Мiнiстерство освіти та науки України
Вищий навчальний заклад “Відкритий міжнароднийуніверситет
розвитку людини “Україна”
Горлiвський регіональний інститут
Контрольная работа
з дисципліни: Спортивні споруди
студента 2-го курсу денної форми навчання
напряму підготовки 0102 — фізичне виховання і спорт
спеціальності 6.010200 — фізична реабілітація
Богдан РоманаВікторовича
2008
1. Історичні відомості про спортивні споруди1.1 Спортивні споруди древнього світу
Фізична культура і спорт своїми історичнимикоренями виходять з глибокої стародавності. Археологічні розкопки надаютьвідомості про примітивні будівлі для фізичних вправ. Значним явищем щохарактеризує розвиток давньогрецької фізичної культури були Олімпійські ігри. Вонипроводилися регулярно через кожні 4 роки в Олімпії (776 до н. е) — де почавсярахунок календарним чотириліттям — Олімпіадам.
Для проведення загально-грецьких ірегіональних ігор було споруджено багато стадіонів, залишки яких були виявленів Олімпії, Дельфах, Піреї, Мілеті й інших районах Греції.
Античні стадіонивідносять до трьохперіодів: еллінського, елліністичного і давньоримському. Грецькі стадіонивідрізнялися завершеними архітектурними формами, грандіозним розмахом, ігармонічно вписувалися в навколишній краєвид.
Стадіони елінського періоду відігравали рольцентрів громадського життя держави. На давньогрецьких стадіонах ранньогоперіоду не було спеціальних пристроїв для глядачів — глядачі розташовувалися насхилах пагорбів перед ареною.
Стадіон в Олімпії — перший зі стадіонівстародавності що мав трибуни і що послужив прототипом наступних будівельаналогічного призначення. Закруглена лінія трибун зберігалася без істотних зміну Римську епоху і дійшла до наших днів.
На арені Олімпійського стадіонурозташовувалися ґрунтові доріжки, що розмічалися для одночасного бігу 20чоловік. Лінії старту і фінішу позначилися плитами.
Стадіони елліністичного періоду припиняютьвідігравати роль центра громадського життя, вони стають видовищнимиспорудженнями для городян міста. Трибуни стадіону вже не настільки грандіозні.
Давньоримський період. У цей час відбуваєтьсяреконструкція багатьох стадіонів еллінського періоду. У зв'язку зі зростаннямкількості учасників змагань були розширені арени стадіонів і встановлені окремімармурові трибуни для глядачів, для кращої огляду лінія трибун робитьсяувігнутою. У І столітті до н. е. почалося формування такої давньоримськоївидовищної споруди, як амфітеатр.
Яскравим прикладом давньоримського амфітеатрує Колізей. Спочатку він мав три поверхи, потім добудований четвертий. Спочаткуу Колізеї відбувалися бої звірів, пізніше гладіаторів. Під ареною розміщалисяклітки для звірів й інші підсобні приміщення. Передбачалось, що над Колізеємнатягували тентове покриття, що перетворювало його в критий стадіон.
Також грандіозними будівлями цього періодубули Циркус Максимус або гіподром, що призначався для змагань у гонках наколісницях; і терми (грандіозні басейни) Діоклетіана і Каракалли, вони займалиплощу 120000 м2 і розміщалися в будинку, що мав 337 м у довжину і338 м у ширину, зі стінами товщиною 6 м, місткістю близько 3000 чоловік для прийняттятаких процедур, як миття, потіння, масаж, душ, ванни, плавання в басейнах згарячою або холодною водою.1.2 Спортивні споруди середніх століть
Раннє середньовіччя характеризуєтьсяцілковитим занепадом фізичної культури. У X — XI столітті дуже повільнопочали розвиватися деякі форми фізичних вправ, передумова — хрестові походи ілицарство, що з'явилося. Головна мета фізичних вправ зводилася до того, щобпідготувати лицарів до воєнних дій.
У розвитому феодальному суспільстві (XI — XI в. в) під впливом класової боротьби сформувалася фізична культуранародних мас (селян та городян) і фізична культура пануючого класу (феодалів талицарів).
Поряд із майданчиками для ігор і місцями длягулянь знать створювала у парках городянам різні видовищно-розважальні об'єкти,такі як плавальний басейн у Вілла Монтально в Римі (XV в), амфітеатр у саду Боболи у Флоренції (XVII в). У деякихкраїнах Європи велося будівництво залів для фехтування й ігор у м'яч, полів імайданчиків для стрілянини з лука.1.3 Спортивні споруди у Російській державі
У Царській Росії розвитку фізичної культури іспорту приділялося мало уваги. Спортивні споруди обчислювалися одиницями (2треки, 3 яхт-клуби, 5 кінних арен).
