МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИУКРАЇНИ
ТЕРНОПІЛЬСЬКААКАДЕМІЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА
Контрольна робота зпредмету соціологіяТема
Соціологія як наука. Предмет,структура та функції соціології
Студента групи ФЗ-32
Яцини Володимира Васильовича
Тернопіль 2001
План
1. Предметнаобласть соціології. Витокисоціологічної системи знань
2.Структурата функції соціологічної системи знань
3.Категоріальний апарат соціології, йогопризначення
Основні поняття
Література
1.Предметна область соціології.Витоки соціологічної системи знань
Соціологія — складна, але необхідна для всіх наука. Оволодіння її азамизабезпечує інформаційні потреби людини в осмисленні соціальної дійсності ісприяє формуванню у неї високого загальнокультурного рівня, що відповідаєвимогам сьогодення.
Термін «соціологія», походитьвід латинського слова «sосіеtеs» — суспільство і грецького«Lоgos» (слово, вчення).Тому в буквальному змісті слова соціологія — це наука про суспільство. Своїмивитоками формування елементарних соціологічних знань сягає ще сивої давнини.Тому не дивно, що розвиток соціологічних уявлень про суспільство змінювавсязалежно від конкретно-історичних умов розвитку людської цивілізації. І посьогоднішній день соціологія залишається у стадії «становлення», щообумовлює певні труднощі у чіткому визначенні її предметної областідослідження.
Перші кроки виокремленнясоціологічної системи знань сягають ще епохи Протагора та софістів. Саме в цейперіод постає усвідомлена потреба розмежувати два елементи людського буттяприродне та суспільне, формується фундаментальна для соціології проблема —проблема подібності та відмінності законів розвитку природи та суспільства.Отже, хоча уявлення про соціологію як окрему галузь наукового знання щевідсутнє, проте в центрі уваги інших суспільних дисциплін ставляться сутосоціологічні проблеми, зокрема проблеми законів і норм суспільного життя.
На зміну античності приходить епохасередньовіччя, де основною формою відображення специфіки суспільного життя,його законів розвитку виступає релігійна ідеологія. Сутнісною ознакоюсоціологічної парадигми середньовіччя стає християнський провіденціалізм. Вепоху Відродження знання про суспільство вивільнюється від теологічної оболонкиі набирає секулярних форм.
У період Нового часу одним іздосягнень соціологічної думки є розробка раціонально обгрунтованої теоріїгромадянського суспільства, усвідомлення та осмислення проблем груповогоінтересу та договірних засад суспільного життя, подальша розробка емпіричнихпідвалин соціального знання. Та дане знання являє собою ще форму своєрідногоконгломерату суспільних дисциплін: філософії, історії тощо, якому, крімнаукових, притаманні і спекулятивні елементи.
Як окрема галузь знання соціологіяз'являється лише на початку XIX століття. Її становлення пов'язано з іменемфранцузького дослідника О.Конта, який висунув ідею позитивного методу вдослідженні суспільного життя. Суть даного методу зводилася вченим доспостереження фактів і процесів суспільного буття, їх опису та систематизації,а тому поняття «соціології» ототожнювалось із суспільствознавством.
Конт розглядав суспільство якфункціональну систему, основними підставами виникнення якої став розподіл праціміж індивідами, що спонукав їх до взаємодії та сприяв формуванню певних типівсоціальних відносин: економічних, політичних, моральних тощо. Французькийсоціолог виділяв два типи соціальної взаємодії — сімейну асоціацію і політичнесуспільство, які відрізняються характером зв'язку між людьми. Перша система,згідно з твердженням вченого, базується на. почуттях солідарності та злагоди,друга — на різко вираженому розподілі праці. Таким чином, у процесі взаємодіїіндивідів утворюються соціальні структури різних рівнів і з різними цілями, якіоб'єднують різну кількість людей.
Основою формування взаємодії, вважавО.Конт, слугують пріоритетні інтереси, які для суб'єктів взаємодій є найбільшзначні. Вступаючи в такі об'єднання, люди беруть на себе відповідні обов'язкиперед групою чи суспільством, характер яких виявляється в їх рольовійповедінці. Роль робить людину суб’єктом відносин різного рівня і різних структур. Вивчаючи рольовуповедінку індивідів, ми маємо можливість виявити характер взаємодії між людьмив певнй соціальній системі та тип соціальної структури, який створюється на ційосиові. Таким чином, соціальний світ людей віддзеркалюється в духовній культурісуспільства, груп, окремих людей і є результатом людських взаємодій.
