Метрологічний контроль рівня спеціальної фізичної підготовки легкоатлетів в підготовчому періоді до змагань

Міністерство освіти і науки України
Вищийнавчальний заклад
Відкритийміжнародний університет розвитку людини “Україна”
ГорлівськафіліяКафедрафізичної реабілітаціїКваліфікаційнаробота
затемою::«Метрологічний контроль рівня спеціальної фізичної підготовки легкоатлетів впідготовчому періоді до змагань»
 
студент4-го курсу заочної форми навчання
напрямупідготовки 0102 – фізичне виховання і спорт
спеціальності6.010200 – фізична реабілітація
освітньо-кваліфікаційногорівня – бакалавр
ТутовВіталій Миколайович
Науковийкерівник:                Гринчишин Леонід Анатолійович
“___”_________________ 2008 року
2008

Зміст
Вступ
ГЛАВА І МЕТРОЛОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ РІВНЯ СПЕЦІАЛЬНОЇФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ЛЕГКОАТЛЕТІВ В ПІДГОТОВЧОМУ ПЕРІОДІ ДО ЗМАГАНЬ.(Аналізлітературних даних)
Розділ І. Актуальність проведення метрологічногоконтролю на підготовчому періоді до змагань
1.1 Контроль в спорті. Види контролю
1.1.1 Етапний контроль
1.1.2 Поточний контроль
1.1.3 Оперативний контроль
1.2 Загальні положення провимірювання у фізичному вихованні і спорті
1.3 Тестування — контрольневимірювання
1.3.1 Різновиди рухових тестів
1.4 Оцінка — уніфікований показникспортивних результатів і тестів
1.5 Основні засоби і методи контролюспеціальної фізичної і технічної підготовки юних бігунів на середні дистанції
ГЛАВА II. ВЛАСТНА ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА
Розділ 1. Рівень фізичного розвитку досліджуваних дітей
1.1. Структура тренувального процесу(експериментальної групи)
Розділ 2. Методи здійснення контролю
2.1 Математико-статистичний методобробки одержаних експериментальних даних по Ст’юденту
Розділ 3 Власна дослідницька робота
3.1 Хід дослідження
3.2 Оперативний контроль в дослідженні спеціальної фізичної підготовкилегкоатлетів
3.3 Поточний контроль в дослідженні фізичноїпідготовки легкоатлетів
3.4 Етапний контроль в дослідженні фізичної підготовкилегкоатлетів.
3.5 Специфіка здійснення контролю рівня фізичної підготовки легкоатлетів, щоспеціалізуються в бігу на середні дистанції
3.6 Контроль спеціальної фізичної витривалостіспортсменів в бігу на середні дистанціїРозділ 4Результати дослідження  4.1 Обговореннядослідження
Висновки
Закінчення
Список використаної літератури
Додатки
Додаток А
Діаграми

ВСТУП
Один з найважливіших елементів системи управління підготовкою спортсменів- метрологічний контроль, під яким розуміється сукупність організаційнихзаходів для оцінки різних сторін підготовленості спортсменів, реакцій організмуна тренувальні і змагання навантаження, ефективності тренувального процесу, атакож обліку адаптаційних перебудов функцій організму спортсменів.Метрологічний контроль в спорті передбачає практичну реалізацію різних видівконтролю (етапного, поточного, оперативного), вживаного в структурних ланкахтренувального процесу (річний цикл, мезо цикл, мікро цикл, окремі заняття) дляотримання об'єктивної різносторонньої інформації про стан спортсмена і йогодинаміку з метою управління процесом спортивної підготовки [8].
Мета роботи. З'ясувати ефективність інеобхідність застосування метрологічного контролю рівня спеціальної фізичноїпідготовки юнихбігунів на середні дистанції в підготовчому періоді.
Завдання:
1.Оцінити, задопомогою метрологічного контролю рівень розвитку фізичних якостей,досліджуваних спортсменів на початку підготовчого періоду учбово-тренувальногопроцесу.
2. Порозробленому плану в ході тренувального процесу здійснити оперативний, поточнийметрологічний контроль рівня спеціальної витривалості в підготовчому періоді.
3. Оцінитифізичну підготовленість досліджуваних спортсменів після проведення всьогоперіоду підготовки.
4. Порівнятипоказники в дослідницьких (експериментальної і контрольної) групах
5. Зробитивисновки по ефективності і необхідності застосування метрологічного контролюдля управління процесом тренування. Дати необхідні рекомендації тренеру,інструктору, викладачу по подальшій роботі в цьому напрямі.
Робоча гіпотеза:
Імовірно, щоздійснення метрологічного контролю на основі сучасних технічно-інформаційнихтехнологій за рівнем спеціальної фізичної підготовки дасть достовірнуінформацію про функціональну готовність спортсмена до змагань, що підвищитьефективність управління учбово-тренувальним процесом і дасть можливістьпідвищити результативність спортсмена в змагальній діяльності.

ГЛАВА ІМЕТРОЛОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ РІВНЯ СПЕЦІАЛЬНОЇ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ЛЕГКОАТЛЕТІВ ВПІДГОТОВЧОМУ ПЕРІОДІ ТРЕНУВАНЬ
Розділ І Актуальність проведенняметрологічного контролю на підготовчому періоді до змагань
Вдосконалення системи управління тренувальним процесом на основі об’єктивізаціїзнань про структуру діяльності, змагання, і підготовленості з урахуваннямзагальних закономірностей становлення спортивної майстерності у вибраному видіспорту є одним з перспективних напрямів вдосконалення системи спортивноїпідготовки [5, 8, 13].
В даний час добре розроблені: система контролю тренувальних і змаганьнавантажень [5], теорія і методика педагогічного контролю в спорті [8, 13],система комплексного контролю в окремих циклічних видах спорту; основиуправління підготовкою юних спортсменів [10]. Разом з тим бурхливий прогрес вспорті, що характеризується виключно високою напруженістю боротьби, змагання,збільшеною щільністю спортивних результатів, досягненням об'ємів тренувальнихнавантажень граничних величин, свідчить про зростання складності в забезпеченнірухової діяльності спортсменів. Дані положення пред'являють підвищені вимоги доорганізації заходів щодо забезпечення комплексного контролю і управліннятренувальним процесом, визначають необхідність розробки нових засобів, методіві технологій, що дозволяють тренеру одержати і обробити великий об'ємрізноманітної інформації, оперативно ухвалити рішення, що управляє [2].
Тренувальний процес спортсменів все більшою мірою починає набуватихарактеру науково-практичного пошуку, вимагаючи науково обґрунтованого підходудо організації і планування спортивної підготовки, до використання досягненьнауки і техніки для отримання і аналізу інформації про діяльність спортсменів[2-4, 13]. На думку провідних фахівців у області теорії і методики спортивноготренування, одним з перспективних напрямів вдосконалення системи підготовкиспортсменів є розробка і практична реалізація нових, високоефективних засобів,методів, технологій комплексного контролю і управління тренувальним процесом.
Зростаюче значення методології комплексного контролю підготовленостіспортсменів і управління тренувальним процесом обумовлено багатьма характернимидля сучасного спорту причинами, серед яких значне ускладнення системипідготовки спортсменів; відставання якості комплексного контролю від вимог поорганізації спортивного тренування як керованого процесу; збільшення числавимірюваних показників, що реєструються в процесі тренувань і змагань;підвищення вимог до метрологічного забезпечення збору і аналізу інформації пропідготовленість і готовність спортсменів. На думку В.А. Булкина (1993), існуєдві принципові можливості по впорядкуванню великого об'єму необхідної дляухвалення рішення інформації: по-перше, виявлення основних, найбільш істотних,ключових положень організації системи для ухвалення рішення, що управляє, зподальшою деталізацією на ієрархічно менш значущі компоненти; по-друге, широкезастосування в процесі ухвалення рішення сучасних інформаційних технологій,розроблених на основі використання досягнень сучасної обчислювальної техніки[2].
У спортивній науці розвиток інформаційних технологій знайшов своєвіддзеркалення у вигляді розробки різноманітних психодіагностичних методик,автоматизованих методів функціональної діагностики, програм для імітаційногомоделювання процесів короткочасної і довготривалої адаптації організму,експертних систем. Слід також відзначити, що використання сучаснихінформаційних технологій дозволяє не тільки забезпечити діагностикуіндивідуально – типологічних особливостей, оцінку функціональноїпідготовленості спортсменів, але і вирішити завдання імітаційного моделювання,прогнозування, проектування окремих компонентів системи спортивної підготовки,а також оцінити ефективність тренувального процесу.
Проте багато питань по розробці і використанню інформаційних технологій вспорті вимагають чіткішого наукового обґрунтування і експериментальноїапробації. В значній мірі це пояснюється складністю і суперечністю специфічнихзавдань спорту (суб'єкт дослідження — живий організм), що не завжди дозволяєформалізувати процес обробки інформації [15, 16]. Таким чином, орієнтуючись насучасні теоретико-методичні положення по організації системи комплексногоконтролю і управління підготовкою спортсменів, враховуючи досягнення сучасноїнауки і техніки, слід зазначити, що існує явна суперечність між ступенемрозробленості науково-методичних положень теорії і методики спортивноготренування і рівнем інформаційного забезпечення системи комплексного контролю іуправління в спорті.
Об'єкт дослідження — система комплексного контролю і управління підготовкоюспортсменів.
Предмет дослідження — інформаційне забезпечення системи комплексного контролю іуправління підготовкою спортсменів.
Мета дослідження –визначити важливість застосування системи комплексного контролю дляуправління підготовкою спортсменів на основі використання сучаснихінформаційних технологій.
Проблему вдосконалення системи комплексного контролю і управлінняпідготовкою спортсменів на основі використання сучасних інформаційних технологійслід розглядати в декількох аспектах: теоретико-методичному, технічному іінформаційному. Теоретико-методичні аспекти системи комплексного контролю іуправління підготовкою спортсменів. Оптимізація управління складнимисистемами, до яких відноситься і спортивне тренування, припускає реалізаціюпринципу зворотного зв'язку, при цьому засобом отримання інформації єкомплексний контроль. Об’єктивізація управління тренувальним процесом може бутидосягнута при отриманні великого об'єму інформації про індивідуальніособливості і різні сторони підготовленості спортсменів. Всі види комплексногоконтролю (етапного, поточного і оперативного) повинні ґрунтуватися наурахуванні специфіки рухової діяльності спортсмена при рішенні конкретнихприкладних задач. Управління тренувальним процесом припускає наявністьінформації про педагогічні дії, здійснювані в процесі спортивного тренування.Педагогічні дії повинні бути адекватні планованим змінам в стані функційорганізму спортсменів, що, кінець кінцем, визначає ефективність тренувальногопроцесу і успішність діяльності, змагання. Основою для планування педагогічнихдій, програмування тренувального процесу є інформація, одержана в процесікомплексного контролю [8, 13].
Технічні аспекти системи комплексного контролю і управління підготовкоюспортсменів. Однією з тенденцій розвитку сучасного суспільства є автоматизаціялюдської діяльності, що припускає використання сучасних інформаційнихтехнологій. Інформаційні технології (ІТ) є сукупністю засобів і методів,розроблених на основі використання сучасних досягнень обчислювальної ітелекомунікаційної техніки. Основу сучасних ІТ складають обчислювальна техніка,програмно-методичне забезпечення і розвинені комунікаційні засоби. Ця тенденціязнайшла своє віддзеркалення в спорті. У спортивній науці розвиток сучаснихінформаційних технологій представлений у вигляді розробки різноманітнихпсиходіагностичних методик; автоматизації методів функціональної діагностики,біомеханічного аналізу техніки рухів, оцінки технічної підготовленостіспортсменів; використання систем імітаційного моделювання; розробки експертнихсистем. Не дивлячись на те що, як указують деякі автори [15, 16], багатоаспектів по застосуванню інформаційних технологій в спорті вимагають чіткішогонаукового обґрунтування і експериментальної апробації, розробка нових засобів,методів і технологій, що базуються на сучасних досягненнях обчислювальноїтехніки, є одним з найважливіших і найбільш перспективніших напряміввдосконалення системи спортивної підготовки.
Інформаційні аспекти комплексного контролю і управління підготовкоюспортсменів. Автоматизація людської діяльності знайшла своє віддзеркалення і вавтоматизації методів наукових досліджень: з'явився новий методологічний напрям- комп'ютерна діагностика. Особливо яскраве це виявляється в даний час впсихології [1]. Не дивлячись на те що використання обчислювальної техніки впроцесі проведення наукових експериментів пред'явило до дослідників нові вимоги(дослідник повинен знати можливості і правила експлуатації обчислювальноїтехніки; оволодіти алгоритмічним стилем мислення; підвищити значущість своєїфізико-математичної і технічної підготовки), різко зросла інформаційна складованаукової роботи. Використання ІТ в системі комплексного контролю і управлінняпідготовкою спортсменів дозволяє, по-перше, забезпечити виконання метрологічнихвимог до проведення експерименту, підвищити змістовну валідність методик;по-друге, значно скоротити тимчасові витрати на проведення досліджень;по-третє, різко підвищити можливість подальшого застосування методівбагатовимірного математичного аналізу даних [7].
1.1 Контроль в спорті. Види контролю
Щоб управляти тренувальним процесом не «усліпу», потрібно одержуватиінформацію про хід і результати виконання тренувальних і змагань вправ, простан спортсмена, про навколишні умови. Це інформація зворотного зв'язку. Безнеї неможливе управління скільки-небудь складною системою, процесом. Її повинніодержувати і сам спортсмен, і його тренер, і фізкультурник.
Якщо обмежитися лише зворотними зв'язками, що йдуть до тренера, можнавиділити чотири різних типу зв'язків, відповідних чотирьом різним напрямам впедагогічному контролі:
1) відомості, що отримаються від спортсмена (про самопочуття, відношеннядо того, що відбувається, настрій і т.п.);
2) відомості про поведінку спортсмена (які тренувальні завдання виконані,як це зроблено, помилки в техніці і т.п.);
3) дані про терміновий тренувальний ефект (величина і характертренувальних зрушень під впливом одноразового фізичного навантаження);
4) відомості про кумулятивний тренувальний ефект (зміни в підготовленостіспортсменів).
Слід мати на увазі, що ця схема відображає лише принципову сторонупитання. Контроль за спортивною підготовкою — активне добування, зберігання,аналіз і оцінювання такої інформації, яка дозволяє обґрунтовано судити проорганізацію, матеріально-технічне забезпечення, медичну, наукову, виховнусторони, хід і результати підготовки спортсмена (спортсменів). Контрольрозрізняють: а) оперативний (за усього хвилинним ходом і результатамипідготовки — в рамках одного тренувального заняття, в крайньому випадку —одного дня); б) поточний (відноситься до мікро і мезоциклам тренувальногопроцесу); у) етапний — за результатами (тільки результатами) цілого етапу підготовки(за півроку, рік, 4 роки — залежно від визначення тривалості наміченого етапутого або іншого ієрархічного рівня).
Для того, щоб спортивне тренування стало дійсно керованим процесом,необхідно, щоб тренер ухвалював рішення з урахуванням результатів об'єктивнихвимірювань. Тренування, побудоване з обліком тільки самопочуття спортсмена іінтуїції тренера, не може дати добрих результатів в сучасному спорті (втім, неменш небезпечна і протилежна помилка: не зараховується самопочуття спортсмена;тільки гармонійне поєднання об'єктивних і суб'єктивних свідчення і можезабезпечити успіх).
Розрізняють види контролю і за іншою ознакою — відповідно до діленняпідготовки на так звані її сторони: а) за фізичною (функціональної), б)технічної, в) тактичної, г) психологічної, д) теоретичною підготовленістю іпідготовкою. Розрізняють також контроль: а)за навантаженнями, б) завідновленням після фізичних навантажень, хвороб, травм (фізична, медичнареабілітація), в) за живленням, г) за режимом дня, д) за психологічним станом ійого забезпеченням. Контроль буває візуальним і інструментальним, кількісним і якісним.
Контроль починається з вимірювання, але не вичерпується їм. Потрібно щезнати, що вимірювати, уміти вибирати найбільш інформативні (істотні) показники.Потрібно уміти математично грамотно обробляти результати спостережень.Необхідно володіти методами контролю.
Кожному тренеру доводиться складати три різновиди планів:
1) план для проведення тренувального заняття;
2) план мікро циклу (у спортивних іграх — між ігрового циклу);
3) план (програму) підготовки на етап, період. Необхідність цих трьохдокументів планування обумовлюється наступними обставинами.
Мета тренування — це дія на стан спортсмена. В результаті такої дії станзмінюється.
Практичний досвід і результати наукових досліджень показують, що стан неє єдиним поняттям. Розрізняють три типів станів: стійке (етапне, перманентне),поточне і оперативне.
1. Стійкий (етапний) стан можна підтримувати відносно довго: тижні абонавіть місяці. Комплексна характеристика етапного стану спортсмена, щовідображає його можливості до демонстрації спортивних досягнень, називаєтьсяпідготовленістю, а стан оптимальної (якнайкращого для даного моментутренування) підготовленості — спортивною формою. Очевидно, що протягом одногоабо декількох днів не можна досягти стану спортивної форми або втратити його.Етапний стан є слідством багатьох тренувальних занять, дії яких поступовопідсумовуються. Тому справедливо твердження, що в основі етапних станів лежитькумулятивний тренувальний ефект (КТЕ).
2. Поточний стан характеризується повсякденними коливаннями рівняпідготовленості (етапного стану) спортсменів. Навантаження будь-якого із занятьпідвищує або знижує цей рівень. Але звичайно такі зміни усуваються в інтервалахвідпочинку між заняттями. У їх основі лежить відставлений тренувальний ефект (ВТЕ).Поточний стан спортсмена визначає навантаження тренувальних занять в мікроциклі тренування.
Окремий випадок поточного стану, що характеризується можливістю показатив найближчий день у вправі, змагання, результат, близький до максимального,називається поточною готовністю.
3. Стан спортсмена у момент виконання вправи (або відразу ж після йогозакінчення) називається оперативним. Він нестійкий і швидко змінюється післявідпочинку між повтореннями вправи або зниження навантаження в ньому.Оперативний стан змінюється в ході тренувального заняття. Цими змінами тренерможе управляти, якщо буде правильно планувати тривалість і інтенсивність вправ,інтервали відпочинку, число повторень. Готовність показати у вправі, змагання,результат, близький до максимального, називається оперативною.
Зміст і організація комплексного контролю кожного стану неоднакові. Якнаголошувалося вище, розрізняють етапний, поточний і оперативний контроль.
Мета етапного контролю — одержати інформацію, на підставі якої можнаскласти плани підготовки на період, етап або якийсь інший відносно тривалийтермін. [19].

