Соціальні інститути, соціальні організації, їх роль у житті суспільства

Міжрегіональна Академія Управління Персоналом
Волинський інститут ім. В. Липинського

Індексгрупи ФКТ 12-10-2001КП (3.8з)
П.І.П. МосквичОльга Дмитрівна
Домашняадреса м. Луцьк,
пр. Волі,52/69

Контрольнаробота
Здисципліни “Основи соціології”
Тема “Соціальні інститути.Соціальні організації. Їх роль у житті суспільства.”
Варіант
ВикладачГудзенко О.Г.
Семестр

Луцьк 2003

План.
1. Суть соціальних інститутів.
2. Економіка, політика і сім’я яксоціальні інститути.
а) економікаб) політика в) сім'я
3. Зміст поняття “соціальна організація”.
4. Типи соціальних організацій.
5. Роль соціальних інститутів ісоціальних організацій у житті суспільства.

Вступ.
Суспільство є доситьскладним інтегративним, функціональним утворенням. Соціальна структурасуспільства включає не тільки соціальні групи та спільноти, але й надзвичайноважливі форми соціальної взаємодії — соціальні інститути та соціальні організації. Ітак, ми коротко розглянемо особливості функціонування таких соці­альних інститутів як економіка, політика, сім'я.Однак функціонування будь-якогосоціального інституту проходить в рамках відповідних соціальних організацій. Вони в свою чергу також бувають різніза розміром, структу­рою і т.д. Тому слід розмежовувати поняття«соціальний інститут», «соці­альніорганізації».
1.Суть соціальних інститутів.
За визначенням американського соціологаН.Смелзера, інститутом називається сукупністьролей і статусів, призначених для задоволення певної  соціальної потреби. Тому однією із важливих рисінституту є його відповідність певнимсоціальним потребам. Сучасне суспільство є високо-інституалізованим.Організованості та злагодженості свого функціонування суспільство може завдячувати чіткості та організованості функціонування самесоціальних інститутів. Інститутом є наша сім'я, система освіти, економіка,політика, культура, релігія і т.д. Завдяки соціальним інститутам здійснюється ісоціалізація індивідів, забезпечується послідовність у використанні культурнихцінностей, передачі навичок і норм соціальної поведінки (4) .
Тому соціальний інститут — це стійка формаорганізації спільної діяльності людей (2).
Для соціальних інститутів єхарактерним чітке розмежування функцій і повноважень кожного із суб'єктівсоціальної взаємодії, узгодженість їх дій, високий рівень регуляції і контролюза цією взаємодією.
Російський соціолог С.Фролов виділяє п'ять груп загальних ознаксоціальних інститутів:
1)  установки і взірці поведінки (наприклад, дляінституту сім'ї — прив'язаність, повага,відповідальність; для інституту освіти — любов до знань, відвідування);
2) культурні символи (для сім'ї — обручки, шлюбний ритуал; для держави — герб, прапор, гімн; длябізнесу — фабрична марка, патентнийзнак; для релігії — хрест, ікони, святині); 3) утилітарні культурні риси (для сім'ї — будинок, квартира, меблі; для бізнесу — магазин, фабрика, устаткування; для освіти- класи, бібліотека; 4) усні і письмові кодекси поведінки (для держав — конституція, закони; длябізнесу — контракти, ліцензії); 5) ідеологія (для сім'ї — романтичнекохання, сумісність, індивідуалізм; для бізнесу- монополії, свобода торгівлі, право на працю; для релігії — православна віра, протестантизм).
Соціальні зв'язки, які є основою соціальних інститутів,називаються інституціональними. Процес нормативного та організаційногозміцнення та упорядкування соціальних зв'язків називаєтьсяінституціоналізацією.
Соціальні інститутиподіляються на формальні та неформальні. Соціальнавзаємодія і соціальні інститути можуть бути в більшій чи меншій мірі формалізовані.Формальні інститути характеризуються тим, що мають ознаку — це взаємодія між суб'єктами здійснюється на основі формально узгодженихчи зафіксованих правил, законів, регламенту, положень і т.д.
Соціальні інститутикласифікуються відповідно до суспільнозначимих потреб та виконуваних нимизавдань.
1.Економічні інститути, які регламентують соціальні відносини усфері
господарської діяльності, виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ, послуг. Це — власність, гроші, заводи,ринок, банки, торгівля, трудова діяльність і т.д.
2. Політичні інститути, які пов'язані із здобуттям влади, їїздійсненням,
розподілом, захистом. Це — держава, політичніпартії, армія, правоохоронні
органи, профспілки та інші суспільно-політичні організації.
3. Інститути культури та виховання, якіпов'язані із створенням, зміцненням, розвитком тарозповсюдженням духовних цінностей. Це — освіта, наука, релігія, шлюб,художні заклади і організації і т.д.
Дещо відмінною є класифікація соціальних інститутів у західнихсоціологів. Критерієм класифікації соціальних інститутів можуть бути сфери,види діяльності, функції, рівень і характер організації. Г.Спенсер виділив три типи соціальних інститутів: 1) репродуктивні, тіщо продовжують рід, 2) розподільчі, 3) регулюючі. Ян Щепанський виділяє таківиди соціальних інститутів:
1) економічні, котрізаймаються виробництвом, обміном і розподіломматеріальних благ і послуг;
2)політичні, пов'язані з встановленням,підтриманням влади;
3) виховні і культурні, які створені для зміцнення культури,соціалізації
молодого покоління;
4)соціальні, що регулюють взаємодію спільнот;
5) релігійні.
