Особливості підготовки стрибунів потрійним з розбігу у підготовчому перехідному змагальному

Чернігівський національний педагогічний університет
імені Т.Г.Шевченка
факультет фізичного виховання
кафедра спорту
на правах рукопису
Солтан Ярослав Дмитрович
«Особливості підготовки стрибунів потрійним з розбігу у підготовчому, перехідному, змагальному періодах»
Курсова робота
Студента IVкурсу
41 група
денної форми навчання
за спеціальністю
«Фізичне виховання»
спеціалізація
«спортивно-масова
і туристична робота»
Науковий керівник —
старший викладач:
Буланов Олег Миколайович
Чернігів – 2010
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДУ
1.1 Історія розвитку легкої атлетики
1.2 Класифікація стрибків та їх характеристика
РОЗДІЛ 2. ЗАВДАННЯ, МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Завдання досліджень
2.2. Методи досліджень
2.3. Організація досліджень
РОЗДІЛ 3. МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ СТРИБУНІВ ПОТРІЙНИМ З РОЗБІГУ У ПІДГОТОВЧОМУ, ПЕРЕХІДНОМУ ТА ЗМАГАЛЬНОМУ ПЕРІОДАХ
3.1 Основи техніки потрійного стрибка
3.2 Особливості підготовка стрибунів потрійним з розбігу у підготовчому, перехідному та змагальному періодах
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Одним з найважливіших питань успішного керування тренувальним процесом, шляхів підвищення ефективності підготовки спортсменів є пошук раціональних форм планування тренувальних навантажень у структурах річної й багаторічної підготовки легкоатлетів.
Розробка й обґрунтування перспективних технологічних методик підготовки стрибунів, які спираються на всебічні достовірні наукові дослідження, вимагають комплексного вивчення проблем з різних позицій.
В сучасних умовах важливість удосконалення тренувального процессу особливо загострилась у зв’язку зі значним розширенням спортивного календаря, необхідності показувати високі резлультати протягом довгих змагальних періодів та виходу на пік готовності в головних змаганнях року.
Саме тому проведення цілорічних тренувань вимагає правильного планування. Рік поділяється на три періоди: підготовчий, змагальний та перехідний, які складають у сумі річний цикл тренувань. Таких циклів в одному році може бути кілька.
Мета досліджень – проаналізувати особливості підготовки стрибунів потрійним з розбігу у підготовчому, перехідному, змагальному періодах.
Об’єкт досліджень – тренувально-педагогічний процес в легкій атлетиці.
Предмет дослідження – техніка та методика тренування стрибунів потрійним з розбігу.
Структура роботи: роботу викладено на 31 друкованій сторінці, вона складається зі вступу, основної частини у трьох розділах, висновків, списку використаної літератури, що містить 30 джерел.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДУ
1.1 Історія розвитку легкої атлетики
Боротьбу, кулачний бiй i взагалi усi вправи, що розвивали силу, греки вiдносили до важкої атлетики. Ясно, що назва «легка атлетика» сьогоднi досить умовна, адже важко назвати, наприклад, бiг на довжелезну дистанцiю — марафон або метання молота «легкими» фiзичними вправами.
Найдавнiшим змаганням атлетiв, безсумнiвно, є бiг. Разюче, що сьогоднi ми знаємо iм`я першого олiмпiйського чемпiона древньої Грецiї i дату, коли вiдбулася ця подiя. Це трапилося в 776 р. до н.е. в Олiмпiї. Переможець був один, тому що атлети змагалися на тих iграх тiльки в бiгу на один стадiй (приблизно 192 м) — звiдси слово «стадiон». Переможця кликали Корiб, здається, вiн був кухарем з мiста-полiса Элiди. В Ермiтажi, у Санкт-Петербурзi, можна побачити грецькi i римськi пам`ятнi медальйони, монети iз зображеннями бiгунiв.
Змагалися древнi i у метаннi диска. Були диски з дерева, каменю, залiза, бронзи, нерiдко прикрашалися рiзьбленням, зображеннями птахiв, тварин або сценами спортивних змагань. Вага диска була вiд 1,25 до 6,63 кг. (Сьогоднi диск важить 2 кг для чоловiкiв i 1 кг для жiнок.) Серед болiльникiв iнодi дуже цiнувалися метателi спису. Їх охоче зображували i скульптори.
Сучасна легка атлетика ранiше, нiж в iнших країнах, почала культивуватися в Англiї. Ще у 1837 тут вiдбулися першi змагання з бiгу на дистанцiю близько 2 км. Учасниками цього змагання були учнi коледжу мiста Регбi. Незабаром i в коледжах iтона, Оксфорда, Кембриджу, Лондона також органiзуються спортивнi змагання. Трохи пiзнiше в програму змагань включається бiг на короткi дистанцiї, бiг з перешкодами i метання ваги, з 1851 включенi в програму стрибки в довжину i висоту з розбiгу, а з 1864 — метання молота i штовхання ядра. Новий етап почався з проведення щорiчних змагань мiж унiверситетами Оксфорда i Кембриджу. У 1865 був заснований Лондонський атлетичний клуб, що проводив першi чемпiонати країни з легкої атлетики.
У 1880 в Англiї була заснована аматорська легкоатлетична асоцiацiя, що одержала права вищого органа з легкої атлетики в межуах Британської iмперiї, а також у її колонiях. У США перший атлетичний клуб з`явився в 1868 у Нью-Йорку. Але, мабуть, центрами розвитку легкої атлетики в Америцi в тi роки стали унiверситети.
Вiдродження в 1896 Олiмпiйських iгор сучасностi дуже вплинуло на розвиток легкої атлетики. У програму iгор I Олiмпiади в Афiнах (1896) були включенi 12 видiв легкоатлетичних змагань. Майже всi медалi на цих iграх завоювали американськi легкоатлети. Правда, з появою в 1952 на олiмпiйських iграх збiрної СРСР, в американцiв з`явилися серйознi конкуренти в легкiй атлетицi. На Олiмпiйських iграх в Атлантi (1996) 2000 атлетiв розiгрували 44 комплекти нагород (бiльше нiж у будь-якому iншому видi спорту). Змагання для жiнок з`явилися на олiмпiйських iграх у 1928, на iграх 1996 жiнки змагалися у 20 видах легкої атлетики, а вже на лiтньому чемпiонатi свiту (1999) i Олiмпiадi в Сiднеї (2000) жiнки почали змагатися в стрибках з шестом i метаннi молота.
