Співпадіння психологічних характеристик членів товариської групи

Тема
Співпадіння психологічниххарактеристик членівтовариськоїгрупи

 
Зміст
ВСТУП
РОЗДІЛ1. ПСИХОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ІНДИВІДІВ, ЩО ВХОДЯТЬ ДО ОДНІЄЇ ТОВАРИСЬКОЇГРУПИ
1.1 Поняття группи в психології
1.2 Психологічні характеристики членів товариської групи
Висновки до розділу 1
РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ХАРАКТЕРИСТИК ТОВАРИСЬКОЇГРУПИ
2.1 Соціально-пріхологічні дослідження товариських груп (згрупи)
2.2 Методи дослідження
2.3 Аналіз результаів
Висновки до розділу 2
ВИСНОВКИ
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
 

 ВСТУП
 
Актуальністьтеми: Згідно з теорією діяльнісногоопосередкування міжособистісних відносин, спільна діяльність виступає якколективоутворюючий фактор. Відповідно до цього положення, цілеспрямованеформування навчальної групи у процесі навчання повинно здійснюватися, перш за все,на основі взаємодії учнів. Взаємозв’язок особистісних рис, властивостей тагромадсько-соціальних умов життєдіяльності дозволяє кожній особистості посістисвоє певне місце, набути свого статусу у групі.
Дляданого дослідження є актуальними вітчизняні концептуальні положення розвитку таформування особистості – Б.Г. Ананьєв, О.Г. Асмолов, І.Д. Бех, Л.І. Божович,М.Й. Боришевський, Л.С. Виготський, Т.В. Говорун, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко,В.В. Рибалка, С.Л. Рубінштейн, В.А. Семиченко, О.В. Скрипченко, В.В. Тарасун,Н.В. Чепелєва.
Дляхарактеристики товариської групи застосуємо системний підхід до становленняособистості Н.Л. Коломінський, П.В. Лушин, В.О. Моляко, В.І. Носков, Н.А. Побірченко,Ю.О. Приходько, Л.І. Фомічова та теорію діяльнісного опосередкуванняміжособистісних відносин – І.С. Булах, Л.В. Долинська, А.В. Петровський.Положення класичної теорії лідерства Р. Бейлз, Р. Стогділл, Ф. Фідлер, Г. Хомманс.
Об’єктдослідження – психологічні властивості особистості.
Предметдослідження – психологічні властивості членівтовариської групи.
Гіпотезадослідження – члени товариської групи характеризуються співпадіннямпсихологічних характеристик між собою та відмінністю психологічниххарактеристик від представників інших груп.
Метадослідження – довести існування співпадінняпсихологічних характеристик індивідів, що належить до однієї товариської групи.
Відповіднодо поставленої мети та висунутої гіпотези були визначені такі завданнядослідження:
· Визначитипоняття товариської групи.
· Дослідитипсихологічні характеристики представників різних товариських груп.
· Довестиіснування співпадіння психологічних характеристик представників однієїтовариської групи та їхню відмінність від психологічних характеристикпредставників іншої товариської групи.
· Наоснові проведеного дослідження зробити висновки.
 

 РОЗДІЛ 1.ПСИХОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ІНДИВІДІВ, ЩО ВХОДЯТЬ ДО ОДНІЄЇ ТОВАРИСЬКОЇ ГРУПИ 1.1 Поняття групи в психології
Уобширному переліку розділів сучасної соціально-психологічної науки малі групизаймають особливе місце. Це не тільки стара, але і найбільш область соціальноїпсихології, що інтенсивно розробляється. Ось вже десятиліття проблема груповоїпсихології (проблеми взаємодії людей в рамках невеликих контактних об'єднань,що виникли або унаслідок розпоряджень соціальної структури, або на основіемоційних переваг знаходиться в центрі уваги дослідників багатьох країн[1].
Більш ніж за90-річну історію соціальної психології дослідники неодноразово зверталися довизначення поняття “Мала група”, сформувавши при цьому величезну кількістьвсіляких часто випадкових, таких, що часом вельми розрізняються між собоюнавіть суперечливих по сенсу визначень. І це недивно: у своїх спробахвідповідним чином визначити малу групу автори, як правило, йшли від власного їїрозуміння, що диктувало акцентування тих або інших сторін групового процесу.
Так, відомий американський психолог М. Шоу, розглянувшибільше півтора десятків визначень малої групи, класифікував їх по наступнихшести категоріях залежно від того, які аспекти групового життя більшою міроюпривертають увагу авторів визначення:
1) сприйняття членами групи окремих партнерів і групи вцілому;
2) мотивація членів групи;
3) групові цілі;
4) організаційні (структурні) характеристики групи;
5) взаємозв'язок і
6) взаємодія членів групи.
Унауковій літературі є безліч визначень групи, в яких підкреслюється та або іншаїх межа. Тому при дослідженні груп (мається на увазі — малих соціальних общностей,на відміну від великих груп, якими є класи, нації, народності і тому подібне)слідує, очевидно, перш за все виділити їх загальні ознаки. Як такі ознаки(критеріїв) більшість учених виділяють: 1) соціальність групи, тобтоконстатація її приналежності до певної соціальної системи; 2) чисельність групи(від 2 — 3 до 30.— 40 особистість); 3) єдність ціннісних орієнтації і цілей; 4)наявність спільної діяльності; 5) наявність структури; 6) наявність загальнихнорм і думок.
Однез найбільш універсальних визначень малої групи зводиться до наступного: під малоюгрупою розуміється нечисленна по складу група, члени якої об'єднанізагальною соціальною діяльністю і знаходяться в безпосередньому особистомуспілкуванні, що є основою для виникнення емоційних відносин, групових норм ігрупових процесів. Це визначення, що носить швидше описовий характер,доповнюється іншим, лаконічнішим, таким, що охоплює власне соціальний аспектфункціонування малої групи:
«Малагрупа — це група, в якій суспільні відносини виступають у формі безпосередніхособистих контактів».
Дляформування товариської групи важливе значення має власне сприйманням, скількивсією сукупністю когнітивних процесів, які забезпечують сприймання і пізнанняособистості чи групи. Невід’ємними складовими соціальної перцепції, окрімкогнітивної (пізнання як сукупності уявлень про соціальний об’єкт, розумінняйого як раціонально-логічне пояснення; прогнозування його станів і процесів),є:
емоційна(емпатія, співчуття, співпереживання);
діяльнісна(поведінкова, конативна);
мотиваційна(відображає ступінь ідентифікації суб’єкта з об’єктом, визначає специфікудіяльнісного і емоційного компонентів та має регулятивний вплив на поведінкусуб’єкта через знання про те, як зорієнтований у певних ситуаціях об’єктсприймання) [[2]].
Зіншого боку, в структурі товариської групи визначають:
суб’єктсприймання (група, особистість);
об’єктсприймання (група, особистість);
власнепроцес сприймання;
внутрігруповесприймання;
зовнішньогруповесприймання;
безпосереднійрезультат цього процесу — індивідуалізований (груповий) образ соціальнозначущого об’єкта [[3], с.15].
Узалежності від особливостей суб’єктів і об’єктів розглядають такі її різновиди:
внутрігруповеміжособистісне сприймання, специфічними характеристиками якого є сприйманнястатусу особистості в групі, загальна оцінка особистості чи окремих її рис,сприймання внеску особистості в спільну діяльність;
сприйманняособистістю власної групи, її статусно-позиційної і ціннісно-нормативноїструктури; цілей і завдань спільної діяльності, прогнозування її успішності,референтності тощо;
сприйманняособистістю іншої групи як певної цілісності, сприймання різниці між власною таіншою групами тощо;
міжособистісно-міжгруповесприймання, тобто сприймання певних осіб, що належать до іншої групи;
сприйманнягрупою одного з своїх членів, його прийнятність для групи, оцінка його ділових,комунікативних якостей тощо;
груповесприймання представника іншої групи як особистості, що має неповторнііндивідуально-психологічні риси;
міжгруповесприймання на основі соціальної категоризації (розподілу людей на групи),соціальної ідентифікації (зарахування себе до певної групи чи категорії) тощо;
сприйманнягрупою самої себе (групове самосприймання) як єдиної і унікальної цілісності [[4]].
Такакласифікація відображає широке розуміння сприймання соціальної сфери та іншихлюдей, а саме – сприймання і пізнання членами групи, один одного та членівіншої групи; сприймання себе, своєї групи, іншої групи; сприймання групою свогочлена і членів іншої групи. При цьому виокремлюються три класи соціальнихоб’єктів соціальної перцепції: інша людина, група, ширша соціальна спільнота.Відтак, залежно від співвідношення об’єкта і суб’єкта, говорять проміжособистісне сприймання, в якому, в свою чергу, виокремлюють самосприймання ісприймання інших осіб та міжгрупове сприймання [[5]].
Доосновних характеристик групи відносяться: її склад, структура, груповіпроцеси, норми, цінності, система санкцій. Кожен з елементів може бутипо-різному описаний залежно від цілей дослідження. Наприклад, склад групи можнапроаналізувати, узявши за основу вікові, професійні або соціальніхарактеристики. Структуру групи можна розглядати з погляду структурикомунікацій, переваг або структури «влади».
Однієюз проблем дослідження груп є їх класифікація. Історія соціальної психологіїсвідчить про багатократність спроб створення єдиної класифікації, проте і вданий час існують різні підходи до вирішення цієї проблеми.
Першза все виділимо лабораторні і природні групи. До перших відносяться групи, щоспеціально створюються для виконання експериментальних завдань в лабораторнихумовах; до других — групи, що функціонують в реальних життєвих ситуаціях. Церозділення не є абсолютним. Наприклад, якщо в експерименті бере участь реальноіснуюча група (або її частина), то досить важко віднести її до тієї або іншоїкатегорії. Проте ділення це важливо для соціальної психології, оскільки ставитьпроблему перенесення тих закономірностей, які отримані в експериментальнихумовах, на життєдіяльність реальних груп. Інша пара: організовані (формальні,офіційні) і спонтанні (неформальні, неофіційні) групи. Головна відмінність цих групполягає в тому, що існування організованих груп задане зовнішньою ситуацією,суспільством, яке створює спеціальні структури для вирішення якихось завдань, аспонтанні групи зароджуються мимоволі, стихійно як в надрах організованих груп,так і поза ними.
Підставоюдля виділення опозиційної пари відкриті – закриті групи є ступінь відвертостігрупи впливам навколишнього середовища, суспільства. Закритість групи доситьчасто використовується суспільством для досягнення яких-небудь завдань, незважаючи на ті психологічні наслідки, які вабить закритість групи для їїчленів. Приклади закритих груп: армійські підрозділи, полярні експедиції,екіпажі судів, що знаходяться в тривалому плаванні. Необхідно відзначити, щопри визначенні ступеня закритості групи важливою характеристикою є міра свободивходу до групи і виходу з неї. Іншими словами, наскільки легко людина можестати членом даної групи або вийти з її складу.
Затривалістю існування виділяються стаціонарні і тимчасові групи. Постійність аботимчасовість існування групи має, звичайно, відносний характер. Проте важливоюхарактеристикою є сприйняття членами групи часу її існування. Так, студентськагрупа, утворена на декілька років для навчання, сприймається її членами якпостійна. Тимчасова характеристика має значення, але важливіше суб'єктивнаоцінка своєї групи. Може бути і така ситуація, коли різні люди оцінюють своюгрупу по-різному.
