Контрольнаробота
Здисципліни: Соціологія
Ніжин2007
План роботи
1. Суспільство, як соціальна система
2. Зміст соціальної політики, її місце в соціальному управлінні
Використана література
1. Суспільство, як соціальна система
Суспільство, суспільний, соціальний –поняття широко відомі.
Латинське слово «соціо» означає зв’язувати,об’єднувати, починати спільну працю. Звідси первісне значення суспільства якспільноти, союзу співтовариства. Але поняття суспільства не тотожне з поняттямлюдської спільності. Хоча, безумовно суспільство складається з певних спільноті навіть зароджується саме з них, як система міжособистих зв’язків. Спільнота єформою сумісного буття або взаємодії людей, зв’язаних спільним походженням,мовою, долею або поглядами. Перші обєднання людей ґрунтувалися на родинних та сусідськихзв’язках, на звичці, на взаємному тяжінні і почуттях симпатії і почуттяхсимпатії один до одного, врешті – решт через страх залишитися на одинці передзагрозою зовні. Але з поступом історії, із зростанням кількості населення, зускладненням суспільного розподілу праці виникають певні соціальні структури,що набувають власних законів розвитку. Вони підтримують цілісність та єдністьсуспільства, забезпечуючи його стабільність і можливість саморозвитку.
Суспільство є складним соціальнимутворенням, всі елементи якого мають свою власну розгалуженість на складові.Такі об’єкти можна дослідити лише засобами системного аналізу.
З тим фактом, що суспільство є надскладноюсистемою, яка розвивається на власній основі, погоджувались вже засновникисоціології О. Конт і Г. Спенсер. Для них суспільство – це складне ціле, щоформується за законами доцільності, його особливістю виступає наявністьсаморегулюючих процесів. Але спеціальна розробка системного методу івикористання його в соціології є безперечним надбанням науки в 20 ст. Саме яксистему розглядають суспільство Т. Парсонс, Ю. Хабермас, Н. Луман, Р.Дарендорф, Дж. Тернер.
Для того щоб пояснити сутність системногопідходу до вивчення суспільства, потрібно уточнити значення поняття системи.Система — це цілісний комплекс взаємопов’язаних елементів, що знаходяться вфункціональних відношеннях та зв’язках один з одним. Інше кажучи, система – цепевним чином упорядкована сукупність елементів, що створює цілісну єдність.
Системний аналіз враховує наступні характеристикисистеми, що стають його основними вимогами:
система внутрішньо упорядкована ідиференційована, має багаторівневу ієрархічну будову.
Система має особливі системні якості:порядок, організація системи як цілого вище, ніж її окремих елементів.
Будь – яка система від атома до суспільства– завжди більша від суми елементів, що її складають. Така взаємозалежністьчастин і цілого проявляється в інтегральних властивостях системи.
Кожен системний елемент, властивість абовідношення залежить від місця всередині цілого.
Важливим системним принципом єструктурність, тобто можливість опису системи через встановлення її структури,тобто зв’язків і відносин системи, обумовленість функціонування елементівсистеми властивостями її структури.
Існує взаємозалежність системи тасередовища.
Усім цим вимогам відповідає людськесуспільство, що являє собою складну систему вищого «органічного» типу.Суспільство є стабільною, саморегульованою та само відтворюваною системоюорганізацією соціальної взаємодії та соціальних зв’язків, що забезпечуєзадоволення всіх основних потреб людини. Це впорядковане ціле, що включаєокремих індивідів, групи, організації, інститути, спільноти.
Суспільство можна уявити у виглядібагаторівневої системи. Перший рівень – це соціальні ролі, що задають структурусоціальних взаємодій. Соціальні ролі організовані в різні інститути таспільноти, котрі утворюють другий рівень системи. Кожен інститут та спільнотаможуть бути представлені у вигляді складної стійкої само відтворювальноїсистемної організації. Відмінності виконуваних функцій, протистояння цілейсоціальних груп потребують такого системного рівня організації, котрий бипідтримував у суспільстві єдиний нормативний порядок. Він реалізується всистемі культури та політичної влади. Культура подає зразки людськоїдіяльності, підтримує і відтворює норми, апробовані досвідом багатьох поколінь,а політична система законодавчими та правовими актами регулює та закріпляєзв’язки між соціальними системами.
Суспільство як цілісна система складаєтьсяіз множини індивідів, їх суспільних зв’язків, взаємодій у відносинах. Однак цепросто сума названих елементів. Інтегруючись, вони утворюють абсолютно новусистемну якість. Саме тому суспільні структури мають характер індивідуальних,над особистих тісних структур, а суспільство виступає особливою реальністю, щофункціонує за власними закономірностями.
