Соціологічний аналіз девіації

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Н/>аціональний університет „ Львівська політехніка”
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
зСоціології
на тему „ Соціологічний аналіз девіації ”
Студента групи КСз-21
Івашина Олександра Ярославовича
Шифр02-16186
ЛЬВІВ – 2004
Тема №6
Соціологічний аналіз девіації
Норма і девіація: соціологічний підхід .
Біологічні, психологічні, соціологічні пояснення девіації
теорії аномії К. Дюрктейма, Р.Мертона.
Девіація як процес розвитку.
Нормаідевіація: соціологічнийпідхід.
Девіантнасоціологіяєспеціальноюсоціологічноютеорією, якадосліджуєметодамисоціологіїсутністьсоціальногоявищадевіації– відхиленнявповедінцілюдей.
Об'єктомцієїсоціологіїсередньогорівнявиступаютьсуб'єктидевіантноїповедінки— окремілюди, групилюдейтасоці­альніорганізації.
Предметом девіантної соціології є сутнісні характеристики тако­го соціального явища, як девіантна поведінка, розгляд її як специфіч­них соціальних відносин.
Під девіантною (від лат. гіеуіаііо — відхилення) поведінкою в со­ціології розуміють дії та вчинки людей, соціальних груп, що супере­чать соціальним нормам чи визнаним шаблонам і стандартам поведі­нки. Таким чином, сутність девіантної поведінки полягає в недотри­муванні вимог соціальної норми, у виборі іншого, ніж вона прописує, варіанту поведінки в тій чи іншій ситуації, що призводить до пору шення ступеня взаємодії особистості й суспільства, групи й суспіль­ства, особистості й фупи. В основі відхилень часто-густо лежить кон­флікт цінностей, інтересів, розходження потреб, деформація способів їх задоволення, помилки у вихованні, життєві негаразди, прорахунки тощо.
У стабiльному суспiльствi бiльшiсть людей притримуються бiльшостi
соцiальних норм у бiльшостi випадкiв. Саме тому у стабiльному
суспiльствi або, точнiше, у стабiльнiй фазi суспiльного розвитку,
соцiальне життя має досить регулярнi та передбачуванi форми.
Але така картина соцiального життя навiть у стабiльному
суспiльствi не є повною. Якщо придивитися до нього уважнiше, то можна
побачити, що люди не тiльки притримуються соцiальних норм, але й пору-
шують їх. Люди крадуть, грабують, побивають iнших людей. Люди вжи-
вають наркотики, бунтують, беруть участь у заколотах. Вони приймають
чужi релiгiї, виголошують абсурднi гасла або проповiдують чудернацькi
iдеї.
Все це означає, що  повна картина життя суспiльств . повинна включа-
ти як  дотримання соцiальних норм, так й вiдхилення вiд них.
Що таке вiдхил? Якщо казати дуже строго, це поняття має охоплю-
вати будь-яку поведiнку, що  не вiдовiдає  соцiальним нормам . Але у
практицi життя багато якi норми не вважаються дуже важливими.
Невiдповiднiсть поведiнки таким нормам може сприйматися досить толе-
рантно або навiть iгноруватися.
Соцiальне реагування на те, що людина запiзнюється на побачення,
або не їсть тричi на день, або випадково одягла непарнi шкарпетки буде
дуже вiдрiзнятися вiд реакцiї на участь в оргiї, або на стверджен-
ня, що вона Наполеон.
Невеликi вiдхилення (deviation) вiд норми, або вiдхилення вiд
норм, про якi нiхто особливо не турбується, мають — якщо взагалi мають
— дуже незначнi соцiальнi наслiдки й тому не становлять особливого
iнтересу для соцiологiв. Соцiологiя вiдхилу (deviance) займається го-
ловним чином  тими порушеннями .,  якi значна кiлькiсть людей сприймає  як образливi або гидкi, чи дуже поганi.
Визначаючи сутність девіантної поведінки, необхідно зазначити, що вона поділяється на два типи. До першого типу відносять, як правило, таку поведінку, що набирає суспільно несприятливих, навіть дуже небезпечних форм (наприклад, злочинність), внаслідок чого суспільство змушене застосовувати відповідні санкції. Соціальні на­слідки цього типу девіантної поведінки полягають у підриві громадсь­кого порядку, посиленні ентропійних процесів, нівелюванні й розпаді особистості, зниженні якості роботи й рівня суспільних стандартів, на­ростанні соціальної апатії тощо. Рушійною силою цього типу девіан­тної поведінки є деформовані потреби і цінності, що спонукають осо­бистість або соціальну групу діяти всупереч вимогам суспільства. Причинами такої поведінки можуть бути також дефекти правової й моральної свідомості людей, які часто-густо пов'язані навіть із особ­ливостями їхньої емоційно-вольової сфери, настроєм, сподіваннями.
