МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РЕГІ ім. СТЕПАНА ДЕМ’ЯНЧУКА
shura19@yandex.ru
РЕФЕРАТ
з дисципліни “Управління персоналом”
на тему:
“Законодавче регулювання робочого часу”
/>Виконала:/> /> /> /> /> /> /> /> /> />
Перевірив:/> /> /> /> /> /> /> />
РІВНЕ- 2004
Законодавчерегулювання робочого часу.
Робочий час єзагальною мірою кількості праці. Загальна тривалість робочого часу визначається, з одногобоку, рівнем розвитку виробництва, з іншого — фізичними і психофізіологічнимиможливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з основнихшляхів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношенняекстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.
Згідно з Кодексомзаконів про працю України (далі Кодекс) нормальна тривалість робочого часупрацівників не може перевищувати 40 год. на тиждень. Підприємства йорганізації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу нормутривалості робочого часу. У разі шкідливих умов праці передбачається зменшеннязагальної норми робочого часу, вона не може перевищувати 36 год. на тиждень.Законодавством також установлюється скорочена тривалість робочого часу дляпрацівників віком від 16 до 18 років — 36 год. на тиждень, а для осіб віком від15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул)— 24 год. на тиждень.
Скорочена тривалістьробочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів підприємств іорганізацій для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда.
Для працівниківздебільшого установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.За п'ятиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначаєтьсяправилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, якізатверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковимкомітетом підприємства, організації з додержанням установленої законодавствомтривалості робочого тижня.
На тих підприємствахі в організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадженняп'ятиденного робочого тижня є недоцільним, установлюється шестиденний робочийтиждень з одним вихідним днем. За шестиденного робочого тижня тривалістьщоденної роботи не може перевищувати 7 год. за тижневої норми 40 год., 6 год. —за тижневої норми 36 год. і 4 год. — за тижневої норми 24 год. П'ятиденний абошестиденний робочий тиждень установлюється власником або уповноваженим ниморганом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думкитрудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.
/>
Важливим завданням уполіпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці тавідпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці тавідпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюєтьсяпротягом доби (рис.1), що береться до уваги передусім у змінному та добовомурежимах.
Змінний режим визначає загальну тривалістьробочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви,тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок.
Добовий режим праці та відпочинку включає кількістьзмін за добу, час відновлення працездатності між змінами.
Тижневий режим праці та відпочинку передбачаєрізні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні тасвяткові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін.
Місячний режим праці та відпочинку визначаєкількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, якійдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток. Режим праці тавідпочинку регулюється ст. 50—65 та 66—84 (глави 4 та 5) Кодексу законів пропрацю України (1995).
Робочий час тайого правове регулювання.
Робочий час –правове регулювання - Розділ 4й Кодексу
В загальному виглядів ст. 50 вказується нормальний робочий час.
Стаття 50. Норматривалості робочого часу Нормальна тривалість робочого часу працівників не можеперевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства і організації при укладенніколективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочогочасу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.
Поряд із цим внаступних статтях встановлюються обмеження щодо тривалості робочого часу,надурочних робіт, роботи в святкові дні і т.д.
Стаття 51. Скороченатривалість робочого часу.
Стаття 52.П'ятиденний і шестиденний робочий тиждень та тривалість щоденної роботи.
Стаття 53.Тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів.
Стаття 54.Тривалість роботи в нічний час.
Стаття 55. Заборонароботи в нічний час.
Стаття 56. Неповнийробочий час.
Стаття 57. Початок ізакінчення роботи.
Стаття 58. Роботазмінами.
Поняттяі значення правового регулювання робочого час.
Правоверегулювання робочого часу – це закріплення в нормах права тривалостінормального робочого часу, видів робочого часу, а також його режимів і обліку.
Регулюванняробочого часу означає встановлення тимчасового критерію міри праці. Разом з тимвоно, обмежуючи максимальну межу часу, затрачуваного на працю, за цією межеюзвільняє час для відпочинку, відновлення працездатності, виконання сімейнихобов'язків, навчання і перенавчання без відриву від роботи, занять спортом іт.д.