В сучасній соціологічній літературізастосовують різні прийоми та принципи для структурування суспільства. Перш завсе, в соціології розрізняють структуру суспільства в широкому та вузькомузначенні. Визначення структури суспільства в широкому значенні має дванайпоширеніші варіанти. По-перше це поділ суспільства на макро- і мікрорівень.По-друге це застосування сферного членування суспільства.
Розглянемо названі підходи до будовисуспільства детальніше. Суспільство як ієрархічна система має власні підсистемирізного рівня загальності. Макрорівень охоплює суспільства загалом, людство вцілому. На цьому глобальному рівні суспільство включає в себе всезагальні формисоціальної організації – культуру, соціальні інститути, основні сферисуспільної життєдіяльності. Мікрорівень, представлений сукупністю індивідів,тут розглядаються в основному між індивідуальні зв’язки та зв'язок індивідів, — мала група. Мезорівень об’єднує макро- і мікрорівні суспільства, самедослідження соціальних спільнот дозволяє врахувати не тільки загальні формисоціальної організації, але й безпосередньо поведінку людей індивідні взаємини.
Стосовно цих міркувань можливо уявити, щосуспільство як система структурно складається із людства в цілому, соціальнихспільнот з утвореними ними соціальними інститутами, індивідів.
Можливі й інші спроби розгляду структурисуспільства, де її складовими розглядаються економічна, соціальна, політична такультурна підсистеми. Ці підсистеми забезпечують виконання відповідних функцій:економічна – адаптації, політична – ціле досягнення, соціальна – інтеграції,культурна – забезпечення взірця. Такий підхід був здійснений основоположникомсучасного структурного функціоналізму Т. Парсонсом та його послідовниками.
Структура суспільства у вузькому значенніпозначається поняттям «соціальна структура суспільства». Під соціальноюструктурою суспільства розуміється диференціація суспільного цілого нарізноманітні групи та спільноти. Поняття «соціальна спільнота» вважаєтьсябазовим поняттям в соціології.
Соціальна спільнота – це сукупність малих івеликих групоутворень – націй класів, верств, страт, професійних такваліфікаційних груп, релігійних та конфесійних громад, трудових колективів,соціально-демографічних, поселенських і територіально-регіональних спільнот,освітніх груп, неформальних угруповань тощо. Соціальну спільноту характеризуютьспільні для її членів умови життєдіяльності, прихильність до певних соціальнихінститутів, спільне походження, доля, мова, єдність життєвих позицій іпоглядів. Суспільство об’єктивно розподілено на різноманітні соціальніспільноти, що свідчить про неоднакове соціальне положення людей у суспільстві,про різноякісність і нерівнозначність їх соціального стану, набору соціальнихролей, які вони виконують.
2. Зміст соціальної політики, її місце всоціальному управлінні
Попри розмаїття підходів до визначеннясутності політики, що мали місце в історії політологічної думки, їх можна,узагальнюючи, звести до двох основних. Це, по-перше, розуміння політики якзіткнення та протиборства великих груп людей, соціальних спільнот, прагнення допанування одних над іншими, намагання мати перевагу у здійсненні інтересів.По-друге, це спроби вбачати у політиці засіб узгодження інтересів різнихсоціальних груп, підпорядкування їх спільному началу, досягненнюзагальнозначущих цілей. Кожна з цих позицій, які, здавалося б, виключають однаодну, не є хибною; більше того, сформувати повне, цілісне уявлення про політикуможна, лише взявши до уваги обидві. Яким же чином це стає можливим?
Припущення про те, що у політичному життісуспільства точиться безперервна боротьба різних соціальних груп, верств,родів, зустрічаємо вже у Платона й Аристотеля. На протиборство аристократії танароду звертав увагу Н. Макіавеллі. Д. Віко вбачав у боротьбі патриціїв іплебеїв рушійну силу суспільного розвитку. Ще далі у цьому напрямі пішлифранцузькі історики Гізе, Міньє, Тьєрі. Вони першими спробували пояснити природуполітики як соціального явища, виходячи з поняття «класовий інтерес», убачаючиджерело суспільного прогресу в боротьбі класів. Усе розмаїте і складнеполітичне життя вони зводили до суспільного і політичного планування певнихкласів.
На жаль, ще й досі в наслідок протиборствапевних політичних сил, а також низького рівня суспільної свідомості ця сторонаполітичного життя суспільства, яка має сенс лише у поєднанні з протилежною,абсолютизувалася; домінувала однобічна концепція політики, згідно з якоюполітика є лише класовим протиборством, боротьбою за панування, насильством,примусом, встановленням зверхності одних щодо інших. Дуже поширеними сталитвердження, що політика – це сукупність настанов та практичних дій, яківизначаються докорінними інтересами панівних класів та інших соціальних груп,партій; що головне у політиці — завоювання і використання влади, задоволення зїї допомогою якихось групових, корпоративних інтересів.
