Курсова робота
Особливостіпобудови тренувального процесу лижників-гонщиків до гонок з дуатлону
Вступ
Актуальність роботи.Останнім часом в лижних перегонах сталося багато нововведень. Введеноспринтерські перегони і естафету, гонку-дуатлон і масові старти. У свою чергу,введення нових дисциплін призводить до удосконалення організаційно-методичнихоснов спортивній підготовці.
Основнідослідження в лижних перегонах спрямовані на побудови тренувального процесу врізних складових з урахуванням класичного і конькового стилю пересування налижах на традиційних дистанціях. В той же час, досліджень, в яких розглядатисянові лижні дисципліни недостатньо.
У роботах цілого ряду вчених (М.А. Аграновского, 1980– 1982; В.І.Акімова, 1985; М.Ф. Атонова, 1977; Б.І. Бергмана, 1989 – 2000; В.Д.Євстратова,Г.Б. Чукардина, Б.І. Сергєєва, 1989; О.І. Камаева, М.В.Блєщунова, В.В. Мулика,1989; П.К. Колчіна, 1986; В.М. Манжосова, 1986; В.В. Мулика, 2002; І.Г.Огольцова, 1997; Ф.П. Суслова, 1995; С.К.Фоміна, 1986) розглядається питанняпро підготовку до участі в перегонах класичним стилем та ковзанярськими ходами.Тоді як спеціальних же досліджень по підготовці до гонки-дуатлону, в доступнійнам літературі, ми не зустріли.
Відсутні дослідження, що стосуються практичнихрекомендацій підготовки кваліфікованих лижників-гонщиків до участі в змаганняхпо дуатлону, останніми роками зазнала зміни методика підготовки спортсменів, воснову якої покладені індивідуальні анатомо-фізіологічні, біологічні іпсихологічні особливості організму спортсменів.
Виходячи з вище приведеного очевидно, що наукове іпрактичне обгрунтування і розробка системи підготовки лижників-гонщиків зурахуванням участі в гонке-дуатлоне є актуальною темою досліджень.
Мета роботи: визначитивплив на організм лижників-гонщиків навантаження в наслідок участі в гонці здуатлону.
Задачідослідження:
1. Здійснити аналіз сучасногостану методики підготовки лижників-гонщиків до участі в перегонах класичним і ковзанярськимстилями пересування.
2. Виявити вклад різнихскладових в спортивний результат гонки з дуатлону.
3. Розробити антропометричнімодельні характеристики лижників-гонщиків високої кваліфікації, що дозволяютьпоказувати високі результати в гонках з дуатлону.
Предметом досліджень є тренувальний процескваліфікованих лижників для участі в гонці з дуатлону.
Об'єктом досліджень була методика підготовкикваліфікованих лижників-гонщиків до гонки-дуатлону.
Гіпотеза. Аналізуючивплив на лижників-гонщиків навантаження в наслідку участі в гонки з дуатлону,ми пропонуємо:
Ø виявити різницю між однойменими лижними ходами різнихстилів пересування;
Ø визначити вклад різних складових підготовки до гонки здуатлону;
Ø розробити антропометричні моделі спортсменів, якіуспішно змагаються в гонках класичним та ковзанярським стилем пересування налижах.
Все це значною міроюпозитивно сприяє на спортивні показники в змаганні з дуатлону.
Розділ 1. Вплив навантажень різної спрямованості наорганізм лижників-гонщиків під час змагань
1.1 Вплив навантажень на функціональну системулижників-гонщиків
Особливістю лижних перегонів єрізко виражений змінний характер рельєфу дистанцій, на якому вони проводяться.Це робить істотний вплив на функціонування організму спортсменів. Проведенимидослідженнями встановлений тісний зв'язок між значенням ЧСС і профілем траси.Різниця між найбільшим і найменшим значенням складає до 14-20уд∙хв-1 [58].
Встановлено, що середньо дистанційний пульс у кожногоспортсмена індивідуальний і з часом не міняється. Він не залежить від способівпересування – класичного або ковзанярського стилю [21, 38]. За даними авторів,середньо дистанційний пульс лижників-гонщиків залежно від індивідуальнихможливостей коливається від 156+2 до 192+3 уд∙хв-1. Причому кожен звказаних рівнів діяльності серцево-судинної системи здатні забезпечити доситьвисокий рівень спортивного результату. Але, враховуючи те, що при меншнапруженому навантаженні протікання процесів енергозабезпечення набагатоефективніше, оптимальна зона середньо дистанційною ЧСС може бути в діапазоні170-180 уд∙хв-1.
Таким чином, в лижних перегонах, разом з середньодистанційними даними, важливу роль грає варіативна цих показників, щопред'являє особливі специфічні вимоги до функціональних систем організмуспортсменів. Особливості вимоги до функціональних систем організму спортсменівпри інтенсивності тривалому навантаженню на витривалість представлені в таблиці1.1. [48].
Таблиця 1.1 Вимоги до системорганізму при навантаженні на витривалість (за данними Мищенко В.С.) Функціональні показники Умовні показники Типи витривалості 1 2 3 4 Тривалість навантаження Т(мін) > 360 90-360 35-90 10-35 Кровообіг Уд∙хв-1 120-150 151-170 171-180 181-190 Споживання О2 V О, % 50-60 61-80 81-90 91-95 Зміст глікогену % 95 80 60 40 Гліколіз ммоль∙л-1 2 4 8 12 Інтенсивність за швидкістю % На нашу думку енерговитрати при пересуванні на лижахзалежать від рельєфу місцевості, тривалості дистанції, якості інвентаря імастила, ефективності застосування лижних ходів на окремих ділянках траси,спортивної кваліфікації і інших чинників.
Лижні перегони вимагають розвитку загальної ішвидкісної витривалості, а також сили. Ефективність роботи м'язів нижніх іверхніх кінцівок обумовлена розвитком їх силових якостей.
Рухи лижника на дистанції різноманітні і складні покоординації. Спортсмен повинен не лише володіти навичками, що забезпечуютьпересування різними способами по рівнині і що дозволяють долати підйоми іспуски, але і уміти використати ці рухові навички в складних умовах, іноді примиттєвій зміні рельєфу і напрям траси [22].
При пересуваннях на лижах в роботі беруть участь майжеусі м'язи тіла. Тому лижники, як правило, відрізняються рівномірним розвиткоммускулатури [43].
М'язи лижника мають бути адаптовані до роботи, як ваеробних, так і в анаеробних умовах [60].
Дихальні м'язи виконують при лижних перегонахінтенсивну і тривалу роботу, що вимагає значного їх розвитку. У зв'язку з цимлижники мають велику життєву місткість легенів.
Для досягнення високих результатів в лижних перегонахспортсмени повинні мати високу, аеробну продуктивність. У кваліфікованихлижників, за даними П.О. Астранда [15], величина МПК рівна біля 75-86 мл∙хв-1кг-1,у жінок – біля 60-65 мл∙хв-1кг-1.
Численні дослідження показали, що для досягненнявисоких результатів на світовій арені лижник повинен мати МПК не менше 80 мл∙мин-1кг-1,а лижниця — не менше 70 мл∙хв-1кг-1.
Споживання кисню при лижній гонці не залишаєтьсяпостійним. На рівнині воно підтримується на рівні 80-82% від МПК, при підйомахпідвищується до 90-95%, на спусках, особливо довгих і пологих, стає нижче 80%.У кваліфікованих лижників, що досконало володіють технікою, на підйомахспоживання кисню підвищується в середньому до 87% від МПК, на спускахзнижується до 62% [46].
Чим більше величини МПК у лижника, тим відносно вищейого швидкість змагання. Проте, незважаючи на велике значення МПК, високийрезультат в лижних перегонах не може бути досягнутий без високих анаеробнихможливостей організму і досконалої техніки рухів [60].
На дистанціях 30км і 50км сумарний кисневий запитдосягає багатьох сотень літрів. Це пояснюється залученням до роботи при бігу налижах великих м'язових груп, що не лише збільшує кисневий запит, але і дещополегшує споживання кисню. Участь в роботі великих м'язових груп забезпечує прибігу на лижах краще використання кисню артеріальної крові, що веде допідвищення артеріально-венозної різниці. Це полегшує вступ кисню зальвеолярного повітря в кров. Утворенню оксигемоглобіну в легенях сприяє вступв них холодного повітря. Підвищена ж температура в працюючих м'язах сприяє йогодисоціації. Усі ці чинники, полегшуючи споживання кисню, забезпечуютьможливість лижникові працювати при відносно стійкому стані [19, 43, 61].
Кисневий борг утворюється у лижників головним чиномпри підйомах в гору і збільшенні швидкості бігу на рівнині. Величина йогозалежить від різних умов(рельєфу місцевості, швидкості, рівня тренованостілижника та ін.). Він може досягати 8-12л [62].
Про інтенсивність анаеробних процесів при лижнихперегонах можна судити по концентрації молочної кислоти в крові. Вонапідвищується в основному при прискореннях і підйомах в гору; при малійшвидкості на пологому підйомі концентрація молочної кислоти в крові майже незбільшується, але при підвищенні швидкості на цьому ж підйомі зростає всередньому до 150мг% [22, 62].
Витрата енергії при лижних перегонах складає всередньому біля 20 ккал за хвилину. На окремих ділянках дистанції підвищуєтьсядо 25 ккал і більше. Сумарна витрата енергії залежно від довжини дистанціїдосягає 350 – 4000 ккал і більше [43, 61].
Після тривалої роботи підвищена витрата енергії можеспостерігатися впродовж декількох діб. За даними В. В. Михайлова [46],наступного дня після участі в перегонах основний об'єм у лижників залишаєтьсяпідвищеним на 25-26% в порівнянні з належними величинами в стані спокою.
Для тренованих лижників, як правило, характерно встані спокою різко виражена брадикардія. У лижників-чоловіків частотасерцебиття знижується до 32-45 ударів в хвилину, у жінок – до 44-48 [62].
Об'єм серця у лижників-гонщиків збільшений. За данимиХеймса і Дікінсона, у кваліфікованих лижників чоловіків він рівний в середньому1010+34,7 см³, у жінок – 730+14,3 см³.
Частота серцебиття на дистанції залежить від рельєфутраси і швидкості пересування лижника. За наявності відносно коротких підйомів,спусків і великої швидкості на рівнині, частота серцебиття у лижників можепідтримуватися на стабільному рівні – 170-180 ударів в хвилину, при різковираженій пересіченості траси вона може значно варіювати – від 140 до 210 разна хвилину.
У роботах [43, 61] вказується на те, що кількістьеритроцитів і гемоглобіну при лижних перегонах збільшується, зростає ікількість лейкоцитів (нейтральна фаза міогенного лейкоцитозу), разом з цимвідзначається, що в плазмі крові підвищується концентрація молочної кислоти,тоді як при недостатньому і нераціональному живленні може різко знижуватисявміст глюкози в крові (до 50-40 мг), що сприяє розвитку стомлення.
