Поняття суб"єктивної сторони складу злочину.
Суб"єктивна сторона злочину — це психічне відношення особи доскоєного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідків,тобто, так би мовити, внутрішня сторона суспільно небезпечного діяння.
До суб"єктивної сторони злочину належать:вина у формі умислу чи необережності, мотив, ціль злочину, а також емоційнийстан суб"єкта в момент скоєння злочину. Мотиви, ціль, емоційний стан особивпливають на кваліфікацію скоєного лише тоді, коли законодавець вказує на нихяк на ознаку злочину. Так, ст.95 КК встановлює відповідальність за навмисневбивство в стані сильного душевного хвилювання, викликаного насильством читяжкою образою з боку потерпілого; ст. 86 — за напад з метою заволодіннядержавним або колективним майном, поєднаний з насильством, небезпечним дляжиття чи здоров«я потерпілого або погрозою застосувати таке насильство.
2. Основний зміст суб»єктивної сторони будь-якогозлочину складає вина. У кримінальному праві діє принцип: без вини немаєвідповідальності. У ст.3 КК сказано, що кримінальній відповідальності іпокаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину.
Як же наука кримінального парва визначає поняття вини?Вина — це псизічне відношення осудної особи до скоєного нею суспільнонебезпечного діяння і його наслідку, виражене у формах умислу чи необережності.Таке відношення складається із усвідомлення винним суспільно-небезпечногохарактеру своїх дій і передбачення можливих наслідків (інтелектуальний моментвини), а також із відношення до своїх дій (бездій) і їхніх наслідків:бажання, щоб ці наслідки настали, байдужого або легковажного до них ставлення(вольовий момент вини).
3. Залежно від інтелектуального і вольового моментіврозмежовують дві форми вини: умисел і необережність. Умисел ділиться, у своючергу, на прямий і побічний, а необережність проявляється у видах злочинноїсамовпевненості чи злочинної недбалості.
4. Форми вини в конкретних злочинах або вказуються в диспозиціяхстатей Особливої частини КК, або ж випливають з інших ознак конкретного складузлочину, чи встановлюються відповідно до ст. 8 і 9, у яких визначаються основніознаки вини у формах умислу і необережності. Так, ст. 93, 94, 95, 101 ККмістять безпосередні вказівки на форму вини. У статтях, які встановлюютьвідповідальність за крадіжку, грабіж, розбій, спекуляцію та ін., хоча й немаєвказівки на форму вини, однак склад злочину вказує на те, що у винної особибула ціль: заволодіти чужим майном, мати матеріальну вигоду. А це означає, щозлочин скоєно навмисно.
I I. Умисел як форма вини. Видиумислу.
1. Злочин визнається вчиненимнавмисно, сказано у ст. 8 КК України, коли особа, яка його вчинила,усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності,передбачала її суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо допускаланастання цих наслідків.
Такимчином, законодавець вказує на три необхідні ознаки умислу :
а)усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своїх дій чи бездій;
б) передбачення їх суспільно небезпечного наслідку;
в) бажання,щоб такі наслідки наступили або ж свідоме допущення їх.
Першідві ознаки навмисні ( усвідомлення і передбачення) характеризуютьінтелектуальну, а ретя (бажання або свідоме допущення суспільно небезпечнихнаслідків) — вольову сферу психіки особи, яка скоїла злочин.
Інтелектуальні і вольові ознаки наміру нерозривно пов«язані одна з одною, але де в чомувони відрізняються. Інтелектуальні ознаки наміру відповідають на питання проте, які фактично обставини, що належать до складу конкретного злочину, булиусвідомлені і які наслідки даного діяння передбачалися особою. Усвідомлюючисуспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їхній суспільнонебезпечний наслідок, особа тим самим усвідомлює протиправність своєїповедінки.
Вольоваж ознака наміру відповідає на питання про те, як особа ставилася до того, щонею було усвідомлено і передбачено.
2.Залежно від характеру вольового відношення особи до суспільно небезпечнихнаслідків свого діяння визначаються два види умислу :
а) прямий — коли особа, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки своєї дії чи бедії,бажає їх настання;
б) побічния- коли особа, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки від своєї дії чибездії, прямо їх не бажає, але свідомодопускає їх настання.
Якбачимо, інтелектуальна ознака умислу, тобто усвідомлення суспільно небезпечногохарактеру своєї дії чи бездії, передбачення суспільно небезпечних наслідків, єспільною для обох видів наміру. Відрізняються ж вони вольовим ставленням особидо наслідків своїх дій чи бездій.
