Статистикаміграції населення України
Одним ізважливих чинників, які зумовлюють зміну чисельності населення країни та йогоперерозподіл між окремими регіонами та населеними пунктами, є міграціїнаселення. Міграції – це переміщення людей із зміною місця проживання. Вонимають різну інтенсивність, спрямованість, тривалість залежно від багатьохпричин. За причинами міграції бувають соціально-економічні або трудові (впошуках заробітків), екологічні (вимушені переселення із забрудненоїтериторії), політичні, сімейно-побутові (возз’єднання родин), релігійні,етнонаціональні. За напрямом переміщення людей міграції поділяють на зовнішні(за межі країни) та внутрішні (всередині країни). Зовнішні міграції, щоспрямовані за межі країни, називаються еміграцією, а протилежного напряму – імміграцією.Внутрішні міграції – це переміщення населення між різними регіонами, населенимипунктами, вони не впливають на зміну чисельності населення країни взагалі, атільки на його перерозподіл у її межах.
Міграції можутьбути постійними, або сезонними (тимчасовими) залежно від термінів міграції,організованими (за набором на певні роботи) або стихійними (люди їдуть безнаперед відомого місця проживання та праці) залежно від форми організації. Вониможуть бути добровільними чи примусовими залежно від форм переміщення. Провіднемісце серед міграцій за обсягами мігрантів займають соціально-економічні (аботрудові) міграції. Їх структура подана на схемі, складеній М.Д.Романюком (2000р.). Дехто із дослідників виділяє серед міграцій т. з. “маятникові”, тобтоміграції напряму село-місто-село чи місто-село-місто, які здійснюють людивпродовж доби.
Вони живуть уселі (місті), їдуть на роботу в місто (село), повертаються назад додому в село(місто), здійснюючи поїздки за принципом маятника. Їх тільки умовно можнаназвати міграціями, бо населення не змінює місця проживання. Такі поїздкиправильніше називати “маятниковим” переміщенням людей.
Розглянемоособливості міграцій населення України, їх причини, спрямованість та обсяги урізні історичні періоди. Україна у всі історичні періоди відзначалася значнимпереміщенням людей як по її території, так і за її межі. Але якщо у часиКиївської Русі мігрували переважно ремісники, купці та воїни, то вже після їїрозпаду посилились як внутрішні, так і зовнішні міграції. Вони були зумовленіяк політичними (втікачі від татаро-монгольської навали, бранці), так ісоціально-економічними (переселення ремісників та будівничих на землі Московії)причинами. Особливо вони посилились у XVII-XVIII ст., коли українських козаківта селян примусово вивозили у північні регіони Росії для розбудови міст,військових та господарських об’єктів. На кістках українських людей стоїтьпівнічна пальміра – місто Санкт-Петербург, яке будувалося ними та багато іншихбудов.
