Реферат
Соціокультурніриси пострадянського підприємця
За рокиекономічних реформ у надрах пострадянських суспільств сформувався нехай не зовсімрозвинутий, але достатньо помітний соціальний прошарок, зайнятий ініціативноюекономічною діяльністю. Академік РАН Т. Заславська на основі результатівсоціологічних досліджень виділила шість основних бізнес-груп, що становлять цейпрошарок.
Підприємці — приватні власники переважно дрібних підприємств і фірм, якими вони особистокерують без сумісництва з роботою за наймом.
Самозайняті — особи, які зайняті найдрібнішим підприємництвом на ґрунті індивідуальноїтрудової діяльності за допомогою власних засобів виробництва.
Бізнесмени-менеджери- наймані директори дрібних і середніх підприємств, головним чиномакціонованого і приватного секторів, які поєднують управлінську роботу занаймом із веденням власного бізнесу.
Напівпідприємці- наймані робітники, головним чином акціонованого і приватного секторівекономіки, які не виконують управлінських функцій і поєднують основну роботу зтими чи іншими видами підприємництва.
Менеджери-співвласники- господарські керівники дрібних і середніх акціонованих підприємств, щопрацюють за наймом, але разом з тим є власниками пакетів акцій підприємств,якими керують.
«Класичні»менеджери — господарські керівники, які управляють державними абоприватизованими (рідше — приватними) підприємствами на основі найму.
Формування сучасноговітчизняного бізнес-класу бере свій початок ще з часів «застою».Наприкінці 70-х — початку 80-х років у СРСР склалася численна і впливовауправлінська еліта, яка була представлена на обласному рівні кількома десяткамисімей-кланів. На той момент вона вже проявляла зацікавленість у приватизаціїадміністративно-командної системи, у перетворенні її з власності де-факто навласність де-юре. Саме представники партійної і господарської номенклатурисклали основу професійного легального підприємництва. У теперішньомусуспільстві пострадянська номенклатура активно стверджує себе в роліфінансово-промислової олігархії. Деякі експерти вважають, що саме досягненняцієї мети було справжнім рушійним мотивом усього процесу перебудови.
Як свідчатьчисленні дослідження, прошарок підприємців у пострадянських країнах значноюмірою складається з колишніх (і теперішніх) керівників усіх рівнів, чиї зв'язкита управлінський досвід забезпечують їм «плавучість» за будь-якихсоціальних катаклізмів. Під час опитування російських підприємців 21,8 %респондентів відзначили в себе досвід комерційної діяльності в «доперебудовчий»період. Водночас аналіз парних зіставлень показав, що в цій групі у 2,5 разабільше, ніж у середньому за вибіркою тих, хто поряд з комерційною мав і досвід керівноїроботи. У зв'язку з цією обставиною виявляються й інші соціальні особливостігрупи підприємців з «доперебудовчим» стажем: у ній більше колишніхчленів КПРС (37,3 % проти 23,7 % відповідно) [57, 54).
ГазетаInternational Herald Tribune вирішила простежити життєвий шлях типовогоросійського олігарха, і її вибір впав на Володимира Поташна. Володимирнародився в родині впливового чиновника з Міністерства зовнішньої торгівлі,який забезпечив достатньо гарантовану кар'єру і для свого сина. Після закінченняІнституту міжнародних відносин Володимир був прийнятий на службу в батьковеміністерство. Він дуже швидко почав курирувати держторгівлю сировиною. А з 1991р. Потанін створив свою власну компанію "Інтеррос", яка продовжувалаздійснювати ті ж самі операції між тими самими найбільшими державнимиросійськими експортерами, з одного боку, і західними імпортерами -з іншого.
Наступним крокомна шляху становлення російського олігарха стало відкриття в 1993 р. «Онексімбанку»,він використав для цього як статутний капітал кошти державногозовнішньоторгового банку. Наприкінці 1997 р. активи банку нараховували вже 3,8млрд доларів, що за західними стандартами є більше ніж скромною сумою, однак вумовах Росії дозволили банку стати найбільшим та найпрестижиішим приватнимбанком. У цілому весь холдинг, що належить Володимиру Поташну, оцінювався в 10млрд доларів.
Багатствоколишніх господарських, партійних і комсомольських функціонерів — не лише грошіїхніх колишніх організацій, а й соціальні ресурси — те, що в західній соціологіїназивається «соціальними мережами»: зв'язки, особисті контакти,знання неформальних законів, за якими функціонує державний механізм. Асоціальні ресурси надають не менші переваги, аніж матеріальні. Клановасолідарність — важлива перевага колишніх партійних, господарських такомсомольських керівників. Вона закріплюється і як стереотип ділової поведінкинових підприємців.