1.1.1 Етапний контроль
Припускає реєстрацію досягнень в змаганнях і тестах (або тільки в тестах)на початку і кінці чергового етапу підготовки. Вживані тести (або батареїтестів) умовно можна розділити на два блоки: перший застосовується для оцінкиздоров'я і фізичної працездатності (часто тести загальні для багатьох видівспорту); другий — специфічні тести, структура яких повинна відповідатиструктурі вправи, змагання.
Аналіз результатів контролю проводиться на підставі оцінки залежності міжприростами досягнень у вправах, змагань, і тестах, з одного боку, і приватними об'ємаминавантажень за етап — з іншою. Для цього приватні об'єми спеціалізованих інеспеціалізованих вправ, також вправ різної спрямованості зіставляються зпоказниками кумулятивного тренувального ефекту. В процесі зіставленнявиявляються зони навантажень і вправ, застосування яких привело до збільшенняспортивних результатів, показників працездатності і т.п.
При організації етапного контролю бажано на всіх етапах підготовкивикористовувати одні і ті ж тести (такі тести називаються крізними). В цьомувипадку можна одержати динаміку показників і проаналізувати її. Але в деякихвипадках доцільно доповнювати цю батарею іншими тестами. По їх результатахперевіряють рішення специфічних задач етапу. Наприклад, якщо в ході йогопроводилася концентрована силова підготовка, в програму контролю потрібновключити спеціалізовані силові тести. [33].
1.1.2 Поточний контроль
Основне завдання поточного контролю — збір і аналіз інформації,необхідної для планування навантажень або їх корекції в мікро циклахтренування. З результатів наукових досліджень і практичного досвіду відомо,якою повинна бути структура навантажень мікро циклу в тому або іншому виді спорту.Виходячи з цього тренер складає план тренувань, припускаючи, що виконаннязавдань приведе до потрібного тренувального ефекту. Це повинен підтвердити абоспростувати поточний контроль. Якщо його результати показують, що реальні ВТЕвідповідають запланованим, то можна і далі виконувати заплановану на подальшідні роботу. У разі невідповідності необхідна корекція навантажень.
Ефективність такого регулювання виявляється в наближенні реальнихрезультатів тренування до належним. Крім того, у тренера поступовонакопичується інформація про те, до яких наслідків приводять різні схеминормування навантажень в мікро циклах. Він систематизує її і надалі більш обґрунтованорозподіляє об'єм і зміст навантажень по днях мікро циклу. Головним в такомупідході є вибір метрологічних коректних тестів поточного контролю.Інформативність їх визначається на основі зіставлення щоденної динамікирезультатів в тестах з наступними критеріями:
 — досягненнями в комплексі тестів;
 — показниками виконуваного тренувального навантаження.
1.1.3 Оперативний контроль
Основне завдання оперативного контролю — експрес-оцінка стану, в якомузнаходиться спортсмен у момент виконання або відразу після закінчення вправи(серії вправ, заняття). У зміст цього різновиду контролю входить такожтермінова оцінка техніки вправ і тактики.
Оперативний контроль є найбільш важливим, оскільки по його результатахсудять про відповідність реального термінового тренувального ефекту (ТТЕ) запланованому.
Аналіз показує, що в оперативному контролі і плануванні можна умовновиділити три етапи. На першому основна увага приділяється тому, що повиненвиконати спортсмен на тренувальному занятті. Тому в планах-конспектах детальнозаписуються вправи, способи їх виконання, дозування і т.п. Належнийтренувальний ефект роботи не указується, але кращі наші тренери, звичайно,припускають, що якщо спортсмен повністю виконає завдання, то це приведе донеобхідного досягнення.
Другий етап характерний тим, що разом з описом методики виконання вправ вконспектах з'являються вказівки про належні норми тренувальних ефектів.Наприклад, спортсмен повинен не просто пробігти 6 разів по 400 м, але зробити це так, щоб частота серцевих скорочень під час бігу не опускалася нижче 180 уд/хв,а наступне повторення починати при зменшенні її значень до 120 уд/хв.
Прискорення науково-технічного прогресу в спорті позначилося перш за всена підвищенні ефективності оперативного контролю і планування навантажень.Тренувальний процес все більш стає процесом управління терміновимитренувальними ефектами. Цим і відрізняється третій етап розвитку методикиоперативного контролю і планування. Спочатку плануються належні тренувальніефекти, а потім підбираються тренувальні засоби і методи, які дозволяютьдосягти їх. У зв'язку з цим до тестів і методики оперативного контролю, якіповинні підтверджувати досягнення запланованих ТТЕ, пред'являються дуже жорстківимоги. Якщо умови дозволяють, то контроль здійснюється безпосередньо по ходувиконання вправи. Якщо ні — то відразу ж після його закінчення [20].
Інформативність тестів оперативного контролю визначається тим, наскількивони чутливі до виконуваного навантаження. Цій вимозі найбільшою мірою задовольняютьбіомеханічні, фізіологічні і біохімічні показники. Величина інформативностітестів оперативного контролю визначається значенням коефіцієнта кореляції,розрахованого між змінами критерію і змінами в тесті.
Надійність тестів оперативного контролю залежить перш за все:
— від точності відтворення величини навантаження в повторних спробах;
— від незмінності підготовленості спортсменів на різних етапахтестування.

1.2 Загальні положення про вимірювання у фізичному вихованніі спорті
Предметами спортивної метрології як частини загальної метрології євимірювання і контроль в спорті. І термін «вимірювання» в спортивній метрологіїтрактується в найширшому сенсі і розуміється як встановлення відповідності міжявищами, що вивчаються, і числами.
У сучасній теорії і практиці спорту вимірювання широко використовуютьсядля вирішення найрізноманітніших завдань управління підготовкою спортсменів. Цізавдання стосуються безпосереднього вивчення педагогічних і біомеханічнихпараметрів спортивної майстерності, діагностики енергофункціональних параметрівспортивної працездатності, обліку анатомо-морфологічних параметрівфізіологічного розвитку, контролю психічних станів.
Основними вимірюваними і контрольованими параметрами в спортивніймедицині, тренувальному процесі і в наукових дослідженнях по спорту єфізіологічні («внутрішні»), фізичні («зовнішні») і психологічні параметритренувального навантаження і відновлення; параметри якостей сили, швидкості,витривалості, гнучкості і спритності; функціональні параметри серцево-судинноїі дихальної систем; біомеханічні параметри спортивної техніки; лінійні і дуговіпараметри розмірів тіла [22].
Як і всяка жива система, спортсмен є складним, нетривіальним об'єктомвимірювання. Від звичних, класичних, об'єктів вимірювання спортсмен має рядвідмінностей: мінливість, багато вимірність, квалітативність, адаптивність ірухливість.
Мінливість — непостійність змінних величин, що характеризують стан спортсмена і йогодіяльність. Безперервно змінюються всі показники спортсмена: фізіологічні(споживання кисню, частота пульсу і ін.), морфоанатомічні (зростання, маса,пропорції тіла і т.п.), біомеханічні (кінематичні, динамічні і енергетичніхарактеристики рухів), психофізіологічні і т.д. Мінливість робить необхіднимибагатократні вимірювання і обробку їх результатів методами математичноїстатистики.
Багатовимірність — велике число змінних, які потрібно одночасно вимірювати, для того, щобточно охарактеризувати стан і діяльність спортсмена. Разом з «вихіднимизмінними», що характеризують спортсмена, слід контролювати і «вхідні змінні»,що характеризують вплив зовнішнього середовища на спортсмена. Роль вхіднихзмінних можуть грати інтенсивність фізичних і емоційних навантажень,концентрація кисню у вдихуваному повітрі, температура навколишнього середовищаі т.д. Прагнення понизити число вимірюваних змінних — характерна особливістьспортивної метрології. Воно обумовлене не тільки організаційними труднощами, щовиникають при спробах одночасно зареєструвати багато змінних, але і тим, що іззростанням числа змінних різко зростає трудомісткість їх аналізу.
Квалітативність — якісний характер, тобто відсутність точної кількісної міри. Фізичніякості спортсмена, властивості особи і колективу, якість інвентаря і багатоінших чинників спортивного результату ще не піддаються точному вимірюванню, алепроте повинні бути оцінені якомога точніше. Без такої оцінки утрудненийподальший прогрес як в спорті вищих досягнень, так і в масовій фізкультурі, щогостро потребує контролю за станом здоров'я і навантаженнями тих, щозаймаються.
Адаптивність — властивість людини пристосовуватися (адаптуватися) до навколишніх умов.Адаптивність лежить в основі навчальної і дає спортсмену можливість освоюватинові елементи рухів і виконувати їх в звичайних і в ускладнених умовах (на жаріі холоді, при емоційній напрузі, стомленні, гіпоксії і т.д.). Але одночасноадаптивність ускладнює завдання спортивних вимірювань. При багатократнихдослідженнях спортсмен звикає до процедури дослідження («вчиться бутидосліджуваним») і у міру такого навчання починає показувати інші результати,хоча його функціональний стан при цьому може залишатися незмінним.
Рухливість —особливість спортсмена, заснована на тому, що в переважній більшості видівспорту діяльність спортсмена пов'язана з безперервними переміщеннями. Впорівнянні з дослідженнями, що проводяться з нерухомою людиною, вимірювання вумовах спортивної діяльності супроводжуються додатковими спотвореннямиреєстрованих кривих і помилками у вимірюваннях. [26]
1.3 Тестування — контрольне вимірювання
Тестуваннямзамінюють вимірювання всякий раз, коли об'єкт, що вивчається, недоступнийпрямому вимірюванню. Наприклад, практично неможливо точно визначитипродуктивність серця спортсмена під час напруженої м'язової роботи. Томузастосовують комплексне вимірювання: вимірюють частоту серцевих скорочень іінші кардіологічні показники, що характеризують серцеву продуктивність. Тестивикористовують і в тих випадках, коли явище, що вивчається, не цілкомконкретне. Наприклад, правильніше говорити про тестування спритності, гнучкостіі т.п., чим про їх вимірювання. Проте гнучкість (рухливість) в певному суглобіі в певних умовах можна зміряти.
Тестом (від англ. test — проба, випробування) в спортивній практиціназивається вимірювання або випробування, що проводиться з метою визначеннястану або здібностей людини. Різних вимірювань і випробувань може бутипроведено дуже багато, але не всякі вимірювання можуть бути використані яктести. Тестом в спортивній практиці може бути названо тільки те вимірювання абовипробування, яке відповідає наступним метрологічним вимогам:
— повинна бути визначена мета застосування тесту; стандартність(методика, процедура і умови тестування повинні бути однаковими у всіх випадкахзастосування тесту);
— слід визначити надійність і інформативність тесту;
— для тесту необхідна система оцінок;
— слід вказати вид контролю (оперативний, поточний або етапний).
Тести, що задовольняють вимогам надійності і інформативності, називаютьдобротними, або автентичними.
Процес випробувань називається тестуванням, а одержане у результатівимірювання або випробування числове значення є результатом тестування (аборезультатом тесту). Наприклад, біг на 100 м — це тест; процедура проведення забігів і хронометражу — тестування; час бігу — результат тесту.
Що стосується класифікації тестів, то аналіз зарубіжної і вітчизняноїлітератури показує, що існують різні підходи до цієї проблеми. Залежно відобласті застосування існують тести: педагогічні, психологічні, досягнень,індивідуально-орієнтовані, інтелекту, спеціальних здібностей і т.д. Заметодологією інтерпретації результатів тестування тести класифікуються нанормативно-орієнтовані і критерійно-орієнтовані [28].
Нормативно-орієнтований тест дозволяє порівнювати досягнення (рівеньпідготовки) окремих випробовуваних один з одним. Нормативно-орієнтовані тестивикористовуються для того, щоб одержати надійні і нормально розподілені балидля порівняння тестованих. Бал (індивідуальний бал, тестовий бал) — кількіснийпоказник вираженості вимірюваної властивості у даного випробовуваного,одержаний за допомогою даного тесту.
Критерійно-орієнтований тест дозволяє оцінювати, в якому ступенівипробовувані оволоділи необхідним завданням (руховою якістю, технікою рухів іт.д.).