Вплив систематичного тренування в лижних перегонах наорганізм проявляється в підвищенні здатності різних систем: дихальною, серцево-судинноюі крові – витягати більше кисню і доставляти його в мітохондрії працюючихм'язів.
У таблиці 1.2 приведені модельні характеристикилижників різної кваліфікації. Очевидно, що організм спортсмена має дивовижнікомпенсаторні можливості, і нерідко успіху досягають лижники, у яких немаєрекордних показників у фізіологічних тестах, але усі вони знаходяться на доситьвисокому рівні. Відмічені випадки, коли лижники з невеликими показниками МПКдосягали непоганих результатів (але не чемпіонських). Мабуть, підготовленістьспортсмена визначається лише сукупністю різних тестових показників [45].
1.2 Вплив стилю пересування на лижах на організмспортсмена
Лижні гонкипроводяться двома стилями пересування, це традиційним (класичним) та вільним(ковзанярським). Традиційним стилем змагались спортсмени з самого початку появилиж, а ковзанярські лижні ходи вперше з’явилися в середині 70-х років ХХстоліття. Першим, хто в його використав був фінський марафонець сорокалітнійспортсмен Пауел Сітен. Пізніше цей лижний хід в елітних лижних гонках почаввикористовувати відомий лижник Білл Кох (Німеччина) та удосконалив його ГундеСван (Швеція). На конгресі ФІС 1987 року відбулосярозділення лижних ходів на два стилі: класичний та ковзанярський.
Таблиця 1.2 Модельні характеристикифункціональних можливостей лижників різної кваліфікації (за данними ГраевскаяН. Д., Долматова Т. И., Калугина Г. Е.)Показники Спортивний розряд 2 – 3 КМС — 1 МС — МСМК Чол. Жін. Чол. Жін. Чол. Жін. ЖЕЛ, л. 4,5 3,2 5,5 4,0 5,8 4,5 Об'єм діастоли, см3 66+10 ------ 85+8 ------ 128+6 ------ Систолічний об'єм, см3 16+4 ------ 35+6 ------ 49+5 ------ Хвилинний об'єм дихання, л. 60+5 48+5 85+9 68+10 120+10 100+10 МПК, мл∙кг-1 хв-1 50+5 48+5 70+6 65+6 82+6 75+6 Максимальний кисневий борг, л 8+2 6+2 10+2 8+2 18+3 12+3 Середня дистанційна ЧСС, уд∙хв-1 200+10 200+10 180+5 190+10 175+5 180+5 Кисневий пульс, умов.од 20+4 16+2 26+4 23+2 30+2 28+3 Хвилинний об'єм, л 24+4 20+2 30+4 26+4 36+4 30+3
Способів пересуванняна лижах досить багато. Деякі з них використовуються частіше, деякі рідко. Щоброзширити рухливі можливості і підвищити технічну майстерність, спортсменунеобхідно вивчити всі способи пересування на лижах.
Гонки на лижах відносяться до навантаження змінноїінтенсивності. У процесі гонок лижник виконує переважно циклічні рухи. Однак помірі ускладнення рельєфу дистанції збільшується вага ациклічних рухів: гонщикдолає спуски, повороти та часто переходить з одного ходу на інший.
Гонки по перетненіймісцевості пов'язані з великим загальним навантаженням, високими вимогами додіяльності усіх систем організму.
В останні роки впрактиці організації змагань для кваліфікованих гонщиків застосовуються різнідистанції, від спринту (1000 – 2000 м), дуатлону (гонка класичним +ковзанярським стилем), естафетні гонки ( 1-2 етапі класичний стиль, 3-4ковзанярський стиль), гонок на середні дистанції (5 – 15 км) та марафонськихгонок (30 – 100 км), де сумарний перепад висот 450 – 600 м, а на марафонськихдистанціях 1000 – 1500 м. Тому лижник-гонщик повинен володіти високоюфункціональною, вольовою та технічною підготовленістю.
Технікапересування на лижах повинна бути доведена до автоматизму і бути стійкою до діїзбиваючого фактору. У той же час, їй притаманна варіативність (зі зміною умовковзання, рельєфу траси, тактичної боротьби та інше). Одна з найважливішихякостей техніки, це індивідуальність, яка визначається будовою тіла, зростом,масою, рівнем фізичного розвитку та психологічними особливостями лижника.
1.2.1Порівняльний аналіз техніки класичного та ковзанярського стилів пересування налижах
Технічна майстерність лижниківявляє собою своєрідний підсумок діяльності спортсмена: його фізична, тактична,психологічна та теоретична підготовки, зрештою підсумовуються в сучаснутехніку. Тому однією з головних задач в спортивному тренуванні в теоретичному ітактичному плані є проблемою підвищення технічної майстерності. Процесстановлення технічної майстерності спортсмена зв'язаний з винятковимитруднощами, особливо на етапі підведення його до вищої спортивної форми, колинеобхідно неухильно вдосконалити техніку у відповідності з рівнем фізичної,тактичної, психологічної, функціональної підготовленості.
У лижних гонках, на відміну відінших видів спорту, нерідкі випадки успішного виступу гонщиків на різних дистанціях(від коротких до довгих) та різних по стилю пересування (класичний абоковзанярський). Аналіз середньої дистанційної швидкості на різних за довжиноюдистанціях та стилях пересування свідчить про незначну варіативность даногопоказника в залежності від довжини змагальних трас (табл. 1.3) [42].
Таблиця 1.3 Динаміка зміни середньої дистанційноїшвидкості в залежності від довжини дистанції і стилю пересування (результатипереможців чемпіонатів світу) (за данними Котляр С.М., Мулик В.В.)Рік Стиль Дистанція (км) Середня швидкість (м/с)
2003
Класичний
Ковзанярський
10
30
15
50
6,70
6,60
6,14
7,15
2005
Класичний
Ковзанярський
10
50
15
30
7,03
6,10
6,85
7,52
Внаслідок цього можна зазначити, щопоказники функціонування основних систем організму лижників під час гонок нарізних дистанціях та різним стилем мають близькі значення. Разом з тим у лижнихгонках вплив різних чинників, таких, як спортивна кваліфікація тапідготовленість лижника, складність траси, умови ковзання та інших надзвичайновелике і може досягати до 20%.
Ковзанярські ходи в порівнянні зкласичними мають відмітні особливості в біомеханічній структурі рухів,енергетичній вартості подолання різних дільниць траси. Аналіз технікипересування на лижах свідчить про наявність істотних відмінностей міжковзанярськими та класичними ходами в деяких кінематичних і динамічниххарактеристиках.
Специфічність роботиопорно-рухового апарату, пов'язана з ковзанярським ковзанням лиж тавідштовхуванням ногою ковзаючим упором, пред'являє нові вимоги до технічної йфізичної підготовки спортсменів. Головна особливість техніки ковзанярськихходів відсутність періоду стояння лижі. Відштовхування ногою відбувається прирухомій опорі (ковзаючій лижі).
У порівнянні з класичними способамипересування в ковзанярських ходах час відштовхування більше, і, здавалося б,немає необхідності проводити максимальне відштовхування. Вимоги до швидкогонаростання сили (що і визначає підвищення потужності) при одній і тій жешвидкості бігу знижуються. Щоб отримати такий же приріст швидкості, як упоперемінному двухкроковому ході, цілком досить того часу, який може бутивикористане при відштовхуванні ковзаючою лижею ковзанярським стилем. Тому,незважаючи на менш жорсткі вимоги до швидкості відштовхування, перевагу все жбуде мати той спортсмен, який виконує більш енергійне відштовхування. Динаміказміни основних параметрів сучасних лижних ходів в залежності від швидкостіпересування представлені в таблиці 1.4 [42]. З результатів приведених у таблицівидно, що при підвищенні швидкості пересування одночасним двухкроковимковзанярським ходом швидко наростає зусилля при відштовхуванні руками, а силазбільшується не значно (на 0,4 кг). Це, свідчить про те, що швидкістьнаростання зусилля при відштовхуванні руками є ведучим елементом збільшенняшвидкості. При пересуванні одночасним двухкроковим ковзанярським ходом, назмагальній швидкості, сила відштовхування ногою значно менше в порівнянні ізсилою відштовхування в класичному ході (47,3 кг проти 88,4 кг). Причому вказанасила (88,4 кг) у класичному ході досягається за 0,09 с, а в ковзанярському ходіза 0,08 с. Ковзанярський хід вимагає більш сильного відштовхування рукою впорівнянні з класичним поперемінним двухкроковим ходом (20,6 кг проти 12,0 кг)(табл. 1.5).
Таблиця 1.4 Особливості ведучих параметрів класичнихта ковзанярських ходів при різній швидкості пересування (за данними КотлярС.М., Мулик В.В.)Стиль Лижні ходи Швидкість 1 2 3 4 5 6 7 Класичний
Поперемінний
двокроковий
Середня
Змагальна
83,8
88,4
42,4
50,6
10,3
12,0
17,6
20,9
0,10
0,09
7,6
7,8
0,27
0,24 Ковзанярський Одночасний двокроковий
Середня
Змагальна
49,3
47,3
44,8
42,3
20,2
20,6
18,7
57,9
0,25
0,18
8,8
9,4
0,25
0,22
Умовні скорочення: 1- сила маху/черевиком (кг); 2- сила маху /п'ятою (кг); 3- сила маху рукою (кг); 4-градієнт складової відштовхування рукою (кг/см); 5- час маху ногою (c); 6-швидкість випаду (м/c); 7- час відштовхування ногою (c)
Таблиця 1.5 Характеристика зусиль по вертикалі привідштовхуванні ногою і рукою в ковзанярських ходах у дорослих висококваліфікованихспортсменів і юніорів (за даними Камаева О.І.)Лижні ходи Відштовхування Величина зусилля, кг Дорослі Юніори Одночасний двокроковий
Ліва нога
Права нога
Ліва рука
Права рука
101,3 + 3,3
112,4 + 2,0
15,8 + 1,0
11,2 + 0,7
88,2 + 2,6
99,8 + 2,8
10,1 + 0,7
7,9 + 0,05 Одночасний однокроковий ковзанярський хід
Ліва нога
Права нога
Ліва рука
Права рука
122,1 + 2,7
120,6 + 2,7
25,8 + 1,2
20,2 + 1,2
92,2 + 3,0
88,1 + 2,9
18,4 + 1,2
17,2 + 1,0
На основі даних біомеханічногоаналізу в структурі ковзанярських та класичних стилів пересування можнавиділити наступні рухи: відштовхування ногою, махові рухи ногою, відштовхуваннярукою (руками), махове винесення рук. Дані параметри можна віднести до причин,від яких залежить швидкість пересування, причому відштовхування ногою і рукоюмають швидкісно-силові характеристики, а махові рухи відносяться до інерційнихсил.
При відштовхуванні руками водночасному ковзанярському ході є багато загального з одночасними класичнимиходами, у той час як у відштовхуванні ніг є відмінності. У ковзаючому кроцітрадиційних лижних ходів основне навантаження при відштовхуванні виконуютьм'язи-розгинателі нижніх кінцівок, а при махових рухах ніг м'яза-згинателі.