Ці споруди належали вищим спортивним клубам(" Сокіл ", «Богатир », «Маяк» та ін.). Окремігімназії мали невеликі спортивні зали. У деяких містах на пустирищахрозміщувалися примітивні футбольні поля і спортивні майданчики. Після Жовтневоїреволюції почався бурхливий розвиток масового фізкультурного руху.
За перші 20 років існування Радянської державибули побудовані тисячі спортивних майданчиків, футбольних полів, сотніспортивних залів, лижних станцій, відкритих басейнів і інших спортивних споруд.Вже в 1923 році в Москві передбачалося будівництво таких стадіонів, як стадіон«Юних піонерів», "Іскра", «Хімік» та інші.
У 1927 році вводять у експлуатацію стадіони:«Червоного спортивного Інтернаціоналу», «Червоний трикутник»,у Києві в 1929 році стадіон «Динамо». Великий розмах здобулобудівництво таборів зимового і літнього відпочинку.
Перед фізкультурними організаціями країни булопоставлене завдання — будувати більше спортивних майданчиків, приміщеньнеобхідних для масової фізкультурної роботи. До 1940 р. у СРСР була створенадосить розвита мережа найпростіших спортивних споруд. Нараховувалося 370стадіонів, 6000 тисяч спортивних залів, 200 басейнів і водних станцій, усього82000 спортивних споруд.
Центральний стадіон ім. В.І. Леніна у Москві,є одним з найбільших спортивних комплексів світу, побудований в ході одногороку і відкритий у 1965 році. У ньому можна проводити змагання більш ніж по 30видам спорту. Головна спортивна арена з трибуною на 130 тис. глядачів,футбольне поле і 4 сектори легкої атлетики.
Вона освітлена сучасним електроннимустаткуванням. У просторі під трибуною спортивної арени розміщені 8гімнастичних залів, спортивний манеж, 2 кінозали, музей і близько 900 приміщень.Над п'ятнадцятьма останніми рядами трибуни розташований вітрозахисний козирок. Наньому встановлено 1200 прожекторів для освітлення арени.
Палац спорту стадіону ім. В.І. Леніна маєарену розміром 30 х 61 м. і трибуни на 17 тис. місць. Тут проводяться змаганняз хокею, фігурного катання на ковзанах, гімнастики, боксу, боротьби, спортивнихігор та інших видів спорту. Універсальність Палацу спорту дозволяє проводититут збори, конференції, концерти та інші суспільні заходи.
Відкритий плавальний басейн Центральногостадіону ім. В.И. Леніна має 4 ванни (22 х 50м,22 х 25м, 6 х 25м, 6 х 25м). Трибунивміщають 13200 глядачів.
Мала спортивна арена призначена для участі взмаганнях зі спортивних ігор; її трибуна розрахована на 15600 глядачів.
У спортивний комплекс Центрального стадіону В.І.Леніна ходять:
1. Критий тренувальний каток «Кристал»зі штучним льодом і каток для занять балетом на кризі;
2. Дитячий стадіон з однобокою трибуною на 3тис. місць і спортивним ядром; близько 100 тренувальних відкритих полів іплощадок, 2 легкоатлетичні спортивні ядра.
Український республіканський стадіон у Києвіпобудований у 1941 році реконструйований у 1969 році. До реконструкціїспортивна арена стадіону мала трибуни на 50 тис. глядачів, після реконструкціївміст на трибунах глядачів збільшився вдвічі. Вона освітлена могутнімипрожекторами, установленими на чотирьох щоглах. На стадіоні є поля і майданчики,велотрек, тир, стадіон для тенісу, лижний трамплін та інші спортивні споруди.
Республіканський Палац спорту в Києвіпобудований у 1960 році. Його арена має розміри хокейного поля — 61 х 30 м. Прибудівництві його вперше у світі була здійснена можливість трансформації однієїз чотирьох трибун на 890 місць за 15 — 20 хвилин перебудувати в сцену длявиступу артистів, демонстрації кіно, і проведення будь-яких масових заходів.
Зал Палацу спорту славиться прекрасноюакустикою, м'яким електроосвітленням. Тут є радіо і телетрансляційні пристрої,функціонує гімнастичний зал (42 х 20 м), зал тенісу і настільного тенісу,тренувальний каток зі штучною кригою (30 х 15 м).
Республіканський стадіон в Алма-Атіпобудований у 1957р. Трибуна центральної спортивної арени стадіону розрахованана 30 000 місць. У 1966м поруч побудований Палац спорту, пізніше комплекснийспортивний басейн. До цих споруджень примикають спортивні будівлі Казахськогодержавного інституту фізичної культури.