1.3.1 Різновиди рухових тестів
Тести, в основі яких лежать рухові завдання, називають руховими, абомоторними. Результатами їх можуть бути або рухові досягнення (час проходженнядистанції, число повторень, пройдена відстань і т.п.), або фізіологічні і біохімічніпоказники.
Залежно від цього, а також від цілей рухові тести підрозділяються на тригрупи.
Тести, результати яких залежать від двох і більш чинників, називаютьсягетерогенними, а якщо переважно від одного чинника — гомогенними тестами. Успортивній практиці частіше використовується не один, а декілька тестів, щомають загальну кінцеву мету. Таку групу тестів прийнято називати комплексом,або батареєю, тестів.
·          Стандартніфункціональні проби
 а) по величині виконаної роботи або
 б) повеличині фізіологічних зрушень
·          Фізіологічніабо біохімічні показники при стандартній роботі. Рухові показники пристандартній величині фізіологічних зрушень
·          РеєстраціяЧСС при стандартної роботі 1000 кгм/хв. Швидкість бігу при ЧСС 160 уд/хв.
·          Максимальніфункціональні проби
·          Показатимаксимальний результат
·          Фізіологічніабо біохімічні показники
·          Визначеннямаксимального кисневого боргу або максимального споживання кисню.
·          Фізичнівправи, що відображають урівень розвитку фізичних якостей (рухових спосібностей).
Правильне визначення мети тестування сприяє правильному підбору тестів.Вимірювання різних сторін підготовленості спортсменів повинні проводитисясистематично. Це дає можливість порівнювати значення показників на різнихетапах тренування і залежно від динаміки приростів в тестах нормуватинавантаження.
Ефективністьнормування залежить від точності результатів контролю, яка, усвою чергу, залежить від стандартності проведення тестів і вимірювання в нихрезультатів.
Для стандартизації проведення тестування в спортивній практиці сліддотримувати певні вимоги:
1) режим дня, передуючого тестуванню, повинен будуватися за однієюсхемою. У ньому виключаються середні і великі навантаження, але можутьпроводитися заняття відновного характеру. Це забезпечить рівність поточнихстанів спортсменів, і початковий рівень перед тестуванням буде однаковим;
2) розминка перед тестуванням повинна бути стандартною (по тривалості,підбору вправ, послідовності їх виконання);
3) тестування по можливості повинні проводити одні і
ті ж люди що уміють це робити;
4) схема виконання тесту не змінюється і залишається постійною відтестування до тестування;
5) інтервали між повтореннями одного і того ж тесту повинні ліквідовуватистомлення, що виникло після першої спроби;
6) спортсмен повинен прагнути показати в тесті максимально можливийрезультат. Така мотивація реальна, якщо в ході тестування створюєтьсяобстановка, змагання.
Проте цей чинник добре діє при контролі підготовленості дітей. У дорослихспортсменів висока якість тестування можливо лише в тому випадку, якщокомплексний контроль буде систематичним і по його результатах коректуватиметьсязміст тренувального процесу.
Опис методики виконання будь-якого тесту повинен враховувати всі цівимоги.
Точність тестування оцінюється інакше, ніж точність вимірювання. Приоцінці точності вимірювання результат вимірювання зіставляють з результатом,одержаним точнішим методом. При тестуванні можливість порівняння отриманихрезультатів з точнішими найчастіше відсутня. І тому потрібно перевіряти неякість одержуваних при тестуванні результатів, а якість самого вимірювальногоінструменту — тесту. Якість тесту визначається його інформативністю, надійністюі об'єктивністю. Надійність тестів.Надійністю тестів називається ступінь збігурезультатів при повторному тестуванні одних і тих же людей в однакових умовах.Цілком зрозуміло, що повний збіг результатів при повторних вимірюванняхпрактично неможливий.
Варіацію результатів при повторних вимірюваннях називають внутрішньоіндивідуальною, внутрішньо груповою або внутрікласовою. Основними причинамитакої варіації результатів тестування, яка спотворює оцінку дійсного станупідготовленості спортсмена, тобто вносить певну помилку або погрішність в цюоцінку, є наступні обставини:
1) випадкові зміни стану випробовуваних в процесі тестування(психологічний стрес, звикання, стомлення, зміна мотивації до виконання тесту,зміна концентрації уваги, нестабільність початкової пози і інших умов процедуривимірювань при тестуванні);
2) неконтрольовані зміни зовнішніх умов (температура, вологість, вітер,сонячна радіація, присутність сторонніх осіб і т.п.);
3) нестабільність метрологічних характеристик технічних засобіввимірювання (ТЗВ), використовуваних при тестуванні. Нестабільність може бутивикликана декількома причинами, обумовленими недосконалістю вживаних ТЗ:погрішністю результатів вимірювання із-за змін напруги мережі, нестабільністюхарактеристик електронних вимірювальних приладів і датчиків при змінахтемператури, вологості, наявністю електромагнітних перешкод і т.п. Слідзазначити, що з цієї причини погрішності вимірювань можуть складати значнівеличини;
4) зміни стану експериментатора (оператора, тренера, педагога, судді), щоздійснює або оцінюючого результати тестування, і заміна одного експериментатораіншим;
5) недосконалість тесту для оцінки даної якості або конкретного показникапідготовленості.
Для визначення коефіцієнта надійності тесту існують спеціальніматематичні формули.
 Градація рівнів надійності тестів
Надійність. Кажучи про надійність тестів, розрізняють їх стабільність (відтворюваність),узгодженість, еквівалентність.
Під стабільністю тесту розуміють відтворюваність результатів при йогоповторенні через певний час в однакових умовах. Повторне тестування звичайноназивають ретестом. Стабільність тесту залежить від наступних компонентів:
— виду тесту;
— контингенту випробовуваних;
— тимчасового інтервалу між тестом і ретестом.
Для кількісної оцінки стабільності використовується дисперсійний аналізпо тій же схемі, що і у разі розрахунку звичайної надійності.
Узгодженість тесту характеризується незалежністю результатів тестування від особистихякостей особи, що провідної або оцінює тест. Якщо результати спортсменів втесті, який проводять різні фахівці (експерти, судді), співпадають, то цесвідчить про високий ступінь узгодженості тесту. Ця властивість залежить відзбігу методик тестування у різних фахівців.
Коли створюється новий тест, обов'язково потрібно перевірити його наузгодженість. Робиться це так; розробляється уніфікована методика проведеннятесту, а потім два або більш фахівця по черзі в стандартних умовах тестуютьодних і тих же спортсменів.
Еквівалентність тестів. Одну і ту ж рухову якість (здатність, сторону підготовленості)можна зміряти за допомогою декількох тестів. Наприклад, максимальну швидкість —за наслідками пробіжки з ходу відрізків в 10, 20 або 30 м. Силову витривалість — по числу підтягань на щаблині, віджимань в упорі, кількості підйомівштанги в положенні лежачи на спині і т.д.
Еквівалентність тестів визначається таким чином: спортсмени виконуютьодин різновид тесту і потім після невеликого відпочинку — іншу і т.д.
Якщо результати оцінок співпадають (наприклад, кращі в підтяганніопиняються кращими і у віджиманні), то це свідчить про еквівалентність тестів.Коефіцієнт еквівалентності визначається за допомогою кореляційного абодисперсійного аналізу.
Застосування еквівалентних тестів підвищує надійність оцінкиконтрольованих властивостей моторики спортсменів. Тому якщо потрібно провестипоглиблене обстеження, то краще застосувати декілька еквівалентних тестів.Такий комплекс називається гомогенним. У всій решті випадків кращевикористовувати гетерогенні комплекси: вони складаються з нееквівалентнихтестів. Не існує універсальних гомогенних або гетерогенних комплексів. Так,наприклад, для слабо підготовлених людей такий комплекс, як біг на 100 і 800 м, стрибок в довжину з місця, підтягання на щаблині, буде гомогенним. Для спортсменів високоїкваліфікації він може виявитися гетерогенним.
До певного ступеня надійність тестів може бути підвищена шляхом:
— строгішої стандартизації тестування;
— збільшення числа спроб;
— збільшення числа оцінювачів (суддів, експертів) і підвищення узгодженостіїх думці;
— збільшення числа еквівалентних тестів;
— кращої мотивації випробовуваних;
— метрологічно обґрунтованого вибору технічних засобів вимірювань, щозабезпечують задану точність вимірювань в процесі тестування.
Інформативність тестів. Інформативність тесту — це ступінь точності, з якою вінвимірює властивість (якість, здатність, характеристику і т.п.), для оцінки якоївикористовується. У літературі до 1980 р. замість терміну «інформативність»застосовувався адекватний йому термін «валідність».
В даний час інформативність підрозділяють (класифікують) на декількавидів.
Так, зокрема, якщо тест використовується для визначення стану спортсменау момент обстеження, то говорять про діагностичну інформативність. Якщо ж наоснові результатів тестування хочуть зробити висновок про можливі майбутніпоказники спортсмена, тест повинен володіти прогностичною інформативністю. Тестможе бути діагностична інформативний, а прогностично немає, і навпаки.
Ступінь інформативності може характеризуватися кількісно — на основідосвідчених даних (так звана емпірична інформативність) і якісна — на основізмістовного аналізу ситуації (змістовна, або логічна, інформативність). В цьомувипадку тест називають змістовно, або логічно, інформативним на основі думок експертів-фахівців.
Факторна інформативність — одна з дуже частих моделей теоретичноїінформативності. Інформативність тестів по відношенню до прихованого критерію,який штучно складається з їх результатів, визначається на основі показниківбатареї тестів за допомогою факторного аналізу.
Факторна інформативність пов'язана з поняттям розмірності тестів в томусенсі, що число чинників вимушено визначає і число прихованих критеріїв. Прицьому розмірність тестів залежить не тільки від числа оцінюваних рухових здібностей,але і від решти властивостей моторного тесту. Коли цей вплив можна часткововиключити, то факторна інформативність залишається рухомим модельним наближеннямтеоретичної або конструктної інформативності, тобто валідністи моторних тестівдо рухових здібностей.
Просту або складну інформативність розрізняють по числу тестів, для якихвибраний критерій, тобто для одного або двох і більш тестів. З питаннямивзаємного відношення простій і складній інформативності тісно зв'язані наступнітри види інформативності. Чиста інформативність виражає ступінь підвищенняскладної інформативності батареї тестів, коли даний тест включають в батареютестів вищого порядку. Параморфная інформативність виражає внутрішнюінформативність тесту в рамках прогнозу обдарованості до певної діяльності.Вона визначається фахівцями-експертами з урахуванням професійної оцінкиобдарованості. Її можна визначити як приховану (для фахівців — «інтуїтивну»)інформативність окремих тестів.
Очевидна інформативність в значній мірі пов'язана із змістовною іпоказує, наскільки очевидно зміст тестів для тестованих осіб. Вона пов'язана змотивацією випробовуваних. Інформативність внутрішня або зовнішня виникаєзалежно від того, чи визначається інформативність тесту на основі порівняння зрезультатами інших тестів або на основі критерію, який по відношенню до даноїбатареї тестів є зовнішнім.
Абсолютна інформативність стосується визначення одного критерію вабсолютному розумінні, без залучення яких-небудь інших критеріїв.
Диференціальна інформативність характеризує взаємні відмінності між двомаабо більш критеріями. Наприклад, при виборі спортивних талантів може зустрітисяситуація коли тестований проявляє здібності до двох різних спортивнихдисциплін. При цьому потрібно вирішити питання, до якої з цих двох дисциплінвін найбільш здібний.
Відповідно до тимчасового інтервалу між вимірюванням (тестуванням) івизначенням результатів критерію розрізняють два види інформативності — синхронну і диахронну. Діахронна інформативність, або інформативність донеодночасних критеріїв, може мати дві форми. Одним з них є випадок, коликритерій вимірювався б раніше, ніж тест — ретроспективна інформативність.
Якщо говорити про оцінку підготовленості спортсменів, то найбільшінформативним показником є результат у вправі, змагання. Проте він залежить відвеликої кількості чинників, і один і той же результат у вправі, змагання,можуть показувати люди, що помітно відрізняються один від одного по структуріпідготовленості. Наприклад, спортсмен з відмінною технікою плавання і відносноневисокою фізичною працездатністю і спортсмен з середньою технікою, але звисокою роботоздатністю змагатимуться однаково успішно (за інших рівних умов)[13].
Для виявлення провідних чинників, від яких залежить результат у вправі,змагання, і використовуються інформативні тести. Але як дізнатися міруінформативності кожного з них? Наприклад, які з перерахованих тестівінформативні при оцінці підготовленості тенісистів: час простій реакція, часреакції вибору, стрибок вгору з місця, біг на 60 м? Для відповіді на ці питання необхідно знати методи визначення інформативності. Їх два: логічний(змістовний) і емпіричний.
Логічний метод визначення інформативності тестів. Суть цього методу визначенняінформативності полягає в логічному (якісному) зіставленні біомеханічних,фізіологічних, психологічних і інших характеристик критерію і тестів.
Припустимо, що ми хочемо підібрати тести для оцінки підготовленостівисококваліфікованих бігунів на 400 м. Розрахунки показують, що в цій вправіпри результаті 45 з приблизно 72% енергії поставляється за рахунок анаеробнихмеханізмів енергопродукції і 28 % — за рахунок аеробних. Отже, найбільшінформативними будуть тести, що дозволяють виявити рівень і структуруанаеробних можливостей бігуна: біг на відрізках 200—300 м з максимальноюшвидкістю, стрибки з ноги на ногу в максимальному темпі на дистанції 100-200 м, повторний біг на відрізках до 50 м з дуже короткими інтервалами відпочинку. Як показують клініко-біохімічнідослідження, за наслідками цих завдань можна судити про потужність і місткістьанаеробних джерел енергії і, отже, їх можна використовувати як інформативнітести.
Приведений вище простий приклад має обмежене значення, оскільки вциклічних видах спорту логічна інформативність може бути перевіренаекспериментально. Найчастіше логічний метод визначення інформативностівикористовується в таких видах спорту, де немає чіткого кількісного критерію.Наприклад, в спортивних іграх логічний аналіз фрагментів гри дозволяє спочаткусконструювати специфічний тест, а потім перевірити його інформативність.
Емпіричний метод визначення інформативності тестів за наявності вимірюваногокритерію. Раніше мовилося про важливість використання одиничного логічногоаналізу для попередньої оцінки інформативності тестів. Ця процедура дозволяєвідсіяти свідомо неінформативні тести, структура яких мало відповідає структуріосновної діяльності спортсменів або фізкультурників. Решта тестів, змістовнаінформативність яких визнана високою, повинна пройти додаткову емпіричнуперевірку. Для цього результати тесту зіставляють з критерієм. Як критерійзвичайно використовують:
1) результат у вправі, змагання;
2) найбільш значущі елементи вправ, змагань;
3) результати тестів, інформативність яких для спортсменів даноїкваліфікації була встановлена раніше;
4) суму балів, набрану спортсменом при виконанні комплексу тестів;
5) кваліфікацію спортсменів.
При використанні перших чотирьох критеріїв загальна схема визначенняінформативності тесту наступна.
А. Вимірюються кількісні значення критеріїв. Для цього необов'язковопроводити спеціальні змагання. Можна, наприклад, використовувати результатираніше минулих змагань. Важливо тільки, щоб змагання і тестування не булирозділені тривалим тимчасовим проміжком.
Якщо як критерій передбачається використовувати який-небудь елементвправи, змагання, необхідно, щоб він був найбільш інформативним.
Б. Наступний крок — проведення тестування і оцінка його результатів.
В. Останній етап роботи — обчислення коефіцієнтів кореляції міжзначеннями критерію і тестів. Одержані в ході розрахунків найбільші коефіцієнтикореляції указуватимуть на високу інформативність тестів.
Емпіричний метод визначення інформативності тестів за відсутностіодиничного критерію. Ця ситуація найбільш типова для масової фізичної культури,де одиничного критерію або немає, або форма його уявлення не дозволяєвикористовувати описані вище методи для визначення інформативності тестів.Припустимо, що нам необхідно скласти комплекс тестів для контролю за фізичноюпідготовленістю студентів. З урахуванням того, що студентів в країні декількамільйонів і такий контроль повинен бути масовим, до тестів пред'являються певнівимоги: вони повинні бути прості по техніці, виконуватися в простих умовах імати нескладну і об’єктивну систему вимірювань. Таких тестів сотні, алепотрібно вибрати найбільш інформативні.
Зробити це можна наступним способом: 1) відібрати декілька десятківтестів, змістовна інформативність яких здається безперечною; 2) з їх допомогоюоцінити рівень розвитку фізичних якостей у групи студентів; 3) обробитиотримані результати на ЕОМ, використовуючи для цього факторний аналіз.
У основі цього методу лежить положення про те, що результати безлічітестів залежать від порівняно невеликої кількості причин, які для зручностіназвані чинниками. Наприклад, результати в стрибку в довжину з місця, метаннігранати, підтяганні, жимі штанги граничної ваги, в бігу на 100 і 5000 м залежать від витривалості, силових і швидкісних якостей. Проте внесок цих якостей в результаткожної з вправ неоднаковий. Так, результат в бігу на 100 м сильно залежить від швидкісно-силових якостей і небагато — від витривалості, жим штанги — відмаксимальної сили, підтягання — від силової витривалості і т.д.
Крім того, результати деяких з цих тестів взаємозв'язані, оскільки в їхоснові лежить прояв одних і тих же якостей. Факторний же аналіз дозволяє,по-перше, згрупувати тести, що мають загальну якісну основу, і, по-друге (і ценайголовніше), визначити їх питому вагу в цій групі. Тести на найбільшуфакторну вагу зважають самими інформативними.
Найкращий приклад використання такого підходу у вітчизняній практиціпредставлений в роботі В.М.Зациорського і Н.В.Аверковіча (1982 р.). Булообстежено 108 студентів по 15 тестам. За допомогою факторного аналізу вдалосявиявити три найбільш важливих для цієї групи випробовуваних чинника: 1) силам'язів верхніх кінцівок; 2) сила м'язів нижніх кінцівок; 3) сила м'язівчеревного преса і згиначі стегна. По першому чиннику найбільшу вагу мав тест — віджимання в упорі, по другому — стрибок в довжину з місця, по третьому —згинання тулуба в положенні лежачі на спині протягом 1 хвилини. Ці чотири тестиз 15 обстежених і були найбільш інформативними.
При оцінці інформативності конкретного тесту необхідно враховуватичинники, що в значній мірі впливають на величину коефіцієнта інформативності.

