Міністерствоосвіти і науки України
ХарківськийНаціональний Педагогічний Університет
ім.Г.С. Сковороди
Кафедрагеографії
Курсоваробота
Натему: Екологічнийтуризм
Виконав студент 3 курсу
Історичного факультету
31 Г/І групи
Чорнобук Ю.В.
Перевірив: доц. Некос С.В.
Харків2009
Зміст
Вступ
1. Екотуризм, як галузь туризму
1.1 Передумови зародження і історія розвиткуекотуризму
1.2 Міжнародна діяльність
1.3 Поняття екотуризму і його види
2. Екотуризм в Україні
2.1 Розвиток сільського туризму
2.2 Аспекти сільського туризму
2.3 Проблеми і деякі шляхи розвитку сільськогозеленого туризму в Україні
2.4 Експертний підхід до обгрунтування перспективрозвитку сільського зеленого туризму на прикладі Великого Севастополя
2.4.1 Перспективність
2.4.2 Необхідність розвитку сільського туризму
2.4.3 Культурна і історична спадщина
Висновки
Література
Додатки
Вступ
Актуальним цю тему робить швидке зростання ролі туризму у єкономіці, вінзараз забезпечуючуе десяту частину світового валового національного продукту. Цягалузь економіки розвивається швидкими темпами і найближчими роками стане однєюз найбільш важливих її секторів.
Останніми роками туризм став одним з найприбутковіших видів бізнесу всвіті. Він використовує приблизно 7% світового капіталу, а річний дохід відміжнародного туризму в 2000 році по оцінках Усесвітньої туристськоїорганізації, склав 600 млрд. доларів при 660 млн. досконалих міжнароднихподорожей.
На початку 90-х років частка туризму навіть склала більше 10% світовоїторгівлі товарами і послугами, що дозволили йому зайняти 3 місце після експортунафти і автомобілів, а до 2005 року туризм повинен вийти на перше місце.
Міжнародний туризм є активним джерелом надходжень іноземної валюти іробить вплив на платіжний баланс країни. Окрім впливу на економіку багатьохкраїн міжнародний туризм впливає на їх соціальне і культурне середовище,екологію. А останні, у свою чергу, впливають на туристів.
Проте зростання міжнародного туризму викликає деякі негативні наслідки,наприклад руйнування навколишнього середовища і порушення традицій місцевогонаселення. Це особливо наочно виявляється в країнах, що розвиваються, детуристи з багатших індустріальних країн своєю присутністю нав'язують властивийним спосіб життя і рівень споживання. Отже, своєчасна і всестороння оцінканаслідків міжнародного туризму є дуже важливим чинником для складання такоїекономічної і туристської політики, яка дозволяла б отримувати максимальнувигоду і попереджати руйнівну дію туризму.
З початку 80-х років нашого сторіччя намітилося зрушення в пріоритетахмандрівників. Замість жаркого сонця все частіше перевага віддається тінистимлісам, а замість міських громад — поселенням традиційних народностей. Цепримушує говорити про феномен так званого екологічного туризму, особливогосектора туристської області, який, по деяких оцінках, вже охоплює більше 10%туристського ринку, а темпи його зростання в 2-3 рази перевищують відповіднітемпи у всій індустрії туризму.
Метою курсової роботи є вивчення екологічного туризму, його становлення,з'ясування тенденцій.Об'єктом дослідження є екологічний туризм України тасвіту, різні форми екотуризму. Предметом дослідження є історія розвиткуєкологічного туризму, проблеми та перспективи що стоять перед розвиткомєкотуризму.
1. Екотуризм як галузь туризму
1.1 Передумовизародження і історія розвитку екотуризму
Серед основнихпередумов зародження екотуризму провідну роль займає посилення через масовістьтуризму, антропогенного навантаження на природні і культурно-історичнітуристські ресурси. Враховуючи прогнозовані Усесвітньою туристськоюорганізацією (ВТО) показники розвитку туризму в XXI столітті, стає очевиднимнаростання суперечностей в питанні задоволення туристського попиту іраціонального використання туристських ресурсів.Негативні аспекти впливу масовоготуризму на навколишнє середовище і туристські ресурси були відмічені ще в 70 -хроках в зарубіжних і вітчизняних дослідженнях. Сьогодні антропогенний пресинг ійого гальмуючий розвиток впливу спостерігається практично у всіх секторахтуріндустрії і видах туризму, в переважній більшості туристських районів.Наприклад, вже в 1973 -1983 рр. в Польщі з цієї причини протяжність туристськихводних маршрутів по річках і озерах скоротилася на 40%, а морських — на 70%.Площа пошкоджених лісів зросла на 60%. З 1976 р. в США в каньйоні Балінгер врезультаті руху автотранспорту, обслуговуючого туристів, середній темп змивугрунту і грунту в 86 разів перевищував гранично допустимий. У міру зростанняглобалізації світового господарства росли і негативні зміни в географічнійоболонці Землі, зокрема:
— кліматичнізміни;
— деградаціягрунтів і земель;
— руйнуванняекосистем і зменшення біорізноманітності;
— збільшеннязабруднення води, грунту і повітря;
— природні лиха,викликані діяльністю людини;
— неконтрольований приріст населення і посилення нерівності в
соціально-економічномурозвитку;
— обмеженістьзапасів енергії і інших видів природних ресурсів.
Враховуючиглобальний характер цих проблем, вирішити їх на регіональному або національномурівні неможливо. Німецький Радий консультантів з глобальних змін виділивнаступні типові моделі проблем, що повторюються в багатьох регіонах сіту. Поаналогії з хворобами, вони були названі синдромами:
1) синдромиутилізації. Наприклад, надмірна обробка маргінальних земель (Сахельськийсиндром), або рекреаційний е розвиток і руйнування природи (синдром масовоготуризму);
2) синдромирозвитку. Наприклад, екологічне руйнування ландшафтів унаслідок реалізаціїнеадекватних програм розвитку («Аральський синдром»), або ігноруванняекологічних стандартів при швидкому економічному розвитку («синдромАзіатських тигрів»);
3) синдромивідходів. Наприклад, деградація навколишнього середовища при контрольованому інеконтрольованому похованні відходів (синдром дампинга).
1.2 Міжнароднадіяльність
У міруактуалізації проблем зростала і кількість публікацій, конференцій і нарад,присвячених раціональному використанню природних і культурно-історичнихтуристських ресурсів. Тільки у 1999 р. за кордоном було опубліковано більше 400робіт на цю тему. Підсумком напруженого пошуку стала розроблена в 1996 р. ВТО,Всесвітня рада з подорожей і туризму (WTTC). Оорганізацією «Зелениймир» розроблена концепція стійкого розвитку туризму в XXI столітті:«Agenda 21 for travel and tourism industry». Вона була адресовананаціональним адміністраціям по туризму, туристським, торгівельним|організаціям, а також споживачам туристських послуг. Концепція базується на«Порядку денному 21 для індустрії туризму і подорожей» — всестороннійпрограмі дій, прийнятій 182 урядами на Конференції ООН з навколишньогосередовища і розвитку (UNCED) 14 червня 1992 р. Під стійким розвиткомрозуміється процес, що відбувається без нанесення збитку туристським ресурсам.Це досягається таким управлінням ресурсами, при якому вони можуть поновлюватисяз тією ж швидкістю, з якою використовуються, або перехідом з поволіпоновлюваних ресурсів на швидко поновлювані. «Порядок денний 21»містить наступні положення:
· констатується, що індустріяподорожей і туризму зацікавлена в захисті природних і культурних ресурсів, якіє ядром туристського бізнесу;
· підкреслюється важливістькоординації спільних зусиль урядів, індустрії і неурядових організацій длястворення стратегії довгострокового розвитку;
· перераховуються областіпріоритетних дій з певною метою і кроки для їх досягнення.