Нерiдко саме змагання легкоатлетiв-олiмпiйцiв ставали самими яскравими у життi Олiмпiад. Так було, наприклад, у Мехiко (1968), коли американський спортсмен Боб Бiмон встановив феноменальний свiтовий рекорд у стрибках в довжину — 8 м 90 см (одразу на 55 см перевищивши свiтове досягнення). Цей виступ назвали . Практично так воно i трапилося. Тiльки через двадцять рокiв цей результат був полiпшений. Фантастичнi секунди показала у забiгах на 100 i 200 м на Олiмпiадi в Сеулi американська бiгунка Флоренс Гриффiт- Джойнер. Її рекорд тримається бiльше 14 рокiв
Легка атлетика — вид спорту, що поєднує такі дисципліни як: ходьба, біг, стрибки (у довжину, висоту, потрійний, з шестом), метання (диск, спис, молот, і штовхання ядра) і легкоатлетичні багатоборства. Один з основних і найбільш масових видів спорту.
В англомовних країнах легка атлетика поділяється на дві групи змагань: «трекові» і «польові». Кожен вид легкої атлетики має свою історію, свої тріумфи і визначні дати, свої рекорди, свої імена.
Міжнародна асоціація легкоатлетичних федерацій (ИААФ) створена в 1912 і об’єднує 210 національних федерацій (2002).
Олімпійська програма неодноразово змінювалася. У різний час до неї входили такі дисципліни, як біг 60 м, командний біг 5000 м, біг 2500 і 4000 м з перешкодами, стрибок у довжину з місця, потрійний стрибок з місця, перетягування каната, тріатлон і ін. Допуск на Олімпійські ігри одержують спортсмени, що виконали нормативи Міжнародного олімпійського комітету і Національного Олімпійського Комітету.
 На сьогоднішній день в легкій атлетиці існують наступні дисципліни:
— 10000 м чоловіки;
— 10000 м жінки;
— 100 м жінки;
— 100 м чоловіки;
— 100 м з бар`єрами жінки;
— 110 м з бар`єрами чоловіки;
— 1500 м чоловіки;
— 1500 м жінки;
— 200 м жінки;
— 200 м чоловіки;
— 20 км спортивна ходьба чоловіки;
— 20 км спортивна ходьба жінки;
— 3000 м жінки;
— 3000 м стипль-чез чоловіки;
— 400 м чоловіки;
— 400 м жінки;
— 400 м з бар`єрами жінки;
— 400 м з бар`єрами чоловіки;
— 4x100 м естафета чоловіки;
— 4x100 м естафета жінки;--PAGE_BREAK--
— 4x400 м естафета жінки;
— 4x400 м естафета чоловіки;
— 5000 м чоловіки;
— 5000 м жінки;
— 50 км спортивна ходьба чоловіки;
— 800 м жінки;
— 800 м чоловіки;
— десятиборство чоловіки;
— метання диска чоловіки;
— метання диска жінки;
— метання молота жінки;
— метання молота чоловіки;
— семиборство жінки;
— стрибок у висоту жінки;
— стрибок у висоту чоловіки;
— метання списа чоловіки;
— метання списа жінки;
— стрибок у довжину жінки;
— стрибок у довжину чоловіки;
— марафон чоловіки;
— марафон жінки;
— стрибок з шестом жінки,
— стрибок з шестом чоловіки;
— штовхання ядра чоловіки;
— штовхання ядра жінки;
— потрійний стрибок жінки;
— потрійний стрибок чоловіки.
1.2 Класифікація стрибків та їх характеристика
Стрибки поділяються на:
стрибки у висоту
стрибки у довжину
потрійний стрибок
стрибки з жердиною
Стрибки у висоту — вид легкої атлетики, який характеризується короткочасними м'язовими зусиллями вибухового характеру. Стрибкові вправи розвивають м'язи поперекового відділу, спини та ніг. Заняття стрибками поліпшують нервово-м'язову реакцію. За їх допомогою формують вміння миттєво концентрувати зусилля, орієнтуватись у просторі, розвивати швидкість, силу, спритність та інші рухові якості. Під час долання планки чудово розвиваються окомір і м'язові відчуття.
Стрибок у висоту складається з чотирьох фаз: розбігу, відштовхування, переходу через планку і приземлення. За своєю значущістю в досягненні кінцевого результату фази не рівноцінні. Тривалий час удосконаленню фази переходу через планку відводилась провідна роль, ріст спортивних результатів ставився у пряму залежність від ефективності техніки долання планки. Неухильний пошук в цьому напрямі зумовив зміну однієї техніки іншою, яка давала змогу ефективніше використовувати спеціальну фізичну підготовку стрибунів: переступання — перекат — хвиля — перекидний — «фосбюрі-флоп». Поява техніки стрибка «фосбюрі-флоп» і стрімкий ріст спортивних результатів стрибунів спричинили зміну поглядів спеціалістів на процес удосконалення технічної майстерності і методику підготовки спортсменів. У часи популярності «перекидного» при підготовці стрибунів увага зосереджувалась на розвитку насамперед силових якостей, на цій основі будувалась структура розбігу і відштовхування. Та з появою «фосбюрі-флоп» головною якістю стала швидкість. Техніку стрибка сучасних стрибунів, їх спеціальні фізичні якості сьогодні оцінюють за швидкістю розбігу, та швидкістю відштовхування. Сучасна техніка стрибка у висоту характеризується раціональним використанням високої швидкості розбігу, потужним реактивно-маховим поштовхом і доланням планки з якомога нижчим положенням ЗЦМТ спортсмена.