1.4 Оцінка — уніфікований показник спортивних результатів і тестів
Як правило, будь-яка програма комплексного контролю припускаєвикористання не одного, а декількох тестів. Так, комплекс для контролю запідготовленістю спортсменів включає наступні тести: час бігу на тредбані, частотусерцевих скорочень, максимальне споживання кисню, максимальну силу і т.д. Якщодля контролю використовується один тест, то оцінювати його результати задопомогою спеціальних методів немає необхідності: і так видно, хто сильніший інаскільки. Якщо ж тестів багато і вони вимірюються в різних одиницях(наприклад, сила — в кг або Н; час — в сек..; МСК -в мл/кг/хв; ЧСС — в уд/хв іт.д.), то порівняти досягнення по абсолютних значеннях показників неможливо.Вирішити цю проблему можна лише в тому випадку, якщо результати тестуванняпредставити у вигляді оцінок (окулярів, балів, відміток, розрядів і т.п.). Напідсумкову оцінку кваліфікації спортсменів роблять вплив вік, стан здоров'я,екологічні та інші особливості умов проведення контролю. З отриманням результатіввимірювання або тестування контрольне випробування спортсмена не закінчується.Необхідно дати оцінку отриманим результатам.
Оцінкою (або педагогічною оцінкою) називається уніфікована міра успіху вякому-небудь завданні, в окремому випадку — в тесті.
Розрізняють учбові оцінки, які виставляє викладач учням по ходу учбовогопроцесу, і кваліфікаційні, під якими розуміються всі інші види оцінок (зокрема,результати офіційних змагань, тестування і ін.).
Процес визначення (виведення, розрахунку) оцінок називається оцінюванням.Він складається з наступних стадій:
1) підбирається шкала, за допомогою якої можливий переклад результатівтесту в оцінки;
2) відповідно до вибраної шкали результати тесту перетворюються в окуляри(бали);
3) одержані бали порівнюються з нормами і виводиться підсумкова оцінка.Вона і характеризує рівень підготовленості спортсмена щодо інших членів групи(команди, колективу).
Не у всіх випадках оцінювання відбувається по розгорненій схемі. Інодіпроміжне і підсумкове оцінювання зливаються.
Завдання, які розв'язуються в ході оцінювання, багатообразні. Серед нихможна виділити основні:
1) за наслідками оцінювання необхідно зіставити різні досягнення увправах, змагань. На базі цього можна створити науково обгрунтовані розряднінорми у видах спорту. Слідством занижених норм є збільшення числа розрядників,негідних цього звання. Завищені ж норми стають для багатьох недосяжними івимушують людей припиняти заняття спортом;
2) зіставлення досягнень в різних видах спорту дозволяє вирішити завданнярівності і їх розрядних норм (несправедлива ситуація, якщо, припустимо, уволейболі легко виконати норму I розряду, а в легкій атлетиці — важко);
3) необхідно класифікувати безліч тестів по результатах, які показує вних конкретний спортсмен;
4) слід встановити структуру тренованості кожного із спортсменів, щопіддалися тестуванню.
Перевести результати тестування в бали можна різними способами. Напрактиці для цього часто використовують ранжирування, або впорядкуваннязареєстрованого ряду вимірювань. Кращий результатоцінюється в 1 бал, а кожен подальший — на бал більше. При всій простоті ізручності такого підходу його несправедливість очевидна. Якщо узяти біг на 30 м, то відмінності між 1-м і 2-м місцем (0,4 сек.) і між 2-м і 3-м (0,1 сек.) оцінюються однаково — в 1 бал. Так само і в оцінці підтягання: різниця в одне повторення і в сімоцінюється однаково.
Оцінка проводиться для того, щоб стимулювати спортсмена на досягненнямаксимальних результатів. Але при описаному вище підході спортсмен А,підтягшись на 6 разів більше, одержить стільки ж балів, скільки і за надбавку водне повторення.
З урахуванням всього сказаного перетворення результатів тестування іоцінки потрібно проводити не за допомогою ранжирування, а використовувати дляцього спеціальні шкали. Закон перетворення спортивних результатів в окуляриназивається шкалою оцінок. Шкала може бути задана у вигляді математичноговиразу (формули), таблиці або графіка. Чотири типів таких шкал, щозустрічаються в спорті і фізичному вихованні.
Перша — пропорційна шкала. При її використанні рівні прирости результатівв тесті заохочуються рівними приростами в балах. Пропорційні шкали прийняті всучасному п'ятиборстві, ковзанярському спорті, гонках на лижах, лижному двоєборстві,біатлоні і інших видах спорту.
Другий тип — прогресуюча шкала. Рівні прирости результатів оцінюютьсяпо-різному. Чим вищі абсолютні прирости, тим більше приставка в оцінці. Так, заполіпшення результату в бігу на 100 м з 12,8 до 12,7 сек. дається 20 очок, з12,7 до 12,6 сек. — 30 очок. Прогресуючі шкали застосовуються в плаванні,окремих видах легкої атлетики, важкій атлетиці.
Третій тип — регресуюча шкала. У цій шкалі, як і попередньої, рівніприрости результатів в тестах також знижуються ціну по-різному, але чим вищеабсолютні приріст, тим менше надбавка в оцінці. Так, за поліпшення результатубігу на 100 м з 12,8 до 12,7 сек. дається 20 очок, з 12,7 до 12,6 сек. — 18очок… з 12,1 до 12,0 сек. — 4 очки. Шкали такого типа прийняті в деякихвидах легкоатлетичних стрибків і метань.
Четвертий тип — ситовидна (або S-образна) шкала. Видно, що тут найвищеоцінюються прирости в середній зоні, а поліпшення дуже низьких або дуже високихрезультатів заохочується слабо. Так, за поліпшення результату з 12,8 до 12,7с із 12,1 до 12,0 з нараховується по 10 очок, а з 12,5 до 12,4 з — 30 очок. Успорті такі шкали не використовуються, але вони застосовуються при оцінціфізичної підготовленості. Наприклад, так виглядає шкала стандартів фізичноїпідготовленості населення США.
Кожна з цих шкал має як свої достоїнства, так і недоліки. Усунути останніі підсилити перші можна правильно застосовуючи ту або іншу шкалу.
Оцінка як уніфікований вимірник спортивних результатів може бутиефективною, якщо вона справедлива і з користю застосовується в практиці. А цезалежить від критеріїв, на основі яких оцінюються результати. При виборікритеріїв слід мати на увазі такі питання:
1) які результати повинні бути покладені в нульову точку шкали?
2) як оцінювати проміжні і максимальні досягнення?
Доцільно використання наступних критеріїв:
1. Рівність тимчасових інтервалів, необхідних для досягнення результатів,відповідних однаковим розрядам в різних видах спорту. Природно, що це можливолише в тому випадку, якщо вміст і організація тренувального процесу в цих видахспорту різко не відрізнятимуться.
2. Рівність об'ємів навантажень, які необхідно витратити на досягненняоднакових кваліфікаційних норм в різних видах спорту.
3. Рівність світових рекордів в різних видах спорту.
4. Рівні співвідношення між числом спортсменів, що виконали розряднінорми в різних видах спорту.
У практиці для оцінок результатів тестування використовується декількашкал.
Стандартна шкала. У її основі лежить пропорційна шкала, а свою назву вонаодержала тому, що масштабом в ній служить стандартне (середнє квадратичне) відхилення.Найбільш поширена T-шкала.
При її використанні середній результат прирівнюється до 50 очок, а всяформула виглядає таким чином:
де Т— оцінка результату в тесті; Х — показаний результат; Х — середнійрезультат; — стандартне відхилення.
Наприклад, якщо середня величина в стрибках в довжину з місця дорівнювала 224 см, а стандартне відхилення — 20 см, то за результат 222 см нараховується 49 очок, а за 266 см — 71 очко.
У практиці використовуються і інші стандартні шкали.
Перцентільна шкала. У основі цієї шкали лежить наступна операція: коженспортсмен з групи одержує за свій результат (у змаганнях або в тесті) стількиочок, скільки відсотків спортсменів він випередив. Таким чином, оцінкапереможця — 100 очок, оцінка останнього – 0 очок. Перцентільна шкала найбільшпридатна для оцінки результатів великих груп спортсменів. У таких групахстатистичний розподіл результатів нормальне (або майже нормальне). Це означає,що дуже високі і дуже низькі результати показують одиниці з групи, а середні —більшість.
Головне достоїнство такої шкали — простота, тут не потрібні формули, аєдине, що потрібно обчислити — яка кількість результатів спортсменів укладаєтьсяв одному перцентиль (або скільки перцентилей доводиться на одну людину.Перцентіль — це інтервал шкали. При 100 спортсменах в одному перцентилі — одинрезультат; при 50 — один результат укладається в два перцентиля (тобто якщоспортсмен обійшов 30 чоловік, він одержує 60 очок).
Простота обробки результатів і наочність перцентильної шкали зумовили їїшироке застосування в практиці.
Шкали вибраних крапок. При розробці таблиць по видах спорту не завждивдається одержати статистичний розподіл результатів тесту. Тоді поступаютьтаким чином: беруть який-небудь високий спортивний результат (наприклад,світовий рекорд або 10-й результат в історії даного виду спорту) і прирівнюютьйого, скажімо, до 1000 або 1200 очок. Потім на основі результатів масовихвипробувань визначають середнє досягнення групи слабо підготовлених осіб і прирівнюютьйого, скажімо, до 100 очок. Після цього, якщо використовується пропорційнашкала, залишається виконати лише арифметичні обчислення — адже дві крапкиоднозначно визначають пряму лінію. Шкала, побудована таким чином, називаєтьсяшкалою вибраних крапок.
Подальші кроки для побудови таблиць по видах спорту — Вибір шкали івстановлення між класових інтервалів — поки науково не обґрунтовані, і тутдопускається певний суб'єктивізм, заснований на особистій думці фахівців, Томубагато спортсменів і тренери майже у всіх видах спорту, де застосовуютьсятаблиці окулярів, вважають їх не цілком справедливими.
Параметричні шкали. У видах спорту циклічного характеру і у важкійатлетиці результати залежать від таких параметрів, як довжина дистанції і масаспортсмена. Ці залежності називають параметричними.
Можна знайти параметричні залежності, які є геометричним місцем точокеквівалентних досягнень. Шкали, побудовані на основі цих залежностей,називаються параметричними і відносяться в числу найбільш точних.
Варіативна шкала. Розглянуті вище шкали використовуються для оцінкирезультатів групи спортсменів, і мета їх застосування полягає у визначенні міжіндивідуальних відмінностей (у балах). У практиці спорту тренери постійностикаються з ще однією проблемою — необхідністю оцінки результатів періодичноготестування одного і того ж спортсмена в різні періоди циклу або етапупідготовки. Для цієї мети запропонована варіативна шкала, виражена у формулі:
Сенс такого підходу полягає в тому, що результат тесту розглядається неяк відвернута величина, а у взаємозв'язку з кращим і гіршим результатами,показаними в цьому тесті спортсменом. Як видно з формули, кращий результатзавжди оцінюється в 100 очок, гірший — в 0 очок. Цю шкалу доцільно застосовуватидля оцінки варіативних показників.
Оцінка комплексу тестів. Існує два основні варіанти оцінки результатівтестування спортсменів по комплексу тестів. Перший полягає у виведенніузагальненої оцінки, яка інформативно характеризує підготовленість спортсмена взмаганнях. Це дозволяє використовувати її для прогнозу: розраховується рівняннярегресії, вирішивши яке, можна передбачити результат в змаганні по сумі балівза тестування.
Проте просто підсумовувати результати конкретного спортсмена по всіхтестах не зовсім правильно, оскільки самі тести нерівнозначні. Наприклад, здвох тестів (часу реагування на сигнал і часу утримання максимальної швидкостібігу) другий важливіший для спринтера, чим перший. Цю важливість (ваговитість)тесту можна враховувати трьома способами:
1. Дається експертна оцінка. В цьому випадку фахівці домовляються, щоодному з тестів (наприклад, часу утримання V max) приписується коефіцієнт 2. Ітоді окуляри, нараховані по цьому тесту, спочатку подвоюються, а потімпідсумовуються з окулярами за час реакції.
2. Коефіцієнт кожному тесту встановлюється на основі факторного аналізу.Він, як відомо, дозволяє виділити показники з великою або меншою факторноювагою.
3. Кількісною мірою ваговитості тесту може бути значення коефіцієнтакореляції, розрахованого між його результатом і досягненням в змаганнях.
У всіх цих випадках одержані оцінки називаються «зваженими».
Другий варіант оцінки результатів комплексного контролю полягає впобудові «профілю» спортсмена — графічну форму представлення результатівтестування. Лінії графіків наочно відображають сильні і слабкі сторонипідготовленості спортсменів.
Норми — основи порівняння результатів. Нормою в спортивній метрологіїназивається гранична величина результату тесту, на основі якої проводитьсякласифікація спортсменів.
Є офіційні норми: розрядні в ЕВСК, у минулому — в комплексі ГТО.Використовуються і неофіційні норми: їх встановлюють тренери або фахівці уобласті спортивного тренування для класифікації спортсменів по яких-небудьякостях (властивостям, здібностям). Існує три види норм: а) порівняльні; б) індивідуальні;у) належні.
Порівняльні норми встановлюються після порівняння досягнень людей, щоналежать до однієї і тієї ж сукупності. Процедура визначення порівняльних нормтака: 1) вибирається сукупність людей (наприклад, студенти гуманітарних вузівМоскви); 2) визначаються їх досягнення в комплексі тестів; 3) визначаютьсясередні величини і стандартні (середнеквадратичне) відхилення; 4) значення х ±0,5 береться за середню норму, а решта градацій (низька — висока, дуже низька —дуже висока) — залежно від коефіцієнта при ст. Наприклад, значення результату втесті зверху х + 2 вважається «дуже високою» нормою.
Індивідуальні норми засновані на порівнянні показників одного і того жспортсмена в різних станах. Ці норми мають виключно важливе значення для індивідуалізаціїтренування у всіх видах спорту. Необхідність їх визначення виникла унаслідокістотних відмінностей в структурі тренованості спортсменів.
Градація індивідуальних норм встановлюється за допомогою тих жестатистичних процедур. За середню норму тут можна приймати показники тестів,відповідні середньому результату у вправі, змагання. Індивідуальні норми широковикористовуються в поточному контролі.
Належні норми встановлюються на підставі вимог, які пред'являють людиніумови життя, професія, необхідність підготовки до захисту Батьківщини. Тому убагатьох випадках вони випереджають дійсні показники. У спортивній практиціналежні норми встановлюються так: 1)Знаходження інформативні показникипідготовленості спортсмена; 2)Вимірюються результати у вправі, змагання, івідповідні їм досягнення в тестах; 3) розраховується рівняння регресії типу у =kx + b, де х — належний результат в тесті, а у — прогнозований результат увправі, змагання. Належні результати в тесті і є належною нормою. Її необхіднодосягти, і лише тоді можна буде показати запланований в змаганнях результат.
У основі порівняльних, індивідуальних і належних норм лежить порівняннярезультатів одного спортсмена з результатами інших спортсменів, показниківодного і того ж спортсмена в різні періоди і в різних станах, наявних даних зналежними величинами.
Вікові норми. У практиці фізичного виховання найбільшого поширення набуливікові норми. Типовим прикладом є норми комплексної програми фізичноговиховання учнів загальноосвітньої школи, норми комплексу ГТО і т.д. Більшість зцих норм складалася традиційним способом: результати тестування в різнихвікових групах оброблялися за допомогою стандартної шкали, і на цій основівизначалися норми.
У такому підході є один істотний недолік: орієнтація на паспортний віклюдини не враховує істотного впливу на будь-які показники біологічного віку ірозмірів тіла [12].
1.5 Основні засоби і методи фізичної і технічної підготовкиюних бігунів на середні дистанції
Раціональна структура тренувальних навантажень є однією з основних ланок,що визначають ефективність підготовки юних спортсменів, оскільки тренувальнідії формують певний рівень фізичної і функціональної підготовленості. Яквідомо, фізична підготовка бігунів і скороходів умовно ділиться на загальну іспеціальну. Засоби загальної фізичної підготовки (ЗФП) включають підготовчі і загальнорозвиваючі вправи. Підготовчі складають гімнастичні вправи без предметів длям'язів плечового поясу, рук, тулуба і ніг і направлені на розвиток і підтримкугнучкості і рухливості в суглобах, на розслаблення м'язів. Ці вправизастосовуються вибірково-локально на певну групу м'язів протягом всього річногоциклу. Загально-розвиваючі вправи включають вправи на гімнастичних снарядах, зтими, що обтяжили, різні види стрибків і метань (набивних м'ячів, ядер, каменіві ін.), заняття іншими видами спорту, рухливими і спортивними іграми.Найбільший об'єм засобів ЗФП доводиться на підготовчий період. З року в рік уміру зростання спортивної майстерності їх частка в загальному об'ємітренувальних навантажень знижується.
Засоби спеціальної фізичної підготовки (СФП) включають біг і ходьбу увсіх них різновидах (біг і ходьба в рівномірному і змінному темпі; бар'єрнийбіг; повторно-змінний і інтервальний біг і ходьба; біг і ходьба в гору, поснігу, піску і т. д.).К спеціальним засобам підготовки бігунів відносятьсятакож стрибкові і швидкісно-силові вправи, близькі по своїй структурі до бігу іходьби. Ці вправи направлені на розвиток м'язів, що несуть основне навантаженняпри бігу і ходьбі.
Нижче пропонується комплекс вправ:
— біг або ходьба з високим підняттям стегон і рухами рук, як в бігу;
— біг або ходьба з акцентованим відштовхуванням стопою і невеликимпросуванням вперед;
— біг або ходьба з розслабленням плечового поясу;
— стрибки з ноги на ногу;
— скачки на одній нозі;
— спеціальні вправи бар'єриста;
— локальні швидкісно-силові вправи на опорно-руховий апарат бігунів іскороходів, що виконуються на тренажерах;
— спеціальні вправи на гнучкість.
Окрім цих вправ в заняття можуть бути включені вправи ігрового ішвидкісно-силового характеру (з тягою стегном вгору і вниз з опором, стрибкичерез бар'єри па обох ногах, ходьба випадами, з тим, що обтяжило, зістрибуванняз невеликої висоти, виплигування вперед-вгору, різні спортивні і рухомі ігри).
Спеціальне швидкісно-силове навантаження робить сприятливий вплив наопорно-руховий апарат бігунів і скороходів, інтенсифікує його пристосування дотривалої циклічної роботи на витривалість, що, у свою чергу, сприяєефективності і економічності техніки рухів під час бігу і спортивної ходьби.
Спортивний результат в бігу і ходьбі визначається умінням зберегтиоптимальну довжину і частоту кроків впродовж всієї дистанції. Основу технічноїмайстерності спортсмена визначають силові якості. Рівень силових здібностейзалежить: від структури м'язової тканини; площі фізіологічного поперечникам'язів; досконалість нервової регуляції; ступені внутрішньо м’язової і міжм’язової координації; ефективності енергозабезпечення силової роботи ірозвитком швидкісних якостей і гнучкості.
Спеціальна силова підготовка повинна містити вправи, що забезпечуютьпідвищення силового потенціалу без порушення координаційної структури,властивої вправі, змагання, і повинна супроводжуватися розвитком гнучкості — важливим чинником, що забезпечує зростання спортивної майстерності. Рухливостів суглобах і еластичності м'язів нижніх кінцівок — саме їх розвитку — приділяється основна увага.
Розвиток силових якостей і гнучкості є передумовою для подальшоговдосконалення технічної підготовленості скороходів і бігунів на середні і довгідистанції. З цією метою в підготовчому періоді розвитку спеціальноївитривалості повинні передувати силова підготовка і розвиток гнучкості. Такапідготовка починається відразу ж після закінчення перехідного періоду іведеться паралельно з вдосконаленням техніки і поступовим підвищеннямзагального об'єму тренувальних навантажень. Цей етап залежно від структурирічного циклу може продовжуватися від 2 до 6 тижнів, і після його закінченняслід переходити до цілеспрямованого підвищення рівня підготовленості за рахунокспецифічних засобів. Надалі засоби силової підготовки і розвитку гнучкостізастосовуються систематично впродовж всього річного циклу і сприяють ефективнішомурішенню комплексних задач.
Динаміка тренувальних і змагань навантажень в багаторічному тренувальномупроцесі характеризується значним приростом об'ємів, виконаних бігунами насередні, довгі дистанції і скороходами, від етапу початкової спортивноїспеціалізації до етапу спортивного вдосконалення. Для етапу вищої спортивноїмайстерності характерною є стабілізація об'ємів на високому рівні абохвилеподібна його зміна при підвищенні інтенсивності навантажень.
Тренувальні навантаження по характеру їх енергозабезпечення научбово-тренувальному етапі і етапі спортивного вдосконалення доцільно ділити натри різні по інтенсивності вигляду, виконувані, відповідно, в аеробному,змішаному аеробно-анаеробному і анаеробному режимах. Тренувальні навантаження вцих зонах мають свої біохімічні, фізіологічні і педагогічні особливості ізалежать від довжини і швидкості подолання дистанції. Межею між аеробною ізмішаною зонами навантаження є поріг анаеробного обміну (ПАНО), при цьому ЧССприблизно відповідає 170±5 уд./хв. Із збільшенням віку і підготовленостіспортсмена ЧСС при ПАНО знижується, а швидкість бігу і спортивної ходьбиповинна зростати. Межею між змішаною і анаеробною зонами навантаження в бігу вважаєтьсякритична швидкість (КШ), при якій організм бігуна виходить на рівень максимальногоспоживання кисню (МСК). Це відповідає ЧСС 185±10 уд/хв. Із збільшенням віку КШбігу росте, а ЧСС знижується, що характеризує успішність тренувального процесу.
Роль навантажень, змагань, істотно змінюється залежно від етапубагаторічної підготовки. У міру зростання кваліфікації юних бігунів кількістьзмагань зростає і міняється їх характер. Навантаження, змагань, стають одним зголовних засобів спеціальної фізичної підготовки і складають невід'ємнуспецифічну частину тренувального процесу. При цьому кількість основних змаганьвизначається затвердженим календарним планом і практично його завищеннянеможливе. Найбільша варіативність можлива в кількості контрольних змагань,головним чином на суміжних дистанціях [24].