Е.Дюркгейм вважав, щопризначення соціальних інститутів полягає у налагодженнівідповідальності між інституціональними формами та новими потребами суспільства (4).
2. Економіка, політикаі сім’я як соціальні інститути.
Соціальні інститутивиникають завдяки реальній взаємодії членів суспі­льства.
а) економіка
Розглянемо, для прикладу, економіку як соціальнийінститут та ха­рактерні риси економічногожиття суспільства. Економіка як соціальний інститут є ядром розвиткувсієї соціальної структури суспільства. Економіч­ні відносини, як вважає відомийсоціолог О.Якуба, визначають положення соціальнихгруп, закріплюють їхні глибинні зв'язки, визначають характер взаємодії.
За визначенням дослідниківекономічного життя Т.І.Заславської та Р.В.Ривкіної, «економічна сфера — цецілісна підсистема суспільства, відпо­відальназа виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ та послуг, необхідних для життєдіяльності людей»(4, ст. 98). М.Вебер розглядав еко­номічні відносини як одну з ліній, щовизначають соціальну диференціацію суспільства. Е.Дюркгейм всебічнодосліджував вплив розподілу праці на соціальніпроцеси. К.Маркс розглядав економіку як головний фактор історії, вважав, що економічні відносини визначають всі іншівиди суспільних відносин, утворюють базис суспільства. Економіка яксоціальний інститут яв­ляє собою взаємозв'язок економічного життя і соціальнихструктур, взаємо­дію економічного і соціального розвитку суспільства.
Соціологи вивчають соціальне у сфері економіки:суб'єктів, носіїв еко­номічних відносин, їхвзаємодію, рольову поведінку, соціальні механізми, що викликають функціонування, розвиток векономіці.
Основні принципи осмислення економічного розвиткутакі: розгляд економічних процесів зпозицій інтересів, діяльності і відносин класів і со­ціальних груп, якізаймають різне становище в системі виробництва, розпо­ділу, обміну і споживання суспільного продукту; врахування політичногофактору розвитку економіки, тобто ролі, яку відіграє в ньому економічна ісоціальна політика держави.
Отже, предметом інститутуекономіки є соціальний механізм розвитку економіки який слід розуміти, якстійку систему соціальної поведінки і сві­домостісуспільних груп в економічній сфері, а також їх взаємодію в цій сфері одна з одною із державою. Прикладною метою інститутів економіки євиявлення конкретних форм взаємодії соціальної структури (ступені її динамізму,диференціації) і соціальної політики держави з розвитком економі­ки та її ефективністю.
Економіка як соціальнийінститут має складну структуру: це сукупність більш конкретної інститутіввиробництво, розподілу, обміну та споживання, як сукупністьінституціоналізованих секторів економіки: державного, коо­перативного,приватного, індивідуального.
О.Якуба розглядає структуруекономіки як сукупність елементів: еко­номічної свідомості, економічних нормативнихустановлень та організацій, установ та економічних відносин.
В сучасних умовах особливоїактуальності набувають дослідження еко­номічної свідомості та поведінки окремихсоціальних груп та спільнот. Зна­чний вплив на економічнусвідомість та поведінку індивідів справляє кризо-1 вий стан суспільства. І це яскраво ілюструють гострі кризові явища, якірап­тово дали про себе знати в Росії і одночасно підірвалиекономіку цілої низки інших країн, які мають із нею економічні стосунки. Цеспричинило паніку в економічній свідомості громадян Україниі т.д. І особливо важко такі процеси відбиваються на рівніжиття найбільш незахищених верств населення: пенсіонерах,інвалідах, молоді і т.д. Тому для сучасного українського суспі­льства доситьхарактерним залишається відчуження у всіх сферах життя суспільства.
З цього погляду, важливимзавданням соціології є формування такої га­лузевоїдисципліни як соціологія економіки.
Як самостійний науковий напрям соціологіяекономіки зароджується у США в 50-х роках нашого століття. Основною передумовоюїї виникнення була необхідність пошукушляхів ефективного управліннях людським фак­тором економіки в умовах зростаннямасштабів виробництва, ускладнення економічнихзв'язків. Становлення економічної соціології як окремої науки, в першу чергу, пов'язане в ім'ям відомогоамериканського соціолога Н.Смелзера.Щоб пояснити специфіку даної науки, Смелзер ділить суспіль­не життя надві сфери: економічну і неекономічну (політика, культура, етні­чні спільноти, стратифікація), і вводить поняття«соціологічних змінних». Останні він також поділяє на дві групи: ті, щодіють в сфері економіки і ті, котрі функціонують в неекономічній сфері. На ційоснові Смелзер дає уяв­лення про колооб'єктів, які належать до розгляду в економічній соціології.
На основі цього, Смелзер таквизначає суть економічної соціології: “Економічна соціологіяявляє собою застосування змінних і пояснюючих моделей соціології додослідження комплексу різноманітних видів діяльності, які стосуються виробництва, розподілу, обміну і споживанняобмежених матеріальних ресурсів”. (4,ст. 101). Концепція Н.Смелзера стала основою для формування і подальшо­го розвитку економічної соціології.
У колишньому Радянському Союзі економічнасоціологія практично не розвивалася. Першіпраці в даній галузі з'являються лише наприкінці 80-х років. Найбільш вагомими в цьому напрямку є працівідомих російських соціологівТ.Заславської і Р.Ривкіної. Економічна соціологія виникає на стику соціології і економіки.