ПеребуванняУкраїни у складі різних імперій (Російської, Австро-Угорської, Османської),Польщі зумовило в різні часи міграцію населення з України у різні кінці цихімперій. Українське населення було джерелом дешевої робочої сили і складникомвійська цих імперій. Це вплинуло на основні напрями міграційних потоківнаселення з різних частин України. Міграції населення значно посилилися у XIXст., особливо після знищення панщини в Австро-Угорщині (1848 р.) та кріпосногоправа в Росії (1861 р.). До цього часу, за даними В.Кубійовича, за межамиукраїнської етнічної території проживало понад 1 млн. українців. Інтенсивнийабо масовий міграційний рух людей із Наддніпрянщини та західноукраїнськихземель був характерним для кінця ХІХ – початку ХХ ст. Основними його причинамибули: аграрне перенаселення та майнове розшарування селянства, незначнаурбанізація та індустріалізація, небажання селян селитися у містах та ін.Велика кількість незаможних селян із східної частини України їдуть в пошукахвільних земель – спочатку на Північний Кавказ, Поволжя і Урал, а пізніше – вСибір, Казахстан, Далекий Схід. Вони селяться у тих районах Росії, в яких єподібні умови для життя та сільськогосподарського виробництва, як на їхнійбатьківщині. Про інтенсивність еміграції з цієї частини України свідчать такіпоказники: у кінці ХІХ ст. виїжджало щорічно понад 40 тис. осіб, а вже напочатку ХХ ст. – понад 200 тис. осіб. Найбільше емігрантів було із Лівобережжя,значно менше – з центральних та південних регіонів, в яких сільськогосподарськевиробництво велося на капіталістичних засадах (товарне зернове господарство ібуряківництво). У Придніпров’я і Донбас, де розвивалась гірничодобувна івугільна промисловість, а також у Причорномор’я приїжджали на заробітки люди ізРосії, вони назавжди тут приживались, але їх кількість ніхто не обраховував. Вкінці ХІХ ст. внаслідок аграрного перенаселення, що зумовлювало безземелляселян, важке соціальне становище, посилюється міграція населення іззахідноукраїнських земель спочатку у країни південної та західної Європи, апотім – в Америку. Хвиля цієї міграції спочатку захопила Закарпаття, Галичину,а потім і Буковину, Волинь та ін., вона була така сильна, що привела дозменшення українців в Австро-Угорщині на 800 тис. осіб (12.5% від всіхукраїнців краю). На початку ХХ ст. тільки до США емігрувало 350 тис. осіб,Канади – понад 100 тис. осіб, Південної Америки – понад 30 тис. осіб. Такамасова еміграція населення із території всієї частини України вплинула значноюмірою на природний приріст населення не тільки у роки цієї міграції, але й уподальшому майбутньому (бо виїхали переважно молоді люди, здатні довідтворення). Хоча місця вибулих українців нерідко займали поляки, щопереселялися на “східні креси”, їх кількість не була такою великою, як вибулихукраїнців і не могла їх перекрити, але така імміграція посилила польськийелемент у етнічному складі населення.
Після Першоїсвітової війни та встановлення радянської влади на більшій частині Українипосилюються міграції населення з політичних мотивів. Виїжджають з УРСРполітичні та військові діячі УНР, багато представників української науки такультури та ін. Із входженням УРСР до складу СРСР у ній посилюються примусовіміграції. Це, передусім, т.з. “куркулі” – заможні селяни, яких понад 1 млн.осіб було вивезено в процесі колективізації за межі України – на освоєннясибірських і північноросійських просторів. Туди само було заслано також багатоукраїнських інтелігентів, яких було звинувачено сталінським режимом ушкідництві, контреволюційній діяльності, шпигунстві та ще всіляких неіснуючихгріхах (тільки за 1934-1937 рр. ув’язнено 465 тис. осіб). Після штучногоголодомору (1932-1933 рр.) в Україну було переселено значну частину селян уРосії, передусім із Поволжя та Центрального Чорнозем’я, вони оселялись увимерлих селах і займалися сільськогосподарським виробництвом. Їх кількість,звичайно, не могла замінити вимерлий український люд (таких понад 10 млн.осіб), але значно вплинула на етнічний склад населення центральних та південнихрегіонів України. Після входження західноукраїнських земель до складу УРСР(1939 р.) розпочались, а після Другої світової війни продовжились такожрепресії проти т.з. “куркулів” та патріотично настроєного населення західноїчастини України. Тільки у 1944-1952 рр. за межі держави було виселено з цихземель понад 1.5 тисячі сімей “куркулів” та понад 180 тисяч осіб, якіперебували в ОУН та УПА. З Другою світовою війною пов’язана масова евакуаціялюдей із міст у східні регіони СРСР, насильницьке вивезення молоді ізокупованих регіонів на роботу в Німеччину, масове переміщення людей з однихрегіонів в інші. Із своїх поселень були вивезені німці, татари та ін.
