Тема:
ВИМОГИ ДО ЕКСПЛУАТАЦІЇ ТА ТЕХНІЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ МАШИН
ЗМІСТ
ВСТУП
1.Використання машин, введених в експлуатацію
2.Експлуатація машин при низьких температурах
3.Особливості експлуатації машин з гідроприводом
4.Особливості експлуатації машин з електроприводом
5.Запуск двигунів з обігріванням
6.Очищення двигунів
7.Зовнішній догляд за машинами під час експлуатації
8.Кріпильні роботи
9.Зберігання матеріалів і запасних частин
10.Транспортування машин
11.Зберігання машин
12.Списання машинПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
З кожним роком машини стають усе складнішими, а їх парк — різноманітнішим. Водночас удосконалюються методи й засоби їх обслуговування тадіагностування. Поряд з випуском простих засобів діагностування збільшуєтьсявиробництво електронних приладів, розробляються перспективні автоматизованісистеми та пристрої.
Діагностика й технічне обслуговування систем і механізмів, а такожпрогнозування ресурсу — найважливіші фактори керування роботою та надійністю.
Надійність – властивість автомобіля виконувати задані функції, зберігаючив часі значення встановлених експлуатаційних показників у заданих межах, щовідповідають заданим режимам і умовам використання, технічного обслуговування йремонтів, зберігання і транспортування. Надійність – комплексна властивість,яка може включати безвідказність, довговічність, ремонтопридатність ізбереженість.
З розвитком та впровадженням методів і засобів діагностування потреба вопераціях обслуговування й ремонту визначатиметься не дослідно-статистичнимипоказниками періодичності, а на основі діагностування і врахуванняіндивідуальних особливостей стану машин. Зрештою, широке впровадженнядіагностики дає змогу перейти від системи планово-попереджувальних ремонтів занапрацюванням до системи ППР за технічним станом. Діагностування заощаджуєкошти і час на підтримання машин у технічно-справному стані.
1. Використання машин, введених в експлуатацію
Основними документами, що регламентують експлуатацію будівельно-дорожніхмашин, у тому числі й організацію парку машин, їх технічне обслуговування,ремонт, транспортування і зберігання, є СниП ІІІ-1-76 «Організація будівельноговиробництва» та ДБН В.2.8-3-95 «Технічна експлуатація будівельнихмашин».
Згідно з вимогами стандартів, до використаннядопускаються комплектні та працездатні машини, які гарантують безпечне виконанняробіт відповідно до їх призначення, заданої технічності, продуктивності івстановленої витрати електроенергії, робочої рідини, паливно-мастильних таінших матеріалів.
Не дозволяється використовувати машини, якщо в нихз'явилися ознаки Граничного стану, зазначені в експлуатаційній документації,якщо вони не забезпечують технологічної точності й безпеки виконання робіт, атакож у разі наявності відмов.
Використання машин здійснюють на основі річного йоперативного планів, які передбачають встановлення їх на об'єктах будівництвата обсяги робіт, що підлягають виконанню протягом робочого часу.
Дня машин, на які встановлено державну статистичнузвітність про використання, планований обсяг робіт визначається на основірічних режимів їх використання за часом і за продуктивністю, обчисленими зурахуванням конкретних умов провадження робіт і впровадження передового досвідуексплуатації.
Машини допускаються до використання на об'єктах занаявності проектів провадження робіт, розроблених відповідно до вимог інструкціїз розроблення проектів організації будівництва та проектів провадження робіт(СН 47-74).
Технічний стан машин щодо можливості їх використанняоцінюють щодня перед початком робіт з періодичністю ТО-1 і ТО-2 в обсязі,передбаченому документацією.
Порядок контролю технічного стану машин і деяких пристроїввстановлюють нормативно-технічні документи:
вантажопідіймальних машин — Правила будови табезпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів, а компресорів — Правилабудови та безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском;
машин на автомобільному шасі — крім названихнормативних документів, Правила дорожнього руху;
машин на пневмоколісному ходу — Правила експлуатаціїшин для великовантажних автомобілів, будівельно-дорожніх іпідіймально-транспортних машин;
влаштування та експлуатації підкранових колій длябаштових кранів -Інструкція з улаштування, експлуатації та ремонту колійбудівельних баштових кранів (СНиП 3.08.01-85);
будівельного інвентарю, інструменту і пристроїв — Положення про організацію інструментального господарства в будівництві.
Оперативне управління експлуатацією машин здійснюєдиспетчерська служба, створювана відповідно до вимог Інструкції з організаціїоперативного диспетчерського управління будівельним виробництвом (СН 370-78).
Машини мають виконувати роботи згідно з вимогами СНиПШ-4-80.
Керування машинами здійснюють особи, які маютьпосвідчення на право керування, керування кранами — крім того, посвідченняводія, видане Державною автоінспекцією, а керування компресорами — посвідченняна право керування ними та посвідчення про проходження відповідного навчання ззаписом про атестування.
До керування машинами з електроприводом допускаютьсяособи, які мають посвідчення на керування ними і відповідну кваліфікаційнугрупу з техніки безпеки відповідно до Правил техніки безпеки при експлуатаціїелектроустановок споживачів.
При переведенні на нову машину машиніст повинен бутиознайомлений з її конструктивними особливостями, правилами керування,експлуатації, техніки безпеки і пройти відповідне стажування. Підготовленістьмашиніста до роботи на даній машині визначає комісія підприємства.
Забороняється використовувати машини, які мають:
несправності двигунів внутрішнього згоряння — ускладнений запуск абонестійку роботу двигуна; стук у підшипниках колінчастого вала або в підшипникахрозподільного вала; витікання палива, оливи або охолоджувальної рідини;зниження тиску оливи порівняно з зазначеним в інструкції з експлуатації абозбільшення її витрати; перегрівання двигуна в звичайних умовах експлуатації;пропускання газів у системі вихлопу; збільшення порівняно з нормою концентраціїоксиду вуглецю; збільшення витрати палива;
несправності трансмісії — порушення у зчепленні; ускладненеперемикання передач або самовимкнення однієї з передач; деформації та тріщиникарданних валів; підвищення вібрації та нагрівання механізмів трансмісії;витікання оливи з картерів;
несправності рами — тріщини в її деталях; пошкодженнязварних швів; послаблення кріплень агрегатів і вузлів;
несправності ходової частини — послаблення кріплення ресор, пружинта інших деталей підвіски; невідповідні розміри шин до навантаження абоневідповідний тиск у шинах; зношення протектора при здвоєних шинах; деформаціюколісних дисків, неправильне встановлення бортових кілець або ненадійнекріплення коліс до маточин; відсутність більш як двох башмаків гусеничногополотна або пошкодження його ланок; недостатній або надмірний натяг гусеничногополотна; пошкодження або наявність тріщин на ведучих і напрямних колесахгусеничного ходу; пошкодження рами та роликів гусеничного візка; пошкодженняпривідного механізму гусеничного ходу;
несправності гальм — зниження порівняно з нормоюефективності дії гальм; нерівномірну дію гальмових механізмів коліс абозаїдання коліс; неможливість повної ефективної дії робочого гальма при одноразовомунатисненні на педаль; збільшення порівняно з нормою зусилля на педаль (важіль)гальма; порушення регульованості гальм, при якому значно збільшується хідпедалі; надмірне зношення накладок; витікання з системи приводу гальмівноїрідини або повітря; потрапляння повітря в гідравлічний привід; несправністькомпресора (насоса) або системи регулювання тиску у пневматичному(гідравлічному) приводі гальм;
несправності системи керування — люфт кермового колеса; заїданнякермового колеса; послаблення кріплення або пошкодження кермового колеса,колонки та картера кермового механізму; несправність гідравлічного підсилювачакермового керування; несправність і погане закріплення деталей і з'єднанькермового приводу; порушення кута встановлення передніх коліс і регулюванняпідшипників у маточинах; самочинне вимкнення та ввімкнення повороту машин нагусеничному ходу; збільшення зусилля на важелях і педалях керування;
несправності гідравлічного приводу — витікання робочої рідини;зниження тиску в гідравлічній системі; підвищене нагрівання робочої рідини внасосі та інших деталях; нестійка робота насоса та гідродвигунів;
несправності електричного приводу — підвищене нагріванняпідшипників у генераторах і електродвигунах; іскріння на кільцях і щітках;підвищений шум;
несправності системи освітлення — невідрегульоване встановленняфар; самочинне ввімкнення та вимкнення світильників; невідповідну потужністьламп у світильниках;
несправності кабіни — самочинне зачинення та відчиненнядверей кабіни або відчинення дверей з підвищеним зусиллям; ненадійне кріпленнякапотів; нечіткість написів, цифр і літер державного номерного знака,інвентарного номера, розпізнавального напису та емблеми міністерства чивідомства;
несправності робочого місця — порушення дії системи вентиляції таопалення, а також герметичності кабіни, що призводить до збільшенняконцентрації оксиду вуглецю; наявність пошкоджень і дефектів вітрового скла;нестійке положення сидіння; несправності контрольних приладів;
несправності робочого устаткування — затуплення ножів робочихорганів; наявність тріщин у робочих органах; нестійке положення або ненадійнекріплення робочих органів.