· указується на важливістьпартнерства між урядом, промисловістю і неурядовими організаціями, аналізуєтьсястратегічна і економічна важливість подорожей і туризму, демонструютьсявеличезні вигоди від створення житте здатної туристської індустрії. Документзакликає використовувати в розвитку туризму наступні принципи: — подорожі ітуризм повинні допомогти людям в досягненні гармонії з природою;
· подорожі і туризм повиннівнести свій внесок до збереження, захисту і відновлення екосистем;
· подорожі і туризм повиннігрунтуватися на життєздатних моделях виробництва і споживання;
· політика протекціонізму вторгівлі подорожами і туристськими послугами має бути частково або повністюзмінена;
· захист навколишньогосередовища повинен складати невід'ємну частину процесу розвитку туризму;
· проблеми розвитку туризмуповинні вирішуватися за участю зацікавлених громадян (місцевих жителів), зплануванням рішень, що приймаються на місцевому рівні;
· держави винні попереджатиодин одного щодо природних лих, які можуть зачіпати безпосередньо туристів аботуристські сфери;
· подорожі і туризм повиннісприяти створенню робочих місць для жінок і місцевих жителів;
· розвиток туризму винензапеспечувати і підтримувати культуру і інтереси місцевих народів;
· індустрія туризму і подорожейповинна базуватися на міжнародному праві у сфері захисту навколишньогосередовища .
Було обкреслено 9областей пріоритетних напрямів роботи національних адміністрацій по туризму:
1) Оцінкаіснуючої туристської інфраструктури в цілях забезпечення життєздатного туризму.
2) Оцінкаекономічних, соціальних, культурних і природних складових розвиткутурорганизацій.
3) Навчання,освіта і суспільне поняття процесів стійкого розвитку.
4) Плануванняжиттєздатного розвитку туризму.
5) Обмінінформацією, досвідом і технологіями життєздатного туризму між розвиненимикраїнами, що розвиваються.
6) Забезпеченняучасті в процесі розвитку всіх секторів суспільства.
7) Розробкатурпродуктів з дотриманням принципів стійкого розвитку в їх основі, якневід'ємній частині процесу розвитку туризму.
8) Вимірюванняпрогресу досягнення життєздатного розвитку на
місцевому рівні.
9) Партнерство в ім'яжиттєздатного розвитку.
У свою чергу длятуристських компаній було сформульовано 10 завдань:
1) мінімізація,повторне використання і рециркуляція процесу використання природних туристськихресурсів;
2) збереженняі управління використовуванням енергії;
3) управлінняресурсами прісної води;
4) управліннясточними водами;
5) управліннянебезпечними речовинами;
6) управліннятранспортом і транспортуванням;
7) плануванняі управління використанням землі;
8) залученняпрацівників, клієнтів, місцевих жителів у вирішенні проблем навколишньогосередовища;
9) розробкапроектів стійкого розвитку;
10) партнерствов ім'я життєздатного розвитку.
Документ,звернений до урядів, промисловості, неурядових організацій і засобів масовоїінформації, був широко поширений. Після ухвалення вказаного документа почаласярозрахована на 5 років програма просування виконання його резолюцій в регіонахмиру. Перші дві наради, проведені в Лондоні (лютий 1997 р.) і Джакарті(листопад 1997 р.), дозволили зробити наступні висновки:
— індустріятуризму має реальний потенціал, щоб зробити внесок до життєздатного розвитку зефективним управлінням і розумним регулюванням. «Порядок денний 21»має бути широко поширена як основний документ розвитку у галузі, і виконаннявсіма сторонами його положень повинно заохочуватися;
— потрібнаблизька співпраця між споживачами, громадськістю, приватними секторами ітуристськими організаціями галузі;
— необхідномати велику кількість систем вимірювання прогресу просування до цілей стійкогорозвитку;
— слідуправляти процесом розширення туристської інфраструктури по відношенню до цілейстійкого туризму;
— екологічніподатки мають бути справедливими і не дискримінаційними, а отримані коштиасигновані для програм по охороні навколишнього середовища;
— міжнародні,національні і місцеві органи фінансування повинні включити життєздатнийрозвиток як частину критеріїв для відбору одержувачів економічної підтримки;
— сучаснідослідження розвитку повинні негайно упроваджуватися в туроператорськудіяльність;
— освіта усфері охорони навколишнього середовища має бути посилена, особливо в учбовихзакладах, що готують персонал для готелів і туристських фірм;
— рекламаграє важливу роль для спонукання споживачів і вимушує індустрію, таким чином,працювати по нових принципах. Це необхідно реалізовувати за допомогою: показувідеофільмів в літаках і аеропортах, публікацій статей в журналах для читання вподорожі, оголошень, корисних рад на квитках, дорожніх аксесуарах і брошурах,що містять інформацію для відпочиваючих;
— подальшісемінари повинні проводитися в різних регіонах миру, щоб досліджуватизастосування принципів «Порядку денного 21» до певних умов,гарантувати при цьому їх всебічне виконання.
Принципи стійкогорозвитку туризму знайшли віддзеркалення і в Глобальному етичному кодексітуризму, робота над яким була почата експертами ВТО ще в 1997 р.
Проблеми стійкогорозвитку особливо актуальні для унікальних природних об'єктів і явищ, природнихрезервацій, залучених в туризм. Часто жителі прилеглих до таких об'єктівтериторій існують тільки за рахунок надходжень від туристів. Особливо цехарактерно для гірських територій. Не випадково 2002 р. за рішенням ГенеральноїАсамблеї ООН був оголошений Міжнародним роком гір і Міжнародним рокомекотуризму. Це відкриває великі можливості для кооперації і об'єднання зусильвсіх зацікавлених сторін в досягненні максимально можливих. У 2002 р. ООНвідзначила 10-у річницю Конференції з навколишнього середовища і розвитку уРіо-де-Жанейро, де був прийнятий «Порядок денний 21» з подальшимвнесенням коректив для подальшого виконання і розвитку програми. Разом з тимконцепція стійкого розвитку була скептично сприйнята багатьма експертами потуризму. В значній мірі цьому сприяла невдала словосполука — «стійкий(статичне, нерухоме) розвиток (рух, динаміка)». Ймовірно, правильніше булоб говорити про «життєздатний розвиток». Крім того, на регіональномурівні не слід розуміти –слово «розвиток» як прагнення до досягненнязахідних стандартів життя. Напрям соціально-економічного руху місцевихспівтовариств визначається самими жителями, а не сторонніми людьми, наділенимивладою. В цьому відношенні необхідно більше враховувати традиції, а не рекламніобіцянки. Як сказав американський експерт по экотуризму Рон Мадер:«Розвиток — це не наслідування Заходу. Це не тільки фінансово — промисловікомплекси, хімічні добрива і гігантські водоенергетичні дамби. Не потрібнопродавати душу за споживчі товари і схеми швидкого збагачення. Розвиток — цепробудження, усвідомлення свого внутрішнього багатства і дійсного потенціалуособи і суспільства».
