--PAGE_BREAK--1.2.2 Маса тіла
У відмінності від довжини тіла й обхвату грудної клітки маса тіла – дуже лабільний показник, що порівняно швидко змінюється під впливом різних екзо- і ендогенних факторів. Збільшення з віком маси тіла, так само як і довжини тіла, відбувається нерівномірно. Найбільш інтенсивний приріст маси таля відзначається в дівчинок у період між 4-5 і 12-15 роками. Значний приріст маси тіла у дівчинок і у хлопчиків спостерігається в період полового дозрівання. У цей період маса тіла у дівчинок більше, ніж у хлопчиків.
Для практики великий інтерес представляють взаємозв'язок довжини і маси тіла. Виявляється, що між цими величинами є прямий, але кореляційний зв'язок, що змінюється з віком. В усіх вікових групах збільшення маси тіла трохи перевищує збільшення довжини тіла; найбільша різниця між цими відносними величинами в дівчинок приходиться на вік 13-15 років[24].
1.2.3 Грудна клітка
Форма грудної клітини у дітей, довжина тіла й обхват грудей істотно позначається на особливостях їхньої статури. Форма грудної клітини залежить від розвитку кістяка (зокрема, від розташування і конфігурації ключиць, ребер, грудини, величини підгрудинного кута, співвідношення поперечного і переднезаднього діаметрів, характеру кривизни хребта), м'язів і внутрішніх органів. Розміри і форма грудної клітини в процесі природного росту і розвитку дітей піддаються значним змінам обумовленим, насамперед збільшенням і зміною топографії внутрішніх органів і специфікою роботи м'язів плечового пояса.
Уже до 12-13 років форма грудної клітини нагадує таку, як у дорослих, і відрізняється від останньої лише розміром. Окружність грудної клітини збільшується з віком поступово. Уповільнення росту окружності грудної клітини у дівчинок приходиться на вік 13 років. Збільшення поперечного і переднезаднього діаметрів грудної клітини відбувається нерівномірно. Найбільш інтенсивне збільшення цих розмірів відзначається у період полового дозрівання, причому у дівчинок цей період настає раніш, ніж у хлопчиків: переднезаднього діаметра грудної клітини — на 1 рік, а поперечного – на 4 роки. У результаті форма грудної клітини у хлопчиків і дівчинок у цьому віці значно розрізнюються. Остаточних розмірів обидва діаметри досягають у дівчинок на 1,5 років раніш, ніж у хлопчиків[13].
1.2.4 Кістяк
Особливості диференціювання кісткової тканини, зокрема порядок і терміни появи крапок окостеніння і синостозов в окремих частинах кістяка, об'єктивно відбивають процеси росту і формування організму дитини і можуть служити надійним показником біологічного віку.
Окостеніння кістяка у дітей відбувається нерівномірно: до 9-11 років закінчується окостеніння фаланг пальців рук, трохи пізніше, до 12-13 років,- зап'ястя і п’ясті. Кості таза інтенсивно розвиваються в дівчинок з 8 до 10 років. З 10 до 12 років формування їх у хлопчиків і дівчинок йде рівномірно. До початку полового дозрівання темпи розвитку тазового пояса у дівчинок збільшується. Зрощення трьох частин безіменної кості, фаланг пальців ніг, костей плюсні і предплюсні відбувається значно пізніше і закінчуються іноді, коли підлітки вже стають дорослими[15].
Кістяк дітей відрізняється значною кількістю хрящової тканини, надмірно рухливими суглобами, зв'язковим апаратом, що легко растягується.
Унаслідок зміни в будівлі зв'язкового апарата, хрящових і кісткових елементів хребта поступово формуються вигини хребта: до 7 років установлюється шийна і грудна кривизна, до 12- поперекового, хребет найбільш рухливий до 8-9 років[4].
У підлітковому віці кісткова система знаходиться в стані посиленого росту. Особливо швидко зростають довгі трубчасті кості верхніх і нижніх кінцівок, прискорюється ріст у висоту хребців. У ширину же приріст костей незначний. Процес окостеніння кістяка продовжується. Після окостеніння зап'ястя і п’ясті в эпіфізарных хрящах і меж хребтових дисках лише з'являються зони окостеніння. Мікроструктура основних елементів опорно-рухового апарата ще не досягла рівня дорослих людей. У цьому періоді хребет як і раніше дуже рухливий і податливий. Тому, у зв'язку з відставанням розвитку м'язової тканини від росту кісткового кістяка, при несприятливих умовах у цьому віці можуть виникнути різні порушення постави чи деформації хребта. Застосування надмірних м'язових навантажень прискорює процес окостеніння і може викликати уповільнений ріст трубчастих костей у довжину[21].