Для кожного суспільства характерна соціоекономічнадвоєдиність, яка виражає загальну суперечливість між економічними і соціальнимифактора­ми суспільного прогресу. Економічніі соціальні явища в суспільстві тісно взаємопов'язаніі взаємозалежні. Так, в основі суті економічних процесів завжди лежать певнісоціальні регулятори. Наприклад, основою економіч­них відносин розподілу благ є регулюючий їхсоціальний механізм: поведін­ка і взаємодія соціальних груп, від якихзалежить характер розподілу.
В якості основнихсоціальних передумов розвитку економічної соціоло­гіїможна виділити:
-    все більш зростаючу роль суб'єктивногофактора в соціально-економічному розвитку. Наукові уявленняпро роль людей у розвитку еко­номіки змінюються. Людина розглядається яксуб'єкт економіки з власними цілями, потребами, інтересами, а не як пасивнийоб'єкт зовнішнього управління;
-    необхідність підвищення ефективностіуправління трудовою поведін­кою;
-    зміну соціальних якостей населення і новівимоги до управління тру­довою поведінкою (підвищення рівня культури,освіти, інформованості).
Об'єктом соціології економіки є взаємодіясоціального і економічного. Особливістю цього об'єкта є те, що розглядаються неокремо взяті процеси, що відбуваються всфері економіки чи соціальні процеси, не взаємозв'язки між ними, а тімеханізми, які породжують і регулюють ці взаємозв'язки.
Оскільки соціологія економіки розглядає взаємодіюсоціального і еко­номічного, потрібно дати їм визначення.
Економічна сфера — цепідсистема суспільства, яка займається вироб­ництвом, розподілом,обміном і споживанням матеріальних благ і послуг, необхідних для життєдіяльності людей. Економіка є одним з найважливішихсоціальних інститутів. Вона активно взаємодіє з іншими сферами суспільст­ва: політикою, культурою, сферою освіти. Взаємодіявідбувається через зв'язок функцій, які вони виконують, черезвзаємозалежність їх інститутів, через взаємодію організацій.
Соціальне не є окремою сферою суспільства. Соціальнівідносини вирізняють за суб'єктом впливу, а не об'єктом, соціальні інститутидіють у всіх сферах суспільного життя.Більшість соціологів розглядають соціальну структуру суспільства черезпризму соціальної диференціації, тобто через відносини нерівності (чи рівності)різних соціальних груп. В цьому аспекті самеекономіка є вирішальним фактором того положення, яке займають дані групи всуспільстві. Тобто економічні відносини суспільства мають значний впливна його соціальну структуру і активність соціальних груп.
З іншого боку, соціальніпроцеси чинять значний зворотній вплив на стані розвиток економіки в суспільстві. Інакше кажучи, економіку можна розглядати як певний соціальний процес.
Економічна соціологіярозглядає структуру, характер впливу, роль люд­ського фактора в сферіекономіки. Конкретніше — взаємодію соціально-економічнихгруп в процесі їх діяльності і поведінки. Тобто, предметом роз­гляду єекономіка як соціальний процес та його суть зміни характеру функ­ціонуванняекономіки під впливом взаємодії різних соціальних груп.
Щоб вияснити, яким чиномвідбувається вплив людського чинника на розвиток економіки і її зворотній вплив наактивність соціальних груп, відо­мі російські соціологи Т.Заславська іР.Ривкіна вводять поняття соціального механізму розвитку економіки. Підсоціальним механізмом розвитку еконо­міки розуміється стійка системаекономічної поведінки соціальних груп і взаємодіяцих груп між собою та з державою з приводу виробництва, розпо­ділу,обміну і споживання матеріальних благ та послуг.
Перший блок — системауправління економікою — відображає соціальні інститути, пов'язані зуправлінням. Вся організаційна структура управління економікою функціонує всистемі економічних відносин в межах певного господарчогомеханізму. Господарчий механізм є інструментом управління поведінкою соціальнихсуб'єктів. В загальному розумінні — це економічна сфера суспільства.
Другий блок — соціальна структура суспільства.
Третій блок — результатсоціально-економічного розвитку суспільства — об'єднуєяк показники розвитку економіки, так і соціальні якості населення. Соціальнірезультати розвитку економіки мають надзвичайно важливе зна­чення для суспільства.
Четвертий блок — центральний— відображає соціальну активність соці­альних груп.
П'ятий блок — культурасуспільства — відображає цінності, норми які визначаютьпотреби і інтереси соціальних груп. Отже соціальний механізм розвиткуекономіки є складною взаємодією системи взаємопов'язаних фак­торів.
Практична значимістьекономічної соціології найкраще виявляється че­рез ті функції, яківиконує в суспільстві дана галузь соціології.
В галузі економіки функціями економічної соціології є аналіз:
- соціальних резервів і ресурсів, які дозволяють виконуватиекономічні
завдання чи вирішувати економічні проблеми;
- соціальних принципів, грунтуючись на яких,економічна система буде
максимальноефективною і суспільно прийнятною;
- соціальних обмежень, які роблять економічну систему нестабільною і
конфліктною.
Соціальні функціїекономічної соціології полягають в тому, що нею здійснюється:
- вивчення і аналіз можливостей і умовсоціального й психологічного
комфортулюдини в даній економічній системі відносин;
- вироблення рекомендацій по адаптаціїособистості як суб'єкта економічної діяльності.
В зв'язку з цим, перед економічною соціологієюстоїть ряд важливих завдань. На нашу думку,ці завдання найбільш повно розглянуті в фунда­ментальній для економічної соціології роботі Т.Заславської і Р.Ривкіної«Социология зкономичекой жизни».