Для виконання ефективноговідштовхування ногою в ковзанярських ходах необхідні: швидке підсідання; хорошезавантаження ноги вагою тіла; суцільне та швидкісне виконання підсідання івідштовхування; виконання відштовхування ребром лижі (особливо в другійполовині); максимальне випрямлення ноги в тазостегновому та колінному суглобахпри закінченні відштовхування; прискорене рушення в гомілкостопному суглобі уфіналі відштовхування, закінчення відштовхування повним підошвеним згинаннямстопи та поворотом її до наруги; напряму відштовхування уперед, а не в сторону.У ковзанярському ході крім названих груп м'язів значне навантаження доводитьсяна і м'язи, що приводять стегна, що відводять, а також на велику кількістьдрібних м'язів тазового дна та інших м'язів.
У відштовхуванні ж ніг основноювідмінністю в роботі м'язів, що розгинають тазостегновий суглоб уковзанярському ході (в порівнянні з поперемінно двокроковому ), є включення вроботу верхнього пучка великої сідницької та натягувателя широкої фасціїстегна, середньої та малої сідницької, грушовидної й внутрішньої запиральної.
Ці м'язи беруть участь в роботі приодночасному відштовхуванні і повороті стегна до наруги. У роботі м'язів, щорозгинають колінний суглоб, особливих відмінностей немає, крім того, щокравецький та двоголовий м'язи стегна виконують роботу, перешкоджаючу поворотуцього суглоба навколо вертикальної осі. У гомілкостопному суглобі привідштовхуванні працюють ті ж м'язи, що і в традиційних ходах (ікроножної,камбаловідної, згинателя великого пальця, задня великоберцьова та довгийзгинатель пальців), а також довгій і короткій малоберцьовий.
У лижних ходах відштовхуваннюпередує підсідання, найбільш яскраво виявленне в колінному суглобі. У моментпочатку відштовхування ногою формується вертикальна складова сил, яка створюєсприятливі умови для махового рушення іншою ногою. У другій половині поштовхупочинається формуватися горизонтальна складова сил відштовхування ногою, якадосягає максимумі і безпосередньо просуває лижника уперед [36].
Особливу роль в формуваннігоризонтальної складової грає стопа, яка притискує лижу до опори і дозволяєвиявить зусилля більш могутнім групам м'язів разгинателя стегна та гомілки.Сприятливими умовами для наростання горизонтальної складової в ковзанярськихходах є відштовхування ребром лижі, а також її еластичні властивості вгоризонтальному напрямі (ваговий прогиб).
Ковзанярське відштовхуванняпочинається при зведених п'ятках махової та відштовхувальної ноги. Кутрозведення стопи відштовхувальної ноги залежить від швидкості пересування таумов ковзання, при чому, чим гірше умови, тим кут розведення більше, що служитьрезервом для збільшення швидкості пересування. Закінчення відштовхування ногоюповинно фіксуватися повним випрямленням ноги в тазостегновому і колінномусуглобах та значним згинанням у гомілкостопному [35].
У класичних лижних ходахвідштовхування лижами підготовлюється в періодах ковзання та стояння лижі(перекочування, підсідання на опорній нозі) і виконується в період стояння.Відштовхування включає відштовхування випрямленням ноги та махові рухи ногою,рукою (або руками) та тулубом. Відштовхування ногою виконується тільки рухами всуглобах опорної ноги. З моменту зупинки лижі починається розгинання втазостегновому суглобі і продовжується підсідання в колінному тагомілкостопному суглобах. Далі, включається розгинання ноги в колінному суглобіта приєднується відштовхування стопою (підошвене згинання в гомілкостопномусуглобі). Махові рухи посилюють відштовхування ногою та забезпечують більшефективне пересування лижника.
Особливістю ковзанярських ходів євідштовхування ковзаючою лижею, що дозволило назвати даний спосіб пересування«ковзаючим упором» (В.В.Єрмаков, 1990). Відсутність зупинки лижі привідштовхуванні приводить до менших коливань швидкості загального центра маси,що біомеханічно значно вигідніше [18].
У ковзанярському стилі пересуванняна лижах махові рушення ногою здійснюються по криволінійній траєкторії. Ізкрайнього заднього положення, після закінчення відштовхування, нога маховимрушенням підводиться до опорної, потім від опорної ноги з прискореннямвиноситься уперед у сторону, тобто відбувається випад. Особливістю маховогорушення в одночасному ковзанярському ході є пізнє завантаження махової ногивагою тіла, це дозволяє збільшити швидкість випаду та пересування. Данеположення є одним з переваг ковзанярського ходу в порівнянні з традиційнимковзаючим кроком, де продовження махового рушення вже на початку випадувідбувається із завантаженням лижі вагою тіла.
Мах у ковзанярському ходівиконується більш зігненою в колінному суглобі ногою, а випад коліном уперед,що в традиційному ковзаючому кроці є помилкою. У заключній фазі випадувідбувається замах гомілкою уперед, що дозволяє збільшити швидкість маховогорушення .
Необхідно зазначити, що фазавільного ковзання в класичному ході, до моменту постановки палиць на опору,виконується на значно зігненій нозі в колінному суглобі. У зв'язку із цимзростає статичне навантаження на м'язи передньої поверхні стегна та гомілки. Цеі спричиняє стомлення м'язів нижніх кінцівок.
Відштовхування руками в одночасномуковзанярському ході за формою та зусиллями багато в чому нагадує роботу рук водночасному однокроковому ході. Основу ефективного відштовхування рукамистворює жорстка система рука — тулуб, особливо в початковий періодвідштовхування, що вимагає добре розвинених м'язів плечового пояса.
Разом з тим у роботі рук є істотнівідмінності. Це більш широка постановка лижних палиць на опору, що анатомічноменш вигідно в порівнянні з класичними ходами. Постановка лижних палиць водночасних ковзанярських ходах відбувається разнобіжно: з боку опорної ногилижна палиця ставиться поруч з черевиком, зі сторони відштовхувальної – підбільш гострим кутом. Можлива несинхронна постановка лижних палиць, з деякимзапізненням з боку відштовхувальної ноги.
Так само як в одночасних ходах, привиконанні відштовхування руками небажаним є згинання рук у ліктевих суглобах(підтягнення до палиць). Збільшення нахилу тулуба до горизонту служить резервомдля збільшення швидкості пересування лижника. Закінчення відштовхування рукамивідбувається одночасно, у момент закінчення відштовхування лижні палиці та рукискладають пряму лінію.
У цей час багато якілижники-гонщики застосовують більш довгі лижні палиці, що дозволяє збільшитишлях додатку зусиль, а значить, і сумарний ефект від відштовхування руками. Цетакож вимагає значної силової підготовки м'язів плечового пояса.
Махове винесення рук виконуєтьсяодночасним згинанням та відведенням рук і багато в чому ідентичне роботі рук уваріанті одночасного однокрокового класичного ходу. Винесення руксупроводжується розгинанням (випрямленням) тулуба з одночасним виконаннямковзанярського ковзаючого кроку. Найбільш характерне положення перед початкомвідштовхування – декілька зігнені в ліктевих суглобах руки, лікті звернені внизу сторону.
З появою ковзанярських способівпересування на лижах принципово змінилася техніка та тактика проходженняспусків. У класичних гонках, при швидкості більше за 8 м/с, лижники проходятьспуски в низький, а іноді в середній стойках, не відштовхуючись руками та ногами.Оскільки лижник, якщо навіть він встигає відштовхнутися хоч би тільки руками,при випрямленні тулуба перед черговим поштовхом руками створює велику силулобового опору повітря, яка зводить на нівець зусилля рук, а при більш високійшвидкості спуску знижує її. Добре відштовхнутися ногою на високій швидкостілижник тим більше не устигає. Він може збільшити швидкість спуску тільки зарахунок більш низької стойки.
Використання ковзанярського ходубез відштовхування руками (без махів та з махами ними) при низькій стойціпрактично на будь-якій швидкості спуску дозволяє збільшувати її. Це зумовленеспецифікою відштовхування ногою. Щоб збільшити швидкість ходу, необхіднозменшити кут постановки лижі на сніг по відношенню до основного напрямурушення. Завдяки цьому час відштовхування ногою не змінюється. Томулижник-гонщик повинен досконало володіти ковзанням на одній лижі в низькійстойці при високій швидкості. А це вимагає спеціальної підготовки.
У лижних гонках змагальні швидкостірік від року зростають як у класичних, так і в ковзанярських гонках.Неухильному зростанню змагальної швидкості нарівні з удосконаленнямспорядження, інвентарю, змащення лиж, підготовки трас багато в чому сприяютьполіпшення функціональної та спеціальної фізичної підготовленості. У зв'язку ізцим важлива роль відводиться швидкісно-силовим якостям, оскільки від рівня їхрозвитку істотно залежить формування кінематичних та динамічних характеристиклижних ходів.
Таким чином, основною відмінністю втехніці при класичному і ковзанярському пересуванні на лижах є структуравідштовхування ногами. Менш істотним потрібно вважати особливість рухів тазусиль при відштовхуванні лижними палицями.
Разом з тим швидкість пересуванняна лижах залежить не тільки від сучасної й довершеної техніки, але й від рівнязагальної фізичної та функціональної підготовленості, від якостей лижногоінвентарю та мастил [58, 67]
Зростання швидкості пересування налижах внаслідок постійного вдосконалення інвентарю і широкого використаннябільш ковзаючих мастил, парафінів вимагає нових підходів до технічноїпідготовки лижників-гонщиків. У цей час усе більше уваги приділяється техніціодночасних ходів як класичних, так і ковзанярських. Це пов'язано з тим, що вонидозволяють досягати більш високої змагальної швидкості і дають можливість більшефективно і раціонально використати фізичний та функціональний потенціаллижника
1.3 Адаптація організму лижників до тренувальних ізмаганням навантажень
Спортивні змагання є кульмінацією тренувальногопроцесу, оскільки в них проявляються інтегровані результати спортивноготренування, і вони дають можливість об'єктивно оцінювати її ефективність.Змагання мають виключно важливе, значення для спортсменів різного віку. Безучасті в них немає спорту, немає виховання спортсмена.
Участь в змаганнях використовують як дієвий засіб длястимулювання адаптаційних реакцій організму спортсмена. Змагання є активноючастиною інтегральної підготовки, підготовки(фізичну, технічну, психологічну,тактичну), що об'єднує усі види, в єдину систему, спрямовану на досягненнявисоких спортивних результатів. Тільки в процесі змагань спортсмени можутьдосягти рівня граничної функціональної напруги організму і виконати такенавантаження, яке непосильне в тренувальному зайнятті .
Підготовці змагання лижників-гонщиків внауково-методичній літературі приділена багато увага [4, 35], але питання пропоєднання лижних ходів(класичних і ковзанярських) при підготовці до окремихзмагань або серії стартів на певному етапі річної підготовки в достатній міріне вивчений.