Вартопідкреслити, що основними функціями регулювання робочого часу є:
• охоронна(для відновлення працездатності, тривалої і високої продуктивності робочоїсили);
• виробнича(забезпечення високої продуктивності праці, виконання завдань, що стоять передпідприємствами, установами, організаціями, господарсько-економічним комплексомкраїни в цілому).
Робочимчасом є час, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішньогорозпорядку, трудовим договором повинен виконувати свої трудові обов'язки, атакож деякі інші періоди, наприклад внутрізмінні перерви (для обігріву прироботі на вулиці, для годівлі дитини до 1,5 – літнього віку), які трудовезаконодавство відносить до робочого часу.
Робочийчас, з одного боку, закріплює міру праці, а з іншого боку — забезпечуютьпрацівнику надання вільного часу для відпочинку і відновлення витрачених сил.
Виконанняцієї задачі забороняє в якості загального правила збільшення тривалостіробочого часу в порівнянні з установленою нормою. Воно можливо лише увиняткових випадках, передбачених законом.
Робочийчас, протягом якого працівник повинен виконувати свої обов'язки, не завждизбігається з фактично відпрацьованим часом. Фактичний — це реально витраченийкожним окремим працівником час, що визначає його конкретну участь у трудовомупроцесі. Він може збігатися з робочим часом чи з його нормою, а може бути якменше, так і більше її.
Відповіднодо фактично відпрацьованого часу провадитися оплата праці, даються додатковівідпустки в зв'язку зі шкідливими умовами на виробництві, за ненормованийробочий день і т.д. Недоробка на протязі робочого дня може викликати певніправові наслідки — накладення стягнення й інших санкцій при наявності провинипрацівника в цьому.
Робочийчас виміряється в тих же одиницях, що і час узагалі — у годинах, днях і т.д.Законом звичайно використовується такий вимірник, як робочий день і робочийтиждень.Видиробочого часу і методи його регулювання.
Робочийчас розрізняється по тривалості: нормальний, скорочений, неповний. Перші двавиди встановлюються законодавством і на його основі колективним і трудовимдоговором, неповний робочий час – сторонами трудового договору при прийомі нароботу або згодом. Усі три види є нормованим робочим часом.Нормальнийробочий час.
Длябільшості працівників застосовується нормальна тривалість робочого часу, що неможе перевищувати 40 годин на тиждень, як при п'яти-, так і при шестиденномуробочому тижні.
Скороченийробочий час.
Згідност. 50 Кодексу законів про працю України нормальна тривалість робочого часу ворганізаціях не може перевищувати 40 годин на тиждень. Кодекс виходить з того,що нормальна тривалість робочого часу може бути і менш 40 годин, про що сказанов ст. 50 Кодексу, що регулює скорочену тривалість робочого часу.
Уст. 50 Кодексу перераховані категорії працівників, для яких нормальнатривалість робочого часу складає:
24години на тиждень — для працівників молодше 16 років;
36годин на тиждень — для працівників у віці від 16 до 18 років;
35годин на тиждень — для працівників, що є інвалідами I і II груп;
36годин і менш — для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими і (чи)небезпечними умовами праці.
Правона скорочений робочий час мають працівники, професії і посади яких передбаченіпо виробництвах і цехам у відповідних розділах Списку, незалежно від того, уякій галузі економіки знаходяться ці виробництва і цехи. Наприклад, працівникамливарного виробництва (крім кольорового лиття) підприємств машинобудування,«Сільгосптехніки», легкої, харчової й іншої галузей промисловостіскорочений робочий день і додаткова відпустка по шкідливості надаютьсявідповідно до підрозділу «Ливарне виробництво» розділу«Металообробка», а працівникам ливарного виробництва кольоровихметалів — розділу «Кольорова металургія».