3.При прямому умислі настання злочинних наслідків є остаточною метою, яку ставитьперед собою злочинець. Наприклад, вбивство з помсти, таємне заволодіння чужиммайном, знищення чужого майна з метою помсти.
Злочиннийнаслідок може бути і проміжною метою, так би мовити, необхідним засобом длядосягнення якоїсь іншої мети. Скажімо, навмисне вбивство, щоб приховати іншийзлочин, чи полегшити відповідальність за його вчинення, заподіяння тілесних ушкоджень, щоб заволодіти майном потерпілого. В усіх наведених прикладах, якбачимо особа бажає настання злочинних наслідків, щоб досягенути своєї мети.
4.При побічному умислі особа свідомо допускає настання цих наслідків чиставиться до їх настання байдуже. Настання злочинних наслідків в даному разі неє для особи ні прямою метою, ні необхідними засобами для досягення іншої мети.Тобто йдеться про те, що у винної особи відсутнє бажання, щоб настали наслідки,які вона передбачала від своїх дій, проте вона свідомо допускала можливість їхнастання. От саме цим і відрізняється побічний намір скоїти злочин від прямого.
5.Відсутність у особи бажання, щоб передбачені наслідки її дій настали, може бутипов»язана з байдужим до них ставленням. Або навіть може виражатися вявному бажанні настання передбачених наслідків, це тоді, коли йдеться про те,що винна особа розраховує на те, що якось обійдеться безкрайних прикрощів, навипадковість, завдяки якій передбачений нею злочинний наслідок можененаступити. Зрозуміло, що сподіватися на це, значить ні на що не сподіватися.Через це треба визнати злочинних наслідків, можливо з деякими ступенемнедбалості, нехтуванням відповідальності щодо скоєного.
6.Треба пом«ятати, що скоєний злочин незалежно від видів умислукваліфікується по тому закону, яким він визначається. При цьому варто мати наувазі, що попередня злочинна діяльність (приготування і замах) не може бутискоєна з побічним наміром, а завжди тільки з прямим наміром. Це положеннявитікає із ст.17 КК України, яка, характеризуючи попередню злочинну діяльність,вказує на злочинний намір, а визнаючи замах, говорить про спрямованість дії наскоєння злочину. При скоєнні злочину з побічним наміром у особи відсутній якнамір, так і спрямованість дій на досягнення наслідків. При побічному намірівідповідальність визначається не за приготування чи замах, а ті наслідки, якіфактично настали.
7.Крім поділу умислу на прямий і побічний (евентуальний) науці і практиці відомийі інший його розподіл. По-перше, за умовами формування.
а)Умисел раніше обдуманий має місце тоді, коли винний заздалегідь більш-меншретельно обдумав усі істотні моменти, обставини, умови своєї майбутньоїзлочинної діяльності: вибирав об»єкт посягання, визначав спосіб дії,підшукав співучасників, намічав шляхи укриття слідів злочину, реалізаціїдобутого злочинним шляхом і т.ін.
Зумислом раніше обдуманим діють, наприклад, учасники банд, злочинних угрупувань.З таким само наміром нерідко коїться замасковане розкрадання державного майна,вбивство тощо.
б)Умислові раніше обдуманому протистоїть умисел раптовий. Цей умисел характеризуєтьсявідсутністю розриву у часі між його виникненням і реалізацією. Він характернийдля злочинів, що посягають на громадський порядок, громадську безпеку тощо.
в)Афектований умисел є різновидом раптового наміру, виникає під впливом сильного душевногохвилювання (фізіологічного афекту), зумовленого, в свою чергу, впливом навинного якихось особливих обставин, найчастіше насильства чи іншихнеправомірних дій (ст.95, 103 КК).
Згідноз п.4 ст.40 КК України, скоєння злочину під впливом сильного душевногохвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого, є обставиною, якапом«якшує відповідальність.
8.Крімтакого поділу в науці кримінального права та судовій практиці існує поділ на:
а)Умисел визначений, його називають конкретизований. Він може бути простим іальтернативним. Простий визначений умисел характеризується тим, що особа чіткоуявляє суспільного небезпечний характер свого діяння, прагне досягти одногоконкретного злочинного результату, наприклад смерті потерпілого, знищення чужогомайна і т.ін.