Другий тип девіантної поведінки пов'язаний із процесом розвитку суспільства, застаріванням його соціальних норм, критеріїв та стан­дартів, які необхідно змінювати, оскільки вони гальмують процеси суспільного розвитку. Масштаби поширення різноманітних форм де­віантної поведінки цього типу рухливі. Наприклад, вони можуть знач­но зростати в періоди соціальних змін, реформ, революційних пере­творень, коли відбувається руйнування стереотипів і застарілих норм поведінки.
У цих випадках далеко не кожна форма соціального відхилення (девіації) заслуговує лише негативної оцінки. Вона часто-густо міс­тить у собі вказівку щодо необхідності зміни «непрацюючих» норм та оновлення застарілих цінностей. Таким чином, цей тип соціальних від­хилень має відповідний прогресивний зміст, зав'язок майбутніх су­спільних змін.
Усе це свідчить про складність критеріїв оцінки різноманітних ти­пів і форм девіантної поведінки. Розробка таких критеріїв входить до предметної сфери девіантної соціології і вимагає усвідомлення спів­відношення між нормативною системою поведінки, нормативною сві­домістю суспільства та об'єктивними вимогами, перспективами його розвитку. Тобто виникає проблема, що якнайповніше виражає цю перспективу, — пануюча норма або не відповідна їй поведінка.
Слід зауважити, що соціальні відхилення (девіації) в поведінці лю­дей настільки ж різноманітні, наскільки різноманітні й існуючі етало­ни поведінки — норми, шаблони, стандарти тощо. Вчинок (дія) може не відповідати соціальній нормі з об'єктивних або суб'єктивних при­чин, цілями або мотивами, прямими або побічними наслідками. Він може бути новаторським або консервативним, типовим чи нетиповим, випадковим або закономірним, позитивним чи негативним. Однак межі й переходи між усіма такими оцінками досить відносні й мінливі. Найбільш стійкі й небезпечні для суспільства і особистості, найбільш важкоусувані соціальні відхилення в поведінці належать до явищ соціальної патології. Тому подолання явищ соціальної пато­логії, як і інших форм девіантної поведінки, є необхідною умовою оздоровлення суспільства, важливою складовою соціальної політики держави.
До основних форм девіантної поведінки належать правопорушен­ня (включаючи злочинність) пияцтво, наркоманія, проституція, самогуб­ство. Серед них злочинність є найнебезпечнішою формою, проявом гострого конфлікту між особистими та суспільними інтересами. Алкоголізація (пияцтво і алкоголізм) та наркоманія є формою втечі від повсякденних турбот і життєвих негараздів, засобом зняття напру­ження й невпевненості. Крайньою формою такої втечі є самогубство.
Біологічні, психологічні, соціологічні пояснення девіації.
Теорії аномії Е. Дюрктейма, Р. Мертона.
Девіація, як вже зазначалося, є результатом протидії нормам будь-якого суспільства. Теоретичний огляд основних концепцій девіації за­свідчує їх комплексно-системний характер. Адже біологічний, пси­хологічний та соціологічний підходи органічно взаємопов'язані, тоб­то інтегровані в єдину, комплексну системну цілісність. Причому со­ціологічний аспект виступає системоорганізуючим чинником, у якому синтезуються біолого-психологічні характеристики. Адже людина — біосоціальна істота. Соціальна суть людини визначає її як особистість за врахування біологічних і психологічних ознак. Саме в цьому поля­гає глибинний зміст соціології людської поведінки, включаючи її від­хилення від норм на рівні правопорушень чи злочинності.--PAGE_BREAK--
Біологічні теорії девіації (Ломброзо, Шелдон) трактують безпосе­редню фізичну структуру людини (фізичні риси, тілесну будову) як прямий детермінант її девіації (фізичні особливості — причина девіантної поведінки).
Психоаналітична теорія Фрейда доповнює біологічну, наголошую­чи на внутрішньо притаманній особистості конфліктності, яка спричи­няє девіацію.
