Соціальні установи по реабілітації інвалідів

МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТАСОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙІНСТИТУТ ПРАВА, СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ПРАЦІ
КУРСОВА РОБОТА
на тему «Соціальніустанови по реабілітації інвалідів»
Чернігів, 2008

Зміст
Вступ
1. Реабілітація інвалідів
1.1 Правові основи реабілітаціїінвалідів
1.2 Реабілітаційні послуги іпорядок їх надання
2. Система реабілітації
2.1 Установи медико-соціальної реабілітації
2.2 Установи професійно-трудовоїреабілітації
2.3. Установи фізкультурно-спортивноїреабілітації
3. Створення і діяльністьреабілітаційних установ
Висновки
Список використаних джерел

Вступ
За статистичними даними, на даний час в Україні налічуєтьсяблизько 2,5 млн. інвалідів, у тому числі 122,6 тис. дітей-інвалідів. Часткаосіб цієї категорії в загальній структурі населення становить близько 5відсотків.
Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів,затверджені Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 грудня 1993 р. N 48/96,передбачають рівні стартові можливості для всіх осіб незалежно від їхпсихофізичного розвитку, стану здоров'я, віку, статі, соціально-економічногостатусу і визначають такі цільові сфери — доступність до матеріальногооточення, інформації та комунікацій, освіти, зайнятість, підтримка доходів ісоціальне забезпечення, сімейне життя і свобода особистості, культура,відпочинок, спорт і релігія.
Актуальністьобраної теми для написання курсової роботи полягає в тому, що на законодавчомурівні не чітко визначено структуру соціальних установ по реабілітаціїінвалідів. Тобто, зараз в Україні діють заклади по реабілітації різногоспрямування (медичного, соціального, професійного), різних форм власності,різні за кількістю послуг, що ними надаються, і при цьому на державному рівніне достатньо регулюється їх кількість і типи. Так, при необхідності пройти курсреабілітації, перед інвалідом постає велика кількість питань.
Метою написанняданої роботи було – дослідити діяльність соціальних установ по реабілітаціїінвалідів та реабілітаційний процес в цілому.
Для досягненняпоставленої мети було досліджено нормативно –правову базу з реабілітаціїінвалідів.

1. Реабілітаціяінвалідів
Для повного і об’єктивного дослідження реабілітаційного процесу,насамперед, необхідно визначитись із загальними поняттями.
Так, реабілітація інвалідів — це система медичних, психологічних,педагогічних, фізичних, професійних, трудових заходів, спрямованих на наданняособам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функційорганізму, усуненні обмежень їх життєдіяльності для досягнення і підтриманнясоціальної і матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції всуспільство.
Інвалід — це особа зі стійким розладом функцій організму,зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадамирозумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальноїжиттєдіяльності, викликає в особи потребу в соціальній допомозі і посиленомусоціальному захисті, а також виконання з боку держави відповідних заходів длязабезпечення її законодавчо визначених прав.
Дитина-інвалід – це особа віком до 18 років (повноліття) зістійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (їїнаслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, щопризводить до обмеження нормальної життєдіяльності та викликає необхідністьнадання їй соціальної допомоги і захисту.
В свою чергу, інвалідність – це міра втрати здоров'я та обмеженняжиттєдіяльності, що перешкоджає або позбавляє конкретну особу здатності чиможливості здійснювати діяльність у спосіб та в межах, що вважаються для особинормальними залежно від вікових, статевих, соціальних і культурних факторів.[2]
Обмеження життєдіяльності – це повна або часткова втрата особоювнаслідок захворювання, травми або вроджених вад здатності або можливостісамообслуговування, самостійного пересування, спілкування, орієнтації,контролювання своєї поведінки.
З метою визначення на основі комплексного обстеження усіх системорганізму конкретної особи міри втрати здоров'я, ступеня обмеження їїжиттєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групиінвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливихдля особи за станом здоров'я видів трудової діяльності та умов праці, потреби усторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування ісоціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльностіособи застосовується медико-соціальна експертиза. [6]
Медико-соціальна експертиза дає можливість не лише визначити міруобмеження життєдіяльності, але й правильно підібрати реабілітаційний курс.
Виходячи із сукупності засобів, які входять до процесуреабілітації і їх спрямованості, реабілітаційні процеси можна виділитинаступним чином:
· медична реабілітація включає в себе систему лікувальних заходів,що спрямовані на відновлення порушених чи втрачених функцій організму особи, навиявлення та активізацію компенсаторних можливостей організму з метоюзабезпечення умов для повернення особи до нормальної життєдіяльності, напрофілактику ускладнень та рецидивів захворювання;
· психолого-педагогічна реабілітація включає в себе системупсихологічних та педагогічних заходів, спрямованих на формування способівоволодіння знаннями, уміннями і навичками, надання психологічної допомоги,зокрема щодо формування самоутвердження і належної самооцінки особою своїхможливостей, засвоєння правил суспільної поведінки шляхом здійснення системноїнавчально-виховної роботи;
· професійна реабілітація включає систему заходів, спрямованих напідготовку особи до професійної діяльності, відновлення чи здобуття професійноїпрацездатності шляхом адаптації, реадаптації, навчання, перенавчання чиперекваліфікації з можливим подальшим працевлаштуванням та необхіднимсоціальним супроводженням з урахуванням особистих схильностей та побажаньособи;
· трудова реабілітація включає систему заходів, розроблених зурахуванням схильностей, фізичних, розумових і психічних можливостей особи іспрямованих на оволодіння трудовими навичками забезпечення трудової діяльностіта адаптацію у виробничих умовах, у тому числі шляхом створення спеціальних чиспеціально пристосованих робочих місць;
· фізкультурно-спортивна реабілітація включає систему заходів,розроблених із застосуванням фізичних вправ для відновлення здоров'я особи таспрямованих на відновлення і компенсацію за допомогою занять фізичною культуроюі спортом функціональних можливостей її організму для покращення фізичного іпсихологічного стану;
· фізична реабілітація включає систему заходів, спрямованих навироблення і застосування комплексів фізичних вправ на різних етапах лікуванняі реабілітації, що забезпечують функціональне відновлення особи, виявляють ірозвивають резервні і компенсаторні можливості організму шляхом виробленнянових рухів, компенсаторних навичок, користування технічними та іншими засобамиреабілітації, виробами медичного призначення;
· соціальна реабілітація включає систему заходів, спрямованих настворення і забезпечення умов для повернення особи до активної участі у житті,відновлення її соціального статусу та здатності до самостійної суспільної іродинно-побутової діяльності шляхом соціально-середовищної орієнтації тасоціально-побутової адаптації, соціального обслуговування задоволення потреби узабезпеченні технічними та іншими засобами реабілітації;
· психологічна реабілітація включає систему заходів, спрямованих навідновлення, корекцію психологічних функцій, якостей, властивостей особи,створення сприятливих умов для розвитку та утвердження особистості. [11]
З усього видно, що в реабілітаційних процесах задіяні усі сферижиттєдіяльності. Мета такого розширеного реабілітаційного процесу полягає втому, щоб створити належні умови повноцінного розвитку для людини з обмеженимиможливостями.
Так, розроблена і затверджена державна типова програмареабілітації інвалідів, яка спрямована на забезпечення системного підходу доорганізації реабілітації, послідовності і наступності в проведеннібагатопрофільних реабілітаційних заходів, запровадження державнихреабілітаційних стандартів і установлення контролю за якістю реабілітаційнихпослуг.
Метою такої програми є визначення гарантованих державою переліківреабілітаційних послуг, технічних та інших засобів реабілітації, виробівмедичного призначення, що надаються інваліду чи дитині-інваліду з урахуваннямфактичних потреб залежно від віку, статі, виду захворювання (каліцтва)безоплатно або на пільгових умовах.
Для досягнення мети необхідно забезпечити виконання наступнихзавдань:
реалізація інвалідами їх конституційних прав;
проведення державної політики у сфері реабілітації інвалідів,сприяння їх широкій інтеграції у суспільство;
системний підхід до організації реабілітації інвалідів;
послідовність і наступність у проведенні багатопрофільнихреабілітаційних заходів;
контроль за якістю послуг з медичної, психолого-педагогічної,фізичної, професійної, трудової, фізкультурно-спортивної, побутової ісоціальної реабілітації, технічних та інших засобів реабілітації, виробівмедичного призначення. [7]
Виконується програма шляхом складення індивідуальних програмреабілітації для інвалідів медико-соціальними експертними комісіями, длядітей-інвалідів — лікарсько-консультативними комісіямилікувально-профілактичних закладів.
Разом з тим, обсяг реабілітаційних послуг, що надаються заіндивідуальною програмою реабілітації інваліда та дитини-інваліда, не може бутименший від передбаченого Програмою.