1.2.5 Склад тіла
Одним із самих мінливих морфологічних параметрів людського організму є склад тіла – кількісне співвідношення метаболічне активних (м'язових) і малоактивних (жирових) тканин. Жировий компонент маси тіла в різних вікових групах піддається значним змінам, що обумовлені варіабельністю інтенсивності росту всього організму й енергетичних витрат. Починаючи з самого раннього віку, у складі маси тіла спостерігаються полові розходження, що багато в чому залежать від харчування і рухової активності. У дітей в перші 5 років відбувається абсолютне зменшення підшкірно-жирового шару. З 5 до 10 років у дівчинок жирова складка зменшується більш чітко, ніж у хлопчиків. Після 10 років відзначається інтенсивне збільшення підшкірного жиру, що починається раніш у дівчинок і протікає більш енергійно[19].
Між загальним і підшкірним жиром в організмі існує статистично достовірний взаємозв'язок. Тому товщина шкірно-жирових складок може служити кількісним критерієм жирового компонента маси тіла.
Відомо, що кількість активної маси в людини тісно корелює з його аеробними можливостями. Це визначає великий інтерес до дослідження жирової і худої фракцій маси тіла.
Поверхня тіла залежить від морфологічних і функціональних властивостей індивіда і є одним з інформативних параметрів його фізичного розвитку. Аналізувати слід не абсолютні, а відносні величини поверхні тіла. Так, співвідношення маси і поверхні тіла дає представлення про масивність чи міцность статури. Між цими співвідношеннями і фізичним розвитком установлений прямий зв'язок.
1.3 Технічна підготовка гімнасток на етапі поглибленої спеціалізації
На даному етапі охоплює всі організаційно-методичні моменти, пов’язані з навчанням вправ без предмета і з предметами та досягненням запланованого рівня спортивної майстерності. На технічну підготовку в кожному занятті відводиться 20-30% тренувальних годин. Основними завданнями технічної підготовки є удосконалення техніки, досягнення високої надійності у володінні предметами та високого рівня хореографічної підготовленості й досконалої техніки вправ без предмету, забезпечення високої надійності техніки виконання змагальних комбінацій та їх адекватності функціональним можливостям організму спортсменок, а також стійкості техніки до дії збиваючих чинників в умовах змагальної діяльності[11].
1.3.1 Завдання хореографічної підготовки
Завдання хореографічної підготовки — шляхом доцільно дібраних, постійно повторюваних вправ, що варіюються та ускладнюються, допомогти гімнасткам розвинути своє тіло і навчитися вільно управляти своїми рухами.
Окремі елементи класичного танцю біля опори та на середині залу виконуються в комбінаціях. Окрім класичного танцю, використовуються народні танці у вигляді екзерсису біля опори та етюдів на середині залу.
1.3.2 Підготовка без предмета
Підготовка без предмета буває спрямована на удосконалення стрибків, рівноваги та обертання. Удосконалюючи стрибки, застосовують вправи, що дають змогу набути уміння відштовхуватися за різних умів( з двох ніг, з однієї, з місця, з розгону тощо), виконувати дії у без опорному положенні та приземлятися.
Під час підготовки з метою удосконалення рівноваги та обертання вправи виконуються навколо вертикальної осі: власне повороти треба виконувати на ногах, а також обертальним рухом тіла з послідовним торканням опори( акробатичні та напівакробатичні рухи). Підготовка без предмету спирається на практику балету.
1.3.3 Підготовка з предметами
Підготовка з предметами ґрунтується на оволодінні базовими елементами на безпредметній основі, а також класифікаційними, службовими та модельними елементами.
Базові елементи є ключовими для опанування близьких до них за структурою рухів.
Класифікаційні елементи –вправи, що входять до обов’язкової програми та для набирання складності в довільній комбінації.
Службові елементи – сполучні(різні танцювальні рухи, стрибки), а також елементи, що несуть енергоутворюючу функцію(розгін перед стрибком).