Підставоюдля скорочення тривалості робочого часу у випадках, зазначених в останнійчастині ст. 51 Кодексу, служать спеціальні нормативні акти, що стосуютьсякожної категорії окремо.
Так,педагогічні працівники в порядку, установленому законодавством, користаютьсяправом на нормований шестигодинний робочий день і скорочений робочий тиждень.
Тривалістьробочого часу медичних працівників залежить від виконуваних ними професійнихфункцій і установи, у якій вони працюють. Зокрема, лікарям поліклінік, зайнятимприйомом хворих, лікарям-стоматологам і зубопротезистам, середньому медичномуперсоналу встановлена тривалість робочого дня до 5,5 годин.
Скороченнятривалості робочого часу працівникам, що піддаються ризику зараження вірусомімунодефіциту людини при виконанні своїх службових обов'язків, до 36 годин натиждень передбачено постановами.
Дляжінок, що працюють у сільській місцевості, встановлено 36-годинний робочийтиждень, якщо для них не передбачена менша тривалість робочого тижня іншимизаконодавчими актами.
Крімтого, робочий час скорочується напередодні святкових і вихідних днів.Напередодні святкових — на 1 год. як при п'ятиденному, так і при шестиденномуробочому тижні (крім тих, для кого уже встановлений скорочений робочий день).Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні неможе перевищувати 6 годин.
Якщодля працівників установлена скорочена тривалість робочого часу, то тривалістьїхньої роботи (зміни) у нічний час на одну годину не скорочується (ст. 54).Робота в нічний час оплачується в підвищеному розмірі.
Дороботи в нічний час не допускаються вагітні жінки, жінки, що мають дітей у віцідо трьох років; працівники молодше 18 років і деяких інших працівників.Інваліди можуть залучатися до роботи в нічний час тільки з їхнього узгодження іза умови, якщо така робота не заборонена їм медичним рекомендаціями.
Неповнийробочий час.
Нормальнатривалість робочого часу і скорочена тривалість робочого часу по своїй суті євидами повного робочого часу, протягом якого працівник відпрацьовує встановленузаконом норму тривалості робочого часу. У цьому відмінність скороченогоробочого часу від неповного.(Ст. 56)
Неповнийробочий час охоплює неповний робочий день чи неповний робочий тиждень.
Принеповному робочому дні працівник трудиться менше годин, ніж установленорозпорядком чи графіком на даному підприємстві для даної категорії працівників,наприклад замість восьми годин чотири.
Принеповному робочому тижні зменшується кількість робочих днів проти п'ятиденногоабо шестиденного тижня.
Неповнийробочий час може складатися одночасно в зменшенні робочого дня і робочоготижня.
Неповнийробочий час відрізняється від скороченого. Скорочений робочий час є повноюмірою тривалості праці, установленої законом для певних умов роботи абокатегорій працівників.
Неповнийробочий час — лише частина цієї міри. Тому при неповному робочому часі працяоплачується пропорційно відпрацьованому часу або ж в залежності від виробітку.
Неповнийробочий час може встановлюватися за згодою між працівником і роботодавцем.Працівник може домовитися про неповний робочий час як при надходженні, так і вперіод роботи. Про неповний робочий час як про умову трудового договорувказується в трудовому договорі.
Якщоза загальним правилом неповний робочий час установлюється за згодою міжпрацівником і роботодавцем, то в окремих випадках роботодавець зробити цезобов'язаний.
Роботодавецьзобов'язаний установлювати неповний робочий день чи неповний робочий тиждень напрохання вагітної жінки, одного з батьків (опікуна, попечителя), що має дитинуу віці до 14 років (дитину-інваліда у віці до 18 років), а також особу, щоздійснює догляд за хворим членом родини відповідно до медичного заключеня. (Ст.56)
Працівники,що працюють на умовах неповного робочого часу, мають трудові права нарівні зособами, що трудяться повний робочий час (нормальний чи скорочений). Так,особам, зайнятим неповний робочий час, надаються повна щорічна і навчальнавідпустки; час роботи зараховується у виробничий стаж як повний робочий час;премії за виконану роботу нараховуються на загальних підставах; вихідні ісвяткові дні даються відповідно до трудового законодавства.