Таким чином, республіканський стадіон разом зінститутом утворять своєрідний міський спортивний центр. На стадіоні впершебула змонтована гумово-битумна бігова доріжка (1965г). Палац спорту побудованийпо типовому проекті. По цьому ж проекті споруджувалися Палаци спорту й в іншихмістах СРСР.
2. Відкриті споруди для легкої атлетики
Бігові доріжки являють собою площинні споруди,що мають спеціальне планування, покриття, розмітку, устаткування і призначенідля бігу на різні дистанції.
Доріжки для бігу можуть бути прямими ізамкнутими в плані, їхні конструкції різні. Покриття може бути водопроникним (наприклад,у гаревих доріжок) і водонепроникним (у гумово-битумних або тартанових доріжок).2.1 Габарити бігових доріжок
1. Пряма бігова доріжка повинна матиконструктивну довжину 130 м (при дистанції бігу 100 і 110 м з бар'єрами) і75-80 м (при дистанції бігу 60 м). Можна побудувати також прямі бігові доріжкименшої довжини 40 і 60 м для розучування старту і стартового розгону і дляконтрольних змагань у «скороченому» спринті.
Загальна ширина прямої доріжки залежить відкількості бігових смуг; ширина однієї смуги 1,25м. Смуги бігової доріжкивідокремлюються друг від друга білими лініями шириною 5см. Лінія праворуч відбігуна входить у ширину смуги. Поверхня бігової доріжки в напрямку бігу повиннабути горизонтальною (максимально припустима величина ухилу 0,001). Поперечнийухил бігової доріжки не повинний перевищувати 0,01 (для будь-яких покрить).
2. Замкнута бігова доріжка складається зпрямих ділянок і поворотів (віражів). Бігові доріжки по способах обрису віражівбувають: прямокутними, коробовими, поліцентричними й одноцентровими.
А. Прямокутнібігові доріжки поширені, наприклад, в Англії на футбольних стадіонах і служатьдля тренувань і розминок футболістів. Радіус віражу такої доріжки не перевищує10м, швидкий біг по віражу тут не можливий, тому для тренувань і змаганьлегкоатлетів вона не придатна. Прямокутні бігові доріжки можна будувати накомплексних фізкультурних площадках і на площадках для загальної фізичноїпідготовки, тобто на спорудах, де не проводиться спеціальних тренуваньлегкоатлетів.
Б. Коробова біговадоріжка довжини 400м уперше була побудована до Олімпійських ігор у Швеції в1912р. До 1939р такі доріжки будувалися й у нашій країні, у Москві 1928р, Києві1929р, Ленінграді 1927р, Тбілісі 1934р. Коробова доріжка найчастіше маланаступні розміри: довжина 400м, прямий відрізок 98,58м, великий радіус 48м,малий радіус 24м. Така доріжка обрамляла футбольне поле розміром 105 х 70м.
В. Поліцентрична (італійська)бігова доріжка мала віражі, описані двома радіусами довжиною 60 і 30 м. Наполіцентричній доріжці 2/3 шляху приходиться бігти по віражах, що дуже незручнодля бігунів.
Г. Одноцентровабігова доріжка є в даний час найпоширенішою. У країні такі доріжки будуютьпочинаючи з 1939р, коли був уведений проект стандартного спортивного ядра, щовключав футбольне поле розміром 104 х 69м і 400-метрову доріжку навколо його.
Геометричні параметри бігових доріжок залежатьвід розмірів футбольних полів. Тому в нашій країні по діючих нормахрекомендується будувати 400-метровіодноцентрові бігові доріжки в якихдовжина прямого 86 м, радіус віражу 36м.
Ці доріжки більш зручні для бігу чимбагатоцентрові (утрата швидкості бігу на віражі таких доріжок менше, ніж навіражі багатоцентрових). На зменшених полях, а також на шкільних спортивнихядрах дозволяється обладнати доріжки довжиною 333,33м (радіус віражу 27м); 250м(радіус віражу 18м); 200м (радіус віражу 16м).
2.2 Конструкція бігових доріжок і їхнє будівництво
1. Водонепроникні бігові доріжки з покриттямзі спеціальних сумішей (гареві, коксогареві, керамічні й інші). Конструкція їхзалежить від гідрогеологічних і кліматичних умов будівництва.
Особливо важко зводити бігові доріжки врайонах з великою кількістю опадів і глинистих ґрунтів. Глинистий ґрунтвсмоктує вологу, набухає і стає водонепроникним і маломіцним.
Великою щільністю, міцністю і малоюводопроникністю володіють скельні ґрунти.
Піщані ґрунти сипучі, водонепроникні і ті, щомало стискаються. Вони найбільш сприятливі для будівництва бігових доріжок ібільшості інших площинних спортивних споруд.