2. Експлуатація машин при низьких температурах
Зі зниженням температури навколишнього повітря експлуатація машин значноускладнюється. Це обумовлюється, з одного боку, погіршеннямсанітарно-гігієнічних умов праці обслуговуючого персоналу, а з іншого — збільшенням потоку відмов, пов'язаних з порушенням теплового режиму двигуна тахолодомісткістю матеріалів.
Досвід експлуатації машин в умовах низьких температурсвідчить, що бульдозери, екскаватори, крани та автогрейдери, які мають закритікабіни, успішно можуть працювати і при температурі -40 °С. Отже, простої машин,пов'язані з низькими температурами, обумовлені головним чином недостатньоюпідготовленістю обслуговуючого персоналу та відсутністю досвіду праці в такихумовах.
Слід пам'ятати, що навіть незначне зниженнятемператури (до -5...-10 С) ускладнює експлуатацію машин, і чим нижчатемпература повітря, тим більше вона впливає на роботу будівельних машин.
Одним із факторів роботи будівельних машин у такихумовах є підвищення в 'язкості палива та моторних і трансмісійних олив, щонегативно впливає на частоту обертання карбюраторних і дизельних двигунів таобумовлює підвищене зношення деталей кривошипно-шатунного механізму йциліндро-поршневої групи.
Підвищення в'язкості бензину знижує його масу, яка протікає черезжиклер карбюратора протягом одиниці часу. Зокрема, при температурі -10 °С черезжиклери протікає бензину А-80 на 10 % менше, ніж при +40 °С, а це знижуєпускові властивості та потужність двигуна.
Температури помутніння та застигання бензину майжеоднакові і становлять близько -60 °С, тому баки та бензопроводи бензиновихдвигунів на зиму не утеплюють.
В'язкість дизельного палива при від'ємних температурах знижуєтьсязначно більше, ніж бензину. Зі зниженням температури від +20 до -20 °Св'язкість літніх сортів палива зростає в 10 разів, а зимових — у 5 разів. Зізбільшенням в'язкості погіршуються розпилювання та згоряння палива,підвищується його витрата, затримується запалювання.
Отже, в'язкість дизельного палива, яка перед форсункоюне повинна перевищувати
12 мм2/с, є одним з основних факторів, якіхарактеризують його експлуатаційні властивості в зимовий період.
Іншим, не менш важливим фактором, що впливає наексплуатаційні властивості дизелів, є прогінність палива, яка такожхарактеризується температурою помутніння і застигання.
Вирішальним фактором є фільтрованість палива крізьфільтри тонкого очищення. Для кращих зимових сортів дизельного паливатемпература фільтрованості дорівнює –
20 °С, а для літніх -5...0 °С. Якщо механічноруйнувати кристали парафінів перед фільтром або підігрівати фільтр, то можназабезпечувати прогінність дизельного палива при температурах, що наближаютьсядо температури застигання. Зимові сорти дизельного палива забезпечуютьбезперервну роботу машини при температурі до -30 °С. За відсутності зимовогодизельного палива можна скористатися літнім, додаючи до нього не менше 30 % технічногогасу при температурі -10 °С та 40...60 % — при температурі -20 °С. Цю сумішпотрібно готувати заздалегідь.
Взимку при низьких температурах у паливних бакахконденсується водяна пара, що перебуває в повітрі. Краплі води осідають настінках баків і стікають на дно. Тому при заправці чи дозаправці рекомендуєтьсядизельне паливо підігрівати до температури не більш як 60 °С, а перед заправкоюобов'язково зливати осад і воду з відстійника і фільтрів.
Під час підготовки машини до зимового періоду експлуатаціїдоцільно утеплювати трубопроводи, фільтри та баки. Для цього можнавикористовувати азбест або шар обмазки, укриті тканиною чи листовою сталлю. Прицьому паливо можна підігрівати паяльною лампою. Паливні фільтри утеплюютьчохлами з отворами для випускання повітря та конденсату.
При низьких температурах в'язкість зимової оливипідвищується ще більше, ніж в'язкість палива. Навіть у зимових сортів оливи зізниженням температури від +20 до — 20 °С в'язкість підвищується в 50… 100разів, а в літніх -у сотні разів. Ра30м з цим різко зростає внутрішній опір утертьових вузлах. Наприклад, зусилля для протягування одного поршня дизельногодвигуна через циліндр при зниженні температури від +20 до —40 °С збільшується в100 разів.
Підвищення в'язкості трансмісійної оливи при низьких температурахпризводить до втрати 40...50% потужності двигуна на подолання опору трансмісії,а в окремих випадках унеможливлює початок рушання машини з місця без підігріву.
Температуру в системі охолодження двигуна слід підтримувати в межах, щоне допускають надмірного розрідження та розпаду оливи, який характеризуєтьсяінтервалом температур 120...135 °С. Але при цьому температура має бути доситьвисокою, щоб забезпечити випаровування палива.
Дехто вважає, що при підвищених температурах двигунзношується більше, ніж при знижених. Насправді саме низькі температури єосновною причиною підвищеного зношення деталей двигуна. Спеціальні дослідженнята практичний досвід свідчать, що тепловий режим двигуна значно впливає напотужність, економічність і зношення деталей. 30крема, зниження температуриохолоджувальної рідини від 85 до 45 °С призводить до зниження ефективноїпотужності дизеля на 5...6%, а карбюраторного двигуна на 8...9%. Витрата паливапри цьому підвищується відповідно на 6...7 та 15...20%.
З підвищенням температури охолоджувальної рідини збільшується механічнийкоефіцієнт корисної дії двигуна, оскільки втрати на тертя під час його роботистановлять 60...80 % загальних механічних втрат. Економія палива при цьомудосягається за рахунок зниження тертя та внаслідок підвищення температурипаливно-повітряної суміші, що поліпшує випаровування палива та повне йогозгоряння, в той час як при низьких температурах воно згоряє неповністю,викидається у вихлопну трубу і частково стікає в картер, змиваючи оливу зпоршнів і циліндрів. Внаслідок змивання оливи та утворення кислот під часзгоряння палива простежується підвищене зношення елементів циліндро-поршневоїгрупи.
Положення ускладнюється утворенням на поверхнідзеркала циліндрів плівки окисненого металу, яку знімають поршневі кільця,після чого вона потрапляє в оливу, а разом з нею до тертьових деталей.
Встановлено, що нормальне зношення циліндрових гільз удизеля буде при температурі охолоджувальної рідини не нижче 80 °С. Притемпературі 40 °С зношення збільшується в 4 рази, а при 30 °С — у 7 разів.Гранично допустимі температури охолоджувальної рідини дизельних двигунівстановлять 50 і 100 °С, а оптимальні — 80...95 °С при температурі оливи 40…105 °С. І все-таки дизелі будівельних машин через циклічність та перебої вроботі 33...46 % робочого часу працюють з температурою охолоджувальної рідини всистемі охолодження 30...50 °С, а 20 % робочого часу — з температурою 30 °С іменше.
Щоб отримати оптимальну температуру охолоджувальноїрідини, використовують термостати, жалюзі та знімні утеплювальні чохли.Вилучення термостатів із системи охолодження для запобігання замерзанню рідинив радіаторі знижує температуру охолоджувальної рідини до недопустимих меж.
Без термостата температура охолоджувальної рідини таоливи може впасти до значення, що перевищує температуру повітря лише на 15...30°С. Проте створення оптимальної температури за рахунок лише одного термостатане досягається, тому систему охолодження усіх двигунів внутрішнього згорянняпотрібно утеплювати.
Підвищення в'язкості робочої рідини гідравлічних ігальмівних систем призводить до сповільнення або відмови робочих органів тагальм.
3. Особливості експлуатації машин з гідроприводом
Машини з гідравлічним приводом потребують відобслуговуючого персоналу суворого дотримання правил технічної експлуатації. Особливовелику увагу слід приділяти чистоті робочої рідини. Встановлено, що в основномугідравлічна система забруднюється при дозаправлянні (50 %), заміні робочоїрідини (37 %), через ущільнення штоків гідроциліндрів і насосів та при замінірівня рідини в баку гідросистеми (10 %), а також від потрапляння привиготовленні чи ремонті машин ливарного піску, стружки, окалини, волоконтканин, притиральної пасти (3 %). У зв'язку з цим особливі вимоги висуваютьсядо заправного інвентарю.
Залежно від типу гідросистеми та умов експлуатаціїфільтрувальні елементи потрібно періодично очищувати й заміняти. Вперше їхзаміняють після 60… .100 год роботи, а далі — через 240… .480 год залежно відтипу фільтра.
Надійність гідроприводів значною мірою обумовлюєтьсяпрацездатністю гумових ущільнень, які мають бути сумісними з властивостямиробочих рідин і забезпечувати герметичність при від'ємних температурах.
Іншою важливою вимогою до експлуатації машин згідравлічним приводом є підтримання відповідної температури робочої рідини. Температурнімежі встановлюють для кожної робочої рідини окремо з урахуванням конструктивнихособливостей насоса і виду рідини. Заводи-виробники гарантують надійну роботугідросистеми і гідроприводів в інтервалі температур -40...+70 °С. Нерекомендується давати повне навантаження, доки робоча рідина не прогріється до5...10 °С.
Якщо гідравлічна система машини заправлена робочоюрідиною МГ-30, а температура повітря досягає -20 °С, то привідний насосзапускають при мінімальній частоті обертання і без 30внішнього навантаження.Після того, як насос попрацював 10...15хв без навантаження, поступовозбільшують частоту обертання вала до номінальних обертів. Якщо гідросистемамашини заправлена оливою ВМГЗ, то аналогічні застереження слід використовуватипри температурі повітря нижче -40 °С.