Модальні елементи-показники технічної оснащеності вправ(потрійний перекид, серія кидків з ловлею за спиною)[11].
1.4 Спеціально-рухова підготовка
Спеціально-рухова підготовка здійснюється за допомогою вправ, спрямованих на виховання координаційних здібностей, уміння оцінювати рухи в просторі, часі, по ступенях м'язових зусиль, а також функціональний розвиток вестибулярного аналізатора.
1.4.1 Розвиток координаційних здібностей
Для розвитку координаційних здібностей рекомендується добрі засвоїти: послідовні та одночасні рухи двома руками і ногою, які виконуються в різних напрямках; рухи, що виконуються в різному ритмі; переключення з одних рухів на інші.
1.4.2 Розвиток просторової точності
Для розвитку просторової точності та сприйняття тривалості руху треба застосовувати вправи на точність у різних площинах, повільні та швидкі вправи в певних градусах-45, 65, 85, 105, 125, 145, 165, а також вправи на оцінювання тривалості рухових актів[17].
1.4.3 Розвиток вестибулярного апарату
Обертальні вправи для розвитку вестибулярного апарату бажано виконувати на кожному занятті протягом 3-5 хвилин, застосовуючи повороти переступанням на 180, 360, 540, 720˚ в один та інший боки, перекиди.
Заняття із ЗФП та СФП проводяться за допомогою групового методу, з індивідуалізацією завдань та урахуванням можливостей кожної гімнастки.
1.5 Фізична підготовка в художній гімнастиці
Фізична підготовка в художній гімнастиці вирішує завдання розвитку і підтримання високого рівня рухових якостей — гнучкості, координаційних здібностей, швидкості, сили, швидкісно-силових якостей, їх сполученого удосконалення з технікою вправ і здібності до проявлення цих фізичних якостей в умовах змагальної діяльності. Фізична підготовка поділяється на:
· Спеціальну фізичну підготовку, спрямовану на розвиток спеціальних фізичних якостей (СФП)
· Загальну фізичну підготовку (ЗФП), скеровану на гармонійний розвиток фізичних якостей, які позитивно впливають на досягнення спортсменок та ефективність тренувального процесу. ЗФП має сприяти зміцненню здоров'я, яке залежить від стану серцево-судинної системи, дихальної системи, стійкості захисних функцій.
Засоби ЗФП мають використовуватися переважно в перехідному і загально підготовчому періодах. Чинником позитивного впливу можуть бути стійкість організму до негативних проявів зовнішнього середовища і загальна витривалість гімнастки.
СФП спрямована на посилене розвинення і підтримання досягнутого рівня тих фізичних якостей, які забезпечують успішне володіння вправами художньої гімнастики. Розвиток м'язів у гімнасток може відбуватися в трьох напрямках-розвиток сили, швидкості, витривалості. Найбільший вплив на рівень спортивних досягнень у художній гімнастиці справляють такі фізичні якості: швидкісна сила і силова витривалість; активна і пасивна гнучкість; швидкість поодинокого руху, частота рухів і прискорень, швидкість дій у поєднаннях і комбінаціях елементів, швидкісна витривалість; анаеробна та аеробна витривалість; координаційні можливості-вестибулярна стійкість, здібності до диференціювання просторових, часових, силових параметрів рухів та їх комплексного проявлення, здібності до просторово-часового орієнтування, ритмічні здібності, здібності до корекції програм на випадок рухових помилок.
Основні методи фізичної підготовки: безперервний, інтервальний, ігровий, змагальний[20].
1.5.1 Гнучкість
Під час розвитку організму гнучкість змінюється не рівномірно. Так, рухливість хребетного стовпа при розгинанні помітно підвищується в хлопчиків з 7 до 14 років, а в дівчинок з 7 до 12. У старшому віці приріст її знижується. Рухливість хребетного стовпа при згинанні в хлопчиків 7-10 років значно зростає, а в 11-13- зменшується. Високі показники гнучкості у хлопчиків відзначається в 15 років, а у дівчинок — в 14 років.