Учення дослідника про суспільствоподілялося на дві частини: соціальну статику (описує закони існування) ісоціальну динаміку (описує закони і етапи видозмін суспільства). Вартозауважити, що позитивістична соціологія Конта розглядала суспільство поаналогії з природою, використовуючи методи природничих наук.
У кінці XIX ст. відбуваються суттєвізміни у розвитку соціологічної теорії, які обумовлені кризою натуралістичноїсоціології та переходом до розробки, методів «розуміючої соціології»,проблем соціальної дії та взаємодії.
Проблематика загальної соціологічноїтеорії поєднується в цей час з проблематикою емпіричної соціології. Своєвідображення дана тенденція знайшла в науковому доробку Е.Дюр-кгейма таМ-Вебера.
Так, француз Еміль Дюркгейм звузиврозуміння предмету соціології до вивчення соціальних сторін суспільногорозвитку. У праці «Правила соціологічного методу» (1885 р) вінвизначає соціологію як науку про соціальні факти, які існують поза індивідом,розмежовуючи при цьому поняття індивідуального і колективного (соціального).
Німецький дослідник М.Вебер, заклавшифундамент сучасної соціології, різко виступив як проти спроб розуміти поняттясоціальних наук як прямих і безпосередніх копій об’єктивної реальності, так іпроти спроб ототожнення понять і методів гуманітарного пізнання з поняттями таметодами точних наук. Вебер вважав, що категорії соціальних наук — це чистімисленнєві конструкції, ідеальні типи, за допомогою яких дослідник визначаєнапрямки аналізу матеріалу, узагальнює емпіричні факти. Їх зміст значною«мірою обумовлюється загальною спрямованістю конкретно-історичнихцінностей епохи. Тому, згідно з висновками Вебера, наукове дослідження має базуватисяна принципах „свободи від оціночних суджень“ та „віднесення доцінностей“.
Під об'єктом соціології у Веберавиступає соціальна дія, а сама соціологія трактується як наука, що прагнезрозуміти соціальну дію, пояснити процес її становлення та механізми впливу.Під поняттям „соціальна дія“ вчений розуміє таку дію, яка за своїмзмістом орієнтована на поведінку інших людей. Згідно з соціологом, існуютьнаступні типи соціальної дії; традиційна, афективна, ціннісно-раціональна іцілеспрямована.
Доробку Вебера належить такожрозробка і галузевих напрямків соціології: політичної соціології, соціологіїрелігії, соціології міста, праці, бюрократії.
Таким чином, на рубежі ХІХ-ХХ ст.відбувається перехід від розуміння соціології як науки тотожної суспільствознавству,до науки, пов'язаної з вивченням соціальних явищ та соціальних відносинсуспільного життя. Відбувається вивільнення соціальної теорії від понятійногоапарату фізичних і біологічних наук. Соціальні процеси і явища все частішеописуються в соціологічних термінах: взаємодія, спільність, соціальна група,соціальний факт тощо.
Новий і вищий рівень розвиткусоціології пов'язують з розвитком соціології в США, із становленням школинаукового менеджменту (В.Тейлор), школи» людських відносин" (Е.Ме-йо)та «емпіричної школи» (Д.Девіс). Основна увага даних напрямків урозвитку соціологічної теорії була зосереджена на проблемах модернізованогосуспільства. Це сприяло подальшому розвитку галузевої соціології, розробці тавдосконаленню методів конкретно-соціологічних досліджень, а отже, збагаченнюсистеми не тільки спеціального, але й загального соціологічного знання.
Напрямки розвитку соціального знання,які були закладені в період 20-70 рр.XX ст. у США, стали фундаментомформування сучасних теоретичних напрямків у соціології. Це школа прагматизму іполітичного реалізму, структурно-функціонального аналізу систем суспільнихявищ, який у свою чергу є методологічною основою школи соціальних систем,емпіричної школи соціології тощо. Всі вони мали проблемно-прикладну орієнтаціюі були спрямовані на вирішення конкретних соціальних проблем. Головнимдосягненням американської соціології став розвиток теорій середнього рівня втаких галузях, як: теорія організації, соціальна структура, малі групи,колективна поведінка, соціологія сім'ї, праці, професій. До класики соціологіїввійшли праці Г.Мюрдаля про расові відносини (40-і роки), які сприялирозгортанню прикладних досліджень у цій галузі. Все це дає підставистверджувати, що у 20-70 рр. XX ст. визначення предмету соціології змінювалосяв міру змін практичного інтересу та організації самої науки. Тому, як правило,у трактуванні предмету пізнання соціології як ключове виділяли те чи іншесоціальне явище чи процес.