2. При конструюванні біговими доріжками вартознати значення окремих конструктивних шарів і властивості матеріалів, що прицьому використовуються
Перший шар (знизу) — це підстава на ґрунті, щопідстилає, товщина якого 5-12 см, склад: щебінь, гравій, шлак (40-70мм) абогрубозернистого піску. Цей шар є фундаментом із дренувальним водопроникнимпрошарком.
Другий шар є проміжним (пружним). Для ньоговикористовують кам'яновугільний шлак (10 — 12мм). Цей шар додає конструкціїеластичність.
Третій шар є пружновологомістким. На йогобудівництво йдуть м'які, добре фільтруючі вологу матеріали (лігнін, обпилювання,торф, хлоп'я кордного волокна, відходи хімічного походження і поліетиленовоговиробництва).
Четвертий шар — це покриття виготовлене зіспеціальної суміші. За назвою основних компонентів цього шару визначається і назвадоріжки. Покриття повинне бути міцним, пружним, водопроникним,атмосферостійким, гігієнічним і економічним.
2.3 Класифікація бігових доріжок
І. Гарієва доріжка (при нормальній вологості15-20%) є досить пружною і цілком придатною для швидкого бігу. Однак вона недовговічна, мало гігієнічна і не економічна в експлуатації. Будівництво такихдоріжок різко скоротилося.
2. Коксогарієва доріжка є більш в'язкою чимгарієва. Вона більш придатна для спринтерського бігу. Цей тип покриттядовготриваліший чим гареві, але і дорожче.
3. Пиритогарева доріжка — тверда, більшпридатна для спринтерського (нетривалого, динамічного і швидкого) бігу.
4. Коксопирито-гарева доріжка — нормально-пружна,відносно проста в експлуатації і більш довговічна. Вартість її вище, ніжгаревої.
5. Керамічна доріжка — дуже довговічна йатмосферостійка. Вона відрізняється вигідними архітектурними якостями і невимагає частих капітальних ремонтів.
Гумово-битумні й асфальто-гумові покриття. Їхсуміші містять асфальто-в'яжучі речовини (бітум і мінеральний порошок), а якзаповнювачі пісок і дроблений гум (гумову крихту).
Гумово-бітумні суміші складаються з в'язкого компонента- бітуму і заповнювачів — піску і дробленої гуми (крихти).
Пісок головний компонент суміші, що забезпечуєїї щільність і міцність; кращим вважається середнє зернистий пісок.
Гумова крихта додає покриттю пружність. Найбільшпридатна фракція 1-3мм. Більш велика крихта погіршує якість укладання і знижуєопірність покриття різним впливом.
Наповнювач застосовується для ущільненнясуміші: він знижує водопроникність і чутливість до температурних змін. У якостінаповнювача використовують вапняний порошок, цементний пил, цегельний порошок,мінеральні матеріали.
Бітум є органічною в'язкою речовиною. Напрактиці застосовуються бітуми марок БН-2, БН-3, БН-4. В міру збільшення маркибітуму підвищується температура його розм'якшення і падає його розтяжність,тому при будівництві бігових доріжок у північних і центральних районахзастосовують бітум БН-2 і БН-3, а в південних БН-3 і БН-4.2.4 Бігові доріжки із синтетичним покриттям
Синтетичні матеріали для покрить маютьволодіють необхідними дефармативними властивостями, вони міцні, гігієнічні, маютьгарний вигляд. Покриття із синтетичних матеріалів цілком водонепроникні і їхняякість не залежить від погоди (тартан).
Тартан — один з найбільш відомих за кордономсинтетичних матеріалів, відрізняється в'язкопружнимивластивостями. Це покриття придатне для змагань і тренувань у будь-якихпогодних і кліматичних умовах. Властивість цього матеріалу майже не змінюютьсяв інтервалі температур від 20O до +45O. Покриттяможе бути листовим або наливним товщиною близько 15мм.
Рекортан — по своїх технічних властивостяхближче до тартана, але більшості спортсменів він подобається більше, тому щовін більш пружний.
Не дивлячись, на широке поширення тортана ірекортана в нашій країні продовжуються пошуки нових, більш економічних івисокоякісних покрить.
Список літератури
1. Все о спорте.Справочник, 2-е изд., в 3-х т. — М.: Физкультура и спорт, 1988.
2. Гагина Ю.А. Спортивныесооружения. — Учебник для ИФК. — М.: ФИС 1976. — 327с.
3. Холодов Ж.К.,Кузнецов B. C. Теория и методика физического воспитания и спорта: Учеб. пособиедля студ. высш. учеб. заведений. — М.: Издательский центр «Академия»,2000. — 480 с.