Для виконання зазначеної програми розроблено
перелік послуг, що надаються інвалідам з ураженням опорно-руховогоапарату та центральної і периферичної нервової системи,
перелік послуг, що надаються інвалідам з психічними захворюваннямита розумовою відсталістю,
перелік послуг, що надаються інвалідам з ураженням органів слуху,перелік послуг, що надаються інвалідам з ураженням органів зору,
перелік послуг, що надаються інвалідам з ураженням внутрішніх органів,
перелік послуг, що надаються інвалідам з онкологічнимизахворюваннями.
На основі державної типової програми розробляється індивідуальнапрограма реабілітації для інваліда та дитини-інваліда, яка визначається згідноз переліком реабілітаційних послуг, технічних та інших засобів реабілітації,виробів медичного призначення залежно від нозологій захворювань.
Крім цього, визначається гарантований державою перелікреабілітаційних послуг, технічних та інших засобів реабілітації, виробівмедичного призначення, які надаються інваліду чи дитині-інваліду з урахуваннямфактичних потреб залежно від віку, статі, виду захворювання (каліцтва)безоплатно або на пільгових умовах; забезпечується системний підхід ворганізації реабілітації інвалідів і дітей-інвалідів, послідовність інаступність у проведенні багатопрофільних реабілітаційних заходів, спрямованихна відновлення оптимального фізичного, інтелектуального, психічного ісоціального рівня життєдіяльності особи з метою сприяння її інтеграції всуспільство.
Фінансування індивідуальної програми здійснюється за рахуноккоштів державного бюджету, Фонду соціального захисту інвалідів, Фондусоціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійнихзахворювань, місцевих бюджетів, а також інших джерел.
1.1 Правові основи реабілітації інвалідів
Забезпечення вУкраїні соціальних, економічних, правових і конституційних гарантій у сферісоціального захисту та реабілітації інвалідів є одним з актуальних питаньсучасної соціальної політики уряду та парламенту країни. В Україні в 2002 р.вперше було підготовлено Державну доповідь «Про становище інвалідів вУкраїні та основи державної політики щодо вирішення проблем громадян зособливими потребами», яка дала змогу здійснити кількісну та якісну оцінкусучасного стану справ у цій сфері, визначила перспективи та шляхи розв'язанняцілої низки питань, що стосуються інвалідів. Парламент у березні 2003 р.ратифікував Конвенцію про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів №159, ухвалену Генеральною конференцією Міжнародної організації праці в Женеві12 червня 1983 р. (Закон України від 6 березня 2003 р. № 624-ГУ).
Усвоїй постанові від 20 лютого 2003 р. Верховна Рада України наголосила, що 2003р. оголошений в Європі Роком людей з інвалідністю, і Україна повинна й надалівирішувати ті питання, що стоять перед нею у сфері проголошеного соціальногозахисту та забезпечення інвалідів. [16]
Законодавство України з питань реабілітації інвалідів ґрунтуєтьсяна Конституції України і складається з Закону України «Про реабілітаціюінвалідів України», законів України «Про державні соціальні стандарти ідержавні соціальні гарантії», «Про основи соціальної захищеностіінвалідів в Україні», «Про соціальні послуги», іншихнормативно-правових актів, що регулюють правовідносини у цій сфері, таміжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана ВерховноюРадою України.
Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» відповідно доКонституції України визначає основні засади створення правових,соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсаціїобмежень життєдіяльності, викликаних порушенням здоров'я зі стійким розладомфункцій організму, функціонування системи підтримання інвалідами фізичного,психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної таматеріальної незалежності.
Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів вУкраїні» визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантуєїм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній,політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов,які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно зіндивідуальними здібностями і інтересами.
Закон України «Про соціальні послуги» визначає основніорганізаційні та правові засади надання соціальних послуг особам, якіперебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.
Зокрема, Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992р. N 83 затверджено Положення про медико-соціальну експертизу і положення проіндивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда; Постановою КабінетуМіністрів України від 08 грудня 2006 року № 1686 затверджено Державну типовупрограму реабілітації інвалідів; Постановою Кабінету Міністрів України від 23травня 2007 р. N 757 затверджено Положення про індивідуальну програмуреабілітації інваліда.
З метою реалізації Законів України «Про реабілітаціюінвалідів в Україні», «Про основи соціальної захищеності інвалідів вУкраїні» та інших нормативно-правових актів, а також удосконаленнямеханізму взаємодії органів системи Мінпраці щодо працевлаштування інвалідів постановоюКабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 80 затверджено Порядокнадання інвалідам та дітям-інвалідам реабілітаційних послуг.З метою створення сприятливих психологічних таправових умов і гарантій для реалізації права інвалідів на освіту, професійнупідготовку та добровільну посильну працю прийнятий Указ Президента України від 23 травня 2001 року №335/2001 «Про Всеукраїнськийцентр професійної реабілітації інвалідів». Згідно цього Указу основнимизавданнями якого є:
- професійна реабілітація інвалідів з метою забезпечення їхадаптації до суспільного життя;
- перепідготовка фахівців для центрів професійної реабілітації таінших реабілітаційних установ для інвалідів;
- сприяння розвитку підприємництва інвалідів та йогомікрокредитування;
- надання інформаційно-консультаційних послуг інвалідам, громадськиморганізаціям інвалідів, а також підприємствам, установам та організаціям зпитань професійної реабілітації цих осіб;
 - розроблення та запровадження в Україні методик професійноїреабілітації інвалідів, а також іноземних методик.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики Українивід 23липня 2007 року N 392 затверджено типові положення про реабілітаційну установузмішаного типу для інвалідів і дітей-інвалідів з розумовою відсталістю і проустанову постійного та тимчасового перебування інвалідів з розумовоювідсталістю.
З такої кількості нормативно-правових документів вбачається, щозаконодавець намагався охопити правовим регулювання всю сферу реабілітаційногопроцесу.
На мою думку, було би доцільно визначитись з чіткою системоюреабілітаційних закладів.

1.2 Реабілітаційніпослуги і порядок їх надання
Послуги, спрямовані на відновлення оптимального фізичного,інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльності особи з метоюсприяння її інтеграції в суспільство – це і є реабілітаційні послуги.
Такі послуги надаються інваліду або дитині-інваліду відповідно доіндивідуальної програми реабілітації.
Як уже зазначалось, індивідуальна програма реабілітації інваліда — це комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, строків реабілітаційних заходів звизначенням порядку, місця їх проведення, спрямованих на відновлення такомпенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей інваліда тадитини-інваліда.
Така програма розробляється на підставі Державної типової програмиреабілітації інвалідів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від8 грудня 2006 р. N 1686.
Для повнолітніх інвалідів індивідуальна програма розробляєтьсямедико-соціальною експертною комісією, для дітей-інвалідів — лікарсько-консультативноюкомісією лікувально-профілактичних закладів за зареєстрованим місцем проживанняабо лікування інвалідів.
Розробляється вона протягом одного місяця з дня звернення інвалідадо медико-соціальної експертної комісії, а законного представникадитини-інваліда — до лікарсько-консультативної комісії щодо встановленняінвалідності.
Фахівці МСЕК або ЛКК роз'яснюють інваліду чи законномупредставнику дитини-інваліда мету індивідуальної програми, її завдання,очікувані результати та порядок виконання, а також інформують про те, щоіндивідуальна програма носить рекомендаційний характер.
Складається програма за формою, затвердженою в установленомупорядку Міністерством охорони здоров’я за погодженням з Мінпраці, Міністерстваосвіти і науки і Мінсім'ямолодьспортом, та на підставі відомостей акта оглядуМСЕК або медичного висновку про дитину-інваліда віком до 18 років.
Під час огляду осіб чи дітей віком до 18 років з метоювстановлення інвалідності МСЕК або ЛКК з урахуванням виду захворювання,фактичних потреб, віку, статі визначає оптимальні види, форми, обсяги, місце істроки проведення медичної, психолого-педагогічної, фізичної, професійної,трудової, фізкультурно-спортивної, побутової і соціальної реабілітації, потребув технічних та інших засобах реабілітації, виробах медичного призначення.
Індивідуальна програма розробляється за участю інваліда чизаконного представника дитини-інваліда фахівцями МСЕК або ЛКК із залученням уразі потреби спеціалістів закладів охорони здоров'я, органів соціальногозахисту, державної служби зайнятості, органів Пенсійного фонду України, Фондусоціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціальногострахування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань,Фонду соціального захисту інвалідів та інших органів, які провадять діяльністьу сфері реабілітації інвалідів.
Порядок складання індивідуальної програми затверджується МОЗ запогодженням з Мінпраці, МОН, Мінсім'ямолодьспортом.
У разі письмової відмови інваліда, законного представникадитини-інваліда від виконання індивідуальної програми в цілому або відбудь-якого передбаченого нею виду, форми, обсягу або місця проведенняреабілітаційних заходів у програмі робиться відповідний запис.
