптовані до різних чинників тренувальної дії, подальшийрозвиток довготривалої адаптації часто пов'язують із зменшенням ролі однихстимулів при різкому збільшенні інших. Особливо це виявляється в істотномузменшенні сумарного об'єму роботи (з 1200 – 1300 до 600 – 700ч.), практики змагання, навантажень окремих занять і мікроциклів приодночасно різкому підвищенні якісних характеристик тренувального процесу. Це,як правило, приводить до збереження і навіть до подальшого приросту досягненьза рахунок вдосконалення техніки, підвищення ефективності використанняфункціонального потенціалу в діяльності змагання, досконалість тактичноїмайстерності.
Основнаувага повинна бути обернене не на спроби подальшого збільшення показниківпотужності різних функціональних систем, що роблять вирішальний вплив надосягнення високих результатів в конкретному виді спорту, а на підвищенняефективності використання раніше придбаного функціонального потенціалу в умовахспецифічної тренувальної і змагання діяльності. Це передбачає різностороннюроботу по технико-тактическому і спеціальному психічномувдосконаленню. Що ж до функціональної підготовки, пов'язаної з підвищеннямпотужності функціональних систем, то тут виконуваний об'єм роботи повинензабезпечувати лише підтримку раннє досягнутих показників.
Прирістнавантажень протягом тренувального року або макроциклу, так само як і прибагаторічному плануванні тренування, може носити рівномірний і стрибкоподібнийхарактер. Рівномірна динаміка навантажень характерна для підготовки спортсменівщодо не високої кваліфікації, а також для спортсменів високого класу на першомуетапі підготовчого періоду. На другому етапі підготовчого періоду, а також наетапі безпосередньої підготовки до головних змагань сезону найбільш ефективноючасто виявляється стрибкоподібна динаміка навантажень. Так, на етапібезпосередньої підготовки до головних змагань багато сильних спортсменівзастосовують методичний прийом, суть якого зводиться до того, що за 6 – 8тижнів до відповідальних стартів в структурі тренування виділяють 2-а мезоцикла.
Першиймезоцикл характеризується виключно високим об'ємом іінтенсивністю роботи, посилюванням її дії на організм тренуванням в умовах среднегорья, жорсткою конкуренцією в заняттях і тому подібне
Другиймезоцикл, навпаки, пов'язаний з невеликим об'ємом іінтенсивністю роботи, широким застосуванням засобів відновлення і активноговідпочинку. В результаті гранична мобілізація функціональних ресурсів в першомумезоциклі реалізується в адаптаційних перебудовах надругому мезоцикле (Platonov, 1992)[20].
Такимчином, саме скачкообразность динаміки навантаження зурахуванням стилю пересування на етапі безпосередньої підготовки до головнихзмагань розглядається як чинник інтенсивної стимуляції адаптаційних реакцій, щозабезпечують додатковий приріст тренованості і вихід на рівень вищих досягненьдо моменту головних стартів сезону.
1.3Чинники, що визначають структуру фізичної працездатності
Сучасна епохахарактеризується зростаючим впливом науки на всі сфери буття людини. Радикальнізміни торкнулися не тільки областей матеріального і духовного життясуспільства, але і такої області як спортивної діяльності — управліннятренувальним процесом спортсменів. Його істотною межею з'явилося вивченняскладних систем різної природи, зокрема функціональних особливостей побудовицілого організму, що включають розуміння, в світлі розвитку фізичноїпрацездатності спортсмена.
При дослідженніспортивної діяльності в першу чергу виникають проблеми взаємодії руховихздібностей і функціональних систем організму [7, 18, 24, 31]. Велике числофізичних вправ, використовуваних в практиці, і складність їх взаємовпливу увзаємодії з функціональними особливостями побудови цілого організму приводятьдо пошуку загального підходу, який дозволить представити в стислому виглядірізноманіття відносин між ними.
У теоріїфізичного виховання була розроблена концепція фізичних якостей. У це поняттявходить комплекс рухових можливостей, які виявляються схожим чином врізноманітних рухах. Заціорський В.М. (1966) виділив чотири основні фізичніякості: швидкість, силу, спритність і витривалість.
При дослідженнірухових можливостей людини використовуються методи багатовимірногостатистичного аналізу і, як правило, показники двох тестів: енергетичні і ергометричні.Енергетичні критерії характеризують рівень розвитку аеробних і анаеробнихможливостей, а ергометричніхарактеристики відображають ступінь розвитку різних рухових якостей [20].
Для виділення і обґрунтуванняфізичних якостей і функціональних можливостей широко застосовуються методифакторного аналізу [1, 3, 7, 18, 24, 31]. В цьому випадку досліджуваніпоказники визначаються як чинники, що впливають на досягнення в групі схожихзавдань. В результаті проведення такої обробки результатів тестування основнічинники можуть бути виділені в експерименті, а його вплив на результати втестових завданнях отримують кількісну оцінку.
Вперше методифакторного аналізу при дослідженні рухових здібностей були застосовані звикористанням біфакторної моделі [7, 13, 14, 21]. Виділявся основний чинник,який надалі був названий «загальна тренованість» [1, 7, 11, 14, 21, 36], атакож ряд специфічних чинників. Надалі подібні роботи набули широкого поширення[7, 18, 24, 31, 37 і ін.]. Питання полягає в тому, від яких чинників (фізичнихякостей, функціональних можливостей) залежать досягнення спортсменів в різнихвікових періодах і які виявляються в даному комплексі завдань, що і складаєпредмет багатьох досліджень. Такий підхід відкриває широкі можливості длявирішення завдань, пов'язаних з аналізом підготовленості людини [1, 2, 7, 12,24, 31]. Виділення основних чинників, що впливають на працездатністьспортсменів, і їх математичний аналіз дозволяє описувати об'єкт, що вивчається,шляхом перетворення великих масивів інформації в компактнішу форму [4, 10, 14,21].