Розбіг в стрибках у висоту становить переважно 7-9 бігових кроків (11-14 м). Кут розбігу стосовно до планки залежить від способу стрибка. Розбіг виконується з місця або з підходу, коли стрибун робить декілька прискорених кроків і потім, попавши стопою на контрольну відмітку, починає розбіг. Одне із завдань стрибуна під час розбігу — набути необхідної горизонтальної швидкості, яка повинна зростати поступово, досягаючи в момент відштовхування 6,5-7,5м/с. Збільшення швидкості відбувається паралельно зі збільшенням довжини кроків. У другій частині розбігу спортсмен готується до відштовхування. Довжина останніх кроків збільшується, а ЗЦМТ знижується. Передостанній крок розбігу найдовший, останній короткий. Зменшення останнього кроку дозволяє спортсмену швидше перемістити тіло на поштовхову ногу, вивести таз вперед і звести до мінімуму втрату швидкості розбігу. За даними В.М. Дячкова величина трьох останніх кроків у стрибунів високої кваліфікації становить: 3-й від поштовху крок — 215-220 см, передостанній — 220-230 см і останній — 195-220 см.
Успіх у відштовхуванні багато в чому залежить від швидкості і ритму розбігу і має декілька варіантів. Але для будь-якого ритму характерне поступове нарощування швидкості з акцентованим прискоренням в кінці розбігу. Для розмітки розбігу переважно використовують дві відмітки: одна на початку розбігу і друга — на третьому кроці від місця відштовхування. Спортсмени високого класу виконують розбіг вільно і легко, з широкою амплітудою рухів ніг. Постановка ніг на опору відбувається з передньої частини стопи (тільки на останньому кроці постановка махової і поштовхової ніг відбувається з п'яти), при цьому стопа ставиться пружно.
У стрибках у висоту біг на пружних стопах є важливою умовою, що забезпечує динаміку взаємодії стрибуна з опорою. Проштовхуючись стопою вперед, стрибун збільшує темп і швидкість бігових кроків у міру наближення до планки. Якщо перші кроки розбігу виконуються «натиканням» на виставлену ногу гомілкою вперед, то швидкість перед поштовхом втрачається і, як наслідок, знижується можливий результат стрибка. На початку розбігу швидкість набрати нескладно, але важко зберегти її в кінці розбігу.
Кроки розбігу виконуються таким чином, щоб при постановці стоп на грунт не створювалось зайвого гальмування. Ногу на опору необхідно ставити м'яко, загрібним рухом, руки стрибуна працюють, як при звичайному бігу, тулуб нахилений до передостаннього кроку. За величиною рухової активності під час розбігу без порушення правильної структури рухів можна скласти уяву про характер спортсмена, про рівень його спортивної агресивності. Значення спортивної агресивності при виконанні стрибка у висоту — дуже важливий фактор. Чим більшою мірою він властивий стрибуну, тим швидше зростають його спортивні результати.
Поштовх. Відштовхування починається з моменту торкання грунту поштовховою ногою. Однак його ефективність в значною мірою залежить від рухів, які виконуються у попередньому кроці маховою ногою. В момент постановки махової ноги на опору спортсмен згинає і подає коліно вперед. Одночасно з просуванням вперед на сильно зігнутій маховій нозі і переходом її з п'яти на передню частину стопи тулуб займає вертикальне положення, таз випереджає вісь плечей, а поштовхова нога обганяє лінію таза. Махова нога активно розгинається, змінюючи напрям руху ЗЦМТ вперед-вгору, руки через сторони відводяться назад.
Поштовхова нога ставиться на опору з п'яти майже випрямленою. Після амортизаційного згинання ноги у колінному суглобі (до 130°) і переходу з п'яти на всю стопу починається її прискорене розгинання. Дії сил поштовху, спрямованих по вертикалі, сприяє розгинання тулуба і мах вільною ногою і руками вгору. До моменту відриву від опори поштовхова нога та тулуб випрямлені, махова нога піднята, коліно на рівні грудей.
Політ. Спочатку стрибун деякий час зберігає вертикальне положення, дещо затримуючи обертання тіла за основними осями, яке розпочалось під час відштовхування. Одночасно з цим, розслабляючи м'язи, він готується до виконання рухів, які необхідні для переходу через планку. Спосіб «переступання» найбільш простий і в той же час найменш результативний. Розбіг виконується під кутом 30-45°, а відштовхування дальньою від неї ногою — за 60-80 см від проекції планки на землю.
У стрибку способом «переступання» виліт виконується боком до планки. Махова нога знаходиться паралельно до неї, а поштовхова вільно опущена вниз. У момент переходу планки, завдяки опусканню махової ноги за планку, поштовхова нога дугоподібним рухом з поворотом коліна і носка дещо назовні переноситься через планку. Внаслідок цих рухів тулуб повертається до планки і поштовхової ноги, нахиляється в сторону розбігу, а таз швидко переміщається над планкою. В момент переходу через планку внаслідок нахилу голови, плечей вперед стрибун піднімає вище таз. Рух тулуба в сторону планки дає можливість краще відійти від планки. Руки опускаються вниз і розводяться в сторони. Поштовхова нога переноситься над планкою, а приземлення відбувається боком до планки спочатку на махову ногу, а потім на поштовхову.
Характерні риси стрибка у висоту способом «переступання»:
1. Розбіг під кутом 30-45°.
2. Довжина розбігу 7-9 бігових кроків (11-14 м).
3. Горизонтальна швидкість 6,5-7,5 м/с.
4. Довжина кроків: третій від поштовху – 200 см, передостанній – 210 см, останній -190 см.
5. У момент амортизації поштовхова нога зігнута в колінному суглобі до 130°.
6. Поштовх здійснюється дальньою ногою по відношенню до планки.
7. Місце поштовху віддалене від проекції планки на відстань 70-80 см.
8. У вищій точці носок махової ноги і тулуб повертаються до планки.
9. Поштовхова нога за планкою розвертається стопою до планки.
10. Приземлення виконується на махову ногу боком до планки.
Рекорд світу в стрибках у висоту належить кубинському стрибуну Хав'єру Сотомайору. Він становить 245 см. Рекордсменка світу серед жінок — болгарка Стефка Костадінова. Її найвище досягнення — 209 см.
Рекордсмен України Рудольф Поварніцин — 240 см. На момент встановлення цей результат був рекордом світу. Для жінок рекорд України складає 205 см. Його встановила Інга Бабакова.
Стрибки в довжину — вид легкої атлетики, в якому спортсмени змагаються, хто далі стрибне, відштовхнувшись з-за певної лінії.