Доречновказати ще одну класифікацію, що часто зустрічається в літературі: групичленства — референтні групи. Підставою для подібного ділення є ступіньзначущості групи для індивіда з погляду його орієнтації на групові норми іцінності, впливи групи на його установки. Якщо група розглядається тільки якмісце перебування людини і не пов'язана з системою його цінностей, соціальнихустановок, то у такому разі мова йде тільки про групу членства. Але якщо групазаймає серйозне місце в житті індивіда, якщо норми і цінності цієї групиособистість розділяє, співвідносить з ними свої погляди, то така група є длянього референтною. Причому можливий варіант, коли індивід не є членом своєї референтноїгрупи, але або прагне стати їм (якщо існує для цього реальна можливість), або жрозглядає таку групу як ідеальної для себе.
Існуєі інший підхід до класифікації груп, заснований на обліку їх спрямованості. Зпогляду цього підходу виділяють групи з позитивною, нестійкою і негативною спрямованістю,а також злочинні групи.У психології відзначають типологію груп.
Умовні—до складу цих груп входять люди, що не мають міжособових зв'язків, але щоволодіють деякими типовими особливостями (класовими, віковими, професійними іін.). Наприклад, умовна група старшокласників не залежить від того, чи вчатьсявони в одній школі, хлопці це або дівчата.
Реальні—такі, що входять в них люди знаходяться в більш менш тісному контакті івзаємодії.
Тимчасові— в них контактнетривалий.
Постійні—відрізняються тривалим контактом.
Формальні—організаційно оформлені.
Неформальні—виникають відповідно до симпатій привязанностями.
Первинні—зв'язок між членами базується не тільки на особистих контактах, але і нависокій емоційній залученості її членів в справи групи, на високому ступеніототожнення кожного члена зі всією групою (сім'я, група однолітків, згуртованабригада).
Вторинні—це групи, що організовані для досягнення певної мети і спираються на системувідносин, регульованих правилами, що схематизувала (наприклад, колективзаводу).
Залежновід змісту спільної діяльності, її значущості, може бути виділена ієрархіярівнів розвитку групи і власне види груп.
Дифузнагрупа — спільність, міжособові відносини якої ще не опосередкованізмістом спільної діяльності і приналежність до неї не усвідомлюється(наприклад, черга, хворі в палаті).
Група-асоціація—члени групи усвідомлюють свою приналежність до даної групи, міжособовівідносини опосередкують особово значущим для кожної людини змістом спільноїдіяльності (наприклад, учбова група, виробнича бригада, спортивна команда).
Група-корпорація—це група, в якій міжособові відносини опосередкують особово значущим, але іасоціальним (або навіть антисоціальним) змістом діяльності (наприклад, зграязлочинців).
Колектив—група, де міжособові відносини опосередкують особово значущим і суспільноцінним змістом груп нової діяльності.
Придослідженні процесу утворення малих груп увага акцентується не тільки наспособах їх формування, але і на психологічних механізмах, які роблять групугрупою (феномен групового тиску і групової згуртованості). Феномен груповоготиску (феномен конформізму) пов'язаний з ухваленням вже існуючих норм груповогожиття кожним знов вступаючим в неї індивідом, з «підключенням»індивіда до групи і “підпорядкуванням” його групі.
Другоюстороною проблеми формування малої групи є розвиток групової згуртованості. Вданому випадку дослідників цікавить не те, як окремий індивід входить до групи,а сам процес формування особливого типу зв'язків в групі, які дозволяють зовнізадану структуру перетворити на психологічну спільність людей, в складнийпсихологічний організм, що живе за своїми законами[6].
Розглянемопопулярну модель групового розвитку, запропоновану американським психологом Би.Такменом, У сфері міжособової активності він виділяє наступні чотири стадії:перша — “перевірка залежності”, що припускає орієнтування членів групи вхарактері дій один одного і пошук взаємоприйнятної міжособової поведінки вгрупі; друга — “внутрішній конфлікт”, тобто порушення взаємодії і відсутністьєдності між членами групи; третя — “розвиток групової згуртованості”, щодосягається за допомогою поступової гармонізації відносин, зникненняміжособових конфліктів; четверта — “функціонально-ролева співвідносність”, восновному пов'язана з утворенням ролевої структури групи, що сполучається згруповим завданням.
Усфері ділової активності Б. Такмен виділяє такі стадії, як “орієнтування взавданні” — пошук членами групи оптимального способу рішення задачі; “емоційнавідповідь на вимогу завдання”, тобто протидія членів групи вимогам, якіпред'являються змістом завдання і противоречат їх власним намірам; “відкритийобмін релевантними інтерпретаціями” — етап групового життя, на якому має місцемаксимальний інформаційний обмін, що дозволяє партнерам глибше проникнути внаміри один одного і запропонувати альтернативне трактування інформації;“ухвалення рішення” — стадія, що характеризується конструктивними спробамиуспішного рішення задачі.
Щеодин критерії, який може бути покладений в основу вичленення структури групи, — позиція соціальної влади, що відображає вертикальне взаєморозташуванняіндивідів залежно від їх здатності робити вплив в групі. Причому прояв цьоговпливу здійснюється по різних напрямах. Можна виділити п'ять типів соціальноївлади: 1) що винагороджує; 2) що примушує; 3) легітимна (тобто заснована наугоді про те, що один член групи має право визначити поведінку іншого); 4)референтна (пов'язана з ухваленням влади іншого за рахунок емоційної переваги,симпатії до нього); 5) експертна (що базується на визнанні переваги однієїособи в якій-небудь сфері). Таке розділення, з одного боку, підкреслює різніканали дії на людину, але з іншої — показує і умови цього ділення, а також те,що реальне управління групою здійснюється, як правило, одночасно по різнихканалах.
Підводячипідсумок, необхідно підкреслити, що формування структури групи — процес достатньорозтягнутий і тісно пов'язаний з іншими динамічними процесами, зокрема зрозвитком групи як психологічній спільності. Важливо, щоб вибраний критерійаналізу групової структури мав реальний зміст для членів даної групи, був тіснопов'язаний з рушійними силами її розвитку.
Іншаістотна характеристика життя малої групи, що склалася, — поведінка, пов'язана зреалізацією групових норм. Річ у тому, що групова норма, яка є якимсьстандартом поведінки в малій групі, регулятором відносин, що розгортаються вній, зараховується до елементів групової структури, оскільки тісно пов'язана зними (наприклад, із статусом, роллю).
Визначимоосновні характеристики групової норми
По-перше,норма- це продукт соціальної взаємодії. що виникає в процесі життєдіяльності групи.Групова норма може бути задана і ширшим соціальним оточенням, частиною якого єгрупа. Але в цьому випадку необхідно мати на увазі, що така норма може абоприйматися групою, або залишатися для неї зовнішньою декларацією.
По-друге,нормине встановлюються для кожної групової ситуації. Вони формуються лише залежновід дії і ситуацій, значущих для більшості групи.
По-третє,норма може наказувати моделі поведінки в ситуації вцілому, а може визначити реалізацію тієї або іншої ролі в конкретнійобстановці, в якій опиняється носій даної ролі.
По-четверте,нормирозрізняються по ступеню ухвалення їх групою. Одні норми схвалюються майжевсіма її членами, інші підтримуються незначною меншиною.
По-п'яте,нормирозрізняються по ступеню і широті що допускається ними девіантностиі відповідному діапазону вживаних санкцій. Наслідки порушення норми є дужеважливою характеристикою нормативної поведінки в групі.
ЩеС. Рубінштейн відзначив, що в повсякденному житті, спілкуючись з людьми, миорієнтуємося в їх поведінці ніби „читаючи” їх, розшифровуючи значення зовнішніхознак і розкриваючи їх смисл. Якість такого прочитування обумовлена якздібностями того, хто „читає”, так і якістю тексту [[7]].
Осьчому важливими є характеристики як об’єкта, так і суб’єкта:
фізичніі функціональні характеристики (тип конституції, деталі зовнішності,неповторний стиль виразної поведінки тощо);
соціальніхарактеристики: зовнішні (моральні і міжособистісні рольові характеристики,гендерні особливості тощо), внутрішні (система настанов особистості, ієрархіяпотреб і мотивів тощо).
Прихарактеристиці динамічних процесів в малій групі виникає питання про той, хтобере на себе функції її організації, які особливості управління групою. Феноменлідерства і керівництва у всьому своєму різноманітті проявів є одній зосновних проблем соціальної психології, що має не тільки теоретичне, але івелике практичне значення. Керівник будь-якої господарської ланки (фірми,компанії, підприємства) повинен мати уявлення про найбільш оптимальні способиуправління колективом, тому в умовах ринкової економіки проблема ефективностікерівництва стає особливо актуальною.
Підлідерством розуміють один з процесів організації і управління малоюгрупою, сприяючий досягненню групових цілей в оптимальні терміни і зоптимальним ефектом, детермінований суспільними відносинами. Лідер — це членгрупи, який спонтанно висувається на роль неофіційного керівника в умовахпевної ситуації, щоб забезпечити організацію спільної діяльності найбільшшвидкого досягненню загальної мети.
Якщофеномен лідерства пов'язаний з регулюванням неформальних відносин, то керівництво— засіб регулювання офіційних відносин. Лідерство і керівництво — цеперсоніфіковані форми соціальної взаємодії всіх механізмів і способівсоціально-психологічної дії для досягнення максимального ефекту груповоїдіяльності.
Керівництвомє процес управління трудовою діяльністю групи, здійснений керівником —посередником соціального контролю і влади — на основі господарсько-правовихповноважень. Найідеальніший варіант коли керівник і лідер співпадають в однійособі, проте це відбувається не часто. Тому, мистецтво керівництва полягає в уміннікерівника координувати роботу.
Найвищеположення в ієрархії групи займає лідер. Одна з перших теорій, що пояснюютьприроду впливу лідера в групі, — теорія рис (або харизматична). Вона обґрунтовуєфеномен лідерства в групі особовими характеристиками самого лідера. Згідно цієїтеорії лідером людини робить певний набір характеристик, біс характеру,необхідні для виконання функцій управління будь-якою групою в різних умовах. Цяконцепція, з одного боку, виявилася дуже впливовою і живучою (до цих пір їївідгомони можна зустріти в літературі, особливо в практичних сферах, суміжних зсоціальною психологією), а з іншої — майже відразу з'явилися спростувальні їїдослідження. Неспроможність даної теорії зв'язана по-перше, з тим, що груповийфеномен — лідерство — виводиться з особового. Вони, звичайно, зв'язані, але невитікають один з іншого. По-друге, чисто емпірично виявилося неможливим скластивідносно короткий і однозначний перелік характеристик, які робили б людинулідером. Такого переліку просто не існує. Характеристики, необхідні длялідерства тісним чином пов'язані з тією груповою діяльністю, для реалізаціїякої існує дана група.
Іншаконцепція походження лідерства називається ситуаційною теорією. Вона пояснюєпояву лідера в групі через якнайповніший збіг особливостей людини і вимогконкретної ситуації. Відповідно до цієї концепції для кожної нової ситуаціїповинен з'являтися новий лідер, що в реальності не відбувається. Позиція лідерадостатньо стійка в групі, і зміна одного лідера на іншого представляє доситьскладний і часто конфліктний процес.
Результатомкритики і об'єднання названих теорій з’явився синтетичний підхід до лідерства.Синтетична теорія розглядає лідерство як функцію групи, реалізація якоїзв'язана і з особовими характеристиками членів групи, і з параметрами ситуації.Як всякий “синтезуючий” підхід, даний напрям в дослідженні лідерства в групідає дуже загальну відповідь на питання про природу цього феномена.
Вданий час багато авторів підходять до лідерства як до найбільш значної позиціїв системі міжособового впливу в групі, тобто лідер розглядається як член групи,що володіє найбільшим впливом. Міжособовий вплив, у свою чергу, зв'язується зтією конкретною діяльністю, для якої створювалася група. Іншими словами, можнасказати, що лідер в групі — це такий її член, який найповніше утілює в своїйактивності групові цінності, отримуючи взамін найбільш високий статус іможливість максимального впливу на її життя.