Підігрівання робочої рідини відкритим полум'ям недопускається, оскільки це призводить до залишкових деформацій у гумовихущільненнях і гнучких рукавах, до появи тріщин і повної втрати гумотехнічнимивиробами пружності.
Крім цього, при локальному нагріванні робочої рідинивипаровуються леткі фракції, прискорюється окисна полімеризація і з'являютьсясмоли та асфальтени, які потім перетворюються в нерозчинні сполуки — карбони такарбоїди.
Діапа30н в'язкості робочої рідини не повиненперевищувати (0,8...150)- 10-6м2/с. Оптимальний рівеньв'язкості (16...25) 10-6м2/с відповідає температурі25...35 °С для оливи ВМГЗ і 55...65 °С -для МГ-30.
Гарантійний термін роботи гідронасосів і гідродвигунівповиненстановити не менш як 1500 год. При цьому об'ємний ККД не повинен зменшуватисьбільш як на 6 %.
Ресурс гідромашин до ремонту (напрацювання дограничного стану) — не менше 4000 год.
Довговічність насосів та інших агрегатів гідравлічноїсистеми значною мірою залежить від максимальних тисків, які з'являються вгідросистемі під час роботи машини, тому перевірка і регулювання тиску вгідросистемі -головні операції з експлуатації та обслуговування машини. Збільшуватитиск у системі понад встановлений категорично забороняється, бо це можеспричинити відмову деяких вузлів машини, насамперед — гідронасосів.
Перевірку і регулювання гідроприводу виконують на прогрітій машиніпри температурі робочої рідини близько 50 °С у присутності кваліфікованихвідповідальних фахівців. Дизель повинен працювати на максимальних обертах приповному ввімкненні рукояток або педалей. Результати регулювання заносять доформуляра (паспорта).
На запобіжних клапанах знімати та встановлювати пломбибез представника заводу-виробника машини забороняється.
Працездатність машин з гідроприводом найбільшою міроюзалежить від температури навколишнього повітря. Найгірші умови для роботи створюютьсяпри низьких температурах: непродуктивно витрачається час на підготовку, запускта прогрівання гідравлічної системи, у рухомих з'єднаннях виникаютьтемпературні зміни посадок, які часто призводять до відмов; збільшуєтьсяв'язкість робочої рідини, що обумовлює незаповнення робочого об'єму під часвсмоктування, тому виникає кавітація та підвищується зношування деталей. Принизьких температурах на початку пуску гідроприводу виникає так звана структурнатечія, яка характеризується пружними деформаціями.
При підготовці машини до осінньо-зимової експлуатації з неїзливають сезонну робочу рідину, після чого знімають і промивають бак, насос,розподільники, двигуни, гідравлічні циліндри, корпуси фільтрів.
Перед промиванням перевіряють стан поверхонь.Промивання виконують у чистих ваннах з уайт-спірітом чи дизельним паливом узачинених і чистих приміщеннях. Після промивання всі деталі, вузли та агрегатипродувають стисненим теплим повітрям. Трубопроводи промивають дизельним паливомі продувають стисненим повітрям.
Перед складанням вузлів перевіряють стан ущільнювальнихдеталей і брудознімачів. При складанні особливу увагу звертають на встановленнядеталей на попереднє місце, старанне ущільнення з'єднань та співвісність насосаз гідроприводом. Складену систему заправляють відповідною робочою рідиною (ВМГЗабо АМГ-10), підігрітою до температури 50...60 °С з метою кращого змащеннясистеми та уникнення кавітації під час запуску.
Для видалення з системи повітря відкручують на два-три обертиштуцерні гайки з'єднання циліндрів з трубопроводами. Після появи робочої рідинигайки закручують і перевіряють технічний стан системи при роботі машини безнавантажень і з навантаженнями. Виявлені неполадки усувають. Передвстановленням бак і трубопроводи в умовах низьких температур утеплюють обмазкоюз товщиною шару 15...25 мм. Обмазку сушать при температурі 3О...35 °С протягом12… 14 год, після чого поверхню баків і трубопроводів обмотують тканинноюстрічкою та вкривають шаром водостійкої фарби.
В умовах низьких температур робочу рідинупідігрівають. При цьому слід пам'ятати, що підігрівання відкритим полум'ям призводитьдо закоксовування рідини, випаровування з неї летких фракцій та зниженнятемператури застигання, а також до відкладення смоли в каналах розподільників ідроселях.
Найпростіший спосіб розігрівання робочої рідини — прокачування її насосами тазливання через дросель. Проте ввімкнення в роботу насоса на холодній оливі можеспричинити часткове заповнення повітрям всмоктувальної порожнини (внаслідоквиділення розчиненого в оливі повітря). Це призводить до спінення оливи танестійкої роботи гідросистеми. Тому при низьких температурах навколишньогоповітря перший пуск всмоктувального насоса на холодній рідині виконують заперіодичним ввімкненням його на мінімальних обертах до заповненнявсмоктувальних камер. Лише після цього можна вмикати робочі органи без навантаженняна середніх обертах двигуна. Частота обертання насосів при температурі -40 °С інижче не повинна перевищувати для шестерінчастих насосів 1500, для плунжерних — 1200, для аксіально-поршневих — 1000 хв-1.
Під час зимової експлуатації пневматичної системикерування основнуувагу слід звертати на те, щоб не замерзав конденсат, який може замерзнути вжепри -5 °С. Річ у тому, що стиснене повітря, нагріте в компресорі до 100… 130°С, має на виході з компресора відносну вологість 6… 10 %. У ресивері воноохолоджується, а на пульті керування має температуру навколишнього середовища,внаслідок чого на стінках трубок виділяється волога. Тому при обслуговуванніпневмосистем щоденно, а в сильні морози — 2-3 рази за зміну потрібно випускатиконденсат з охолоджувача та ресиверів.
4. Особливості експлуатації машин з електроприводом
Експлуатація машин з електричним приводом має своїособливості. Низька температура навколишнього середовища дає змогунавантажувати електродвигуни без перегрівання на 30...40% більше за паспортнупотужність.
Проте під час се30нного обслуговування мастило зпускачів та електромагнітних пристроїв потрібно видалити й замінити йогомастилом ЦИАТИМ-221, а також налагодити реле автоматів, оскільки зі зниженнямтемператури на кожні 10 °С сила струму спрацювання збільшується на 4...7 %.Налагодження реле виконують при температурі 25 °С.
Треба пам'ятати, що зі зниженням температурипідвищується в'язкість електроліту в акумуляторних батареях і погіршується йогонадходження в пори активної маси, що знижує працездатність батареї.
Зі зниженням температури від +20 до -40 °С ємністьакумуляторної батареї зменшується вдвічі, і при температурі -30 °С акумуляторипрактично не заряджаються. Ра30м з цим у зимовий період збільшується силаструму та тривалість вмикання електростартера, що також ускладнює роботубатареї.
У процесі розряджання батареї в комірках її пластинутворюється вода, що призводить до зниження густини електроліту, випаданняактивної маси з пластин і руйнування їх. Чим краще заряджена батарея, тим нижчатемпература замерзання електроліту.
Найнижчу температуру замерзання (-66 °С) маєелектроліт густиною 1,31 г/см3. Зі зниженням густини до 1,23 г/см3температура замерзання підвищується до -40 °С. Тому найбільш важливим факторомдля працездатності батареї є густина електроліту, його температура та ступіньзарядженості батареї. Готуючи батареї до зимової експлуатації, густинуелектроліту слід підвищити до 1,29 г/см3. Витрачати в зимовий періодможна лише 25 % ємності.
Для забезпечення надійної роботи акумуляторні батареїрекомендується утеплювати пінопластом та повстяним чохлом.
В умовах жаркого клімату денна температура може досягати 52,температура поверхні ґрунту- 68...72, а шляхового покриття — 85 °С, щоспричиняє сухість та значну запиленість повітря. В таких умовах порушуєтьсятепловий режим двигуна, його окремі деталі перегріваються й охолоджувальнасистема не виконує своїх функцій.
Утворення накипу внаслідок швидкого випаровуванняжорсткої води порушує тепловий режим двигуна, призводить до виникнення паровихпробок у системі живлення і, як наслідок, до його зупинення. Це обумовлюєпорушення режиму роботи машини, зниження її безвідмовності та довговічності.Щоб забезпечити нормальну роботу машини в таких умовах, передбачають перерви протягомзміни інколи на декілька годин, скорочують періодичність технічногообслуговування та ремонтів на 10… 15 %. Розбирання та складання вузлів вумовах будівельного майданчика забороняється.
Для захисту двигунів від пилу та бруду встановлюють додатковіфільтри. Карданні та інші шарнірні з'єднання машин закривають чохлами зпромасленого брезенту, гуми та інших матеріалів.
5. Запуск двигунів з обігріванням
При безгаражному зберіганні машин ускладнюється запускдвигунів за від'ємних температур. Найкращі результати, які полегшують запуск,дає попереднє обігрівання двигуна. Тепло від зовнішнього джерела може бутивикористане в режимі міжзмінного підігрівання або в режимі розігрівання передвиїздом.