Рекордсмен світу серед чоловіків — Майк Пауел, США. Його рекордний стрибок — 8 м 95 см, встановлений у 1991 році в Токіо.
Рекорд світу серед жінок, 7 м 52 см, належить радянській спортсменці Галині Чистяковій, уродженці Ізмаїла. Він встановлений у 1988 році в Ленінграді.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Рекорд України, 8 м 35 см, належить одразу двом спортсменам — Сергію Лаєвському (1997) та Роману Щуренко (2000).
Рекорд України серед жінок належить Ларисі Бережній — 7 м 24 см.
Потрійний стрибок — складна легкоатлетична вправа, яка має три послідовно виконувані стрибки — скачок, крок і стрибок. Відштовхнувшись від планки, спортсмен приземляється на ту ж саму ногу (скачок), далі відштовхнувшись цією ж ногою, приземляється на іншу (крок), і далі, відштовхнувшись, робить приземлення в яму з піском на дві ноги (стрибок).
Результат у потрійному стрибку залежить від горизонтальної швидкості, отриманої під час розбігу, кута і висоти ЗЦМТ після кожного відштовхування, оптимального співвідношення довжини окремих частин стрибка і технічної підготовленості стрибуна. Швидкість розбігу у провідних спортсменів становить 10-10,5 м/с. Кути вильоту ЗЦМТ становить 17°, 15° і 18° відповідно (скачок, крок, стрибок). Співвідношення довжини окремих частин стрибка знаходиться в межах 38; 29,5 і 32,5 відсотки. Залежно від індивідуальних особливостей параметри виконання рухових дій можуть видозмінюватись.
Стрибки з жердиною — легкоатлетична дисципліна, олімпійський вид спорту, змагання на подолання висоти з використанням гнучкої жердини.
Стрибки з жердиною відомі з древності, вони входили в змагання древніх греків, критян, кельтів. В програмі сучасних Олімпійських ігор стрибки з жердиною серед чоловіків з 1896 року, серед жінок — з 2000 року.
Рекорд світу в стрибках з жердиною серед чоловіків належить Сергію Бубці. Для змагань на відкритому повітрі він дорівнює 6 м 14 см, і був установлений 31 липня 1994 року в Сестрієрі. Для залів рекорд світу на сантиметр вищий — 6 м 15 см. Рекорд України дорівнює світовому рекорду. Бубка також першим із стрибунів подолав престижну шестиметрову висоту. Сталося це в 1985 році.
Серед жінок світова рекордсменка — Єлєна Ісинбаєва. Її рекорд 5 м 6 см був установлений в 28 серпня 2009 року в Цюріху.
Рекорд України серед жінок належить Анджелі Балахоновій і дорівнює 4 м 57 см. Він був установлений 4 липня 2004 року в Ялті.
РОЗДІЛ 2. ЗАВДАННЯ, МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Завдання досліджень
Відповідно до мети роботи вирішувались наступні завдання:
Навести класифікацію стрибків та дати їм загальну характеристику.
Дослідити особливості підготовки стрибунів потрійним з розбігу у підготовчому, перехідному та змагальному періодах.
2.2. Методи досліджень
Вирішення висунутих завдань і досягнення таким чином поставленої мети здійснювалось на теоретичному рівні з використанням відповідних методів отримання ретроспективної інформації.
Методи отримання ретроспективної інформації включали теоретичний аналіз літературних джерел, що передбачав вивчення, аналіз, систематизацію та узагальнення даних наукової і науково-методичної літератури.
Результати проведеного теоретичного аналізу дозволили визначити проблематику, встановити коло завдань та намітити шляхи їх вирішення.
2.3. Організація досліджень
Дослідження проводилось в три етапи: на першому етапі було здійснено вибір теми курсової роботи та складено план і графік її виконання; на другому етапі було здійснено підбір та опрацювання літературних джерел з метою накопичення інформації про закономірності розвитку фізичних якостей; на третьому етапі була здійснена систематизація опрацьованого матеріалу та його комп’ютерний набір.
В процесі виконання курсової роботи були використанні літературні джерела бібліотеки Чернігівського національного педагогічного університету, бібліотеки ім.Короленко.
РОЗДІЛ 3. МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ СТРИБУНІВ ПОТРІЙНИМ З РОЗБІГУ У ПІДГОТОВЧОМУ, ПЕРЕХІДНОМУ ТА ЗМАГАЛЬНОМУ ПЕРІОДАХ
3.1 Основи техніки потрійного стрибка
Для досягнення високих результатів у потрійному стрибку спортсмен бесперечно повинен добре оволодіти технікою стрибка.
Потрійний стрибок з розбігу це складна легкоатлетична вправа, яка має три послідовно виконувані стрибки — скачок, крок і стрибок. Відштовхнувшись від планки, спортсмен приземляється на ту ж саму ногу (скачок), далі відштовхнувшись цією ж ногою, приземляється на іншу (крок), і далі, відштовхнувшись, робить приземлення в яму з піском на дві ноги (стрибок).
Результат у потрійному стрибку залежить від горизонтальної швидкості, отриманої під час розбігу, кута і висоти загального центра маси тіла (ЗЦМТ) після кожного відштовхування, оптимального співвідношення довжини окремих частин стрибка і технічної підготовленості стрибуна. Швидкість розбігу у провідних спортсменів становить 10-10,5 м/с. Кути вильоту ЗЦМТ становить 17°, 15° і 18° відповідно (скачок, крок, стрибок). Співвідношення довжини окремих частин стрибка знаходиться в межах 38; 29,5 і 32,5 відсотків. Залежно від індивідуальних особливостей параметри виконання рухових дій можуть видозмінюватись.