Вітчизняніпідприємці загалом орієнтуються на західний стиль ділових відносин. Але в своїйреальній діяльності вони часто демонструють моделі поведінки традиційногосуспільства. У чому ж конкретно проявляється традиціоналістська культура внових за метою і змістом ділових відносинах?
У 1990-1992 pp.було проведено експертне опитування 50 директорів СП, яке виявило, що головнапроблема вітчизняного бізнесу — його «радянський характер». Типовимирисами пострадянських підприємців, на думку директорів СП, є: необов'язковість,відсутність порядності та ділової етики, невміння та небажання працювати,психологічна неготовність до самостійності, жадібність до легких грошей,небажання займатися складними проектами.
А. І. Пригожипнаводить деякі найхарактерніші висловлювання західних консультантів, що маютьдосвід роботи з клієнтами в СНД. На їхню думку, ринок управлінськогоконсультування визначається цінами на консультаційні послуги, а не ефективністюостанніх. «Компанійство» — спільне чаркування — дуже важливе дляспільної праці. Підприємці часто не розуміють того, що одну проблему можнавирішувати багатьма способами. У СНД підприємці поки що мислять у термінах проблем,а треба в термінах можливостей. Ділова людина зорієнтована, швидше, на близькірезультати (прибуток), аніж займається майбутнім.
АналізПригожиним досвіду західних підприємців щодо ведення справ з партнерами із СНД,надав можливість виявити певні особливості ділової культури в пострадянськихкраїнах. Показником керованості підприємницькою організацією тут слугує ступіньконтролю, а не налаштованість працівників на досягнення спільної мети. Зміни вдіяльності організації розглядаються як щось вимушене. У засобах мотиваціїпрацівників ставка робиться передусім на примус. Добрий працівник — той, хтослухняно викопує вказівки, а не надокучає ініціативою. Підприємці вдають, щовони компетентні, й не схильні легко визнавати свої помилки. У діловихстосунках вони легко дають обіцянки, але не завжди їх виконують. Уснадомовленість мало що важить, більш цінними є письмові угоди. Переговорипроводяться швидко, найбільша увага приділяється цілому, найменша — деталям(ретельність сприймається як незацікавленість або як спроба ухилитися відконтракту).
Російськідослідники С. Г. Климова та Л. В. Дупаєвський ретельно проаналізували характер трудовихвідносин кількох комерційних організацій Москви. З'ясувалося, щокерівники-підприємці схильні скоріше взяти на роботу «свого» аборекомендованого «своїм», аніж запрошувати спеціаліста за конкурсом.Ця установка є досить усталеною і має сенс, оскільки непевність правової ситуації,в якій доводиться діяти недержавним комерційним організаціям, вимагає безумовноїнадійності та довіри у відносинах поміж співробітниками.
«Свій»,нехай навіть гірше підготовлений, є членом клану. «Чужий» — цепартнер, з яким необхідно встановлювати стосунки па жорсткій, але чіткійоснові. «Свої» часто не визначають у деталях умови майбутньогоспівробітництва. Такого роду практика несе в собі можливість виникненнятруднощів як для «свого» кандидата на посаду, так і для того, хтойого наймає. Той, хто бере на роботу, очікує на особисту відданість ілояльність стосовно фірми, а той, кого беруть, нерідко вважає, що йому будутьнадані привілеї та пробачатимуться помилки.
Традиціоналістськакультура позначається й па порядку оплати праці. На думку московськихдослідників, підприємці дуже рідко стимулюють індивідуальну активність та ініціативупідлеглих. Частіше трапляється установка «батька, що піклується»,згідно з якою той, хто наймає, повинен багато платити, організовувати колективніпікніки для стимулювання солідарності. Точкою відліку у визначенні того, щовважати гарною оплатою, слугує розмір заробітку в аналогічних державнихструктурах.
Проаналізувавширезультати досліджень, які провели Пригожин, Климова і Дунаєвський, можназробити висновок: вітчизняним підприємцям часто буває важко оцінити свою діловуповедінку й поведінку партнерів. Щодо того, якою вона має бути в умовахцивілізованого ринку, існує лише стереотипне уявлення. Цей стереотип включає,як правило, досить обмежений набір. У кращому випадку в особі підприємця новоїформації бачать людину енергійну, компетентну, розважливу. А що його поведінкамає бути стриманою, гнучкою, відкритою, відповідною до встановлених правил,багато хто навіть не підозрює. Якщо ж і здогадується, то чи не може себезмінити, чи вважає, що така поведінка — не для наших умов.