Можна виділититеоретико-методологічні, емпіричні і прикладні за­вдання економічноїсоціології.б) політика
Розглянемо ще один ізрізновидів соціальних інститутів — інститут полі­тики. Політика — це своєріднасфера відносин між соціальними групами та спільнотами, якапов'язана з їх боротьбою за владу, з визначенням форм, завдань, змісту діяльності держави. М.Вебер визначає політику як«прагнен­ня до участі у владі або здійснення впливу на розподіл влади, чи томіж дер­жавами, чи всередині держави, між групами людей, котрі її складають. Засловами Р.Арона, політика — це боротьба за владу та пов'язані з нею перева­ги».
М.Вебер вважав, що держава — це відносинипанування людей над лю­дьми, що спираютьсяяк на засіб на легітимне (визначене тими, ким керу­ють) насильство. Він виділяє три типи легітимногопанування, що характе­ризують мотиви підкорення. Перший тип — легальнелегітимне панування -передбачає правову державу, де всі підпорядкованізакону. Будь-яка влада, що видає тазабезпечує виконання законів, — легальна. Разом з тим, вона може бути нелегітимною, тобто не визнаватисянаселенням. Другий тип — традиційне легітимне панування ґрунтується на вірі у непорушність,священність давніх порядків і звичаїв. Традиційне панування характерне для монархічноїформи правління. Третій тип — харизматичне панування — пере­дбачаєособисту відданість керівникові, вождю, пов'язану з вірою й чого особливі якості, його священний дар (харизму).Існують й інші типи легітимності, зокрема, ідеологічні (класова,націоналістична), ін., пов'язані із ви­правданням влади, тієї чи іншоїідеології.
Політика, як і всі іншісфери соціального життя, має свою специфічну структуру. До неї входять такіскладові як політична свідомість, політичні організації та політичні відносини.
Політична організація — це сукупність усіхдержавних і недержавних закладів іорганізацій, які реалізують політичну владу, беруть участь у регу­люваннівзаємовідносин між соціальними групами. До неї входять органи державної влади і державного управління, заклади,організації, які ставлять політичніцілі. Це — політичні партії, громадські організації, а також такі неформалізованіінституційні форми, як мітинги, демонстрації і т.д.
Політична свідомість — цепочуття, настрої, погляди, уявлення, ін­тереси, ідеї, ідеали,цінності, переконання, пов'язані зі ставленням соціаль­них груп до політичноївлади, шляхів і засобів її завоювання та утримання.
Політичні відносини — це стійкі політичні зв'язки і взаємодії, якіутво­рюються у зв'язку з функціонуванням політичної влади. Це стосунки полі­тичних діячів, керівників і маси, еліти таелекторату (виборців), еліти і контреліти, лідерів і груп підтримки іт.д.
Політика як соціальнийінститут виконує ряд функцій:
1)ціннісно — орієнтаційну функцію;
2) управління і керівництва політичними ісуспільними процесами;
3) інноваційну функцію;
4)інтегральнуфункцію;
5) функцію виховання і формування особистості.в) сім'я
Коротко розглянемо ще одинсоціальний інститут — інститут сім'ї. Сім'я єнапрочуд складний і неординарний феномен. Сім'я — це і ядро, основний складовийелемент суспільства, і мала соціальна група людей, які взаємоді­ють між собою і об'єднанні кровною спорідненістю.
Американській соціологН.Смелзер дає таке визначення сім'ї: «Сім'єю називаютьсязасновані на кровній спорідненості, шлюбі чи усиновленні об'єднання людей,пов'язаних спільністю побуту та взаємною відповідаль­ністю за виховання дітей»(4, ст. 108).
Сім'я як соціальнийінститут здійснює формування, розвиток І функці­онуваннясім'ї, сімейних шлюбних відносин в конкретних, культурних і со­ціально-економічних умовах, а також взірці сімейної поведінки,специфічної для тих чи інших соціальних груп, характерні ролі в сім'ї,специфіку фор­мальних і ненормальних норм і санкцій в сфері сімейно-шлюбнихвідносин. Як мала соціальна група, вказуєМ.Мацковський, сім'я розглядається у тих випадках, колидослідженню підлягають відносини між індивідами, які складаютьсім'ю. Цей підхід дозволяє з'ясувати мотиви і причини розлу­чень, динаміку родинних відносин, характер стосунків між батьками й діть­ми.
Як соціальний інститут сім'яаналізується в тих випадках, коли слід з'ясувати, у якій мірі спосіб життясім'ї відповідає інтересам суспільства. Як соціальний-інститутсім'я вивчається на макрорівні, де аналізуються переду­сімїї соціальні функції. Звісно, сім'я існує в суспільстві не як ізольованийсоціальний інститут, а тісно пов'язана з іншими соціальними сферами, зо­крема, вона безпосередньо зв'язана з економікою.
На сім'ю впливають і іншісоціальні інститути: політика, система мора­лі, права, культура. Для жодноговиду культури характерне переважання в сім'ї або інших рис.
Інститут сім'ї маєконкретно-історичний характер, він постійно змінює­тьсяі розвивається у зв'язку з розвитком потреб суспільства. З свого боку, сім'я такожвпливає на всі сторони життя суспільства. Вона є своєрідною мікромоделлю суспільства. У сім'ї закладаютьсябіологічні основи здоров'я, звички та потреби, основні духовні цінності такультурні традиції, сім'я стає осередкомзатишку та захищеності. Тому головне призначення сім'ї — забез­печити безперервність функціонування соціальних,економічних, культур­них традицій всуспільстві.