Картакількість біосферних заповідників світу
/>
1.3 Поняття екотуризму і його види
Як відзначає велика кількість дослідників, поняття«экотуризм» довгий час мало досить розмиті межі. Причиною тому — початкове використання слова маркетологами для залучення туристів, орієнтованихна природу, її захист і активний відпочинок (outdoor). Насправді такихтуроператорів мало турбувала охорона навколишнього середовища. Тому ідеїекотуризму ще довгий час викликали і викликають скептичне відношення теоретиківтуризму. Наприклад, Би Віллер, побувавши в «экотурі» на Кубі,відмітив, що протягом години, поки туристи обідали в ресторані, водій їхавтобуса не глушив двигун, щоб в салоні працював кондиціонер. Місцеві жителі,що сиділи неподалеку, навряд чи відчували захоплення від такої турботи прокомфорт туристів. За словами П. Шеклфорда, представника ВТО в Європі, термін«экотуризм» використовується в індустрії туризму вже більше 10 років.Мають місце також твердження, що вперше термін був використований Міллером в1978 р. як позначення одного з варіантів стійкого розвитку туризму, проте водних випадках маються на увазі подорожі, що робляться в незайманихцивілізацією куточках природи: екотуризм — «подорожі по відноснонеспотвореним або незабрудненим областям з унікальними природними об'єктами длязахоплення і насолоди пейзажем, дикорослими рослинами і дикими тваринами, атакож будь-якими культурними проявами в цих областях». У інших випадках — це зусилля по підтримці екологічної рівноваги в природі: экотуризм — «природнийтуризм, який включає вивчення природного і культурного навколишнього середовищаі служить для поліпшення обстановки в цьому середовищі». Спостерігаються ігеографічні відмінності у визначеннях, які пов'язані з відмінностями в поглядахна екотуризм. Експерти з розвинених країн — постачальників екотуристів, бачатьекотуризм очима споживачів (гостей), вірніше, узгоджується з їх бажаннями іреакреаційними потребами. Туроператорів і дослідників приймаючої сторони(господарів) хвилює прибуток і внесок туризму в соціально –економичний розвитокданої країни. У Росії термін «екологічний туризм» з'явився в середині80 -х років в Бюро міжнародного молодіжного туризму (БММТ) «Супутник»обкому Іркутська ВЛКСМ, коли його фахівцями були розроблені і упроваджені такімаршрути, як «Екотур по Кругобайкальській залізниці», «Екотур подолині річки Голоустній», і ін. Ці маршрути вперше в країні були офіційноназвані «маршрутами екологічного туризму» і саме під такою назвоюувійшли до каталогів БММТ «Супутник» ЦК ВЛКСМ. Тоді під словосполукою«екологічний туризм» малися на увазі маршрути, обладнані так, щобприсутність туристів мінімально відбивалася на природному середовищі, а самівони не тільки відпочивали, але і знайомились з екологічними проблемамиБайкалу, більш того, по можливості брали участь в їх рішенні. Поняття«екотуризм» в ті часи сприймалося швидше як моральна категорія, ніжекономічна, оскільки в організації своїх маршрутів БММТ «Супутник»тісно взаємодіяв з байкальським екологічним рухом, що зароджувався, бойовоюстудентською дружиною ім. Улдіса Кнакиса факультету мисливствознавствасільськогосподарського інституту Іркутська. Не важко здогадатися, що самопоняття «екотуризм» – скорочений варіант словосполуки від«екологічний туризм», використання якого не зовсім вірно з поглядуекології як науки. Одна з найперших і вдалих, на наш погляд, вітчизнянихтрактувань екотуризму, запропонована Р. С. Гужіним, М. Ю. Беліковим і Е. В.Кліменоком в 1997г., така: «У основі екотуризму лежить турбота пронавколишнє середовище. На перший план виходить організація поїздок з обмеженимчислом учасників в природні зони з можливими відвідинами місць, щопредставляють культурний інтерес з метою реалізації різних проектів охорони іраціонального використання природних ресурсів». Дане визначення має багатозагального з визначенням Міжнародної організації екотуризму (TIES): екотуризм-«відповідальна подорож в природні зони, області, що зберігає навколишнєсередовище і підтримує добробут місцевих жителів». Для глибшого розумінняцього виду подорожей приводимо 10 заповідей екотуриста, сформульованих TIES:
1) пам'ятати про уразливість Землі;
2) залишати тільки сліди, виносити тільки фотографії;
3) пізнавати світ, в який потрапив: культуру народів,географію;
4) поважати місцевих жителів;
5) не купувати вироби виробників, що піддають небезпецінавколишнє середовище;
6) завжди слідувати тільки уторованими стежками;
7) підтримувати програми по захисту навколишнього середовища;
8) де можливо, використовувати методи збереженнянавколишнього середовища;
9) підтримувати (патронувати) організації, сприяючі захиступрироди;
10) подорожувати з фірмами, що підтримують принципиекотуризму.
Співзвучно заповідям екотуриста складена пам'ятка дляпасажирів авіакомпанії «British Airways», відлітаючіх на відпочинок :
— ніколи не купуйте вироби із слонячої кістки або аналогічніпредмети, виготовлені з рідкісних тварин;
— прагніть активніше споживати послуги і продукцію місцевоговиробництва. Таким чином Ви приносите прибуток місцевому населенню і вноситевнесок до розвитку місцевої економіки;
— не турбуйте тварин і не ушкоджуйте рослини. Завждизабирайте з собою Ваше сміття — пляшки, банки, пластик, оскільки вони можутьстати причиною загибелі диких тварин;
— будьте особливо обережними з кораловими рифами. Пам'ятаєте!Корали — це живі організми, які легко пошкодити при дотику;
— багато країн працюють над проблемою захисту тієї, що оточуєсре ды. Ви можете підтримати їх в цьому, відвідуючи пам'ятники, музеї,національні парки;
— не мовчить, якщо Ви зіткнулися з проблемою охоронинавколишнього середовища, висловіть своє відношення до неї;
— прагніть не турбувати мешканців живої природи, непорушувати їх природний спосіб життя або місце існування;
— у заповідниках і національних парках пересувайтеся тількипо дорогах і трасах, щоб не пошкодити рослинність.
— будьте уважні під час куріння — незгашена сигарета можестати причиною пожежі.
Наташа К. Вард підрозділяє існуючі визначення екотуризм напасивний і активний. До перших вона відносить визначення М. Майя:«Екотурізм координує, допомагає і стимулює використання культурних іприродних туристських ресурсів, визнаючи важливість збереження місцевоїкультурної спадщини і природних ресурсів області (регіону) для місцевогонаселення і майбутніх туристів». Прикладом «активноговизначення» може служити думка Міжнародного суспільства виживання:«Екотурізм заохочує верховенство інтересів місцевих жителів в туристськомуосвоєнні території, захищає місцеву флору і фауну і забезпечує жителівекономічними стимулами зберігати навколишнє середовище». Виділяється цілийспектр ознак екотуризму:
— будь-яка подорож, протягом якої турист вивчає навколишнєсередовище;
— подорож, в якій природа є головною цінністю;
— доходи від екотуризму прямують на фінансову підтримку
захисту навколишнього середовища;
— екотуристи особисто беруть участь в діях, які зберігаютьабо відновлюють ресурси дикої природи;
— екотур — це подорож, в якій всі дії є «екологічном'якими».
Необхідно відзначити, що окрім всього іншого розглянуті вищерізночитання не дозволяють отримувати точні статистичні дані розвиткуекотуризму. Тому експерти ВТО в підрахунку прибутків і надходжень від видівтуризму використовують поняття «Туризм, орієнтований на природнітуристські ресурси», або «природний туризм» (nature basedtourism), куди відносять і екотуризм. Цікаво, що понятійний безлад змусила деякітурфирми відмовитися від використання терміну, оскільки він розуміється різнимигрупами споживачів по -різному. Положення посилюється використанням іншихтермінів, схожих, здавалося б, по сенсу з укотуризмом: «природнийтуризм», «м'який туризм», «зелений туризм»,«відповідальний туризм», «агротуризм » і так далі. Узв'язку з цим президент Суспільства екотуризму Д. Вестерн заявив: «Ніколине буде твердої відмінності між туризмом і екотуризмом. Екотурізм повиненвизначити себе як авангардний табір, галузь, яка привносить все краще натуристський ринок і є зразком для наслідування у всьому світі».
Маркус Ендікотт запропонував розмежувати вказані поняттятаким чином: «Строго кажучи, екотуризм — це подорожі з низькоюантропогенною дією на навколишнє середовище або тури до природи. Що стосуєтьсястійкого туризму, то стійкість як термін з'явилася після конференції ООН в Ріо-де-Жанейро, хоча, звичайно ж, як ідея вона виникла раніше. На мою думку, ідеястійкості нагадує рідну американську концепцію планування і прогнозуваннярезультатів на сім поколінь вперед, неначе ми вже там. Я бачу стійкий туризм якшироке поле, що сполучає культуру, навколишнє середовище і врешті-рештфінансову відповідальність індустрії туризму в цілому. Тому стійкий туризмповинен включати дійсний екотуризм і пригодницький туризм. Як бізнес, абоіндустрія, туризм тепер підпадає під рубрику відповідальних методів веденнябізнесу — звідси і „відповідальний туризм“. Спочатку ідея відповідальноготуризму використовувалася соціальними активістами і християнськими місіонерами,що говорили про соціальну і культурну відповідальність туризму. У це поняття невключався розгляд навколишнього середовища (природи). Я ж вважаю за краще використовуватитермін „соціальний“, коли справа стосується подорожі в межах власноїкультури туриста, і „культурний“ — для подорожей поза власноюкультурою… Термін „зелений туризм“ має швидше політичне походженняі пов'язаний з діяльністю зелених партій, політиків і суспільних рухів». Зостаннім тлумаченням важко погодитися, оскільки в більшості випадків підзеленим туризмом розуміється сільський туризм (агротуризм).
Наприклад, іспанський експерт Монтанер X. Монтехано трактуєзелений туризм як «діяльність, яка проходить у контакті з природою, життямв таборах або селищах. Ця діяльність зв'язана з сільськогосподарськимироботами, знайомством з життям невеликих селищ, пішими екскурсіями, вивченнямфлори і фауни, заняттями річковим спортом і інше».