Дослідження науково-методичної літератури в лижному, іінших видах спорту [34, 67], свідчать про те, що досягши високого рівняспортивної форми у спортсменів з'являються максимальні показники внутрішніхміжкомпонентних кореляційних зв'язків, а після завершення періоду змагання цізв'язки дуже швидко розпадаються до рівнів нижче, ніж в підготовчому періоді.Тому гостро встає проблема підтримки міжсистемних спеціалізованих для лижногоспорту зв'язків упродовж дуже тривалого підготовчого періоду.
Враховуючи ж, багато варіантність шляхів досягненнявисокого спортивного результату, найбільш виправданим є акцент на розвитокзагальних характеристик функціональних можливостей організму, які лежать воснові компонентів структури діяльності змагання.
Авторами виявлено [26, 42, 50, 69, та ін.] що,незважаючи на виключно високі аеробні здібності спортсменів, що тренуються навитривалість, велике значення для досягнення високих спортивних результатів маєздатність тривалий час утримувати максимальне споживання кисню при ефективній техніціпересування, що обумовлюють економізацію енерговитрат, що характерно длядіяльності змагання.
У свою чергу, щороку може включати від одного дотрьох, чотирьох і більше самостійних макроциклів, кожен з яких завершуєтьсявідповідальними змаганнями, вимагає спеціальної підготовки до них і, природно,нового, збільшеного (по відношенню до попередніх змагань) рівня адаптації .
На думку Платонова В. М. і інших фахівців в областіспорту [4, 9, 33, 69], спортсмен не може впродовж тривалого періоду підтримуватиоднаково високі спортивні результати. Спостерігаються періоди підвищення іспаду результатів. Відповідно до цього в процесі тренування виділяються трифази:
1) фаза адаптації(зростанняможливостей спортсмена);
2) фаза адаптивності –найвищої спортивної працездатності і її підтримки;
3) фаза деадаптации –поступової втрати працездатності.
При адаптації організму до тренувальних і змаганнямнавантажень можливі реакції двох видів: 1) якщо навантаження будуть занадтовеликі і тривати довго, станеться виснаження організму; 2) якщо навантаження неперевищують пристосовні резерви організму, відбувається мобілізація іперерозподіл енергетичних і структурних ресурсів організму, активізуютьсяпроцеси специфічної адаптації і так далі
В умовах фізичних навантажень, характерних длятренувальної і змагання діяльності, усі резерви не використовуються [49].Необхідно відмітити, що в умовах, найбільш характерних для головних змагань (Олімпійськіігри, Чемпіонати Світу і Європи і д.р.), які відрізняються виключно напруженоюконкуренцією, несприятливими погодними умовами, що змінюються іноді,інтенсивним психологічним навантаженням, спортсмени високого класу часто здатнімобілізувати функціональні резерви, що знаходяться далеко за межею уявлень проможливості організму протистояти тривалій роботі в умовах прогресуючогостомлення, виявлених в умовах тренування і участі в другорядних змаганнях [55].
Питання про механізм індивідуальної (фенотипічною)адаптації полягає в тому, яким чином потенційні, генетично детерміновані можливостіорганізму у відповідь на вимоги середовища перетворяться в реальні можливості.
Збільшені вимоги довкілля порівняно швидко призводятьдо утворення систем, які забезпечують більш менш адекватну адаптаційну реакціюорганізму на нові подразники. Проте для формування абсолютної адаптації саме пособі виникнення такої функціональної системи виявляється недостатнім.Необхідно, щоб в клітинах, тканинах і органах, що утворюють таку систему,виникали структурні зміни, що підвищують її потужність і взаємодію між різнимискладовими [27].
Дієвий розвиток довготривалої адаптації пов'язаний зсистематичним застосуванням навантажень, що пред'являють високі вимоги досистеми, що адаптується. Час розвитку довготривалих адаптаційних реакційвизначається величиной одноразових навантажень, частотою їх застосування ізагальною тривалістю тренування. Найефективніше довготривала адаптаціярозвивається при частому використанні великих і значних навантажень, щопред'являють високі вимоги до функціональних систем організму.
Процес формування ефективної довготривалої адаптаціїнейрогуморальної системи організму пов'язаний зі збільшенням показників їїпотужності і економічності [38, 44].
Підвищення функціональних можливостей наднирковихзалоз багато в чому визначає ефективність енергозабезпечення м'язової роботи.Катехоламіни активізують ключові ферменти глікогенолізу і гліколізу і, якнаслідок, самі ці процеси в скелетних м'язах, серце і печінки збільшують вихідв кров з печінки глюкози і її транспорт в клітини міокарду і м'язів [37].
Приріст економічності діяльності нейрогуморальноїсистеми при тренованості зв'язують з підвищенням адренореактивности тканин [19]і вдосконаленням механізму саморегуляції органів, функціональної системи,відповідальної за адаптацію [44].
Економізація адаптованого організму в порівнянні знеадаптованим проявляється:
Ø у стані спокою — в зменшенні ЧСС з 65-75 до30-50 в хвилину;
Ø частота дихання — з 16-20 до 6-10 циклів вхвилину;
Ø зниження хвилинного об'єму дихання на 10-12%;
Ø зменшення споживання кисню на 20%.
При стандартному навантаженні – в зниженні споживаннякисню в міокарді в 1,5-2 рази, значно меншому збільшенні ЧСС і частоти дихання,в 2-2,5 разу меншому підвищенні рівня лактату в крові, менш вираженої реакціїсимпато-адреналовой системи і соотвественно меншому підвищенні рівнякатехоламінів в крові [44].
Раціонально побудований тренувальний процес призводитьдо різкого зростання функціональних можливостей органів і систем організму зарахунок вдосконалення усього комплексу механізмів, відповідальних за адаптацію.Застосування надмірних навантажень, що перевищують індивідуальні адаптаційніможливості спортсмена, вимагають надмірної мобілізації структурних іфункціональних ресурсів органів і систем організму, кінець кінцем призводить допереадаптации, що проявляється у виснаженні і зношуванні функціональних систем,що несуть основне навантаження. Припинення тренування або використання низькихнавантажень, не здатних забезпечити підтримку досягнутого рівня пристосовнихзмін, призводить до деадаптации — процесу, зворотному адаптації.
Надмірні навантаження певної спрямованості таять всобі дві небезпеки:
Ø можливість функціонального виснаження системи, домінуючоїв адаптаційній реакції;
Ø зниження структурного і відповідно функціональногорезерву інших систем, які безпосередньо не беруть участь в адаптаційній реакції[10].
Попередити ці негативні явища можна раціональнимплануванням навантажень в мікро- і мезоциклах, а також у більших структурнихутвореннях тренувального процесу.
Деадаптация є вираженням чудової здатності організмуусувати невживані структури, завдяки чому можливе використання структурних ресурсів,що вивільнилися, в інших системах організму і, таким чином, перехід під впливомзовнішнього середовища від одного рівня адаптації до іншого [10].
Процес деадаптації протікає дуже інтенсивно при повномуприпиненні тренування. В той же час продовження зайняття навіть прирізкоюпониженому об'ємі (25-30%) здатне зберегти раніше досягнутий тренувальний ефектвпродовж досить тривалого часу – не менше 2-3 місяців
У прихованому виді адаптаційні реакції зберігаютьсятривалий час і служать основою для швидшого відновлення втраченого рівняадаптації при відновлення тренування після тривалої перерви в порівнянні зчасом, витраченим на первинне формування адаптації. Наприклад, гіпертрофіям'язової тканини, що є наслідком силового тренування, зникає в 2-3 рази повільніше,ніж виникає. Важливо враховувати і те, що чим швидше формується адаптація, тимскладніше утримувати досягнутий рівень і тим швидше вона втрачається післяприпинення тренування.
Ця закономірність проявляється при розглядіефективності методик розвитку різних фізичних якостей і функціональнихможливостей систем організму, а також підготовленості спортсмена в цілому іможе бути пов'язана з різними елементами структури тренувального процесу –етапами багаторічної підготовки, макроциклам, періодам та інше.
Слід пам'ятати, що підтримка структурних основадаптації шляхом помірних фізичних навантажень несумірно благоприятніше, чимбагаторазове повторення циклів «деадаптация-реадаптация». Багатократнаактивація біосинтезу, необхідна для багатократного відновлення втраченого рівняадаптації, може привести до своєрідного локального зношування органів, щовходять в систему, відповідальну за адаптацію [68].
Надмірні фізичні навантаження можуть мати дляорганізму негативні наслідки, які проявляються:
Ø у виснаження функціональної системи і особливо їїланок, що несуть основне навантаження;
Ø у явищах негативної перехресної адаптації, тобто впорушеннях функціональних систем і адаптаційних реакцій, не пов'язаних зфізичним навантаженням .
Надмірні навантаження можуть привести допаталогической гіпертрофії міокарду, розвитку в нім дистрофічних і склеротичнихзмін, порушенню обміну речовин, нейрогуморальної регуляції [30]. Гостре фізичнеперенапруження може також привести в крововиливу в сердечний м'яз, зокрема догострого інфаркту міокарду з розвитком гострої недостатності серця, гостроїдистрофії міокарду [51].
Є безліч даних, що свідчать про те, що спортсменивисокого класу, добре адаптовані до навантажень на витривалість, піддаютьсяризику раптової смерті від зупинки серця в час і відразу після граничнихфізичних навантажень більшою мірою, ніж люди, що не займаються спортом.
Переважне кровопостачання м'язів за рахунок іншихорганів може привести до серйозних негативних наслідків. Слід пам'ятати, що втренуванні сучасних спортсменів, що спеціалізуються у видах спорту, пов'язанихз проявом витривалості, щоденний об'єм роботи аеробної спрямованості може досягати4-6 годин. Робота в такому режимі, як відомо, може тривати впродовж багатьохтижнів. Таким чином, в середньому близько 20% часу доби багато органіворганізму спортсмена випробовують недолік кровопостачання. Таке тренування,призводить до різкого приросту можливостей аеробної системи енергозабезпечення,одночасно нерідко призводять до зменшення маси і кількості клітин в печінці,бруньках і надниркових залозах, негативно позначається на прояві вищої нервовоїдіяльності – порушуються процеси вироблення, фіксації і відтворення тимчасовихзв'язків. Спостерігаються і випадки порушення функції травлення у формі спазму стравоходу,шлунку, кишок, виразкових поразок і так далі [14]. Це стає абсолютно зрозуміло,якщо розглянути перерозподіл сердечного викиду в стані спокою і принавантаженнях різної потужності. При цьому в стані спокою у досліджуванихсердечний викид складав біля 6л∙хв-1, при легкому навантаженні – 12л∙хв-1,при значному – 24л∙хв-1, максимальному – 30л∙хв-1.
