Підготовка судової промови

Реферат на тему:
Підготовка судової промови
Готуючись до виступу, судовий ритор повинен з'ясу­вати для себе три питання:
1.Що трапилося і чому трапилося?
2.Що потрібно доказати суддям?
3.Чим можна вплинути на їхнє рішення?
Те, що потрібно доказати, пише Петро Пороховщиков, є го­ловним положенням, головним висновком промови. Те, що може вплинути на рішення суддів, він називає нервами.
В теорії головний висновок обвинувачення завжди один: підсуд­ний винуватий утакому-тозлочині; головний висновок захисту та­кож один: підсудний утакому-тозлочині не винен. Тому теоретич­но обидва ритори повинні докласти всіх зусиль, необхідних для та­кого висновку.
На практиці завдання звужується, і здебільшого суперечливий пункт зосереджується десь посередині, в доказуванні одного або кількох окремих положень.1далі П. Пороховщиков наводить при­клад.
Підсудний звинувачується у підробці розписки на дванадцять тисяч карбованців; підробка зроблена вельми майстерно. Теоретич­но головне положення звинувачення—підсудний винуватий у тому, що підробив розписку; але можливо, що звинувач обмежить своє завдання доказуванням: а) того, що підсудний не мав у своєму роз­порядженні12тисяч карбованців, які нібито позичив потерпілому, і б) якщо розписка підроблена, ніхто інший, крім підсудного, не міг здійснити підробки. Захисник може обмежитися доказуванням того, що розписка могла бути підробленою іншою особою'.
Всі три питання взаємопов'язані між собою, оскільки в них одна мета. Вони будуть «переплітатися» у голові ритора, стикатися одне з одним, але промовець повинен чітко розділити їх з самого початку. З чого ж починати?
Збирання матеріалів
Підготовка судової промови розподіляється на кілька етапів: збирання матеріалів, аналіз мате­ріалів, систематизація матеріалів, письмова підготовка промови.
Збирання матеріалівпочинається в процесі вивчення криміналь­ної справи. Ті записи, які можуть бути використані в промові, не­обхідно підкреслити або ж помітити якимось значком. Тоді їх легше буде відшукати як під час судового розгляду, так і в перервах між засіданнями. Записи допоможуть знати і розуміти справу. Вони підка­жуть, на що потрібно звернути особливу увагу, які запитання слід задавати учасникам процесу під час судового слідства.
Найінтенсивніше збираються матеріали під час судового слідства. Судова промова—це результат судового слідства і його неможливо підміняти результатом попереднього слідства. Як проку­рору, так і адвокату у своїх записах необхідно фіксувати показання підсудного, потерпілого, свідків, висновки і допити експертів, ог­ляд речових доказів, місця події і ті додаткові дії, якими закінчується судове слідство. Все, що може бути використано у промові, слід ретельно записати, підкреслити.
У свої нотатки ритор повинен записувати не лише найсуттєві­ше з того, що проходило в суді, але й свої думки, які виникли в ході судового розгляду справи. Спочатку збирання матеріалів для промови є простим нагромадженням доказів і думок. З часом, у ході розширення і поглиблення судового слідства, збирання матеріалів ускладнюється.
Продуктивно й ефективно збирає факти для промови лише той, хто бере активну участь у дослідженні доказів. Постановка питань допитуваним, отримання відповіді і її негайна оцінка—все це діяльність прокурора й адвоката в дослідженні доказів, фактичних обставин справи.
Судовому ритору не слід боятися ставити гострі запитання підсудному, потерпілому, свідкам, експерту. Якщо в ході судового слідства прокурор чи адвокат байдуже поставиться до висновку ек­спертизи і допиту експерта, годі чекати серйозної й обгрунтованої суперечки з експертом у судовій промові.
Рекомендується групувати різні джерела доказів, що значно по­легшить перевірку їх достовірності чи сумнівності. У великих і склад­них справах записи слід робити за розділами: епізоди звинувачен­ня, показання підсудних, документи, речові докази, висновки ек­спертів і т. п.
Прокурор складає так зване спостережне провадження, адво­кат—адвокатське провадження (адвокатське досьє). Збирання ма­теріалів триває аж до проголошення промови. Досвідчені адвокати нагромаджують матеріал навіть у самий останній момент—коли проголошує промову прокурор або коли з промовою виступають інші учасники судових дебатів.
Аналіз матеріалів
Кздуми з приводу матеріалів для судової промови ^починаються задовго до судового засідання. Ана­лізуються як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять показання свідків і потерпілих, висновок експерта, показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.
До змісту оцінки доказів як фактичних даних входить встанов­лення їх достовірності, належності, допустимості й достатності для вирішення справи. Змістом оцінки процесуальних джерел доказів є визначення допустимості їх використання у справі і повноти відо­мостей, що містяться в них.