Готується програма у двох примірниках, які підписуються головоюМСЕК або ЛКК та завіряються її печаткою. Перший примірник індивідуальноїпрограми видається інваліду чи законному представнику дитини-інваліда, а другийпримірник залишається у МСЕК або ЛКК.
МСЕК або ЛКК надсилає засвідчені в установленому порядку копіїіндивідуальної програми лікувально-профілактичному закладу, органу праці тасоціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання інваліда чидитини-інваліда, а у разі потреби — реабілітаційній установі, учасникамреабілітаційного процесу та навчальним закладам.
У разі потреби в оперативному коригуванні індивідуальної програмифахівці реабілітаційних установ можуть змінювати обсяг, строк та черговістьпроведення реабілітаційних заходів.[9]
Контроль за виконанням індивідуальної програми здійснюється вустановленому законодавством порядку.
МСЕК або ЛКК під час чергового огляду інваліда чи дитини-інвалідаза зверненням реабілітаційної установи або у порядку нагляду за виконанняміндивідуальної програми, але не рідше ніж один раз на два роки, переглядаєреабілітаційні заходи, передбачені індивідуальною програмою.
Фінансування реабілітаційних заходів індивідуальної програмиздійснюється за рахунок коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетахна цю мету, та інших джерел.
         Надання такого роду послуг інваліду абодитині-інваліду може здійснюватись у реабілітаційній установі будь-якої формивласності, що має ліцензію на надання таких послуг незалежно від місцяпроживання інваліда, за його власним вибором.
Для надання послуг у реабілітаційній установі державної абокомунальної форми власності інвалід, законний представник інваліда чидитини-інваліда звертається з відповідною заявою та документами, перелік якихвизначається реабілітаційною установою, до районного, міського, районного умісті управління праці та соціального захисту населення, де зареєстровано місцепроживання інваліда або дитини-інваліда.
У всіх випадках днем звернення до місцевого органу праці тасоціального захисту населення вважається дата надходження заяви та документів,що реєструються в установленому порядку.
Якщо подано не всі необхідні документи, то місцевий орган праці тасоціального захисту населення повідомляє заявнику, які документи необхідноподати додатково, при цьому днем звернення вважається дата реєстраціїдокументів, що подаються додатково.
Заява про надання послуг з доданими до неї документами розглядаєтьсяпротягом десяти днів. Про результати розгляду і прийняте рішення повідомляєтьсязаявник. Після цього місцевий орган праці та соціального захисту населеннянадсилає заяву разом з документами до реабілітаційної установи за місцемпроживання інваліда або дитини-інваліда.
Для надання інвалідові або дитині-інваліду послуг в обласній чиміжрегіональній реабілітаційній установі державної або комунальної формивласності місцевий орган праці та соціального захисту населення подає заявуразом з документами відповідно Міністерству праці та соціальної політикиАвтономної Республіки Крим, Головному управлінню праці та соціального захистунаселення обласної, Головному управлінню соціального захисту населенняКиївської, управлінню праці та соціального захисту населення Севастопольськоїміської держадміністрації.
Регіональний орган праці та соціального захисту населеннярозглядає заяву протягом десяти днів після її надходження і приймає рішення пронаправлення інваліда або дитини-інваліда до реабілітаційної установи, при цьомуповідомляє про прийняте рішення місцевий орган праці та соціального захистунаселення і заявника та надсилає документи відповідній реабілітаційнійустанові.
Зазначені послуги можуть надаватись інваліду або дитині-інвалідутакож і у приватній реабілітаційній установі в порядку, який діє в данійустанові.
Про початок курсу реабілітації реабілітаційна установа незалежновід форми власності повідомляє місцевому органу праці та соціального захистунаселення за місцем проживання інваліда або дитини-інваліда.
Послуги, які передбачені Державною типовою програмою реабілітаціїінвалідів, надаються інваліду або дитині-інваліду безоплатно чи на пільговихумовах у межах суми, передбаченої на зазначену мету.
Послуги, які не передбачені Державною типовою програмоюреабілітації інвалідів, надаються інвалідові або дитині-інваліду у державнихабо комунальних реабілітаційних установах безоплатно у разі, коли:
середньомісячний сукупний дохід сім'ї інваліда або дитини-інвалідане перевищує прожиткового мінімуму для сім'ї, розмір якого визначаєтьсявідповідно до Державного бюджету України на відповідний рік;
дитина-інвалід виховується одинокою матір'ю, батьком (які неперебувають у шлюбі), одиноким усиновителем, якщо у свідоцтві про народженнядитини (рішенні про усиновлення дитини) немає запису про батька (матір) абозапис про батька (матір) проведено в установленому порядку державним органомреєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновителя)дитини;
дитина-інвалід виховується вдовою та вдівцем, матір'ю (батьком) уразі смерті одного з батьків, шлюб між якими розірвано до дня смерті, які неодержують на них пенсію в разі втрати годувальника або державну соціальнудопомогу;
інвалід або дитина-інвалід, які не здатні до самообслуговування взв’язку з похилим віком, хворобою і не мають рідних, які повинні забезпечити їмдогляд і допомогу.
У всіх інших випадках такі послуги надаються на пільгових умовах.
Так, інвалід, законний представник інваліда або дитини-інвалідасплачує за надані послуги суму, що не повинна перевищувати за місяць 25відсотків розміру їх пенсії (з урахуванням компенсацій, надбавок, доплат допенсії) чи державної соціальної допомоги, призначеної замість пенсії, або заодин день — 1 відсоток відповідної виплати, а решта суми сплачується за рахуноккоштів інших джерел.
Кошти за надані інваліду або дитині-інваліду послугиперераховуються щомісяця до 15 числа, що настає за звітним періодом, наспеціально відкриті рахунки державних та комунальних реабілітаційних установ ворганах Державного казначейства і використовуються такими установами дляпідвищення рівня обслуговування інвалідів та дітей-інвалідів.
Розмір плати за надання інваліду або дитині-інваліду послуг уприватній реабілітаційній установі та умови її внесення визначаються відповіднодо Порядку регулювання тарифів на платні соціальні послуги, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2005 р. N 268.
Після закінчення курсу реабілітації реабілітаційна установа видаєзаявнику документ, в якому зазначаються назва та реквізити такої установи,прізвище, ім'я та по батькові інваліда або дитини-інваліда, перелік та обсягнаданих йому послуг, результати реабілітації і подальші рекомендації.
Таким чином, фактично цей документ є звітом про обсяг і якістьнаданих послуг.

2. Система реабілітації
Система реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів забезпечуєсвоєчасність, комплексність і неперервність медичної, психолого-педагогічної,фізичної, професійної, трудової, фізкультурно-спортивної, соціальноїреабілітації, досягнення інвалідами, дітьми-інвалідами оптимального фізичного,інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльності.
Систему реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів складають:
органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, якіздійснюють державне управління системою реабілітації інвалідів;
реабілітаційні установи для інвалідів, дітей-інвалідів незалежновід відомчого підпорядкування, типу і форми власності;
будинки дитини — дошкільні навчальні заклади для дітей з вадамифізичного та/або розумового розвитку віком до чотирьох років незалежно відвідомчого підпорядкування, типу і форми власності;
спеціальні та санаторні дошкільні навчальні заклади (ясла-садки)компенсуючого типу для дітей віком від двох до семи (восьми) років, якіпотребують корекції фізичного та/або розумового розвитку, тривалого лікуваннята реабілітації, незалежно від відомчого підпорядкування, типу і формивласності;
дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) комбінованого типу длядітей віком від двох місяців до шести (семи) років, у складі яких можуть бутигрупи загального розвитку, компенсуючого типу, сімейні, прогулянкові, в якихзабезпечується дошкільна освіта з урахуванням стану здоров'я дітей, їхрозумового, психологічного, фізичного розвитку, незалежно від відомчогопідпорядкування, типу і форми власності;
дошкільні навчальні заклади (центри розвитку дитини) системиосвіти, в яких забезпечуються фізичний, розумовий і психологічний розвиток,корекція психологічного і фізичного розвитку, оздоровлення дітей, яківідвідують інші навчальні заклади чи виховуються вдома;
спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати) — загальноосвітні навчальні заклади системи освіти для дітей, які потребуютькорекції фізичного та/або розумового розвитку;
загальноосвітні санаторні школи (школи-інтернати) — загальноосвітні навчальні заклади I — III ступенів з відповідним профілемсистеми освіти для дітей, які потребують тривалого лікування;
навчальні заклади системи органів праці та соціального захистунаселення;
установи соціального обслуговування інвалідів, дітей-інвалідівнезалежно від відомчого підпорядкування, типу і форми власності;
санаторно-курортні установи системи органів праці та соціальногозахисту населення;
протезно-ортопедичні підприємства незалежно від відомчогопідпорядкування, типу і форми власності;
установи культури, санаторно-курортні та оздоровчі закладигромадських організацій інвалідів;
академічні та галузеві науково-дослідні, науково-методичніустанови, які беруть участь у здійсненні державної політики у сферіреабілітації інвалідів. [11]
2.1 Установи медико-соціальної реабілітації
Медична реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюється влікувально-профілактичних закладах, реабілітаційних установах відповідноготипу.