Негативні ефекти адаптації, звичайно, не є неминучими,а є наслідком нераціонального побудованого процесу підготовки, застосуваннямнадмірних, таких, що не відповідають можливостям спортсмена навантажень;плануванням спрямованості тренувального процесу без урахування етапу віковогорозвитку спортсмена.
Ефективне протікання пристосовних процесів в організміспортсмена відповідно до вимог лижного спорту можливо лише при такійорганізації тренувального процесу, яка дозволяє помітно ускладнюватитренувальну програму на кожному черговому етапі багаторічної підготовки, вкожному черговому році або макроциклі [14].
Від доцільності використання можливостей вказанихнапрямів на різних етапах багаторічної підготовки у вирішальній мірі залежатьтемпи зростання майстерності спортсменів, максимальний рівень їх досягнень ітривалість виступів на вищому рівні.
Велике значення для формування ефективноїдовготривалої адаптації має раціональне планування спрямованості тренувальнихнавантажень на усіх етапах багаторічної підготовки, її відповідністьспецифічним вимогам, що пред'являються ефективною діяльністю змагання. Якщо жспрямованість тренувального процесу на базових етапах багаторічної підготовки (попередньоюбазовою і спеціалізованою базовою) будується без урахування вимог, щопред'являються ефективною діяльністю змагання до різних функціональних систем організму,то це часто виявляється непереборним бар'єром в досягненні вищої спортивноїмайстерності.
Основну увагу в тренуванні вони концентрували на іншихскладових майстерності – швидкісно-силовій підготовці, вдосконалення техніки ітактики.
В той же час використання індивідуально граничнихвеличин тренувальних і змагань навантажень, характерних для сучасного спорту, впроцесі багаторічної підготовки є одним з найважливіших принципів спортивноготренування, що забезпечують ефективне формування довготривалої адаптації. Нинівиділяють два підходи до цієї проблеми, органічно доповнюючих один одного, якізнаходять застосування переважно в практиці залежно від кваліфікації ітренованості спортсменів, етапу багаторічної підготовки і періоду тренувальногомакроциклу.
Перший підхід передбачає рівномірне збільшення об'ємуі інтенсивності подразників, що призводить до поступового збільшення дії наорганізм спортсмена і планомірного формування довготривалої адаптації дочинників дії.
Другий підхід пов'язаний з різким збільшенням на етапімаксимальної реалізації індивідуальних можливостей об'єму і інтенсивностінавантажень, високою їх концентрацією в часі. Цей підхід пов'язаний з глибокоюмобілізацією функціональних резервів організму спортсмена, проте, створюєпередумови для стрибкоподібного формування адаптаційних процесів в організмі[31].
В процесі багаторічного тренування одночасно, якправило, реалізуються можливості вказаних напрямів інтенсифікації тренувальногопроцесу. Окремі роки або макроцикли характерні переважним використаннямодного-двух з них при стабілізації характеристик в інших напрямах. Спортсменивисокого класу, виключно добре адаптовані до різних чинників тренувальної дії, подальшийрозвиток довготривалої адаптації часто зв'язують зі зменшенням ролі однихстимулів при різкому збільшенні інших. Особливо це проявляється в істотномузменшенні сумарного об'єму роботи (з 1200 — 1300 до 600 – 700 годин.), практикизмагання, навантажень окремого зайняття і мікроциклів при одночасно різкомупідвищенні якісних характеристик тренувального процесу. Це, як правило,призводить до збереження і навіть до подальшого приросту досягнень за рахуноквдосконалення техніки, підвищення ефективності використання функціональногопотенціалу в діяльності змагання, досконалості тактичної майстерності.
Рівномірна динаміка навантажень характерна дляпідготовки спортсменів відносно не високої кваліфікації, а також дляспортсменів високого класу на першому етапі підготовчого періоду. На другомуетапі підготовчого періоду, а також на етапі безпосередньої підготовки доголовних змагань сезону найбільш ефективної часто виявляється стрибкоподібнадинаміка навантажень. Так, на етапі безпосередньої підготовки до головнихзмагань багато найсильніших спортсменів застосовують методичний прийом, сутьякого зводиться до того, що за 6 — 8 тижнів до відповідальних стартів вструктурі тренування виділяють два мезоцикла.
Перший мезоцикл характеризується виключно великимоб'ємом і не високою інтенсивністю роботою, посилюванням її дії на організмтренуванням в умовах среднегорья, жорсткою конкуренцією в зайнятті і томуподібне
Другий мезоцикл, навпаки, пов'язаний з невеликимоб'ємом і високою інтенсивністю роботи, широким застосуванням засобіввідновлення і активного відпочинку. В результаті гранична мобілізаціяфункціональних ресурсів в першому мезоцикле реалізується в адаптаційнихперебудовах на другому мезоцикле.лижник гонщик навантаженнязмагання
Таким чином, саме скачкообразность динамікинавантаження підготовки до головних змагань розглядається як чинник інтенсивноїстимуляції адаптаційних реакцій, що забезпечують додатковий прирісттренованості і вихід на рівень вищих досягнень до моменту головних стартівсезону.
Розділ 2. Методи й організація дослідження
2.1Загальна характеристика методів досліджень
Для рішенняпоставлених завдань використовувалися слідуючи методи дослідження:
1. Теоретичнийаналіз та узагальнення даних літератури;
2. Опитуваннята анкетування тренерів і спортсменів;
3. Педагогічніспостереження;
4. Педагогічнийексперимент;
5. Статистичнаобробка матеріалів.
Теоретичний аналіз та узагальнення даних літератури використовувалисяв процесі вивчення стану питання, формування робочої гіпотези і постановки метидослідження, а так само при складанні експериментальної програми і обговоренняотриманих результатів. Аналізувалися роботи вітчизняних і зарубіжних авторів потеорії і методиці тренування в лижних гонках і інших циклічних видах спорту.Окрім цього вивчався матеріал з інших дисциплінах – фізіології, біохімії,медицині і математичній статистиці [3, 18, 28, 34, 40, 59 та ін.], якідозволили більш глибоко розглядати досліджувані питання.
Основна увага приділялася з'ясуванню закономірностейадаптації організму в процесі спортивної підготовки і становлення спортивноїформи в мікроциклах, а також методики безпосередньої підготовки до змагань.Вивчення і аналіз літературних джерел дозволив розглянути наявні науково –практичні розробки в підготовці лижників-гонщиків, в яких досліджуваний наминапрям розглянутий недостатньо.
Разом з цим, вивчалися питання, пов'язані з основамиконтролю і управління тренувальним процесом, моделюванням і програмуванням.
Методи педагогічного дослідження.
Інтерв'ювання і опитування тренерів і спортсменів. Приузагальненні досвіду передової спортивної практики враховувалися точки зорупередових вітчизняних і зарубіжних тренерів і спортсменів. Дані опитуваннядопомогли глибше і різнобічніше вивчити і узагальнити питання, що цікавлятьнас.
Збір анкетних даних, а також бесідиз тренерами і спортсменами проводилися в процесі змагань і тренувальних зборівв місті Харкові.
Аналіз щоденників самоконтролю ітренувальних планів. Зміст щоденника узятий з робіт [41, 56, 64] і наведено вдодатку. Усього проаналізовано більше 30 щоденників обліку тренувальногопроцесу кваліфікованих лижників-гонщиків, включаючи і членів збірних командУкраїни.
Педагогічні спостереження. На усіхетапах дослідницької роботи нами широко використовувався метод педагогічнихспостережень Об'єктом цих спостережень були лижники-гонщики і їх безпосередняпідготовка до змагань
Хронометраж. У педагогічному експерименті, фіксувавсячас проходження дистанцій змагань і окремих її ділянок.
Антропометричні виміри проводилися з мета побудовимоделі лижників-гонщиків успішно промовців класичним і ковзанярським стилемпересування на лижах, і робилися за допомогою ростоміра, медичних вагів івимірювальної рулетки :
1. Зріст спортсменів(см);
2. Вага спортсменів(кг);
3. Довжина рук у спортсменів(см);
4. Довжина ніг у спортсменів(см);
5. Індекс ноги(%) :
Індекс ноги = ((L — Lсидя) — Lсидя — 1) — 100%,
L — зріст стоячи(см)
Lсидя — зріст сидячи(см).
6. Вагово-зростовий індекс, індекс Кетле-2(кг/м2) :
Вагово-зростовий індекс = вага тіла / довжина тела2
Спеціальні педагогічні випробування проводилися зметою визначення величини показників, які характеризують рівень фізичноїпідготовленості лижників. Відбір тестів і контрольних вправ для дослідженьрухової підготовленості спортсменів проводився з урахуванням наявних влітературі відомостей про факторну і кореляційну значущість тестів і їх надійності[14, 21, 59 та ін.] і анкетного опитування тренерів.
Нами були відібрані тести, поможливості, що усебічно характеризують спеціальну підготовленістьлижників-гонщиків при зайнятті спортом (на етапах безпосередньої підготовки дозмагань). Ми розуміли, що надійність тестів є значною мірою непрямим чинником увиявленні значущості певного показника в комплексі однорідних показників.
Як спеціальні педагогічнівипробування використовувалися стандартні для лижників-гонщиків дистанціїзмагань.
Методи математичної статистики.
З метою кількісного аналізу проведених досліджень івстановлення статичної залежності нами були використані загальноприйняті (С.А.Айвазян, В.С. Мхитарян, В.С. Иванов, Л.А.Сошникова і інші) способи обробкиданих з обчисленням наступних показників:
∑- сума;
/> — середнє арифметичне;
σ- середнє квадратичне відхилення;
Sх- помилка середнього арифметичного;
V- коефіцієнт варіації;
Математичнаобробка матеріалу проводилася з використанням ПЕОМ Pentium по стандартнихпрограмах StatGraphics 2.1, Statistica 5.7.
2.2 Організаціядосліджень
Рішення поставлених задач передбачало проведення циклупаралельно-послідовних досліджень, умовно розділених на два етапи.
На першому етапі проводилося вивчення і аналізнаукової і методичної літератури, практики підготовки кваліфікованихспортсменів. Визначався вклад різних складових в спортивний результат гонки з дуатлону.
Було проведенне анкетне опитування спортсменів, аналізщоденників самоконтролю та щорічних тренувальних планів, а також бесіди зведучими тренерами і спортсменами України.
Перший етап досліджень (2009-2010 рр) був присвяченийвизначенню відмінності в структурі і динаміці рухів класичного і ковзанярськогостилю пересування на лижах, для чого використовувалися дані спеціальноїлітератури, педагогічних спостережень. Окрім цього, нами виявлялися відмінностів дії на організм лижників навантажень, що отримуються внаслідок змагань надистанціях однієї і тієї ж тривалості, але з використанням різних стилівпересування.
На другому етапі ( 2010-2011 рр.) проводився основнийпедагогічний експеримент.
Здійснювалась розробка модельних характеристикпровідних лижників-гонщиків в класичному і ковзанярському стилях пересування,де враховували антропометричні показники, показники функціонального стануорганізму, а так само рівнів фізичної підготовленості спортсменів.