Длятого, щоб ефективно управляти роботою колег необхідно мати уявлення продостоїнства і недоліки окремих стилів керівництва і лідерства.Традиційно впливають три таких стилю: авторитарний, демократичний, потурання (ліберальний).
Авторитарний(адміністративний, директивний) стиль відрізняється тим, що управляє одналюдина, керівник. Саме він виробляє, координує і контролює діяльність групи.Він сприяє збільшенню ієрархічних ступенів і перешкоджає співпраці. Викликаєнеобхідність в контролі і збільшенні бюрократичного апарату. Цей стильуправління підсилює фрустрациюі сприяє тим самим виникненню неформальних груп.
Демократичнийстильдеякі автори називають колегіальним, товариським. Його характерна межа —активне спілкування між начальником і його співробітниками, складовими групу. Рішенняухвалюються на загальних зборах.
Стильпотурання керівництва (інша назва ліберальний) характеризується тим, що функціяуправління повністю передається членам групи, яка стає “групою без керівника”.Насправді лідер існує, але його позиція не помітна. Така група живе дужединамічно, але витрачає багато сил на свою організацію. Кожен з перерахованихстилів управління має як достоїнства, так і недоліки.1.2 Психологічніхарактеристики членів товариської групи
Психологіяє експериментальною наукою, що вивчає відносини психічних процесів в життіособи. В центрі уваги психоаналізу психічні процеси і мотивації потягів особи зфізичними дефектами, перш за все душевних і сексуальних. Типи особихарактеризують внутрішній потенціал особи і його загальну спрямованість довиконання певних видів робіт і сфер діяльності.
Характер– сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складається тапроявляється в діяльності і спілкуванні, яка обумовлює типові для неї способиповедінки.
Рисиособистості – стійкі особливості поведінки індивіда .
Фактор– ознака, виділена за допомогою методу факторного аналізу, яка виражає ту чиіншу рису особистості.
Товариськість(комунікабельність) – здатність до соціальної взаємодії
Емоційнастабільність – здатність людини до збереження підвищеної психічноїпрацездатності при впливі стресогенних факторів.
Мисленняабстрактне – один з видів мислення, що характеризується використанням понять,логічних конструкцій[8].
Перерахованіорієнтації далеко не вичерпують характеристику особистості, а лише підкреслюютьіснування в суспільному просторі безлічі чинників її формування[9]. Вони дозволяють виявити і ідентифікуватитакі логічні категорії, як «Я-ти», «Ми-вони», які допомагають аналізуватицілісність, виявити в цілісності групи, класу, підкласів.
Аналіздосліджень психологічних характеристик членів товариської групи свідчить, що насьогодні існують різні підходи до розуміння і використання терміну пов’язаногоз формуванням особистостей, груп, інших соціальних спільнот або сутоміжособистісного сприймання [[10], с. 11].
Проаналізуємодеякі підходи з метою визначення сутності психологічної характеристики членівтовариських груп.
ЩеЛ. Виготський висунув принцип культурно-історичної детермінації психічнихпроцесів, який стверджував наявність соціальних детермінант процесу сприймання,оскільки, як зазначав учений, за всіма вищими функціями генетично містятьсясоціальні відносини, реальні стосунки між людьми [[11]].
Дж.Брунер увів термін „соціальна перцепція” в межах загальної психології. В цьомувипадку перцептивні процеси розуміють як характеристики пізнавальної функціїпсихіки, яка полягає в спеціальних перцептивних діях із створення чуттєвогообразу світу [[12]]. Такідії відбуваються в структурі будь-якої внутрішньої або зовнішньої діяльності іє засобом досягнення її мети [[13]].
Перцептивнідії розрізняються за функціями. Ті з них, які відповідають за пошук об’єкта,настанову та корекцію позиції аналізатора, є підготовчими, а ті, щозабезпечують вимірювання просторових характеристик об’єкта і побудовуперцептивного образу – виконавчими. Уточнюючись, змінюючись, коригуючись,деталі перцептивного образу все більше підпорядковуються властивостям об’єкта,відтворюють його істотні характеристики, переводять їх в нову систему координат.Таким є шлях переходу об’єктивних, фізичних характеристик об’єкта всуб’єктивні, психічні, коли предмет сприймання переходить у стан самогосуб’єкта.
Такийперехід відбувається за рахунок певних перцептивних дій, зокрема – віднайдення,розрізнення, ідентифікації і розпізнавання, що фактично є різними рівнямиперцептивної діяльності. При цьому процес віднайдення і розрізнення передбачаєпорівняння створюваного в такий спосіб перцептивного образу з еталонним, тобтоз досвідом сприймання, який зберігається в пам’яті індивіда. Ідентифікація – цепорівняння еталонного образу з образом, що будується, та введення його всистему значень, якими володіє індивід.
Розпізнаванняозначає усвідомлення особистістю сприймання шляхом позначення. Воно спираєтьсяна цілісні, інформативні, а не поодинокі елементи сприймання: побудоваперцептивного образу є зіставленням предмета сприймання з образами пам’яті тависновком про ступінь їх відповідності [[14]].
Сприйманняможе бути і самостійною перцептивною діяльністю, що спонукається певнимимотивами. Сприймання передбачає побудову перцептивного образу, який формуєтьсяне внаслідок прямого впливу фізичного подразника на аналізатори, а в ходіактивного „зустрічного” процесу з боку індивіда [[15]].
Якзазначає Ж. Піаже, в процесі пізнання дійсності вже сприймання осоьбистістюпередбачає розуміння, осмислення, тлумачення того, що сприймається; воно ґрунтуєтьсяна прийнятті рішень і завжди передбачає вибір, у ході якого людина співставляєотриману інформацію з певними еталонами, записаними в пам’яті.
Дж.Брунер дійшов аналогічного висновку: сприймання особистості є завжди процесомприйняття рішення, який грунтується на використанні певних ознак суб’єктомсприймання з метою віднесення сприйнятого до певної категорії.
У.Найссер, стверджуючи, що на повноту сприймання людини впливають її досвід,навички, знання, також вказував на передбачуваність інформації в кожномуперцептивному акті. Таке передбачення здійснюється за допомогою схеми —посередника між попереднім досвідом і сприйманням. Тим самим, вводячи поняття„схема”, У. Найссер включає у процес сприймання не тільки активність суб’єкта,але й низку зовнішніх соціальних обставин, адже схема будується не лише завдякиіндивідуальному попередньому досвіду перцептора, але й завдяки системі культури[[16]].
Мотиви,- відмічає Є.В. Шорохова,- виступають як стимули, реальні двигуни людськоїдіяльності, як потужні регулятори поведінки”. Поняття мотивація трактуєтьсяпсихологами як активність організму до різних видів цілеспрямованої діяльностісуб’єкта. Дослідження мотивації проводяться в психології виходячи із різнихтеоретико-методологічних основ.
А.Г.Асмолов виділяє три підходи до вивчення мотивації: перший реалізує принциппрагнення до рівноваги, другий прагнення до напруження, третій базується напринципі саморозвитку особистості [[17]].
Принциппрагнення до рівноваги розділяється психоаналізом, необіхевіризму, когнітивноїпсихології.
Дляіндивідуальної психології А. Адлера характерно визнання в якості рухомої силирозвитку особистості прагнення до компенсації дефекту; необіхевіористичніконцепції використовують мету редукції напруги потреб, а джерелом мотиваціївважається система внутрішньої напруги. Дослідження, що ґрунтуються на принципіпрагнення до напруги мають і елементи персонального підходу, до яких можнавіднести концепцію теорії А. Маслоу про самоактуальність особистості як внутрішньомуджерелі розвитку та теорію особистості Г. Оллпорта, в якій основною рухомоюсилою розвитку особистості на думку автора виступає тенденція до самореалізації[18]].
ДляГ. Оллпорта, А. Маслоу, Дж. Гілфорда, Р. Кеттела характерно розгляд проблеммотивації на основі аналізуособистості в цілому. Г. Оллпорт виходить зположення про психологію особистості післяінстиктивної поведінки. А. Маслоувизнає існування потреб ієрархії: в основі яких, лежать органічні потреби, адалі постають пізнавальні та естетичні потреби.
А.Маслоу вводить поняття мотивації до росту отримання того чого не вистачає. Г.Оллпорт вважає мотиви не закінченими, якщо напруга не зникає у разі задоволенняінтересів особистості, а навпаки веде до розширення системи інтересів, тимсамим підвищує стан напруги, що в свою чергу обумовлений безперервним процесомрозвитку особистості як „ відкритої системи” [19].
Особистістьвідкрита світу через свою діяльність, „вона постійно щось отримує із світу іщось віддає”. У вищих формах мотивів – мотивах розвитку — поєднані джереларозвитку особистості, де остання прагне не до зниження, а до підтримання станунапруги, порушення рівноваги. Щоб зрозуміти, чим є особистість, потрібнозвертатись до того, чим вона може бути в майбутньому, оскільки кожен станособистості орієнтується в напрямку майбутніх можливостей. Це положення, певнимчином поєднується з положенням Л.С. Виготського про зону найближчого розвиткудитини [[19]7]. Г. Оллпотрвизначає особистість не як закінчений продукт, а як процес постійноговдосконалення, розвитку. Цей процес характеризується формуванням нових мотивів,які є самопідтримуючими системи і незалежними. Одним з шляхів формування новихмотивів, які підкоряють собі органічні потреби, є перетворення засобів у мету.Та діяльність, яка виступала для людини як засіб досягнення мети, починаєвикликати інтерес сама по собі і набуває власну мотивуючу силу. Таким чином,мотиви є продуктом розвитку внутрішньої структури діяльності.
Особливийінтерес у психології мотивації викликає так звана просоціальна поведінка та їїмотиви. Під такою поведінкою розуміють будь-які альтруїстичні дії людини,спрямовані на добробут інших людей, надання їм допомоги. Ці форми поведінкирізноманітні, мають діапазон від простої люб'язності до серйозної благодійноїдопомоги іншим людям, причому іноді зі збитком для себе.
Альтруїстичну,або просоціальну, поведінку можна також визначити як таку, що здійснюєтьсязаради блага іншої людини і без надії на винагороду. Альтруїстично мотивованаповедінка більшою мірою спрямована на добробут інших людей, ніж на добробуттого, хто її реалізує. При альтруїстичній поведінці акти турботи про іншихлюдей і надання їм допомоги здійснюються за власним переконанням людини, безбудь-якого тиску на неї з боку або навмисного розрахунку. За змістом такаповедінка діаметрально протилежна агресії.
Існуєдекілька соціальних норм морального порядку, характерних для поведінки людини всучасному цивілізованому суспільстві. Виходячи з цих норм, можна пояснитиальтруїстичну поведінку. Однією з них є норма соціальної відповідальності. Вонаспонукає людину до надання допомоги іншим людям в усіх випадках, коли будь-хтопотребує її, наприклад, у силу того, що він занадто старий, хворий або бідний інемає іншої людини або соціального інституту, здатного взяти на себе турботупро нього.
Важливуроль у наданні допомоги відіграє здатність людини до співпереживання (емпатії):чим більше вона схильна до нього, тим з більшою готовністю допомагає іншимлюдям. Деякі вчені вважають, що здатність до емпатії лежить в основі всіх іншихформ альтруїстичної поведінки.
Надумку Дж. Келлі, людина специфічно інтерпретує дійсність за допомогоюособистісних конструктів, які певним чином спрямовують аналіз фактів дійсності,що сприймаються. При цьому люди відрізняються за кількістю конструктів, яківони „будують” протягом життя. Особи, які мають більшу кількість конструктів, є„когнітивно складними”, здатними сприймати світ у багатьох вимірах, в усіх йогонюансах і відтінках, на відміну від „когнітивно простих” особистостей [[20]].