Соціологічний підхід враховує біопсихологічні фактори для уза­гальнення і втілення в інтегрально-соціальному обсязі. Згідно з со­ціологією девіації остання настає як наслідок різних форм аномії (відсутність норм — Дюркгейм; розрив у системі «цілі — засоби» — Мертон), соціальної дезорганізації (відсутність, послабленість, супереч­ливість норм — Шоу, Маккей), культурної дезорганізації (Селлін, Міллер, Сатерленд, Клауард, Охлін), групової дезорганізації (між владною групою та іншими — Беккер), кримінологічної дезорганізації (Турк, Квінні, Тейлор, Уолтон, Янг).
Основнітеоріїтаконцепціїдевіації



Пояснення
Теорія (концепція)
Теоретик
Основна ідея
Біологічне




Фізичні риси, пов'язані зі схильніст до злочинів
Ломброзо
Фізичні особливості є причиною девіації
Певна фізична будова, що найчастіше зустрічається у девіантів
Шелдон
Те саме
Психологічне
Психоаналітична теорія
Фрейд
Конфліктність, притаманна осо­бистості, спричиняє девіацію
Соціологічне




















Аномія
Дюркгейм
Девіація, зокрема самогубство, здійснюється через відсутність норм
Соціальна дезорганізація
Шоу, Маккей
Девіація багатьох видів виникає, коли культурні цінності, норми та соціальні зв'язки відсутні, по­слаблені чи стають суперечли­вими
Аномія
Мертон
Девіація відбувається, коли існує розрив між цілями суспільства та схвалюваними засобами їх досягнення.
Соціокультурні теорії
Селлін, Міл-лер, Сатерленд, Клауард, Охлін
Конфлікти між нормами суб-культури та панівною культурою є причиною девіації
Теорія навішу­вання ярликів
Беккер
Девіація — своєрідний ярлик, яким групи, що мають владу, по­значають поведінку більш слаб­ких груп
Радикальна кримінологія
Турк, Квінні, Тейлор, Уолтон, Янг
Девіація є результатом протидії нормам капіталістичного суспільсва
ПершесоцiологiчнепоясненнявiдхилудавЕмiльДюркгейм, який
запропонував теорiю  аномiї. Слово «аномiя» буквально означає
«вiдсутнiсть норм», «вiдсутнiсть нормативностi». Цим термiном Дюркгейм
позначив  ситуацiю, що складається для iндивiдiв та суспiльства, коли
 соцiальнi норми стають взаємно суперечливими, втрачають яснiсть або
 навiть ( для деяких аспектiв соцiальної дiяльностi) взагалi зникають.
Дюркгейм звернув увагу, що такi ситуацiї складаються у часи  криз
 та радикальних соцiальних змiн ., (наприклад, при спадi дiлової актив-
ностi та невпиннiй iнфляцiї), коли люди втрачають впевненiсть в тому,
що вiд них очікується, i коли їм важко формувати свої дiї в поняттях
узгоджених норм. У такi часи старi норми у поточних умовах не видають-
ся доречними, а норми, що тiльки виникають занадто двозначнi та ще не
досить ясно сформульованi, щоб забезпечити зрозумiлi та ефективнi нас-
танови для поведiнки. За цих обставин, вважав Дюркгейм, можна очикува-
ти зростання масштабiв вiдхильної поведiнки.
Перевiрку цiєї гiпотези вiн провiв шляхом аналiзу статистики са-
могубств, й показав, що у часи швидких економiчних спадiв та пiдйомiв
рiвень самогубств стає вище звичайного. Вiн це пояснював тим, що саме
 у часи швидких змiн вiдбуваються «порушення колективного порядку»  . (як
вiн це називав), соцiальнi норми руйнуються та вiдбувається дезорiєн-
тацiя людей.
Хоча теорiя Дюркгейма пiддавалася критицi, основна iдея, а саме -
 соцiальної дезорганiзацiї - як принципа пояснення вiдхильної поведiнки,
— вважається  загальновизнаною i тепер.
 Термiн соцiальна дезорганiзацiя  позначає теж саме, що й аномiя
тобто  такий стан суспiльства, коли цiнностi, норми та соцiальнi зв'яз-
 ки стають хиткими, суперечливими або взагалi зникають.