ГЛАВА II. ДОСЛІДЖЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ І МЕТОДИКИЗДІЙСТНЕННЯ МЕТРОЛОГІЧНОГО КОНТРОЛЮ РІВНЯ СПЕЦІАЛЬНОЇ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ЮНИХБІГУНІВ НА СЕРЕДНІ ДИСТАНЦІЇ В ПІДГОТОВЧОМУ ПЕРІОДІ ДО ЗМАГАНЬ
Дослідженняпроводилося в 2007-2008 році на базі ДЮСШ №2м. Горловки. Спортсменам була розроблена програма для розвитку спеціальноївитривалості і підготовка їх до змагання. Весь учбово-тренувальний процеспроходив з метрологічними вимірюваннями на кожному етапі. Були сформуванні 2дослідницькі групи по 10 спортсменів віком 15-17 в кожній,- експериментальна іконтрольна.
Протягомвсього періоду дослідження експериментальна група займалась по розробленій намипрограмами для розвитку спеціальної фізичної підготовки, а контрольна групазаймалась розвитку спеціальної фізичної підготовки за допомогою традиційноїучбово-тренувальної програми.
1. Рівеньфізичного розвитку досліджуваних дітей до початку учбово-тренувального процесу
Для оцінки рівняфізичної підготовки ми вирішили провести тестування рівня фізичного розвитку.Для оцінки стану фізичного розвитку використовувались контрольне вимірювання вшвидкості, гнучкості, силі та витривалість. Метрологічний контроль рівняспеціальної фізичної підготовки в підготовчому періоді до змагань відбувався усистематизованому учбово-тренувальному процесі.

1.1 Структураучбово-тренувального процесу
В процесі багаторічної підготовки юних бігунів на середні дистанціїможуть бути використані розроблені для певного етапу річної підготовки тижневіцикли. Послідовність застосування рекомендованих мікро циклів відбита впланах-схемах підготовки учнів учбово-тренувального етапу і етапу спортивноговдосконалення.
У зв'язку з цим особливе значення набуває розподіл типових мікро циклівпо періодах і етапах річного циклу. За сучасними уявленнями, 52-тижневий річнийцикл повинен включати 28-30 тижнів на тренування, 18-20 тижнів для участі взмаганнях, 4 тижні для перехідного періоду.
По характеру і спрямованості роботи тижневі мікроцикли підрозділяютьсяна:
1. Що адаптує — на початку підготовчого періоду або після травми абохвороби. Характерною межею цього мікроциклу є тривалий біг в безперервномурежимі при аеробному енергозабезпеченні роботи. Пульс до 150 уд/хв. Об'єм бігув циклі від 35 до 50 км
2. Що розвиває — в основному підготовчому періоді з метою добитисяглибоких пристосованих перебудов в організмі спортсмена. Навантаження в цьомумікро циклі виконується також в безперервному режимі, проте зростає частка бігув змішаному режимі, тобто при бігу з частотою серцевих скорочень 151-170 уд/хв.Об'єм бігу в тижневому мікро циклі може складати від 50 до 60 км.
3. Швидкісно-силової підготовки — застосовується, як правило, навесняному етапі підготовки для зміцнення опорно-м'язового апарату Акцент вцьому мікро циклі робиться на стрибки і біг в гору в різному поєднанні з бігомпід гору і вправами на розслаблення. Необхідно пам'ятати, що в юному віціопорно-м'язовий апарат ще не готовий для жорсткої роботи, тому стрибки і бігслід виконувати в м'якому режимі і на відповідному ґрунті. Об'єм загальногобігу- 40-45км.
4. Розвантажувальний — застосовується в підготовчому періоді післянапружених тренувань, в змаганні — після відповідальних стартів. У цьому мікроциклі планується навантаження тільки в аеробному режимі. ЧСС не вище 150 уд./хв.Об'єм біга- 35-40 км.
5. Що стабілізує, або інтенсивний — найчастіше застосовується в періоді,змагання. Об'єм бігу до 50 км.
6. Перед змагальний — застосовується в останні тижні перед змаганнями,мета його — плавне підведення спортсмена до головного старту. Об'єм іінтенсивність в мікро циклі знижується. При цьому за 5-6 днів до старту можебути проведена одне інтенсивне тренування. Об'єм бігу в мікроциклі 25-30 км.
7. Змагальний — застосовується, як правило, між двома змаганнями зтривалістю між ними не менше 2 тижнів.
8. Мікроцикл перехідного періоду — може розглядатися в цьому віці якактивний відпочинок.
Найбільш поширена структура тижневих мікро циклів на початку підготовчогоперіоду: 3 мікро цикли тих, що втягують, один розвантажувальний. У подальшімісяці: 2-3 що розвивають мікро циклу чергуються з одним розвантажувальним.Об'єм бігу по-перше 2-3 мікро циклах підвищується, а в розвантажувальномузнижується до 60-70% від максимуму, причому важко віддати перевагу одному здвох варіантів побудови місячного циклу: два що розвивають і одинрозвантажувальний або три тих, що розвивають і один розвантажувальний. Упрактиці для юних спортсменів, мабуть, слід застосовувати два розвиваючі мікроцикли і один розвантажувальний. Пов'язано це з тим, що в юному віці необхідночастіше чергувати режим роботи і відпочинку.
При підготовці до змагань структура тижневих мікро циклів зазнає значнізміни. Так, при підготовці до зимових змагань 3-тижнева структура може виглядатитак: один — що розвиває, один — що стабілізує, а останній — перед змагальний.4-тижнева структура включає ще один мікро цикл в інтенсивному режимі, тобто щостабілізує. У періоді, змагання, юним бігунам планується брати участь в 3-5відповідальних змаганнях. Отже, кількість тижневих перед змагань мікро циклівповинно бути також 3-5. Залежно від термінів між змаганнями побудова етапів,міняється і може складатися з 1-5 мікро циклів. Відомо, що при інтервалі міжвідповідальними змаганнями в один тиждень треба розглядати цей мікро цикл якповторення мікро циклу. При тривалості 2 і більше тижнів можна керуватися схемоюприведеної нижче: 5-й тиждень — розвантажувальний, 4-й тиждень — що розвиває,3-й тиждень — що стабілізує, або що розвиває, 2-й тиждень -стабілізуючий, 1-йтиждень перед змагальний. Тижні відлічуються в зворотному порядку від змагання.Характерною межею роботи в тижневих мікро циклах повинне бути чергування легкоїі важкої роботи. Вже давно встановлено, що після граничного навантаження організмспортсмена відновлюється протягом 48-72 годин. Отже, максимальні навантаженняпротягом тижня не можуть повторюватися більше 2-3 разів. При підготовці доособливо важливих стартів доцільно планувати за 3-4 тижні найважчу роботу в мікроциклі так, щоб вона співпадала з днем змагання. Так, наприклад, якщо спортсменповинен стартувати у суботу увечері, то за 3 тижні до цього змагання вінповинен виконувати найважчу роботу по суботах, а напередодні і після цьогонавантаження повинне бути легким.
Тренер повинен пам'ятати, що в тренувальному процесі немає дрібниць відграмотної побудови мікро, мезо-, макроциклів на всіх етапу підготовки залежитьуспіх його учнів.
2.Методи здійснення контролю
Комплекснийконтроль дозволяє об'єктивно оцінити підготовленість юного спортсмена. Частотатестування може бути різною і залежить від особливостей побудови річного циклу.Для юних бігунів на середні, довгі дистанції і скороходів доцільно проводити неменш 3-4-х етапних тестувань в рік. Мета цих тестувань — визначення початковогорівня фізичної підготовленості і її динаміки в процесі тренувальних ізмагальних дій.
Для визначенняпочаткового стану юного спортсмена на початку підготовчого періоду(вересень-жовтень) проводиться перше тестування. Метою другого і третьоготестувань є визначення ефективності вживаних навантажень після закінченняпідготовчого (грудень) і зимового змагання періодів (березень). За наслідкамицих тестувань залежно від ступеня досягнення того або іншого контрольногонормативу проводиться корекція тренувальних навантажень.
Поточнетестування проводиться за 1-1,5 тижні до початку основних змагань, мета його — визначення рівня розвитку основних фізичних якостей і їх відповідністьконтрольним нормативам, що забезпечують виконання запланованих спортивнихрезультатів. Оцінка фізичної підготовленості юних бігунів на середні, довгідистанції і скороходів здійснюється за наслідками тестування на основікомплексу контрольних вправ [31,32].
Біг на 30 м. Проводиться з високого старту після 10-15-хвилинної розминки на доріжці стадіону аболегкоатлетичного манежу в спортивному взутті без шпильок. У кожному забігуберуть участь не менше двох випробовуваних, результати реєструються з точністюдо десятої частки секунди по ручному секундоміру. Вирішується тільки однаспроба.
Стрибки в довжинуз місця. Здійснюються на неслизькій поверхні. Випробовуваний стає шкарпеткамидо межі, від якої починається вимірювання; ступні паралельно. Стрибокпроводиться поштовхом двох ніг з помахом рук. Приземлення відбуваєтьсяодночасно на обидві ноги на покриття, що виключає жорстке приземлення.Вимірювання здійснюється сталевою рулеткою по відмітці, розташованій ближче достартової лінії. Кращий результат з трьох спроб записується в сантиметровимчисленням.
Біг, проводятьсяна доріжці стадіону або манежу. Час фіксується відповідно до правил змагань полегкій атлетиці.
Тестуванняздійснюється в наступній послідовності:
1 день — біг на 60 м, стрибки;
2 день — біг на 1000 м.
Якщо тестуваннянеобхідно провести в один день, то біг на довгі дистанції повинен бутиостаннім, а перед забігом необхідно дати таким, що вчиться достатнійвідпочинок.
Рівеньспеціальної фізичної підготовленості бігунів на середні дистанції визначаєтьсярезультатами бігу на суміжних дистанціях 100, 400 і 1000 м.
Дослідження частоти серцевих скорочень
Дослідження пульсу проводиться в місцях, де артерії розташованіповерхнево. Пульс можна промацати на скроневій, сонній, стегновій артеріях,артеріях стопи і ін. Найзручніше визначати пульс на променевій артерії. Технікадослідження ЧСС: необхідно розташувати II—IV пальцісвоєї правої руки по ходу променевої артерії, починаючи з підстави I пальця хворої дитини. Пульсуюча підпальцями артерія злегка притискається до променевої кістки. Частота пульсуколивається від 60 до 80 в 1 хвилину. Підрахунок пульсу робиться в течію неменше 30 секунд [5].
Вимірювання артеріального тиску
При вимірюванні артеріального тиску на плечовій артерії обстежуванийспокійно лежить або сидить, не розмовляє. На голе плече накладається ізакріплюється манжета не туго, але так, щоб вона не спадала з плеча, а їїнижній край був на 2—3 см вище за ліктьову ямку. Рука обстежуваного зручноукладається на столі (при вимірюванні сидячи) долонею вгору. Якщо хворийсидить, то його передпліччя повинне розташовуватися на рівні серця (четвертеміжребір’я). До місця пульсації плечової артерії в ліктьовому згиніприкладається фонендоскоп, балоном із закритим гвинтом нагнітається повітря вманжету і манометр. При цьому в сфігмоманометрі ртуть піднімається по склянійтрубці, а в тонометрі рухається стрілка. За допомогою фонендоскопавизначається, коли перестають бути чутні звуки пульсових тонів. Поступововідкриваючи гвинт груші-балона, знижується тиск в системі. В той момент, колитиск в манжеті порівнюється з систолою, з'являється досить гучний тон. Цифри нарівні ртутного стовпчика або стрілки указують величину артеріального тиску,систоли. При зниженні тиску повітря, що продовжується, в системі тони починаютьслабшати і зникають. Момент зникнення тонів відповідає тиску, діастоли [14].
Визначення частоти дихання
Для визначення частоти дихання слід покласти руку на грудну клітку абоживіт хворого і, відволікаючи його, рахувати число дихальних рухів протягом 1хвилин.
2.1 Математико-статистичний методобробки одержаних експериментальних даних по Ст’юденту
Для оцінки використовувалися чотири об'єктивні показники – швидкості,швідкістно-силових якостей, спритності, витривалості.
Оцінка результатів проводилася з урахуванням вимог, а саме:
1.      Розраховуваласясередньоарифметична величина (М) для кожного показника в досліджуваній іконтрольній групі, використовуючи формулу:
å ХМ = -----------, де (1) N
Х — абсолютна цифрова величина показника, що враховується
N –Загальна кількість хворих в групі.
å — сума значень показника в групі
2.      Розраховувалосясереднє квадратичне відхилення ( s ) по формулі:
R (max-min)
s = -------------------, де (2)A
R –різниця між максимальним і мінімальним значенням показника
А – табличне значення із значень N (кількості людей в групі), таблиця 20.
Табличні значення А для прискореного визначення стандартноговідхилення:
Таблиця 1N A N A 1 - 22 3.82 2 1.13 24 3.90 3 1.69 26 3.96 4 2.06 28 4.03 5 2.33 30 4.09 6 2.53 32 4.14 7 2.70 34 4.19 8 2.85 36 4.24 9 2.97 38 4.28 10 3.08 40 4.32 11 3.17 45 4.41 12 3.26 50 4.50 13 3.34 60 4.64 14 3.41 70 4.76 15 3.47 80 4.85 16 3.53 90 4.94 17 3.59 100 5.01 18 3.64 120 5.15 19 3.69 140 5.26 20 3.74 150 5.35
3. Розраховувалася середня помилка середньоарифметичної (m) по формулі:
                s
/>/> m = ----------, де (3)
/>/>            N-1
/>s — середнє квадратичне відхилення
N –загальне число спостережень в групі.
Дане значення знаменника – корінь квадратний із значення (N-1) справедливо для груп при N менше 20. Якщо кількість людина вгрупі буде 30 або більше, в знаменнику використовують корінь квадратний з N.
4. Розраховувався критерій статистичної достовірності t (критерій Ст’юдента) по формулі:
 M 1 – M 2
/>/>/> t = -----------------, де (4)
 m21 + m22
М 1 і М 2 – середньоарифметична величина длядосліджуваного показника в контрольній і досліджуваній групі, з більшогопоказника віднімають менший!
m1 і m2 – середні помилкисередньоарифметичних величин показників в контрольній і досліджуваній групівідповідно.
Після визначення значення t залишається тільки встановити, достовірно чи ні відмінність у величиніпоказника, що враховується, в контрольній і досліджуваній групах. Для цьоговикористовується спеціальна таблиця (таблиця 2), в якій в одній з колонокзнаходяться значення так званих мір свободи f, визначуваних по формулі:
f = (N експ… + N контр.)-2, де (5)
N – кількість людина в контрольній і досліджуваній групах.
Таким чином, знаючи значення міри свободи (f) і значення критерію Студента(t), можна визначити достовірність відмінностей. Якщо значення t буде меншезначення(Р-0,05), достовірної відмінності між показником, що вивчається, в контрольнійі досліджуваній групах немає, якщо ж значення t буде рівне значенню (Р-0,05) абознаходитиметься між значеннями (Р-0,05) і (Р-0,01), або буде більше значення(Р-0,01), це свідчить про наявність достовірної відмінності між показникамидосліджуваної і контрольної груп.
Граничні значення критерію Ст’юдентадля 5% і 1% рівня
значущості залежно від мір свободи.
Таблиця 1.1
Ступінь
свободи (f) Межі значення
Ступінь
свободи (f) Межі значення Р- 0,05 Р- 0,01 Р- 0,05 Р- 0,01 1 12,71 63,60 21 2,08 2,82 2 4,30 9,93 22 2,07 2,82 3 3,18 5,84 23 2,06 2,81 4 2,78 4,60 24 2,06 2,80 5 2,57 4,03 25 2,06 2,79 6 2,45 3,71 26 2,06 2,78 7 2,37 3,50 27 2,05 2,77 8 2,31 3,36 28 2,05 2,76 9 2,26 3,25 29 2,04 2,76 10 2,23 3,17 30 2,04 2,75 11 2,20 3,11 40 2,02 2,70 12 2,18 3,06 50 2,01 2,68 13 2,16 3,01 60 2,00 2,66 14 2,15 2,98 80 1,99 2,64 15 2,13 2,95 100 1,98 2,63 16 2,12 2,92 120 1,98 2,62 17 2,11 2,90 200 1,97 2,60 18 2,10 2,88 300 1,96 2,59