На сьогоднішній день змінюєтьсярозуміння предмета соціології від предметної направленості на прикладнісоціальні проблеми до загальносоціологічних. Так, американський соціологсучасності Н.Смелзер трактує соціологію як наукове дослідження суспільства ісоціальних відносин, науку, яка опирається на факти реального світу інамагається наслідувати їх, використовуючи наукове пояснення.
Західна соціологія у визначенніпредмета соціології основний наголос ставить на предметно-прикладний аспект.Тому при визначенні предмета соціального пізнання виділяють як ключове те чиінше соціальне явище чи процес. До таких належать: групова взаємодія, соціальнівідносини, соціальні організації тощо.
Сучасна пострадянська соціологія тежявляє собою сукупність різноманітних напрямків і шкіл, які по-різному трактуютьїї предмет, але кожне із визначень має своє раціональне зерно. Так, однівизначають соціологію як науку про становлення, розвиток і функціонуваннясоціальних спільностей, соціальних організацій і соціальних процесів як модусівїх існування (І.Ядов). Інші — як науку про закони розвитку і функціонуваннясоціальних спільностей і соціальних процесів, про соціальні відносини якмеханізм взаємозв'язку та взаємодії між суспільством і людьми, міжспільностями, між спільностями та особистістю (соціологічний словник).
Кожне із вище поданих визначеньпідтверджує тезу про те, що соціологія — наука багаторівнева і являє собоюєдність абстрактних і конкретних форм, макро- і мікротеоретичних підходів.Макросоціологічний підхід пов'язаний із вивченням суспільства як цілісногосуспільного організму, а мікросоціологічний — із аналізом соціальних процесів вокремих сферах суспільного життя. Згідно з першим підходом, соціологія постаєяк наука про цілісність суспільного організму, про соціальні системи. Згідно здругим — як наука про масові соціальні процеси й масову поведінку. При цьомуслід наголосити, що домінантною теорією на макросоціологічному рівні єфункціоналізм та теорія конфлікту, на мікросоціологічному — символічнийінтеракціонізм.
Під об'єктом соціологічного пізнаннявиступає вся сукупність зв'язків та відносин, які називаються соціальними. Отжепоняття «соціальне» є основною категорією соціології.
Уперше в історії соціології поняття«соціальне» як похідне від суспільства з'явилось узахідноєвропейських і американських соціологічних школах при аналізі вузькоемпіричних проблем людини і соціальних груп.
У працях К.Маркса теж розрізняютьсяпоняття «соціального» і «суспільного». Першевикористовувалося ним при аналізі відносин людей одне до одного, до умовжиттєдіяльності. Друге — при аналізі суспільних відносин на рівні суспільства вцілому, взаємодії його сторін: політичної, економічної, ідеологічної.
Узагальнюючи вищезазначене, можемозробити Такі висновки: .
— соціальне — це властивість, якавнутрішньо притаманна індивідам і спільностям, що формується внаслідок процесівсоціалізації та інтеграції людини в суспільство, в систему суспільних відносин;
—— соціальне відображає зміст іхарактер взаємодії між індивідами, групами, спільностями як результат виконаннялюдиною певних соціальних ролей, які вона бере на себе, стаючи членомсуспільства;
—— соціальне як результат взаємодіївідображається в культурі, оцінках, орієнтаціях, поведінці, духовнійдіяльності, способі життя тощо.
Таким чином, соціальне маєіндивідуальний, груповий, загальносоціальний рівні свого прояву та позаособовуформу існування (духовні та матеріальні цінності суспільства, групи,.особистості, витвори мистецтва тощо), в якій відображена соціальна ідея людинияк духовйого творця.
2.Структура та функції соціологічноїсистеми знань
Масштабність предметної областідослідження соціології обумовила специфіку структури соціологічної системизнань. Структура соціологічного знання є не лише сукупністю уявлень, науковихпонять, висновків про специфіку розвитку соціальних явищ і процесів. Це перш завсе певним чином впорядкована система знань про суспільство як динамічнуфункціональну систему, що розвивається. Тому вона уособлює взаємозв'язані міжсобою уявлення, поняття, погляди, теорії про соціальні процеси різних рівнів.