Утрудових книжках працівників факт роботи з неповним робочим часом нефіксується.
Пронеповний робочий час як про умову трудового договору вказується в наказі проприйом на роботу. Якщо домовленість про це досягнуто в період роботи в данійорганізації, то вона також оформляється наказом з розпискою на ньомупрацівника.
Робочийчас за межами його нормальної тривалості.
Нормальнатривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень. Робота замежами робочого часу може провадитися з ініціативи як працівника, так іроботодавця.
Кодексвизначав понаднормові роботи як роботи понад установлену тривалість робочогочасу (ст. 54). Практика застосування цієї норми свідчила про те, що приведенеформулювання було далеко не повним і давало можливість для необґрунтованогозастосування понаднормових робіт. Дане формулювання вимагало уточнень, що ібуло зроблено в новому кодексі. Насамперед підкреслено, що робота, виконуваназа межами нормальної тривалості робочого часу, не завжди є понаднормовою.Важливою ознакою понаднормових робіт є те, з чиєї ініціативи провадиться такаробота. Так, у відповідності зі ст. 52 кодексу понаднормовою може вважатисятільки робота, вироблена з ініціативи роботодавця.
Стаття52 допускає роботу за межами нормальної тривалості робочого часу з ініціативипрацівника (сумісництво).
Роботаза межами нормальної тривалості робочого часу з ініціативи роботодавця(понаднормова робота) може провадитися тільки з письмової згоди працівника.
А) призалученні до понаднормової роботи з ініціативи роботодавця.
Понаднормовоювважається робота, вироблена працівником з ініціативи роботодавця понадустановлену тривалість робочого часу, щоденної роботи (зміни), а також роботапонад нормальне число робочих годин за обліковий період.
Підставоюдля залучення працівника до понаднормових робіт є наказ (розпорядження)роботодавця.
Понаднормоваробота визнається на практиці і тоді, коли вона провадилася не тільки з відомароботодавця, але і безпосереднього керівника робіт (майстра, начальника ділянкиі т.д.). Однак у всіх випадках залучення до понаднормових робіт можливо тількиз письмової згоди працівника.
Роботавизнається понаднормовою незалежно від того, чи входила вона в коло обов'язківпрацівника чи ні.
Залученнядо понаднормових робіт провадиться роботодавцем з письмової згоди працівника внаступних випадках:
1)при провадженні робіт, необхідних для оборони країни, а також для запобіганнявиробничої аварії або усунення наслідків виробничої аварії або стихійного лиха;
2)при виробництві суспільно необхідних робіт з водопостачання, газопостачанню,опаленя, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку — для усуненнянепередбачених обставин, що порушують нормальне функціонування;
3)при необхідності виконати (закінчити) почату роботу, що унаслідокнепередбаченої затримки по технічних умовах виробництва не могла бути виконана(закінчена) протягом нормального числа робочих годин, якщо невиконання(незавершення) цієї роботи може викликати псування або загибель майнароботодавця, державного або муніципального майна або створити загрозу життю іздоров'ю людей;
4)при виробництві тимчасових робіт з ремонту і відновлення механізмів абоспоруджень у тих випадках, коли іх несправність може викликати припинення робітдля значного числа працівників;
5)для продовження роботи при неявці змінного працівника, якщо робота не допускаєперерви. У цих випадках роботодавець зобов'язаний негайно вжити заходів дозаміни змінника іншим працівником.
Вінших випадках залучення до понаднормових робіт допускається крім письмовоїзгоди працівника з урахуванням думки представницького органу працівників. Тобтоновий Кодекс установлює подвійну гарантію проти необґрунтованого залученняпрацівників до понаднормових робіт.