Гнучкість є одним з найважливіших фізичних якостей у художній гімнастиці. Гнучкість – здатність виконувати вправи з максимальною амплітудою. Без цієї якості неможливо виховувати виразність рухів, пластичність, удосконалювати їх техніку, оскільки при недостатній рухливості в суглобах рухи обмежені та сковані. Особливе значення придается розвитку гнучкості хребетного стовпа не тільки в поперековому відділі, але й у грудному, шийному відділах, що важливо для освоєння хвиль, змахів, рухів кільцем. Техніка гімнастичних вправ вимагає великої амплітуди рухів у тазостегновому суглобі, високої рухливості в гомілковостопному суглобі. Не менш важливе значення, зокрема, для освоєння техніки володіння предметами має рухливість у плечових суглобах, ліктьових, лучезап’ясних суглобах у всіх площинах.
Розрізняють активну і пасивну гнучкість.
Під активною гнучкістю розуміють максимально можливу рухливість у суглобі, що спортсмен може виявити самостійно, використовуючи тільки силу своїх м'язів.
Пасивна гнучкість визначається найвищою амплітудою, якої можна досягти за рахунок зовнішніх сил, створюваних партнером, снарядом, обтяженням.
У художній гімнастиці велике значення має активна гнучкість, що забезпечує необхідну волю рухів, а також дозволяє опановувати раціональною спортивною технікою. Однак досягти оптимальної рухливості в суглобах можна лише при одночасному розвитку активної і пасивної гнучкості[14].
1.5.2 Швидкість
При виконанні спортивних вправ, як правило, відмічається комплексне проявлення швидкості. Зміни з віком рухової реакції відбувається нерівно — важно. До 9-11 років, час її зменшується швидко, а в послідовні роки особливо після 11-14 років — повільно. Тренування сприяють поліпшенню швидкості рухової реакції. Найбільші зменшення часу реакції під впливом систематичного тренування відмічено у дітей 9-12 років. Якщо у цей час не розвивати швидкість, то в послідовні роки відставання яке виникло, тяжко ліквідувати.
У процесі розвитку організму підвищується швидкість одиночних рухів. У спортсменів швидкість одиночних рухів розвинена краще.
Найважливішим компонентом швидкості є частота(темп) рухів. Взаємозв'язок розвитку сили та швидкості проявляється у швидкісно-силових вправах. Найбільші результати в стрибках помічені у віці 12-13 років. Таким чином, по даним швидкісно-силових вправ відмічається не рівноважний приріст результатів у різні вікові періоди.
Швидкість може бути загальної і спеціальною.
Загальна швидкість-це здатність швидко виконувати будь-які рухи і дії, забезпечувати рухові реакції на різні подразники с достатньою швидкістю.
Спеціальна швидкість-це здатність виконувати з дуже великою швидкістю змагальні вправи, їх елементи та частини.
У художній гімнастиці швидкість виявляється у швидкій зміні ритму, темпу рухів, напруги і розслаблення м'язів, а також виконання вправ з максимальною швидкістю. Вона виражається головним чином в умінні регулювати швидкість рухів, різну для окремих ланок тіла, відповідно до темпу і ритму музичного добутку.
Швидкість виявляється в трьох основних формах:
1)в латентному часі рухової реакції;
2)в швидкості одиночного руху;
3)в частоті рухів.
Сполучення цих трьох форм і визначає усі випадки прояву швидкості[9].
1.5.3 Сила
М'язова сила в художній гімнастиці виявляється при виконанні будь-якої фізичної вправи. Вона в значній мірі впливає на швидкість рухів і на витривалість при виконанні великого обсягу роботи.
При руховій діяльності гімнастки, сила характеризується ступенем напруги, що розвивається м'язами. Прояв її залежить від:
1)фізіологічного поперечника м'язів
2)ступеня впливу нервових центрів, що відають скороченнями даного м'яза
3)хімічною активністю м'язової тканини
4)техніки виконання руху.
У методиці тренування затвердилися визначені поняття для різних форм м'язової діяльності — максимальна сила, швидкісна сила, силова витривалість.
Максимальна сила залежить від здатності до довільного максимального м'язового скорочення.
продолжение
--PAGE_BREAK--Швидкісна сила — від здатності до подолання зовнішнього опору з високою швидкістю м'язового скорочення.
Силова витривалість визначається здатністю організму протистояти стомленню при тривалій силовій роботі.
У художній гімнастиці особливе значення має виховання локальної, у деяких випадках регіональної сили, але в оптимальних межах. Виконання великої кількості стрибків вимагає розвитку швидкісно-силових якостей і силової витривалості м'язів ніг[17].