Педагогічні дослідження проводилися на лижній базі“Темп”.
На усіх етапах дослідження в якості випробовуванихпритягувалися лижники-гонщики високої кваліфікації (I розряд, КМС, МС і МСМК)члени команд збірних областей Харківської, Сумської, Чернігівської, Київської,Хмельницької, Івано-Франківської і г.Киева, Харківського обласного училищафізичної культури №2, школи вищої спортивної майстерності, Харківській державнійакадемії фізичної культури більше 100 спортсменів.
Дослідження проходили як під час змагань, так і наетапах безпосередньої підготовки до них на навчально-тренувальних зборах вм.Харкові.
Розділ 3. Дослідження впливу на організмлижників-гонщиків різних стилів пересування на лижах
Рішення конгресу FIS (1999 р.) об включення в програмизмагань по лижних гонку із з'єднанням класичного та ковзанярського стилю в однугонку – дуатлон, висунуло багато проблем, пов'язаних з методикою навчання ітренування, підборі інвентаря і лижного мастила, а також в підготовці зурахуванням поєднання обох стилів пересування.
Тому, очевидна необхідність дослідження особливостейтехнічної підготовки в класичному і ковзанярському стилях пересування.
Засадничим чинником становлення і вдосконаленнятехніки лижних ходів є правильне освоєння біомеханічної структури рухів. Присхожості обох стилів в способі відштовхування руками вони відрізняютьсяспецифічними особливостями функціонування опорно-рухового апарату. Крім того,структура зусиль в циклі кожного ковзанярського ходу залежить від рельєфумісцевості і умов ковзання. Тому в цьому розділі нами були поставлені наступнізавдання:
1. Визначити вклад різнихскладових в спортивний результат гонки з дуатлону.
2. Розробити антропометричнімодельні характеристики лижників-гонщиків високої кваліфікації, що дозволяютьпоказувати високі результати в гонках з дуатлону.
Для вирішення цих завдань були проаналізованірезультати змагань в перегонах класичним і вільним стилем, а також показникипедагогічних тестів, які характеризують стан різних компонентів фізичноїпідготовленості спортсменів.
3.1Визначення вкладу різних складових в спортивний результат гонки з дуатлону
Останнім часомлижні гонки втрачають свою популярність і щоб це запобігти члени FISвпроваджують багато нововведень, що робить лижні гонки не тільки боротьбою міжспортсменами, а й шоу для любителів і глядачів. Це, в свою чергу, викликаєвеликий інтерес до лижних гонок населення. Тільки за останні роки було введеноспринтерську гонку, спринтерську естафету, масові старти та дуатлон.
Призапровадженні цих нововведень тренери і спортсмени зіштовхуються з проблемоюпідготовки до участі у змаганнях на цих нових дистанціях. Так в країнах:Норвегія, Швеція, Італія, Росії та інших утворюють окремі команди, деспортсмени готуються тільки до змагань на спринтерських дистанцій, класичнимабо ковзанярським стилем пересування.
Однією зостанніх нових гонок було впроваджено змагання з дуатлону. Вивчаючинауково-методичну літературу, яка стосується цього нововведення ми не знайшлиматеріал, стосовно підготовки спортсменів до цієї гонки.
В анкетномуопитуванні брали участь 60 ведучих тренерів та кваліфікованих спортсменівУкраїни. Згідно розробленій анкеті (додаток А). В опитуванні приймали участьспортсмени від 18 до 30 років, тренувальний стаж яких складав від 7 до 19років, спортивна кваліфікація від КМС до МСМК. Всі спортсмени приймали участь вгонкі-дуатлоні.
Так, визначено,що з введенням дуатлону в програму змагань тренери почали вводити в однетренувальне заняття два лижних стиля пересування (ковзанярський та класичний):
Ø 30%опитуваних не проводять тренування з поєднанням класичного і ковзанярськогоходу в одному тренуванні;
Ø 70%почали використовувати це поєднання.
Якправило, це нововведення використовують в безпосередній підготовці до змагань,в передзмагальному періоді. В передзмагальному періоді 49% опитуваних робить по1 тренуванню з поєднанням двох лижних стилів пересування в мікроциклі, 21% поодному тренуванні в макроциклі. Це, мабуть, пов’язано з тим, по-перше – дужемало уваги приділяється безпосередній підготовці до дуатлону; по-друге – внауково-методичній літературі інформації про побудову тренувального процесу додуатлону недостатньо.
Згідно думки 25%опитуваних успішний виступ в дуатлоні залежить від універсалізму спортсмена –доброго володіння обома лижними стилями пересування; 7 % відповіли, що великезначення має тактично вірне проходження всієї гонки-дуатлону; 28% — що всезалежить тільки від фізичної підготовленості лижників-гонщиків. Крім цього, 30%спортсменів та тренерів вважають, що побудова тренувань на основі моделідуатлону – це запорука успіху в цій гонці. Спеціальний інвентар для дуатлону,особливо комбіновані черевики, та підготовка інвентарю згідно думки 10%опитуваних, відіграють не останню роль при успішному виступу в гонці-дуатлоні.
З відповідейопитуваних випливає, що 20% надають перевагу класичному ходу, 41% — ковзанярському. На нашу думку, така перевага є тому, що класичний стильтехнічно складніший від ковзанярського і там відіграє велику роль змащення лиж(мастила ковзання та зчеплення).
Останнім часом всніжній підготовці велика кількість тренерів в світі використовують пересуванняобома лижними стилями в одному тренуванні. Особливо це спостерігається втренуваннях на вкативані.
Спочаткутренування проходить ковзанярським стилем, в цей час тренер підбирає кращийваріант змащення лиж, а потім тренування проходить класичним стилем. Згодом,якщо мастила перестають тримати – спортсмен знову робить зміну інвентарю.Згідно спостережень в 2009 році на 10% спортсменів використовують два лижнихстилі в тренуванні, в 2010 році – 30%, а в 2011 році – 60% лижників-гонщиків.
За допомогоюанкетного опитування у ведучих спортсменів та тренерів світу і України (додаток1) ми зрозуміли, що в цьому нововведенні досить багато недоліків. Недоліки втому, що у нас в країні не достатньо екіпіровки у спортсменів для участі вдуатлоні (комбінованих черевиків – вони вимушені бігти на ковзанярських); зпрограми змагань зникли короткі індивідуальні гонки 5км у жінок і 10км учоловіків; на цій дистанції важко заробити на Чемпіонаті світу та Етапах Кубкасвіту фіспоєнти (очки для участі в етапах Кубків світу), а головний недолік, щоне має наукового матеріалу, за допомогою якого, можна було б будуватипідготовку до цього виду програми лижних змагань.
Крім цього,даний вид тренування повністю не відображає структуру змагань з дуатлону, як учергуванні стилів пересування, так і в окремій величині навантажень складовихзмагання.
Аналізанкетування дозволив нам зробити факторний аналіз чинників, які впливають наспортивний результат в гонці з дуатлону (рис. 3.1).
/>
Рис.3.1.Фактори, які сприяють досягненю успіху в дуатлоні
Примітка: 1 –фізична підготовленість 28%; 2 – універсалізм 25%; 3 – методика підготовки догонки-дуатлону 30%; 4 – тактично вірне проходження всієї дистанції 7%; 5 –підготовка інвентарю та наявність спеціальних черевиків 10%; 6 – інші причини.
На першому місці стоїть методика підготовки до гонки здуатлону – 30%, фізична підготовленість спортсменів – 28%, універсалізм (уміннядосить хорошо пересуватися класичним та ковзанярським стилем) – 25%, підготовкалижного інвентарю – 10% та інші.
3.2 Визначення відмінностей в структурі і динаміцірухів класичним і ковзанярським стилем пересування на лижах
Дані літературних джерел не дозволяють повною міроюпредставити відмінності в структурі і динаміці різних стилів пересування. В тойже час для побудови спортивної підготовки, як на усіх етапах річногомакроциклу, так особливо і на етапі безпосередньої підготовки до змагань дужеважливою є технічна підготовка лижників.
Тому нами проведені педагогічні спостереження, якіздійснювалися в період навчально-тренувального і контрольного зайняття, а такожпід час змагань і спеціального педагогічного тестування того, що включаввідеозйомку з виміром основних параметрів техніки рухів.
Як показав аналіз техніки пересування на лижах,існують відмінності між ковзанярським і класичними стилями в деякихкінематичних і динамічних характеристиках.
З аналізу цих параметрів динамічних характеристиктехніки однойменних лижних ходів, нами виявлено ряд чинників, з яких ковзанярськіходи мають перевагу в швидкості. Перший – значний більший час відштовхування,яке робиться під час ковзання лижі. Другий – обумовлений напрямомвідштовхування вперед-в-сторону, яке не вимагає тримаючих мазей і збільшуєковзання лиж. Ці чинники дозволяють підвищувати швидкість бігу і зменшуютьенергетичні витрати.
Результати проведених вимірів кінематичних показниківоднойменних лижних ходів (одночасного однокрокового класичного і ковзанярського),які застосовуються на однакових ділянках траси (пологі підйоми і рівнина),приведені в (таблиця. 3.1).
Таблиця 3.1 Порівняльна характеристика кінематичнихпараметрів техніки одночасного однокрокового класичного і ковзанярського ходукваліфікованих лижників гонщиків (n=10)Показники Класичний стиль Ковзанярський стиль Оцінка достовірності σ 1 Х1+m1 σ 2 Х2+m2 t P Довжина циклу, м 0,54 8,20+0,17 1,15 13,40+0,36 12,96 РТак, одночасний однокроковий класичний хід привикористанні його кваліфікованими лижниками має довжину циклу 8,2 м, в той час,як у ковзанярський він досягає 13,4 м, що на 38,8% вище (р
Окрім цього в одночасному однокроковому класичномуході тривалість циклу складає від 1,18 с, а в однойменному ковзанярському ходівона 1,87 с, що на 37% більше(р
Проведенийкореляційний аналіз параметрів техніки пересування на лижах одночаснимоднокроковим класичним ходом (r1) (табл. 3.2) показав:
Ø тісну кореляційну залежність між часомвідштовхування і тривалістю циклу (r1=0,74); тривалістю циклу і часом вільногоковзання (0,67); тривалістю і довжиноюциклу (0,61).
Ø негативну кореляційну залежність швидкості ідовжини циклу (-0,76); тривалості ітемпу циклів (-0,87); темпу циклів і часувідштовхування (-0,71); довжини і темпу циклів (-0,66); швидкістю і часомвільного ковзання (-0,52).
/>
/>Рис. 3.2. Залежність швидкості пересування на лижах від кінематичнихпараметрів техніки одночасного однокрокового ходу
Таблиця3.2 Матриця кореляційної залежності кінематичних параметрів одночасногооднокроковогоо класичного ходу (r1) (n=10) Параметри класичного ходу 1 2 3 4 5 6 1 1 2 -0,76 1 3 -0,40 0,61 1 4 -0,52 0,30 0,67 1 5 -0,34 0,46 0,74 0,42 1 6 0,52 -0,66 -0,87 -0,58 -0,71 1
Умовніпозначення: 1 – середня швидкість в циклі, м/с; 2 – довжина циклу, м; 3 –тривалість циклу, с; 4 – час вільного ковзання, с; 5 – час відштовхування, с; 6– темп циклів в хвилину, кіл.раз.