3Власна дослідницька робота
3.1Хід проведення дослідження
Обробка даних поСт’юденту
Досліджуванняпроводилось 6 місяців. Для дослідження рівня спеціальної фізичної підготовкиприйняло участь 20 спортсменів віком 15-17 років.
Були сформованідві дослідницькі групи по 10 бігунів в кожній. На початку підготовки до змаганьбув виконаний оперативний контроль рівня фізичного розвитку. Проводилось тестуваннядля в бігу 60 м., стрибок з місця, біг 1000м, човниковий біг 4х9м.
Специфікатренування в експериментальній групі основана на пробіганні відрізків 10х100мна тренувальних заняттях.
Отриманіпоказники були зафіксовані в протоколи. Завдяки оперативному контролю миотримали показники рівня фізичного розвитку до початку тренувань.
По запланованомуплану проводились учбово-тренувальні заняття в дослідницьких групах та накожному етапі тренувального процесу проводився метрологічний контроль рівняспеціальної фізичної підготовки в дослідницьких групах. Заняття в дослідницькихгрупи проводилось 4 рази на тиждень. В кінці етапу тренувань був проведенетапний контроль в дослідницьких групах.
Після аналізу таобробки отриманих показників ми здійснили висновок, що до рівня фізичногорозвитку спеціальної фізичної підготовки бігунів в підготовчому етапі дозмагань.
Після отриманняпоказників рівня фізичного розвитку спеціальної фізичної підготовки бігунів впідготовчому етапі до змагань був проведен статистичний аналіз векспериментальної та контрольної групах.

3.2Оперативний контроль в дослідженні спеціальної фізичної підготовки легкоатлетів
Експериментальнагрупа
Таблиця2№ п/п Прізвище, Ім'я
Біг 60 м
(сік)
Стрибок з місця
(см)
Витривалість (біг 1000м)
(хв., сек.)
Спритність
(човниковий біг 4х9 м) (сек..) 1 Г 7,0 280 2,42 8,2 2 С 7,4 273 2,54 8,7 3 П 7,2 268 3,02 8,8 4 К 7,1 287 2,55 8,2 5 С 7,0 292 2,49 8,2 6 Т 7,9 220 3,10 8,9 7 Б 7,2 274 2,46 8,2 8 Г 7,9 245 3,10 9,0 9 К 7,6 254 2,54 8,8 10 Ж 7,4 252 2,48 8,6
Контрольнагрупа
Таблиця3№ п/п Прізвище, Ім'я
Біг 60 м
(сік)
Стрибок з місця
(см)
Витривалість (біг 1000м)
(хв., сек.)
Спритність
(човниковий біг 4х9 м) (сек..) 1 П 7,3 284 2,48 8,7 2 Р 7,2 291 2,43 8,2 3 Я 7,4 264 2,57 8,3 4 Б 7,2 271 2,51 8,2 5 Б 7,6 256 3,01 8,5 6 С 7,3 264 3,02 8,8 7 П 7,5 270 2,53 8,5 8 П 7,4 265 2,58 8,6 9 Е 7,1 299 2,43 8,0 10 М 7,5 245 2,52 8,3
Порівняльнасхематична характеристика рівня фізичного розвитку дітей в експериментальній таконтрольній групах на оперативному етапі метрологічного контролю рівняспеціальної фізичної підготовки до змагань.
Експериментальнагрупа.
Таблиця4
/>
Контрольна група. Таблиця 5
/>
Експериментальнагрупа
Таблиця6
/>
Контрольнагрупа
Таблиця7
/>
Експериментальнагрупа
Таблиця8
/>
Контрольнагрупа
Таблиця9
/>
Експериментальнагрупа
Таблиця10
/>
Контрольнагрупа
Таблиця11
/>
3.3 Поточнийконтроль в дослідженні фізичної підготовки легкоатлетів
Експериментальнагрупа
Таблиця12№ п/п Прізвище, Ім'я
Біг 30 м
(сік)
Стрибок з місця
(см)
Витривалість (біг 1000м)
(хв., сек.)
Спритність
(човниковий біг 4х9 м) (сек..) 1 Г 7,2 294 2,51 8.2 2 С 7,2 282 2,54 8,5 3 П 7,4 277 2,51 8,3 4 К 7,0 295 2,51 8,0 5 С 7,0 287 2,45 8,4 6 Т 7,5 232 2,55 8,6 7 Б 7,2 285 2,57 8,1 8 Г 7,4 271 3,05 8,3 9 К 7,5 263 2,48 8,4 10 Ж 7,3 269 2,49 8,7
Контрольнагрупа
Таблиця13№ п/п Прізвище, Ім'я
Біг 30 м
(сік)
Стрибок з місця
(см)
Витривалість (біг 1000м)
(хв., сек.)
Спритність
(човниковий біг 4х9 м) (сек..) 1 П 7,4 289 2,51 8,7 2 Р 7,2 286 2,47 8,1 3 Я 7,3 271 3,02 8,0 4 Б 7,3 269 2,49 8,2 5 Б 7,6 262 2,57 8,6 6 С 7,3 267 2,54 8,5 7 П 7,4 277 2,51 8,5 8 П 7,4 273 3,01 8,7 9 Е 7,1 303 2,45 8,2 10 М 7,4 242 2,48 8,2
3.4Етапний контроль в дослідженні фізичної підготовки
Експериментальнагрупа
Таблиця14№ п/п Прізвище, Ім'я
Біг 30 м
(сік)
Стрибок з місця
(см)
Витривалість (біг 1000м)
(хв., сек.)
Спритність
(човниковий біг 4х9 м) (сек..) 1 Г 7,0 292 2,43 8.0 2 С 7,2 288 2,47 8,6 3 П 7,1 275 2,53 8,2 4 К 6,9 297 2,42 8,1 5 С 7,0 298 2,46 8,2 6 Т 7,5 229 2,55 8,4 7 Б 7,1 292 2,48 8,1 8 Г 7,4 268 3,01 8,4 9 К 7,4 265 2,48 8,5 10 Ж 7,3 270 2,47 8,3
Контрольнагрупа
Таблиця15№ п/п Прізвище, Ім'я
Біг 30 м
(сік)
Стрибок з місця
(см)
Витривалість (біг 1000м)
(хв., сек.)
Спритність
(човниковий біг 4х9 м) (сек..) 1 П 7,4 293 2,46 8,5 2 Р 7,1 282 2,45 8,3 3 Я 7,3 275 2,51 8,1 4 Б 7,2 280 2,44 8,2 5 Б 7,5 269 3,00 8,4 6 С 7,2 266 2,52 8,3 7 П 7,3 285 2,44 8,4 8 П 7,4 270 2,50 8,7 9 Е 7,0 298 2,49 8,1
3.5 Специфіка здійснення контролю рівняфізичної підготовки легкоатлетів, що спеціалізуються в бігу на середнідистанції
Контроль фізичної підготовленості спортсмена-легкоатлетавключає вимірювання рівня розвитку швидкісних і силових якостей, витривалості іфізичної працездатності, спритності, гнучкості, рівноваги і т.п. Можливі триосновні варіанти тестування [26]:
1) комплексна оцінка фізичної підготовленості з використанням широкогокруга різноманітних тестів (наприклад, вимірювання досягнень в комплексі ГТО)
2) оцінка рівня і структури якого-небудь однієї якості (наприклад,швидкості у бігунів)
3) оцінка рівня одного з проявів якості (наприклад, швидкісно-силовихякостей у бігунів).
Тести, використовувані для контролю за фізичноюпідготовленістю, повинні задовольняти відповідним вимогам. Додатковими вимогамидо тестів фізичної підготовленості є наступні:
А) техніка виконання тестів повинна бути порівняно простій і не робитиістотного впливу на їх результат;
Б) тести повинні бути освоєні настільки добре, щоб при їх виконанніосновна увага була направлена на досягнення максимального результату, а не напрагнення виконати завдання технічно правильно.
У пропонованій роботі зупинимося на оцінці рівня спеціальноївитривалості бігунів, як якість, яка, головним чином, обумовлює спортивнийрезультат в бігу на середні дистанції.