Засобами виховання сили є силові вправи, тобто вправи, виконання яких зв'язане з подоланням підвищених опорів. Як опір у силових вправах можуть бути використані зовнішні навантаження, опори пружних і нерухомих предметів, вага власного тіла, самоопір і опір партнера.
Основними методами розвитку сили є:
1)метод повторних зусиль
2)метод максимальних зусиль
3)метод динамічних зусиль
4)метод статистичних силових напруг.
У художній гімнастиці виключається метод максимальних зусиль. Недоцільно також застосування вправ з великими і середніми обтяженнями.
1.5.4 Витривалість
Під витривалістю розуміється здатність виконувати роботу заданої інтенсивності протягом можливо більш тривалого часу.
Витривалість може бути загальною і спеціальною.
Загальна витривалість визначається, як здатність тривало виконувати роботу, що утягує в дію багато груп м'язів і представляючи досить високі вимоги до серцево-судинної системи, дихальної, центральної нервової системам Загальна витривалість дозволяє спортсменам успішно справлятися з великим обсягом вправ.
Під спеціальною витривалістю в художній гімнастиці варто розуміти здатність до виконання дуже інтенсивної, але нетривалої м'язової роботи. Це сприяє вільному, красивому й емоційному виконанню змагальних комбінацій, насичених ефектними, складними й оригінальними елементами.
Витривалість у різні вікові періоди підвищується нерівномірно. Так, установлено, що у вправах аеробної потужності найбільший приріст витривалості спостерігається у юнаків від15-16 до 17-18 років. У вправах анаэробной потужності значне збільшення тривалої роботи відзначається від 10-12 до 13-14 років.
Юні спортсмени характеризуються не тільки більшою витривалістю, але і більш значним віковим приростом[25].
1.5.5 Спритність
Спритність визначають, по-перше, як здатність швидко опановувати нові рухи і, по-друге, як здатність швидко перебудовувати рухову діяльність відповідно до вимог раптово мінливої обстановки.
Серед фізичних якостей спритність займає особливе положення. Вона має самі різноманітні зв'язки з іншими якостями і носить найбільш комплексний характер.
Розрізняють загальну і спеціальну спритність.
Загальна спритність — здатність доцільно координувати свої рухи і раціонально вирішувати будь-які рухові задачі.
Спеціальна спритність-здатність доцільно відповідно до ситуації застосовувати техніку виду спорту.
Основа спритності – рухливість рухової навички, високорозвинене м'язове почуття і пластичність нервових процесів. Чим вище в гімнастки сприйняття власних рухів і точність відчуттів, тим швидше вона опановує новими вправами. Велика роль тут належить попередньому руховому досвіду гімнастки, тому що, володіючи великим запасом рухових навичок, значно швидше освоюються нові рухи.
Вправи, спрямовані на виховання спритності, застосовуються за принципом підвищення координаційних труднощів, з якими повинні справлятися спортсмени. Ці труднощі складаються, в основному, з вимог до точності рухів, до їхньої взаємної погодженості, до раптовості зміни обстановки. Необхідно пам'ятати, що вправи для виховання спритності досить швидко ведуть до стомлення. У той же час їхнє виконання вимагає більшої чіткості м'язових відчуттів. По цьому при вихованні спритності використовують інтервали відпочинку, достатні для відновлення[17].
1.6 Етап початкової спеціалізованої підготовки
Етап початкової спеціалізованої підготовки охоплює період з 9 до 12 років. У цей час основна увага приділяється освоєнню базових стрибків, поворотів, рівноваги, хвиль, змахів. Хореографія сприяє удосконалюванню культури рухів, пластики, чіткості ліній, завершеності при виконанні окремих елементів і комбінацій.
Не менш важливе місце приділяється «предметній» підготовці, у зміст якої входить освоєння базових елементів. Так само як і на попередніх етапах підготовки, приділяється багато уваги виконанню рухів з різних ніг, оволодінню предметами в однаковій мірі правою і лівою рукою. Однак у відмінності від попереднього етапу, де акцент робиться на оволодінні основними рухами без предмета, етап початкової спеціалізованої підготовки характеризується формуванням навичок володіння предметом на основі освоєних безпредметних рухів.
Тому що даний період охоплює вік з 9 до 12 років, тренерам необхідно враховувати природний фактор розвитку фізичних якостей, сенситивні періоди й особливу увагу треба звернути на розвиток таких якостей, як гнучкість і спритність.