О.Леонтьєв указує на те, що психологія побудови образу є конкретно науковимзнанням про те, яким чином у процесі своєї діяльності індивіди будують образсвіту, світу, у якому вони живуть, діють, який перетворюють; це також знанняпро особливості функціонування образу світу, що опосередковує людськудіяльність в об’єктивно реальному світі [[21]].При цьому образ світу виявляється одночасно і в якості вихідного пунктупізнавального процесу (оскільки він визначає пізнавальну активність індивіда,вказуючи, що „взяти” і що „відкинути”), і як результат цього процесу і залежитьвід взаємодії особистості та соціального середовища [[22]].
Увзаїмодії між представниками групи виокремлюють: 1) суб’єкт сприймання; 2)об’єкт сприймання; 3) власне процес сприймання; 4) безпосередній результатцього процесу – сенсорний образ чи уявлення про об’єкт.
Длясуб’єкта сприймання головне полягає не в тому, як, за допомогою яких засобіввідбувається цей процес, а в тому, що одержується в результаті цього процесу. Вреальному світі визначеність певної речі виступає через її зв’язки з іншимиречами, тому становлення перцептивного образу припускає спільність йогоелементів — єдність, відповідну цілісність якостей предмета, що презентуютьйого зв’язки в реальному світі.
Урезультаті, згідно з теорією Л. Леві, поведінка людини розгортається не тількиу відповідності з зовнішніми, об’єктивними, доступними для зовнішньогоспостерігача матеріальними умовами, але й залежить від такої реальності, якпсихологічна картина діяльності, у відповідності з якою і поводиться індивід [[23]].
Специфічноюсферою перцепції є сприймання так званих соціальних об’єктів (особистостей,груп, ширших спільнот, суспільства в цілому), яке позначають терміном„соціальна перцепція”. У цьому випадку соціальну перцепцію розглядають яксприймання, розуміння і оцінку людьми соціальних об’єктів – інших людей, самихсебе, груп, соціальних спільнот тощо [[24]].
Отже,в процесі сприймання соціального об’єкта перцептивне завдання полягає вінтерпретації на основі зовнішніх ознак внутрішніх якостей соціального об’єкта.Тому, очевидно, Г. Андреєва й Г. Тажіурі підкреслюють умовність цього терміна,адже закономірності процесу формування образу соціального об’єкта виходять замежі традиційного розуміння перцептивного процесу в силу того, що засприйманням зовнішнього образу інших людей стоїть формування уявлення про їхніпсихологічні характеристики, особливості поведінки тощо, на основі якогосуб’єкт сприймання будує свою взаємодію з іншими .
Невипадково дослідники цього поняття використовують ряд термінів, щоб визначити впонятійному контексті сутність феномена: judging the people (англ.) — судженняпро людей; social evaluation (англ.) – соціальне оцінювання; social cognition(англ.) – соціальне пізнання тощо. Більше того, в останні роки активно заявляєпро себе психологія соціального пізнання, яка своє основне завдання вбачає врозкритті механізмів, завдяки яким людина усвідомлює себе частиною соціальноїреальності, в якій вона живе і діє, а також усю сукупність соціальних факторів,що обумовлюють ці процеси. В межах цього підходу вважають за доцільнезвернутися до ширшого кола соціальних об’єктів і, відповідно, до аналізусоціальної взаємодії в різноманітних соціальних „середовищах” (не тільки вконкретних соціальних групах, але й у середовищі як природному або штучномумісці проживання, в мовному середовищі як символічній репрезентації дійсностітощо)
Убудь-якому випадку зрозуміло, що під час сприймання соціальних об’єктівперцептивне сприймання має свою специфіку, яка полягає в тому, що даєтьсяодночасна оцінка і об’єктивно, і суб’єктивно значущим зовнішнім і внутрішнімхарактеристикам об’єктів сприймання. У зв’язку з цим Г. Андреєва зазначає, щообраз, як „результат” соціально-перцептивного процесу, функціонує далі у всій системівзаємин людей. При цьому іноді „образи” іншої людини, групи, будь-якогосоціального явища в якості „орієнтувальної основи поведінки” є більш значущимив цих взаєминах, ніж самі об’єкти [с. 12]. Висновки дорозділу 1
· особистістьу групі не є пасивною, не байдужою до того, хто його сприймає;
· тутвиявляється так звана „подвійна суб’єктність” — взаємне сприймання і пізнання,коли для побудови стратегії взаємодії беруться до уваги не тільки потреби,мотиви та настанови власні, але й інших представників групи;
· особистістьяк представник певної групи прагне трансформувати уявлення про себе всприятливий для своїх цілей бік;
· сприйманнясоціальних об’єктів характеризується більшою злитістю пізнавального іемоційного компонентів, більшою залежністю від мотиваційно-смислової структурисуб’єкта, що сприймає;
· міжособистіснесприймання визначають через сприймання зовнішніх ознак людини (зовнішності,фізичних якостей, експресивних реакцій, особливостей поведінки), співвіднесенняїх з її особистісними характеристиками і прогнозування на цій основі її вчинків[5; 7; 8; 17; 18].
· Важливезначення має мотивація, що сприяє об’єднанню людей у групу чи колектив длядосягнення певної життєвої мети.РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯПСИХОЛОГІЧНИХ ХАРАКЕТРИСТИК ТОВАРИСЬКОЇ ГРУПИ 2.1 Соціально-психологічні дослідженнятовариських груп (з групи)
Мивизначили, що для створення товариської групи важливе значення маєдемократичний стиль деякі автори називаютьколегіальним, товариським. Його характерна межа — активне спілкування між лідеромта іншими представниками групи[25].
Вдослідженні прийняли участь представники 3 товариських груп по 8 осіб, їх члениналежать до різних соціальних та товариських груп.
Допершої групи входять представники науково-дослідного інституту – інженери танауковці.
Додругої групи входять представники заводу «Серп і Молот»– робітники.
До3 групи входять представники машинобудівного технікуму – викладачі (дваспільники і чотири «наївних»).
У30-і роки ХХ сторіччя на основі широкого використання психоаналітичного методуі гештальт-теоріївиникла нова галузь, що отримала назву соціометрії. Засновником її поправу вважається той, що емігрував з Румунії в США учень З. Фрейда ДжекобМоренно (1892-1974). “Соціометрична техніка, — указує Дж. Моренно, — повиннабути побудована відповідно до підготовленості даного населення до социометрическойугрупування і винна соответствовавйого зрілості і відношенню до тесту, яке може змінюватися різні моменти”. Томувибір соціометричногоінструментарію завжди упирається в правильно сформульовані соціометричнікритерії. Їх сенс повинен бути зрозумілий кожному членові групи, а змістповинен зачіпати важливі для групи сторони життєдіяльності. Цього можна досягтипісля попереднього знайомства з об'єктом дослідження.
Вибірсоціометричних критеріїв — основний етап розробки програми соціометричнихвимірювань. Розрізняють декілька типів соціометричних критеріїв. Все їх можнарозбити на два основні класи: перший — комунікативні критерії, мета яких — відобразити реальні або уявні відносини в групі, і другий — критерії гностик,що мають на меті відобразити, як сприймають і розуміють члени груп своївзаємини.
Узарубіжній літературі перший клас критеріїв називають соціометричнимтестом, другий — тестом соціальної перцепції.
Комунікативнікритерії (соціометричний тест)
Правильносформульований комунікативний критерій повинен давати випробовуваному уявленняпро той, кого і навіщо вибирати для спільної діяльності. Щоб у випробовуванихне виникло нерозуміння або припущень про якусь каверзу в питанні,комунікативний критерій повинен задовольняти загальним вимогам, щопред'являються до формулювання питань в будь-якому опитуванні (анкетний опит,інтерв'ю, соціометрія і ін.).
Загальнівимоги можна сформулювати таким чином:
1)питання повинно бути конкретним, недовгим, зрозумілим;
2)питання повинне указувати час, місце і контекст, які необхідно враховувати привідповіді;
3)питання не повинне мати слів з подвійним значенням;
4)питання повинне указувати на всілякі альтернативи (позитивні, негативнівибори);
Навідміну від питань для анкетного методу або інтерв'ю у формулюванні социометрическихкритеріїв потрібно керуватися наступними особливими правилами:
1)социометрическийкритерій повинен вимагати від суб'єкта вибору (або відкидання) іншого членагрупи на основі заданого завдання спільної діяльності;
2)критерій не повинен накладати обмежень на те, хто з членів групи може бутивибраним або знехтуваним в межах групи, але суб'єкт повинен ясно розумітиприроду і межі цієї групи;
3)використовувані критерії повинні бути доведені до рівня розуміння членів груп,вони повинні цікавити якщо не всіх, то більшість членів групи;
4)критерій повинен бути сформульований так, щоб у суб'єкта була конкретнапідстава для вибору або відкидання інших членів, для цього питання потрібнопобудувати на конкретних ситуаціях діяльності — це досягається посиленнямкритерію;
5)пропозиція до вибору або відкидання членів групи потрібно формулювати втермінах психологічних і емоційних відносин: “Кого ви хотіли б вибрати?”, “Когобажаєте (бажали б) вибрати?”, “Хто вам більше (менше) подобається?” і так даліВсі варіанти таких термінів повинні уміщатися в континууміемоційно-психологічних відносин, моральний зміст яких — виражати любов абоненависть;
6)критерій повинен давати зрозуміти, що за бажання відповідають група може бутиреорганізована відповідно до характеру відповідей, що даються ними;
7)критерій не повинен обмежувати суб'єкта в числі і свободі виборів з (N — 1)можливостей. Якщо необхідно ввести обмеження виборів або порядок в перевазіздійснюваних виборів, то вказівки на це повинні формулюватися особливо (упитанні або в інструкції до анкети).
Залежновід того, яку структуру міжособових відносин необхідно “сфотографувати”,комунікативні критерії підрозділяються на офіційних (формальні) і неофіційних (неформальні)і так далі
Офіційнікритерії — індикатори міжособових відносин на рівні робочо-функціональної(формальною) структури групи і всіх похідних відносин, пов'язаних з діловими,офіційними контактами при вирішенні офіційних групових або службових завдань.
Неофіційнікритерії — індикатори міжособових відносин на рівні соціально-психологічних(неформальних) структур дії в групі. Вони “фотографують” взаємини за статевим,віковим, національним, особовим, психологічним принципом. На вибір тут впливаєціла сукупність моральних і психологічних установок особи, потреб, щовиявляються на фоні, звичок, характеру, темпераменту і так далі
Соціометричніфакти стають змістовнішими, якщо до позитивного формулювання критерію доданийваріант, що дозволяє не тільки вибрати, але і відкинути. Така форма можливихвідповідей на социометрическиепитання дозволяє точніше визначити особливості структурної організації взаємин.Критерій, що формулюється для вибору-відкидання, називається дихотомічним.
Дихотомічні(альтернативні) критерії — індикатори позитивних і негативних, напружених,взаємин в групі. Вони завжди складаються з двох питань: один вимагаєпозитивного вибору — позитивний критерій, інший вимагає негативного вибору — негативний критерій. Приклад дихотомічного неофіційного критерію: “Якби вивирішили відсвяткувати свій день народження в крузі товаришів по роботі, токого цього дня ви хотіли б запросити?”, “Кого б ви не хотіли запрошувати насвій день народження?”
Приорганізації груп з педагогічною метою часто застосовуються так звані ролевікритерії вибору, що ставлять випробовуваних в умовах прожективноїситуації.