Наприклад, в Італії виділяють три напрями агротуризма:«природа і здоров'я», «традиційний гастроном» і«спорт». З екотуризмом найбільш зв'язаний перший напрям, щовідноситься до сільських поселень на території курортних місцевостей, заповідниківі національних парків. Консультативна рада Канади з навколишнього середовища(Canadian Environmental Advisory Council) запропонула своє визначенняекотуризму. Воно конкретно підсумовує сучасні погляди і підходи до явищ, атакож широко використовується екотуристскими організаціями. «Екотурізм — вид туризму, пов'язаний з пізнанням природи і дає внесок в збереження екосистемпри пошані інтересів місцевого населення». Узагальнюючі всі розглянутіваріанти, можна виділити три основні компоненти екотуризму:
1) «пізнання природи», тобто подорож припускаєнаявність елементів вивчення природи, отримання туристами нових знань, навичок;
2) «збереженняекосистем» має на увазі не тільки відповідна поведінка групи на маршруті,але і участь туристів, туроператорів в програмах, заходах щодо захисту навколишньогосередовища;
3) «пошанаінтересів місцевих жителів» — не тільки дотримання місцевих законів ізвичаїв, але і внесок туризму в соціально –економичний розвиток туристськихдестинацій.
У професійному (а також в академічному) середовищі існує декількавизначень екотуризму, схожих по змісту:
«Екологічний туризм або екотуризм — подорож звідповідальністю перед навколишнім середовищем по відношенню до непорушенихприродних територій з метою вивчення і насолоди природою і культурнимивизначними пам'ятками, яке сприяє охороні природи, надає „м'яку» дію нанавколишнє середовище, забезпечує активну соціально-економічну участь місцевихжителів і отримання ними переваг від цієї діяльності".
«Екотурізм — це відповідальна подорож в природнітериторії, яка сприяє охороні природи і покращує добробут місцевого населення».Товариство екотуризму (The Ecotourism Society).
«Екотуризм — туризм, що включає подорожі в місця з щодонезайманою природою, з метою отримати уявлення про природні ікультурно-етнографічні особливості даної місцевості, який не порушує при цьомуцілісності екосистем і створює такі економічні умови, при яких охорона природиі природних ресурсів стає вигідною для місцевого населення». За останнєдесятиліття мало яке зарубіжне видання, присвячене туризму, обходиться беззгадування екологічного туризму.
На науковій іпрактичній ниві ще досі тривають дискусії про зміст і направленість такихпонять і явищ, як «сільський туризм» і «агротуризм».Звернемось з цим питанням до поважного словника з подорожей, туризму тагостинності британця С.Медліка (1993). Згідно з цим словником,
Сільський туризм (rural tourism) – відпочинковий вид туризму, сконцентрованийна сільських територіях. Він передбачає розвиток туристичних шляхів, місць длявідпочинку, сільськогосподарських і народних музеїв, а також центрів зобслуговування туристів з провідниками та екскурсоводами. Поняття«сільський туризм» часто ототожнюють з «агротуризмом», але«сільський туризм» значно ширше.
Агротуризм (farm tourism) – відпочинковий туризм, що передбачаєвикористання сільського (фермерського) господарства. Агротуризм можепроявлятись у різних формах, але завжди включає винаймання помешкання.Розрізняють дві базові форми агротуризму: винаймання помешкання зобслуговуванням безпосередньо в межах дворогосподарства або розміщення нанічліг з самообслуговуванням на землях, що належать до дворогосподарства,наприклад в кемпінгах та наметах. Агротуризм таким чином виступає однією з формсільського туризму. У агротуризмі дворогосподарство (фермерське господарство)становить одночасно нічліжну базу та головний предмет інтересу для туриста.
Екотуризм – це форма подорожі, сприятлива для навколишньогосередовища. Вона відбувається на територіях, що мають природничу цінність(національні та ландшафтні парки). Екотуризм спрямований на охорону природногой культурного середовища регіонів, які відвідуються туристами. Він передбачає,що учасниками цих подорожей є люди з високою екологічною свідомістю. Синонімомпоняття «екотуризм» є зелений туризм (green tourism), природничийтуризм (nature tourism). Виділяються такі форми екотуризму – активний екотуризм(піший, велосипедний, водний, кінний, рибальство), фауністичні та флористичніпоїздки (орнітологічні поїздки, полювання, тематичні поїздки), культурологічній етнографічні поїздки.
Сільський туризм і його різновидність агротуризм мають багатоспільного з екотуризмом і часто відповідають багатьом його пріоритетам,зокрема: збереження природничого та культурного середовища, підтримка добробутумісцевої громади, постачання туристам харчів з місцевих продуктів. Деяківласники агротуристичних господарств, розташованих поблизу природоохороннихтериторій, підтримують серед туристів проекологічні вимоги. У сільськихмісцевостях організовують відвідувачам багато додаткових послуг, що включаютьекотуристичні програми: кінні та велосипедні прогулянки, маршрути по знакованихстежках у національних і ландшафтних парках, природничі подорожі, збирання ягідта грибів. Але сільський туризм (агротуризм) і екотуризм відрізняються основнимицілями використання вільного часу. Їхня головна різниця полягає у базовихмотивах подорожування. Сільський туризм – це форма проведення вільного часу увигляді стаціонарного відпочинку, тоді як базовою метою екотуризму виступаєактивне відкриття дикої природи, традицій і культури, їх глибоке пізнання йсприйняття. Сільські оселі можуть використовуватись як база для ночівлі тахарчування екотуристів. У спеціальній літературі з'явилось нове поняттяекоагротуризм, що передбачає відпочинок у селян, які вирощуютьсільськогосподарську продукцію із застосуванням екологічних методів. Тутагротуризм поєднується з екологічним сільським господарством.
Наведені вище поняття, пов'язані з сільським туризмом іекотуризмом, знайшли своє використання для визначення форм туристичного руху вУкраїні. Зокрема, відпочинок в українських селах було визначено як«сільський зелений туризм». Він охопив широкий спектр форм відпочинкуна селі: від стаціонарного відпочинку у сільській місцевості (власне сільськийтуризм), відпочинку у туристичних центрах і курортах, що розташовані у селищахі малих містах, до відпочинку у сільських дворогосподарствах (агротуризм).Визначення сільського руху як «зелений» підкреслює його проекологічнуорієнтацію.
Всього більшого поширення набуває агротуризм, або агроэкотуризм.Це туризм в сільській місцевості, при якому туристи під час свого відпочинкуведуть сільський спосіб життя на фермах і хуторах. Розвиток такого виду туризмунайактуальніше для країн Західної Европи (і частково США) з невеликим відсоткомприродних ландшафтів і високим рівнем сільськогосподарської освоенноститериторії.
У широкому ужитку знаходяться також синонімічні терміни стійкий,або що підтримує, туризм і «зелений» туризм. Вони мають на увазітуризм із застосуванням технологій, що надають мінімальну дію на навколишнєсередовище. Але не всякий стійкий туризм можна вважати за екологічний, оскількиекологічні технології можуть бути використані і в організації пляжного туризму,і в готельній справі в крупних містах, і навіть в авіаперевезеннях.
В подорожі турист сподівається, з одного боку, отриматипевний обсяг знань, а з іншої — відпочити на природі. По переважанню тієї абоіншої мети можна виділити науковий, пізнавальний і рекреаційний видиекотуризму.
2. Екотуризм в Україні
2.1 Розвиток сільського туризму
Найпоширеніша різновидність екотуризму в Україні— агротуризмабо, як його ще іноді називають, сільський туризм. Село з його тишою, життя іблизькістю до природи завжди надавала терапевтичну дію на міських жителей.Концепція агротуризма проста: ділячи дах з господарями, міськи жителізалучаються до традиційного сільського побуту: приймають участь в повсякденнихселянських работах, обробляють землю, допомагають з нескладним ремонтом,збирають яблоки і виноград, стрижать овець і доять корів. І при цьомунасолоджуються красотами природи, співом птахів, верховой їздою, велосипеднимипрогулянками, полюванням і рибалкою, а потім утамовують голод свіжиминатуральними продуктами — плодами своїх рук — на чистому повітрі.
Популярності сільського туризма сприяють найрізноманітніщі фактори.По-перше, багато привертає дешовизна таких поїздок —, а по друге — це сімейнийвідпочинок. Основні постояльці фермерських будинків — батьки з дітьми.