Це може вiдбуватися через змiшування рiзних расових та етнiчних
або релiгiйних чи «iдеологiйних» груп (тобто груп з рiзними iдео-
логiями; iдеологiйний — це те, що належить до iдеологiї; «iдео-
логiчний» — це те, до чого належить iдеологiя).
Соцiальна дезорiєнтацiя спостерiгається також при високому рiвнi
мiграцiї.
Подальший розвиток теорiя Дюркгейма отримала у працях вiдомого
американського соцiолога Роберта Мертона. Мертон вважає, що причиною
вiдхилу (девiацiї) є розрив мiж цiлями суспiльства та соцiально прий-
нятними засобами їх досягнення. Мається на увазi така ситуацiя, коли у
 бiльшостi випадкiв соцiально прийнятнi засоби не дають можливостi до-
 сягнути мети, що визначається цiннiстю культури.
Мертон це пояснює на прикладi американського суспiльства. В Аме-
рицi бiльшiсть американцiв iх захопленням ставляться до фiнансового
успiху — досягнення багатства є культурною метою.
Соцiально прийнятнi засоби досягнення цiєї мети — це такi тра-
дицiйнi шляхи, як отримання вiдповiдної освiти та влаштування на робо-
ту у торговельну або юридичну фiрму. Але й практика життя, й
спецiальнi дослiдження показують, що для бiльшостi населення цi шляхи
до багатства неможливi. Багато людей не можуть сплачувати за дiйсно    продолжение
--PAGE_BREAK--
хорошу вищу освiту, а найперспективнiшi фiрми приймають на роботу
тiльки обмежену кiлькiсть фахiвцiв.
Мертон показав, що коли люди переконуються, що фiнансового успiху
неможливо досягти соцiально схвальними засобами — вони можуть вдавати-
ся до багатьох незаконних засобiв досягнення цiєї цiлi — наприклад,
зайнятися рекетом, торговлею наркотиками або спекуляцiєю на скачках.
Мертон iдентифiкував п'ять типiв реагування на дiлему цiлi та за-
собiв, чотири з яких є вiдхильними пристосуваннями до умов аномiї:
1. Перший —  це конформiзм . Вiн iснує, коли люди  приймають мету
 матерiального успiху та культурно схваленi засоби  .її  досягнення … Така
поведiнка є основою стабiльного суспiльства.
Друге —  це iновацiя , коли люди швидко просуваються до культур-
но визначеної цiлi, в той час коли вони  вiдмовляються вiд культурно
 схвалених шляхiв її досягнення. . Люди можуть вдаватися до пiдробки
чекiв, проституцiї, обдурювання, шахрайства, крадiжок, пограбувань,
привласнення чужих грошей або до їх вимагання та шантажу.
3. Третє —  ритуалiзм . Цей шлях включає вiдмову вiд фiнансового
успiху або рiзке зниження його суб'єктивної значущостi. Але тут
зберiгається вiрнiсть соцiально схваленим засобам дiї. Наприклад,
кiнцева мета органiзацiї може бути недоречною для багатьох її служ-
бовцiв — чиновникiв, клеркiв. Замiсть цього вони  культивують засоби
 своєї дiяльностi, роблять фетiш з процедур управлiння та канцелярщини.
4. Четверте — це  рiтритизм  «вiдмова вiд суспiльства». На цьому
шляху люди  вiдмовляються як вiд цiлей .,  що пропонує культура, так й вiд
 схвалених суспiльством засобiв .  їх досягнення й не замiнюють їх новими
 нормами … Алкоголiки, наркомани, бродяги й такi iншi — вони залишаються
у суспiльствi, але вони «не з ним».
5. П'яте — це  повстання, бунтарство .  Бунтарi вiдкидають цiлi та
 засоби, що пропонує суспiльство та замiнюють їх для себе новими норма-
 ми … Вони переносять свою лояльнiсть вiд iснуючого соцiального устрою
до нових груп з новими iдеологiями.
Способи iндивiдуальної адаптацiї стосуються не особистостi, а ро-
левої поведiнки. Таж сама особа — в залежностi вiд ситуацiї — може
вдаватися до того чи iншого шляху реагування.
Концепцiя Мертона має важливе значення перш за все тому, що вона
розглядає конформiзм та девiацiю в одному контекстi, в однiй системi
спiввiднесення, а не як непов'язані категорiї. Крiм того, ця концепцiя
показує, що вiдхил не обов'язково є продуктом абсолютно негативного
ставлення до загальновизнаних стандартiв, як часто припускали ранiше.