Недопускається залучення до понаднормових робіт вагітних жінок, працівниківмолодше 18 років, інших категорій працівників відповідно до закону. Залученняінвалідів, жінок, що мають дітей у віці до трьох років, до понаднормових робітдопускається з їхньої письмової згоди і за умови, якщо такі роботи незаборонені їм за медичними показниками. При цьому інваліди, жінки, що маютьдітей у віці до трьох років, повинні бути письмово ознайомлені зі своїм правомвідмовитися від понаднормової роботи.
Понаднормоваробота оплачується за перші дві години роботи не менш ніж у полуторномурозмірі, за наступні години — не менш ніж у подвійному розмірі. Конкретнірозміри оплати за понаднормову роботу можуть визначатися колективним договоромабо трудовим договором.
Б) прироботі з ініціативи працівника на умовах внутрішнього або зовнішньогосумісництва.
З метою охорони праці працівника КОДЕКСпередбачає межі тривалості роботи при сумісництві (не більш чотирьох годин удень і 16 годин на тиждень), а також установлює, що внутрішнє сумісництво недозволяється у випадках, коли встановлена скорочена тривалість робочого часу.Сумісництво — це виконання працівником іншої регулярної оплачуваної роботи наумовах трудового договору у вільний від основної роботи час. Укладання трудовихдоговорів про роботу із сумісництва допускається з необмеженим числомроботодавців, якщо інше не передбачено законом.
Роботаіз сумісництва може виконуватися працівником як по місцю його основної роботи,так і в інших організаціях.
Утрудовому договорі обов'язкова вказівка на те, що робота є сумісництвом.
Недопускається робота із сумісництва осіб у віці до 18 років, на важких роботах,роботах зі шкідливими і (або) небезпечними умовами праці, якщо основна роботазв'язана з такими ж умовами, а також в інших випадках, установлених законами.
Оплатапраці осіб, що працюють по сумісництву, провадиться пропорційно відпрацьованомучасу, у залежності від виробітку або на інших умовах, визначених трудовимдоговором.
Привстановленні особам, що працюють по сумісництву з погодинною оплатою праці,нормованих завдань оплата праці провадиться за кінцевими результатами зафактично виконаний обсяг робіт.
Особам,що працюють по сумісництву в районах, де встановлені районні коефіцієнти інадбавки до заробітної плати, оплата праці провадиться з урахуванням цихкоефіцієнтів і надбавок.
Режимі облік робочого часу.
Режимомробочого часу називається його розподіл за добу, тиждень, початок і закінченняроботи. У режим також входить і структура тижня, графіки змінності, а такожвнунтрішньо- і міжзмінні перерви в роботі, початок і кінець робочого дня,зміни, тижня. До режиму відносяться і вахтовий метод роботи, гнучкі, змінніграфіки.
Режимробочого часу повинен передбачати тривалість робочого тижня (п'ятидений з двомавихідними днями, шестидений з одним вихідним днем, робочий тиждень з наданнямвихідних днів за графіком), роботу з ненормованим робочим днем для окремихкатегорій працівників, тривалість щоденної роботи (зміни), час початку ізакінчення роботи, час перерв у роботі, число змін у добу, чергування робочих інеробочих днів, що встановлюються колективним договором або правиламивнутрішнього трудового розпорядку організації відповідно до кодексу, іншимизаконами, колективним договором, угодою.
Ненормованийробочий день.
Однієюз умов праці деяких працівників є робота з ненормованим робочим днем.
Ненормованийробочий день — це особливий режим роботи, відповідно до якого окремі працівникиможуть за розпорядженням роботодавця при необхідності епізодично залучатися довиконання своїх трудових функцій за межами нормальної тривалості робочого часу.Перелік посад працівників з ненормованим робочим днем установлюєтьсяколективним договором, угодою або правилами внутрішнього трудового розпорядкуорганізації.