В післявоєннийперіод Україна стала регіоном масової імміграції. Сюди стікалось населення ізрізних регіонів СРСР. Воно осідало найбільше у східних і південних частинахдержави, в містах. Спеціалісти із різних галузей господарства, що жили усхідних областях України направлялись на роботу у західні області, а люди іззахідних областей – у східні та південні частини України. Внаслідок договоріврадянського і польського урядів відбулося переселення українського населення зПольщі в Україну (понад 400 тис. осіб). Це суттєво не позначилося начисельності населення даної території, але вплинуло на його етнічний склад (назбільшення частки корінної нації). На протилежну спрямованість цього процесувплинуло масове переселення росіян у Крим на місце виселених кримських татар.
Із початку 60-хроків ХХ ст. Україна знову стає державою значної еміграції молоді. Внаслідокорганізованих наборів молодь їде на величезні промислові новобудови РадянськогоСоюзу, на освоєння цілинних земель Сибіру і Казахстану. Цей процес трошкисповільнився у 70-90-і роки, але продовжувався аж до здобуття Україноюнезалежності. Переважна більшість міграцій на цей час – соціально-економічні,якщо не рахувати виїзду за кордон людей, які переслідувались владою, та євреїв.У післявоєнний період посилюються міграції людей в напрямі село-місто, що булозумовлено швидкою індустріалізацією держави. За рахунок таких міграцій різкозростала як чисельність, так і частка міського населення (за 1939-1979 рр. – на16.9 млн. осіб, із 33.5 до 61.2%), зараз в Україні міське населення становить68% від загальної кількості. Найбільші темпи таких міграцій були характерні дляДонецького та Придніпровського районів, найменші – для західної та північноїчастини України. Характерною особливістю таких міграцій було не тількипереміщення людей із сільської місцевості у міста свого регіону (області), а йїх міграції у міста інших частин України (із сіл північної і західної частин –у Придніпров’я і із сіл різних регіонів – у Донбас, до столиці. Із поглибленнямзагальної економічної кризи в Україні ці процеси поступово сповільнюються, а востанні роки подекуди набувають протилежного спрямування. За 1995-1996 рр. зарахунок позитивного міграційного сальдо чисельність сільського населеннязбільшилась на 142 тис. осіб.
У рокиостаннього десятиліття ХХ ст. значно змінились обсяги і напрями міграційнихпотоків. У перші роки після проголошення незалежності України значно зменшилисьобсяги еміграції внаслідок того, що припинився набір в армію, розподілспеціалістів та організовані набори робітників поза межі української держави. Зіншого боку, багато українців та представників нацменшин, які раніше проживалив Україні (німці, кримські татари та ін.), почали повертатись (репатріювалися)на свою батьківщину. Тільки за 1989-1997 рр. на територію України повернулося243 тис. кримських татар і 12 тис. депортованих вірмен, болгар, греків, німців.Внаслідок цього сальдо міграції було додатнім, в 1992 р., наприклад, воностановило понад 282 тис. осіб. Однак, вже з 1993 р. припинився потікрепатріантів, посилилися кризові процеси в економіці, що зумовлювали скороченняпрацівників у різних галузях господарства, зниження рівня і погіршення якостіжиття людей. Надія на недовготривалість цих процесів, на проведення ринковихреформ в країні ще певний час стримувала переселення людей за межі держави. Алевже із 1994 р. сальдо міграції стає від’ємним, його обсяги збільшуються,поступово все більше людей бере участь у міждержавних міграціях. За