Так крадiй не заперечує соцiально схвалену мету досягнення соцiального
успiху. Вiн може ставитися до неї з таким ж захопленням, як й молодий
службовець, що робить службову кар'єру. Чиновник, культивуючий риту-
алiзм, не вiдмовляється вiд загальновизнаних  засобiв дiй ., але доводить
їх виконання до абсурду. В цьому розумiннi — поведiнка i вора i чинов-
ника — девiантна, вiдхильна.
 Теорiї структурної напруженостi . привертає увагу до тих процесiв, яки-
ми суспiльство породжує девiацiю, вiдхили. Це дуже привабливий пiдхiд,
тому що вiн дає пiдставу для оптимiстичного погляду на людську приро-
ду. Злодiї, з цiєї точки зору, здiйснюють злочини пiд суспiльним тис-
ком i вони можуть притримуватись законiв, якщо дати їм шанс. Вирiшення
проблеми злочинства, з цiєї точки зору полягає у реформуваннi
суспiльства так, щоб наблизити його до iдеалiв демократiї та рiвноп-
равностi.
Критики цього пiдходу мають досить пiдстав. Наприклад, якщо ця
теорiя коректна, правопорушнiсть має бути найбiльшою, коли дамагання
(aspirations) є високими, а очикування — низькими. Це характерно для
низчих соціальних класів, але правопорушення необов'язково концентру-
ються у нижчих класах. Взаємозв'язок мiж соцiальною належнiстю та ба-
гатьма видами правопорушень дуже слабкий.
Бiльш того, Мертон виходить з того, що в американському
суспiльствi iснує  консенсус . щодо цiнностей та цiлей. Але критики за-
уважують, що американське суспiльство є плюралiстичним з досить ве-
ликою кiлькiстю  рiзних субкультур ..
Є значна кiлькiсть прикладiв iснування мов би «вiдхильної» по-
ведiнки, що можуть бути поясненi через непридатнiсть застосування до
них тих же самих норм, якi спрямовують поведiнку бiльшостi населення
США (наприклад, деякi норми iндiанцiв стосовно шлюбу).
Девіація як процес розвитку.
Девіантна поведінка є складовою людської життєдіяльності в цілому, її об'єктивних факторів (середовище — потреби) та факторів суб'єк­тивних (усвідомлення об'єктивних потреб у вигляді інтересів, цінніс­них орієнтацій, мотивів, цільових установок та реалізації їх у вчинках, поведінці, діяльності).
Отже, поведінці як кінцевому елементові у ланцюгу зазначених факторів людської діяльності передують інші — середовище, потреби, інтереси, цінності, мотиви, цілі. Звідси висновок: шляхи удосконален­ня поведінки людини означають невпинне поліпшення навколишньо­го природного (екологічного) та соціального (економічного, політич­ного, культурного) середовищ, задоволення життєвих потреб кожної людини, що детермінують збіг її особистісних інтересів, цінностей, мо­тивів і цілей із загальноприйнятими, суспільне значущими.
Такий загальнометодологічний висновок конкретизується різно­плановими науковими дослідженнями, важливе місце серед яких по­сідають соціологічні, взаємопов'язані з усіма іншими, насамперед з тими, що стосуються правової системи.
Подолання девіантної поведінки є одним із головних завдань сучасного суспільства. Вважається, що запобігання девіації складається з тріади: 1) профі­лактики; 2) власне запобігання; 3) запобіжних заходів. На початковій стадії визрівання злочину потрібна профілактика (виховні заходи, а можливо й профілактичні засоби примусу). Коли ж (за відсутності результатів) з'явився задум злочину (рішення і процес його прийнят­тя), то центр запобіжної роботи переноситься на власне запобігання. Запобіжні ж заходи є припиненням протиправного посягання.
Профілактика правопорушень має такі основні цілі: 1) обмежен­ня впливу негативних факторів; 2) вплив на причини злочинних про­явів; 3) вплив на мікросередовище; 4) вплив на особистість, здатну на злочин.
Девіантна соціологія вивчає також суб'єктно-об'єктні стосунки що­до проведення індивідуальної і загальної профілактики, застосування усіх форм її забезпечення, включаючи інформаційне — внутрішнє і зовнішнє. Йдеться про характеристику сукупності зареєстрованих на певній території злочинів за відповідний період; характеристику осо­бистості злочинця; дані про злочинність щодо різних категорій (ре­цидивна, неповнолітніх тощо); показники правопорушень незлочинно-го характеру; відображення географії злочинності та інших правопо­рушень, відхилень тощо.