Так, у початківців довжина розбігу складає 25-30 м або 13-16 кроків, у кваліфікованих стрибунів — 40-43 м або 19-22 кроки. Завдання у розбігу — набрати максимальну швидкість перед відштовхуванням. Розбіг може бути виконаний з місця або з деякого підбігання. За рахунок підвищення швидкості розбігу збільшується початкова швидкість вильоту стрибуна, а значить, і дальність стрибка. Швидкість в кінці розбігу зростає за рахунок збільшення довжини та темпу кроків. Характерним для розбігу у потрійному стрибку є відсутність попередньої підготовки до відштовхування, а довжина останніх кроків не змінюється, що забезпечує збереження швидкості розбігу перед відштовхуванням. У потрійному стрибку атлет ставить ногу на місце відштовхування з передньої частини стопи під кутом 70° з дещо більшою амортизацією, а тулуб зберігає невеликий нахил вперед, що сприяє в «скачку» більшому просуванню ЗЦМТ вперед, ніж вгору. На думку В. А. Креєра, В. Б. Попова, зв'язок «скачка» з «кроком» характеризує рівень спеціальної підготовки стрибуна і є найбільш відповідальним фактором підготовки стрибуна до високих спортивних результатів. Кут відштовхування при «скачку» складає 60-65° при незначному куті вильоту. Це не дає підстави вважати перше відштовхування механічним пробіганням.
Підготовка до наступного відштовхування проводиться в останній третині польоту з великою активністю, створюючи визначений ритм відштовхування і стрибка в цілому. Цей ритм складається із довгого зльоту у положенні «кроку», енергійного виносу поштовхової ноги для підготовки повторного відштовхування і відведення назад махової ноги, замаху і загрібаючого опускання поштовхової ноги, з пружним її ставленням, поступаючим і довгим відштовхуванням у поєднанні з маховими рухами. Такий характер підготовчих дій (замах, опускання поштовхової ноги із зустрічними маховими рухами ногою і руками) дозволяє стрибуну: а) надати нозі необхідної швидкості кутового переміщення щодо тіла і за найменшої амплітуди; б) досягнути цілісності і активності при переході від польотної до опорної фази; в) не допустити перевантаження опорної ноги та розвинути більше зусилля для пересування вперед по всій амплітуді відштовхування.
У другому відштовхуванні нога ставиться на всю стопу більш випрямленою і з більшим нахилом до доріжки. У зв'язку з необхідністю зміни направлення руху тіла на 32-34° (сума кутів при опусканні і вильоті) навантаження на м'язи і суглоби досягає найбільшої величини. Надмірне згинання в кульшовому та колінному суглобах негативно впливає на досягнення висоти і довжини «кроку». Після другого відштовхування і вильоту в «кроці» стрибун приймає вихідне положення для наступного відштовхування, піднімаючи махову ногу і відводячи назад поштовхову. Кут розведення стегон на момент замаху досягає найбільшої амплітуди (100-105°). Опускання поштовхової ноги проводиться таким же загрібаючим рухом як і в «скачку» одночасно з зустрічним швидким і за широкою амплітудою рухом махової ноги і рук. Це сприяє збільшенню потужності поштовху і зберіганню стійкої рівноваги в польоті. Після відриву від опори стрибун займає характерне положення у «кроці», коли зігнута махова нога попереду, а поштовхова позаду. Перед приземленням стрибун розгинає махову ногу, готуючись до приземлення, а руки відводить назад. В останньому відштовхуванні нога ставиться на всю стопу майже випрямленою під кутом 65°, тіло — у вертикальному положенні або дещо нахилено вперед. Великий нахил тулуба вперед приводить до втрати рівноваги. Завдання в останньому відштовхуванні — не втратити поступальної швидкості.
Рухи у стрибку майже не відрізняються від стрибка у довжину з незначного розбігу. Стрибуни виконують політ в «кроці» з витягнутими вгору руками, а потім зводять ступні ніг і готуються до приземлення. Деякі стрибуни використовують спосіб «прогнувшись». Після зведення стоп обидві ноги утримуються разом високо і далеко спереду тулуба. У зв'язку зі зниженням швидкості доцільно одразу після торкання піску, м'яко згинаючи коліна, активно рухатися вперед через сильно зігнуті ноги.
3.2 Особливості підготовки стрибунів потрійним з розбігу у підготовчому, перехідному та змагальному періодах
Основна мета спортивного тренування — забезпечити високий рівень здоров'я спортсменів, оволодіння спортивною технікою, виховання моральних та вольових рис характеру, розвиток фізичних якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності) і на цій основі — досягнення високих показників в обраному виді спорту. Все це обов'язково має передбачати навчання й тренування спортсменів будь-якої підготовленості — від новачка до майстра спорту.
 Виховання спортсмена складається з таких органічно взаємозв'язаних частин: технічної, тактичної, фізичної (загальної і спеціальної), моральної й польової та теоретичної підготовки.
При проведенні тренувань слід брати до уваги вік, підготовленість спортсмена, періодів. Новачкам, наприклад, треба більше працювати над виробленням фізичних якостей, елементами спортивної техніки, тоді як підготовленішим спортсменам необхідні спеціальна технічна підготовка та оволодіння тактичною майстерністю.
У підготовчому періоді тренувань більше уваги приділяється загальній фізичній і спеціальній підготовці, а в змагальному — технічній.
Технічна підготовка. Досягнення успіху в будь-якому виді спорту значною мірою обумовлене оволодінням спортивною технікою. Технічно досконале, тобто раціональне, виконання вправ — запорука високих спортивних результатів. Важлива сторона спортивної техніки — економне виконання вправи, яке забезпечує збереження сил. Під час навчання спортсмен повинен опанувати правильну техніку (структура вправи, відсутність зайвих напружень, автоматизація координаційних процесів, «шліфування» окремих рухів).
Важлива роль у технічній підготовці спортсмена належить тренерові, який повинен розучити з ним вправу в цілому і по частинах, проаналізувати кожен рух.
Тактична підготовка. Спортивна тактика — мистецтво ведення змагань з суперниками. ЇЇ головне завдання — якнайраціональніше використати сили й можливості для перемоги.
Завдання тактичної підготовки: вивчення загальних положень, засобів і можливостей у даному виді спорту, тактичного досвіду найсильпішпх спортсменів і команд; практичне використання засобів, прийомів і варіантів тактики під час тренувальних занять, змагань; аналіз сил суперників, їхньої технічної. фізичної, вольової підготовленості; аналіз проведеного змагання, висновки.