У уникненнідублювання інформації при отриманні результатів тестування, оскільки частинапоказників зазвичай взаємно корельована, застосовується факторний аналіз. Уцьому спостерігаються певні переваги в порівнянні з іншими методами [21]: а) привикористанні факторного аналізу сукупність показників, що вивчаються з поглядузв'язків між ними, не вибирається довільно, цей метод дозволяє виявити основнічинники, що роблять істотний вплив в даній області; б) факторний аналіз невимагає попередніх гіпотез, навпаки, він сам може служити методом висуненнягіпотез; у) факторний аналіз не вимагає апріорних припущень щодо того, якізмінні незалежні, а які залежні, він не гіпертрофує причинні зв'язки і вирішуєпитання про їх міру в процесі подальших досліджень [21].
При даномуметоді досліджень чинники розглядаються не як набір окремих частин абокомпонентів, а як рушійна сила процесу, що вивчається, що відповідає дійсномузначенню терміну. На підставі огляду спеціальної літератури можна укласти, що вциклічній м'язовій діяльності основними чинниками є продуктивністьбіоенергетичних систем організму, а також відповідність морфологічних структурособливостям вибраного виду діяльності. При порівнянні результатів факторногоаналізу працездатності у спортсменів різних вікових груп виділяються характерніриси в її структурі. Зіставлення результатів показало, що структура спеціальноїпрацездатності трансформується у міру адаптації до фізичних навантажень.Характер цих змін специфічний, визначає рівень функціональних можливостей іможе служити основою для оптимального планування тренувальних навантажень дляспортсменів різного віку і підготовленості [20-22].1.3.1 Значеннярізних чинників в підготовці спортсменів
Результати в спортізалежать від багатьох чинників (педагогічних, біологічних, соціальних), щодіють самостійно і у взаємозв'язку один з одним.
Ролі чинників, щовизначають успіх в спорті, відведено значне місце у ряді вітчизняних ізарубіжних робіт [1, 4, 13, 384]. Озолін Н. Р. [17] показав, що до основних чинниківслід віднести:
а) рівень матеріальногодобробуту народу
б) ефективністьорганізації тренувального процесу
в) наявність спортивнихбаз.
Особливе місце Н.Г. Озолін відводить педагогічному керівництву, плануванню тренування,гігієнічному режиму, лікарському контролю.
Найбільш істотнимичинниками, що впливають на спортивний результат в більшості видів спорту, є:вік і стаж спортсмена, його зовнішні морфологічні ознаки, функціональніможливості, рівень найважливіших столон його підготовки (фізичною, технічною,тактичною, психологічною і теоретичною), здатність до відновлення після великихтренувальних навантажень (фізичних і психічних), стан здоров'я [17].
Булкін В. А.відзначає три групи чинників, що впливають на спортивний результат :
1) педагогічно відноснокеровані — функціональний стан фізична, технічна, тактична, психологічнапідготовленість
2) “проміжні” — стан здоров'я, особові властивості, індивідуально-типологічні
3) педагогічно малоабо зовсім некеровані — вік, стаж, соціальне середовище, умови змагань.
Жмарев Н. У.,розглядаючи можливості, що визначають зростання спортивних результатів увеслуванні, виділив три групи чинників:
1) генетична(природжена) або індивідуальна обдарованість до занять веслуванням
2) систематренувань
3) умови життя і побуту.
Розкриваючиособливості першої групи чинників автор враховує наступне:
а) ступінь мотивизаціїдо занять веслуванням
б) психічну стійкість
в) здібність спорсменадо адаптації
г) показники фізичногорозвитку тих, що займаються
д) ритм і темп біологічногодозрівання організму.
До другої групичинників відносяться всі компоненти системи тренування :
а) об'єм тренувальнихнавантажень
б) поєднаннянавантажень по направленості напереважний розвиток загальної (аеробною) або швидкісної (анаеробною) витривалості
в) виховання фізичнихякостей (сили, швидкості, силової витривалості
г) орієнтація натехнічну і психологічну підготовку
д) раціональнийрозподіл тренувальних режимів.
У третю групучинників, пов'язаних з організацією побуту і умов життя, автор включає:
а) ресурс вільногочасу, необхідного для тренування і відпочинку
б) сон, достатній длявідновлення сил
в) правильноорганізоване і збалансоване живлення.
Жмарев Н. У.,завершуючи перерахування і характеристику чинників, що визначають зростаннярезультатів, стверджує, що, окрім перерахованих чинників, в процесібагаторічного тренування існує залежність від стажу занять спортом, рівняспортивного результату і віку спортсмена. Дослідження в більшості випадківприводять до того, що основними чинниками, що визначають результат в різнихвидах спорту, є чинники фізичної, технічної і психологічної підготовленості.1.3.2 Чинники, щороблять вплив на спеціальну підготовленість велосипедистів
Особливостівелоспорту, для якого властива виключно висока напруженість м'язовоїдіяльності, обуславливает пошук чинників, що визначають спортивнийрезультат залежно від рівня розвитку спеціальної витривалості спортсмена.Вважаючи спеціальну витривалість базою для досягнення високих результатів увелоспорті, ми вивчили ряд літературних джерел по видах спорту циклічногохарактеру, пов'язаних з проявом витривалості [7, 20-30, 34]. За даними цихджерел, здатність проявляти високий рівень спеціальної витривалості визначаютьбагато чинників. Одними з провідних чинників є фізіологічні. В. С. Міщенко всвоїй роботі [14] приводить систематизацію приватних і узагальнених ізіологічнихчинників лімітації працездатності в динамічних навантаженнях грають роль, якфізіологічні, так і біохімічні чинники самого м'яза — обмеження її здатностівикористовувати кисень, що доставляється, субстрати окислення і гліколізу, такі максимальна здібність системи доставки кисню до енергетичних утвореньпрацюючих м'язів, видалення метаболітів і підтримка теплового балансу.
Деякі дослідникидля контрастного фізіологічного аналізу виділяють інші потужності навантаженьпо діапазону їх граничної діяльності. Так, Кеул виділяє такі види навантажень,розглядаючи їх як види тренування:
1) тренування зперіодами навантаження менш 30с. Основний функціональний ефект такихнавантажень — сила і швидкість, збільшення кількості міофібрил, активностіферментів АТФ-АЗИ КФ-кинази.