Міжзмінне підігрівання — це розігрівання двигуна передзапуском і підтримання його теплового стану протягом тривалості стоянки машини.Існують різні способи підігрівання, з яких можна назвати підігріванняіндивідуальними підігрівачами, гарячою водою, електронагрівачами, газовимипальниками, гарячим повітрям і парою. Одночасно з двигуном доцільно підігріватий інші агрегати машини (коробку передач, ведучі мости, редуктори тощо).Індивідуальним підігрівачем, встановленим на машині, можна користуватисянеобмежено в будь-яких умовах.
Для двигунів з рідинною системою охолодженнявикористовуються рідинні підігрівачі. До складу такого підігрівача входятькотел-теплообмінник, електричний вентилятор, система живлення, системазапалювання та арматура для заливання води в теплообмінник і приєднання його доохолоджувальної оболонки блоку двигунових циліндрів. Для поліпшення циркуляціїрідини в системі охолодження під час розігрівання інколи використовують насос.Недоліком таких підігрівачів є те, що вони не забезпечують при низькихтемпературах 30внішнього повітря нагрівання підшипників колінчастого вала доплюсових температур, що ускладнює прокручування колінчастого вала стартером ізбільшує інтенсивність зношування поверхонь, які труться під час запуску. Томув разі їх використання двигуни слід запускати через певні проміжки часу(приблизно через 10 хв) після розігрівання, коли підведене тепло рівномірнішерозподілиться по двигуну.
Пусковий підігрівач, установлений на машинах типуКамАЗ, працює таким чином. Його паливний насос відбирає з бачка паливо, якечерез відкритий електромагнітний клапан підводиться до форсунки підігрівача івпорскується у внутрішню порожнину пальника. У пальнику розпилене паливозмішується з повітрям, яке подається вентилятором, запалюється за допомогоюспеціальної свічки і згоряє, нагріваючи в котлі охолоджувальну рідину. Продуктизгоряння палива надходять випускною трубою під оливний піддон двигуна інагрівають у ньому оливу. Паливо очищається фільтрами тонкого очищення,встановленими в електромагнітному клапані та форсунці. Витрата паливарегулюється редукційним клапаном, встановленим на паливному насосі.
Підігрівання двигуна гарячою водою поки що найбільшрозповсюджене. Гарячу воду (температура — 85...90 °С) заливають у системуохолодження через радіатор при відкритому спускному кранику. Краник закриваютьлише після того, як двигун достатньо прогріється і з краника витікатиме доситьтепла вода.
Якщо температура охолоджувального повітря не нижча за-10 °С, то вистачає однора30вого заливання гарячої води. При температурі-10...-20 °С через систему охолодження слід пропустити 1,5...2 об'єми гарячоїводи, а при температурі нижче-20 °С-2,5...3 об'єми.
Орієнтовний об'єм води, необхідний для розігріваннядвигуна при низьких температурах, визначають за формулою
/>
Де Q0 — об'єм системи охолодження, л;tП — температура навколишнього повітря,°С.
Незважаючи на поширеність, цей метод має суттєвінедоліки: великі витрати гарячої води, часу та енергії машиніста (водія). Крімцього, під час розігрівання гаряча вода стікає на землю, а це призводить дольодових утворень і примерзання шин. Дещо поліпшити обігрівання гарячою водоюможна, заливаючи її безпосередньо в охолоджувальну оболонку. При цьому способіслід використовувати малов'язкі оливи, пускові рідини та інші прийоми, спільнезастосування яких дає змогу максимально скоротити витрати гарячої води.
Викликає інтерес розігрівання двигунів гарячою водою,яка циркулює при температурі 85...90 °С через систему охолодження, повертаєтьсязвідти знову в резервуар або в лінію для наступного підігрівання і повторноговикористання. Таке технічне рішення запобігає втраті тепла та гарячої води призливанні її на землю, скорочує витрати ручної праці під час підготовки дороботи, забезпечує постійну циркуляцію гарячої води та ефективне розігріваннядвигуна й моторної оливи впродовж 15...30хв при температурі повітря до -40 °С.У цьому разі олива підігрівається за рахунок встановлення в картер трубчастихтеплообмінників, приєднаних паралельно або послідовно до системи охолодженнядвигуна.
Підігрівання двигуна парою є ефективнішим, ніж підігріванняводою. Парою можна розігрівати двигуни двома способами: безпосереднімвпусканням пари в систему охолодження двигуна через радіатор або охолоджувальнуоболонку блоку циліндрів (без повернення або з поверненням конденсату), а такожз використанням теплообмінника, введеного в систему охолодження двигуна. Першийспосіб застосовується більш широко.
Розігрівання двигуна парою також має ряд суттєвихнедоліків: пара є інтенсивним теплообмінником і небезпечна для обслуговуючогоперсоналу вже при тиску 0,03 МПа і для блоку двигуна, який за певних умов (принизьких температурах) може дати тріщину; для підігрівання оливи потрібендодатковий теплообмінник для оливного піддона; не дає змоги забезпечитикомплексне підігрівання машин.
Застосування електронагрівних пристроїв для підігрівання двигунівуможливлює проведення комплексної теплової підготовки, до якої входятьобігрівання блоку циліндрів, нагрівання оливи в картері двигуна, палива уфільтрах, всмоктуваного повітря та ін.
У деяких електронагрівних приладах тепло виділяєтьсявід провідників з великим опором чи електричної дуги й утворюється струмамивисокої частоти, вихровими струмами або внаслідок індукції.
Найбільш зручні в експлуатації теплоелектронагрівачі(ТЕНи) з закритою спіраллю, які серійно випускаються промисловістю. Такінагрівачі добре витримують вібрації й ударні навантаження протягом п'яти роківексплуатації, їх приєднують до системи охолодження двигуна (до відвідногопатрубка радіатора) або до охолоджувальної оболонки блоку двигуна.
6. Очищення двигунів
Під час експлуатації машини (особливо в літній період)поверхня двигуна покривається забрудненнями, у складі яких можуть бути олива,рештки комах, пил, продукти корозії металів, сажа та ін. Суміш забрудненьпоступово перетворюється в щільну плівку, яка має досить високу адгезію доповерхні двигуна. Така плівка є і30ляційним матеріалом, який ускладнюєконвективний теплообмін між поверхнею двигуна і навколишнім повітрям. В жаркупогоду забрудненість двигуна може стати причиною його перегріву з усіманебажаними наслідками (підвищеною витратою палива, зниженням потужності,передчасним зношенням тощо).
Крім цього, плівка бруду посилює утворення корозії намежі її стикання з металом. Отже, утримання двигуна в чистоті — технічнанеобхідність.
Вилучення з поверхні двигуна забруднень звичайним способоммеханічного очищення не допускається. Найкраще для цього використовувати мийнікомпозиції, до складу яких входить водний розчин лужних електролітів (кальцинованоїсоди, тринатрійфосфату та ін.) з домішкою поверхнево-активних речовин.Концентрація розчину — 10...3О г/л.Температура використання-70...90 °С.
При температурі 15...25 °С очищати двигун лужнимирозчинами важко. У таких випадках забруднення виводять різними синтетичнимиречовинами з домішками поверхнево-активних речовин.
До аліфатичних вуглеводнів належать дизельні палива,гас, уайт-спірит, бензин; до ароматичних — бензол, ксилол, толуол та ін; до хлорованихдихлоретан, трихлоретан, перхлоретилен, хлорбензол та ін.
Аліфатичні вуглеводні малотоксичні і добре розчиняютьмінеральні оливи, пластичні мастила й різні консервуючі сполуки на їх основі.Ароматичні вуглеводні розчиняють смолисті забруднення. Найбільш ефективнимирозчинниками є хлоровані вуглеводні, які розчиняють навіть старі лакофарбовіпокриття, але вони дуже токсичні, тому використовувати їх можна лише з суворимдотриманням техніки безпеки.
Загальним недоліком усіх розчинників є те, що вонизалишають тонку плівку з рештками олив і смолистих речовин. Випаровуючись, цяплівка стає липкою, на ній осідає пил і двигун знову швидко забруднюється. Крімцього, використання більшості розчинників призводить до руйнування лакофарбовихматеріалів і гумових деталей.
Автоочищувачі двигуна позбавлені цих недоліків їхвипускають в аеро30льних упаковках, куди входять розчинники, поверхнево-активніречовини та інші домішки. Поверхнево-активні речовини поліпшують змочуваністьводою, емульсують і стабілізують в мийному розчині забруднення. Щоб запобігтинегативному впливу на метал, до складу очищувачів вводять інгібітори корозії.
Частота очищення двигуна залежить від його технічного стану, атакож від умов та інтенсивності експлуатації машини. В середньому достатньочистити двигун один раз на три місяці для автомобілів та під час сезонногообслуговування (два рази на рік) для будівельно-дорожніх машин.
У приміщеннях двигун очищають лише за наявностіякісної вентиляції. Акумулятори на час очищення та миття від'єднують. Розчин надвигун наносять щіткою і через деякий час змивають водою за допомогою шланга.Якщо двигун дуже забруднений, то інколи потрібно виконувати повторне очищення.
7. Зовнішній догляд за машинами під час експлуатації
Зовнішній догляд за машинами всіх типів слідрозглядати обов'язковим заходом технічного обслуговування, здійснюванимсистематично в міру їх забруднення. Він полягає в попередній діагностиці тапроведенні контрольно-регулювальних робіт, змащування й поточного ремонту вумовах експлуатації.