Форми профілактичної роботи серед населення різноманітні. Це профілактичні бесіди, шефство, обговорення поведінки правопоруш­ників у трудових колективах, громадських організаціях, залучення пра­вопорушників до суспільне корисних занять. Переконання поєднується
з примусом. Крім кримінального покарання застосовуються різні ад­міністративні засоби впливу.
Подолання девіантної поведінки потребує знання суті, причин, оз­нак злочинності та особистості злочинця. Злочинність — динамічне соціально-правове явище, яке включає сукупність усіх злочинів, що здійснюються у суспільстві на даному етапі і характеризуються пев­ними кількісними та якісними показниками (стан, рівень, динаміка, структура, характер). Йдеться про зареєстровану і приховувану (латентну), не зареєстровану, злочинність, про її детермінанти — об'єктивні й суб'єктивні, головні й другорядні.
Розробляючи шляхи подолання девіантної поведінки, треба вихо­дити і з того, що безпосередньою психологічною причиною окремого злочину є намагання індивіда задовольнити свою потребу всупереч і на шкоду суспільним інтересам. За соціальним змістом потреби по­діляються на життєво необхідні (їжа, одяг, житло та ін.); нормальні, що соціальне схвалюються; деформовані; спотворені. Після середо­вища потреби є другим важливим об'єктивним фактором людської життєдіяльності, поведінки, включаючи її відхилення.
Криміногенне середовище, негативні обставини інтенсифікують злочинну дію, деформують потреби і, відповідно, їх усвідомлення та практичне задоволення. Це стосується як окремого індивіда, так і пев­них груп індивідів. Звідси — групова, організована злочинність, учасники якої спілкуються в умовах кримінологічної ситуації.
Структура особистості злочинця включає: 1) соціальне-демо­графічні ознаки; 2) кримінально-правові ознаки; 3) соціальні прояви у різних сферах життя; 4) моральні властивості; 5) психологічні особ­ливості. Ці риси мають соціальне негативну спрямованість: спотво­рені потреби, які багато в чому залежать від несприятливого середо­вища, усвідомлюються злочинцем у власних інтересах, орієнтаціях, мо­тивах і цілях, які суперечать загальноприйнятим,
Антисуспільна спрямованість суб'єктів девіантної поведінки харак­теризується негативно-зневажливим ставленням до людини, її цін­ностей; корисливими, егоїстичними намірами; нехтуванням соціаль­них норм; легковажно-безвідповідальним ставленням до свого місця в суспільстві.
Шляхи подолання девіантної поведінки, тим більш у її злочинному варіанті, повинні визначатися з урахуванням названих специфічних рис особистості злочинця, впливаючи на середовище (обставини, ситуа­цію), формування здорових потреб, насамперед потреб у самовдоско-.
наленні, на процес усвідомлення цих потреб та їх активного задово­лення через творчість. Деформація особистості починається саме з втрати життєвої мети як цільової установки творення самого себе і обставин свого життя. Ця внутрішня робота особистості потребує великого напруження і зусиль, але тільки таким шляхом людина може подолати свої негативні риси, розвинути свій потенціал. Суспільство зацікавлене у такому самовдосконаленні кожного члена суспільства і покликане всіляко допомагати розвиткові особистості.
Соціологія девіації допомагає чітко визначити і реалізувати шляхи подолання девіантної поведінки стосовно середовища-потреб, їх усвідомлення й діяльного задоволення задля утвердження закон­ності та правопорядку.
Отже звідси випливає висновок – девіація , як не прикро перебуває в постійному процесі розвитку , а тому всі зусилля сучасного суспільства спрямовані на те, щоб знайти найефективніші шляхом подолання цього явища.
Список використаної літератури :
М.П.Лукашевич ” СПЕЦІАЛЬНІ ТА ГАЛУЗЕВІ СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ” –
К., МАУП, 1999 р.
Туленков Н.В. ” СОЦИОЛОГИЯ КОНФЛИКТА И ДЕВИАНТНОГО ПОВЕДЕНИЯ ” –
К., УГУФВС, 1994р.
Аванесов Г.А. ” КРИМИНОЛОГИЯ И СОЦИАЛЬНАЯ ПРОФИЛАКТИКА ” –
М., Наука,1980