2) тренування зперіодами навантаження 1-3 хв. Основний функціональний ефект аеробна здатністьі локальна м'язова витривалість. У нижньому діапазоні цієї групи навантаженьспостерігається виразне переважання гліколізу і накопичення лактату. Найбільшоюмірою вдається “навантажити” гліколітичну систему при 4-5 повторенняхграничного навантаження біля 1 хв з інтервалами відпочинку 2-4 хв. Це одна знайбільш інтенсивних форм тренування, яке психологічно переноситься, як дужеважка. Деякі дослідники пропонують застосовувати інтервали відпочинку, щоскорочуються.
3) тренування зперіодами навантаження, принаймні, 3-4 хв з використанням в роботі великого об'ємум'язових груп — близько 2/3 м'язової маси. Умовною верхньою межею тривалостітакого навантаження є 8-10 хв. Її основний функціональний ефект-збільшення аероробноїпотужності, що характеризується величиною МПК і характеристик центральноїциркуляції, зовнішнього дихання, потужності газотранспортних функцій в цілому ісистеми бутефуровання, компенсації ацидозу. В цьому випадку, окрім великого обємум'язової маси, в інтенсивній роботі необхідний великий силовий компонентнавантаження.
4) тренування зперіодами навантаження 1-3ч і функціональний ефект — поліпшенняокислювальної здатності м'язових кліток, метаболічній продуктивності організму.
Є і інші розділеннядіапазонів тривалості навантажень граничної інтенсивності, які ґрунтуються нащо виразно розрізняється їх фізіологічному ефекті. Якщо спробувати узагальнитивсі лімітуючи працездатність чинники, то можна виділити чотири основнікомпоненти обмеження спеціальної працездатності спортсмена:
1) м'язовий(локальний) компонент (енергетичний,координаційний потенціал м'язів)
2) вегетативнийсистемний компонент (доставка кисню, субстратів енергетичних процесів іочищення від метаболітіві тепла)
3) метаболічнийкомпонент (енергетичні ресурси організму, теплоутворення)
4) регуляторнийкомпонент (регуляторна інтеграція, оптимізація фізіологічної реактивності).
На кожній дистанціїзмагання значення тих або інших чинників лімітації працездатності різне. Деякічинники матимуть найбільшу питому вагу, інші ж можуть бути малоістотними.Поглиблення розуміння фізіологічних чинників лімітації працездатності,систематизація їх при тій або іншій довжині дистанції змагання створює підставидля регламентації засобів тренування. Викладений матеріал ілюструє можливостіпрограмування тренування по її спрямованості на біологічній основі. Основоюможуть служити чіткі, систематизовані уявлення про провідні фізіологічнічинники лімітації працездатності в умовах навантаження змагання. На їх основіможе бути складена стандартна програма співвідношення засобів тренування длякожної дистанції змагання. Вона коректується з урахуванням індивідуальнихздібностей лімітуючих чинників, виявлених при фізіологічному тестуванні. Такийпогляд на вибирання засобів тренування, їх структури, приводить до необхідностівироблення нового вигляду тренуючих дій, модифікацій режимів виконаннянавантажень, направлених на поглиблення спеціалізованої їх дії з поглядуподолання тієї або іншої сторони лімітації. Для поглиблення спеціалізованої діїтренувальних навантажень на значущих лімітуючих чинниках можуть бути розробленіспеціальні нетрадиційні режими навантажень і інших направлених дій.
РОЗДІЛ 2Методи і організація досліджень/> 2.1 Загальна характеристикаметодів досліджень
Для вирішення поставлених завдань використовувалисязагальноприйняті і спеціально розроблені методи досліджень.
1. Методи теоретичногоаналізу, узагальнення.
2. Методи педагогічного обстеження:спостереження, тестові випробування фізичної підготовленості.
3. Методи педагогічного експерименту.
4. Методи медико-біологічногообстеження, фізіологічні проби.
5. Обчислювальні, статистичні і інші методикількісного аналізу і формалізованого представлення даних.2.1.1 Методи теоретичного аналізу і узагальнення науково-методичної літератури
Вивчення і узагальненнявітчизняної і зарубіжної науково-методичної літератури.При вивченні і аналізі літературних джерел з даної проблеми виявилися основнічинники, від яких залежить результат у велоспорті, найбільш раціональні на нашпогляд засоби і методи, вживані велосипедистами різної кваліфікації іспортсменами, представниками інших видів спорту циклічного характеру і видівспорту, пов'язаних з проявом сили. Основна увага була зосереджено на роботах попроблемах силової підготовки у спортсменів високої кваліфікації. У зв'язку зцим не менший інтерес представляла для нас література по різних питаннях,пов'язаних з модельними характеристиками (як силовими і спеціальними силовими,так і фізіологічними). Були піддані аналізу праці, що містять відомості зпитання, що вивчається, з анатомії, спортивної фізіології, біохімії,біомеханіки, теорії і методики фізичного виховання.
Інтерв'юванняі опит тренерів і спортсменів. При узагальненнідосвіду передової спортивної практики враховувалися точки зору ведучихукраїнських, російських і деяких зарубіжних тренерів і фахівців, викладачівВузів і спортсменів. Інтерв'ювання і опит проводилися в основному у форміособистих бесід, аналізу накопиченого в цьому питанні досвіду. Ці данідопомогли глибше і різносторонньо вивчити і узагальнити питання, що цікавлятьнас. Збір даних, а також бесіди з провідними тренерами і фахівцями проводилисяна змаганнях по лижному орієнтуванню, іншим видам спорту в багатьох містахУкраїни, Росії, а також за кордоном.