Приальтернативному визначеному умислі особа передбачає настання одного з декількохпередбачених нею і індивідуально визначених злочинних наслідків. Требазазначити, що коли при скоєнні злочину з альтернативним умислом більш тяжких зочікуваних наслідків не настало з причин, що не залежать від волі винного, товідповідальність настає за замах на завдання саме цих, найбільш тяжкихнаслудків.
б)Невизначений чи неконкретний умисел характеризується тим, що винний передбачаєі бажає або свідомо допускає можливість настання різних шкідливих наслідків,але не досить чітко учвляє їхній характер, ступінь тяжкості. Невизначений наміру судовій практиці найчатіше трапляється при розгляді кримінальних справ прозаподіяння тілесних ушкоджень.
III. Необережність як форма вини. Види необережності.
1. Особливою формою психічногоставлення особи до насталих злочинних наслідків є необережність. Коло складівнеобережних злочинів, визначених законом, значно вужче порівняно з навмисними.На відміну від навмисних злочинів, де дуже важливим є становлення винного досамих вчинюваних ним дій, при вчиненні злочину з необережності акцентпереставляється на суспільно небезпечний наслідок і відношення винного саме доцього наслідку.
2. Відповідальність за необережнізлочини в усіх випадках встановлюється тільки в разі реального настаннясуспільно небезпечних наслідків. Необережні дії, які лише могли б потягнутинебезпечні наслідки, не є достатньою підставою для кримінальноївідповідальності. Кримінальна відповідальність при необережній вині настає лишеза скоєний злочин.
Як правило, необережні злочини — це матеріальнісклади злочинів. Проте є невелика кількість необережних злочинів з формальнимскладом. До них належать порушення правил охорони праці (ч.1 ст.135 КК),порушення правил безпеки на вибуховонебезпечних роботах (п.1 ст.220 КК).
3. У тих випадках, коли закон передбачаєможливість скоєння злочину як навмисно, так і з необережності, форма вини невпливає на кваліфікацію. Але форма вини має істотне значення при індивідуалізаціїпокарання.
4. Поняття вини у формі необережності викоадене уст.9 КК. Злочин визначається вчиненим з необережності, коли особа, яка йоговчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєїдії або бездіяльності, але легковажно розрахувала на їх відвернення, або непередбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їхпередбачити.
Таким чином, закон визначає два види необережноївини:
а) злочинна самовпевненість;
б) злочинна недбалість.
Вони відрізняються як за інтелектуальною, так і завольовою ознакою
5. Злочинна самовпевненість характеризує-ться тим,що особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків(інтелектуальний момент) і легковажно розраховує їх відвернути (вольовий момент).
Передбачення особою суспільно небезпечнихнаслідків своїх діянь зближує самовпевненість з умислом. Але, на відміну відумислу, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій іпередбачає неминучість настання наслідків, при злочинній самовпевненостійдеться лише про передбачення особою можливості настання наслідків. Адже тількипри цій умові може бути і легковажний розрахунок у даному конкретному випадкувідвернути наслідки, при цих умовах особа не допускає думки, що вони можуть матимісце.
При злочинній самовпевненості особа передбачає двіпротилежні можливості: завдання суспільно небезпечних наслідків і можливістьїх відвернення, при цьому недооцінює першу можливість за рахунок переоцінкидругої. Безпідставний, неправомірний ризик при злочинній самовпевненості саме йвиражається в переоцінці можливості відвернення прикрих наслідків.
Інтелектуальна ознака злочинної самовпевненості - передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків — наближає їїдо побічного наміру і водночас відрізняє від злочинної недбалості.
6. Злочинна самовпевненість відрізняється відпобічного умислу вольовою ознакою: при побічному умислі особа свідомо допускаєнастання суспільно небезпечних наслідків. Вона байдуже становиться до їхнастання. При злочинній самовпевненості особа діє легковажно. Вона й не гадаєпро реальне настання наслідків, сподіваючись їх відвернути чи своїми силами, чиіншими заходами.
7. Злочинна недбалість характеризується тим, щоособа не передбачає настання суспільно небезпечних наслідків, хоча могла іповинна була б їх передбачати. Тобто вона характеризується трьома ознаками:
1) передбаченням особоюможливості настання суспільно небезпечних наслідків від своїх діянь;
2) обов»язком особипередбачати такі наслідки;
3) наявністю в особи можливостіїх передбачати і відвернути.