данимицентру “Демократичні ініціативи” не менше 5-7 млн. громадян України з більшоючи меншою періодичністю виїжджають за кордон на тимчасові сезонні роботи зметою поповнення сімейного бюджету. Багато людей не мають можливості реалізуватисвої здібності у власній країні і вимушені її залишати. Виїжджають переважнолюди з високими якісними характеристиками робочої сили та інтелектуальногопотенціалу. Із 1995 р., коли вперше в Україні Міністерство статистики почалооблікувати мігрантів, можна аналізувати не тільки обсяги міграцій, але йвікову, статеву, етнічну, освітню і професійну структуру мігрантів. Ці данісвідчать про те, що вибуття населення з України становить серйозну проблему,яка у перспективі може становити загрозу формуванню продуктивного праце-ресурсногопотенціалу. Це підтверджує ряд показників, передусім, це обсяги мігрантів. Аналіззасвідчує велику міграційну активність населення України. Воно бере участь як увнутрішніх (внутрішньорегіональних та міжрегіональних), так і міждержавнихміграціях. У цих міграціях було задіяне тільки у 1991-1999 рр. 18.3 млн. осіб.Внутрішні міграції не впливають на зміну чисельності населення держави, атільки на його перерозподіл в межах її території. Їх обсяги поступовозменшуються, бо високий рівень безробіття, що охопив всі регіони України, несприяє переміщенню населення. Особливо сповільнилися обсяги міграцій ізсільської місцевості у міста, що були досить значними у 80-90-ті роки. Обсягита спрямованість внутрішньо державних міграцій зумовлюються значною міроютериторіальними відмінностями у соціально-економічному розвитку, різним рівнемжиття населення, його структурою та ін.
Дослідженнямивстановлено, що міграційна активність є набагато вищою серед міськогонаселення, ніж серед сільського, що місцями вибуття мігрантів є, передусім,малі та середні міста, а прибуття – великі міста. Тільки у 1998 р. зі зміноюмісця проживання в Україні перемістилось понад 129.5 тис. осіб, що набагатоменше, ніж у попередні роки. Характерною рисою сучасних міграцій населенняУкраїни є поступове зменшення обсягів внутрішньодержавних потоків і збільшенняміждержавних. До 1993 р. Україна мала додатне сальдо міграції (імміграція непереважала еміграцію), а пізніше – від’ємне. У 1999 р. кількість вибулих на 45тис. осіб перевищила кількість прибулих. Найбільша імміграція в Україну була у1991-1992 рр., після проголошення її незалежною державою, тоді прибуло майже1.3 млн. осіб. А вже у 1999 р. чисельність іммігрантів становила 66 тис. осіб(у 8 разів менше, ніж у 1992 р.). Серед них багато сезонних мігрантів, яківиїжджають на певний термін (до 3 років) в пошуках заробітків. Така міграціяпевною мірою пом’якшує ситуацію з безробіттям в Україні, є джерелом прибутківдля багатьох родин. Якщо раніше основні потоки мігрантів формувалися зприкордонних областей, то зараз за кордоном на тимчасових, сезонних роботахзайняті люди з усіх регіонів України. Серед них у країнах СНД у 1998 р.працювало 8.3% мігрантів, а решта – у інших країнах. Більша частина мігрантівпрацювали у Греції, Італії, Іспанії, Німеччині, Великобританії, Чехії, Польщі,Росії, Ізраїлі, Ліберії, Багамах, Кіпрі, США та ін. Переважна більшістьмігрантів – чоловіки (понад 70%). Найбільше офіційно зареєстрованих мігрантів,які тимчасово працювали за кордоном, було в Одеській, Закарпатській,Львівській, Харківській, Тернопільській, Донецькій та Івано-Франківськійобластях. Найширшою є географія зовнішніх зв’язків мігрантів із Одеськоїобласті, вони працювали у 32 країнах світу.