Аналітичний огляд літературних даних і опитутренерів і спортсменів представлений в гл.1. За наслідками літературного оглядуі опиту оцінено полягання проблеми силової підготовки у велоспорті. Виявленіосновні напрями з проблеми, що вивчається. У результаті конкретизованапостановка проблеми дослідження і висунута робоча гіпотеза її рішення. 2.1.2 Методипедагогічних досліджень
Педагогічні спостереження. На всіх етапах дослідницької роботи нами широко використовувавсяметод педагогічних спостережень. Об'єктом цих спостережень з'явивсятренувальний процес у велоспорті, а зокрема, тренувальний процес в збірнійХарківській області. Особлива увага була приділена тренуванням, завданням якихбув розвиток силових якостей за допомогою застосування стандартних силовихкомплексів вправ. Спостереженням необхідно було виявити, як в процесітренування змінювалися якісні і кількісні силові показники виконання вправ, авідповідно і власне силові показники спортсменів. Нас цікавило, як різні поступеню навантаження (мала, середня, значна, велика) впливають на організмспортсмена, яка послідовність вправ в комплексі найбільш ефективна, якапослідовність комплексів в тренувальному занятті раціональніша і яким чиномкраще побудувати тренувальний процес в мікроциклах, щоб забезпечити підвищенняефективності останнього. Для детальнішого аналізу тренувального процесу іззастосуванням стандартних тренувальних завдань силовій спрямованості булавибрана група спортсменів, членів збірної команди Харківської області повелоспорту (вік 17-24 року, кваліфікація МС, КМС і 1 розряд, стаж занятьспортом – 6-10 років, кількість – 8 чоловік). Оцінку ефективності застосуваннякомплексів вправ силової спрямованості проводили за допомогою найбільшінформативних, на наш погляд, тестів і контрольних випробувань, що дозволяютьоцінити динаміку, як власне-силових показників, так і показників, щохарактеризують спеціальні силові якості велосипедиста. 2.1.3Медико-біологічні методи дослідження
Електрокардіографія. Запис електрокардіограм до і після навантаження проводився наелектрокардіографі вітчизняного виробництва по загальноприйнятій методиці вумовах обласного диспансеру.
Функціональні тести і проби. В процесі досліджень ми використовували деякі із загальноприйнятихтестів і проб:
1) Середній артеріальний тиск, що є одним зважливих показників гемодинаміки. Математичний метод обчислення середньоготиску:
Адср. = Аддіаст. + АТ сист. / 2
Спостереження показують, що при фізичномустомленні середнє АТ підвищується на 10-30 мм. рт. ст. 2.1.4 Методи математичної статистики
Щобоб'єктивно оцінити ступінь надійності і достовірності отриманого матеріалудосліджень, виявити закономірність і зміну показників, що вивчаються, нами буливикористані методи математичної статистики. Після закінчення кожного етапудосліджень оброблялися кількісні дані, що характеризують динаміку власнесилових і спеціально силових показників. Все це дало можливість привестиотримані дані у визначену і зручну для аналізу форму. З метою кількісногоаналізу результатів досліджень і встановлення статистичної незалежності були використанізагальноприйнятіспособи обробки даних з обчисленням наступних показників:
х — середня арифметична;
у – середньоквадратичне відхилення;
m — помилка репрезентативностісередньої арифметичної;
t — достовірність відмінності міжсередніми величинами (по критерію Стьюдента);
r — коефіцієнт кореляції.
РОЗДІЛ3
3.1Підготовка велосипедистів до гонок на треку
Останніми рокамидеякі велосипедисти добивалися вельми високих результатів на Олімпійських іграх,чемпіонатах світу і в інших крупних міжнародних змаганнях. Разом з тим бували випадки,коли добре підготовлені спортсмени недостатньо успішно виступали у відповідальнихзмаганнях. Це можна пояснити тим, що вони небилиці підведені до змагань зурахуванням їх індивідуальних здібностей.
Управління тренувальнимпроцесом на завершальному етапі підготовки до змагань повинне бути системою, щозабезпечує досягнення запланованого спортивного результату, доведення організмуспортсмена до «піку» спортивної форми.
У періодизації тренувальногопроцесу спортсменів високої кваліфікації використовуються наступні мікроцикли, щовідрізняються за своїм характером і спрямованістю: що втягує, ударний, такий,що підводить, змагання і відновний. Декілька особлива роль в цьому спискувідводиться мікроциклу, що підводить, який застосовується перед відповідальнимизмаганнями. Це найвідповідальніший, критичніший період підготовки спортсмена.На думку багатьох авторів, неправильне його використання може звести нанівецьнаполегливу роботу, яка була виконана в перебігу всього року.
Вивчення окремихсторін підготовки передзмагання присвячено багато досліджень. Майже всі автори стверджують,що в цей період зменшується загальний об'єм навантаження і кількість повторень,збільшуються інтервали відпочинку між повтореннями, підвищується інтенсивністьвиконання вправ.
Увелосипедистів-переслідувачів під час тренувальних занять на шосе і треку для коректуванняінтенсивності тренувальних вправ і інтервалів відпочинку періодично реєструютьчастоту серцевих скорочень.
При підготовкидо відповідальних змагань можна істотно підвищити рівень фізичних якостей іспортивних результатів не тільки шляхом зниження різних об'ємів навантаження,але і шляхом зменшення кількості відрізань, прохідних з високою швидкістю.
3.2Підготовка велосипедистів в підготовчому періоді
Аналіз станувелосипедистів виявив тенденцію постійного зростання результатів і майстерностіу всіх олімпійських дисциплінах трекової програми, подальше зростання досягненьрадянських спортсменів прямо залежить від того, наскільки вірно визначені шляхиподальшого вдосконалення спортивного тренування.
Неминучістьнайближчої стабілізації світових спортивних досягнень, що неодноразовонаголошувалася раніше, не підтвердилися. Точніше, темпи зростання досягненьнавіть збільшилися.
Методикапідготовки до індивідуальної гонки переслідування складається з наступнихосновних напрямів: розвиток спеціальної витривалості, запасної швидкості, дистанційноївитривалості технико-тактической підготовки.
Характерноютенденцією розвитку сучасного спорту вищих досягнень є об'єм змагання, щопостійно розширюється, на шосе, збільшення загальної кількості змагань врічному циклі, сприяє розвитку швидкісно-силових якостей, в одному макро циклітренування виділяються етапи ранніх і основних змагань, для підготовки доосновних змагань використовується ціла серія стартів.
Календар змаганьповинен бути підпорядкований цілям підготовки з урахуванням необхідної кількостістартів, кваліфікованим спортсменам велосипедистам рекомендовані для освоєннясучасні об'єми навантажень змагань, для тих, що спеціалізуються віндивідуальній гонці переслідування — 7000 км.; з них 5500 км. в змаганнях нашосе і 1500км в змаганнях на треку, загальна кількість стартів для тих, щоспеціалізуються в індивідуальній гонці переслідування — 105 зокрема 45 стартівна основній дистанції.