Навчання тактики і вдосконалення в ній провадиться з використанням таких основних методів: розучування тактичних елементів і дій по окремих частинах і в цілому; розробка варіантів тактичних дій; творчі завдання в процесі тренувальних занять та змагань; аналіз застосованих тактичних варіантів, планів під час змагань,    продолжение
--PAGE_BREAK--
Фізична підготовка — частина процесу тренування спортсмена. Поділяється вона на загальну й спеціальну.
Загальна фізична підготовка, дуже корисна для зміцнення здоров'я, зумовлює гармонійний розвиток усіх органів і систем людського організму, підвищення їх функціональних можливостей — збільшення сили, швидкості, витривалості, спритності і т.д.
Все це досягається застосуванням в учбово-тренувальній роботі вправ на загальний розвиток з обраного виду, а також з інших видів спорту (спортивна гімнастика, біг, стрибки, метання, лижі, вправи зі штангою, рухливі й спортивні ігри, плавання, веслування та ін.), підготовкою та складанням нормативів комплексу і комплексів.
Моральна й вольова підготовка. Спортсмен повинен бути відданим Батьківщині, дисциплінованим, працьовитим, наполегливим у досягненні поставленої мети, впевненим у своїх силах, здатним до максимальних зусиль; повинен не боятися труднощів, завжди прагнути до перемоги.
Всі ці якості виховуються протягом усього процесу учбово-тренувальної роботи (особистим прикладом, добором відповідних вправ, участю в змаганнях, розповідями про кращих людей України, зокрема видатних спортсменів).
Завдання теоретичної підготовки, як і всього учбово-тренувального процесу,— озброїти їх певними знаннями з галузі теорії й методики спорту взагалі і спортивної спеціалізації зокрема, ознайомити з питаннями особистої гігієни, режиму, лікарського контролю та самоконтролю тощо.
Найважливішою умовою ефективності тренувань та успіху в спортивних змаганнях є систематична підготовка спортсмена протягом року. Здійснення цілорічних тренувань вимагає правильного планування. Рік поділяється на три періоди: підготовчий, змагальний та перехідний, які складають у сумі річниї цикл тренувань. Таких циклів в одному році може бути й кілька.
Періоди тренувань і тренувальний цикл у цілому органічно пов'язуються з календарем спортивних змагань.
Підготовчий період.Сучасні методи тренування в усіх, без винятку, видах спорту відводять цьому періодові вирішальну роль у підготовці спортсменів. У річному циклі тренувань підготовчий період повинен зайняти не менше 4-5 місяців при 4-5 тренуваних заняттях на тиждень для підготовлених спортсменів та З-4 — для початківців.
Тренування в підготовчому періоді забезпечує:
— набуття та покращання загальної і спеціальної фізичної підготовленості;
— подальший розвиток сили, швидкості та інших фізичних якостей, необхідних для вдосконалення в даному виді спорту;
— подальше покращення моральних і вольових якостей;
— оволодіння спортивною технікою і вдосконалення;
— ознайомлення з елементами тактики;
— підвищення рівня знань у галузі теорії фізичних вправ і виду спорту.
За підготовчий період тренування, спортсмени повинні набути таку тренованість, яка дозволила б їм почати змагальний період добре підготовленими, з високим рівнем спортивної техніки, фізичних і вольових якостей. Останнім часом змагання плануються і провадяться протягом року, в тому числі і в підготовчому періоді. Так, наприклад, календарні плани спортивних заходів для легкоатлетів вже кілька років передбачають серію змагань як у закритих приміщеннях, так і на повітрі
Змагальниіі період.Основні завдання тренувань у цьому періоді зводяться до подальшого підвищення рівня розвитку фізичних і морально-вольових якостей, вдосконалення і закріплення спортивної техніки, оволодіння тактикою і набуття досвіду змагань.
Цей період прийнято поділяти на два етапи. Перший, так званий дозмагальний, триває один місяць, а другий — основних спортивних змагань – 3 — 5 місяців.
На першому етапі спортсмени повинні здійснювати напружене тренування і брати участь у невеликій кількості змагань для набуття «бойового» досвіду. Виступаючи в них, спортсмени призвичаються до нових умов, перевіряють свої можливості, підвищують тренованість. У цілому тренування на цьому етапі слід розглядати як підготовку до участі в найбільш відповідальних змаганнях, запланованих на наступні місяці сезону.
 Тренування на другому етапі основного періоду трохи відрізняються від тренувань на першому етапі і мають свої особливості. Головну увагу в цей період приділяють вдосконаленню техніки та підготовці до досягнення найвищих для даного спортсмена результатів.
Перехідний періодмає на меті створення таких умов, за яких спортсмени після напруженої роботи в змагальному періоді будуть готові почати паступний цикл тренувань, не знизивши рівня набутих фізичних якостей і технічних навичок.
Одним з найважливіших питань успішного керування тренувальним процесом, шляхів підвищення ефективності підготовки спортсменів є пошук раціональних форм планування тренувальних навантажень у структурах річної й багаторічної підготовки легкоатлетів.
Від науково-обґрунтованого планування змісту окремих тренувальних занять, тренувальних і змагальних тижневих мікроциклів, мезоциклов, макроциклів річної підготовки залежить рівень і час досягнення планованих спортивних результатів.
Структура річної підготовки — це система організації тренувальних навантажень, що передбачає певний порядок і черговість уведення в тренування обсягів навантажень різної спрямованості.
У практиці легкоатлетичного спорту найпоширенішою структурою планування річного циклу є двоциклова структура. Протягом багатьох років структура планування річної підготовки зазнала корекції.
Озолин Н.Г., Воронкин В.І. запропонували рік ділити на два великих цикли: осінньо-зимовий — 5 місяців, весняно-літній — 6 місяців і перехідний період 1 місяць. Осінньо-зимовий великий цикл містить у собі осінньо-зимовий підготовчий період, який умовно ділиться на загально підготовчий і спеціально-підготовчий етапи та змагальний період. Весняно-літній великий цикл містить у собі весняно-літній підготовчий період, який умовно ділиться на весняний підготовчий і літній підготовчий етапи, і змагальний період, що включає, у свою чергу, етапи підготовчих та основних змагань (табл.3.1) [14].