Медична реабілітація включає всі види відновного лікування устаціонарних, амбулаторних і санаторно-курортних умовах, диспансернеспостереження, профілактичні заходи, а також реконструктивну хірургію,протезування.
При виникненні у хворих дефекту здоров'я в результаті захворюванняабо травми, у тому числі при переході захворювання в хронічну стадію,медико-соціальні експертні комісії (лікарсько-консультативні комісіїлікувально-профілактичних закладів — для неповнолітніх) або реабілітаційні установискладають відповідний розділ індивідуальної програми реабілітації інваліда.
Конкретні обсяги, методи, місце реалізації і строки проведенняреабілітаційних заходів визначаються в індивідуальній програмі реабілітаціїінваліда. [2]
Інваліди, діти-інваліди з важкими формами інвалідності, які згідноз медичним висновком потребують постійного стороннього догляду, забезпечуютьсямедичним патронажем (повсякденною допомогою) за місцем проживання (вдома). Уразі необхідності медичний патронаж здійснюють виїзні реабілітаційні бригади.
Соціальна реабілітація (абілітація) спрямовується на оптимізацію ікоригування ставлення інвалідів, дітей-інвалідів до своїх вад, становища всім'ї та суспільстві, виховання у них навичок до самообслуговування, адаптаціюв навколишньому середовищі.
Соціальна реабілітація (абілітація) передбачає навчання інваліда,дитини-інваліда основних соціальних навичок (особиста гігієна,самообслуговування, пересування, спілкування тощо), пристосування побутовихумов до потреб інваліда, дитини-інваліда, соціально-побутове влаштування таобслуговування, педагогічну корекцію для інвалідів, дітей-інвалідів з метоювироблення та підтримання навичок автономного проживання, стереотипів безпечноїповедінки, опанування навичками захисту власних прав та інтересів, самоаналізута отримання навичок позитивного сприйняття себе та оточуючих, навичокспілкування, забезпечення автономного проживання у суспільстві з необхідноюпідтримкою (соціальний, медичний, юридичний супровід, побутові послуги),протезування, ортезування, забезпечення інвалідів, дітей-інвалідів технічнимита іншими засобами реабілітації, санаторно-курортне лікування відповідно домедичних показань.
Інваліди, діти-інваліди з важкими формами інвалідності, які згідноз медичним висновком потребують постійного стороннього догляду, забезпечуютьсясоціальним, педагогічним і психологічним патронажем (повсякденною допомогою) замісцем проживання (вдома). У разі необхідності послуги з соціального іпедагогічного патронажу надають виїзні реабілітаційні бригади.
Соціальна реабілітація здійснюється відповідно до індивідуальнихпрограм реабілітації інваліда та в разі необхідності супроводжується медичнимспостереженням за інвалідами, дітьми-інвалідами.
Психологічна реабілітація здійснюється за наявності психологічнихпроблем, пов'язаних з інвалідністю особи, у тому числі у сім'ї, та у випадкахвиявлення порушень та/або відхилень у психічній діяльності, поведінці інваліда,дитини-інваліда.
Медико-соціальні експертні комісії (лікарсько-консультативнікомісії лікувально-профілактичних закладів — щодо дітей-інвалідів) абореабілітаційні установи проводять психологічну діагностику особистостіінваліда, дитини-інваліда, визначають в індивідуальній програмі реабілітаціїінваліда методи, засоби, строки і процедуру їх психологічної реабілітації(консультування, корекції, профілактики, професійної освіти), організуютьпсихопрофілактичну та психокорекційну роботу з сім'єю інваліда,дитини-інваліда.
При здійсненні психологічної реабілітації інвалідів,дітей-інвалідів з відхиленнями у психічній сфері навчають прийомів, методівсаморегуляції, самовиховання, самонавчання з метою зниження в реальних умовахжиттєдіяльності негативних психічних станів, формування позитивних мотивацій,соціальних установок на життя та професію.
До установ, що надають реабілітаційні послуги медико-соціальногоспрямування відносяться: центри медико-соціальної реабілітації,психолого-медико-педагогічні консультації, загальноосвітні санаторнішколи-інтернати, заклади інтернатного типу Міністерства праці та соціальноїполітики України та інші установи подібні установи.
Центр медико-соціальної реабілітації неповнолітніх – целікувально-реабілітаційний заклад для неповнолітніх, які є соціальнонеблагополучними, тобто, вживають алкоголь, наркотичні засоби і психотропніречовини, які за станом здоров’я не можуть бути направлені до загальноосвітніхшкіл та професійних училищ соціальної реабілітації. Такі центри створюютьсяобласними управліннями охорони здоров’я при обласних (міських) наркологічнихдиспансерах з урахуванням потреб кожного регіону. До центру направляютьсянеповнолітні віком від 11 років. Питання прийняття неповнолітніх розглядаєтьсякерівництвом центру на підставі заяв, поданих їх батьками (усиновителями) абоопікунами (піклувальниками), а у разі їх відсутності – на основі рішення службиу справах неповнолітніх. Служба у справах неповнолітніх направляє неповнолітніхдо центру на підставі висновку медико-соціальної експертної комісії проможливість утримання таких осіб у центрі. Разом з тим, до центру не можуть бутинаправлені неповнолітні з інфекційними захворюваннями.
Неповнолітні перебувають у центрі протягом терміну, необхідногодля лікування, але не більше двох років. В процесі лікування неповнолітнінавчаються, залучаються до праці, їм надається можливість відвідувати секції,гуртки, дитячі організації. Тобто разом з лікуванням неповнолітній проходитькурс соціальної реабілітації.
Порядок утримання і розміщення осіб у центрі регламентуєтьсяправилами внутрішнього трудового розпорядку самого закладу.Спільним наказом Міністерства освіти інауки України та Академії педагогічних наук України від 07.07.2004 року №569/38 затверджено положення про центральну та республіканську (АвтономнаРеспубліка Крим), обласні, Київську та Севастопольську міські, районні (міські)психолого-медико-педагогічні консультації.
Так, психолого-медико-педагогічні консультації (далі — ПМПК) єдержавними діагностико-корекційними структурами, що функціонують у системіосвіти і науки України та Академії педагогічних наук України.
У своїй діяльності центральна та республіканська (АвтономнаРеспубліка Крим), обласні, Київська та Севастопольська міські, районні (міські)ПМПК керуються Конституцією України, Конвенцією ООН про права дитини, законамиУкраїни, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, рішеннямивідповідних органів виконавчої влади, цим Положенням та власними статутами(положеннями).
Діяльність таких ПМПК спрямована на:
— виявлення, облік, діагностичне обстеження дітей, які потребуютькорекції фізичного та (або) розумового розвитку, віком до 18 років;
— направлення їх до спеціальних дошкільних та загальноосвітніхнавчальних закладів, лікувальних закладів відповідного типу, установ тазакладів системи праці та соціального захисту населення;
— надання індивідуальної корекційної допомоги та добір відповіднихпрограм навчання цієї категорії дітей;
— консультування батьків (осіб, які їх замінюють), педагогів,медичних працівників з питань навчання, виховання, соціальної адаптації таінтеграції у суспільне життя дітей з відхиленнями в психофізичному розвитку;
— просвітницьку діяльність серед населення.
Діють ПМПК в Автономній Республіці Крим (республіканська ПМПК), укожній області України (обласні ПМПК), у Києві та Севастополі (міські ПМПК), урайонах (містах). У кожній загальноосвітній спеціальній школі (школі-інтернаті)діють шкільні психолого-медико-педагогічні комісії, положення про якізатверджується Міністерством освіти і науки України.
Загальними завданнями таких ПМПКє:
Здійснення науково-методичних, організаційних, координувальнихфункцій та контролю за діяльністю районних (міських) ПМПК, шкільних комісій натериторії Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Ведення банку даних дітей, які потребують корекції фізичного та(або) розумового розвитку, спільно з управліннями охорони здоров'я АвтономноїРеспубліки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державнихадміністрацій. [8]
Унесення пропозицій у відповідні органи управління освітою щодорозвитку мережі спеціальних навчальних закладів для дітей дошкільного ішкільного віку.
Здійснення діагностичного обстеження дітей з метою виявленняпорушень їхнього психофізичного розвитку, установлення діагнозу та визначенняадекватних умов навчання, виховання, лікування, соціально-трудової адаптації.
Розгляд конфліктних та найбільш діагностично складних випадків длявизначення основного порушення, що спричинило відхилення у психофізичномурозвитку дитини; підтвердження, уточнення та зміна раніше встановленогодіагнозу; визначення для дитини відповідного типу загальноосвітньогонавчального закладу, установи та закладу системи праці та соціального захистунаселення чи лікувального закладу.