Соціологічні знання і уявленняформуються в залежності від двох таких основних чинників: від кола об'єків, якідосліджуються соціологією, від глибини наукових узагальнень і висновків, якіробляться в рамках соціологічних теорій на базі аналізу даних при дослідженнітих чи інших соціальних явищ і процесів.
Наприклад, залежно від кола об'єктів,які досліджує соціологія, виділяють такі елементи структури соціологічногознання:
— знання про суспільство як ціліснийсоціальний організм, тобто знання про систему суспільних відносин, їх зміст імеханізм взаємодії;
— уявлення про функціонування ірозвиток окремих сфер суспільного життя;
— знання про соціальний складнаселення країни і соціальну структуру суспільства;
— уявлення, погляди, теорії, якірозкривають положення різноманітних соціальних груп суспільства в системіполітичних відносин;
— наукові уявлення і висновкисоціологів про діючі в суспільстві соціальні інститути (державу, право, церкву,культуру, сім'ю) тощо.
Залежно від масштабності відображенихв соціологічних поглядах і теоріях соціальних явищ і глибини їх науковихузагальнень, виділяють такі рівні соціологічного знання:
— загальносоціологічні теорії;
— спеціальносоціологічні теорії;
— конкретні соціологічні дослідження.
На рівні, загальносоціологічнихтеорій соціальні явища розглядаються з точки зору їх місця і ролі всуспільстві. Спеціальні соціологічні теорії спрямовані на вирішеня практичнихпроблем сьогодення і недалекого майбутнього та розкривають специфікуфункціонування окремих сфер суспільного життя, соціальних груп і соціальнихінститутів.
Конкретні соціологічні дослідження єджерелом одержання інформації про соціальну дійсність на основі збору фактів іматеріалів у процесі спостереження, експериментів тощо.
Необхідно відзначити, що ці рівнісоціологічного знання органічно взаємопов'язані і являють цілісну структурусоціологічної системи знань.
Розкриваючи специфікуструктури соціологічного знання і підсумовуючи вищезазначене, необхідноакцентувати увагу на такому факті, що соціологія вирішує проблеми як теоретичного,так і практичного характеру. Отже відповідно до завдань, які ставить передсобою соціологія, розрізняють теоретичну і прикладну соціологію.
Теоретична соціологія пов'язана звирішенням проблем формування знань про соціальну дійсність; описанням, поясненнямі розумінням процесів соціального розвитку; розробкою концептуального апаратусоціології, методології і методів соціологічного дослідження. Прикладнасоціологія займається вивченням проблем пов'язаних із перетворенням соціальноїреальності, аналізом шляхів і засобів цілеспрямованого впливу на соціальніпроцеси,
Зв'язок соціології з життямсуспільства, її призначення визначається тими функціями, які вона виконує. Доосновних функцій соціології відносять:теоретичну, описову, інформаційну іпрогностичну.
Теоретична функція соціологіїпроявляється в поясненні та збагаченні існуючого соціологічного знання,розробці теорій, концепцій і категорій науки на базі досліджень соціальноїреальності.
Описова функція — у систематизаціїнагромадженого дослідницького матеріалу у вигляді наукових звітів, книг тощо, вяких відтворюється ідеальний тип певного соціального об'єкта.
Інформаційна функція — у постачанні знаньпро соціальні об'єкти дійсності, які слугують базою для подальшого науковогоаналізу.
Прогностична функція — у передбаченнімайбутніх тенденцій розвитку як суспільства в цілому такі його окремихпідсистем, що сприяє своєчасному прийняттю заходів для запобігання розвитковінегативних суспільних проявів.
3.Категоріальний апарат соціології, його призначення
соціологія кант вебернауковий знання
Щодо понятійного апарату соціології,то аналіз багаточислених підручників і робіт з соціології дає можливість, приврахуванні змін соціального життя, виділити три основних типи понять, яківикористовуються в цій науці: загальнофілософські, загальносоціологічні,конкретно-соціологічні. До першого типу понять відносять такі поняття, як:суспільство, суспільні відносини, соціальні і моральні норми, культура ікультурні цінності, особистість, соціальне середовище тощо. До другого типупонять — соціальна дія, соціальна взаємодія, соціальний контроль, соціальнийінститут, соціальний процес. До третього типу понять — думки людей стосовно докого-небудь, рівень доходу певних соціальних груп тощо. Кожне із зазначенихвище понять відображає якості, характеристики суб'єктів, явищ та процесів, якімають місце в соціальній дійсності.