В 90ті роки Мироненко І.Н. проаналізував більш 50 варіантів річної підготовки й запропонував блочну систему побудови циклу підготовки в легкоатлетичних стрибках. Таранів В., Мироненко І., Сергєєв В. [22] характеризують особливості блочної системи побудови циклу підготовки в легкоатлетичних стрибках (табл.3.2):
1. Двоциклове планування підготовки до зимового й літнього змагального сезонів.
2. Поділ кожного піврічного циклу на двотижневі навантажувальні й тижневі розвантажувальні блоки підготовки.
3. Систематизація й розподіл усіх застосовуваних тренувальних засобів по блоках підготовки (відповідно до завдань кожного з них) для забезпечення односпрямованого тренувального впливу.
4. Постійне програмоване вдосконалювання технічної майстерності за рахунок використання 2-3 паралельних самостійних «технічних» програм із критеріями ефективності їх реалізації.
5. Стандартизація переліку й ритмічності застосування тренувальних засобів усередині кожного навантажувального блоку, яка досягається: а) у блоках функціональної, силової, швидкісно-силової й швидкісної підготовки за рахунок використання стандартних по змісту дводенних мікроциклів (повторюваних шість разів протягом двох тижнів); б) у блоках моделювання змагальної діяльності й безпосередньої перед змагальної підготовки й участі в змагання за рахунок використання стандартних по змісту тижневих мікроциклів (з одним або двома днями відпочинку залежно від значимості змагань, до яких здійснюється підготовка).
6. Переважне застосування в навантажувальних блоках «вимірюваних» тренувальних засобів (у вправах зі штангою й обтяженнями, стрибкових вправах, спринтерському бігу, вправах по вдосконалюванню спортивної техніки), по результативності в яких здійснюється поточний контроль над адаптацією організму спортсменів до застосовуваним тренувальним впливом і оцінюється їхня ефективність наприкінці наступних за ними розвантажувальних блоків.
7. Інтенсифікація тренувального процесу не тільки при переході від одного навантажувального блоку до іншого, але й усередині кожного окремо взятого блоку.
8. Виключення (або значне зменшення обсягу) розвиваючих тренувальних впливів загальної й спеціальної силової, швидкісно-силової й швидкісної спрямованості в розвантажувальних блоках і заміна їх комплексом профілактичних і відбудовних заходів (при збереженні обсягу й інтенсивності засобів технічного вдосконалювання, як і в попередньому — навантажувальному блоці).
Сучасні фахівців пропонують двоциклове планування річної підготовки. Це пов’язано з більшою кількістю змагань як узимку, так і влітку, тому спортсмени повинні перебувати у високій спортивній формі протягом зимового й літнього тренувально-змагального періоду. У зв'язку із цим розроблена сучасна структура планування річної підготовки для легкоатлетів які спеціалізуються в горизонтальних стрибках (табл. 3.3) [12, 30].
З таблиці 3.3 видно що, річний цикл підготовки складається із двох макроциклів — першого й другого. Перший макроцикл складається з підготовчого (15-16 тижнів), змагального (6-7 тижнів) і перехідного (1-2 тижня) періодів. Кожний період включає ряд етапів, що характеризуються: певною спрямованістю, комбінацією й тривалістю тренувальних програм. Підготовчий період складається з етапів загальної фізичної підготовки (ЗФП), спеціальної фізичної підготовки (СФП) і техніко-фізичної підготовки (ТФП). Змагальний період складається з етапу спеціальної підготовки (СП). Перехідний період складається з етапу активного відпочинку, профілактики, лікування травм, підтримка тренованості
Перший етап ЗФП: тривалість 4-5 тижнів. Основні завдання — розвиток загальної, силової, стрибкової та бігової витривалості.
Другий етап СФП: тривалість 5-6 тижнів. Основні завдання — розвиток максимальної сили, швидкісно-силових здібностей, швидкісних здібностей, удосконалювання в техніці стрибків.
Третій етап ТФП: тривалість 5-6 тижнів. Основні завдання — розвиток вибухової сили, швидкісно-силових і швидкісних здібностей, удосконалювання технічної майстерності.
Четвертий етап СП: тривалість 6-7 тижнів. Основні завдання — реалізація рівня швидкісно-силової й технічної підготовленості.
П'ятий етап АВ: тривалість 1-2 тижня. Основні засоби підготовки і їх обсяг представлено в таблиці 3.3.
Другий макроцикл складається з підготовчого (12-13 тижнів), змагального (14-15 тижнів) і заключного (2-3 тижня) періодів. Підготовчий період складається з етапів спеціальної фізичної підготовки, тривалістю 6-7 тижнів і техніко-фізичної підготовки — 6-7 тижнів. Соревновательный період складається з етапу спеціальної підготовки. Заключний період складається з етапу відновлення організму спортсменів, активного відпочинку, лікування й профілактика травм.    продолжение
--PAGE_BREAK--
ВИСНОВКИ
Потрійний стрибок з розбігу це складна легкоатлетична вправа, яка має три послідовно виконувані стрибки — скачок, крок і стрибок. Відштовхнувшись від планки, спортсмен приземляється на ту ж саму ногу (скачок), далі відштовхнувшись цією ж ногою, приземляється на іншу (крок), і далі, відштовхнувшись, робить приземлення в яму з піском на дві ноги (стрибок).
Для досягнення максимальних результатів на змаганнях безсумнівно важливий процес тренування, який починается з планування. Сучасні фахівців пропонують двоциклове планування річної підготовки. Це пов’язано з більшою кількістю змагань як узимку, так і влітку, тому спортсмени повинні перебувати у високій спортивній формі протягом зимового й літнього тренувально-змагального періоду. Річний цикл підготовки складається із двох макроциклів — першого й другого. Перший макроцикл складається з підготовчого (15-16 тижнів), змагального (6-7 тижнів) і перехідного (1-2 тижня) періодів. Кожний період включає ряд етапів, що характеризуються: певною спрямованістю, комбінацією й тривалістю тренувальних програм. Підготовчий період складається з етапів загальної фізичної підготовки (ЗФП), спеціальної фізичної підготовки (СФП) і техніко-фізичної підготовки (ТФП). Змагальний період складається з етапу спеціальної підготовки (СП). Перехідний період складається з етапу активного відпочинку, профілактики, лікування травм, підтримка тренованості
Другий макроцикл складається з підготовчого (12-13 тижнів), змагального (14-15 тижнів) і заключного (2-3 тижня) періодів. Підготовчий період складається з етапів спеціальної фізичної підготовки, тривалістю 6-7 тижнів і техніко-фізичної підготовки — 6-7 тижнів. Соревновательный період складається з етапу спеціальної підготовки. Заключний період складається з етапу відновлення організму спортсменів, активного відпочинку, лікування й профілактика травм.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
Артюшенко О.Ф. Легка атлетика: Навчальний посібник для студентів факультетів фізичної культури. — Черкаси: БРАМА-ІСУЕП. 2000. – 316 с.