За 1991-1999 рр.чисельність емігрантів становила понад 2.1 млн. осіб. Більшість із емігрантіввиїжджають з України до Російської Федерації, але їх кількість поступовозменшується (у 1998 р. в 2.4 менше, ніж у 1993 р.). Збільшується кількістьлюдей, які виїжджають у високорозвинені країни світу (США, Ізраїль, Німеччината ін.). Більшість серед мігрантів – понад 60% — люди працездатного віку, щосвідчить про переважно трудову міграцію. Серед тих, хто виїжджає з України,висока частка людей з вищою освітою, особливо серед тих, хто емігрує врозвинені країни світу (в 1995 р. – 24%). В їх числі багато людей, які маютьнауковий ступінь, що свідчить про відтік з України високопрофесійних кадрів,тобто т. з. “міграцію умів”. Серед 1000 емігрантів у країни колишнього СРСР є 7докторів наук, а в інші країни – 17. В останні роки змінюються як напрямиміграцій, так і склад мігрантів. У середині останнього десятиліття ХХ ст.значну частку серед мігрантів (понад 47%) становили євреї, які повертались насвою історичну батьківщину – до Ізраїлю. В кінці цього десятиліття їх часткасеред емігрантів зменшилася, водночас збільшилася частка українців, посилиласьїх еміграція у розвинені капіталістичні країни. Зустрічні міграційні потоки(іміграція) приблизно порівняні між Україною і державами колишнього СРСР, алевони дуже незначні із інших країн світу. Серед прибулих в Україну з країнколишнього СРСР переважають репатріанти, тобто особи, які народились в Україні,але тривалий час жили і працювали в різних регіонах Росії та інших держав.Серед них багато людей пенсійного віку, що ще більше посилює процеси “старіння”населення у нашій державі.
Україна постійноприймає біженців із “гарячих точок” СНД – Чечні, Азербайджану, Грузії,Таджикистану та ін. країн. Україна внаслідок зручного географічного положення(на шляху із Азії у Європу) є регіоном, через який здійснюється нелегальнаміграція людей із Південної і Південно-Східної Азії в європейські держави. Їїзахідний кордон є бар’єром для такої міграції. На початок 2005 р. в Українібуло 12,4 тис. біженців.
Внаслідокневрегульованості відносин із багатьма країнами Україна також стає джереломвиходу нелегальних мігрантів. Виїжджаючи за кордон у туристичні подорожі,багато людей залишаються там на роботу (на певний період). Найбільше такихмігрантів – у Греції, Італії, Португалії, Чехії, Іспанії, Туреччині. Натимчасових, сезонних роботах за кордоном працюють люди з усіх регіонів України.Тільки з прикордонних західних областей України щорічно виїжджає на тимчасовіроботи за кордон понад 700 тис. осіб. Вони не мають за кордоном ні юридичного,ні соціального захисту, працюють за низьку платню на важких і небезпечнихроботах, нерідко переслідуються рекетирами та ін. Необхідні заходи з бокудержави для припинення такої міграції, перетворення її у легальну форму. Найвищаміграційна активність характерна для населення високоурбанізованих таприкордонних регіонів України: Львівської, Донецької, Луганської,Дніпропетровської, Харківської, Одеської областей та АР Крим. Значно меншими єміграції населення із північних та центральних регіонів України. Внаслідокпоглиблення економічної кризи в Україні значно зменшилися обсяги маятниковихтрудових переміщень людей. У 1991 р. в них брало участь понад 2.5 млн. осіб.Вони були особливо значними навколо великих міст. Із сіл та “міст-супутників”до них щоденно приїжджало багато людей, які на ніч поверталися додому. Чимбільшим було місто, тим більше населення брало участь у маятникових поїздках.Такі поїздки найбільш ефективні у радіусі 45-хвилинної – 1-годинної доступностідо роботи. Вони дозволяли не тільки отримувати роботу людям із сільськоїмісцевості у місті, але й забезпечували їм отримання багатьох соціальнихпослуг, позбавляли їх багатьох житлових проблем та ін. Однак, внаслідокпроцесів реформування підприємств, припинення чи скорочення їх діяльностібагато людей, що брали участь у маятникових поїздках населення, повернулися досільського способу життя. Цьому сприяло також зменшення кількості рейсів наприміських залізничних і автобусних маршрутах, подорожчання проїзду на них.Зараз у таких поїздках бере участь майже 9% сільського населення. У населенихпунктах, де є більші можливості працевлаштування (а це передусім великі міста),є ще значні обсяги “маятникових” міграцій, але вони всюди вже мають набагатоменші розміри від попередніх. У два-три рази зменшились потоки щоденнихміграцій людей на роботу до Києва, Одеси, Харкова, Львова, міських агломераційДонбасу і Придніпров’я. У період соціально-економічної кризи виник новиймаятникових міграцій населення – шоп-туризм, який включає поїздки населення закордон з метою придбання товару. Спочатку він охопив населення прикордоннихрайонів, а тепер – всієї території України. Люди здійснюють ці міграції усусідні країни (Польщу, Угорщину, Румунію, Молдову, Росію, Білорусь, Туреччину),а також у Китай, Сінгапур, Об’єднані Арабські Емірати та ін. Обсяги тагеографія таких міграцій постійно змінюються. Перед керівництвом українськоїдержави стоїть питання щодо розробки нової міграційної політики, яка була бспрямована на зменшення еміграційних потоків населення, на захист мігрантів замежами країни.