Кінематичніпараметри техніки пересування на лижах одночасним однокроковим ковзанярськимходом (r2) (табл. 3.3) мають:
Ø високу кореляційну залежність між тривалістю ідовжиною циклу (0,73), а такожпоказниками часу відштовхування (0,88) ічасом вільного ковзання (0,72);
Ø високу негативну кореляційну залежність між темпомциклів і показниками – тривалістю циклів (-0,80);часом відштовхування (-0,83).
Таблиця3.3 Матриця кореляційної залежності кінематичних параметрів одночасного однокроковогоковзанярського ходу (r2) (n=10)Параметри ковзанярського ходу 1 2 3 4 5 6 1 1 2 -0,10 1 3 -0,08 0,73 1 4 0,13 0,25 0,72 1 5 -0,16 0,70 0,88 0,55 1 6 0,22 -0,66 -0,80 -0,49 -0,83 1
Умовніпозначення: 1 – середня швидкість в циклі, м/с; 2 – довжина циклу, м; 3 –тривалість циклу, с; 4 – час вільного ковзання, с; 5 – час відштовхування, с; 6– темп циклів в хвилину, кіл.раз.
В той же час кореляційної залежності міжшвидкістю руху і рештою кінематичних показників не встановлено.
Такимчином, кінематичні параметри одночасного однокрокового класичного іковзанярського ходу пересування на лижах мають значні відмінності у всіхкінематичних і динамічних показниках (р
Такимчином, проведені нами дослідження кінематичних параметрів техніки однойменнихлижних ходів різних стилів пересування на лижах переконують в тому, що втехніці класичного і ковзанярського стилю є значні відмінності не тільки вструктурі рухів, але і в решті кінематичних показників: швидкості пересування,довжині циклу, часу відштовхування і вільного ковзання. Тому для переходу зодного стилю пересування на іншій, як в окремому занятті, так і при їхпоєднанні необхідно якийсь час, і він залежить від технічної підготовленості ікваліфікації спортсмена.
3.3 Антропометричні моделі кваліфікованихлижників-гонщиків
При розробці антропометричних моделей спортсменіворієнтуються на найбільш значимі показники, що визначають здатність додосягнення видатних результатів в данних видах спорту. Зіставленняіндивідуальних показників спортсменів з модельними, дозволяє визначитивідповідність антропометричних можливостей спортсменів заданому рівню залежновід його спеціалізації.
За допомогою антропометричних вимірів були побудованімоделі лижників-гонщиків, що успішно виступають в змаганнях класичним і ковзанярськимстилем пересування на лижах(рис. 3.3).
Як ми бачимо (таблиця. 3.4), основні відмінності вусереднених модельних характеристиках одних спортсменів від інших складають: довжинатіла (2,2%); вага (2,9%); довжина ніг (3,7%); індекс Кетле-2 (4,5%)(р
/>
Рис. 3.3. Порівняльна характеристика модельнихантропометричних параметрів лижників-гонщиків високої кваліфікації в різнихстилях пересування
/>
Таблиця3.4 Порівняльні модельні характеристики антропометричних параметрівкваліфікованих лижників-гонщиків в різних стилях пересування (n=10)Показники Класичний стиль Ковзанярський стиль Отримана різниця Оцінка достовірності у 1 X1+m1 у 2 X2+m2 Усл.ед. % t P Довжина тіла, см 2,87 180,00+0,91 3,06 176,00+0,97 4,00 2,2 3,54 P0,05 Довжина ніг, см 2,35 108,00+0,78 2,11 104,00+0,70 4,00 3,7 2,99 P0,05 Індекс Кетле-2, кг/м2 0,69 21,66+0,79 0,42 20,02+0,61 1,64 7,6 4,54 P/>
Аналізпроведених антропометричних досліджень кваліфікованих лижників-гонщиківпоказує, що відмінність модельних характеристик знаходиться в межах 2,2% — 7,6%і вони мають достовірні відмінності (р
Нанашу думку, для успішного виступу в гонках з дуатлону антропометричні данівинні знаходиться в межах середніх показників класичної і ковзанярськоїмоделей, оскільки лижникам-гонщикам треба виступати в гонках обома стилямипересування на лижах, а високих спортивних результатів (Чемпіонати країни, мируі так далі) в змаганнях, в різних стилях, добивалися спортсмени з різнимиантропометричними показниками.
Висновки
1. Аналіз літературних джерел і педагогічнихспостережень показав, що в даний час немає чітко вироблених рекомендацій наУкраїні, що стосуються методики використання індивідуально-групової побудови ікорекції тренувального процесу по плануванню безпосередньої підготовки дозмагань кваліфікованих лижників-гонщиків для участі в змаганнях з дуатлону.
2. Аналізанкетування дозволив нам зробити факторний аналіз чинників, які впливають наспортивний результат в гонці з дуатлону: на першому місці стоїть методикапідготовки до гонки з дуатлону – 30%, фізична підготовленість спортсменів –28%, універсалізм (уміння досить хорошо пересуватися класичним та ковзанярськимстилем) – 25%, підготовка лижного інвентарю – 10% та інші.
3. Проведені дослідження кінематичних параметрівтехніки однойменних лижних ходів різних стилів пересування переконують в тому,що в техніці класичного і ковзанярського стилю є значні відмінності в швидкостіпересування (1,7 – 4,4 м/с), довжині циклу (0,5 – 5,2 м), темпі циклів вхвилину (12,6 – 21,1 кіл.раз), часу відштовхування (0,3 – 0,7с) і часу вільногоковзання (0,1 – 0,2 с) (р
4. Аналіз проведенихантропометричних досліджень кваліфікованих лижників-гонщиків показує, щовідмінність модельних характеристик знаходиться в межах 2,2% — 7,6% і вонимають достовірні відмінності(р
5. Різні способи пересуванняна лижах пред'являють до організму спортсменів особливі вимоги по перебудовірухових навичок, що становлять основу техніки пересування на лижах, а так самодо функціонування систем організму спортсмена. Це положення вимагає проведенняпошуку оптимальних підходів до планування тренувального процесу, що враховуєпоєднання обох стилів пересування на лижах, особливо при підготовці до гонок здуатлону.
Практичні рекомендації
Результатидослідження дозволяють дати наступні практичні рекомендації.
1. Для цілеспрямованої і ефективної підготовки передзмаганнякваліфікованих лижників-гонщиків необхідно здійснювати планування тренувальногопроцесу з урахуванням індивідуальних особливостей, фізичної підготовки,технико-тактического майстерності, стилю пересування і програми змагань.
2. Стиль пересування на лижах слід враховувати залежно від програмизмагань, в період, коли індивідуалізується тренувальний процес, длявдосконалення техніки пересування на лижах і розвитку загальної координаційноїструктури рухів лижників.
3. При побудові передзмагання мезоцикла необхідний комплексний підходу досистеми управління, який повинен враховувати наступні параметри:
а) контрольза реакцією організму лижників на навантаження в окремому тренувальному занятті(оперативний контроль) і після серії занять (поточний контроль);
б) динамікувідновних процесів після різних по величині і спрямованості тренувальних ізмагань навантажень;
в) індивідуальніособливості переносимості тренувальних і змагань навантажень різним стилемпересування на лижах;
г)використання медикаментозних, фізіотерапевтичних і інших засобів стимулюванняпрацездатності і відновлення після тренувальних і змагань занять.
4.Представлені в роботі практичні рекомендації можуть використовуватися припідготовці не тільки кваліфікованих лижників-гонщиків, але і в ДЮСШ, а також яктеоретичний матеріал в розділі спортивного тренування для студентів ВНЗ.
Список джерел
1. Абатуров Р.А. Планирование тренировочнойнагрузки в подготовительном периоде /Р. А. Абатуров, И. Г. Огольцов// Лыжныйспорт, — выпуск I, 1983,-с. 27-28.
2. Аграновский М.А. Лыжный спорт /М.А.Аграновский. – М.: Физкультура и спорт, 1982. -с. 35-68.
3. Аграновский М. П. Новое в лыжном спорте/М.А. Аграновский// – М.: Физкультура и спорт в школе, — 1969. — №1, — с.46-48.
4. Аникин Н. П. Планированиеучебно-тренировочным процессом лыжников-гонщиков /Н.П. Аникин// На лыжне. — М.:Физкультура и спорт, 1970. — с.42-45-54.
5. Антонов М. Ф. Тренировкалыжников-гонщиков на предсоревновательном этапе /М.Ф. Антонов// Лыжный спорт. — М., 1977 — В. I. — 5-8.
6. Анохин П.К. Очерки физиологиифункциональных систем /П.К. Анохин. – М.: Медицина, 1975. – 402с.
7. Архипов А. А. Планирование объёманагрузки и основных средств тренировки лыжниц-гонщиц старших разрядов /А.А.Архипов// Лыжный спорт. — М.: Физкультура и спорт, 1969. В. 3. С. 28-38.
8. Афанасьев В. Р. Исследование структурытренировочных занятий биатлонистов в недельном цикле предсоревновательногопериода /В.Р. Афанасьев// Вопросы теории и методики физического воспитания. — Алма-Ата, 1972,-с.200-202.
9. Афанасьев В. Г. Тренировка биатлонистовна этапе непосредственной подготовки к соревнованиям /В. Г. Афанасьев, Е. А.Грозин// Теория и практика физической культуры. — 1973.-№2.-с.12-14.
10. АуликИ. В. Как определить тренированность спортсменов /И.В. Аулик. — М.: Физкультураи спорт, 1977. — 195 с.
11. БатеповА. И. Опыт тренировки сильнейших лыжниц-гонщиц /А.И.Батепов// Теория и практикафизической культуры. — 1982.-№11.-с.23-25.
12. БарановВ. Д. Тренировка мастеров спорта по лыжным гонкам /В.Д.Баранов// Лыжный спорт.- 1971.-с.16-19.
13. БаталовА. Г. Нормирование интенсивности нагрузки /А.Г.Баталов// Лыжный спорт, вып. 2,1986 — с.18-19.
14. БелкинА.А. Формы специальной разминки /А.А. Белкин// Теория и практика физическойкультуры. – 1966. — №9. – С. 23.
15. БергманБ.И. Лыжный спорт /Б.И. Бергман. – М.: ФиС, 1989. –с. 67-98.
16. БутинИ.М. Лыжный спорт /И.М. Бутин. Учебное пособие. –М.: Просвещение, 1988. –с.12-18.
17. БутинИ.М. Лыжный спорт: учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. Заведений /И.М.Бутин. – М.: Издательский центр «Академия», 2000. – С. 16–51.