При аналізі цього виду необережної вини неробиться поділу на інтелектуальний і вольовий моменти. Адже особа не усвідомлюєсуспільної небезпеки свого діяння. Її вчинки можуть бути небезпечними тількитоді, коли особа проявить недбалість, неуважність, необачність. Особанепередбачає навіть можливості настання шкідливих наслідків. Вони могли б ненастали, якби була проявлена певна увага, обачність, сумлінність. Тобтовідсутній інтелектуальний момент.
Обов«язок передбачити шкідливі наслідки — об»єктивний критерій, а можливість їх передбачення — суб"єктивнийкритерій злочинної недбалості.
Кримінальна відповідальність за злочиннунедбалість настає тоді, коли встановлено, що особа за даних конкретних умов нетільки повинна була, а й мала реальну можливість передбачити шкідливі наслідкисвого діяння, тобто є обидва критерії. Закон покладає обов«язокпередбачати суспільно небезпечні наслідки свого діяння тільки на тих, хто можеїх передбачити.
8. Злочинну недбалість треба відрізняти відвипадку казусу, який виключає кримінальну відповідальність за скоєння особоюдіяння. Про казус може йтися тоді, коли діяння особи привели до шкідливихнаслідків, але ця особа не передбачала і в силу конкретних умов в данійситуації не повинна була чи не могла передбачати, що вони настануть. А колиособа не мала реальної можливості передбачати насталі наслідки, то вони єневинно завданими, казусом. Як відомо, кримінальна відповідальність за невиннозавдану шкоду виключається.
ІV. Складна форма вини.
1. При визначенні взаконі умислу (ст.8 КК) і необережності (ст.9 КК) вказується на психічневідношення винного до діяння і суспільно небезпечних наслідків.
При скоєнні діянь, описаних у законі увигляді матеріальних складів злочинів, найчастіше суб»єктивна стороназлочину характеризується єдиною формою вини і щодо діянь, і щодо насталихнаслідків. Але закон не виключає того, що відношення особи до злочинного діянняможе виражатися в одній формі вини, а до наслідків — в іншій. Деякі склади злочинівсформульовані так, що особа коїть діяння навмисно, а до наслідків, якінастануть, ставиться необережно. Це ї є склади злочинів зі складною (змішаною)формою вини.
Винне відношення особи до завдання тяжкоготілесного ушкодження виражається у формі умислу, адо настання смертіпотерпілого — тільки у формі необережності. Особа навмисно завдає тяжкеушкодження, при цьому вона передбачає можливість настання смерті, алелегковажно розраховує її відвернути, або не передбачає можливість настаннясмерті, але за обставинами справи повинна і могла це передбачити.
2. До злочинів зі складною формою виниможна зарахувати злочини, визнані у ст.68, 77, 89, ч.3, ст.109, ч.3, 135, 215,218-219 КК.
V. Мотив і ціль (мета)скоєння злочину.
1. Як зазначалося, за своїм психологічнимзмістом вина включає інтелектуальний і вольовий моменти. Різне співвідношенняцих моментів при скоєнні злочинного діяння дає підставу розрізняти намір і йоговиди, необережність, і її види.
Діяльність людини завжди пов«язана зпевним емоційним ставленням до своїх вчинків, до навколишності. Це емоційнеставлення виражається у формі почуття задоволення, радості, гніву, страху,злості, помсти і т.п. Емоційну сторону треба враховувати і при розглядісуспільно небезпечних діянь. Емоційні моменти самі по собі не є складовимичастинами тієї чи іншої вини, але вони інколи можуть на неї впливати. Чіткез»ясування, під впливом яких почуттєвих мотивів особа скоїла той чи інший злочин, допомагає глибше зрозуміти характер і зміст вини особи у конкретномузлочині.
2. Мотив злочину — це те внутрішнєспонукання, в силу якого коїться злочин. Мотив — це джерело дії, поведінки вцілому. У цій якості мотив завжди передує скоєнню діяння, він зумовлений певнимиобставинами і суб"єктивними якостями особи і відіграє неабияку роль прихарактеристиці та оцінці особи, що скоїла злочин, її психічного стану в моментскоєння злочину. Мотив злочину характеризує не тільки особу, а й ступіньсуспільної небезпеки скоєного діяння.
3. Мотив введений до складу деякихзлочинів як необхідний елемент самого складу злочину, чи як пом«якшуючаабо обтяжуюча обставина. Мотив є необхідним елементом суб»єктивної сторонискладц злочину в тих випадках, коли він безпосередньо вказаний у диспозиціїкримінального закону як ознака даного злочину.