Бєлих М.О., Богачик П.Т., Синицький З.П. Легкоатлети України.2-е вид., доп. і переробл. – К.: Здоров’я, 1979. – 278 с.
Валик Б.В. Тренерам юных легкоатлетов. – М.: ФиС, 1974. – 244 с.
Верхошанский Ю.В. Основы специальной физической подготовки спотрсменов.— М.: ФиС, 1988.— 331 с.
Волков Л.В. Теория спортивного отбора: способности, одарённость, талант. – К.: Вежа, 1997. — 168 с.
Гогін О.В. Легка атлетика: Курс лекцій /Харк.держ.пед.ун-т ім.Г.С.Сковороди. – Харків:«ОВС», 2001. – 112 с.
Голобородько В.А. Педагогический подход к оценке //Физическая культура в школе.— 1978.— № 12.— С. 21.
Зеличенок В.Б., Никитушкин В.Г., Губа. Легкая атлетика: Критерии отбора. – М.: Терра-Спорт, 2000. – 240 с.
Золоті сторінки олімпійського спорту України / під. ред.І. Федоренка. – К.: Олімпійська література, 2000. – 192 с.
Келлер В.С., Платонов В.Н. Теоретико-методические основы подготовки спортсменов. — Львов: Украинская спортивная ассоциация, 1993. — 270 с.
Книга легкоатлета (прошлое и настоящее «Королевы спорта»). – М., Физкультура и спорт, 1971. – 384 с.
Колот А.В. Методика формування швидкiсно-силових здатностей легкоатлетiв-стрибунiв потрiйним стрибком з розбiгу у рiчному тренувальному циклi на етапi максимальноi реалiзацii iндивiдуальних спроможностей: Автореф. дис. … канд. наук з фiз. виховання iспорту: 24.00.01 / НУФВСУ. — К., 2005. — 20 с.
Креер В.А., Попов В.Б. Легкоатлетические прыжки. — М.: Физкультура и спорт, 1986. — 175 с.
Легкая атлетика: Учеб. для ин-тов физ. культ. — Изд. 3-е, доп. и перераб. / Под ред. Н.Г. Озолина, В.И. Воронкина. М.: Физкультура и спорт, 1986. — 597 с.
Партнов В.П. «Стрибок у висоту» фізкультура і спорт 1979 р. Видання стор.59.
Петров В.А. Примерные обучающие программы // Физическая культура в школе.— 1983.— № 10.— С. 28-29.
Платонов В.Н. Система подготовки спортсменов в олимпийском спорте. Общая теория и её практические приложения. — К.: Олимпийская литература, 2004. — 808 с.
Платонов В.Н., Гуськов С.И. Олимпийский спорт: Учебник (в 2 кн). – К.: Олимпийская литература, 1994. – 496 с.
Подружись с «Королевой спорта»: Кн. для учащихся / Е.А. Малков. – 2-е изд., доп. – М.: Просвящение, 1999. – 126 с.
Попов В.Б. Прыжок в длину: многолетняя подготовка. — М.: Терра спорт, 2001. — 158 с.
Стражак А.П., «Стрибок у висоту» 1987 р. Видання стор. 76.
Таранов В., Мироненко И., Сергеев В.Прыжок длиною в год: построение годичного цикла подготовки. Блочная система // Легкая атлетика. — 1994. — № 3. — С. 14-15.
Теория и методики физического воспитания / Под. ред. Б.А. Ашмарина. – М.: Просвещение, 1990. – 287 с.
Тер-Ованесян А.А., Тер-Ованесян И.А. Обучение в спорте.— М.: ФиС, 1993.— С. 181.
Трофим’як Б. Є. Фізична культура і спорт в Українській РСР. – Львів: Вища школа, 1987. – 157 с.
Україна в цікавих фактах: книга рекордів України/Упор. Г.О. Маценко. – Львів: Слово, 1992. — 160 с.
Филин В.П. Воспитание физических качеств у юных спортсменов.— М.: ФиС, 1974.— 232 с.
Філь С.М., Худолій О.М., Малка Г.В. Історія фізичної культури: навч. пос. – Харків: ОВС, 2003. – 160 с.
Чен Е.Б. Вас приглашает «Королева»: История отечественной легкой атлетики. – М.: Знание, 1986. – 189 с.
Юшко Б.Н.Системно-структурный метод планирования годичной подготовки бегунов на короткие дистанции// Материалы семинара по спринтерскому и барьерному бегу. Москва, 14-17 мая 2001 г. — М.: Терра-Спорт, 2001. — С. 54-56. Ссылки (links):
lib.sportedu.ru/2SimQuery.idc?Author=попов%20вlib.sportedu.ru/2SimQuery.idc?Title=прыжок%20в%20длину:%20многолетняя%20подготовкаlib.sportedu.ru/2SimQuery.idc?Author=таранов%20вlib.sportedu.ru/2SimQuery.idc?Author=мироненко%20иlib.sportedu.ru/2SimQuery.idc?Author=сергеев%20вlib.sportedu.ru/2SimQuery.idc?Title=прыжок%20длиною%20в%20год:%20построение%20годичного%20цикла%20подготовкиlib.sportedu.ru/2SimQuery.idc?Title=легкая%20атлетикаlib.sportedu.ru/2SimQuery.idc?Author=юшко%20бlib.sportedu.ru/2SimQuery.idc?Title=системно-структурный%20метод%20планирования%20годичной%20подготовки%20бегунов%20на%20короткие%20дистанцииlib.sportedu.ru/2SimQuery.idc?Title=материалы%20семинара%20по%20спринтерскому%20и%20барьерному%20бегу