Перспективні, обдаровані дівчинки до 11-12 років освоюють об'ємний матеріал у межах програми кандидатів у майстра спорту[10].
Глава ІІ. Завдання, методи та організація дослідження
2.1 Мета дослідження – вивчення впливу морфологічних показників на техніку виконання змагальних вправ
2.2 Завдання дослідження
1.Визначення морфологічних характеристик дівчат, що займаються художньою гімнастикою.
2.Визначити рівень фізичної та технічної підготовленості гімнасток 11-12 років.
3.Виявити взаємозв’язок між морфологічними показниками та технічною підготовкою гімнасток 11-12 років.
2.3 Для вирішення завдань дослідження ми користувалися наступними методами
2.3.1 аналіз літературних джерел
2.3.2 педагогічні спостереження
2.3.3 метод контрольних вправ
2.3.4 антропометрія
2.3.5 математична статистика
2.3.1 Аналіз літературних джерел
Аналізуючи літературні джерела, ми прийшли до висновку, що у навчально-методичній літературі питання, яке відображається у нашій роботі, виглядає недосконале. Нами було проаналізовано 25 літературних джерел, що стосуються нашого питання.
2.3.2 Педагогічні спостереження
Спостереження за навчально-тренувальними заняттями гімнасток 11-12 років дали можливість визначити основні засоби та методи, які використовуються для виховання фізичних якостей на даному етапі.
2.3.3 Метод контрольних вправ
Для оцінки фізичного стану гімнасток були використані наступні контрольні вправи:
Гнучкість:
1) лежачі на животі, підняти тулуб вертикально, тримати 5 секунд, 2) шпагат на ліву та праву ногу, прямий шпагат (нога на гімн. лаві)
3) міст
Стрибучість: 1) стрибки в гору зі скакалкою — два подвійних, два в „розніжку” уперед (6 р.).
Вправи на силу:
1) підняти ногу вперед, убік без опори, тримати 5 с.,
2) згинання, розгинання рук в упорі лежачі(за15с.) 3) піднімання ніг у висі на гімнастичній стінці(за15с.) 4) прогинання назад лежачи на животі(за15 с.)
2.3.4 Антропометрія
Цей метод використовується з метою визначення конституційних особливостей тіла гімнасток 11 – 12 років. Для цього були проведені наступні визначання:
· Довжина тіла(стоячи, сидячи)
· Маса тіла
· Індекс Ерісмана ОГК- 0.5 зріст стоячи (см)
· Індекс Кетлє м тіла(г)
ріст стоячи(см)
· ОГК
· Індекс довжини ніг ріст сидячи(см)
ріст стоячи(см)
· Життєвий індекс ЖЕЛ
м тіла
· Плечовий індекс шир. пліч
пліч.дуга
2.3.5 Математична статистика
Цей метод застосовувався для одержання статистичних даних, які стосуються результатів роботи та включають в собі наступні показники[14]:
· Середнє арифметичне
Х=Е х , де N- кол-во піддослідних
N Е-сума варіантів
· Середнє квадратичне відхилення δ=V max-V min ,де V max- найвища
K оцінка
V min-найменша оцінка
К- табличний коефіцієнт
· Помилка середнього арифметичного
m=δ √n
· Коефіцієнт кореляції
2.4 Організація дослідження
Дослідження проводилося на базі ДЮСШ „Шинник” м. Дніпропетровська.
Під дослідженням знаходилось 12 юних гімнасток. На першому етапі
дослідження носили попередній характер. Цей етап був присвячений теоретичному аналізу та узагальненню даних науково-теоретичної літератури. Здобута у результаті вивчення літератури інформація
дозволила конкретизувати тему, робочу гіпотезу, мету, завдання та методи дослідження, визначити контингент що досліджується, та умови проведення експерименту.
На другому етапі проводилися педагогічні спостереження, контрольні вправи. У період досліджень заняття проводилися за загальноприйнятою методикою та засобами тренування.
Третій етап був присвячений математичній обробці результатів, аналізу отриманих даних, а також оформленню роботи.