Оскількирежим роботи з ненормованим робочим днем припускає певні переробки понаднормальну тривалість робочого часу. Кодекс, як компенсацію, передбачає, щопрацівникам з ненормованим робочим днем дається щорічна додаткова оплачуванавідпустка, тривалість якої обумовлюється колективним договором або правиламивнутрішнього трудового розпорядку. У випадку, коли така відпустка (не менштрьох календарних днів) не дається, переробка понад нормальну тривалістьробочого часу компенсується з письмової згоди працівника як понаднормоваробота.
Водіямлегкових автомобілів (крім таксі), а також водіям інших автомобілів експедиційі дослідницьких партій, зайнятим на геологорозвідувальних,топографо-геодезичних і дослідницьких роботах у польових умовах, можевстановлюватися ненормований робочий день.
Рішенняпро встановлення ненормованого робочого дня приймається роботодавцем зурахуванням думки відповідного виборного профспілкового органу або іншогоуповноваженого працівниками представницького органу, а при їх відсутності — заузгодженням із працівником, що закріплюється в трудовому договорі або додаткудо нього.
Роботав режимі гнучкого робочого часу.
Відповіднодо Кодексу законів про працю при роботі в режимі гнучкого робочого часувизначення початку, закінчення або загальної тривалості робочого дняздійснюється за згодою сторін.
Роботодавецьзабезпечує відпрацьовування працівником сумарної кількості робочих годинпротягом відповідних облікових періодів (робочого дня, тижня, місяця й ін.).
Зогляду на сформовану практику застосування режимів гнучкого робочого часу,зацікавленість у такій організації багатьох працівників і в першу чергу жінок,що мають дітей, Кодекс передбачає, що при введенні гнучкого графіка роботинеобхідно дотриматися норму встановленого робочого часу, а рішення про перехідна цей режим роботи провадиться за згодою сторін трудового договору.
Гнучкийграфік визначає границі можливого початку і закінчення роботи і часуобов'язкової присутності на роботі. На практиці цей час іменується фіксованоюабо обов'язковою частиною робочого дня, а попередній і наступний час — гнучкоюйого частиною, протягом якого працівник по своєму бажанню і з відомабезпосереднього керівника може приступати до роботи, іти з роботи, а такожкористатися обідньою перервою в будь-який або заздалегідь визначений час.Тривалість гнучкої частини робочого дня звичайно встановлюється в межах 1,5-2год.
Облікчасу, відпрацьованого кожним працівником, ведеться керівниками підрозділів,майстрами, бригадирами або спеціально виділеними працівниками. При цьомузастосовуються всілякі методи і засоби обліку, в одних випадках провадятьсязаписи в спеціальних картках або журналах, в інших — застосовуютьсяіндивідуальні лічильники часу або штам-годинники.
Обліковийперіод у більшості випадків установлюється тижневий або місячний, інодіквартальний. У цей період працівник, що працює за графіком, повинен відробитивстановлену законодавством норму робочого часу.
Гнучкийграфік роботи знаходить застосування не тільки при індивідуальній, але і прибригадній формі організації праці. У таких випадках колектив бригади дозволяєокремим працівникам, у залежності від їхніх індивідуальних потреб у вільномучасі, починати і закінчувати робочий день у більш раній або пізніший час.
Уведеннягнучкого графіка роботи в колективах або дозвіл працювати по такому графікуокремим працівникам оформляється наказами роботодавця з урахуванням думкипредставницького органу працівників. У наказі визначені початок і закінченняробочого дня, а також періоди обов'язкової присутності і гнучкої частиниробочого часу.
Такийрозпорядок робочого дня має ряд переваг, і зокрема, цілком виключає втратиробочого часу, пов'язані з короткочасними перервами, тому що на відміну відтвердого режиму роботи, коли час на такі перерви безповоротно втрачається, пригнучкому графіку роботи він повинен бути відпрацьованим протягом обліковогоперіоду. Скорочуються також відпустки з дозволу адміністрації, понаднормовіроботи, практично виключаються випадки запізнень на роботу і передчасний відхідз неї.
Гнучкийграфік роботи ще не дістав широкого застосування. Уведення його багато в чомузалежить як від рівня організації і нормування праці, так і від організаціїобліку відпрацьованого часу, що викликає певних труднощів.