На реалізацію функції сім'ївпливають особливості пев­них періодів вжиттєдіяльності сім'ї. Єдиної точки зору з приводу визначен­няперіодів життєдіяльності сім'ї на сьогодні ще не склалось. Дослідники сім'ївиділяють, як правило, такі етапи: перший — від вступу в шлюб до народження першоїдитини (цей період поділяють ще не три-чотири підперіоди); другий — закінчується вступом дитини до школи; третій — досягненням соціальної зрілостіостанньою дитиною; четвертий — створення власної сім'ї останньою дитиною.
Інститут сім'ї, як і іншісоціальні інститути, має свою специфічну стру­ктуру.Згідно з Н.Смелзером, існують два основні типи сімейної структури або формисім'ї. Нуклеарна сім'я складається з дорослих батьків і дітей, які від них залежать (матеріально, економічно, емоційно). Розширена сім'я включає нуклеарну сім'ю і родичів, наприклад, бабусю і дідуся, онуків,тіт­ку, дядька, двоюрідних братів і сестер. Така родина вважається важливим, ав багатьох суспільствах й основним соціальним об'єднанням, спільнотою, базоюрозвитку соціальних відносин і гарантом взаємодопомоги і підтрим­ки.
За характером шлюбу сім'їбувають: моногамні та полігамні. Моногам­на сім'я складається з шлюбу між одниммужчиною і однією жінкою. Полі­гамна сім'я — це шлюб між одним та декількома індивідами. Полігамна сім'я має своїрізновиди: полігінія (шлюб між одним мужчиною і кількома жінка­ми) і поліандрія (шлюб між однією жінкою ікількома мужчинами). Зустрі­чаються також групові, а також одностатевішлюби. За типом владних стру­ктур виділяються патріархальні родини, (депереважає влада чоловіків) та матріархальні сімейні системи, (де влада належитьжінці і матері). Останнім часом відбувається перехід від патріархальної доегалітарної сімейної сис­теми, (де вплив івлада розподілені між чоловіком і жінкою).
З точки зору сфери подружжяшлюби діляться на ендогамні (взяті у ме­жах власної спільності) та екзогамні (міжпредставниками різних груп). Це призводитьдо виникнення двох видів сім'ї: соціальногомогенної (однорід­ної) тасоціально-гетерогенної (різнорідної).
За вибором місця проживання молодих соціологивиділяються патрілокальне, (коли молодавідходить з своєї сім'ї і живе у сім'ї чоловіка, або по­близу оселі його батьків), матрілокальне (колимолоді живуть з батьками жінки абопоблизу них), неолокальне (коли молодята живуть окремо від своїх батьків). Неолокальне місце проживаннявважається нормою на Захо­ді, але рідко зустрічається в Україні.
За складом сім'ї поділяютьсяна розширену сім'ю, яка включає різні покоління, наклеарну(окрему, просту сім'ю, яку утворюють подружжя з дітьми)і неповну, коли відсутній один з подружжя.
За кількістю дітей виділяютьтам різновиди сім'ї: бездітні, однодітні, малодітніта багатодітні сім'ї.
На сучасному етапі розвиткунашого суспільства соціальні проблеми сім'ї загострюються. Різковпала народжуваність дітей в Україні, погіршує­ться матеріально-економічнестановище більшості сімей, зростає кількість розлучень, значнозбільшилась кількість сиріт, про яких не має коштів на­лежно піклуватись навіть держава.
Існує хороший вислів: «Міцнасім'я — міцна держава». Однак, що є за­порукою міцної сім'ї? Яким чином мизможемо оволодіти мистецтвом збе­реженнякохання, вірності, самодисципліни, почуття обов'язку на довгі роки сімейногожиття? Я. Шепанський називає такі критерії успішного шлюбу: 1) міцність шлюбу; 2) суб'єктивне почуття щастя укожного з подружжя; 3) здійсненняочікувань більш широких груп; 4) повний розвиток особистос­ті кожного зподружжя, їх активності, здібностей, виховання здібних та ак­тивних дітей; 5)досягнення внутрішньої інтеграції, відсутність конфліктів. -
Однак у кожній сім'ї можутьтраплятися певні непорозуміння чи конф­лікти і подолати їх можна тільки шляхомспільних прагнень членів сім'ї до взаєморозуміння, терпимості та досягненнясімейної гармонії (4).
3. Зміст поняття “соціальна організація”.
Метр польської, і не тільки польської, соціологіїЯн Щепаньський у своїй праці «Елементарні поняття соціології» (1970) починаєрозгляд існуючих дефініцій організації зметафори. Він пише: «Можна порівня­ти соціальний зв'язок із системою шнурків іниток, які зв'язують членів спільноти,керують їхніми діями, тримаючи їх у шорах, змушуючи їх ви­конувати певні дії і не даючи змоги робити інші.Такі шнурки і нитки не повинніплутатися, паралізувати одне одного. Вони мають доповнювати одне одного, аби регулювати процес упорядкованимзасобом, — інакше кажучи, вони маютьбути організовані» (5, ст. 138).
Спробуємо від метафориперейти до більш точного визначення змісту поняття соціальноїорганізації. На заваді стає той факт, що термін «організація» набуваєрізних значень залежно від контексту його за­стосування.
В одному розумінні термін“організація" тлумачиться як цільова група,створена для реалізації певних цілей за допомогою раціональ­них засобів,економії зусиль, раціонального поділу праці між членами групи, координації їхніх дій за допомогою керівних органів. На думку Н. Смелзера, організація — це велика соціальнагрупа, сформована для досягнення визначених цілей.