Вперше прозелений туризм як про новий вигляд відпочинку у нас заговорили в 1996 році,коли група однодумців з Ужгороду, Києва, Сімферополя і Берегового звернулася вМінюст з проханням зареєструвати статут Союзу сприяння розвитку сільського зеленоготуризму.
Мета у учасників Союзубула одна – зробити відпочинок на селі прибутковою справою, залучити в ньогоселян, яких не привертає фермерство, і дати городянам альтернативу відпочинкуна заморських курортах. До 2003 року, коли був ухвалений закон, що дозволяєвласникові приватного господарства влаштовувати в своєму подвір'ї умови дляприйому туристів, такі садиби працювали напівлегально. За 11 років існування вУкраїні «зеленого туризму» з'явилася більше тисячі таких садиб.
І якщо раніше,щоб отримати інформацію про те, як їх знайти і скільки варто провести уїкенд в сільськійсадибі Полісся або степовій зоні Херсона, потрібно було перерити сотні журналіві не один десяток інтернет-сайтів, то тепер відомості про них можна отримати зодного джерела – сайту Союзу сприяння розвитку сільського зеленого туризму www.greentour.com.ua.
Користуватисяелектронною базою просто і зручно: вибираєте потрібний підрозділ з перелікомвсіх областей, де можна знайти притулок в комфортних садибах. Тут можнапобачити фотографію «садиби», і якщо вона припала до душі – пройтисяпо посиланню і дізнатися докладнішу інформацію. Аж до того, які птахи розбудятьвас вранці і які ягоди можна знайти в лісі.
Європейці давнорозкусили, що організація відпочинку на селі якщо і не так прибуткова, як навідомих морських і гірськолижних курортах, то стабільний дохід принести все жтаки може. Зараз зелений туризм неймовірно популярний в країнах ЄС. По деякихоцінках, сільський туризм в Европе приносить від 10% до 20% від загальногодоходу туріндустрії. Причому 35% жителів країн ЄС відпочинком в селі віддаютьперевагу над будь-якому іншому.
2.2 Аспектисільського туризму
Сільський зеленийтуризм — явище багатогранне. Одін з його аспектів, зважаючи на сучасний стансоціально-економічного розвитку країни, – соціальний. Тому сільський зеленийтуризм слід розглядати як один із засобів диверсифікації джерел доходівсільського населення, як компонент комплексного розвитку сільських територій ісільської інфраструктури, а також як один з чинників стратегії подоланнябідності в сільській місцевості. Саме тому, в країнах, які розвиваються,сільський зелений туризм всіляко підтримується і заохочується державою, доступдо діяльності в цій сфері максимально спрощений, а суб'єкти, які надаютьпослуги в цій сфері, отримують всілякі преференції, у тому числі і податкові. Другийаспект полягає в діставанні додаткових можливостей для популяризаціїукраїнської культури, розповсюдження знань і інформації про історичні,природні, етнографічні особливості України, яка є підставою для визнаннясільського зеленого туризму суспільно цінною і корисною сферою стосунків, яка заслуговуєна всіляку підтримку з боку держави. Виходячи з цього, а також з досвідуєвропейських країн, класична форма сільського зеленого туризму не стосуєтьсявідомішого в Україні поняття – надання готельних послуг. Центральною фігурою ворганізації відпочинку на селі виступає сільська сім'я, яка проживає в селі,здійснює основну діяльність, пов'язану з веденням особистого селянськогогосподарства, і побічну, — з використанням майна цього господарства для наданняпослуг у сфері сільського зеленого туризму, а саме: забезпеченням відпочиваючихжитлом, живленням, ознайомленням з місцевою культурою і традиціями.
Невід' ємна відекологічного туризму і екологічна освіта. Пізнаючи природу, туристипроникаються необхідністю дбайливого до неї ставлення. Внесок екологічноготуризму у формування екологічної культури справді Безцінним .
2.3 Проблеми ідеякі шляхи розвитку сільського зеленого туризму в Україні
Для стійкогорозвитку сільського зеленого туризму в Україні необхідно визначити роль і місцедержавних інституцій, зокрема, Міністерства аграрної політики України, встворенні сприятливого правового середовища для діяльності сільськогонаселення, навчання власників особистих селянських господарств, надання, наумовах конкурсу проектів через програму «Власний будинок»,довгострокових пільгових кредитів для створення біфункціонального житла ісприяння в залученні інвестицій для перебудови інфраструктури в селі і томуподібне. Як результат, з'явиться агротуристический продукт, який ідентифікуватимеукраїнський сільський зелений туризм на внутрішньому і міжнародному ринках.Виходячи з цього, центральний орган виконавчої влади у сфері туризмупіклуватиметься про питання популяризації відпочинку в українському селі,розробкою туристичних програм і маршрутів і здійсненням регуляторної політикищодо суб'єктів туристичної діяльності, які надають готельні послуги,екскурсійне обслуговування в сільській місцевості і тому подібне. Одним зелементів механізму розвитку і функціонування сільського зеленого туризму маютьбути надані повноваження (компетенції) Союзу сприяння розвитку сільськогозеленого туризму в Україні щодо створення добровільної системи категоризаціїмісць розміщення (якості послуг), а також здійснення контролю за дотримання цихнорм господарями.
Відповідно доЗакону України «Про особисте селянське господарство» (№742-IV,15.05.03р.) сільський господар, який не є суб'єктом підприємницької діяльності,має право надавати послуги у сфері сільського туризму з використанням майна особистогоселянського господарства. Положення цього закону не працюють, що стримує розвитокцієї сфери. Для нормування розвитку сільського зеленого туризму необхіднеухвалення Закону України «Про сільський зелений туризм» і здійсненнядержавою регуляторної функції, направленої не на встановлення жорсткоїрегламентації діяльності власників особистих селянських господарств, якінадають послуги в цій сфері, а на створення системи стимулів, заохочень і умовдля подальшого розвитку. Подальше зволікання в створенні сприятливогосередовища для цієї діяльності або спроби встановити численні вимоги ідозвільні процедури до сільського господаря стане відчутною затримкою розвиткусфери сільського зеленого туризму і спричинить подальше нелегальне наданняпослуг сільського зеленого туризму. [11]
2.4 Експертнийпідхід до обгрунтування перспектив розвитку сільського зеленого туризму наприкладі Великого Севастополя
Живописністьландшафтів, багата подіями історія, велику кількість археологічних, культурнихі природних визначних пам'яток Кримського півострова роблять його одним зпривлекательнейших і перспективних туристських районів не тільки країни, але імиру. Постійно зростаюча привабливість Криму для туризму обумовлена значноюрізноманітністю його ландшафтів, зосереджених на невеликій і щодо досяжноїтериторії, контрастністю їх змін (море – сушачи, рівнини – гори, помірний пояс– субтропіки, сухі напівпустинні степи – вологі буково-грабові ліси і луги ітому подібне). Крім того, географічне положення півострова в околицях східноїчастини Середземномор'я сприяло кращому збереженню різноманітності і щодоменшої антропогенної трансформації природних ландшафтів, ніж наприклад, наБалканському, Піренейському і Аппенінськом півостровах[1], що підкреслюютьіноземці, що відвідали Крим, а це умова нині особливо актуально у зв'язку знайважливішою вимогою сучасного процесу розвитку цивілізації – екологізаціїтехнологій всіх видів виробництв і туристичного процесу зокрема. Тому вКомплексній довгостроковій програмі соціально-економічного розвитку іструктурної перебудови Автономної Республіки Крим (АРК) як основна метареструктуризації туристичної галузі декларує створення сприятливогоекономічного, соціального середовища для ефективного розвиткурекреаційно-туристичної індустрії і формування конкурентоздатної галузі насвітовому ринку на основі ефективного використання природно-ресурсного,історико-культурного і географічного положення Криму[ii].