Ролевікритерії дозволяють виявити особливості взаємин в групі на основі вказаноїролевої поведінки. Наприклад: “Кого б ви хотіли вибрати своїм найближчим помічником,якби були бригадиром?”, “Якби тренер команди поставив вас центральнимнападаючим, то кого ви хотіли б вибрати своїм правим і лівим партнером?”
Критеріїгностики
Цікритерії призначені для визначення перцептивних відносин членів групи в тих жеситуаціях, в яких діють і комунікативні критерії. Суб'єкта просять вказати,хто, на його думку, вибере або відкине його персону по тому або іншому приводу.Це індикатори не реальних, а уявних відносин. Формулюються по загальнихправилах з гностиками.
Наоснові вибраних критеріїв складається соціометричнийтест. Зовнішній вигляд і якість оформлення тесту – важливі чинники, яківпливають на відношення випробовуваних до опитування. Це доведеноекспериментом. Недбало оформлені тести — без інструкції, що вимагаютьобов'язкової вказівки імені і прізвищу що заповнює, без гарантій на збереженнятаємниці відповідей — пригноблююче діють на опитуваних.
Вимогидо оформлення тесту:
Повиненмати чітку структуру:
а)звернення до випробовуваного;
б)прохання про участь в опитуванні або експерименті з вказівкою в популярнійформі його сенсу (обов'язково);
в)інструкцію для заповнення (шифр і правила користування шифром);
г)перелік питань — критеріїв з відповідними графами для відповідей;
д)прохання вказати свій шифр (можна до відповідей на критерії);
е)гарантії про збереження таємниці експерименту і використанні відповідей внаукових цілях; же) подяка установи, провідної опит, за участь в експерименті.
2.Повинен бути віддрукований будь-яким технічним способом і уміщений на одномулисті з використанням і оборотній частині (при необхідності).
3.У нім повинне міститися не більше 7—8 критеріїв. Критерії розташовуються у мірузростання їх складності. Всі питання другорядною плану (про вік, стать, професіюопитуваного і ін.) бажано не включати в анкету, а якщо це необходимо—поместитьїх в кінці.
Нижчедається зразковий зразок тесту. Критерії ранжирування—комунікативні.

ШАНОВНИЙТОВАРИШ!
Зметою вироблення рекомендацій для тренера по комплектуванню основного складукоманди для ігор на першість міста, просимо Вас відповісти на питання.
Прочитайтесписок членів Вашої групи. Відповідаючи на питання, указуйте номер тих членівгрупи, яких Ви вибираєте або відкидаєте. Ваші відповіді будуть використанітільки в наукових цілях і обговоренню в колективі не підлягають.
1.З ким би Ви бажали разом грати в команді в іграх на першість міста?
Впершу чергу… У другу… У третю...
2.З ким би Ви не бажали разом грати в команді в іграх на першість міста?
Впершу чергу… У другу… У третю...
3...
Перевіртеправильність Ваших відповідей.
Вкажітьшифр—номерсвого прізвища за списком .....
ДякуємоВам!
Розрізняютьдекілька загальновживаних способів обробки результатів соціометричногоопитування: соціограму, соціоматрицю, метод індексів і коефіцієнтів.
Найбільшнаочним і доступним є метод соціограм. Проте побудова соціограми значноспрощується, якщо заздалегідь всі результати соціометричногоопитування рознесені в спеціальну таблицю — соціоматрицю.Тому, перш ніж висловлювати прийоми графічної інтерпретації даних, слід вивчитияк будується соціоматрицяа і які відомості і виводи можна почерпнути з їїаналізу. Соціоматриця є основою для подальшого розрахунку індексів, побудовисоціограм і графіків.
Соціоматриця— таблиця, в якій в горизонтальних рядках указується, хто вибирає (j-члени),а у вертикальних столбцах —коговибирають (i-члени).
Підсумокрезультатів у рядках показує, скільки разів кожен член групи вибрав абовідкинув в опитуванні інших членів. Підсумки за стовпцями показує, скільки разівкожен з членів групи вибраний або знехтуваний іншими.
Приведемоприклад матриці за наслідками опитування в групі з 8 осіб. Подібна матрицяскладається за наслідками відповіді на кожен критерій окремо.
Матриця№ п/п Хто вибирає (j) Кого вибирають (і) Число відданих виборів А Би У Г Д Е Же З + -
/> 1 А + - - + 2 2 4 2 Б + + + - 3 1 4 3 У 4 Г + + - 2 1 3 5 Д + - - 1 2 3 6 Е + + + + 4 4 7 Ж 8 З + + - 2 1 3 Кількість отриманих виборів + 2 5 1 2 2 2 14 - 1 5 1 7
/> 2 5 1 2 3 5 3 21 /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />
Числав правих підсумкових стовпцях на матриці — персональні величини, щохарактеризують ступінь активності випробовуваних в опитуванні по даномукритерію. У цих числах зафіксована міра емоційної експансивності членів групи вспілкуванні один з одним на основі ситуації по критерію виборів. Перший рядцифр в правих підсумкових стовпцях указує на міру позитивної експансивності,тобто на потребу вибрати, другий ряд — на міру негативної експансивності, тобтона потребу відкинути, третій ряд – підсумковий. Найбільша позитивнаекспансивність спостерігається у члена Е. Найменша позитивна експансивність – учленів В і Ж. Найбільша негативна експансивність спостерігається у членів А іД.
Упідсумкових рядках матриці знаходяться три ряди цифр. Це показники соціометричногостатусу членів групи. Перший ряд – числа, що характеризують ступінь розвиткупозитивного соціометричногостатусу, тобто здатність члена групи виступати об'єктом вибору для інших.Другий ряд – числа, що характеризують протилежну здатність, — виступати якоб'єкт негативного вибору, тобто такого, з яким можливі конфлікти. Це показникинегативного статусу членів групи. Третій ряд – підсумковий.
Заданими матриці видно, що найбільший позитивний статус у члена Б з 1 групи. Вінотримав 5 позитивних виборів.
Упредставника з 2 групи – лідером є член В.
Упредставника 3 групи лідером є член А.
Такимчином, на основі соціоматриціможна якісно описати систему взаємин в даній товариській групі та визначитилідера, побудуваши соціограму. 2.2 Методидослідження
Структураособистості темперамент, характерні риси, типи реакцій
А.Г.Ковальов (1981) в структурі особи виділив її спрямованість, здібності, характерта систему управління (саморегуляції).
Удослідженні спираючись на систематизацію А.Г. Ковальова, ми виділяємо середкомпонентів структури особи спрямованість темпераменту та характер, здібностіта саморегуляцію.
Першийкомпонент – спрямованість особи, її відношення до дійсності. Особистіснийнапрямок багато в чому зумовлюється мотивацією вищих досягнень, про що мовилосявище.
Уряді дослідження розуміння майстерності – зв'язок між мотивацією досягнень ітакою властивістю особистістю. На його досягнення впливає тривожність –відносно стійка схильність особи відповідати на загрожуючи ситуації емоційнимиполяганнями тривоги або страху. У межах групи мають прояви:
соціальнатривожність (властивості особи)
психодинамічнатривожність (властивість темпераменту).
Першау сам перед визначає — життєвим досвідом, а друга – природженими особливостямилюдини.
Тривожністьможе також бути «антиципірованою» (тобто виникати задовго до початкуекстремальної ситуації, як результат прогнозу майбутніх труднощів і«символічною» (небезпека не обов'язково зачіпає життєві інтереси, а викликанапроблемами самооцінки.
Інтенсивністьпрагнення до ефективної діяльності (сила мотиву) визначає полягання тривоги.Фіксуючись, таке полягання сприяє розвитку тривожності. Чим сильніше силамотиву, тим тривожніше спортсмен.
Другимкомпонентом системи особи є характер.
Насампередце — прагнення бути першим, завзято та наполегливо йти до мети, бажання«захистити себе». Найяскравішою рисою вдачі вважають емоційну витриманість,зайняти позицію лідера, бажання ризикнути та бути обачним, новаторство,самоконтроль, колективні співвідношення.
Багатограннуроль відіграють для особисті можливості, які відображенні у динаміціособистості, її темперамент.
Розглянемоокремі властивості темпераменту докладніше.
Інтроверсія– екстраверсія – схильність в переживаннях «йти в себе» або на зовні. Основнівідмінності цих двох властивостей темпераменту:
а)інтроверти сприймають явища оточуючого середовища більш суб'єктивно, ніжекстраверти;
б)у інтровертів пристосування до середовища відбувається переважно у активізаціїінтелектуальній діяльності;
в)рівень самоконтролю і здатність регулювати своє бажання у інтровертів значновище ніж у екстравертів.
Проведемодослідження сили нервової системи
Метадослідження: визначити тип нервової системи задопомогою тестування.
Матеріалиі устаткування: бланки, стандартні аркуші, що є, папери,розділені на шість розташованих про три в два ряди квадратів, олівець,секундомір, протокол дослідження.
Процедурадослідження
Дослідженняскладається з двох етапів. Його проводять в парі дослідник та особа,представник групи. Випробовуваного питають про самозадоволення та прохаютьзручно розташуватися за добре освітленим столом, узяти бланк та олівець.
Першийетап
Напершому етапі випробовуваному пропонують проставляти олівцем крапки в бланкуправою рукою. По сигналу експериментатора він повинен переходити до розстановкикрапок з одного квадрата в іншій.
Інструкціявипробовуваному: «За моїм сигналом починайте проставлятиолівцем крапки у кожному квадраті даного бланка. Треба прагнути проставитиякомога більше крапок і переходити з одного />квадратана іншій тільки по команді та лише за рухом годинникової стрілки. Тепервізьміть у праву руку олівець і за сигналом „Розпочали!” проставляйте крапки.Перевіривши правильність розуміння інструкції, експериментатор дає сигналПочали! І через кожних 5 секунд командує: «Перейти в інший квадрат!» Післязакінчення 5 секунд роботи в шостому квадраті він говорить: «Стоп!»
Другийетап
Вінпочинається услід за першим після прочитання інструкції з пропозицією узятиолівець в ліву руку і проставляти крапки на новому бланку лівою рукою.Інструкція і порядок проведення дослідження на другому такі ж, як і на першому.
Обробкарезультатів
Метаобробки результатів — визначити характер працездатності випробовуваного під часвиконання завдання тесту. Для цього необхідно підрахувати кількість крапок,розставлених випробовуваним за кожних 5 секунд в квадратах першого і другогобланків, та записати результати у вигляді таблиці.
Потімбудуються графіки працездатності окремо для правої та лівої рук. Для цього наосі абсцис потрібно відкласти п'ятисекундніпроміжки часу, а на осі ординат — кількість точок у кожному квадраті.
Аналізрезультатів
Силанервової системи діагностується на підставі аналізу графіка працездатностіформою кривій згідно із критеріями.
1.Графік працездатності за типом опуклий: темп роботи випробовуваного наростає вперших 10-15 секунд роботи а в подальшому до 25-30 секунд він може знизитисянижче за попередній рівень. Тип нервової системи випробовуваного — сильний.
2.Графікпрацездатності за типом рівний, максимальний темп утримується випробовуванимприблизно на одному рівні протягом всього часу роботи. Тип нервової системи увипробовуваного середньої сили.
3.Графік працездатності за типом низхідний: максимальний темп знижується вже здругого 5-ти секундного відрізання часу і залишається на пониженому рівніпротягом решти всієї роботи. Це свідчить про слабкість типу нервової системивипробовуваного.
4.Графік працездатності за типом проміжний: темп роботи знижується в цьомувипадку після перших 10-15 секунд; або за типом увігнутий: первинне зниженнямаксимального темпу змінялося потім короткочасним зростанням темпу допочаткового рівня. Тип нервової системи в цьому випадку середньо слабкий. Прианалізі результатів спочатку зіставляються графіки працездатності лівої іправої рук. В більшості випадків по характеру вони однакові. У правші —працездатність правої руки вища за працездатність лівші, а у лівші — навпаки. Уразі значних розбіжностей графіків досліди бажано повторити через деякіпроміжки часу.