В іншому розумінні термін «організація»розглядається як комплекс засобів управлінняі керівництва людьми, координації їхніх дій, гармо­нізації зусиль,спрямованих на досягнення визначених цілей більшості індивідів, які виконують окремі завдання.
Нарешті, під організацієюрозуміють сам процес регуляції соціаль­них дій, спрямованих на реалізацію певнихцілей, тобто підкреслюєть­ся поведінковийаспект процесу.
«Соціологізувати» визначеннязмісту поняття організації спробу­вав Щепаньський. На його думку, соціальнаорганізація будь-якої спільноти — це така сукупність зразківповедінки, настанов, соціаль­них ролей, засобівсоціального контролю, яка забезпечує співжиття членівспільноти, гармонізує множину їхніх прагнень і дій у процес задоволення потреб, а також сприяє розв'язанню проблем і конфлік­тів,які виникають під час спільного життя.
Своє визначення Щепаньський ілюструє прикладами зорганізації життя групи студентів. Тут мимаємо справу з елементами загальної організації навчального закладу,встановленої законами про освіту, такими як певний порядок занять, обов'язки студентіві викладачів, з прийнятими зразкамиповедінки і взаємовідносин, а також з нормами, що регулюють взаємини членів колективу вищого закладу освіти, та ін.Все це разом приводить до того, що студенти, які вступили до навчального закладу, керуючись особистим інтересом- здобути фа­хові знання і диплом,живуть і співпрацюють у групі упорядковано, не прагнучи реалізувати особисті інтереси за рахунок прав і прагнень ін­ших, і таким чином життя студентської групи йдеупорядкованим, «нор­мальним» шляхом. Отже, соціальна організація — цекомплекс засобів, за допомогою яких спільнота підтримує внутрішню рівновагу,певний порядок у своєму середовищі.
Аналізуючи сутністьсоціальної організації, А. Каміньський ілюструє її дії на прикладіупорядкування дорожнього руху. Правила дорожньо­го руху достатньо подані вЦивільному кодексі і обов'язкові для всіх водіївта пішоходів. Допоміжну функцію в регулюванні руху виконують різні дорожнізнаки. За дотриманням правил руху на дорогах стежать спеціальні служби (ДАІ,дорожня міліція). На роздоріжжі, де небезпека для транспорту і пішоходівзростає, з'являються міліціонери-регулювальники.Якщо поряд є кілька перехресть, дії регулювальників коор­динуються. Міліція узгоджує свої дії з роботоюсвітлофорів, останні можна підключити до комп'ютера, щоб, скажімо,забезпечити «зелену хвилю» для транспорту,та ін.
Приклад організації дорожнього руху свідчить, щосоціальна орга­нізація виявляється в різнихвимірах суспільного життя. Не випадково автори, що оперують терміном «соціальна організація», позначають нимонтологічні аспекти суспільного буття. Залежно від контексту, девикористовується цей термін, акцентуються його матеріальний (орга­нізація — це група), атрибутивний (організація — цеупорядкованість) або поведінковий(організація — це процес) аспекти.
Отже, організація спільноти людей, наприкладсоціальної групи, виявляється у:
1)     розподілі соціальних дій відповідно до статусів та ролей у групі;
2)     взаємодоповненні цих диференційованих дій;
3)     стабільності, тривалості у часі статусної та ролевої структури;
4)     відносній незалежності соціальних дій відперсони, що їх виконує. Дія повинна відбуватися навіть тоді, коли повністю абочастково
змінюєтьсясклад групи;
5)     факті,  що певні відхилення від встановленихдій викликають
негативні санкції, а деякі — позитивні або взагалі неберуться до
уваги. Негативні санкції — це осудження, іронія, догана,позбавлення волі,  страта,  виключення з групи. Позитивною санкцією може
бути визнання, похвала, нагорода та ін.
Ступінь відхилення відусталених зразків соціальної дії, зміст і мо­дальністьсанкцій різні в різних групах, неоднакові для окремих кате­горій у межахтієї самої соціальної групи, для індивідів з різними соці­альними статусами. Як ведеться: «що попові можна,то дякові — зась»(5).
 4. Типи соціальних організацій.
Ще кілька століть тому всесоціальне життя, задоволення соціаль­них потреб, турбота про здоров'я,навчання, піклування про старих відбувалися в межах родини, сусідської групи,сільської спільноти. Формування сучаснихіндустріальних та постіндустріальних суспільств з їхньою складною соціальною структурою, розгалуженим поділом праці, диференціацією соціальних потреб таінтересів вимагало нових форм задоволення їх, нових способіввстановлення і збереження со­ціального порядку. Виникла потреба у створеннівеликої кількості ор­ганізацій. Як зауваживН. Смелзер, ми починаємо наше життя в орга­нізації і організовано залишаємо цей світ. Пологовий будинок, ди­тячий садок, школа, виробництво або установа,армія, міліція, банки, магазини, установи охорони здоров'я, соціального захистуі наприкінці бюро ритуальних послуг — всі ці та багато інших організаційрегламен­тують все публічне життя. Спробуємо упорядкувати цей різноманітний світ організацій.
Організації, які регулюють соціальне життя, можнапередусім поді­лити на такі, що сформовані свідомо, рефлексивно, немовбизаздале­гідь сплановано, та організації, якістворюються поступово в процесі спільного життя, нагромадженнясоціального досвіду, коли рефлексія відіграєне плануючу, а швидше коригуючу роль.