18. ВайцеховскийС. М. Пульсометрия как критерий интенсивности тренировочной нагрузки /С.М.Вайцеховский// Теория и практика физической культуры. — 1966. — №1. — с.45-46.
19. ВалуевВ. А. Использование контрольных тестов в тренировке лыжников-гонщиков /В.А.Валуев// Лыжный спорт. — М.: Физкультура и спорт, 1976. В.2. — с.8-10.
20. ВолковН. И. Физиологические характеристики непрерывной мышечной работы, выполняемойпри разной частоте сердечных сокращений /Н.И. Волков, В.М.Зациорский, В.Д.Чепик, В.Н. Черемисов// Теория и практика физической культуры. — 1969. №4 — с.30-33.
21. ГалкинВ. К. Влияние соревновательных факторов на дифференцировку мышечных усилий/В.К. Галкин, А.В. Родионов// Теория и практика физической культуры. — 1971. — №8. — с.6-7.
22. ГраевскаяН.Д. К вопросу об унификации оценки функционального состояния спортсменов/Н.Д.Граевская, Т.И.Долматова, Г.Е.Калугина и др.// Теория и практикафизической культуры. 1995. – № 2. – С. 11–15.
23. ГодикМ. А. Контроль тренировочных и соревновательных нагрузок /М.А. Годик. — М.:Физкультура и спорт, 1980. — с.136.
24. ГоркинМ.Я. Большие нагрузки в спорте /М.Я. Горкин, О.В.Качаровская, Л.Я. Евгеньева. –К.: Здоров'я, 1973. – 184 с.
25. Гурский А.В. Лыжный спорт /А.В.Гурский,Л.Ф.Кобзева, В.В.Ермаков// – М.: Физкультура и спорт, 1986. – В.2. – С. 14–17.
26. ГурскийА.В. Лыжные гонки /А.В.Гурский. – Смоленск: Смоленский гос. ин-т физ. культ.,1990. – 80 с.
27. ЕвстратовВ.Д. Техника лыжных ходов /В.Д. Евстратов, Г.Б.Чукардин, Б.И. Сергеев. Лыжныйспорт. – М.: ФиС, 1989. – С. 67-78.
28. Ермаков В.В./>/>Фазовая структура одновременного конькового/>/> лыжного хода /В.В.Ермаков, О.Ю.Солодухин,А.А.Савельев// Технико-тактическое мастерство лыжников-гонщиков высокойквалификации (сборник научных трудов). – М.: ВНИИФК. – 1986. – С. 82–94.
29. ЕрмаковВ.В. Техника лыжных ходов /В.В.Ермаков. – Смоленск, 1990. – С. 17–26.
30. ЗациорскийВ. М. Оценка тренировочных нагрузок методом суммарной пульсометрии /В. М.Зациорский, И. Г. Кулик// Теория и практика физической культуры. — 1966. — №2.- с.44-47.
31. Зимкин Н.В. Физиология человека /Н.В.Зимкин. — М.: Физкультура и спорт., 1964. – 600 с.
32. ИвановВ. А. Тренировка лыжниц-гонщиц /В.А. Иванов. Лыжный спорт. — М.: Физкультура испорт. 1971. С.39-41.
33. ИшмаевН. И. Направленность воздействия тренировочной нагрузки лыжника-гонщика взависимости от интенсивности прохождения дистанции 10 км /Н.И. Ишмаев// Лыжныйспорт. — М.: ФиС, 1979 — №2, — с.30-32.
34. КальюстоЮ-Х. Основы техники лыжных ходов: учебно-методическое пособие) /Ю-Х.Кальюсто. –Тарту, 1990. – 73 c.
35. Камаев О.И.Техническая и специальная физическая подготовка квалифицированныхлыжников-гонщиков: мет.рек. /О.И.Камаев, Н.В.Блещунов, В.В.Мулик, Е.К.Камаева. –Харьков, 1989. – 24 c.
36. КамаевО.И. Теоретико-методические основы многолетней подготовки юныхлыжников-гонщиков /О.И.Камаев. – Харьков: ХаГИФК, 1999. – 172 с.
37. КапланскийВ.Е. Из опыта подготовки юных лыжников /В.Е.Капланский // Лыжный спорт. — 1977.- Вып. 2.- С. 19-28.36.
38. КвашукП.В. Влияние нагрузок различной интенсивности на функциональное состояние юныхлыжников-гонщиков /П.В. Квашук, А.Н.Корженевский// Теория и практика физическойкультуры. — 1989. — № 1. — С. 27-30.
39. КолчинП. К. Традиционные ходы и ход коньковый /П.К. Колчин// Лыжный спорт. — 1986. — №1. — с.26-29.
40. Котляр С.М. Особливості передзмагальноїпідготовки кваліфікованих лижників-гонщиків з урахуванням участі в гонкахкласичним та ковзанярським стилем пересування: Автореф. дис… канд. наук сфіз. вих. и спорта: 24.00.01 «Фізичне виховання та спорт» / С.М. Котляр. –Харків, 2003. – 20 с.
41. Котляр С.М. Определение функциональнихвозможностей с помощью специального тестирования /С.М.Котля // Физическоевоспитание студентов творческих специальностей: сб.науч.трудов. под ред. проф.Ермакова С.С. ХГАДИ (ХХПИ). – Харьков, 2005. – № 7. –С. 28–33.
42. КотлярС.М.Теорія і методика лижного спорту для студентів першого курсу (закредитно-модульною системою): Методичний посібник /С.М.Котляр, В.В.Мулик. –Харків. – 2006. – 200 с.
43. КотлярС.М. Теорія і методика лижного спорту для студентів 1-2 курсу (закредитно-модульною системою) /С.М.Котляр, В.В.Мулик, Т.В.Сидорова. – Харків. –2007. – 75 с.
44. КошкаревТ. Комплексный контроль в подготовке лыжников-гонщиков /Т. Кошкарев//Лыжныйспорт.-1984.- Вып. 1.- С. 49.
45. Лыжныйспорт. Учебник для институтов физической культуры /М.А. Аграновского// [Под общ. ред. М.А.Аграновского]. –М.: Физкультура и спорт, 1980. – 286 c.
46. Лыжныйспорт. Учебник для техникумов физической культуры /Е.И. Кудрявцева// [Под ред.Е.И. Кудрявцева и др.]. – М.: ФиС. Изд.2-е, перераб. и доп. – 1983. – С.16–33.
47. Лыжныйспорт: Учеб. для институтов и техникумов физической культуры /В.Д.Евстратова,В.И.Сергеева, Г.В.Чукардина// [Под общ. ред. В.Д.Евстратова]. –М.: Физкультураи спорт, 1989. – 319 c.
48. Мищенко В.С.Функциональные возможности спортсменов /В.С. Мищенко. – К.: Здоровʼя,1990. – 200 с.
49. МуликВ.В. Многолетняя подготовка в биатлоне /В.В. Мулик. – Харьков: ХГИФК, 1999. –175 с.
50. МуликВ.В. Критерии подготовленности тренера в лыжном спорте для работы с группаминачальной подготовки /В.В. Мулик// Педагогіка, психологія та медико-біологічніпробле-ми фізичного виховання і спорту. – Харків: ХДАДМ (ХХПІ). – 2003. – № 1.– С. 3–9.
51. ОгольцовИ. Г. Методы развития специальной выносливости в циклических видах спорта /И.Г. Огольцов, В.А.Иванов, В.А. Фурсов и др. В кн.: XIII Всесоюзная конференцияпо физиологической и биохимической характеристике циклических видов спорта. — Таллин, 1974. — с.169-190.
52. ОгольцовИ. Г. Распределение тренировочных нагрузок в микроцикле подготовкиквалифицированных лыжников-гонщиков /И.Г. Огольцов, И.В.Ерёмин// Лыжный спорт.- М.: ФиС — 1982, — В. 1.
53. ОгольцовИ. Г. Динамика скорости в лыжных гонках /И.Г. Огольцов, А.А.Клемба// Лыжныйспорт, — М.: ФиС, — 1986 — №1 — с.18-19.
54. ОзолинН.Г. Настольная книга тренера: наука побеждать /Н.Г.Озолин. –М.: Изд. АСТ,2003. – 863с.
55. ПлатоновВ.Н. Физическая подготовка спортсмена /В.Н. Платонов, М.М. Булатова. – К.: Олимпийская литература, 1995. – 320 с.
56. ПлатоновВ.Н. Система подготовки спортсменов в олимпийском спорте. Общая теория и еёпрактическое приложение /В.Н. Платонов. –К.: Олимпийская литература, 2004. –808 с.
57. РаменскаяТ.И. Физиологическая характеристика лыжных гонок: учеб. пос. /Т.И. Раменская. – М.: ГЦОЛИФК, 1986. – 74 с.
58. РаменскаяТ.И. Техническая подготовка лыжника: учебно-практическое пособие /Т.И.Раменская. – М.: ФиС, 2000. – С. 12–47.
59. РаменскаяТ.И. Специальная подготовка лыжника: учеб. для ин-тов физ. культуры /Т.И.Раменская. – М.: Спорт Академ Пресс, 2001. –227 с.
60. Ратов И.П.Использование технических средств и методических приемов «искусственноуправляющей среды» в подготовке спортсменов /И.П.Ратов// Современная системаспортивной подготовки. – М.: СААМ, 1995. – С. 323-337.
61. Спортивнаяметрология.// Учебник для институтов физической культуры./ Под ред. В. М.Зациорского. — М.: Физкультура и спорт. 1982. — с.25.
62. Современнаясистема спортивной подготовки /Под ред. Ф.Л. Суслова, В.Л. Сыча, Б.Н. Шустина.- М., 1995. — 448 с.
63. СорокинС.Г. Индивидуализация тренировочного процесса квалифицированныхлыжников-гонщиков: учеб. пособие /С.Г. Сорокин. — Омск, 1994. — 34 с.
64. ФоминС.К. Лыжный спорт /С.К. Фомин. – К.: Радянська школа, 1988.- 176 с.
65. ФоминС.К. Специальные упражнения лыжника /С.К. Фомин. – К.: Здоров`я, 1988. -112 с.
66. ЧукардинГ. В. Динамические характеристики основных способов передвижения налыжероллерах /Г.В. Чукардин, Ю.А. Целищев// Лыжный спорт. — М.: Физкультура испорт. — 1981. — №1, с.34-37.
67. ШапошниковВ. Д. Изменение тренировочной нагрузки лыжника-гонщика перед соревнованиями/В.Д. Шапошников// Теория и практика физической культуры. — 1966. -№1. — с.17-19.
68. ЩербаковЮ.Н. Влияние объема тренировочных нагрузок и уровня физической подготовленностина результат в лыжных гонках у юношей /Ю.Н. Щербаков// Теория и практикафизической культуры. — 1975. — № 2. — С. 48-50.
69. ЯкимовА.М. О кризисе “официальной” методики тренировки в циклических видах спорта/А.М. Якимов// Теория и практика физической культуры. -1990. — № 2.- С.43-44.