Зміннаробота.
Стаття58 регулює умови введення змінної роботи. У ній розшифрований не тільки самтермін «змінна робота», але і визначено, у яких цілях і чому ворганізації вводиться робота змінами.
Призмінній роботі кожна група працівників повинна робити роботу протягомустановленої тривалості робочого часу відповідно до графіка змінності.
Прискладанні графіків змінності роботодавець враховує думку представницькогооргану працівників і, як правило, графіки змінності є додатком до колективногодоговору.
Графікизмінності доводяться до відомості працівників не пізніше ніж за один місяць довведення їх у дію.
Роботапротягом двох змін підряд забороняється.
Зміннаробота (у 2, 3 і 4 зміни) уводиться на підприємствах у випадках, колитривалість виробничого процесу перевищує припустиму тривалість щоденної роботиабо при необхідності більш ефективного використання устаткування і збільшеннявипуску продукції на тім же устаткуванні.
Підустановленою тривалістю робочого часу, протягом якого кожна група працівниківповинна робити роботу, варто розуміти: при п'ятиденному робочому тижні — тривалість щоденної роботи, визначеної графіками змінності, з дотриманнямустановленої законом норми робочого тижня.
Рівномірністьчергування працівників по змінах означає, що перехід з однієї зміни в іншувідбувається регулярно через певне число робочих днів відповідно до графіказмінності з урахуванням специфіки роботи і думки трудового колективу.Застосовувані на практиці графіки змінності передбачають прямий порядокчергування працівників по змінах (після першої зміни працівник переходить удругу, а потім у третю: I-II-III-I) або зворотний порядок чергування (післяпершої зміни працівник переходить у третю, а потім у другу, і цикл повторюєтьсязнову: I-III-II-I).
Ззазначених способів чергування працівників по змінах більш кращим визнаєтьсяпрямий порядок чергування змін, тому що він відповідає природному добовомуритму природних процесів людини.
Мінімальнатривалість щоденного відпочинку між змінами, як правило, повинна бути (разом зобідньою перервою) не менше подвійної тривалості роботи в передуючій відпочинкузміні.
Утих випадках, коли відповідно до законодавства тривалість зміни за графікомбільше 8 годин, тривалість щоденного відпочинку між змінами зменшується, щокомпенсується відповідним збільшенням щотижневого безупинного відпочинку.
Убезупинних виробництвах, де неможливо організувати режим робочого часупрацівників по п'ятиденному або шестиденному робочому тижню, застосовуютьсяграфіки змінності, що забезпечують безупинне обслуговування робочого процесу,роботу персоналу змінами постійної тривалості, регулярні вихідні дні для кожноїбригади, постійний склад бригад і перехід з однієї зміни в іншу після днявідпочинку за графіком.
Викликпрацівника для виконання трудових обов'язків поза графіком змінностідопускається тільки в особливих випадках, передбачених законодавством.
Графікобов'язковий також для працівників. Вони не вправі без дозволу адміністраціїзмінювати передбачену графіком черговість змін, виходити замість своєї зміни заграфіком в іншу зміну.
Облікробочого часу необхідний для визначення того, відробив чи ні фактичнопрацівник призначену норму праці в робочих годинах. Її вести зобов'язанаадміністрація. Застосовуються три види обліку робочого часу:
-поденний, якщо в працівника всі робочі дні однакової тривалості;
— тижневий, якщо щотижня відпрацьовується однакова кількість робочих годин;можливий і при змінній роботі;
— підсумований.
Підсумованийоблік робочого часу застосовується на безупинно діючих підприємствах івиробництвах, на підприємствах і виробництвах, що працюють у змінному режимі,при організації праці вахтовим методом або за допомогою гнучких графіківроботи. Підсумований облік робочого часу широко застосовується в рослинництві,дозволяючи збільшувати тривалість робочого часу в період напружених польовихробіт (посів, збирання врожаю, заготівля кормів), на залізничному і водяномутранспорті. На практиці підсумований облік робочого часу найчастіше вводитьсяна прохання працівників, що зацікавлені в скороченні числа виходів на роботу.