У числіальтернативних видів туристичного бізнесу які могли б повністю задовольняти вимогамстратегічних цілей эколого-социально-экономического розвитку АРК, доцільновиділити сільський зелений туризм, який по праву називають найбільшперспективним в XXI столітті. З'явившись на початку XIX століття, сільськийтуризм, заснований на прийомі городян на відпочинок жителями сільськоїмісцевості, придбав нині величезну популярність, особливо в Угорщині, Чехії,Великобританії і інших країнах, що об'єдналися під егідою Ради Европи вЦентрально-східноєвропейську Федерацію по розвитку сільського зеленого туризму.Достатньо помітним цей вид туристичного бізнесу в Україні став лише в XXстолітті. Основними центрами розвитку такого не випадково стали Прикарпаття іКрим. У 1997 р. в Києві був створений Союз підтримки сільського зеленоготуризму в Україні, а нині розробляється спеціальна програма з розвитку цьоговиду туризму[3]. Форвардами в розвитку даного виду туристичного бізнесу вУкраїні по праву є Львівська (Росточье), івано-франківська (Косовський,Надворнянський, Калушський, Рогатінський райони), Полтавська (Міхайлівка,Діканька) і, звичайно ж, Республіка Крим (Алушта, Форос, Мухалатка, Коктебель,Партеніт, Рибальське, Межиріччя, Чернополье (Білогірський район), Александрівка(Красногвардійський район), Лобанівка (Джанкойський район) та інші. Регіональнимпредставником Союзу підтримки сільського зеленого туризму в Криму є приватнатуристична фірма «Скіфія»[4].
2.4.1Перспективність
Помітний інтересдо розвитку сільського зеленого туризму пов'язаний із зміною умов існуваннялюдини, ритму його життя, а відповідно рівня його здоров'я, з появою т.з. «хворобцивілізації», у зв'язку з чим зростає необхідність забезпеченняоптимальних умов відпочинку, профілактики, лікування і відновлення здоров'янаселення різного віку і професій. На нашу думку, сільський туризм можевирішити проблему необхідності реабілітації, психічного оздоровлення за рахуноквпливу на здоров'ї людини природних, екологічних чинників. Популярністьсільського зеленого туризму як виду відпочинку пов'язана з тим, що віннайбільшою мірою відповідає рекреаційним потребам людей, що живуть в умовахурбанізованого середовища, в районах з складною екологічною ситуацією, щовипробовують гіподинамію і постійне нервове перенапруження, що посилюється вкраїнах з перехідним типом економіки, соціальним неблагополуччям,фінансово-економічною нездатністю задовольнити свої потреби. На жаль, насьогоднішній день лише невеликий відсоток населення України має можливістьвідвідин престижних зарубіжних курортів. Ціни ж на послуги у сфері сільськоготуристичного бізнесу знаходяться в межах купівельної спроможності населення вкількісному виразі в 2-5 разів нижче, ніж в готелях. Але слід враховувати і тойфакт, що по рівню доходів населення, вартості «споживчої корзини», їхспіввідношенню АРК знаходиться в числі аутсайдерів серед областей України, щосвідчить про низький рівень життя і всі витікаючі з цього наслідки.
2.4.2Необхідність розвитку
Різноманітністьциклів туристичних занять: пізнавальних (ознайомлення з культурно-історичними,етнографічними, природними цінностями території), розважальних (рибний лов,охота, збір грибів, ягід, лікарських трав, катання на човнах, здійсненнярадіальних виходів в гори), оздоровчих (купання у водоймищах, заняття фізичноюпрацею), зміна вражень і майже постійний контакт з природою у поєднанні зприйнятними фінансовими витратами — все це робить привабливим сільський зеленийтуризм, перетворює його на один з ефективних видів оздоровчою і в ціломурекреаційною діяльності.
Економіказдорового глузду, що існує за кордоном, давно навчила сільських і міськихжителів будувати свої стосунки на взаємовигідній основі. Так, в результатірозвитку сільського туризму городяни мають можливість отримувати здоровийвідпочинок по цілком прийнятних цінах, а сільські жителі — можливістьефективніше використовувати свій житловий фонд, реалізувати частину проведеноїсільськогосподарської продукції прямо на місці. До того ж, за підрахункамиекономістів, дохід за 3 роки від одного койко-места, використовуваного всільському туристичному бізнесі, еквівалентний доходу, що отримується за той жечас від однієї корови, що міститься в домашньому присадибному господарствісільського жителя[5], що в нинішніх кризових соціально-економічних умовах,особливо в аграрному секторі економіки Криму, актуалізує розвиток цього видумалого бізнесу. Крім того, економічність сільського туризму виявляється і вможливості вирішення проблеми зайнятості як сільського, так і міськогонаселення, адже не секрет, що сільські жителі в осінньо-зимовий період незайняті на сельхозработах, а міські, часто не проти попрацювати в полі, навиноградниках. Саме тому, на наш погляд, цей вид малого бізнесу в перспективіможе стати надійним імпульсом в процесі відродження сіла, вихованняпатріотичних відчуттів жителів на основі дбайливого відношення до самобутньоїкультури, природно-історичної спадщини Криму. У числі основних передумовформування системи сільського зеленого туризму на конкретній територіївиділяються, на наш погляд, туристичні ресурси, що є сукупністю природних іштучно створених людиною об'єктів, придатних для створення туристськогопродукту. Ця сукупність включає економічні (фінансові, житлові умови), природні(екологічно сприятливі і аттрактивные особливості ландшафтів),культурно-історичні (пам'ятники історії, культури, старовини і сучасності),трудові (можливість зайнятості туристів і специфіка зайнятості господарів),соціальні (рівень культури, освіти приймаючих туристів), виробничі (можливістьнадання послуг зв'язку і транспорту).
Вищезгаданіресурсні аспекти розділяються на природні, соціально-економічні і екологічні.Саме наявність поєднання вищезгаданих ресурсних аспектів, необхідних длярозвитку сільського туристичного бізнесу, в змозі, на наш погляд, забезпечитиефективніше його функціонування. Визначає є набір вищезгаданих ресурсів зпозиції визначення перспективних територій і об'єктів в цілях розвиткусільського зеленого туризму. Це можливо, на нашу думку, на основі проведеннякомплексної эколого-социально-экономической експертизи (ЕСЕЕ), визнаної закордоном як найбільш ефективний інструмент ідентифікаціїэколого-социально-экономической ефективності будь-якого виду господарськоїдіяльності. У зв'язку з даною проблемою перспектив розвитку сільського зеленоготуризму в Криму, ЕСЕЕ території слід розуміти як процес географічногомоделювання і прогнозування эколого-социально-экономической ситуації в її межаху зв'язку з розвитком туристичного бізнесу, на основі використанняінтегрального потенціалу території з метою прогнозу його соціально-економічноїефективності.
У системі методикипроведення такої експертизи доцільне використання прийомів математичної логіки,зокрема теорії розпізнавання образів на основі побудови булевих матричнихмоделей.
Реалізаціявищезгаданого підходу до визначення перспективності території в рекреаційнихцілях була здійснена на кафедрі економічної і соціальної географіїСімферопольського університету на прикладі Великого Севастополя (БС).
2.4.3 Культурна іісторична спадщина
Сприятливікліматичні умови, величезна кількість пам'ятників історії і культури, а такожвсе зростаючий інтерес іноземців до раніше закритого регіону відкриваютьнеобмежені можливості для рекреаційної діяльності і розвитку сільськогозеленого туризму зокрема. По своїх природно-кліматичних передумовах БС, щовключає два міста, — м. Севастополь — республіканського підпорядкування, і р.Інкерман, пгт. Кача і 29 сільських населених пунктів, через специфіку,визначувану також географічним положенням, відноситься до традиційнихрекреаційних районів Криму. Розташовуючись на південному заході Кримськогопівострова, територія БС, представлена схилами прибережної частини Чорногоморя, що терасують, і невисокими горами з лісистими долинами в материковійчастині, відрізняється помірно теплим морським кліматом, близьким доСередземноморського. За основними кліматичними показниками: кількості опадів вмежах 400 мм/рік, коливанню температури повітря від -22оС взимку до +38оСвлітку, кількості днів з позитивною температурою повітря (в середньому 238),тривалість сонячного сяйва — 2342 ч/год і відповідно тривалості купальногосезону (135 днів) – БС не поступається всесвітньо відомій Ялті.