Важливопорівняти силу нервової системи з особливостями темпераменту випробовуваного.На цій підставі можна дати діагноз працездатності і продумати рекомендації поїї підвищенню.
Емоційназбудливість. На протязі всього спортивного шляху спортсменів формуютьсяіндивідуальні шляхи адаптації до умов діяльності. Тільки завдяки здатностіпристосування до умов, що змінюються, спортсмен стає стійким до стресу.Одночасно це вимагає емоційної збудливості, тобто остаточно швидких емоційнихреакцій навіть на несильні дії.
Тривожність.Було встановлено, що У видах спорту циклічного характеру, які відрізняютьсявеликою інтенсивність» навантажень, тривожність у висококваліфікованихспортсменів менше ніж у спортсменів низької кваліфікації.
Невротичність.Ця властивість визначається як емоційна нестійкість поведінкових реакцій особи.
Невротичністьвиражається в підвищеній емоційній реактивності, частіше всього у виглядіреакції «тривожного очікування» і реакції протесту. Остання виявляється внебажанні, а можливо, і нездатності спортсмена зважати на які-небудь зауваженнятренера або партнерів.
Однієюз особливостей психічної регуляції діяльності є пластичність (протилежнавластивість – ригідність) поведінки.
Конфліктніситуації спортивного змагання часто ставлять його учасників перед необхідністювідмовитися від звичного способу дії, який в даному випадку не приноситьуспіху. Уміння гнучко користуватися різноманітними тактичними навичками слідрозглядати як одну з сильних сторін діяльності спортсмена. Нездатність змінитихарактер дій, коли це об'єктивно необхідне, указує на ригідність людини.
Дослідженнятипів темпераменту
Метадослідження: визначити рівні екстраверсії, емоційнійстійкості і тип темпераменту.
Матеріалі устаткування: тест-опитувальник Г.Айзенка, щоскладається з 60 питань, бланк для відповідей, ручка або олівець.
Процедурадослідження
Дослідженнятипу темпераменту можна проводити і з одним Випробовуваним, і з невеликоюгрупою. У останньому випадку повинна бути строга самостійність відповідейучасників тестування.
Інструкція:«Вампропонується ряд питань про особливості Вашої поведінки. Якщо Ви відповідаєтена питання ствердно («згоден»), то поставте знак «+», якщо негативно(«незгодний»), То знак «-». Відповідайте на питання швидко, не роздумуючи,оскільки важлива перша реакція».
Опитувальник
Чилюбиш ти шум і суєту навколо себе?
Чичасто ти потребуєш друзів, які могли б тебе підтримати або утішити?
Тизавжди знаходиш швидку відповідь, коли тебе про що-небудь питають, якщо це нена уроці?
Чибуваєш ти іноді сердитим, дратівливим, злишся?
Чичасто у тебе міняється настрій?
Тобібільше подобається бути одному, чим зустрічатися з іншими хлоп'ятами?
Чибуває так іноді, що тобі заважають заснути різні думки?
Чизавжди ти робиш так, як тобі говорять?
Чилюбиш ти пожартувати над ким-небудь?
Тиколи-небудь відчував себе нещасним, хоча для цей не було справжньої причини?
Тивесела людина?
Тиколи-небудь порушував правила поведінки в школі?
Чибагато що дратує тебе?
Тобіподобається така робота, де треба робити все швидко?
Типереживаєш із-за всяких страшних подій, які трохи не відбулися, хоча всезакінчилося добре?
Тобіможна довірити будь-яку таємницю?
Чиможеш ти розвеселити хлоп'ят, що занудьгували?
Чибуває так іноді, що без всякої причини сильне б'єтьсясерце?
Чиробиш ти перший крок для того, щоб з ким-небудь потоваришувати?
Тиколи-небудь говорив неправду?
Чисильно ти засмучуєшся, якщо люди знаходять недоліки в роботі, яку ти зробив?
Чилюбиш ти розповідати смішні історії, жартувати з друзями?
Тичасто відчуваєш себе втомленим?
Тизавжди робиш спочатку уроки, а потім все останнє?
Тизазвичай веселий і всім задоволений?
Чиобразливий ти?
Тидуже любиш спілкуватися з іншими хлоп'ятами?
Чизавжди ти виконуєш прохання рідних про допомогу по господарству?
Утебе бувають запаморочення?
Чибуває, що твої дії і вчинки ставлять інших людей в ніякове положення?
Тичасто відчуваєш, що тобі все набридло?
Чилюбиш ти хвалитися?
Тичасто сидиш і мовчиш, коли потрапляєш в товариство не знайомих людей?
Чихвилюєшся ти іноді так, що не можеш усидіти на місці"
Тизазвичай швидко ухвалюєш рішення?
Тиніколи не шумиш в класі, навіть коли немає вчителя?
Тобічасто сняться страшні сни?
Чиможеш ти дати волю своїм відчуттям і повеселитися у колі друзів?
Легкотебе засмутити?
Читраплялося тобі погано говорити про кого-небудь?
Чивірно, що ти зазвичай говориш і дієш швидко, не затримуючись особливо дляобдумування?
Якщоти опиняєшся в дурному положенні, чи довго потім переживаєш?
Тобідуже подобаються веселі ігри? Ти завжди їси те, що тобі подають?
Тобіважко відповісти «ні», коли тебе про щось просять?
Тилюбиш часто ходити в гості?
Чибувають такі моменти, коли тобі не хочеться жити?
Чибув ти коли-небудь грубий з батьками?
Чивважають тебе веселою і живою людиною?
Тичасто відволікаєшся, коли робиш уроки?
Тичастіше сидиш і дивишся, чим береш активну участь?
Тобізазвичай буває важко із-за різних думок?
Чибуваєш ти абсолютно упевнений, що зможеш справитися із справою, яку повиненвиконати?
Чибуває, що ти відчуваєш себе самотнім?
Тисоромишся заговорювати з незнайомими людьми?
Тичасто спохвачуєшся, коли вже пізно що-небудь виправляти?
Колихто-небудь кричить на тебе, ти теж кричиш у відповідь?
Чибуває, що ти іноді відчуваєш себе веселим або сумним без всякої причини?
Тивважаєш, що важко отримати справжнє задоволення від жвавої компанії?
Тобічасто доводиться хвилюватися через те, що зробив що-небудь, не подумавши?
Тобівистачає сміливості подолати свій страх?
Кодопитувальника
Закожну відповідь, співпадаючу з кодом опитувальника, нараховується один бал.Обробка починається з шкали брехні, оскільки вона використовується длявизначення щирості випробовуваного. Якщо за шкалою особа набирає 5-6 балів, їїпротокол вважається недійсним. Айзенк вважав, що показники даної шкали можутьбути використані для характеристики особи (приклад: рівень самооцінки).
Екстраверсія-інтроверсія:
Відповіді«та» (« + ») на питання 1, 3, 9, 11,14, 17, 19, 22, 25, 27, МП,35,38,41,43,46,49,53,57.
Відповіді«ні» («-») на питання 6, 33, 51, 55, 59
Нейротизм-стабільність:
Відповіді«так» на питання 2, 5, 7,10,13,15,18, 21, 23, 26, 29, 31, .44, 37, 39, 42, 45,47, 50, 52, 54, 56, 58, 60.
Шкалабрехні:
Відповіді«та» (+») на питання 8, 16, 24, 28, 44
Відповіді«ні» («-») на питання 4,12, 20, 32, 36, 40,48
Зашкалою брехні показник в 4-5 балів розглядається як критичний.
Оціночнатаблиця для шкал екстра-інтроверсіїІнтроверсія Екстраверсія значна помірна значна 1-7 8-11 12-18 19-24
Оціннатаблиця для шкали нейротизма. Емоційна стабільністьЕмоційна стійкість Емоційна нестійкість висока середня висока дуже висока до 10 11-14 15-18 19-24 ЕМОЦІЙНА НЕСТІЙКІСТЬ що легко турбується чутливий тривожний неспокійний ригідний агресивний песимістичний збудливий стриманий мінливий нетовариський оптимістичний тихий непостійний схильний до міркувань імпульсний меланхолік холерик 24 інтроверсія флегматик сангвінік екстраверсія пасивний товариський обачний контактний розсудливий балакучий розсудливий чуйний доброзичливий невимушений контрольований життєрадісний надійний схильний до лідерства
Темперамент– складна система закономірно зв'язаних властивостей з широкими можливостямивзаємокомпенсації одних властивостей іншими. Саме співвідношення властивостейвизначають реакцію спортсмена на екстремальну ситуацію. Але тільки компенсація«негативних» властивостей «позитивними» може впливати на хід спортивноїдіяльності.
Зточки зору даних сучасної психології виділяють чотири типи темпераменту уцільному вигляді[26].
Холеричнийтемперамент – характеризується: підвищеною збудливістю і неврівноваженістюповедінки. У ньому часто спостерігається циклічність в діяльності, тобтопереходи від інтенсивної діяльності до різкого спаду унаслідок зниженняінтересу, або виснаження психічних сил. Люди з холеричним темпераментомвідрізняються швидкими і різкими рухами, загальною моторною рухливістю, їхвідчуття яскраво виражаються в міміці, мові. Для такого типу темпераменту типовоює – запальна реакція.
Схильнідо екстраверсії це відображено не тільки в широті спілкування з навколишнімилюдьми, але і в різких переходах від виразу симпатії до прояву антипатії повідношенню до однієї і тієї ж людини. В процесі діяльності холериквідрізняється зривами в поведінці, схильністю до агресивного відношення доколег під впливом невдач; в той же час при вдалому збігу обставин обличчяхолеричного темпераменту здатне проявляти велику творчу силу, волю в роботі іготовий повести людей за собою.
Сангвінічнийтемперамент також відрізняється великою рухливістю, проте людина, що володієним, легше пристосовується до умов життя, що змінюються. Сенситивність у ньогонезначна, тому досліджуючи чинники діяльності не завжди негативно впливають найого поведінку. В цьому випадку можна говорити про значну резистентність, тобтоопірність психіки у відношенні негативних дій.
Хочалюдина сангвінічного темпераменту швидко реагує на оточуючі події, неприємностівін переживає легко. Сангвінік товариський, легко вступає в контакти з іншимилюдьми, у нього відсутні різкі негативні реакції на поведінку інших людей іт.д.
Легкістьосвіти в переробки нервових зв'язків створює сприятливі умови для формуваннятакої цінної якості, як гнучкість розуму. Цією ж властивістю визначається ілегкість перемикання уваги; Людина сангвінічного темпераменту через своютовариськість особливо необхідна в групі, саме він частіше всього є її душею[27].
Флегматичнийтемперамент відрізняється слабкими збудливістю, сенситивністю, ригідністю. Недивлячись на те, що психічні процеси біля представника цього темпераментупротікають спокійно, він вміє вперто і настирно працювати в одному і тому жнапрямку, з досить високим ефектом.
Людифлегматичного темпераменту не відрізняються ініціативністю, підйому частопотребують керівництва у будь-якій діяльності. Наявність сильних гальмівнихпроцесів сприяє тому, флегматик може стримувати свої імпульси, не відволікатисяподразниками. У той же час інертність нервових процесів впливає на недостатнюгнучкості в діях.
Меланхолійнийтемперамент зв'язки не тільки з високою емоційною чутливістю, сенситивністю,але і з підвищеною ранимою; меланхоліки хворобливо реагують на раптовеускладнення обстановки, випробовують сильний страх в небезпечних ситуаціях,відчувають себе невпевнено при зустрічі з незнайомими людьми.