3.6 Контроль рівня витривалості в бігу на середні дистанції
Як відомо, загальна витривалість є основою для вдосконаленняспеціальної витривалості. Проте саме рівень розвитку останньої, в основному,обуславлює результат в бігу на середні дистанції [18]. Тому тренування в цьомувиді легкої атлетики повинне мати переважну спрямованість на вдосконаленняспеціальної витривалості. Підвищення рівня останній здійснюється шляхомвикористання широкого круга засобів і методів тренування, що забезпечуютьрозвиток здатності бігуна справлятися з високо інтенсивним навантаженням вумовах зміни постійності внутрішнього середовища організму, викликаногорозвитком стомлення. В зв'язку з цим необхідно відзначити, що в процесіутомливої діяльності, яким є біг на середні дистанції, стомлення, щорозвивається, проходить дві фази — фазу компенсованого і фазу некомпенсованогостомлення.
Компенсоване стомлення виражається в тому, що через деякийчас після початку напруженої роботи, коли з'являються суб'єктивні і об'єктивніознаки стомлення, включаються компенсаторні механізми, діяльність якихнаправлена на подолання стомлення, що розвивається, і підтримки працездатностіна заданому рівні. Ефективність роботи в умовах компенсованого стомленняголовним чином і визначає рівень спеціальної витривалості спортсмена.
З педагогічної точки зору методика розвитку спеціальноївитривалості бігунів на середні дистанції повинна забезпечувати:
неухильне підвищення рівня найважливіших компонентів спеціальноївитривалості (швидкісних і силових можливостей, енергетичного потенціалу іін.);
2) розвиток здібностей утримувати необхідну швидкість у фазікомпенсованого стомлення, а також збільшення її тривалості;
3) вдосконалення здібності до перемикання швидкості в процесі діяльності,змагання;
4) підвищення економічності роботи і ефективності використання функціональногопотенціалу.
 Всі перераховані завдання по розвитку спеціальної витривалості бігунів вбільшій або меншій мірі вирішують шляхом використання засобів і методівпідвищення рівня функціональної підготовленості, зокрема аеробних і анаеробнихможливостей організму [18]. Ті та інші, як відомо, є найважливішими чинниками,що обумовлюють рівень спеціальної витривалості, а аеробні джерела складаютьоснову загальної витривалості.
Засоби розвитку аеробних можливостей організму
Розглядаючи методику тренування, направленого на збільшенняаеробних можливостей бігунів, слід мати на увазі, що вона повинна забезпечитирішення двох основних задач:
1) підвищення рівня максимального споживання кисню і швидкостірозгортання функціональної активності аеробної системи, тобто її потужності;
2) розвитку можливостей організму до реалізації аеробного потенціалу впроцесі специфічної діяльності змагання.
Необхідність диференційованого підходу до вдосконалення окремих чинників,що характеризують аеробні можливості, пред'являє підвищені вимоги до виборувідповідних засобів тренування.
До основних засобів розвитку цих можливостей відносятьсяциклічні вправи, що дозволяють досягати необхідних величин серцевої і дихальноїпродуктивності, а також утримувати потрібний її рівень під час діяльності. Всіциклічні вправи, вживані бігунами на середні дистанції для підвищення аеробнихможливостей, можна виконувати двома методами:
1) методами безперервного виконання (одноразово);
2) методами переривчастого виконання (багато разів).
У свою чергу одноразову вправу (біг) можна виконувати зпостійною або з швидкістю, що змінюється, тобто рівномірним і змінним способами.
До методів переривчастого виконання відносяться повторним іінтервальним методи. У тренувальних заняттях можуть застосовуватися комбінаціїцих двох методів. Приводимо характерні риси перерахованих методів тренування.
При використанні рівномірного методу вправи виконуються звідносно постійною швидкістю. Предметом дослідження в даній роботі є безперервнийбіг — 3 км.
2. Для змінного методу характерний багатократназміна швидкості рухів в процесі безперервної діяльності.
3. Інтервальний метод характеризуєтьсябагатократним виконанням вправ з наперед встановленою тривалістю паузвідпочинку, обумовленою часом відновлення ЧСС до 120 — 130 в 1 хвилину.Предметом дослідження є біг на відрізках 200 м.
При повторному методі тренування, багато разів виконуванівправи різної тривалості і інтенсивності чергують з інтервалами відпочинку,тривалість яких визначається часом появи відчуття готовності до виконаннячергового навантаження.
У режимах перерахованих методів виконуються всі тренувальнізасоби, вживані бігунами для вирішення численних завдань спортивноготренування, у тому числі і підвищення енергетичного потенціалу.
Враховуючи, що з метою розвитку аеробних можливостейорганізму бігуна на середні дистанції використовують головним чином різні видибігу, нижче зупинимося на їх характеристиці.
1. Рівномірний безперервний біг тривалістю до 20 хв. при ЧСС120 — 130 в 1 хв. Споживання кисню в процесі бігу може складати 50-60 % від максимальногоу конкретного спортсмена. Сприяє підвищенню ударного об'єму серця. Використаннятакого бігу створює лише передумови для підвищення аеробних можливостей шляхомзастосування інтенсивнішого навантаження. Забезпечує активне відновлення післянапруженої роботи (бігу, змагання), перенесеної хвороби, а такожвикористовується в інтервалах відпочинку при переривчастому методі тренування.
2. Рівномірний безперервний біг тривалістю до 30 хв. при ЧСС 150в 1 хв. В процесі діяльності споживання кисню складає 60-65 % відіндивідуального максимального значення. Оскільки швидкість бігу при ЧСС 150 в 1хв. у кваліфікованих бігунів відповідає пороговій швидкості. Застосовуєтьсятакий біг в підготовчій частині заняття (розминці), а також в основних ідодаткових тренувальних заняттях.
3. Рівномірний безперервний і змінний біг тривалістю 20-30хв. при ЧСС до 170 в 1 хв. Відноситься до навантажень змішаної аеробно-анаеробноїспрямованості, оскільки робота супроводжується активізацією анаеробного обмінуі накопиченням молочної кислоти в м'язах і крові. Споживання кисню при бігуможе досягати 80-85 % від індивідуального максимуму. В результаті використанняданого засобу підвищуються місткість буферних систем, киснева місткість іаеробна місткість в цілому. Пре змінному бігу ЧСС досягає 170 в 1 хв. до кінцякожного швидко пробегаємого відрізка дистанції (від 100 до 300м) і приблизно150 в 1 хв. під час щодо повільного бігу між ними. Довжина і кількістьвідрізків швидкого бігу визначаються відповідно до рівня підготовленостіспортсмена і завдань того або іншого етапу підготовки.
4. Рівномірний безперервний біг тривалістю 25-30 хв. при ЧССдо 180 в 1 хв. і змінний біг при ЧСС до 185 в 1 хв. викликає околомаксимальнуінтенсифікацію аеробних процесів, а також істотні зрушення в показникаханаеробного обміну. Тривале використання вказаного виду бігу приводить, зодного боку, до підвищення МСК, а з іншою — до вдосконалення здібності доутримання високого його рівня в процесі напруженої діяльності. Останнє можебути засобом збільшеної економічності функціональних систем і перетворенняенергії.
5. Аналогічний кумулятивний тренувальний ефект у бігунів на середнідистанції забезпечується застосуванням переривчастого бігу на довгих відрізках(1000-2000 м) при ЧСС 180-185 в 1 мин. Тривалість інтервалів відпочинку міжвідрізками визначається часом, необхідним для відновлення ЧСС до 120-130 в 1хв. і залежним від довжини пробегаємих відрізків і підготовленості спортсмена.Загальний об'єм бігу в окремому тренувальному занятті в такому режимі складає убігунів на середні дистанції 1500-3000м
6. Переривчастий біг інтервальним методом на відрізках дистанції від 200до 600 м приводить до збільшення функціональних можливостей організму бігуна і,зокрема, продуктивності серцево-судинної системи. Параметри навантаження івідпочинку при цьому характеризуються тим, що:
а) швидкість бігу планується така, щоб до кінця пробегаємоговідрізка ЧСС була приблизно 180 в 1 хв. Таке навантаження створює певнийкисневий борг, що веде до активізації аеробних процесів в інтервалах відпочинку;
б) тривалість окремої робочої фази, визначуваною довжиноювідрізка, може коливатися в межах 1-2 хв.;
в) тривалість інтервалів відпочинку між відрізкамиобумовлюється часом відновлення ЧСС до рівня 120-140 в 1 хв., що досягаєтьсячерез 3-5 хв. відпочинку; у паузі відпочинку звичайно використовується бігпідтюпцем;
г) кількість відрізків дистанції залежить від здатностібігуна зберігати в занятті задані параметри роботи без істотного подовженняпауз відпочинку.
Сумарний об'єм швидкого бігу в одному тренувальному заняттіорієнтовно може складати 600-800 м.

Засоби підвищення анаеробних можливостейорганізму
При розвитку анаеробних можливостей бігунів на середнідистанції розв'язуються два завдання: 1) підвищення функціональних можливостейкреатінфосфокiназного механізму, значення якого в бігу на ці дистанції відносновелике; 2) вдосконалення гліколітичного механізму.
Як засоби розвитку можливостей обох механізмів в основномувикористовуються різні види інтенсивного бігу, в меншій мірі — вправи силовоїспрямованості (багатократні стрибки, стрибки в гору). Систематизувати всі цізасоби можна таким чином:
засоби анаеробної алактатного дії;
2) засоби анаеробної гліколітичної дії.Предметом дослідження, в пропонованій роботі, є повторний біг на відрізках 250 м, 300 м і 400 м.
3) засоби одночасної анаеробної гліколітичної і аеробної дії.
Як основні засоби для підвищення алактатних можливостей використовуютьсявправи (пробіжка коротких відрізків дистанції, стрибки з ноги на ногу, стрибкиі біг в гору) тривалістю від 5 до 15 з, виконувані з інтенсивністю 95-100 % відмаксимальної. Такі вправи застосовуються серіями з 4-5 повтореннями кожної.Тривалість інтервалів між вправами — 3-5хв., між серіями — 7-10 хв. Паузивідпочинку між серіями краще заповнювати повільним бігом. Загальний об'ємвисокоінтенсивних вправ в одному тренувальному занятті може досягати 500 — 800 м. Згідно сучасним уявленням, при таких параметрах навантаження в занятті забезпечується суперкомпенсаціїзапасів креатинфосфату, що приводить до підвищення алактатной анаеробноїпродуктивності. В цілому методика розвитку алактатних можливостей багато в чомусхожа з методикою вдосконалення швидкісних можливостей. Звідси витікає, щоробота, направлена на підвищення потенціалу алактатного механізмуенергозабезпечення, сприяє зростанню швидкісних якостей бігунів. Достатньовисокі можливості цього механізму дозволяють спортсмену відносно швидкопочинати біг на дистанції, змагання, без якого-небудь істотного накопиченнямолочної кислоти, і сприяє збільшенню швидкості розгортання економічногоаеробного шляху енергозабезпечення.
Значнішим, ніж алактатний потенціал, чинником, що визначаєрівень спеціальної витривалості у бігунів на середні дистанції, є гліколітичніанаеробні можливості. Для їх вдосконалення використовується тількипереривчастий метод тренування. При виборі тих або інших засобів необхідно
Враховувати не тільки швидкість пробіжки відрізків дистанції,яка може складати 81-100% від максимальної, але і їх довжину. Останнєпояснюється тим, що на коротких відрізках (100-150 м) гліколітичні процеси не встигають достатньо повно розвернутися, а на відносно довгих їхактивність починає знижуватися на тлі активізації аеробних реакцій. Найбільшезбільшення кількості молочної кислоти відбувається при пробіжці відрізківдистанції від 300 до 400 м і, особливо, відрізка 350 м. Дещо менше її накопичення спостерігається при бігу 200 м. Таким чином, слід визнати, що застосування вказаних відрізків вельми ефективно з погляду підвищення можливостейгліколітичного механізму енергоосвіти. Причому найбільшою мірою цьому сприяєвикористання відрізків завдовжки від 300 до 600 м.
Умовно бігові засоби вдосконалення вказаного механізмузалежно від швидкості пересування можна розділити на три групи: а) швидкістьбігу складає 81-86 %; би) швидкість бігу рівна 87-90 %; у) швидкість бігу — 90-94% від максимальної на тому або іншому відрізку дистанції. З більшою швидкістюостанні долають звичайно в умовах прикидки або змаганнях. У заняттяхтренувальні відрізки доцільно пробігати серіями, кількість яких залежить відшвидкості бігу, довжини відрізків і тривалості інтервалів відпочинку між ними.
Більший ефект у вдосконаленні гліколітичних анаеробнихможливостей досягається за рахунок застосування бігу не перераховані вищевідрізках дистанції із швидкістю 87-90 % від максимальної на відрізках. Такашвидкість найчастіше використовується при підготовці до змагання в бігу на 600 м і дещо рідше — на 1000м.
Ще значніша дія на анаеробний механізм надає повторний біг із швидкістю91-94 % від максимальної на кожному з відрізків.
Тому доцільно в тренувальному занятті зменшувати об'єм такогобігу і одночасно збільшувати тривалість інтервалів відпочинку. Так, привикористанні 200-метрових відрізків дистанції кількість повторень в серії не повиннаперевищувати 3, 200-метрових — 3 і 400-метрових відрізків -2. Число відрізківзавдовжки 300-400 м зменшується до двох в кожній серії. У всіх перерахованихваріантах передбачається виконання двох серій відрізків. Тривалість інтерваліввідпочинку між повтореннями визначається часом відновлення ЧСС до 120-130 в 1хв. Паузи відпочинку слід заповнювати ходьбою. Найбільший ефект в планіпідвищення гліколітичних можливостей забезпечується використанням бігу навідрізку 400 м.
Окрім засобів виборчої дії в практиці застосовуються і такі,які одночасно розвивають анаеробні і аеробні можливості. До ним відносятьсярізні види повторного бігу на відрізках, довжина яких близька до дистанції,змагання (400-1000 м). Швидкість бігу при цьому коливається в межах 75-85 % навідрізках до 1000 м, вживаного в основному в тренувальних заняттях підготовчогоі на менш довгих відрізках — періоду, змагання. Ефективнішим в плані підвищеннягліколітичних анаеробних можливостей є повторний біг із швидкістю 91-95% відмаксимальної на відрізках дистанції 400-800 м, які використовуються головним чином на етапі, передзмагання, і в періоді, змагання. При такій швидкості бігумаксимальна активізація анаеробних процесів приводить до істотного пригнобленняаеробних процесів, що виражається, зокрема, хвилинного об'єму серця і МСК.Тривалість інтервалів відпочинку при використанні повторного бігу із швидкістю85-95 % визначається часом зниження ЧСС до 120-130 в 1 хв., що залежить відпідготовленості бігуна і його індивідуальних особливостей (природжених). Об'ємбігу може досягати 4-5 км, залежно від довжини пробегаємих відрізків дистанції,на якій спеціалізується бігун.
При швидкості бігу 91-95 % об'єм роботи знижується до 500 м. Довгі відрізки слід пробігати з рівномірною і змінною швидкістю. Останнє необхідне длявдосконалення здатності бігуна перемикатися з однієї швидкості пересування наіншу залежно від ситуації, змагання. З цією метою в тренувальному занятті наодному відрізку доцільно швидко починати біг, знижувати швидкість у середині іповторно підвищувати до кінця його; на іншому ж відрізку другу або останнютретину дистанції потрібно пробігати швидше, ніж попередні ділянки і т.д.Закінчуючи розгляд методів і засобів підвищення, аеробних і анаеробнихможливостей як найважливіших компонентів спеціальної витривалості, слідзазначити, що рівень її прояву визначається не тільки ступенем розвитку цихкомпонентів, але і оптимальним їх співвідношенням.
Саме оптимальний взаємозв'язок між ними, обумовленийспецифікою діяльності, змагання, на конкретній дистанції, визначає можливістьдосягнення найвищого для бігуна спортивного результату. Враховуючи це, прихарактеристиці засобів розвитку спеціальної витривалості необхідно визнатиособливу значущість цілісного вдосконалення цієї багатокомпонентної якості,здійснюваної за рахунок застосування навантажень, по характеру, тривалості іінтенсивності близьких до змагання[26,30].