До зовнішнього догляду входять такі операції, якприбирання кабіни та робочого місця машиніста (водія), очищення та миттяробочих органів, миття рами, ходової частини й інших 30внішніх частин машини.Обсяг робіт із зовнішнього догляду залежить від типу машини, умов їїексплуатації та наявності можливостей.
Догляд за машиною полягає в очищенні її від пилу таоливи, протиранні сидінь, скла, арматури, двигуна й основних механізмів. Підчас очищення слід дотримуватися таких правил: бруд і грунт потрібно зчищатитупим металевим скребком; пофарбовані поверхні протирати ганчіркою, трохизволоженою протиральною оливою; контрольно-вимірювальні прилади, деталігідравлічного приводу та двигуна протирати чистою і м'якою бавовняною тканиною;вікна і кузов (кабіну) ретельно почистити й після миття машини протерти.
За способом виконання робіт розрізняють миття ручне, механізованета комбіноване.
Ручне миття виконують із шланга з брандспойтом абомийним пістолетом, а механізоване — спеціальними установками, які залежно відвиду керування ними поділяються на автоматичні та з ручним приводом.Комбіноване миття полягає в тому, що одну частину машини (шасі або кузов)обмивають механізованим способом, а іншу — ручним.
Для вилучення вологи після миття існують спеціальніустановки, які виконують це з використанням повітря, підігрітого до температури40...50 °С при тиску 0,2...0,4 МПа. Для цього використовують також інфрачервоніпромені та ін.
Будівельно-дорожні машини миють найчастіше ручним інапівмехані30ваним способом. Кращі результати дає використання гарячої води абомийних розчинів, підігрітих до температури 40...50 °С. У цьому разі різниця міжтемпературами води та поверхні, яку обмивають, не повинна перевищувати 18...20°С.
Важливими факторами, які впливають на якість миття,скорочення його тривалості та зниження витрат води, є тиск (напір) струменяводи, діаметр отвору мийного пістолета і кут нахилу струменя до поверхні, якуобмивають.
З курсу гідравліки відомо, що витрата води Q яка подається до сопла, і вихіднийпереріз сопла пов'язані функціональною залежністю
/>
де Fс — площа вихідного перерізу сопла, мм2; vв — швидкість витікання води із сопла,м/с; d — діаметр вихідного перерізу сопла, мм.
Швидкість витікання води із сопла
/>
де m1 — коефіцієнт витікання, який для сопла з розпилювачами дорівнює 0,5...0,55, длясопла без розпилювачів — 0,7...0,75; g — прискорення сили тяжіння, м/с2; H- напір води, м.
З наведених формул видно, що, зменшуючи діаметр соплаі збільшуючи напір води або відповідно швидкість витікання її з сопла, можнапри збереженні сталої витрати води отримати струмінь, який має більшу кінетичнуенергію, отже, більшу ефективність миття. Збільшення швидкості струменя длясопел однакового діаметра суттєво скорочує витрати води і тривалість миття. Щебільший ефект дає зменшення площі перерізу сопла. З одночасним збільшеннямшвидкості струменя і зменшенням площі перерізу сопла ефективність миття зростаєще більше.
Високу якість миття забезпечує пароводоструменевийочищувач ОМ-3360. Тривалість зовнішнього миття очищувачем ОМ-3360, порівняно знасосними установками ОМ-830 і ВСМ-1500, скорочується в 2-3 рази, атрудомісткість знижується на 30...40 %.
8. Кріпильні роботи
Кріпильні роботи забезпечують стабільністьпопереднього затягування з'єднань. Під час технічного обслуговування кріпильніроботи полягають у підтягуванні послаблених з'єднань і встановленні новихнарізних деталей замість загублених або тих, що стали непридатними. Проте слідпам'ятати, що періодичне підтягування нарізних з'єднань без особливої потребиможе призвести до порушення їх затягнення. Якщо після першого затягуванняраніше затягненого з'єднання початковий натяг знижується на 20...25%, то приповторних затягуваннях для зберігання стабільності з'єднань потрібно прикластимоменти, у два рази більші від початкових (рис. 1). Для того, щоб з'єднаннязберігало стабільність тривалий час, треба, щоб його натяг був на 15...20 %меншим від зусилля, при якому наступає текучість матеріалу гайки, болта чишпильки. Тому потрібно підтягувати лише ослаблені з'єднання і користуватисядинамометричними рукоятками.
Допустимі крутні моменти М, необхідні для затягуваннянарізних з'єднань, залежать від діаметра різі й:
D, мм, 6 8 0 12 14 16 18 20 22 24
М, Нм 6...8 14...16 30...35 50...60 80...90 120...140 160… .190 230...270300...360 420...490
Ослаблені нарізні з'єднання легко виявити, постукуючимолотком по гайках і головках болтів. Недостатньо закручені з'єднання при цьомумають характерний тремтячий звук.
Для зменшення ймовірності розкручування болтового з'єднання слідзастосовувати контргайки, пружинні шайби, стопорний дріт, корончасті гайки зішплінтами, відгинальні шайби та круглі гайки з замковими шайбами (рис. 2). Слідпам'ятати, що контргайку можна встановлювати лише тоді, коли закріпна гайкаповністю затягнена.
Старі пружинні шайби придатні до застосування лише втому разі, коли величина розводу кінців становить не менш як півтори товщинишайби. Після затягування шайба повинна повністю прилягати до опорної поверхні.За30р у розрізі шайби допускається до половини її товщини, але не більш як 2 мм. Встановлення двохпружинних шайб під одну гайку забороняється.
Болти з відкритими головками слід попарно скріплюватим'яким дротом хрест-навхрест. Кінці скрученого дроту мають бути обрізані на5...7 мм від початку скручування.
/>
Рис. 1. Графік втрат контрувальних властивостей гайкового з'єднання пристатичних навантаженнях: 1 — гайка, обтиснена по контуру; 2 — гайка, стисненапо еліпсу; 3 — гайка з нейлоновою вставкою; М -момент затягування; п — кількість затягувань гайки.
/>
Рис. 2 Способи фіксації болтових з'єднань відсамочинного відкручування:
а — контргайка; б — пружинна шайба; в — стопорний дріт; г — корончаста гайка зі шплштом;
д – відгинальна шайба; є — кругла гайка з замковоюшайбою.
/>
Рис. 3. Самоконтрувальні гайки:
а — конусна, обтиснена в конусній частині; б — підрізна зпідгином вусика;
в — еліпсоїдна, стиснена в конусній частині по еліпсу; г — знейлоновою вставкою в конусній частині
/>
Рис. 4. Зубчасті шайби:
а — з виступами на поверхні; 6 — з радіальними розрізами
При стопорінні гайки розвідним шплінтом потрібнопам'ятати, що шплінт повинен повністю заходити в отвір болта і виступати надторцем поверхні гайки не більш як на 0,3 його діаметра. Головка шплінта маєповністю входити в проріз гайки, а кінці його треба розвести: один — на торецьболта, другий — на грань гайки. Кінці шплінта повинні щільно прилягати доповерхонь болта і гайки.
Відгинальні шайби виготовляють з м'якої листової сталізавтовшки 1,0… 1,25 мм. Після затягування гайки відгинальні шайби слідзагнути (один кінець — на грань гайки, другий — на кромку корпуса) абозакріпити гайки попарно.
Але звичайні нарізні з'єднання не мають контрувальнихвластивостей, тому застосовують самоконтрувальні гайки (рис. 3) і зубчастішайби (рис. 4). Надійність роботи таких з'єднань у 8… 10 разів вища, ніжзвичайних. Найбільш стабільними є з'єднання, де застосовуються гайки знейлоновими вставками. У разі потреби вони можуть витримувати до 25...30затягувань без помітного порушення контрувальних властивостей.
9. Зберігання матеріалів і запасних частин
Спеціальні складські приміщення, в яких зберігають паливно-мастильні матеріалита технічне майно (агрегати, запасні частини, акумуляторні батареї,гумотехнічні вироби та ін.), мають забезпечувати зручність прийманнянадходжуваного майна, підготовки його до зберігання, саме збереження ішвидкісну видачу, а також пожежну безпеку.
Залежно від призначення склади поділяють на матеріальні(зберігання паливно-мастильних та інших експлуатаційних матеріалів, шин,запасних частин, інструменту тощо), ремонтного фонду та господарські(зберігання спецодягу, тари, робочого інструменту та ін.).
Розміщення складів на території господарства залежитьвід характеру матеріальних цінностей і їх призначення. Наприклад, складизапасних частин і матеріалів розташовують поблизу зони технічногообслуговування та ремонту машин.
За конструкцією склади бувають закриті, напівзакриті, відкриті таспеціальні.
Закриті склади (запасних частин, матеріалів)розміщують, як правило, в опалюваних будинках і устатковують стелажами,стендами та підставками, які забезпечують належне утримання майна. Стелажірозташовують з урахуванням найкращого використання площі й освітлення, а такожзручності догляду за майном і транспортування його.
Для механізації вантажно-розвантажувальних робітсклади забезпечують кранами, кран-балками, електротельферами, візками, ліфтамита іншими підіймально-транспортними пристроями, а також механізованимистелажами. Якщо стелажі не механізовані, а звичайні, то на їх нижніх полицяхрозташовують важкі й громіздкі деталі, а на верхніх — легші. До полицьприкріплюють таблички з найменуванням майна.