Глава ІІІ. Результати дослідження та їх обговорення
3.1 Визначення рівня фізичного розвитку гімнасток 11-12 років на етапі початкової спеціалізованої підготовки
Вивчення морфологічних характеристик гімнасток 11-12 років на етапі початкової спеціалізованої підготовки показало, що їх рівень фізичного розвиту відрізняється від середньостатистичних даних, описаних у науково-методичній літературі.
Вага гімнасток а також об’єм грудної клітини не співпадає з нормами, адже ці норми встановлюють для дітей які не займаються художньою гімнастикою. Навпаки зріст дівчат перевищує норми і досягає 150,6см.
Показники ЖЕЛ говорять про достатньо великий об’єм легень у дівчат, порівняно з дітьми що не займаються спортом. Результати визначення рівня фізичного розвитку гімнасток 11-12 років знаходяться у таблиці №1.
Таблиця1. Показники фізичного розвитку
На основі показників фізичного розвитку ми обґрунтували індекси фізичного розвитку.
Так, по результатам таблиці №2 можна сказати, що у дівчинок за індексом Кетле низький рівень фізичного розвитку(це обумовлюється специфікою обраного виду спорту), але оцінка життєвого індексу показує високий рівень. Завдяки оцінки індексу Ерісмана ми бачимо, що у дівчат вузкогрудість (негативні значення ширини грудної клітини), але оцінка плечового індексу каже про нормальну поставу(від 90 до 100%).У той час, коли належна окружність грудної клітини не співпадає з ОГК, показники ЖЕЛ досить високі. Треба сказати, завдяки індексу довжини ніг, ми визначили, що гімнастки всі без виключення довгоногі (показники вище за 50)
Таблиця 2. Індекси фізичного розвитку
Таблиця 3. Оцінка рівня фізичного розвитку за індексом Кетле
‹220,0
низький рівень
220,1-265,0
ниже середнього
265,1-315,0
середній
315,1-360
вище середнього
›360,0
високий
Таблиця 4. Оцінка життєвого індексу Вік, років
Стать, жіноча
11-13
42-46
3.2 Визначення рівня фізичної та технічної підготовленості гімнасток 11-12 років
3.2.1 10-ти бальна система оцінки
Для співставлення результатів фізичної підготовленості ми доцільно використовували єдину 10-ти бальну систему оцінки для всіх видів підготовки і для кожного конкретного нормативу. Мінімальна оцінка для гімнасток 11-12 років складає 8,4-8,8 балів.
Зменшення балів:
· Незначне порушення кожної вимоги-0,5
· Значні порушення-1,0
· Недотримання одного рахунку-1,0
· Шпагати: відсутність торкання-1,0 за кожні 5см.
· Рівновага: положення ноги нижче потрібного рівня-1,0 за кожні 10см.
· Віджимання: за 15сек.- 12р.-за кожний недовиконаний раз-1,0
· Піднімання ніг на стінці: за 15сек.-12р.
· Прогинання назад: за 15сек.-12р.
· Стрибки: виконати 6р. за кожний стрибок якого не дістає-0,5, заплутування-1,0.
Завдяки отриманим даним (таб.№6), ми зробили висновок, що у гімнасток 11-12 років рівень фізичної підготовленості співпадає з нормативними вимогами цього віку. А в деяких вправах, навіть перевищує ці норми.
Так, наприклад, піднімання ніг та тулуба у всіх дівчат виконано на найвищу оцінку. Тяжким випробовуванням для гімнасток опинилась рівновага. Найменші оцінки саме за ці вправи. Помітно, що ноги у гімнасток розвинуті досить різно( права та ліва ноги різниця між оцінками складає 1,0-0,4 бала)
3.2.2 Визначення рівня технічної підготовленості
За оцінку рівня технічної підготовленості ми взяли оцінки змагальних вправ. Результати по 6 видам змагання представленні у таблиці №7. Вправи оцінювались трьома бригадами: А-1; А-2; B. Сума оцінок цих бригад — і є оцінка рівня технічної підготовленості.
Помітно відрізняється оцінка за вправу без предметів, це найвища оцінка з усіх. Ця вправа гімнасткам до вподоби, бо рухи не сковуються предметами. Завдяки цьому, техніка виконання змагальної вправи не порушується. Останні вправи виконувались гімнастками стабільно, але оцінки не перевищують 10,7 балів.
Таблиця 7. Показники технічної підготовленості Б\В Скакалка Обруч М’яч Булави Стрічка
продолжение
--PAGE_BREAK--