Присхильності до стійких тривалих настроїв меланхоліки зовні слабо виражають своївідчуття. У представників меланхолійного темпераменту переважає процесгальмування, тому сильні подразники нерідко приводять до так званогопозамежного гальмування, що спричиняє за собою різке погіршення діяльності.
Приведеніхарактеристики не претендують на категоричність, оскільки розподіл темпераментувсіх людей на чотири групи дуже умовний. Більш широко можна говорити лише проте, що темперамент визначає головним чином перебіг психічного життя людини,динаміку психічної діяльності.
Темпераментлюдини також можна визнати за особливостями поведінки, тобто ті якості яківиявляються у відкритій формі. Кожному темпераменту характерні ті чи іншіособливості які привалюють над іншими. Серед особливостей найчастіше виділяютьтакі:
Цілеспрямованість– визнання мети та завдань особистістю, активне устремління до майстерності,працьовитості[28].
Співвідношеннятемпераментів с типами нервової системи і психічними реакціямиТемперамент Тип нервової системи Врівноваженість Холерик Невтримний Неврівноважений Сангвінік Живий Врівноважений Флегматик Інертний Врівноважений Меланхолік Слабкий Неврівноважений
Методикидослідження пам'яті, метод парних асоціацій
Метадослідження: Методика парних асоціацій методикадослідження пам'яті, в якій після запам'ятовування ним списку пар стимулів(безглуздих складів, слів, картинок і тому подібне) йому дається завдання приподальшому пред'явленні кожного першого члена пари відтворити другий член.
Матеріалі устаткування: бланк з чотирма наборами рядів чисел,лист для запису, ручка і секундомір.
Процедурадослідження
Дослідженняможна проводити з одним випробовуваним або групою з 7-8 осіб. Воно складаєтьсяз декількох аналогічних серіїв.
Усвоєму житті осіб постійно стикається з ситуаціями, коли необхідно запам'ятатизначний об'єм інформації. Тренінг по розвитку пам'яті краще почати зобговорення, якого роду інформацію доводиться запам'ятовувати присутнім вперебігу дня.
Випробовуваніскладають список, чого вони вимушені запам'ятовувати і чого з цього вони хотіливи навчитися запам'ятовувати краще, ніж уміють. Списки зачитуються,обговорюються, доповнюються. Це дозволить кожному краще усвідомити своїможливості і сформулювати свої вимоги тренінги. В кінці вправи у кожноговипробовуваного є список чого б він хотів навчитися запам'ятовувати краще. Списокпотрібно ранжирувати, що на першому місці, що на другому, і так далі Дляпершого заняття краще вибрати найлегше, щоб потім з подвоєною вірою у власнісили, людина приступила до складніших тренувань.
Психологдля себе намічає, яким випробовуваним, і з якими проблемами пам'яті якімнемонічні прийоми краще всього використовувати: 1) запам'ятовування великихоб'ємів неточних текстів (зазвичай по гуманітарних дисциплінах: історія,література).
Можливішляхи корекції – використання методу угрупування (і, зрозуміло, вчитисявичленяти головне, але це проблема розвитку мислення);
2)труднощі з точним запам'ятовуванням коротких об'ємів тексту (правила,визначення) – годиться будь-який метод, можливий метод ритмів і рим;
3)труднощі із запам'ятовуванням точних текстів невеликого об'єму (текст денеобхідно запам'ятовувати майже кожну фразу) – ланцюговий метод, метод місць;
4)труднощі із запам'ятовуванням списку – можливий метод акронимові акровіршів, метод місць;
5)необхідність запам'ятовування цифр і формул – для цифр можливе угрупування, дляформул акронимові акровіршів (Fт. = mg – Фігура (F) цеМ'язи (m) помножити на Гнучкість (g));
6)запам'ятовування безглуздих об'єктів (іноземних слів) – можна використовуватиасоціативні методи.
Якби там не було, в процесі тренінгу потрібно засвоїти всі прийоми, відпрацюватиїх до автоматизму. В майбутньому людина може користуватися в основномувподобаними йому прийомами, тими, що краще виходять.
1.Метод угрупування
Психологрозповідає про цей метод, демонструє його ефективність на прикладізапам'ятовування ряду цифр.
Відразудається завдання — запам'ятати ряд цифр, наприклад 3 8 1 9 7 0 6 3.
Іпісля – 4 8 7 2 6 2 1 4. Між цифрами робиться проміжок в 2-3 секунди.Угрупування цифр останнього ряду в 487 –262- 14, у більшості учасників тренінгуполегшує запам'ятовування. Провівши дослідження з8 особами товариської групи,з'ясувалося, що для всіх осіб запам'ятати такий числовий ряд не просто. Тому,для ефективності слід узяти коротший ряд в 4 – 5 цифр.
Відробітокметоду угрупування в парах. Те ж саме, але проробляють самі учасники.
Одинскладає ряд, інший запам'ятовує. Можна почати з ряду в 4 цифри, потімзбільшувати ряд на одну цифру, до тих пір, поки випробовувані, користуючисьметодом угрупування, його зможе запам'ятовувати. Потім випробовувані міняютьсямісцями. Вправа робиться один раз в перебігу заняття, але можевикористовуватися на багатьох заняттях.
Всівипробовувані успішно запам'ятовували 4 цифри.
Обговореннязастосування методу угрупування.
Випробовуваніінваліди придумують і записують на листочок, а потім кожен зачитує, в якихвипадках можна застосовувати метод угрупування (що б запам'ятати телефон, номеррахунку, величину зарплати, значення постійної і так далі). Хто більше знайдеметодів угрупування.
Післятакого розбору, пропонується ще раз перевірити запам'ятовування.
Більшістьвипробовуваних – 6 осіб запам'ятовували 4 цифри
Запам'ятовували5 цифр – 1 особа.
6цифр – запам'ятала 1 людина.
Проведеннятакого методу психодіагностики з свідчить про ефективність тренування пам'яті зпредставниками товариської групи.
Дослідженняоб'єму короткочасної пам'яті
Метадослідження: визначити об'єм короткочасногозапам'ятовування по методиці Джекобсона.
Матеріалі устаткування: бланк з чотирма наборами рядів чисел,лист для запису, ручка і секундомір.
Процедурадослідження
Дослідженняпроводимо з групою з 8 осіб. Воно складається з чотирьох аналогічних серій. Укожній серії експериментатор зачитує випробовуваним один з наборів наступнихцифрових рядів.
Першийнабір Другий набір
52417106
9602389934
254061856086
78423895201570
3468253882744525
5983746237158434113
67238452071524836897
Третійнабір Четвертий набір
13727106
6480589934
725318856086
07594385201570
5218635582744525
132697843715843413
38445287161524836897
Елементиряду пред'являються з інтервалом 1 с. Після прочитання кожного ряду через 2-3с. по команді «Пишіть!» випробовувані на листі для записів відтворюють елементив тому ж порядку, в якому вони пред'являються експериментатором. У кожній серіїнезалежно від результату читаються всі сім рядів. Інструкція у всіх серіяхдосвіду однакова. Інтервал між серіями не менше 6-7 хв.
Інструкціявипробовуваному: «Я назву Вам декілька цифр. Слухайтеуважно і запам'ятайте їх. Після закінчення читання по моїй команді «Пишіть!»запишіть те, що запам'ятали, в тому ж порядку, в якому читалися цифри. Увага!Починаємо!»
Обробкарезультатів
Впроцесі обробки результатів дослідження необхідно встановити:
ряди,відтворені повністю і в тій же послідовності, в якій вони пред'являлисяекспериментатором. Для зручності їх позначають знаком «+»;
найбільшудовжину ряду, який випробовуваний у всіх серіях відтворив правильно;
кількістьправильно відтворених рядів, більших, ніж той, який відтворений випробовуваниму всіх серіях;
коефіцієнтоб'єму пам'яті, який обчислюють за формулою:
Пк— позначення об'єму короткочасної пам'яті;
А— найбільша довжина ряду, який випробовуваний у всіх дослідах
відтворивправильно;
З— кількість правильно відтворених рядів, більших, ніж А;
п— число серіїв досвіду, в даному випадку — 4.
Аналізрезультатів
Дляаналізу результатів користуються наступною оцінкою рівнів об'єму короткочасногозапам'ятовування (табл. 1).
Таблиця1Шкала оцінки рівня короткочасного запам'ятовування Коефіцієнт об'єму пам'яті (Пк) Рівень короткочасного запам'ятовування 10 дуже високий 8-9 високий 7 середній 6-5 низький 3-4 дуже низький
Аналізуючирезультати дослідження, важливо звернути увагу отримуваних рівнівзапам'ятовування. В результаті дослідження всі 8 випробовуваних показалисередній та високий рівень запам'ятовування Він виражався значеннями 8-9, та 7. 2.3 Аналіз результатів
Табл1.Порівняльний аналіз психологічних характеристик товариських груп. Длязаповнення таблиці проведемо анкетування.
Вашаповедінка в групі.
Особистістьу системі міжособистісних відносин, що стосується поведінки людини в групі.Аналіз шести тенденцій поведінки людини в групі: залежність, незалежність,товариськість, нетовариськість, прийняття боротьби і втеча від боротьби. Булопроведено анкетування, на яке відповідали послідовно на кожне з суджень даваливідповідь «так», якщо воно відповідало уявленню про себе, чи«ні».
Питання
1.Я критичний до товаришів.
2.У мене виникає тривога, коли в групі починається конфлікт.
3.Я схильний слідувати порадам лідера.
4.Яне схильний створювати занадто близькі відносини з товаришами.
5.Мені подобається дружність у групі.
6.Я схильний суперечити лідеру.
7.Відчуваю симпатію до одного-двох певних товаришів.
8.Відчуваю симпатію до одного-двох певних товаришів.
9.Мені подобається похвала лідера.
10.Я незалежний у судженнях і манері поведінки.
11.Я готовий стати на чий-небудь бік у спорі.
12.Я схильний керувати товаришами.
13.Радію спілкуванню з одним-двома друзями.
14.З появою ворожості з боку членів групи я зовні спокійний.
15.Я схильний підтримувати настрій усієї групи.
16.Не надаю значення особистим якостям членів групи.
17.Я схильний відволікати групу від її цілей.
18.Відчуваю задоволення, протиставляючи себе лідеру.
19.Хотів би зблизитися з деякими членами групи.
20.Волію залишатися нейтральним у спорі.
21.Мені подобається, коли лідер активний і добре керує.
22.Волію холоднокровно обговорювати розбіжності.
23.Я недостатньо стриманий у вираженні почуттів.
24.Прагну згуртувати навколо себе однодумців.
25.Незадоволений занадто формальним (діловим) відношенням.
26.Коли мене обвинувачують, я ніяковію і мовчу.
27.Волію погоджуватися з основними напрямками в групі.
28.Я прив'язаний до групи в цілому більше, ніж до певних товаришів.
29.Я схильний затягувати і загострювати суперечку.
30.Прагну бути в центрі уваги.
31.Я хотів би бути членом більш вузької групи.
32.Я схильний до компромісів.
33.Відчуваю внутрішнє занепокоєння, коли лідер діє усупереч моїм чеканням.
34.Болісно відношуся до зауважень друзів.
35.Можу бути підступним і украдливим.
36.Я схильний прийняти на себе керівництво в групі.
37.Я відвертий у групі.
38.У мене виникає нервове занепокоєння в час групової розбіжності.
39.Більш подобається, щоб лідер брав на себе відповідальність при плануванніробіт.
40.Я не схильний відповідати на прояви дружелюбності.
41.Я схильний сердитися на товаришів.
42.Я намагаюся вести інших проти лідера.