Майно, яке зберігається в тарі (ящиках), складають уштабелі на дерев'яні підкладки завтовшки 20...25 см. Між штабелями має бутипрохід завширшки 1 м. На кожному ящику прикріплюють табличку з зазначенням наній найменування і кількості речовин.
Технічне майно підлягає суворому обліку. На кожен йоговид заводять облікову картку, в якій записують надходження та витрачанняматеріалів і виводять залишок.
Нормативи зберігання технічного майна передбачаютьтерміни зберігання матеріалів і запасних частин: деталей і вузлів — 23 дні,автошин -10, ремонтного фонду — 10, інструменту — 15, кисню, ацетилену і т. п.- 10, змащувальних і лакофарбових матеріалів — 15 днів; агрегати знаходяться впостійному запасі.
Запасні частини, агрегати, прилади таелектроустаткування в умовах великих управлінь механізації зберігають у закритих опалюванихскладах на багатоярусних стелажах або в шафах, розташованих за груповою(агрегатною) системою для зручності їх відшукування. Температура повітря вприміщенні має бути не нижчою 5 °С при відносній вологості 40...45 %.
Деталі та агрегати повинні бути законсервованівідповідно до термінів їх зберігання та призначення.
Пластичні мастила для цього нині не застосовуються, бовони псують товарний вигляд виробу. Крім того, їх багато витрачається наконсервацію виробів, вони потребують великої трудомісткості нанесення тазначних витрат />на розконсервацію і не завждивідповідають вимогам, які до них ставляться. Тому останніми роками набулипоширення спеціальні рідкі консерваційні (захисні) оливи, завдяки чомузнижуються витрати мастильних матеріалів, а також трудомісткість консервації тарозконсервації деталей. До складу цих олив входять поверхнево-активні речовини(інгібітори корозії), що сприяють утворенню на поверхні деталей тонкої оливноїплівки, яка легко виводиться під час розконсервації. Незважаючи на те, що рідкізахисні оливи коштують дорожче від пластичних мастил, застосування їх даєбільший економічний ефект.
Збереження покриття залежить від властивостей і якостізахисних матеріалів (паперу, картону, а також спеціальної металевої,комбінованої і, рідше, дерев'яної тари). Останніми роками широко застосовуютьпластмасові матеріали.
Фарби і лаки зберігають в неопалюваних приміщеннях з якісноювентиляцією, захищеними від прямого впливу сонячних променів.
Кольорові метали на стелажах зберігають кожен окремо,щоб уникнути їх взаємодії. Олово зберігають при температурі не нижче 12 °С(короткочасно — не нижче 20 °С). Це пояснюється тим, що олово при низькійтемпературі і різкому перепаді температур схильне до особливого видукорозії-«олов'яної чуми». При виявленні корозії всі злиткипереплавляють.
Карбід кальцію повинен зберігатися в сухому неопалюваному приміщенніз витяжкою, в герметичній упаковці.
Балони з киснем зберігаються в ізольованому приміщенні у вертикальномуположенні на дерев'яних пірамідах. Приміщення має бути досконало ізольованим,віддаленим не менш як на 100 м від інших споруд і обладнаним витяжними трубами.
Сірчану і соляну кислоти зберігають у закритих приміщеннях звентиляцією. Пляшки з сірчаною кислотою мають бути закупорені притертимипробками, а їх головки обтягнені конопляною тканиною і обв'язані шпагатом.
Акумуляторні батареї під час зберігання за рахуноксаморозряджання втрачають частину своєї ємності (0,7...4% за добу). Ступіньсаморозряджання залежить від умов зберігання, тому в процесі тривалогозберігання слід дотримуватися деяких вимог. 30крема, акумуляторні батареїпотрібно зберігати в сухих, ізольованих, добре вентильованих приміщеннях.Батареї встановлюють в один ряд на підлозі або на стелажах вивідними клемамивверх на відстані не менш як 1 м від нагрівальних приладів. Вони мають бутизахищені від потрапляння прямих сонячних променів.
Батареї з сухими пластинами можна зберігати при температурінавколишнього повітря до -30 °С. Максимальний термін зберігання не повиненперевищувати двох років.
Батареї без електроліту доцільно зберігати лише в тому разі,якщо їх потрібно транспортувати до споживача після приведення в дію. Передпоставленням на зберігання такі батареї повністю заряджають, після чоговилучають електроліт з двогодинним витримуванням їх у перевернутому стані надємкістю. Коли електроліт стече, батареї закривають пробками й ущільнювальнимидисками, обмивають 10-відсотковим розчином нашатирного спирту або 5-відсотковимрозчином каустичної соди і зберігають при температурі не вище 0 °С і не нижче-30 °С. Термін зберігання таких акумуляторів при цій температурі -близько року,а при кімнатній температурі — три місяці.
Батареї з електролітом зберігають повністю зарядженими притемпературі не вище 0 °С, оскільки при зниженій температурі саморозряджання ікорозія акумуляторних пластин сповільнюються. Мінімальна температура зберіганнямає бути не нижчою за -30 °С. Максимальний термін зберігання батареї зелектролітом становить близько 1,5 року при температурі не вище 0 °С і дев'ятьмісяців — при температурі 18...20 °С. Якщо такі батареї зберігати при плюсовійтемпературі, то їх потрібно щомісяця підзаряджати відповідно до інструкції зексплуатації батарей.
Зберігання сучасних акумуляторних батарей має деякі особливості. Існуєкілька способів зберігання таких батарей: з періодичним підзаряджаннямакумулятора; з постійним підзаряджанням малими струмами, які компенсуютьсаморозряджання з заміною електроліту на водний розчин борної кислоти.
При зберіганні батарей з періодичним підзаряджанням їхпопередньо підзаряджають, очищують від забруднень і протирають 10-відсотковимрозчином аміаку. Густину електроліту в разі тривалого зберігання контролюють нерідше одного разу на місяць і, якщо вона нижча за початкову на 0,05 г/см3,батареї підзаряджають. Практично їх підзаряджають щомісяця при зберіганні втеплому приміщенні і через 3...4 місяці у разі зберігання в приміщенні зтемпературою 0 °С і нижче.
Якщо батарею зберігають із заміною електроліту наводний розчин борної кислоти, то її заряджають і зливають електроліт. Потім дварази промивають дистильованою водою з проміжками 15...20хв, наповнюють4...5-відсотковим розчином борної кислоти, закривають банки пробками і ставлятьна зберігання в приміщення з температурою вище 0 °С. По закінченні термінузберігання розчин борної кислоти зливають і батарею заправляють електролітомгустиною 1,4±0,01 г/см3. Через 20...30хв густину електролітузнижують до 1,24...1,25 г/см3. Якщо густина електроліту знижуєтьсябільш як до 1,24 г/см3, то частину електроліту вилучають і додаютьсвіжий густиною 1,4±0,01 г/см3. Після цього батарею встановлюють безпідзаряджання на машину. Упродовж 12 місяців заряд батареї практично незмінюється.
Шини, камери та інші гумотехнічні вироби (нові, відновлені й старі,які придатні до експлуатації та ремонту) зберігають в окремому, закритому йсухому приміщенні, захищеному від сонячних променів. За наявності в приміщеннівікон їх шибки фарбують червоною або жовтогарячою фарбою.
Стелажі з шинами та вішалки з камерами маютьрозміщуватися від опалювальних приладів на відстані не менш як 1 м. Опалювальніприлади повинні бути екрановані.
Температура зберігання цих виробів -30. ..+35 °С привідносній вологості 50...80%. Якщо відносна вологість нижча за 50%, потрібнозастосовувати штучне зволоження, посипаючи підлогу вологою тирсою. У приміщенніне допускається затхлість повітря та поява на стінах плісняви. У разі появизатхлості чи плісняви приміщення потрібно продезинфікувати 2-відсотковимрозчином формаліну і провітрити.
Забороняється провітрювати склади під час грози тапротягом 2...3 год після неї через різке збільшення озону в повітрі.
Шини зберігають у вертикальному положенні на стелажахабо на рівній підлозі. Камери, в яких зберігаються шини, накачують повітрям довнутрішнього розміру покришок, щоб уникнути утворення на них складок.
Безкамерні шини зберігають з дерев'яними абокартонними розпірками між бортами. У разі тривалого зберігання шини слідповертати, міняючи зону опори через кожні три місяці.
Камери зберігають трохи накачаними повітрям накронштейнах з напівкруглими поверхнями. Через кожні три місяці зберігання накронштейнах камери слід повертати, міняючи зону опори. Покришки та камеридопускається зберігати на піддонах, але не більше трьох місяців. Недопускається зберігати їх в одному приміщенні з хімічними та іншими речовинами,які впливають на їхній технічний стан. Спеціальні підземні склади використовуютьдля зберігання рідкого палива, яке застосовується в будівельно-дорожніхмашинах. Розташування складів, їх технічне оснащення, порядок функціонування, атакож граничні об'єми зберігання нафтопродуктів погоджуються з місцевимиорганами пожежної охорони. При цьому враховують ступінь займаннянафтопродуктів, які зберігаються в цих складах (табл. 1).
Таблиця 1. Класифікація нафтопродуктів за ступенем їхзайманняНафтопродукти Група Клас Температура займання, °С Бензини, розчинники та ін. Тракторний і освітлювальний гас Дизельне паливо, мазут, відпрацьована олива Змащувальна олива та пластичне мастило Легкозаймисті Горючі І ІІ ІІІ IV
Кожен склад, а також паливозаправний пункт повиненмати паспорт, складений технічною службою підприємства.