Суспільство — це специфічна організаціяжиттєдіяльності людей, певний соціальний організм, система відносин, що зв'язуєлюдей в єдине ціле.
Суспільні відносини — різноманітні зв'язки істосунки, що виникають між соціальними суб'єктами, а також і всередині них упроцесі їх економічного, соціального, політичного, культурного життя ідіяльності.
Соціальні норми — зразки, стандартидіяльності, що склалися історично або усталилися як певні правила поведінки,виконання яких окремою людиною чи групою людей є необхідною умовоюпідпорядкування особистої діяльності суспільним вимогам.
Моральні норми — одна з найпростіших формморальної вимоги, необхідний елемент моральних відносин і моральної свідомості.Дозволяють людині оцінювати свої та чужі вчинки, співвідносити їх з еталоном,спрямовувати й регулювати відносини з іншими людьми.
Культура — сукупність практичних,матеріальних і духовних надбань суспільства, вироблених людством протягом усієїісторії, а також сам процес творення та розподілу матеріальних і духовнихцінностей.
Соціальна дія — будь-яка дія, орієнтованана мотиви інших людей. Соціальною є та дія, яка усвідомлена самим суб'єктом,тобто спрямована на чітку ціль і використовує засоби, що відповідають меті.
Соціальна взаємодія — двосторонній процес обмінудіями між двома або більшим числом індивідів. Соціальна взаємодія складаєтрьсяіз окремих соціальних дій, включаючи статуси, коло прав і обов’яків, соціальніролі, соціальні відносини, символи і значення.
Соціальний контроль — спосіб саморегулюванняпевної спільності, який за допомогою прийнятих соціальних норм забезпечуєупорядковане функціонування всіх її компонентів.
Соціальний інститут — це закріплена у певнійформі спеціалізована діяльність групи людей, що констатується у закладах таустановах, наділених відповідними функціями залежно від конкретно-історичноготипу суспільної діяльності.
Соціальний процес — послідовна зміна станівсуспільства або його окремих частин, що виступає як рух у часі ряду соціальнихподій або явищ певної спрямованості.
Основні поняття
Соціальне — властивість, якавнутрішньо притаманна особистості та спільностям, що формуються внаслідокпроцесів соціалізації та інтеграції індивіда в суспільство, в системусуспільних відносин;
— відображає зміст і характервзаємодії міх суб'єктами як результат виконання людиною певних соціальнихролей, які вона бере на себе, коли стає членом спільноти;.
— продукт взаємодії суб'єктів, який знаходитьвідображення в культурі, оцінках, способі життя людей;
Соціологія — наука про загальні іспецифічні соціальні закони та закономірності розвитку і функціонуванняконкретно історичних, соціальних систем, механізми дії і форми вияву цихзаконів та закономірностей в діяльності особистості, соціальних груп тасоціальних спільностей.
Соціальна реальність — соціальний світ, якийстворюється в процесі соціальних взаємодій суб'єктів, результат їх свідомостіта життєдіяльності у визначеному територіальному і часовому просторі. Вонафіксується і в поведінці людей, і в характері їх ціннісних орієнтацій, і уформах організації життя, і у рольовій поведінці.
Суспільство — специфічна організаціяжиттєдіяльності людей, соціальний організм, система відносин, що пов'язує людейв єдине ціле.
Література
1.БароноевА.О. О предмете социологии //Социологические исследования.-1991.-№ 5.
2.Ильин В.В. Теоретическое и эмпирическое в социологии: смена парадигм//Социологические исследования.-1996. -№ 1.
3.Кравченко А.Й. Социология. Учебное пособие, -М.: Академия, 1997
4.Социология.— М.; Мысль,1990.
5.Социология: наука об обществе. Учебное пособие /Ред. В.П. Андрущенко, Н.Й.Горлач.-2-е изд.-Х.: Б.И,, 1996.
6.Харчева В. Основи социологии.-М.: Логос, 1997.
7. Щаповал М. Загальна соціологія(перевид.) К.,1997.