Причинита наслідки трудової міграції населення України
Проблемоюукраїнського ринку праці є надмірна трудова міграція (за різними оцінками від 2до 7 млн. осіб). Близько 80% трудових мігрантів працюють за кордономнелегально, хоча із 13 країнами світу Україна підписала двосторонні міждержавніугоди щодо працевлаштування мігрантів, а з 15 ведуться переговори. За данимистатистичних опитувань, наші мігранти мають досить високий освітній рівень. 75%з них мають вищу чи незакінчену вищу освіту. Той факт, що за кордономреспонденти працюють як правило не за фахом, не є фактором, що стримуєміграцію. Тобто, досить кваліфіковані фахівці з різних сфер, освічені люди, напідготовку яких витрачені значні, переважно державні кошти, не можутьреалізуватись у власній країні, а отже і кошти витрачені на їх підготовкузалишаються не відпрацьованими державі. До того ж, значний відсоток середмігрантів складає молодь. Серед громадян віком 15-70 років, які шукали іншуосновну або додаткову роботу у 2006 році, кожен третій був молодою людиноювіком 15-29 років. Основною причиною, яка спонукає молоду людину шукати іншуроботу є низький рівень оплати праці та неповна зайнятість. До того ж молодь,виїжджаючи за кордон або до інших регіонів у пошуках тимчасового заробітку, маєбільше шансів та причин й можливостей залишитись на постійне місце проживання.Тобто, так би мовити, складає групу ризику, яка не повертається на батьківщину.Отже, вилучає назавжди себе, як працівника та своїх майбутніх дітей, як осіб,що оновлюють трудові ресурси.
Отже, середосновних причин трудової міграції населення України, можна виділити наступні:
1. Високийрівень безробіття
2. Низькийрівень заробітної плати
3. Непотрібністьфаху на батьківщині
4. Зникненнядеяких галузей виробництва або значне їх скорочення
5. Економічнанерозвиненість окремих регіонів або не повна їх переорієнтація на ринковуекономіку (це стосується особливо Західної України, де майже відсутні великіпромислові підприємства, а статус «загальносоюзного курорту» цей регіонвтратив, через що було вивільнено значну частину трудових ресурсів, якапереміщується у Східну Україну або до сусідніх держав).