Американськийсоціолог М. Леві в концепції «осучаснення навздогін» слушно зауважує,що традиційні суспільства, спокушаючись досягненнями індустріальних, включаютьдо своїх систем окремі їх елементи. Вторгнення готових індустріальних («модернізованихмоделей») підриває структуру традиційного суспільства, однак не перетворюєйого на індустріальне. «Осучаснення» не відбувається одночасно у всіхсегментах суспільного життя. Технологічні інновації за відсутності раціональноїкультури трудових відносин і демократичних традицій виявляютьсямалопродуктивними. Окремі соціальні інститути, що виступають як сучасні,реально продовжують функціонувати як традиційні. Виникає ефект «квазі»:квазіпарламент, квазіпартії, квазіринок. На думку Г. Алмоида, ірраціональність,парадоксальність, спонтанність стають характерними рисами суспільства, щоформується внаслідок зіткнення західної (раціональної) і місцевої (традиційної)культур.
У 1992 р.відділом соціології ринкової економіки Інституту соціології НАН України булопроведено дослідження з метою виявити «соціальне обличчя»вітчизняного підприємця. Респондентами були учасники конгресу підприємцівУкраїни. Проведене українськими соціологами дослідження показало, що длябільшості опитаних підприємців (72,9 %) важливіше за все в житті — добиватисяуспіху, а «робити гроші» — лише для 5 %. На запитання: «Щонайбільше приваблює Вас у підприємницькій діяльності?» — на першому місці(75 %) стоїть відповідь: «Можливість діяти самостійно»; на другому(59,4 %): «Виявлення своїх здібностей»; на третьому (58,3 %): «Можливістьзайматися цікавою справою»; і лише на четвертому місці (36,5 %): «Високіприбутки» [60, 87].
Отримані даніруйнують розхожий стереотип: гроші зовсім не самоцінні для підприємців, хоча йвиступають важливим мотивом їхньої ділової активності. Найбільше ці людипрагнуть позбавитися тяжіння етатистських структур, набути матеріальної йморальної незалежності від держави: це необхідна умова їхньої особистісноїсамореалізації (хоча, як ми відзначали раніше, їхній економічний «антиетатизм»досить примхливо поєднується з цілком традиційним патерналізмом). Отриманіхарактеристики ціннісних орієнтацій українських підприємців збігаються зрезультатами досліджень російських соціологів. Окрім того, їхні дані свідчать:найменш значущими для підприємців є традиційні «совкові» цінності:пріоритетність громадських інтересів, посадовий престиж, робота безперенапружень.
Під часопитування українських підприємців їм було запропоновано оцінити якості,притаманні бізнесменам, з якими їм доводилося зустрічатися. Більшість опитаних(65 %) вважає, що така риса як інтелігентність, притаманна меншостіпідприємців. Водночас, на думку 48 % респондентів, зарозумілість та пихатістьпритаманні також меншості бізнесменів. Не дуже високо оцінюють респондентирозум і професійну компетентність своїх колег: 47 та 42 % відповідновідзначають, що ці риси притаманні лише половині бізнесменів. Більшість діловихлюдей відзначає у своїх колег цілеспрямованість, прагнення до подоланнятруднощів для досягнення мети, ініціативність у роботі. Однак така риса, якпрацелюбність, відходить на другий план: 45 % (найвищий показник) приписують їїу кращому випадку лише половині бізнесменів.
Одна з основнихособливостей підприємницької діяльності — здатність до розумного ризику — притаманна українським бізнесменам доволі помірно: 36 % приписали її більшостіі по 28 % відповідно — половині і меншості своїх колег. Узагалі, великий ризик,що пов'язаний з відсутністю в країні соціальних гарантій, на думку підприємців,займає перше місце серед рис, що належать до «антицінностей» — негативних сторін підприємницької діяльності.