Аналіз джерел доказів з точки зору повноти відомостей, що в ньому містяться, здійснюється шляхом зіставлення цих відомостей із змістом аналогічного джерела (показань обвинуваченого, одер­жаних у різний час або в результаті різних слідчих дій: допиту, очної ставки) або інших джерел—показань потерпілого, свідків. Аналізуючи джерело доказу з точки зору його допустимості, необ­хідно переконатися, чи передбачений він кримінально-процесуаль­ним законодавством, чи не було порушень законуприйого одер­жанні. Докази, одержані з грубим порушенням норм КПК України, завжди викликають сумнів у їх достовірності й не можуть викорис­товуватися в кримінальному процесі.
Пленум Верховного Суду України в п.7постанови від25бе­резня1988року «Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування» вказав: «Особливу увагу слід приділяти перевірці заяви пронедозволен!методи слідства та інші порушення законності, які могли потягти самообмову чи дачу інших неправ­дивих показань. Коли при судовому розгляді з'ясується, що доводи про застосування до нього незаконних заходів не позбавлені підстав і суд не може їх перевірити, справа підлягає поверненню на додат­кове розслідування з мотивів однобічності, неповноти чи необ'єктивності проведеного дізнання або попереднього слідства з вказівкою на необхідність такої перевірки прокурором»'.
Аналізуючи зібрані матеріали, слід відокремити установлені факти від сумнівних. Все належить перевіряти, в усьому пересвідчи­тися самому.
Петро Пороховщиков описує випадок, коли захисник взяв у руки ніж (підсудний звинувачувався в замаху на убивство) і зігнув двома пальцями цей ніж навпіл: слідчий не помітив, що лезо було бляшаним2.
Не варто задовольнятися готовими поясненнями фактів. Слід шукати внутрішній зв'язок подій.
В оповіданні Едгара По «Убивство на вулиці Морг» декілька чоловік, які чули один і той же звук, приймають його за викрику­вання, чужою мовою;прицьому кожен новий свідок називає нову мову. Ці показання суперечать одне одному; суперечності здаються незрозумілими, але вони пояснюються тим, що свідки чули голос мавпи, а не людини. В цьому оповіданні всіх збиває з пантелику нелюдська жорстокість убивства; однак саме це і вказує, що воно здійснено не людиною3.
Кожну обставину, кожен факт, які аналізуються, слід пере­віряти з точки зору протилежної сторони.
Будучи студентом юридичного факультету на початку шістде­сятих років, автор цих рядків потрапив на практику до відомого київського адвоката М. Городиського. Дуже вразила його агресивність, з якою він запитував своїх клієнтів, буквально атакуючи їх як про­курор, суддя, представник потерпілого.Подумалосьтоді не без обу­рення: люди платять гроші, приходять за допомогою, а він так з ними поводиться. Вже пізніше, через кілька літ зрозумів, чому до цього чоловіка така черга. М. Городиський готував себе і клієнта до розгляду справи в суді, таким чином перевіряв свої висновки. Тільки така перехресна перевірка фактів може запобігти передчасним вис­новкам. Вона дає змогу серйозно підготуватися до виступу в суді.
Аналізуючи докази, обставини справи, варто звертати увагу на негативні факти, на те, чого не було.
У роботі «Мистецтво промови на суді» наводиться цікавий при­клад. У конюшні було знайденотрупубитого тренера. В процесі роз­слідування причин смерті між героєм оповідання і слідчим відбу­вається така розмова:
— Зверніть увагу на надзвичайний випадок із собакою.
— Даруйте, із собакою нічого не трапилося.
— В цьому-то і полягає надзвичайний випадок'.
Негативний факт, що собака не гавкав, став відправним для версії, яка потім підтвердилася, що ніхто із сторонніх не приходив до конюшні і що тренер був убитий не людиною, а конем у той момент, коли він намагався вивести його таємно із конюшні. В да­ному випадку негативний факт—«те, чого не було»—слугував матеріалом для висновків слідства. Але його могли використати і судові промовці, якби слідство пішло неправильним шляхом і не­обгрунтоване притягнули б когось, звинувативши в убивстві.--PAGE_BREAK--
Аналіз матеріалів для судової промови на початку діяльності з будь-якої справи має, як правило, попередній характер. На цьому етапі важливо занотувати все, що аналізується, щоб час від часу повертатися до цих думок і перевіряти їх обгрунтованість.
Робота над підготовкою судової промови проходить не лише в ті години, коли прокурор чи адвокат вивчають матеріали справи, але і в інший час, коли несподівано виникне якась думка, що про­яснює незрозумілі обставини, її необхідно записати, оскільки вона забувається так само швидко, як і з'являється. Хтось із знаменитих говорив, що «знайдена, але не записана думка, це знайдений і за­гублений скарб».