Перший тип організаціївиникає як результат узагальнення в нор­мах і санкціях більшабо менш раціонального аналізу соціальної дійс­ності, умов вирішенняжиттєво важливих для спільноти завдань.
Другий тип створюєтьсяпоступово і немовби несвідомо. Він міс­тить у собі, якстрижень, такі норми і санкції, які певний час вже функ­ціонувалиі визнавалися індивідами, але не були зафіксовані у кодек­сах, правилах чизагальних регламентах. Взагалі більшість таких норм не формулюється однозначно, хоча на практиці реалізується в діях ін­дивідів- членів групи. Про це свідчать санкції, негативні для тих, хто відхиляється у своїй поведінці від визнаноїбільшістю норми. Межа між першим і другим типами організації доситьплинна. Оби­два типи організації — граничні,ідеальні. Організації в архаїчних суспіль­ствах, групи типу сусідськоїобщини, сільської громади складаються спонтанно, як умова відтворення спільногожиття і не мають прикмет, заздалегідь спланованих. У свою чергу, профспілки,установи охорони здоров'я, наукові товариства, взагалі великі групи, створенідля реалі­зації визначених соціальнихзавдань, — це спільності, майже цілком сконструйовані,в яких усі основні норми і санкції чітко сформульовані у статутах. Однак слід зазначити, що кожна свідомостворена органі­зація ґрунтується на організації або організаціях,сформованих посту­пово, з малою участюрефлексій. Наприклад, керівництво промисло­вим підприємством свідомовстановлює норми організації процесу виробництваі міжособових стосунків під час праці, спираючись на думку, що робітники підприємства засвоїли певні нормисоціального спів­життя, які булиобов'язковими в середовищі, до якого вони належать, або на підприємстві, девони раніше працювали.
Часто буває так, щоорганізаційні норми, які спочатку були встановлені свідомой ефективність яких була контрольованою, з часом настільки глибокозасвоюються індивідами, що реалізуються ними автоматично, без урахуванняможливості застосування санкцій. Це свідчить про ви­сокий ступінь соціалізації суспільства. Можна навести аналогію: у добревихованої дитини поведінка визначенане страхом покарання, а тим, що сама думка про «поганий» вчинок для неїнеприємна, тому емоцій­но відкидається.
Існуючі соціальні організації можна поділити на формальні і нефор­мальні.
Формальнаорганізація — це система формалі­зованих приписів, статусів, ролей, якавстановлює раціональний поділ праці, а також забезпечує координацію дійіндивідів. Натомість не­формальна організація- це спонтанне утворення зразків поведінки, які передаються за допомогою традиції, звичаїв. Неформальна органі­зація упорядковує повсякденне життя поза межамиформальних організацій або ж доповнюєі компенсує кодифіковані зразки поведінки; в ній функціонують переважноморальні санкції. Наприклад, на промис­ловомупідприємстві формальна організація — це комплекс приписів, чітко сформульованих керівництвом, які регулюютьповедінку персо­налу в процесівиробництва. Неформальну організацію становлять усі засоби регуляціїсоціальних стосунків і процесів, які існують або ство­рюються на підприємствіпоряд з формальною організацією, а іноді і всуперечїй.
Одним з критеріїв, за якимиформальну організацію відрізняють від неформальної, єпринцип легальності. Формальним є все, що легаль­не, встановленерозпорядженнями чи за допомогою демократичних процедурволевиявлення. Інший критерій — незалежність організацій­ної структури від конкретних індивідів, яківиконують регулюючі функ­ції. Слід зазначити, що за допомогою цих критеріїв неможна ясно і виразно визначитися, деформальна організація, а де неформальна. На практиці вони взаємно проникають, взаємно доповнюють одна одну.
Формування організаційних структурвідбувається різними шляха­ми. Зважаючи на їхнюспецифіку, можна навести два антиподи — доб­ровільну і тотальну (примусову)організації. Прикладом добровільних організацій є професійні ірелігійні об'єднання, політичні партії (за умов демократії), різніасоціації типу наукових товариств, клуби за ін­тересами, самодіяльні колективитощо. Смелзер наводить три головні ознакидобровільних організацій: 1) вони створені для захисту спіль­них інтересів їхніх членів; 2) членство ворганізації є добровільним -  людиможуть вільно входити до них і вільно залишати їх; 3) організації цього типу не пов'язані з державними органами. Щодоостанньої ознаки, то вона властивадалеко не всім добровільним організаціям, тому модифікується залежно відспецифіки тієї чи іншої країни.
Протилежний тип організації — організаціятотальна, або примусо­ва. Це таке об'єднання, входити до якоголюдей примушують, навіть якщо вони цього не бажають.Смелзер підкреслює: «Якщо добровільні організації створюються для захисту певнихінтересів своїх членів, то примусова організація формується для «загального»суспільного бла­га, сутність якогоформулюється державою, церквою, іншими органі­заціями, що мають правоуособлювати загальний інтерес» (3, ст. 172).
До них можна віднести такіорганізації, як шпиталі, будинки і сана­торії для немічних людей, тюрми,виправні табори, різні типи приму­сових робіт для людей, небезпечних длясуспільства, обов'язкову (не професіональну)армію, обов'язкову школу тощо.
5. Роль соціальних інститутів і соціальних організацій у життісуспільства.
Соціальні інститути та організації відіграють значну роль у життісуспільства.