Паливо можна зберігати в підземних, напівпідземних (заглиблених) іна земних резервуарах, які повинні мати необхідну арматуру та устаткуваннявідповідно до чинних правил. Використовувані протипожежні заходи маютьзабезпечувати повну пожежну безпеку при зберіганні.
Розташування ємкостей і тари повинно сприяти роздільномузберіганню палива за марками та сортами і вільному доступу до них. На ємкості ітару має бути нанесене відповідне маркування з зазначенням маси, марки та сортупродукту, який у них зберігається. Об'єм продукту в резервуарі визначається закалібрувальними таблицями, які складаються на кожен резервуар.
Мастильні матеріали зберігають у спеціальних сховищах, дерідку оливу тримають у цистернах, а пластичні мастила — у металевих бочках зкришками.
Великі господарства розміщують склади мастильнихматеріалів у підвальних приміщеннях під профілакторіями, тобто пунктамитехнічного обслуговування та діагностування машин. У цих же складах можезберігатися робоча рідина для системи рульового керування, охолоджувальна іпромивна рідини та інші матеріали, які використовуються під час технічногообслуговування.
10. Транспортування машин
Машини мають транспортуватися відповідно до вимог,зазначених в інструкції з експлуатації та в ДБН В.2.8-3-95. Для керуванняроботами з транспортування в кожній організації призначається особа з числаінженерно-технічних працівників, які мають досвід виконання таких робіт.
Транспортування машин з об'єкта на об'єкт, до місцяремонту, технічного обслуговування або зберігання здійснюється згідно з місячнимипланами транспортування. Ці плани та заходи щодо їх реалізації розробляє особа,яка відповідає за транспортування машин, на основі місячних планів використаннямашин і місячних планів-трафіків технічного обслуговування та ремонту. У планімають бути зазначені назва машини, її марка (індекс), заводський номер, термінита відстань транспортування, метод транспортування і вид транспортних засобів.
Залежно від конструктивних особливостей машин, їхмаси, розмірів, відстані транспортування, стану доріг, наявності транспортнихзасобів та інших умов машини транспортують своїм ходом, на буксирі або різнимивидами транспорту на причепах-ваговозах, залізничним, водним або повітрянимтранспортом.
Особливу увагу слід звернути на транспортування своїмходом і на буксирі сучасних екскаваторів ігідравлічним приводом, оскільки перед транспортуванням цих машинпотрібно виконати ряд підготовчих робіт, щоб запобігти виникненнюнесправностей.
Машини на базі гусеничних тракторів можна транспортувати своїмходом на відстань до 30 км, а гусеничні екскаватори — не більш як на 10 км.
Перед транспортуванням перевіряють технічний станмашини та наявність паливно-мастильних матеріалів, змащують гусеничний хідвідповідно до таблиці змащування, вивчають ділянку дороги, якоюпереміщуватимуться машини і, якщо потрібно, узгоджують її з органамиДержавтоінспекції.
Якщо в дорозі зустрічатимуться залізничні переїзди,узгоджують з начальником дистанції час переїзду, подаючи заявку не пізніше якза 24 рік до початку транспортування.
Швидкість руху гусеничних машин вантажопідйомністюпонад 10 т має бути 0,8… 10 км/год.
У разі переміщення по бездоріжжю потрібно сплануватиділянки дороги, а за наявності слабких ґрунтів або грунтів, насичених водою,слід застосовувати суцільні настили з колод, шпал, брусів або переносні щитизавдовжки 6...6,5 м.
Екскаватор може переміщуватись по місцевості з поздовжнім похилом небільше 20° і поперечним 6°. Розвороти екскаватора на ділянках з похилом понад5° не допускаються. На спусках і підйомах слід дотримуватись особливоїобережності.
Під час тривалого руху на підйом і тривалих маневрів утяжких умовах стежать за станом дизельної установки. Температураохолоджувальної рідини та оливи в ній не повинна підійматися вище 100 °С.
Ківш екскаватора має бути піднятий над землею нависоту до 1 м, а поворотна платформа загальмована.
Після проходження кожних 5 км дороги перевіряютьступінь нагріву редукторів і опорних котків.
Пневмоколісні машини своїм ходом переміщують зі швидкістю7,5… 15 км/год на відстань до 50 км. В іншому разі вони мають буксируватисятягачами або на причепах (трейлерах).
Перед транспортуванням своїм ходом машини приводять утранспортне положення. Вони мають відповідати вимогам правил руху поавтомобільних дорогах і вписуватися в транспортні габарити. Перед виїздомперевіряють справність і роботу рульового керування та гальма коліс, тиск угідросистемі, стан шин і тиск у них, роботу електроустаткування. Виявленідефекти потрібно повністю усувати.
Виносні опори (якщо вони не зняті) піднімають утранспортне положення і закріплюють пальцями й защіпками. Поворотну платформуповертають робочим устаткуванням у бік переднього моста. Робоче устаткуваннямає бути підняте над поверхнею землі не більш як на 1 м.
Під час руху машин своїм ходом забороняєтьсяперемикати швидкість на підйомах, похилах і залізничних переїздах. Залізничніколії дозволяється переїжджати лише на першій передачі. Лише на цій передачідопускається рух крана під похил 5°.
Особливу увагу слід приділяти руху через перехрестя,на похилах та під мостами. Під час руху слід враховувати несучу здатністьінженерних споруд (мостів, шляхопроводів), якість доріг та габарити проїздівпід мостами.
Маршрути важких машин з тиском на вісь понад 10 тзначними габаритами узгоджують з Державтоінспекцією. Машиністи цих машин маютькеруватися правилами дорожнього руху. Транспортування бажано здійснювати вгодини, найменш напружені щодо заповнення доріг.
По бездоріжжю і ґрунтових дорогах слід рухатися напершій передачі, особливо під похил, а по дорогах з асфальтовим покриттямдопускається рух на другій передачі.
Під час транспортування машин на причепах виставляютьгабаритні знаки: вдень — червоні прапорці, а вночі — світлові сигнали.
Завантажуючи машини на причепи, дотримуються такихправил техніки безпеки:
похилі стропи мають бути надійно закріплені йвитримувати масу машини, що завантажується;
нахил площини трапу не повинен перевищувати 10°;
під час в'їзду на причіп забороняється керуватиповоротом машини й вирівнювати машину на причепі; для цього потрібно з'їхати нагрунт, а потім знову в'їжджати;
від поздовжніх і поперечних зміщень машина повиннаутримуватися брусками й розтяжками з дроту діаметром 3...6 мм (розтяжкиповоротної платформи та робочого устаткування виконують у чотири нитки, арозтяжки гусеничного ходу — в сім ниток);
між гусеницями і трапами мають бути встановлені бруский забиті дерев'яні клини.
Під час транспортування машини забороняєтьсяперебувати в її кабіні та на причепі.
Маршрут руху вибирають на основі попередньогообстеження важкопрохідних ділянок дороги й узгоджують його зі службою рухуДержавтоінспекції, якщо габарити машини становлять по ширині понад 2,5, повисоті- понад 3,8 м.
Поздовжні похили дороги не повинні перевищувати 15°.Проходження похилів понад 10° дозволяється після перевірки поперечної стійкостімашини та причепа з вантажем.
На крутих спусках та підйомах для транспортуваннямашин на причепах-ваговозах застосовують, крім тягача, й інший автомобіль. Перевезеннямашин на причепах (трейлерах) під час ожеледиці та при інших несприятливихдорожніх умовах забороняється.
Швидкість переміщення тягача з причепом не повиннаперевищувати швидкості для даного типу доріг та вказаної в технічнійхарактеристиці причепа.
Транспортування машин залізницею вигідне при відстані понад 200 км. Уцьому разі машина має вписуватись у нормальні обриси встановлених поперечнихгабаритів, а її довжина — не бути більшою за довжину платформи.
Встановлюючи на платформі, машину закріплюютьпідпорами й колодками, які запобігають її поздовжньому й поперечному зміщенню.Машини з високорозташованим центром ваги (автогрейдери, екскаватори тощо), крімпідпорів і колодок, закріплюють ще й розтяжками зі скрученого дроту діаметром3,5...6 мм, досить міцними для сприйняття інерційних сил, що виникають напочатку руху і під час гальмування платформи. Потрібну кількість розтяжок ікількість ниток дроту в них встановлюють розрахунком на міцність. Орієнтовнопоздовжню силу інерції слід брати 2,3...3,8 кН, а центральну силу, що діє впоперечному напрямі, — 1,7 кН на 1 т маси машини.
Водним і повітряним транспортом машини транспортують у тому разі,коли це економічно виправдано або коли ці види сполучення є єдиним засобомдоставлення машин споживачеві.
Проведені роботи з транспортування машин відображаютьу журналі транспортування за формою міністерства (відомства).
11 Зберігання машин
Кожна організація, на балансі якої перебуваютьбудівельно-дорожні машини, зобов'язана забезпечити їх правильне зберіганнявідповідно до вимог ГОСТ 25646-83 і ГОСТ 7751-79. Зберігання машин передбачаєряд заходів, зокрема обов'язкове очищення, миття і змащення їх деталей.