Збирання й аналіз матеріалів—це єдиний взаємопов'язаний процес, завдання якого—підвести судового ритора до безпосеред­ньої підготовки промови.
Систематизація матеріалів і письмова підготовка промови
Підготовка судової промови—це опрацювання зібраного матеріалу, відбір і систематизація фактів, додаткова перевірка міркувань, правильність яких підля­гає доказуванню, послідовність розміщення думок майбутньої про­мови.
У справі, яка слухається один день або кілька годин, обстави­ни, як правило, простіші та й картина події ясніша. В такій справі ритору уже в процесі судового слідства необхідно займатися пись­мовою підготовкою промови. Бажано написати один варіант тез і перечитати його. Якщо є необхідність, а головне—можливість, то на цій основі треба написати другий варіант або внести в перший поправки і доповнення, думки, які виникли у зв'язку з промовою прокурора або інших учасників судового розгляду. Важливо, щоб до початку захисної промови все було написано, написане—прочи­тано. Це допоможе ритору краще з'ясувати, що необхідно сказати на захист підсудного.
Досудова підготовка прокурора до участі в судових дебатах та­кож завершується роботою над звинувачувальною промовою. Остання детально обмірковується і пишеться повністю або у вигляді розгор­нутих тез, детального плану чи начерків.
Прокурор, особливо початківець, не має права покладатися на експромт, розраховувати на своє натхнення. Як правильно відзна­чає Є. Матвієнко, імпровізація, натхнення—це дуже ненадійна основа формування промови. Вони ніколи не в змозі замінити сум­лінної попередньої підготовки, компенсувати відсутність дисциплі­ни, думки і продуманості суджень. Вони завжди містять у собі заг­розу підвести найдосвідченішого ритора, позбавити його промови цільності й чіткості, завести далеко в бік від задуманих висновків.
Обсяг письмової підготовки може бути і буває різним в залеж­ності від характеру й складності справи, аудиторії, кваліфікації про­курора і адвоката, інших обставин. В одних випадках, особливо на перших порах, складається повний текст промови, в інших—об­межуються розгорнутим планом, розширеними тезами, детально проробленими начерками промови, окремими її фрагментами. Але в усіх випадках таку заготовку необхідно розглядати лише як попе­редній варіант, який потім буде доповнюватися, мінятися, уточ­нюватися, шліфуватися у ході судового розгляду справи. Після закін­чення судового слідства наступає завершальний етап у підготовці промови. Тут прокурор ще раз до дрібниць продумує зміст і струк­туру промови, чітко визначає всі доводи й судження, які він має намір висловити суду, відшліфовує окремі думки, які виникли в ході судового процесу, образи, порівняння. Якщо така робота ви­магає додаткового часу, прокурор може попрохати суд оголосити перерву для завершення підготовки до виступу із звинувачувальною промовою.
Адвокат, беручи участь у судовому засіданні, складає план за­хисту. В ньому має бути передбачено:
• які клопотання необхідно заявити суду з метою забезпечен­ня прав і законних інтересів підсудного;
• які докази подати суду для обгрунтування невинуватості або меншого ступеня відповідальності підзахисного;
• в якій послідовності і як провести допит підсудного, які запитання поставити йому;
• які обставини з'ясувати при допиті свідків, потерпілих, ек­спертів і дослідженні інших доказів у справі'.
Систематизація матеріалів. Приступати до цього етапу найкра­ще тоді, коли необхідний матеріал у справі зібраний. Різні факти, які підтверджують одну й ту саму ідею, дозволяють обгрунтувати загальний висновок. Судовий ритор фіксує висновок, а поряд роз­міщує докази, які цей висновок підкріплюють. Так виникає група міркувань, з'єднана загальним висновком. Інші фактичні дані й міркування також розподіляються на групи, кожна з яких має своє завдання, висвітлює певне питання. Міркування і висновки розта­шовуються так, щоб вони були між собою пов'язані. Попередня група готує появу наступної, наступна—додатково підкріплює попередню.
Закінчивши систематизацію матеріалів і їх послідовне розмі­щення, ритор переходить до безпосередньої письмової підготовки судової промови.
Найкраща форма підготовки судової промови—це складання детальних тез промови.
Тези промови. Як і закінчена судова промова, тези повинні містити головні положення, найважливіші докази, хід міркувань, необхідні фактичні, юридичні, суспільно-політичні висновки. На відміну від промови, в тезах все повинно бути викладено фрагмеятами без плавних переходів, без відміряного літературного тексту, який у промові неминучий, а тут зайвий.