Аналізлітературних джерел, методичних матеріалів [7, 8, 11, 13, 33] показав, що вданий час на 1 етапі підготовчого періоду використовується час, тренувальнінавантаження різні за об'ємом, так в планахсильнихспортсменів зустрічаються навантаження в діапазоні від 2800 до 4500 км. вмісяць.
Знаходженнякількісних величин загального об'єму навантаження в місячному циклі тренуваннябуло присвячено 1-е завдання дослідження. Зміст її полягав в тому,велосипедисти 3-х груп виконали різний об'єм навантаження і засобів загальноїфізичної підготовки. Перша група спортсменів виконувала в перебігу місяцянавантаження загальним об'ємом 1800, друга – 2700, третя — 4200 км.
На підставірезультатів експерименту був зроблений вивід про те, що на першому етапіпідготовчого періоду загальний об'єм навантаження є чинником, що надає позитивнудію на рівень спеціальної витривалості. Спортсмени високого класу здатнівиконувати в місяць загальний об'єм навантаження, рівний 5000 км., що більшоюмірою сприяє спеціальній витривалості.
У другомуексперименті визначалася дія загального об'єму інтенсивного навантаження наспеціальну витривалість і швидкісні можливості велосипедистів на 2 етапіпідготовчого періоду /лютий — квітень/.
Даніексперименту дозволили зробити вивід про те, що збільшення об'єму інтенсивнихвправ на 2 етапі підготовчого періоду до 65% від загального об'єму навантаженняпозитивно впливає на рівень спеціальної витривалості велосипедистів.
Слід зазначити,що рівень швидкісних можливостей певною мірою відображає виконану величинунавантаження. Якщо швидкісні можливості спортсменів впродовж декількохмікроциклів знаходяться на високому рівні, то показник спеціальної витривалостізалишається без змін або навіть знижується. Особливо явно виявляється в періодізмагання. Можна припустити, що рівень швидкісних можливостей є одним з основнихкритеріїв оцінки стану спортсменів.
При підведенніпідсумків можна зробити висновок про те, що у велосипедному спорті доцільнозбільшувати об'єм інтенсивного навантаження на другому етапі підготовчогоперіоду до 75%.
Іншим чинникомвпливає на рівень спеціальної витривалості є співвідношення навантажень силовогоі швидкісного характеру, в загальному об'ємі інтенсивного навантаження. Не слідзабувати про постійне спостереження за частотою серцевих скорочень, враховуючиіндивідуальні здібності кожного гонщика, що представляє можливість простежити заіндивідуальною можливістю спортсмена переносити навантаження, якісним виконаннямданої роботи і своєчасним попередженням надмірною пері навантаження.
Таким чином,ефективність розвитку спеціальної витривалості на 2 етапі підготовчого періодузалежить від питомої ваги інтенсивної роботи швидкісної і силовоїспрямованості. Рівномірне співвідношення об'ємів тренувальних навантаженьшвидкісного і силового характеру більшою мірою сприяє вихованню спеціальноївитривалості, чим переважне виховання одне з них. Наступним етапом дослідження буловивчення дії на спортсмена інтенсивного навантаження, виконаного з різноюшвидкістю на 2 етапі підготовчого періоду.
Застосуванняпідвищеного об'єму тренувального навантаження із швидкістю 90-95% відмаксимального, переважного в даних відрізках дистанції на 2этапепідготовчого періоду сприяють ефективнішому зростанню спеціальноївитривалості.
Проте отриманий вивідправомірний тільки при арифметиці рівня розвитку спеціальної витривалості. У подальшихдослідженнях було виявлено, що при високому початковому рівні спеціальної витривалостіце вивід втрачає своє значення.
Велосипедисти з експериментальноїгрупи на початку 1 етапу підготовчого періоду мали високий рівень спеціальної витривалостіоскільки в грудні вони вже мали об'єм 5000 км. з них 500 км. змаганнях водноденних гонках в Криму, і відповідно, були добре підготовлені. Останнєнавантаження планувалося так, щоб спортсмени на 1 етапі підготовчого періодумали хороший фундамент для підготовки до основних змагань сезону. Проте застосуванняна 2 етапі підготовчого періоду інтенсивних навантажень, що виконуються переважнов даних відрізках дистанції із швидкістю 90-95%, не дало очікуваного збільшенняспеціальної витривалості, хоча рівень загальної витривалості значно виріс. Ілише включення в періоді змагання вправ, що виконуються на середніх відрізках дистанціїз швидкістю змагання сприяло зростанню спеціальної витривалості.
Наступне завданнядослідження передбачало вивчення два варіантів навантаження бреши проведенніспортсменів до відповідальних змагань сезоні.
Велосипедистибули розділені на досвідчені групи контрольну і експериментальну. Кожен варіантнавантаження складався з 7 денних мікроциклів, що входить в один передзмагання мезоцикл.об'єми тренувальних навантажень в мезоциклібули також об'єми навантажень третього мезоциклу, оскільки істотних змін при виконанні їх спортсменами не протязі спортивнихсеми днів не спостерігалося. Об'єми навантажень в сумі за два перші мікроцикли вобох групах також були рівними і наголошувалися лише розподілом швидкісногонавантаження при подоланні спортсменами середніх відрізань дистанції на цьомуетапі підготовки були такими, що визначає і складала 60% всієї швидкісної роботи.Тому основна увага була направлена на визначення, в якому з двох мікроциклівнавантаження повинне бути інтенсивним.
3.3Підготовка в передзмагальний період
Останніми рокамиу велосипедному спорті спостерігається тенденція до збільшенню навантаженнязмагання. Сильні велосипедисти мають більше 120 стартів в році. У зв'язку зтим, що навантаження змагань є одній з форм спортивного тренування і займають взагальному об'ємі навантаження значне місце. Було завдання визначити вплив різнихвидів змагань на розвиток спеціальних фізичних якостей [19, 27, 31, 35].