На території БСзосереджені єдині у своєму роді природно-географічні, геологічні, археологічні,історичні пам'ятники, багато хто з яких унікальний. У Байдарськой долині берепочаток одна з самих повноводних річок Криму — Чорна, яку живить могутнєджерело Скельське, що виливається у села Джерельне, а на схилі цієї долиниутворена унікальна карстова печера Ськельськая. Достатньо вражає іЧернореченський каньйон, вироблений річкою, поблизу якого в 1979 році утворенийОрліновський заповідник дикорослих лікарських рослин. У 1972 р. пам'ятникомприроди оголошена печера Сюндюрлю-коба, розташована у села Новобобровськоє. Напівдні Гераклейського півострова вражають своєрідністю майже 100-метрові скелімису Фіолент (пам'ятник природи з 1969г.), прикрашені чагарниками ялівцю,держи-дерева, ломиноса, плющивши. Субсередземноморською флорою — сосново-можжевело-земляничниковымиредколесьями, більш ніж 500 видами рослин, 28 з яких занесені в Червону книгу,знаменитий Ботанічний заповідник «Мис Айя» на півдні БС.«Кримською Африкою» завдяки великій кількості сонця, ксерофітномухарактеру рослинності називають унікальний об'єкт ВС — скелі Ласпі, що є дотого ж унікальним притулком кримських орхідей (близько 20 видів). Ландшафтнимпам'ятником є і урочище Аязьма поблизу Балаклави, примітне наявністю затишнихгалечникових пляжів. На Гераклейськом півострові пам'ятником природи з 1972 р.оголошена Ушакова балка з реліктовим гаєм фісташки туполистою, занесеною вЧервону книгу. З числа тих, що існують в Криму більше 20 прибрежно-аквальнихморських комплексів, в межах ВС розташовані: м. Фіолент (120 га), м. Сарич (60га), бухта (60га) Херсонесськая, м. Лукулл (180га), що є ландшафтними еталонами,що ілюструють взаємодію морить і суші в різних умовах з місцями зосередженнярізних биоценозов, що забезпечують очищення забруднених прибережних вод[6].
Чудовий той факт,що природна унікальність території ВС доповнена численними пам'ятникамикультури і історії. Севастополь — це місто, де кожен камінь дихає історією, іхоча йому трохи більше 2 століть, життя в межах його території кипіло вперебігу багатьох тисячоліть. Якнайдавніші сліди людини в межах ВС відносятьсядо мустьерскому періоду (100-35 тис. років до н.е.). Єдиним поки пам'ятникомперіоду є стоянка «Холодна Балка» на околиці с. Фронтове. Середпам'ятників пізнього палеоліту найбільш відомі стоянки Мурзак-коба в у с. НижнєЧернореченськоє, Фатьма-коба і Шан-коба в у с. Передове. Стоянка періодумезоліту знаходиться на березі Ласпінськой бухти, а стоянки энеолита — вБайдарськой долині. Серед пам'ятників епохи бронзи цікава печера Сюндюрлю-коба.У подальші тисячоліття в околицях Севастополя мешкали тавры, з X-IX століття дон.е. по 3 століття н.е., найбільш відомі їх стоянки в районі Балаклави. У гирлірічок Кача і Бельбек виявлений скіфський могильник з 22 могилами, а на правомбережу р. Чорній відкритий Інкерманський могильник, проживання скіфів[7], щосвідчать про часи.
Але, безумовно,найзнаменитішим і вражаючим пам'ятником історії і археології є Херсонес — грецькемісто, що проіснувало 20 століть, в 1963 р. оголошений комплексним пам'ятникомархітектури, такий, що входить нині в світову скарбницю пам'ятників історії іархеології. У р. Інкерман розташовані фортеця і печерний монастир Каламіту, щоналежали з VI століття н.е. князівству Феодоро. У Балаклаве розташована фортецяЧембало, побудована в XIV столітті Генуєю.
За даними на 1січня 1996 р. в межах ВС на державному обліку знаходиться 1834 пам'ятникиісторії, археологія, архітектура, з якої більше 100 відноситься до пам'ятників,споруджених в 19-20 століттях.
Такий докладнийекскурс по природно-екологічних і культурно-історичних пам'ятниках ВС невипадковий, адже багато хто з них розташований в сільській зоні і по своїхвластивостях — аттрактивности, вивченій, доступності, екскурсійній значущості,відеоекологічним характеристикам є потенційними ресурсами для розвиткусільського зеленого туризму. Відносно соціально-економічного блоку ресурсів длярозвитку сільського зеленого туризму слід зазначити наступні:
— за станом на1.01.97 р., в регіоні проживало 401,2 тыс.чел., з яких 96% — міські жителі,тобто потенційні споживачі туристичного продукту в сільській місцевості. Крімтого, зростаючий показник кількості безробітних (кожен третій у віці до 30років), пенсіонерів, свідчить про можливу їх зайнятість в сільській місцевостів умовах сільського туризму;
— сільськогосподарські підприємства ВС мають переважно садівничо-виноградарськуспеціалізацію (агрофірма «Золота балка», с/з «Качинський»,ім. П.Осипенко, «Севастопольський», АП «Садівник»), що даєможливість зайнятості населення під час збору урожаю садів і виноградників;
— в межах регіонузареєстровано більше 20 господарів-фермерів, переважно в селах Верхнесадовоє,Фронтове, Піроговка, Любімовка, Широке, Орлине, Передове, пгт Кача, ізспеціалізацією на вирощуванні винограду, плодових, зернових, кормових, овочевихкультур, квітів, в тваринництві і звірівництві, які могли б стати потенційними«творцями» (приймальниками) в сільській місцевості туристськогопродукту, за прикладом сімей-фермерів Тикалюк (Джанкойський район), Шинельових(Мухалатка) і інших;
— наявність добрерозвиненої транспортної мережі, що включається більше 200 км. автодоріг з твердим покриттям, близько 20 км. залізничних колій, щільність якої складає0.24км/км2, і 3.3км/км2, що є достатньо високим показником в порівнянні іззагальнокримським; практично всі дороги з твердим покриттям і дороги місцевогозначення мають вихід до транспортних магістралей, що створює міцну мережуповідомлень населених пунктів з центром системи розселення і робить вплив напроцес зближення споживачів і виробників туристського продукту в сільськіймісцевості;
— у екологічномувідношенні саме територія сільськогосподарської зони ВС більш екологічносприятлива в порівнянні з територією м. Севастополя, екологічна обстановкаякого ускладнена у зв'язку з функціонуванням промислових підприємств,водопостачанням за рахунок північно-кримського каналу, базуванням в бухтахвійськово-морських сил двох держав[8].
Облік показниківвсіх вищевикладених аспектів був здійснений в процесі экспертирования територіїВС на основі ландшафтного мікрорайонування. В цілому методика визначенняперспективності території ВС для розвитку сільського зеленого туризму, як ібудь-якого іншого регіону, зводиться до виконання наступних етапів:
— за допомогоюекспертів формується система показників, що відповідають умовам завдання. Для ВСїх кількість склала 62; з них: природні — 21; соціально-економічні — 25;екологічні — 16;
— з використаннямекспертних оцінок формується еталонний набір локальних земельних ділянок (для ВСїх кількість склала 61);
— на основі системипоказників і локальних еталонних ділянок здійснюється побудова булевої матриці,яка на основі алгоритму математичної теорії розпізнавання образів і програмидля ПЕВМ аналізується у напрямі оцінювання кожної ознаки в розпізнаванніділянок, придатних для сільського туризму[9].
Здійснений аналізтериторії ВС показав, що найбільш цікавим, цінними територіями для використанняв сільському туристському бізнесі є ділянки сів Верхнесадовоє, Фронтове,Резервне, Гончарне, Любімовка, Джерельне, Тернівка. Крім того, серед названихнаселених пунктів найбільш високі оцінки отримали ділянки, що знаходяться назначному видаленні від меж міста Севастополя (Тернівка, Любімовка, Джерельне),що обумовлене, очевидно, вищою екологічністю цих територій.
На основірезультатів ЕСЕЕ, на наш погляд, наступним етапом повинна стати робота зсільським населенням, фермерами, які можуть забезпечити найбільшу ефективністьданого виду туристичної діяльності. У методичному відношенні найбільшинтересным є анкетування (при заповненні анкети сільські жителі, охочізайматися цим видом малого бізнесу, повинні обов'язково вказати наявністьнаявної вільної житлоплощі, її стан, відповідність санітарно-гігієнічнимнормам), свій освітній рівень, можливість надання конкретних послуг і визначноїпам'ятки господарства, здатні зацікавити городянина і так далі).
Отримані занаслідками анкетування дані про виявлених потенційних «господарів»,творців сільського туристського продукту повинні сформувати банк даних регіону.