Поширюються ідеї щодо політики яксуспільних відносин, в яких виражається протиборство антагоністичних класів;політичної системи як системи владарювання пануючих сил. У масовій свідомостіполітичний вплив ототожнюється із командно-адміністративною, бюрократичною,тоталітарною регламентацією та утиском.
Саме життя доводить необхідність подолатиоднобічність тлумачення такого соціального феномена, яким є політика, поєднатийого з розумінням того, що в політичній боротьбі задовольняються не лишегрупові, а й загальні інтереси, такі що торкаються самої сутності людськогожиття. Слід зазначити, що досить давно склалася тенденція вбачати у політиці нелише арену протиборства, а й сферу здійснення загальних, спільних справ, спосібуправління ними, засіб захисту спільних інтересів. Тут доречно згадати, що самеслово «політика» походить від давньогрецького «politike» і означає мистецтвоздійснювати спільні справи, співіснувати громадою, управляти державою.
Однак більшість суспільствознавців поділяликонфронтаційне розуміння природи політики. І лише починаючи з ХХ ст. у світовійнауці формується розуміння того, що вихідною методологічною засадою політичнихдосліджень має стати поєднання загальнолюдського і класового начал, що здобуттяі утримання влади, інтереси перемоги у політичній боротьбі не повиннідомінувати щодо власне реалізації влади, її здійснення, використання, вирішенняжиттєвих проблем, що, крім політичних амбіцій, є більш важливі речі, передусімзабезпечення динамічної стабільності суспільства, за межами якої настаєкатастрофа, всезагальна загибель.
Отже, політика – це специфічна сфералюдської діяльності, в якій виявляються відмінності інтересів соціальних груп,класів, націй тощо; ці інтереси стикаються, протиставляються чи збігаються,відбуваються безпосереднє зіставлення позицій і пошук способів, які можутьпривести до певного компромісу та узгодженості.
Соціальна диференціація, яка є неодміннимнаслідком розвитку суспільства, призводить до розшарування первісної єдності іцілісності. Отже, політична взаємодія виникає як результат наслідування ірозвитку цілісності суспільства, але в іншій формі, як компенсація її розпаду. Поприусе розмаїття інтересів та уподобань у суспільстві завжди існують речі, вигідніусім, — забезпечення порядку і безпеки, дотримання правил взаємодії, збереженнята дотримання зв’язків, протистояння руйнівним началам, прийняття й можливе заданих умов вирішення соціальних суперечностей, а отже, здобуття знань щодонавколишнього світу, удосконалення умов життя людини.
Наведене визначення загального суспільногоінтересу, звичайно, є наслідком умоглядного аналізу, і у повсякденному життімало хто покладає його за мету власної діяльності. У реальному житті людистурбовані люди стурбовані більш безпосередніми проблемами. Загальне жздійснюється стихійно, як наслідок, рівнодійна багатьох різноспрямованихзусиль. Якщо у первісному суспільстві спільне і приватне існують нероздільно,то з розвитком суспільства відбувається їх розведення і певне протиставлення.Якщо попервах здійснення спільних справ було спільною турботою і не виділялосяв якусь окрему галузь суспільної практики, а відповідали за здійсненняпублічного інтересу всі члени роду, то в наслідок соціальної диференціації,розшарування первісного суспільства на соціально значущі спільноти, прошаркитощо відбуваються «замикання» людей на суто власних, приватних інтересах. Проте ще не означає, що інтерес загальний вже не існує. Його здійснення набуваєдещо іншої форми, а саме форми влади. Завдяки військовій демократіїродоплемінного зразка функції суспільного управління зосереджується у рукахвоєначальників, племінної верхівки. Поступово формується спеціальний апаратуправління як один з чинників відчуження індивідів від участі у вирішенніспільних справ.
Отже, політика як форма суспільноїжиттєдіяльності виникла в наслідок необхідності узгоджувати, підпорядковуватиприватні інтереси більш загальному інтересу – спільному і, зокрема, збереженнюєдності та цілісності розшарованого суспільства.
Використана література
1. Тощенко Ж. Т. Соціологія, общий курс 2-е узд.,дополненое и переработаное. – М.: Прометей, Юрайт, 1999. – 512 с.
2. Соціологія: Навчальний посібник. Змістовний модуль2,4.1/ Укл.: Т.В. Кушерець – Ніжин: НДУ ім. Гоголя, 2007. – 171 с.
3. Політологія: Підручник/ І.С. Дзюбко, К.М.Левківський, В.П. Андрущенко та ін.; За заг. ред. І.С. Дзюбка, К.М. Левківського.– 2-ге вид., випр. і допов. – К.: Вища школа, 2001. — 415 с.