Формальні інститути відіграютьвелику роль в згуртуванні суспільства. Неформальні соціальні інститути, хоч і регламентуються в соціальних діях, зв'язках, але не оформлені законом. Це свого родупевні неписані правила та норми поведінки, які існують, наприклад, в сільськіймісцевості. Неприйняття та ігнорування їх не карається певними законамичи іншими санкціями, однак люди, яківідносяться до категорії порушників, навряд чи зможуть користуватисяповагою або авторитетом у своїх земляків
Соціальні інститути виконують такі функції:
1) репродуктивну, закріплення, збагачення і відтворення на новому рівні чи в певній галузі суспільних відносин;
2)регулятивну і соціальногоконтролю;
3)інтегративну,згуртування суспільства;
4)комунікативну абозалучення людей до діяльності;
Кожна з цих функційзнаходить своє конкретне втілення у різноманітних соціальнихінститутах. Розвиток суспільства визначається, насамперед, рівнем розвиткусоціальних інститутів. Розвиток соціальних інститутів проходить: по-перше, шляхом виникнення новихсоціальних інститутів, (інститути дипломатії, інститути людини, інститутифінансів і т.д.); по-друге, шляхомудосконалення вже існуючих соціальних інститутів. Так, в Україні із надрзагальносудової системи розвивається Конституційний суд, в рамках інститутуохорони здоров'я стає самостійним інститутом наркологічна служба і т.д..
Економіка як соціальний інститут виконуєтакі функцій:
1)підтримка і розвиток форм суспільного розподілу праці;
2)стимулююча, яказабезпечує посилення стимулів до праці, економіч­ну зацікавленість до праці;
3)інтегративна, яка виражається у забезпеченні єдності інтересів працюючих;
4)інноваційна, яка забезпечує оновлення форм та організації виробництва, системстимулювання.
Політичні інститути єважливим джерелом соціальних і політичних змін,вони формують активність громадян, програми та альтернативи соці­ального іполітичного розвитку.
Сім'я як інші соціальніінститути, виконує ряд функцій. Функції сім'ї — цеспособи прояву її активності, життєдіяльності сім'ї та її членів. В соціо­логіїіснує багато різних класифікацій функцій сучасної сім'ї. Спробуємо перераховувати деякі з них:
1) Репродуктивна функція, тобто функціядітонародження, відтворення
населення;
2) господарсько-побутова функція. Вона пов'язанаіз підтримкою на належному рівні господарських тапобутових умов для підтримання фізичного
здоров'я членів сім'ї, догляд за дітьми;
3) економічна функція, яка передбачаєнакопичення матеріальних благ
одними членами сім'ї для інших у випадкунепрацездатності чи в зв'язку з
іншими причинами;
4) виховна функція, що включає вихованнябатьками молодого поко­ління на основі збереження та передачімолоді основних духовних та куль­турних цінностей, трудовихнавичок;
5) функція соціалізації, котра охоплює допомогусім'ї в складному про­
цесі входження дитини до складного світу соціальних зв'язків, прищепленні
їй певних звичок, поглядів, моральних установок, цінностей;
6) реактивна функція, яка передбачає роль сім'їв процесі емоційної
стабілізації та психологічного розвантаження людини. Усім'ї можна отри­
мати підтримку, скинути напругу від соціальних контактіві т.д.;
7) комунікативна функція, в ході реалізаціїякої відбувається задово­лення потреб людини вспілкуванні на основі взаєморозуміння та підтримки,
в ізоляції, усамітненні;
8) регулятивна функція,, під час якої сім'єюздійснюється моральна регламентація поведінки членівсім'ї у спілкуванні один з одним та з іншими
людьми;
9) функція взаємодопомоги, що пов'язана із роллюсім'ї в наданні необ­хідної допомоги членам своєї родини таіншим людям чи соціальним гру­пам;
10)дозвільна функція, котра передбачаєзадоволення потреб у спільно­
му проведенні дозвілля, взаємозбагачення дозвільних інтересів.
Щодо соціальних організацій, то всі  прояви соціальноїорганізації в групі свідчать про те, що діяль­ністьлюдей в її межах зумовлена нормами і певними вимогами до то­го, як повинен діяти член спільноти в тій чи іншій ситуації. Ці норми становлятьсистему, яка охоплює сферу права, моралі, звичаїв і регу­лює поведінку в соціальній групі і в суспільствівзагалі. Оскільки в своїх діяхіндивіди обмежені наявними соціальними відносинами, можна і соціальну організацію визначити як системунормативне обумовлених ісанкціонованих соціальних відносин між індивідами в межах групи, між окремим членом групи і груповими цінностями і,нарешті, між ним та представникамиінших груп і їхніми цінностями (5).

Висновки.
Отже, соціальний інститут – це стійка організована форма діяльностігруп, спільностей людей, соціальних верств, форма закріплення і здійсненняспеціалізованої діяльності (2). Як уже розглянуто вище функціонуваннясоціальних інститутів відбувається у межах відповідних соціальних організацій.Роль соціальних інститутів і організацій є досить важливою у житті суспільства,кожен соціальний інститут виконує певні функції у суспільстві, що здійснюютьсячерез соціальні організації.

Література.
1.  Герасимчук А.А., Шиян О.М. Соціологія: Курслекцій. – Київ, 2001.
2.  Краткий словарь по социологии. – Москва, 1989.- ст.88
3.  Система социологического знания: Учеб.пособие/Г.В. Щекин./ — К, 2001.
4.  Смелзер Н. Социология. – М.: Феникс, 1994.
5.  Соціологія, курс лекцій /за ред. СтаровойтаІ.С./, Тернопіль, 1999.
6.  Соціологія, навчальний посібник /за ред.Макєєва С.О./, К, 1999.