Схоже на те, щонесхильність до великого ризику є специфічною рисою, яка притаманна підприємцямпострадянського суспільства. Крос-культурне дослідження, проведене російськиминауковцями, виявило таку особливість: прагнення уникнути невизначеності веде дотого, що серед російських підприємців є непопулярними рішення, пов'язані звисоким ступенем ризику. Перевага надається рішенням, які забезпечуютьневеликий, але сталий прибуток. У результаті зусилля щодо захисту вже існуючихдосягнень починають домінувати над зусиллями, пов'язаними з прийняттям рішень вумовах ризику та невизначеності, які забезпечують просування вперед. Натомістьамериканська модель підприємництва зорієнтована на ділову завзятість, умінняризикувати та прагнення до швидкого зростання прибутків.Якщонормативно-правова регуляція підприємницької діяльності відбувається з бокудержави, тобто задається зовні, то її внутрішня (міжпідприємницька) регуляціяздійснюється скоріше за допомогою ділової етики — важливого критеріюцивілізованого бізнесу. Більшість опитаних підприємців (64 %) відзначили, що їмдоводилося хоча б інколи зраджувати своїм моральним принципам; на їхню думку,частка колег, хто може надати допомогу,- дуже незначна. На запитання: «Якоюмірою українським підприємцям, з якими Вам довелося зустрічатися, притаманначесність у справах?» майже 70 % опитаних підприємців відповіли, щоменшості або нікому, і лише 0,3 % — усім. Близько 38 % респондентів однією знегативних сторін підприємницької діяльності вважають те, що «доводитьсямати справу з нечесними людьми». Іншимкритерієм цивілізованості виступає участь підприємницьких структур у вирішеннірізного роду соціальних проблем. Дані опитування свідчать про те, що імперативицивілізованості бізнесу усвідомлюються і визнаються підприємцями України доситьповною мірою. Однак, якщо врахувати ту обставину, що на думку 73 % опитанихпідприємців благодійність притаманна меншості їхніх колег, а 12,1 %респондентів вважає, що нікому з них, то є підстави інтерпретувати вищезгаданідані як такі, що імпонують духу цивілізації і, водночас, як такі, що ні до чогоне зобов'язують. Звертає на себе увагу факт різкого зниження рівня соціальної чуйностіщодо безробітних та бідних прошарків населення.
Хочетьсясподіватися, що в майбутньому вітчизняні підприємці у своїй діяльностікеруватимуться тими кращими традиціями господарювання, що були притаманніукраїнським підприємцям минулого. Як приклад, пригадаємо «моральніпрактики», які виявляли цукрозаводчики Яхненко та Симиренко.Колишнікріпаки брати Яхненко і Симиренко були купцями першої гільдії; їхня фірма «БратиЯхненко та Симирепко» була відома всій Росії. У голодному 1830 р. протягомкількох місяців брати своїм коштом утримували близько 10 тис. селян. Біля цукровогозаводу в Городищі неподалік Млієва фірма побудувала 150 будинків для своїхпрацівників. Місто мало свій театр, бібліотеку, шестикласну школу, до якоїдобиралися викладачі лише з вищою освітою, лікарню, паровий млин. На заводах тавулицях було влаштоване газове освітлення (для порівняння: у Росії лише два-триміста на той час мали подібне освітлення). На кошти П. Ф. Симиренка ТарасШевченко видав у 1860 році свій «Кобзар».
Списоклітератури
1. Верхам П. Х. Підприємець. Його економічнафункція та суспільно-політична відповідальність. — К.: Юрінком, 1994.- 50 с
2. Сей Ж.-Б. Трактат политическойэкономии.- М.: Изд-во И. Т. Солдатенко, 1896. -240 с.
3. Маршалл А. Принципы политическойэкономии: В 3-х томах.- Т. 1. — М.: Прогресе, 1982.-416 с.
4. Зомбарт В. Буржуа.- М.: Наука, 1994.-443 с
5. Шумпетер Й. Капитализм, Социализм иДемократия.- М.: Экономика, 1995.— 540 с.
6. Шумпетер Й. Теория экономическогоразвития.- М.: Прогресс, 1982,- 455 с.
7. Хайек Ф. А. Пагубная самонадеянность.Ошибки социализма,- М.: Новости, 1992.-304 с.
8. Хайек Ф. А. Конкуренция как процедураоткрытия // МЭиМО.- 1989.- № 12.-С. 6-14.
9. Предприниматель Украины: эскизы ксоциальному портрету / Отв. ред. В. М. Ворона, Е. И. Суимснко.- К.: Ип-тсоциол., 1995.-185 с.
10. Социология / Г. В. Осипов, Ю. П.Коваленко, Н. И. Щипанов, Р. Г. Яновский,- М.: Мысль, 1990.- 446 с.
11. Задорожнюк И. Е. Инновационноепредпринимательство // Социол. исслед.- 1991.-№3.-С. 132-142.
12. Шиллер Р., Бойко М., Коробов В. Охота наHomo Sovieticus: ситуационные versus установочные факторы в экономическомповедении // Константы,- 1993.-№ 1.-Т. 1.-С. 7-44.
13. Агеев А. И. Предпринимательство:проблемы собственности и культуры.-М.: Наука, 1991,- 112 с.
14. Овчинников В. О., Павлов К. В., ВладимироваИ. М. Ваш психологический тип.- СПб.: Андреев и сыновья.- 1994.— 235 с.