Високий рівеньбезробіття в країні зумовлений більше об’єктивними причинами, тобто тимиекономічними законами, на дію яких людина майже не може впливати. Здобуттянезалежності, перехід від планової економіки до ринкової, швидкість темпівпроходження країною шляху розвитку від адміністративно-командної системи додемократії, спад економіки, застарілість основних фондів, шалений темпнауково-технічного прогресу, економічні реформи і т.д. Що стосується рівняреальних доходів громадян, то подивимось на взаємозв’язок динаміки валовоговнутрішнього продукту та рівня реальних доходів громадян (Графік 1). З ньогоможна зробити висновок, що підвищення заробітної плати не підкріпленепідвищенням ВВП, що призводить до швидкого «з’їдання» досягнутого рівняінфляцією наступних років. Статистика свідчить про суперечливі наслідкитрудової міграції для України. Максимальні середньомісячні доходи трудовихмігрантів складають понад 2 млрд. грн або 400 млн. дол. США. В країнізменшується рівень бідності зростає сукупний попит, збільшується місткістьринку тощо. Одночасно від 2 до 6 млрд. дол… США на рік не оподатковуютьсядержавою, а ціни на товари і послуги на внутрішньому ринку зростають безвідповідного збільшення купівельної спроможності основної маси населення.Соціологічне опитування трудових мігрантів показало, що 95% їх у всіх регіонахкраїни оцінила результати своїх зарубіжних подорожей однозначно позитивно.Забезпечення певного рівня матеріального добробуту, запобігання зубожінню людейв умовах глибокої соціальної кризи і таким чином, зниження соціальної напруги всуспільстві є найважливішим наслідком міжнародної міграції. З іншого бокуУкраїна втрачає трудові ресурси та стикається з низкою соціальних проблем, якіпов’язані з вихованням та навчанням дітей трудових мігрантів, що лишаються безналежного нагляду дорослих.
Трудова міграціянаселення України – це проблема, у вирішенні якої слід звернути увагу на такіаспекти.
Україна сталасусідом Європейського Союзу. Країни, які поповнили Союз, отримали можливістьдоступу до ринку товарів Євросоюзу, а також до ринків праці. Сьогодні ринок цихкраїн потребуватиме більше трудових мігрантів, однак, зобов’язання, прийнятіперед вступом, ускладнили в’їзд та легалізацію. З іншого боку, близькість доУкраїни дозволяє створювати спільні підприємства у прикордонних регіонах іззалученням місцевої робочої сили. Це необхідно врахувати при плануванні тарозміщенні продуктивних сил в регіоні. Як країна значної кількості трудовихмігрантів Україна також є об’єктом міграції з країн Південно-Східної Азії.Жителі цих країн працюють в сільському господарстві та торгівлі, а такожУкраїна є транзитною країною для нелегальних мігрантів в Західну Європу, щозумовлює проблему у відносинах з Євросоюзом. Значна кількістьмігрантів-заробітчан викликає неоднозначну реакцію суспільства в країнахпрацевлаштування. Супротив експансії українських жінок в життя італійськогосуспільства, наприклад, вже проявився в організованому протистоянні в певнихрегіонах Італії. Загрозливим для демографічного стану України є те, щовисокорозвинені Європейські країни (Німеччина, Італія, Англія, Франція) таРосія перебувають у фазі демографічної кризи, що змушуватиме їх створюватисприятливі умови трудової міграції з України в майбутньому). Таким чином, длярозв’язання проблем трудової міграції в Україні, на наш погляд необхідно, першза все вирішити питання підвищення рівня оплати праці; по-друге розв’язатисоціальні питання пов’язані із збагаченням змісту роботи, дотриманням умовколективних договорів і угод щодо цього; по-третє прийняти трудовий кодексУкраїни.
Література
1. Борисов В.А. Демография. Изд.3-е. М.: Юнити, 2003.
2. Демография / Под ред. Н.А.Волгина, Л.Л.Рыбаковского. М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005.
3. Зверева Н.В., Елизаров В.В.,И.Н. Веселкова. Основы демографии. М.: Издательстов ПРИОР, 2004.
4. Медков В.М. Демография. М.:Издательство НОРМА, 2004.
5. Население России. Второйежегодный демографический доклад. М., 2006.
6. Рыбановский Л.Л. Миграциянаселения: прогнозы, факторы, политика. М., 2006.
7. Социальная статистика. / Подред. И.И. Елисеевой. М., 2002.
8. Экономическая география России./ Под ред. А.В.Коновалова. М., 2006.
9. www.ako.ru