Таким чином, буловстановлено, що збільшення спортивного результату в індивідуальній гонці переслідуванняможна чекати при використанні рівномірного, а не змінного режиму роботи, як це маємісце в групових і командних гонках. Участь гонщиків-переслідувачів в багатоденнихзмаганнях робить позитивний вплив на динаміку загальної і спеціальної витривалостіі позитивно позначається на їх швидкісних можливостях в підготовчому періоді.
На підставі проведенихдосліджень були найраціональніше згруповані види тренувальних і змагань навантаженьна різних етапах річного никлапідготовки.
Проведений аналіздвох систем підготовки до індивідуальної гонки переслідування на прикладі двох групспортсменів контрольною і експериментальною, достовірних відмінностей в їхрезультатах немає (рµ0,05).
Аналізпідготовки на 1 етапі підготовчого періоду показав, що контрольна групавиконувала роботу з низькою інтенсивністю, але з великим об'ємом кілометражу, аекспериментальна з не великими об'ємами, але з високою інтенсивністю.
Моделювання впроцесі силової підготовки адаптує спортсмена до вигляду змагання, наприкладзастосування максимальних стартів на малій передачі в круту гору розвиває угонщика вибухову силу на старті.
Модель п'ятихвилинної максимальної роботи в круту гору на малій передачі розвиває силу івитривалість в індивідуальній гонці. Її слід включати в підготовчий період втренувальні заняття 2 -3 разу на тиждень залежно від мікроциклу.
Також повневиключення силової роботи за 20 днів до змагань на треку.
Другим немаловажним чинником в підготовці є викочування, вихід на необхідну швидкість і освоєнняполотна в течії 10 денного мікроциклу.
Викочуваннякомандах в 3 тренувальних заняттях 2 рази по 20 хвилин по чорній лінії і 2 разипо 10 хвилин під бортом з відпочинком по 10 хвилин. Всі роботи необхідновиконувати не перевищуючи аеробний поріг на ЧСС 120 — 140 уд/хв.
У другий деньвже можна починати відпрацьовувати старт 1-го круга з місця 2 рази. Увечеріобов'язкове загортання 50 км. на малій і середній передачі.
В наступні дніслід проводити на всіх тренувальних заняттях розминки по 20 хвилин в гуркіт зкожним днем збільшуючи швидкість до змагання.
Завданнянаступних тренувань вивести спортсмена на дистанційну швидкість змаганнясуміщаючи з м'якою зміною передачі і ЧСС.
Четвертий деньпроводиться 20-ти хвилинна робота під бортом не перевищуючи аеробний поріг начастоті 150 — 160 уд/хв і 4 рази по 4 кілометри в командах на тих же пульсовихрежимах (розгін з синьої лінії).
З 5-го дня можназастосувати 5и кілометрові відрізки(80-90% зусиль) на шосе в уранішній час. Вечірньої пори це накладення силиварто перетворити в швидкість. Після розминки на треку 2 відрізання по 2кмна швидкості змагання індивідуально (розгін з синьої лінії), передачу слідпоставити ту на якій виступатиме спортсмен. 1 раз 4 км. в команді на тій жешвидкості.
День відпочинку 2-атренуваннями 50 і 40 км. на малій передачі.
7-й день 5відрізань по 10 км. за машиною на малих передачах, але з 120 оборотами ноги вхвилину, не перевищуючи аеробного порогу.
8-й день трек:20 хвилин. Розминка до майже максимальної швидкості, відпочинок 7 хвилин. Дваповтори по 5 км. У колоні з просвітами 5 — 7 м на 95% від максимальної швидкості(розгін з під борти). Відпочинок між роботами 10 хвилин.
Деньпередзмагання необхідно зробити прогревочнуютренування; після розминки 1 круг індивідуально максимально з ходу. Післявідпочинку по 5 хвилин двічі по 2 км вкомандах по 4 людини з просвітами 2-3 метри з під борти в гуркіт із змінами 500метрів необхідно вийти на максимальну швидкість, гонщик який розгонив командуна першому відрізку починає другий останнім.
Висновок
Аналізлітературних даних показав, що наявні публікації досліджень різних сторінпідготовки кваліфікованих велосипедистів не охоплюють всю систему підготовкипередзмагання. Тому проведені нами педагогічні дослідження, дозволиликонкретизувати окремі положення, що представляють безпосередню підготовку дозмагань, як єдиний злитий процес безліччю його компонентів, що становили.
Загальновідомо,що тренувальний процес направлений на підготовку і участь в змаганнях, проте,як показав науково-теоретичний аналіз, в даний час вельми слабо розробленікритерії і структура їх проведення у велосипедистів.
Нанашу думку, при розробці програми підготовки у велоспорті необхідно враховувати:
а)системний характер, головною метою якого є підготовка до головних стартівсезону;
б)доцільність кількості змагань індивідуально для кожного спортсмена залежно відрізних чинників і, перш за все, від функціонального стану організму.
Врезультаті проведених досліджень нами виявлено, що енерговитрати припересуванні у велоспорті залежать від рельєфу місцевості, тривалості дистанції,якості інвентаря, ефективності застосування педалювання на окремих ділянкахтраси, спортивної кваліфікації і інших чинників.
Проведеніексперименти підготовки кваліфікованих велосипедистів дозволяє зробити намнаступне висновки:
- при побудові підготовкипередзмагання ефективно використовувати 2-3 тренування протягом дня укваліфікованих велосипедистів, тоді як для менш кваліфікованих спортсменівзастосування декількох тренувань протягом дня повинне носити епізодичнийхарактер, в розвиваючих мікроциклах в умовах централізованої підготовки;
- дляраціональної організації двух- і триразових занятьдоцільно чергувати засоби тренування по переважній спрямованості;
- протягом дняодне заняття є основним, останні додатковими, в окремих випадках можутьпроводитися два основні заняття з великими або значними навантаженнями, щосприятиме підвищенню функціональних можливостей, або два додаткові заняття длязниження сумарного навантаження і запобігання можливому перенапруженню;
- проведенняранніх уранішніх тренувань (8-9 годин) замість зарядки з великими і значниминавантаженнями не доцільно, в той же час бажаний проводити тренування, щовключають легкий біг і вправи на розтягання;
- основнізаняття швидкісно-силової спрямованості ефективно проводити в першій половинідня (10-13 годин), що пов'язане з участю в змаганнях саме в цей час доби;
- основнізаняття по розвитку аеробних можливостей у велосипедистів доцільно проводити вдругій половині дня (15-18 годин), оскільки в цей час в крові переважають жири,які поволі окислюються і служать основною енергетичною сировиною для аеробногофункціонування організму;
- кожне заняттяповинне мати тісний взаємозв'язок з попереднім і плануватися залежно від нього,а також повинно бути початком для подальшого, що дасть можливість розглядатитренування протягом дня як єдине фізичне навантаження.