Рекомендації про направлення дітей до спеціальних дошкільних,загальноосвітніх навчальних, лікувально-профілактичних закладів,навчально-реабілітаційних центрів, установ та закладів системи праці тасоціального захисту населення для поглибленого і динамічного вивчення їхніхможливостей навчатися, уточнення захворювання, відхилень у розвитку таотримання корекційної допомоги.
Надання індивідуальної діагностико-корекційної допомоги дітям звідхиленнями в психофізичному розвитку з метою поглибленого вивченняпотенційних можливостей розвитку та визначення програми навчання.
Надання консультативно-методичної допомоги сім'ям, які виховуютьудома дітей з тяжкими порушеннями психофізичного розвитку.
Вивчення, узагальнення та розповсюдження кращого досвіду роботиміських, районних ПМПК та шкільних комісій.
Надання консультативно-просвітницької допомоги батькам (особам,які їх замінюють), педагогам, практичним психологам (соціальним педагогам),лікарям, громадськості з питань виховання, навчання та лікування дітей звідхиленнями в психофізичному розвитку, їхньої соціально-трудової адаптації таінтеграції у суспільне життя.
Своєчасне виявлення, облік дітей з вадами розвитку (як тих, якіперебувають на обліку в дитячих медичних закладах, так і з числа дітей ізтруднощами у навчанні в дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах),визначення для них адекватних форм соціально-педагогічної чи медичної допомоги.
Попередній збір даних про стан здоров'я та розвиток дитини з метоюнаправлення її на діагностичне вивчення в ПМПК.
Направлення дітей на діагностичне обстеження до центральної ПМПКздійснюється з ініціативи батьків (осіб, які їх замінюють) або республіканської(Автономна Республіка Крим), обласних, Київської та Севастопольської міськихПМПК.
Обстеження дітей здійснюється тільки в присутності батьків абоосіб, які їх замінюють. На підставі даних обстеження дитини центральною ПМПКробиться висновок про індивідуальні особливості розвитку дитини та приймаєтьсяколегіальне рішення про форму організації корекційного навчання, виховання талікування; даються рекомендації щодо їхньої реабілітації та соціально-трудовоїадаптації.
У разі, якщо заключний діагноз може бути встановлений лише післятривалого вивчення дитини, центральна ПМПК направляє її до відповідногонавчального закладу на пробне навчання терміном на один навчальний рік, а уразі потреби — до лікувального закладу.
Батькам або особам, які їх замінюють, видається витяг з протоколудіагностичного засідання центральної ПМПК з діагнозом та рекомендаціями проформу корекційного навчання дитини.
Висновок центральної ПМПК є підставою для направлення дітей доспеціальних дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів, а також дозакладів системи охорони здоров'я, установ та закладів системи праці тасоціального захисту населення за згодою батьків або осіб, які їх замінюють,організації відповідних форм навчання.
Також діє загальноосвітня санаторна школа-інтернат, загальноосвітнійнавчальний заклад I — II, I — III ступенів з відповідним медичним профілем, щозабезпечує реалізацію права дітей, які потребують тривалого лікування тареабілітації, на загальну середню освіту.
Головним завданням санаторної школи-інтернату є відновлення ізміцнення здоров'я дітей у поєднанні із загальноосвітньою підготовкою, наданняїм кваліфікованої медико-психолого-педагогічної допомоги, їх самовизначення.
Школа-інтернат та санаторна школа-інтернат можуть бути державної,комунальної чи приватної форм власності.
Створення, реорганізація і ліквідація школи-інтернату тасанаторної школи-інтернату проводяться в порядку, установленому законодавствомУкраїни. Рішення про створення санаторної школи-інтернату комунальної формивласності приймається Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними,Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями запогодженням з Міністерством освіти і науки України.
Санаторна школа-інтернат діє на підставі статуту, якийрозробляється на основі типового Положення та Примірного статутузагальноосвітнього навчального закладу, затвердженого наказом Міністерстваосвіти і науки України від 29.04.2002 N 284.
Санаторні школи-інтернати комунальної форми власностікомплектуються за направленнями, що видаються Міністерством освіти АвтономноїРеспубліки Крим, управліннями освіти і науки обласних, Київської таСевастопольської міських державних адміністрацій, на підставі висновківлікарсько-консультативних комісій дитячих поліклінік, психоневрологічних татуберкульозних диспансерів, центрів медико-соціальної реабілітації дітей;психолого-медико-педагогічних консультацій (для дітей з психоневрологічнимизахворюваннями).
Відповідно до профілю захворювання в Україні функціонують такісанаторні школи-інтернати: для дітей з психоневрологічними захворюваннями,хворих на сколіоз, із захворюваннями серцево-судинної системи, із хронічниминеспецифічними захворюваннями органів дихання, із хронічними неспецифічнимизахворюваннями органів травлення, хворих на цукровий діабет, з малими інеактивними (фаза згасання) формами туберкульозу.
Направлення дітей та підлітків до санаторних шкіл-інтернатівпроводиться один раз на рік до 1 серпня.
Якщо на даній території немає санаторної школи-інтернатунеобхідного профілю захворювання, органи управління освітою АвтономноїРеспубліки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державнихадміністрацій надсилають щорічно з 1 червня до 1 серпня до відповідних органівуправління освітою, на території яких розташована санаторна школа-інтернатпотрібного профілю захворювання, списки дітей, які потребують тривалоголікування. Згідно з одержаними списками органи управління освітою, у віданніяких перебуває відповідний профіль санаторної школи-інтернату, видаютьнаправлення на навчання (за наявності вільних місць).
 Зарахування дітей проводиться наказом директора на підставі такихдокументів:
- направлення відповідного органу управління освітою;
- заява батьків або осіб, які їх замінюють;
- копія свідоцтва про народження дитини;
- особова справа (витяг з особової справи), документ про наявнийрівень освіти (крім дітей, які зараховуються до першого класу);
- витяг з історії розвитку дитини (ф. 112/о) з даними про результатианалізів (загальний аналіз крові та сечі, мазок із зіва на дифтерію, аналізкалу на дезгрупу, яйця глистів, зшкребок на ентеробіоз);
- копія форми 063/о про профілактичні щеплення;
- довідка дільничного лікаря про відсутність інфекційних захворюваньу будинку, де проживає дитина (дійсна протягом 3 днів);
- довідка про стан матеріального забезпечення сім'ї для всіх дітейпри зарахуванні до школи-інтернату та для дітей із малозабезпечених сімей призарахуванні до санаторної школи-інтернату;
- висновок лікарсько-консультативної комісії дитячої поліклініки(психоневрологічного або туберкульозного диспансеру, центру медико-соціальноїреабілітації дітей);
- витяг з історії хвороби дитини;
- висновок обласного (міського) дитячого спеціаліста в залежностівід профілю санаторної школи-інтернату.
Для зарахування до санаторної школи-інтернату для дітей зпсихоневрологічними захворюваннями додаються:
- витяг з протоколу засідання психолого-медико-педагогічноїконсультації;
- висновок дитячого психіатра;
- витяг з історії хвороби, якщо дитина перебувала на лікуванні впсихоневрологічному стаціонарі.
Для зарахування до санаторної школи-інтернату для дітей, хворих насколіоз, додаються:
- висновок дитячого ортопеда;
- рентгенознімки хребта.
Для зарахування до санаторної школи-інтернату для дітей іззахворюваннями серцево-судинної системи додається висновок дитячого кардіолога.
Для зарахування до санаторної школи-інтернату для дітей зхронічними неспецифічними захворюваннями органів дихання додається висновокдитячого пульмонолога.
Для зарахування до санаторної школи-інтернату для дітей з малими інеактивними (фаза згасання) формами туберкульозу додаються:
- санаторно-курортна картка, видана районним тубдиспансером абополіклінікою;
- висновок головного дитячого фтизіатра.
Для зарахування до санаторної школи-інтернату для дітей зхронічними неспецифічними захворюваннями органів травлення додається висновокдитячого гастроентеролога на підставі відповідних обстежень (фіброгастродуоденоскопія,кислотність шлункового соку, фракційне дослідження жовчі, аналіз калу надисбактеріоз, яйця глистів, лямблії).
Для зарахування до санаторної школи-інтернату для дітей, хворих нацукровий діабет, додається висновок дитячого ендокринолога на підставірезультатів відповідних обстежень (рівень цукру в крові, сечі, добовенавантаження цукру).
Направлення дітей до санаторної школи-інтернату відповідногопрофілю захворювання здійснюється на підставі медичних показань і протипоказань(додаток).
Документи на зарахування дитини до школи-інтернату подаютьсяособисто батьками або особами, які їх замінюють.