Коли мотив передбачений законом якобов«язкова ознака конкретного злочину, то це означає, що вказані в ньомудіяння визначаються злочинними тільки в тому разі, коли вони скоєні саме з цихмотивів, а не з якихось інших. Якщо ж млтив не є обов»язковою ознакою злочину,то він не впливає на кваліфікацію.
4. При розслідуванні і розгляді справи всуді необхідно ретельно з«ясовувати, з яких мотивів скоєно злочин. Згідноіз ст.64 КПК, мотив скоєння злочину є однією з обставин, які підлягаютьдоказуванню по кримінальній справі.
5. Мета, або ціль, злочину — це те, до чогопрагне особа, яка коїть злочин. Мета близько стикається з мотивом але це нерівнозначні поняття. Так, мотивом злочинів, визначених у ст.81-861КК, є користь, а метою — бажання протиправно вилучити майно з державних чиколективних фондів і звернути собі, або іншим на вигоду.
6.Встановлення мотиву та мети злочину маєпринципово важливе практичне значення. При розслідуванні злочину, розглядікримінальної справи в суді необхідно ретельно з»ясовувати мотиви, метускоєння злочину (ст.223, 334 КПК України). Згідно зі ст.64 КПК України, мотивзлочину є обставиною, яка підлягає доказуванню у кримінальній справі.
VI. Помилка і її вплив накримінальну відповідальність.
1. У деяких випадках особа в силу певнихобставин неправильно оцінює свою поведінку, скоєне нею злочинне діяння, насталішкідливі наслідки.
У кримінальному праві помилкою вважаєтьсянеправильне уявлення особи про юридичні чи фактичні властивості скоєного неюдіяння та його наслідки. Помилкове уявлення особи може в деяких випадках запевних умов впливати на форму вини, а тим самим і на вирішення питання прокримінальну відповідальність особи, яка допустила помилку.
Розрізняють юридичну і фактичну помилку.
2. Юридична помилка — це неправильне уявленняособи про юридичні властивості і правові наслідки діяння, яке вона коїть.Юридична помилка особи полягає у помилковому уявленні про те, злочинні чинезлочинні скоєні нею діяння, а також відносно характеру покарання, якепризначається за скоєний злочин.
Юридична помилка може також заключатися впомилковому уявленні особи про правомірність скоєного діяння, в той час якнасправді воно визначається злочинним.
3. Фактична помилка — це помилкове уявленняособи про фактичний характер чи фактичні наслідки своїх дій. Таке помилковеуявлення може стосуватися до об"єкта посягання, коли особа направляє своїдії проти одного об"єкта, помилково маючи його за інший.
4. Для кримінальної відповідальності немаєзначення помилка в предметі. Якщо злочинець хотів викрасти майно свого сусіда,а вкрав майно, яке належить сусідовому родичеві, то це не має значення длякваліфікації. В обох випадках йдеться про крадіжку особистої власності.
5. Не впливає на відповідальність і такназване відхилення дії, коли особа стріляє в одну людину, а попадає в іншу.Відповідальність настає і за замах на навмисне вбивство, і за необережневбивство.
6. Помилкове уявлення особи про наявністьв її діях ознак об"Єктивної сторони складу злочину, яких насправді немає,не впливає на форму вини.
7. До різновиду помилок у характері діїналежить і помилка в засобах скоєння злочину. Це ті випадки, коли особа длядосягнення злочинного результату помилково використовує такі засоби, які засвоїми об"єктивними властивостями не здатні забезпечити настання бажаногоособою результату. В цих випадках має місце використання непридатних засобів.
Помилка у використаннях може істотнозмінити характер скоєного діяння, зокрема в тих випадках, коли особа, не маючинаміру скоїти злочин, помилково використовує такий засіб, який призводить донастання суспільно небезпечного наслідку.
8. Помилка може торкатися кваліфікуючихознак. Особа вважає, що краде майно у великих розмірах, а насправді розмірнезначний. У цьому випадку скоєне розцінюється як замах на розкрадання увеликих розмірах.
9. Мають місце і помилки, пов«язані зпричинним зв»язком. Особа дає потерпілому отруєне яблуко, сподіваючись, щотой від нього помре. Насправді ж потерпілий подавився першим же шматком яблука,воно йому попало в дихальні шляхи, і смерть настала від асфіксії. В цьомувипадку відповідальність настає за замах на вбивство шляхом отруєння, оскількинемає причинного зв«язку між діями особи і злочинним результатом.