Облік машин, що перебувають на зберіганні, здійснюютьу спеціальному журналі, а після розконсервації основні відомості заносять допаспортів на машини.
Міжзмінне зберігання в літню пору полягає в охоронімашини, а в зимову пору, крім того, ще в захисті її від дії низьких температурдля полегшення запуску двигуна.
Машини, які не використовують за призначенням зтехнічних, організаційних та інших причин понад 10 днів, ставлять накороткотривале, а більше двох місяців — на довготривале зберігання(консервацію). Короткотривале зберігання машин можна здійснювати на місці їхвикористання, а довготривалого на основних базах управлінь механізації. Докороткотривалого іберігання машину готують відразу після закінчення робіт, а додовготривалого — не пізніше 10 днів з моменту закінчення робіт.
На короткотривале зберігання машини ставлятькомплектно, тобто без зняття з них окремих агрегатів, вузлів і деталей.
Перед поставленням машин на зберігання проводять їхтехнічне обслуговування. Паливну систему повністю заповнюють паливом, а зводяної системи охолодження в холодну пору року обов'язково зливають воду.
При зберіганні машин на пневмоколісному ходу терміномдо 10 днів тиск у шинах має бути вищий від номінального. При зберіганні понад10 днів машину встановлюють на підставки і знижують тиск у шинах до 70...80%номінального. У цьому разі між шинами і майданчиком має бути проміжок.
Довготривале зберігання машин передбачає комплекс заходів длязахисту деталей від псування. Після миття машин проводять технічнеобслуговування та поточний ремонт, який після розконсервації забезпечує роботумашин до наступного планового поточного ремонту..
Машина має бути повністю змащена згідно з картоюзмащування. Ділянки з пошкодженою фарбою очищують і знову фарбують. Нікельованіта хромовані поверхні витирають чистою тканиною, змоченою в гасі, після чогообмивають теплою водою.
Нефарбовані металеві поверхні після очищення від брудута видалення слідів гасу покривають шаром антикорозійного мастила, дерев'янічастини фарбують. Оливу в двигунах повністю міняють, а для запобігання корозіїв циліндри заливають небагато оливи і прокручують колінчастий вал двигунавручну або стартером. Крім цього, в циліндри закладають спеціальні вологовбирніпатрони, а самі циліндри герметизують. Пас двигуна послаблюють, а поверхнюблоку циліндрів протирають тканиною, змоченою в дизельному паливі, після чоговесь двигун закривають брезентом або папером.
Сталеві канати, що застосовувалися, знімають з машини,перевіряють за існуючими нормами, змащують і зберігають у бухтах в закритихприміщеннях.
Зняті гумові вироби зберігають при температурі 5… 15°С і відносній вологості 50 %. Перед зберіганням їх миють, просушують іпротирають. Місця, що дотикаються під час зберігання, пересипають тальком.
Гідромашини (гідродвигуни та гідронасоси), щопідлягають зберіганню, мають бути законсервовані. Зберігають їх у приміщенні,для захисту від атмосферних опадів, при температурі повітря не нижче 5 °С.
Консервуючи гідромашини, з них повністю зливаютьробочу рідину, з зовнішніх поверхонь видаляють бруд, пил і залишки робочоїрідини, гідромашину ретельно промивають у бензині, а всі внутрішні поверхнідеталей (наприклад, гідродвигуна) змащують робочою рідиною або тонким шаромпластичного мастила. За цієї умови гідродвигун може зберігатися близько 6місяців. При тривалішому зберіганні корпус гідродвигуна (гідронасоса)заповнюють робочою рідиною, що використовується в гідросистемі. Отвори дляприєднання трубопроводів закривають пробками з оливобензостійкої гуми абополімерного матеріалу. Нефарбовані зовнішні поверхні сталевих деталейпокривають консерваційним змащувальним матеріалом.
Машини на пневмоходу, що консервуються, встановлюютьна козлах, а гусеничні — на брусках або дошках. Частини машини, якіпідтримуються тросами, опускають на козли, а пружини й ресори розвантажують.
Цінні прилади, інструменти та частиниелектроустаткування (акумулятори, фари тощо) знімають і зберігають окремо.
Після закінчення всіх підготовчих робіт двері кабін,канати й кришки паливних резервуарів пломбують.
Машини зберігають у закритих приміщеннях, під навісомі на відкритих майданчиках. Місця зберігання розташовують на відстані від житлових,складських і виробничих приміщень не менш як 50 м.
Місця зберігання забезпечують протипожежними засобамизгідно з правилами пожежної безпеки, забезпечуючи можливість виведення машин уразі пожежі.
Відкриті майданчики та навіси розташовують у сухихмісцях. Майданчик повинен бути горизонтальним або з невеликим похилом та матирівну міцну поверхню, яка може витримати навантаження машини при стоянці тапереміщенні. Територію стоянки обладнують вітро- і світлозахисними пристроямита водовідвідними каналами.
На майданчику позначають місця стоянки і проїзди, а намісці стоянки кожної машини закріплюють табличку з зазначенням марки (індексу)машини та її інвентарного номера. Мінімальна відстань між машинами в одномуряду — 0,7 м, а мінімальна відстань між рядами -6 м.
Машини, що зберігаються під навісом і на відкритихмайданчиках, перевіряють не рідше одного разу на місяць, а після сильноговітру, снігопаду та великого дощу — не пізніше наступного дня. Машини, щозберігаються в закритих приміщеннях, та зняті з машин вузли, що зберігаються наскладах, перевіряють один раз на два місяці.
Деталі з гуми й текстилю через кожні три місяціперевіряють і перекладають, а в разі потреби дезинфікують, насухо протирають іприпудрюють тальком.
Роботи, пов'язані з підготовкою, поставленням машинина зберігання та зняттям її зі зберігання, виконують особи, за якими ці машинизакріплені, під керівництвом лінійного механіка. Після підготовки машину здаютьна зберігання особі, що відповідає за зберігання. Приймання машини назберігання та видача її зі зберігання оформляється актом або записом успеціальному журналі.
Доступ до місця зберігання машин і агрегатів стороннімособам заборонений.
12. Списання машин
Машини списують відповідно до Типової інструкції пропорядок списання такого, що вийшло з ладу, обладнання, господарського інвентарюта іншого майна, яке враховується в складі основних фондів.
Списанню підлягають машини, що відпрацюваливстановлений термін служби і які за технічним станом не можуть бути ефективновикористані, а також машини, що втратили працездатність внаслідок аварій,стихійних лих ти і інших причин, у випадку недоцільності їх відновлення.
Розрахункові терміни служби (в роках) до списанняосновних будівельних машин Екскаватори одноківшеві розмірної групи:
3(місткість ковша-0,4 м3)… 8
4(місткість ковша — 0,65 м3)… 9
5(місткість ковша — 1 м3)… 10
6 і 7 (місткістьковша-1,25 м3)… 12
Крани самохідні стрілові:
автомобільні… 10
пневмоколісні та гусеничні вантажопідйомністю, т:
16...40… 12
>40… 14
Крани баштові вантажопідйомністю, т:
>10… 16
Бульдозери на тракторах з двигуном потужністю, кВт:
55… 132… 8
>132… 9
Скрепери з місткістю ковша, м3:
>15… 10
Автогрейдери з двигуном потужністю, кВт:
>80… 10
Навантажувачі… 9
Викорчовувачі, котки:
самохідні… 6
причіпні, статичні… 8
причіпні, вібраційні… 9
Конвеєри стрічкові пересувні… 5
Лебідки:
ручні… 8
привідні… 5
Списання машин передбачає визначення їх технічного стану,оформлення акта, зняття з обліку, розбирання, дефектування деталей та передачусправних деталей на відновлення, а несправних — у металобрухт.
Для визначення технічного стану машин, що підлягаютьсписанню, в кожній організації наказом керівника створюється комісія.Результати визначення технічного стану оформляються актом за встановленоюформою. В акті зазначають рік виготовлення машини, дату її доставлення ворганізацію, дату введення в експлуатацію, початкову вартість, суму зношення забухгалтерськими даними, кількість капітальних ремонтів, результати визначеннятехнічного стану, висновок комісії та ін.
Після затвердження керівником організації акта насписання машину знімають з обліку в Державтоінспекції та місцевомуДержнаглядохоронпраці, а також з балансу організації.
Для списання з балансу підприємства вартості машини таустаткування, що втратили працездатність внаслідок аварії, до акта про списаннядодають копію акта про аварію, а також пояснюють причини, що призвели доаварії, і вказують заходи, вжиті стосовно винних.
Машини, зняті з балансу, розбирають, а їхні вузли й деталі дефектують. Приватні довикористання й ремонту деталі та вузли беруть на облік і використовують дляпоповнення обмінного фонду, що створюється в організаціях для ремонту машин.Непридатні до ремонту та використання деталі й вузли зі списаних машин здаютьна склади Головвторсировини в термін не пізніше 30 діб від дня списання.
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ
1. БабушкоС.М. Ремонт тракторов и автомобилей. – К.: Высшая школа. 1982. – 344с.
2. КисликовВ.Ф., Лущик В.В. Будова і експлуатація автомобілів: Підручник. К.: Либідь,2002. – 400с.
3. Лауш П.В.Техническое обслуживание и ремонт машин. – К.: Высшая школа, 1989. – 350с.
4. ПолянськийС.К. Будівельно-дорожні та вантажопідіймальні машини. – К.: Техніка, 2001. –624с.