Тривалість перебування вихованців у санаторній школі-інтернатівстановлюється органом управління освітою при направленні в межах одного року.
Продовження встановленого терміну перебування вихованців усанаторній школі-інтернаті або переведення їх до іншого загальноосвітньогонавчального закладу здійснюється на підставі рішення медико-педагогічноїкомісії санаторної школи-інтернату (для дітей з психоневрологічнимизахворюваннями погоджується з головою відповідної психолого-медико-педагогічноїконсультації, яка приймала рішення про направлення дитини).
За вихованцем санаторної школи-інтернату зберігається місце взагальноосвітньому навчальному закладі, де він навчався попередньо, куди вінзараховується у відповідний клас на підставі документа про наявний рівеньосвіти без будь-якої додаткової перевірки знань.
Комплектування, порядок приймання вихованців до шкіл-інтернатівприватної форми власності визначається засновником (власником).
Ще одним закладом медико-соціального спрямування є навчально-реабілітаційнийцентр, заклад освіти, який забезпечує умови для відновлення здоров'я,соціальної адаптації, професійної орієнтації дітей, що мають органічні та функціональнізахворювання внутрішніх органів та систем або вади психофізичного розвитку.
Основним завданням Центру є:
— створення умов для формування соціально-адаптативної тасоціально-продуктивної особистості;
— забезпечення умов для отримання вихованцями якісної освітипевного рівня (дошкільної, загальної середньої, професійно-технічної, вищої);
— розробка та втілення у практику інноваційного змісту, форм таметодик навчально-виховного й лікувально-реабілітаційного процесу.
Центр може мати у своєму складі: дитячий садок, середнюзагальноосвітню школу I, I — II, I — III ступенів, філіали (окремі групи)професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів освіти I- II рівнів акредитації з заочною чи очною формами навчання, відділення медичноїреабілітації, соціально-психологічну службу, клуби, студії, гуртки, секції, щостворюються регіональними позашкільними закладами як на своїй базі, так і вприміщенні Центру та інше.
Вихованці Центру відповідно до п. 4 статті 37 Закону «Проосвіту» утримуються у закладі за рахунок держави. Грошове та матеріальнезабезпечення здійснюється за нормами утримання учнів у санаторних (спеціальних)загальноосвітніх школах-інтернатах відповідного типу, які встановлюютьсяМіністерством освіти України за погодженням з Міністерством фінансів України,Міністерством охорони здоров'я України.
Центр комплектується дітьми відповідних його структурі віковихкатегорій.
Питання про кількісний склад загального контингенту вихованцівЦентру вирішується його засновником щороку на основі можливостей матеріальноїбази закладу з обов'язковим дотриманням санітарно-гігієнічних вимог.Наповнюваність класів (груп) встановлюється окремо для кожного з освітніхпідрозділів, що входять у структуру Центру, у відповідності з чинним законодавствомта інструктивно-нормативними документами (наказ Міністерства освіти України від10.09.97 N 347, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 06.10.97 за N453/2257).
Медичними показниками для зарахування дітей до всіх освітніхпідрозділів Центру є патологія внутрішніх органів і систем складного характеруабо вади психофізичного розвитку відповідно до медичного профілю закладу.
Статутом Центру можуть встановлюватись переваги та пільги длянаправлення до Центру окремих категорій дітей за станом здоров'я, соціальнимстаном та напрямком професійного самовизначення.
Батьки або особи, які їх замінюють, для зарахування дітей додитячого садка та загальноосвітніх підрозділів Центру подають на розглядкомплектаційної комісії такі документи:
— заяву на ім'я директора;
— медичну карту дитини (форма — 026/0);
— результати медичного обстеження з основних захворювань;
— довідку від лікаря-психіатра про стан психічного здоров'ядитини;
— особову справу учня та характеристику з попереднього місцянавчання;
— висновок обласної психолого-медико-педагогічної консультації(для дітей з вадами психофізичного розвитку);
— висновок санаторно-курортної відбіркової комісії.
Загальними протипоказаннями для зарахування до Центру є:
— інфекційні захворювання до закінчення строку ізоляції;
— бацилоносіння (стосовно дифтерії та кишкових інфекцій);
— всі заразні та паразитарні хвороби очей і шкіри;
— туберкульоз легенів та інших органів;
— тяжкі форми енурезу.
У разі позитивного рішення комплектаційної комісії для зарахуваннядитини до Центру батьки або особи, які їх замінюють, подають додатково такідокументи:
— копію свідоцтва про народження дитини;
— карту профілактичних щеплень (форма — 063/0);
— довідку дільничного лікаря про відсутність інфекційнихзахворювань у помешканні, де проживає дитина (дійсна протягом 3 днів);
— лабораторні аналізи: крові, сечі (дійсні протягом 1 міс.), надифтерію (дійсні протягом 10 днів), кишкову інфекцію, ентеробіоз (дійсні 7днів);
— довідку з місця роботи батьків або осіб, які їх замінюють;
— довідку з домоуправління, ЖЕКу або сільської ради про складсім'ї.
Тривалість перебування вихованців у навчально-реабілітаційномуЦентрі встановлюється комплектаційною комісією при зарахуванні дитини дозакладу.
В кінці кожного навчального року комплектаційна комісія переглядаєконтингент вихованців на доцільність подальшого перебування у Центрі.
У разі прийняття комплектаційною комісією рішення про відрахуваннята переведення учня до навчально-виховного закладу за місцем проживання питанняпро його подальше влаштування вирішують батьки або особи, які їх замінюють,спільно з органами управління освітою.
Професійно-технічний заклад освіти та вищий заклад освіти Центрупереважно комплектуються за рахунок випускників відповідних освітніх підрозділівЦентру за рішенням педагогічної ради Центру без вступних іспитів.
За наявності вільних місць у підрозділах професійної та вищоїосвіти до Центру можуть бути зараховані випускники освітніх закладіввідповідного ступеня регіону у разі наявності медичних показань.
У цьому випадку зарахування до професійно-технічного закладуЦентру відбувається за результатами співбесіди на підставі рішення приймальноїкомісії, а зарахування до вищого закладу освіти Центру — згідно з правиламиприйому, затвердженими Міністерством освіти України.
2.2 Установи професійно-трудової реабілітації
Професійна реабілітація передбачає відновлення знижених абовтрачених професійних функцій, відбір професії та адаптацію до неї інваліда,дитини-інваліда, поновлення трудової діяльності інваліда в колишній або в новійпрофесії.
Професійна реабілітація включає заходи із забезпечення зайнятостіінвалідів, експертизи потенційних професійних здібностей, професійноїорієнтації, професійної підготовки, підготовки робочого місця, професійно-виробничоїадаптації, раціонального працевлаштування, динамічного контролю зараціональністю працевлаштування і успішністю професійно-виробничої адаптації.
Професійна реабілітація (професійний відбір, професійнаорієнтація, професійна освіта, професійні підготовка, перепідготовка,перекваліфікація, раціональне працевлаштування) спрямовується на забезпеченняконкурентоспроможності інваліда на ринку праці і його трудового влаштування яку звичайних виробничих умовах, так і у спеціально створених умовах праці.
Професійна орієнтація інвалідів у працездатному віці,дітей-інвалідів здійснюється відповідно до індивідуальної програми реабілітаціїінваліда для підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці, визначенняможливостей до професійної підготовки, перепідготовки і наступногопрацевлаштування.
Послуги з професійної орієнтації дітям-інвалідам надаютьспеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати), загальноосвітні санаторнішколи (школи-інтернати) за участю, у разі необхідності, центрів соціальнихслужб для молоді, реабілітаційних установ.
Професійну орієнтацію інвалідів у працездатному віці, які маютьбажання працювати і зареєстровані у державній службі зайнятості, можездійснювати державна служба зайнятості.
Держава гарантує інвалідам право на безоплатне отриманняпрофесійної освіти і пов'язане з цим обслуговування відповідно доіндивідуальної програми реабілітації інваліда.
Інваліди, діти-інваліди з важкими формами інвалідності, якіпотребують спеціальних умов для одержання професійної освіти, за своїм бажаннямможуть навчатися у спеціальних навчальних закладах чи в навчальних закладахзагального типу, де створюються відповідні умови згідно з державнимисоціальними нормативами, та у разі необхідності — за навчальними програмами,адаптованими для навчання осіб, які потребують корекції фізичного та/аборозумового розвитку.
У разі неможливості здійснювати професійну освіту інвалідів,дітей-інвалідів у загальних і спеціальних навчальних закладах їх навчанняорганізовується (за їх згодою або за згодою їх законних представників) вдома заіндивідуальними навчальними планами, якщо ця форма допускається змістомпрофесійного навчання за визначеною спеціальністю.