Тези дають можливість молодому ритору в творчій атмосфері проголосити промову, виробити необхідні професійні якості, а го­товий текст промови не лише не дає цієї можливості, але, більше того, перетворює живу мову в заздалегідь написаний твір на задану тему, створює інколи непереборну спокусу цю промову прочитати «з папірця».
Молодий правник-ритор повинен учитися думати і працювати в складних умовах судового процесу. Проголошуючи судову промо­ву за тезами і формулюючи думки під час промови, він виробляє майстерність говорити публічно, без чого неможливо уявити собі належне виконання обов'язку судового ритора. Промова, яка чи­тається за готовим текстом, не створює необхідного контакту між ритором і судом, ритором і його слухачами. Судовий ритор, який завжди і в усіх випадках буде писати повний текст промови, опи­ниться у важкому становищі, якщо в процесі виникне необхідність обмінятися репліками. Репліка, як правило, буває негайною, особ­ливо це стосується адвоката. Закінчив прокурор говорити і потрібно негайно відповідати. Як же бути адвокату, якщо він звик думати і працювати повільно, в спокійній домашній обстановці.
Більшість справ, які слухаються в районних судах, тривають не більше одного дня. Якраз у таких справах на перших порах висту­пають молоді прокурори і адвокати. Тут просто немає можливості написати промову від початку і до кінця. Тези промови доводиться писати, коли закінчується судове слідство, або ж, у кращому разі, під час обідньої перерви, або під час вельми короткої перерви після обіду.
Молоді правники-ритори повинні виховувати в собі професій­не уміння виконувати два паралельні процеси, брати участь у закін­ченні судового слідства і фіксувати тези своєї промови.
Зачитування наперед написаної промови не дає можливості належним чином реагувати на промови інших учасників судових де­батів, позбавляє виступ полемічності. Звичайно, до промови мож­на включити в останній момент, уже в суді, нові вставки, розділи, але це може зашкодити її логічності й гармонійності.
Хвилювання промовців у суді. Вони властиві всім риторам не­залежно від віку і стажу роботи. У молодих виникає почуття бояз­кості, нерішучості, несміливості і полохливості. Вони хворобливо реагують на погляди, які їм видаються суворими або несхвальними чи осудливими. Може вивести із рівноваги чиясь іронічна посмішка. Поступово, з набуттям досвіду, це почуття слабшає і майже зникає.
Промова може бути написана повністю, декілька разів прочи­тана ритором для себе або для вузького кола «своїх» слухачів, пере­роблена, переписана. Ця підготовча праця може бути корисною, навіть дуже корисною, коли вона підготовча. За текстом закінченої промови ритор вже сміливо може складати тези, які йому необхід­но проголосити.
Тези промови, а за ними і сама промова, не повинні бути пе­реказом всього того, що проходило в судовому засіданні, оскільки це все бачили і чули судді. В тезах головне місце повинні займати доказові твердження. До них підводяться і їх підкріплюють установ­лені факти й обставини, які допомагають доказуванню, сприяють утвердженню висновку. Правильна побудова тез судової промови вимагає від ритора чіткого розуміння, що є головним, а що друго­рядним і допоміжним. Це необхідно ритору для того, щоб відповід­но розподілити зусилля і час: головному—максимум зусиль і більше часу, другорядному—мінімум того й іншого.
Неможливо заздалегідь і на всі випадки життя визначити, з чого необхідно починати раніше: з головної думки чи з другорядної, з тим, щоб потім перейти до головного. Все буде залежати від конк­ретних обставин справи. Будь-яке вирішення питання є допусти­мим, якщо судовий ритор приймає його обдумано. Якщо адвокат доказує алібі свого підзахисного, звичайно, немає ніякого сенсу відтягувати доказування головної думки на кінець промови. Довів­ши алібі, захисник може звернутися до критики показань потерпі­лого або свідків, даючи цим показанням відповідні пояснення. Після доказування головного, пояснення із суміжних питань стає пере­конливішим і достовірнішим.
Текст промови чи тез необхідно писати так, щоб він легко чи­тався, щоб судовому ритору не потрібно-було в процесі виступу розгадувати власний почерк. Часу для цього не буде, судова обста­новка аж ніяк не сприятиме цьому. Прізвища, найменування, циф­ри, найбільш важливі документи необхідно записувати чітко, ба­жано крупнішими літерами чи іншим кольором чорнила або виді­лити якимось іншим чином.
Не лінуйтесь перечитувати свої тези. Це допоможе віднайти і виправити допущену помилку, вилучити те, що після промови по­передніх риторів втратило свою актуальність, або перенести акцент з того, що стало менш важливим, на те, що в результаті уже про­голошених промов набуло більшого значення.