43.Легко знаходжу знайомства за межами групи.
44.Намагаюся уникати бути втягненим у суперечку.
45.Легко погоджуюся з пропозиціями інших членів групи.
46.Чиню опір утворенню угруповань у групі.
47.Коли роздратований, я глузливий і іронічний.
48.У мене виникає ворожість до тих, хто намагається виділитися.
49.Віддаю перевагу меншій, але більш інтимній групі.
50.Намагаюся не показувати свої щирі почуття.
51.Стаю на бік лідера в групових розбіжностях.
52.Я ініціативний у встановленні контактів у спілкуванні.
53.Уникаю критикувати товаришів.
54.Волію звертатися до лідера частіше, чим до інших.
55.Мені не подобається, що відносини в групі занадто фамільярні.
56.Люблю затівати суперечки.
57.Прагну удержати своє високе положення в групі.
58.Я схильний втручатися в контакти знайомих і порушувати їх.
59.Я схильний до перепалок, задиристий.
60.Я схильний виражати невдоволення лідером.
Результатитесту
Угр. 3. Переважає Залежність — внутрішнє прагнення індивіда до прийняттягрупових норм, стандартів і морально-етичних цінностей.
Угр. 3. Незалежність — самодостатність, прагнення до самостійних дій, лідерства.
Угр. 1.Переважає Товариськість — контактність, прагнення утворювати емоційнізв'язки як у своїй групі, так і за її межами.
Формуваннягрупових феноменів дозволяє визначити нормативноу поведінку у товариськійгрупі. Можна виділити наступні три умовні напрями:
· впливнорм, членів групи, що розділяються більшістю;
· впливунорм, що розділяються меншиною групи;
· відхиленьіндивідів від групових норм.
Ціумови дають право визначити факти існування феномена конформності особив групі, встановлений американським психологом С. Ашем, неодноразово описувавсяу вітчизняній літературі.
Сутьцього явища полягає в зміні позицій (поведінки) індивіда під впливом групи.Автор використовував прийом “наївного” суб'єкта і підставної групи, тобто домовлявсязі всіма учасниками, окрім одного (“наївного” суб'єкта), про те, що вонидаватимуть неправильну відповідь на питання, на яке останнім повиненвідповідати “наївний” член групи. Близько 33% випробовуваних під впливомгрупового тиску давали невірну відповідь при виконанні завданняекспериментатора.
Уекспериментах перед випробовуваними ставилося завдання визначити довжину ліній,зображених на картках. Ніяких ускладнень при індивідуальній роботі це завданняне викликало — всі випробовувані легко визначали, яка з ліній більша, а якаменша.
Дослід. Групи Емоції Інтелект Мотив Темперамент 1. А Групу об’єднує самовідношення особистості до своїх здібностей, можливість контролювати своє життя Середній та високий рівень Спільні інтереси Переважають холерики та сангвініки 2. В Групу об’єднує віра в свої сили та їх об’єктивне бачення, що впливає у значній мірі на її емоційну сферу Середній рівень Спільні інтереси Сангвініки та меланхоліки 3. С Групу об’єднує спільна діяльність, досягнення у професійній сфері Середній Спільні інтереси Сангвініки та флегматики Висновки до розділу 2
· Необхідновідзначити, що проаналізовані нами особливості особистості: характер, емоції,темперамент, інтелект мають особливе значення у процесі спільної діяльностілюдей та формуванні товариської групи.
· Психологічнахарактеристика особистостей у групі пов'язана з підпорядкуванням індивіданормам групи під впливом бажання залишитися її членом. У такому разі загрозапокарання викликає лише зовнішню згоду з групою, реальна позиція людини незачіпається.
· Однієюз характеристик особистості є стиль поведінки, що демонструється особистістю,який в значній мірі може визначити силу такого впливу. У цьому плані великезначення мають наступні параметри стилю: його стійкість, упевненість індивіда вправоті своєї позиції, виклад і структуризація ним відповідних аргументів.
· Психологічніхарактеристики індивідів обумовлені розвитком одноманітності оцінок, рішень,поведінкових моделей членів групи, що викликається, у свою чергу, процесамиколективізму.

 ВИСНОВКИ
Особистість— соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначаєтьсязалученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин.Поняття “особистість” характеризує суспільну сутність людини, пов’язану ззасвоєнням різноманітного виробничого і духовного досвіду суспільства. Колектив— соціально значима група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діютьдля досягнення мети і мають органи самоврядування.
Йогохарактеризують єдність цілей, високий рівень міжособистісного спілкування,згуртованість, внутрішня дисципліна, специфічні норми співжиття. Він є ланкою,що з'єднує особистість із суспільством. Виховання особистості в колективі євтіленням закономірностей розвитку суспільства, адже в колективних взаєминахстворюються умови для соціально-психічного її розвитку. Відокремившись відколективу, людина опиняється в соціально-психологічному вакуумі, що значноускладнює її розвиток.
Колективє соціальною системою, яка виконує такі функції:
—організаторську (полягає в об'єднанні особистостей для виконання певнихзавдань);
—виховну (спрямована на створення оптимальних умов для всебічного виховання,психічного й соціального розвитку особистості);
—стимулюючу (сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів діяльностіособистості, регулює поведінку членів колективу, впливає на формування вособистості цілеспрямованості, волі, гуманності, працьовитості, совісності,чесності, гідності тощо).
Універсальнепоняття «колектив» охоплює різні його види, до яких належать:
Первиннийколектив. Об'єднує людей, згуртованих у порівняно невелику соціальну групу,учасники якої перебувають у постійних ділових, товариських, побутовихстосунках. Ним може бути колектив класу, виробничої бригади на підприємстві,професійної групи в установі, підрозділу у військових частинах та ін. Закількісним складом нараховує 10—15 осіб.
Забільшої кількості в ньому відбувається розподіл на мікроколективи. Якщо всоціальній групі менше 7—8 осіб, вона не є колективом у соціально-педагогічномусмислі. Це — замкнена група друзів, приятелів.
Уформуванні товариської групи важливе значення має діяльність – це процес, якийнаправляється мотивом. В цьому розуміємо взаємозв’язок мотиву і потреби, якиймає генетичний характер: розвиток потреб проходить
шляхомзмін кола предметів їх задовольняючи.
Заякісним складом у колективі має бути приблизно однакова кількість осіб обохстатей. Якщо ця вимога загалом витримується у колективах загальноосвітніх закладів,то на виробництві, в системі професійної освіти цього досягти значно складніше,що породжує значні труднощі у розвитку колективу, організації міжособистіснихстосунків.
Психологічніхарактеристики представників товариської групи визначаються існуванням мотивів,мети і установкою у спільній діяльності, як правило у товариських групахіснують складні відносини. Активні, товариські, упевнені в собі, затемпераментом сангвініки (рідше холерики). Представники цієї групи невідчувають особливих труднощів. Вони швидко освоюються, знаходять правильнийстиль поведінки, представників цієї групи відрізняють товариські стосунки зіншими.
Дослідженняпоказали, що мотиви можуть бути нестійкими: одні з них можуть бути емоційнозабарвленні, інші чітко пов’язані з певним типом емоцій та особливостями.Наприклад, інтерес — з позитивними відчуттями, інші — під впливом обставин таособливостями темпераменту. Пасивні, замкнені, тривожні, невпевнені в собі,боязкі, за темпераментом меланхоліки (іноді зустрічаються флегматики).Представникам такої групи важко спілкуватися з оточуючими.Наприкладмотивом відношення до спільної праці може бути позитивним, невизначеним абонегативним. Потреби є обумовленим природою та суспільством програмижиттєдіяльності; емоції — психічні феномени, які викликані потребами. Крімцього, емоція формує тимчасову потребу – намір. Емоція також є своєрідноюпотребою організму і особистості в емоційному
Задоволенніі тому вона може стати своєрідним об’єктом потреби. Мотиваційна сферазнаходиться в постійному рухливому стані, у розвитку компонентів та їхспіввідношення.
Тількиспівпадіння психологічних характеристик позбавляють товариські групи відруйнування та виникнення таких проблем: тиск на членів групи, сприяючий їхконформізму і навіюваності. Співпадіння характеристик сприяє формуваннюсоціальних ролей, розподілу групових ролей; підвищують активність членівтовариської групи:— наростання енергії людини у присутності інших людей. Співпадінняпсихологічних характеристик сприяє виникненню феномену підпорядкуванняавторитету у поєднанні з феноменом атрибуції відповідальності.
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.  АсмоловА.Г.Психология личности: Принципы общепсихологического анализа. М., 1990.
2. АгеевВ.С. Межгруповое взаимодействие: Социальные психологические проблемы. – М.:Изд-во Моск. ун-та, 1990. – 240 с.
3.  АмонашвиллиШ.А. Психолого-дидактические особенности оценки как компонента учебнойдеятельности // Вопросы психологии. 1975. №4. –С.77-87.
4. АндрееваГ.М. Психология социального познания: Учеб. пособие для студентов психол. ипед. спец. вузов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 288с.
5. АндрееваГ.М. Яноушек Я. Общение и оптимизация совместной деятельности – М.: Изд. Моск.ун-та, 1987. – 302 с.
6.  АсмоловА.Г.Психология личности: Принципы общепсихологического анализа. М., 1990.
7. АсмоловА.Г. Психологія особистості. – М.,1987
8.  Бернштейн, Н.А. Очерки по физиологии движений ифизиологии активности.-М.: Медицина, 1966. 349 с.
9. БодалёвА.А. Восприятие и понимание человека человеком – М.: Педагогика, 1983. – 271 с
10. ВиготськийЛ.С. Педагогічна психологія. – М., 1991. – 480 с.
11. ВыготскийЛ.С. Проблемы развития психики // Соб. соч. в 6 томах. – М.: Педагогика, 1983.– 368 с.
12. ДанилинК.Е. Восприятие межличностных предпочтений в группе: Автореферат дис…канд.психол. наук. – М.: МГУ им. М.В. Ломоносова, 1984. – 21 с.
13. ДонцовА.Ч. Симпозиум по проблемам межличностного восприятия в группе // Вопросыпсихологии, 1981. — №2. С. – 182 – 184.
14.  ИльинЕ.П. Психофизиология состояний человека. — СПб.: Питер, 2005. — 412 с
15. ЛеонтьевА.Н. Психология образа. // Вестник МГУ. Сер. 14. Психология, М., 1979. – С. 24– 27.
16.  Ломов Б.Ф. К проблеме деятельности в психологии //Психологический журнал. 1981. № 1.–Т.2. – С. 3-17.
17. МаслоуА. Психологія особистості. – М.: МДУ, 1992
18. НайсерУ. Познание и реальность. Смысл и принципы когнитивной психологии. Пер. с англ.В. Лучкова. Вступ. статья и общ. ред. Б. Величковского. – М.: Прогресс, 1981. –230 с.
19. ПиажеЖ. Избранные психологические труды. Психология интеллекта. Логика и психология.– М.: Международная педагогическая академия, 1994. – 680 с.
20. Психологическийсловарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского, 2-е изд. – М.:Политиздат, 1990. – 494 с.
21. РубинштейнС.Л. Проблемы общей психологии. – М.: Педагогика, 1973. – С. 336 – 385.
22. Kelly H.H. Attribution in socialinteraction // Attribution: perceiving the causes of behavior. – New York:Morristown, General Learning Press, 1971. –Р.1 – 26.
23. Levy J.H. Context effects in socialperception // journal of Abnormal and Social psychology, 1960. – Vol. 61, №2
24. Treenwald A.T. and Mahrain R.B. ImplicitSocial Cognition: attitudes, selfesteem and stereotypes // PsychologicalReview, 1995. – Vol. 102. №1. Р.4 – 27.