Професійна підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікаціїінвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, може здійснюватисядержавною службою зайнятості і підприємствами, установами, закладами, з якимидержавною службою зайнятості укладені договори. [11]
Тобто, професійно-трудові реабілітаційні послуги для інвалідівможе надати будь-яка установа, якій надано права надавати реабілітаційніпослуги такого спрямування і яка має можливість їх надавати. Практично,установи, перелічені в попередньому підпункті, також можуть проводитипрофесійно-трудові заходи реабілітації, якщо в них є відповідні фахівці таможливості, і якщо такий вид діяльності передбачений їх Положенням чи статутом.
Професійна реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюєтьсявідповідно до індивідуальних програм реабілітації інвалідів та в разінеобхідності супроводжується медичним спостереженням за ними.
Трудова реабілітація передбачає тренування відновленої моторноїздатності з використанням засобів реабілітації з метою створення інваліду,дитині-інваліду умов для праці по можливості у звичайному виробничому середовищіза допомогою індивідуальних заходів.
Індивідуальні заходи, що розробляються з урахуванням здібностей ібажань інваліда, дитини-інваліда, повинні передбачати:
- створення умов для отримання найвищої можливої професійноїкваліфікації;
- працевлаштування (професійну освіту, професійні підготовку,перепідготовку, перекваліфікацію), при якому інвалідність якнайменше заважатимевиконанню професійних обов'язків;
- пристосування робочого місця (місця навчання) з урахуваннямбезпеки та особливих потреб інваліда;
- використання спеціальних пристосувань та/або одягу, необхідного узв'язку з характером інвалідності.
Трудова реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюєтьсявідповідно до їх індивідуальних програм реабілітації та в разі необхідностісупроводжується медичним спостереженням за ними фізкультурно-спортивноїреабілітації.
2.3 Установи фізкультурно-спортивної реабілітації
Фізична реабілітація передбачає відновлення та/або компенсаціювтрачених функцій організму, досягнення фізичної самостійності та активності,покращення фізичного стану життєдіяльності інваліда, дитини-інваліда.
Фізична реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюєтьсявідповідно до індивідуальної програми реабілітації, яка розробляється напідставі фізичного обстеження та визначає комплекс фізичних вправ ірекомендацій інвалідам, дітям-інвалідам стосовно їх послідовності, дозованості,тривалості тощо, спрямованих на поліпшення діяльності організму і координаціївправності рухів, відновлення фізичної дієздатності, підтримання нормальногорівня життєдіяльності.
Фізкультурно-спортивна реабілітація спрямовується на підвищеннярухової активності, оздоровлення, формування компенсаторних функцій організму іпозитивної мотивації в інвалідів, дітей-інвалідів до суспільної адаптації.
Фізкультурно-спортивну реабілітацію, проведення з інвалідами,дітьми-інвалідами фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів організовуютьцентральний орган виконавчої влади у справах молоді та спорту, Національнийкомітет спорту інвалідів України, центральний орган виконавчої влади у галузіосвіти.
Інвалідам, дітям-інвалідам послуги з фізкультурно-спортивноїреабілітації реабілітаційними установами державної і комунальної форм власностінадаються безоплатно.
Фізкультурно-спортивна реабілітація інвалідів, дітей-інвалідівздійснюється відповідно до їх індивідуальних програм реабілітації тасупроводжується медичним спостереженням за ними.
Загалом, фізкультурно-спортивні реабілітаційні послуги можутьнадаватись спортивними школами, тренувальними залами, спорт центрами, та іншимиспортивними організаціями, в яких наявні відповідні фахівці.

3. Діяльність реабілітаційних установ
Реабілітаційні установи в Україні створюються на основі державної,комунальної і приватної власності, а також шляхом об'єднання майна різних формвласності.
Порядок створення, реорганізації та ліквідації реабілітаційнихустанов встановлюється законом.
Потреба в державних реабілітаційних установах визначаєтьсявідповідно до соціально-економічних і демографічних потреб України та їїрегіонів центральними органами виконавчої влади в межах своїх повноважень.Рішення про їх створення приймаються Кабінетом Міністрів України.
При цьому, потребу в комунальних реабілітаційних установахвизначають місцеві органи виконавчої влади, а рішення про їх створенняприймаються органами місцевого самоврядування.
Реабілітаційні установи можуть мати змішаний тип.
Засновані на приватній власності (в тому числі власностігромадських організацій) реабілітаційні установи можуть надавати реабілітаційніпослуги на професійній основі за рахунок власних коштів, залучених коштів абокоштів державного чи місцевих бюджетів у порядку, встановленому КабінетомМіністрів України.
Реабілітаційні установи незалежно від свого статусу і відомчоїпідпорядкованості забезпечують якість реабілітації (абілітації) відповідно додержавних соціальних нормативів у сфері реабілітації, критеріїв і вимог дореабілітаційних заходів.
Відомості про реабілітаційні установи незалежно від їх формивласності та відомчої підпорядкованості центральний орган виконавчої влади усфері праці та соціальної політики вносить до Реєстру установ.
Реабілітаційна установа змішаного типу для інвалідів тадітей-інвалідів з розумовою відсталістю і психічними захворюваннями (далі — Установа) є установою, цільовим призначенням якої є здійснення заходів,спрямованих на надання реабілітаційних послуг особам з розумовою відсталістю тапсихічними захворюваннями. [9]
 Установа може утворюватися на основі державної, комунальної іприватної форм власності, не маючи на меті отримання прибутку.
Установа державної або комунальної форм власності утворюється,реорганізується та ліквідується на підставі рішення відповідного місцевогооргану виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Установа приватної форми власності утворюється, реорганізується таліквідується її засновником відповідно до чинного законодавства.
На підставі Типового положення про реабілітаційну установу, установарозробляє власне положення, що затверджується її засновником.
Види діяльності, що потребують ліцензування, здійснюються установоюпісля отримання в установленому порядку відповідної ліцензії.
Така установа розміщується на територіях зі спеціальнопобудованими або пристосованими приміщеннями, що відповідають безбар'єрнійархітектурі, санітарно-гігієнічним, протипожежним вимогам, техніці безпеки,мають усі види комунального благоустрою з урахуванням специфіки захворюваньосіб, що відвідують установу.
У своїй діяльності установа керується Конституцією та законамиУкраїни, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказамиМінпраці, МОЗ, іншими нормативно-правовими актами з питань реабілітаціїінвалідів та дітей-інвалідів, а також Типовим положенням.
Установа забезпечує:
- реалізацію завдань, визначених Законами України «Про основисоціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про реабілітаціюінвалідів в Україні», «Про соціальні послуги», «Пропсихіатричну допомогу», Концепцією соціальної адаптації осіб з розумовоювідсталістю, затвердженою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25серпня 2004 року N 619-р, а також постановою Кабінету Міністрів України від 12травня 2007 року N 716 «Про затвердження Державної програми розвиткусистеми реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичнимиможливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до2011 року», щодо забезпечення прав інвалідів та дітей-інвалідів наотримання реабілітаційних послуг;
- експертну оцінку стану інваліда або дитини-інваліда;
- пріоритетність реабілітаційних заходів, а також установленнянаступності реабілітаційного процесу;
- систему комплексної абілітації, реабілітації та догляду відповіднодо індивідуальної програми реабілітації;
- сприяння у встановленні опіки чи піклування у випадку визнанняінваліда недієздатним;
- сприяння у забезпеченні тимчасового цілодобового догляду заінвалідом та (або) дитиною-інвалідом з розумовою відсталістю (у випадкутимчасової складної життєвої ситуації у законного представника інваліда — навесь період перебігу цієї ситуації).
Основними структурними підрозділами такої установи є:
 - кімната долікарського огляду.
 - кімната соціально-педагогічної корекції.
 - кабінет психокорекції та психотерапії.
 - кабінет лікувальної фізкультури та фізичної реабілітації.
 - відділення соціальної реабілітації.
 - відділення психологічної реабілітації.
 - відділення трудової реабілітації.
 - відділення медичного супроводу.
 - методичний кабінет.
 - комплекс господарського обслуговування.
 - служба соціального патронату. [2]
До установи приймаються діти-інваліди до 18 років та повнолітніінваліди I — III групи з розумовою відсталістю або з психічними захворюваннямивідповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 N 80«Про затвердження Порядку надання інвалідам та дітям-інвалідамреабілітаційних послуг».
Показаннями для зарахування до установи є розумова відсталістьбудь-якого ступеня, психічні захворювання, за винятком випадків, коли особа,внаслідок наявності в неї тяжкого психічного розладу, вчиняє чи виявляє реальнінаміри вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих.
В установі утворюється реабілітаційна комісія, до якої входятьфахівці цього закладу.
На засідання реабілітаційної комісії залучаються представникимісцевих органів охорони здоров'я, освіти і науки, а також праці та соціальногозахисту населення.