ВИСНОВКИ
1. Аналіз літературних джерел і педагогічнихспостережень показав, що в даний час немає чітко вироблених рекомендацій, щостосуються методики використання індивідуально-групової побудови і корекціїтренувального процесу по плануванню безпосередньої підготовки до змаганькваліфікованих велосипедистів в індивідуальній гонці.
2. За останні роки результатв індивідуальній гонці переслідування на 4 км виріс з 4.22.53 секунд до 4.09.15секунд, що складає 13 секунд. Але не можна судити, що результат виріс тількиіз-за хорошої підготовленості спортсменів, удосконалення інвентарю і новихтехнологій в конструкції велосипеда і устаткування до нього.
3. Також чинниками впливаютьна результат є: місце розташування велотреку ( високогір'я, среднегорье ); покриття полотна велотреку; погодні умови при відкритому треку.
4. Досліджуючи системупідготовки велосипедистів до індивідуальної гонки переслідування на 4 км. слідзазначити, що потрібно добитися добрих результатів на рівні майстрів спорту нашосе, виконати великий об'єм навантаження змагання на шосе (5000-7000 км) іповинна бути система т етапів підготовки на треку, з урахуванняміндивідуальних особливостей спортсменів.
5. У мікроциклі тренуваньперіоду передзмагання для гонщиків переслідувачів слід виконати спочаткуукочування, звикання до трека, а потім правильно підійти до змагань зурахуванням індивідуальних особливостей гонщиків.
Практичнірекомендації.
Результатидослідження дозволяють дати наступні практичні рекомендації.
1. Для цілеспрямованої і ефективної підготовкикваліфікованих велосипедистів необхідно здійснювати планування тренувальногопроцесу з урахуванням індивідуальних особливостей, фізичної підготовки, технико-тактического майстерності і програми змагань.
2. У підготовціпередзмагання велосипедистів ефективно використовувати наступне поєднаннямікроциклів: ударний, такий, що відновно-підтримує, ударний (модельний), такий,що підводить.
Упершому, ударному мікроциклі підготовки передзмагання доцільно включати 3-4тренування з великими навантаженнями анаеробної і аеробної спрямованості. Основнимзавданням його є стимуляція адаптаційних процесів в організмі спортсменів,вирішення основних завдань фізичної, психічної і інтегральної підготовки.
Увідновно-підтримуючому мікроциклі бажано проводити тренування в другій зоніінтенсивності, які сприяють відновленню всіх функцій і систем організму, щозабезпечують високу фізичну працездатності. Велике значення як засібвідновлення має і компенсаторна робота – вправи, що виконуються з невисокоюінтенсивністю. Окрім цього в дні активного відпочинку бажано використовуватиповільний біг і спортивні ігри, які є ефективним засобом прискорення відновнихпроцесів між навантаженнями змагань і тренувальних.
Удругому, ударному (модельному) мікроциклі кількість великих і значнихнавантажень досягає 4-5, в той час, як поновлюючі (другі тренування).
Підготовкав мікроциклі, що підводить, багато в чому носить індивідуальний характер.Тренування, повинні бути направлені на розвиток вибухової швидкості ішвидкісно-силових якостей.
3. Припобудові передзмагання мезоцикла необхідний комплекснийпідходу до системи управління, який повинен враховувати наступні параметри:
а)контрольза реакцією організму велосипедистів на навантаження в окремому тренувальномузанятті (оперативний контроль) і після серії занять (поточний контроль);
б)динамікувідновних процесів після різних по величині і спрямованості тренувальних ізмагань навантажень;
в)використання медикаментозних, фізіотерапевтичних і інших засобів стимулюванняпрацездатності і відновлення після тренувальних і змагань занять.
4.Представлені в роботі практичні рекомендації можуть використовуватися припідготовці не тільки кваліфікованих велосипедистів, але і в ДЮСШ.
СПИСОКЛІТЕРАТУРИ
велосипедисттренування індивідуальний гонка
1. АшмаринБ.А.Теория и методика педагогических исследований в физическом воспитании / АшмаринБ.А. — М.: ФиС, 1978. — 233 с.
2. БахваловВ.А. Роль тренера в организации выступления велосипедистов в соревнованиях потреку / Бахвалов В.А. — М.; ФиС., 1977г. –С. 23-37 (Велосипедный спорт).
3. Веpхошанский Ю.В. Основыспециальной физической подготовки спортсменов / Веpхошанский Ю.В.– М.:Физкультуpа и спорт, 1988. – С. 276-330.
4. Верхошанский Ю.В. Принципыорганизации тренировки спортсменов высокого класса в годичном цикле /Веpхошанский Ю.В. — М.: Физкультура и спорт, 1991.- № 2. – С. 24-31.(Теория ипрактика физической культуры).
5. Виру А.А. Изменения белковогообмена в процессе адаптации / Виру А.А. –Тарту: Минвуз СССР, 1984. – С. 13-18.(Физиол. проблемы адаптации).
6. Виру А. Биологические аспектыуправления тренировкой / Виру А., Виру М., Коновалов Г., Ээпик А.– К.:Олимпийская литература, 1993. – С. 12-24. (Современный олимпийский спорт).
7. ЕрдаковС.В. Подготовка велосипедистов-преследователей к ответственным соревнованиям /Ердаков С.В. -М. ФиС., 1975г. –С.12-34.(Ежегодник1975г. Велосипедный спорт)
8. ЕрдаковС.В. Итоги сезона / Ердаков С.В. -М., ФиС.,1985г (Ежегодник. Велосипедныйспорт).