4Результати дослідження
Узагальненняотриманих результатів метрологічного контролю рівня спеціальної фізичноїпідготовки в дослідницьких групах.
Експериментальнагрупа.
Таблиця16№ Прізвище, Ім’я
Біг 60 м
(сек.)
Стрибок з місця
(см) Біг 1000 м (хв., сек.) 1 Г 7,0 7,2 7,0 280 294 292 2,42 2,51 2,43 2 С 7,4 7,2 7,2 273 282 288 2,54 2,54 2,47 3 П 7,2 7,4 7,1 268 277 275 3,02 2,51 2,53 4 К 7,1 7,0 6,9 287 295 297 2,55 2,51 2,42 5 С 7,0 7,0 7,0 292 287 298 2,49 2,45 2,46 6 Т 7,9 7,5 7,5 220 232 229 3,10 2,55 2,55 7 Б 7,2 7,2 7,1 274 285 292 2,46 2,57 2,48 8 Г 7,9 7,4 7,4 245 271 268 3,10 3,05 3,01 9 К 7,6 7,5 7,4 254 263 265 2,54 2,48 2,48 10 Ж 7,4 7,3 7,3 252 269 270 2,48 2,49 2,47
Вид
контролю Оперативний Поточний Етапний. Оперативний Поточний Етапний. Оперативний Поточний Етапний.
Контрольнагрупа
Таблиця17№ Прізвище, Ім’я
Біг 30 м
(сек.)
Стрибок з місця
(см) Біг 1000 м (хв., сек.) 1 Л 7,3 7,4 7,4 284 289 293 2,48 2,51 2,46 2 К 7,2 7,2 7,1 291 286 282 2,43 2,47 2,45 3 Д 7,4 7,3 7,3 264 271 275 2,57 3,02 2,51 4 П 7,2 7,3 7,2 271 269 280 2,51 2,49 2,44 5 К 7,6 7,6 7,5 256 262 269 3,01 2,57 3,00 6 Б 7,3 7,3 7,2 264 267 266 3,02 2,54 2,52 7 Ф 7,5 7,4 7,3 270 277 285 2,53 2,51 2,44 8 Г 7,4 7,4 7,4 265 273 270 2,58 3,01 2,50 9 К 7,1 7,1 7,0 299 303 298 2,43 2,45 2,49 10 Р 7,5 7,4 7,4 245 242 258 2,52 2,48 2,51
Вид
контролю Етапний Поточний Оператив. Етапний Поточний Оператив. Етапний Поточний Оператив.
Таблиця18
Експериментальнагрупа№ Прізвище, Ім’я Човниковий біг 4х9м (сек..) 1 Г 8,2 8,2 8,0 2 С 8,7 8,5 8,6 3 П 8,8 8,3 8,2 4 К 8,2 8,0 8,1 5 С 8,2 8,4 8,2 6 Т 8,9 8,6 8,4 7 Б 8,2 8,1 8,1 8 Г 9,0 8,3 8,4 9 К 8,8 8,4 8,5 10 Ж 8,6 8,7 8,3
Вид
контролю Оперативний Поточний Етапний.
Контрольнагрупа.
Таблиця19№ Прізвище, Ім’я Човниковий біг 4х9м (сек..) 1 Л 8,7 8,7 8,5 2 К 8,2 8,1 8,3 3 Д 8,3 8,0 8,1 4 П 8,2 8,2 8,2 5 К 8,5 8,6 8,4 6 Б 8,8 8,5 8,3 7 Ф 8,5 8,5 8,4 8 Г 8,6 8,7 8,7 9 К 8,0 8,2 8,1 10 Р 8,3 8,2 8,2
Вид
контролю Оперативний Поточний Етапний
Таблиця20
/>
Таблиця21
/>
Таблиця22
/>
Таблиця23
/>

Таблиця24
/>
Таблиця25
/> 

Таблиця26
/> 
Таблиця27
/>
Таким чином,отримані показники рівня спеціальної фізичної підготовки в підготовчому етапідо змагань ми обробили за допомогою математичної статистики та отрималинаступні данні:
Експериментальнагрупа
Таблиця28
Біг 60 м
(сек.)
Стрибок з місця
(см) Біг 1000м(хв., сек.) Човниковий біг 4х9 м (сек.) М 7,37 7,27 7,19 264,5 275,5 277,4 2,67 2,56 2,77 8,56 8,35 8,28 δ 0,29 0,16 0,19 23,3 20,1 22,4 0,22 0,19 0,18 0,25 0,22 0,19 m 0,09 0,05 0,06 7,76 6,70 7,46 0,07 0,06 0,06 0,08 0,07 0,06 Оператив. Поточний Етапний Оператив. Поточний Етапний Оператив. Поточний Етапний Оператив. Поточний Етапний
Контрольнагрупа
Таблиця29
Біг 60 м
(сек.)
Стрибок з місця
(см) Біг 1000м(хв., сек.) Човниковий біг 4х9 м (сек.) М 7,35 7,34 7,28 270,9 273,9 277,6 2,60 2,60 2,53 8,41 8,37 8,32 δ 0,16 0,16 0,16 17,5 19,8 12,9 0,19 0,17 0,18 0,25 0,22 0,19 m 0,05 0,05 0,05 5,8 6,6 4,3 0,06 0,05 0,06 0,08 0,07 0,06 Оператив. Поточний Етапний Оператив. Поточний Етапний Оператив. Поточний Етапний Оператив. Поточний Етапний
Оцінкапоказників на початку дослідження.
Таблиця30 Експериментальна група Контрольна група t f M1 s m1 M2 s m2 Швидкість 7,37 0,29 0,09 7,35 0,16 0,05 1 18 Швидкісно-силові якості 264,5 23,3 0,76 270,9 17,5 5,8 1,71 18 Витривалість 2,67 0,22 0,07 2,60 0,19 0,06 0,87 18 Спритність 8,56 0,25 0,08 8,41 0,25 0,08 1,36 18
Оцінкапоказників у кінці дослідження
Таблиця 31 Експериментальна група Контрольна група t
 
 f M1 s m1 M2 s m2 Швидкість 7,19 0,19 0,06 7,28 0,16 0,05 1,41 18 Швидкісно-силові якості 277,4 22,4 7,46 277,6 12,9 4,3 0,11 18 Витривалість 2,77 0,18 0,06 2,53 0,18 0,06 2,85 18 Спритність 8,28 0,19 0,06 8,41 0,19 0,06 1,54 18
Таким чином, знаючи значення ступеня свободи (f) і значення критеріюСт’юдента (t), можна визначити що є вірогідності відмінності в показникахрозвитку витривалості. Оскільки критерій Ст’юдента быльше значення (Р-0,05) зтаблиці 1, що свідчить про наявність вірогідності відмінності показників витривалостів експериментальної і контрольної групи кінці дослідження. Але особливих змін врозвитку швидкості, спритності та швидкісно-силових якостей не має. Специфікатренувань спортсменів, яки бігають середні дистанції показує що рівень розвиткувитривалості, особливо швидкісної витривалості спортсмена впливає на результатбільш ніж розвивати спритність, або швидкісно-силові якості. Отже, такізакономірності розвитку фізичних якостей обумовлені метою тренувань.
4.1Обговорення дослідження
Після проведенняметрологічного контролю спеціальної підготовки бігунів в підготовчому етапі дозмагань слід зробити висновки, що метрологічний контроль за рівнем спеціальноїфізичної підготовки є достовірним засобом управління учбово-тренувальнимпроцесом на всіх періодах підготовки. Отже бачимо, що завдяки метрологічномуконтролю ми зможемо проаналізувати, що розвиток фізичних якостей завдякисистематизованому тренуванню дає позитивні результати. Якщо порівняти показникифізичних якостей на оперативному і етапному контролі, то ми бачимо що векспериментальної та контрольної групах відбувається незначне покращенняпоказників рівня фізичних якостей. Це підтверджується математичною статистикоюі ми бачимо що показники t допочатку та післяпроведення періоду тренувань збільшився від 0,87 до 2,85 в розвитку спритності.
Коли був закіченетап підготовки деякі спортсмени показали гарний результат на першостіДонецької області в м. Донецьку в бігу на 60м, 200м, 600м. По результатомзмагань один учасник зайняв 4 місце в бігу на 60м.

Висновки
Отримані під часдослідження дані дозволяють зробити такі висновки:
1. За допомогоюметрологічного контролю ми оцінили рівень розвитку фізичних якостей,досліджуваних спортсменів на початку підготовчого періоду учбово-тренувальногопроцесу.
2. Порозробленому плану в ході тренувального процесу здійснили оперативний, поточнийметрологічний контроль рівня спеціальної витривалості в підготовчому періоді таотримали достовірну інформацію рівня спеціальної фізичної підготовки.
3. Оцінилифізичну підготовленість досліджуваних спортсменів після проведення всьогоперіоду підготовки отримали інформацію про значне покращення рівня спеціальноїфізичної витривалості та покращення результатів в бігу на 1000м.
4. Порівнялипоказники в дослідницьких (експериментальної і контрольної) групах і побачилищо дійсно використовуючи розроблену методику в експериментальної групівідбулось покращення показників витривалості.
В результатіпроведення дослідження ми з’ясували ефективність і необхідності застосування метрологічногоконтролю для управління процесом тренування.
5. Рекомендаціїтренеру, викладачу, інструктору з фізичної культури:
·       Використовуванняметрологічного контролю за рівнем фізичного розвитку є обов’язковим процесом.
·       Навчититренеру спортсменів вести «щоденник спортивних досягнень».
·       Непроводите тестування при низькій температурі повітря; при погіршені самопочуттяспортсмена тощо.

Закінчення
Метрологічнийконтроль безумовне є інструментом управління учбово-тренувальним процесом.Дійсно, використання контролю дає достовірну інформацію про готовністьспортсмена до змагань, дає достовірну інформацію рівня спеціальної фізичноїпідготовки на різних періодах тренувань.
Особливо важливимє використання метрологічного контрою при заняттях фізичною культурою в учбовихзакладах, тому що завдяки метрологічному контролю ми можемо отримати достовірнуінформацію про фізичний стан людини, його рівень фізичної підготовки та взагаліпроаналізувати фізичний розвиток дитини, або підлітка.
В результатіпроведення метрологічного контролю ми з’ясували що відбулось значне покращеннярівня спеціальною фізичної підготовки в експериментальної групі, особливі змінипокращення показників витривалості ми отримали дослідницьких групах завдякиспецифічному тренуванні.
За допомогоюметрологічного контрою ми оцінили стан фізичного рівня спеціальної підготовки. Якщо порівняти рівень спеціальноївитривалілсті на оперативному та етапному контролі то ми бачимо значне покращенняпоказників в бігу на 1000м. Особлива увага приділяється на те що показники бігуна 1000 м на етапного контролі майже досягають показників бігу на 1000м вумовах змагань. Це обумовлено адаптуванням спортсмена к змаганням. Хотілось бисказати, що використання контролю позволяє не тільки отримати достовірнуінформацію про рівень фізичного розвитку спортсмена, а також дає можливістьпрогнозувати показаний результат в період сезону змагань.

Списоквикористаної літератур
1. Арестова О.Н.Вплив комп'ютеризації експерименту на валидность психодіагностичних методик. Психологічнийжурнал, т. 11, 1990 № 6, с. 86-93.
2. Булкін В.А.Теоретичні концепції управління тренувальним процесом в спорті вищих досягнень.Тенденції розвитку спорту вищих досягнень: Сб. научн. тр. Сост. Б.Н. Шустін. — М.: ЦНИИС, 1993, с. 57-62.
3. ВерхошанськійЮ.В. Основи спеціальної фізичної підготовки спортсменів. — М.: ФИС, 1988. — 331с.
4. ВерхошанськійЮ.В. Програмування і організація тренувального процесу. — М.: ФИС, 1985. — 176с.
5. Годік М.А.Контроль тренувальних і змагань навантажень. — М.: ФИС, 1980. — 165 с.
6. Ільїн Ю.С.Науково-виробничий центр «Апекс». Челябінськ, 1993. — 13 с.
7. Іванов В.В.Комплексний контроль в підготовці спортсменів. — М.: ФіС, 1987. — 256 с.
8. Комплекснийпедагогічний контроль в процесі управління спортивним тренуванням: Сб. наук. ст.Гл. ред. Е.А. Грозін. — Л.: ЛНІІФК, 1984. — 125 с.
9. Небіліцин В.Д.Основні властивості нервової системи людини. — М.: Освіта, 1966. — 384 с.
10. Основиуправління підготовкою юних спортсменів /Під ред. М.Я. Набатникової. — М.: ФИС,1982. — 280 с.
11. Мурза В.М.Фізична реабілітація. Навчальній посібник студентів вищих навчальних закладів.– К.: ОЛАН, 2004. – 558с
12. Ратанова Т.А.Суб'єктивне шкаліровання і об'єктивні фізіологічні реакції людини. — М.:Педагогіка, 1990. — 216 с.
13. Управління тренувальнимпроцесом висококваліфікованих спортсменів. Під ред. В.А. Запорожанова, В.Н.Платонова. — Київ: Здоров'я, 1985. — 192 с.
14. Федоров А.І.Автоматизована система «Reaction»: Методичні вказівки і керівництводля користувача. — Челябінськ: УРАЛГАФК, 1996. — 34 с.
15. Федоров А.І.,Шарманова С.Б. Нові інформаційні технології в системі вищої фізкультурноїосвіти. Перший Уральський Форум «Культура, мистецтво і інформатизація нарубежі третього тисячоліття» (Інфо-96, Челябінськ, 26 листопада 1996року): Збірка доповідей. Вип. 1. — Челябінськ: Адміністрація Челябінськоїобласті., ЦНТИ, 1996, с. 96-98.
16. Хасін Л.А.,Бур’ян С.Б., Мінков С.В., Рафаловіч А.Б. Інформатизація галузі «Фізичнакультура і спорт» і експертні технології (Повідомлення перше). Теорія іпрактика фізичної культури, 1996 № 4, с. 7-11.
 17. Гесельовіч В.А. Медичний довідниктренера. – М.: Фізкультура і спорт, 1981. – 271 с.,
18.       ГодікМ.А. Спортивна метрологія: Підручник для інститутів фіз. культ. – М.: Фізкультураі спорт, 1988. – 192 с.
19.       ГодікМ.А. Контроль за рівнем розвитку витривалості. – В кн.: Спортивна метрологія:Підручник для інститутів фіз. культ. – М.: Фізкультура і спорт, 1988, с. 131 –139.
20.       ГодікМ.А. Стан спортсмена і різновиди контролю. – В кн.: Спортивна метрологія:Підручник для інститутів фіз. культ. – М.: Фізкультура і спорт, 1988, с. 161 –172.
21.       ДубровськийВ.І. Спортивна медицина: Навчань. для студ. виш. навчань. закладів. – М.:Гуманіт. видавництво центр ВЛАДОС, 2002. – 512 с.:
22.       ЖелєзнякЮ.Д., Петров П.К. Основи науково-методичної діяльності у фізичній культурі іспорті. – М.: Видавничий центр “Академія”, 2001. – 264 с.
23.       ЗаціорськійВ.М. Фізичні якості спортсмена. – М.: Фізкультура і спорт, 1970. – 200 с.
24.       Книгатренера по легкій атлетиці. – Видавництво 3-е, перераб. / Під ред. ХоменковаЛ.С. – М.: Фізкультура і спорт, 1987. – 399 с.: мул.
25.       КоробейніковН.К., Михєєв А.А., Николенко І.Г. Фізичне виховання: Навчал. допомога для сер.спец. навчальних закладів. – М.: Вища. шк., 1984. – 336 с.
26.       МаксименкоГ.Н. Управління тренувальним процесом юних бігунів. – К.: Здоров'я, 1978. – 144с.
27.       НикітушкинВ.Г., Максименко Г.Н., Суслов Ф.П. Підготовка юних бігунів. – К.: Здоров'я,1988. – 112 с.
28.       ПетровськійВ.В. Організація спортивного тренування. – К.: Здоров'я, 1978. – 96 с.
29.       ПіроговаЕ.А. Вдосконалення фізичного стану людини. – К.: Здоров'я, 1989. – 168 с.: мул.
30.       СиренкоВ.А. Біг на середні дистанції. – К.: Здоров'я, 1985. – 136 с.
31.       СиренкоВ.А. Характеристика бігу на середні дистанції. – В кн.: Біг на середні дистанції.– К.: Здоров'я, 1985, с. 5 –12.
32.       СиренкоВ.А. Фізичні якості, що визначають спортивний результат в бігу на середнідистанції. – В кн.: Біг на середні дистанції. – К.: Здоров'я, 1985, с. 18 – 29.
33.       СиренкоВ.А. Компоненти тренувального навантаження. – В під.: Біг на середні дистанції.– К.: Здоров'я, 1985, с. 41 – 51.
34.       СиренкоВ.А. Розвиток витривалості. – В кн.: Біг на середні дистанції. – К.: Здоров'я,1985, с. 66 – 76.
35.      Теоріяспорту / Під ред. проф. Платонова В.Н/. – К.: Віща шк. Головне вид-во, 1987. – 424 с.