Найчастішезастосовується підсумований помісячний облік робочого часу. Однакзаконодавством встановлені і більш тривалі облікові періоди. Так, дляпрацівників сільськогосподарських підприємств, зайнятих у рослинництві, робочийчас може сумуватися за рік.
Максимальнатривалість робочих змін при підсумованому обліку робочого часу звичайнообмежується 10 або 12 годинами.
Особливийрежим праці, заснований на підсумованому обліку робочого часу, установлений привахтовому методі організації робіт. Цей метод використовується у випадках, колиробота провадиться поза місцем постійного проживання працівників і можливістьїхнього щоденного повернення до місця постійного проживання виключається.Вахтовий метод незамінний там, де виробничі об'єкти (ділянки) значно віддаленівід місця перебування базового підприємства; утруднене будівництво об'єктівсоціального призначення в місці роботи; відзначається дефіцит трудовихрезервів; роботи ведуться в екстремальних природнокліматичних умовах.
Привахтовому методі роботи встановлюється підсумований облік робочого часу замісяць, квартал або інший більш тривалий період, але не більш ніж за один рік.
Обліковийперіод охоплює весь робочий час, час у дорозі від місця перебування роботодавцяабо від пункту збору до місця виконання роботи і назад, а також час відпочинку,що приходиться на даний календарний відрізок часу. При цьому загальнатривалість робочого часу за обліковий період не повинна перевищуватинормального числа робочих годин, установленого дійсним Кодексом.
Роботодавецьзобов'язаний вести облік робочого часу і часу відпочинку кожного працівника, щопрацює вахтовим методом, по місяцях і за весь обліковий період.
Робочийчас і час відпочинку в межах облікового періоду регламентуються графіком роботина вахті, що затверджується роботодавцем з урахуванням думки виборногопрофспілкового органу даної організації і доводиться до відомості працівниківне пізніше ніж за два місяці до введення його в дію.
Узазначеному графіку передбачається час, необхідний для доставки працівників навахту і назад. Дні перебування в дорозі до місця роботи і назад у робочий часне включаються і можуть приходитися на дні міжвахтового відпочинку.
Годинипереробки робочого часу в межах графіка роботи на вахті можуть накопичуватисяпротягом календарного року і сумуватися до цілих днів з наступним наданнямдодаткових днів відпочинку.
Днівідпочинку в зв'язку з роботою за межами нормальної тривалості робочого часу вмежах облікового періоду оплачуються в розмірі тарифної ставки (окладу), якщоінше не встановлено трудовим договором або колективним договором.
Порядокуведення підсумованого обліку робочого часу встановлюється правиламивнутрішнього трудового розпорядку організації, що затверджуються з урахуваннямдумки представницького органу працівників організації.
Оскількиці правила відповідно до Кодексу є додатком до колективного договору, то можназробити висновок про те, що представницькі органи вправі брати участь увирішенні питань встановлення або скасування підсумованого обліку робочогочасу.Список літератури
1. КонституціяУкраїни (від 28.06.1996 р.)
2. Кодексзаконів про працю України (1995 р.).
3. УчебникТрудовое право. Толкунова. 2003
4. СПСГарант. 2002
5. И.ОСнигирева. Рабочее время и время отдыха. Учебно-практическое пособие. – М.:«Проспект», 2000.
6. КоршуновЮ.Н. Время труда и время отдыха. / Под ред. Шеломова Б.А. – М.: Юрист, 1997.
7. МельниковМ.А., Серб П.Ф. Наукова організація праці на робочому місці.–М.: Економіка,1966.
8. НабатниковВ.М. Нормування праці робочих підприємств харчової промисловості.–М.:Колос,1992.
9. ПоляковІ.А., Релізов К.С. Довідник економіста по праці.–М.: Економіка,1981.