9. ЕрдаковС.В.Некоторые вопросы подготовки велосипедистов-профессионалов и постановка работыс юношеским велоспортом в Италии / Ердаков С.В., Капитонов В.А., Кузнецов А.А.Служебные документы. 1986. -38 с.
10. КрылатыхЮ.Г. Подготовка юных велосипедистов / Крылатых Ю.Г.,Минаков С.М. — М.: ФиС, 1982. — 201 с.
11. КрылатыхЮ.Г. Техника гонщиков-преследователей / Крылатых Ю.Г. -М., ФиС.,1985г.–С.25-49.(Ежегодник).
12. .Матвеев Л.П. Теория и методика физического воспитания / Матвеев Л.П. — М.:ФиС, 1976. — 304 с.
13. МинченкоВ.Г.Содержание тренировочных нагрузок в годичном цикле подготовки велосипедистов-шоссейников/ Минченко В.Г., Михайлов В.В. — М.: ФиС, 1985, с. 54-57. (Велосипедный спорт:Ежегодник).
14. Мищенко В.С. Оценкафункциональной подготовленности квалифициpованных споpтсменов на основанииучета стpуктуpы аэpобной пpоизводительности / Мищенко В.С., Булатова М.М. Наукав Олимпийском споpте. – 1994. – №1. – С. 63-72.
15. НижегородцевА.Д. Исследования эффективности различных видов соревнований в связи своспитанием специальной выносливости велосипедиста (на примере гонкипреследования на 4 км: автореф. дис. на здобуття наукступеня канд. фіз.вих.: спец. 24.00.01 „Олімпійськийі професійний спортˮ/Нижегородцев А.Д.-М., 1970г. -20с.
16. НижегородцевА.Д. Исследования специальной выносливости при различных сочетанияхобъемно-интенсивной нагрузки / Нижегородцев А.Д.-М., ФиС.,1973г. –С.32-51.
17. Озолин Н.Г.Настольная книга тренера: наука побеждать /Озолин Н.Г. –М.: Изд. АСТ, 2003. – 863с.
18. ОсадчийВ.П. Система педагогического контроля за развитием специальных физическихкачеств велосипедистов / Осадчий В.П., Полищук Д.А. -М., ФиС.,1980г.–С.24-37.(Велосипедный спорт).
19. ОсадчийВ.П. Управление развитием физических качеств при подготовке велосипедистоввысокого класса / Осадчий В.П. -М., ФиС., 1983г. –С.30-61. (Ежегодник).
20. Платонов В.Н. Общая теория подготовкиспортсменов в олимпийском спорте /Платонов В.Н.- К.: Олимпийская литература, 1997. 583с.
21. Платонов В.Н. Система подготовкиспортсменов в олимпийском спорте. Общая теория и её практическое приложение/ Платонов В.Н. –К.: Олимпийская литература, 2004.–С. 365-389.
22. ПлатоновВ.Н. Организационно-методические проблемы подготовки велосипедистов / ПлатоновВ.Н. -М., ФиС., 1983г.(Ежегодник).
23. ПолищукД.А.Путисовершенствования методики соревновательной подготовки велосипедистов высокойквалификации / Полищук Д.А. -М., ФиС.,1976г.(Велосипедный спорт).
24. ПолищукД.А.Итоги сезона-80 в гонках по треку / Полищук Д.А. -М., ФиС.1981г. (Ежегодник).
25. ПолищукД.А. Подготовка велосипедистов / Полищук Д.А.- К.: Здоров’я, 1986.-197 с.
26. ПолищукД.А.Велосипедный спорт / Полищук Д.А.-К., Вища школа 1986г. (Учебное пособие).
27. ПолищукД.А.Велосипедный спорт / Полищук Д.А.-К., Олимпийскаялитература, 1997г.
28. Пруднікова М.С. Теорія і методикаобраного виду спорту (велосипедний спорт) /М. Пруднікова, В. Мулик. — Харків: 2006. — 100с. (Методичний посібник).
29. Прудникова М.С. Исследованиефизического развития юных велосипедисток 12-15 лет в период становлениярепродуктивной функции / Прудникова М.С.-Харків: 2008. – №3- С.117-120. (Педагогіка, психологія та медико-біологічніпроблеми фізичного виховання і спорту).
30. ПрудниковаМ.С.Исследованиеразвития вторичных половых признаков юных велосипедисток 12-15 лет в периодстановления овариально — менструального цикла /Прудникова М.С. — Харків: 2008.-№5- С.115-117. (Педагогіка,психологія та медико – біологічні проблеми фізичного виховання і спорту).
31. ПрудниковаМ.С.Воздействиефизических нагрузок в период становления ОМЦ у юных велосипедисток / ПрудниковаМ.С.- Харків: 2008. (Слобожанський науково-спортивний вісник. – Вип. 11).
32. РазумовскийЕ.А. Совершенствование специальной подготовлености спортсменов высшейквалификации: автореф. дис. на здобуття наук ступеняканд. фіз.вих.: спец. 24.00.01 „Олімпійськийі професійний спортˮ/РазумовскийЕ.А. -М., 1993г.-20с.
33. РуденкоВ.П. Структура соревновательной деятельности велосипедистов в годичном циклеподготовки (на материале индивидуальной гонки): автореф.дис. на здобуття наук ступеня канд. фіз.вих.: спец. 24.00.01 „Олімпійськийіпрофесійний спортˮ/РуденкоВ.П.-К., 1989г.-20с.
34. ФилинВ.П. Воспитание физических качеств у спортсменов / Филин В.П.-М., ФиС. 1985г.–С.13-27.
35. ШелешневЛ.М.Велоспорт: Из опыта подготовки сильнейших велосипедистов страны к гонкам нашоссе / Шелешнев Л.М. — М.: Советская Россия, 1976.
36. ШелешневЛ.М.Подготовкавелосипедиста-шоссейника к однодневным гонкам / Шелешнев Л.М. М., 1958, с.20-26. (Матер. метод. конф. тренеров по велоспорту).
37. ШелешневЛ.М.Раздумья тренера / Шелешнев Л.М. — М.: ФиС, 1987. — 128 с.