Висновки
Сільський(зелений) туризм, або агротуризм, є одним з видів екологічного туризму, якийостаннім часом набуває поширення і продовжує активно розвиватися в багатьохєвропейських країнах. Не є винятком і Україна. Характерно, що в розвиненихкраїнах світу такий вид відпочинку користується попитом не лише у людейсереднього достатку, а й у заможної частини населення. Адже агротуризм даєможливість міським жителям відпочити в сільській місцевості на природі,позбутися стресів, відвідати місцеві пам'ятки, ознайомитися з побутом сучасних сільськихмешканців та народними традиціями, які вони зберігають, а за бажання — взятиучасть у сільськогосподарських роботах.
Цей вид туризму,сприяючи розвитку малого бізнесу в аграрних регіонах, дає можливість міськиммешканцям активно відпочивати в приватних сільських господарствах, а сільськимгосподарям поліпшити своє фінансове становище. За зеленим в Україні великемайбутнє. Так впевнено про це казати деє можливістьте, що урбанизація протікаєз кожним роком все інтенсивніше, а саме місські жителі і є потенційніприхильники сільського туризму. А не що україні зявляються нові агроусадьбисвідчить про позитивні тенденціі що до розвитку сільського туризму
Література
1. Комплекснадовгострокова програма соціально-економічного розвитку і структурної перебудовиекономіки Автономної Республіки Крим. Рада Міністрів АРК, 1997г.
2. Васильевв.П. Зелене серце Європі // Туризм сiльський зелений. – 1997. – №3. – С.2-3.
3. Подгородецкийп.Д. Крим: природа. – Сімферополь: Таврія, 1998. – 192 с.
4. Ліпськийе.Л. Нові курорти Криму. – Сімферополь: Таврія, 1965. – 87с.
5. Проблемикомплексного розвитку території /Под ред. І.А. Горленко, Г.В.Балабанова і ін. –Київ: Наукова думка, 1994. – 295с.
6. Кудрявцевв.Б., Грец о.П. Алгоритмізація проведення эколого-социально-экономическойекспертизи території /Сб. Економіка навколишнього середовища причорномор'я – Сімферополь:СГУ, 1997.
7. ФедорченкоВ.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні К.: Вища школа, 2002. — 195 с.
8. Туризм: М.:Финансы и статистика, 2000. 320 с.
9. Панові.Н. Екологічний туризм. //География. -1997. — №45.– с. 11.
10. АнатолійКостіков «Харківські вісті» № 9 ст 7- 10
11. ТарасенокА. Віди екологічного туризму. //Туризм і відпочинок. – 2000. — №21
12. http://www.day.kiev.ua,«Українське село як об'єкт туризму», щоденна всеукраїнська газета №100,п'ятниця, 8 червня 2001.
13. http://www.greentour.com.ua,«Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні».Міжнародна науково-практична конференція «Розвіток сільського туризму в Україні»,26-27 жовтня 2007 .
14. http://travelblog.kiev.ua,«Туризм і відпочинок в Україні», 11 березня 2007.
Додаток
Проект закону України
Про аграрнийтуризм та агротуристичну діяльність
Стаття 1.
Основні термінита поняття
У цьому Законінаведені нижче терміни та поняття вживаються в такому значенні:
· аграрнийтуризм – вид туризму, як відпочинкового, так і пізнавального характеру,пов'язаний з використанням майна особистих селянських господарств, щопередбачає здійснення агротуристичної діяльності під час тимчасовогоперебування туристів у сільській місцевості;
· агротуристичнадіяльність – діяльність особистого селянського господарства, спрямована назадоволення потреб туристів та надання їм агротуристичних послуг;
· агротуристичніпослуги – тимчасове розміщення, харчування, екскурсійне, спортивне,розважальне, культурно-просвітницьке та інше обслуговування туристів;
· сільськасадиба – розташований в сільській місцевості та пропонований для тимчасовогорозміщення туристів житловий будинок з присадибною земельною ділянкою, що ємайном особистого селянського господарства. Сільські садиби повинні відповідатипротипожежним, санітарним та іншим вимогам, передбаченим нормативними актамиУкраїни для сільських будинків.
Стаття 2.
ЗаконодавствоУкраїни про аграрний туризм
ЗаконодавствоУкраїни про аграрний туризм складається з Конституції України, законів України «Протуризм», «Про особисте селянське господарство», цього Закону,інших актів законодавства України.
Стаття 3.
Особливостіагротуристичної діяльності
Агротуристичнадіяльність не відноситься до підприємницької за умови, якщо кількість кімнат усільській садибі, що пропонуються для тимчасового розміщення туристів, неперевищує п’яти.
У разірозташування сільської садиби в сільській місцевості, яка належить до курортноїта/або лікувально-оздоровчої, надання агротуристичних послуг є підприємницькоюдіяльністю.
Сільськогосподарськіобслуговуючі кооперативи, створені членами особистих селянських господарств,які надають агротуристичні послуги, можуть здійснювати посередницьку діяльністьз реалізації агротуристичних послуг засновників без отримання ліцензії натурагентську діяльність.
Стаття 4.
Облік особистихселянських господарств, які
здійснюютьагротуристичну діяльність
При здійсненнівідповідно до законодавства обліку особистих селянських господарств, окремообліковуються особисті селянські господарства, які займаються агротуристичноюдіяльністю, у порядку визначеному центральним органом виконавчої влади з питаньстатистики.
Стаття 5.
Договір на агротуристичнеобслуговування
Суб’єктипідприємницької діяльності, які здійснюють агротуристичну діяльність, укладаютьдоговір на агротуристичне обслуговування в письмовій формі.
Агротуристичніпослуги можуть надаватися без укладення договору в письмовій формі у такихвипадках:
· наданняагротуристичних послуг особистими селянськими господарствами тільки за умовидосягнення сторонами згоди з усіх питань;
· наданняагротуристичних послуг безоплатно;
· у разівидачі документа про отримання плати за надані послуги.
Стаття 6.
Державнапідтримка агротуристичної діяльності особистих селянських господарств
Державнапідтримка агротуристичної діяльності особистих селянських господарствздійснюється відповідно до загальнодержавних і регіональних програм підтримкиособистих селянських господарств за рахунок державного і місцевих бюджетів упорядку, встановленому законом.
При підготовцізагальнодержавних і регіональних програм підтримки особистих селянськихгосподарств органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межахсвоїх повноважень передбачають кошти для:
надання кредитівна будівництво, реконструкцію житлових та господарських приміщень, призначенихдля ведення агротуристичної діяльності, будівництво мереж електропостачання,газопостачання, водопостачання та водовідведення, облаштування місць відпочинкутуристів, придбання транспортних засобів та тварин; будівництво та ремонтпід’їзних шляхів до сільських садиб.
Стаття 7.
Представницькийорган у сфері аграрного туризму
Представницькимиорганами у сфері аграрного туризму є громадські саморегулівні організації,створені відповідно до законодавства.Відповідно до статутних завдань громадськісаморегулівні організації можуть: брати участь в розробці нормативно-правовихактів у галузі аграрного туризму;
брати участь упрофесійній підготовці та перепідготовці членів особистих селянськихгосподарств, що надають агротуристичні послуги; здійснювати заходи щодопопуляризації аграрного туризму; на добровільних засадах вести облік особистихселянських господарств, які здійснюють агротуристичну діяльність, включаючиінформацію про агротуристичні послуги, які вони надають; за заявами голівособистих селянських господарств здійснювати присвоєння відповідної категоріїякості та рівня послуг сільським садибам;
організовувати тапроводити ярмарки, фестивалі, конкурси, виставки тощо;
готувати таподавати пропозиції до загальнодержавних та місцевих програм розвитку сільськихтериторій та аграрного туризму; здійснювати іншу діяльність, передбачену їхстатутами.
Внести до деякихзаконів України такі зміни:
у законах України«Про особисте селянське господарство» та «Просільськогосподарську дорадчу діяльність» слова «сільський зеленийтуризм», вжиті в усіх відмінках, замінити словами «аграрний туризм»у відповідних відмінках; у статтях 4 та 6 Закону України «Про туризм»слово «сільський», вжите в усіх відмінках, замінити словом «аграрний»у відповідних відмінках.
КабінетуМіністрів у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:
— привести своїнормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
— забезпечитиприйняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;
— забезпечитиприведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої владисвоїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.