Реабілітаційна комісія установи здійснює:
- складання індивідуального плану реабілітації;
- контроль за виконанням індивідуальної програми реабілітаціїінваліда та дитини-інваліда;
- визначення строків і тривалості проходження реабілітації інвалідомабо дитиною-інвалідом відповідно до індивідуальної програми реабілітації;
- забезпечення послідовності, комплексності і безперервностівиконання реабілітаційних заходів, оцінку їх результатів та ефективності.
Персональний склад реабілітаційної комісії і положення про неїзатверджує керівник Установи.
На підставі індивідуальної програми реабілітації інваліда та (або)дитини-інваліда фахівці Установи розробляють індивідуальний план реабілітації,що включає комплекс реабілітаційних заходів та враховує діагноз інваліда та(або) дитини-інваліда, їх психофізичний стан, індивідуальні особливості таможливості, відносини між членами сім'ї.
Індивідуальний план реабілітації затверджується керівникомУстанови.
До установи зараховуються інваліди або діти-інваліди за рішеннямреабілітаційної комісії.
Здебільшого, в установах наявне відділення соціального патронату,яке є підрозділом установи і призначене для надання соціально-побутової допомогиінвалідам та дітям-інвалідам з розумовою відсталістю та з психічнимизахворюваннями.
Відділення створюється за наявності не менше 50 осіб, якіпотребують соціально-побутової допомоги вдома.
У складі відділень можуть створюватись спеціалізовані бригадисоціальних працівників для надання певних видів послуг для інвалідів тадітей-інвалідів з розумовою відсталістю та з психічними захворюваннями.
Якщо в населеному пункті виявлено менше ніж 50 осіб, інвалідів тадітей-інвалідів з розумовою відсталістю та з психічними захворюваннями, якіпотребують соціально-побутової допомоги вдома, обслуговування може бутиорганізовано по договору з інвалідом або законним представником інваліда абодитини-інваліда.
Заходи з соціальної реабілітації складаються з:
- навчання інваліда або дитини-інваліда побутовим операціям длязадоволення власних фізіологічних потреб;
- опанування навичок захисту власних прав та інтересів;
- забезпечення автономного проживання у суспільстві з необхідноюпідтримкою.
Заходи з психологічної реабілітації складаються з:
- проведення психологічної діагностики особистості інваліда абодитини-інваліда, визначення форм, методів, засобів, терміну та процедурпсихологічної корекції;
- навчання прийомам та методам саморегуляції, самовиховання, самонавчання,формування мотивації до праці;
- проведення індивідуальної психокорекційної роботи.
Заходи з психолого-педагогічної реабілітації:
- створення умов для всебічного розвитку, засвоєння інвалідом абодитиною-інвалідом знань, умінь і навичок з метою їх адаптації у соціумі.
Проведення корекційно-розвиткової роботи, а саме:
— розвиток здорового сприймання;
— корекція пізнавальної діяльності;
— формування навичок соціально-побутової орієнтації;
— розвиток комунікативної діяльності.
Заходи з трудової реабілітації складаються з:
- навчання найпростішим трудовим навичкам, дотриманню технікибезпеки;
- сприяння ефективному працевлаштуванню інвалідів.
Заходи з медичного супроводу включають у себе:
- визначення фізичної, сомато-фізіологічної, сенсорної та психічноїспроможності дитини-інваліда за даними індивідуальної програми реабілітації тарезультатів обстеження лікарями установи, надання рекомендацій стосовноподальшої можливої (або неможливої) соціальної реабілітації;
- розробку рекомендацій з дозування фізичних та психологічнихнавантажень, створення стереотипів поведінки, які відповідають фізичним тарозумовим можливостям дитини-інваліда;
- визначення адекватності та послідовності заходівлікувально-профілактичного характеру;
- здійснення постійного нагляду та контролю за фізичним, соматичнимта психічним станом дітей-інвалідів;
- організацію та контроль виконання в установісанітарно-гігієнічних, протиепідемічних та профілактичних заходів, здійсненнясанітарно-просвітницької роботи.
Установу очолює керівник, який призначається і звільняється іззайманої посади засновником у порядку, передбаченому законодавством, який:
представляє установу в органах державної влади, установах,організаціях, закладах, на підприємствах, розпоряджається в установленомупорядку її майном і коштами, приймає рішення про утворення структурних підрозділівбез права юридичної особи;
видає накази, затверджує функціональні обов'язки працівників,вирішує питання добору і розстановки кадрів, вживає заохочувальних та дисциплінарнихзаходів;
затверджує правила внутрішнього розпорядку; відповідає за веденнябухгалтерського обліку та подає в установленому порядку бухгалтерську істатистичну звітність.
Працівники установи проходять атестацію відповідно дозаконодавства незалежно від форми реєстрації, власності та відомчогопідпорядкування Установи.
Фінансове забезпечення установи здійснюється за рахунок коштівзасновника.

Висновки
Підсумовуючи все вищевикладене, можна сказати, що сьогодні вУкраїні діє дуже розгалужена система реабілітаційних установ. За своїмспрямуванням такі установи є медико-соціальні, професійно-трудові,фізкультурно-спортивні, але такий поділ є відносним, оскільки більшість установнадають цілий комплекс реабілітаційних послуг різного спрямування.
Назаконодавчому рівні визначено права і повноваження суб’єктів реабілітаційногопроцесу. Разом з тим, у випадку, коли установа є приватною власністю, тозасновнику надано право у засновницьких документах, правилах внутрішньоготрудового розпорядку, деталізувати деякі повноваження і можливості.
Реабілітаційні послуги, спрямовані на відновлення оптимальногофізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльностіособи з метою сприяння її інтеграції в суспільство, надаються інваліду або дитині-інвалідувідповідно до індивідуальної програми реабілітації.
З метою визначення усіх систем організму конкретної особи міривтрати здоров'я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійкимрозладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, атакож рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудовоїдіяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видівсанаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновленняусіх функцій життєдіяльності особи, призначення реабілітаційних заходів, — проводиться медико-соціальна експертиза.
Наоснові висновку медико-соціальної експертизи і розробляється індивідуальнапрограма реабілітації інваліда.
Усеце свідчить про те, що проблеми життєдіяльності людей з особливими потребами незалишаються поза увагою, але ще багато питань залишаються невирішеними.Зокрема, існують значні проблеми щодо зайнятості інвалідів, забезпеченнябезпосереднього доступу інвалідів до об’єктів соціальної інфраструктури,потребує суттєвого вдосконалення та покращання робота медико-соціальнихекспертних комісій по встановленню інвалідності та інші.

Списоквикористаних джерел
1. КонституціяУкраїни, 1996 року // zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a#Find
2. ЗаконУкраїни «Про реабілітацію інвалідів в Україні»// zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a#Find
3. ЗаконУкраїни «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»// zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a#Find
4. ЗаконУкраїни «Про соціальні послуги». zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a#Find
5. УказПрезидента України «Про Всеукраїнський центр професійної реабілітаціїінвалідів» від 23 травня 2001 року № 335/2001// zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a#Find
6. Положенняпро медико-соціальну експертизу, затверджене Постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 22 лютого 1992 року № 83// zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a#Find
7. Державноїтипової програми реабілітації інвалідів, затверджена Постановою КабінетуМіністрів України від 08 грудня 2006 року № 1686 // zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a#Find
8. Порядкунадання інвалідам та дітям-інвалідам реабілітаційних послуг, затверджений ПостановоюКабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 80 // zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a#Find
9. Положенняпро індивідуальну програму реабілітації інваліда, затверджене Постановою КабінетуМіністрів України від 23 травня 2007 року № 757 // zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a#Find
10. БатыгинК.С.Право социального обеспечения. Общая часть: Учебн. пособие. М., 1998.
11. Бойко М.Д. Право соціальногозабезпечення (перевидання). Навч. Посіб. :-К.: Олан, 2004.
12. БуяноваМ.О., Кондратьева 3.А., Кобзева С.И. Право социальногообеспечения: Учебн. пособие. М., 1997.
13. Захаров М.Л., Тучкова Є.Г. Правосоціального обеспечения России: Учебник. – М., 2001.
14. МачульскаяЕ.Е.Право социального обеспечения: Учебн. пособие. М., 1998.
15. МачульскаяЕ.Е.Практикум по праву социального обеспечения. М., 1998.
16. Право соціального забезпечення: Навч.посіб. для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальнихзакладів./П.Д.Пилипенко, В.Я.Бурак, С.М.Симчук та інші/ За ред. П.Д. Пилипнка.-К.:Видавничий Дім «Ін юре», 2006.
17. Правосоциального обеспечения: Учебн. пособие / Под ред. К. Н. Гусова. М., 1999.
18.  СиротаІ.М. Право соціального забезпечення в Україні. – Харків, 2001.
19. СташківБ. Право соціального забезпечення як наука // Право України, № 9, 2002, с.18.
20.  СтичинськийБ. Право соціального забезпечення: проблеми становлення і розвитку // ПравоУкраїни, № 6, 2002, с. 85.